МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”
Біологічний факультет
Кафедра плодоовочівництва і виноградарства

Маргітай Л. Г.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО
ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ З АГРОХІМІЇ

УЖГОРОД-2008
 УДК 581.1:631.8:631.4(07)

Маргітай Л.Г. Методичні вказівки до лабораторних робіт з агрохімії для

студентів спеціальності 7.130103. /плодоовочівництво і виноградарство/. –
Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2008. – 42 с.

Рекомендовано до друку:
кафедрою плодоовочівництва і виноградарства,
протокол № 12 від 20 червня 2007 р
Методичною комісією біологічного факультету Ужгородського
національного університету
протокол № від 2008 р

Методичні рекомендації можуть бути використані, як посібник при виконанні

лабораторного практикуму з агрохімії для студентів агрономічних
спеціальностей вищих навчальних закладів, а також при виконанні курсових і
дипломних робіт.

Рецензенти:
Колесник А. В., кандидат біологічних наук, доцент кафедри генетики,
фізіології рослин і мікробіології
Крч Х. Л., кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки

Відповідальний за випуск – доц. Симочко В.В.

2
 ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС РОБОТИ В ЛАБОРАТОРІЇ
Робота в хімічних та агрохімічних лабораторіях у тій чи іншій мірі
наражає працюючих на отруєння хімічними реактивами, їхніми парами, а
також на опіки концентрованими кислотами або лугами. В таких
лабораторіях, унаслідок необережної поведінки з легкозаймистими
речовинами, можна спричинити вибух чи пожежу. При роботі з
електричними приладами виникає небезпека враження електричним струмом.
З огляду на це кожен студент має дотримуватися вимог основних правил
безпеки праці.
ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В АГРОХІМІЧНІЙ ЛАБОРАТОРІЇ
1. До занять допускаються студенти в білих бавовняних халатах.
2. Якщо для лабораторної роботи або миття посуду використовуються
розчини їдких речовин (лугів, кислот), то студентам слід працювати
в гумових рукавичках.
3. Забороняється тримати портфелі, сумки та інші сторонні предмети
на лабораторних столах.
4. У лабораторії дозволено виконувати лише ті досліди, які
передбачені календарним планом.
5. Усі прилади в лабораторії можна вмикати лише з дозволу викладача.
6. В приміщенні лабораторії слід підтримувати зразкову чистоту і
порядок.
7. Студенти повинні бережливо і акуратно поводитися з посудом і
обладнанням.
8. Необхідно стежити за тим, щоб марка скла відповідала характеру
здійснюваної роботи. Нагрівання можна проводити тільки в
термостійкому посуді. Про термостійкість посуду можна судити по
спеціальних позначках, нанесених на поверхню колб і хімічних
стаканів.
9. Ні в якому разі не можна нагрівати рідини в закупореному посуді,
який не має сполучення з атмосферою.
10. Пробірки з розчином слід нагрівати поступово, безперервно
обертаючи їх і час від часу струшуючи. При цьому пробірки повинні
знаходитись у нахиленому положенні для того, щоб краплі розчину
вдарялись об стінки і не вихлюпувались назовні.
11. Взагалі при нагріванні хімічного скляного посуду треба уникати
різких змін температури, а також нерівномірного його нагрівання в
різних частинах.
12. Нагріваючи хімічний посуд з розчинами, не слід спрямовувати їхній
отвір на себе чи колег.
13. Заборонено пити з лабораторного посуду, а також вживати їжу в
лабораторії. Забороняється споживати дослідне насіння з огляду на
те, що воно попередньо оброблене фунгіцидами.
14. Перед тим, як почати роботу, студенти повинні уважно

3
 ознайомитися з методикою лабораторної роботи, завданнями,
правилами безпеки, обладнанням, матеріалами та інструментами.
15. Відразу після закінчення роботи необхідно вимити посуд і
розмістити його для просушування у спеціально відведеному для
цього місці.
16. Після роботи студент зобов’язаний прибрати своє робоче місце і
здати його черговому.
17. Про помічені несправності і порушення правил техніки безпеки
треба негайно сповістити викладача і чергового лаборанта.
ПРАВИЛА РОБОТИ З ХІМІЧНИМИ РЕАКТИВАМИ
18. При роботі в хімічній лабораторії треба завжди пам’ятати, що всі
хімічні речовини тою чи іншою мірою є отруйні, зовсім
безпечною та нешкідливою є тільки чиста вода. Тому заходи безпеки
при роботі з ними спрямовані на запобігання можливості їх
проникнення в організм людини через шкіру, легені, рот.
19. Необхідно знати властивості використовуваних речовин і тих, що
утворилися внаслідок реакцій, та додержуватись правил безпеки при
роботі з ними.
20. Кожна речовина або її розчин повинна зберігатися у відповідному до
її властивостей посуді (Додаток 1). На кожному із реактивів повинна
бути етикетка, де чітко вказано назву реактиву, концентрацію
розчину та інші дані, якщо це необхідно. Реактиви без етикетки не
повинні використовуватися.
21. 3 метою уникнення забруднення реактивів не дозволяється набирати
розчин з основного посуду піпеткою. Потрібну кількість розчину
слід відлити у мірний циліндр або хімічний стакан. Надлишок, що
залишився, не виливають в основний посуд.
22. При зважуванні твердих реактивів не можна насипати їх
безпосередньо на чашку ваг. Негігроскопічні солі можна зважувати
на пергаментному папері або у спеціальних чашках для зважування.
Для зважування реактивів на аналітичних вагах використовують
скляний посуд.
23. Наливаючи реактиви, не можна нахилятися над посудом, щоб
бризки не потрапили на обличчя та одяг.
24. Не рекомендується визначати речовину по запаху. Щоб визначити
запах речовини, якщо це все ж таки потрібно, струмінь повітря
спрямовують легким порухом долоні в напрямку до себе, водночас
не потрібно вдихати повітря на повні груди. Достатньо, щоб повітря
зайшло в ніс. Рецептори нюху знаходяться на слизовій оболонці
носа.
25. Усі роботи з леткими, отруйними речовинами потрібно проводити у
витяжних шафах із ввімкненою тягою. Витяжну шафу вмикають за
15 хвилин до початку роботи. З метою більш ефективної дії

4
 вентиляції дверці витяжної шафи припіднімають на четвертину або
третину висоти і надійно фіксують у цьому положенні. Після
закінчення роботи витяжна шафа закривається.
26. Концентровані кислоти, луги, легкозаймисті речовини зберігають у
закритому посуді далеко від відкритого полум'я, у витяжній шафі.
27. Луги, кислоти, інші їдкі та отруйні речовини не можна затягувати в
піпетку ротом. Для цього користуються гумовими грушами або
спеціальними пристроями.
28. Розбавляючи концентровані кислоти, особливо сірчану, їх слід
вливати тонким струменем у воду (а не навпаки!), постійно
помішуючи. При цьому кислота, яка важча за воду, буде опускатися
на дно посудини і при помішуванні більш рівномірно розподілятися
в розчині. Під час змішування кислоти з водою виділяється теплота,
розчин розігрівається, тому розчини кислот готують у фарфоровому
або скляному термостійкому посуді. Якщо помилково додавати воду
до кислоти, то перші краплі води, плаваючи на поверхні кислоти,
розігріваються і закипають і тоді можна отримати опіки кислотою
внаслідок її розбризкування.
29. Переносити бутель з кислотою дозволяється тільки в спеціальних
кошиках чи ящиках не менше ніж двома працівниками.
Забороняється брати бутель з кислотою чи лугом за шийку.
30. З сухими лугами необхідно працювати в гумових рукавичках,
використовуючи щипці, шпателі, фарфорові ложки.
31. При подрібненні великих шматків лугу потрібно загорнути їх у
фільтрувальний папір і потім молотком подрібнити.
32. При розчиненні сухих лугів заборонено підливати до них воду;
треба луг невеликими порціями опускати в термостійку посудину з
водою.
33. Забороняється скляні банки з лужними розчинами чи твердим лугом
закривати скляними пробками, в таких випадках потрібно
користуватися корковими пробками.
34. Заборонено виливати в раковину залишки лугів, кислот,
легкозаймистих рідин, викидати туди тверді речовини (папір, пісок,
сірники тощо). Залишки лугів і кислот та органічні розчинники
виливають у спеціально відведені для цього підписані посудини.
35. Розлиту кислоту необхідно відразу засипати сухим піском, потім
зняти його лопаточкою, засипати карбонатом натрію для
нейтралізації кислоти. Через декілька хвилин прибрати соду,
промити ділянку, на яку була розлита кислота, великою кількістю
води. Якщо був розлитий луг, то його необхідно спочатку засипати
тирсою. Потім видалити тирсу і обробити розбавленою оцтовою або
хлористоводневою кислотою для нейтралізації лугу. Після цього
добре промити водою. Прибирання таких аварійних ділянок

5
 обов’язково слід проводити в гумових рукавицях, які після
закінчення роботи ретельно промивають в проточній воді.
36. Речовини, які енергійно взаємодіють між собою (сірчана кислота та
вода, азотна кислота та органічні розчинники тощо), повинні бути
ізольовані одна від одної.
37. Працюючи з органічними розчинниками (спиртами, ефірами,
ацетоном, хлороформом, бензином та ін.), треба враховувати те, що
вони мають наступні небезпечні властивості: 1) вони легкозаймисті,
тобто легко загораються; 2) леткі, тобто швидко випаровуються із
відкритих посудин внаслідок низької температури кипіння,
наприклад 38°С для діетилового ефіру; 3) високотоксичні для
людського організму (наприклад ГДК вмісту пари ацетону в повітрі
0,35 мг/м3, хлороформу — 0,03 мг/м3). У зв’язку з вищенаведеними
властивостями із органічними розчинниками потрібно працювати
під тягою на відстані не менше 2 м від відкритого вогню, нагрівати
тільки на водяних банях. Відкривати посудину з ними тільки для
того, щоб набрати необхідну кількість і одразу закривати. Зберігати
у щільно закритому посуді далеко від нагрівальних приладів і
джерел вогню. Не можна зберігати леткі речовини у тонкостінному
посуді із щільно закритою пробкою, їх необхідно зберігати в банках
і склянках, призначених для реактивів.
38. Не можна запалювати газ поряд із робочим місцем сусіда,
попередньо не з’ясувавши, з чим він працює.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ І ОТРУЄННЯХ

1. У разі будь-якого нещасного випадку студенти зобов'язані негайно
повідомити викладача або відповідальних працівників кафедри.
2. Працюючі в лабораторії повинні знати, як використовувати
медикаменти і медичні засоби, які входять в аптечку першої
медичної допомоги (Додаток 2).
3. Якщо реактиви потрапили на тіло, їх потрібно змити великою
кількістю проточної води, а потім нейтралізувати. Кислоти
нейтралізують 3-5%-ним розчином гідрокарбонату натрію (одна
повна чайна ложка питної соди на 1 стакан (200 мл) води) або 10%-
ним розчином вуглекислого амонію, а луги - 2-3%-ним розчином
оцтової, борної або щавлевої кислот. Після цього треба знову
промити водою. При ураженні кислотою слизової оболонки рота або
очей їх обробляють 3-5%-ним розчином гідрокарбонату натрію.
4. Якщо на тіло потрапили органічні речовини, які нерозчинні у воді, їх
змивають великою кількістю розчинника цієї речовини, а потім
промивають етиловим спиртом і змащують кремом.
5. У випадку травмування (пораненні), особливо при порізах битим
скляним посудом, рану насамперед очищають від уламків скла

6
 стерильним пінцетом або стерильною марлею, зупиняють кровотечу,
очищають поверхню шкіри навколо рани від бруду і обробляють краї
рани антисептиком (наприклад, розчином йоду). У разі значних
уражень і сильної кровотечі накладають стискаючу пов’язку (джгут)
вище рани (при артеріальній кровотечі) або нижче рани (при венозній
кровотечі) для припинення кровотечі, накривають рану стерильним
перев'язувальним матеріалом і викликають лікаря.
6. У разі отруєння газом потерпілого слід негайно вивести на свіже
повітря, напоїти великою кількістю молока (в деяких випадках
кавою), покласти в тепло трохи припіднімаючи ноги і забезпечити
спокій. При отруєнні парами ртуті спостерігається металевий смак в
роті, запах металу, слюнотеча, біль при позіханні. Темна кайма на
яснах та губах. Прийняти касторову олію, яєчний білок. При отруєнні
оксидами азоту дати випити постраждалому гаряче молоко з питною
содою. При отруєнні хлором необхідно ретельно промити шкіру, очі,
ніс та рот 2 %-ним розчином питної соди (1 чайна ложка на 1 склянку
води) і давати постраждалому невеликими ковтками тепле молоко з
питною содою. При набряку горла прикласти „тепло" на ділянку шиї.
Надати постраждалому тепло та спокій.
7. - При отруєнні аміаком через дихальні шляхи шкіру, очі, ніс та рот
ретельно промити водою. В очі закапати 2-3 краплі 30 %-ного
розчину альбуциду, в ніс — оливкову олію. Постраждалому
необхідно подихати над водяними парами з додаванням оцтової
кислоти або декількох кристалів лимонної кислоти, дати випити
тепле молоко. При набряку горла слід прикласти „тепло" на ділянку
шиї. Надати постраждалому тепло та спокій.
8. У разі ураження струмом, до прибуття лікаря, потерпілому
забезпечують повний спокій і надходження свіжого повітря.
Потерпілий не повинен робити зайвих рухів. Якщо порушене
дихання і серцева діяльність, необхідно вдатися до штучного дихання
та непрямого масажу серця і не припиняти цих дій до повного
відновлення функцій або до прибуття медпрацівників.
9. Якщо у лабораторії спалахнув бензин, спирт чи інша легкозаймиста
речовина, то полум’я слід засипати піском, накрити негорючою
тканиною або застосувати вогнегасник. Ні в якому разі не можна
бігти в палаючому одязі, бо вітер буде тільки роздмухувати вогонь.
Треба швидко лягти на підлогу і, перекочуючись, гасити полум’я..
Людину, на якій зайнявся одяг, швидко і щільно закутують у
протипожежну ковдру, щоб загасити полум'я.
10. При опіку гарячими предметами обпечене місце змочують 3%
розчином перманганату калію, етанолом або прикладають марлю,
зволожену рідиною від опіків. При сильних опіках слід обгорнути
обпечену поверхню стерильним матеріалом, дати потерпілому

7
 обезболююче і викликати лікаря. Рекомендується поїти
постраждалого розчином з 1 ч. л. кухонної солі та 0,5 ч. л. питної
соди на 1 склянку води (до 6 л на добу). При тяжких та обширних
опіках постраждалого необхідно загорнути в чисту тканину
(простирадло), не роздягаючи його, укрити якнайтепліше, дати 1-2
пігулки анальгіну, напоїти теплим чаєм і дати спокій до прибуття
лікаря.

Робота 1. Визначе ння міцності зв’язку хлорофілу з білком

(за Годнєвим і Осиповою)
Хлорофіл міститься у хлоропластах, які є спеціалізованими
органоїдами рослинних клітин, основною функцією яких є фотосинтез.
За хімічним складом основна маса хлоропластів складається (% на
суху речовину) з: білків (30-60), ліпідів (20-40), хлорофілів (5-9),
каротиноїдів (4-5), ДНК (0,01-0,02), РНК (0,5-3,5), мінеральних речовин (6-
10). Завдяки наявності гідрофобного жиророзчинного фітольного «хвоста»
молекули хлорофілів закріплюються у мембранних структурах (тилакоїдах
гран і строми хлоропластів) у складі пігментно-білкових комплексів
фотосистем I i II. Хлорофіл-білково-ліпідний комплекс запобігає
руйнуванню хлорофілу. Хлорофіл у мембранах пластид перебуває у вигляді
пігмент-ліпопротеїдних комплексів з різним ступенем агрегації. Від міцності
зв’язку молекули хлорофілу з білками і ліпідами залежить здатність
хлорофілу вступати у реакції фотосинтезу. Міцність зв'язку змінюється у
залежності від впливу факторів навколишнього середовища та фаз онтогенезу.
Так, у листках молодих рослин міцність цього зв’язку є вищою, ніж у старих.
Міцність зв’язку хлорофілів з білково-ліпідним комплексом хлоропластів
залежить також від особливостей генотипу даного виду, сорту рослин. Відомо,
що більш посухостійкі рослини мають вищий відсоток міцно зв’язаних
пігментів у хлоропластах. Отже, показник міцності зв’язку хлорофілу з білком
може бути одним із критеріїв відбору більш посухостійких сортів і форм
культурних рослин. Це є важливо в умовах України, оскільки існують дані про
поступову аридизацію клімату.
Метод визначення міцності зв’язку хлорофілу з білково-протеїдним
комплексом мембран хлоропластів заснований на тому, що 60% розчином
ацетону екстрагується тільки слабко зв’язаний хлорофіл. Для того, щоб
екстрагувати і міцно зв’язаний хлорофіл, необхідно застосувати більш
концентрований полярний розчинник (100% ацетон).
Прилади і матеріали: електронні або торсійні терези; вакуумний
насос; фотоелектроколориметр КФК-3 або спектрофотометр; фарфорові
ступки з товкачиками; фільтри Шота № 3 або № 4; мірні циліндри на 5, 10, 25
мл; піпетки на 1, 5, 10 мл; мірні пробірки; штатив з пробірками, закритими
корками або пеніцилінові флакони з корками; бите скло; шпатель; ножиці; скляні
палички або препарувальні голки; колби Бунзена або пробірки з боковим
8
відростком для з’єднання з вакуумним насосом; фільтрувальний папір;
міліметровий папір; 100% і 60% ацетон; СаСО3 або МgСО3; розчин Гетрі;
маркер, листки рослин.
Щоб приготувати розчин Гетрі готують три розчини на дистильованій
воді:
1. 1% CuSO4 · 5Н2О (250 мг мідного купоросу розчиняють у 5 мл
теплої дистильованої води і доводять дистильованою водою
до 25 мл. Беруть тільки сині кристали і після їх розчинення
розчин фільтрують).
2. 2% K2Cr2O7 (500 мг двохромовокислого калію розчиняють у 5
мл дистильованої води і доводять дистильованою водою до 25
мл).
3. 7% аміак.
В мірну колбу на 50 мл наливають 14,25 мл 1% CuSO4 · 5Н2О, 25 мл
2% K2Cr2O7 і 5 мл 7% аміаку та доводять об’єм до мітки. Приготовлений таким
чином розчин Гетрі за забарвленням еквівалентний розчину хлорофілу з
концентрацією 85 мг/л.
При розбавленні розчину Гетрі для побудови калібрувальної кривої він
може мутніти. Це викликано тим, що концентрація аміаку при розбавленні
знижується і рН падає. Для запобігання цьому розчин Гетрі слід розводити
дистильованою водою, у яку заздалегідь доданий 7% розчин аміаку з
розрахунку 1 мл на 10 мл води.
Побудова калібрувального графіка
Для того, щоб побудувати калібрувальний графік, необхідно
приготувати ряд розведення розчину Гетрі у пробірках або пеніцилінових
флаконах із кришечкою так, як це показано в таблиці:
Номер флакона 1 2 3 4 5 6 7
Розчину Гетрі, мл 0,1 0,5 1 2 3 4 5
Дистильованої води з аміаком, мл 9,9 9,5 9 8 7 6 5
Концентрація хлорофілу, мг/л 0,85 4,25 8,5 17 25,5 34 42,5
Оптична густина при червоному
світлофільтрі, Е680
Спочатку нумерують флакони, потім піпетками наливають в них
необхідну кількість розчину Гетрі і підлуженої аміаком дистильованої води.
Закривають кришечками і добре розмішують розчини. Колориметрують при
червоному світлофільтрі (680 нм), починаючи із менш забарвленого
розчину(1) і закінчуючи більш забарвленим (7). Дані оптичної густини
(екстинції) вносять у таблицю. На міліметровому папері будують
калібрувальну криву. Для цього на осі абсцис відкладають концентрацію
хлорофілів мг/л, а на осі ординат - оптичну густину за даними
спектрофотометра. Точки перетину з’єднують лінією, яка в ідеальному
варіанті наближається до прямої.

9
 Хід роботи
Для порівняння беруть такі варіанти рослинного матеріалу: молоді та
старі листки однієї рослини; проморожені та нативні листки проростків злаків
або квасолі, більш та менш посухостійкі рослини.
1.Дві наважки листя по 0,2 г розтирають у ступках з битим склом,
СаСО 3 або МgСО 3 та з трьома мілілітрами відповідно 100 % і 60 % ацетону.
2. Гомогенат, отриманий при розтиранні з 100 % ацетоном, переносять
відразу на фільтр Шота і відсмоктують у пробірку, вмонтовану у колбу Бунзена
як показано на рисунку або у пробірку з боковим відростком для з’єднання із
вакуумним насосом, і промивають невеликими порціями концентрованого
ацетону до повного знебарвлення фільтрату, який стікає з фільтра. Об’єм
фільтрату доводять до 10 мл і переносять у пробірку з корком.

скляний фільтр
гумовий корокп

пробірка.

колба Бунзена
Рис. 1. Колба Бунзена із скляним фільтром для отримання витягу пігментів.
3.Гомогенізований у 60% ацетоні матеріал переносять у пробірку з
корком, настоюють протягом 20 хвилин і лише після цього фільтрують, двічі
промиваючи осад на фільтрі 60% розчином ацетону. Об’єм екстракту також
доводять ацетоном до 10 мл, розмішують, закривають корком.
4.Розчини колориметрують при 650 нм. Як контроль використовують
відповідно 100% і 60% ацетон.
5.На основі отриманих даних оптичної густини (екстинції) за
калібрувальним графіком знаходять концентрацію хлорофілу у витяжці, мг/л.
Далі визначають вміст пігментів у досліджуваному матеріалі з
врахуванням об’єму витягу і наважки:
А = С  V / P  1000
де А - вміст пігменту, мг/г сухої або сирої ваги;
С - концентрація пігменту, мг/л;
V - об’єм витягу, мл;
Р - наважка рослинного матеріалу, г
6. Про міцність зв'язку хлорофілу з ліпопротеїдним комплексом
пластид роблять висновок на основі величини співвідношення, яку
виражають у відсотках: кількість хлорофілу в 60% ацетоні до кількості
хлорофілу в 100% розчині ацетону. Чим менше значення цього
10
співвідношення, тим більша міцність хлорофіл-білково-ліпоїдного комплексу.
7. Для того, щоб обчислити вміст міцно зв’язаного хлорофілу у
відсотках до загального вмісту хлорофілу, використовують наступну формулу:
Хміцн. зв.= Х 100-Х60 / Х 100 × 100%, де:
Хміцн. зв – кількість міцно зв’язаного хлорофілу у відсотках до
загального вмісту хлорофілу;
Х100- вміст хлорофілу (мг/г рослинного матеріалу) екстрагованого
100% ацетоном;
Х60- вміст хлорофілу (мг/г рослинного матеріалу) екстрагованого
60% ацетоном.
8.Заносять дані в таблицю.
Концен- Е650 Концентрація Вміст Вміст
Наважка,г

трація хлорофілу у хлорофілу, міцно

витягу, мл

ацетону, витягу за мг/г сирої зв’язаного

Об’єкт

Об’єм

% калібрувальним речовини хлорофілу,

графіком, мг/л %
60
100
9.Роблять висновки.

Робота 2. Спектрофотометричний метод визначення концентрації білка

за допомогою кумассі яскраво-синього
Метод оснований на зв'язуванні з білками одного з кислих барвників кумассі
синього, який виробляють у двох модифікаціях: R-250 і G-250. При
зв'язуванні з білками спектр поглинання барвника змінюється: інтенсивність
забарвлення залежить від концентрації білка в пробі, а в діапазоні 1-10 мкг/мл
ці зміни мають лінійну залежність.
Багато з досліджуваних сполук (фосфат, цитрат, пірофосфат, ацетат, HEPES,
MOPS, MES, BES, PIPES, трис, форміат, ЕДТА, гліцин, тирозин, а також
аденозин, АТФ, тимідин, ДНК, РНК, поліаденілова кислота) не впливають на
розвиток забарвлення. Наявність в середовищі інкубації амфолінів викликає
значне збільшення оптичної густини. Оскільки білки розрізняються за своєю
здатністю зв'язувати барвники, бажано будувати калібрувальні графіки з
використанням того білка, концентрацію якого в подальшому прагнуть
визначити.
Матеріали, реактиви, обладнання
Стандартний розчин білка, що містить його 0,05 мг/мл; розчин барвника
кумассі синього (Coomassie brilliant blue G). Необхідний розчин кумассі
яскраво-синього готують за одним з варіантів:
А) 100 мг кумассі яскраво-синього G-250 гомогенізують в скляному
гомогенізаторі в 50 мл 95%-о етанолу. Одержаний розчин змішують з 100 мл
85%-ї фосфорної кислоти. Суміш розводять до 1 л водою й фільтрують для

11
усунення залишків нерозчиненого барвника. Відфільтрований розчин
барвника зберігають при кімнатній температурі близько 2 тижнів.
Б) 60 мг кумассі яскраво-синього G-250 розчиняють віл 3%-ї надхлорної
кислоти й фільтрують для усунення залишків нерозчиненого барвника.
Величина поглинання світла (оптична густина) розчину при 465 нм повинна
бути між 1,3 й 1,5. Цей розчин зберігається необмежено довго.
Виготовлений реактив іноді називають розчином Бредфорда.
Хід визначення
1. При визначенні білка 1,5 мл дослідного розчину, що містить від 10 до 50
мкг білка, змішують з 1,5 мл розчину Бредфорда.
2. Через 20-30 хв вимірюють поглинання світла при 595 нм, використовуючи
як нульовий (контрольний) розчин пробу, що не містить білків.
Концентрацію білка в пробі визначають за допомогою калібрувального
графіка, який будують на основі ряду точно виготовлених білкових розчинів.
Для виготовлення останніх використовують кристалічний препарат чистого
білка.
Якщо мають справу з концентрованими білковими розчинами (> 5 мг/мл)
зручніше брати 1,5 мл води або розбавленого розчину хлористого натрію,
додати дослідний розчин мікролітровим шприцем, розчин ретельно
перемішати і потім до нього додати барвник. Концентрований білковий
розчин при контакті з барвником утворює осад. Реактив А) дає більш високе
поглинання, ніж реактив Б), але він менш стійкий при зберіганні.
Побудова калібрувального графіка
Для цієї мети використовують як кристалічний препарат чистого дослідного
білка, так і білок яйця або альбумін сироватки. 30 мг білка розчиняють в 100
мл води -(розчинність 100%). З цього розчину відбирають у серію
пробірок відповідно 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,6; 0,7 мл розчину білка, а потім в
кожну пробірку додають до 1,5 мл дистильованої води. Розчини містять
відповідно від 10 до мкг білка. В кожну пробірку додають по 1,5 мл розчину
Бредфорда. Через 5-10 хв вимірюють оптичну густину при 595 нм,
використовуючи як контроль пробу, що не містить білка. В описаній
модифікації D595 лінійно залежить від кількості білка в інтервалі від 10 до 50
мкг.
Контрольні питання
1. Які інші методи визначення білка Вам відомі?
2. Що розуміють під терміном "реактив Бредфорда"?
3. В чому полягає суть визначення білка за допомогою реактиву кумассі
яскраво-синього?

Робота 3. Визначення кількості білка за методом Лоурі

Метод визначення білка за Лоурі ґрунтується на його реакції з реактивом
Фоліна, що виявляє в білках тирозин та триптофан. Забарвлений білковий
комплекс одержують в два етапи: 1) реакцією міді з білком в лужному

12
середовищі; 2) відновлення фосфомолібденово-фосфовольфрамового
реагента білком, що оброблений міддю. Отже, за своєю суттю метод Лоурі
можна віднести до диференціальних спектрофотометричних методів, в яких
використовуються "забарвлені" реагенти.
Реакція білка з міддю закінчується за 5-10 хв при кімнатній температурі.
Максимальне забарвлення спостерігається при рН 10-10,5. При більш
високому рН забарвлення розвивається швидше, однак швидше й зникає. В
автоматизованих системах спектрофотометрів, де час реакції контролюється,
кращим є більш швидкий розвиток реакції при рН 11. Для цього треба
підвищити концентрацію NaOH в реактиві В до 30-40%.
При роботі на СФ ручного режиму краще стабілізувати рН на рівні 10 й при
порівняльних дослідах точно витримувати час вимірювання та його умови.
При додаванні реактиву Фоліна в суміш із запізненням на кілька секунд
спостерігається послаблення забарвлення.
Недоліком цього методу є те, що інтенсивність забарвлення різна у різних
білків і не пропорційна концентрації білка в розчині.
Такі речовини як фенол, ПАСК (парааміносаліцилат натрію), трис
(гідроксиметиламінометан), ЕДТА (етілендіамінтетраоцтова кислота) та деякі
інші заважають визначенню білка за Лоурі. Фенол, трис та ПАСК збільшують
інтенсивність забарвлення, ЕДТА, навпаки, знижує його. Тому перед
визначенням білка за Лоурі з розчину треба вилучити ці домішки діалізом,
гельфільтрацією, додаванням надлишку іонів кальцію (якщо є ЕДТА). Ці
домішки також треба враховувати при побудові калібрувального графіка,
якщо в ній виникає потреба при використанні фотоелектроколориметрів або
при відсутності розрахункових формул для спектрофлуориметрів.
Застосування методу при роботі з зафарбованими тканинами потребує
додаткової обробки матеріалу органічними розчинниками для вилучення
пігментів.
Обробка листків, хлоропластів органічними розчинниками необхідна для
вилучення пігментів та фенольних сполук, які забарвлюються реактивом
Фоліна. Оскільки більша частина пігментів та ліпідів листків знаходиться в
комплексі з білками, обробка органічними розчинниками може привести до
втрати частини (іноді значної) білка ліпопротеїдної природи. Щоб запобігти
цьому слід користуватися дуже охолодженими (до -10°С) розчинниками.
Крім того, необхідно запобігати підкисленню органічного розчинника, тому
що в такому випадку значно збільшується розчинність й ліпопротеїдів.
Гліцин (0,5%) знижує на 50% забарвлення, обумовлене білком. В зв'язку з
цим при визначенні білка, що знаходиться в трис-гліциновому буфері,
спочатку усувають гліцин шляхом осадження всього білка 10% розчином
трихлороцтової кислоти, центрифугують при 1000 об/хв 10 хв, потім буфер
зливають, а осад розчиняють в 0,5 М NaOH. Цей лужний розчин й беруть для
визначення білка.

13
Фосфатні буфери в концентрації вище 0,1 М викликають появу осаду. Відомі
також речовини (нижче вказана кінцева концентрація, %), що не мали впливу
на інтенсивність забарвлення, а саме:
Сечовина - 0,5 Хлорна кислота нейтралізована - 0,5
Гуанідин - 0,5 Трихлооцтова кислота нейтралізована - 0,5
Вольфрамат натрію - 0,5 Етиловий спирт - 5,0
Сульфат натрію-1,0 Ефір-5,0
Нітрат натрію - 1,0 Ацетон - 0,5
Сульфат цинку – 0,1 Гідрат окису барію - 0,5
Сульфат амонію -0,15
Матеріали, реактиви, обладнання
Піпетки на 1-2 мл з поділками, мірні циліндри або колби на 100 мл,
мірні колби на 1 л, круглодонна колба 1,5-2 л, пробірки на 3-10 мл, посуд для
реактивів, центрифуга звичайна, центрифуга з охолодженням, холодильник,
холодильник Лібіха, водяна баня, ацетон, сірчаний ефір, 2% та 5%
трихлороцтова кислота, ортофосфорна кислота, соляна кислота, 0,5 н NaOH,
виннокислий натрій або калій (Na2C4H4O 6; К 2С 4Н4О6), сульфат міді (CuSO4),
вольфрамовокислий натрій (Na2WO4 - 2 Н2О), молібденовокислий
натрій (Na2MoO4 * 2 Н 2О), сірчанокислий літій (Li2SO4), бромна вода,
кристалічний білок для побудови калібрувальної кривої.
Реактиви
1. Реактив А - 20 г Na2CO3 в 1л 0,1 н розчину NaOH (2% -й розчин Na2CO3 у
0,1 н NaOH). Розчин виготовляється в день проведення аналізу.
2. Реактив В - 10 г (Na2C4H4O 6 або К 2С4Н4О6) розчиняють в 300 мл
дистильованої води. В цей розчин додають 5 г CuSO 4 *5 Н 2О, після
розчинення реактиву об'єм суміші доводять до 1 л дистильованою водою.
Таким чином, одержують 0,5% розчин CuSO4 * 5 Н2О в 1% розчині
виннокислого натрію або калію. Розчин виготовляють в день проведення
аналізу.
3. Реактив С. Перед визначенням готують суміш 50 мл реактиву А + 1 мл
реактиву В.
4. Реактив Фоліна. В круглодонну колбу на 1,5-2 л вносять 100 г
вольфрамовокислого натрію і 25 г молібденовокислого натрію, розчиняють їх
в 700 мл дистильованої води.
До розчину додають 50 мл 85%-ї фосфорної кислоти і 100 мл концентрованої
НС1. Колбу з'єднують з оберненим холодильником і суміш кип'ятять при
слабкому нагріванні на сітці 10 год. Після закінчення кип'ятіння в колбу
додають 150 г сірчанокислого літію (Li2SO4), 5 мл Н2О та 5 крапель бромної
води. Суміш кип'ятять без холодильника 15 хв під тягою. Потім розчин
охолоджують до кімнатної температури, доводять об'єм водою до 1 л,
фільтрують і зберігають в темній склянці з притертим шліфом. В одержаному
реактиві визначають кислотність. Для цього реактив розводять в 10 разів і
титрують 0,1 н NaOH по фенолфталеїну.

14
5. Реактив Е готують з реактиву Фоліна розведенням останнього
дистильованою водою до 1 н розчину (за кислотою). Наприклад, якщо при
титруванні реактиву Фоліна його кислотність дорівнювала 2,3 н, то
для виготовлення реактиву Е необхідно брати 10 мл реактиву Фоліна і 13
мл дистильованої води. Реактив Е зберігається тривалий час.
Хід визначення
Підготовка матеріалу
1. 100 мл ліофільно висушеного або фіксованого іншим методом матеріалу
заливають холодним ацетоном, суспензують.
2. Центрифугують з охолодженням 5 хв при 3000 об/хв. Цю операцію
повторюють 2-3 рази до повного виділення пігментів.
3. Потім осад промивають сірчаним ефіром і знову ацетоном.
4. Осад без пігментів настоюють при охолодженні 30 хв з 5%
трихлороцтовою кислотою.
5. Центрифугують, потім осад промивають 2% трихлооцтовою кислотою.
6. Промитий осад розчиняють в 2 мл 0,5 н NaOH протягом 5 хв на киплячій
бані.
7. Центрифугують, потім осад ще один раз промивають 5 мл NaOH. В
реакційну суміш беруть 0,1 мл розчину (оптимальну кількість
дослідного екстракту встановлюють експериментально).
Визначення білка
1. До 0,1мл досліджуваного розчину додають 0,9 мл дистильованої води, 5 мл
реактиву С.
2. Суміш ретельно перемішують і залишають при кімнатній температурі на
10 хв.
3. Потім в кожну пробірку доливають 0,5 мл реактиву Е і проби залишають
при кімнатній температурі на 30 хв для розвитку забарвлення. В присутності
білка жовте забарвлення поступово змінює колір на синій.
4. Інтенсивність забарвлення вимірюють на спектрофотометрі при 750 нм.
Концентрацію білка в пробі визначають за допомогою калібрувального
графіка.
Побудова калібрувального графіка
Для побудови калібрувального графіка використовують кристалічний
препарат чистого білка, найчастіше яєчний альбумін. 30 мг білка розчиняють
в 100 мл води. З цього розчину відбирають в серію пробірок відповідно по
0,1, 0,3, 0,5, 0,7 та 0,9 мл розчину білка. Додають 5 мл реактиву С,
витримують 10 хв, потім 0,5 мл реактиву Е. Залишають розчини на 30 хв.
Після цього вимірюють його оптичну густину на спектрофотометрі при 750
нм.
Визначення результатів
Концентрацію білка ( X, мг/г сирої або сухої речовини) в дослідному розчині
обчислюють за формулою:

15
де А - кількість білка (мг) в 1 мл дослідного розчину (визначають за
калібрувальним графіком); V - об'єм, в якому розчинена наважка, мл; Vi -
кількість вихідного розчину, що взята для визначення, мл; Р - наважка, г.
Контрольні питання
1. Які сполуки можуть заважати визначенню білка за цим методом?
2. На якій реакції базується визначення кількості білка за Лоурі?
3. Особливості приготування реактиву Фоліна.
4. Які підготовчі стадії використовують в цій методиці?
5. Чому для виготовлення калібрувального графіка треба брати чисті
речовини?

Робота 4. Визначення вмісту аскорбінової кислоти

Аскорбінова кислота (АК) або вітамін С широко розповсюджена як в
рослинних, так і в тваринних тканинах. Лише організми людини, мавпи та
морської свинки не можуть синтезувати АК та повинні отримувати її в
готовому вигляді з їжею. Інші тварини здатні самостійно синтезувати цей
вітамін.
Важлива роль АК і в окисно-відновних процесах, які відбуваються в живій
клітині, пов'язана з тим, що цей вітамін існує в двох формах - аскорбінова
кислота та дегідроаскорбінова кислота (ДГАК), яка легко формується з неї
при окисленні. Остання при відновленні знов дає АК. Взаємні перетворення
вітаміну С показані нижче.

Як АК, так і ДГАК, фізіологічно активні та охороняють від цинги. Найбільш

багаті вітаміном С плоди шипшини, незрілі волоські горіхи, чорна смородина,

16
капуста, хвоя. Особливо важливими джерелами антицинготного вітаміну в їжі
є овочі, в першу чергу, картопля та капуста.
Відомо кілька різних методів для визначення АК. Одним із зручних є метод,
оснований на фотометричному визначенні надлишку 2,6-
дихлорфеноліндофенолу після відновлення АК.
Матеріали, реактиви, обладнання
Мірні колби на 100 мл, конічні колби, центрифужні пробірки, центрифуга,
секундомір, аналітичні терези, 2% метафосфорна кислота, свіжозготовлений
0,025% розчин 2,6-дихлорфеноліндофенолу.
Хід визначення
1. Наважку 3-5 + 0,01 г рослинного матеріалу тонко подрібнюють в
присутності 2% метафосфорної кислоти.
2. Об'єм доводять до 100 мл цією ж самою кислотою.
3. Витяжку центрифугують або фільтрують.
4. Беруть 3 проби по 10 мл в конічні колби та приливають до них по 1мл
0,025% розчину дихлорфеноліндофенолу.
5. Відразу ж включають секундомір та рівно через 35 с фотометрують або
спектрофотометрують при 530 нм в кюветі з робочою довжиною 10 мм проти
2% метафосфорної кислоти. Паралельно ставлять 10 мл 2% метафосфорної
кислоти з 1 мл барвника (контроль). Зміни в інтенсивності забарвлення
дослідного розчину пропорційні кількості аскорбінової кислоти. Для
розрахунку АК будують калібрувальний графік.
Визначення результатів
Вміст АК обчислюють за формулою: X = AV/H ,
де X - кількість аскорбінової кислоти, мг/г сирої маси;
А - вміст АК, мкг/мл витяжки, знайдений за калібрувальним трафіком; Н -
маса наважки, г; V - об'єм витяжки, мл.
Контрольні питання
1. В яких реакціях у рослин бере участь АК?
2. Чи синтезують АК людина та тварини?
3. Які найкращі джерела АК Ви можете назвати?
4. В якій формі АК зустрічається в рослинній клітині?
5. На якому принципі базується визначення вмісту АК та ДГАК?

Робота 5. Спостереження явища алелопатії

Алелопатія — хімічний взаємовплив рослин, таку ж назву має і наука,
що займається вивченням цього явища. Хімічна взаємодія відіграє важливу
роль у житті рослини як у культурних, так і у природних угрупованнях. Одні
рослини добре співіснують, а інші не можуть "терпіти" сусіда певного виду.
Це пояснюється тим, що рослини виділяють через кореневу систему активні
сполуки, які прийнято називати колінами. Склад колінів у кожному
конкретному випадку є різним. Він визначається особливостями рослини та
умовами її росту і розвитку. Подібно до гербіцидів коліни діють вибірково —

17
при певній концентрації отруюють одні рослини і не впливають на інші. У
значних кількостях вони пригнічують навіть ріст рослин, які їх виділили.
Саме з цієї причини потрібно періодично пересаджувати кімнатні рослини у
новий грунт, здійснювати сівозміни на полях, ретельно підбирати рослини
для суміжних посадок
Мета роботи: переконатися в існуванні хімічного взаємовпливу рослин
внаслідок виділення ними фізіологічно активних речовин.
Прилади і матеріали дослідження: термостат, чашки Петрі (42 шт.);
предметні скельця (84 шт.); фільтрувальний папір; лінійка; насіння пшениці,
люпину, гарбуза, ячменю, цукрового буряка, льону, пирію, редьки, селери,
огірків, томатів, капусти, квасолі, кропу, редиски, салату, петрушки, моркви,
кукурудзи, часнику, цибулі, чорнобривців, .
Хід роботи
1. По два предметних скла обгортають фільтрувальним папером, і поміщають
у чашки Петрі.
2. На утворене підвищення розкладають по 20 насінин двох видів рослин у 6
різних комбінаціях. Залежно від наявності насіння можливі такі варіанти
досліду: 1) пшениця + люпин; 2) гарбуз + ячмінь; 3) цукровий буряк + льон;
4) пшениця + пирій; 5) редька + селера; 6) пшениця + селера;
огірки + кріп; капуста + квасоля; петрушка + томати; редиска + салат;
квасоля + огірки; квасоля + редька; томати + чорнобривці;
кукурудза + селера; кукурудза + буряк; горох + томати; горох + квасоля;
морква + кріп; квасоля + часник;
В кожну чашку додають по 10 мл дистильованої води. Кришку чашки теж
вистеляють вологим фільтрувальним папером. Усі варіанти закладають у
трикратній повторності.
3. Окремо у двократній повторності пророщують по 20 насінин кожної із
досліджуваних культур - контроль.
4. Через тиждень або два (в залежності від видів досліджуваних рослин)
підраховують кількість пророслого насіння у дослідних і контрольних чашках
Петрі. Вимірюють довжину коренів і пагонів кожного проростка окремо і
розраховують М та m з трьох дослідів. Середні значення заносять у таблицю:

Варіант Кількість Довжина, мм

пророслого
насіння корінь пагін
Контроль 1

Дослід 1
2
18
 5. Висновки.

Робота 6. Протруювання насіння різними способами і визначення

ефективності протруювання
В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва технологія
протруювання насіння має відповідати сучасним вимогам і забезпечувати
максимальну ефективність заходу, економну витрату фунгіциду та охорону
довкілля. Для досягнення поставленої мети потрібно, щоб задана кількість
фунгіциду зберігалась на насінні до його висівання і щоб сходи рослин були
дружними. Для цього до протруйників додають стимулятори росту (емістим
С, агростимулін) і здійснюють протруювання методом інкрустації.
Замість води суспензію фунгіциду протруйника готують на колоїдному роз-
чині водорозчинного полімеру NaКМЦ, (натрійкарбоксиметилцелюлоза) або
ПВС (полівініловий спирт). У суспензію додають стимулятор росту.
Матеріали і обладнання. Колби плоскодонні місткістю 300 - 500 мл, насіння
пшениці або ячменю, фунгіцид-протруйник (байтан універсал, вітавакс-200),
ваги технічні з різноважками, водорозчинний полімер NaКМЦ,, ПВС, ре-
гулятори росту — емістим С, агростимулін, вода гаряча й холодна, чашки
Петрі, термостат на 25 °С, водяний термометр, пінцет.
Хід роботи. Зважують полімер NaКМЦ, з розрахунку 0,2 г на 1000 г насіння і
змішують його з 10 мл гарячої (43 — 50 °С) води, перемішуючи суміш до
повного його розчинення. У другій колбі 1 краплю емістиму С змішують з хо-
лодною водою (10 - 15 мл). Потім обидві рідини змішують в одній колбі зва-
жують протруйник (2 г байтан універсалу) і вносять його в розчин полімеру зі
стимулятором росту, добре розмішують до утворення однорідної маси. Тоді
засипають у колбу з приготовленою колоїдною сумішшю 1 кг зерна, закрива-
ють колбу пробкою і починають протруювання, струшуючи колбу впродовж
20 -30 хв. Приготувавши чашки Петрі, пінцетом розкладають протруєне
насіння (по 100 шт. у кожну чашку). Закривають їх і вмі щують у термостат на
7 діб. Через 7 діб чашки виймають і підраховують кількість насінин, що
проросли, а потім визначають відсоток схожості за співвідношенням кількості
насінин у чашці Петрі до кількості насінин, що проросли. Залежно від
відсотка схожості визначають фітотоксичність фунгіциду-протруйника і
раціональність проведення такого протруювання.

Робота 7. Приготування бордоської рідини

Правильне приготування бордоської рідини має велике значення, оскільки в
разі неправильного її приготування можливі опіки рослин, осідання часточок
вапна на дно обприскувача, що ускладнює проведення обприскування. Щоб
підвищити стабільність бордоської рідини, в неї додають цукор або патоку.
Дуже велике значення при приготуванні бордоської рідини має реакція її
середовища, яка має бути нейтральною або слабколужною і в жодному разі
19
не кислою. Реакцію приготовленої бордоської рідини визначають за
допомогою лакмусового папірця. Після занурювання в суспензію лакмусовий
папірець не повинен червоніти. Почервоніння лакмусового папірця свідчить
про кислу реакцію бордоської рідини. В такому разі до рідини слід добавити
вапняне молоко до досягнення нейтральної або слабколужної реакції. Якість
бордоської рідини залежить ще й від способу змішування розчину мідного
купоросу з вапняним молоком: потрібно мідний купорос вливати у вапняне
молоко, а не навпаки. Стабільність суспензії визначають за швидкістю
випадання осаду.
Матеріали і обладнання. Скляна колба місткістю 500 мл, мірний лабора-
торний посуд, вода, марля, спиртівка, плитка; мідний купорос, негашене
вапно, цукор, синій лакмусовий папірець, ваги з різноважками, спецодяг та
індивідуальні засоби захисту органів дихання.
Завдання, Приготувати по 100 мл 1%-го, 3%-го, 5%-го розчинів бордоської
рідини, визначити їх якість і реакцію. Приготувати неправильно бордоську
рідину і визначити її якість.
Хід роботи. Для приготування 100 мл 1%-го розчину бордоської рідини від-
важують 1 г негашеного вапна і гасять його невеликою кількістю води, потім
добавляють іще воду і розтирають усю масу до утворення вапняного молока
(всього рідини має бути 50 мл). Крізь марлю вапняне молоко переливають у
колбу.
Окремо зважують 1 г мідного купоросу, розчиняють його в 50 мл води (краще
гарячої), добавляють 1 г цукру, заздалегідь розчиненого у воді, і добре
перемішують. Потім розчин мідного купоросу, ретельно перемішуючи,
малими дозами вливають у вапняне молоко. Визначають реакцію бордоської
рідини за допомогою синього лакмусового папірця, в разі його почервоніння
добавляють вапняне молоко. Крім того, визначають стабільність суспензії та
її приклеювальну здатність. Для приготування бордоської рідини інших
концентрацій беруть відповідно по 3 і 5 г компонентів.
У разі неправильного приготування бордоської рідини вапняне молоко вли-
вають у розчин мідного купоросу. Випадає снігоподібний осад.

Робота 8. Визначення біологічної ефективності фунгіцидів

Пояснення. Визначення біологічної ефективності будь-якого
фітофармакологічного засобу, в тому числі й фунгіциду, потрібне для
з'ясування доцільності проведення тієї чи іншої обробки
сільськогосподарських рослин. Доцільною є обробка, коли біологічна
ефективність становить 70 — 80 % і більше.
Біологічна ефективність — це зниження зараженості хворобою рослин
унаслідок проведення захисних заходів у відсотках.
Для визначення біологічної ефективності потрібно здійснювати облік ура-
жених рослин до і після обробки існуючими для кожної хвороби методами. У

20
разі, якщо є хвороба, бажано мати оброблену і контрольну ділянки для
порівняння ступеня зараження та розвитку хвороби.
Біологічну ефективність визначають за формулою

де А — чисельність уражених рослин у пробі до обробки; В — чисельність

уражених рослин після обробки або на контролі.
Хід роботи. Здійснити полив розсади капусти суспензією проти кили
капусти. Для цього готують 0,1%-ю суспензію бенлату і поливають ґрунт при
висаджуванні розсади з розрахунку 10 — 12 г препарату на 1 м 2. Обов'язково
залишають контрольну ділянку. Через 2-3 тижні визначають кількість
уражених рослин на обробленій та контрольній ділянках і обчислюють
ступінь ураження у відсотках.
Приклад. Визначити біологічну ефективність поливу капусти 0,1%-ю су-
спензією бенлату проти кили капусти, якщо на обробленій ділянці із 100
рослин загинуло 2, а на контрольній — 30 рослин. За формулою визначити
біологічну ефективність препарату.

Робота 9. Приготування розчинів для позакореневого підживлення

рослин мікроелементами (за Гродзінським).
Позакореневе підживлення мікроелементами здійснюється шляхом
обприскування рослин в період максимального розвитку листків, бутонізації і
цвітіння.
В залежності від культури застосовують 50-200 л розчину на 1 гектар.
Позакореневе підживлення мікроелементами можна успішно
поєднувати з обробкою посівів інсектофунгіцидами, вводячи відповідні
мікроелементи в розчин.
Обприскування слід проводити у суху безвітряну погоду краще ввечері.
Швидкість проникнення поживних речовин у рослину через листки
залежить від видових особливостей рослин, їх віку, фізіологічного стану
(табл. 1).

Швидкість поглинання поживних речовин, нанесених на листки рослин

Елемент Рослина Час поглинання
п’ятдесяти відсотків
нанесеного розчину
Азот (із сечовини) Яблуня 1-4 год
Тютюн 24-36 год
Огірки, боби, томати, 1-6 год
кукурудза
Картопля 12-24 год
Фосфор Яблуня 7-11 днів
21
 Боби(квасоля) 30 год
Калій Боби(квасоля) 1-4 днів
Кальцій Боби(квасоля) 4 днів
Натрій Квасоля 6 год
Сірка Квасоля 8 днів
Хлор Квасоля 1-2 дні
Залізо Квасоля 8% за 24 год
Марганець Квасоля, соя 24-48 год
Цинк Квасоля 24 год
Молібден Квасоля 4% за 24 год

Матеріали і обладнання. Ваги торсійні і аналітичні; шпателі; мірні колби на

100 мл – 6 шт; баночки з кришками для зберігання маточних розчинів – 6 шт;
стакани хімічні – 2 шт; скляні палички – 6 шт; годинникове скло; вода.
Хід роботи. Приблизні концентрації робочих розчинів в залежності від
культури, фази онтогенезу і вмісту даного мікроелемента у ґрунті повинні
бути такими:
Назва речовини Хімічна Вміст Реактив, із якого
формула у розчинах потрібно приготувати
у відсотках розчин
Борна кислота H3BO3 0,03 – 0,05 H3BO3
Сірчанокислий ZnSO4 0,03 – 0,05 ZnSO4 ∙ 7Н2О
цинк
Марганцевокислий KMnO4 0,06 – 0,1 KMnO4
калій
Мідний купорос CuSO4 0,02 – 0,05 CuSO4 ∙ 5H2O
Молібденовокислий (NH4)2MoO 4 0,06 – 0,1 (NH4)2MoO 4
амоній
Сірчанокислий NiSO4 0,001 – 0,002 NiSO4
нікель
Завдання 1: Підрахуйте, яку наважку речовини необхідно взяти для
приготування 1 л робочого розчину.
Розчини готувати з мінімальними наведеними в таблиці концентраціями.
Приклад:
Відсоткова концентрація розчину чисельно дорівнює кількості грамів
розчиненої хімічної сполуки, що міститься у 100 г розчину. Тобто для
приготування 1000 г ≈ 1 л розчину CuSO4 із концентрацією 0,02 %
розрахунок проводиться згідно з пропорцією:
100 г розчину містить 0,02 г CuSO 4;
1000 г — ∙— X г;
X = 0,02·1000 / 100 = 0,2 г.

22
В обчисленнях обов’язково необхідно врахувати наявність кристалізаційної
води у складі кристалогідрату солі.
Порівнюючи молекулярні маси CuSO4 (159,6) та CuSO4 ∙ 5H2O (249,6)
складають пропорцію для розрахунку наважки кристалогідрату.
159,6 г CuSO 4 міститься в 249,6 CuSO4 ∙ 5H2O;
0,2 г CuSO 4 — ∙ — X г;
Звідки X = 0,2 ∙ 249,6 / 159,6 = 0,313 г.
Отже, для приготування 1 літра 0,02% розчину CuSO4 потрібно розчинити
0,313 г CuSO 4 ∙ 5H 2O у воді і довести водою до об’єму 1 л.
Завдання 2: Приготуйте 1 л розчину для позакореневого підживлення рослин
мікроелементами міддю і бором.
Послідовність виконання роботи:
1. Обчисліть необхідну наважку мікродобрива.
2. Зважте на торсійних або на аналітичних вагах.
3. Помістіть в стакан, поступово долийте близько 50 мл води,
розмішайте скляною паличкою до повного розчинення.
4. Розчин із стакана перелийте в мірну колбу на 1 л або мірний стакан
на 1 л, або мірний циліндр на 1 л. Декілька разів сполосніть стакан
невеликими порціями води і долучіть її до розчину. Долийте водою
до мітки 1 л. Добре розмішайте розчин.
5. Перелийте розчин у посудину для зберігання, або, якщо
обприскування проводиться негайно, у пристрій для обприскування.
6. Обприскайте поверхню листків розчином мікроелементів.

Реактиви для агрохімічного аналізу

Назва Формула Молеку- Еквіва- Тара
реактивів(синонім) лярна лентна
вага вага
1 2 3 4 5
Азотна кислота (нітратна HNO 3 63,02 63,02 C-l
кислота)
Алюміній азотнокислий A1(NO3) 3 ∙ 375,14 125,05 Б-1
(алюміній нітрат) 9H2O
» сірчанокислий A12(SO4)3 ∙ 666,42 222,14 Б-1
(алюміній сульфат) 18H2O
Алюмоаммонійний галун Al2 (SO4)3 ∙ 906,69 113,33 Б-Зп
(алюміній калій (NH4)2SO4
дисульфат) ∙24H2O
Алюмокалієвий галун Al2 (SO4)3 ∙ 948,81 118,60 Б-Зп
(алюміній амоній K2SO4 ∙ 24H2O
дисульфат)
Алюмінон C22H23O9N3 473,42 — Бо-1
23
Аміак водний (амоніак NH4OH 35,05 35,05 C-l
водний)
Амоній азотнокислий NH4NO3 80,44 80,44 Б-1
(амоній нітрат)
» вуглекислий NH4HCO3 79,06 79,06 Б-1
однозаміщений
(» гідрокарбонат)
» молібденовокислий (NH4)6Mo7O24∙ 1235,90 205,98 Б-1
(» молібдат) 4H2O
» надсірчанокислий (NH4)2S 2O8 228,21 114,10 Б-1
(» персульфат;
» октаоксодисульфат)
» роданістий NH4SCN 76,12 76,12 Б-1
(» роданід)
» сірчанокислий (NH4)2SO4 132,14 66,07 Б-1
(» сульфат)
» вуглекислий (NH4)2CO3∙ H2O 114,11 57,06 Б-1
(» карбонат)
» оцтовокислий CH3COONH 4 77,08 77,08 Б-1
(» ацетат)
» фосфорнокислий (NH4)2HPO 4 132,06 66,03 Б-1
двозаміщений (диамоній
гідрофосфат)
» фтористий NH4F 37,04 37,04 Б-2
(» флуорид)
» хлористий NH4C1 53,50 53,50 Б-1
(» хлорид)
» щавлевокислий (NH4)2C2O4 ∙ 142,12 71,06 Б-1
H2O
Аскорбінова кислота C6H 8O6 176,12 88,06 Б-1
Ацетон (диметилкетон) CH3COCH3 58,08 — С-1
Барій азотнокислий Ba(NO3)2 261,35 130,68 Б-1
(барій нітрат)
» гідроксид Ba(ОH)2 ∙ 8H2O 315,48 157,74 Б-1
(» гідроксид)
» хлористий BaCl2 · 2H2O 244,28 122,14 Б-1
(» хлорид)
» оцтовокислий Ba(CH3COO) 2 ∙ 273,46 136,73 Б-1
(» ацетат) H2O
Борна кислота (боратна H3BO3 61,82 61,82 Б-1
кислота)
Вапно натронне 2CaO∙NaOH — — Б-1

24
Винна кислота С4Н 6О6 150,09 75,04 Б-1
Гідроксиламін NH2OH · HC1 69,50 — Б-1
солянокислий
(гідроксиламін хлорид)
Гліцерин C3H 8O3 92,09 — С-1
Глюкоза (виноградний C6H 12O6 180,16 — Б-1
цукор)
α, α'-дипірідил C10H8N2 156,18 — Бо-1
Дитізон C13H12N 4S 256,32 — Бо-1
(дифенілтіокарбазон)
Дифеніламін C12H11N 169,22 — Бо-1
Дифеніламіносульфонат C12H10O3NSNa 271,27 — Бо-1
натрію
Дифенілкарбазид C13H14ON4 242,27 — Бо-1
Дифенілкарбазон C13H12ON4 240,26 — Бо-1
Диетилдитіокарбамінат C5H l0NS2Na ∙ 225,31 — Б-1
натрію 3H2O
Желатин харчовий — — — Б-1
Залізоамоній (NH4)2SO4 · 964,43 482,22* Б-1
сірчанокислий окисний Fe2(SO4)3
(залізоамонійний галун) ·24H2O
Залізоамоній (NH4)2SO4 · 392,16 392,16* Бо-1
сірчанокислий закисний FeSO4 ∙ 6H2O
(сіль Мора;
залізоамонійний галун)
Залізо металічне Fe Ат. в. 55,85 55,85 Б-1
відновлене (залізо)
Залізо сірчанокисле FeSO4 · 7H 2O 278,03 278,03* Бо-1
закисне (ферум(ІІ)
сульфат)
» сірчанокисле окисне Fe (SO4)3 · 9H2O 562,04 281,02* Б-1
(ферум(ІІІ) сульфат)
» хлористе FeCl3 162,22 162,22* Бо-1
(ферум(ІІІ) хлорид)
» хлористе FeCl3 · 6H2O 270,32 270,32* Бо-1
кристалічне (ферум(ІІІ)
хлорид гексагідрат)
Етиловий спирт (етанол) C2H 5OH 46,07 46,07 С-1
Йод металічний I Ат. в.126,91 126,91 Бо-1
Кадмій азотнокислий Cd (NO3) 2 ∙ 308,49 154,65 Б-1
(кадмій нітрат) 4H2O
» сірчанокислий 3CdSO4 · 8H2O 769,56 128,26 Б-1

25
(» сульфат)
» оцтовокислий Cd (CH3COO)2 · 266,53 133,26 Б-1
(» ацетат) 2H2O
Калій азотистокислий KNO 2 85,11 85,11 Б-1
(калій нітрит)
» азотнокислий KNO 3 101,11 101,11 Б-1
(» нітрат)
» бромистий (» бромід) KBr 119,02 119,02 Бо-1
» бромноватокислий KBrO3 167,02 27,84* Бо-1
(» бромат(V))
» виннокислий кислий КНС 4Н4О 6 188,19 188,19 Б-1
(гідротартрат)
» двовуглекислий KHCO3 100,12 100,12 Б-1
(бікарбонат; калій
гідрокарбонат)
» двохромовокислий K2Cr20 7 294,19 49,03* Б-1
(» дихромат)
» гідроксид (їдкий КОН 56,11 56,11 Б-Зп
калій) (» гідроксид)
» залізистосинеродистий K4[Fe (CN)6] · 422,41 422,41* Б-1
(жовта кров’яна сіль; 3H2O
калій гексаціаноферат
(ІІІ))
» залізосинеродистий K3[Fe(CN)6] 329,26 329,26* Бо-1
(червона кров’яна
сіль;калій
гексаціаноферат(ІІІ))
» йодистий (йодит) KI 166,01 166,01 Бо-1
» йодноватокислий КIO 3 214,01 35,67 Бо-1
(йодат калію; » йодат(V))
» йоднокислий KIO4 230,01 35,67 Бо-1
(перйодат; » йодат(VII))
» марганцевокислий KMnO4 158,03 31,60* Б-1
(перманганат)
» надсірчанокислий K2S 2O8 270,33 135,17 Б-1
(персульфат)
Калій натрій KNaC 4H 4O6 · 282,23 141,11 Б-1
виннокислий (сегнетова 4Н2О
сіль)
» натрій вуглекислий KNaCO3 · 6Н2О 230,20 115,10 Б-1
» піросірчанокислий K2S 2O7 254,33 127,16 Б-1
(піросульфат; »
дисульфат)
26
» роданістий (» KSCN 97,18 97,18 Б-1
роданід)
» сірчанокислий (» K2SO4 174,27 87,13 Б-1
сульфат)
» сірчанокислий KHSO 4 136,17 136,17 Б-1
кислий (» гідросульфат)
» K2TiF6 · Н2О 258,12 129,06 Б-1
титанофтористоводневий
(» гексафлуоротитанат)
» вуглекислий (поташ; К2СО3 138,21 69,10 Б-1
» карбонат)
» фосфорнокислий КН2РО4 136,09 136,09 Б-1
однозаміщений (»
дигідро фосфат)
» фтористий (» фторид) KF · 2Н2О 94,13 94,13 Б-2
» хлористий (» хлорид) КС1 74,55 74,55 Б-1
» хлорнуватокислий КСlO3 122,55 20,43 Б-1
(бертолетова сіль)
» хромовокислий (» К2СrO4 194,21 64,74 Б-1
хромат)
» фталевокислий (» KHC 8Н4О 4 204,22 102,11 Б-1
біфталат)
Кальцій гідрат окису (» Са(OН)2 · Н2О 92,10 46,05 Б-1
гідроксид)
» оксид СаО 56,08 28,04 Б-1
» сірчанокислий (» CaSO4 · 2Н 2О 172,18 86,09 Б-1
сульфат дигідрат)
» вуглекислий(» СаСО 3 100,09 50,04 Б-1
карбонат)
» оцтовокислий Са (СН3СОО) 2 · 176,18 88,09 Б-1
(ацетат дигідрат) 2Н2О
» фосфорнокислий СаНРО 4 · 2Н2О 172,09 57,04 Б-1
двохзаміщений (» гідро
фосфат дагідрат)
» фосфорнокислий Са3(РО4) 2 310,20 51,70 Б-1
тризаміщений (» фосфат)
» хлористий CаС12 110,99 55,49 Б-1
безводний (» хлорид)
» хлористий CаС12 · 2Н 2О 147,03 73,51 Б-1
двохводный
гранульований (» хлорид
дигідрат)
» хлористий CаС12 · 6Н2О 219,09 109,54 Б-1
27
шестиводний
кристалічний (» хлорид
гексагідрат )
Кобальт азотнокислий Co(NO3) 2 · 291,05 145,52 Б-1
(Кобальт нітрат 6H2O
гексагідрат)
» сірчанокислий (» CoSO4 · 7Н2О 281,12 140,56 Б-1
сульфат гентагідрат)
» хлористий (» хлорид CoCl2 · 6Н2О 237,95 118,97 Б-1
гексагідрат)
Комплексон III — див.
Трилон Б
Лимонна кислота C6H 8O7 · H2O 210,14 70,04 Б-1
Магній азотнокислий Mg(NO3)2 · 256,43 128,22 Б-1
(Магній нітрат 6H2O
гексагідрат)
» оксид MgO 40,32 20,16 Б-1
» оцтовокислий Mg(CH 3COO)2 · 214,47 107,23 Б-1
(» ацетат тетрагідрат) 4Н2О
» хлористий (» хлорид MgCl · 6Н2О 203,33 101,66 Б-1
гексагідрат)
Марганець азотнокислий Mn(NO3)2 · 287,04 143,52 Б-1
(Манган нітрат 6H2O
гексагідрат)
» сірчанокислий MnSO 4 · 7H2O 277,11 135,55 Б-1
(» сульфат гентагідрат)
» вуглекислий MnCO3 114,94 57,47 Б-1
(» карбонат)
» хлористий MnCl2 · 4H 2O 197,91 98,95 Б-1
(» хлорид)
Мідь азотнокисла Cu(NO3) 2 · 241,60 120,80 Б-1
(купрум (ІІ) нітрат 3H2O
тригідрат)
» сірчанокисла CuSO4 · 5H2O 249,69 124,84 Б-1
(купрум (ІІ) сульфат
пентагідрат)
» хлориста (купрум CuCl2 · 2H2O 170,49 85,24 Б-1
(ІІ)Хлорид дигідрат)
» оксид гранульований CuO 79,54 39,77 Б-1
Молібденовий ангідрид MoO 3 144,00 24,00 Б-1
(молібден (VI) оксид)
Мурашина кислота CH2O2 46,03 46,03 C-l
Мурексид C8H 8O6N 6 · H2O 300,08 — Б-1
28
Натрій азотистокислий NaNO 2 69,01 69,01 Б-1
(натрій нітрат)
» азотнокислий NaNO 3 85,01 85,01 Б-1
(» нітрат)
» бромноватокислий NaBrO3 150,91 25,15* Б-1
(» бромат (V)
» виннокислий Na2C 4H4O 6 · 230,10 115,05 Б-1
середній 2H2O
» гідросульфіт Na2S2O4 · 2H2O 210,14 105,07 Б-1
(» тетраоксодисульфурат
(ІІІ) дигідрат)
» двовуглекислий NaHCO3 84,01 84,01 Б-1
(» гідрокарбонат)
» двохромовокислий Na2Cr2О7 · 2H 2O 298,05 49,68* Б-1
(» дихромат дигідрат)
» гідроксид (їдкий NaOH 40,00 40,00 Б-Зп
натрій)
» йодноватокислий NaIO 3 197,91 32,98* Б-1
(» йодат (V)
» кобальтанітрит Na3 [Co (NO 2)6] 412,99 137,66 Бо-1
(» гексанітрокобальтат · 0,5H2O
(ІІІ) полу гідрат)
» кремнефтористий Na2SiF6 188,08 94,04 Б-1
(» гексафлуфстлікат)
» лимоннокислий Na3C 6H5O 7 · 357,18 357,18 Б-1
тризаміщений 5,5H2O
» мурашинокислий HCOONa 68,01 68,01 Б-1
» надсірчанокислий Na2S2O8 238,13 119,06 Б-1
(персульфат)
» піросірчанокислий Na2S2O7 222,13 111,06 Б-1
(піросульфат)
(» дисульфат)
» роданістий NaSCN 81,08 81,08 Б-1
(» роданід)
» сірчистокислий Na2SO3 126,06 63,03 Б-1
безводний (» сульфіт)
» сірчистокислий Na2SO3 · 7H2O 256,17 126,08 Б-1
кристалічний (» сульфіт
гентагідрат)
» сірчастий Na2S · 9H 2O 240,20 120,10 Бо-1
кристалічний (» сульфід
наногідхіт)
» тіосульфат Na2S2O3 · 5H2O 248,21 248,21* Б-1
29
(сірнуватистокислий)
(пентагідрат)
» сірчанокислий Na2SO4 142,06 71,03 Б-1
безводний (» сульфат)
» сірчанокислий Na2SO4 · 10H2O 322,22 161,11 Б-1
кристалічний (» сульфат
дека гідрат)
» сірчанокислий NaHSO 4 · H2O 138,09 138,09 Б-1
кислий (» гідросульфат)
» тетраборат (бура) Na2B 4O7 · 381,40 190,70 Б-1
(декагідрат) 10H2О
» вуглекислий Na2CO3 106,00 53,00 Б-1
безводний (» карбонат)
» вуглекислий Na2CO3 ·10H2O 286,16 143,08 Б-1
кристалічний (» карбонат
дека гідрат)
» оцтовокислий NaCH 3COO · 136,09 136,09 Б-1
(» ацетат) 3H2O
Натрій фосфорнокислий Na2HPO4 · 358,17 179,08 Б-1
двозаміщений (» гідро 12H2O
фосфат)
» фтористий (» фторид) NaF 42,00 42,00 Б-2
» хлористий (» хлорид) NaCl 58,45 58,45 Б-1
» щавлевокислий Na2C 2O4 134,01 67,00 Б-1
Нікель азотнокислий Ni(NO3)2 · 6H2О 290,80 145,40 Б-1
(нікол нітрат)
» сірчанокислий NiSO4 · 7H 2O 280,87 140,43 Б-1
(» сульфат)
» хлористий NiCl2 . 6H2O 237,70 118,85 Б-1
α-нітрозо-β-нафтол C10H7O2N 173,16 — Бо-1
β-нітpoзo-α-нaфтoл C10H7O2N 173,16 — Бо-1
Нітрозо — R — сіль C10H5O8NSNa 2 377,30 — Б-1
о-Оксихінолін C9H 7ON 145,15 — Бо-1
Олово двохлористе SnCl 2 · 2H2O 225,65 112,83 Б-1
(станум хлорид)
» металічне (станум) Sn Ат. в. Б-1
118,70
Пергідроль (30%-ний H2O 2 34,02 17,01 Со-6д
розчин перекису водню;
гідроген пероксид)
Пікринова_кислота C6H 3O7N 3 229,11 — Б-1
Пірогаллол C6H 6O3 126,11 — Бо-1

30
Плавикова кислота —
див. фтористоводнева
кислота
Реактив Несслера K2HgI4 + KOH — — Со-3п
Селен металічний Se Ат. в. — Б-1
78,96
Срібло азотнокисле AgNO 3 169,89 169,89 Бо-1
(арґентум нітрат)
» сірчанокисле Ag2SO4 311,83 155,91 Бо-1
(арґентум сульфат)
Сірчана кислота H2SO4 98,08 49,04 С-1
(сульфатна кислота)
Соляна кислота HC1 36,46 36,46 С-1
(хлоридна кислота)
Сульфосаліцилова C7H 6O6S · 2H2O 254,22 254,22 Б-1
кислота
Толуол C7H 8 92,13 — С-1
Трилон Б (комплексон C10H14O8N2Na2 · 372,25 186,12 Б-1
III) 2H2O
Триетаноламін С6H 15O3N 149,11 49,70 Со-1
Вуглець CC14 153,84 — Со-1
чотирихлористий (карбон
тетрахлорид)
Оцтова кислота CH3COOH 60,05 60,05 С-1
(ацетатна кислота)
Уротропін С6H 12N4 140,19 — Б-1
(гексаметилентетрамін)
о-Фенантролін C12H8N2 · H2O 198,22 — Б-1
Фенілантранілова C13H11O2N 213,23 213,23 Б-1
кислота
Фенол (карболова С6H 5OH 94,11 94,11 Бо-1
кислота)
Флуорексон C30H24О13N2Na2 666,50 — Б-1
о-Фосфорна кислота Н3РО4 98,04 98,04** С-1
(85%-ний розчин)
(ортофосфатна кислота)
Фтористоводнева HF 20,01 20,01 Ф-2
(плавикова) кислота
(гідроген флуоридна
кислота або флуоридна
кислота)
Хіналізарин C14H8O6 272,20 — Б-1

31
Хлорна кислота (57%-ний НСlO4 100,47 100,47 С-1
розчин) (хлоратна (VII)
Хромовий ангідрид (хром CrO3 100,01 16,70* Б-1
триоксид)
Хромоген черний C20H12O7N3S 438,00 — Б-1
(еріохром чорний Т)
Цинк металічний Zn Ат. в. 32,69 Б-1
гранульований 65,38
» сірчанокислий ZnSO4 · 7Н2О 287,55 143,78 Б-1
(» сульфат)
» хлористий безводний ZnCl2 136,29 68,15 Б-1
(» хлорид)
Щавелева кислота Н2C 2O4 · 2Н2О 126,07 63,04 Б-1
Янтарна кислота С4Н 6О4 118,09 59,05 Б-1
* Еквівалентна вага в реакціях окислення — відновлення.
** Еквівалентна вага Н3РО 4 відповідає 98,04 при титруванні по
метиловому оранжевому; при титруванні по фенолфталеїну еквівалентна
вага дорівнює 49,02.
Примітка: Індекси тари означають:
Б-1 —банки скляні з притертою кришкою;
Бо-1 —банки з оранжевого скла з притертою кришкою;
Б-2 —банки скляні з притертою кришкою, всередині вкриті сумішшю
парафіну з поліетиленом;
Б-Зп—банки з корковою пробкою, захищеною поліетиленовою плівкою;
С-1 —склянки з притертою пробкою, вкриті всередині сумішшю парафіну з
поліетиленом;
С0-Зп—склянки із оранжевого скла з корковою пробкою, захищеною
поліетиленовою плівкою;
Со-6д—склянки із оранжевого скла з пробкою спеціальної конструкції;
Ф-2 — поліетиленовий флакон.

Додаток 2
Медична аптечка
та правила використання медикаментів і медичних засобів
Вміст медичної аптечки
№ Медикаменти та медичні Призначення
п/п засоби
1, Пакет перев’язочний Для накладання пов’язок
2. Бинт марлевий Для накладання пов’язок
стерильний

32
 3. Вата гігроскопічна, Для накладання пов’язок
клінічна, хірургічна
4. Джгут Для зупинки кровотечі
5. Гумовий пузир (грілка) Для охолодження ураженої ділянки при
для льоду забитті, вивихах, переломах
6. Шина Для закріплення кінцівки при вивихах та
переломах
7. Склянка Для приймання ліків, промивання очей та
шлунка, для приготування розчинів
8. Чайна ложка Для приготування розчинів
9. Йод (5%-ний Для змазування тканин навколо ран, свіжих
спиртовий розчин) порізів, подряпин на шкірі тощо
10. Нашатирний спирт (10%- Для використання при непритомності
ний розчин аміаку)
11. Кислота борна Для приготування 1-2% розчинів для
промивання очей та шкіри, полоскання рота
при опіках лугами, для примочок на очі при
електричному опіку
12. Сода питна Для приготування 2% розчинів, для
(гідрокарбонат натрію чи промивання очей та шкіри, полоскання рота
натрій двовуглекислий) при опіках кислотою
13. Розчин перекису водню Для зупинки кровотечі з носа, змазування
(3%-ний)_ невеликих ран та подряпин
14. Настойка валеріани Для заспокоювання нервової системи

15. Гірка (англійська) сіль Для приймання всередину при отруєннях

16. Активоване вугілля Для приймання всередину при отруєннях
(порошок)
17. Марганцевокислий Для приймання всередину у вигляді
калій (кристали) слабкорожевого розчину при отруєннях
18. Валідол Для приймання всередину при сильних
болях в серці
19. Анальгін чи інше Для приймання всередину як
знеболююче жарознижуюче та болезаспокійливе
(таблетки)
20. Лейкопластир Для закріплення на тілі окремих медичних
засобів

33
21. Кислота лимонна Для приготування 1% розчинів для
промивання шкіри при попаданні лугів, для
приймання всередину при отруєнні лугами

34
VІ. ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література

1. Агрохімічний аналіз: Підручник / М. М. Городній, А. П. Лісовал,

А. В. Бикін та ін. / За ред. М. М. Городнього. – 2-ге видання. – К.: Арістей,
2005. – 476 с.
2. Городній М. М., Бикін А. В., Нагаєвська Л. М. Агрохімія: Підручник. –
К.: видавництво ТОВ «Алефа», 2003. – 786 с.
3. Минеев В. Г. Агрохимия. - М.: Издательство Московского университета,
1990. – 480 с.
4. Прикладна біохімія та управління якістю продукції рослинництва:
Підручник / М. М. Городній, С. Д. Мельничук, О. М. Гончар та ін. / За ред.
М. М. Городнього. – К.: Арістей, 2006. – 484 с.
5. Радов А. С., Пустовой И. В., Корольков А. В. Практикум по агрохимии:
Учеб. пособие для высш. с. х. учеб. заведений. – М.: Агропромиздат, 1985. –
312 с.

Додаткова література

1. Агрохимические методы исследования почв. – М.: Наука, 1965. – 425 с.

2. Агрохимия / Под ред. Б. А. Ягодина.– М.: Колос, 1982.– 583 с.
3. Аринушкина Е. В. Руководство по химическому анализу почв. Изд. 2-е,
перераб. и доп. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1970. – 487 с.
4. Артюшин А. М., Державин Л. М. Краткий справочник по удобрениям. –
М.: Колос, 1971. – 288 с.
5. Балаєв А. Д., Нестеров Г. І., Тонха О. Л. Географія ґрунтів України:
Метод. посіб. – К.: Видавничий центр НАУ, 2005. – 204 с.
6. Баранов В. І., Гумецький Р. Я. Мінеральне живлення рослин:
Лабораторний практикум (з програмою для комп’ютерного опитування
студентів). – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 57 с.
7. Баславская С. С., Трубецкова О. М. Практикум по физиологии растений.
– Издательство Московского Университета, 1964. – 327 с.
8. Белозерский А. Н., Проскуряков Н. И. Практическое руководство по
биохимии растений. – М.-Л.: Советская наука, 1951. – 389 с.
9. Білик П. П., Ніколайчук В. В. Практикум з ґрунтознавства. – Ужгород:
ВАТ «Патент», 1997. – 125 с.
10. Більська М. В., Сухорська І. М., Вороний В. В., Якобенчук В. Ф.
Методичні вказівки для проведення лабораторних робіт з ґрунтознавства для
студентів агрономічного факультету. – Дубляни, 1984. – 28 с.
11. Біоенергетична оцінка систем удобрення та агротехнологій: Методичні
вказівки для студентів агрономічного факультету і факультету агрохімії та
ґрунтознавства / Ю. О. Тарарірко, М. М. Городній, А. Г. Сердюк та ін. – К.:
35
Видавничий центр НАУ, 2005. – 40 с.
12. Блэк К.А. Растения и почва / Пер. с англ. Э. И. Шконде; Под ред.
Т. А. Работнова. – М.: Колос, 1973.– 503 с.
13. Большой практикум по физиологии растений. Минеральное питание.
Физиология клетки. Рост и развитие: Учеб пособие для студентов биол. спец.
вузов / И. А. Чернавина, Н. Г. Потапов, Л. Г. Косулина, Т. Е. Кренделева; Под
ред. Б. А. Рубина. – М.: Высш. Школа, 478. – 408 с.
14. Булигін С. Ю., Барвінський А. В., Карбач К. С. Оцінка якості земель:
Методичні вказівки. – К.: Видавничий центр НАУ, 2005. – 35 с.
15. Вальков В. Ф. Почвенная экология сельскохозяйственных растений. —
М.: Агропромиздат, 1986. – 208 с.
16. Векірчик К. М. Фізіологія рослин: Практикум. – К.: Вища школа, 1984.
17. Вікторов Д. П. Малый практикум по физиологии растений. Издательство
Воронежского Университета, 1964. – 78 с.
18. Гаврилюк Ф. Я. Полевое исследование и картирование почв. – М.:
Высшая школа, 1963. – 234 с.
19. Гельцер Ю. Г. Биологическая диагностика почв. – М.: Изд-во Моск. ун-
та, 1986. – 81 с.
20. Гнатенко О. Ф., Петренко Л.Р., Капштик М.В., Вітвицький С.В.
Практикум з грунтознавства. – К.: НАУ, 2002. – 230 с.
21. Голубев Б. А. Лизиметрические методы исследования в почвоведении и
агрохимии. – М.: Наука, 1967. – 111 с.
22. Голубев И. Ф. Почвоведение с основами геоботаники. – М.: Колос, 1982.
– 385 с.
23. Городний Н. М. Агрохимия. – Киев: Вища школа, 1990.– 288 с.
24. Городний Н. М., Сердюк А. Г., Деревянчук А. М. Агрохимический
анализ. – Киев: Вища школа, 1985. – 255 с.
25. Гриндель Н. М., Воробьева Л. А. Подготовка почвы к валовому и
фазовому анализу. Часть 1. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. – 66 с.
26. Гродзинский А. М., Гродзинский Д. М. Краткий справочник по
физиологии растений.- Киев: Наукова думка, 1973. – 591 с.
27. Ґрунтознавство з основами геології. Нав. посіб. / О. Ф. Ігнатенко,
М. В. Капштик, Л. Р. Петренко, С. В. Вітвицький. – К.: Оранта, 2005. – 648 с.
28. Гудзь В. П., Лісовал А. П., Андрієнко В. О. Землеробство з основами
ґрунтознавства і агрохімії. – К.: Вища школа, 1995. – 310 с.
29. Гулякин И. В. Система применения удобрений. – М.: Колос, 1970. – 208 с.
30. Деордиев И. Т. Как управлять урожаем на приусадебном участке. –
Ленинград: Редакционно-изд. центр “Культ-информ-пресс” совместно с
коммерч. фирмой “Человек”, 1991. – 112 с.
31. Дзюбенко Н. Н., Колоша О. І. Основи агрохімії.- К.: Радянська школа,
1967. - 224 с.
32. Добровольський В. В. География почв. М.: Просвещение, 1968. – 350 с.

36
33. Довідник із захисту рослин / Л. І. Бублик, Г. І. Васечко, В. П. Васильєв та
ін. К.: Урожай, 1999. — 744 с.
34. Досвід виробництва та маркетингу овочів в Україні (результати
досліджень Проекту аграрного маркетингу за 2004-2005р. – К.: ППФ
«Інфорт», 2006. – 383 с.
35. Доспехов Б. А., Васильєв И. П., Туликов А. М. Практикум по
земледелию: Учеб. пособие для студентов агрономических специальностей
сельскохозяйственных вузов. — М.: Колос, 1977. — 367 с.
36. Дулевич Ж. А., Компанієць Т. А. Техніка безпеки та правила роботи в
вірусологічній лабораторії для студентів біологічного факультету (методичні
рекомендації). – К.: Фітосоціоцентр, 2003. – 29 с.
Єрмаков А. И., Арасимович В. В., Смирнова-Иконникова М. И., Мурри И. К.
Методы биохимического исследования растений. – М.: Ленинград, 1952. –
520 с.
37. Задачник по химическому анализу почв: Учеб. пособие / Л. А. Воробьева,
Н. М. Гриндель, Г. В. Мотузова, Т. А. Рудакова. – М.: Изд-во Моск. ун-та,
1987. – 78 с.
38. Зеликов В. Д., Колюкаева М. Г. Почвоведение. М., 1973. – 229 с.
39. Землеробство та меліорація: Підручник / І. І. Назаренко, І. С. Смага,
С. М. Польчина, В. Р. Червінка; За ред. І. І. Назаренка. – Чернівці: Книги –
XXI, 2006. – 543 с.
40. Зіморій П. К. Четвертинні відклади Української РСР. – К.: Видавництво
Київського університету, 1961. – 550 с.
41. Іванов Н. Н. Методы физиологии и биохимии растений. – М.-Л.:
Сельхозгиз,1946. – 493 с.
42. Казаков Є. О. Методологічні основи постановки експерименту з
фізіології рослин. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 272 с.
43. Калінін Ф. Л. Застосування регуляторів росту рослин в сільському
господарстві. – К.: Урожай, 1989. –166 с.
44. Кімнатні рослини у навчально-виховному процесі з біології: Навчальний
посібник / М. М. Барна, Л. С. Барна, О. О. Семенів, Г. Ф. Яцук. – Тернопіль:
Навчальна книга – Богдан, 2006. – 160 с.
45. Кобилецькі М. С., Терек О. І. Фізіологія та екологія фотосинтезу.
Методичні вказівки до лабораторних робіт із спецкурсу для студентів
біологічного факультету. — Львів: СПОЛОМ, 2005. — 48 с.
46. Козлов М. В., Сервей А. И. Тайны почвенного плодородия. - К.: Урожай,
1986.- 220 с.
47. Копитко П. Г. Удобрення плодових і ягідних культур: Нав. посіб. – К.:
Вища шк., 2001. – 206 с.
48. Кореньков Д. А. Продуктивное использование минеральных удобрений.-
М.: Россельхозиздат, 1985.- 218 с.
49. Крикунов В. Г. Грунти і їх родючість. – К.: Вища школа, 1993. – 287 с.

37
50. Круглов Ю. В. Микрофлора почвы и пестициды. – М.: Агропромиздат,
1991. – 128 с.
51. Крупенников И. А. История почвоведения. – М.: Наука, 1981. – 327 с.
Кулаковская Т. Н. Почвенно-агрохимические основы получения высоких
урожаев. – Мн.: Ураджай, 1978. – 272 с.
52. Кучеренко М. Є., Бабенюк Ю. Д., Войціцький В. М. Сучасні методи
біохімічних досліджень: Учбовий посібник.– К.: Фітосоціоцентр, 2001.– 424
с.
53. Лабораторний і польовий практикум з ґрунтознавства: Навч. посіб. для
студентів агрономічних спеціальностей вищих аграрних закладів /
М. В. Недвига, М. Ю. Хомчак, О. С. Осадчий, Л. Д. Бойко. – К.:
Агропромвидав України, 1999. – 240 с.
54. Лабораторний та польовий практикум з екології / Бейко І. В.,
Боголюбов В. М., Вишенська І. Г., Дідух Я. П., Замостян В. П., Ісаєв С. Д.,
Карпенко В. І., Лаврик В. І., Посудін Ю. І.: Під ред. В. П. Замостяна та
Я.П. Дідуха. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 216 с.
55. Лазаренко Є. К., Коваленко Д. Н. Агрономічні руди України, - Львів:
Видавництво Львівського університету, 1966. – 151 с.
56. Лактіонов М. І. Агрогрунтознавство. – Харків, 1993. – 155 с.
57. Лаптєв О. О. Екологія рослин з основами біогеоценології. – Київ:
Фітосоціоцентр, 2001. – 144 с.
58. Лісовал А. П., Давиденко У. М., Мойсеєнко Б. М. Агрохімія.
Лабораторний практикум - К.: Вища школа, 1984. - 311с.
59. Лукаш О. В. Польова практика з фізіології та екології рослин (екскурсії,
фенологічні спостереження, польові та демонстраційні досліди). – Київ:
Фітосоціоцентр, 2001. – 128 с.
60. Лукашев К. И., Петухова Н. Н. Химические элементы в почвах. – Минск:
Изд-во «Наука и техника», 1970. – 232 с.
61. Лыков А. М., Коротков А. А., Громакова Т. Г. Земледелие с
почвоведением – М.: Агропромиздат, 1985. – 430 с.
62. Любина А. Я, Семенова Ю. М., Полеес М. Э., Чернобельская Г. М.
Руководство к практическим занятиям по технике лабораторних работ. – М.:
Медицина, 1988. – 191 с.
63. Мананков М. К., Мусиенко Н. Н., Мананкова О. П. Регуляторы роста
растений и практика их применения. – К.: Фитосоциоцентр, 2002. – 184 с.
64. Маківчук Ю. В. Екологічно ефективні системи підвищення
продуктивності лучних біогеоценозів Карпат. – К.: Наукова думка, 2003. –
294 с.
65. Методичні вказівки до спецпрактикуму «Спектральні методи
досліджень» для студентів біологічного факультету / Упорядн. А. В. Сиволоб.
– «Фітосоціоцентр», 2002. – 18 с.
66. Мосіюк П. О. Добрива і економіка сільськогосподарського виробництва.
– К.: Урожай, 1974. – 272 с.

38
67. Мусієнко М. М. Фізіологія рослин: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 808 с.
68. Мусієнко М. М., Паршикова Т. В., Славний П. С. Спектрофотометричні
методи в практиці фізіології, біохімії та екології рослин. – К.: Фітосоціоцентр,
2001. – 200 с.
69. Негода О. В. Методичні рекомендації до лабораторних занять з
дисципліни «Фізіологія рослин» для студентів аграрних університетів
агрономічних спеціальностей. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 64 с.
70. Ніколайчук В. І., Белчгазі В. Й. Фізіологія і біохімія рослин. – Ужгород:
Вид-во Ужгородського університету, 2005. – 192 с.
71. Ніколайчук В. І., Белчгазі В. Й., Білик П. П. Спецпрактикум з фізіології і
біохімії рослин. Ужгород, 2000. – 213 с.
72. Ніколайчук В. І., Белчгазі В. Й., Білик П. П. Фізіологія рослин.
Практикум. Навч. посіб. – Ужгород, 1998. – 118 с.
73. Ніколайчук В. І., Білик П. П. Грунтознавство. Частина І (утворення,
склад, властивості грунтів) – Ужгород «Патент», 2000 – 238 с.
74. Ніколайчук В. І., Білик П. П., Матвієць О. Г., Кишко К. М.
Грунтознавство. Частина ІІ. Генезис, класифікація та сільськогосподарське
використання грунтів. – Ужгород, 2004. – 284 с.
75. Овчинникова М. Ф. Химия гербицидов в почве: Учеб. пособие. – М.: Изд-
во Моск. ун-та, 1987. – 109 с.
Орлов Д. С., Мотузова Г. В., Малинина М. С. Методические указания по
обработке и интерпретации результатов химического анализа почв. – М.: Изд-
во Моск. ун-та, 1986. – 109 с.
76. Охорона грунтів: Підручник / М. К. Шикула, О. Ф. Гнатенко,
Л. Р. Петренко, М. В. Капштик. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – 398 с.
77. Охременко Н. С. и др. Виноделие. – М.: Высшая школа, 1969. – 176 с.
78. Петербургский А. В. Практикум по агрономической химии.- М.: Колос,
1968. - 496 с.
79. Петров К. П. Практикум по биохимии пищевого растительного сырья. –
М.: Пищевая промышленность, 1965. – 320 с.
80. Полевой В. В. Физиология растений. — М.: Высш. шк., 1989. — 464 с.
81. Полевой определитель почв / Под ред. Полупанова Н. И., Носка Б. С.,
Кузьмичева В. Г. – К.: Урожай, 1981. – 321 с.
82. Полупан М. І., Соловей В. Б. Величко В. А. Методичні підходи до
створення генетично-субстативної класифікації грунтів України на
параметричній основі // Вісник аграрної науки – 2001. - №11. – С. 14-21.
83. Пособие по проведению анализов почв и составлению агрохимических
картограмм. — М.: Россельхозизддат, 1969. — 328 с.
84. Почвенная съемка / Под редакцией Тюрина И. В., Герасимова И. П..
Иванова Е. Н., Носина В. А. / - М.: Издательство Академии наук СССР, 1959.
– 340 с.
85. Почвенно-экологические условия возделывания сельско-хозяйственных
культур / Под редакцией Медведева В. В. / - К.: Урожай, 1991. – 172 с.

39
86. Почвоведение / Под ред. И. С. Кауричева. – М.: Агропромиздат, 1989. –
720 с.
87. Почвоведение / Под. Ред. Кауричева И. С., Гречина И. П. М.: Колос, 1969.
– 536 с.
88. Почвоведение. Учеб. для ун-тов. в 2 ч. Под. ред. В. А. Ковды,
Б. Г. Розанова. – М.: Высшая школа, 1988. – 400 с. и 368 с.
89. Почвозащитное земледелие. Под общ. ред. А. И. Бараева. М., «Колос»,
1975. – 304 с.
90. Придатність ґрунтів під сади і ягідники / П. Д. Попович, В. А. Джамаль,
Н. Г. Ільчишина, С. О. Скорина; За ред. П. П. Поповича. – К.: Урожай, 1981. –
160 с.
91. Родючість грунтів: моніторинг та управління / За ред. В. Медведева. – К.:
Урожай, 1992.
92. Романюк Н., Цвілинюк О., Микієвич І., Терек О. Фізіологія рослин
методичні вказівки до лабораторних робіт з малого практикуму – Л.: Вид.
центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – 83 с.
93. Руководство по составлению почвенных и агрохимических карт / под
редакцией Соколова А. В. / М.: Колос, 1964. – 383 с.
94. Слєпцов Ю. В. Гідропоніка: Навч. посіб. – К.: Видавничий центр НАУ,
2006. – 79 с.
95. Справочник агрохимика. 2-е изд., перераб. и доп./ Д. А. Кореньков,
К. А. Гаврилов, И. А. Шильников, В. А. Васильев. – М.: Россельхозиздат,
1980. – 286 с.
96. Справочник по удобрению и защите растений в коллективных садах и на
приусадебных участках / И. С. Роман, А. С. Матвиевский, П. Д. Попович и
др.; Под ред. И. С. Романа. – 2-е изд., испр. и доп. – К.: Урожай, 1990. – 176 с.
97. Степанов В. Н. Практикум по основам агрономии: Учеб. пособие для
высш. с. х. учеб. заведений. — М.: Колос, 1969. — 224 с.
98. Субін В. С., Олефіренко В. І. Інтегрований захист рослин: Підручник. –
К.: Вища освіта, 2004. – 336 с.
99. Технології вирощування овочевих культур при краплинному зрошенні в
умовах України // Під ред. Академіка УААН М. І. Ромащенка. – Київ, 2006. –
123 с.
100. Томпсон Л. М., Троу Ф. Р. Почвы и их плодородие. Пер. с. англ.
Конде Э. И. – М.: Колос, 1982. – 462 с.
101. Топольний Р. П., Петреченко В. Р., Яров В. М. Грунтознавство з
основами геології. – Каменець-Подільський: АБЕТКА, 2000. – 116 с.
102. Туев Н. А. Микробиологические процессы гумусообразования. – М.:
Агропромиздат, 1989. – 289 с.
103. Фізіологія рослин. Практикум. За ред. проф. М. М. Мусієнка. К.: Вища
школа, 1995.
104. Фізіологія рослин: Навчальний практикум для студентів біологічного
факультету / Н. Д. Романюк, О. М. Цвілинюк, І. М. Микієвич, О. І. Терек –

40
Львів, 2005. - 160 с.
105. Черный Д. Ю. Почвоведение. В двух томах. – К.: Дніпро, 1988.
106. Шкварик М. М., Делеменчук М. І. Ґрунтознавство. – К.: Вища школа,
1976. – 319 с.
107. Юдин Ф. А. Методика агрохимических исследований: Учебник для
высш. с.-х. учеб. заведений. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Колос, 1980. –
366 с.
108. Kühle G. Zimmerpflanzen in Hydrokultur. – 6 Aufl. – Leipzig: Radebeul
Neumann Verlag, 1990. – 140 p.
109. Petrenko L. R., Starodubtsev V. M., Kravchenko Y. S. Soil Science with the
Elements of Geology: Methodological Guideline for the Laboratory Classes. –
Kyiv: NAU Publishers, 2005. – 62 p.
110. Vojtenko L. V., Kosmatij V. E., Kopilevich V. A. Analytical chemistry.
Manual includes Laboratory training. – Kyiv: NAU Publishers, 2005. – 122 p.

41
 ЗМІСТ

СТОР.
ВСТУП

VІ. ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ

ЛІТЕРАТУРИ
ЗМІСТ

42
 Методичні розробки

Маргітай Л. Г.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ З АГРОХІМІЇ

Підписано до друку р. Формат 60/84/16. Умовн. друк. аркушів 2.

Друк офсетний. Наклад Замовлення №

Видавництво УжНУ “Говерла”

вул. Капітульна, 18, м. Ужгород, Україна, 88 000

43