РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ
«РЕГІОНАЛЬНЕ ТА
ТРАНСКОРДОННЕ
СПІВРОБІТНИЦТВО»
НА ТЕМУ:
«ДОКУМЕНТИ
БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ»

Підготувала студентка групи МВ-31 Антонюк Софія

ВСТУП

Болонський процес спрямований на

формування єдиного відкритого
європейського простору у сфері освіти,
впровадження кредитних технологій на базі
європейської системи трансферу кредитів,
стимулювання мобільності і створення умов
для вільного пересування студентів,
викладачів, науковців в межах європейського
регіону, спрощення процедури визначення
кваліфікацій, що сприятиме
працевлаштуванню випускників і студентів на
європейському ринку праці.
 Історія Болонського процесу офіційно почалася

1. СУТНІСТЬ з підписання Болонської декларації у 1999 році,

проте її передісторія сягає 1954 року, коли було
підписано Європейську культурну конвенцію, в якій

БОЛОНСЬКОГО наголошується на необхідності заохочення

громадян усіх держав до вивчення мов, історії
такультури інших країн і спільної для них культури.

ПРОЦЕСУ

Цілі
1 Болонського
побудовадо 2010
процесу 5
р.європейського підвищення якості
простору вищоїосвіти
як ключового 2 освіти та підвищення
центральної ролі
напрямкурозвитку університетів
мобільності громадян підвищення
престижності у 3 4
світієвропейської
вищої школи забезпеченняконкурен досягненнябільшої
тноздатностієвропейсь сумісності
ких вузів
 2. ВЕЛИКА ХАРТІЯ
УНІВЕРСИТЕТІВ
(MAGNA CHARTA
UNIVERSITATUM) 1988.

Велика хартія університетів (Magna Charta

Universitatum) – це результат пропозиції, з якою в
1986 році Болонський університет звернувся до
провідних університетів Європи. Ідею складання та
підписання такого документа підтримала наукова,
освітянська та політична еліта Європи. На зустрічі в
Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80
європейських університетів обрали раду з восьми
членів – керівників провідних європейських
університетів та представників Ради Європи – для
розробки проекту Хартії, який було складено в
Барселоні у січні 1988 року.
3. ЛІСАБОНСЬКА КОНВЕНЦІЯ

Конвенція містить угоди: про визначення

основних термінів (доступ; прийом;
оцінка вищих навчальних закладів і
програм; оцінка індивідуальних
кваліфікацій); компетенцію державних
органів; основні принципи оцінки
кваліфікації; визнання кваліфікацій, що
забезпечують доступ до вищої освіти;
визнання періодів навчання; визнання
кваліфікацій вищої освіти; визнання
кваліфікацій біженців, переміщених осіб
та осіб, що знаходяться в становищі
біженців; інформацію про оцінку вищих
навчальних закладів і програм;
інформацію з питань визнання;
механізми здійснення; прикінцеві
положення.
 4. СОРБОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ
Спільна декларація про гармонізацію
архітектури європейської системи вищої
освіти” (Париж, 1998) підписана
міністрами освіти Франції, Німеччини,
Великобританії та Італії, яка починається
словами, що найбільш точно
характеризують основну ідею цього
документу: “Останнім часом європейський
процес набув надзвичайно великого
розвитку. Та якими б суттєвими не були ці
здобутки, вони не повинні затіняти той
факт, що Європа – не лише зона євро,
банків та економічних інститутів: вона
також має бути Європою знань”.
 “Європейська зона вищої освіти” (Болонья, 1999), основний
зміст якої полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися до
2010 р. привести свої системи вищої освіти у відповідність до
єдиного стандарту. Вихідні позиції учасників процесу в тексті
Болонської декларації формулюються так: “Європа знань” є на
сьогодні широковизнаним незамінним фактором соціального і
людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення
та інтелектуального збагачення європейських громадян1.

5. БОЛОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ
6. ПРАЗЬКЕ КОМЮНІКЕ 2001 р.

19 травня 2001 р. було підписано Празьке

комюніке представниками 33 країн
Європи, на якому країни знову
підтвердили свою позицію щодо цілей,
визначених Болонською декларацією.
Учасники високо оцінили активну участь
у процесі Європейської асоціації
університетів та національних
студентських спілок Європи. На саміті
було виявлено важливі елементи
Європейського простору вищої освіти, а
саме: постійне навчання протягом усього
життя; мотивоване залучення студентів
до навчання; сприяння підвищенню
привабливості та
конкурентоспроможності Європейського
простору вищої освіти для інших регіонів
світу.
7. БЕРЛІНСЬКЕ КОМЮНІКЕ 2003
Берлінська конференція міністрів вищої
освіти у вересні 2003 року засвідчила, що цей
динамічний процес набирає сили, залучаючи
нові країни. Як зазначено в Берлінському
комюніке, країни, що підписали Європейську
культурну конвенцію, можуть стати членами
Європейської зони вищої освіти за умови, що
вони підтвердять свою згоду впроваджувати
положення Болонського процесу у своїх
системах вищої освіти.
8. БЕРГЕНСЬКЕ
КОМЮНІКЕ 2005

На конференції в Бергені було уточнено, що європейський

простір вищої освіти – це не єдина уніфікована система освіти,
а група національних систем, що розвиваються відповідно до
спільно погоджених принципів. При цьому пріоритет, як
зазначено конференціями в Бергені та Лондоні, надається
розвитку таких напрямів:

трициклова система освіти;

національні системи гарантій якості, що ваємодіють;

взаємне визнання ступенів і термінів навчання

 9. ЛОНДОНСЬКЕ КОМЮНІКЕ 2007.

На Конференції міністрів європейських країн,

відповідальних за сферу вищої освіти, що відбулася у
Лондоні 16-19 травня 2007 року, був констатований факт
значного наближення до реалізації ідеї Європейського
простору вищої освіти, а також досягнення певних
успіхів у запровадженні національних систем
кваліфікацій.
10. ЛЮВЕНСЬКЕ КОМЮНІКЕ
У цьому зв'язку формулюються
пріоритети до 2020 р.:
- Соціальний вимір: рівноправність
при доступі до вищої освіти та його
завершенні.
- Освіта протягом всього життя -
розвиток, розробка методів оцінки
та визнання;
- Підвищення рівня
працевлаштування випускників;
- Розвиток дослідницької та
інноваційної діяльності;
- Міжнародна відкритість;
- Мобільність;
- Поліпшення і розширення збору
даних станом освіти, його динаміці
і перспективам;
- Розробка багатовимірних
інструментів забезпечення
прозорості освіти в різних країнах і
ВУЗах;
Відзначені значні досягнення
Болонського процесу, що
залучив до себе увагу всього
світу. Визнано, що цілі
Болонського процесу,
здебільшого, досягнуті. При
цьому зазначено, що деякі з
цілей реалізовані в різному
ступені і заради їх цілковитого
досягнення необхідна подальша
робота.

11. БУДАПЕШТСЬКО-ВІДЕНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ 2010