МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ КОНСТРУЮВАННЯ ОДЯГУ І

ПІДПРИЄМНИЦТВА

МІЗРАХ А.А.
ЗАХАРОВА Е. А.

ОСНОВИ КОНСТРУЮВАННЯ ВИРОБІВ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів денної і заочної форм навчання

ІІІ КУРС, 5 семестр
Галузь знань: 18 «Виробництво та технології»
Спеціальність: 182 «Технології легкої промисловості»

Вінниця 2019
 Захарова Е.А. Основи конструювання виробів: Опорний конспект лекцій для
студентів ІІІ курсу, 4 семестру спеціальності: 182 «Технології легкої
промисловості» денної і заочної форм навчання. – ВІКОП, Вінниця, 2019 с.124

В даному навчально-методичному посібнику розкривається основний зміст

навчальної дисципліни. Матеріал викладений логічно, системно, цілісно. Чітко
формулюються навчальні проблеми дисципліни, визначаються взаємозв’язки між
темами і розділами.

Навчально-методичний посібник розглянуто і схвалено на засіданні кафедри

ТКШВ від __ __ 2019 року протокол №__

Рецензент: д.т.н., проф. Нахайчук О.В.

 ЗМІСТ

Змістовий модуль 7. Підготовка конструкторської документації

моделей одягу до впровадження у виробництво
Тема 28 Основні завдання конструкторської підготовки виробництва
Тема 29 Методи виконання проектних робіт при розробці нових
моделей одягу.
Тема 30 Розробка конструкції моделей одягу з використанням базових
основ.
Тема 31 Загальна структура характеристик бюро підприємств.
Тема 32 Принципи побудови креслень лекал деталей швейних виробів
Тема 33 Технічне розмноження лекал деталей одягу (градація).
Змістовий модуль 8. Проектування конструкції чоловічого
плечового та поясного одягу
Тема 34 Вихідні дані для конструювання чоловічого одягу.
Тема 35 Характеристика типових конструкцій чоловічих брюк.
Тема 36 Конструкція похідних деталей і допоміжних лекал чоловічих
брюк.
Тема 37 Загальні відомості про чоловічі жилети.
Тема 38 Характеристика типових конструкцій чоловічих піджаків.
Тема 39 Розробка і побудова двошовного класичного рукава для
чоловічого піджака.
Тема 40 Побудова силуетної основи піджака на фігури великої
повноти.
Тема 41 Типові конструкції чоловічих пальт.
Тема 42 Особливості побудови конструкції пальто з відрізним бочком.
Особливості побудови бічних зрізів.
Тема 43 Побудова конструкції коміра для чоловічого пальто.
 Змістовий модуль 7
Основні завдання конструкторської підготовки виробництва.

Тема 28 Загальна структура експериментальних служб підприємства та їхні функції

Зміст
1. Загальні відомості. Послідовність створення нових моделей одягу.
2. Загальна структура художньо-конструкторських бюро підприємств.
3. Етапи конструкторської підготовки до запуску нових моделей одягу в
виробництво.
4. Шляхи удосконалення конструкторської підготовки виробництва.

1. Загальні відомості. Послідовність створення нових моделей одягу.

Потреба виставити нову модель для масового виробництва не лише в вигляді зразка, а
відповідно мати також всю необхідну документацію для впровадження моделі в виробництво
(підготувати лекала до розкрою тканини, здійснити їхнє технічне розмноження (градацію),
подати необхідні дані з технології виготовлення моделі і т.д.) позначилась на формуванні
другого етапу робіт, а саме конструкторської підготовки виробництва. Це є заключне інженерне
опрацювання конструкції моделі та розробка робочої конструкторської документації. Отже
звідси випливає, що процес створення нової моделі - це процес колективної праці художника-
модельєра, інженера-кон-структора, інженера-технолога та інших спеціалістів. Необхідно
також зазначити, що в останні роки спостерігається тяга до переорієнтації в системі підготовки
виробництва з оперативних, технічних етапів на виробничі, тобто безпосередньо на конс-
трукторську підготовку виробництва (КПВ) та технологічну підготовку виробництва (ТПВ).
При цьому ефективність КІШ, ТПВ та виробництва в цілому визначається найменшими
трудовими, матеріальними, енергетичними затратами, тому значну увагу потрібноприділяти
попередньому забезпеченню КПВ та ТПВ.
Отже чітке планування та управління виробничою діяльністю підприємства в значній мірі
визначається конструкторсько-технологічною підготовкою виробництва. В завдання КПВ
входить відбір та узгодження зі всіма службами колекції моделей, прийнятої (ухваленої) до
впровадження, планування послідовності розробки нових моделей, проектування їх
конструкцій, розрахунок трудовитратта планової собівартості.
Конструкторська підготовка виробництва може виконуватись як в Будинках моделей одягу
(БМ), так і в художньо-конструкторських бюро та в експериментальних цехах чи дільницях
підприємства.
Розробка моделей в зазначених проектних організаціях має відповідні особливості, але
принципова суть процесу створення нових моделей може бути подана наступною послідовністю
основних етапів робіт:
1. Підготовка художниками ескізів нових моделей одягу (відповідно з технічним
завданням). При цьому вивчаються рішення центрів розвитку моди. Підлягають аналізу також
моделі відповідного асортименту одягу, які розроблялись раніше. Отже, таким чином
враховується фактор спадковості.
2. Відбір художньо-технічною радою (ХТР) Будинку моделей ескізів моделей та
узгодження їх з під-приємством-замовником.
3. Підготовка конструктором та художником первинного зразка моделі (моделі-
конструкції).
4. Доопрацювання первинного зразка моделі, внесення уточнень в рішення
конструкції нової моделі, в рішеннях як художньо-естетичних, так і інженерно-технічних
завдань, в технологічне відпрацювання моделі.
5. Затвердження моделі-конструкції на ХТР.
 6 Оформлення підприємством угоди з моделюючою організацією на
розробку технологічної документації для впровадження моделі в масове
виробництво.
7 Підготовка промислового зразка-конструкції (художник спільно з конструктором, який
розробив модель-конструкцію, здійснює контроль за внесеними змінами і уточнюваннями в
конструкцію моделі, також слідкує за якістю посадки виробу на типовому манекені або фігурі
людини).
8. Затвердження готового зразка-конструкції на ХТР.
9. Підготовка технічної документації; робота з технічного розмноження лекал,
нормування сировини, визначення прейскурантної
групи вартості виробу. Основу технічної документації складають: технічний опис моделі,
креслення деталей технічного розмноження та мате
ріали з економічних показників.
10. Передача комплекту технічної документації разом зі зразком виробу швейному
підприємству.
Колекції моделей відповідно до асортименту фабрики комплектують як з числа моделей,
розроблених в моделюючих організаціях, так і з числа моделей, розроблених безпосередньо в
експеримент&чьних цехах фабрик. Так виконується план оновлення асортименту виробів.

2. Загальна структура художньо-конструкторських бюро підприємств.

Експериментальний цех проводить такі види робіт:
1) відтворення моделей та конструкцій, закуплених на стороні;
2) розробка моделей напрямної колекції;
3) розробка моделі та конструкції з врахуванням конкретних умов
виробництва (напівфабрикати та дрібні партії);
4) надання практичної допомоги закрійникам на робочих місцях;
5) проведення занять та семінарів з закрійниками;
6) проведення ХТР;
7) проведення показів моделей;
8) оцінка рівня якості роботи закрійників з моделювання та конструювання;
9) розробка та розмноження основ лекал та дрібних деталей і доведення їх до кожного
закрійника:
10) створення ескізів напрямної колекції для творчої папки худо-жника-консультанта;
11) розробка замальовок модних силуетів та характерних деталей для оформлення кабіни
примірювання.
В плані роботи експериментального цеху також повинен бути передбачений час для
розробки моделей, конструкцій та лекал відповідно до заявок цехів (ательє).
Методика впровадження виробів нового модного напрямку передбачає три основні етапи:
збір інформації, підготовка моделі-конструкції, впровадження.

3. Етапи конструкторської підготовки до запуску нових моделей одягу в виробництво.

В склад художньо-конструкторського бюро входять чотири групи спеціалістів, які можна
об'єднати в дільниці (відділи): моделювання, конструювання, технологічний та нормування.
Відділ моделювання визначає художньо-технічний рівень продукції. До його складу входять
художники, модельєри та конфекціонери. Керує відділом головний художник. Основні завдання
відділу - це ескізна проробка промислової колекції, а також створення зразків моделей, що
відповідають сучасному рівню моделювання, конструювання та прогресивної технології.
Художники приймають участь у відборі промислових колекцій моделей на ярмарки оптового
продажу, здійснюють авторський нагляд за випуском виробів відповідно зразку-еталону, розроб-
ляють технічні завдання на створення нових за структурою та оформленням тканин, фурнітури
та оздоблювальних матеріалів для підприємств суміжних галузей промисловості, разом з
торговельними органівиставок-продажів, конференцій покупців для вивчення їх запитів на нові
види продукції.
Конструкторський відділ. Керівництво відділом здійснює головний конструктор. В
функції відділу входять розробка конструкцій промислових колекцій нових моделей одягу
відповідно до технічного завдання та підготовка моделей виробів за договірними цінами, а
також для випуску виробів малими серіями. Конструктори цього відділу розробляють,
комплектують та ретельно відпрацьовують всю технічну документацію і готують моделі до
запуску в виробництво. Велику роботу проводить відділ з удосконалення процесів моделювання
та конструювання, з питань уніфікації та стандартизації одягу.
Основні завдання групи технологів - розробка найбільш прогресивної та енергозберігаючої
технології, створення уніфікованої групової технології асортиментних серій моделей, проробка
нових структур матеріалів для визначення їх швейних властивостей та розробка рекомендацій
для виробництва.
Група нормування нормує витрати основних та оздоблювальних матеріалів і розробляє
заходи для їхньої економії.
Важливу роль в якості випущеної продукції, її конкурентоздатності та рентабельності
відіграє робота художньо-технічної ради (ХТР). В склад ХТР підприємства входять ви-
сококваліфіковані спеціалісти різних відділів, представники торгівлі та інших зацікавлених
організацій.
ХТР підприємства виконує такі основні функції:
- затверджує нові моделі швейних виробів, призначених для впровадження у
виробництво, зразки-еталони на нову продукцію та визначає термін їх дії, визначає художній та
технічний рівень моделей нового асортименту;
- перезатверджує в зв’язку із закінченням терміну дії зразки-еталони на продукцію
поточного випуску та визначає термін їх дії;
- рекомендує зразки моделей для експонування на виставках чи для участі в
конкурсах;
- оцінює якість промислових колекцій для їхньої підготовки на ярмарках оптового
продажу товарів;
- приймає рішення про знаття з виробництва виробів, які не відповідають вимогам
моди та комп’ютери попиту;
- розглядає організаційні питання з удосконалення промислового моделювання та
конструювання, з взаємовідносин із підприємствами суміжних галузей, здійснює авторський
нагляд за виготовленням моделей, оцінює роботу спеціалізованих магазинів по реалізації
продукції.
 Тема 29 Методи виконання проектних робіт при розробці нових моделей одягу

Зміст
1.Принципи інженерно-художнього проектування. Етапи проектування.
2. Аналіз моделей – аналогів. Технічне завдання.

1.Принципи інженерно-художнього проектування. Етапи проектування.

Структура розробки нових моделей одягу (НМО):
1.Завдання на розробку НМО.
2.Аналіз напряму моди, вимог до одягу, властивостей матеріалу, технології виготовлення.
3.Розробка і затвердження ескізів НМО.
4.Підбір з раніше розроблених або побудова базових конструкцій (БК) одягу,
моделювання, розробка первинних лекал.
5.Виготовлення моделей, проведення примірок, внесення змін у конструкцію (за
результатами примірок).
6.Виготовлення остаточних лекал, затвердження моделі.
7.Розробка проектно-конструкторської документації (ПКД).
8.Впровадження моделей у виробництво.

-2-
Аналіз моделей – аналогів. Цей процес трудоємкий, тому при підборі моделей –аналогів
добиваються того щоб їх кількість була мінімальною, але щоб вони мали як можна більше
варіантів подібних параметрів з виробом, що проектується.
Аналіз моделей-аналогів проводять для встановлення показника якісного рівня
проектованого виробу на основі кращих вітчизняних і зарубіжних зразків аналогічних моделей.
При аналізі визначають основні параметри конструкції одягу: величини прибавок на вільне
облягання і їх розподіл по ділянках для створення модного силуету; розміри основних ділянок
спинки і полички, ширину виробу, довжину до талії і низу; величини передньо-заднього і
бічного балансів, ширину і глибину горловини пілочки і спинки. При цьому необхідно звернути
увагу на декоративно-конструктивне оформлення моделей: наявність й розташування на
основних деталях рельєфних швів, складок, защипів, кокеток розташування й оформлення
кишень, оформлення лацканів, застібки й кінців коміра, форму рукавів, оформлення спідниці.
Для розробки конструкції деталей нової моделі в виробництві широко застосовуються
уточнені відповідно до тенденцій моди базові основи. За відсутності таких базових основ
використовують креслення основи старих моделей або викреслюють нову базову основу.
Розробка конструкції і моделювання основних деталей двох-трьох моделей жіночого
пальта виконують з використанням методики і технічних прийомів.
1. Спосіб технічного моделювання вибирають в залежності від способу завдання моделі (у
вигляді зразка, фотографії, малюнка) для кожного вузла конструкції.
2. Розміри деталей (ширину лацкана, довжину кінців коміра і ін.) визначають шляхом їх
порівняння з розмірами на малюнку або з розмірами стандартних деталей.
При розробці конструкції жіночого легкого плаття на кресленні основи спинки й пілочки
наносять конструктивні лінії, характерні для всіх вибраних моделей, використовуючи прийоми
технічного моделювання (перенесення виточки, членування деталей рельєфними швами,
конічне розширення деталей т.д).
Конструкції сімейства моделей розробляють на підготовленному кресленні конструктивної
основи. Відповідно до ескізу на креслення переносять модельні особливості кожної моделі
послідовно. При розробці окремих модних елементів (розширення виробів по лінії низу,
розширення рукавів, створення м'яких форм ліфа й ін.), що не піддаються розрахункам за
правилами технічного моделювання, можуть виникати деякі труднощі. У цьому випадку можуть
бути корисними приведені на рис. 3 конструктивне рішення жіночих спідниць - з різним
розширенням по лінії низу.
 Тема 30 Розробка конструкції моделей одягу з використанням базових основ.

Зміст
1.Аналіз моделі. Вибір БО.
2.Типові конструкції.
3. Технологічність конструкції виробу. Уніфікація деталей конструкції.
4. Виробнича та експлуатаційна економічність

1.Аналіз моделі. Вибір БО.

Вивчення модельних особливостей повинно виконуватись разом з описом зовнішнього
вигляду моделі в такій послідовності: вид одягу і тканини, силует, покрій, характеристика
деталей і оздоблення, особливості технологічної обробки. Рекомендовані розміри, рости, і
повноти. Потрібно провести перевірку відповідності розроблених креслень основних деталей
моделей з ескізами.
Слово «модель» в перекладі з латинської означає зразок (міра, норма). В нашому випадку
модель це зразок одягу який задумав художник-модельєр. Моделювання це творчий процес
створення моделі з урахуванням її призначення, зовнішнього і внутрішнього обрисів людини,
властивостей матеріалів.
Під «технічним моделюванням» розуміють процес розробки креслень і зразка одягу по
базовій готовій моделі. Розроблений зразок є еталоном форми і конструкції для масового
виробництва одягу.
Існують три роди критеріїв вибору відповідної базової основи для перетворення її в
конструкцію заданої моделі.
Критерії першого роду характеризують вид одягу і тканини, крій і силует, розмір,
зростання і повноту. Наприклад, основа демісезонного пальта з шерстяної тканини з вшивними
рукавами напівприлеглого силуету на жіночу фігуру 158-96-104.
За допомогою критеріїв другого роду основу оцінюють з погляду посадки на фігурі і
форми виробу. Перетворення основи методами технічного моделювання це є створення нового
силуету одягу і звичайно не дають поліпшення посадки. Оцінка конструктивної основи в
лекалах проводять по величині передньо-заднього і бічного балансів. Величина передньо-
заднього балансу визначається по різниці рівнів вершин горловини пілочки і середнього шва
спинки, а бічного балансу - по різниці рівнів кінців плечових зрізів і величини кутів спрасування
або розхилу виточок. Просторова форма залежить від наявності виточок, рельєфних швів або
спеціальної технологічної обробки. Відібрані для роботи конструктивні основи повинні
володіти високими показниками по критеріях другого роду.
Критерії третього роду пов'язані з габаритними розмірами основи і характеризують
ширину і довжину деталей. Якщо різниця між ширинами основи і моделі перевищує відхилення,
що допускаються, на даний вид одягу, то проводять уточнення конструкції основи. В
середньому відхилення розмірів деталей по ширині не повинні перевищувати ±0,5 см, а для
розмірів по обхвату ± 1 см.
Розміри деталей спинки і пілочки по ширині уточнюють з боку пройми, деталей рукава - з
боку ліктьових зрізів, а половинок брюк - симетрично змінюючи положення бічних і крокових
зрізів. Розміри деталей по довжині уточнюють по формулах, в яких довжина виробу або деталей
Дв визначається підсумовуванням розмірної ознаки Дш.к і прибавки до довжини виробу Пд.в.
Наприклад, для пальта і плаття прилеглого і напівприлеглого силуетів Дв=Дш.к+ Пд.в, де
Дш.к - відстань від шийної точки до коліна.
Успіх роботи по технічному моделюванню залежить не тільки від правильного вибору
основи, але і від технічно грамотного використовування прийомів перетворення лекал. При
виборі силуетної основи для жіночих виробів в процесі розробки конструкції методами
технічного моделювання потрібно віддавати перевагу типовим конструкціям.
При розробці моделей жіночих виробів необхідно уточнити довжину виробу з
урахуванням направлення моди на поточний сезон. Замальовки, вибрані з журналів повинні
бути зручні для роботи по технічному моделюванню. На них чітко повинно бути видно
конструктивні лінії і мілкі деталі.
Вивчення модельних особливостей повинно виконуватись разом з описом зовнішнього
вигляду моделі в такій послідовності: вид одягу і тканини, силует, покрій, характеристика
деталей і оздоблення, особливості технологічної обробки. Рекомендовані розміри, рости, і
повноти. Потрібно провести перевірку відповідності розроблених креслень основних деталей
моделей з ескізами.

2.Типові конструкції.
Розробка нової моделі одягу для промислового виготовлення ведеться на базовий розмір і
зростання в рекомендованій для моделі розмірної і повнотної групі. Лекала деталей моделі для
решти розмірів і ростів одержують технічним способом градації (застарілий термін -
«розмноження»).
Типова конструкція одягу - найбільш характерна котра спеціально не створюється, а
проявляється в результаті практики, досвіду.
Базова конструкція одягу – приймається в якості основної.
Принципово різних конструкцій одягу які визначаються поняттям «покрій», є значно
менше ніж моделей. Більшість моделей одягу не мають суттєвих відмінностей в конструкції
основних деталей, покрої. Вони відрізняються лише модельними особливостями ( формою і
шириною борту, лацканів, карманів, оздоблювальних деталей).
Велику кількість моделей одягу можна представити малим числом типових (базових)
конструкцій. Використання базових основ і базових конструкцій одягу при розробці
конструкцій нових моделей дозволяє приділяти велику увагу естетичному оформленню моделі,
що в декілька разів зменшує затрати часу на проектування, економії матеріалів, прогресивної
технології.
Загальна схема робіт по конструюванню має такий вигляд:
1. аналіз моделей – аналогів та проведення типізації конструкцій одягу;
2. конструювання деталей базових конструкцій одягу на середні розміри - рости та
проведення технічного розмноження лекал;
3. розробка конструкцій деталей нових моделей одягу на основі базової;
4. виготовлення лекал для виробів нових моделей.
3. Методика виділення типових конструкцій одягу.
Розробка базових конструкцій базується на попередньому виділенню типових конструкцій
( проведення типізації).
Типізація – цей процес полягає до зведення різноманітних конструкцій виробів до
мінімально-необхідної кількості типів ( типових конструкцій) визначених розмірів, форм і
якості. Люба типізація починається з розробки класифікацій. Виділення типів проводять по
одному або декільком ознакам.

Основними показниками по яким виділяють типи є : покрій, силует, кількість швів, спосіб
формоутворення, вид декоративних елементів.
Покрій визначається характером з’єднання рукава з проймою, кількістю повздовжніх швів,
а також з’єднанням ліфу з спідницею ( в легкому одязі). Покрій, силуетна форма і спосіб
формоутворення являється важливими показниками силуетної конструктивної основи виробу
конкретного типу, класу, підкласу, виду.
Типова конструкція одягу,найхарактерніша, спеціально вона не створюється, а виявляється
в результаті практики, досвіду. Базова конструкція (БК) приймається в якості основної. Вона
може бути розроблена і на основі даних про типові конструкції і названа типовою базовою
конструкцією (ТБК).
Типове проектування з використанням ТБК дозволяє розробляти модельні конструкції
серії моделей одягу з високим естетичним і ергономічним рівнем якості, уніфікувати розміри і
форму деталей, скоротити витрату матеріалів, інтенсифікувати процес і ефективність методів
проектування нових моделей одягу.
При модульномупроектуванні елементарної структурної і формоутворювальної частини
конструкції прийнятий як конструктивний модуль КМ - частина типової конструкції, що володіє
певною функціональною і інформативною незалежністю і уніфікована за принципом побудови.

Рис. 1- Комплект жіночих суконь розроблених на одній уніфікованій основі.

3. Технологічність конструкції виробу. Уніфікація деталей конструкції.

Одним з найважливіших показників, що визначають рівень якості одягу, є технологічність.
Вона залежить від таких чинників, як конструктивна і технологічна спадкоємність моделей,
типізація, уніфікація і стандартизація елементів конструкції виробів, удосконалення конструкції
і ін.
Технологічність конструкції виробу - це сукупність властивостей конструкції виробу, що
проявляються в можливості оптимальних витрат праці, засобів, матеріалів і часу при підготовці
виробництва, виготовленні, експлуатації і ремонті.

Технологічна конструкція - це та, яка найкращим чином відповідає вимогам, визначеним

функціональним призначенням, і може бути виконана на сучасному устаткуванні із
застосуванням найдосконаліших технологічних методів.
Технологічність конструкції – це таке конструктивне рішення деталей, вузлів і виробу в
цілому, яке дозволяє при мінімальних витратах на конструкторську і технологічну підготовку
використовувати найбільш прогресивні методи виготовлення одягу при раціональних формах
організації виробництва. В результаті цього забезпечується висока продуктивність праці при
використанні прогресивного обладнання. До важливих технічних показників такої конструкції
відносяться: коефіцієнт уніфікації виробу і деталей; коефіцієнт стандартизації виробу і деталей;
питома матеріаломісткість виробу (витрата матеріалу); коефіцієнт використовування матеріалу.
Ступінь технологічності виробу визначається об’ємом його випуску і типом виробництва
(одиничне, серійне, масове).
Для підвищення технологічності конструкції швейних виробів застосовують наступні
принципи: конструктивний спосіб створення просторової форми виробу; проектування одягу з
використанням суцільнокроєних деталей; використання уніфікованих деталей та вузлів;
використання уніфікованої технологічної обробки виробу; застосування конструктивно точного
крою.
 Однією з важливих умов забезпечення технологічності конструкції є стандартизація
процесу виробництва.
Стандартизація– це встановлення і використання певних правил з метою впорядкування
діяльності у якійсь області. Вона сприяє досягненню оптимальної економії при дотриманні
умов експлуатації виробу і вимог безпеки.
Стосовно швейної промисловості це:
- використання розміро - ростівних стандартів;
- дотримання стандартів до матеріалів, до асортименту і вимог до одягу;
- дотримання стандартів до методів обробки та на уніфікацію продукції;
- дотримання стандартів до якості виробу;
- можливість впровадження уніфікованих технологій.
Основними методами стандартизації є: типізація та уніфікація.
Для ведення стандартизації конструкцій необхідно для початку виділити їх типи,а потім
розробити на них уніфіковані конструкції. Особливістю конструкцій є можливість як повної так
і часткової уніфікації.
Уніфікація конструкцій виробівє основним, найбільш споживаним і дієвим методом
стандартизації, що має на головній меті зменшення різноманіття існуючих видів, типів і
типорозмірів виробів однакового функціонального призначення. Вона полягає в приведенні
різноманітних форм деталей і вузлів усередині кожного типу до розумної одноманітності без
збитку для якості, зовнішнього вигляду виробів і інтересів споживачів. При цьому
використовується як повна (для похідних деталей), так і часткова уніфікація (для основних
деталей).
Уніфікація – розробка оптимальних варіантів конструкцій виділених типів, котрі
виключають зайве і не вигідне іх різноманіття.
Розрізняють такі види уніфікації:
Модифікаційна уніфікація – це різниця між базовою моделлю виробу і її конструктивним
рішенням, які виконані на базовій основі моделі.
Повна уніфікація можлива в довільних деталях: деталях карманів, прокладок і т.п.
Часткова уніфікація застосовується для основних деталей: пілочок, спинок, рукавів.
Наприклад: можуть бути уніфіковані основні зрізи , що визначають форму і баланс виробу
на фігурі: пройма, плечові, бічні і нижні зрізи. Зрізи горловини і борту можуть змінюватись, що
забезпечує модельне різноманіття виробів з однієї конструктивної основи.
Виконання робіт по уніфікації деталей і вузлів одягу найбільш доцільно здійснювати,
використовуючи принципи агрегатування.
Агрегатування - один з методів стандартизації, полягаючий в створенні різних виробів
шляхом їх компоновки (складки) з обмеженої кількості стандартних або уніфікованих деталей і
вузлів, що володіють геометричною і функціональною взаємозамінністю.
Стандартизація відіграє роль певного регулятора, який дозволяє привести стихійне
різноманіття асортименту виробів до доцільних для конкретних умов і заданого проміжку часу.
Одним із методів стандартизації, за допомогою якого можна значно підвищити якість і
серійність виготовлення стандартизованих об'єктів і на цій базі організувати високоефективне
виробництво, є уніфікація.
Уніфікація (у стандартному визначенні) - це скорочення різноманітності елементів без
скорочення різноманітності систем чи ситуацій, в яких вони застосовуються.
За рівнем застосування в конструкціях моделей серії розрізняють часткову, повну і
комплексну уніфікацію (рис.3).
 Рис. 3 - Структурна схема конструктивної уніфікації серії моделей швейного виробу
Деталі, вузли, які підпорядковані основному розміру виробу, уніфікуються частково;
деталі і вузли, які не підпорядковані основному розміру, уніфікуються повністю. Комплексно
уніфікують вироби, які входять у конструктивно-уніфікований ряд. Для побутового одягу рівень
уніфікації в межах параметричного ряду деталей і вузлів для одиничної моделі не перевищує 15-
20 %. У межах конструктивно-уніфікованого ряду серії моделей він уже складає 60-80 %.
Особливо ефективна уніфікація на основі параметричних і конструктивно-уніфікованих рядів в
умовах дрібносерійного виробництва.

Рис. 4 - Використання стандартних деталей (а) та силуетів (б) для отримання

різноманіття моделей (в)

Застосування різноманітних матеріалів і різне використання стандартних деталей (рис. 4)

дозволяють створити не схожі між собою моделі, загальне число яких за ознакою
конструктивної різноманітності досягає понад півтори тисячі.
Регламентоване запозичення уніфікованих чи стандартних вузлів у різних галузях
промисловості реалізується у вигляді базового методу проектування (БМП), при якому розробка
моделей ряду здійснюється на основі єдиного, раніше визначеного конструктивно-
технологічного рішення у вигляді базової конструкції. Структура робіт при БМП наведена на
рис. 6.
 Рис. 6 - Структура робіт при базовому методі проектування
Стандартні конструктивні основи використовують для виготовлення форменого, відомчого
і окремих видів спецодягу.

Рис. 7 - Модуль задньої кишені штанів

Як зазначено, уніфікації підлягають конструкції, які мають перспективне використання в
часі. Крім того, уніфікації підлягають типові деталі, конструктивні параметри яких визначені на
основі вирішення задачі оптимізації.

Рис. 8- Структура функціональної моделі уніфікації конструкції швейного виробу

Зокрема, опорні ділянки поверхні типових фігур і одягу у вигляді манекенів, а також
розгортай опорних ділянок одягу різних видів одягу, які характеризують основу конструкції,
можуть бути стандартизовані і використовуватись протягом 12—15 років так само, як і розмірні
стандарти. Термін їхнього використання довготривалий.
 На основі типізації конструкцій розробляють вихідні модельні конструкції, які
відтворюють раціональну форму домінуючих силуетів для певного періоду і можуть бути
базовою основою для розробки серії моделей (рис.9). Тривалість використання базових
силуетних основ - 3-5 років, що свідчить про середньотривалий термін використання.
Короткотривалий термін (2-3 роки) передбачає створення каталогів похідних оздоблювальних
деталей, які не залежать від параметрів конструктивної основи, Оновлення цих каталогів
здійснюється постійно, відповідно до тенденцій моди. Вони можуть бути представлені як
агрегати вузлів у складальних одиницях виробу.
Створення різноманітних моделей на основі уніфікованих деталей виконують
наступними способами:
1. Підбір і компонування різноманітних деталей відповідно до призначення моделі (рис. 9).
2. Змінювання розташування похідних або оздоблювальних деталей (рис. 10).
3.Застосування допоміжних лекал з різною конфігурацією для підрізання
горловини, відльоту коміра, зовнішнього зрізу кишені тощо (рис. 12).
4.Змінювання технологічного оброблення деталі (рис. 12): м'які складки, драпірування,
виточки по лінії вшивання коміра у горловину і форми кінця коміра.

Рис. 9 - Система моделей з уніфікованих деталей

 Рис. 10 - Моделі, які створені з уніфікованих оздоблювальних деталей

Рис. 11 - Змінювання зовнішнього вигляду Рис. 12 - Змінювання зовнішньої форми

вигляду моделей при різному розміщенні похідних комірів у сукні за допомогою
допоміжних деталей лекал і технологічного оброблення
Випереджувальна стандартизація - це один із шляхів розв'язання об'єктивних причин
посилення суперечностей між вимогами споживача і можливостями промислового виробництва,
з одного боку, та вимогами науково-технічного прогресу і класичними формами фіксуючої
стандартизації - з іншого.
Розробку випереджувальної уніфікації конструкцій швейних виробів розділяють на чотири
етапи:
1) підготовка;
2) вибір об'єктів уніфікації;
3) уніфікація;
4) впровадження.
На етапі підготовки опрацьовують інформацію з маркетингових досліджень.
Для цього слід зібрати, систематизувати і опрацювати інформацію про тенденції і
напрямки попиту, моди, економічного і технологічного розвитку промисловості тощо,
використовуючи для аналізу методи кількісної оцінки, екстраполяції, моделювання чи
експертної оцінки. Цей етап співпадає в часі і змісті з роботами створення перспективної
колекції. Він є головною з'єднуючою ланкою споживача з виробництвом.
На другому етапіздійснюють вибір об'єктів уніфікації. Об'єктами уніфікації можуть бути:
 - основні формотворні деталі (спинка, піл очка, рукав - для плечових виробів;
передня, задня частина - для поясних виробів);
- додаткові формотворні деталі (коміри, капюшон);
- декоративні деталі (пати, погони, хлястики, оборки, бейки) як елементи певного
стилю;
- - функціонально-декоративні вузли (кишені, пояси, застібки, шлиці, манжети, тощо);
- допоміжні деталі у складальних одиницях конструкцій (обшивки, підзори, підкладка
кишень, прокладки всіх видів);
- деталі підкладки для плечових та поясних виробів;
- конструктивні лінії основних та додаткових формотворних деталей (лінії плечей,пройми,
бічні, горловини, оката рукава тощо);
- конструктивно-декоративні лінії та декоративні лінії, утворені краями деталей, петлями,
строчками тощо;
- технологічні елементи конструкції (величини припусків на шви,
підрізання, утворення канта тощо).
Третій етап передбачає безпосередню уніфікацію. Уніфікація кожного із об'єктів має своє
завдання для вирішення. Вибір мети уніфікації також залежить від об'єкта уніфікації.
Наприклад, мета уніфікації основних деталей — зниження матеріальних і трудових затрат
у процесі проектування і виробництва моделей, скорочення термінів інженерної підготовки
виробництва до запуску нових моделей, раціональне використання матеріалів і забезпечення
високої якості продукції.
Уніфікація додаткових формотворних, функціонально-декоративних і декоративних
деталей дає можливість частково знизити матеріаломісткість і трудові затрати у виробництві
і проектуванні, розширити можливості застосування автоматичного і напівавтоматичного
обладнання.
Об'єкти уніфікації визначають і принципи підходу до вирішення завдань уніфікації.
Відповідно до визначення уніфікації такими принципами будуть: естетична відповідність,
повторюваність, взаємозамінюваність, схожість.
У конструкторській підготовці виробництва випереджувальна стандартизація - це
уніфікація основних і додаткових формотворних деталей, функціонально-декоративних і
декоративних деталей та ліній, вільних країв і конструктивно-декоративних ліній членування.
Уніфікація цих деталей повинна здійснюватися з урахуванням естетичного інтервалу
байдужості і розпочинається вона з уніфікації форми. Сутність уніфікації форм для
випереджувальної стандартизації зводиться до виявлення і відбору найхарактерніших форм для
певного періоду. Всі відібрані форми зорово повинні сприйматися різними за конфігурацією як
між собою, так і з тими, що освоєні промисловістю. Кількість відібраних для подальшої
розробки форм повинна бути мінімальна, оскільки засоби розробки поверхні форми значно
різноманітніші, ніж засоби її просторового утворення. Конфігурацію і розташування
конструктивних ліній членування на деталі для отримання розгорток уніфікованих форм
визначають з урахуванням ергономічності одягу, технологічності конструкції, напрямку моди і
властивостей матеріалів. Усі деталі повинні бути відпрацьовані по лініях спряження на
сумісність за принципом взаємозамінюваності.
Уніфікацію декоративних деталей і функціонально-декоративних вузлів та ліній, вільних
країв та конструктивно-декоративних ліній членування (за конфігурацією, розміром, місцем
розташування тощо) здійснюють так само як і уніфікацію форм, тобто виявляють характерні,
але геометрично не подібні конфігурації. Розмір і місце розташування визначають з
урахуванням інтервалу зорової байдужості, який дорівнює 2 см.
Відібрані за принципом естетичної відповідності форми, креслення деталей, вузлів тощо
формують у каталог уніфікованих деталей.
Враховуючи, що панування певної моди у побутовому одязі не перевищує п'ять років,
розробку каталогів уніфікованих деталей можна проводити на основі короткотермінових
прогнозів, що підвищують їхню надійність.
 Для уніфікації конструктивних ліній деталей підкладки, прокладок доцільно
використовувати принцип повторюваності, тобто за основу брати ті лінії і деталі, що
повторюються найчастіше. Деколи цей метод підсилюють математичним аналізом статистичних
даних з випуску швейних виробів.
Для уніфікації конструкцій з'єднань, вузлів, припусків на шви тощо може бути
використаний принцип схожості обладнання, технології, а також вимог, які обумовлені
експлуатацією і технічними можливостями обладнання, тобто можливостями машин виконувати
строчки певної конфігурації, на певній відстані від краю тощо.
Четвертий етап передбачає впровадження випереджувальної уніфікації. Він здійснюється
на стадії розробки промислових колекцій моделей одягу.
Робота зі створення моделі зводиться до набору і компонування у виробі деталей заданої
форми з каталогу з урахуванням призначення виробу, матеріалу, антропометричних,
психологічних і демографічних даних про споживачів.
Найбільш доцільним для уніфікації є одяг, у якому утилітарні функції переважають над
естетичними. Отже, повсякденний діловий одяг більш прийнятний для уніфікації, ніж
святковий.
Вплив споживача на рівень уніфікації слід розглядати у трьох аспектах: антропо-
метричному, віковому і психологічному.
Вікові особливості проявляються як у будові тіла, так і у відношенні до моди. Психологія і
конституція тіла молодих дозволяє широко використовувати найрізноманітніші моделі і по
відношенню до моди. Це найактивніша група споживачів. Але молодь прагне одягатися "як всі"
(маючи на увазі своє середовище), їх не бентежить одноманітність, що підтверджує джинсова
мода. Звідси найширша можливість для проектування одягу з використанням уніфікованих
деталей.
Можна застосовувати уніфікацію і в розробці моделей одягу для жінок старшого віку.
Оскільки вони не будуть активними споживачами моди, тут може знайти застосування фіксуюча
уніфікація.
Використання уніфікованих деталей для розробки промислової колекції моделей
здійснюється на основі принципів і положень методу комбінаторики та взаємозаміни.
При проектуванні серії моделей за принципом поєднання типових уніфікованих деталей,
перш за все, необхідно забезпечити повне геометричне і функціональне взаємо-замінювання.
Взаємозамінювання - це властивість незалежно виготовлених деталей займати своє місце
у виробі без додаткового механічного чи ручного оброблення при складанні.
Дня більш ефективного використання уніфікації при проектуванні одягу необхідно
виконувати кількісну оцінку рівня уніфікації.
Рівень конструктивного наслідування складових частин окремих модельних конструкцій і
модельних конструкцій серії показників якості одягу характеризують трьома одиничними
кількісними показниками:
- коефіцієнтом використання (уніфікації) складових частин, коефіцієнтом повторення
складових частин, коефіцієнтом повторення конструктивних елементів у типорозмірному ряді
модельних конструкцій серії;
- коефіцієнт використання складових частин характеризує ступінь насичення виробу
уніфікованими складовими частинами;
- коефіцієнт використання доцільно розраховувати для кожної моделі серії, а потім
визначити середнє значення коефіцієнта для всієї серії.
Одяг масового виробництва утворює типорозмірний (параметричний) ряд. Коефіцієнт
повторення конструктивних елементів у типорозмірному ряді характеризує ступінь уніфікації
форми і розмірів конструктивних елементів (наприклад, деталей кишень) у одязі різних
розмірів, зростів і повнот. Така поелементна уніфікація має велике значення для механізації і
автоматизації оброблення найбільш трудомістких вузлів одягу, зменшення витрат на
переналагодження устаткування.
 Таким чином, уніфікація деталей одягу доцільна, якщо забезпечує тривалий час їхнього
використання у нових моделях одягу.
Для цього необхідно розробити концепцію проектування моделей одягу у вигляді
промислової колекції, яка базується на основних принципах випереджувальної уніфікації.
Принцип уніфікації та формалізації деталей є одним з показників рівня технологічності. У
верхньому одязі уніфікують деталі кишень, прокладки, манжетів, комірів, що забезпечує
застосування напівавтоматів та засобів малої механізації. Для цього використовують каталоги
уніфікованих деталей. Прикладами таких каталогів є друга частина типової конструкторсько-
технологічної документації на чоловіче пальто, піджак, штани, чоловічі та дитячі сорочки,
жіночі пальта, де нормалізовані за групами розмірів типові варіанти кишень.
Уніфікована технологія передбачає однотипність конструкції у виготовленні виробу з
максимальним використанням засобів малої механізації. Прикладами такої уніфікації є
закріплення краю борта в чистий край, пришивання манжетів з одночасним обметуванням.
Уніфікація конструкції та технології забезпечує типізацію технологічних процесів. Наприклад,
уніфіковані прокладки можуть вирізатися методом штампування з авансовим розкроєм. У
технології виготовлення забезпечується спеціалізація робочих місць на стабільних деталях та
вузлах.
Використання точного крою покращує показники матеріаломісткості на 2-3 %.
Підвищення технологічності за рахунок використання точного крою досягається на етапі
розробки лекал, де обґрунтовують значення технологічних припусків, виключаючи операції
підрізання, а також перевіряють змонтованість зрізів за рахунок спрямлення чи однотипності
конфігурації за рахунок прийомів уніфікації зрізів.

4. Виробнича та експлуатаційна економічність

Велике значення при проектуванні одягу має її економічність.
Показники економічності відображають економічну ефективність витрат на розробку,
виготовлення і експлуатацію продукції. Поняття «економічна модель» залежить від того, з якої
позиції ведеться її оцінка: швейного підприємства, споживача або суспільства в цілому. Тому
можна виділити виробничу і експлуатаційну економічність.
Експлуатаційна економічність одягу залежить, головним чином, від якості матеріалів, з
яких вона виготовляється, а також від застосування різних обробок і хімічних просочень для
поліпшення (облагороджування) властивостей тканин.
Показник виробничої економічності залежить, перш за все, від економного використання
матеріалів. Тривалий час основні резерви економії матеріалів шукали тільки у розкрійному
виробництві. Сьогодні доведено, що значні резерви економії матеріалів закладені в моделі й
конструкції виробу.
Зниження матеріаломісткості виробів, в першу чергу, зв'язане з підвищенням рівня
конструкторських рішень і загальнотехнічного рівня виробництва. Яквідомо, основи} частину
норми витрат тканини в одязі складає сумарна площа лекал деталей.
Зокрема, використання удосконаленої конструкції деталей, що розроблена ш основі більш
точних методів конструювання розгорток деталей одягу у Чебишевській сітці для
малоопераційної технології виготовлення (виключення зайвих швів в одязі, припуски на
уточнення деталей тощо), дозволяє зменшити витрати матеріалу на верхній одяг з середньому
від 1 до 3 % (рис. 8.2).
Розробка технологічних конструкцій одягу, що не потребують примусової волого-теплової
обробки, відкриває можливості використання точного крою, що в свою чергу підвищує вимоги
до форми деталей. Наприклад, легше і точніше можуть бути вирізані плавні лінії, ніж лінії з
різкими переходами від однієї форми контуру до іншої. У конструкції допускається (у певних
межах, без порушення зовнішнього вигляду виробів) перенесення плечових, бічних, ліктьових
швів, що приводить до щільнішої розкладки та зменшення витрат матеріалів.
 Прийоми відсікання використовують у конструкції підборта як у костюмних, так і в
пальтових виробах. Горловина при цьому оформляється тупим кутом. У технологічних
припусках відсікають кутики швів, що також покращує укладання деталей.
Приклад заміни ламаних ліній - конфігурація горловини на пілочці, підборті та зрізу стояка
в комірі. Уніфікація криволінійних ділянок пройми, оката, горловини забезпечується методикою
ЄМКО РЕВ. Криволінійність рельєфів, які починаються від пройми, також мають певні правила.
Розташування рельєфу нижче контрольних надсічок 352, 332 не є економічно
обґрунтованим, умовний кут переходу через екстремальну точку грудей повинен бути в межах
від 95° до 110°. Це забезпечує суміщення ліній при мінімальних затратах зусиль на з'єднання
деталей.
Прикладом використання суцільнокроєних деталей є застосування прийомів підвищення
технологічності. Це підборт, комір з невідрізною стійкою, відсутність бічних швів у штанах.
При конструюванні виробу та виборі конфігурації його деталей бажано завчасно
враховувати необхідність наступної щільної розкладки лекал цих деталей. Іншими словами,
бажано мати апріорні правила, котрі дозволяли б пристосовувати (адаптувати) конфігурацію
лекал деталей виробу, що проектується, до рішення задачі мінімізації міжлекальних відходів. Ці
правила були названі правилами адаптивного конструювання.
Задачу адаптивного конструювання можна сформулювати як оптимізаційну: потрібно
сконструювати виріб із деталей такої конфігурації, щоб, з одного боку, задовольнити всі вимоги,
що висуваються до конструкції виробу в цілому, а з другого -мінімізувати міжлекальні відходи
при розкладці лекал деталей виробу.

Рис. 13 - Схеми розкладок костюма: а - існуючої конструкції; б, в - удосконаленої

конструкції

Тема 31 Загальна структура характеристик бюро підприємств.

Етапи конструкторської підготовки до запуску нових моделей. Нормування сировини.
Виготовлення експериментальної розкладки. Технічний опис моделі.
 Тема 32 Принципи побудови креслень лекал деталей швейних виробів

Зміст
1. Класифікація лекал.
2. Принципи побудови креслень лекал деталей швейних виробів. Методика побудови
лекал-оригіналів деталей конструкції швейних виробів.
3. Технічні вимоги до оформлення та збереження лекал

1. Класифікація лекал. Принципи побудови креслень лекал деталей швейних виробів.

Креслення лекал деталей одягу є технічним документом, який визначає конструкцію, форму
і розміри деталей, технічні умови на їхню розробку та розкрій. В ході побудови лекал
використовують відповідну нормативно-технічну документацію.
Вихідними даними для розробки креслень лекал деталей одягу є технічне креслення
модельної конструкції, властивості матеріалу, з яких рекомендовано виготовляти виріб та
вибрані методи технологічної обробки.
В залежності від застосування лекала розподіляють на контрольні та робочі.
Контрольні лекала призначені для контролю робочих лекал.
Робочі лекала призначенні для розкрою швейних виробів, нормування, перевірки крою.
Розробка контрольних лекал має два етапи.
Спочатку розробляють лекала-оригінали, які повністю відповідають оригіналу зразка
моделі базового розміру та зберігають основні і допоміжні лінії побудови. Їх допускається
виготовляти із обгорткового паперу за ГОСТ 8273 – 75.
На другому етапі розробляють лекала-еталони на основі лекал-оригіналів шляхом їхньої
градації на всі розміри і зрости, які рекомендовані для певної повното-вікової групи. Вони
призначенні для виготовлення зразків-еталонів швейних виробів та для перевірки точності і
якості робочих лекал. Їх виготовляють із електроізоляційного картону марок ЕВ (ГОСТ 2824 -
75), АГ (ГОСТ 4194 - 78).
Робочі лекала виготовляють копіюючи лекала-еталони. Вони призначенні для виконання
розкладки при нормуванні витрат матеріалів, крейдування розкладки лекал на матеріалі, для
виготовлення трафаретів для розкрою матеріалів та для перевірки якості крою. Їх також
виготовляють із електроізоляційного картону товщиною 0,7 – 0,8 мм марок ЕВ, АГ.
До основних лекал відносяться деталі, що викопіюванні із креслення основи (пілочка,
спинка, рукави, нижній комір).
Похідні лекала – це лекала деталей, які призначені для обробки країв основних деталей.
Креслення лекал похідних деталей розробляють на основі лекал-оригіналів основних деталей з
урахуванням методів обробки.
Похідними лекалами а одязі є ті, котрі розробляються на базі основних. До них належать
лекала деталей із тканини верху (підборт, верхній комір, клапани, обшивки та підзори кишень,
пати, погони та інші дрібні деталі); деталі підкладки (пілочки, спинки, рукави, штанів, під
клапанів та інше); в одязі жіночого асортименту – мішковина кишень; деталі прокладок
(бортова прокладка та її допоміжні шари, прокладки в низ рукава, в нижній комір, шлицю,
повздовжники кишень, мішковини кишень, плечові накладки, тощо).
На основних та похідних лекалах деталей виробу згідно технічним вимогам наносять
контрольні надсічки для суміщення деталей при їх з’єднанні. Класифікація лекал може бути
подана у вигляді схеми (рис.2.2).
 Лекала

Контрольні Робочі

Оригінали Еталони Еталони

Основна тканини

Основна тканини

Основна тканини

Основна тканини

Крейдування

Уточнення
Прокладка

Прокладка
Підкладка

Підкладка
Основні Похідні Основні Похідні Допоміжні

Рис.2.2 – Класифікація лекал

2. Методика побудови лекал-оригіналів деталей конструкції швейних виробів.
Спочатку вирізають лекала по контурах зрізів, які з’єднуються насамперед (кокетки,
рельєфи, бічні, середні, плечові). На криволінійних ділянках залишають запас для перевірки
спряженості. По однойменних надсічках лекала накладають монтованими зрізами одне на друге
на дві ширини швів. Перевіряють горловину, пройму, низ виробу, окат та низ рукава.
При побудові лекал основних деталей необхідно враховувати:
1. Методику конструювання одягу можна подавати в значеннях конструктивних
відрізків технологічні припуски на зсідання, упрацювання (ЄМКО РЕВ) та шви (методика ВШО
"Більшовичка").
2. Основні лекала будують з урахуванням технології, яка застосовується на
підприємствах галузі, стандартів ГОСТ 12807-88 та ОСТ 17-835-80 (конструкція шва та його
параметри).
3. Припуски на підгин повинні відповідати технічним умовам ГОСТ 25294-91 та ГОСТ
25295-91 або ж технічному опису.
4. Технологічні припуски попередньо розраховують за формулою.
Робочі креслення лекал деталей є технічним документом, який визначає конструкцію,
форму і розкрій. Робочі креслення лекал розробляють, як правило, на всі деталі, які входять в
виріб.
Всі креслення повинні бути представленні у відповідності з вимогами, які закладені в ЄСКД
(ГОСТ 2.109 – 73 «Основные требования к чертижам».
Розробку робочих креслень лекал деталей одягу виконують в наступній послідовності:
1. перевіряють креслення конструкції;
2. вносять уточнення, враховуючи зсідання тканини;
3. копіюють креслення деталей;
4. розробляють конструри лекал з врахуванням технологічної обробки;
5. оформляють робоче креслення лекал деталей одягу;
 6. будують робоче креслення лекал похідних лекал і допоміжних лекал;
7. розробляють шаблони лекал деталей одягу для промислового використання.
Деталі швейних виробів, які розробляються на базі основних називаються похідними. Вони
можуть бути призначенні для художнього оформлення виробу декоративно-конструктивними
елементами для обробки зрізів і закривання внутрішніх швів, для придання формостійкості
виробу і т.д. Тому розміри і форма похідних деталей повинні бути тісно повязані з контурами
основних деталей. До похідних відносять деталі із основної тканини: підборт, верхній комір,
клапани, обшивки, підзори кишень; деталі із підкладкової тканини: пілочка, спинка, рукава,
підкладка передніх і задніх половинок брюк; деталі прокладок: бортова прокладка і її допоміжні
шари, прокладка в нижній комір, низ рукавів, повздовжнини кишень, плечові накладки,
прокладки в лацкани і т.д.
Креслення лекал похідних деталей розробляють на основі робочих креслень або лекал-
еталонів, основних деталей з врахуванням методів їх обробки і монтажу. Методи обробки
визначають не тільки форму зрізів похідних деталей, але і величину технологічних припусків.
Допоміжними називають лекала, які використовують в процесі виготовлення виробу для
нанесення допоміжних ліній і контурів зрізів, форми і розміри які повинні бути точно збереженні
в готовому вигляді.
За призначенням допоміжні лекала поділяють на обкрейдувальні і лекала для уточнення
зрізів деталей.
В умовах виробництва за робочими кресленнями виготовляють лекала-еталони і робочі
лекала.
Лекала-еталони повністю повторяють робочі креслення лекал. Їх виготовляють із товстої
бумаги і використовують в якості контрольних для перевірки робочих лекал. Лекала-еталони
зберігаються в експерементальному цеху і перевіряють за робочим креслення або тебелем
вимірів не рідше одного разу в квартал.
Робочі лекала основних деталей (шаблони) використовують безпосередньо в виробничому
процесі. По ним виконують обкрейдування, вирізають і перевіряють крій, уточнюють контури
деталей і т.д.
Найчастіше до обрізних країв спинки й пілочки (горловина, плечовий зріз, пройма, бічний
зріз, середній зріз тощо), рукавів (окат, ліктьовий та передній зріз) передбачають припуск на шов
- 1,0 см, на підгин низу - 3,0-4,0 см. На рис. 5.1-5.3 наведені схеми побудови основних лекал
чоловічого костюма за методикою [2, с. 153-154].
На рис. 5.4 наведені схеми побудови основних лекал для пальта з вшивними рукавами, на
рис. 5.5 - для пальта з рукавами реглан, на рис. 5.6 - для пальта з суцільновикроєними рукавами,
на рис. 5.7 - лекало нижнього коміра [19. с. 5-161.

Рис. 5.1 - Побудова лекал чоловічого костюма: а – спинка без шлиці; б – спинка зі шлицею;
в – пілочка; г – бочок; д – верхня частина рукава; е – нижня частина рукава
Рис.5.4 - Побудова основних лекал жіночого пальта з вшивними рукавами: а - спинка; б -
пілочка; в - верхня частина рукава; г - нижня частина рукава
 Рис.5.5 - Побудова основних лекал рукава реглан: а- тришовний;
б- двошовний

Рис.5.6 - Побудова лекал пальта з суцільновикроєними рукавами: а-спинка; б-ластовиця; в-

пілочка

Рис.5.7 - Побудова лекала нижнього коміра з урахуванням шва вшивання в горловину: а, в -

накладні; б - вшивний

Лекала нижнього коміра виробів з відкритою застібкою будують з урахуванням способів

обробки й з'єднання коміра з горловиною: нижній комір можна настрочувати на горловину (рис.
5.7, а) чи вшивати в горловину (рис. 5.7, б). В обох випадках нижній комір виготовляють з
основної тканини чи нетканого полотна типу фільц (арт. 926501). В нижньому комірі з основної
тканини нитка основи проходить вздовж лінії розкепу, при використанні пресу недоцільно
виготовляти нижній комір із декількох частин (можна мати ли ше середній шов коміра, оскільки
може виникнути дефект "нерівна лінія відльоту").
Нижній комір із нетканою полотна типу фільц виготовляють суцільним (рис. 5.8, б), нитка
основи проходить під кутом 45° до середньої лінії коміра. Для покращання якості виготовлення
коміра використовують допоміжне лекало для підрізання нижнього коміра. Це лекало має вигляд
скопійованого з креслення нижнього коміра в розгорнутому вигляді без припусків на
технологічну обробку у випадку, якщо нижній комір буде настрочуватись на горловину (рис.
5.8, а) і з припуском 1 см по лінії розкету і лінії вшивання коміра, якщо нижній комір вшивається
в горловину (рис. 5.8, б). На лекалі для підрізання нижнього коміра ставлять надсічки,
відмічають середину коміра по лінії відльоту та лінії вшивання коміра в горловину, і надсічки,
які визначають місце зєднання нижнього коміра з плечовими швами виробу.

Рис. 5.8 – Побудова лекала нижнього коміра у фільцу:

а – з накладним швом; б – з вшивним швом

Рис. 5.9 – Побудова лекала нижнього коміра з стояком

Рис.5.10 – Лекала нижнього коміра: а - лекала підрізання нижнього коміра пальта; б -

лекало для розкрою; в - лекало підрізання; г - лекало для розкрою (жакет, плащ)

Нижній комір традиційно складається із двох частин. Доточку до нижнього коміра роблять
на відстані не більше 4,0 см до його середнього шва, 2,0 см від надсічки, що відповідає
плечовому шву, а від кінця коміра доточка повинна відстояти на 8,0-10,0 см (недопустимі
доточки в нижньому комірі в поздовжньому напрямку, вони можуть бути лише поперечні чи
косі). Якщо є підрізання, то по відльоту дають 2,0 см на підрізання та обшивання шва верхнім
коміром, в середньому зрізі – 0,75 … 1,0 см та 1,0 см на шов вшивання в горловину.
Величина припуску на шви, підгин та упрацювання залежить від конструкції шва, ділянки
деталі, властивостей тканини, особливостей моделей. При виборі припусків можна скористатись
даними табл. 5.1. рис. 5.11 наведена схема побудови основних лекал сукні.
Таблиця – Величини технологічних припусків для легкого одягу
Величини
Вид швів Зрізи та краї деталей
припуску, см
1 2 3
Припуски на шви
Відкриті Плечові 1,5
Бічні ліфу і спідниці 1,5
З’єднання ліфу з спідницею, зрізів рукавів, рукава з
 проймою 1,2
Вшивання коміра в горловину 0,7-0,8
Обшивання бортів 0,7
Обшивання комірів 0,7
Обшивання манжетів, хлястиків 0,7
Обшивання клапанів, пояса 0,7
Внутрішні
Обшивання низу рукавів 0,75
Застрочування внутрішніх зрізів підботів 0,8 (1,0 – для
сипких тканин)
Шви підгину 0,8
Шви під кант 1,0
Манжетів, накладних кишень, планок, кокеток Дорівнює відстані
Накладні з від краю підгину
закритими до строчки плюс
зрізами. 1,2
Подвійні Від зрізів деталей до першої строчки 0,3-0,4
Від краю до другої строчки 0,6-0,7
Відгин з Застрочування внутрішніх країв підбортів, обшивок Дорівнює відстані
відкритим горловини, низу рукавів та інших деталей від краю підгину
зрізом до строчки плюс
0,5-0,7
Припуски на підгин
-прямої 4,0-5,0
До низу
- розширеної 4,0
спідниць:
- кльошової 0,5-2,5
- подовженої 2,5
- звичайної довжини 2,0
До низу блузи:
- з басками 2,0
- з широкими воланами 2,0
До низу рукава 2,0-4,0
Примітка: в чоловічих та дитячих сорочках відкриті і внутрішні зрізи мають припуск 0,8
см.

Рис.5.11 – Побудова лекал основних деталей сукні

 3. Технічні вимоги до оформлення та збереження лекал
На лекала-еталони основних та похідних деталей і на робочі лекала наносять маркувальні
позначення та данні, які визначають технічні вимоги на технологічну обробку і розкрій
матеріалів. Маркують лекала деталей швейних виробів з позначенням ведучих розмірних ознак
типових фігур жінок, чоловіків, дівчаток та хлопчиків.
На лекалах швейних виробів наносять наступні маркувальні данні:
- найменування лекал (оригінал чи еталон);
- найменування виробу (вказують на одній із основних деталей комплекту лекал);
- номер моделі;
- призначення лекал (основні, похідні, допоміжні);
- найменування деталі чи код (пілочка, спинка, підборт, тощо) та кількість деталей для
розкрою;
- розміри виробу (зріс, обхват грудей, талії чи стегон), см.
На одній із основних деталей (пілочці або спинці) комплекту лекал-оригіналів додатково
вказують:
- рекомендовані по моделі інтервали абсолютних значень зросту і обхвату грудей,
наприклад (158-176) – (88-104);
- підпис та прізвище конструктора – розробника;
- дату розробки;
- дату, підпис і прізвище перевіряючого провідного конструктора.
На одній із основних деталей лекал-оригіналів, лекал-еталонів та робочих лекал наводять
специфікацію деталей, що входять в комплект виробу.
Для розкрою виробу на лекалах наносять наступні позначення:
- лінію повздовжнього напрямку тканини – напрямок нитки основи (н.о);
- лінії допустимих відхилень від повздовжнього напрямку;
- лінії мінімальної і максимальної ширини до точок в місцях їхнього розташування
відповідного до нормативних документів;
- контрольні надсічки для суміщення деталей в процесі з’єднання;
Робочі лекала, які знаходяться у виробництві, перевіряють за допомогою лекал-еталонів і
таблиці вимірів із технічного опису не рідше одного разу в місяць. Лекала-еталони перевіряють
один раз в квартал.
Лекала на швейні вироби повинні бути виготовленні з точністю ± 1 мм по кожному зрізу.
Умови зберігання лекал повинні забезпечувати збереженість метрологічних та інших
характеристик.
За виходом терміну дії технічного опису повинно проводитись списання лекал.

Тема33 Технічне розмноження лекал деталей одягу (градація)

Зміст
1. Основні принципи градації лекал.
2. Методика градації лекал. Системи градації деталей одягу.

1. Основні принципи градації лекал.

Розробка моделі одягу для промислового виробництва здійснюється на базовий розмір і
зріст в рекомендованій для цієї моделі розмірній та повнотній групі.
Процес проектування комплекту лекал деталей одягу різних розмірів на основі лекал-
оригіналів деталей виробу середнього розміро-зросту здійснюється методами градаціями.
Процес градації повинен здійснюватися за допомогою 27іж розмірних і міжростових
приростів, які повинні встановлюватися з врахуванням зміни не тільки розмірних ознак, але і
розгорток об’ємної форми типових фігур чи манекенів.
Градацією називається інженерно-конструкторський процес отримання ряду деталей одягу
на встановлені розміри шляхом збільшення або зменшення деталей одягу вихідного розміру
згідно встановлених правил.
Перетворення контурів лекал деталей при градації повинно забезпечувати виконання
відповідних вимог, які висуваються до зразка-еталона. На процес перетворення лекал деталей
при градації має вплив сукупність ряду факторів:
- змінюваність розмірних ознак;
- структура розрахункових формул;
- спосіб розрахунку величин переміщення конструктивних точок відносно вихідних
осей;
- властивості матеріалів;
- характер розгорток обємної форми фігур різних розмірів, крою і зовнішнього виду
виробів.
В процесі перетворення контурів лекал в існуючих системах градації дотримуються
наступних принципів:
- використання однакових правил для градації лекал деталей одягу для чоловіків, жінок,
хлопчиків і дівчаток;
- однаковий спосіб розрахунку величин переміщення точок;
- постійність величин переміщення конструктивних точок відносно вихідного базового
розміру в кожній виділеній підгрупі розмірів;
- однакове представлення інформації і нормативно-технічної документації для градації
лекал в ручному і автоматизованому режимах.
Градацію лекал здійснюють послідовно, спочатку за розмірами, а потім за зростами. За
повнотними групами градацію лекал не виконують, оскільки типові фігури одного розміру і
зросту в різних повнотних групах мають різну статуру. Градацію лекал дитячого одягу
виконують в межах однієї вікової групи.
Для забезпечення високої якості виробів різних розмірів і ростів до розмноження лекал
пред’являються наступні вимоги:
- лекала всіх розмірів виробу повинні забезпечувати якісну посадку на фігурі;
- лекала деталей конструкції, отримані розмноженням, повинні зберігати ті модельні
особливості і пропорції в виробі, які закладені в первинному зразку.
Величини переміщень конструктивних точок подані відповідно з абсолютними
величинами вимірів типових фігур жінок (ОСТ 17-326-81) та чоловіків (ОСТ 17-325-86).
Дані галузеві стандарти встановлюють число типових фігур, їх класифікацію по ростам,
обхвату грудей, повнотним і віковим групам; різниці величин розмірних ознак між суміжними
розмірами і ростами, які використовуються в даних рекомендаціях по технічному розмноженню
лекал.
При градації лекал за розмірами лінійні розміри деталей змінюються в поперечному і
повздовжньому напрямах. За рахунок цього конструктивні точки переміщуються по діагоналі
прямокутника, довжина сторін якого визначається величинами приростів. При градації лекал
за зростами лінійні розміри деталей змінюються тільки в повздовжньому напрямі.
Типові схеми градації розроблено для плечових і поясних виробів певного покрою на
основі єдиних принципів розрахунку величин переміщень конструктивних точок.
Точками градації називають точки перетину конструктивних ліній або точки, що
розташовані на контурних лініях деталей, які при градації змінюють своє положення відносно
вихідних осей.
Вихідними осями градації називають умовні лінії, відносно яких виконується перетворення
контуру деталі базового розміру.
Вихідними осівими лініми прийняті наступні горизонталі і вертикалі:
- для спинки: вертикаль – середня лінія спинки;
горизонталь – лінія талії;
- для пілочки: вертикаль – дотична до лінії пройми;
горизонталь – лінія талії;
 - для рукава: вертикаль – середня лінія (лінія переднього зрізу рукава);
горизонталь – лінія висоти оката;
- для спідниці: вертикаль – середня лінія переднього (заднього) полотнища спідниці;
горизонталь – лінія стегон;
- для штанів: вертикаль – лінія згину;
горизонталь – лінія стегон.
Градація лекал значно спрощує процес розробки лекал інших розмірів, але при цьому
можливе викривлення контурів деталей конструкції крайніх розмірів, що потребує перевірки
креслення. Основною вимогою до градації лекал є гарантія якості конструкції яка при цьому
одержується. Для забезпечення цієї вимоги необхідно дотримуватись наступних правил:
- процес градації повинен здійснюватись за допомогою між розмірних та міжростових
приростів;
- між розмірні та міжростові прирости в конструктивних точках визначають відповідно до
зміни антропометричних розмірних ознак фігури;
- градацію виконують від базового розміру до крайнього;
- зберігають незмінними прибавки на вільне облягання, норми посадки по зрізах,
технологічні припуски.

2. Методика градації лекал. Системи градації деталей одягу.

Відомо декілька способів градації лекал: променевий, групування,пропорційно –
розрахунковий, постійних приростів.
Променевий спосіб полягає в тому, що з певної точки ( центру) через конструктивні точки
деталі проводять прямі лінії (промені). Вздовж променів відкладають величини приростів,
отримані точки з’єднають між собою. Променевий спосіб використовують для градації лекал
деталей, що мають округлу форму: деталі головних уборів, корсетних виробів та інше.
Спосіб групування полягає в тому, що виконується суміщення двох комплектів лекал
крайніх розмірів. Однойменні конструктивні точки з’єднуються прямими лініями, що
поділяються рівними частинами на кількість проміжних розмірів плюс один. Спосіб
використовують для визначення величин приростів в конструктивних точках.
Пропорційно – розрахунковий спосіб полягає в тому, що переміщення точок визначають
пропорційно відстані від конструктивної точки до вихідних осей градації. При цьому
використовують відомі постійні прирости в найближчих конструктивних точках. Спосіб
використовують при розробці схем градації деталей одягу нетипового конструктивного устрою.
Спосіб постійних приростів полягає в використанні типових схем градації лекал. Схема
градації – це запис між розмірних та міжзростових переходів від контурів деталі базового
розміру до контурів деталі суміжного розміру. Діагональ переміщення конструктивної точки на
схемі подана в прямокутній системі координат і позначається стрілками. Напрямок стрілок на
схемі відповідає збільшенню розміру ( зросту). При переході до меншого розміру ( зросту)
напрямок приросту приймається зворотнім тому, який заданий схемою.
 Змістовий модуль 8
Проектування конструкції чоловічого плечового та поясного одягу
Тема 34 Вихідні дані для конструювання чоловічого одягу.

Зміст
1. Класифікація типових фігур чоловіків.
2. Абсолютні величини розмірних ознак типових фігур чоловіків. ОСТи.

1. Класифікація типових фігур чоловіків.

Для характеристики статури чоловіків найчастіше використовується типологія, розроблена
В.В. Бунаком. Він виділяє три основні типи статури чоловіків: грудний, м’язовий і черевний та
чотири проміжні підтипи (рис. 1.1).
Для грудного типу характерне слабке жировідкладення, слабка мускулатура, плоска
грудна клітка, запалий живіт, сутула спина (рис. 1.1, а).
Для м’язового - помірне (середнє) жировідкладення, середня або сильна мускулатура,
циліндрична грудна клітка, прямий живіт, хвиляста або пряма спина (рис. 1.1, б).
Для черевного типу характерне значне жировідкладення, слабка або середня мускулатура,
конічна грудна клітка, округло-опуклий живіт, сутула або хвиляста спина (рис. 1.1, в).

а б в
Рисунок 1.1 – Типи статури чоловіків за В.В. Бунаком
Усередині виділених основних типів розрізняють підтипи, кожен з яких має ознаки двох
основних типів.
Певний інтерес представляє типологія, розроблена Е. Кречмером. Він зробив спробу
об'єднати в єдину образну систему усі основні ознаки зовнішності людини: тулуб, кінцівки,
голову, спину, шию, волосся. Виділено три типи: астенічний, атлетичний і пікнічний.
 Таблиця 1.1
Характерні риси типів статури чоловіків за Е. Кречмером

Тип Пропорція Абриси Кінцівки Голова та Обличчя Оволосіння

тулуба поверхні шия
фігури
Коротка, Округлі, М’які, Відносно Широке М'яке волосся
широка, м’які відносно велика червоне на голові,
опукла форми через короткі округла, обличчя, з схильність до
грудна добре кінцівки, сплощений м’якими облисіння,
Пікнічний

клітка, розвинуто короткі контур рисами, вторинне

тупий жировий широкі тім’я, слабкий обволосіння від
ребровий прошарок кисті та коротка вигин середнього до
кут ступні масивна профілю сильного
шия

Широкі Міцний Сильні Міцна Обличчя з Густе

сильні опуклий міцні подовжена різкими волосся на
плечі, рельєф руки та голова, рисами, голові,
Атлетичний

трапеціє- м’язів на ноги, вільна довгастої вторинне

подібний міцному великі міцна шия форми оволосіння без
тулуб кістяку кисті і з виразним особливостей
з відносно ступні, трапецієпо
вузьким іноді дібним
тазом акроцианоз м’язом
Сплощена Худе або Довгі тонкі Відносно Бліде Жорстке
подовжена жилаве кінцівки з мала Вузьке волосся на
грудна тіло з довгими та голова, обличчя голові, іноді у
клітка, мізерним вузькими довга укорочен вигляді шапки,
гострий шаром кистями та тонка шия ої вторинне
Астенічний

ребровий подшкірного ступнями яйцевидн оволосіння

кут, жиру ої слабке
відносно форми,
широкий таз гострий
тонкий
ніс, іноді
незграбни
й профіль

Окрім названих типів, Е. Кречмер виділяв ще диспластичний тип, що характеризується

безформеною будовою і різними деформаціями статури.
Типову фігуру чоловіка визначають такі розмірні ознаки: зріст, обхват грудей третій,
обхват талії – повнота ознака.
При розробці розмірної типології в якості ведучих розмірних ознак для дітей прийняті:
зріст, обхват грудей, обхват талії:
Р – ОгІІІ - От
з інтервалами відповідно:
Р - інтервал 6,0
ОгІІІ - 4,0
От – 3,0 см.
 Відповідно до ОСТ 17-325-86 типові фігури чоловіків згруповано у п’ять повнотних груп
(1,2,3,4,5) і сім підгруп. Різниця між ОгІІІ і От відповідно 18, 12, 6, 0 і -6 см.
Типові фігури чоловіків за віком поділяють на три вікові групи: молодша група - 18-29
років, середня - 30-44 роки, старша - від 45 років.
Групи розмірів: малих 84-104; і великих 108-132. Р 164-194.

2. Абсолютні величини розмірних ознак типових фігур чоловіків. ОСТи.

Більшість сучасних розрахунково-графічних методів конструювання одягу
використовують в якості вихідних даних відомості про розмірну характеристику фігури та
прибавки на вільне облягання.
Побудова конструкції одягу здійснюється за певною методикою. Система крою
побудована на індивідуальному досвіді автора, а методика конструювання науково-
обгрунтована і базується на розмірній типології.
Для побудови деталей конструкцій чоловічого одягу найбільш поширеними в масовому та
індивідуальному виробництві є такі методики конструювання: Єдина методика конструювання
одягу, розроблена Центральним науково-дослідним інститутом швейної промисловості (ЄМКО
ЦНДІШП), єдиний метод конструювання одягу, розроблений Центральною дослідно-технічною
швейною лабораторією (ЄМКО ЦДТШЛ), єдиний метод конструювання одягу країн-членів Ради
економічної взаємодопомоги (ЄМКО РЕВ) та системи крою, які пропонуються різними
авторами (М. Мюлер і син, та ін.).
У цих методиках використовують такі розмірні ознаки, як напівобхват (або обхват) грудей
3, напівобхват (або обхват) талії, стегон, ширина спини, ширина грудей, напівобхват (або
обхват) шиї. Разом з тим в окремих методиках використовують ряд розмірних ознак,
характерних тільки для цих методик конструювання.
Не дивлячись на різноманітність форм виробів, кресленик конструкції будуються за
єдиною схемою з вибором різних прибавок на вільне облягання залежно від силуету виробу і
відповідно від властивих даному силуету оформленню конструктивних ліній.
При побудові кресленик конструкції прибавки додають до глибини пройми, до довжини
спини і переду до талії, ширині горловини спинки і пілочки, до напівобхватів грудей, талії,
стегон і до обхвату плеча.

Таблиця 1.2 - Прибавки для побудови кресленика конструкції чоловічого піджака прямого
силуету за різними методиками

Методика Методика
Методика конструювання
конструювання конструювання
Назва конструктивної ЄМКО РЕВ
ЦДТШЛ ЦНДІШП
прибавки
Умовне Величи Умовне Величина, Умовне Величина,
позначення на, см позначення см позначення см
Прибавка на вільне
облягання по лінії
Пг 5,0-7,0 - 7,3 розраховується
грудей

Прибавка до ширини
Пшс 1,0-3,0 П47 1,9 Пс 1,7-2,0
спинки
Прибавка до ширини
Пшп 0,5-1,2 П45 1,9 Пп 1,4-1,6
переду
Прибавка на вільне
облягання по лінії Не задається
талії
Прибавка на вільне Пб 2,0-5,0 П19 4,5 Пб 4,0-6,0
 облягання по лінії
стегон
Прибавка до довжини
Пдтс 1,2-2,0 П40 1,6 - -
спинки до лінії талії
Прибавка на свободу
Пспр 2,0-5,0 П39 4,0 Пспр 2,5-3,0
пройми по глибині
Прибавка до ширини
Пшгор 1,0-2,0 П11-12 0,7 Пшгс 1,0-1,5
горловини спинки
Прибавка до висоти
- - П11-121 - 0,6 Пвгс 0,2
горловини спинки
Прибавка на вільне
облягання до обхвату Поп 7,0-9,0 П28 4,5 Поп 9,0-10,5
плеча
При побудові кресленик конструкції важливе значення має розподіл Пг за ділянками
кресленик (перед, спинка, пройма).
Розподіл Пг за ділянками кресленик не є постійним і тісно пов’язаний з формою одягу и
розподілом об’єму одягу по лінії грудей.
Для чоловічого одягу: Спинка 0,2-0,3 Пройма 0,6-0,4 Пілочка 0,2-0,3

Рисунок 2.1 – Типова конструкція чоловічого піджака [за методикою ЦНДІШП]

Тема 35 Характеристика типових конструкцій чоловічих брюк.

 1. Історія брюк. Загальні відомості про чоловічі брюки.
2. Основа конструкції класичних брюк. Вихідні дані. Розробка і побудова.

До поясних виробів для чоловіків відносять різні види штанів. Чоловічі штани по
основних деталях і конструктивних лініях не відрізняються від жіночих.
Сучасні тенденції:
- брюки з двама складками у поясу. Глибина складки 2-3 см, ширина брюк по лінії коліна 52 см,
внизу – 47 см, ширина манжети – 4см;
- брюки без манжет. Глибина складки – 3 см, ширина брюк по лінії коліна – 51 см, внизу 44 см;
- брюки зі складками в поясі (одностороні зустрічні). Ширина брюк по лінії коліна – 51 см, внизу
– 48 см, ширина манжети – 4,5-5 см.

Для побудови креслення основи чоловічих штанів необхідно знати виміри фігури і
добавки до основних вимірів. В табл. 15.1 приведені виміри, що необхідні для
побудови креслення. Відповідні виміри типової фігури 170-100-88 викладено за
методикою ЦДТШЛ.

Таблиця 15.1 Виміри, що необхідні для побудови креслення чоловічих штанів

Позначення виміру Найменування виміру Величина виміру, см

Ст Півобхват талії 44,0
Сб Півобхват стегон 51,6
Дтк (Дткб) Відстань від лінії талії до лінії колін 58,1
Дб Довжина штанів 98,0

Величини добавок о вибирають з табл. 15.2.

Таблиця 15.2

Добавки до півобхвату стегон, талії, обхвату стегна для поясних виробів

для жінок і чоловіків

Вимір до якогоСумарна добавка для силуету, см

дана добавка Умовне щільно прилеглого прилеглого вільного
позначення для чоловіківдля для для жінок для для жінок
жінок чоловіків чоловіків
Півобхват талії Пт - 0,5…1,0 1,0…1,5 1,0…1,5 1,5…2,0 1,5…2,0
Півобхват Пб 0…0,5 1,0…2,0 1,0…2,5 2,0…3,0 3,0…7,0 5,0…8,0
стегон
Обхват стегна Пбед 0,5…1,0 1,0…1,5 7,0…11,0 6,0…10,0 12,0…16,0 10,0…15,0

15.1. Побудова базисної сітки креслення

Базисна сітка креслення (рис. 15.1) являє собою систему взаємно перпендикулярних
трьох вертикальних і п'яти горизонтальних ліній.

Проводять вертикальну пряму з вершиною в точці Т0. Від точки Т0 вниз відкладають

відрізки, що визначають положення:

лінії низу Т0 Н0 = Дб;

лінії колін Т0К0 = Дтк (Дткб);

лінії висоти сидіння Т0Я1 = 0,5Сб - 1,0...2,0 см, де 1,0...2,0 - вільний член, при цьому
більше значення вільного члена беруть при побудові штанів на повну фігуру.

По цій формулі визначають висоту сидіння для фігур з ростом 176 см; для великих чи
менших ростів ця величина збільшується чи зменшується відповідно на 0,7 см.

Від точки Я1 вгору відкладають відрізок Я1Б1, який визначає положення лінії стегон:

Я1Б1 = 1/3Т0Я1.

Від точки Т0 вниз відкладають відрізок Т0Т01:

Т0Т01 = 0,1(Сб - Ст).

Через точки Т01, Б1, Я1, К0 і Н0 проводять горизонталі. Ширину передньої половинки

штанів по лінії стегон визначає відрізок Б1Б2:

Б1Б2 = 0,5(Сб + Пб).

Через точку Б2 проводять вертикаль, при перетинанні якої з

горизонталлю Т01 одержують точку Т2, а з горизонталлю Я1 - точку Я2.

Розширення передньої половинки по лінії стегон:

Б2Б21 = 0,5...0,7 см.

Ширина кроку передньої половинки штанів:

Я2Я3 = 0,1(Сб + Пб).

Якщо добавка Пб = 5,0...8,0 см, то Я2Я3 = 0,1 (Сб+Пб) - 0,5...0,7 см.

Лінія згину штанів розташована посередині відрізка Я1Я3, тобто ширини передньої

половинки штанів по лінії висоти сидіння:

Я1Я = ЯЯ3 = Я1Я3/2.

Через точку Я проводять вертикаль і при перетині її з базисними горизонталями
одержують точки Т, Б, К, Н.

Ширину штанів по лінії низу в готовому виді визначають виходячи з бажання

замовника чи відповідно до модного напрямку. Ширина штанів по лінії низу
передньої частини традиційно, відповідно до зорового сприйняття розташування
бічного шва штанів, менше ширини задньої половинки на 4,0 см, тобто:

Н1Н2 = Шн - 2,0 см.

Ширина штанів по лінії низу передньої половинки на кресленні:

НН1 = НН2 = Н1Н2/2.

Ширина штанів по лінії низу задньої половинки на кресленні:

НН3 = НН4 = НН1 + 2,0 см.

Положення бічного шва задньої половинки на лінії стегон визначає відрізок Б1Б3:

Б1Б3 = 0,1 (Сб + Пб) - 2,0 см.

Ширина задньої половинки штанів по лінії стегон:

Б3Б4 = (Сб + Пб) - Б1Б21.

З точки Б3 радіусом Б3Б4 проводять дугу, на якій відкладають відрізок Б4Б5, що

визначає баланс штанів:

· Б4Б5 = 0,05(Сб + Т0Я1 -  0,3...0,5 см для типової фігури;

· Б4Б5 = 0,05 (Сб + Т0Я1) + 0,5 см для сутулих фігур і фігур з опуклими сідницями;

· Б4Б5 = 0,05 (Сб + Т0Я1) - 1,0 см для перегибистих фігур і фігур із плоскими
сідницями.

Допоміжна точка Я21 потрібна для визначення положення середньої лінії задньої

половинки штанів:

Я2Я21 = (0,03...0,05)Сб.

Більший коефіцієнт беруть для виробів на фігури великих повнот.

Точки Я21 і Б5 з'єднують прямою, продовжують її вгору і відкладають відрізок Б5Т5.

Б2Т5 = Б4Т2.

Точка Т5  - вершина середньої лінії задньої половинки штанів.

Побудова передньої половинки штанів

Для побудови середньої лінії передньої половинки штанів (рис. 15.2) знаходять
допоміжну точку 1. Від точки Я2 на бісектрисі кута Б2Я2Я3, відкладають відрізок Я21:

Я21 = 0,4 Я2Б2.

Середню лінію проводять через точки Т2, Б21, 1, Я3.

Розраховують ширину передньої половинки штанів по лінії талії:

Т2Т4 - 0,5(Ст + Пт) + в1 + с,

де в1 - розхил виточки (2,0...2,5 см); с - глибина складки (3,0...5,0 см).

Відрізок Т2Т4 відкладають на прямій, що з'єднує точки Т2 і Т6. Для фігур з різницею

напівобхватів стегон і талії, що знаходиться в інтервалі 4,0...10,0 см, чи передбачають
складку, чи виточку, більше 10,0 см - і складку, і виточку. При цьому відрізок Г4Т0 не
повинний перевищувати 1,0 см. Для виробів на фігури зі збільшеним виступом
живота середню лінію і лінію талії проводять наступним чином. Від точки Т2 вгору
відкладають відрізок Т2Т3 - підйом лінії талії:

Т2Т3 = 0,5 (Ст + 8,0 см – Сб).

Від точки Т3 праворуч по горизонталі відкладають відрізок Т3Т31 – зміщення вершини

середньої лінії:

Т3Т31 = 0,4Т2Т3.

При цьому середню лінію проводять через точки Т31, Б21, 1, Я3, а лінію талії - через
точки Т31(Т2) і Т4 спочатку по горизонталі на відстані 1/3 ширини передньої
половинки, а потім по плавній кривій до точки Т4.

Якщо відома ширина штанів на рівні колін у готовому виді (за бажанням
замовника) Шк, то від точки К праворуч і ліворуч відкладають відрізки КК1 і КК2:

КК1 - КК2 = (Шк - 2,0 см) /2.

Якщо ця ширина невідома, то від точки перетину горизонталі, проведеної через

точку К, із прямої Я1Н1 відкладають відрізок К3К1:

К3К1 = 1,0...1,5 см.

При цьому, чим вужча ширина штанів внизу, тим більша величина К3К1. Далі від
точки К праворуч по горизонталі відкладають відрізок, рівний КК2.

КК2 =  КК1.
Лінію кроку проводять через точки Н2 і К2 по прямій, через точки К2 і Я3 - по плавній
увігнутій лінії.

Лінію бічного шва проводять через точки Н1 і К1 по прямій, а далі по плавній

увігнутій (К1 і Я1) і опуклій (Я1, Б1, Т4) кривими.

Підйом середини низу НН5:

НН5 = 0...1,0 см.

Зі збільшенням ширини низу величина НН5 зменшується.

Лінію низу проводять плавною кривою через точки Н1, Н5, Н2.

15.3. Побудова задньої половинки штанів

Ширину кроку задньої половинки штанів по лінії висоти сидіння відкладають

праворуч від точки Я21.

Я21Я5 = 0,25 (Сб + Пб) - 1,5 см.

Для побудови середньої лінії знаходять допоміжні точки Я32, 2:

Я3Я32 = 1,0 см.

Відрізок Я3Я32 відкладають вниз по лінії Я3К2:

Я212= 2,0...3,0 см.

Відрізок Я21 2 відкладають вгору і праворуч по бісектрисі кута Б4Я21Я3.

Ширину по лінії колін визначають, відклавши праворуч і ліворуч від

точки К відрізки КК4 і КК5:

КК4 = КК5 = КК1 + 2,0 см.

З'єднують прямою точки Я5 і К4, середину відрізка позначають точкою 3. З точки 3 по

перпендикулярі до прямої K4Я5 відкладають відрізок 3-4:

3 – 4 = 1,0...1,5 см.

Лінію кроку проводять через точки Н4 і К4 по прямій, через точки К4, 4, Я5 - по

плавній увігнутій кривій.

Вершину крокової лінії задньої половинки визначають, відклавши відрізок Н4К4Я6:

Я4К4Я6 = Н2К2Я3 - 0,5...1,0 см,

де 0,5...1,0 см - величина відтягнення лінії кроку.

Середню лінію проводять через точки Т5, Б5, 2, Я32, Яб.

Ширина задньої половинки по лінії талії:

Т5Т7=0,5(Ст + Пт) + в2.

де в2 – розхил задньої виточки (2,0...4,0 см). Розхил залежить від ступеня виступу
сідниць.

Відрізок Т5Т7 відкладають від точки Т5 до перетину з горизонталлю, проведеної через

точку Т0. Лінію бічного краю проводять через точки Н3 і Н5 по прямій, через
точки К5, Б3, Т7 - по плавній кривій.

Лінію бічного краю задньої половинки зрівнюють з лінією бічного краю передньої
половинки штанів:

Н3К3Б3Т71 = Н1К1Б1Т4.

Лінію талії проводять через точки Т7І і Т5.

Обов'язкова умова - у точці Т5 лінія талії утворить прямий кут із середньою лінією.

Спуск середини низу задньої половинки:

НН6 = 0,5...1,0 см.

Як і в передній половинці штанів, зі збільшенням ширини штанів внизу

величина Н0Н4 зменшується. Лінію низу проводять через точки Н3, Н6, Н4.

Положення виточок і кишень

На передній половинці штанів виточка на лінії талії звичайно розташовується по лінії

згину, її довжина не перевищує 1/3 висоти сидіння відрізок Т01Я1. Складку
розташовують ліворуч від лінії згину.

Лінію кишені передньої половинки можна розташувати в бічному шві, похило,

горизонтально і вертикально. Найбільш часте рішення кишені - це похила кишеня з
відрізним бочком. Верхній кінець кишені розташовують праворуч від точки Т4 на
відстані 3,5...4,0 см. З цієї точки на лінії бічного краю роблять засічку радіусом, що
дорівнює довжині входу в кишеню.

Довжина входу в кишеню для розмірів (по обхватах грудей) 88-96 - 16,0 см, для
розмірів (по обхватах грудей) 100-104 - 17,0 см, для розмірів (по обхватах грудей)
112-128 - 18,0 см.
Горизонтальні кишені як на передній, так і на задній половинках будують паралельно
лінії талії на відстані 6...7,5 см від неї.

Кінець кишені, звернений до бічного краю, розташовують на відстані 4,0...5,0 см від

нього.

Довжина входу в кишеню дорівнює для розмірів (по обхватах грудей) 88-108 - 14,0
см; 112-128 - 15,5см.

На задній половинці штанів будують одну чи дві виточки. Середні лінії виточок
розташовують перпендикулярно лінії входу в кишеню.

Перевірка якості виконаного креслення

Для перевірки правильності побудови креслення конструкції штанів виконують

наступні роботи:

· вимірюють передню і задню половинки штанів по лінії талії, лінії стегон, лініям
колін і низу, довжину штанів і звіряють результати вимірів із заданими значеннями.
Перевіряють  розрахунок і величину висоти сидіння;

· переконуються у відповідності довжин крокових і бічних ліній  передньої

половинки штанів стосовно задньої частини штанів;

· перевіряють, чи сполучаються передня і задня половинки по бічній лінії на рівні

лінії талії і низу, по кроковій лінії на рівні ліній висоти сидіння і низу; дві передні
половинки по середній лінії; дві задні половинки по середній лінії;

· перевіряють, чи вірно побудована й оформлена лінія талії при закритих виточках і складках.
Рис. 15.1. Базисна сітка креслення конструкції чоловічих штанів

Тема 3 Конструкція похідних деталей і допоміжних лекал чоловічих брюк.

Підкладка передньої половинки, відкосок, гульфік; Правила побудови лекал чоловічих брюк.
ТУ на побудову допоміжних лекал чоловічих брюк.

Тема 4 Загальні відомості про чоловічі жилети.

1. Розробка і побудова конструктивної основи жилета.
2. Види жилетів. Їх характеристика.
3. Особливості конструкції класичного, спортивного жилета.

Розрахунок і побудова чоловічого жилета за «Розрахунково пропорційною методикою»

Типова фігура Р = 176 см.
СгI = 50 см
Ст = 41 см
Дтс = 44,5 см
ГтI = 6,3 см
Прибавками встановлюються стандартні відповідно напівприлеглого силуету та закладені в
методиці.
Розрахунок
1. АГ = 0,2 * СгIII + 0,07 * Р + 6,2 = 28,5 см
2. АУ = 0,6 * АГ = 17,1 см
3. АТ = Дтс + 3,8 = 48,3 см
4. ТН = 0,1 * СгIII + 0,03 * Р = 10,3 см
5. ГГ2 = 0,3 * СгIII + 2 = 17 см
6. Г2Г3 = 0,4 * СгIII = 20 см
7. Г3Г4 = 0,3 * СгIII + 2 = 17 см
8. Через точку Г2 || т. П0 П1
9. Через точку Г3 т. Т3
10. АА1 = 0,3 см
11. А1А2 = 0,36 * Сш = 7,4 см
12. А2А3 = 0,35 * А1А2 = 2,6 см
13. Бісектриса А2А20 = 0,75 * А2А3 = 1,9 см
14. П0П = 2 - 2,5 см
15. А3П2 = 0,2 * СгIII + 2 = 12 см
16. Г3Г4 = 2 см т. Г5
17. Г5А4 = 0,225 * СгIII + 0,05 * Р + 0,05 * СгIII + 3,2 = 25,3 см
18. А4 з’єднати з т. У і по похилій А4П4 = А3П2 – 1 = 11 см
19. П4П6 = 0,4 см
20. Г3П5 = 6 см
21. П6П5 / 2 т. П7; ┴ П7П8 = 0,8 см
22. Г3Г6 = 6 см
23. Г2Г3 / 2 см – т. Г7
24. Г7Г07 = 0,2 см
25. Бісектриса Г2 3 = 0,18 * Г2П = 4,8 см
26. Бісектриса Г3 4 = 2,8 см
27. Через т. Т4 т. Н3
28. Н3Н4 = 0,07 * Ст – 1 = 1,9 см
29. т. Г4 з’єднати з А4 і Т4
30. Через т. Г6 т. Н5
31. ТТ1 =0,2 * (СгIII – Ст) + 0,6 = 2,4 см
32. ТТ1 / 2 – т. Т01
33. З’єднати т. У і Т01 – точки Н1 і Г1
34. т. Т1 з’єднати з Г1 і Н1
35. через т. Т1 Н1 ┴ до УН1
36. Розріз спинки: Т1Ш = 4 см; Н1Ш1 = 2 см; з’єднати Ш і Ш1; А1 У Г1 Т1 Ш Ш1 середня лінія
спинки
37. Т6Т7 = 0,05 * (СгIII – Ст) + 0,45 = 0,9 см
38. Т6Т8 = 0,01 * (СгIII – Ст) + 0,6 = 1,5 см
39. Н6Н7 = 0,5 см
40. Н7Н8 = 0,1 * (СгIII – Ст) - 0,6 = 0,3 см
41. від т. Г5 1,5см т. Л
42. через т. Л т. К
43. Довжина листочки уніфікована згідно розміру:
 Р = 44-48 – 8 см., верхня листочка; нижня листочка – 11 см.
Р = 50-54 – 9 см., верхня листочка; нижня листочка – 12 см.
Р = 56-64 – 9,5 см., верхня листочка; нижня листочка – 12,5 см.
Від т. Л 9 см т. Л1
44. через т. Л1 || Н4 Н20 лінію проводимо до Л2
45. Ширина листочки Л1Л3 = Л2Л4 = 2 см
46. КК1 = 1 см
47. через т. К1 || Н4 Н20 – лінію К1К2 = 12 см
48. Л4Л3 / 2 – т. Е
49. К1Е1 = 0,5 * К1К2 =6 см
50. з’єднати Е і Е1 та провести в низ т. Е5 ЕЕ2 = 5-6 см
51. Е1Е3 = Е1Е4 = 0,1 * (СгIII – Ст) = 0,9 см
52. від т. Г2 6см т. Е6; Т2Е7 = Т2Е8 = 0,1 * (СгIII – Ст) + 0,2 = 1,1 см
53. з’єднати Е7Е8 з Е6 і Н20

Тема 5 Характеристика типових конструкцій чоловічих піджаків.

Зміст
1. Побудова і розробка конструктивної основи. Розрахунок і побудова креслення
конструкції коміра чоловічого піджака. Етапи побудови класичного чоловічого піджака.
2. Аналіз методик конструювання чоловічого класичного піджака.

1. Побудова і розробка конструктивної основи. Розрахунок і побудова креслення

конструкції коміра чоловічого піджака. Етапи побудови класичного чоловічого піджака.
 В чоловічому одязі найбільш розповсюджений комір піджачного типу з горловиною
пілочки, що оформлена кутом.
На лінії борту на 1,0...1,5 см вище рівня верхньої петлі відзначають початок перегину лацкану
точку Л (рис. 17.3).
Копіюють контур лінії горловини спинки і, сполучивши плечові лінії спинки і пілочки,
переносять цей контур і частину середньої лінії спинки на креслення полочки.
На продовженні лінії плечового краю праворуч від точки А3 відкладають відрізок А3З, який
дорівнює висоті стійки Вст:
А3 3 = Вст.
Для піджака Вст звичайно дорівнює 2,5 см.
З'єднують точки З і Л і одержують лінію перегину лацкана.
Горловина пілочки, що оформлена кутом будується наступним чином. Від точки А3 вниз
проводять лінію, паралельну лінії перегину лацкана, і відкладають на ній відрізок до
точки А3А31 відстань А3А31 по моделі, найчастіше 4,0...5,0 см. Далі від точки А31 під кутом до
краю борта проводять другу лінію, напрямок якої залежить від моделі. На цій лінії відзначають
точку уступу лацкана точку А7 і між точками А7 і Л проводять лінію лацкана відповідно до
моделі.
З точки А3 на лінію перегину лацкана опускають перпендикуляр і одержують точку З1. На
продовженні цього перпендикуляра від точки З1 праворуч відкладають відрізок З1З5, який
дорівнює ширині відльоту коміра:
З1З5 = Шотл.
Ширина відльоту звичайно більше висоти стійки на 1,0...1,5 см.
Еквидистантно лінії горловини спинки на відстані, що дорівнює відрізку АА11, проводять криву
до перетину з продовженням прямої А3З5  і одержують точку А12:
АА12 = Шотл - Вст.
Лінія А11А12 буде відповідати положенню лінії краю відльоту коміра в готовому виробі.
На перпендикулярі, побудованому із точки З5 до прямої 35А3, відкладають відрізок З5З7, рівний
різниці довжин дуги А11А12 і лінії горловини спинки (дуга А3А = lгс).
Точки З7 і А3, з'єднують,  із точки А3 до отриманої прямої будують перпендикуляр.
Від точки А3, на цьому перпендикулярі відкладають відрізок А3З3, який  дорівнює довжині
горловини спинки:
А3З3 = lгс.
З точки З3 будують перпендикуляр до прямої З3А3 і послідовно відкладають на ньому
відрізки З3З2 і З2З4:
З3З2 = Вст; З2З4 = Шотл.
З'єднують точки З2 і З і одержують лінію перегину стійки коміру. Плавними кривими
оформляють лінію вшивання комір в горловину і лінію перегину стійки. Ширину переднього
кінця коміру А7З6 беруть по моделі. Оформляють лінію відльоту коміру плавною кривою між
точками З6 і З4, при цьому на відстані 3,0...4,0 см від точки З4 крива повинна плавно перейти в
перпендикуляр, побудований із точки З4 до лінії З4З3.
 Рис. 17.3. Побудова креслення нижнього коміру чоловічого піджака

2. Аналіз методик конструювання чоловічого класичного піджака.

Чоловічий діловий костюм в сучасному розумінні був винаходом англійської моди XXI
століття (рис.1.9). Спочатку класичний костюм носили лише заможні люди, і то по особливих
випадках: наприклад, на недільну церковну службу [11].
 . 

Рис. 1.9 – Чоловічий діловий костюм у XXI ст..

Поступово стали виникати різні варіанти костюмів. Так з'явився смокінг, чоловічий
костюм-трійка і багато інших. У теперішній час дизайнери розробили варіації цього предмету
гардероба практично на всі випадки життя: існують спортивні чоловічі костюми, весільні і
навіть карнавальні чоловічі костюми (рис.1.10). При цьому, не дивлячись ні на які примхи
мінливої моди, його складові завжди незмінні: це піджак, брюки, іноді жилет, доповнені такими
поширеними аксесуарами як краватка, метелик, шийна хустка, ремінь, запонки [11].
Ієрархічна схема побудови етапів розвитку піджака чоловічого представлена в додатку А.

Рис. 1.10 – Сучасний чоловічий костюм

Право диктувати правила для даного виду одягу надовго закріпила за собою Європа.
Німецькі та італійські чоловічі костюми на сьогодні залишаються вищим еталоном якості.
Костюм, як і будь-який інший одяг, повинен відповідати різним вимогам, що пред'являються не
тільки суспільством, але і його носієм, в першу чергу. Існують різні види чоловічих костюмів на
будь-який смак різних марок (рис 1.11).
Розрізняють наступні стилі сучасного чоловічого піджака:
1. Класичний або «формальний» стиль – це чоловічі костюми, що становлять основу
гардеробу сучасного чоловіка. Як правило, це костюм двійка, що складається з піджака і брюк
однієї тканини (в залежності від сезону весняно-літній чи осінньо-зимовий). Вони ідеально
підходять для ділових зустрічей, деяких офіційних випадків [9].
2. Стиль «кежуал» у наш час використовується для прогулянок, подорожей. Існує безліч
варіантів неформальних костюмів стилю «casual», в яких використовуються дещо спрощені
конструкції класичних моделей костюмів. Неформальним також вважається комплект з піджака
і брюк різного кольору. Головна відмінність від ділового стилю - в структурі тканини і
різнобарвній колірній гаммі. Для стилю «casual» характерні модернові відкриті структури
тканин. Зокрема літні піджаки шиють з легкого кашеміру, тонкої камвольної тканини або
сумішей шовку, сумішей льону.
3. Спортивний стиль не можна обійти увагою в літньому сезоні. До спортивного стилю
досить близькі стилі мілітарі і сафарі. Їх об’єднує велика кількість однакових елементів декору –
клапани, великі накладні кишені, численні гудзики, блискавки і т. д. Елементи того чи іншого
стилю, у сусідстві один з одним, дозволяють дизайнерам створювати чудовий і ефектний образ.
4. Святковий стиль — це головний елемент святкового образу нареченого. Вибираючи
весільний костюм, важливо дотримуватися колірної гами та фактури. Чоловіча мода кожен рік
диктує нові правила щодо вибору вбрання. Альтернативою класичному костюму може стати
фрак або смокінг. При цьому традиційний підхід допускає для смокінгів варіанти виконання
чорному, білосніжному кольорі або світлих тонах сірого. Фрак, згідно з класичними канонами,
повинен бути виключно чорним. Для нестандартного весілля у вікторіанському стилі для
нареченого можна підібрати незвичайний сюртук; 
5. Фантазійний стиль відрізняється від всіх інших стилів тим, що образ формується за
допомогою дуже різних декоративних та цікавих елементів, кольорового рішення, поєднання
фактур чи стилів. Насамперед цей стиль викликає подив оточуючих людей, тому підходить
впевненим в собі людям, в основному це молодіжний стиль [9].
Класичний стиль

Стиль «кежуал»

Стилі сучасного
чоловічого піджака Спортивний стиль

Святковий стиль

Фантазійний стиль

Рис. 1.11 – Стилі сучасного чоловічого піджака

Фасони костюмів можуть бути найрізноманітніші. Постійно змінювалися форми

лацканів, комірів, клапанів тощо. На лівій пілочці підкладки оброблена внутрішня кишеня “в
листочку”. Піджаки можуть бути однобортними і двобортними, із загостреними лацканами, або
звичайними (відстань між лацканом і коміром схожа на трикутник), на двох, трьох або чотирьох
ґудзиках, з шлицями або без них.
Проаналізувавши сучасні стильові рішення піджака чоловічого в подальшому буде
звернено основну увагу саме на класичний стиль та відповідно на його конструктивне рішення
(рис.1.12).
 Класичний
чоловічий
стить в
одязі

Рис. 1.12 – Зображення сучасного класичного чоловічого піджака

Класичний чоловічий костюм завжди залишається актуальним. Розвивається мода, стилі,

напрями, проте в класичному костюмі змінюються лише деталі. Сучасні моделі класичного
чоловічого піджака характеризуються малою об’ємністю форми, напівприлеглим силуетом і
незначним розширенням по лінії низу; лінія плеча пряма, дещо підкреслена. Довжина
чоловічого піджака – нижче лінії стегон. Довжину рукава піджака в більшості моделей
проектують так, аби частково відкрити манжету сорочки, надаючи образу вишуканості та
елегантності.
Чоловічий класичний костюм виготовляють з костюмних тканин різного волокнистого
складу, в залежності від сезону використання - весняно-літні тканини виготовляють з
натуральних волокон рослинного походження з домішками, а осінньо-зимові - з навіввовни.
Класичний костюм може бути прилеглого, напівприлеглого та прямого силуету [10].

Чоловічі піджаки містять конструктивно-декоративні лінії – тобто лінії основних швів –

плечових, бічних, талії, горловини та інших. Вони визначаються в основному особливостями
будови і динамікою фігури, а також модою (рис. 1.13-1.17):
- лінія плеча – вігнутої сідлоподібної форми, лінія окату рукава – чітка, яскраво-
виражена. Положення кута лацкана відносно вершини горловини: 10,5-11,5 см. Лінія розкепу
пряма;
 - ширина лацкана: піджак з центральною застібкою на 3 петлі і ґудзика – 9 см;
- піджак з центральною застібкою на 1-2 петлі і ґудзика- близько 9,5 см;
- піджак з зміщенною застібкою на 3 петлі і ґудзика- 10,5 см. Лінія краю лацкана –
фігурна;
- відстань між петлями – 11,5 см для піджаків з центральною застібкою. Для зміщенних
застібок при ширині борта 13 см відстань між петлями – 11,5 см, відстань між рядами ґудзиків –
10,5 см(утворюється вертикальний прямокутник);
- місце знаходження верхньої петлі: на 2,5 см вище лінії талії;
- довжина піджака: 1/2 зросту мінус 11,5 см. Піджак зі зміщенною застібкою на 1 см
довше піджака з центральною застібкою;
- довжина бічної шлиці: на 2,5 см вище рівня бічної кишені, або довжина шлиці в
середньому шві спинки + 4 см)
- місце знаходження кишені: лінія пришивання листочки верхнього (нагрудної) кишені
піджака знаходиться на рівні верхньої третини довжини переду мінус 1 см. Під кутом до лінії
грудей. Лінія пришивання бічної кишені базується на рівні нижньої третини переду мінус 1 см.
Таке розташування кишень підкреслює стрункість силуету [13].

Рис. 1.13 – Конструктивні елементи чоловічого піджака

Рис. 1.14 – Різновиди лацканів чоловічого піджака

 Рис. 1.15 – Різновиди комірів чоловічого піджака

а б
Рис. 1.16 – Різновиди шлиць чоловічого піджака: а- одна, б- дві.

Рис. 1.17 – Різновиди кишень чоловічого піджака

 Отже, проаналізувавши конструктивно-декоративні елементи класичного чоловічого
піджака, їх буде враховано при подальшій проектній розробці.

Методика конструювання класичного піджака чоловічого

М.Г. Вороніна. Розмір 170-100-80

Таблиця 6.1
Розмірні ознаки
№ Найменування розмірної ознаки Умовне позначення Величина розмірної
ознаки
1 Зріст Р 176
2 Пів обхват грудей Сг 50см
3 Пів обхват талії Ст 44 см
4 Пів обхват стегон Сст 52см
5 Ширина грудей Шг 19 см
6 Довжина спинки до талії Дтс 44см
7 Ширина спини Шс 20,5 см
8 Довжина виробу Двир 76 см
9 Ширина плечового схилу Шп 15,5 см
10 Довжина рукава Друк 64 см
11 Обхват плеча Оп 32см
12 Пк 7см
13 Ширина низу рукава Шн 15см
14 Пр 9см

Таблиця 6.2
Прибавки до основних конструктивних ділянок виробу
№ п/п Умовне позначення за методикою Величина, см
1 Пг 6+4
2 Поп 9
3 Пшс 1,5 + 1
4 Пшп 1+1
5 Пспр 3,5 + 2
6 Пдвир 1
7 Пдтс 1
8 Пст 3+4
9 Пгпр 2,5 + 0,7
10 Ппр 3,5 + 2
11 Пт 3,5 + 4

Розрахункові розмірні ознаки

Ширина рукава:
Шр = Оп + Проп/2 = 20,5
Ширина пройми:
Шпр = Шр - Сг/10 = 15,5
 Таблиця 6.3
Розрахунок і побудова класичного чоловічого піджака за методикою Вороніна М.Г.
Конструктивні Умовні позначення та розрахункові формули
ділянки в межах
точок
А А1 (вниз) Висота горловини спинки
Сг/10 – 1 = 5 – 1 = 4см
А1 У(вниз) Положення рівня лопаток
А1 Шр - Сг/10 = 15,5
А1 Г(вниз) Положення лінії грудей
А1 Шс + Пр.г.пр + Пр + Пр.упрац. = 23,7
А1 Т(вниз) Положення лінії талії
Дтс+ Пр дтс = 45 см
Б(вниз) Положення лінії стегон
Дтс/2 – 2,5 = 19,5
У Н(вниз) Положення лінії низу
Дв + Пр. управ. = 77
У З точок А, А1, У, Г, Т, Б і Нвправо проводимо допоміжні
У горизонтальні лінії
У1(вправо) Ширина спинки
Шс = 20,5
У2(вправо) Шс + Пр.шс = 23
У3 УУ2/2 = 11,5
Т11(вліво) З т. У3 опускаємо перпендикуляр до лінії талії і ставимо точку Т1.
Через т.У1 проводимо вертикаль і в місцях перетину її з лінією
плечового скату, талії і стегон ставимо відповідні т. По, Т2 і Б1
Через т. У2 також проводимо вертикаль і на її перетині з лінією
Т грудей ставимо т. Г1, а лінії стегон – Б21
Пк-5(constant)/3 = 0,7
Положення прогину середньої лінії спинки на лінії талії:
Т1 Т1Т2+ТТ11 = 9,7
З т.То опускаємо перпендикуляр і в місцях перетину його з лініями
Т11(вліво) стегон і низу ставимо відповідні точки Бо і Но
(Сст + Пр) – (Ст+Пр)/5 = 1,5
Б1 Т. Т1 з’єднуємо з т.У прямою, яку продовжуємо до перетину з
Т0(вліво) горизонталлю, яка виходить з т.А і отримуємо т. а. З т. По
проводимо перпендикуляр до лінії Т11а і ставимо т. А2, а в місці
перетину продовження його лінією АГ – точку Ао. Через т.У3 в
обидві сторони проводимо пряму перпендикулярно до лінії Т11а, на
Уо Б2 (вправо) перетині ставимо т.Уо, а з лінією Г1У2 – т. у21
Побудова горловини:
Т1 Шс/2 = 10,25
ТТ11 =0,7
Точки Т10 і У4 з’єднуємо прямою і на перетині її продовження з
У4(вправо) лінією висоти горловини спинки ставимо т. А21, з якої опускаємо
перпендикуляр до перетину з лінією А2По і ставимо т. А10
А10 Т10(вправо) Бісектриса прямого кута А2А10А21
Шг + Пр.Шг/10 = 2,1
А21 Оформлюємо горловину ввігнутою лінією, з’єднуючи точки А2,
А11 і А21.
1 Побудова плечового зрізу Т. А21 і По – з’єднуємо прямою, яку
А21 А21 продовжуємо до перетину з продовженням лінії Г1У2, де ставимо т.
П1 П1
1(вправо) Ввігнутість плечового зрізу спинки позначається на відстані, рівній
П20 1/3 його ширини від точки А21
2(вниз) Відрізок 1-2 рівний 0,3…0,5 см
П20(вправо) Шп+Шп/10 ± Пр власт. Тк = 17 см
Г1 П2(вверх) Підняття плечової точки
0,5 – 0,7 см(на упрацювання)
П11(вниз) Положення вершини бічного зрізу
Шр-Сг/10 + Пр. упрац. = 16,2 см
Оформлюємо плечовий зріз, з’єднуючи т. А21, 2, П2 і П21
П11 Г2 Побудова бічного зрізу
При оформленні бічного зрізу спинки по лінії грудей слід врахувати
додаткову прибавку в цій частині для полегшення обробки і
кращого облягання. Її величина залежить від положення корпусу:
= А1Ао= 0,5 см
П12(вправо) 1 см
Оформляємо бічний зріз, з’єднуючи т. П12, Г2, Т2, Б2 і Н1 плавною
кривою.
Визначаємо положення верхньої точки при нульовому балансі. Кут
У0У4А31 – прямий. Точка А31 в залежності від положення корпуса
переміщується відносно точки А21 вправо. Відповідно змінюється і
положення точки Уо.
Відстань від точки А31 до лінії талії по спинці визначає нульовий
баланс пілочки (А31Т2).
Правильне положення точки П20 перевіряють, порівнюючи
діагоналі У21А2 = УоП20, положення т. То(прогин спинки)
перевіряють, порівнюючи діагоналі УоТ2 = У21То.
Відрізок УоУ21 визначає положення лінії горизонтального
Г3 членування спинки.
Побудова креслення пілочки
Будуємо лінію напівзаносу, проводячи вертикаль з т. А, вниз через
намічені раніше горизонтальні лінії, і в місцях перетину з ними
Г4 ставимо т. Г3, Т3, Б3 і Н3
Г4(вліво) Шг+ Пр.шг = 21
Через т. Г4 проводимо вертикаль паралельно лінії напівзаносу і в
Т4 місцях перетину її з лініями талії і висоти горловини ставимо
відповідні точки Т4 і А4.
Б5 Г5(вліво) Положення лінії бічного зрізу пілочки
= Т4Т5 = П10А21 = 3,5 (глибина горловини спинки). т.Г5 і Т5
Т5 з’єднуємо і на перетині з лінією стегон ставимо т.Б5, а з низу – Н5.
Т41(вгору) Піднімання лінії талії
= А1Ао = 0,5см
Б4(вправо) Ширина пілочки по лінії стегон
Т7 Пк/10 = 0,7
Т7(вправо) Положення передньої виточки
Т7 Т5Т3/2 = 12,3
Через т.Т7 вгору і вниз проводимо вертикальну пряму і в місці
Т7 перетину її з лінією стегон ставимо т. Б7
Г8(вгору) 16..18 см в залежності від зросту і силуету т. Г8 не доходить до лінії
Т3 грудей на 4..6 см
Т8(вліво) Розхил передньої виточки по лінії талії
 = ТТо(зі спинки) = 1,9 см
Т71 Пониження лінії талії
Т7Т8/3 = 0,6
Т4 Т31 1,1-1,4
Т. Т4 і Т71 з’єднуємо прямою, яку продовжуємо до перетину з
бічним зрізом і ставимо т. Т51, після чого т. Т51, Т71 і Т31
з’єднуємо плавною, злегка заокругленою лінією.
RT7 Оформлюємо передню виточку, з’єднуючи т. Г8, Т8, Б і Г8, Т7, Б7
RП3 П3(вверх) Визначається положення плечової точки
= Т2По – 1,5 = 43,5
А41 Побудову вершини горловини (А41) отримаємо при перетині двох
дуг радіусами з точок Т7 і П3.
П31 А41 = А31Т1 (зі спинки)
П32 П41 Шс/2 ± 0,5 = 10,25
Т. А41 з’єднуємо з т. п3 прямою і продовжуємо вліво.
П31(вліво) Ширина плечового зрізу
= Шп + 15,5
П32(вниз) = П1П2 = 0,5
П4(вниз) Положення точки спряження окату рукава з проймою
Шр = Сг/2 + Пр. управ = 16 см
Г5 Відрізок від т. П21 по вертикалі до лінії талії спинки більше відрізка
від т.П32 по вертикалі до лінії пілочки на 3 ± 0,5 см (внутрішній
баланс виробу).т.П32 з’єднуємо з т.П4 і отриманий відрізок ділимо
Г41 навпіл і ставимо 3, з якої вправо виставляємо перпендикуляр
довжиною 0,6..0,8 см і ставимо т.4.
Г51(вгору) =Т5Т51
Т71 Т.Г51 з’єднуємо з т.Г3 на перетині з лінією ставимо т.Г41
Бісектриса кута П4Г41Г51
Г42(вліво = А10А11(з спинки)
вгору) Побудова вершини горловини (для контролю) на лінії Т51Т71, який
проходить через т.А41 ± 0,5 см
К25 К(вниз) Положення лінії кишені
= Т51К1 = 5..6 см
Т.К1 з’єднують з т. К і на перетині з лінією Т8Б7 ставимо т.Ко
Б4 З т.К під прямим кутом до лінії Г8Б7 вліво проводимо пряму і на
перетині її з вертикаллю, встановленною з т.Б4, ставимо т.К25
К11 К2(вправо) = 0,7..0,8 см
З т.Б4 опускаємо перпендикуляр і в місці перетину його з лінією
1 низу ставимо т.Н4.
Б41(вниз) = Н4Н41 = Т7Т71
Т31 Верхній зріз кишені урівнюємо по нижньому
Ко = К2К
Т.К11 з’єднують з т.Г51, відрізок ділять навпіл і ставлять точку 1
2(вправо) = 1,2…1,5 см
Для знаходження лінії горизонтального членування визначають
П51(вгору) т.П51
= Т4П4
Положення прогину бічного зрізу пілочки по лінії талії визначають,
урівнюючи діагоналі П4Т31 = П51Т52
Н3 Перевіряють правильне положення т.П32, Г51, Т52, які повинні
Н31 бути розташовані на прямій лінії. Далі визначають правильне
положення вершини горловини спинки, урівнюючи діагоналі:
Б5 П32П51 = П4А41 + (ширина горловини спинки – 1 см, шов) ± 0,5 см
Оформлюємо бічний зріз пілочки, з’єднуючи т. Г51, 2, Т52, К11, Ко,
Б6 Н31(вниз) К, К2, Б41 і Н41
Н32(вліво) = Т3Т31 + 0,5 см
=Н2Н31
Т6 Б6(вліво) Побудова креслення бочка
Т5 Ширина відрізного бочка по лінії стегон Б5Б6 = (Сст+ Пр. ст.) –
Б61(вліво) (БоБ2 + Б41Б31)= 15,5
= Б2Б21
Через т. Б6 і Б61 проводимо вертикалі і на перетині їх з лінією талії
Т61(вправо) ставимо відповідні т.Т6 і Т62
Т53(вліво) =Б2Б1 = 1,5см
=Т6Т61 = 1,5 см
О Оформлюємо нижню частину бочка, з’єднуючи т. Т61, Б6, Н5, Б5 і
Т53
Г6 т.П21 з’єднуємо з т. П4. Для визначення горизонтального
положення вищої точки бічного зрізу відрізного бочка з т.Т62
встановлюємо перпендикуляр до лінії П11П4 і в місці перетину його
Г6 О1(вниз) з лінією глибини пройми ставимо т.Г6, а з лінією П11П4 – т.П12.
При цьому Г6П12 = Г6Г61
Г62(вправо відрізок П12П4 ділимо навпіл і позначаємо т.О
вгору) = 5 см
Б2 Через т.О1 в обидві сторони проводимо пряму, паралельну лінії
Т2 Г7(вправо) грудей
Г1 Бісектриса кута П12Г6Г61
Г1 Пк/2 = 3,5 см
Визначаємо ширину бочка
Б5(вліво) Шпр + Пр. шва – Г5Г4 – Г1Г2 = 13, 5см
Г41 Т53(вліво) Оформлюємо верхню частину відрізного бочка, з’єднуючи зі
Л Г6(вліво) сторони спинки т.Т61, Г6, П12, зі сторони пілочки – Г7 і Т53. А по
Л Г7(вліво) нижній частині пройми – т.П13, Г62 і Г7
=Б6Б5
= Т61Т53
Л(вправо) = Г1Г2
А5 Л2(вправо) Шпр + Пр. шва – Г5Г4 = 14смю Ширина напівзаносу для піджаків з
Л1(вверх) центральною застібкою Т3Т10 = 3,5 см, а для зміщеної – 8..10 см
А6 Побудова креслення листочки
Шг/4
Шг/2
А6(вверх) Л2Л3=2,5..3 см або ½ ширини клапана бічної кишені, яка в
середньому дорівнює 5..6 см( в залежності від моди). Нахил
А7 А7(вліво по листочки в т.Л2 по відношенню до лінії грудей дорівнює Т3Т31
А7 дузі) Побудова креслення коміра
П42 На продовженні лінії Т10А5 відкладаємо довжину горловини
П43 спинки по ввігнутій лінії довжиною 9 см
Пк/3 = 2,3см
А8(вліво) Т.А7 з’єднуємо з т.А5
А5 А9(вправо) А5А7=А5А6
П43(вліво) Через т.А7 вліво і вправо проводимо пряму, перпендикулярну до
П44(вліво відрізка А7А5
вгору) 2,5 см або рівний висоті стійки А41А5. З’єднуємо прямою точки
А41 і А8
 А10(вправо А7А8+1,5=4 см.
вгору) Уступ лацкана П42П43 = 4…5 см
Уступ коміра менше уступу лацкана, тобто П42П43-0,3…0,5см

А7А9 + 0,3…0,5 см
Оформляємо відліт коміра через точки А9А10 і П44
Через т.А8,А41 і П41 проводимо злегка вигнуту лінію вшивання
коміра в горловину
Верхній кінець шлиці розташований нижче лінії талії на відстані від
3…5 см довжина шлиці в середньому дорівнює 1/3 Дв ± 3 см. Для
фігур з виступаючими сідницями шлицю рекомендується робити
меншої довжини.

Правильність побудови креслення піджака для кожної фігури перед розкроюванням можна
проконтролювати, перевіривши нульовий баланс пілочки і спинки.
А41Т9 = А31Т1 (зовнішній баланс)
П32Т51 = П21Т21 – 3см ± 0,5 см (внутрішній баланс).
Правильне положення плечової точки, вершини бічного зрізу і прогин по лінії талії можна
перевірити, якщо з’єднати всі три точки; плечову, вершину бічного зрізу пілочки і точку, яка
визначає прогин пілочки по лінії талії. Вони повинні бути розташовані на одній лінії. Якщо
точки не на одній лінії, можна перевірити положення вершини горловини пілочки, тобто А41П3
= ½ Шс без прибавок
Якщо креслення спинки, пілочки і бочка побудовані без помилок, дотримуються наступні
рівності з границею ± 0,5 см:
- До діагоналей спинки УоТ2 = У21То і А2У21 = УоП21, а також Т2А1 = Т2А21 (без
припуску на шви);
- До діагоналей пілочки П4Т31 = П51Т52 і П32П51 = П4А41 + ширина горловини
спинки – 1 см на шов.
 Рис.6.1 – Типова конструкція чоловічого піджака
за методикою Михайла Вороніна

Тема 6 Розробка і побудова двошовного класичного рукава для чоловічого піджака.

1. Членування рукава. Вихідні дані для побудови двошовних рукавів. Види шлиць.

Побудова креслення рукава за методикою Вороніна М.Г.

Конструктивні ділянки Умовні позначення та розрахункові формули
в межах точок
О О1(вправо) Визначаємо ширину рукава:
Оп + Пр./2 = 20,5
О О2(вправо) ОО1/2 – 1 = 9,25
О Р(вниз) Висота окату рукава
ОО1 – 2,5 = 18
Прийнята для 50-го розміру величина 2,5 см зростає з
збільшенням розмірів або зменшується у випадку зменшення( по
0,2 см на кожний розмір). Ця величина, однак, не повинна
перевищувати за межі 2..4 см
О Н(вниз) Положення лінії низу:
Др= 64 см
Припуск на шов і упрацювання одержимо при наступній
побудові.
Через т.Н вправо і вліво проводимо горизонтальну пряму (лінію
низу), на яку з т.О1 опускаємо перпендикуляр і ставимо т.Н4.
Через т.Р вправо і вліво проводимо горизонтальну пряму,
паралельну лінії ОО1.
Р Р2(вправо) На її перетині з вертикаллю, опущеної з т.О1, ставимо т.Р1
Ширина переднього перекату
=Г4Г5(з кресл. пілочки) = 3,7
Ця величина залежить від розміру і положення корпуса, але не
Р Р3(вправо) повинна виходити за межі 3..5 см
Р Р6(вправо) РР2 – 2 = 1,7
Р1 Р4(вправо) =РР2= 3,7Сг/10 – РР2 = 1,3
1 см(припуск на шов)
Р1 Р7(вліво) З т.Р4 і Р5 встановлюємо перпендикуляри
Р1Р4 – 1 = 0,3 см
З’єднуємо т.Р2 і О2 і на перетині одержаного відрізка з
вертикаллю, опущеної з т.О, ставимо т.С.
З т.О2 вправо проводимо перпендикуляр до прямої О2Р2 і на
перетині його з вертикаллю, яка виходить з т.О1, ставимо т.С1.
С1 Л(вниз) На перетині з перпендикуляром, проведеним з т.Р4, ставимо
т.С2
Н Но(вліво) С1Н4/2
Л1 Ло(вправо) Проводимо лінію ліктя
2…2,25 см в залежності від зросту і форми згину руки
Ло Л2(вліво) Прогин рукава по лінії ліктя:
0,5 см
Ло Л3(вправо) Передній зріз верхньої частини рукава:
ЛоЛ2=РР2=НоН2
Но Н1(вправо) Передній зріз нижньої частини рукава:
ЛоЛ3=НоН3=РР3 = 1,7
Ширина рукава по низу НоН1 = Шр + 1 = 16 см
Положення низу рукава по ліктьовому зрізу одержуємо при
Л4 Л5(вправо) побудові прямого кута через т.Р1, Н1, Но. На перетині його
сторони Р1Н1 з лінією ліктя ставимо т.Л4
Л5 Л6 Ширина нижньої частини рукава по лінії ліктя:
1,5 …2 см
С4 С5(вправо) Ширина верхньої частини рукава по лінії ліктя:
0,5 см
= С2С3 = 1 см (на шов). Оформлюємо ліктьовий зріз верхньої
частини рукава по т.Н1, Н6, Р5, С3, а нижній – т.Н1, Н6, Л5, Р7 і
С5
Проводимо діагоналі, з’єднуючи т. О з Р1 і О1 з Р
З т.Р проводимо бісектрису і на перетині її з прямою Р2С
ставимо т.Р8
Р8 Р9(вправо 1/10 Пк = 0,7
вниз)
Р Р10(вправо =РР9
вгору)
О 1(вправо вгору) Шр= 20,5 см
Р10 5(вправо вгору) З т.О2 радіусом О2О робимо засічку на діагональ ОР1 і ставимо
т.2
2 3(вліво вверх) Радіусом 2О2 описуємо дугу до перетину з діагоналлю ОР1 і
ставимо т.3
Оформлюємо окат верхньої частини рукава, з’єднуючи т.С3, С2,
5, О2, 3, С, Р9, і Р2, а з нижньої – т.Р3, р31, Р6, 1, С4 і С5

Тема 7 Побудова силуетної основи піджака на фігури великої повноти.

1. Корекція типової конструкції піджака.

2. Методика корекції Мюллера. Методика ЦНДІШП. Методичні вказівки.

Для правильної посадки виробу на фігурі необхідно при конструюванні одягу

враховувати основні розміри та форми фігури, а також поставу та пропорції тіла людини. За
дослідженнями антропологів значна частка населення з нетиповими фігурами мають лише
декілька параметрів, що відрізняються від стандартних, при загальній типовості будови тіла,
лише порівняно невелика кількість споживачів має численні відмінності від параметрів умовно
типових фігур. В таблиці 3.1 надано класифікацію чоловічих фігур за поставою.
Положення корпусу Пк – величина по горизонталі на рівні сьомого шийного хребця до
площини дотичної до найбільш виступаючої частини спини по вертикалі. Висота плечей Вп –
відстань від горизонтальної площини на рівні сьомого шийного хребця до кінцевої точки
плечового скату.
Таблиця 3.1
Класифікація чоловічих фігур за поставою
Положення Висота плечей Вп, см
корпусу Пк, см 5,1 6,6 8,1
Перегнута з високими Перегнута з Перегнута з
6,4 плечима нормальними низькими плечима
плечима
 Нормальна з Нормальна з Нормальна з
8,4 високими плечима нормальними низькими плечима
плечима
Сутула з високими Сутула з Сутула з низькими
10,4 плечима нормальними плечима
плечима

Під час розробки конструкцій виробів, розрахованих на фігури з різними величинами

положення корпусу та висоти плечей, виникають складності, пов’язані з тим, що
антропометричних стандартів розмірних ознак тіла на фігури з різною поставою не існує.
Фахівцями було проведено дослідження варіацій та встановлені найбільш поширені типи
постави фігур дорослого населення; встановлено залежності зміни форми поверхні фігур і
розмірних ознак тіла людини залежно від постави. На основі макетів найпоширеніших типів
фігур було встановлено залежності зміни конструкції одягу при будь-яких відхиленнях ознак
постави від середніх (типових) значень.
На основі аналізу розгорток деталей (спинки та пілочки) оболонок опорних поверхонь
макетів фігур з різною поставою визначені основні конструктивні параметри, що змінюються
залежно від положення корпусу та висоти плечей: Шгс, Вгс, Шгп, Ггп, Шсп, Шп, кут нахилу
середньої лінії спинки α1 та пілочки α2, кут нахилу плечового зрізу спинки γ 1 та пілочки γ2, а
також передньо-задній баланс Ϭпз (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 – Схема вимірів розгорток опорних ділянок деталей чоловічого одягу
Для упорядкування визначення змін конструктивних параметрів одягу залежно від
відхилення величин ознак постави розроблено номограми (рис. 3.2).
 а б
Рисунок 3.2 – Номограми для визначення величин змін конструктивних параметрів
чоловічого піджака залежно від величини відхилень від середніх (за Є.Б. Кобляковою): а –
положення корпусу Пк (∆ Т74); б – висоти плечей Вп (∆ Т'72)

На номограмах, побудованих по принципу вирівняних точок рівнянь нанесено декілька

шкал: на крайніх шкалах наведено відхилення показників постави від середнього значення
положення корпусу (∆ Т74) та висоти плечей (∆Т'72); на середніх – значення змін розмірних ознак
фігур та конструктивних параметрів спинки і пілочки, що залежать від постави та висоти
плечей: кути нахилу плечових зрізів спинки (∆γ 1) та пілочки (∆γ2), кут нахилу середньої лінії
спинки (∆α1) та пілочки (∆α2), довжина спини до талії (∆Дтс), передньо-заднього балансу
(∆Ϭпз), ширини та висоти горловини спинки (∆Шгс, ∆Вгс), ширини та глибини горловини
пілочки (∆Шгп, ∆Ггп).
Р.П. Фіш та І.Я. Гріншпан розробили рекомендації по зміні БК плечового виробу для
таких типів фігур:
 фігури з відхиленнями у поставі: сутулі та перегнуті, фігури з увігнутою спиною та
виступаючим животом, з пласкими сідницями та виступаючим животом, сутула з пласкими
сідницями та виступаючим животом, з випуклою спиною та грудями, з округло-увігнутою
спиною, х пласкою спиною та виступаючими лопатками, з різними по висоті плечима, з
низькими та високими плечима, різноока фігура, з відхиленнями в будові рук;
 фігури з відхиленнями в пропорціях будови тіла: повна фігура з нормальною поставою,
повна фігура з нахиленим назад корпусом, повна фігура конусоподібної форми;
 фігури з відхиленнями в тазовому поясі: з пласкими стегнами та виступаючими
сідницями, з пласкими сідницями та виступаючими стегнами;
 фігури з різними пропорціями ділянок по обхвату грудей;
 фігури непропорційні по зросту та повноті;
 фігури з асиметричною будовою тіла;
  фігури з відхиленнями патологічного характеру.
На рисунку 3.3 надано схему коректування кресленика БК піджака на сутулу фігуру, де
зміни зображено пунктирною лінією.

Рисунок 3.3 - Корегування кресленика пілочки та спинки БК піджака на сутулу фігуру

На рисунку 3.4. надано схему коректування кресленика БК піджака на перегнуту фігуру,

де зміни зображено пунктирною лінією.

Рисунок 3.4 - Корегування кресленика пілочки та спинки БК піджака на перегнуту фігуру

 Зміни конструкції спинки та пілочки впливають на деталь рукава, окатна частина якої
повертається відносно точки перетину лінії глибини пройми та лінії середини рукава залежно
від величини переміщення плечової точки (рис. 3.5).

а б в
Рисунок 3.5 - Корегування кресленика рукава БК піджака на фігури з відхиленнями у
поставі: а – нормальна, б – сутула, в – перегнута

Внесення відповідних змін в конструкцію виробу попереджує появу дефектів посадки

виробу, а саме розходження бортів пілочки, відставання спинки виробу, відставання коміру,
переміщення бокових швів назад, заломи від бокових швів навколо пройми – для сутулої
фігури; накладання бортів пілочок, надмірне прилягання спинки знизу, надмірне прилягання
коміру, переміщення бокових швів вперед, надмірна вільність спинки вгорі і, як наслідок,
поздовжні та поперечні складки – для перегнутої фігури.

-2-
Для людей з повною фігурою при створенні креслення виробу необхідно враховувати
виступ живота. Для цього вводять загальний середній коефіцієнт для всіх розмірів і повнот,
який визначають сумою середніх коефіцієнтів першої і другої повнотних груп, поділеній на
два. За статурою повні фігури чоловіків поділяються (за матеріалами ЦОТШЛ) на три типи (рис.
1.18)
- I тип статури (рис.1.18, а). Вимірювання ширини спини і ширини грудей близькі або
відповідають вимірам типових фігур; виступ живота на рівні талії або трохи нижче; опуклість
грудей невелика, сідниці не торкаються вертикалі, що проходить у ставленні до виступу
лопаток.
- II тип статури (рис.1.18, б). Ширина грудей трохи більше ширини спинки, грудна клітка
висока і розгорнута; виступ живота розташований вище рівня лінії талії, прогин на лінії талії
збільшений, сідниці опуклі.
- III тип статури (рис. 1.18, в). Грудна клітка запала, спина широка з виступаючими
лопатками, виступ живота нижче рівня лінії талії, сідниці плоскі, сутулість яскраво виражена.
Вимірюючи ширину переду на рівні виступу живота Шп.ж, необхідно визначити форму живота.
У повних фігур I варіанту, як правило, опуклість живота рівномірно розподілена по лінії
вимірювання Шп.ж. У повних фігур II варіанта найбільша опуклість живота зосереджена на
рівні средньосагіттальної лінії спереду. У повних фігур III варіанту живіт спереду сплюснутий,
найбільша опуклість зміщена в боки.

 Рис. 1.18 – Типи повних фігур чоловіків

 При побудові конструкції піджака і інших плечових виробів необхідно враховувати
характер форми живота, для цього використовують додаткові розмірні ознаки (табл. 1.3) .
Таблиця 1.3
Додаткові розмірні ознаки, які необхідні для корегування креслення конструкції
чоловічого піджака з відхиленням від типової фігури
Найменування Умовне Вимірювання
№
розмірної ознаки позначення
Рівень виступу Відстань від горизонтального шнура на лінії
1 Ув.ж
живота талії до найбільш виступаючої точки живота
Відстань по горизонталі на рівні найбільш
Ширина переду на виступаючої ділянки живота між вертикалями,
2 Шп.ж
рівні виступу живота проведеними вниз від передніх кутів пахвових
западин
3 Виступ живота Вж Розрахункове значення: Вж = Шп.ж - ШгII

Рис.1.19 – Вимірювання додаткових розмірних ознак

Спинка піджака на повну фігуру будується звичайним способом, але в залежності від
варіанту статури фігури прогин середньої лінії спинки на рівні лінії талії змінюється.
При I типі ТТ1 = 2 см.
При II типі, де прогин на лінії талії збільшений, а сідниці опуклі, ТТ1 = 2 - 0,5 = 1,5 см.
При III типі, де сідниці плоскі, ТТ1 = 2 + 0, 5 = 2,5 см.
   При наявності жирових відкладень в області шийної точки ширину горловини спинки
збільшують на 0,7 см:
А01А1 = Сш / 3 + Пш.горл + 0,7 см. (1.1)
  Висоту горловини спинки зменшують на 0,5 см:
А1А2 = А01А1 / 3 + Пш - 0,5 см. (1.2)
Пілочка піджака на повну фігуру I варіанту з виступом живота на рівні лінії талії. Форма
живота циліндрична. Виступ живота рівномірно розподілений по лінії вимірювання Шп.ж.
Попередньо розраховують виступ живота:
Вж = 0,5 (Ст + К - Сг). (1.3)

Рис. 1.20 – Креслення конструкції пілочки піджака чоловічого для повних чоловіків

Якщо опуклість живота рівномірно розподілена по лінії вимірювання Шп.ж, половину

виступу живота (2,2 / 2 = 1,1 см) відкладають від точки Т8 вправо (рис. 1.17, а). і ставлять Т81.
Точки Т81 і Г3 з'єднують прямою лінією. Від точки Т81 вниз паралельно вертикалі з точки а1
проводять пряму до перетину з лінією стегон в точці Б81 і з лінією низу в точці Н51. При цьому
подовження лінії напівзаноса Н4Н5 = 3 см
Пілочка піджака на повную фігуру II типу з виступом живота вище рівня лінії
талії. Випуклість живота зосереджена на рівні средньосагіттальної лінії спереду. Попередньо
розраховують виступ живота. Визначають рівень виступу живота над лінією талії і проводять
пряму, паралельну лінії талії; на перетині з лінією а1Н5 (рис. 1.17 , б) ставлять Т80, з
вертикаллю з точки Г41 - точку Т83. 2/3 виступу живота Вж відкладають від точки Т80 вправо
(точка Т82). Ліворуч від точки Т83 відкладають 1/3 Вж (точка Т84).
 Пілочка піджака на повну фігуру III типу з виступом живота нижче рівня лінії талії.
Живіт спереду сплюснутий, найбільша опуклість зміщена в боки.
Визначають рівень виступу живота нижче талії і проводять паралельно лінії талії пряму,
яка перетинає вертикаль з точки а1 (рис. 1.17, в) в точці Т80, а з точки Г41 - в точці Т83. Від
точки Т80 відкладають вправо 1/3 Вж (точка Т82). Ліворуч від точки Т83 відкладають 2/3 Вж
(точка Т84). Точки Т84 і Г41 з'єднують прямою і на її перетині з лінією К1К52 ставлять точку
К51. Відведення бочка Ж2Ж3 одно виступу живота Вж. Лінію бочка від точки К51 проводять
вниз по вертикалі до лінії низу [14].
Отже, виконано дослідження класифікації тілобудови чоловіків з анатомічними
особливостями фігури. Подано варіанти креслення конструкції чоловічого піджака для
запропонованих фігур, які мають відхилення від типової. Проведений аналіз дає змогу
розширити кількість споживачів асортименту одягу, який досліджується. Запропоноване
корегування типової конструкції дає можливість отримати якісну посадку виробу на тілобудову
чоловіка з різними анатомічними особливостями.

Тема 8 Типові конструкції чоловічих пальт.

1. Етапи побудови конструктивної основи пальто.
2. Вихідні дані. Побудова конструкції із зміченим боковим зрізом.
-1-
Класичне пальто має наступні варіанти моделей:
• Однобортне на трьох ґудзиках, із класичними лацканами, з горизонтальними або
похилими варіантами кишень, з нагрудною кишенею або без неї.
• Однобортне зі схованою застібкою, із класичними лацканами, з горизонтальними
або похилими варіантами кишень, з нагрудною кишенею або без неї.
• Однобортне на трьох ґудзиках, із класичними лацканами, з кишенями в рельєфах.
• Двобортне пальто із трьома рядами ґудзиків, з гострими лацканами, з
горизонтальними або похилими варіантами кишень, з нагрудною кишенею або без неї. Такий
покрій пальто часто також називають «армійським».
Виходячи з покрою пальто розрізняють наступні його види:
Балмакаан – однобортне довге пальто з коротким коміром і рукавами типу «реглан»,
дуже часто із супатною застібкою; виготовляється із грубої вовни.
Барберри або тренч (Burberry) – непромокальні прямі пальто з маленьким коміром,
стьобаноє ромбиками підбивкою, що й відстібається, довжиною до коліна, схоплені поясом.
Пальто було винайдено Томасом Берберри (торговець мануфактурою в Англії, натрапив на
спосіб хімічної обробки бавовняних тканин, який дозволяв відштовхувати воду. Винахід
Барберри набуло величезну популярності. Під час першої світової війни у водонепроникні
плащі було одягнено більш півмільйона чоловіків).
Британська тепла шинель – двобортне пальто з «стоячими» лацканами, еполетами на
плечах і коричневими шкіряними ґудзиками, у довжину, що доходить до коліна. Традиційний
колір пальто – сіро-коричневий.
Бушлат – двобортне коротке пальто в матроському стилі.
Даффлкот (Duffle coat) – коротке спортивне пальто вільного покрою, з каптуром і
перекидними застібками паличками. Спочатку пальто носилося в Англії як верхній одяг для
полювання. Під час Другої світової війни «Даффлкот» – формене пальто англійських матросів
довжиною до середини ікр, кольору верблюжої вовни. Після Другої світової війни пальто стає
популярним в синьому кольорі й вище колін; його стали носити не тільки чоловіки, але й жінки,
діти.
Инвернес (Inverness) – довге вільне пальто з каптуром, що відстібається.
Каптан –одяг царів і селян. Вони могли бути сермяжні ( з нефарбованого сукна) або із
крашеніни (кольорового полотна). Царі й бояри ходили в атласних, шовкових, парчевих
каптанах. Довгі рукава каптанів досягали землі й збиралися в складки. Кінці рукавів заміняли
рукавички й муфти. В святкових каптанах кінці рукавів були з вишивкою канителлю, перлами й
дорогоцінними каменями. Каптан з добротного сукна, підбитий шовком, іменувався чуйкой.
Коверкот – однобортне вузьке пальто, виготовлене із саржі, що доходить до коліна.
Спочатку, замислювалося як одяг для полювання й верхівкової їзди. Для цієї моделі пальто
характерна наявність чотирьох декоративних швів на манжетах і по нижньому краю.
Копар – товсте, довге шкіряне пальто. Таким же терміном позначали жилет без рукавів.
Кромби – класична англійська модель, припускає однобортне пальто зі схованим рядом
ґудзиків; шиється із щільної вовняної тканини темного кольору.
Манто – жіночий верхній одяг просторого покрою із тканини або хутра, без наскрізної
застібки. В XVIII столітті його шили з оксамиту або дорогого атласу. Пальто не повинне було
приховувати плаття з тонкої тканини, тому його поли розходилися.
 Ольстер (Ulster) – довге двобортне пальто, виготовлене із грубошерстого сукна, що має
пояс, й каптур що відстібається. Назва відбулася від ірландського міста Ольстер, у якім раніше
виготовлялася тканина бобрик, що використовувалася для пошиття цієї моделі.
Пальмерстон – пальто, яке позаду щільно прилягало до талії. Моду на нього відкрив
дипломат Пальмерстон.
Пардесю – від французького слова «pardessus» (чоловіче пальто). Такий класичний
стиль однаково популярний як у чоловіків, так і в жінок. Характерні риси – двобортна застібка,
комір англійського типу й накладні кишені.
Поло (Polo) – американська класика. Спочатку шилися з верблюжої вовни, тому для
даної моделі класичним є бежевий колір. У сучасних варіантах, зустрічається пальто різного
кольору, але переважно з гарної вовни. Особливістю пальто є великі накладні кишені.
Плащ – легке неутеплене пальто, призначене для захисту від вітру й дощу.
Реглан – чоловіче й дамське широке пальто з пелериною, скроєне так, що рукава
становлять із плечем одне ціле. Назване по імені англійського генерала Ф.С.Реглана (1788– 1855
рр.). Пізніше регланом стали називати не тільки фасон пальто, але й форму рукава. Конструкція
реглана припускає нерозчленованість плечової частини й властиво рукава, при цьому звичайна
кругла плечова пройма виключається. Такий покрій не стискує рухів рук, тому його по гідності
оцінили у військових відомствах ( у багатьох арміях реглан використовується як формений
одяг).
Редингот (Redingote) – приталене пальто або півпальто з коміром-шалькою і довгою
шлицею. Пальто даної моделі розширюється до низу дзвоном, може мати пояс. У ХVIII столітті
чоловічі рединготи мали напівприлягаючий силует, а жіночі – приталений, з відрізним ліфом.
Хевлок (Havelock) – переважно чоловіче пальто-накидка без рукавів і з довжиною
переліною. Увійшло в моду в середині XIX століття, пізніше стало популярно в більш
облагородженому варіанті як хевлок-фрак і вечірнє чоловіче пальто. У середині 70-х нагадує
про себе в моделях спортивного пальто, але вже з рукавами.
Халат-Пальто – вільна накидка з довгим поясом, що не має ґудзиків. Матеріали,
використовувані для даного виду пальто: трикотаж, оксамит, кашемір.
Честерфилд (Chesterfield) – довге однобортне або двобортне чоловіче пальто з
короткими лацканами, як правило, чорного або синього кольори, з оксамитовим коміром
(верхня частина коміра за традицією чорного або темно-фіолетового кольори), із прорізними
кишенями й потайною застібкою.
Шинель – щільне довге тепле пальто. Пальто виконується із сукна, має особливий
покрій – зі складкою й шлицею на спині, із хлястиком, металевими ґудзиками, хутряною
підбивкою. По конструкції шинель схожа на модель «Ольстер».
Пальто – історично – «кофтан, стеганка, поддева, азям».
Розрізняють:
Городське – частіше з рукавами – реглан, прорізними кишенями, довжиною вище колін.
Дорожне – частіше виготовляють із верблюжої шерсті з накладними кишенями, поясом.
Спортивне – має глуху застібку комір-стійку, погони, хлястики, пати, оздоблюючі строчки.
Треч-код – двохбортне, з відлітною кокеткою, з шлицею, поясом, нагадує спортивний
стиль.
Далф-код – капюшон, довжина вище лінії коліна, застібка на деревяні гудзики палочки або
тасьму-блискавку.
Редінгод – двохбортне, довге, з пелериною (Шерлок Холмс).

-2-
Розрахунок та побудова креслення чоловічого пальто прямого силуету
Вихідні дані:
Р = 176
СгІІІ = 50
Ст = 41
Сб = 50,5
Сш = 20,5
Пк = 8,4
ГтІІ = 6,4
Побудова конструктивної основи
1. вниз АГ = 0,2 · СгІІІ + 0,07 · Р + 6 = 28, 3
2. вниз АУ = 0,6 · АГ – 0,7 = 16,3
3. вниз АТ = 0,22 · Р + 0,1 · СгІІІ + 2,8 = 46,5
4. вниз АН = 0,58 · Р + 0,33 · Пк + 3,7 = 108,6
Довжина може змінюватися в залежності від моди.
5. вниз ТБ = 0,08 · Р + 0,1 · Сб = 19,2
6. вправо ГГ2 = 0,35 · СгІІІ + 0,017 · Р + 2,5 = 23
7. вправо Г2 Г3 = 0,3 · СгІІІ + 1,6 … 2 = 16,6
8. вправо Г3 Г4 = 0, 35 · СгІІІ + 0,017 · Р + 1,7 = 22,2
9. вправо АА1 = 0,3
10. вправо А1А2 = 0,3 · Сш + 1,6 = 7,8
11. вверх А2А3 = 0,35 · А1А2 + 0,3 = 3
12. бісектриса А2А20 = 0,7 · А2А3 = 2,1
13. вниз А3А30 = 0,8
14. вверх Г2П = 0,2 · СгІІІ + 0,05 · Р + 7,6 = 26,4
15. вправо А3П2 = 0,1 · СгІІІ + 0,033 · Р + 5,5 = 16,3
16. вправо А30П20 = 0,3 · А3П2 = 5
17. вверх Г3П3 = Г2П = 26,4
18. вправо Г3Г5 = 0,5 · Г3Г4 – 1,8 = 9,3
19. вверх Г5А4 = 0,225 · СгІІІ + 0,05 · Р + 0,05 · Ст + 6,6 = 28
20. вліво А4П4 = А3П2 – 1 = 15, 3
21. вверх Г3П5 = 6, вниз П4П6 = 0,4
22. вліво А4П9 = 0,3 · А4П4 = 4,6
вниз П9П10 = 0,2
23. Зєднати А4П10П3П6 – плечовий зріз пілочки.
24. Зєднати П5П4/2, т.П7, перпендикуляр П7П8 = 1
25. вліво Г3Г6 = 4, вверх Г6Г60 = 0,3
26. Г2Г3/2, т.Г7 – середина пройми
27. бісектриса із Г2 = 0,15 · Г2П = 4
28. бісектриса із Г3 = 2,5 – накреслити пройму
29. вправо А4А5 = А1А2 + 0,6 = 8,4
30. Зєднати А5Г4
31. вниз А5А6 = А4А5 = 8,4 – для глухої застібки
вниз А5А6 = А4А5 – 1,6 = 6,8 – для відкритої застібки
32. вниз А4А7 = 0,3 · Сш = 6,2. Зєднати з А6
33. Провести бісектрису А7А50 кута А4А7А6
34. Через Г3 вертикаль вниз т. Т3
35. вправо Г3Г4 = 0,3 · Ст + ГтІІ + 3,5 = 22,2
36. Через т.Т4 вертикаль вниз т. Б4Н3
37. вниз Н3Н4 = 0,07 · Ст – 0,2 = 2,7

Побудова креслення спинки

1. вправо Г2З1 = 2 по моделі
2. вверх через З1 вертикаль т. З2
3. вправо УУ1 = 0,35 · СгІІІ + 2 · Г2З1 + 0,05 СгІІІ = 23,5
4. вверх У1У2 = 0,2 · Пк = 1,7
5. Зєднати УУ2, встановити перепендикуляр із У вниз т.Г1Т01Н1 – лінія відведення спинки
6. вправо Т01Т1 = 0,5
7. Зєднати Т1Н1, т.Б1
А1УГ1Т1Б1Н1 – средня лінія спинки
8. Перпендикуляр Т1Н1 із т. Н1Б1Т1 провести лінії вправо
9. вправо Б1Б2 = 0,33 · (Сб + Пб) + 2,2 = 0,33 · (50,5 + 11) + 2,2 = 22,5
10. вправо Т1Т2 = Б1Б2 = 22,5
11. Зєднати Т2Б2, продовжити вниз т. Н2
З2Т2Б2Н2 – бічний зріз спинки
12. вверх Н1Ш = 0,33 · АН = 35,8
Ширина шлиці 5 см

Побудова креслення пілочки

1. вліво Б4Б5 = Сб + Пб – Б1Б2 = 50,5 + 11 – 22,5 = 39
т.Б5 на відведену лінію стегон.
2. Зєднати Б5З2, т.Т50
3. вправо Т50Т5 = 0,4
4. Зєднати Т5Б5 продовжити т.Н5
Т5Н5 = Т2Н2
5. вниз З2З5 = 0,4 на посадку спинки по бічному шві
6. Зєднати З5Т5Б5Н5 – бічний зріз пілочки
7. Зєднати Н5Н4 плавною випуклою лінією
8. вниз Т3К = 1 см, Т3К = 3 см – для пальто з поясом
9. вниз КК1 = ½ · 18 = 9,
де 18 – вхід в кишеню
10. вправо К1К2 = 1 см. Через К2 проводять лінію нахилу кишені в залежності від моделі.
11. вверх та вниз К2К4 = К2К5 – 18 = 9
12. Ширина листочки вправо та вліво К4К6 = К5К7 = 4,5…5

Побудова борта та лацкана

1. Ширина напівзаносу для однобортного пальто = 4 см
вправо Г4Г10 = Т4Т10 = Б4Б10 = Н4Н9 = 4 см
Для двохбортного пальто = 8,5 … 10,5 см – д/с
Для зимового двохбортного 9…11 см
2. Положення нижньої петлі Ю:
- для д/с пальто з застібкою на два гудзики т.Ю на рівні т.К2;
- для д/с пальто з застібкою на три гудзики т.Ю = Т3К1 + 6;
- для зимового пальто нижня петля на 3 см;
3. Положення верхньої петлі Ю1:
- для д/с пальто з застібкою на два гудзики – 13…17 см;
- для д/с пальто з застібкою на три гудзики 24…32 см;
4. вверх Ю1Ю3 = 2 – початок перегину лацкана
5. А6А10 - уступ лацкана по моделі
6. А10Ю1 – зріз лацкана

Побудова коміру
 Побудову коміру виконують будь-якої форми за універсальними розрахунками на креслені
пілочки пальто, або в системі координат. Змінюються тільки значення вихідних даних висота
стійки і ширина відльоту.
Наприклад:
Ширина відльоту – 5,7
Висота стійки – 3,3

1. А8В = 0,7 · h = 0,7 · 3,3= 2,3

2. Через Ю3 провести дотичну до горловини т.А11
3. Із А8 R = А8А4 дугу вліво т.В1
4. вверх В1В2 = лінія ростка – 0,2 = 10 – 0,2 = 9,8
5. Із А8 R = А8В2 дугу вліво
6. По дузі В2В3 = 5,7
7. З’єднати В3 дотичною з горловиною, т.В4
8. вниз В3В5 = 0,4 · (5,7 – 3,3) = 1
9. Із В4 встановити перпендикуляр В4В7 = 0,7
10. З’єднати В5В7А8А11А6 – лінія вшивання коміру в горловину
11. Із В5 перпендикуляр до лінії вшивання, провести середину коміру
12. В5В6 = висоті стійки = 3,3
В6В8 = ширина відльоту = 5,7
13. Ширина коміру над плечовими зрізами = ширині коміру ззаду
В7В9 = В5В8
14. Оформити лінію відльоту згідно моделі т.В12
15. В6 з’єднати з В плавною лінією, т.В з’єднати з Ю3

Побудова вшивного двохшовного рукава

1. вниз АН = 0,33 Р + СгІІІ + 3,3 = 66,4
2. вниз АБ = П11Г8 – 0,31 Г2Г3 +1,2 = 21,4
3. вверх БД = Г3П5 – 0,3 = 5,7
4. вниз АЛ = ½ АН + 3…4 см = 37
5. Ширина рукава вверху = Г2Г3 +7 = 23,2
6. Шрн = 0,6 Шрв + 3,3 = 17,2
7. вправо АА1 = ББ2 = Шрв = 23,2
8. вверх НН0 = 0,1 Шрв = 1,7
9. вліво Н0Н1 = 2
10. Зєднати Н1 з Л
11. вправо НН01 = 0,5 Шрн – 2 = 6,6
12. вправо Н1Н2 = Шрн = 17,2
13. Перепендикуляр ЛН1 провести лінію ЛЛ2 = 0,92 ББ2 = 21,3
14. Зєднати А1Б2Л2Н2
15. вправо БС = 0,4 ББ2 = 9,3
16. вправо БС1 = 0,75 Г2Г3 + 0,6 = 13
17. вверх Б2С2 = 0,6 Б2А1 = 12,9
18. С2А2 = 1,5
19. А2 зєднати з С1
20. А1А3 = 1
21. АА3/2, т.О
22. т.О зєднати з т.Д і з т.А2
 23. ОА/2, т.О1
24. ОД/2, т.О2
25. О2 зєднати з А, т.О3
26. ОО2/2, т.О4
27. т.О4 зєднати з О1
28. вниз О3О5 =
29. вниз О4О6 = 0,5 О4О1 + О1
30. О3Д/2, т.О7
31. ОА2/2, т.О8
32. Перпендикуляр О8О9 = 0,1 ОА2 = 1,5
33. бісектриса БД1 = 2,7
34. вправо БД2 = 7
35. бісектриса С1С3 = 1,2
36. вверх С1С4 = 0,5 С1А2 = 1 = 8
37. Зєднати ДО7О6ОО9А2С4С3СД2Д1Д - лінія окату
38. вправо та вліво ББ3 = ББ4 = ЛЛ3 ЛЛ4 =Н1Н3 = Н1Н4 = 3,5
39. Оформити передні зрізи вехньої та нижньої половинки (дзеркальне відображення)
40. Через С2 провести горизонталь, т.С5
41. вправо С2С6 = С2С5
42. вправо та вліво Б2Б5 = Б2Б6 = 0,9 С2С5 = 1
43. вправо та вліво Л2Л5 = Л2Л6 = 0,9 Б2Б6 = 0,8
44. вправо та вліво Н2Н5 = Н2Н6 = 0,5
45. Ширина шлиці 2…2,5, довжина шлиці 8…10 см.
46. Оформити ліктьові зрізи верхньої та нижньої половинки
47. Посадка рукава розміру від 44=54 = 5,5 … 6,5

Тема 9 Особливості побудови конструкції пальто з відрізним бочком.

Зміст
1. Вихідні дані. Графічні методи побудови бочка.
2. Особливості побудови бічних зрізів. Прямі бічні зрізи. Ламані бічні зрізи.
Криволінійні бічні зрізи.
Конструювання чоловічого верхнього одягу принципово не відрізняється від конструювання
жіночого одягу. Загальні принципи конструювання залишаються такими ж, усі відмінності
обумовлені особливостями тілобудо-ви чоловічої фігури у порівнянні з жіночою.
Так, враховуючи, що верхня виточка в чоловічому одязі відсутня, необхідна випуклість в
ділянці грудей забезпечується в конструкції кутом прасування. У конструкції пілочки лінія
напівзаносу вище рівня грудей відхиляється вліво від вертикалі на величину цього кута.
При розробці конструкції виробів враховують основні властивості одягу, які визначають
якість моделі (гігієнічність, відповідність розміру, формостійкість, зносостійкість і т. і.), а також
рентабельність її виготовлення.
Конструювання деталей чоловічого одягу виконується з урахуванням технологічних
властивостей верхніх та прикладних матеріалів -усадки в процесі виготовлення виробу та
розтяжності в процесі носіння.
Конструкції виробів чоловічого одягу достатньо стабільні, але і вони не залишаються
незмінними. На них впливає вдосконалення технології та поява нових видів матеріалів, нові пропозиції
моди та розвиток одягу в цілому. .
У процесі створення нових моделей використовують типові базові конструктивні основи,
принципові зміни яких відбуваються рідко і поступово. Тому при конструюванні нових моделей
одягу протягом тривалого часу користуються даними про типові конструкції і більшу увагу
приділяють якості естетичного оформлення моделі, розробці її модельних особливостей. Розробка
типових конструкцій забезпечує більш економне використання матеріалів, можливість уніфікації
технології обробки.
Поява різних видів нових матеріалів дозволила модельєрам та конструкторам значно
розширити асортимент чоловічого одягу. При цьому необхідно враховувати конкретні властивості
матеріалів, що використовуються, обирати більш вільні лінії в піджаку, в пальті. При
конструюванні чоловічих виробів з матеріалів нових видів слід враховувати, що необхідна об'ємна
форма виробу практично не може бути забезпечена за рахунок волого-теплового оброблення. Тому в
таких виробах об'ємність форми створюється конструктивним способом, що забезпечує більшу
формостійкість їх в процесі експлуатації. Враховується також можливість розробки моделей одягу
з більш широким використанням різних варіантів суцільновикроєних деталей та вузлів.
Висота оката може коливатися від нуля до максимального значення, яке дорівнює
вертикальному діаметру незамкнутого контуру пройми за мінусом 3,5-4,5 см; глибина пройми
може бути розрахованою як з мінімальною, так і з максимальною (до рівня лінії талії)
прибавкою на свободу пройми.
У виробах м'якої форми з дуже малим кутом нахилу рукава або з горизонтальним
спрямуванням рукава пройма може бути опущеною до рівня талії, а може бути розташована
вище лінії талії на 8-Ю см.
У виробах строгих форм збільшення кута нахилу рукава призводить до подовження
ластовиці. Тому для зменшення довжини ластовиці і збільшення кута нахилу рукава виконують
відтягування верхнього зрізу рукава в ділянці плеча на 1-2 см і включають величину
відтягування у розрахунки відповідних ділянок конструкції. Причому найчастіше проектують
відтягування передньої частини рукава, але іноді передбачають деяке відтягування і на задній
частині рукава, втім завжди на 1-1,5 см менше ніж на передній.
Максимального значення кута нахилу рукава з мінімальним волого-тепловою його
обробкою (до 1 см) або без неї можна досягти різними варіантами конструктивних рішень:
проектуванням рукава з ластовицями, які переходять у відрізну бічну частину виробу; рукава з
нижньою частиною, яка переходить у ластовицю; вироби з відрізною бічною частиною і ниж-
ньою частиною рукава.

Тема 10 Побудова конструкції коміра для чоловічого пальто. Побудова відкритого коміра
для пальто. Побудова закритого коміра.