Давид Бен-Ґуріон

"Батьківщину не дають і не
отримують у подарунок, не здобувають
у результаті політичних угод, не купують
за золото і не завойовують кулаками.
Її будують у поті чола".
 Вступ
Давид Бен–Гуріон увійшов у світову
історія як батько–засновник Держави Ізраїль. Протягом
багатьох років він був прем'єр–міністром країни,
визначав внутрішню і зовнішню політику, мав
безпрецедентний авторитет в ізраїльському суспільстві, а
також досить серйозний вплив як політик і на світові події
другої половини ХХ століття.

Бен-Гуріон на обкладинці Time (16 серпня 1948)

Дитинство та навчання
 Один з майбутніх творців держави Ізраїль народився 16 жовтня 1886 у Плонську (нині Польща) в
сім'ї Шейндали і Авіґдора Ґрін. Його батько був другом Теодора Герцля, основоположника
політичного сіонізму.
Давид був 4 дитиною в сім'ї та народився досить слабким.
Коли Довчику (так скорочувалося ім’я Давид) було 11 років, під час
чергових пологів померла його мати. Невдовзі батько одружився
вдруге. Стосунки з мачухою в Давида не склалися, не надто він любив
ісвоїх братів і сестер — як рідних, так і зведених.

Площа Давида Бен-Гуріона —

дім, де народився Бен-Гуріон,
Плоньськ, вулиця Вспульна.

Авіґдор Ґрін
 З п’яти років Давид навчався в хедері — традиційній єврейській школі,
яка давала насамперед релігійну освіту. Згодом паралельно з хедером він
відвідував російське міське училище, де опанував російську мову. Знавець Тори та
давньоєврейської мови, дід по батькові Цві Ар’є Ґрін намагався навчати
івриту всіх своїх онуків. Проте тільки Давид опанував цю мову досконало.
Вона стала його другою рідною після ідишу.

Плонськ, Давид Бен-Гуріон (внизу) з родиною

Згодом Давид поступив а закінчив міське училище у Плоньску, та готувався поступити до технічного училища
Ольмерта, незважаючи на те, що дипломи цього єврейського навчального закладу офіційно не визнавалися в
Росії. Ґріна не збирався залишатися в Росії чи в Польщі. Але, вважав, що у Палестині дуже потрібні інженери-
будівельники. І саме цей фах він вирішив здобути. 1,5 року Давид жив у далеких варшавських родичів і
самотужки проходив програму реального училища, щоб скласти вступні іспити до училища. Але 1904 року
адміністрація цього закладу вирішила допускати до іспитів лише тих, хто мав атестат гімназії чи реального
училища. Давид його не мав…

Група друзів у Плонську. У нижньому ряду другий з правого боку - Давид Бен-Гуріон


У Варшаві він став активістом нової робітничої єврейської партії «Паолей Ціон» (Робітники Сіону). Повернувшися до
Плоньс­ка, 19-річний Ґрін очолив місцеву організацію соціалістів-сіо­ністів. Саме його заслуга в тому, що в рідному місті,
на відміну від інших польських міст, сіоністи, а не «інтернаціоналісти» з Бунду користувалися найбільшим авторитетом
серед єврейських робітників. Поїхавши до Варшави знову Давид назавжди став соціалістом. Але поєднував свій
соціалізм із єврейським націоналізмом. Робітників, трудящих він уважав найкращою частиною єврейського народу.

«Поалей Ціон» у Плонску перед приїздом

Давида Бен-Гуріона до Ізраїлю, 1906 р.
У центрі в білій сорочці, внизу — Давид Бен-Гуріон.
У вікні вгорі праворуч
від прапора – його батько, Авігдор Грін
 В 1906 році, коли поразка Російської революції 1905 року стала очевидною, Давид Ґрін у віці
20 років здійснив свою мрію — виїхав до Палестини і через рік оселився у
сільськогосподарському поселенні Седжера (сьогодні - Іланія).

Іланія

Навчальний центр імені Бен Гуріона в Іланії. Іланія сьогодні

«Тут знайшов я той Ерец-Ісраель, про який мріяв, — писав майбутній прем’єр-міністр. — Немає більше крамарів, маклерів,
найма­них робітників, нероб, які живуть чужою працею. Всі мешканці села працюють і користуються плодами рук своїх.
Чоловіки орють, боронять і засівають землю. Жін­ки працюють на городі і доять корів. Діти пасуть гусей, верхи на конях
скачуть до батьків у поле. Це сільські мешканці із засмаглими обличчями, від них пахне полем і гноєм. Прокидаюся о
пів на п’яту ранку і цілий день орю»
 1910 року партія Давида Бен-Гуріона заснувала свій центральний орган — журнал «Ха-ахдут».
Головним редактором було призначено Давида. Згодом він переселився до Єрусалима, отримував
спершу 13, згодом 23 франки на місяць, голодував. Проте створив по-справжньому бойовий журнал.
Першу ж свою статтю він підписав «Давид Бен-Ґуріон». Адже його батьківське прізвище не мало
нічого спільного з івритом. Для сіоніста, який прагнув, зокрема, відроджувати давньоєврейську мову,
це було неприйнятним. Словосполу­чення «бен-ґуріон» означає «син лева» або «молодий лев».
З 1910 року і назавжди замість Давида Ґріна з’явився Давид Бен-Ґуріон.

Редакція газети «Єдність». Бен Гуріон в центрі

 У серпні 1911 року 25-річний Бен-Ґуріон уперше став депутатом всесвітнього сіоністського з’їзду, а через
три місяці тимчасово виїхав з Палестини — вирішив таки здобути вищу освіту. Молодий лідер палестинських
сіоністів-соціалістів схотів вивчати юриспруденцію. І місцем навчання обрав Стамбул.
На юридичний факультет Стамбульського університету він успішно вступив лише восени 1912
року. Проте провчився два роки. 1914-го, коли почалася Перша світова війна, Бен-Ґуріон покинув
навчання і повернувся до Палестини.

Іцхак Бен-Цві і Давид Бен-Гуріон

в Стамбулі (1912 рік)

У результаті в квітні 1915 року турецький уряд вирішив вислати за межі імперії двох
найнебезпечніших, на його погляд, лідерів палестинських сіоністів — Бен-Ґуріона та Бен-Цві.
Бен-Гуріон в Америці 1915–1918
 Бен-Ґуріон поїхав до Сполучених Штатів. Він уже тоді був переконаний, що після закінчення Першої світової
найпотужнішою державою світу замість Британії стане Америка.
В Америці Бен-Ґуріон швидко став визнаним сіоністським лідером — він писав статті, виступав на мітингах,
збирав гроші й активно вербував нових прибічників свого руху. Серед них варто виділити двох молодих жінок,
які до зустрічі з Бен-Ґуріоном абсолютно не цікавилися сіонізмом.

Поліна Манбос і Бен Гуріон

перед одруженням в Нью-Йорку.

Давид Бен-Гуріон (Грін) в молодості.

Перша з них, уродженка Мінсь­ка Поліна (Пніна) Монбаз під час Першої світової співчувала ідеям
анархістів, жила в Нью-Йорку і мала дуже престиж­ний фах операційної медсестри. У грудні 1917 року
вона стала дру­жиною Бен-Ґуріона і невдовзі вирушила за ним із ситої Америки до нужденної Палестини.
 Друга — вісімнадцятирічна Ґолді Мабович з
Мілвокі, яка народилася і провела перших
вісім років життя в Києві. Через півстоліття
Ґолда Меєр стала прем’єр-міністром Ізраїлю.

Давид Бен-Гуріон та Ґолда Меєр)

 2 листопада 1917 року британський уряд ухвалив так звану декларацію Бальфура про створення в
Палестині після війни «національного вогнища єврейського народу». Бен-Ґуріон твердив, що «Англія не в
змозі повернути нам Ерец-Ісраель». Відвоювати свою батьківщину, на його думку, могли лише самі євреї.
Він висунув ідею створення єврейського полку в складі армії США. Але Америка воювала з Німеччиною, а не
з Туреччиною. Отже, єврейський підрозділ — «39-й окремий батальйон королівських стрільців» було
сформовано у складі британської армії.

32-річний Бен- Ґуріон, який до того ніколи не служив

в армії і не мав військової підготовки, вступив до нього
рядовим вояком. У серпні 1918 року Єврейський легіон
висадився в Порт-Саїді в Єгипті. Там капрал Бен-Ґуріон
захворів на дизентерію і мало не помер. А вже у жовтні
1918 року після поразки своїх військ у Палестині Туреччина
капітулювала. Батьківщина Бен-Ґуріона з турецької провінції
перетворилася на підмандатну територію Великої Британії.

Рядовий Бен-Гуріон, Єврейський легіон (1918 рік).

Заснування Ізраїлю
1921 року Бен-Ґуріон очолив Гістадрут — Генеральну федерацію робітників Ізраїлю. Якщо 1920 року
членами цієї профспілки було 4400 осіб, то 1925-го — вже 25 тисяч, три чверті всіх єврейських
робітників Палестини. З тих далеких часів і донині, у зовсім іншій країні та епосі, Гістадрут
залишається чимось набагато більшим, ніж просто профспілка. Він має величезну систему споживчої
кооперації та лікарняних кас, є одноосібним власником або великим акціонером багатьох
сільськогосподарських, промислових та фінансових підприємств і установ.

Комітет Гістадруту в 1920 році. Бен Гуріон у 2-му ряду, 4-й справа.
 Бен-Ґуріон суттєво переглянув свої погляди після візиту до Радянської Росії на Міжнародну
сільськогосподарську виставку 1923 року в Москві.
«Нам відкрилася Росія, — писав він після повернення до Палестини. — Країна, що закликає до всесвітньої
громадянської війни в ім’я панування пролетаріату і що позбавляє своїх трудящих усіх прав — людських,
громадянських, класових; країна сліпучого світла і непроникної темряви, країна піднесених устремлінь до
свободи та справедливості — і потворної, убогої дійсності…».

Якщо у Бен-Ґуріона й були ілюзії щодо

можливості побудови омріяного ним Ізраїлю за
взірцем держави Леніна, то після 1923
року він тих ілюзій позбувся.

Президент США Гаррі С. Трумен в Овальному

кабінеті отримує менору в подарунок від
прем'єр-міністра Ізраїлю Давида Бен-Гуріона (у
центрі). Праворуч — Абба Ебан , посол Ізраїлю в США.
 1922 року до Палестини назавжди приїхала Бен-Ґуріонова дружина з дітьми (у них уже були
донька і син), 1925 року на землю предків урешті переселився разом з усією родиною і старий
сіоніст Авіґдор Ґрін, який іще багато років пропрацював бухгалтером у Хайфі.

Сім'я Бен-Гуріонів у своєму будинку в Тель-Авіві,

Давид Бен-Гуріон (ліворуч) з дружиною та з молодшою ​донькою Ренаною на колінах, донька
Геула, батько Авігдор Грюн і син Амос, приблизно 1929 рік
 1935 року Бен-Ґуріон став головою Сохнуту — Єврейського агентства, такого собі єврейського квазі-уряду Палестини.

Давид Бен-Гуріон
і
Хаїм Вейцман

Сіоністський рух ніколи не був єдиним — три основні його течії складали релігійні сіоністи, сіоністи-
соціалісти, незаперечним лідером яких був наш герой, і сіоністи-«ревізіоністи». Ос­танню течію очолював
Хаїм Вейц­ман. Спільним у них було лише те, що всі вони прагнули створити державу Із­раїль. Проте уявляли
собі ту державу цілком по-різному.
Після багаторічної напруженої боротьби, сповненої інтриг і взаємних зрад «простакові» Бен-Ґуріону таки
вдалося відсторонити «хитромудрого аристократа» Вейцмана від керівництва рухом.
 14 травня 1948 року рівно о 16 годині за палестинським часом Давид
Бен-Ґуріон проголосив створення незалежної держави Ізраїль.
«В той вечір натовпи людей танцювали на вулицях, — згадував Бен-Ґуріон. — Я не міг
танцювати. Я знав, що попереду війна і що ми втратимо в ній своїх кращих бійців».

Підписання Декларації незалежності Ізраїлю

Бен-Ґуріону вдалося зробити, здавалося б, абсолютно неможливе. Виписавши з Америки кількох військових
фахівців єврейського походження, він в умовах підпілля спромігся створити з розрізнених загонів
єврейських ополченців регулярну боєздатну армію — і вирішив завдання озброєння цієї армії. Тут йому теж
допомогли аж ніяк не західні демократії, а Радянський Союз, точніше, Чехословаччина, яка на той час уже
стала сателітом Москви. На гроші, зібрані Ґолдою Меїр серед американських сіоністів, емісар Бен-Ґуріона
Ехуд Аріель купив у Праги до кінця травня 1948 року необхідну зброю.
Проголошення незадежності Держави Ізраїль (англійські субтитри)
 Згодом з’явився план поділу Палестини на дві частини — єврейську та
арабську. 29 листопада 1947 року цей план схвалила ООН. Показово, що
найбільшу під­тримку в цьому питанні надали не Сполучені Штати,
а Ра­дян­ський Союз. Андрій Громико виголосив абсолютно просіоністську
промову. Хитромудрому Бен-Ґуріону вдалося створити у Сталіна
абсолютно хибне враження, що новостворена єврейська
держава може стати форпостом радянського впливу на Близькому Сході…

Він сформулював два основні принципи безпеки Ізраїлю,

яких його наступники дотримуються і досі:
1. Армія оборони Ізраїлю повинна бути сильнішою за
всі арабські армії разом узяті;
2. Ніколи не можна допустити збройного конфлікту Ізраїлю з
якоюсь європейською, американською чи російською армією.
 Останні роки і смерть
Бен-Ґуріон стояв на чолі дер­жави, яку створив, 15 років — до 16 червня 1963 року.
Щоправда, з перервами. Ще 1953 року він здійснив першу «спробу втечі» з вершин влади — добровільно пішов у
відставку й оселився з дружиною в новоствореному кібуці Сде-Бокер у пустелі. Цим він хотів довести, що
«незамінних людей в Ізраїлі немає».
«Щодо створення Ізраїлю, — казав він, то його створив не я, а єврейський народ».
Проте його вмовили знову повернутися до влади.

Будинок Бен-Гуріона
в Сде-Бокері

Могила Бен-Гуріонів.
Негев

Після остаточної відставки він прожив іще десять років і помер 1 грудня 1973 року в Сде-Бокері.
 Висновок
Давид Бен-Гуріон був видатним політиком, який увійшов в історію як творець однієї з провідних
держав сьогоднігнього світу. Йому вдалося втілити в життя здавалося б утопічні ідеї. З самого
дитинства Бен-Гуріон мріяв про повернення на історичну батьківщину і знав, що потрібно
багато зусиль щоб створити омріяну державу.
Все життя політика - немов сходинки по яких він йшов до мети. І попри труднощі та критику як
від опозиції так і від прибічників, першому прем'єр-міністру вдалося заслужити величезну довіру
та авторитет серед найвпливовіших політиків того часу.
Варто відзначити, що з часом певні погляди Бен-Гуріона змінювалися. Зокрема погляд на
соціалізм. Він ніколи не розглядав досягнення найвищого можливого ступеня соціальної
рівності як свою надмету. Такою надметою для нього було відродження його нації на
віднайденій історичній батьківщині, створення і розбудова єврейської держави — такої, яка б
максимальною мірою забезпечувала це відродження.
Давид Бен-Гуріон - політичний феномен, політик, який може стати прикладом для багатьох його
сучасних колег та не тільки. Адже завдяки своїй цілеспрямованості, простоті вмінню приймати
рішення та аналіувати як помилки так і міжнародні відносини вцілому досяг неабиякого успіху,
ставши Батьком Держави Ізраїль.