МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ

ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАН УКРАЇНИ

ВІДДІЛЕННЯ: математика
СЕКЦІЯ: математика

ПОБУДОВА ГРАФІКІВ СКЛАДНИХ ФУНКЦІЙ

ЕЛЕМЕНТАРНИМИ МЕТОДАМИ

Роботу виконав:
Артамонов Владислав Вікторович,
учень 10 класу Дніпропетровського
фінансово-економічного ліцею

Науковий керівник:
Сапачева Тетяна Григорівна,
викладач математики фінансово-
економічного ліцею, вчитель вищої
кваліфікаційної категорії.

Дніпропетровськ – 2011
 2
РЕФЕРАТ
Науково-дослідницька робота на тему «Побудова графіків складних функцій
елементарними методами» має: 25 сторінок, 24 джерела, 1 додаток.
Мета роботи: проаналізувати можливість побудови графіків складних функції
різних типів елементарними методами; визначити загальні принципи побудови
графіків складних функцій.
Актуальність роботи: аналіз функцій та побудова їх графіків необхідні для
якісного дослідження властивостей і поведінки залежностей між величинами, т. я.
графік дає наочну загальну картину становища й розвитку досліджуваного явища,
дозволяє візуально помітити ті закономірності, що містить числова інформація .
При виконанні роботи були поставлені наступні задачі: 1) побудувати графіки
складних функцій елементарними методами; 2) навчитись будувати схематично
графіки функцій, аналізуючи їх властивості та поведінку; 3) дослідити методи
побудови графіків; 4) розширити власні знання щодо побудови графіків складних
функцій елементарними методами, їх дослідження та практичного використання в
математиці.
При виконанні роботи були досягнуті наступні результати: 1) Виконуючи
побудову різних графіків функцій, були розглянуті загальні принципи дослідження
функції і побудови їх графіків; 2) Було розглянуте комплексне застосування різних
методів побудови графіків функцій; 3) Були розглянуті складні функції та виконані
побудови відповідних графіків. 4) Виконуючи роботу, мною були отримані більш
глибокі знання стосовно аналізу й графічної побудови функцій. 5) Дана наукова
робота може бути використана учнями, для отримання додаткових знань стосовно
побудови графіків функцій та вчителями математики при проведенні
факультативних занять .
Ключові слова:
ФУНКЦІЯ; ГРАФІКИ ФУНКЦІЙ; ГРАФІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ; ЕЛЕМЕНТАРНІ
МЕТОДИ ПОБУДОВИ; МОДУЛЬ; АНАЛІЗ ФУНКЦІЇ; СТЕПЕННІ ФУНКЦІЇ;
ОБЛАСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІЇ; АСИМПТОТА; ЕКСТРЕМУМИ; ДРІБНО-
 3
РАЦІОНАЛЬНІ ФУНКЦІЇ; ОБЕРНЕНА ПРОПОРЦІЙНІСТЬ; ГРАФІКИ
СКЛАДНИХ ФУНКЦІЙ; КОРІНЬ.

ЗМІСТ

1. ВСТУП………………………………………………………………………………….4

2. РОЗДІЛ І . Функції. Графіки функцій………………………………………………..6

1.1 Функції, способи їх задання…………………………………6

1.2 Перетворення координатної площині. Методи побудови графіків………………8

3. РОЗДІЛ ІІ. Побудова графіків складних функцій та їх властивості. ……………..14

2.1 Методи побудови графіків функцій, що містять модуль. ……………………..14

2.2 Побудова графіків функцій виду y

1 . ………………………………….17
f ( x)

2.3 Метод побудови графіка функції виду у  f ( x ) .…………………………..19

n

2.4 Метод побудови графіка степеневої функції.…………………………………..22

2.5 Побудова графіку дрібно-раціональної функції. ………………………………24

4. ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..27

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ………………………………………29

6. додатки
 4

ВСТУП

Важко знайти область науки чи діяльності людини, де б не використовувались

графіки. Всім нам доводилось бачити графік росту ВВП країни, НД країни, графіки
добових чи річних змін температури, атмосферного тиску тощо. Графіки такого
типу зазвичай будуються за даними складених таблиць і використовуються для
кращого візуального аналізу. На уроках з математики ми зазвичай будуємо графіки
елементарних функцій аналогічним методом, однак таблиці значень будуються
здебільшого з наведених формул, що виражають певну залежність, а не з отриманих
статистичних даних. Потреба у подібних графіках, отриманих з формул, виникає не
лише в математиці. Так, наприклад, аналізуючи теоретичний хід майбутнього
фізичного процесу, вчений отримує формулу залежності, що дозволяє знаходити
залежність однієї величини відносно іншої. Однак, лише побудувавши графік за
цією формулою, можна наглядно спрогнозувати майбутній процес, виражений
25, с3 .
цією формулою, і внести відповідні зміни в процес для його покращення
Однак побудова графіків складних функцій за точками, отриманими з
відповідних формул, зазвичай не є раціональною, бо вибір точок не завжди може
охопити всі особливості графіка. Тож мене зацікавила побудова графіків складних
функцій за допомогою аналізу функції та використання елементарних графічних
перетворень графіків відомих всім функцій (параболи, гіперболи, лінійної функції
тощо), за допомогою яких можна побудувати набагато складніші й цікавіші графіки.
Варто сказати також й про цікавість самого процесу побудови графіків, адже
побудова графіків – одна з найцікавіших тем в математиці. Один з відомих
математиків нашого часу І. М. Гельфанд писав: «Процесс построения графиков
является способом превращения формул и описаний в геометрические образы. Это
построение графиков – является средством увидеть формулы и функции и
проследить, каким образом эти функции меняются. …Такое умение видеть сразу и
 5
формулу, и ее геометрическую интерпретацию – является важным не только для
изучения математики, но и для других предметов. Это умение, которое остается с
Вами на всю жизнь, подобно умению ездить на велосипеде, печатать на машинке
6, с2
или водить машину» . Тому мене й зацікавили графіки, як предмет
дослідження, т. я. робота з ними приносить як практичну, так і естетичну користь і
насолоду.
 6

Розділ І. ФУНКЦІЇ. ГРАФІКИ ФУНКЦІЙ.

1.1 Функції, способи їх задання

Функція – це залежність двох величин, в якій для кожного значення із

множини однієї величини (області визначення) відповідно існує єдине значення з
множини другої величини (області значень).
Правило, за допомогою якого по значенню незалежної змінної знаходять
відповідне значення функції, можна задати різними способами: аналітично,
графічно, таблично та словесно.

Числовою функцією з областю визначення D називається відповідність, при якій

для кожного числа x з множини D існує відповідне за деяким правилом єдине число

y, що залежить від x. 3; с3

Найчастіше функцію задають за допомогою формули. При цьому якщо не
задано додаткових обмежень, то областю визначення функції, заданою формулою,
вважають множину усіх значень змінної, при яких ця формула має сенс. Наприклад,
1 1
формула f(x) = має сенс при всіх x  0, тому областю визначення функції f(x) =
x x
вважають є об'єднанням інтервалів (–∞; 0) і (0; ∞).

Графіком функції f називають множину усіх точок (x; y) координатної площини, у

яких абсциси є допустимими значеннями аргументу х, а ординати – відповідними

значеннями функції f . 5; с10

Графіки функцій дозволяють наглядно оцінити поведінку функції на області

визначення. Розглянемо графіки двох функцій, що задаються дуже схожими формулами:
 1 7
1 y
y 2 x2  2 x  3
x  2x  3
Y

Y
3.2

0.8

1.6

0.4

X
X -8 -7 -6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4
-6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6

-1.6
-0.4

-3.2
-0.8

Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http://www.serpik.com/agrapher/

Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http://www.serpik.com/agrapher/

Рис. 1.2.3
Як бачимо з малюнку 1.2.3 різниця двох, схожих за формулами функцій, може бути
дуже великою і графіки показують це наочніше та ефективніше.
Завжди, коли треба визначити загальний характер поведінки функції, визначити її
особливості, наочний графік є незамінним засобом. Тому інженер чи вчений,
отримавши функцію у вигляді формули чи таблиці, зазвичай будує графік цієї

залежності, щоб більш глибоко і детально її проаналізувати 5; с11 .

1.2 Перетворення координатної площині. Методи побудови графіків.

Зі шкільного курсу вже відомі графіки таких функцій,

як y  x , y  kx  b, y  ax 2  bx  c, y  k , y  sin x, y  cos x, y  tgx, y  ctgx.

x
Однак список графіків цих функцій можна значно поширити, використовуючи
перетворення площини.
Розглянемо можливі способи перетворення площини:
 8
1) Функція y = f(x) + b . Графік цієї функції будується шляхом паралельного
переносу графіку функції y = f(x) на вектор (0; b) уздовж осі ординат. Позначимо
тут і далі через ( x; y ) координати точки, у яку переходить довільна точка (x; y)
координатної площини при даному перетворенні.
Нехай f — довільна функція з областю визначення D(f). З'ясуємо, у яку фігуру
переходить графік цієї функції при даному переносі. Одержуємо, що довільна точка
має наступні координати: (x; f(x) + b), де x  D( f ).
Коли сам графік складний у побудові переміщувати його дуже складно, у
такому випадку доцільніше замість графіку переносити вісі. Так, для побудови
графіку функції y = f(x) + b, треба перемістити вісь ОХ на вектор (0; -b) .

Приклад. Побудуємо графік функції: а) y = sin x + 2 3; с6 .

Відповідно до правила переносимо графік функції y = sin x на вектор (0;2),
тобто нагору по осі OY на 2 одиниці (рис 1.4.1).
Y

Рис. 1.4.1

2) Функція y  kf ( x) будується графічно шляхом розтягання графіку функції

y = f (x) уздовж осі OY у k разів. Таке перетворення можна задати формулами:
 x   x,

 y   ky.
Для побудови точки M′, у яку переходить дана точка M при розтяганні, треба
побудувати на прямій АМ, де А — проекція М на вісь OХ, точку, ордината якої
змінена у k разів відносно ординати точки M. На рисунку показана побудова точок,
1
у які переходять дані при розтяганнях з k = (рис. 1.5.2.2) і k = –2 (рис. 1.5.2.3).
2
 9
y
y
M x0 ; ky0 

Ex2 ;2 y2  M  x0 ; y 0 
M x0 ; y 0 
F x3 ; y3   1 
В M  x0 ; y0 
0 А
x  2 

N x1 ; y1 
x
0
 1 
N  x1; y1 
N x1 ; ky1  E x2 ; y2   2 

F x3 ;2 y3  N x1 ; y1 

Приклад. 3; с8 Побудуємо графіки функцій y = –2 x2 і y  cos x.

1
3
Побудова здійснюється в першому випадку з графіка функції y = x2 (Рис. 1.4.4), а
в другому випадку – з графіку функції y  cos x (Рис. 1.4.5).

Y
3

1
X
-3 -2.5 -2 -1.5 -1 -0.5 0 0.5 1 1.5 2 2.5 3
-1

-2

-3

Рис. 1.4.4
 10
Y

Рис. 1.4.5

3) Функція y  f ( x  a) будується графічно паралельним переносом графіка

функції y  f ( x ) уздовж осі абсцис на вектор (-a;0) ( чи переносом вісі OY на
відповідний вектор (a;0) ) і задається формулами:
 x  x  a ,

 y   y.
Кожна точка графіка функції f переходить відповідно до формул у точку
( x - a; f (x) ). Тому за допомогою перемінних x , y  можна записати, що графік f

переходить у фігуру F, що складається з точок  x; f  x  a  , де x  приймає всі

значення з області визначення.

П р и к л а д 4 . Побудова графіків функцій y  x  1 і y  cos  x   показано

π
 4
на рисунках 1.4.6 і 1.4.7.
Y

X
-2.5 -2 -1.5 -1 -0.5 0 0.5 1 1.5 2 2.5

-1

-2

Рис. 1.4.6
 11
Y

Рис. 1.4.7

4) Функція y  f ( kx ) будується графічно розтягненням уздовж осі ОХ у k

разів та задається формулами:
 x   kx,

 y   y.
Довільна точка графіка функції у = f(х) переходить при такому розтяганні в
точку ( kx; f (x)).

Приклад. 3; с10 Побудова графіків функцій y  sin

1
x і y  cos 2 x
3
показано на рисунках 1.4.8 і 1.4.9.
Y
1
y  sin x
3

y  sin x

Рис. 1.4.8
Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/
Y
y  cos 2x

y  cos x

Рис. 1.4.9
 12

5) Функція y= f  x  будується графічно дзеркальним відображенням усіх

точок нижньої півплощини графіка y  f ( x ) на верхню півплощину відносно ОХ.
Довільна точка нижньої півплощини графіка y  f ( x ) переходить при такому
відображенні у точку (x; -f (x)).
6
Побудуємо графік функції у  3.
х
6
1. Будуємо графік функції у   3 , використовуючи паралельне перенесення
х
вісі ОХ на 3 одиниці вгору.
2. Зберігаємо проміжок графіку, де у  0 .
3. Дзеркально відображаємо проміжки функції, де у  0 , на верхню
півплощину. Отримуємо наступний графік ( рис. 2.1.1):
6
ó 3 Y
õ 5
4
3
2
1
X
-10 -9 -8 -7 -6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
-1
-2
-3
-4
6
ó  3 -5
õ Рис.1.4.10
y  f(x)
6 ) Функція будується графічно відображенням усіх точок правої
півплощини графіка y  f ( x ) на ліву півплощину відносно ОУ.
При цьому зберігаються лише точки правою півплощини та їх відповідні
дзеркальні копії на лівій півплощині, що мають координати (-x; f (x)).
y  x3  3
П р и к л а д . Графік функції показано на рис. 1.4.11.
 13
Y
10
y  x 3 3

2
X
-9 -7.5 -6 -4.5 -3 -1.5 0 1.5 3 4.5 6 7.5 9
y  x 3 3
-2

-4

-6

-8

-10
рис.1.4.11

Розділ ІІ. ПОБУДОВА ГРАФІКІВ СКЛАДНИХ ФУНКЦІЙ ТА ЇХ

ВЛАСТИВОСТІ

2.1 Методи побудови графіків функцій, що містять модуль.

Розглядаючи графіки функцій, що містять модулі, треба пам’ятати як загальні

властивості модуля, так і правила відображення на координатній прямій, чим я і
буду користуватися при побудові цих графіків.
Складними є випадки побудови комплексних графіків функцій, що містять
декілька модулів.
1
f ( x)  1
x 2
Побудуємо графік функції .
1) Будуємо графік у 
1 ,
х
 14
1
у 
2) переносимо вісь ОY на 2 од. ліворуч, х2 ;
3) дзеркально відображуємо праву півплощину на ліву відносно ОУ (рис.2.1.2)
1
у 
х 2 ;
1
у 
4) відображуємо нижню півплощину на верхню відносно ОХ, х 2 ;
1
5) переносимо вісь ОХ на 1 од. вгору, ó  1;
õ 2

6) знову відображуємо нижню півплощину на верхню відносно ОХ (рис.2.1.3)

1
ó 1 .
õ 2

Y
5

1
у  4
х 2
3

X
-6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6
1
у  -1
х
-2

-3

рис.2.1.2
Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/
 15
Y
4

1
у  1
х 2
3

1
у
х 2
1

X
-6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6

-1

1
у  1
х 2
-2

Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/

рис. 2.1.3
Існують функції, які містять змінну не тільки під знаком модуля. Графіки такого
типу будують , розглядаючи функцію на інтервалах, де функція має сталий знак
( методом інтервалів ).
x x
Побудуємо графік функції у  cos .
2
Ця функція тотожна системі для відповідних проміжків:
 xx
cos ,x 0
x x  2 cos x, x  0
у  cos ⇒ у ⇒ y
2 cos x  x , x  0 1, x  0

 2
Побудувавши графіки для кожного з двох проміжків отримали наступний графік
(рис.2.1.4):
 16
Y

y 1
X

у  cos x x x
у  cos
2

рис.2.1.4

Побудуємо графік функції .

Розглянемо функцію на проміжках знакосталості модулів:

 ( x  1)  x  11
 ( x  2)  3 , x  1  2  , x  1
 x  5

x 1  x  ( x  1)  x  1
у  у , 1  x  2  у    , 1  x  2
x2 3   ( x  2)  3  x  5
 ( x  1)  x  1
 ,x  2  ,x  2
 ( x  2)  3  x  1
Побудувавши графіки для цих проміжків, отримуємо наступний графік (рис.2.1.5):
Y 1
ó
x 1  x x 5
ó 1
x2 3

0.5

X
0
-5 -4 -3 -2 -1
-1 1 22 3 4 5
1 11
ó -0.5 ó  2
x 1 x 5

-1

рис.2.1.5
Тепер побудуємо графік тригонометричної функції

Алгоритм побудови:
1) Будуємо графік ;
 17
2) зжимаємо його в 2 рази по ОХ, період заданої функції дорівнює π, і розтягуємо в

4 рази по ОY, y  4sin  2 x  ;

3) переміщуємо графік по ОY на 1 од. вгору, y  4sin  2 x   1 (рис.2.1.6);

4) відображуємо графік з правої півплощини на ліву відносно ОУ y  4sin  2 x   1 ,

на верхню – графік нижньої півплощини відносно ОХ y  4sin  2 x   1 (рис.2.1.7).

y  sin x Y

y  sin 2 x

y  4sin 2 x
рис.2.1.6
Y
y  4sin  2 x   1

y  4sin  2 x   1 y  4sin  2 x   1
рис.2.1.7

2.2 Побудова графіків функцій виду .

Функція обернено-пропорційна до функції . Графіки таких

функцій легко будувати методом інверсії функції відносно осі ОХ. Тобто

відстані від точок графіка і графіка до вісі ОХ зв’язані обернено

 18
пропорційною залежністю. Також треба пам’ятати , що такі функції мають
вертикальні асимптоти в нулях функції – прямі, що не мають жодної

спільної точки з кривою графіку, але до яких необмежено наближається графік

функції.
Для аналізу я розглянув графік звичайної гіперболи , побудувавши його з

графіку функції , котра є обернено-пропорційною до функції . Тобто

при однаковому значенні х ординати функцій обернено-пропорційні.

Тож можна зробити висновок, що при зростанні функції функція

1
y
f ( x) спадає і навпаки. Нулі функції y  f ( x ) – точки розриву і точки через які
1
y
проходять вертикальні асимптоти функції f ( x) .
Тож у даному випадку вісі ОХ і OY – асимптоти функції. рис 2.2.1
Y

X
-5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5

-1

-2

рис 2.2.1
1
y
Спираючись на побудову графіку x побудуємо інші графіки функції
виду .

Побудуємо графік функції .

1) Будуємо графік функції y  x  3x  4 . Це парабола з точками перетину ОХ (4;0)

2

і (-1;0) та вершиною (1,5 ; 6,25), гілками вгору.

 19
2) Застосовуємо обернену пропорційність до графіку відносно ОХ для отримання
графіку функції .

Вертикальні асимптоти у даному випадку проходять через точки перетину з віссю

ОХ ( нулі функції y  x  3x  4 ). Точки, ординати яких ±1, є незмінними точками

2

для обох графіків. Якщо х → -1, то у → +∞; при х → 4 у → -∞; якщо х → ± ∞ , то

у → +0.

3) Функція y  x  3x  4 спадає на проміжку ( -∞; 1,5], тож функція

2

зростає на проміжках (-∞; -1), (-1; -1,5] і має вертикальну асимптоту х = -1. Якщо
х → - 1-, то у → +∞; якщо х → - 1+, то у → -∞.

4) Функція y  x  3x  4 зростає на проміжку (1,5; +∞], тож функція

2

спадає на проміжках [1,5; 4), (4; +∞] і має вертикальну асимптоту х = 4. Якщо
х → 4-, то у → -∞; якщо х → 4+, то у → +∞.

5) Найменше значення функції y  x  3x  4 в точці (1,5; -6), тож найбільше

2

 1
 1,5;  
значення функції на проміжку (-1; 4) в точці  6  .рис 2.2.2

Y
5

1
X
-7 -6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
-1

-2

-3

-4

-5

-6 рис. 2.2.2
-7

stered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/

 20
Побудуємо графік функції .

D  y    ; 2    2;0    0;2    2;   ; E  y    ;0    0;   .

1) Будуємо графік функції . Цей графік можна побудувати шляхом

складання графіків функцій (для цього треба скласти значення у

обох графіків при однакових х  21; с5 – рис 2.2.3.1).

2) Точки перетину з віссю ОХ: (0;0), (±2;0) – через них проводимо вертикальні
асимптоти. Далі графік будується аналогічно з попередньою побудовою (створюємо
обернено пропорційний графік).
3) Функція зростає на проміжках ( -∞; -1,15] , [1,15; +∞), тож функція

спадає на проміжках ( -∞; -2), ( -2; -1,15], [1,15; 2), (2; +∞) і має

вертикальні асимптоти х = -2, х = 2. При х → -2 – у→-∞; при х → -2 +, у→+∞; при х

→2 –, у → -∞; при х → 2 +, у→+∞; при х →+∞ , у → +0.
4) Функція спадає на проміжку [-1,15; 1,15] , тож функція

зростає на проміжках [-1,15; 0), (0; 1,15] і має вертикальну асимптоту х = 0. При
х →0 – у→ +∞; при х → 0+ у → -∞.
5) Найбільше значення функції на проміжку ( -2; 0) у точці [-1,15; 3),

 1
1,15; 
тож найменше значення функції на цьому проміжку у точці  3 .

6) Найменше значення функції на проміжку (0; 2)у точці [1,15; -3), тож

 1
1,15;  3 
найбільше значення функції на цьому проміжку у точці .

Значення екстремумів на окремих проміжках наближені, графік будується

схематично. (рис2.2.3.2)
 21
Y
yx 3

y  4 x 6

X
-12 -10 -8 -6 -4 -2 0 2 4 6 8 10 12

-2

-4

Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/

рис2.2.3.1

Y
4

X
-6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6

-1

-2

-3

-4

рис 2.2.3.2
Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/

2.3 Метод побудови графіка функції у  n f ( x ) .

 22
При побудові графіка у  n f ( x ) треба враховувати, що при f ( x )  1 маємо

f ( x )  f ( x ) , а при 0  f ( x )  1 маємо f ( x )  f ( x ) . При парному n функція

визначена, якщо f ( x )  0 . Тож, щоб побудувати графік функції у  f (x ) треба

побудувати графік у  f (x ) і на його основі, враховуючи область визначення

функції y і наведені особливості, побудувати ескіз цього графіка.

Виконаємо схематичну побудову графіка функції у  tg (x ) .

1. Будуємо графік функції у  tg (x) .

  
2. Функція у  tg (x ) визначена на проміжках  n; 2  n,n  Z
 .

3. Фіксуємо точки перетину графіків функцій у  tg (x) і :

 
   n;1 ;  n;0  , n  Z . Найменше значення графіку – (  n ;0).
4 

4. Будуємо схематично графік функції у  tg (x ) , враховуючи, що

tg ( x )  tg ( x ) при 0  tg ( x)  1 і tg ( x )  tg ( x ) при tg ( x )  1 . Функція

у  tg (x) та у  tg (x ) постійно зростають на проміжках

  
 n;   n 
,n  Z  x   n,  n  Z  .

 2  та мають асимптоти 2 При

x   n, y  
2 (рис.2.2.1).
Y у  tg ( x )

у  tg ( x ) рис.2.2.1

Побудуємо тепер схематично графік функції у  3 sin(x ) :

 23
1. D(y) = (-∞ ;+∞), E(y . Маємо відповідні екстремуми:1 і -1, що

співпадають з екстремумами функції у  sin(x ) . Функція непарна ,

періодична (період співпадає з періодом функції у  sin(x ) і дорівнює 2 .
2. Будуємо графік функції у  sin(x ) (рис. 2.2.2)

3. Фіксуємо точки перетину графіків функцій у  3 sin(x ) і у  sin(x ) – це

точки, де у = ±1; у = 0 (тобто відповідні екстремуми та нулі обох функції, в
яких вони співпадають) .

4. Схематично будуємо графік функції у  3 sin(x ) , враховуючи, що

3
sin(x ) ≥ sin(x ) при 0  sin( x)  1 , 3
sin( x ) ≤ sin(x ) при  1  sin( x)  0 , і
так на кожному проміжку (періоді).
Y

у  sin( x ) у  3 sin( x )

Рис. 2.2.2.
4 2
у 
Побудова ескізу графіку x 1 x 1 :
1. D(y) = (1 ;+∞), E(y . Екстремумів немає.

2. Будуємо графік функції на області визначення функції .

3. Фіксуємо точки перетину графіків функцій і : точка (5;1).

4. Будуємо схематично графік враховуючи, що обидві функції спадаючі, проте:

при 1<x<5 , при x>5 (рис. 2.2.3).

 24
Y
10

1 
X
-1 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
-1

-2
рис.
Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/
2.2.3

Тож для побудови графіка функції у  n f ( x ) , треба орієнтуватися на функцію

у f (x ) , якщо степінь кореня парна, або на функцію у  3 f ( x ) , якщо степінь

не парна.

2.4 Метод побудови графіка функції у  a f ( x) .

у  f (x ) у  a f ( x)
 25
f ( x )  0 a f ( x)  1  0
у  f (x ) уa f ( x)

парна парна
f ( x )  0 a f ( x)
1 0 періодична періодична
f ( x)  0 0  a f ( x)  1
парна парна
періодична періодична f ( x)  0 a f ( x)  1
f ( x)  0 a f ( x)  1 зростає спадає
спадає зростає
f ( x)  0 0  a f ( x)  1
f (x )   a f ( x )  0
зростає зростає
спадає спадає f (x )   a f ( x )  
f (x )   a f ( x )   min max

f (x )   a f ( x )  0
max min

min min
max max

Для побудови графіків цієї функції розглянемо два випадки її взаємозалежності із

функцією ( таб. 1 і 2) :

Таблиця 1, Таблиця 2,

 x 2
у  2x
2

Розглянемо схематичну побудову графіка використовуючи дані

аналізу таблиць.
1. D(y) = (-∞; +∞), E(y) = (0; +∞).

2. Будуємо графік функції у  х2  х  2 (рис. 2.3). Це парабола з гілками

вгору і точками перетину вісі ОХ: (2;0), (-1;0). Координати вершини (0,5;-
2,25).
3. Точки перетину параболи з ОХ піднімаються на 1 по ОY, т. я. a  1 .
0

Найменше значення функції у  х  х  2 у точці (0,5; -2,25), найменше

2
 26
 x 2
у  2x
2

значення функції у точці (0,5;2-2,25). Так як а > 1 то поведінка і

відповідні властивості функцій схожі між собою.
4. Використовуючи данні таб.1, отримуємо, що вершина параболи з нижньої
півплощини переходить до верхньої з координатами (0,5; 0,2), відповідно
видозмінюючи гілки параболи. Тож отримуємо наступний графік:
Y
5

 x 2
у  2x
2 3

X
-10 -9 -8 -7 -6 -5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

-1

-2

у  х  х2 2 -3

-4

-5

Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/

Побудуємо графік функції :

1. D(y) = (3 ;+∞), E(y) = (0; +∞).

2. Будуємо графік функції на множині (3; +∞) .

3. Точок перетину з ОХ немає, функція спадна на всій ОВФ, екстремумів немає..

4. Використовуючи данні таб.2, можна побудувати графік функції .

Вона зростає на всій області визначення, при x → +∞ , у → 1-.

Y
5
2
4 y
x3
3 2
2 y  0,5 x 3

1
X
0 O
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
-1

-2
 27
1

Графік функції y  4 tgx  4ctgx ;

  
1. D  y    n; (n  1)  , n  Z ; E(y) = (0; +∞).
2 2 

2. Будуємо графік y  ctgx на області визначення заданої функції. Функція

спадна, періодична, екстремумів немає.

3. Так як а >1 то поведінка і відповідні властивості функцій y  ctgx і

y  4ctgx схожі між собою.

4. Використовуючи таб.1, будуємо ескіз графіку функції y  4ctgx

використовуючи попередній графік.

Y

Created with an unregistered version of Advanced Grapher - http:/ / www.serpik.com/ agrapher/

Pm ( x ) a0 x n  a1 x n1    an1 x  an
2.5 Побудова графіку дрібно-раціональної функції y   .
Pn ( x ) b0 x n  b1 x n1    bn1 x  an

Розглянемо алгоритм і особливості схематичної побудови графіків такого типу:

1. Визначимо область визначення функції (D(y)), нулі знаменника будуть
точками, через які проходять вертикальні асимптоти чи точками розриву
графіка, якщо такий же корінь має чисельник.
2. Знайдемо нулі чисельника, вони будуть нулями заданої функції.
 28
3. Визначимо проміжки знакосталості та поведінку функції на цих проміжках та
при наближені аргументу до точок розриву та до ±∞.
4. Враховуючи отримані результати, схематично будуємо графік функції.
2x
y
Побудуємо графік функції x 1 .
2

D(y) =  ; 1   1;1  1;   .

Ця функція представляє собою правильний дріб. Нулі функції: х = 0. При х = ±1

функція не визначена, через ці точки проводимо вертикальні асимптоти.
Функція набуває додатних значень на проміжках  1;0   1;   та від’ємних на
проміжках  ; 1   0;1 .

х → -1-, у → -∞; х → -1+, у → +∞

х → -∞ , у → 0-; х → 1- , у → -∞.
х → +∞ , у → 0+; х → 1+ , у → +∞.
Тож на кожному проміжку функція спадаюча.
Виконаємо побудову графіку (Рис 2.5).
Y

2
2x
y
1 x 1
2

X
-5 -4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5

-1

-2

рис. 2.5

Побудуємо графік функції .

D  y    ;2    2;  
. Е(y)=(-∞ ; +∞)
Ця функція, на відміну від попередньої представляє неправильний дріб.
x2  4x  2 2
Тож для побудови треба виділити цілу частину: y  x2 .
x2 x2
Графік цієї функції можна отримати шляхом складання графіків функцій
 29
. Зробивши побудову двох графіків і склавши їх, отримуємо

наступний графік (рис 2.5.1):

Y
8

y
2 4 y  x2
x2 2
X
-4 -3 -2 -1 0 1 2 3 4 5 6
-2

-4

-6

-8

рис 2.5.1

Як видно з рисунку, графік функції крім вертикальної асимптоти x=2

має також похилу асимптоту .

x  x 2  3x  2 
y
Побудуємо графік функції  x  3  x 2  3 x  2  .

Знайшовши корені багаточленів у чисельнику та знаменнику, можна видозмінити

функцію: .

Знайдемо ОВФ функції: D(y) = ( . Тож

через точки-розриви (х = -2, х = -1, х = 3) функції проходять вертикальні асимптоти.

Нулі функції: х = 0, х = 1, х = 2. Нанісши на координатну пряму х нулі і точки
розривів функції, знаходимо методом інтервалів проміжки знакосталості :

+ + +
Видно,-2що при
– -1 1 – 1 2 – 3
x   ; 2  , y  0; ____ x  1; 2  , y  0;
x   2; 1 , y  0; _____ x   2;3 , y  0;
x   1; 0  , y  0; ______ x   3;   , y  0.
x   0;1 , y  0;
Дослідимо поведінку функції при наближенні до точок розриву:
 30
х→ -2-, у → +∞; х → -1+, у → +∞;
х → -2+, у → -∞; х → 3- , у → -∞;
х → -1-, у → -∞; х → 3+, у → +∞.
Для визначення поведінки функції при х → +∞ та х → -∞, запишемо функцію у
наступному вигляді:
x  x 2  3x  2  x3  3x 2  2 x 3x 2  9 x  6 x 2  3x  2
y  3  1 3  1 3
 x  3  x 2  3 x  2  x  7x  6 x  7x  6  x  3 x  2  x  1 .

3  17
Корені чисельника: 2 . Знайдемо проміжки знакосталості другого доданку
функції:

+ + +
3  17 3  17
-2 -1 2
3 2

Як бачимо,
3 17
  x  , y 1
x   3; 3  17  , y  1 ; 2 . x  2, y  1
 2 

Тоді, з урахуванням проміжків знакосталості видно, що, якщо х → -∞, то у → 1+;

якщо х → +∞, то у → 1- .
Найбільше значення на проміжку (-2; -1) з деякою похибкою визначимо як
значення функції в околиці точки -1,5 ( -1,4; -1,5; -1,6 ), у(-1,4) ≈ -10,8.
Виконаємо схематичну побудову графіку функції, використовуючи отримані
данні (додаток 1).

ВИСНОВКИ
В даній науково дослідницькій роботі розглянуті способи схематичної побудови
графіків складних функцій за допомогою перетворення площини та аналізу
властивостей складових функції.
 31
Виконавши побудову графіків складних функцій різних типів (від графіків із
модулем, до графіків дрібно-раціональних функцій), я дійшов висновку, що знання
закономірностей між залежними функціями дозволяють отримати наочну картину,
визначити поведінку функції та схематично побудувати її графік. Я помітив, що
будь-яка складна функція є функцією однієї чи декількох елементарних функцій.
Тож користуючись елементарними методами аналізу функції та графічних
перетворень на координатній площині можна схематично будувати графіки різних
типів складних функцій.
При графічній побудові функцій головну роль мав якісний аналіз функції. Тож на
основі виконаних графічних побудов був визначений наступний алгоритм
дослідження функції та побудови графіку:
1. Визначення ОВФ функції та точок її розриву на координатній прямій.
2. Визначення нулів функції ( точок перетину осі ОХ )
3. Визначення парності та періодичності функції.
4. Визначення проміжків знакосталості (використовуючи нулі й розриви
функції).
5. Знаходження вертикальних, горизонтальних та похилих асимптот.
6. Дослідження поведінки функції при наближенні до точок розриву та при
х   .

7. За даними аналізу побудувати графік функції.

Дослідження функції треба виконувати з одночасним схематичними нарисами на
координатній площині ( побудовою асимптот, точок перетину осей, точок-
екстремумів; позначенням проміжків зростання й спадання, знакосталості). Далі,
урахувавши усі властивості функції, ОВФ і ОЗФ, проаналізувавши кожний
проміжок, можна схематично будувати графік. Для покращення точності графіку,
можна підкорегувати його на сумнівних ділянках, використовуючи метод побудови
графіку по точкам.
Для побудови графіку не обов’язково використовувати повний аналіз функції,
можна розглядати лише ті властивості, що мають сенс для даної функції. Однак не
можна припиняти аналіз, не отримавши сформований графік.
 32
Тож при побудові графіків складних функцій були сформовані загальні принципи
аналізу й побудови графіків елементарними методами, що дозволило більш глибоко
проникнути у різноманітність графічних зображень функцій та їх властивостей.
При виконанні роботи були досягнуті наступні результати: 1) Виконуючи
побудову різних графіків функцій, були розглянуті загальні принципи дослідження
функції і побудови їх графіків; 2) Було розглянуте комплексне застосування різних
методів побудови графіків функцій; 3) Були розглянуті складні функції та виконані
побудови відповідних графіків. 4) Виконуючи роботу, мною були отримані більш
глибокі знання стосовно аналізу й графічної побудови функцій.
Дана наукова робота може бути використана учнями, для отримання додаткових
знань стосовно побудови графіків функцій та вчителями математики при проведенні
факультативних занять .
 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Амелькин В. Задачи з параметром: збірник задач / В. Амелькин — Минск, 1994.

– 88 с.: іл..
2. Бевз Г. П. Алгебра і початки аналізу: підруч. для 10-11кл – 2-ге вид. / Г. П. Бевз.
– Київ: «Освіта» 2006. – 255 с.: іл..
3. Велика україномовна збірка учнівських видань [Електронний курс]. Розділ:
Математика, алгебра, геометрія, статистика: www.ukrreferat.com – 674кб – Доступ до
режиму: http://ukrreferat.com/index.php?referat=63306
4. Вишенський В. А. Збірник задач з математики: Навч. посібник. — 2-ге вид.,
доп. / В. А. Вишенський, М. О. Перестюк, А. М. Самойленко. — К.: Либідь, 1993. —
344 с.
5. Гельфанд І.М. Функції і графіки (Базові приклади). – 6-те вид., перепрац. /
І.М. Гельфанд, Е.Г. Глаголієва, Е.Е. Шноль. – М.: Москва «МЦНМО» 2004р. –
120стор.: ілюстроване.
6. Графики дробно-рациональной функции [Електронний курс]: arm-math.rkc-
74.ru – 1000кб – Доступ до режиму: arm-math.rkc-74.ru/DswMedia/grafikidrobno-
racional-noyfunkcii.doc.
7. Графики и их функции [Електронний курс]: http://www.omsu.ru – 2300 кб –
Доступ до режиму: http://www.omsu.ru/file.php?id=611
8. Гусак Г. М., Капуцкая Д. А. Математика для підготовчих окремих вузів: Справ.
пособие / Под ред. А. А. Гусака. — М.: Высш. шк., 1989. — 495 с.
9. Колмогоров А. Н. Алгебра и початок аналізу: Учебн. для 10—11 кл. общ.
учредж. — 12-е изд. / А. Н. Колмогоров. — М.: Просвещение, 2002. — 384 с.
10. Кремер Н. М. Математика для поступаючих у економічні вузи: Уч. пос. для
вузов / Н. М. Кремер. — 2-ге изд., перероб. и доп. — М.: ЮНИТИ, 1998. — 430 с.
 34
11. Лурьве М. В., Александров Б. И. Задачи на составление уравнений: Учеб. рук-
во. — 3-е изд., перераб. / М. В. Лурьве, Б. И. Александров. — М.: Наука, 1990. —
96 с.
12. Маслай Г. С., Шоголева Л. О. Рівняння та системи рівнянь з параметрами
/ Г. С. Маслай, Л. О. Шоголева // Математика. – 2000 – № 21—22 (81—82).- С.5-6.
13. Маслова Т. Н., Суходений А. М. Ваш домашній репетитор / Т. Н. Маслова,
А. М. Суходений. — М.: ОНИКС 21 век, 2003. — 672 с.
14. Методи дослідження функцій [Електронний курс]: http://gov.cap.ru – 48кб –
Доступ до режиму: http://gov.cap.ru/HOME/61/obraz/8/XLI/project/DswMedia/metodi
kaissledovaniyfunkciypripostroeniigrafikov.
15. Мордкович А. Г. Набольшее и наименьше значения величин. / А. Г.
Мордкович. — М.: Школа-Пресс, 1995. — 144 с.
16. Нелін Є. П. Алгебра і початки аналізу : підруч. для 10 кл. академ. рівень. /
Є. П. Нелін. – Харків: Гімназія 2010. – 416 с. : іл.
17. Построение графиков сложных функцій [Електронний курс]:
http://festival.1september.ru – 352 кб – Доступ до режиму:
http://festival.1september.ru/files/articles/52/5286/528629/pril.doc.
18. Расіна Л.С., Расін І.Г., Карпов А.Н. Додаткові глави до шкільного курсу.
Побудова графіків складних функцій. / Л.С. Расіна, І.Г. Расін, А.Н. Карпов. –
Дніпропетровськ: НМОПИ «Альфа», 1997р. – 60 с.
19. Розв’язання завдань онлайн [Електронний курс]. Розділ: Графіки:
http://www.reshalki.ru – 83 кб – Доступ до режиму:
http://www.reshalki.ru/yasam/graph.htm.
20. Саушкін О. Ф. Розв’язування алгебраїчних рівнянь. / О. Ф. Саушкін. — К.:
КНЕУ.
21. «Сложение графиков функций» [Електронний курс]: www.arm-math.rkc-74.ru
– 808 кб – Доступ до режиму: www.arm-math.rkc-74.ru/DswMedia/grafikifunkciy.doc
22. Чайковський М. А. Квадратні рівняння. / М. А. Чайковський. — К.: 1970. —
242 с.
 35
23. Шахмейстер А.Х. Побудова графіків функцій елементарними методами. /
А.Х. Шахмейстер. – Вид. 2-е, перепраць. – СПб.: Москва МЦНМО «ЧеРо-на-Неве»
2004р. – 184с.: іл.
24. Шахно Г. У. «Сборник задач по элементарной математике повышенной
трудности» / Г. У. Шахно. – Мінськ : «Высшая школа» 1965 р. – 523 с.: іл.
25. Шилов Г. Е. «Как строить графики» , збірник лекцій / Г. Е. Шилов. – Випуск
30 – Москва: ФИЗМАТГИЗ 1959. – 28 с.: іл.
 36

ДОДАТКИ