1.

Як ви вважаєте, які факти біографії вплинули на творчий доробок

Ч.Діккенса?

 У роки раннього дитинства хлопець любив читати твори англійських

письменників ХVІІІ ст., улюбленими його героями були персонажі
«шахрайських романів» Філдінга, Смолетта і Лесажа.
 Діккенс не отримав класичної англійської освіти. Свою освіту він почав
без будь-якої системи у місцевого священика міста Чатам. Це була
найщасливіша пора в його житті, але навчання тривало недовго. Своє
знайомство з життям розпочав у конторі юриста. Через 2 роки залишив
місце і протягом деякого часу займався самоосвітою у Бібліотеці
Британського музею, тоді почав вивчати стенографію, бажаючи
випробувати свої сили на ниві репортерства. У Діккенса був величезний
потяг до знань, але через матеріальні нестатки у нього не було ґрунтовної
освіти. У дитинстві Чарльз часто хворів, а його єдиними друзями були
книги.
 Так як батька Діккенса посадили до боргової в’язниці через несплату
боргів, дванадцятирічний Діккенс влаштувався працювати на фабрику, де
виготовляли ваксу за 6 шилінгів. Він жив сам, годував себе і сім’ю. Часто
голодував.
 Родину врятувала невелика спадщина бабусі і сім’я залишила колишнє
приміщення. Коли справи пішли на краще, Чарльз зміг закінчити школу.
Його влаштували навчатися до «класичної і комерційної академії». Там
він вивчав англійську, латину, літературу, музику, танці, комерційну
справу. На цьому його освіта закінчилася. У 15 років він став розсильним
однієї із судейських контор, згодом переписчиком паперів і документів.
Навесні 1827 року одержав місце розсильного, потім клерка в одній фірмі,
пізніше влаштувався до колегії юристів. Протягом трьох років Діккенс
регулярно був присутній на судових засіданнях. Добре вивчивши
обов’язки репортера, отримав місце в газеті «Дзеркала парламенту».
Потім став співробітником «Ранкової хроніки», де працював до появи
випусків «Піквікського клубу».
 Ставши парламентським стенографом і репортером, Ч.Діккенс навчився
швидко схоплювати головне, формулювати власні думки, миттєво
реагувати на побачене.
 Кар’єра журналіста дуже допомогла Діккенсу у написанні нарисів та
ескізів як першого етапу створення свого власного літературно-
художнього світу.
 Енергія молодості буквально кипіла у прозаїка. Він підтримував зв’язки з
літераторами, артистами, людьми вищого світу, мандрує з публічними
лекціями, редагував журнали, грав у театрах. Така ж непосидючість
виявилася і в особистому житті — їздив верхи, здійснював прогулянки
пішки по 20 миль на день, блискуче танцював, із задоволенням брав
участь у любительських виставах.
 У квітні — травні 1870 р., не дивлячись на хворобу, письменник брав
активну участь у суспільному житті країни, бував присутнім на обідах та
прийомах з публічними читаннями.
Також, варто зазначити, що Діккенс був критиком англійського
суспільства, займався благодійництвом, віддавав багато сил видавничій
справі й журналістиці, був чудовим оратором, обдарованим актором,
спостережливим мандрівником і аматором довгих прогулянок,
пристрасним організатором святкових розваг.

2. Що визначило особливість ідіостилю автора?

Письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її у

своїх творах і порушив проблеми, котрі хвилювали англійське
суспільство, а й намагався їх розв'язувати. Великим поетом називали
Діккенса його критики за легкість, із якою він володів словом, фразою,
ритмом і образом.
Стиль прози Ч. Діккенса, навіть порівняно зі стилем його
англійських сучасників, – надзвичайно своєрідний. Епічно широка,
об’єктивна картина навколишнього світу, якою вона постає в романах Ч.
Діккенса, настільки сильно прикрашена авторським ставленням, так
багато в ній суб’єктивного, що в очах деяких його сучасників – Діккенс
уявлявся скоріше продовжувачем романтиків, ніж власне реалістом.
Своєрідними творчими манерами Діккенса-реаліста являються всі
прямі способи впливу на емоції читача. Карикатура, гротеск,
перебільшення, насмішка, відкрита іронія, сарказм, поетична інвектива -
всім цим користується письменник при зображенні темного світу і зла.
М'який гумор, співчутлива авторська характеристика, поетично
припіднятий тон опису, накінець глибоко зворушливі, сентиментальні
сцени, задушевна інтонація - все це служить письменникові для
зображення світлого світу і добра.
Потрібно зазначити, що сам письменник, поставивши собі за мету
зображати звичайних людей в самих типових умовах життя, з
побоюванням ставився до перебільшення, гротеску, вважаючи його
відхиленням від реалізму. Тому Діккенс-теоретик виявлявся більш
боязким в деклараціях про своє мистецтво, ніж в художній практиці.
Позитивний герой у Діккенса стає переконливим, коли
письменник позбавляє його ідеальності, надає йому людської слабкості,
не боїться зробити трохи смішним і далеко не зразковим. Тому, якщо в
«Записках Піквікського клубу» другорядні образи двох молодих дівчат –
Арабели Еллен і Емілі Уорлд – написані в безбарвно-ідеалізованій
манері, то більшість образів подані яскраво, своєрідно й по-людськи
привабливо. На допомогу письменникові приходив гумор. Риси
смішного, комічного «приземляли» образ, робили його живим,
близьким, привабливим. Піквік і його друзі, Браунлоу, Ла Кріві й багато
інших діккенських персонажів не стали, висловлюючись мовою театру,
«блакитними образами» саме завдяки рятівному втручанню гумору.
Гумор – невід’ємна риса творчості Діккенса, особливо характерна
для його ранніх романів – яскраве вираження діккенського оптимізму,
віри в світле людське майбуття, тому позитивний ідеал Ч. Діккенса
незмінно пов’язаний з веселістю його героїв, які навіть у скрутних
умовах не втрачають життєрадісності, упевнененості, незламності.
Ч. Діккенс, як і деякі його сучасники - письменники-реалісти,
поєднував реалістичну достовірність відтворення життєвих картин з їх
романтичною окраскою. Однією з характерних рис творчої своєрідності
романіста виявилось те, що будь-якому з його реалістичних творів в тій
чи іншій мірі характерні риси романтизму. Романтичне у Ч. Діккенса
пов'язане з його мріями про краще майбутнє, з його вірою в краще
призначення працьовитої людини. Це надає таку спокусливу чарівність
його картинам з життя простого народу. Мріючи про щастя простих
людей, Діккенс часом злітав на небеса, проте ніколи не забував про
землю, бачив страждання бідняків і трагедії тих, хто відгородив себе він
людяності кригою байдужості, породженою ненаситною жадобою. Це й
було причиною того, що Ч. Діккенс утверджував своїми творами той
ідеал прекрасного, який у народній свідомості завжди був рівнозначний
ідеалу соціальної справедливості.
Отож, життя навчило Ч. Діккенса утверджувати добро й картати
зло, кепкувати з дрібних людських вад і водночас з гнівним сарказмом
викривати соціальні потворності доби, що породила це жорстоке зло:
може, саме тому в кожному творі письменника переплелися сторінки
його життя і події, що складали літопис історичного буття його
батьківщини.
 3. Яка ідея "Різдвяної пісні у прозі"?

 утвердження думки про те, що багатство згубно впливає на людину,

яка, проте, має шанс змінитися;
 уславлення добрих і щирих людей, здатних на любов, співчуття,
взаємопідтримку.

Як жанр та композиція "пісні" розкривають концепцію твору?

Вид літератури – епос

Жанр - різдвяна повість
Входить до збірки «Різдвяні повісті». Перше видання вийшло 19
грудня 1843 року з ілюстраціями Джона Ліча.
В центрі "Різдвяної пісні у прозі" – історія старого жмикрута Скруджа,
якого неймовірні пригоди Різдвяної ночі примусили подивитися на
власне життя по-іншому, ніби збоку, і, зрештою, – змінитися на краще.
Для цього письменник використовує фантастичні елементи: зустріч із
Духами Різдва і подорож у часі.

Експозиція. Лондон. Головний герой твору – Ібензер Скрудж, справжня

скнара з кам'яним серцем. 7 років тому він поховав свого компаньйона
Джейкоба Марлі. Одного разу, на Святвечір, Скруджа запросив до себе
на Різдво племінник, але скнара сказав, що Різдво — це нісенітниця:
 «– Годі вам гніватися, дядечку! Завітайте до нас завтра на обід.
Скрудж відповів, що він радше завітає до дідька лисого, так і сказав. І
ні краплі не збентежившись, додав іще кілька соковитих словечок»
«- Та я ж нічого у вас не прошу, мені нічого від вас не потрібно. Чому б
нам просто не бути друзями?
– До побачення! – мовив Скрудж»
Того ж вечора Скрудж відмовив у пожертві для бідних і знедолених і
прогнав колядників:
 «– Одначе ми переконані в тому, що всі ці закони й установи нічого
не дають ні душі, ні тілу, – заперечив відвідувач. – І тому ми
вирішили зібрати пожертвування для бідняків, щоб купити їм
дещицю їжі, питва й теплого одягу. Ми обрали для цього Святвечір
саме тому, що в ці дні нестаток відчувається особливо гостро, а
достаток дає особливо багато радості. Яку суму дозволите записати
від вашого імені?
– Ніяку»
Зав'язка. Вдома перед Скруджем з'явився привид Марлі, який хоче
врятувати Скруджа від гіркої долі.
 « А тепер поясніть-но мені, як могло трапитися, що Скрудж,
устромивши ключа в замкову щілину, раптом побачив перед собою
не молоток, який, до речі кажучи, за цей час жодним чином не
змінився, а обличчя Марлі. Так, обличчя Марлі. Воно не тонуло в
непроникному мороку, як усі інші предмети в дворі, а навпаки –
випромінювало примарне світло, неначе гнилий омар у темному
льоху. Воно не виражало ні люті, ні гніву, а дивилося на Скруджа
точнісінько так само, як дивився на нього покійний Марлі за життя,
зсунувши свої безбарвні окуляри на бліде, як у мерця, чоло. Лише
волосся якось дивно ворушилося, немов на нього віяло жаром із
гарячої печі, а широко розплющені очі дивилися зовсім нерухомо, і
це в поєднанні з трупним кольором обличчя вселяло жах. І все ж не
так вираз цього обличчя був жахливий, як щось інше, що було наче
поза ним».
 «Так, це був Марлі зі своєю самокруткою, у своїй незмінній
жилетці, у панталонах в обтяжку і чоботах; носаки на чоботах
стирчали, волосся на голові стирчало, самокрутка стирчала, поли
сюртука відстовбурчувалися. Довгий ланцюг оперізував його і
хвостом волікся по підлозі; Скрудж чудово його розгледів – він був
із ключів, навісних замків, скарбничок, документів, ґросбухів і
важких гаманців із залізними застібками. Тіло привида було
прозоре, так що Скрудж, розглядаючи його спереду, чітко бачив
крізь жилетку два ґудзики ззаду на сюртуку»
Зі слів Марлі читач дізнається, що той шкодує про згаяні даремно роки.
Він мало творив добра, за це його душа приречена мучитися після
смерті:
 « – Людська душа, – заперечив привид, – мусить спілкуватися з
людьми і всюди слідувати за ними, бути спільником їхньої долі; а
той, хто не виконав цього при житті, приречений поневірятися після
смерті. Він мусить блукати по світу і – о, горе мені! – дивитися на
людські радощі й прикрощі, які він уже не може розділити, а колись
міг би – собі й іншим на радість»
 «– У ці дні, коли рік добігає кінця, я особливо страждаю, – мовив
привид. – Чому, проходячи крізь натовп своїх ближніх, я опускав
очі й жодного разу не підняв їх до тієї благословенної Зорі, яка
 спрямувала стопи волхвів до убогого дому. Адже її сяйво могло б
вказати й мені шлях до хатини бідняка»
Привид Марлі хоче навернути Скруджа до людяності й добра, тому й
звертається до нього, обіцяючи подальші зустрічі з іншими Привидами –
Духами Минулого, Теперішнього та Майбутнього:
 «– Повір, це була нелегка частина мого випробування, –
продовжував привид. – І я прийшов сюди цієї ночі, аби повідомити
тобі, що для тебе ще не все втрачено. Ти ще можеш уникнути моєї
долі, Ібензере, бо я попросив за тебе.
– Ти завжди був мені другом, – сказав Скрудж. – Дякую тобі.
– Тебе відвідають, – продовжував привид, – ще три Духи.
Тепер і в Скруджа відвисла щелепа.
– То про це ти попросив, Джейкобе, і в цьому моя надія? – сипло
запитав він.
– У цьому.
– Тоді... може, краще не треба, – сказав Скрудж.
– Якщо ці Духи не з'являться тобі, ти підеш моїм шляхом, – сказав
привид. – Отже, чекай на першого Духа завтра рівно о першій.
– А чи не можуть вони прийти всі одразу, Джейкобе? – нерішуче
запитав Скрудж. – Щоб уже скоріше з цим покінчити?
– Чекай на другого наступної ночі також о першій. А третього – на
третю добу опівночі, з останнім ударом годинника. А зі мною тобі вже
не доведеться більше зустрітися. І для свого ж блага запам'ятай твердо
все, що трапилося з тобою сьогодні»
Це має допомогти жорстокому й жадібному Скруджеві переосмислити
своє життя та стосунки з людьми.

Розвиток дії. До Скруджа навідуються три Духи: Дух Давнього Різдва,

Дух Нинішнього Різдва і Дух Майбутнього Різдва. З останнім Скрудж
відправився на цвинтар, де на одній з могил прочитав своє ім'я.
Герой зустрічається з першим Привидом – Духом Давнього Різдва (тобто
Духом Минулого):
 «Скрудж побачив перед собою дуже дивну істоту, схожу на дитину,
але ще більше на старого, котрий наче в якусь надприродну
підзорну трубу віддалився від нього на таку відстань, що його
можна було сприйняти за дитину. Його довге волосся, що
розсипалося по плечах, було білим, як у дуже літньої людини, однак
на обличчі не проступало жодної зморщечки, а на щоках грав
ніжний рум'янець. Руки в нього були дуже довгі й мускулисті, а
 кисті рук справляли враження незвичайної сили. Ноги – оголені так
само, як і руки, – вражали досконалістю форм. Одягнена ця істота
була в білосніжну туніку, підперезану дивним блискучим поясом, і
тримала в руці зелену гілку гостролисту, а поли одежі,
контрастуючи з цим символом зими, були прикрашені живими
квітами. Але найдивніше, що яскравий струмінь світла вибивався в
нього з маківки й освітлював усю його фігуру. Певно, через це під
пахвою Привид мав схожий на ковпак великий вогнегасник, який
слугував йому, очевидно, головним убором тоді, коли він волів не
освітлюватися»
 «Утім, як завважив Скрудж, пильніше придивившись до свого гостя,
не це було найбільшою його дивовижою. Як пояс його блищав і
переливався вогнями, що спалахували й згасали одночасно в різних
місцях, – так і вся його фігура наче переливалася, то тут, то там
втрачаючи виразність обрисів, і Привид ставав то одноруким, то
одноногим, то раптом обростав двадцятьма ногами зараз, але
позбувався голови, то здобував звичайну пару ніг, але втрачав руки
разом із тулубом, і залишалася тільки голова. Прикметно, що як
тільки яка-небудь частина його тіла розчинялася в непроникному
мороці, здавалося, що вона пропадала безвісти; і хіба не диво, що
наступної миті відсутня частина тіла була на місці, а Привид, мов
ніде нічого, ставав таким же, як і був доти»
З його допомогою Скрудж озирнувся на свій життєвий шлях, і його душа
здригнулася від побаченого. Він пригадав усе, що любив, цінував і від
чого відмовився заради грошей. Він зрадив свою сім'ю, кохану, друзів – і
все це заради збагачення:
 « З цими словами він пройшов крізь стіну, захоплюючи за собою
Скруджа, й вони опинилися на відкритій сільській дорозі, обабіч
якої лежали поля. Місто сховалося з очей, зникло безвісти. А разом
із ним розсіялися морок і туман. Був холодний, ясний, зимовий
день, і сніг укривав землю.
– Боже милостивий! – вигукнув Скрудж, сплеснувши руками й
озираючись довкола. – Я тут ріс! Я бігав тут хлопчаком!»
 «За однією з цих парт вони побачили самотню фігурку хлопчика,
який читав книгу при вбогому вогнику каміна; і Скрудж теж присів
за парту й заплакав, упізнавши в цій бідолашній, усіма забутій
дитині самого себе, яким він був колись. Усе тут, – писк і метушня
мишей за дерев'яними панелями; луна, що доносилася звідкись із
надр будинку; звук крапель із відталого жолоба на похмурому дворі;
 зітхання вітру в безлистій кроні самотньої тополі; скрипіння дверей
порожньої комори, які розгойдувалися на іржавих петлях;
потріскування дров у каміні – все відлунювало у розм'яклому
Скруджевому серці й накликало сльози»
 «- Наші заручини – справа минулого. Обоє ми були бідні тоді й
задовольнялися тим, що мали, сподіваючись згодом збільшити наш
статок терплячою працею. Але відтоді ти змінився. У ті роки ти був
зовсім іншим.
– Я був хлопчиськом, – нетерпляче відповів він.
– Ти сам знаєш, що ти був не той, що тепер, – заперечила вона. – А я
все та ж. І те, що обіцяло нам щастя, коли ми були як одне ціле, тепер,
коли ми стали чужими одне одному, провіщає нам тільки горе. Не
розповідатиму тобі, як часто і з яким болем я міркувала над цим. Так, я
багато думала і вирішила повернути тобі волю»
Скрудж побачив своє справжнє обличчя й жахнувся, тому він хотів
загасити світло, що линуло від першого Привида, але істину не можна
загасити, приховати, вона пробивається крізь морок і темряву.
Перед Скруджем з'являється другий Привид – Дух Нинішнього Різдва
(тобто Дух Теперішнього):
 «Щойно його рука торкнулася клямки, як незнайомий голос,
назвавши його на ім'я, велів увійти. Скрудж увійшов»
Він показує Скруджеві помешкання бідних людей, які, попри злидні,
люблять одне одного, у їхніх домівках панує розуміння й затишок:
 «Проте люди, які згрібали сніг із дахів, були навдивовижу бадьорі й
веселі. Вони задерикувато перегукувалися один з одним, а часом і
запускали в сусіда сніжкою – значно менш небезпечною бомбою,
аніж та, що злітає часом із язика, – і весело реготали, якщо бомба
втрапляла в ціль, і ще веселіше – якщо пролітала мимо»
 «Тут тремтячі відблиски вогню на склі говорили про приготування
до затишного сімейного обіду: біля вогню грілися тарілки, і чиясь
рука вже піднялася, щоб затулити бордові портьєри й відгородитися
від холоду і мороку. Ось дітлахи юрбою вибігли з будинку просто
на сніг назустріч своїм тіткам і дядькам, кузенам і кузинам,
заміжнім сестрам і одруженим братам, щоб першими їх вітати. А
ось крізь опущені штори миготять тіні гостей. А ось зграйка
красивих дівчат у теплих капорах і хутряних черевичках, щебечучи
без угаву, перебігають через дорогу до сусідів, і горе самотньому
холостякові (чарівні крутійки це знають не гірше від нас), який
побачить їхні зарум'янені морозом щічки!»
І Скрудж усвідомлює, що при всьому своєму багатстві не має головного
– духовних цінностей (любові, сім'ї, дружніх стосунків). Він почав
шкодувати про це, відчувши себе дуже самотнім:
 «Скрудж зігнувся під вагою цих докорів, потупився й затремтів. Але
одразу ж підвів очі, почувши своє ім'я.
– За здоров'я містера Скруджа! – сказав Боб. – Я пропоную тост за
містера Скруджа, без якого не справити б нам цього свята»
Герой змінюється, починає співчувати й розуміти справжню ціну життя
й людяності. Куплет третій побудований на контрасті. З одного боку, тут
панує весела атмосфера Різдва, а з іншого – у фіналі куплету з'являються
фантастичні постаті: хлопчик Неуцтво та дівчинка Убогість, які
віщують трагедію:
 «Хлопчика звати Неуцтво, дівчинку – Убогість. Остерігайся обох і
всього, що з ними пов'язане, але найдужче бережися хлопчика, бо на
лобі в нього написано "Погибель", і погибель він приносить, якщо
цей напис не стерти. Що ж, заперечуй це! – закричав Дух,
повернувшись до міста і простягнувши до нього руку. – Паплюж
тих, хто говоритиме тобі про це! Використовуй неуцтво й убогість у
своїх нечистих, корисливих цілях! Множ їх! І чекай кінця!»
Письменник стверджує, що невігластво й бідність несуть смерть усім,
передусім дітям.
Скрудж зустрічається з третім Привидом – Духом Майбутнього Різдва
(тобто Духом Майбутнього):
 « Чорне, схоже на саван одіяння Привида ховало його голову,
обличчя, фігуру – видно було лише простягнену вперед руку. Якби
не ця рука, Привид злився б із ніччю і його неможливо було б
розгледіти і мороці»
Скрудж усвідомлює важливі для себе істини:
 « Однак, ні секунди не сумніваючись, що в цих словах закладений
глибокий смисл, спрямований на його благо, Скрудж вирішив
зберегти в пам'яті, як дорогоцінний скарб, усе, що доведеться йому
побачити чи почути, а насамперед уважно спостерігати за своїм
двійником, коли той з'явиться. Його власна поведінка в
майбутньому дасть, здавалося йому, ключ до всього, що
відбувається і допоможе розгадати всі загадки»
Він володів величезними багатствами, але чи був щасливим? Щодня
Скрудж працював і примножував капітал, економив гроші, обдурював
людей задля власного збагачення. Та чи жив він справжнім життям?
Напевно, що ні. Душа його була мертвою.
Кульмінація. Духовне переродження Скруджа, який збагнув, побачивши
напис на могильній плиті, що треба жити по-іншому.
Письменник змальовує цілком реальні смерті різних людей. Проте не
менш жахливою є духовна смерть людини, тобто її життя без піклування
про ближніх, милосердя, творення добра. Така людина для всіх мертва
ще за життя. Щоб показати Скруджеві жахливі наслідки його
бездуховного існування, Привид переносить героя в майбутнє і показує
його власну смерть:
 «Цвинтар. Ось де, певно, спочиває той бідолаха, і тут Скрудж
нарешті дізнається, хто це. Але ж і місце для останнього спочинку!
Тісне – могила до могили, – зусібіч стиснене довколишніми
будівлями, заросле бур'янистою травою – жирною, що всотала в
себе не життєві соки, а трупну гнилизну. Але ж і місце!»
 «Увесь тремтячи, Скрудж на колінах підповз до могили і на зарослій
травою кам'яній плиті, куди вказувала рука Привида, прочитав своє
власне ім'я: Ібензер Скрудж»
 «– Добрий Духу, – благав його Скрудж, розпростершись перед ним
на землі. – Ти жалієш мене, сама твоя природа закликає тебе до
милосердя. Скажи ж мені, що змінивши своє життя, я ще можу
врятуватися від такої долі»

Розв'язка. Скрудж здійснив свої добрі наміри: відправив індичку Бобові

Кретчиту, вирішив виділити велику суму для нужденних, побував у
церкві, відвідав племінника, збільшив платню для Боба. Від того часу
Скрудж жив геть іншим життям.
 «– Я пошлю індичку Бобові Кретчиту! – пробурмотів Скрудж і від
захвату аж зайшовся сміхом. – Ото вже він буде голову ламати, хто
це йому прислав. Та індичка, мабуть, удвічі більша від Крихітки
Тіма. Навіть Джо Міллер ніколи б не придумав такої штуки –
послати індичку Бобові!»
 «Скрудж побував у церкві, потім ходив по вулицях, придивлявся до
перехожих, гладив по голівках дітей, розмовляв із жебраками,
заглядав у вікна квартир і в підвальні вікна кухонь, – і все, що він
бачив, сповняло його серце радістю. Чи думав він коли-небудь, що
звичайнісінька прогулянка – та й узагалі геть усе – може зробити
його таким щасливим!»
 «І Скрудж стримав своє слово. Він зробив усе, що обіцяв Бобові, і
навіть більше, значно більше. А Крихітці Тімові, який, до речі,
 незабаром видужав, він був завжди другим батьком. І таким він
став добрим другом, таким добрим господарем, і такою доброю
людиною, що наше славне старе місто може ним лише пишатися.
Та й не тільки наше – будь-яке добре старе місто, містечко чи село в
будь-якому куточку нашої доброї старої землі. Дехто підсміювався
з цього перетворення, але Скрудж не звертав на них уваги –
смійтеся на здоров'я! Він був досить розумний і знав, що так уже
влаштований світ, – завжди знайдуться люди, готові осміяти добру
справу. Він розумів, що ті, хто сміється, – сліпі, і думав: нехай собі
сміються, аби не плакали! На серці в нього було весело й легко, і
йому цього було цілком досить»

4. Яка ідея втілюється в образі Скруджа?

На мою думку, на початку твору в образі Скруджа втілюється немов

монстр, людина без серця, зовсім байдужа до своїх близьких і рідних. І
зовнішньо він викликав відразу — його обличчя було вкрите старими
зморшками, гачкуватий ніс загострився, навіть голос здавався
настільки крижаним, що заморожував все навколо:
 «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилася:
ніс загострився, щоки зморщились, хода стала скутою, очі
почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос, хитрий та
прикрий, скрипів».
 «Скрудж був справжній жмикрут: він умів міцно схопити
людину, як кліщами, придушити, скрутити, згребти».
А в кінці твору, в образі Скруджа втілюється людина, яка здатна радіти
життю, проживати його з «розумом». Він став невпізнаним для
багатьох, а особливо для самого себе. Скрудж відкрив себе з іншої
сторони, почав піклуватися про інших, дарувати людям тепло свого
серця:
 «Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і
доброю людиною, що навряд чи й був другий такий у
доброму старому Лондоні або у якому іншому доброму
старому місті в доброму старому світі».

Які художні прийоми та стилістичні засоби розкривають характер

персонажа на початку та в кінці твору?
  Епітет – «скнара», «старий грішник», «холодний і твердий»,
«потайний, замкнутий, самотній», «серце кам'яне», «гачкуватий
ніс», «крижаний, скрипливий голос», «щетинисте підборіддя»,
«рідке волосся й брови», «льодова атмосфера».
 Порівняння – «наче був не людиною, а кременем», «щетинисте
підборіддя, рідке волосся й брови, здавалось, укрилися
памороззю», «він ховався у свою раковину як устриця», «немов
на них дихало жаром з якоїсь пекельної вогненної печі».
 Метафора – «вичавлювати соки», «витягати жили», «забивати в
труну», «кам'яне серце», «душевний холод заморозив із середини
старечі риси його обличчя», «вносив із собою... льодову
атмосферу», «присутність Скруджа заморожувала його контору в
літню спеку».
 Гіпербола – «Жодне тепло не могло його обігріти і жоден мороз
його не пробирав», «Найлютіший вітер не міг бути злішим від
Скруджа, найзапекліша заметіль не могла бути настільки
жорстокою, а проливний дощ - таким нещадним».
 Синонімія – «загарбувати», «захоплювати», «заграбастувати»,
«вимагати».
 Іронія – «злива, град, сніг мали тільки одну перевагу над
Скруджем - вони нерідко сходили на землю зі щедрістю, а
Скруджеві щедрість була невідома».

Висновок

Фантастичний твір Чарльза Діккенса, сповнений загадкових подій,

нагадує нам про найголовніші цінності життя. Він викриває
скупих, черствих людей, які більш за все у житті цінують гроші.
Для головного героя, Скруджа, не існує ані щирих стосунків та
почуттів, ані співчуття до бідних. Для нього не існує навіть свят
та веселощів — бо це марне витрачання грошей. Але доля дає йому
шанс виправитися. Перед ним промайнуло усе життя: минуле,
теперішнє і навіть майбутнє. Саме мить, коли Скрудж опинився
біля власної могили, змінила усе в житті героя. Тепер він боявся
лише одного: що не встигне за один день виправити усі свої
помилки. Або, що люди, яких він так багато ображав, не простять
йому цього.