Режими руху рідини

Англійський фізик Осборн Рейнольдс в 1883 р. експериментально довів,

що при русі рідини мають місце два режими руху: ламінарний та
турбулентний. Схема дослідної установки О.Рейнольдса наведена на рис. 4.1.
С

Рис. 1. Схема дослідної установки О.Рейнольдса

Вона включає напірний резервуар А, в якому підтримується постійний
рівень рідини. До резервуару А приєднана скляна трубка з краном 1, з
допомогою якого можна регулювати витрату. Для візуального
спостереження за режимом, руху рідини передбачено резервуар С, з якого
підфарбована рідина підводиться до скляної трубки.
Витрати вимірюються об'ємним способом з допомогою бачка В. При
малих відкриттях крана 1 швидкість рідини в скляній трубці мала, і
підфарбована рідина рухається окремою струминкою, не перемішуючись з
основною рідиною. Це свідчить, що всі струминки рідини рухаються
паралельно. Такий режим руху рідини називається ламінарним (від
латинського lamina - шар).
При повільному збільшенні відкриття крана 1 швидкість руху рідини в
трубці зростає. Підфарбована струминка починає викривлятись, приймає
форму, близьку до синусоїди, а при подальшому збільшенні швидкості
зовсім розмивається, що свідчить про порушення паралельноструминності
руху і утворення вихорів по всій довжині трубки. Такий режим отримав
назву турбулентного (від латинського turbulentus - безладний).
Дослідами встановлено, що режим руху рідини залежить від швидкості
руху, в'язкості рідини та геометричних розмірів живого перерізу потоку.
Критерієм, що визначає режим руху, є безрозмірний параметр, який
носить назву числа Рейнольдса. Для круглих трубопроводів число
Рейнольдса визначається за формулою

Re= (4.1)
Для трубопроводів (або каналів) інших форм

Re= (4.2)
 середня швидкість руху рідини;
- діаметр трубопроводу;
R – гідравлічний радіус
v— кінематична в'язкість рідини.
Число Рейнольдса, при якому проходить зміна одного режиму іншим,
називається критичним числом- Рейнольдса і позначається Rе(кр).
Встановлено наявність верхньої і нижньої межі критичного числа
Рейнольдса. Для труб Re(кр) ~ 2320 ... 4000, для інших форм русел Re(кр) =
580 ... 1000. Якщо Re< Re(кр) ~ режим ламінарний, при Re > Reр) ~ режим
турбулентний.
Розподіл швидкостей по живому
перерізу потоку при турбулентний режимі руху рідини
Турбулентний режим руху рідини характеризується перемішуванням шарів,
пульсацією швидкості та тиску. Якщо приладом самозаписувачем відміряти
та записати швидкість в зафіксованій точці протягом деякого часу t при
турбулентному режимі руху, то побачимо, що швидкість постійно змінює
свою величину, коливаючись весь час біля деякого осередненого значення uос
яке буде постійним (рис. 4.3). Отже дійсна швидкість u в довільній точці
турбулентного потоку в будь-який момент часу буде :

u = uос ± u , (4.16)
де и ' - швидкість пульсації.

Рис. 4.3 Пульсація швидкості при турбулентному

режимі руху рідини
Розподіл швидкостей (осереднених в часі) в живому перерізі
турбулентного потоку буде суттєво відрізнятися від розподілу швидкостей
при ламінарному режимі. Розподіл швидкостей при турбулентному режимі
буде більш рівномірним, а збільшення швидкостей біля стінок буде
крутішим, ніж при ламінарному режимі. Згідно з теоретичними уявленнями
та на базі дослідних дані;: вважають, що в турбулентних потоках
безпосередньо біля стінок зберігається ламінарний режим руху в тонкому
шарі, що називається ламінарною плівкою. Товщина цієї плівки δпл
вимірюється долями міліметра. Безпосередньо за ламінарною плівкою
розміщується теж достатньо тонкий шар рідини, який є перехідною зоною
від ламінарного до турбулентного режимів. Ламінарна плівка та перехідна
зона складають пограничний шар товщиною δ. За перехідною зоною
розміщується ядро турбулентного потоку. Таким чином, турбулентний потік
складається з ламінарної плівки, перехідної зони та ядра турбулентного г
току (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Епюра швидкостей при турбулентному режимі

руху рідини
Згідно з теорією турбулентності Л.Прандтля в ядрі турбулентного потоку
місцеві осереднені швидкості uос змінюються за логарифмічним законом, що
також підтверджується експериментами:

,
(4.17)
де – максимальна швидкість по осі труби;

– динамічна швидкість;
К = 0,4 – постійна Кармана (для круглої труби);
r – відстань від стінки до точки, де вимірюється напруження тертя
r0 – радіус труби;
Із вищенаведеного слід зробити висновок, що епюра осереднених
швидкостей рідини при турбулентному режимі характеризується наступними
закономірностями:
- швидкості рідини на поверхні стінки труби дорівнюють нулю внаслідок
прилипання частин рідини до стінок;
- в пристінному пограничному шарі швидкості рідини досягають значної
величини, мало чим відрізняючись від швидкостей в ядрі потоку, тому
найбільші градієнти швидкості виникають біля стінок;
 - в ядрі турбулентного потоку швидкості рідини змінюються підносно
мало, а тому невеликий і градієнт швидкості.
У зв'язку з цим коефіцієнт Коріоліса а, що враховує нерівномірність
розподілу швидкостей в живому перерізі потоку (3.45), при турбулентному
режимі значно менший, ніж при ламінарному.

Втрати напору при русі рідини в трубопроводах.

Втрати напору при турбулентному режимі
руху рідини. Формула Дарсі-Вейсбаха
Л.Прандтль вважав, що безпосередньо біля стінки в пограничному шарі
сили молекулярної в'язкості мають той же порядок, що й сили інерції, і що
безпосередньо в цьому шарі сконцентрована гальмівна дія стінки.
Як показують досліди, біля стінки при турбулентному русі рідини
втрачається близько 80 ... 90 % загальної кількості втрат енергії від
молекулярної в'язкості. Це зумовлено наявністю великих градієнтів
швидкості в цьому шарі, що викликає великі дотичні напруження. За межами
цього шару, у відповідності до гіпотези Л.ГІрандтля, в'язкість рідини
можливо взагалі не враховувати.
Аналіз руху рідини в пристінному шарі показує, що втрати напору
(енергії) залежать від стану самої стінки (її шорсткості).
В залежності від товщини в'язкого шару (пограничного шару) δ та
середньої висоти виступів шорсткості Δ відрізняють гідравлічно гладкі та
гідравлічно шорсткі стінки. Якщо товщина в'язкого шару δ буде більше
абсолютної висоти виступів шорсткості Δ (рис. 4.5,а), то такі стінки будуть
гідравлічно гладкими. У цьому випадку виступи шорсткості покриваються
в'язким ш ром і втрати енергії (напору) по довжині практично не залежать
від шорсткості стінок. Якщо δ < Δ, то стінки будуть гідравлічно шорсткими
(рис. 4.5,6), При таких стінках обтікання виступів шорсткості буде
проходити з відривом рідини від них.
Якщо δ ≈Δ то такі стінки називаються перехідними від гладких до
шорстких.
Товщина в'язкого шару δ не постійна і залежить від числа Рей- польдеа. При
збільшенні числа Рейнольдса (тобто при збільшенні швидкості) товщина
в'язкого шару зменшується. Таким чином, товщина δ може зменшитись
настільки, що виступи шорсткості А стануть більшими, ніж товщина
в'язкого шару (Δ > δ), тобто гідравлічно гладкі стінки стануть гідравлічно
шорсткими.
 Рис. 4.5 Гідравлічно гладкі (а) та гідравлічно шорсткі (б) стінки
Величину втрат напору при турбулентному режимі руху рідини можна
визначити з основного рівняння рівномірного руху рідини