Північна 

Америка- це величезна територія, включає в себе кліматичні пояси арктики, тундри,
тайги, помірної зони та субтропіків. З інформації на 2020 рік, тут проживало 500 млн. чоловік. У
Північній Америці проживає 7 % населення світу, переважно європеоїдної раси, а
також негроїдної і монголоїдної (індіанці).
Розміщення населення у Північній Америці залежить від історичного часу заселення
конкретної території. Найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя
континенту (своєрідний плацдарм для мігрантів з Європи). Основна кількість
населення США і Канади (130 млн осіб) зосереджена між атлантичним узбережжям та
меридіаном 85° з. д., у вузькій смузі державного кордону між двома країнами, між Великими
озерами та річками Міссісіпі й Огайо. Суворі кліматичні умови завадили широкому
заселенню просторів на крайній півночі континенту. Центральна Америка особливо густо
заселена на Антильських островах (Ямайка — 200 осіб/км²; Тринідад і Тобаго, Барбадос —
580 осіб/км²) Найменш заселені пустельні регіони північно-західної частини Мексики
(пустеля Сонора)
Три чверті населення Північної Америки проживає в містах.

В арктичній зоні проживали ескімоси, на Алеутських островах- алеути, а на території сучасних США і

Канади, індіанські етноси.
В науці були спроби доказати, що формування людини відбувалося не тільки у Африці і Євразії,
але ці гіпотези не були нічим підтверджені, а навпаки, Америка була заселена через Північно-
східну Азію, що  має безліч підтверджень. Геологія, яка досліджує коливання рівня океану
говорить ,що Чукотка і Аляска були з'єднані перешийком.
Дані антропології корінного населення Америки також схиляють нас на користь того, що
американоїдна раса найближче за основними ознаками до монголоїдів Старого Світу.
Пряме жорстке волосся, виступаючі вилиці, темна пігментація волосся і очей, шкіра – від
жовтуватого до червоно-коричневого, слаборозвинений волосяний покрив обличчя - все це
доводить близьку спорідненість монголоїдів Старого Світу і американоїдів. Основні
відмінності американських індіанців від
монголоїдів - різкі риси обличчя, ніс,що сильно виступає, іноді з горбинкою, його можна віднести,
до варіацій, які виникли пізніше, коли американоїдна і монголоїдна раси розвивалися
вже відокремлено, або пояснити тим, що американоїди зберегли ряд рис найдавніших, які у
Старому Світі були втрачені.
Міграції не обмежувалися тільки періодом верхнього палеоліту були й пізніші поступи населення.
Антропологи простежують цілий ланцюжок проявів негроавстралоїдних рис (о.
Тайвань, Південна Японія, айни на о. Хоккайдо). Можливо, якісь групи негро-австралоїдного
вигляду просунулися узбережжям Тихого океану до областей Південної Америки. Ескімоське
населення Аляски, Канади, Гренландії та алеути
відрізняються від інших аборигенів Америки якраз великою близькістю до груп Північно-Східної Азії.
Одним із найскладніших завдань, не вирішених повністю і зараз, залишається вивчення та
класифікація мов корінного населення Америки. Більш менш визначено становище лише однієї
мовної сім'ї — ескімосько-алеутської. У мовах цієї сім'ї простежуються зв'язок із групами населення
Чукотки та Камчатки (чукчами, коряками).
2)  У районах арктичної зони Аляски, Алеутськихостровів, півночі Канади,
Гренландії та Чукотціпроживають ескімоси і алеути, які належать
до арктичної (ескімоської) підраси великоїмонголоїдної раси, сповідують християнство,
а фактично, під його прикриттям, дотримуютьсяпервісних релігійних вірувань і шаманізму.
Ескімоси - корінний народ, який проживає в суровому північному кліматі. Вони
мають свою самобутню культуру та традиції, що передаються з поколоіння в
покоління. Поселення ескімосів розташовані в Гренландії, Канаді, на Алясці та
Чукотському півострові. Саме слово «ескімос» походить від індійського слова
«ескімациз», тобто людина, що харчується сирою рибою. Ескімоси, що проживають
на Алясці та Чукотському півострові називають себе «юпік» - людина справжня. На
Землі проживає всього 170 тисяч ескімосів, 50 тисяч - в Гренландії, 40 тисяч - на
Алясці, інша частина на Чукотському півострові, островах Святого Лаврентія. В росії
проживає близько 1700 ескімосів
У них виділяється 5 господарсько-культурних комплексів:
а) мисливці на морських звірівЧукотки, північно-західного узбережжя Аляски;
б) рибалка західного і південно-західногопобережжя Аляски; в) мисливці на  оленів-
карібутундри Канади, г) мисливці на тюленів північногозаходу і
сходу Гренландії та островів КанадськогоАрктичного архіпелагу; д)  мисливці на оленів-
карібу і тюленів півночі Канади і Аляски.
Господарство і культура ескімосів — виразнийприклад  здатності людини не лише виживати, а й
творити навіть в екстремальних природних умовах.. 
Ескімоси утворюють громади, куди входять жителі одного поселення. Туди входять
багато сімей, між якими розділені їхні обов'язки. Сім'ї складають не лише чоловік,
жінка та діти, але й їхні ближчі родичі. Найчастіше чоловік має одну жінку, але
дозволено багатожонство. Жителі поселення постійно взаємодіють між собою та
разом полюють. Ескімоси не люблять чужаків та відносяться до них з обережністю.
Чужаку в поселенні не можна побудувати будинок, якщо він не отримає дозволу від
УСІХ мешканців. Кожен житель претендує на здобич після прлювання та має право
полювати поза межами громади. Багаті на здобич ескімоси завждм допоможуть з
їжею тим, кому не щастить на полюванні, тому ніхто не страждає від голоду. Вони
дуже добрі, адже сварки заборонені, також вони не мають лайливих слів. Кара за
вбивство - «кровна помста». Жінка виходить заміж тільки тоді, коли отримала дозвіл
від батька та братів та не має права відмовитись від заміжжя. Чоловік має право
вдарити жінку, але не може бити дітей.
Будинки ескімосів діляться на два типи : зимові та літні. Літні будинки
представляють собою намет і являють собою звичайну конструкцію з шестів та
оленячих шкур. Зимові будинки залежать від місця проживання. В Гренландії
ескімоси живуть в іглу - тралиційній зимовій будівлі. Вони роблять прямокутні блоки
до півметра в довжину, потім роблять розмітку та вкладають ці прямокутники по
периметру. Блоки нахиляють ближче до центру, аби утворити конус. Зверху
залишають дірку, аби виходив дим. Також роблять тунелі, аби переміщатися між
будинками, не виходячи на мороз. На Чукотських островах зимові будинки будують з
землі, палок та костей. Через кочовий спосіб життя майно не накоплюють. Все є
спільним, до особистого можна віднести одяг, приладдя для шиття, зброю. Ескімоси
харчуються м'ясом оленів, моржів, тюленей, білих медведів. Їхній раціон часто
називають «м'ясною дієтою». Основна релігія - язичництво. Ескімоси вірять в
всемогучих духів, які можуть наслати страшне прокляття, тому потрібно поклонятися
та задобрювати їх. Існує навіть спеціальний шаман, який може потрапляти в світ
духів. Він є посередником між світом духів та людей. Також шамани можуть бути
лікарями. Вони полюють лише для того, аби харчуватися, ніякого полювання заради
забави. В ескімосів існує спеціальний обряд - «щоденне підношення». Суть в тому,
що при кожному прийомі їжі потрібно віддавати трішки чаю або м'яса духам, аби
задобрити їх та отримати від них вдачі. Ескімоси не цілують своїх близьких, а труться
з ними носами, аби не отримати обмороження. Також досить цікавим є те, що
ескімоси можуть обмінюватись жінками. Якщо жінка не може супроводжувати
чоловіка в поході та не задовільняє його потреби, то він може «обміняти» свою жінку
на жінку іншого поселенця на той період 

Алеути (унанган) - корінне населення Алеутськихостровів. Нині їх кількість складає понад 6 тис. чол.

Заселення Алеутських островів  відбувалося10-12 тис. років до н.е. з Азії.
Основними заняттями алеутів були морськеполювання, рибальство і збиральництво. Але
при цьому головну роль відігравало полювання на морського звіра.
Для полювання об’єднувались у групи по 15-20 чоловік, але в
море випливаликожен на власній шкіряній байдарці, що схожа на ескімоський каяк.
Для полюванні вони мали різні знаряддя: на бобрів полювали невеликими гарпунами; на китів, нерп
і сивучів — списами чи важкимигарпунами; на сухопутного звіра — за допомогоюлука і стріл; .
Рибу їли свіжою, інколи її сушили. Жінки і діти, як і у всіх,
займалися збиральництвом. Збиралиморських їжаків, крабів, пташині яйця, молюски, морську капуст
у, ягоди, викопували коренеплоди.
Головною зброєю
алеутів вважався широкий, трохи вигнутий кам’яний ніж. Кам’яними булитакож сокири, що привязува
ли до дерев’янихручок .
Для розколювання дерева використовували клини з кістки. Голки для татуювання також виготовляли 
з кістки, а голкидля шиття — з пташиного пір’я.
Жінки шили, вишивали, виготовляли обтяжку для байдарок, плели кошики і циновки, сумки
і сітки, художні плетива.
Чоловіки і жінки одягали довгий одяг глухого крою без капюшона (парки). Чоловіку парку шили
з пташиних шкірок, жіночу — зі шкуриморського бобра чи котика хутром до тіла.
На голову алеути одягали капелюхи з відкритимверхом. Капелюхи з конічним верхом
носили лише багаті.
Поселення алеутів розміщувались вздовжузбережжя, поблизу річок
і потоків. Найдавнішежитло — це напівземлянка
Зимові житла були великі і вміщали 10-40 сімей.
Зброя, знаряддя, харчові продукти, одягзберігались у спеціальних куренях, що вліткувикористовували
сь як житло. Населення кожного з островів могло мати свій діалект. Це булиплемена.
Вони очолювались вождями, яківважалися нащадками тих давніх вождів, якималеути поклонялись.
Вождь, найближчі його родичі, діти і племінники- були головними при поділі військової здобичі, торг
ових операціях.
Наприкінці XVIII ст. рабство в алеутів набулопоширення. Рабами ставали військовополонені, зрідка -
співплемінники. У рабство могли обернути сиріт, але рабство
не було спадковим. Діти рабів ставали вільними і повноправними.
Незважаючи на це, рабів за проступки карали: били, калічили, убивали.
Уже наприкінці XVIII ст. алеути були навернені в православ’я, тому їх релігія вивчалася слабо.
Вони вірили в наявність добрих і злих духів і підносили їм подарунки з пташиного пір’я.
За уявленнями алеутів хвороби приносять злі духи. На допомогу хворому викликали шамана
“виганяти” злих духів з тіла хворого.
Однак шаман не відігравав важливої ролі у життісуспільства.
По смерті надавали тілу сидячого вигляду, труп зв’язували ременями.  Багатих -бальзамували.
А рабів та звичайних людей-ні. Для них раболимассові захороння в заглибленнях скель.,
але тежв сидячому вигляді.
Алеутський фольклор зберігся у виглядіміфологічних переказів про
тварин- покровителів, духів і надприродних істот. Поширені такожлегенди про первісне безсмертя лю
дей, про походження людей від собаки, що впала з неба.
3)Аборигени Канади, внутрішніх районів Аляски та лісової смуги півночі США належать
до американської підраси великої монголоїдної раси, розмовляють мовами алгокіно-мосанської груп
ита мовної групи на-дене, тепер сповідуютьхристиянство, зберігають чимало первіснихрелігійних віру
вань і шаманізму.
Індіанців цих територій називають лісовимимисливцями. Залежно від природно-географічних умов, в
одних племен переважало лісовеполювання, в інших -
рибальство. Полювали на оленів, лосів, мускусних  биків, ведмедів, зайцівта іншу дичину.
До приходу європейців полювання на хутровогозвіра тут відігравало другорядну роль.
М’ясну тушу на стійбище привозили тобоганом (однополозними
санями). М’ясо споживалипеченим і вареним, робили запаси
(сушили, вудили, виготовляли м’ясні паштети).
Широко в житті лісових мисливціввикористовувалися шкури лося і оленя. З
них виготовляли покривала для житла,
ковдри, домашнє начиння, ремені, взуття, одяг . Обробкою шкур займалися жінки.
Щоб надати шкурі м’якості її натирали жиром, скочували і зберігали в
теплому місці. потім день вимочували в теплій воді й двоє чоловіківвпродовж цілого дня м’яли шкуру
до повноговисушування. Так одержували білу і м’яку замшу.
Рибальство ,влітку,давало помітну часткупродуктів харчування.
Рибу їли сирою, печеною і вареною. На запас рибу сушили і вудили.
До приходу європейців лісові індіанці солі не
знали. Необхідну для організму сіль вони одержували разом з м’ясною їжею.
Кору червоноїплакучої верби висушували і курили, з неї ж заварювали чай .
Лісові мисливці вели рухливе життя, в зимкувони користувалися лижами-снігоступами і санями.
Тягли вручну, запрягали в нього собак,
лося. Важливе значення мали у лісовихмисливців легкі берестяні човни.
Предмети побуту і посуд виготовляли з дерева та берести. Кожен член родини мав свою глибоку
і мілку тарілку, чашку, вирізану з берези, ніж і ложку.
Чоловічий і жіночий одяг шили
і вишивалижінки. Він відрізнявся лише довжиною: чоловічасорочка закривала коліна,
а жіноча — сягалащиколоток, а індіанці монтаньє і наскапи ,з заячого хутра робили плетені ковдри.
Взимку одягали сорочку з хутра такого ж крою, а зверху накидали
плащ із хутра. Літнім та зимовимжитлом більшості  була конічна юрта на жердинній основі,
яку обтягували шкурами чиобкладали деревною корою і гіллям. Інколивлітку жили в простих куренях
з гілок і трави.
В басейні р. Юкон зимовим житлом були куполоподібні напівземлянки.
Традиційний суспільний лад лісових мисливцівслабо вивчений, бо вони вже з XVI
ст. втягнулисьу торгівлю хутром, яку їм навязали європейці.
Очевидно, на час знайомства з ними  лісовііндіанці жили невеликою родовою общиною.
Вона складалася з кількох кочових груп, яка у свою чергу складалася з кількох сімейних пар.
Взимку такі мисливські групи полювали і жили окремо, а навесні і влітку об’єднувалися з іншимина
берегах річок та озер.
У зв’язку із швидким розвитком хутровогопромислу  родова організація швидко втрачаласвоє значен
ня. Основну роль почали відіграватимисливські  групи з п’яти-шести сімей,
Із основної маси сімей і мисливських групвиділилися найбагатші, з’явилася можливістьнагромаджува
ти майно.
Уже в другій половині XIX ст. у лісових індіанцівзамість материнського
роду утвердилосяпанування патріархальних сімейношлюбних та майнових відносин.
У релігії місцевих аборигенів переплелисятотемні обряди і вірування. У багатьох із них за тотемну
тварину вважався ведмідь.
В атапасків сильного розвитку набув шаманізм, культ померлих предків,
небесних світил, зокремамісяця, віра в потойбічне життя, переселення і перевтілення душ.
4) Величезні простори від Великих озер на сході до Скелястих гір на заході називаються преріями.
До середини XIX
ст. ці північноамериканськістепи були населені  великою кількістюрізномовних індіанських етносів.
До рухливих кінних мисливців відносилисяплемена центральної частини прерій:( апсароки(круки), че
йни, арапахи, дакоти, кайови, команчі, апачі). Більшість із них у преріях з’явилась уже в XVI ст.
Полювання на бізонів давало їм їжу, одяг, взуття, матеріал для житла і виготовлення знарядь праці.
Рік ділили на два сезони: літній сезон  полюванняі сезон зимового полювання. Влітку  плем’я жило
одним табором. Організацією полюваннязаймався  мисливський вождь.
У визначений час мисливці на конях двома  крилами оточувалистадо. Кожне крило очолювали два-
три найкращих мисливці. Коли бізонів замикали в колі, у них починали  стріляти з луків.
По закінченню полювання здобич ділили.
В зимку колективне полювання вели способом загону. У час колективних полювань будь-
яке індивідуальне полювання суворо заборонялось.
Шкури бізонів обробляли скреблами, стригли, голили з них шерсть,
мочили, м’яли і виготовлялизамшу- м’яку шкіру для поясів, мокасинів .
Чоловіки ходили переважно простоволосими. Жінки заплітали волосся у дві довгі коси. Воїнистригли
голову, залишаючи на маківці довгийоселедець. Головні убори з пір’я одягали лише вожді
і визнані воїни у дні торжеств і свят.
Житло індіанців прерій — конічне шатро (тіпі) ізшкір безона. Таке житло було добре пристосованедо
умов рухливого життя. Каркас шатра робили з жердин, зв’язаних угорі . Поверх
каркаса натягали шкури бізонів, залишивши вгорі отвірдля виходу диму.
Деякі племена
на крайньому сході прерій(майдани, хідасти, пауни, понкти та ін.) займалися городним землеробство
м. На час зборуврожаю тут будували квадратні чи куполоподібні землянки або хатини з жердок і
кори. Головною культурою була кукурудза. Індіанці знали понад11 її сортів.
У кінних мисливців прерій було дуже біднедомашнє начиння з дерева, шкіри, кістки і каменю: ложки
— з кістки; чашки — з дерева; мішки, сумки, скриньки, футляри — зі шкіри.
Ставши кінними мисливцями, індіанці прерійпочали розводити коней. Конярство відіграваловажливу 
економічну роль.
Наприкінці XVII ст. племена шошонів стали конярами.
На початку XIX ст. найбільше коней мало плем’яапсароків. У них на 400 наметів припадало близько 9-
10 тис. коней.
В основі суспільних відносин індіанців прерійлежали відносини кровної спорідненості, але
особисте володіння табунами коней і появаприватної власності підірвали старі традиції.
Поява коней привела
до складання нових форм військової організації.. Юнаків почали готуватидо війни у спеціальних табор
ах. Вплив воїнівнастільки посилився, що вождем племені мігстати лише досвідчений і авторитетний в
оїн.
У племен дакотів, чейнів, апачів, вічітів та ін. родова організація майже повністю зникла. Замість роду
в них основну роль почали відігравати мисливські групи.
Сім’я могла вільно переходити з однієїмисливської групи в іншу. Основне призначеннямисливських г
руп — колективне полювання, захист чи напад.
На чолі племені стояла рада, до якої входили вожді родів і кочових груп. У племені чейнів:
рада складалася з 44 вождів, які вибиралися раз на 10 років.
Чотирьох чоловіків з попередньої ради вводили до складу нової і вибирали за головних вождів.
Мистецтво мисливців прерій розвивалось у двохнапрямках: вишивання шкур і замші (зокрема і
— бісером); розписування шкур фарбами. В обохвипадках переважав геометричний орнамент.
В основі релігії індіанців степів лежали віруванняв надприродні сили. Всі племена визнаваличотири г
оловні сили стихій і живої природи. На першому місці були добрі сили — сонце, небо, земля, гори. На
другому місці — місяць, вітри. На третьому — бізон, ведмідь, а на четвертому злісили — вовк, рись,
змії.
Колонізація прерій почалась у 30-ті роки XIX ст., коли англо-
американські компанії почали масовоскуповувати шкури бізонів. З метою наживи по-
варварському винищу-вали бізонів. Водночасвідбувалося збройне захоплення їх кращихземель.
На кінець XIX ст. прерії контролювалисябілими поселенцями, а індіанці були загнані в резервації.