1.

Загальні відомосі про населення Австралії та Океанії (етногенез, етнічна історія, антропологічні й
мовні ознаки тощо)

А)ЕТНОГЕНЕЗ

Австралія та Океанія давно є об'єктом пильної уваги з боку етнографів. Такий інтерес пов'язаний в
першу чергу з тим, що тут аж до недавнього часу зберігалися (а почасти зустрічаються і в наші дні)
досить архаїчні форми господарства, громадського побуту і культури, давно зниклі в більшості інших
районів світу.

Відсталість народів Австралії та Океанії може бути пояснена географічним положенням цієї частини
світу, віддаленістю від найважливіших центрів світової цивілізації, територіальної роздробленістю
регіону, не цілком сприятливими (в ряді місць) природними умовами, обмеженістю природних
ресурсів.

Невисокий рівень господарського та суспільного розвитку, роз'єднаність австралійських і океанийских

народів зробили їх легкою здобиччю колоніальних хижаків, в ролі яких виступали країни Західної
Європи, США, а потім і Японії. Більш того, користуючись слабкістю країн цього регіону, імперіалістичні
держави навіть в умовах кризи колоніальної системи, що послідував після другої світової війни,
зуміли аж до початку 60-х років зберегти тут свої позиції. Океанія перетворилася на свого роду
заповідник колоніалізму.

Однак як традиційне районування Австралії і Океанії, так і зазначені вище його уточнення,
відображають культурно-побутову специфіку різних регіонів цієї частини світу лише до початку
контактів з європейцями. Після встановлення цих контактів в Австралії і Тасманії, а також на ряді
островів Океанії (Нової Зеландії, Гавайських островах, Фіджі, Нової Каледонії) відбулися докорінні
зміни в структурі населення і його культурному вигляді.

Б)ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ

Археологи вважають, що перші люди з'явилися в Австралії близько 40 тис. років тому і прибули сюди
з південної Індії. Австралія була відкрита європейцями, а саме голландцем Віллем Янсзоном у 1606
році. У XVII ст. біля берегів материка з'явилися перші кораблі європейців. Наприкінці XVІІI ст. материк
почала інтенсивно колонізувати Велика Британія. Аж до 1868 р. ця країна використовувала Австралію
як величезну природну колонію для найнебезпечніших карних злочинців. Засуджених просто
відвозили сюди ніби до в'язниці з мурами у вигляді океанічного узбережжя. Потім з'явилися вільні
поселенці, чисельність яких різко зросла під час "золотої лихоманки" в 50—60-х роках XIX ст. З 1901 р.
британські колонії на материку організували федерацію. Вона одержала назву Австралійський Союз.
Він існував як британський домініон. У 1942 р. Австралія стала суверенною державою, членом
Британської Співдружності Націй.

Історики вважають, що острови були заселені ще за 2000 років до нашої ери переселенцями з Азії. У
1529 р. ці острови захопили іспанці. Наприкінці XIX ст. Іспанія продала їх Німеччині. Після Першої
світової війни перейшли під опіку Ліги Націй, а після Другої світової війни — підопічні території ООН.
Фактично управлялися США, які на атолах Бікіні та Еніветок провели випробування ядерної зброї. З
1991 р. суверенна держава.

В)АНТОРОПОЛОГІЧНІ Й МОВНІ ОЗНАКИ

Переважну більшість сучасного населення Австралії становлять нащадки європейських колоністів.

Корінні мешканці — аборигени, загнані у важкодоступні, мало придатні для життя регіони, разом із
метисами не перевищують 1 % усієї людності континенту. Аборигени належать до окремої гілки
негроїдів — австралійської раси, яка характеризується темно-шоколадним або шоколадно -чорним
кольором шкіри (загалом трохи світлішим, ніж у африканських негрів), широко- чи дрібнохвилястим
волоссям (із варіацією забарвлення від коричневого до чорного). В деяких групах, що мешкають у
пустелях Західного плато, в дітей часто спостерігається світле, навіть біляве волосся (з віком воно
темнішає). Очі темно-карі; їхній розріз широкий, але очне яблуко посаджене дуже глибоко. Обличчя
низьке, лоб спадистий, із розвинутими надбрівними дугами. Ніс із середнім чи відносно широким
переніссям і дуже широкими крилами. Губи середньої товщини. Щелепи помітно виступають уперед.
Підборідковий виступ розвинутий слабко. Форма голови доліхокефальна. Характерною рисою
австралійців, яка одразу впадає у вічі, є значний розвиток третинного волосяного покриву на тілі й ще
сильніший на обличчі. Зріст середній або високий. На думку багатьох фахівців, австралійська раса є
реліктом дуже давньої протоморфної форми, ближчої до вихідного типу людства, ніж усі інші раси.
Оселившись на Австралійському континенті ще у верх

Що ж до власне меланезійського типу, який переважає серед етнічних груп островів Меланезії
(Адміралтейства, Соломонових, Санта-Крус та ін.), то він характеризується помірно кучерявим во-
лоссям, темно-коричневим кольором шкіри, досить широким і прог- натним обличчям із прямою
спинкою носа. Схожі риси притаманні негритоським популяціям.

У минулому меланезійська раса була поширена також на о. Тасманія, де на час відкриття його
голландським мореплавцем Л. Тасманом у 1642 р. мешкало близько 15 тис. чоловік. На початку XIX
ст. англійці почали інтенсивно освоювати острів, по-звірячому знищуючи корінне населення. Остання
тасманійка — Труганіна —

Ще одна дуже своєрідна раса — полінезійська — поширена в Новій Зеландії, на островах Полінезії та
Мікронезії. Вона характеризується світло-коричневим кольором шкіри (часто із жовтуватим
відтінком), темним слабкохвилястим або прямим волоссям, темними очима, слабким розвитком
третинного волосяного покриву на тілі й середнім — бороди. Обличчя велике, гармонійної будови;
вилиці виступають, ніс відносно широкий, губи середні за товщиною. Епікантус трапляється рідко.
Зріст здебільшого високий. Через оригінальне поєднання ознак, властиве полінезійцям, їх відносили і
до європеоїдів, і до монголоїдів, і до австралоїдів. Нині більшість дослідників схильні вважати їх
носіямн “пом’якшених” рис австралоїдних і монголоїдних типів.

Г) Корінні австралійці розмовляють різними спорідненими мовами, яких нараховується більше 200.
Найбільш відомі серед австралійських мов, що утворюють австралійську мовну сім'ю: дампська,
арандська, гарад'єрська, наррін'єрська, вадюгська ті інші.

У етнолінгвістичному відношенні мови аборигенів Океанії поділяються на дві великі групи - папуаські
(поширені на о.Нова Гвінея та о-вах Меланезії), та австралонезійські (поширені по всьому регіону).
Кількість папуаських народів досягає 700. Вони розселені відносно компактно і складають більшість
населення Нової Гвінеї, архіпелагів Луїзіани і Бісмарка, о-вів Соломонових, Санта-Крус і Ріф. Близько
500 народів австралонезійської мовної сім'ї поділяють на меланезійців, мікронезійців і полінезійців.

2. Особливості господарства і матеріальної культури австралійців та тасманійців

Привласнююче господарство. Основними заняттями аборигенів були збиральництво і полювання,
допоміжну роль відігравало рибальство. Хоча австралійці не знали землеробства, але рослинна їжа
повсюдно становила основу їх харчування. Навіть у багатих на тварини районах жінки і діти постійно
займалися збиральництвом. Близько 240 видів рослин місцеві жителі споживали в їжу, а, крім того,
ще 35 інших видів використовували як ліки, отрути чи для технічних потреб. В їжу споживались ягоди,
плоди, горіхи, зерно дикоростучих злаків і трав, корені, коренеплоди, стебла, молоді пагінці, листя,
бруньки, квіти, м'яка серцевина стовбурів окремих дерев і т.п. Крім того, збирали дрібних тварин:
змій, ящірок, мишей, жаб, раків, слимаків, черв'яків, гусінь, пташині яйця, мед диких бджіл, мурашок-
медоносів і т.п. Окремі рослини вживалися в їжу майже постійно.

Полювання і рибальство — головні заняття чоловіків. Хлопчики з раннього дитинства привчалися

полювати. Тваринний світ Австралії небагатий і одноманітний, а тому аборигени не мали широкого
вибору м'ясної їжі. Вони полювали на великих і малих сумчастих, австралійського страуса та на
дрібних тварин і земноводних. Головною зброєю полювання був спис. Полюючи на кенгуру,
мисливці до них підкрадалися, заганяли переслідуванням, влаштовували облави, зацьковували
собаками динго і т.п. На вал-лябі (дрібний вид кенгуру) використовували сітки, капкани, петлі,
викопували ями. Але найчастіше заганяли їх у кущі і вбивали списами. Полюючи на опосума,
австралійці вилізали на дерева за допомогою гнучкої ліани, вирубували сокирою його дупло і вику-
рювали. На дерева вилізали і для збирання пташиних яєць та меду диких бджіл. У полюванні на
птахів переважало використання бумерангів, крім того, їх ловили петлями, сітками.

Різноманітними були й способи вилову риби і водяних тварин: руками, кошиками, сітками, гачками,
списами, стрільбою з лука, отруєнням води, заганянням заляканої риби на мілину,
перегороджуванням ріки заторами з укріпленням у їх проміжках сіток, влаштуванням кам'яних
лабіринтів, занурюванням у воду порожнистого обрубка дерева.

Австралійці вели рухливе життя. Не знаючи постійних поселень, вони жили на тимчасових стійбищах.
Як житло аборигени використовували курені, вітрові загорожі, гроти, печери, дупла і т. ін.

Австралійці майже не мали одягу. Від холоду вони захищалися, змащуючи тіло жиром. Лише в
прохолодну погоду на південному сході Австралії чоловіки і жінки зігрівали тіло плаща-ми-накидками
зі шкур опосума. На інших територіях звичайним одягом чоловіків і жінок були набедрені пояси з
фартушками. Зате австралійці носили досить багато оздоб. До основних прикрас належали пов'язки
на голову з рослинних волокон, пір'я, черепашок, зубів, квітів. До оздоб належала паличка, якою
протикали носову перегородку. Більшість прикрас одягали для виконання обрядів і ритуалів, при
святі короборі. Перед святом чоловіки розфарбовували тіло охрою і вугіллям, наліплювали на нього
пір'я, голову оздоблювали різними уборами і складними зачісками. До постійних оздоб належали
також рубці, якими покривали груди, спину, плечі, руки. Водночас ці рубці засвідчували належність
чоловіків до певного племені та до відповідного шлюбного класу.

Металів і гончарства австралійці не знали, а тому знаряддя праці і полювання, зброю і домашнє
начиння виготовляли з каменю, дерева, черепашок, рослинних волокон і т.ін. Камінь ви-
користовували як у необробленому, так і в обробленому вигляді. Кам'яні знаряддя за формою і
технікою виготовлення були різноманітні: одні з них нагадували знаряддя мустьєрської епохи, другі
— схожі до ретушованих знарядь епохи мустьє, треті — нагадують ножі мадленської епохи, четверті
— неолітичні шліфовані сокири. Приморські аборигени скребки, ножі, сокири, зрідка ложки і черпаки
виготовляли з черепашок.

Значної майстерності досягли жінки у плетенні і обробці волокна. Вони знали понад 40 видів рослин,
що давали їм матеріал для плетення. Серед них зустрічалися волокна акації, листя пандуса, гнучкі
корінці, лоза, стебла трав і т.ін. Крім того, для плетення використовувалися людське волосся, шерсть
опосумів і кенгуру, сухожилля.

Мисливська і бойова зброя австралійців майже однакова, а їх види мало численні. До них належить
близько ЗО видів списів зі списометалками, понад 80 видів бумерангів і бойових кидальних палиць,
кам'яні і костяні ножі, дерев'яні мечі. Єдина оборонна зброя — вузькі довгі, короткі широкі та овальні
довгі щити.

Через швидке фізичне винищення тасманійців їх культура слабо вивчена. Знаряддя праці вони
виготовляли з каменю і дерева. Техніку обробки каменю тасманійців порівнюють з технікою епохи
мустьє і оріньяку. Вони користувались універсальними кам'яними знаряддями, тонкими 2-4 м
завдовжки списами. Наконечники списів часто отруювали. Списометалки тасманійці не знали.
Широко використовували кидальні палиці, різні плетені з кори, листя, коріння і трави кошики. За
житло їм служили вітрові загорожі, зрідка — сферичні курені. Водні засоби сполучення — це плоти з
кори евкаліпта. За одяг аборигени використовували шкури кенгуру та фартушки, але найчастіше вони
ходили голими.

Провідну роль у господарстві відігравало збиральництво і полювання. Збирали гриби, великі

коренеплоди і корені, ягоди, пташині яйця, молюсків, черв'яків, гусінь, гадюк, ящірок і т.ін. Вони
споживали все, від чого людина не вмирала.
+Помітну роль у їх житті посідало полювання. Вели його різними способами: загону, переслідування,
влаштування засідок і т.п. Полювали переважно на кенгуру та дрібних тварин, зокрема на опосумів.
На тюленів полювали жінки, які підкрадались до них на ліжбищах і били палицями по голові.
Чоловіки полювали на китів, які запливали на мілину, вбивали їх списами і кидальними палицями.
Рибальства тасманійці не знали, риби не їли, гидували нею. Зате виловлювали морських молюсків і
тварин. Цим займалися жінки, які добре плавали і пірнали.

3. Сімейна організація, суспільний лад і вірування австралійців і тасманійців

Суспільний лад тасманійців майже не вивчений. Відомо, що вони ділились на 20 племен, кожне з
яких розмовляло своїм діалектом. Племена поділялися на кочові групи ("орди", "клани"), що
налічували від 20 до 50 чоловік. Кочові групи рухалися суворо по визначеній території і не
порушували кордонів своїх сусідів. На північно-західному узбережжі, багатому на морську живність,
окремі групи переходили до осілості.

Очевидно, кочові групи тасманійців були зародковими родами, бо в них строго дотримувались
екзогамії. Чоловіки викрадали жінок у своїх сусідів, інколи робили походи для їх захоплення. Шлюб у
тасманійців був парний, але вдови ставали власністю всіх чоловіків групи. У них спорідненість велася
по матері. У тасманійців зберігався віково-статевий поділ і перехід у групу дорослих через обряди
ініціацій з нанесенням рубців на тіло. Виразної системи виборних вождів кочових груп у них не було,
стосунки між членами груп регулювалися традиціями.

Про релігію тасманійців дійшло мало відомостей. Вони поклонялися духам дня і боялися духів ночі. У
них склався культ місяця, тому и місячні ночі вони влаштовували свої короборі. Кожна кочова група
тасманійців мала свого чаклуна-лікаря, який лікував за домогою масажів, кровопускань, трав,
мінералів, глин та магічних дій

Австралійці Найбільшими етнічними спільнотами у них були племена. Кожне з них мало своє ім'я,
територію, діалект, звичаї і релігійні вірування. Австралієць повинен був дотримуватися племінних
звичаїв і традицій. За їх порушення могли скарати на смерть чи вигнати з племені. Спів-племінники
підтримували один одного, відкрито демонстрували свою спорідненість. Плем'я було верховним
власником племінної території, захищало своїх членів перед зовнішнім світом, втручалось у шлюбне
життя своїх членів через племінну ендогамію та внутрішньофратрійну екзогамію, але при цьому
племена не мали племінних рад і вождів, не знали політичної організації влади. Це свідчить, що
племінний лад австралійців лише почав формуватися. Чисельність австралійських племен коливалась
від 100 до 2000 чоловік, у більшості випадків вони налічували 500-600 чоловік.

Звичайно племена поділялися на територіальні складові, які називають локальними групами. їх

чисельність коливалася від ЗО до 100 чоловік. Локальні групи були однорідними, замкнутими
господарськими колективами, виробничими осередками, в яких панував віково-статевий поділ праці.
Виробничий процес у локальній групі міг мати як колективний, так і індивідуальний характер, але
розподіл завжди був урівнювальний.

Рід австралійців засвідчував спільність походження його членів від одного (тотемного) предка, тобто
складався з кровних родичів за батьківською чи материнською лініями. Роди звичайно були
екзогамними, їх члени усвідомлювали свій кровний зв'язок навіть тоді, коли жили відокремлено, але
прямого впливу на регулювання шлюбних відносин вони не мали.

Шлюбні стосунки австралійців регулювали фратрії (від гр. слів ігаїег — брат, рпгаітіа — братство)
— екзогамні половини племен, що є сукупністю кількох родів, які походять від одного первісного
роду. Крім того, за фратріями влаштовувалися стійбища, виставлялися військові загони, виконувалися
обряди і церемонії ініціацій тощо. Але головне їх призначення — регулювання шлюбних стосунків, а
основна ознака — заборона шлюбних стосунків між членами однієї фратрії. Порушення екзогамії ка-
ралося смертю. Фратрії мали свої самоназви, а належність до них передавалася за материнською чи
батьківською лініями спорідненості.
Фратрії, у свою чергу, поділялися на 2-4-6-32 шлюбних класи, а в них спорідненість велася ще і за
поколіннями. Цим досягалося подальше обмеження вступу в шлюбні стосунки близьких родичів.

На час приходу європейців у австралійців панував уже парний шлюб, але продовжували зберігатися
пережитки багатошлюбності (полігамії). Тому на стійбищах зустрічались як житла на одну пару з
дітьми, так і житла на сім'ю, що складалася з чоловіка, трьох-чотирьох, інколи десяти-дванадцяти
жінок та їхніх дітей. Одруження для австралійця було важливою справою, але молодому, ще не
авторитетному чоловікові, важко було знайти дружину. Цьому заважала нерівність вікових груп.
Старші чоловіки, які користувались авторитетом, одержували по кілька молодих, здорових і гарних
дружин. Тому хлопці одружувалися переважно з удовицями та жінками з фізичними вадами. Лише
здобувши авторитет, визнання і вплив, чоловік міг взяти собі одну чи кілька молодих, гарних і
здорових дружин.

У суспільних відносинах австралійців переважав вплив чоловіків, які найважливіші справи

обговорювали на своїх зборах у локальних групах чи родах. Особливим авторитетом користувалися
зрілі чоловіки віком від 35 до 60 років. Саме з-поміж них чоловіки вибирали керівників (вождів) своїх
родів чи локальних груп. Вони разом із старими чоловіками виступали охоронцями і носіями влади
роду чи локальної групи. Жодних інших органів влади австралійці не знали. Саме зрілі чоловіки та
поважні старі чоловіки вирішували справи внутрішнього і зовнішнього життя родів і племен. Після
смерті вождя старі чоловіки вибирали нового. При цьому віддавали перевагу сину чи брату
померлого, якщо той мав необхідні для керівництва здібності. Окремий індивід не був вільний у своїх
вчинках, а мусив коритись усталеним традиціям і порядкам, що визначали поведінку людини від
народження до смерті.

У релігії австралійців переважав тотемізм, а поруч з ним побутували ще й магія та анімізм. Тотемізм
аборигенів був всеохо-плюючим, тобто проник у всі сфери життя. Почуття спорідненості чи близькості
з тотемом проявлялося, перш за все, у тотемічній табуації, тобто у забороні вбивати свій тотем і
споживати його в їжу. Віра у спорідненість людей зі своїми тотемами засвідчувалася міфами і
переказами про перевтілення, про зв'язок предків зі священними предметами (чурінгами,
амулетами), тотемічними центрами і обрядами.

Значне місце в релігійному житті австралійців посідала магія. Вони дуже боялися шкідливої магії, і всі
хвороби, нещастя і смерть розглядали як результат чарів ворогів. Менш поширеною була любовна та
шлюбна магія, що ставила за мету причарувати людину протилежної статі. Якщо шкідлива і любовна
магія вважалися доступними всім, то лікувальна магія вимагала особливих знань і спеціалістів —
знахарів. Вона нерозривно пов'язана з первісною медициною. В ній широко використовувалися різні
трави, припарки, перев'язки, масажі, натирання жирами, кровопускання тощо. Професія знахаря
вимагала довготривалої підготовки, а оточуючі вірили у зв'язок знахаря з духами.

З практикою магії (шаманізму) пов'язані повсюдно поширені анімістичні вірування. Уявлення про
духів у австралійців доволі розпливчасті. У них розрізнялися духи померлих і духи живих.

Народна творчість, особливо фольклор, дуже тісно пов'язаний з релігійними віруваннями. Але в них
було чимало творів, які не мали релігійних мотивів. Для австралійців дуже характерними були
колективні, наслідувальні, культові і розважальні танці, які європейці об'єднували загальною назвою
короборі. Танці супроводжувалися співом, але відомі й примітивні музичні інструменти.

Образотворче мистецтво аборигенів також тісно пов'язане з релігією. Австралійці широко

практикували різьбу, випалювання, розмальовування, орнаментування пташиним пухом, нанесенням
рубців на тіло і т.ін.

4. Особливості господарства і матеріальної культури народів Океанії

Основним заняття меланезійців Було мотічно-палічне підсічно-вогневе землеробство тропічніх
районів. Смороду дуже старанні землероб и дівували з тих племен, Які не знали его. Землю до посівів
и посадок готувалі так старався, як и папуаси. Поле обгороджували, щоб захістіті посадки від диких
свиней. Глибока скопувалі землю кілкамі чоловіки, а підготовкою ґрунту до посадок, Саджані, догляд
за рослинами, Зборів врожаю Займаюсь лишь жінки. При вірощуванні таро необходимо много
волога. На Нових Гебридах, Новій Каледонії, Санта-Крус та о.Банке при его вірощуванні споруджувалі
зрошувальні канали до 500 м завдовжкі, а на Новій Каледонії - до 10 км завдовжкі. Зрошувані поля
влаштовувалі терасами. Все це Вимагаю значний людський зусіль, Політичної организации
територій. Меланезійці удобрювалі поля лишь Попель и травою, тому ґрунти Швидко
віснажувалісь. Поле експлуатувалі один-два роки, потім на ньом садили банани, что впродовж п'яти-
шести років давали добрі врожаї.

Високий рівень розвитку землеробства меланезійців засвідчується й широким асортиментом

вирощування культур. З коренеплідніх смороду вірощувалі ямс (понад 80 сортів), таро, солодку
картоплю, батат, з дерев - кокосові пальми, Хлібне дерево (60 сортів), банани (70 сортів), сагова
пальму, цукровий тростину и т.ін. Ніні вірощують ще й завезені сюди європейцямі боби какао, каву,
маніоку, чай ТОЩО. Меланезійці, як и папуаси, врожай Тримай на корені: у них не Було чітко
визначених сезонів господарських робіт.

Іншим важлівім, чисто чоловічім заняття Було морське рибальство. Для жителей дрібніх островів, де
прідатніх для обробітку ґрунтів мало, воно Було Основним Джерелом Існування. Меланезійцям
відомі всі Давні Способи рибальства. На півночі Меланезії в основном ловили рибу сіткамі и
вершами, на о. Газель - великими сігароподібнімі вершами з колотого бамбука, о. Адміралтейства и
Соломонових островах - сіткамі різної довжина и ширини. їх довжина колівалася від 10 до 300 м, а
ширина - до 2 м. Смороду, як правило, були власністю громад.

До рибальства набліжалося полювання на МОРСЬКИХ черепах на суші та на міліні сіткамі. Сухопутні

полювання НЕ відігравало важлівої роли. Зрідка меланезійці полювалі на диких свиней и собак,
найчастіше - на птахів через їх Барвиста пір'я. Тваринництва меланезійці не знали, но розводить
свійськіх тварин: свиней, курей и собак.

На годину приходу європейців у меланезійців начали відокремлюватіся ремесла. Особливого

розвитку Набуль плетіння з рослини волокна циновок, кошіків, сумок и т.ін. Ткацтво на більшості
островів НЕ Було відоме. Воно зустрічалося лишь на архіпелазі Санта-Крус. Замість тканин
меланезійці вікорістовувалі тапу різної товщина. На більшості островів Було відсутнє гончарство, воно
відоме лишь на о. Фіджі, де ним займаюсь жінки.

Металів меланезійці не знали, а тому знаряддя праці и зброю Виготовляю з каменю, дерева,
черепашок. Важліву роль у жітті меланезійців відігравала зброя: ударні дерев'яні паліці, списи, луки зі
стріламі, Бойові сокири, ножі, духові трубки, дерев'яні щити и т.ін.

Меланезійці жили осіло в багатодвірніх чи однодвірніх поселень. На Западе о. Нової Британії

зустрічаліся укріплені поселення, їх обгороджувалі скроню вкопаний в землю стовп. На
о. Адміралтейства села розміщувалі у важкодоступніх місцях (на скелях, у лісах). На більшості островів
були пошірені Великі відкриті села з площею, вулічні чи безсистемних скупчені села. Житло
меланезійців Досить одноманітне. У більшості віпадків - це Легкі наземні прямокутні споруди на
стовп з двосхілім стрімкім дахом. Зрідка зустрічаліся круглі житла, їх основу Складанний високий
Стрімкий двосхілій дах, что спірався на три ряди стовпів. Дах сяга почти самой землі, а тому в ЖИТЛО
лишь зрідка влаштовувалі бокові стіні. Звичайно їх закладалі циновками, травою, вертикально
кілкамі, запліталі лозою, забивали дошку. На о. Нової Ірландії будинки ставили на кам'яному
фундаменті, оточувалі кам'яними стінамі для захисту від диких свиней и дощової води. Тут будинки
споруджуваліся капітальні, без щілін, щоб до житла НЕ просочувалася вода, а з середини - НЕ виходе
дім, что захищали від москітів.

У меланезійців пошірені різноманітні водні засоби сполучення. Техніка їх суднобудування надходить

полінезійській, но належала до однієї з найрозвінутішіх в мире. Човни-однодерев-ки смороду
доповнювалі спеціальнім поплавком (балансиром). Кроме них, широко відомі човни з бортами на 8-
40 веслярів та з вітрилами. Альо у Відкритий океан меланезійці плавали неохоче. Віняток становили
лишь фіджійці, в якіх віділіліся Професійні корабели зі своими вождями и храмами. Смороду
будували Великі подвійні човни з чудовим морехідне властівостямі, на якіх борозни води відкритого
океану.

Меланезійці, як жителі тропіків, що не потребувалі зігріваті Тіло. Звичаї дозволяли Їм ходити

голімі. Звичайно смороду одягалі на-бедрені пов'язки, фартушки, Короткі спіднічкі.

Значний багатшімі від одягу були оздоби меланезійців. Ними прикрашували Тіло и волосся. Як
оздоба широко вікорістовувалося татуювання и розфарбовування тела. Оздоба и татуювання
засвідчувалі соціальний ранг и статус кожної людини, або ж віконувалі роль талісманів.

СЕМІНАР 2

Загальновизнаною вважається етнолінгвістична класифікація народів, згідно з якою вони групуються

за принципом мовної близькості.

Оскільки етноси і мови часто збігаються, мовна класифікація є однією з основ виділення етнічних
спільностей і встановлення їх походження. Ця система використовує генеалогічну шкалу мов, за якою
вони об’єднуються в сім’ї за ознакою спорідненості, що встановлюється при порівнянні словникового
фонду та граматики. Мовні сім’ї поділяють на групи та підгрупи. Найпоширеніша у світі
індоєвропейська мовна сім’я.

До основних мовних сімей світу належать:

 дравідійська (Азія, Європа);

 алтайська (Азія, Східна Європа);

 нігеро-кордофанська (Африка);

 ніло-сахарська (Африка);

 китайсько-тибетська (Азія);

 тайська (Азія);

 австроазійська (Азія);

 австронезійська, папуаська (Азія, Австралія, Океанія);

 індіанська (Америка).

Усе населення світу (5,7 млрд чол.) розмовляє від 2500 до 5000 мовами (точну цифру встановити
неможливо тому, що різноманітність між різними мовами і діалектами однієї мови умовна). Серед
них 19 мов найпоширеніших. Ними володіють 2/3 всієї кількості населення. Чисельність людей, що
розмовляють цими мовами, на початку 1990 р.: китайська (понад 1 млрд 200 млн чол.), англійська
(420 млн чол.), хінді і урду (320 млн чол.), іспанська (300 млн чол.), російська (250 млн чол.),
бенгальська (170 млн чол.), індонезійська (170 млн чол.), арабська (170 млн чол.), португальська (150
млн чол.), японська (120 млн чол.), німецька (100 млн чол.), французька (100 млн чол.), пенджабська
(82 млн чол.), італійська (70 млн чол.), корейська (65 млн чол.), телуги (63 млн чол.), маратха (57 млн
чол.), тамільська (52 млн чол.), українська (45 млн чол.).
Державна мова переважно визначається офіційно за найчисленнішою нацією. У колишніх колоніях
статус державної мови має мова метрополії (Франція, Великобританія, Португалія).

Загалом в Європі проживає понад 60 народів, які на 9/10 належать до трьох основних груп
індоєвропейської мовної сім’ї — германської, романської та слов’янської.

Структура індоєвропейської мовної сім’ї

1) слов’янська група 2) германська група 3) романська група 4) індо-арійська група 5) кельтська група
6) албанська група 7) грецька група.

Народи слов’янської групи проживають в Центральній, Південно-Східній та Східній Європі, яку

заселяють росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки, серби, хорвати, чорногорці, словенці,
македонці, болгари. Генетично із слов’янською групою пов’язана балтійська група, до якої належать
литовці і латиші.

До германської мовної групи належать австрійці, німці, германо-швейцарці, голландці, фламандці,

люксембуржці, ельзасці, а також народи, які спілкуються англійською мовою (англійці та шотландці).
Більшість представників кельтської групи також перейшла до спілкування англійською та
французькою мовами (ірландці, бретонці, уельсці). Крім того, до складу цієї мовної групи належать
датчани, ісландці, шведи, норвежці та фарерці.

Представники германської мовної сім’ї займають Центральну, Західну та Північну Європу.

До романської групи належать італійці, французи, швейцарці, іспанці, португальці, менш чисельні:
італо- та франкошвейцарці, корсиканці, валлони, каталонці, галісійці, румуни, молдавани.

Повсюдно в Європі живуть євреї, мова яких належить до індоарійської групи.

Зустрічаються в Європі так звані відокремлені мови, ними спілкуються греки, албанці, представники
народності басків (північ Піренейського півострова в Іспанії). На Мальті в Середземному морі живуть
мальтійці, які розмовляють на діалекті арабської мови, що належить до семітсько-хамітської сім’ї.

Тюркомовне населення Європи (алтайська мовна сім’я) представлене турками, чувашами, татарами,
башкирами, гагаузами.

До складу фінно-угорської групи уральської мовної сім’ї належать фінни, саами та угорці.

Понад 1000 народів земної кулі проживають в Азії. Вони перебувають на різних щаблях етнічного
розвитку і належать до багатьох мовних сімей та груп як найчисленніших (китайці, бенгальці, японці
та хіндустанці), так і племен у кілька сотень чоловік.

На відміну від європейських країн, азійські народи говорять мовами 18 сімей. Це найстрокатіший в
етнічному розумінні регіон світу. Найчисленніші мовні сім’ї Азії: китайсько-тибетська (Східна Азія),
індоєвропейська (північна частина Південної Азії, Іран, Афганістан), австронезійська (Індокитай);
численні, але досить ізольовані мовні групи, яким надається статус сімей, — це японці та корейці.

Етнолінгвістичний склад населення Африки також досить складний, він налічує близько 300-500
етносів. Майже половина населення континенту належить до нігеро-кордофанської сім’ї, більш як
третина — до афроазійської, ще частина — до ніло-сахарської, койсанської сімей і лише 1 %
населення спілкується мовами індоєвропейської сім’ї.

На історію формування етнічного складу населення Африки вплинули масові переселення народів УІІ
— ХІ ст. та в епоху середньовіччя. Колоніальний режим загальмував розвиток народів цього
материка. Після здобуття країнами Африки політичної незалежності в їх етнокультурному розвитку
розпочався новий етап міжетнічної інтеграції не тільки споріднених народів, а й народів, які різняться
за мовою, культурою, рівнем соціально-економічного розвитку. В Африці можна зустріти всі види
етнічних спільностей від багатомільйонних націй (єгиптяни, алжирці, марокканці) до невеликих
кочових племен, які й нині мають родовий устрій. Сучасні африканці дедалі частіше називають себе
не за належністю до певної етнічної спільності, а за назвою своєї держави — нігерійцями,
конголезцями тощо.

Етнолінгвістичний склад народів Америки має особливі історичні риси. До приходу європейців
основна частина корінного американського населення була розселена в гірських областях Південної
Мексики і Анд (цивілізації ацтеків, інків). Більшу частину території як Північної, так і Південної
Америки заселяли нечисленні племена. Така етнічна розрізненість спричинила їх винищення у ході
завоювання європейцями та поширення великої кількості інфекційних хвороб. Лише найбільш
численні народи змогли зберегти свою самобутність та етнічну територію (індіанці Мексики, басейнів
Амазонки, Оріноко, Крайньої Півночі Американського континенту).

Серед основних чинників, які вплинули на формування сучасного етнолінгвістичного складу

населення Америки, європейська колонізація Америки; ввіз рабів з Африки; корінне населення
Американського континенту.

На сьогодні більшість країн Америки багатонаціональні. Більш ніж 100 народів розселені в США та
Бразилії, понад 50 — у Канаді, Мексиці та Аргентині, понад 25 — у Чилі, Колумбії, Перу, Болівії,
Венесуелі.

Досить строкатий лінгвістичний склад Американського континенту. Народи Північної і Центральної

Америки спілкуються мовами 14 мовних сімей, а Південної — мовами 4 мовних сімей.

Переважна частина населення говорить мовами романської та германської груп індоєвропейської

сім’ї (87 %).

Сучасне населення Австралії та Океанії становлять дві групи: аборигени та нащадки вихідців з Європи.
Усього народи Австралії та Океанії спілкуються мовами 5 мовних сімей: індоєвропейської,
австронезійської, мов папуаських народів, австралійських (аборигенних) народів та окремої мовної
групи — японців.

Через відособленість материка австралійські корінні мови досить споріднені між собою, але
абсолютно відрізняються від інших мов світу. Те саме можна сказати і про папуаську мову народів
Океанії.

Народи австронезійської мовної сім’ї в історико-культурному відношенні поділяють на полінезійців

(Схід і Південь Океанії), меланезійців (від о. Нова Гвінея до островів Фіджи) та мікронезійців
(Марсіанські, Каролінські та Маршаллові острови).

Переважну частину населення Австралії, Нової Зеландії та Гаванських островів становлять нащадки
переселенців з інших регіонів світу.

Понад 80 % населення Австралії — англо-австралійці, інша частина поділена між англо-

новозеландцями та франко-меланезійцями.