МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ КОНСТРУЮВАННЯ ОДЯГУ І

ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЗАХАРОВА Е. А.

ОСНОВИ КОНСТРУЮВАННЯ ВИРОБІВ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів ІІ КУРСУ, ІІІ СЕМЕСТР

спеціальностей: 182 «Технології легкої промисловості»
денної і заочної форм навчання

Вінниця 2019
Захарова Е.А. Основи костуювання виробів: Опорний конспект лекцій для студентів
ІІ курсу, ІІІ семестру спеціальностей: 182 «Технології легкої промисловості» денної
і заочної форм навчання). – ВІКОП, Вінниця, 2011 с.124

В даному навчально-методичному посібнику розкривається основний зміст

навчальної дисципліни. Матеріал викладений логічно, системно, цілісно. Чітко
формулюються навчальні проблеми дисципліни, визначаються взаємозв’язки між
темами і розділами.

Навчально-методичний посібник розглянуто і схвалено на засіданні кафедри ТКШВ

від __ __ 2019 року протокол №__

Рецензент:
 Змістовий модуль 3
Проектування дитячого одягу
Тема 1. Особливості проектування дитячого плечового одягу.
1. Характеристика тілобудови і пропорцій дітей різного віку.
2. Пропорції одягу в залежності від вікової групи дітей.
3. Методи конструювання первинних розгорток. Членування основних деталей.

1. Характеристика тілобудови і пропорцій дітей різного віку.

Фігури дітей за своєю будовою, пропорціями, особливостями розвитку суттєво відрізняються
від фігур дорослого населення і побудова розмірної типології для дітей є більш складним
завданням. Процес росту у дітей відбувається нерівномірно. Побудова єдиної розмірної типології
та єдиних розмірно-зростових стандартів для дітей в цілому є неможливою, в зв'язку з тим, що
характер розподілу антропометричних ознак різко відрізняється від нормального. Тому при
створенні нової розмірної типології дитячого населення була розроблена спеціальна методика,
виділені вікові групи, в межах яких у дітей зберігається єдина закономірність співвідношення
зросту та окремих розмірів тіла. Типові фігури дітей [23] визначаються за двома розмірними
ознаками: зростом Р (Т1), в зв'язку з тим, що в період росту дитини саме довжина тіла зазнає
найбільших змін, та обхватом грудей третім ОгЗ (Т16). Було встановлено, що діти за один рік
життя більше змінюються за зростом, ніж за розміром. Так, за один рік довжина тіла дошкільнят
збільшується на 6-7 см, а обхват грудей - на 0,5-0,7 см.
Тому для кращого забезпечення дитячого населення готовим одягом була збільшена
кількість зростів та зменшена кількість розмірів у вікових групах. Варіанти по зросту встановлені
відповідно до вимог галузевого стандарту у хлопчиків від 86 до 188 см; у дівчаток - від 86 до 176
см (з інтервалом 6 см); по обхвату грудей третьому у хлопчиків від 48 до 108 см, у дівчаток - від
44 до 108 см (з інтервалом 4 см).
Для хлопчиків країн-членів РЕВ встановлено 114 типи фігур, з них для країн СРСР - 89; для
дівчаток відповідно: 115 та 87 типів фігур. Однак, сучасні умови виробництва не дозволяють
виготовляти одяг на таку велику кількість типових фігур, тому, згідно з галузевими стандартами,
для дівчаток встановлено 62 типи фігур для виготовлення одягу, для хлопчиків - 67 типів (у віці
від 6 місяців до 18 років).

2. Пропорції одягу в залежності від вікової групи дітей.

Маркування одягу за розмірами виконується в один рядок (у см) у такій послідовності: зріст
Р - обхват грудей третій ОгЗ.
Рівень забезпечення дитячого населення одягом масового виробництва наближується до
100%.
Для проектування дитячого одягу виділено шість вікових груп дітей з урахуванням
особливостей їх статури (табл. 1).
Таблиця 1 – Класифікація вікових груп дітей
Віковa група Вікові границі, років
дівчата хлопчики
Немовлята до 9 місяців
Ясельна з 9 місяців до 3 років
Дошкільна 3 р. – 5 р. 11 міс.
Молодша шкільна 6 р. – 11 р. 11 міс. 6 р. – 12 р. 11 міс.
Старша шкільна 12 р. – 14 р. 5 міс. 13 р. – 15 р. 5 міс.
Підліткова 14 р. 6 міс. – 17 р. 11 міс. 15 р. 6 міс. – 17 р. 11 міс.
 Протягом підростання дитини з нею відбуваються вікові зміни, основними з яких є
пропорційні і зростові зміни тіла. Особливо велика різниця між віковими групами дітей
спостерігається у пропорціях тіла дитини. Істотні розходження в статурі дітей різних статево-
вікових груп викликають труднощі в проектуванні і масовому виробництві дитячого одягу.
Рішенню цієї задачі сприяє використання обґрунтованої розмірної типології. Розмірні ознаки
фігур дітей надані в ГОСТ:
1. ГОСТ 17916 – 86 «Фигуры девочек типовые. Размерные признаки для проектирования
одежды».
2. ГОСТ 17917 – 86 «Фигуры мальчиков типовые. Размерные признаки для проектирования
одежды».
При розробці розмірної типології фігур дітей (крім дітей ясельної групи) в якості ведучих
розмірних ознак прийняті: зріст, обхват грудей, обхват талії:
Р – ОгІІІ – От з інтервалами відповідно: Р – 6,0 см, ОгІІІ – 4,0 см, От – 3,0 см.
ГОСТи містять:
446 типових фігур дівчат 459 типових фігур хлопчиків
Р …….. 86  188 см Р ……... 86  206 см
Ог …… 48  112 см Ог …… 48  120 см
От …… 42  102 см От …… 42  108 см
9 повнотних рядів 8 повнотних рядів
Умовне позначення розміру одягу для дітей ясельної групи: Р – ОгІІІ
В табл. 2 надані величини основних розмірних ознак типових фігур дівчаток та хлопчиків ясельної
групи.
Таблиця 2 - Величини розмірних ознак типових фігур дітей ясельної групи
Назва розмірної ознаки Величини розмірних ознак типової фігури, см
Зріст 62, 68, 74, 80, 86, 92
Обхват грудей 40, 44, 48, 52, 56
Встановлені по дві повнотні групи для дітей молодшого й старшого шкільного віку та
підлітків й одна повнотна група для дошкільнят. Різниця між повнотними групами за обхватом
талії складає 6 см.

3. Методи конструювання первинних розгорток. Членування основних деталей.

Більшість сучасних розрахунково-графічних методів конструювання одягу використовують в
якості вихідних даних відомості про розмірну характеристику фігури дитини та прибавки на
вільне облягання.
Для побудови конструкцій дитячого одягу найбільш поширеними в масовому та
індивідуальному виробництві є методики конструювання ЦНДІШП, ЦОТШЛ, ЄМКО РЄВ та
системи крою, які пропонуються різними авторами: Ханус С., Волевич Г.К., „Мюлер і син”,
Базаралдіна Г. тощо В умовах промислового проектування дитячого одягу визначені
типові фігури для кожної вікової групи, на які варто розробляти модель і конструкцію виробу
(табл. 3). Підлітки поділяються на дві розмірні групи:
1 група - ........... ОгІІІ = 84 – 92 см; 2 група - ...........ОгІІІ = 96 – 108 см.
Таблиця 3 - Типові фігури для вікових груп дітей
Групи Для дівчат Для хлопчиків
Ясельна……………………... 86 – 52
Дошкільна…………………... 110 – 56
Молодша шкільна………..... 134 – 64 134 – 68
Старша шкільна………….... 158 – 80 158 – 76
Підлітки
І гр…………………………... 164 – 88 176 – 92
ІІ гр..………………………… 164 – 96 176 – 100
 При конструюванні дитячого одягу велике значення має вибір прибавки на вільне облягання
та її розподіл за ділянками конструкції – спинки, пройми та переду (або пілочки).
Враховуючи, що моделювання та конструювання одягу для дітей здійснюється на шість
вікових груп прибавки на вільне облягання обирають диференційовано за видами одягу з
урахуванням статево-вікових груп. Діапазон Пг великий – від 5 до 18 см в залежності від виду
одягу та вікової групи. В табл. 4 надані величини прибавок на вільне облягання на основні
класичні види одягу для дівчат і хлопчиків.
Таблиця 4 – Прибавки для дитячого одягу
Вид одягу Прибавки, см
Пг Пт Пб Оп
Одяг для дівчат
Сукня 3,5 – 7,5 2,5 – 5,0 2,5 – 5,5 4,0 – 6,0
Жакет 5,0 – 9,0 4,0 – 8,0 4,0 – 8,0 4,5 – 6,0
Пальто демісезонне 7,0 – 12,0 5,0 – 10,0 5,0 – 10,0 5,0 – 9,0
Одяг для хлопчиків
Піджак 6,0 – 11,0 5,0 – 10,0 5,0 – 10,0 5,0 – 9,0
Пальто демісезонне 6,0 – 15,5 7,5 – 13,5 7,0 – 13,5 6,0 – 12,5
Верхня сорочка 8,0 – 14,0 – – 10,0 – 12,0
Штани – 1,0 2,0 – 4,0 –
0 – 6,0
Мінімальне значення у таблиці відповідає прилеглому силуету, крім пальто для хлопчиків,
де надані величини для напівприлеглого силуету, а максимальне – прямому. Для підлітків другої
групи (ОгІІІ = 96 – 108 см) величини прибавок на вільне облягання обирають як для дорослих.
Величину прибавок до напівобхвату стегон обирають від 2,0 до 4,0 см. Прибавку до
напівобхвату талії для типових фігур в спідницях та штанах для регулювання прилягання
обирають 1,0 см. Взагалі Пт та Пб в поясному одязі може приймати значення 0 – 6,0 см для штанів
з еластичною тасьмою по лінії талії.

Тема 2 Типові розрахунки креслення конструкції основи дитячого плечового одягу.

1. Вихідні дані для побудови креслення конструкції основи дитячого плечового одягу.
2. Характеристика методики конструювання. Аналіз.

1. Вихідні дані для побудови креслення конструкції основи дитячого плечового одягу
Характеристика конструктивно-декоративних елементів дитячого одягу. Принципи
трансформації, які застосовують для продовження морального і фізичного зношування дитячого
одягу.

Класифікація дитячого одягу міститься в ДСТ України 2027-92 «Виробі швейні та

трикотажні. Терміни та визначення» (ГОСТ 17037–85 «Изделия швейные и трикотажные.
Термины и определения»).
Сучасний асортимент дитячого одягу підрозділяється на кілька груп залежно від: статі, віку
дітей, цільового призначення, сезону, а також використаних матеріалів і технології виготовлення.
Нижче надано класифікації дитячого одягу згідно з ДСТУ 2027-92.
 Класифікації дитячого одягу

Вікова група:
Сезон:
Новонароджені
Стать: літній,
Ясельна
для хлопчиків, зимовий,
Дошкільна
для дівчаток демісезонний,
Молодша шкільна
усесезонний
Старша шкільна
Підліткова
Цільове призначення: Асортимент:
побутовий, верхній одяг,
повсякденний, білизняні вироби,
урочистий, корсетні вироби,
національний, головні убори,
спортивний, спортивний одяг
формений одяг

Асортимент одягу для дітей шкільної групи і для підлітків майже такий самий як і для
дорослих: спідниці, сукні, штани, пальта, куртки, блузки тощо, але для немовлят і дошкільнят є
окремі види одягу, які проектуються виключно для дітей (льоля, сорочечка, повзунки і т.д.).
Згідно з ДСТУ ГОСТ 25294:2005 побутовий одяг платяно-блузкового асортименту для дітей
включає такі види: сукня, блузка, спідниця, сарафан, комбінезон, штани, халат, фартух, жилет
та інші аналогічні вироби, виготовлені з матеріалів даного призначення.
Згідно з ДСТУ ГОСТ 25295:2005 побутовий одяг пальтово-костюмного асортименту для
дітей включає такі види: пальто, півпальто, плащ, куртка, костюм, піджак, жакет, штани,
жилет, спідниця, комбінезон, напівкомбінезон тощо.
За ДСТУ ГОСТ 25296:2005 білизняні виробі включають в себе наступні види одягу для
дітей: піжама, нічна сорочка, нижня сорочка, нічний халат, труси, купальні костюми та інші
аналогічні вироби з тканин, нетканих матеріалів і інших видів текстильних матеріалів.
Одним з основних напрямків при розробці одягу для дітей, починаючи з ясельної групи, є
створення комбінованого одягу з можливістю трансформування та взаємозамінністю її окремих
елементів.
Діти швидко ростуть, тому не слід забувати про деталі конструкції, що трансформуються.
Трансформація в одязі використовується для продовження терміну служби (довговічності)
дитячого одягу, зменшення її фізичного й морального зношування.
Найкращим способом організації дитячого одягу є його багатошаровість.
Використовуються:
 коміри, капюшони, пелерини, пояси, кокетки, рукава, половини штанів, що відстібаються;
 стягуючі шнури на ділянці тулуба, шиї, зап'ястка;
 відлітні кокетки, що пристібаються;
 заміщення одних елементів іншими;
 знімні прокладки, що утеплюють;
 дволицевий одяг і різнокольорові деталі одягу;
 манжети по низу штанів та рукавів виробу, які відвертаються.

2. Характеристика методики конструювання. Аналіз.

Кінцева мета конструювання полягає у створенні з плаского матеріалу (тканини, трикотажу,
хутра, шкіри і таке інше) одягу такої об'ємної форми, яка б відповідала об'ємній формі фігури
людини. При побудові креслень конструкції деталей одягу вирішується зворотна задача -
переведення об'ємної форми одягу на площину, тобто побудова розгорток деталей одягу.
 Створення об'ємної форми одягу може досягатися різними способами, основним з яких є
конструктивний, який базується на використанні певної форми та конфігурації зрізів деталей,
швів, виточок та інше. Об'ємна форма одягу може бути забезпечена також волого-тепловою
обробкою (прасуванням, відтягуванням деталей), використанням здатності матеріалів до
формування, а також використанням різних комбінацій вищеназваних способів. Найбільш
ефективним і якісним є конструктивний спосіб створення об'ємної форми виробу, який забезпечує
найменші трудові та матеріальні затрати при високій якості форми виробу та подовженні строку її
зберігання. Слід також враховувати, що деякі види матеріалів, такі як шкіра, дубльовані матеріали
та більшість сучасних тканин, завдяки своєму волокнистому складу (високому змісту синтетичних
волокон), не здатні до формування при волого-тепловій обробці. Крім того, об'ємна форма, яка
створюється тільки за допомогою ВТО, є недовговічною.
До конструкції швейного виробу ставляться такі основні вимоги: забезпе-чення високої
якості посадки виробу на фігурі людини типової тілобудови та високого рівня забезпечення
більшості споживачів даного розміру, зросту, повнотної групи; відповідності затвердженому
зразку моделі; технологічності конструкції; її економічності; відповідності моделі сучасному
стилю та моді. Прикладне конструювання одягу виникло з появою покроєного одягу, але лише в
XVIII столітті почали видавати перші журнали мод, у яких наводилися контури деталей покрою у
вигляді замальовок. На початку XIX століття з'явилися перші креслення викройок, які
створювалися за примітивними розрахунками, створювалися перші системи покрою. До появи
перших систем покрою одяг кроїли за патронами, які були своєрідними шаблонами форми та
розмірів одягу; мірки з фігури знімалися лише для визначення довжини та ширини одягу [15].
Протягом тривалого часу деталі одягу створювали за допомогою муляжного способу: для
побудови викройок на фігуру людини або на манекен наколювали тканину або папір відповідно до
фасону, обкреслювали контури деталей, які потім уточнювали примірками. Автором першої
примітивної системи покрою одягу, яка була створена в 1818 році, був французький кравець
Мішель, на зміну їй прийшла аналогічна система - масштабна. Це були неточні методики, які
потребували ретельного уточнення на фігурі. З середини XIX століття [23] з'являються перші
спроби розробки теорії методик побудови креслень деталей одягу. З'являються методики, які
базуються на теоріях про пропорційну будову тіла людини (пропорційно-розрахункові), на
розрахунках вимірів фігури та інші. Але в ті часи під системами покрою розуміли наближені
методи побудови розгорток деталей одягу. Інтенсивний розвиток різних систем покрою
розпочався в СРСР у 20-30 роках XX століття
Це були різні методики: координатна система С.М. Короткова, розрахун¬ково-пропорційна
система покрою М.І. Царьова та інші. Всі ці системи мали багато недоліків. Так, при їх створенні
не використовувались антропологічні матеріали; розрахункові формули цих методик носили
емпіричний характер, не мали наукового обґрунтування; точність побудови креслень було
невисо¬кою; ці системи покрою були прив'язані до якогось конкретного виду одягу, конкретного
покрою; дуже швидко морально застарівали; не вирішували питання, пов'язані з проектуванням
одягу - вибором матеріалів, обладнання, методів обробки. Все це викликало необхідність
створення принципово нових методик конструювання одягу для масового його виготовлення.
Одяг та його частини (деталі) утворюють в готовому вигляді об'ємно-просторову поверхню.
Викроюють деталі одягу з плоских матеріалів: тканини, трикотажу, нетканих матеріалів. Тому
однією з основних задач конструювання одягу є отримання з плоского матеріалу оболонок тіл
просторової форми - побудова розгорток деталей одягу.
Розгортка поверхні - це геометрична фігура, побудована на площині. В основу отримання
розгорток закладений принцип парціальних розгорток, що полягає в розчленуванні поверхні на
ділянки, які відповідають однаковій степені кривизни і розгортаються на площину. Результатом
такого виконання розгортування є розгортка, яка складається з елементарних ділянок.
За допомогою розгортки поверхні формують конструкцію виробу та лекала деталей з
урахуванням припусків на упрацювання і товщину матеріалу. Враховуючи те, що об’ємна
поверхня одягу відноситься до нерозгортуваних на площині, тому для побудови креслення
конструкції використовують прийоми інженерної графіки і геометрії.
 Усі існуючі в даний час методи конструювання одягу можна умовно розподілити на два
класи [15]:
- Методи 1-го класу -наближені- базуються на використанні окремих вимірів типових фігур,
прибавок, даних про типове членування деталей одягу та способах створення їх форми. Такі
методи дозволяють лише приблизно знаходити положення найбільш важливих конструктивних
точок деталей одягу.
- Методи ІІ-го класу- точні- базуються на прямих вимірах оболонки поверхні, яка
розгортається, зразка-еталону одягу. Це методи січних поверхонь, конструювання розгорток у
чебишевських сітках та інші. Вони дозволяють отримати більш точне остаточне креслення
конструкції.
До методів 1-го класу належить стародавній муляжний спосіб, який застосовується і в наш
час при створенні театральних та історичних костюмів, при створенні складних моделей легкого
одягу, іноді - в побутових умовах виготовлення одягу (в поєднанні з іншими способами), а також
різні інші системи покрою. Аналіз існуючих систем покрою показав, що вони принципово подібні
і відрізняються лише кількістю та видом вимірів фігури, які використовуються, структурою і
видами розрахункових формул та елементами графічних прийомів побудови креслення
конструкції.
Кожна методика конструювання одягу включає:
- вихідну інформацію для розрахунків і побудови креслень, представлену вимірюваннями
фігури людини і готового виробу;
- методи обробки одержаної інформації у вигляді формул або технічних розрахунків, за
допомогою яких встановлюються розміри конструктивних відрізків і вузлів деталей одягу;
- геометричні побудови, що перетворюють цифрову інформацію в геометричні образи;
- відомості про міжрозмірні та міжзростові прирости, які використовуються для технічного
розмноження лекал.
Побудова верхньої сорочки для хлопчика дошкільного віку

Розмірні ознаки:
Сш = 15,0
Сг = 30,0
Друк = 36,0
Дт.с. = 27,0
Двир = 45,0

Прибавка по лінії грудей Пг = 10,0 см.

Псш=0,5см

АВ = Сг + Пг = 30 + 10 = 40;
АН = Двир = 45;
АТ = Дт.с. = 27;
АГ = ½ АТ + ¼ Пг = 27:2 + 2,5 = 16;
ГС = 1/3 Сг + ½ Пг = 30 : 3 + 5 =15;
СП = ¼ Сг + 1; Пг = 30:4 + 2,5 = 10;
АР = 1/3 Сш + Псш = 15:3 + 0,5 = 5,5
РР1 =2.5 Висота горловини спинки. Точки Р1 і А з’єднати плавною лінією.
С1С2 = 1,5 Нахил плеча.
Довжина плеча спинки. Точки Р1 і С2 з’єднати, продовжити лінію вправо на 1 см, і поставити точку С3:
С2С3 = 1 см
Ширину пройми поділити навпіл і поставити точку К:
СК = КП = 5;
СК1 = СК = 5см
Бісектриса СК2 = 2см.
ВВ1 = 1/3 Сш + Псш = 15:3+0,5 = 5,5см;
ВВ2 = ВВ1 = 5,5см;
П1П2 = 2, 5 Нахил плеча пілочки. Точки В1 і П2 з’єднати, продовжити лінію вліво довільно.
В1П3 = Р1С3 = 11,5 Довжина плеча пілочки. Від точки В1 відложити довжину плеча спинки.
ПП4 = КП =5 см.
Бісектриса ПП5 = 2 см
Побудова рукава
АА1 = 1/3 Сг + 7 = 17
АВ = Друк = 36
Висота оката: А1О = 1/3 Сг – 3 = 7
Точки АО з’єднати прямою. Отриману лінію ділимо на чотири рівних частин. Від середини піднімаємо на 1,5 см –
окат спинки.
Окат пілочки – вверх та вних на 1 см.
Низ рукава звужуємо на 2,5 см.
Лінію ВВ1 ділимо навпіл. Проводимо перпендикуляр величиною 7 см на застібку.
Побудова коміру
АА1 = Сш +1 = 16
АВ = 9см
Від точки В вверх 2см. З’єднуємо з В1.
Від точки А1 вправо 2,5 см. З’єднуємо з точкою В1.

Побудова сукні для дівчинки дошкільного віку

Розмірні ознаки:
Сш = 14,0см;
Сг = 28,0 см;
Друк = 36,0 см;
Дт.с = 26,0 см;
Двир = 48,0 см.

Прибавки:
Пг=8см
Псш = 0,5см

АВ = Сг + Пг = 36см;
АН = Двир = 48см;
АТ = Дт.с = 26,0;
АГ = 1/2 АТ + 1/4 Пг = 15см;
ГС = 1/3 Сг + ½ Пг = 13,5см;
СП = ¼ Сг+ ¼ Пг = 9см;
Від точки П вверх провести лінію, отримаємо точку П1.
АР = 1/3 Сш + Псш = 5,0см;
РР1 = 1,5см;
С1С2 = 1,5 – 2см;
Точки Р1 і С2 з’єднати, продовжити лінію на 1см, і поставити точку С3:
С2С3 = 1см
СК1 = 2,5см;
Ск2 = 1/2 СС2 з креслення
ВВ1 = АР.
В1В2 = 2 см
Нахил плеча пілочки. П1П2 = 2,5
В2П3 = Р1С3 – 0,5 = 9,5см.
ПП4 = 1,5см.
ПП5 = ¼ ПП1
Т2Т4 = Т2Т3 = 2см.

Побудова рукава.
АА1 = 1/3Сг + 5 = 14,3 см;
АВ = Друк = 36 см;
А1О = 1/3 Сг + 1 = 10,3

Побудова коміру.
АА1 = Сш + 0,5 = 14,5
АВ = 10см
 Змістовий модуль 4
Проектування конструкції плечового легкого одягу з вшивним рукавом
Тема 3 Конструктивний устрій жіночого плечового одягу.
1. Базисна сітка плечових виробів.
2. Типові розрахунки конструкцій плечового одягу за різними методиками. Схеми конструкцій
деталей. Конструктивно-декоративні лінії конструкції. Характеристика лінії пройми.

1. Базисна сітка плечових виробів.

Базисна сітка – це сукупність допоміжних вертикальних та горизонтальних ліній, що
визначають розмір виробу по лінії грудей та розміри його основних деталей: спинки, пройми,
переду (пілочки).
Базисна сітка складається з чотирьох вертикальних та п’яти горизонтальних ліній та
представляє собою розгортку 1/2 бокової поверхні виробу відносно АН та Г0Г4 (рис. 1).
Вертикальні лінії сітки:
 лінія середини спинки;
 лінія, що визначає ширину спинки;
 лінія, що визначає ширину переду чи пройми;
 лінія середини переду чи напівзаносу.
Горизонтальні лінії сітки:
 лінія, що проходить через найвищу точку горловини спинки;
 лінія грудей;
 лінія талії;
 лінія стегон;
 лінія низу (після визначення глибини горловини спинки).

2. Типові розрахунки конструкцій плечового одягу за різними методиками. Схеми

конструкцій деталей. Конструктивно-декоративні лінії конструкції. Характеристика лінії
пройми.
Якість посадки виробу на фігурі залежить від правильності побудови креслення конструкції.
Процес розробки конструкції плечового виробу складається з наступних етапів:
- вибір вихідних даних (аналіз конструктивно-композиційних (силует, прибавки)
ознак моделі та конструктивно-технологічних характеристики матеріалу, інформація про форму та
розміри тіла, представлені розмірними ознаками та морфологічною 1 характеристикою (для
індивідуальних фігур) та антропометричну характеристику типової фігури;
- попередній розрахунок конструкції;
- побудова базисної сітки;
- побудова креслення основи;
- нанесення фасонних ліній.
Вихідними даними для розрахунку конструкції є величини розмірних ознак (табл. 1) та
прибавки (табл. 2). Конструкцію розробляють на половину фігури, так як фігура людини є
симетричною.
Таблиця 1 – Розмірні ознаки та прибавки на вільне облягання, необхідні для побудови ОК
жіночої сукні напівприлеглого силуету із вшивним рукавом.
Розмір 164-96-104

1
Морфологія – наука, що вивчає закономірності індивідуальної мінливості людського
організму, вікові зміни розмірів та пропорцій тіла та окремих його частин
 Прибавки на вільне
Величина
Умовне облягання
Найменування вимірів фігури вимірів
позначення умовне величина,
фігури, см
позначення см
 Пшгор 0,5…1
1. Напівобхват шиї Сш 18,4
Пвгс 0…0,5
2. Напівобхват грудей перший СгІ 45,7 -
3. Напівобхват грудей другий СгІІ 50,4 -
4. Напівобхват грудей третій СгІІІ 48 Пг 2…6
5. Напвобхват талії Ст 38,6 Пт по моделі
6. Напівобхват стегон Сб 52 Пб 1,5…3
7. Ширина грудей Шг 20 Пшг
8. Відстані від шийної точки до
ДтсІІ 39,2 Пдтс 0,5
перетину з лінією талії
9. Відстань від точки основи шиї по
сосковій точці до перетину з лінією ДтпІІ 43 Пдтп 0,3…1
талії
10. Висота грудей ВгІІ 27,4 Пвг 0,5
11. Висота плеча коса пілочки ВпкІІ 23,7 Пвпк
12. Висота плеча коса спинки Впкс 42,7 Пвпкс 0,5
13. Ширина спинки Шс 17,5 Пшс
14. Ширина плечового схилу Шп 13,4 -
15. Довжина рукава до обхвату
Друк 53,7 -
зап’ястя
16. Обхват плеча вверху Оп 30,5 Поп 6…8
17. Обхват зап’ястя Озап 16,4 По.зап 5…7
18. Ширина пройми Шпр 10, 5 Пспр 3…4
19. Висота стегон Дб 19
20. Відстань між сосковими точками Цг 10,2
21. Положення корпусу Пк 6,2
22. Довжина виробу Двир 100

Таблиця 2 – Припуски (см) на свободу облягання для плечового жіночого одягу, см

Одяг Пг (Т16) Пт (Т18) Пб (Т19) Поп (Т28)

Сукня:
прилегла 2–4 2,5 - 4 Не менш 1,5 5–8
напівприлегла 3–5 4–8 Не менш 1,5 6–8
пряма 5-8 - За моделлю 6-9
Жакет:
прилеглий 3–5 3–5 3–5 7–8
напівприлеглий 5–8 8 – 10 4–5 8 – 10
прямий 6-9 - За моделлю 9 - 11

Пальто:
прилегле 3–7 3–8 Не менш 5 9 – 10
напівприлегле 5–9 8 – 12 Не менш 6 10- 11
пряме 8 – 10 - За моделлю 10- 12

Попередній розрахунок дозволяє до виконання креслення конструкції визначити розміри

усього виробу та його основних деталей (табл. 3).

Таблиця 3 – Таблиця попереднього розрахунку

Основні ділянки Розподіл СгІІІ по Розподіл Пг Ширина
 основних
ділянках, см % см ділянок з
прибавками, см
1 2 3 4 5
Шс = 17,5
Ширина спинки 25 1 ГГ1 = 18,5
Шс = 1/8 ОгІІІ + 5,5
Шпр = 10, 5
Ширина пройми 60 2,4 Г1Г2 = 12,9
Шпр = 1/8 ОгІІІ – 1,5
Шг = 20
Ширина пілочки 15 0,6 Г2Г4 = 20,6
Шп = ¼ ОгІІІ – 4
Всього СгІІІ = 48 100 4 ГГ4 =52

1. Розрахунок та побудова базової конструкції (БК) сукні жіночої напівприлеглого

силуету за методикою ЦНДІШП
Розрахунок креслення спинки:
1. АН = Двир = 100. Положення лінії низу.
2. АТ = Дтс + Пдтс = 39,2+0,5 = 39,7. Положення лінії талії.
3. АУ = 0,4Дтс = 0,4 · 39,2 = 15,6. Положення лінії лопаток.
4. ТГ – Дб – Пспр = 19,6 – 3 = 16,6. Положення лінії грудей.
5. ТБ = 0,5 · Дтс = 0,5 · 39,2 = 19,6. Положення лінії стегон.
6. АА1 = 0,33 · Сш + Пшгс = 0,33 · 18,4 + 1 = 7.
7. А1А2 = 0,35 · АА1 = 0,35 · 7 = 2,5. Висота горловини спинки.
8. Бісектриса А1А11 = 0,65 · А1А2 = 0,65 · 2,5 = 1,6.
9. ТТ0 = 2,5.
10. З А2 радіусом Шп = 13,1 провести дугу вправо.
З точки Т0 радіусом = Впкс + Пвпкс = 42,7 + 0,5 = 43,2 дугу вверх точка П.
11. УУ1 = 0,5 · Шс = 0,5 · 18,3 = 9,2. Випуклість лопаток.
12. А2А21 = 0,35 · Шп = 0,35 · 13 = 4,5. Положення плечової точки.
13. Розрахунок виточки. А21А22 = 1,5…2. Довжина виточки = 5…6 см.
14. ПП1 = А21А22 = 1,5…2.
15. ГГ1 = 18,5 з таблиці 2.2. Ширина спинки.
16. Г1Г2 = 12,9 з таблиці 2.2. Ширина пройми.
17. Г1Г5 = ½ Г1Г2.
18. Бісектриса Г1П3 = 0,25 Шпр = 0,25 · 12,9 = 3.
19. З’єднати Г5Н1 точки Т2Б2.

Розрахунок креслення пілочки:

1. Г2Г4 = 20,6 з таблиці 2.2. Ширина пілочки. Вертикаль вверх та вниз отримаємо точки Т4Н4.
2. Т4А3 = Дтп + Пдтп = 43 + 0,5 = 43,5.
3. А3А4 = АА1 = 7.
4. А3А5 = А3А4 + 1…1,5 = 8.
5. Г4Г3 = Ц = 10,1. Провести вертикаль.
6. З точки А4 радіусом = Вг = 27,4. Провести дугу на вертикаль отримаємо точку Ц.
7. З А4 радіусом = Шп = 13,1 провести дугу вліво.
8. З точки Ц радіусом = Впкп + Пвпкп = 23,7 + 0,5 = 24,2 дугу точка П2.
9. З’єднати точки А4 і П2.
10. А4А41 = А2А21.
11. З точки Ц радіусом = ЦА41 провести дугу вліво.
12. по дузі А41А42 = 1/6 СгІІІ ± 1…1,5 = 1/6 · 48 +1 = 9.
13. З точки Ц радіусом = Впкп + Пвпкп = 24,2 провести дугу вліво.
14. З точки А42 радіусом = Шп – А4А41 провести дугу вверх точка П31.
15. З’єднати точки П31 і А42.
16. Г2П5 = 0,35· Г1Г2 = 0,35 · 1,5 = 4,7.
17. Точку П5 з’єднати з П31. Поділити навпіл точка П6.
18. Перпендикуляр П6П7 = 1…1,5.
19. Бісектриса Г2П8 = 0,15 · Г1Г2 = 0,15 · 15,5 2.
20. Н4Н3 = Г4Г5.
21. Н4Н5 = 0,8…1,2. З’єднати Н3Н5 плавною випуклою лінією.
22. Розрахунок сумарного розхилу талієвих виточок.
ΣВт = (СгІІІ + Пг) – (Ст + Пт) = (48 + 4) – (38,6 + 3) = 6,6.

Рис. 2.1 – Креслення конструкції жіночої сукні напівприлеглого силуету

Конструювання плечових жіночих виробів за методикою ЦДТШЛ.

Попередній розрахунок конструкції
Попередній розрахунок дозволяє до виконання креслення конструкції визначити розміри усього
виробу та його основних деталей (табл. 3).
Побудова базисної сітки креслення

Базисна сітка – це сукупність допоміжних вертикальних та горизонтальних ліній, що

визначають розмір виробу по лінії грудей та розміри його основних деталей: спинки, пройми,
переду (пілочки).
Базисна сітка складається з чотирьох вертикальних та п’яти горизонтальних ліній та
представляє собою розгортку 1/2 бокової поверхні виробу відносно АН та Аа1 (мал. 1).
 Вертикальні лінії сітки:
 А0Н – лінія середини спинки;
 аГ1 – лінія, що визначає ширину спинки;
 а2Г4 – лінія, що визначає ширину переду чи пройми;
 а1Н3 – лінія середини переду чи напівзаносу.
Горизонтальні лінії сітки:
 А0а1 – лінія, що проходить через найвищу точку горловини спинки;
 ГГ3 – лінія грудей;
 ТТ3 – лінія талії;
 ББ3 – лінія стегон;
 НН3 – лінія низу (після визначення глибини горловини спинки).
Строять прямий кут з вершиною в точці А0 (мал. 1). Вправо від точки А0 відкладають
ширину сітки (чи ширину виробу по лінії грудей):
А0а1 = Сг3 + Пг.
Якщо спинку строять зі швом посередині, то сітку креслення з урахуванням припуску на
відвід середньої лінії спинки від вертикалі розширяють на 0,5 – 1,0 см.
Від точки А0 вправо по лінії А0а1 відкладають ширину спинки:
А0а = Шс + Пшс.
Від точки а1 вліво відкладають ширину переду:
а1а2 = Шг + (Сг2 – Сг1) + Пшп.
При побудові креслення на нетипову фігуру ширину переду можна розрахувати по формулі:
а1а2 = Шг2 + Пшп.
Відрізок аа2 визначає ширину пройми. Ширина пройми не повинна бути меншою за
мінімальну (табл.4). Якщо в наслідок розрахунків величина пройми виявиться менше ніж
мінімальна, її розширяють за рахунок зменшення прибавок до ширини спинки (Пшс) та переду
(Пшп), чи за рахунок збільшення прибавки по груді (Пг), чи за рахунок того й іншого.
Від точки А0 вниз по вертикалі відкладають відрізки, що визначають:
- рівень лопаток:
А0У + 0,4Дтс2;
- рівень лінії глибини пройми ( лінії грудей):
А0Г = Впрз2 + Пспр + 0,5Пдтс;
- рівень лінії талії:
А0Т = Дтс2 + Пдтс;
- рівень лінії стегон:
ТБ = 0,5Дтс2 – 2,0.
З точок Г, Т та Б вправо проводять горизонтальні лінії на їх перетині з вертикальною лінією з
точки а1 отримують відповідно точки Г3, Т3 та Б3. З точки а та а2 вниз проводять вертикальні
лінії та на їх перетині з лінією глибини пройми отримують точки Г1 та Г4.
Побудова середньої лінії спинки.
Побудову середньої лінії спинки починають з відхилення її від вертикалі. Це необхідно для
кращої посадки виробу на фігурі. Залежно від силуету змінюють як величина відхилу середньої
лінії спинки по талії, так і конфігурацію цієї лінії. Розрізняють декілька варіантів оформлення
середньої лінії спинки.
1. у виробах прямого силуету з нерозрізною ( суцільною) спинкою (мал. 2, а) відхил від
вертикалі по лінії талії ТТ1 = 1,0 – 1,5 см.
Точки А та Т1 з’єднують прямою лінією та продовжують її вниз. На перетині з лінією стегон
отримують точку Б1, на перетині з лінією низу – точку Н1.
При наявності середнього шва на спині в нього вводять виточку по горловині для створення
випуклості спинки на верхньому відрізку (мал.3,б).
Від вершини середнього зрізу (точка А) вправо відкладають відрізок АА′:
- для типових фігур АА′ = 0,5 см;
- для сутулих фігур АА′ = 1,0 см.
 Відхил від вертикалі на лінії талії ТТ1 = 1,0 – 1,5 см.
Точки А′ та У з’єднують плавною лінією, У та Т1 - прямою лінією та продовжують її вниз -
відповідно в точках Б1 та Н1.
2. у виробах напівприлеглих та прилеглих силуетів, якщо спинка нерозрізна (суцільна) (мал.
2, в), ТТ1 = 1,5 – 2,0 см. Точки А та Т1 з’єднують прямою лінією та продовжують її вниз до
перетину з лінією стегон та низу в точках Б1 та Н1.
При наявності середнього шва спинки в нього вводять наступні виточки (мал.2, г):
- з горловини: АА′ = 0,5 – 1,0 см;
- на відрізку лінії талії: ТТ1 = 1,0 – 1,5 см.
Точки А′ та У, У та Т1 з’єднують та продовжують до перетину з лінією низу.
Для збільшення прилягання дають додаткову виточку на лінії талії: Т1Т11 = 0,7 – 1,5 см.
Середню лінію спинки проводять через точки А′, У, Т11, Б1 і Н1.
Якщо виріб розширений донизу, то це находить відображення і в побудові нижнього відрізка
середньої лінії. Розширення спинки в нижній частині Н1Н11 = 2,0 – 6,0 см.
У такому випадку середню лінію спинки проводять через точки А′, У, Т11 та Н11 (мал. 2, д).
Якщо розширення по середній лінії спинки внизу невелике, то середню лінію можна
оформити через точки А′, У, Т11, Б1 та продовжити цю лінію донизу до перетину з лінією низу в
точці Н11.
Для виробів зі шлицею (мал.2,е) від точки Б1 вниз проводять вертикаль і на перетині з
лінією низу ставлять точку Н11.
У цьому випадку середню лінію спинки проводять через точки А′, У, Т11, Б1 та Н11.
Від точки Н11 вліво відкладають відрізок, що визначає ширину шлиці і є рівним 6,0 – 8,0 см.
Довжина шлиці визначається моделлю та оформляється паралельно середній лінії.
3.у виробах трапецієподібного силуету (мал.2, ж) середню лінію спинки проводять вліво.
При цьому НН1 = 6,0 – 10,0 см.
Точку, що визначає початок розширення (А,У чи іншу), поєднують з точкою Н1.
.Побудова верхніх контурних ліній спинки
Від точки А0 (мал. 3) вправо по горизонталі відкладають відрізок, рівний ширині горловини
спинки:
А0А2 = Сш/3 + Пшгс.
Глибину горловини спинки відкладають від точки А2 вниз по вертикалі:
А2А1 = А0А2/3 + Пвгс.
Від точки А1 вліво проводять горизонталь і на перетині з лінією середини отримують точку
А.
Від точки А вниз по вертикалі відкладають відрізок, що визначає довжину виробу:
АН = Ди + Пдтс.
Положення кінцевої плечової точки П1 визначають перетином двох дуг.
Першу дугу проводять з точки А2:
А2П1 = Шп + розхил виточки + Ппос.
Розхил виточки в плечовий зріз, що проектується для забезпечення випуклості на облягання
лопаток, є рівним 2,0 – 2,5 см для тканин м’яких структур і 1,5 – 2,0 см для сухих тканин.
Величина посадки є рівною 0,5 – 1,0 см. У разі відсутності виточки у плечовому зрізі величину
посадки збільшують на 1,0 – 1,5 см.
Другу дугу проводять з точки Т1:
Т1П1 = Впк + Пвпк,
де Пвпк = Пдтс + величина плечової накладки.
Точки А2 та П1 поєднують прямою лінією. Положення плечової виточки відносно
найвищої точки горловини спинки (точка А2) визначають моделлю та особливостями будови тіла.
Для типових фігур відстань від точки А2 до виточки рівна 4,0 – 5,5 см. Довжина виточки звичайно
є рівною 6,0 – 9,0 см (чи сумі трьох розхилів виточки + 1,5 см); меншій величині розхилу виточки
відповідає менша її довжина.
 Напрямок плечової виточки залежить від моделі, та зазвичай її розташовують паралельно
середині спинки. Сторони виточки рівняють по лівій стороні.
Остаточно плечову лінію оформлюють при виготовлені лекала, поєднують точки А2 та П1
прямою лінією при закритій виточці.
Для оформлення лінії пройми спинки визначають допоміжні точки П2, П3, 1 та Г2. точку П2
знаходять на перетині перпендикуляру з точки П1 з вертикаллю з точки а.
Від точки Г1 вгору по вертикалі відкладають відрізок Г1П3 та отримують точку дотику
пройми з вертикаллю:
Г1П3 = Г1П2/3 +2,0см.
Допоміжна точка 1 лежить на бісектрисі кута Г1. Її положення залежить від ширини пройми і
визначається за формулою:
Г1 1 = 0,2 Г1Г4 + 0,5 см.
Точка Г2 розташована посередині пройми:
Г1Г2 = 0,5Шпр (тобто 0,5 Г1Г4).
Лінію пройми спинки проводять через точки П1, П3, 1, Г2.
При оформленні лінії пройми враховують, що у виробі при відхиленні середньої лінії спинки
та при кінцевому її оформленні зменшується ширина спинки. Для збереження ширини спинки на
рівні лопаток вправо від лінії пройми відкладають відрізок, рівний відстані від вертикалі з точки
А0 до середини лінії спинки, і лінію пройми проводять через отриману точку.
Побудова верхніх контурних ліній креслення пілочки (переду).
Побудова креслення пілочки починається з визначення положення центра грудей. Для цього
від точки Г3 вліво по горизонталі відкладають відрізок (мал.3):
- для плаття та жакета:
Г3Г6 = Г3Г4/2 – 1,0 см;
- для демісезонного пальто:
Г3Г6 = Г3Г4/2 – 0,5 см;
- для зимового пальто:
Г3Г6 = Г3Г4/2.
Через точку Г6 вгору та вниз проводять вертикаль та на перетині з лінією талії отримують
точку Т6.
Спуск лінії талії пілочки Т6Т60 дорівнює:
- 0 – для легкого одягу, суцільнокроєного по лінії талії;
- 0,5 см – для легкого одягу, відрізного по лінії талії;
- 1,0 см – для верхнього одягу, суцільнокроєного по лінії талії;
- 1,5 см – для верхнього одягу, відрізного по лінії талії.
Для фігур з великим виступом живота цей відрізок збільшують на 1,0 – 1,5 см.
Через точку Т60 вправо проводять горизонталь та на перетині з лінією середини переду
(лінією напівзаносу) отримують точку Т8.
Положення вершини горловини визначає відрізок Т8А3:
Т8А3 = Дтп2 + Пдтп,
де Пдтп = Пдтс + прибавка на упрацювання, нашарування та товщину тканин.
Величина прибавки на упрацювання та товщину тканин дорівнює:
0,5 см – для легкого одягу з застібко спереду;
1,0 – 1,5 см – для жакету;
1,5 – 2,0 см – для демісезонного пальто;
2,0 – 3,0 см – для зимового пальто.
Для фігур з великим виступом живота відрізок Т8А3 збільшують на 1,0 - 1,5 см, а у виробах
прилягаючого силуету - на 0,5 см.
Якщо перед виробу складається з двох частин, то верхню точку середини переду А3
зміщують вліво відносно вертикалі в залежності від осанки:
- для типових фігур А3А31 = 0,5 см;
- для перегибистих фігур А3А31 = 1,0 – 1,5 см;
 - для сутулих фігур точку А3 залишають на місті.
Точку А31 з’єднують прямою лінією з точкою Г3, отримують таким чином нове положення
верхньої частини лінії середини переду (лінію напівзаносу).
Від точки А3 (А31) вліво проводять горизонталь, на якій відкладають відрізок ширини
горловини пілочки, рівний ширині горловини спинки:
А3 (А31) = А0А2 = Сш/3 + Пшгс.
Глибину горловини пілочки відкладають від точки А3 (А31) вниз по вертикалі:
А3 (А31)А5 = А3 (А31)А4 + 1,0 см.
Точки А4 та А5 поєднують плавною вгнутою лінією.
Побудова нагрудної виточки починають з визначення положення кінця виточки – точка Г7.
для цього з точки А4 на вертикалі Г6Т6 роблять засічку радіусом, рівним висоті грудей:
А4Г7 = Вг2.
Точки А4 та Г7 поєднують прямою лінією – це права сторона витачки.
З точки Г7 радіусом Г7А4 вліво проводять дугу та відкладають на ній відрізок А4А9, рівний
розхилу нагрудної виточки:
А4А9 = 2(Сг2 – Сг1) + 2,0 см,
чи
А4А9 = 2(Шг2 – Шг1) + 2,0 см,
чи
А4А9 = Шг2 – Шп.
Через точки А9 та Г7 проводять другу сторону виточки.
Для оформлення лінії пройми пілочки находять допоміжні точки П4, П6,2.
Положення точки П4 находять, відкладаючи вгору по вертикалі від точки Г4 відрізок Г4П4:
Г4П4 = Г1П2 (з креслення) – (1,0 – 1,5)см.
Від точки Г4 вгору по вертикалі відкладають відрізок Г4П6 та отримують точку дотику
пройми з вертикаллю:
Г4П6 = Г4П4/3.
Від точки П6 вправо по горизонталі відкладають відрізок П6П60:
П6П60 = 0,6 см.
Положення кінцевої плечової точки П5 визначають перехрестям двох дуг:
- першу дугу проводять з точки А9:
А9П9 = Шп;
- другу дугу проводять з точки П60:
П60П5 = П60П4.
Для визначення положення точки П5 у виробах для сутулих та перегибистих фігур
використовують розмірну ознаку Впкп. У цьому випадку другу дугу проводять з точки Г7
радіусом, рівним Впкп, та на перетині з дугою з точки А9 отримують точку П5.
Плечовий зріз пілочки проводять через точки А9 та П5 прямою лінією.
Точки П5 та П6 з’єднують прямою лінією, ділять її навпіл та ставлять точку 3:
П63 = П6П5/2.
До прямої П5П6 з точки 3 вправо встановлюють перпендикуляр 3-4, рівний 0,7 – 1,0 см.
Допоміжна точка 2 лежить на бісектрисі кута Г4. Її положення залежить від ширини пройми
та визначається за формулою
Г42 = 0,2 Г1Г4.
Лінію пройми пілочки проводять через точки П5, 4, П6, 2 та Г2.
Довжину пілочки посередині відкладають від точки Т8 вниз по вертикалі:
Т8Н31 = ТН (Т1Н1) – з креслення спинки.
Для пальто відрізок Т8Н31 збільшують на 0,5 – 1,0 см на упрацювання тканини по борту.
Мал. 1. Базисна сітка креслення конструкції

Мал.2. Побудова середньої лінії спинки

 Мал.3. Креслення основи плечевого жіночого одягу.
Таблиця 1.
Розмірні ознаки для побудови креслення основи конструкції плечового виробу, см
Величина (см)
Умовні для фігури
Розмірна ознака
позначення розміром

Зріст Р 164
Обхват шиї Ош 37,0
Обхват грудей І ОгІ 91,8
Обхват грудей ІІ ОгІІ 100,8
Обхват грудей ІІІ ОгІІІ 96,0
Обхват талії От 76,0
Обхват стегон Ост 104,0
Ширина грудей Шг 34,6
Висота грудей І ВгІ 27,0
Висота грудей Вг 35,5
Відстань від т. основи шиї до лінії таліі спереду І ДтпІ 44,0
Відстань від шийної точки до лінії таліі спереду Дтп 52,9
Ширина спини Шс 36,6
Висота пройми ззаду І В пр.з. І 21,5
Висота пройми ззаду В пр.з. 17,9
Відстань від т. основи шиї до лінії таліі ззаду І Дтс І 43,9
Відстань від т. основи шиї до лінії таліі ззаду Дтс 40,3
Висота плеча коса Впк 42,9
Ширина плечового скату Шп 12,0
Обхват плеча Оп 30,3
 Довжина руки до лінії обхвату зап’ястя Д р.з. 59,0
Обхват зап’ястя Оз 16,5
Довжина виробу Ди
Таблиця 2
Припуски (см) на свободу облягання для плечового жіночого одягу, см

Одяг Пг (Т16) Пт (Т18) Пб (Т19) Поп (Т28)

Сукня:
Прилегла 2–4 2,5 - 4 Не менш 1,5 5–8
напівприлегла 3–5 4–8 Не менш 1,5 6–8
пряма 5-8 - За моделлю 6-9

Жакет:
прилеглий 3–5 3–5 3–5 7–8
напівприлеглий 5–8 8 – 10 4–5 8 – 10
прямий 6-9 - За моделлю 9 - 11

Пальто:
прилегле 3–7 3–8 Не менш 5 9 – 10
напівприлегле 5–9 8 – 12 Не менш 6 10- 11
пряме 8 – 10 - За моделлю 10- 12

Таблиця 3
Попередній розрахунок конструкції
Найменування Позначення на Розподіл Розподіл прибавки Ширина відрізків разом
відрізку кресленні вимірювання Сг Пг по відрізкам з прибавкою
(мал. 1) по відрізкам
Спинка А0а Шс Пшс Шс+Пшс
Пройма аа2 СгІІІ - (Шс+Шг)+ Пг -(Пшс+Пшп) СгІІІ-[Шс+Шг+
+(СгІІ – СгІ) +(СгІІ-СгІ)]+[Пг-
(Пшс+Пшп) ]
Перед а1а2 Шг+(СгІІ – СгІ) Пшп Шг+(СгІІ-СгІ)+Пшп
Разом А0а1 СгІІІ Пг СгІІІ+Пг

Таблиця 4
Мінімальна ширина пройми (см) для виробів з вшивними рукавами на типові фігури жінок
2-ї повнотної групи, см

Вид виробу Розмір

88 92 96 100 104 108 112 116
Плаття 11,0 11,6 12,2 12,8 13,4 14,0 14,6 15,2
Жакет 11,7 12,3 12,9 13,5 14,1 14,7 15,3 15,9
Пальто демісезонне 12,4 13,0 13,6 14,2 14,8 15,4 16,0 16,6
Пальто зимове 14,0 14,6 15,2 15,8 16,4 17,0 17,6 18,2

Примітка. Ширину пройми, надану в таблиці, зменшують на 0,2 см для типових фігур 1-ї
повнотної групи, збільшують: на 0,2 см - для типових фігур 3-ї повнотної групи та на 0,4 см – для
типових фігур 4-ї повнотної групи.
 Тема 4 Характеристика форми і покроїв рукавів плечового одягу.
1. Класифікація рукавів. Зв'язок оката рукава з проймою.
2. Вихідні дані для побудови конструкції вшивних рукавів. Розрахунок і побудова: методика
ЦНДІШП, Мюллер та син, РДМ.

1. Класифікація рукавів. Зв'язок оката рукава з проймою.

Використання в моді різних покроїв рукавів пов'язане з поширенням тієї або іншої форми
виробу. Існують різні покрої рукавів: вшивний, сорочковий, реглан, суцільнокроєними,
комбінований і ін. Поширення різних варіантів покрою рукава реглан, суцільнокроєного,
сорочкового пов'язане з появою об'ємних виробів.
У створенні форми рукава беруть участь практично всі лінії конструкції (оката, переднього й
ліктьового перекату, ліктя, низу). Конфігурація оката рукава перебуває в тісному зв'язку із
проймою виробу й створює той або інший покрій рукава, форму головки.
Об'єм і форма рукава нижче голівки залежать від конструктивних швів, їх розташування й
оформлення. Рукав малого об'єму має більший прогин по лінії переднього перекату на лінії ліктя й
більше опуклу форму ліктьового зрізу за рахунок великого перекату на лінії глибини пройми й
унизу.
Рукавом класичного стилю є вшивний рукав, тому що він протягом сторіч не виходить із
моди. Вироби із вшивний рукавом можуть бути прямих, напівприлеглих, прилягаючих і
розширеного силуетів. Цей покрій рукава рекомендується для всіх видів жіночого одягу.
Характерною рисою такого покрою є лінія пройми, що за своєю формою відповідає обрисам
перетину руки по плечовій точці. Окат рукава із проймою з'єднується по замкнутому контурі з
більшою або меншою посадкою рукава щодо пройми залежно від моделі.

2. Вихідні дані для побудови конструкції вшивних рукавів. Розрахунок і побудова:

методика ЦНДІШП, Мюллер та син, РДМ.
Креслення конструкції рукава будують відповідно до виміру руки (основним виміром руки є
обхват плеча Оп) і параметрами пройми.
Для правильного сполучення оката рукава із проймою визначають довжину пройми й
вертикальний діаметр (мал. 1).
Довжину пройми (Дпр) вимірюють по лінії пройми від точки П1 до точки П5, віднімаючи
припуск на спрасування пройми.
Для визначення вертикального діаметра пройми точки П1 і П5 з'єднують прямою лінією,
знаходять середину відрізка — точку О. Із точки О на лінію глибини пройми опускають
перпендикуляр і на їхньому перетинанні одержують крапку О1. Відрізок ОО1 є вертикальним
діаметром незамкнутої пройми.
Висоту оката (Вок) рукава визначає вертикальний діаметр незамкнутої пройми мінус
відрізок ОО2, тобто Вок =О2О1 = ОО1 – ОО2 .
Відрізок ОО2 з урахуванням розвитку дельтоподібного м'яза руки має наступні значення:

Мал. 1. Креслення пройми основи виробу

ОО2 = 2,5 см — для розміру 88—92;
ОО2 = 2,0 см — для розміру 98—104;
ОО2 = 1,5 см — для розміру 108—116;
ОО2 = 1,0 см — для розміру 120 і більше.
Ширина рукава на рівні глибини пройми визначається двома способами.
1-й спосіб. Ширину рукава розраховують залежно від довжини пройми й висоти оката по
формулі
Шрук = [1,25(Дпр + Ппос) - 1,6*О1О2 - 1,8]/2,
де Дпр — довжина пройми; Ппос — збільшення на посадку рукава; O1O2 — висота оката.
Величину посадки по окаті рукава одержують множенням довжини пройми на норму
посадки (Н) оката рукава на 1,0 см довжини пройми, тобто Ппос = ДпрН. Норма посадки залежить
від волокнистого складу й виду тканини й коливається в діапазоні від 4 до 13% від довжини
пройми.
Таблиця 1 Норми посадки тканини по окату рукава
Види тканин Норми посадки тканин,
см
Вовняні костюмні із вкладенням синтетичних волокон понад 0,04 ÷ 0,06
30%, шовкові платтяні із синтетичних волокон і крепові
легкі з натурального шовку (креп-шифон) і т.п.
Вовняні костюмні із вкладенням синтетичних волокон від 15 0,06 ÷ 0,08
до 30%, шовкові крепові середньої ваги (крепдешин) і
бавовняні платтяні літні
Чистошерстяні платтяні, шовкові платтяно-костюмні, 0,08 ÷ 0,1
бавовняні платтяні (типу шотландки). Лляні полотна,
костюмні камвольні
Напівшерстяні платтяні, камвольні й тонкосукняні, камвольні 0,1 ÷ 0,12
й пальтові, вовняні костюмні сукняні, чистошерстяні пальтові
тонкосукняні
Вовняні пальтові, драпи грубосуконні й драпи тонкосукняні 0,12 ÷ 0,14
напівшерстяні
Драпи м'які чистошерстяні тонкосукняні 0,15÷ 0,16

Примітка. 1. Зазначені норми посадки рукава застосовують при втачуванні без складок і
складань із напрямком запрасування припуску на шов ушивання убік рукава. При інших способах
ушивання й у випадку розпрасування шва ушивання або запрасуванні його убік пройми норму
посадки зменшують на 50%. 2. Для створення наповненої головки рукава беруть більшу норму
посадки.
2-й спосіб. Ширину рукава визначають залежно від виміру обхвату плеча (Оп) і збільшення
на вільне облягання (Поп):
Шрук (у готовому виді) = (Оп + Поп)/2.

Для побудови креслення основи втачного рукава проводять дві взаємно перпендикулярні
лінії з перетинанням у точці О1 (мал. 2).
Від точки О1 нагору відкладають відрізок O1O2 = Вок.
Через точку О2 уліво й вправо проводять горизонтальну пряму.
Визначають положення переднього й ліктьового перекатів. Від точки O1 уліво й вправо
відкладають по половині ширини рукава вгорі в готовому виді:
О1Рп = О1РЛ = Шрук (у готовому виді)/2.
Із точок Рп і Рл нагору проводять перпендикуляри й на перетинанні з горизонталлю із точки
О2 ставлять точки О3 і О4.
 Вертикаль О3Рп продовжують долілиць і на цій вертикалі від точки О3 відкладають довжину
рукава:
О3М = Друк - (1,0—1,5) см.
Визначають рівень ліктя:
О3Л = Друк /2 + 3,0 см.
Із точок Л и М уліво проводять горизонталі.
Прогин переднього перекату рукава по лінії ліктя
ЛЛ1 = 1,0-1,5 см.
У виробах із тканин, що важко піддаються вологотепловій обробці, відрізок ЛЛ1 :
скорочують до 0,5—0,7 см.
Лінію переднього перекату проводять через точки Рп , Л1 і М.
Ширина рукава внизу береться по моделі, тобто
ММ1 = Шрук.вн (у готовому виді).
Скіс низу рукава М1М2 = 1,5—2,5 см і залежить від ширини й форми рукава.
Лінію низу проводять через точки М и М2.
Оформляють лінію ліктьового перекату. Точки Р1 і М2 з'єднують прямою лінією, на
перетинанні з лінією ліктя ставлять точку Л2:
Л2Л3 = 1,0—1,5 см.
Точки Рл , Л3 і М2 з'єднують.
Для оформлення лінії оката знаходять допоміжні точки:
— положення контрольної точки 1 відповідає поло¬женню точки П6 на проймі
полички (переду) (див. мал. 3),
тобто Рп1 = Г4П6;
— положення контрольної точки Р3 відповідає поло¬женню точки П3 на проймі
спинки (див. мал. 3), тобто
РЛ Р3 =Г1П3 .
Розширення оката рукава на рівні контрольних зарубок визначають відрізки 1 - 1′ та Р3 - Р
′3 : 1 - 1′ = Р3 — Р′ 3 = 0,5 см.
Для оформлення верхньої частини оката знаходять допоміжні точки:
О3О5 = О3О2 /2 - 2,0 см;
О4О6 = О4О2/2.
Точки О5 і 1′, О3 і Р′3 з'єднують прямими лініями.
Із точок О5 і О6 проводять бісектриси кутів, на яких відкладають відрізки О52 = 2,0 - 2,5 см,
О63 = 1,0 - 2,0 см.
Верхню частину оката рукава проводять через точки Р′3, 3, О2, 2, 1′.
 Далі знаходять допоміжні точки для оформлення нижньої частини оката:
1 - 1" = 1 - 1′ (уліво по горизонталі);
Р3 - Р" 3 = Р3 - Р′3 (вправо по горизонталі);
РпГ′2 = 0,5Г1Г4 + 0,5 см (із креслення виробу - див. мал. 3);
Рп8' = Г42 + 0,5 см (із креслення полички - див. мал. 3).
Точки Р′'3 і Г2 з'єднують прямою лінією. Знаходять середину відрізка — точка 4. Із точки 4
долілиць проводять перпендикуляр, на якому відкладають відрізок [4—5] = 1,0—2,0 см (або 1/10
О1О2).
Нижню частину оката рукава оформляють плавної кривої через точки Р"3, 5, Г'2, 8, 1".
У втачному одношовному рукаві (мал. 3) шов Р'Л'М' або розташовують посередині нижньої
частини рукава, або зміщають убік переднього перекату на 1,0-2,0 см.
РпР' = РпРл /2 - (0 - 2,0) см;
Л1Л' = Л1Л3 /2- (0-2,0) см;
ММ' = ММ2 /2 - (0-2,0) см.
Для визначення положення переднього й ліктьового зрізів рукава проводять розгорнення
нижньої частини рукава навколо переднього й ліктьового перекатів:
РпР1 = РпР' ;
Л1Л11 = Л1Л';
ММ31 = ММ' (на горизонталі, проведеної з точки М');
РлР2 = РллР'.
Л3Л4 = Л3Л';
М2М4 = М2М' (на продовженні лінії низу).
Якщо шов розташовують посередині рукава, то розрахунки спрощуються:
РпР1 =РлР2 = РпРл/2
Л1Л11 = Л3Л4 = Л1Л3/2;
ММ31 = М2М4 = ММ2/2
Розгорнення нижньої частини оката: Рп8' = Рп8 (на бісектрисі кута).
Точки Р'3 і Р21 з'єднують прямою лінією, знаходять середину відрізка - точку 6 — і
долілиць на перпендикулярі відкладають [6—7] = [4—5].
Лінії переднього Р11Л11М31 і ліктьового Р21Л4М4 зрізів і лінії нижньої частини оката
1'8'Р11 й Р'37Р21 (де P1P11 = Р2Р21 = O1O') оформляють відповідно до однойменних ліній
конструктивної основи рукава.
Для побудови ліктьової витачки із точки Л3 до лінії перекату Л3М2 проводять
перпендикуляр Л3Л41, що є нижньою стороною витачки. Витачка не повинна доходити до
ліктьового перекату на 1,0-2,0 см. Сторони витачки зрівнюють по більшій.
 Мал.2. Креслення основи конструкції втачного рукава

Мал.3. Креслення конструкції втачного одношовного рукава

 Тема 5 Методика розрахунку і побудова типових конструкцій комірів.
Класифікація типових конструкцій комірів. Вихідні дані для побудови комірів залежно від
виду застібки. Залежність висоти стійки і ширини відльоту. Побудова коміра „шалька”, „апаш”,
„піджачний” тощо.

Тема 6 Конструктивні схеми побудови комірів з закритою застібкою.

Конструктивні схеми побудови комірів для виробів з відкритою застібкою на фасон. Побудова
комірів в поглиблену горловину. Види стояче-відкладних комірів. Види плосколежачих комірів.

Тема 7 Прийоми технічного моделювання деталей плечового одягу.

1. Технічне моделювання І і ІІ виду. Правила моделювання. Дефекти моделювання.
Технічне моделювання рукавів. Технічне моделювання комірів.

1. Технічне моделювання І і ІІ виду. Правила моделювання. Дефекти моделювання.

Технічне моделювання рукавів. Технічне моделювання комірів.
Для створення тієї чи іншої форми одягу застосовують різні методи формоутворення, а саме:
конструктивний, дія на структуру матеріалу, дія на рівні молекулярної структури матеріалу.
До конструктивного методу формоутворення відносяться: побудова креслень основних
деталей одягу (спинки, переду, рукава), побудова креслень конструктивно-декоративних елементів
(комірів, кишень, манжет), а також прийоми конструктивного моделювання приймається у вигляді
принципового конструктивного устрою (ПКУ) моделі.
На підставі ПКУ виконується конструктивне моделювання:
І виду – перетворення деталей вихідної конструкції без зміни її габаритних розмірів, тобто
силуету (переведення виточки, переведення виточки у зборки або складки, переведення виточки у
лінію членування, нанесення нових ліній членування деталей, зміна форми дрібних деталей).
ІІ виду – претворення деталей вихідної конструкції, що повязане із застосуванням конічного
та паралельного розширення (звуження) деталей, що забезпечує зміну габаритних розмірів
вихідної конструкції.
ІІІ виду – перетворення деталей вихідної конструкції, що забезпечує одержання похідних
покроїв.
Конструктивне моделювання може виконуватись як графічними способами (з використанням
методів нарисної геометрії), так і способом шаблонів або муляжним методом.
Умови перенесення виточки
За вершину виточки обрати центр опуклості (грудей, лопаток, сідниць тощо). Якщо ця точка
не позначена на кресленні, її визначають за допомогою розмірних ознак. При оформленні сторін
виточки її вершину зміщують відносно центру опуклості для пом'якшення опуклості і
відповідності одягу формі фігури людини. Це зміщення становить 1,5-2,0 см при розташуванні
виточки над лінією глибини пройми, та 2,0-4,0 см при розташуванні виточки під лінією глибини
пройми.
Способи перенесення виточки
1. Спосіб шаблонів.
2. Спосіб перпендикулярів.
3. Спосіб дуг та засічок.
 Спосіб шаблонів.
Послідовність перенесення виточки способом шаблонів (рис. 2, а).
1. Перевірити відповідність точки вершини виточки сосковій точці.
2. Позначити розташування точки основи нової виточки на контурі шаблону.
3. Обвести частину контуру шаблону від точки основи нової виточки до точки основи
однієї із сторін виточки вихідної конструкції.
4. Шаблон повернути до суміщення сторін вихідної виточки навколо вершини виточки.
5. Обвести нове розташування контуру шаблону до позначки точки основи нової
виточки.
6. Виконати апроксимацію контурних ліній деталі. Оформити сторони нової виточки (з
урахуванням другої умови).

Спосіб перпендикулярів. Послідовність перенесення виточок способом перпендикулярів (рис.

2,б).
1. Перевірити відповідність точки вершини виточки сосковій точці.
2. Позначити розташування точки основи нової виточки на контурі деталі.
3. Позначити конструктивні точки на контурі частини деталі, що обертається.
4. Провести перпендикуляри з позначених конструктивних точок до найближчої сторони
виточки вихідної конструкції.
5. Перенести місце розташування перпендикулярів на другу сторону виточки.
6. Провести перпендикуляри до точок на другій стороні виточки.
7. Відкласти на перпендикулярах до другої сторони виточки відстані з
перпендикулярів до першої сторони виточки.
8. Виконати апроксимацію контурних ліній деталі. Оформити по точках контур деталі
та сторони нової виточки (з урахуванням другої умови).

Спосіб дуг та засічок.

Послідовність переносу виточок способом дуг та засічок (рис. 2,в).
1. Перевірити відповідність точки вершини виточки сосковій точці.
2. Позначити розташування точки основи нової виточки на контурі деталі.
3. Позначити конструктивні точки на контурі частини деталі, що
обертається.
4. Через точки провести дуги з центру опуклості до перетину із сторонами виточки.
5. На дугах із точок перетину з другою стороною виточки відкласти довжини дуг
від точок перетину з першою стороною виточки.
Виконати апроксимацію контурних ліній деталі. Оформити по точках контур деталі та
сторони виточки (з урахуванням другої умови).
Приклад виконання перенесення виточки різними способами технічного моделювання
за наданими ескізами (рис. 2).
 а) спосіб шаблонів

б) спосіб перпендикулярів

в) спосіб дуг та засічок

Рис.2 – Перенесення виточки способами технічного моделювання

При виготовленні лекал контур деталі повинен бути неперервним, тому у місцях
розташування формоутворюючих розривів необхідно створити контур, тобто апроксимувати
розрив контурних ліній деталей.
Апроксимація сторін виточки та контурів деталей
1. Апроксимація сторін виточки з урахуванням умови зміни розташування вершини виточки.
Кут розхилу виточки ділиться навпіл бісектрисою, на якій від вершини виточки відкладають 1,5-
4,0 см. Сторони виточки оформлюють прямими лініями або лекальними кривими.
2. Апроксимація контуру деталі при різному напрямі запрасування виточки (рис. 3).
Величина половини кута розхилу виточки, що поділена бісектрисою, відкладається на контурі
деталі в напрямі запресування виточки. Відстань від отриманої точки до вершини виточки
відкладають на бісектрисі кута виточки. Розрив по контуру деталі оформлюють через отримані
точки прямими лініями.
3. Апроксимація контуру деталі при оформленні розхилу виточки у вигляді зборок
(рис. 4, а). Кут розхилу виточки ділиться навпіл бісектрисою, на якій від вершини виточки
відкладається довжина сторони виточки. Крива, що апроксимує розрив, пройде через отриману
точку і з'єднається з вихідною лінією контуру деталі, минаючи точки основи виточки.
4. Апроксимація контуру деталі при оформленні розхилу виточки у вигляді складок
(рис. 4, б). Апроксимація контуру деталі відбувається як у другому випадку. При цьому
визначається напрям запрасування складок.
 а) б)
Рис.3 – Апроксимація контуру деталі при різному напрямі
запрасування виточки

а) б)
Рис.4 – Апроксимація контуру деталі при оформленні розхилу виточки:
а) у вигляді зборок, 6} у вигляді складок

Додаткове членування деталей з перенесенням виточки у лінію членування з наступною

апроксимацією контурів деталей.
При наявності в моделі повздовжніх (рельєфних) або поперечних (кокеток, підрізів) швів
основні деталі поділяють на декілька частин. При цьому розхил виточки переносять у відповідний
шов, якщо він проходить через вершину виточки. Якщо шов зміщений відносно вершини вихідної
виточки, зберігають коротку виточку від лінії членування або замінюють виточку зборкою.
Послідовність перенесення виточки у лінію членування
1. Позначити точку, що відповідає центру опуклості фігури, і сумістити з нею вершину
виточки.
1. Нанести лінію членування на шаблон деталі.
2. З'єднати вершину виточки з лінією членування найкоротшою допоміжною лінією,
якщо лінія членування не проходить через центр опуклості.
3. Розрізати шаблон по нанесеним лініям.
4. З'єднати сторони вихідної виточки та обвести контур шаблону на кресленні.
5. Виконати апроксимацію контурних ліній деталей.
 Виконати перенесення виточки у додаткову лінію членування деталі способом шаблонів за
наданими ескізами (рис. 5 - 7).

Рис.5 – Перенесення нагрудної виточки у рельєф, який проходить через вершину виточки

Рис. 6 – Перенесення плечової виточки у рельєф

Рис. 7 – Перенесення виточки у лінію кокетки

Паралельне розширення деталей використовують для утворення складок і зборок. Для цього
вихідну деталь розсікають на декілька частин за нанесеними лініями розширення, які розсувають
на передбачену величину вздовж конструктивних горизонтальних ліній (грудей, талії, стегон).
Розширення деталей може бути рівномірним або нерівномірним, що залежить від моделі.
Розширення деталей може бути рівномірним або нерівномірним, що залежить від моделі.
Послідовність конструювання складок і зборок
1. Нанести лінії розташування складок (зборок) на шаблон деталі відповідно до ескізу.
2. Розрізати шаблон по нанесених лініях.
3. Розсунути частини шаблону паралельно на величину припуску на складу (зборку) вздовж
конструктивної лінії і обвести контур шаблону.
 Рис. 8 – Паралельне розширення деталей рукава

Рис. 9 – Паралельне розширення деталі спинки

Конічне розширення деталей широко застосовується при моделюванні гладких та рельєфних

конічних форм в одязі. В залежності від силуету конічне розширення може починатися на будь-якому
рівні: лінії плеча, грудей, талії, стегон, колін. При цьому вихідну деталь розсікають,на декілька частин і
виконують їх розсування по дузі. Розширення деталей може бути рівномірним або нерівномірним.
Послідовність конструювання фалд (10)
1. Нанести лінії розташування фалд (зборок) на шаблон деталі.
2. Розрізати шаблон по нанесеним лініям.
3. Розсунути частини шаблону на величину припуску на фалди (зборки) по дузі і обвести
контур шаблону.
4. Виконати апроксимацію контурних ліній деталі лекальними кривими. Конічне
розширення деталей пропонується виконати способом шаблонів.

Рис. 10 – Конічне розширення деталей клину

спідниці Рис.11 – Конічне розширення деталей рукава
 Нанесення на креслення основи конструкції модельних особливостей виконують за даними
аналізу ескізу в наступній послідовності:
- вносять зміни в лінії зовнішнього контуру (вкорочується або подовжується лінія) плечей,
окреслюється лінія горловини;
- наноситься лінія розташування кишень, рельєфів, підрізів, бочків, бічних ліній, борта,
лацкана та інших конструктивно-декоративних ліній і елементів моделі;
- переносяться виточки в новий напрямок, який визначає модель;
- застосовується необхідний вид моделювання;
- застосовується паралельне або конічне розташування або завуження деталей для утворення
зборок, складок, фалд та ін.
Необхідно пам’ятати, що якість виконання роботи залежить як від правильного вибору
вихідної конструкції, так і від технічно грамотного використання прийомів технічного
моделювання І-ІІІ видів.