Галузь культури Дати та призвища Твори та події

Освіта і наука VIII ст. Попри іноземне панування

на українських землях,
освіта в Україні до
середини XVIII ст. була на
досить високому рівні. На
той час лише в землях
Гетьманщини діяло майже
1,5 тис. сільських та
міських шкіл. Мережа шкіл
була поширена і на Землях
Вольностей Війська
Запорозького низового.
Вони поділялися на січові,
монастирські і
церковнопарафіяльні. У
січовій школі навчалися
хлопчики, які з різних
причин потрапляли на Січ.
Тут були діти козаків,
полонених і ті, які самі
сюди прийшли. Січові
школярі вчилися читати,
писати і співати. Вони
обирали зі свого
середовища двох отаманів
— одного для підлітків,
другого для малолітніх.
Учителем був монах, який,
окрім навчання,
зобов’язувався доповідати
про всі надзвичайні
випадки у школі. Він
опікувався і здоров’ям
учнів. Школи існували
майже при всіх церквах на
запорозьких територіях.
Майже не стало шкіл у
панських, покріпачених
селах. Деякі священики,
нічого в своєму житті, крім
богослужебних текстів, не
читаючи, ставали
практично неписьменними
після того, як вивчили ці
тексти напам'ять
1786 р. російський уряд поширив
на українські землі «Статут
народних училищ», за яким
 створювалися училища
двох типів: малі — дворічні,
де учнів навчали основ
православної віри, писати,
читати та лічити (для дітей
купців, міщан і чиновників),
і головні — п’ятирічні (для
дітей дворян), які за своєю
програмою були
тогочасними середніми
школами. Наприкінці XVIII
ст. в українських губерніях
діяло 8 головних і 17 малих
народних училищ, де
навчалося приблизно 3,5
тисячі дітей. Вищу освіту в
Україні у XVIII ст. давали
лише два навчальні
заклади — Львівський
університет і Києво-
Могилянська академія.
Львівський університет —
перший вищий навчальний
заклад в Україні
(заснований у XVII ст.). Він
мав два факультети —
філософський і теологічний
(богословський). Більшість
студентів була католиками,
третина — уніатами, і лише
одиниці — православними.
Із приєднанням Галичини
до Австрійської імперії в
ньому відбулися певні
зміни. Австрійський уряд
дозволив існування певних
кафедр, які ввійшли до так
званого Руського інституту.
Діяльність цієї структури
суворо регламентувалася.
Архітектура 20—90 рр. XVIII ст. В архітектурі 20—90 рр.
XVIII ст. співіснували різні
стилі, насамперед бароко
(з декоративною пишністю)
та класицизм (з античною
суворою лінійністю).

У вітчизняній архітектурі
стилю бароко вирізнялися
храми, споруджені за
взірцями західного бароко,
 характерного для
католицької Європи (Італія,
Австрія, Польща), і
православні храми, зведені
у східному бароковому
стилі (Росія, Лівобережна
та Наддніпрянська
Україна). Зокрема, на
Правобережжі й
західноукраїнських землях
у європейських
католицьких традиціях
західного бароко зведено:
Домініканський костьол та
собор Св. Юра у Львові
(керував будівництвом
Бернард Меретин Бернард Меретин),
Успенський собор у
Почаєві (збудований
Ґотфрідом Гофманом).
Ґотфрід Гофман Крім цих найвидатніших
пам’яток, будувалось
багато інших споруд такого
Петро 1 типу.

Для розвитку архітектури в

українських землях, що
опинилися під владою
Росії, важливе значення
мало скасування указу
Петра І (1721 р.) про
заборону будувати споруди
з цегли у містах (крім
Москви і Санкт-
Петербурга). Муроване
будівництво сприяло
розвитку барокового
пишного рельєфного і
Йоган Шедель ліпного оздоблення споруд.

На підросійській території
України в стилі східного
бароко працював видатний
німецький архітектор Йоган
Шедель, який очолював
спорудження визначних на
сьогодні пам’яток: дзвіниці
Києво-Печерської лаври,
надбудови дзвіниці в
Софійському соборі,
митрополичого будинку. У
 Бартоломео Растреллі, цьому стилі працював у
Києві й відомий італійський
архітектор Бартоломео
Растреллі, який збудував
всесвітньо відомі
Іван Григорович-Барський і Маріїнський палац та
Степан Ковнір Андріївську церкву.

Серед українських
архітекторів у стилі
пізнього бароко будували
Іван Григорович-Барський і
Степан Ковнір. Іван
Григорович-Барський був
вихованцем Києво-
Могилянської академії і
співпрацював із Йоганом
Шеделем, удосконалюючи
свої навички. Його проекти,
зберігаючи риси
європейського бароко,
набували простоти і
демократичності, органічно
поєднуючись із загальним
стилем міських
староукраїнських забудов.
Він спроектував перший
київський водогін,
павільйон-фонтан Самсон
у Києві на Подолі,
Покровську церкву,
надбрамну церкву з
дзвіницею в Кирилівському
монастирі, церкву Миколи
Набережного поблизу
Дніпра,
Образотворче мистецтво XVIII ст В українському живописі
XVIII ст. також відбувалася
зміна стилів — від бароко
до класицизму. Для
українського барокового
живопису визначальним
став вплив європейської
школи, захоплення якою
витісняло попередні
національні традиції.
Відображенням таких
зрушень стала
реконструкція Троїцької
надбрамної церкви Києво-
Печерської лаври у XVIII ст.
 Розписи церкви, у яких
виявився нідерландський
вплив, зроблені під
керівництвом Алімпія
Галика. Рецепт такої краси
полягав у поєднанні
високої майстерності з
українською національною
традицією. На той час
поширювався особливий
портретний жанр. Портрети
військової верхівки та
ктиторів (опікунів,
меценатів, церковних
старост) зображувалися у
фрагментах церковного
розпису. Такі портрети
можна знайти і на пишних
церковних іконостасах.
Показовою в цьому плані є
ікона Покрови з портретом
Семена Сулими, його
родини і російської
імператриці Анни
Леопольдівни (село
Сулимівка Київської
Дмитро Левицький, Антон області).
Лосенко, Володимир Із часом живопис набував
Боровиковський. усе більше елементів
класицизму.
Найвидатнішими
майстрами цього напряму у
XVIII ст. були Дмитро
Левицький, Антон Лосенко,
Володимир
Боровиковський. Ці митці,
як і багато інших,
залишаючись українцями
по крові й культурі,
навчалися за кордоном, у
майстернях видатних
художників, і працювали
потім у Петербурзі,
примножуючи славу
Російської імперії. У
творчості народних
художників поширеними
образами стали повстанці,
гайдамаки, ватажки
Коліївщини.
Найулюбленішим з-поміж
 інших був образ «козака
Мамая». Сюжет картин про
нього (відомо понад 100
варіантів) завжди один і
той самий: підібравши під
себе ноги, сидить на землі
молодий козак.
Музичнн мистецтво XVIII ст. У XVIII ст. в Україні поряд із
музичною народною
творчістю продовжила свій
розвиток і професійна
музика. Для тодішньої
української музики
характерним було
посилення її зв'язків із
західноєвропейською
музичною культурою.
Кирило Розумовський Останній гетьман Кирило
Розумовський утримував у
Глухові власний оркестр і
театр, де ставилися
італійські опери. Зібрана
ним нотна бібліотека —
одна з найдавніших у
Східній Європі. У Глухові
було відкрито музичну
школу для підготовки
придворних хористів, де
викладали вокальний спів,
гру на скрипці, флейті та
басах. Багатьох
українських співаків брали
до придворних труп
Петербурга. Навчали
музики і в Київській
академії, яка мала гарний
хор і оркестр.
Тут виконували духовні та
світські музичні твори,
зокрема італійського
бароко.
\
Видатними українськими
композиторами XVIII ст.
Максим Березовський і були Максим Березовський
Дмитро Бортнянський і Дмитро Бортнянський.
Обидва — вихованці
Глухівської музичної
школи, після короткого
перебування в Петербурзі
продовжили навчання в
 Італії.
Артемій Ведель Свій слід в українській
музичній культурі залишив і
композитор Артемій
Ведель. Він не захотів
виїздити з України, і коли
його силоміць привезли до
Москви, він при першій
нагоді втік до рідного краю,
за що потрапив до категорії
неблагонадійних. Ведель
ігнорував італійську моду і
зосереджувався на
опрацюванні українських
музичних традицій. Він
писав переважно духовні
музичні твори, створив
хорову капелу в Москві,
керував хорами в Києві і
Харкові.
Водночас із професійним
музичним мистецтвом
розвивалася й побутова
народна музична культура.
На Запорозькій Січі
музиканти грали під час
походів і святкування
перемог, скликали на
козацькі ради.