Лекція 1

тема : «Європейська освітня інтеграція, болонський процес і

стандартизація вищої освіти в Україні»

План .

1) Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні.

2) Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти.

3) Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу.

4) Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти.

5) Стандарти вищої освіти.

1) Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні.

Реалізуються принципи незалежності освіти від будь-якої політичної влади,

відповідальності перед суспільством, підпорядкування завдань навчання,
виховання й професійної підготовки фахівців потребам і інтересам
суспільства. Корисним для вітчизняної вищої школи може стати досвід
європейських країн у демократизації освіти, розвитку автономних засад у
діяльності вищих навчальних закладів, орієнтації навчального процесу на
національний і загальноєвропейський ринки праці. Результат руху на шляху
духовного прогресу залежить, передусім, від нашої спроможності усунути всі
вади в освітянській сфері – і ті, що успадковані від тоталітарного режиму, і
ті, які з’явилися вже на етапі розбудови Української держави.

Основні етапи розвитку вищої освіти в Україні Історія вищої освіти в

Україні починається в 1576 р., коли Костянтин Острозький заснував у місті
Острог

2.Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти

Болонський процес – це процес європейських реформ, що був

спрямований на створення до 2010 року спільної Зони європейської вищої
освіти. Цей процес розпочався в 1999 році з підписання Болонської
декларації, згідно з якою освітні системи країн-учасниць повинні бути
змінені, щоб сприяти вирішенню таких проблем: – полегшеному переїзду
громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування в Зоні
європейської вищої освіти; – зростанню привабливості європейської вищої
освіти; – розширенню меж Європи та забезпеченню її подальшого розвитку
як стабільного, мирного, толерантного суспільства. З 2005 р. почалось
активне впровадження в українські вищі навчальні заклади Болонського
процесу, у ході якого відбуваються реформи й зміни, що спрямовані на
реалізацію внутрішнього потенціалу вітчизняної системи вищої освіти при
одночасному використанні кращого досвіду європейських вищих навчальних
закладів, які орієнтуються на гуманістичні традиції університетської вищої
школи .

3) Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу.

Після проголошення державної незалежності України розпочався новий етап

розвитку вищої освіти в державі. Його основні прикмети: розширення
міжнародних зв’язків українських вищих навчальних закладів,
запровадження в навчальний процес обчислювальної техніки, демократизація
управління в системі освіти, запровадження студентського самоврядування,
розширення мережі вищих навчальних закладів, відкриття приватних ВНЗ.
Більша частина колишніх інститутів отримала ІІІ–ІV рівень акредитації й
відповідно статус університету або академії. Нині в країні налічується 1003
вищі навчальні заклади, з яких понад триста університетів і академій, майже
40 відсотків з них стали національними. Український професорсько-
викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, з яких 12 відсотків –
професори. Подібно до американської та європейської системи вищої освіти
у вітчизняних ВНЗ запроваджені кваліфікаційні рівні “бакалавр” і “магістр”.

Проте вищі навчальні заклади України не беруть на себе роль

методологічних центрів, новаторів, осередків суспільних перетворень, за
якими має йти країна. Відбувається нехтування передовими науковими
дослідженнями в закладах освіти, які є основою університетської підготовки.
Система наукових ступенів складна в порівнянні із загальноєвропейською,
що ускладнює мобільність викладачів і науковців у Європі. Вищі навчальні
заклади України сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з
вищою освітою: заклади 1–2 рівнів акредитації готують молодших
спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3–4 рівнів акредитації готують
бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном прийнята двоступенева
система вищої освіти. Навчальні заклади готують бакалаврів (3–4 роки
навчання) і магістрів (ще 1,5–2 роки). Це відповідає європейським
стандартам. Запровадження нової кваліфікаційної системи не привело до
скасування кваліфікації “спеціаліст”, тому виникла плутанина з рівнями
“спеціаліст” та “магістр”. Через усе це наш диплом, на жаль, поки що не
визнається в Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть
улаштуватися на роботу за фахом.
4) Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти.

У 1957 р. 6 провідних європейських країн (Велика Британія, Греція, Італія,

Люксембург, Франція, ФРН) створили “Спільний ринок”, досвід якого
засвідчив можливість і доцільність утворення більш тісного союзу,
розширення його функцій. У 1992 р. у Маастріхті (Нідерланди) була
підписана угода про утворення Європейського Союзу, до якого невдовзі
приєдналася ще низка європейських країн. Нині до ЄС входять 27 країн. У
Маастрихтській угоді створення ЄС цілі цієї організації визначені як
утвердження ЄС на міжнародній арені, розвиток співробітництва в галузі
юстиції та внутрішніх справ, сприяння економічному, соціальному,
культурному прогресу, збереження й примноження спільного багатства,
утворення тісного союзу народів Європи. Для виконання Маастрихтської
угоди створені керівні органи ЄС (Європарламент, Єврокомісія та ін.),
запроваджена єдина європейська валюта (євро), громадяни ЄС отримали
можливість вільно пересуватися в його межах, влаштовуватися на роботу й
отримувати освіту в будь-якій країні-співзасновниці. Важливим напрямом
розвитку співробітництва європейських країн стало формування єдиного
освітнього простору.

5) Стандарти вищої освіти.

Європейська система перезарахування кредитів – ECTS

Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) була розроблена в

експериментальному проекті, організованому в рамках програми “Іразмес” як
засіб покращення визнання освіти для навчання за кордоном. ECTS
забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між
навчальними закладами й розширити можливості вибору для студентів.
Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів
закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання
(кредити і оцінки), а також забезпечує засобами для інтерпретації
національних систем вищої освіти. ECTS базується на трьох ключових
елементах: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів),
взаємна угода (між закладами-партнерами й студентом) і використання
кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці
три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних
документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту й
переліку оцінок дисциплін.
 Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом “від найбільшого до
найменшого”. За відправну точку потрібно брати повну структуру програми
та звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти в навчальному
році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання.
Розподілення кредитів для індивідуальних блоків курсу на основі принципу
“від найменшого до найбільшого” є дуже складним і може збільшити
кількість кредитів до 60 на рік, роблячи, таким чином, перезарахування
кредитів дуже важким. Необхідно уникати використання дробових чисел у
рейтингах кредитів (наприклад, 1,82 кредитів) або, принаймні, обмежувати
до використання половинок кредитів.