Геродот так описує обряд скіфського побратимства — клятвено освяченого договору про

дружбу: «До великої посудини вливають і змішують з кров’ю тих, з ким укладають союз,
уколовши шилом або дряпнувши шкіру ножем. Після того занурюють у посудину меч, стріли,
сокиру і дротик. Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а потім п’ють з чаші і ті, хто
клянеться, і найповажніші з присутніх».

Помпоній Мела пише про скіфів: «Вони люблять війни і різанину... Навіть при укладанні
договору проливається кров: ті, хто домовляються, завдають собі рани, змішують кров, що
виступила у них, і п’ють її; це вважається в них найбільшою запорукою вірності».

Прокопій Кесарійський про слов'ян:

«….Ці народи, слов'яни й анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії;
тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно. І майже в усьому іншому
обидва варварські народи здавна живуть однаково. Єдиного бога, громовержця, визнають вони
владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тварин. Долі вони
зовсім не знають і не приписують їй ніякого впливу на людей. Коли їм загрожує смерть, під час
хвороби чи на війні, вони дають обітницю, що, коли врятуються від смерті, то негайно принесуть
за врятування життя жертву богу, - і коли небезпека минула, приносять жертву і вважають, що
цим купили своє врятування. Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествам, і всім їм
приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать. Живуть вони в убогих хатинах, далеко
розташованих одна від одної, і часто міняють місця проживання….»
Маврикій про слов’ян:
…Племена слов'ян і антів живуть разом, і життя їх однакове: вони живуть вільно, і не дають
нікому поневолити себе або підкорити….

!! Данина полян хозарам (З «Повісті минулих літ»)

Опісля, по смерті братів цих (йдеться про Кия, Щека і Хорива) поляни були поневолені
древлянами та іншими сусідами. І їх (полян), що мешкали на горах серед лісів, знайшли хозари і
сказали: " Платіть нам данину. Поміркувавши ж, поляни дали від диму по мечу. І понесли це
хозари до свого князя і своїх старійшин, і сказали їм: "Ось, натрапили ми на нову данину". А ті
спитали в них: "Звідки?" Вони ж сказали: "У лісі на горах, над рікою Дніпром". Знову ті запитали:
"Недобра данина, княже: ми її здобули односторонньою зброєю, тобто шаблями, а їхня зброя
двосічна, тобто мечі: будуть вони збирати данину і з нас, і з наших земель". І все це збулося...

Із «Повесті минулих літ» Нестора-літописця (1113 р)

882 р. Утворення князем Олегом Київської держави, убивство Аскольда і Діра.
«І прибули Олег та Ігор до гір київських, і довідався Олег, що тут Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав
він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов на берег Дніпра, несучи Ігоря малого. А
підступивши під Угорське і сховавши воїв своїх, він послав посла до Аскольда й Діра сказати, що,
мовляв: «Ми — купці єсмо, ідемо в греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до
нас». Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші вої з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви
обидва не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. — І тут винесли Ігоря. — А се — син
Рюриків». І вбили вони Аскольда й Діра… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати
городам руським»… 

907 р., 911 р. вдалі походи Олега на Візантію, укладення першої торгової угоди

Пішов Олег на греків, Ігоря зоставивши в Києві… І прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд і
город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І повелів Олег воям
своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони
паруси, рушили з поля, і пішов Олег до города… 
Про збір данини Ігоря, «шлях полюддя».
«Коли настане листопад місяць, князі їхні одразу виходять з усіма русами з Києва і відправляються у
полюддя, що називається кружлянням (тобто круговий об’їзд), а саме в слов’янські землі деревлян,
дреговичів, кривичів, сіверян і решти слов’ян, що платять данину русам. Годуючись там протягом цілої
зими, вони у квітні місяці, коли розтає лід на річці Дніпро, знову повертаються в Київ».

Промова князя Святослава Хороброго під Доростолом (війна з Візантією 971 р.):
«Уже нікуди нам дітись, а волею і неволею доведеться стати насупроти. Тож не осоромимо землі
Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає! Якщо ж побіжимо ми, - то сором нам.
Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, - тоді самі подумайте
про себе». І сказали вої: «Де твоя голова ляже, там і наші голови зложимо».

Спроба Володимира Великого реформувати язичництво.

«І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, - а голова його була
срібна, а вус - золотий, - і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм люди
жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували їх цим бісам, і оскверняли землю
требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той».

Запровадження Християнства як державної релігії, 988 р.

«Повелів Володимир поскидати кумирів - тих порубати, а інших вогню оддати. Перуна ж повелів він
прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу на ручай, і дванадцятьох мужів
приставив бити його палицями... І, приволікши його, вкинули в Дніпро... Потім же Володимир послав
посланців своїх по всьому городу, говорячи: “Якщо не з’явиться хто завтра на ріці - багатий, чи убогий,
чи старець, чи раб, - то мені той противником буде”. І, це почувши, люди йшли, радуючись, і говорили:
“Якби се не добре було, князь і бояри усього б не прийняли”. А на завтра вийшов Володимир зі
священниками цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у
воду, і стояли - ті до шиї, а другі - до грудей. Діти ж не відходили од берега, а інші немовлят держали.
Дорослі ж бродили у воді, а священики, стоячи, молитви творили...».

РУСЬКА ПРАВДА ( 1 редакція)

…. Якщо хто-небудь ударить мечем, не вийнявши його (з піхов), або рукояткою, то (повинен заплатити)
12 гривен за образу.
….. А за (вбивство) смерда чи холопа (платити) 5 гривен.
Якщо вбита рабиня-годувальниця, чи син її, то (платити) 12 гривен.
А за княжого коня, якщо той з тавром, (платити) 3 гривни, а за коня смерда — 2 гривни.
За кобилу — 60 резан, а за вола — гривну, а за корову — 40 резан, а за трирічну (корову)— 15 кун….
Якщо хто-небудь ударить мечем, не вийнявши його (з піхов), або рукояткою, то (повинен заплатити) 12
гривен за образу.
….. А за (вбивство) смерда чи холопа (платити) 5 гривен……

Нестор свідчить про битву на р. Альта, 1068 р.

«Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли
супроти них на [річку] Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші
напустив бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли половці».

Любецький з’їзд, 1097 р.

«Року 1097 прибули Святополк Ізяславович, і Володимир Всеволодович, і Давид Ігорович, і Василько
Ростиславович, і Давид Святославович, і брат його Олег і зібралися в городі Любечі, щоб уладнати мир.
І говорили вони один одному, кажучи: “Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи?
А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне
серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою

Джерело: «Літопис Руський». Характеристика князя Володимира Мономаха

«.. .І любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих
ділах, а славу і честь за всі перемоги воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог
йому престол поміж інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим і
щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх
вину і прощаючи. …. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх
ворогів переміг і скорив, сам же один раз біля Треповля був переможений, про що ніколи згадувати не
міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а
почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю, а всього жив
73 роки».

Із літописного запису про смерть Мономаха 1125 р.:

«Преставився благовірний, христолюбивий князь, що просвітив Руську Землю, наче сонце. Промені
пускаючи, слава його розійшлася по всіх землях. Був він братолюбець, нищелюбець і добрий
дбайливець за Руську Землю».

Спалення Києва Володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським.

  «1169 р. узятий жебув Київ місяця березня у 12-й день… грабували вони два дні увесь город… І не
було помилування нікому і нізвідки: церкви горіхи, християн вбивали, а інших в'язали, жінок вели в
полон, силоміць розлучаючи з мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. Увели вони
майна безліч, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі…»

Перша згадка назви Україна в Київському літописі.

«У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою... І принесли його в город його
Переяславль ... і тут преставився він ...і плакали по ньому всі переяславці. ...був же він князь
доблесний у бою, і мужністю відзначався… За ним же Україна багато потужила»?

Джерело: «Слово о полку Ігоревім» згадка про Ярослава Осмомисла (галицького

князя).
«Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі підперши
гори угорські своїми залізними військами, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї,
через хмари каміння кидаючи, суд по Дунай радячи. Грози твої по землям течуть, одчиняєш ти
браму Києву, стріляєш із отчого столу золотого на султанів у далеких землях".

!!!! Джерело про оборону Києва від монголо-татар 6 грудня 1240 р.

«...І не було чути (нічого) од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його і од
звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами».