Перебудова

«Перебудова» — політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р. і спрямований на оздоровлення

суспільно-політичної, економічної й ідеологічної сфер життя.
Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства:
— економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних);
— внутрішню політику (демократизація суспільного життя);
— зовнішню політику (припинення «холодної війни»);
— соціальну сферу (поліпшення матеріального добробуту людей);
— ідеологію (ліквідація цензури, гласність).
Основні етапи перебудови
I етап (1985-1988 рр.) — період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних
реформ, визрівання політичного курсу перебудови.
II етап (1988-1991 рр.) — період активних політичних перетворень, курс на перехід до
регульованої ринкової економіки, взяття курс на «гласність».
 Гласність

Гласність — політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і

громадських організацій, дієва й активна форма участі громадської думки в
демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.
Наслідки «перебудови»:
— проведення перших демократичних виборів до Верховної Ради (1990 р.);
— погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, черги, перехід
підприємств України на бартер — натуральний обмін, низька продуктивність праці,
падіння національного прибутку у 1991 р. на 13 % тощо);
— неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою
республіки;
— прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової
економіки (червень 1990 р.), яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.
У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства,
зростання інфляції, розбалансованості економіки.
 Аварія на ЧАЕС

26 квітня 1986 р. — аварія на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою екологічною катастрофою XX ст. Трагічні
наслідки були спричинені пасивністю керівництва республіки, яке приховувало інформацію від народу, нехтуючи
здоров’ям нації.

Наслідки:

— загинуло 7 тис. ліквідаторів наслідків аварії, понад 60 тис. стали інвалідами, 100 тис. померли;

— радіоактивне забруднення території України, що призвело до погіршення здоров’я населення;

— економічні збитки;

— підтвердження антинародної природи тоталітарного режиму;

— пожвавлення суспільно-політичного руху в республіці (масовий мітинг протесту в Києві у листопаді 1988 р.,
присвячений екологічним проблемам, на якому критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській катастрофі);

— 30-кілометрова зона — непридатна для проживання територія.

 Зростання соціальної активності
— Критика існуючого ладу, відродження української історії (повернення із забуття творів М. Грушевського, М. Костомарова,
В. Винниченка та ін., здійснення спроби заповнити «білі плями» історії, реабілітація жертв сталінських репресій, виникнення
неформальних організацій — Товариство Лева, Український культурологічний клуб тощо).

— Зростання суспільно-політичної активності населення з 1988 р. (перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами
докорінних змін у державі, поширення національної символіки; порушення проблем стану української мови та культури Спілкою
письменників України тощо).

— Видання перших неформальних газет та журналів («Вибір», «Вільна Україна», «Український вісник», «Літературна газета»
та ін.).

— Виникнення нових громадських об’єднань (Товариство української мови ім. Т. Шевченка, історико-просвітницьке
товариство «Меморіал», студентське об’єднання «Громада», клуб «Спадщина», асоціація «Зелений світ» та ін.).

— Відновлення роботи Української Гельсінської Спілки.

— Активізація руху національних меншин (виникнення національно-культурних товариств, повернення депортованих татар до
Криму, надання автономії Криму в результаті референдуму 1991 р.).

— Відродження заборонених церков і релігійних конфесій (відновлення УГКЦ (1990 р.), відродження УАПЦ (1990 р.),
повернення культових споруд віруючим, видання релігійної літератури).

— Розгортання робітничого руху. Шахтарський страйк у липні 1989 р. охопив півмільйона гірників, його особливостями були
висока організація, створення страйкових комітетів і робітничих дружин, висування поряд з економічними політичних вимог —
відставка місцевого партійно-радянського керівництва та ін.; робітничий страйк відбувся у Донбасі в листопаді 1989 р., страйкарі
вимагали відмінити 6 статтю Конституції СРСР, дозволити вільне створення політичних партій та рухів, заборонити суміщення
партійних і державних посад тощо
 Формування багатопартійності

Політичний плюралізм — свобода діяльності політичних партій, багатопартійність у країні.

1990 р. — початок формування багатопартійної системи після переходу до політичного
плюралізму та вилучення статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС із Конституції СРСР та
УРСР, прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських
об’єднань».
Квітень 1990 р. — створення першої політичної партії — Української республіканської партії (УРП)
на базі УГС. Лідер — Л. Лук’яненко.
1990—1991 рр. — виникнення понад 20 опозиційних партій (Демократична партія України
(ДемПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Соціал-демократична партія
України (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(о)), Українська народна
партія (УНП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Партія зелених України (ПЗУ)
тощо).Переважна більшість новостворених партій ставила на меті створення самостійної
Української держави. Партії були нечисельними, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної
бази.1990 р.
— криза КПУ (масовий вихід із її лав, оформлення Демократичної платформи, яка ставила на
меті демократизацію партії: відмову від комунізму як утопічної мети, скасування принципу
демократичного централізму, перетворення КПУ на парламентську партію; у грудні 1990 р.
представники Демплатформи вийшли з КПУ й утворили Партію демократичного відродження
України (ПДВУ)).
 Перші альтернативні вибори до ВРУ в 1990 р.

— Вибори були прямими, таємними, на альтернативній основі.

— Створення демократичними силами України передвиборчого Демократичного
блоку (загальні вимоги — досягнення політичного й економічного суверенітету
України, прийняття нової Конституції).
— Опір КПУ, відсторонення представників Демократичного блоку від засобів
масової інформації.
Результати: Демблок отримав 111 мандатів із 442 (особливо переконливою була
перемога демократичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській
областях і в Києві).
 Декларація про державний суверенітет України
16.07.1990 р.
Суверенітет — незалежність держави в зовнішніх і верховенство у внутрішніх справах.

Декларація про державний суверенітет України — законодавчий документ, ухвалений Верховною Радою УРСР 16 липня 1990
р., що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.

Основні положення:

— право української нації на самовизначення;

— принцип народовладдя;

— розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову;

— гарантія прав і свобод громадян, передбачених Конституцією;

— територіальна недоторканність України, самостійне визначення адміністративно-територіального устрою;

— економічна самостійність;

— екологічна безпека України;

— право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки;

— УРСР — суб’єкт міжнародного права. Декларація про державний суверенітет України заклала основні принципи
державотворчих процесів, стала основою нового законодавства України, кроком на шляху просування до незалежності.
 Спроби утримання влади
2 жовтня 1990 р. — у Києві почалося голодування студентів «Революція на граніті» (157 осіб), які виступили з такими вимогами:

— Відставка голови Ради Міністрів В. Масола.

— Перевибори до Верховної Ради на багатопартійній основі.

— Націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ на території України.

— Відмова від нового союзного договору.

— Повернення українських солдат в Україну для проходження військової служби та ін.

Згодом до студентів приєдналася частина депутатів.

11 жовтня 1990 р. — початок масового студентського страйку в Києві, участь у якому взяло близько 100 тис. осіб.

17 жовтня 1990 р. — постанова Верховної Ради УРСР про проведення референдуму щодо довіри парламенту, заява про
можливість підписання нового союзного договору тільки після побудови правової суверенної Української держави та прийняття
нової Конституції України. За цих умов В. Масол був вимушений піти у відставку, а студентський страйк і голодування були
припинені.

12 лютого 1991 р. – прийняття ВРУ УРСР закону про «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної
Республіки»

17 березня 1991 р. — проведення референдуму щодо збереження СРСР.

 Акт проголошення незалежності України

24 серпня 1991 р. — прийняття Акта проголошення незалежності України

терміново скликаною позачерговою сесією Верховної Ради.
Основні положення:
— проголошення незалежності України та створення самостійної Української
держави — України;
— неподільність і недоторканність території України;
— чинність на території України винятково Конституції та законів України.
У результаті одвічна мрія багатьох поколінь українського народу здійснилася;
українці нарешті здобули власну державу й отримали могутній поштовх для
подальшого розвитку національного життя.
 Грудневий переворот 1991 р.

1 грудня 1991 р. — проведення в Україні референдуму на підтримку «Акта проголошення

незалежності України».
Причини проведення:
— потреба нейтралізувати політичні спекуляції противників незалежності;
— продовження активної агітації проросійських сил щодо укладення нового союзного договору;
— вичікувальна позиція міжнародної спільноти.
Результати:
— акт проголошення незалежності України підтримали 90,31 % виборців;
— у Криму за незалежність України проголосували більше 50 % виборців.
1 грудня 1991 р. — проведення одночасно з референдумом виборів президента. Вибори були
прямими, таємними, альтернативними. Було висунуто 7 кандидатів на посаду президента: Л.
Кравчук, В. Гриньов, В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, І. Юхновський, Л. Табурянський, О. Ткаченко.
У результаті переміг Л. Кравчук (61,59 %).
 Розпад СРСР

7 грудня 1991 р. — зустріч лідерів Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин),
України (Л. Кравчук) на урядовій дачі в Біловезькій Пущі).
Наслідки розпаду СРСР для України:
— активізація національно-визвольного руху, зростання відцентрових настроїв у
суспільстві;
— заборона Компартії України;
— підтримка більшістю колишніх комуністів ідеї незалежності України;
— здобуття волі Україною без кровопролиття в ході антикомуністичної
демократичної революції;
— визнання незалежності України державами світу.
УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА
 Початок державотворчих процесів

До державотворчих процесів належать: Заснування збройних сил України, визначення державної території,
формування гілок влади, затвердження держаної символіки, формування інституту громадянства.

Розбудова власної армії. 6 грудня 1991 р. було ухвалено Закон про Збройні Сили України, в якому офіційно
проголошувалося про їх створення. В жовтні 1993 р. Верховна Рада ухвалила «Військову доктрину України», у якій
ставляться завдання розбудови Збройних Сил у військово-політичній, військово-технічній і військово-економічній
сферах. У цій галузі нагромадилося чимало болючих проблем.

Встановлення недоторканості кордонів, регулювання їх режиму і т.д.

Ухвала ВРУ Закону України «Про державний кордон».

Законодавча гілка влади – Верховна Рада України

Виконавча гілка влади – Кабінет Міністрів України

Судова гілка влади - Верховний суд України, Конституційний суд України (з 1996 р. – трактування Конституції)

На початку 1992 р. стала державною національна символіка: блакитно-жовтий прапор, малий герб - тризуб, музика М.
Вербицького до тексту вірша П. Чубинського «Ще не вмерла України...» (слова затверджені 6.03.2003 р.).

8 жовтня 1991 р. було ухвалено Закон «Про громадянство».

 Статус Криму. Становище кримських татар

Ще з кінця 80-х рр. почалося повернення кримських татар на історичну батьківщину.

З лютого 1991 р. існувала відновлена Кримська АРСР, 1992-1994 — Республіка
Крим, з 1994 — АРК, що була скасована ще в 1945 р.
Автономія мала територіальний характер, не враховувала інтересів
кримськотатарського народу.
Проросійські настрої підігрівалися з Москви. Центром боротьби за права корінного
етносу Криму став Меджліс, головою якого був М. Джемілєв.
У першій половині 90-х рр. робилися спроби «відродження державности» Криму,
приєднання його до РФ, але без прямого втручання Росії місцеві антиукраїнські
сили не змогли серйозно розхитати ситуацію.
Українське керівництво, не допускаючи силових методів, утримало стабільність і
порядок.
 Соціально-економічне становище

Дострокові вибори до Верховної Ради та вибори Президента України.

Розбудова Української держави відбувалася за умови загострення соціально-економічної кризи.

Частина людей пов’язувала чинні негаразди з діяльністю Президента і Верховної Ради.

З вимогою їхнього переобрання виступали учасники багатьох мітингів, страйків, зокрема шахтарських, депутати різних
рівнів тощо.

Парламент за погодженням з президентом ухвалив провести в першій половині 1994 р. дострокові вибори парламенту
та президента.

У другому турі виборів 1994 р. президентом було обрано Леоніда Кучму.

Особливості формування багатопартійності:

 велика кількість малочисельних слабких, географічно зорієнтованих партій;

 існування потужних проросійських лівих сил, відновлення КПУ;

 розпорошеність національно-демократичних, державницьких сил;

 формування «партії влади», формально не об’єднаний державно-бюрократичний апарат.

 Ухвалення Конституції 1996 р.

Був підписаний 8 червня 1995 р. Конституційний договір між Президентом і

Верховною Радою.
Оскільки за рік парламент не ухвалив конституції, Президент України 26 червня
1996 р. оприлюднив Указ про проведення Всеукраїнського референдуму щодо
ухвалення Конституції України. Цей крок президента міг призвести до розпуску
Верховної Ради, що прискорило конституційний процес.
Після двох діб напруженої безперервної роботи парламент 28 червня 1996 р.
ухвалив Конституцію України — Основний закон нашої суверенної держави.
8 грудня 2004 р. до конституції були внесені зміни, які робили Україну
парламентсько-президентською республікою.
1 жовтня 2010 р. Конституційний суд незаконно скасував ці зміни, повернув
державу до тих положень, які діяли з 28 червня 1996 р.
У лютому 2014 р. зміни до конституції знову почали діяти.
 Економічний розвиток

Головні завдання, що стояли перед державою:

 Україні необхідно було докорінно реформувати економіку на ринкових засадах;

 розгорнути структурну перебудову промисловості;

 створити ефективну систему економічної кооперації всередині країни та з іноземними

державами.

Приватизація засобів виробництва.

Важливим компонентом економічних перетворень в Україні стали процеси роздержавлення і

приватизації. Її цілі були закладені Верховною Радою у Концепції, ухваленій 31 жовтня 1991 р.

Ліберизація цін.

З початку січня 1992 р. російський уряд скасував державний контроль за ціноутворенням, різке
зростання цін почало відбуватися й в Україні. Держава з 10 січня запровадила купони
багаторазового використання. Лібералізація цін повинна була відбутися, але вона носила
характер обвального росту цін. Емісія грошей (знецінення), криза в фінансовій системі.
 Економічні проблеми 90-х

 нерішучість, прорахунки, допущені у здійсненні реформ, рівень інфляції в 1993 р.

був найвищим у світі;
 політична нестабільність, відсутність спадкоємності в політиці урядів, що часто
змінювалися;
 відсутність чіткої економічної програми, правової бази;
 економіка України була складовою загальносоюзного комплексу;
 переважання важкої промисловості, її висока енергозатратність;
 енергетична криза, Україна власними енергетичними ресурсами забезпечена
лише на 45-50 %.
 Грошова реформа 1996 р.

Протягом 1995-1996 рр. завдяки енергійним зусиллям Національного банку України,

очолюваного Віктором Ющенком, вдалося зупинити обвальне падіння
купонокарбованця. У вересні 1996 р. Завдяки продуманій стратегії запроваджена
національна валюта (гривня) не спричинила ні фінансових, ні соціальних потрясінь.

Створилися передумови виходу з кризи, який розпочався у 1999-2001 рр., коли уряд
України очолював В. Ющенко. Припинилося падіння обсягів виробництва продукції,
нарешті почалося економічне піднесення. На початку XXI ст. економіка України була
на піднесенні. Темпи її розвитку були то більші, то менші, але було зростання. 2005
р. Україну визнали державою з ринковою економікою.
 Демографічні процеси

Криза економіки негативно позначилася на матеріальному становищі основних верств

суспільства. Природним наслідком впровадження ринкових відносин, процесу
«початкового нагромадження капіталу» є соціальна диференціація, тобто
розшарування населення. Це неминуча ціна за прогрес:
 зростання безробіття, явного і прихованого, значна еміграція серед українців,
заробітчанство;
 невідповідність заробітної плати потребам населення, низький рівень медичного
обслуговування, житлово-побутового обслуговування, невирішеність житлової
проблеми;
 активно розвивалися міграційні процеси, мільйони людей виїздили на заробітки в
країни Європи;
 стрімке розшарування суспільства. У 90-х рр. за межею бідності опинилося дві
третини населення;
 в Україні формується «середній клас», його основу складає нова соціальна група —
дрібні та середні підприємці. Дальше збільшення середнього класу — основа
формування в Україні громадянського суспільства і стабілізації соціальних відносин.
 Політична криза («Касетний скандал»)

Суспільство активізувалося в кінці ХХ – початку ХХІ ст. , незадоволене соціально-

економічною та суспільно-політичною ситуацією. Каталізатором подій став
«касетний скандал», що викликав протестну акцію «Україна без Кучми» (почалася
ще наприкінці 2000 р.). вона не отримала логічного завершення, стала
передумовою подальших протестів.
 Інтегрування України в міжнародний простір

Першим кроком на шляху незалежної зовнішньої політики стало визнання України

державами міжнародного співтовариства. Вже 2.12.1991 р. Україну визнала
Польща. На 2000 р. наша держава уклала дипломатичні стосунки з 153 країнами.
липнь 1992 р. - наша держава стала членом Організації з безпеки та
співробітництва в Європі (ОБОЄ);
9 листопада 1995 р. Україна вступила до Ради Європи.
16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження
ядерної зброї; «Будапештський меморандум»
 Помаранчева революція 2004 р.

Важливою подією політичного життя країни стали президентські вибори 2004 р.:
 вони відбувалися з численними порушеннями законності та фальсифікаціями при підрахунку
голосів;
 брутальне втручання російських політиків у виборчий процес-2004;
 падіння авторитету українських інститутів влади (рівень довіри до президента Л. Кучми впав до
3 %);
 боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив, корупцією просякнута вся влада;
 реальне запровадження цензури, поширення брехливої інформації;
 усвідомлення громадянами України національних інтересів.
Це викликало масові народні виступи, відомі під назвою «Помаранчева революція» (22
листопада - 8 грудня 2004 р.). За рішенням Верховного Суду 26 грудня 2004 р. відбулося повторне
голосування другого туру, в якому В. Ющенко набрав 52 % і обраний Президентом України, а його
головний суперник Віктор Янукович — 44 %. 23 січня 2005 р. новообраний президент вступив на
посаду, маючи значні повноваження менше року, оскільки з 2006 р. вступали в дію поправки до
конституції про парламентсько-президентську республіку.
 Суспільно-політичне життя України в 2005-2013 рр.

Протягом 2005 р. президент В. Ющенко ще мав значні повноваження, але вповні не скористався
ними, можливо, через негативні наслідки отруєння і значні проблеми зі здоров’ям.
Урядування Ю. Тимошенко тривало до вересня 2005 р.
Найбільшою проблемою стали внутрішні конфлікти, через які відбулася зміна прем’єр-міністра —
ним став Ю. Єхануров (2005-2006). Він переймався суто економічними питаннями, можливо, був
одним з найкращих голів українського уряду.
Навесні 2006 р. відбулися перші парламентські вибори за пропорційною системою. Утворення
Антикризової коаліції.
2006 р. уряд очолив В. Янукович – передствник опозиції.
2007 р. – розпуск парламенту та дострокові вибори, було створено Демократичну коаліцію. Уряд
очолила Ю. Тимошенко.
2010 р. – вибори Президента України, ним стає В. Янукович.
Вже 11 березня в парламенті була створена нова більшість, яка підтримала новообраного
президента.
 Революція Гідності
Причини «Революції Гідності»:

 панування олігархату, особливо так званої «Сім’ї»;

 зростання корумпованості режиму В. Януковича;

 натиск на демократію, права людини;

 збільшення політичної й економічної залежносте від Росії;

 посилення зросійщення України;

 погіршення матеріального становища значної частини населення;

 відмова від європейської перспективи.

Рушійні сили Революції Гідності (Євромайдану):

 українське студентство, особливо на початковому етапі подій;

 футбольні фанати — одна з найбільш організованих частин української молоді;

 представники середнього та малого бізнесу;

 наймані працівники з різних сфер і регіонів;

 представники інтелігенції, селянства тощо.

Події «Революції Гідності» тривали з листопада 2013 до лютого 2014 р., призвели до численних жертв (перші — 22.01.2014 р., особливо численні — 18-20.02.2014 р., «Небесна сотня»), режим В. Януковича було повалено. У ніч на
22.02.2014 р. він утік разом з придворною камарильєю до Росії.
 Значення Революції Гідності

Значення Революції Гідності (Євромайдану):

 вихід України із зони впливу Росії в економічній і політичній сферах;
 певне зменшення впливу Росії в культурній сфері;
 перетворення у політичній системі України.
 Проведення виборів 2014 р., де було обрано П. Порошенка главою держави.
Початок Люстраці, зростання громадської активності.
 Відносини з Росією. Початок збройної агресії

Росія, скориставшись труднощами України, ще 20 лютого 2014 р. без оголошення

війни розпочала агресивні дії. Вони, очевидно, передбачали поширення окупації на
весь південь і схід нашої держави, а, можливо, ставиться завдання взагалі знищити
державність України. До цього плану була залучена агентура Росії на нашій
території. Єдність, активність і мужність народу дала змогу відбити такі спроби у
більшості випадків. Особливо загрозлива ситуація склалася у Криму і на Донбасі.

У березні 2014 р. Росія здійснила анексію Криму, який став тимчасово окупованою
територією. Україна, маючи розвалену армію, не зробила спроби вчинити опір.
Росія і далі намагається дестабілізувати становище в інших регіонах України
(особливо Схід і Південь України), роблячи ставку на збройну силу та сепаратизм.
Правильніше було б назвати місцевих прихильників РФ колаборантами. Протягом
квітня-травня 2014 р. їм вдалося окупувати більшу частину Донбасу.
 Збройна агресія Росії проти України

Квітень 2014 р. – початок антитерористичної операції проти сепаратистів і

російських диверсантів.
Серпень 2014 р. – розстріл російськими військами українських військових під
Іловайськом. Перетворення конфлікту на російсько-українську війну.
Вересень 2014 р. – Мінські угоди
2014-2015 рр. – бої за Донецький аеропорт (242 дні), «кіборги».
Січень-лютий 2015 р. – бої за Дебальцевський плацдарм.
Лютий 2015 р. – Мінські угоди.
 Соціально-економічний розвиток України

Протягом 2005-2008 рр. відбувалося економічне зростання.

Світова криза 2008 р. завдала серйозного удару економіці, від якого вона й досі не
отямилася. Рівень життя населення наприкінці першого — на початку другого
десятиліття XXI ст. після майже десяти років поліпшення знову погіршився.
«Газові» та «торгівельні» війни з Росією.
Станом на 2014 р. державна скарбниця була майже порожня, становище економіки
дуже плачевне. І все-таки Україна не пішла на дефолт, уряд А. Яценюка доклав
суттєвих зусиль для виходу з кризового стану. Погіршувала ситуацію війна, що
забирала значну частину державних коштів.
Лише в 2017 р. Україна почала за умов війни економічно зростати. Це відбувалося
вже за часів прем’єрства В. Гройсмана, та не будемо забувати, що основу для
піднесення створив попередній уряд.
 Євроінтеграційний поступ України

5 лютого 2008 р. Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ);

27 червня 2014 р. Україна підписала Угоду з Євросоюзом про асоціацію
11 червня 2017 р. встановлено безвізовий режим, що дозволяє громадянам України
вільно перетинати кордони країн ЄС без попереднього отримання дозволів;
закріплення курсу на ЄС і НАТО в Конституції України (лютий 2019 р.);
міжнародний вплив України значно зріс, Європа і світ враховують позицію України.
 Культура України

Освіта.
2008 р. випускники шкіл складають ЗНО
5.09.2017 р. ухвалено закон «Про освіту» з низкою нововведень, зокрема про мову
навчання, ухвалено нарешті закон «Про забезпечення функціонування української мови
як державної».
Наука.
У цих складних умовах плідно працюють українські вчені у галузях точних та
природничих наук: матеріалознавстві, електрозварюванні (Б. Патон і його учні), новітніх
космічних технологіях (першим космонавтом незалежної України став Л. Каденюк).
Література.
Роман у віршах «Берестечко» Ліни Костенко, історичні романи «Северин Наливайко» М.
Вінграновського, «Орда» Р. Іваничука, «Листя землі» В. Дрозда, твори про сучасне
життя «Стовпотворіння» П. Загребельного, «Щоденний жезл» Євгена Пашковського,
роман Марії Матіос «Солодка Даруся», твори Валерія Шевчука, Анатолія Дімарова,
Юрія Андруховича та інші
 Культура України
Кіно та театр

Певне піднесення переживає театральне мистецтво. Різко скоротилися обсяги виробництва кінопродукції. Визначним актором
театру й кіно був Б. Ступка. До здобутків можна віднести фільми «Пастка» (за твором І. Франка, режисер Олег Бійма), «Молитва
за гетьмана Мазепу» (Ю. Іллєнко, заборонений до показу)

Незважаючи на економічну скруту (з 2014 р.), справжнє піднесення переживає театральне мистецтво (режисер Р.
Держипільський). За останні кілька років різко зросли обсяги виробництва кінопродукції — держава приділяє значну увагу
розвитку саме цього виду мистецтва. До здобутків можна віднести «Поводир» (Олесь Санін), «Плем’я» (М. Слабошпицький),
«Гніздо горлиці» (Т. Ткаченко).

Музика

Співачка Руслана Лижичко у 2004 р. виграла «Євробачення»

Співачка Джамала в 2016 р. виграла «Євробачення»

Явищем у музиці є С. Вакарчук. З’явились нові твори композиторів Алли Загайкевич, Є. Станковича, М. Скорика та інших.

Спорт

Україна — держава з розвинутими спортивними традиціями. Незважаючи на труднощі з матеріальною базою, українські
спортсмени досягли чималих успіхів на міжнародній арені.

А. Шевченко. Віталій і Володимир Клички. Яна Клочкова, Лілія Підкопаєва

 Духовне життя

Сучасна релігійна ситуація характеризується поліконфесійністю. Найбільше вірних

належить до УПЦ-КП, яку тривалий час очолює Патріарх Філарет.
Міцні матеріальні позиції посідає церква Московського патріархату
Значний вплив, особливо на Заході України, має УГКЦ (у 2001-2011 рр. очолював Л.
Гузар), зараз очолює Святослав Шевчук.
Частина українців є атеїстами або сповідують нехристиянські релігії.
Томос – 6 січня 2019 р.