Professional Documents
Culture Documents
1913 6835 1 PB
1913 6835 1 PB
31-32/2005
нція про права дітей першою кинула стереотипам минуло- та семінари, розширюється тематика досліджень, пуб-
го виклик – визнала дитину самостійним суб'єктом права, лікацій і видань з питань захисту прав дитини.
а її інтереси пріоритетними щодо потреб суспільства [4]. 2. Налагодження співробітництва Уряду, держав-
Україна бере участь у міжнародному співробітництві з них структур і громадських організацій України з міжна-
питань охорони дитинства та захисту законних прав ди- родними організаціями та урядами інших країн є одним
тини відповідно до норм міжнародного права. У порядку, із перспективних шляхів розв’язання нагальних про-
встановленому законом, Україна укладає з іноземними блем у галузі охорони дитинства в нашій державі.
державами договори про правову допомогу і правові 3. Саме допомога та підтримка з боку інших держав
відносини у цивільних, сімейних та кримінальних спра- (фінансова, інформаційна, технічна тощо) дозволяють
вах, з питань правового захисту дітей-громадян України, певною мірою компенсувати нестачу відповідних ресур-
усиновлених іноземними громадянами, та здійснення сів, спричинену складним соціально-економічним ста-
контролю за умовами утримання та виховання таких ді- новищем нашого суспільства.
тей у сім'ях іноземних громадян (Ст. 36) [5].
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбав- 1. Загальна декларація прав людини. – К., 1995. – С. 5. 2. Бершеда Є.Р.
Діяльність України в ООН: основні пріоритети //Наук. вісник Дипломатич-
лених батьківського піклування, покладається на дер- ної академії України. – К., 2000. – Вип. 3. – С. 7. 3. Права дитини: від вито-
жаву. Держава заохочує і підтримує благодійницьку ків до сьогодення. Збірник текстів методичних та інформаційних матеріа-
діяльність щодо дітей (Ст. 52) [6]. лів / За ред. В.М.Куценко. – К., 2002. – С. 13. 4. Державна доповідь про
Отже, зважаючи на все вищезазначене, можна зро- становище дітей в Україні за підсумками 2002 року. – К., 2003. – С. 190.
5. Про охорону дитинства: Закон України від 26 04 01 // Збірник норматив-
бити такі висновки: но-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К., 2003. – С. 39.
1. За підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні 6. Конституція України від 28 червня 1996 р. – К., 1996. – С. 23.
здійснюються спеціальні проекти, систематично прово- Надійшла до редколегії 24.11.04
дяться міжнародні та національні заходи, конференції
Поряд із такими поняттями, як "війна" та "мир", термін визначити зв'язок між теоретичними прогалинами в
"сила" належить до найчастіше вживаних у теорії міжна- науковому розумінні сили і поширенням стереотипів, по-
родних відносин і є фундаментальним для більшості кон- в'язаних з нею, а також встановити природу такого зв'язку;
цепцій, покликаних пояснити природу та шляхи розвитку окреслити шляхи розвитку подальших теоретич-
й функціонування міжнародних політичних процесів. З них досліджень проблем, пов'язаних із силою в міжна-
огляду на це, складність формулювання точного загаль- родних відносинах.
ноприйнятого його визначення має, ймовірно, те ж саме За висловом американського вченого Д.Ная, "сила в
походження, що й різноманітність теоретико-методоло- міжнародній політиці подібна погоді... Про неї говорять
гічних підходів у дослідженні міжнародних відносин зага- всі, але мало хто її розуміє..." [1, с. 53]. Можливо, така
лом – а саме відсутність надійної експериментальної ос- ситуація була б цілком задовільною, особливо за умо-
нови. Але оскільки саме розуміння "сили" як академічне, ви, що дефіцит розуміння поняття "сили" залишався б у
так і побутове істотним чином впливає на поведінку між- рамках науки. Але міжнародні відносини як наукова
народних акторів, то проблема набуває й практичного дисципліна і міжнародні відносини як частина реально-
виміру, в рамках якого наявність кількох альтернативних го світу є взаємозалежними феноменами, утворюючи
підходів може бути значно менш корисною. рефлективну систему, причому з розвитком науково-
Проблематику теоретичного розуміння "сили" розроб- технічної революції така взаємна залежність стає деда-
лено головним чином у роботах історика Д.Тейлора, соці- лі більш відчутною. Прорахунки у визначенні співвідно-
олога Р.Арона, політичних реалістів Г.Моргентау, П.Діля, шення сил, нездатність сформувати уявлення про те,
Д.Ліска, А.Райта, неореалістів К.Уольтца, Р.Арта, неомар- чим, власне, є це співвідношення і що потрібно рахува-
ксистів А.Грамші, І.Уоллерстайна, неолібералів Д.Ная, ти; термінологічна плутанина із такими популярними
Р.Кеохейна, С.Краснера. Деякі з проблем сили розглянуто фразами, як "баланс сил", "гегемонія" тощо, що часто
в роботах представників англійської школи та критичної використовуються для обґрунтування політичних дій, –
школи, насамперед Б.Бузана та Р.Кокса. У роботах згада- здатні призводити до небажаних практичних наслідків.
них авторів містяться численні альтернативні підходи до Тому, можливо, на відміну від розмови про погоду, дис-
визначення поняття та природи сили в міжнародних від- кусію про силу доцільно було б ґрунтувати якщо не на
носинах, кожний з яких визначається тими рамками, що єдиному розумінні, то принаймні на кількох консолідо-
накладаються загальнотеоретичним напрямом. З огляду ваних підходах до визначення її (сили) природи, атри-
на це, розуміння сили дещо втрачає динамізм, який, на- бутів, якостей і закономірностей функціонування.
впаки, притаманний реальному розвитку подій у світі і, При спробі виробити щось, наближене до комплекс-
зокрема, використанню сили в міжнародних відносинах. ної концепції сили, виникає низка складних питань.
Дану статтю спрямовано на розкриття деяких із сте- Перша складність є наслідком того, що силу можна
реотипів стосовно сили, що заповнюють існуючі теоре- уявляти зовсім різним чином. Наприклад, майже кожен
тичні "білі плями". Завданнями, що стоять перед нами, є: здатен швидко відповісти на питання про те, яка держа-
розглянути теоретичні і концептуальні труднощі, ва в сучасному світі є найсильнішою. Але значні трудно-
пов'язані з визначенням феномену сили в міжнародних щі і розбіжності у відповідях, що виникнуть на питання
відносинах; про другу за силовим потенціалом сучасну державу,
продемонструють наявність значної кількості альтерна-
© М.Г. Капітоненко, 2005
В І С Н И К Київського національного університету імені Тараса Шевченка ~ 88 ~
тивних уявлень про те, чим є і чим не є сила держави, під впливом примусу, чи то внаслідок обіцяної винагороди.
закладених уже на рівні інтуїтивного або побутового Але й тут виникають численні проблеми. Так само як на-
сприйняття сили. Сьогодні майже неможливо ототожнити явність кращих карт у покері не гарантує виграшу [1, с. 54],
силу із контролем над територією і населенням, як це що певним чином демонструє обмеженість атрибутивних
було можливо в Стародавньому світі і, частково, в Сере- підходів, так і зміна поведінки опонента може відбуватися
дньовіччі. Неможливо також поставити у відповідність під впливом невідомих обставин, що ставить під сумнів
силі промисловий розвиток, торгівлю та контроль над адекватність і відносного розуміння сили.
комунікаціями, що вважалося ознакою сили в період Но- Обидва підходи є простими і зрозумілими, вони апе-
вого часу. Навіть спокуса перелічити контроль над гло- люють до такого розуміння сили в міжнародних відноси-
бальними комунікаціями, доступ до інформації, володін- нах, що ґрунтується на ресурсній перевазі та/або побу-
ня високими технологіями як необхідні та достатні ком- дованій на ній здатності змінювати поведінку інших. Але
поненти силової могутності в сучасному світі, не вирішує незважаючи на ці переваги, такі концепції є в сучасному
проблеми, оскільки деякі принципово важливі питання світі недостатніми. Для демонстрації цього можна знову
залишаються нез'ясованими. згадати приклад із спробами визначити другу за силовим
До них, у першу чергу, належить питання про те, чи потенціалом державу. Звичайно, ті труднощі, що виника-
є сила в міжнародних відносинах атрибутом окремих тимуть, можуть бути віднесені на рахунок складності
акторів або являє собою структурний параметр. Від зведення сукупних показників силових потенціалів, обчи-
відповіді на це питання залежатиме вирішення низки слення кумулятивного силового еквіваленту, який брав
інших, пов'язаних із силою, концептуальних дилем, би до уваги всі численні компоненти того, що інтуїтивно
найважливіші з яких – проблеми встановлення та під- розуміється як сила держави. Таким чином, проблема
тримки силової рівноваги, попередження та ефективне переводилася б з теоретико-концептуальної площини в
розв'язання конфліктів різноманітних форм і поняття й площину методик розрахунків.
функції гегемонії в міжнародних відносинах. Розуміння Однак основні труднощі полягають в іншому. Їх мо-
сили як атрибуту є природним і випливає навіть із ши- жна помітити й при спробі відповісти на питання про
роких аналогій, запозичених із інших суміжних дисцип- відносне зростання або зменшення сили США, сфор-
лін. Перші спроби науково визначити силу як атрибут мульоване в дещо іншому контексті, в дискусії щодо
акторів у міжнародних відносинах були зроблені під моно- чи мультиполярності постбіполярного світу. Час-
впливом панівних ідей політичного реалізму, в якому тка американського ВНП у світовому скорочується,
сила була одночасно прагненням і засобом діяльності зменшується залежність від них західноєвропейських
держав, яскраво вираженим дезінтегратором та чи не держав – чи достатньо цього для висновку про занепад
найважливішим об'єктом відносин між державами в гегемонії США? Або ж зростання відриву США у сфері
політичній та військово-стратегічній сферах. Держави у високих технологій, контролю над інформацією, впливу
власній зовнішній політиці могли прагнути різного (вла- в міжнародних організаціях і режимах – достатня ком-
сне, коло таких об'єктів включало територію, економічні пенсація? Для відповіді на ці та подібні питання необ-
здобутки, поширення власної ідеології та цінностей і хідним є розширення поняття сили. Зокрема, таке роз-
тощо), але чого б вони не прагнули, "сила залишається ширення повинно давати оцінку деяких із стереотипів,
головним ресурсом, який допомагає отримати все ін- що існують стосовно сучасного стану силових відносин
ше..." [2, с. 33]. Позитивним у цьому визначенні була і є у міжнародній політиці.
насамперед його елегантність і лаконічність, однак за Один із таких стереотипів полягає у визнанні статусу
них довелося платити високу ціну. Реалістичне розу- єдиної наддержави (гіпердержави) за США внаслідок
міння сили розпадається на атрибутивне та відносне. володіння ними безпрецедентною військовою перева-
Перше виходить із оцінки сукупності ресурсів, що нале- гою. Якщо розглянути цю гіпотезу в рамках концепції
жать актору, віл якої прямо залежатиме його сила. З атрибутивної сили, вона здається незаперечною, оскіль-
цього погляду легко визначити сильнішу сторону серед ки, за визначенням, володіння більшою частиною сило-
тих, хто здійснює контроль над схожими групами ресур- вих ресурсів означає максимально високий силовий ста-
сів, наприклад, над дивізіями, військовими бюджетами, тус. Зокрема, цю тезу розвинуто в роботах сучасних ре-
населенням або територією. Легко також, користуючись алістів, на думку яких саме розподіл силових ресурсів
такою логікою, визначити критерії стратифікації держав, між державами є визначальним показником їхніх віднос-
поділити їх на "великі", "середні", "малі" тощо. Нарешті, них можливостей [4, с. 2-–21]. Однак у такому спроще-
на основі таких силових розрахунків можна робити ви- ному підході міститься теоретичний парадокс. У най-
сновки про силові дисбаланси, які, в свою чергу, приво- більш загальному вигляді він полягає в тому, що, незва-
дитимуть або до виникнення війни, або до застосування жаючи на зростання відносної могутності США, глибина
однієї з форм відновлення рівноваги – чи то гонки їхнього впливу не зросла, а, за оцінками деяких учених,
озброєнь, чи то формування альянсів і коаліцій. навіть суттєво зменшується, починаючи із 1970-х рр. [5].
На цьому, однак, переваги вичерпуються, натомість Така оцінка ґрунтується на двох основних припущеннях.
починаються складнощі методологічного характеру. По-перше, вважається, що коло атрибутів сили, тобто
Основна проблема полягає в тому, що атрибутивне груп ресурсів, володіння якими робить державу сильні-
розуміння сили є можливим і має сенс лише на рівні шою, значно розширилося і продовжує розширюватися.
одиничного (monadic) та двостороннього (dyadic) дослі- У ХХІ ст. значно важче розрахувати ступінь контролю
дження. Кількість дивізій можна порівняти лише з кількі- держави над тією чи іншою групою ресурсів, адже дале-
стю дивізій, причому лише кількісними ж методами. Але ко не кожна з них являє собою щось настільки ж матері-
таке порівняння не завжди може дати відповідь на пи- альне, як, наприклад, дивізія або золотий запас. Сучасні
тання про те, яким буде результат безпосередньої си- силові ресурси включають такі речі, як фінансова й інве-
лової взаємодії двох або, тим більше, більшої кількості стиційна привабливість, рівень освіти, розвиток техноло-
держав. Володіння певними ресурсами, серед яких до- гій тощо. Це робить розрахунок силових можливостей на
слідниками традиційно виокремлюються населення, основі лише підрахунку боєздатних дивізій або обсягів
територія, природні ресурси, економічна міць, військовий ВНП неможливим. Але, з іншого боку, мало хто робить
потенціал та ряд інших [3], не означає силової переваги, висновок про військове домінування США лише виходячи з
оскільки сила, на думку представників другого напряму кількісних оцінок. Як правило, береться до уваги не кіль-
дослідження в рамках реалістичної парадигми, є не стіль- кість збройних сил, за якою США і не є незаперечним ліде-
ки атрибутом сторін, скільки причиною змін їхньої поведін- ром, а їхня здатність виконувати політичні завдання в пла-
ки. З їхнього погляду зрозуміти й оцінити силу можливо нетарному масштабі, що інтегрує багато факторів як кількі-
лише спостерігаючи за змінами в поведінці акторів чи то сних, так і якісних – як, наприклад, витрати на наукові роз-
~ 89 ~ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ. 31-32/2005
робки. До того ж і в попередні часи, коли кількість дивізій вно володіння та управління іншими, більш динамічними
була набагато більш надійним показником відносної могут- групами ресурсів. Концепція структурної сили об'єднує ці
ності, силові розрахунки не базувалися виключно на ній. два підходи, визначаючи силу держави її здатністю ви-
По-друге, висновок про зменшення відносної могут- значати інтереси інших. Очевидно, такий підхід є більш
ності США випливає із врахування відносності сили (т. витонченим, ніж вплив на дії інших. До його переваг на-
зв. біхевіористська концепція) – тобто не стільки розу- лежить значний ступінь загальності, оскільки структурна
міння сили як сукупності ресурсів, скільки як здатності їх сила є наслідком: а) володіння державою ресурсами, в
використовувати з метою змінювати поведінку інших. тому числі нематеріальними, такими як авторитет, акти-
Очевидно, силові можливості залежатимуть не лише вність у міжнародних режимах та організаціях та ін.; б)
від кількості ресурсів, принаймні в тому випадку, якщо використання цих ресурсів таким чином, щоб змінювати
вона не сягає половини всіх ресурсів, наявних у систе- не поведінку окремих держав, але спрямованість розвит-
мі. Доти, поки такого не досягнуто, силові можливості ку міжнародної системи в цілому.
держави залежатимуть також (а в багатьох випадках – і Парадокс в даному випадку полягає в тому, що, ви-
головним чином) від дій інших. Ці дії інших, у свою чер- значаючи структурну силу сукупністю силових факторів
гу, визначаються інтересами самозбереження. Пере- (доступ до капіталу, ринків, технологій та інформації), ми
слідування такого інтересу здатне примушувати держа- знову опиняємось в рамках редукціонізму з його неспро-
ви до дій, що можуть здаватися наслідками силового можністю пояснити механізм дій цих факторів окремо.
примусу з боку третьої сторони. Інакше кажучи, значен- Об'єднуючи ж їх під гаслом структурної сили, ми втрача-
ня набуває системного рівня відносин, який виходить за ємо зв'язок і взаємний вплив різних її складових. Напри-
рамки двостороннього. Біхевіористська концепція сили клад, успішна силова політика держави в сучасному світі
більшою мірою орієнтована на пояснення змін у відно- залежить не стільки від окремих груп ресурсів, що пере-
синах двох ізольованих партнерів із визначеними інте- бувають під її контролем (це стосується не тільки зброй-
ресами – в цьому випадку легко прослідкувати зміни в них сил, недостатність яких можна помітити на прикла-
поведінці кожного з них під впливом тиску чи винагоро- дах Росії, Індії та інших держав; але також економічних
ди. Але коли коло учасників розширюється, а інтереси ресурсів, про що свідчить приклад Японії або Німеччини,
стають частково невизначеними або такими, що дина- так само, як і деяких інших), скільки від вмілого викорис-
мічно змінюються, не кажучи вже про спроби кожного тання таких прийомів, які ще зовсім недавно не вважали-
приховати частину з них від партнерів, – у такому випа- ся складовою силової могутності. До них належить здат-
дку стає значно складніше визначити, під впливом яких ність створювати та підтримувати стратегічну взаємо-
факторів змінюється поведінка в таких системах. залежність, режими багатостороннього співробітництва,
Саме такого роду аргументація часто застосовуєть- міжнародні інститути; поширювати власні цінності, іде-
ся для демонстрації того факту, що можливості США ологію та, як висловився Д.Най, "примушувати інших
щодо впливу на поведінку інших зменшилися, і саме це хотіти того, чого хочеш ти" [1, с. 5]. Саме на цих прин-
є ознакою зменшення їхньої сили, незважаючи на зрос- ципах побудовано діяльність сучасних транснаціональ-
тання відносної могутності, вираженої в кількості ресур- них режимів вільної торгівлі, що розглядаються в рам-
сів. Війна в Іраку часто застосовується як приклад нас- ках неолібералізму як симптом кінця реалістичного сві-
лідку зменшення можливостей такого впливу. Зростан- ту взаємодії держав, що переслідують виключно власні
ня економічної взаємозалежності, глобалізація, інші короткострокові інтереси. Таке розуміння сили випли-
подібні процеси зменшують можливості єдиної наддер- ває із бачення міжнародних відносин як гри з непостій-
жави примушувати своїх партнерів, створюючи нато- ною сумою, коли виграш кожного можна збільшити
мість джерела вразливості та взаємної залежності. Ці шляхом спільних дій. У таких ситуаціях сила держави
міркування демонструють дію парадоксу, що існує в виявлятиметься не в її здатності примусити опонента
рамках реалістичних концепцій сили, коли зростання до поступок, але в створенні такої системи розподілу
можливостей актору не завжди призводить до збіль- спільних прибутків, з якою той би погодився. Саме така
шення його силових можливостей, тобто здатності змі- логіка лежить в основі діяльності антитерористичної
нювати поведінку інших, або якщо і призводить, то це коаліції – однієї з перших коаліцій, побудованої на "по-
практично неможливо визначити. стреалістичних" принципах. Інше питання, однак, у то-
Другим поширеним стереотипом є думка про те, що му, що діяльність такого роду систем може також ство-
існує кілька ключових ресурсів, серед них військова мо- рювати і негативні здобутки для всіх учасників.
гутність (включно із технологіями), економічний потенці- Нарешті, останній стереотип, який ми розглянемо,
ал, доступ до глобальної фінансової системи та інфор- стосується "перетікання" сили в міжнародних відноси-
маційних мереж, а також ефективна дипломатія; і що для нах до недержавних акторів, груп і окремих індивідів –
сучасної "сильної" держави необхідно і достатньо воло- процес, що найбільш яскраво і трагічно виявив себе
діти одним з цих ресурсів або їхньої комбінацією. В осно- 11 вересня 2001 р. Такого роду "дифузія сили" часто
ві цього стереотипу лежить парадокс, пов'язаний із по- вважається основною тенденцією в міжнародних від-
няттям структурної сили [6]. З одного боку, здоровий носинах, однією з причин чого, на нашу думку, є непо-
глузд свідчить про те, що сила має ґрунтуватися на во- вна адекватність існуючих державно-орієнтованих
лодінні ресурсами примусу, якими в міжнародних відно- концепцій сили. Адже поряд із відомим афоризмом
синах часто й виступають перелічені можливості. Історія Клаузевіца, який однозначно вказує на належність
свідчить, що жоден з випадків гегемонії в міжнародних сили, принаймні військової – основного її вияву за ча-
відносинах не відбувався без володіння гегемоном од- сів життя прусського стратега, до методів політичної
ним з ресурсів до такої міри, щоб значно перевищувати боротьби, досі не дано задовільної відповіді на питан-
можливості конкурентів. У той же час проблема полягає ня про те, як саме ця сила використовується в полі-
не стільки у встановленні факту наявності такого ресур- тичних цілях. Це створює постійну спокусу відірватися
су, скажімо, військової сили; скільки у визначенні шляхів від державно-зорієнтованого рівня дослідження, який
її використання. Наприклад, чисельність збройних сил вимагає чітких процедур і визначення зв'язку між по-
європейських держав і рівень їх оснащеності здебільшо- няттями "сили", "національного інтересу", "політики" та
го не змінився протягом останніх 10 років, але відносні інших, та наділити силу універсальними властивостя-
силові можливості цих держав значним чином трансфо- ми, а самою силою – ширше коло суб'єктів. Цей шлях
рмувалися. Одним із пояснень такого факту може бути може бути продуктивним, якщо не стане занадто уза-
припущення про те, що змінилися шляхи використання гальнюючим, остаточно відірвавшись від власне між-
цього ресурсу. Поряд з цим, іншим поясненням є те, що народних відносин і змістившись у царину психології
просто змінилися відносні можливості цих держав стосо- та міжособистісних відносин.
В І С Н И К Київського національного університету імені Тараса Шевченка ~ 90 ~
Саме це може трапитися, якщо наділяти процеси, що Висновки, які можна зробити, зводитимуться до такого:
відбуваються в сьогоднішньому, світі рисами унікальності сучасне теоретичне розуміння сили в міжнарод-
та безпрецедентності. Ерозія суверенітету держав, збіль- них відносинах є суперечливим. З одного боку, концеп-
шення можливостей впливу на міжнародну систему в ці- ції, розроблені в руслі реалістичної парадигми, є прос-
лому різних недержавних утворень або навіть окремих тими та логічними, але з іншого – є занадто загальними
людей – все це, безперечною, має місце й вносить корек- і не пояснюють цілої низки фактів. При детальнішому
тиви в наукове розуміння сили. Частково ці процеси, які аналізі помітною стає внутрішня неузгодженість концеп-
розпочалися ще до розпаду біполярної системи, відобра- цій, що не дозволяє логічно пояснювати взаємозв'язок
жено в концепції "високої" та "низької" політики (hard між різними ключовими поняттями, насамперед такими,
politics and low politics). Стрімке зростання світової торгівлі, як "сила", "інтерес", "війна", "силова рівновага";
наприклад, вбачається підтвердженням збільшення пито- теоретичні неузгодження та "білі плями" призво-
мої ваги саме "низької політики" у відносинах між держа- дять до поширення стереотипних уявлень про силу, що
вами, і зменшення, відповідно, традиційно важливих пи- починають впливати на саму силову політику. Особли-
тань, пов'язаних із військово-стратегічної взаємодією, во помітним цей процес є в сучасному світі, коли розви-
проблемами безпеки та іншими царинами "високої" полі- ток нових форм міжнародних відносин і нових шляхів
тики. У той же час дії та прагнення окремих осіб стають застосування сили випереджає наукове розуміння цих
факторами сили лише тією мірою, якою вони трансфор- процесів. У результаті наукове знання часто замінюєть-
муються в інтереси держав і перекладаються мовою їхніх ся стереотипом, який не відповідає або не повною мі-
дій. У цьому сенсі ми залишаємось у світі міждержавних рою відповідає дійсності;
відносин, і тому наші уявлення про силу мають відповіда- шляхи подолання таких стереотипів полягають,
ти реаліям такого світу. Дифузія силових можливостей очевидно, у вдосконаленні теоретичного знання, але
відбувається, але її масштаби не дозволяють вести мову таке вдосконалення не обмежується лише завданням
про повернення в світ довестфальських принципів. Імові- подолати стереотипи. Шлях до синтетичного розуміння
рніше, силова політика все ще великою мірою визнача- сили полягає, наскільки це можливо, через синтез дося-
ється конфігурацією міжнародної структури, прагненнями гнень неолібералів, що підкреслюють зростання взає-
та бажаннями держав як основних учасників міжнародних мозалежності і руйнацію в такий спосіб одвічної анархі-
відносин, а також присутністю і впливом тих недержавних чності міжнародної системи. Очевидно, такі процеси
акторів, якими є міжнародні інститути та режими. Держави здатні з часом зменшити дію дилеми безпеки, а також
залишаються егоїстами, але стають егоїстами далекогля- перетворити асиметрію у взаємозалежності в джерело
дними, стратегічно мислячими, що ускладнює завдання сили. Іншим аспектом, що має бути врахованим при
концептуалізації сили як їхнього основного засобу та мети. розробці концепції сили, є можливість конвертації різ-
Концепція структурної сили, як і висунута пізніше них її факторів. Власний шлях пропонують пост-пози-
ідея про розподіл сили на "тверду" та "м'яку", які є тісно тивісти, підкреслюючи суб'єктивний характер сприй-
пов'язаними, покликана віддзеркалити в теорії те, що няття сили. У цілому проблема є достатньо складною,
відбувається на практиці: ускладнення правил взаємо- щоб бути вирішеною повністю і одразу. Але поступове
дії між державами. Вони визначаються сьогодні не ли- розв'язання окремих її складових є необхідним.
ше короткостроковими інтересами та відносними пере-
вагами, але завданнями побудови та експлуатації вза- 1. Nye J. Power in the Global Information Age. From Realism to Globalization.
– London, 2004.. 2. Brown C. Understanding International Relations. – London,
ємозалежності, в якій дедалі більшою мірою знаходить 2001. – P. 33. 3. Morgenthau H. Politics among Nations. – N.Y:, 1955. 4.. Бже-
себе світ. Подальше вдосконалення теорії у свою чергу зинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геострате-
здатне призвести до ускладнення практики політичного гические императивы. – М., 1998. 5. Modelsky G. Long Cycles in World Politics.
життя. Цей процес є постійним, а вміння здобувати з – Seattle, 1987. 6. Strange S. States and Markets. – London, 1988.
Надійшла до редколегії 23.11.04
нього практичні навички реалізації сили в міжнародних
відносинах є чи не найважливішим.
Особливістю відносин Західної Європи та США в пост- биться спроба комплексного аналізу документальної бази
біполярний період виступає формування нових рамок спів- та інституційних механізмів відносин ЄС та США з метою:
праці, відхід від традиційної до того часу домінанти НАТО, визначення ефективності механізмів співробіт-
як головного форуму трансатлантичних відносини. Саме ництва США та ЄС, їхньої відмінності від двосторонньо-
на період 90-х рр. припадає побудова нового формату – го формату співпраці США з окремими членами ЄС;
інституціоналізації відносин Сполучених Штатів з ЄС, ви- порівняння природи двох міжнародних акторів та
значення основних принципів партнерства та створення аналізу внутрішніх чинників, що впливають на процес
механізмів постійних зовнішньополітичних консультацій. прийняття рішень у трансатлантичних відносинах.
Дослідженню теми інституційних механізмів, процесу Дипломатичні стосунки між США та ЄС були вста-
прийняття рішень у трансатлантичних відносинах присвя- новлені на першому етапі євроінтеграційного будівниц-
чені роботи американських учених Е.Гарднера, К.Візер- тва: у 1953 р. було призначено перших американських
стоуна, Р.Гінзберга. Цікавими є оцінки змісту трансатлан- спостерігачів при Тимчасовому комітеті Європейського
тичних відносин європейських дослідників – науковців з оборонного співтовариства та при Європейському
Вільного університету Брюсселя П.Вінан та Е.Філіпар. У об’єднанні вугілля та сталі (ЄОВС). Із набуттям чиннос-
даній же статті основну увагу приділено дослідженню пра- ті Римських угод та створенням Європейського еконо-
вової бази трансатлантичних відносин: спільним деклара- мічного співтовариства (ЄЕС) та Євратому у Вашингто-
ціям і плану дій, документам Європейської Комісії. Ро- ні було прийнято рішення про відкриття у 1961 р. в