Геополітичне оточення Узбекистану+Армія

Узбекистан — центральноазійська країна, що межує з п'ятьма

іншими країнами:
з Киргизстаном Таджикистаном  Афганістаном   Казахстаном 
Туркменістаном Загальна довжина державного кордону —
6893 км . Країна не має виходу до вод Світового океану Це єдина
країна в світі, якщо не рахувати європейську мікродержаву
Ліхтенштейн, що оточена з усіх сторін країнами, що теж не мають
виходу до моря

Геополітично Узбекистан розташований у стратегічному

центрі напівкільця, де знаходяться найбагатші нафто- і газові
родовища Перської затоки, басейну Каспійського моря і
Тарімського басейну. Також Узбекистан є частиною регіону,
де перетинаються інтереси Росії, Китаю, Індії, країн Сходу і
Заходу. Тобто, територія Узбекистану є об’єктом інтересів
таких потужних держав ісламського світу, як Туреччина,
Пакистан, Іран і Саудівська Аравія. Окрім того, Узбекистан –
прифронтова держава (маються на увазі нещодавні війни в
Афганістані і Таджикистані).

Та оставина, що в Таджикистані, Казахстані, Киргизстані і

Туркменистані мешкає понад 2,5 млн. узбеків, є додатковим
фактором впливу Ташкента на своїх сусідів і дозволила
президенту Карімову висловити ідею будівництва єдиного
спільного дому – Туркестану при гегемонії в ньому
Узбекистану за рахунок слабших сусідів, передовсім таких, як
Афганістан, Киргизстан і Таджикистан.

Щоправда існує низка гіпотетичних загроз й власне для

Узбекистану. Потенційно небезпечною загрозою для
узбецької державності є прискорення процесу політизації
ісламу, що негативно впливає на суспільно-політичну
ситуацію на великій території – від Нагірного Бадахшану до
Каспію. Німецькі дослідники цієї проблеми пишуть про
“вогняну дугу”, що простягається від Чечні через Дагестан,
Азербайджан, Пакистан, Узбекистан, Киргизстан, Казахстан в
Сінцзян (провінція КНР).
Крім того, у спадок від СРСР Узбекистан отримав комплекс
міжнаціональних і міжтериторіальних суперечностей. Відомо,
що, наприклад, усередині території Киргизстану знаходяться
два узбецькі райони-анклави, а усередині Узбекистану є
киргизький анклав. І це тільки невеличка ілюстрація того як
скроєні більшовицькою владою кордони між республіками
можуть викликати нестабільність у регіоні.

Серйозною проблемою в Узбекистані залишається

великомасштабна корупція державного апарату, що в останні
роки радянської влади набула системного характеру.
Корупція є прямою загрозою безпеці і стабільності в державі.
Екологічні проблеми, такі як зникнення Аральського моря,
ерозія грунтів, їх засолення, виснаження землі, як наслідок
гегемонії бавовника, також загрожують національній безпеці.

Узбекистан, спираючись на підтримку США і НАТО,

намагається перетворитися на регіонального лідера,
головний щит від загрози фундаменталізму. Не дивно, що
головним культурним символом нації було проголошено
Тімура (Тамерлана), який свого часу консолідував Азію,
зупинив експансію кочових племен з Півдня і торував шлях до
Індійського океану.

Задля зміцнення могутності Узбекистану І.Карімов нарощує

військовий потенціал країни, спрямовуючи на військове
будівництво як бюджетні кошти (на оборонні потреби
виділяється 20 % бюджетних асигнувань), так і іноземні
запозичення. Як наслідок – узбецька армія боєздатна, бо
реорганізована за зразком армій держав НАТО. У межах
програми “Партнерство заради миру” окремі узбецькі
підрозділи проходять підготовку в США, на півночі Німеччини
та в Норвегії. Американські та німецькі військові інструктори
активно реорганізують збройні сили Узбекистану.
Підтверджується це й тим, що офіцерські кадри Ташкент готує
не в Росії, а в Туреччині, США і ФРН. Таким же чином
Узбекистан оснащує свою армію, зокрема в 1996 р. з ФРН
отримано військового спорядження на суму 26 млн. німецьких
марок, а новітні БМП Узбекистан придбав у Туреччини.