3.1.

Основні поняття і визначення

На роботу дорожньо-транспортних, аеродромних та інших

споруд части суттєво впливають грунтові води. Тому вивчення
особливостей руху потоків такого роду, розробка методів їх
гідравлічного розрахунку відносять до важливих проблем
гідравліки.
Грунтові води відносять до підземних вод, тобто вод що
знаходяться у товщі земної кори у газоподібному, рідкому і
твердому стані і заповнюють різноманітні пустоти: пори, тріщини,
каверни тощо. Підземні води є складовою частиною гідросфери і
перебувають у тісному зв’язку з атмосферними опадами та
поверхневими водами, утворюючи одну з ланок круговороту води в
природі.
Щодо розподілу підземних вод у вертикальному розрізі
верхню частину земної кори поділяють на дві зони: аерації і
насичення. Зона аерації – крайня верхня частина земної кори; вона
характеризується наявністю атмосферного повітря і водяної пари в
пустотах порід, що її складають, і частковим заповненням цих
пустот гравітаційною водою. В зоні аерації знаходяться води
грунтового шару і верховодка у вигляді окремих лінз, проверстків і
пропластків на поверхні водотривких порід. Зона насичення
характеризується тим, що пори, тріщини та інші пустоти цілком
заповнені гравітаційною водою. В цій зоні знаходяться грунтові
води і між пластові води.
Умови залягання підземних вод і поширення їх по площі та у
вертикальному розрізі, формування водоносних горизонтів, міра і
характер обводненості територій визначаються комплексом
факторів, серед яких основне місце займають кліматичні,
гідрологічні та геологічні.
Серед геологічних факторів, що визначають водні властивості
гірських порід, їх вологість, або насиченість водою, є пористість і
гранулометричний склад. Пористість зумовлена наявністю в порах
найрізноманітніших дрібних пустот, які називають порами.
Кількісно пористість визначається відношенням об’єму пустот до
об’єму всієї породи.
Пористість різних порід неоднакова і може змінюватися в
значних межах – від частин відсотка до кількох десятків відсотків.
Так у вивержених порід (гранітів, базальтів і т. ін.)вона коливається
від 0,5 до 6…7%, у вапняків і доломітів – від 0,2 до 34%, у пісків
залежно від їх зернистості – від 17 до 48%, у суглинків і глин – від
18 до 55%. Дуже велику пористість має торф – від 76 до 89%.
Гранулометричний склад порід – це характеристика осадочних
утворень за розміром часток, з яких вони складені (надається у
вигляді гранулометричної кривої).
За характером фізичного зв’язку з частками породи, мірою
обводнення цих часток і способом переміщення вологи підземні
води поділяються на кілька видів: гігроскопічна, плівкова,
капілярна,гравітаційна.
Гігроскопічна вода зумовлюється гігроскопічністю породи,
тобто її здатністю вбирати водяну пару. Гігроскопічна вода
утворюється за рахунок того, що водяна пара обволікає частку
породи шаром в одну молекулу.
Молекули гігроскопічної води міцно зв’язані з частками
породи електромолекулярними силами і не можуть вільно
переміщуватись. Лише при нагріванні до 105…1100С гігроскопічна
вода відокремлюється від породи.
Плівкова вода, на відміну від гігроскопічної, обволікає частки
породи суцільним шаром товщиною в кілька молекул. Вона
перебуває лише в рідкому стані і здатна переміщуватись з однієї
частки на іншу під дією сил поверхневого натягу.
Капілярна вода – це вода, яка заповнює частково чи повністю
капілярні пустоти породи (діаметром від 0,2 мкм до 1 мм). Вона
переміщується завдяки силам поверхневого натягу і сил тяжіння.
Одна з основних особливостей капілярної води полягає в
тому, що вона, переміщуючись від рівня грунтових вод у
вертикальному напрямку, зволожує певну зону порід, яка
називається капілярною каймою. Максимальні значення висоти
капілярного підняття характерні для порід, складених із
найдрібніших часток, і можуть досягати 1…2 м.
Гравітаційна вода – це вода в рідкому стані, яка заповнює
досить великі за розміром пустоти і здатна рухатися виключно під
дією сил тяжіння.
За станом, у якому перебуває вода, розглядають окремо воду у
твердому стані і пароподібну воду.
Вода у твердому стані – це переважно гравітаційна вода, що
замерзла при температурі нижче 00С. Вона добре відома у вигляді
викопного і печерного льоду, особливо в зоні багаторічної
мерзлоти.
Пароподібна вода заповнює пустоти, куди надходить із
наземного повітря або за рахунок випаровування інших видів води.
Пароподібна вода завжди перебуває в русі, переміщуючись під
дією тиску водяної пари.
При наявності джерел живлення залягання підземних вод
значною мірою визначається геологічною будовою місцевості:
структурою і літологічним складом гірських порід. Внаслідок того,
що водопроникні і водотривкі породи розташовані в земній корі по
черзі, виникають умови вільних вод у товщі водопроникних
гірських порід, які розташовані між водотривкими. У цих умовах на
різних глибинах від поверхні землі формуються водоносні шари,
або водоносні горизонти, під якими розуміють насичені водою
водопроникні шари гірських порід.
Якщо при проходженні водоносного горизонту колодязем,
шурфом або свердловиною вода в них залишається на тому ж рівні,
на якому вона знаходиться в породі, то цей водоносний горизонт
називають водоносним горизонтом з вільною поверхнею. Якщо в
свердловині, яка перетинає водотривку породу, рівень води
встановлюється вище нижньої поверхні водотривкого шару, то
води, які заповнюють водопроникну породу, знаходяться під
тиском і водоносний горизонт називають напірним водоносним
горизонтом.
Підземні води за ступенем інтенсивності руху і водообміну з
поверхневими водами поділяють на води активного і повільного
водообміну. Нижня границя зони активного водообміну
знаходиться на рівні базису ерозії малих і середніх рік. У цій зоні
формуються грунтові і міжпластові води, безнапірні і з місцевим
напором. Ці води дренуються річковими долинами і котловинами,
являють собою джерело живлення річок і озер. Глибше розташовані
води повільного водообміну.
Грунтові води у вузькому розумінні – це гравітаційні води
першого від поверхні постійного водоносного горизонту. Залежно
від характеру залягання гірських порід розрізняють грунтовий
потік і грунтовий басейн. Грунтовий потік на відміну від
грунтового басейну має похил вільної поверхні, достатній для
виникнення горизонтального стоку. Води, які залягають між двома
водотривкими горизонтами, називають міжпластовими водами.
 Площа поширення грунтових вод майже завжди збігається з
площею їх живлення, тобто з областю, в межах якої води
атмосферних опадів можуть поповнювати запаси грунтових вод.
Поповнення запасів грунтових вод відбувається в результаті
просочування води в грунт. Просочування – це процес
вертикального проникнення вологи в грунт. Він складається з двох
стадій: увібрання (інфільтрації) і фільтрації. Обидві стадії є
різновидами руху рідини в пористому середовищі. Інфільтрація –
це плівкове і капілярне переміщення води. При повному насиченні
всіх пор починається фільтрація – це, як правило ламінарний, рух
води переважно під дією сил тяжіння. У грунті завжди є пустоти,
тріщини, ходи корінної системи рослин, за якими вода з поверхні
грунту може проникати у крапельному і струмковому вигляді.
Грунтові води формуються на міжрічкових масивах, в
алювіальних відкладах річкових долин; накопичення їх
спостерігається в областях льодовикових відкладів, у міжгірських
западинах і котловинах, в областях поширення карсту.
Рух грунтових вод є безнапірним і має вільну (депресійну)
поверхню з атмосферним тиском на ній. Рух міжпластових вод
може бути напірним. При напірному русі потік зверху обмежений
водотривким шаром грунту. Тиск на цій границі перемінний і
перевищує атмосферний.
При відомій витраті Q через живий переріз фільтраційного
потоку дійсна середня швидкість у порах, які займають загальну
площу п визначається за формулою

Q
u . (3.1)
п

Але при вивченні руху грунтових вод частіше використовують

поняття швидкості фільтрації через весь переріз, зайнятий не тільки
порами, але й зернами грунту, площею 

Q
v . (3.2)


Дійсна швидкість і швидкість фільтрації пов’язані

коефіцієнтом пористості
 п
p (3.3)


очевидним співвідношенням

v  pu. (3.4)

Введення швидкості фільтрації веде до заміни дійсного потоку

грунтових вод уявним, який заповнює весь простір і рухається з
швидкістю фільтрації. Цей умовний потік може бути рівномірним,
нерівномірним плавнозмінним і різкозмінним.
Режим руху грунтових вод може бути ламінарним, наприклад,
у піщаних і глинистих грунтах, і турбулентним – у галечнику,
камінні.
Можна вважати, що ламінарна фільтрація має місце за умови

vd
Re   6, (3.5)


де d - середній діаметр зерен грунту.

1.2. Закон ламінарної фільтрації, рівняння

рівномірного руху грунтових вод

При ламінарному русі грунтових вод гідродинамічний похил

повинен бути пропорційним швидкості фільтрації, тому він
підкоряється так званому основному закону ламінарної фільтрації,
який записується формулою Дарсі

v  kI , (3.6)

де k - коефіцієнт ламінарної фільтрації; I - гідродинамічний похил.

Коефіцієнт фільтрації можна визначити за результатами
пробного відкачування із свердловин у польових умовах, на основі
лабораторних досліджень зразків грунту за допомогу різних
фільтраційних приладів, за емпіричними залежностями, які
враховують пористість і гранулометричний склад порід. Орієнтовні
значення коефіцієнта ламінарної фільтрації в метрах на добу
складають для глини 0,02-0,001, для суглинку 0,1-0,01, для мілко
зернистого піску 10-1, для крупнозернистого піску 100-10, для
галечника 1000-100.
При безнапірному рівномірному русі потужність водоносного
шару h0 не змінюється вздовж потоку, похил вільної поверхні
збігається з похилом водотриву i , тому рівняння рівномірного
потоку можна записати у вигляді

v  ki. (3.7)

Швидкість води в водоносному шарі при ламінарному русі

складає 10-2…10-6 см/с.
Витрата через живий переріз грунтового потоку при
рівномірному русі визначається за формулою

Q  ki. (3.8)

Грунтовий потік зазвичай має велику ширину b , тому його

переріз можна вважати прямокутним і в останній формулі зручно
перейти до питомої витрати

Q
q  kh0i. (3.9)
b

3.3. Рівняння нерівномірного плавнозмінного руху

грунтових вод

Рівняння нерівномірного плавнозмінного руху грунтових вод

можна одержати з аналогічного рівняння для поверхневих вод у
відкритих руслах зважаючи на те, що при відносно малій швидкості
фільтрації питомою кінетичної енергією можна знехтувати
порівняно з потенційною. Підставляючи E  h у відповідне
рівняння одержимо

dh
 i  I. (3.10)
dl
 Використовуючи формулу Дарсі, матимемо остаточний вигляд
рівняння нерівномірного плавнозмінного руху грунтових вод

 dh 
Q  k  i   . (3.11)
 dl 

У випадку додатного похилу водотриву останньому рівнянню

можна надати іншого вигляду, якщо перейти до питомої витрати і
використати рівняння рівномірного руху. Після скорочення
одержуємо

dh h  h0
i . (3.12)
dl h

Оскільки до рівняння не входить не входить коефіцієнт

фільтрації, можна зробити висновок: форма вільної поверхні
грунтового потоку при додатному похилі водотриву не залежить
від характеристик грунту, а визначається тільки граничними
умовами.
Там, де грунтовий потік виходить з водоносного шару
(потужність шару наближається до нуля), його рух становиться
плавнозмінним. Це відбувається, наприклад, у випадку, коли
поверхня депресії перетинає схил річки вище рівня вільної
поверхні. Стікаючи по стінці, вода, що профільтровується, може
викликати руйнування берегів.

1.3. Аналіз форм кривих депресії

Аналіз рівняння нерівномірного плавнозмінного руху

грунтових вод виконується так само, як і для відкритого потоку.
При i  0 для грунтового потоку на відміну від відкритих
потоків існують лише дві зони: зону a з глибинами h  h0 і зона b з
глибинами h  h0 .
В зоні a має місце крива підпору, яка асимптотично
наближається з одного боку, до лінії нормальних глибин, а з іншого
– до горизонтальної лінії.
В зоні b має місце крива спаду, яка з одного боку
асимптотично наближається до лінії нормальних глибин, а з іншого
– підходить до дна під кутом 900, тобто рух грунтового потоку
становиться різкозмінним.
При горизонтальному водотриві, тобто при i  0 , одержуємо
рівняння плавнозмінного руху у вигляді

dh q
 . (3.13)
dl kh

У цьому випадку існує лише зона b , де має місце крива спаду,

яка з одного боку асимптотично наближається до горизонтальної
прямої, а з іншого – підходить до дна під кутом 900.
При i  0 також існує лише зона b , де має місце крива спаду,
яка підкоряється рівнянню

dh q
i . (3.14)
dl kh

3.5. Побудова кривої депресії

Для інтегрування рівняння нерівномірного руху грунтових вод

можна скористатися методом розділення змінних.
У випадку i  0 одержуємо

h 1 dh 
dl  dh   dh  h0 . (3.15)
i  h  h0  i h  h0 

Після інтегрування в межах ділянки довжиною l , обмеженою

перерізами з глибинами h1 і h2 одержуємо

1 h h 
l   h2  h1  h0 ln 2 0  . (3.16)
i h1  h0 

У випадку i  0 одержуємо формулу

l
k 2
2q
 
h1  h22 . (3.17)
 Таким чином, крива депресії являє собою параболу.

3.6. Горизонтальний і вертикальний дренаж

Пониження рівня грунтових вод з метою осушення

котлованів, полотна транспортних магістралей, земельних ділянок і
т. ін. здійснюється за допомогою горизонтального і вертикального
дренажу.
Горизонтальний дренаж використовується при неглибокому
заляганні грунтових вод і відносно невеликому пониженні рівня.
Він може бути відкритим (траншеї,канали, лотки) і закритим
(труби, галереї). Горизонтальний дренаж може здійснюватись у
вигляді одиночних дрен або системи дрен.
Дренажні канали і лотки часто виконують роль придорожніх
кюветів; вони слугують також для відводу поверхневих вод. Щоб
виключити розмив дно і укоси дренажних канав зазвичай
укріплюють.
Трубчастий дренаж роблять з перфорованих труб. Отвори в
них мають вигляд поперечних пропилів у нижній частині труби.
Керамічні або азбоцементні труби кладуть з певним похилом у
траншеї, які заповнені суміщу піску і гравію. Через отвори грунтові
води попадають у дренажну трубу (дрену) і стікають у потрібному
напрямку.
Вертикальний дренаж використовується при глибокому
заляганні рівня грунтових вод, необхідності значного пониження
рівня при великій потужності водоносного шару. Вертикальні
дрени – колодязі і свердловини – використовуються в якості джерел
водопостачання.
Дрени і дренажні колодязі можуть бути досконалими і
недосконалими (висячими). Досконалими називаються дрени, дно
яких розташоване на водотриві. Грунтова вода надходить до них
тільки через бокові стінки. Недосконалі дрени розташовані в масиві
водопроникного грунту. Їх живлення здійснюється не тільки через
бокові стінки, але й через дно.
Фільтраційні розрахунки дренажу здебільшого зводяться до
визначення витрати притоку грунтових вод і побудови кривої
депресії.
В якості прикладу розглянемо поодиноку прямокутну
досконалу дрену на горизонтальному водотриві. Рух грунтових вод
у водопроникному шарі у цьому випадку плоске і симетричне у
вертикальні площині, нормальної до вісі дрени. Проведемо вісь
ординат через стінку дрени. Рівняння кривої депресії буде мати
вигляд

2q
h2  h02  x, (3.18)
k

де h0 - глибина води в дрені; h - глибина фільтраційного потоку у

довільному перерізі на відстані x від стінки дрени.
Питома витрата знаходиться з умови, що на певній відстані від
дрени її вплив на рівень грунтових вод практично непомітний. Тоді

q
k
2L

H 2  h02 ,  (3.19)

де H - потужність водоносного шару; L - довжина впливу дрени,

яку можна визначити за формулою

H  h0
L . (3.20)
J сер

Середнє значення похилу кривої депресії J сер залежить від

крупності грунту. Для щільної глини він дорівнює 0,15; для
глинистих грунтів – 0,1; для піщано-глинистих грунтів – 0,05-0,1;
для піщаних грунтів 0, 005-0,015.
При довжині дрени l0 повна витрата з урахуванням притоку з
обох сторін дорівнює

Q  2ql0 . (3.21)

В якості іншого прикладу розглянемо розрахунок досконалого

дренажного колодязя.
Якщо з досконалого дренажного колодязя круглого перерізу
почати відкачувати воду із сталою витратою Q , то рівень води в
ньому почне знижуватись. В результаті виникне радіальний рух
грунтових вод, який через певний час стабілізується і глибина води
в колодязі стане рівною h0 . Рух фільтраційного потоку при
однорідному грунті і горизонтальному водотриві осесиметричний,
тобто на відстані r від осі колодязя всі параметри потоку будуть
однаковими у всіх напрямках. Його живими перерізами будуть
бокові поверхні концентричних циліндрів площею

  2 rh. (3.22)

В радіальному напрямку гідравлічний похил

dh
J . (3.23)
dr

З урахуванням цього витрата грунтових вод, що поступають у

колодязь, визначається за формулою

dh
Q  2 rh . (3.24)
dr

Розділюючи змінні і виконуючи інтегрування, одержуємо

Q r
h2  h02  ln , (3.25)
 k r0

де r0 - радіус колодязя.
Витрата знаходиться з умови, що на відстані R , де вплив
колодязя практично не відчувається, глибина потоку дорівнює
потужності водоносного шару, тобто

H 2  h02
Q k . (3.26)
ln  R / r0 

Відстань R називають радіусом впливу колодязя і може бути

визначеним за формулою Зіхарда

R  3000  H  h0  k . (3.27)