1

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»
Коледж інформаційних систем і технологій

РЕФЕРАТ
з предмету: «Філософія»
на тему: «Метафізичне визначення Бога у творчості

Г.Гегеля»

Виконав:
студент 391групи
Дубенко Олександр
Перевірив:
Викладач
Дмитро Онищенко

КІСіТ КНЕУ 2022

 2

ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. Історія метафізики і релігії 4
2. Метафізичне визначення Бога у творчості Г.Гегеля 5
2.1. Три моменти гегелівської характеристики релігії 8
3. Філософська концепціїя Гегеля 8

Висновок 10
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11
 3

Вступ

Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку

суперечності, тому вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля є вищим
досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується
виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю
поставлених проблем.
Німецька філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової
філософії, що охоплює напружений, яскравий за своїми результатами,
важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-
інтелектуального розвитку.
Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю наступну
філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що
випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне
гегельянство (К.Міхелет, К.Розенкранц та ін.) намагалось зберегти в чистості,
недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А.Руге,
Б.Бауер, К.Маркс та ін.), спираючись на гегелівський діалектичний метод,
підкреслювало вирішальну роль особистісного, суб'єктивного фактора в
історії.
Весь світовий процес, згідно з Гегелем, є саморозвитком світового духа.
Ідеалізм Гегеля є філософією становлення. Абсолютне — результат розвитку.
Завданням філософії — саморозвиток духу, споглядати, думаючи. При цьому
не тільки філософ розпізнає світовий дух у своєму розвитку, але і світовий дух
є тим, хто думає у філософі. Просування у філософії відбуваються через
одкровення духу. Кожна філософія часу показує стан розвитку світового духу.
Завданням філософів — обрамувати її час у думках.
 4

1. Історія метафізики і релігії

Відомі філософи й богослови розвинули на грані релігії й науки таке

вчення, як метафізика. Ще Аристотель називав метафізику «першою
філософією». Метафізика — це наука про надчуттєві принципи буття.
Метафізика є підготовкою до Євангелізації. Вона може допомогти знайти
спільну мову у багатьох спірних міжконфесійних і міжпартійних питаннях.
Вона допомагає у спілкуванні з різноманітними категоріями слухачів,
пропонуючи уважно вислухати їхню позицію, у чомусь погодитись з їхніми
висловами і вміло вказати на несумісність, чи некоректність їхніх помилкових
висловів.
Відомий фізик Макс Планк писав: «Бог для вірян стоїть на початку
мислення, а для фізиків на кінці мислення.» Тобто, наука допомагає людям
рухатись вперед, а релігія вказує напрямок руху. Релігія й наука виходять із
того самого джерела і ведуть до тієї самої мети. Вони обидві є виявом
людського мислення, шукання й відчування. Вони обидві шукають правди: «і
спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8.32). Релігія веде до Бога прямо,
шукаючи Творця, а наука йде до Творця посередньо, шукаючи Його крізь
творіння. Релігія доходить до повної таємниці, до останніх причин усього, що
існує, а наука затримується на поверхні, відкриваючи другорядні причини та
послідовні зв'язки. Відносини релігії та науки зводяться до самої людини, до її
волі, щирості, бо не сама наука веде до віри, чи невіри, а особиста настанова
людей, які займаються наукою. Великі вчені, які були глибоко віруючими: І.
Ньютон, М. Копернік, В. Гершель, Й. Кеплер, Г. Ерстед, А. Ампер, А. Вольта,
А. Беккерель, Р. Мілікен, А. Едінгтон, А. Комптон, А. Кастлер стверджували,
що між релігією й наукою нема суперечностей, а наукові дослідження
приводять до визнання Бога як Творця Всесвіту.
 5

Філософській концепції Німеччини майже за сто років, відома такими

оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724—1804), Йоган Готліб
Фіхте (1762—1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775—1854), Георг
Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831), Андреас Фейербах (1804—1872).

2. Метафізичне визначення Бога у творчості Г.Гегеля

Г. Гегель надав терміну «метафізика» негативного значення в контексті

антидіалектичного способу мислення, який заперечує з догматичних позицій
рухливість понять. Водночас до певної міри він став послідовником Канта в
позиції про ту метафізику, що досліджує спекулятивними засобами загальні
поняття розуму.
Чи не є це просто довільним фантазуванням про якусь «надфізичну»,
«надемпіричну» реальність, яке не має жодного відношення до тієї єдиної
справжньої реальності, фізичної та емпіричної, у якій ми живемо? Якщо
метафізична реальність є надемпіричною, тобто не дана нам у досвіді, то
звідки ми взагалі можемо знати про її існування?
Тим не менше, і за умов ширшого розуміння поняття «емпіричного»
залишається досвід, який виходить за його межі, як і за межі «фізичного» -
досвід духовно-практичного освоєння дійсності.  «Фізичний» чи
«емпіричний» досвід становить лише частину життєвого досвіду людини.
Осмислюючи свій духовно-практичний досвід, людина, як і в разі
емпіричного досвіду, створює теорії, що можуть мати форму міфа чи
філософського вчення. Проте ці теорії мають своїм джерелом не «чуттєві
дані», а переживання людиною свого буття; вони (на відміну від емпіричних
теорій) не можуть бути перевірені шляхом зіставлення з результатами
спостережень та експериментів, доступних для «зовнішньої» перевірки
іншими людьми. Хоча, звісно, інші люди можуть оцінити ці теорії в світлі
власного духовно-практичного досвіду.
 6

Проте з розвитком та зростанням ваги теоретичного мислення в

людини виникає потреба осмислити досвід в його цілісності в
систематичний, теоретично-послідовний спосіб. Для такого осмислення-
інтерпретації людського досвіду потрібні теорії, що не просто пояснюють ті
або інші явища, з якими людині доводиться мати справу, а намагаються дати
найзагальнішу відповідь на питання про світобудову, «структуру
реальності», буття – відповідь, у світлі якої можливо не лише пояснити
фізичні, емпіричні феномени, а й теоретично «легітимізувати» цінності,
норми, вірування, стереотипи тощо. Така відповідь по суті й буде вченням
про буття, про першооснови усього сущого, тобто метафізикою в
традиційному смислі.
Крім того, фундаментальне значення для людського мислення, в тому
числі наукового, мають найзагальніші поняття - категорії, які не є
узагальненням емпіричного, чуттєвого досвіду, оскільки всяка інтерпретація
досвіду вже передбачає ці поняття. Категорії характеризують
фундаментальні структури мислення, в які інтегрується людський досвід.
Г.В.Ф. Гегель слушно зауважував, що використання
цих «метафізичних» понять є, всупереч антиметафізичним настроям
емпірицистів, необхідною передумовою емпіричної науки: «Фундаментальна
помилка наукового емпірицизму завжди полягає в тому, що він використовує
метафізичні категорії матерії, сили, однини, множини, загального,
нескінченного тощо, і далі робить висновки відповідно до цих категорій,
разом з тим застосовуючи форми висновування, але при цьому всьому він не
визнає, що містить у собі свою власну метафізику та слідує їй, і
неусвідомлено використовує ці категорії в цілком некритичний спосіб».
Філософський аналіз фундаментальних структур людського мислення,
починаючи з кантівської трансцендентальної філософії, являє собою певний
різновид метафізики. Адже ці структури є водночас і найзагальнішими
«структурами реальності» як ця реальність дана людині в досвіді.
 7

Зі сказаного вище можна зробити висновок: метафізика в первинному

значенні цього поняття, якщо дещо осучаснити його інтерпретацію з
урахуванням того шляху, який філософія здолала після Арістотеля, не
втратила своєї актуальності.
Спекулятивна лінія домінувала в схоластичній філософії: середньовічна
діалектика з її дискусіями на теми типу: «Cкільки чортів можуть
розміститися на кінчику голки?». До цієї традиції відносяться і відомі докази
існування Бога, що сягають Арістотеля. Йдеться, зокрема, про ідеалізм Фіхте,
Шеллінга та Гегеля.
Отже, поняття метафізики стало асоціюватися зі спекулятивною
філософією. З часом за нею закріпилася репутація відірваності від реальних
проблем, штучності. Хоча насправді філософія класиків раціоналізму була
тісно пов’язана з науковими проблемами, зокрема з проблемами логіки та
математики, цей зв’язок було важко розгледіти через дуже високий рівень
абстрактності.
Спекулятивна філософія, завдяки Й. Фіхте, Ф. Шеллінгу та, особливо,
Г. Гегелю, відновила свої позиції, посіла в освіті Німеччини, та навіть
більше, вона зайняла це становище і в деяких інших протестантських
державах, наприклад Данії. Г. Геґель протиставляв свою діалектику як
«істинну метафізику» «старій метафізиці», при цьому, Г. Гегель «мав на
увазі такі докантівські метафізичні системи, в якій робилася спроба
встановити певні висновки щодо природи буття загалом (онтологія), душі
(пневматологія), світу (космологія), та Бога (натуральна теологія) з
допомогою строгої дедукції з тверджень, сформульованих у абсолютно чітко
визначених термінах» (тобто шляхом логічної дедукції змісту цих термінів),
що, на думку Г. Гегеля, «було спробою застосовувати математичні чи
квазіматематичні методи міркування до предметів, для яких ці методи не
годяться». Але при цьому його філософія залишалася цілком в руслі
спекулятивної традиції (що, звісно, не виключає деяких влучних узагальнень,
 8

що стосуються конкретного історичного та історико-філософського

матеріалу). А колишні учні Г.
Гегеля, спочатку Л. Феєрбах, згодом – К. Маркс та Ф. Енгельс, здійснили
спробу «поставити діалектику Г. Гегеля «з голови на ноги».
2.1. Три моменти гегелівської характеристики релігії

Три моменти гегелівської характеристики релігії:

1) релігія не є примітивний вихідний пункт (тут Гегель відмежовується
від Просвітництва), а результат руху;
2) релігія являє собою результат тому, що, будучи почуттям і
уявленням, вона все ж - образ знання;
3) філософія, як і релігія, має своїм предметом Бога, тобто є власне
теологією; релігія є пізнання Бога, яке недоступно резонує розуму.

3. Філософська концепціїя Гегеля

Значний внесок в розуміння релігії вніс Гегель, оголошуючи мислення

"суб'єктом", тобто творцем всього духовного багатства, розвиненого історією,
і розуміючи його як вічну, позачасову схему творчої діяльності взагалі, Гегель
зближує поняття ідеї з поняттям Бога. Однак на відміну від теїстичного Бога
ідея саморозвивається, вона знаходить свідомість, волю і особистість тільки в
людині, а поза і до людини здійснюється як внутрішньо закономірна
необхідність.
Одним із соціальних коренів релігії, за Гегелем, є розрив і відчуження
між внутрішнім і зовнішнім світами людей, що виражається насамперед у
тому, що суб'єктивність і індивідуальність людей суспільство не цікавлять.
Відчуження індивіда від оточуючих його зовнішніх об'єктивних структур
стало в християнстві, на думку Гегеля, настільки імперативним, що його не
може уникнути жоден індивід.
 9

Г. В. Ф. Гегель вважав релігію формою прояву суб'єктивності в

суспільстві, що здійснює ілюзорне збереження загального по відношенню до
приватного, внутрішнього по відношенню до зовнішнього, суб'єктивності по
відношенню до об'єктивності. Розколотість і суперечливість світу виявляється
у вірі як "спокійне відмінність", що не ставить під сумнів внутрішню
цілісність індивіда, його самість. Г. В. Ф. Гегель вважав, що християнство в
порівнянні з грецькою релігією є прогрес в усвідомленні свободи, але в той же
час воно пов'язане з втратою реальної свободи для індивіда.
Г. В. Ф. Гегель аж ніяк не випадково вважав, що принцип суб'єктивності
реалізується саме в релігії. Це історичний факт, але для філософа важливо
показати, що релігія є така щабель свідомості, на якій все люди, незалежно від
освіти, трансцендірующего внутрішню самість в релігію, яка повинна
компенсувати їх втрати на землі.
Інтерес Гегеля до релігії обумовлений його прагненням зробити свою
філософію суспільно дієвою. Через зв'язок з релігією філософія, за Гегелем,
легко знаходить доступ до народу як до релігійної спільноти і тим самим
набуває великий вплив у суспільстві. Мислитель мотивує свою точку зору
тим, що індивідуальне світогляд формується в значній мірі релігією. Але
релігія не охоплює весь світогляд. Г. В. Ф. Гегель вказує на те, що велике
значення мають інші складові частини, в першу чергу філософія, найбільш
повно що конструюють себе саме через релігію.
Г. В. Ф. Гегель розглядав ставлення релігії до держави. Він вважав
останнім справжнім чином дійсності. У державі, за Гегелем, справжня
моральна воля втілюється в дійсність і дух живе в своїй істинності. "Релігія є
божественне знання, знання людини про Бога і знання себе в Бозі. Це є
божественна мудрість - мудрість світу ...
 10

Висновок
У філософії релігії Гегеля головне - не релігійне оновлення, а
конституювання нової буржуазної моралі. Філософ протиставляє суспільству,
що функціонує з економічних принципам, картину суспільства, організованого
за моральними критеріями. Тим самим він виступає проти того громадського
стану, яке відриває людей один від одного і від конституювати їх відносин.
Інтерес Гегеля до релігії обумовлений його прагненням зробити свою
філософію суспільно дієвою. Через зв'язок з релігією філософія, за Гегелем,
легко знаходить доступ до народу як до релігійної спільноти і тим самим
набуває великий вплив у суспільстві.
Мислитель мотивує свою точку зору тим, що індивідуальне світогляд
формується в значній мірі релігією. Але релігія не охоплює весь світогляд. Г.
В. Ф. Гегель вказує на те, що велике значення мають інші складові частини, в
першу чергу філософія, найбільш повно що конструюють себе саме через
релігію.
 11

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 С. Кисельов . Гегель // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець

(голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське
видавництво, 2011. — с.
 Кірюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Гегеля. Філософія як
спекулятивна теологія. — К. : ПАРАПАН, 2009. — 204 с.
 Ильин И. А. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и
человека. — СПб. : Наука, 1994..