Ґрунти річкових заплав

Маргітай Любов Григорівна

кандидат біологічних наук,
доцент кафедри
плодоовочівництва
і виноградарства біологічного
факультету
Ужгородського національного
університету,

вул. Волошина, 32, м. Ужгород,

88000,
Тел. 050-825-03-19
E-mail:
lyubov.margitay@uzhnu.edu.ua
 План
• 1. Заплавне ґрунтоутворення. Алювіальні ґрунти.
• 2. Класифікація алювіальних ґрунтів.
• 3. Сільськогосподарське використання алювіальних
ґрунтів.
 Заплавне ґрунтоутворення. АЛЮВІАЛЬНІ ГРУНТИ.
• Заплава – частина річкової долини, яка періодично
затоплюється повеневими або паводковими водами.
Алювіальні ґрунти – це ті, які утворюються в заплавах
рік, озер, у приморських дельтах рік тощо.

• Заплаву мають практично всі ріки: чим ріка крупніша,

тим ширша заплава, хоча бувають і вийнятки. На
території СНД заплавні ґрунти займають площу 57,5
млн. га, на Україні – 1,4 млн. га, з них 0,9 млн. га –
сільськогосподарські угіддя. Найбільше алювіальних
ґрунтів у нас у лісостепу. Заплава – найнижча - і
наймолодша тераса річкової долини. Територія заплави
ділиться на 3 частини: прируслову, центральну та
притерасну.
 Прируслова заплава. Для неї характерні найвищі відмітки
поверхні, найбільша швидкість води під час повені. Ширина її
коливається від 20 м до декількох кілометрів; відкладається
найбільш крупний галечниково-піщаний алювій; у період
межені ґрунтові води опускаються глибоко й не впливають на
ґрунтоутворення; рослинність – збіднені ксерофітні, часто
псамофітові луки, чагарники.
 Центральна заплава – найширша, до декількох десятків
кілометрів, поверхня п дещо знижена порівняно з
прирусловою частиною, швидкість води при повені менша,
тому відкладається алювій більш тонкий, пилувато-
суглинковий; ґрунтові води в період межені знаходяться
неглибоко й охоплюють своїм впливом нижню частину
профілю; рослинність – найбільш продуктивні заливні луки.
 Притерасна заплава – найвіддаленіша від русла, поверхня
найнижча, швидкість повеневого потоку мінімальна,
відкладається найтонший глинистий алювій; тривалість
затоплення найбільша; у межень виклинюється ґрунтовий
потік, що йде з водозбору, вода застоюється на поверхні – це
основні причини заболочення території; рослинність –
вологолюбна, часто болотна (осока, мохи, очерет тощо).
Основи вчення про ґрунтоутворення в
заплавах розроблені В.Р.Вільямсом. Головну
роль тут відіграє повеневий процес –
періодичне затоплення заплави повеневими
водами після сніготанення, дощів. Другий
складовий процес – алювіальний, тобто
накопичення річкового алювію в результаті
осідання на поверхню заплавних ґрунтів
твердих часток з повеневих вод. Алювій має
різний характер, що залежить не тільки від
частини заплави, в якій він відкладається, а й
від розміщення уздовж течії річки. У верхній
частині річки алювій найбільш грубий,
піщаний, у середній частині і далі вниз умови
дренажу в заплаві погіршуються, зменшується
швидкість потоку, зростають мінералізація
вод, засолення ґрунтів, тенденція до
заболочення.
Найголовніші особливості заплавного процесу
ґрунтоутворення:
 - формування акумулятивної, наносної кори
вивітрювання за рахунок відкладання рухомих продуктів
із усієї площі водозбору. В ґрунтах акумулюються
глинисті часточки, гумус, СаСО3, Р, К, N, Fe, Mn тощо;
 - заплавний водний режим при періодичному
затопленні поверхні й більш-менш постійній участі
ґрунтових вод у ґрунтоутворенні. Це викликає
гідроморфізм ґрунтів, розвиток болотного процесу. Але,
як зазначає Ф. Дюшафур, хоча в усіх алювіальних ґрунтах
на певній глибині завжди є ґрунтові води, які дуже
динамічні, алювіальні ґрунти відрізняються від інших
гідроморфних: верхня їх частина добре аерується в
сухий сезон, органічна речовина швидко
мінералізується, ґрунти збагачуються киснем з річкової
води, тому сильних відновлювальних процесів не
спостерігається;
• - постійне омолодження ґрунтів у результаті
систематичного залучення в грунтоутворення
нових порцій алювію, воно йде одночасно з
формуванням материнської породи, тому
ґрунти часто слаборозвинені, зі слабко
диференційованим, шаруватим профілем;
• - вирівняний тепловий режим завдяки
високій обводненості ґрунтів: у жарких
районах ґрунти прохолодніші, а в холодних –
тепліші, ніж на навколишній території;
• - переважання дернового процесу при
ґрунтоутворенні, але можуть проявлятись
також інші, як зональні, так і інтразональні
процеси.
 Класифікація алювіальних ґрунтів.

Алювіальні ґрунти поділяються на три типи: дернові, лугові, болотні.

 Алювіальні дернові ґрунти формуються під луговою, чагарниковою та
лісовою рослинністю в прирусловій заплаві. Ґрунтові води, хоча й не
знаходяться дуже глибоко, більшу частину року не впливають на
ґрунтовий профіль, тому ці ґрунти сухі. Ознаки оглеєння слабкі або
відсутні. Ґрунти слабо гумусовані (1-3%), більшістю сильно шаруваті,
що за старою номенклатурою дозволило їх називати "заплавними
шаруватими"; переважно малопотужні з невеликою ЄП (10-15 мг-екв
на 100 г ґрунту).

Профіль типового алювіального дернового ґрунту:

 Нд – дернина, сіра або бурувато-сіра, потужністю 5-7 см;
 Н – потужністю 3-20 см, гумусовий, сірий, шаруватий, найчастіше –
піщаний ;
 HP – перехідний, шаруватий;
 Р – алювій різного гранскладу, шаруватий.
Алювіальні лугові ґрунти утворились під
трав'янистою луговою рослинністю в
центральній заплаві.
Будова профілю типового ґрунту:
Нд – дернина, потужністю 3-5 см, щільна,
багато коренів;
Н – гумусовий, потужністю 30-50 см, темно-
сірий, зернистий;
HPgl – перехідний, бурий, з плямами
оглеєння;
PGl – шаруватий алювій, оглеєний, часто
безструктурний, іноді з шарами торфу.
Коренева система лугової рослинності
інтенсивно оструктурює ґрунтову масу, тому
стара назва цих ґрунтів "заплавні зернисті".
Гумусу в них багато, до 8-10%, ЄП – до 20-30 мг-
екв/100 г ґрунту.
Алювіальні болотні ґрунти утворились у
притерасних або старичних зниженнях. Для їх
генезису характерна спільна дія болотного й
алювіального грунтоутворення. Залежно від їх
співвідношення, алювіальні болотні ґрунти
діляться на лугово-болотні (сильно глейові, не
мають Т) та оторфовані (мають шар Т).
Оторфовані поділяються за потужністю та
ступенем розкладу торфу. Типовий профіль:
H(T)+HPGl+PGl. Болота, звичайно, низинного
типу, гумусу від 5 до 20%, реакція кисла або
слабокисла, ЄП різноманітна, містять мало Р і
К, торф сильно замулений, у мінеральній
частині профілю – іржаво-вохристі плями.
 Сільськогосподарське використання алювіальних
ґрунтів.

Заплавні ґрунти – одні з найцінніших складових земельного

фонду будь-якої країни. Особливою родючістю відрізняються
алювіальні лугові ґрунти. У природному стані вони зайняті
продуктивними луками, пасовищами. Окремі ділянки
розорюються для вирощування коренеплодів, картоплі,
овочевих культур. Рекомендуються для ефективного
використання алювіальних ґрунтів такі заходи: поліпшення
природних лугів і пасовищ, науково - обґрунтоване внесення
мінеральних добрив. Для захисту від берегової водної ерозії не
допускається розорювання алювіальних ґрунтів при швидкості
течії, що перевищує 0,2-0,25м/с, а також ділянок, близьких до
русла, місць виходу та входу повеневих вод в заплаву, грив,
тальвегів, рекомендується насадження дерев'янисто-
чагарникової рослинності вздовж берегів. У заболоченій частині
заплави потрібно регулювати водний режим, тривалість
затоплення.
Схема профілю заплавного дерново -
глеюватого ґрунту.