1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ КОНСТРУЮВАННЯ ОДЯГУ І
ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЗАХАРОВА Е. А.

ОСНОВИ КОНСТРУЮВАННЯ ВИРОБІВ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів денної і заочної форм навчання

І КУРС, 2 семестр
Галузь знань: 18 «Виробництво та технології»
Спеціальність: 182 «Технології легкої промисловості»
 2

Вінниця 2023
Захарова Е.А. Основи конструювання виробів: Опорний конспект лекцій для
студентів І курсу, 2 семестру спеціальності: 182 «Технології легкої
промисловості» денної і заочної форм навчання. – ВІКОП, Вінниця, 2019 с.59

В даному навчально-методичному посібнику розкривається основний зміст

навчальної дисципліни. Матеріал викладений логічно, системно, цілісно. Чітко
формулюються навчальні проблеми дисципліни, визначаються взаємозв’язки між
темами і розділами.

Навчально-методичний посібник розглянуто і схвалено на засіданні кафедри

ТКШВ від __ __ 2023 року протокол №__

Рецензент: д.т.н., проф. Нахайчук О.В.

 3

ЗМІСТ

Змістовий модуль 1.
Характеристика розмірів, форми та конструкції одягу
Тема 1. Основні завдання дисципліни конструювання одягу 4
Тема 2Вихідні дані для побудови розгорток деталей одягу 8
Тема 3, Характеристика прибавок, припусків і допусків конструкції
одягу 12
Тема 4. Характеристика методів конструювання одягу. 16
Тема 5 Принципи і план побудови креслення основи виробу. 32
Змістовий модуль 2
Проектування конструкцій поясного одягу
Тема 6 Загальна характеристика асортименту поясного одягу. 34
Тема 7 Методика розрахунку прямих спідниць з врахуванням
особливостей статури. 47
Тема 8 Характеристика типових конструкцій штанів. 53
Тема 9 Принципи технічного моделювання конструкцій поясного
одягу 57
 4

Змістовий модуль 1.
Характеристика розмірів, форми та конструкції одягу

Тема 1. Основні завдання дисципліни: Основи проектування (конструювання)

виробів.

Зміст
1. Загальні відомості про вплив проектування одягу на розвиток промислового
виробництва виробів. Сучасний стан і напрямок розвитку легкої промисловості України.
2. Визначення понять: конструкція, конструювання, модель,
моделювання, макет, макетування, принцип, метод. Мета і завдання
конструювання одягу.
3. Класифікація швейних виробів

1. Загальні відомості про вплив конструювання одягу на розвиток промислового

виробництва виробів. Сучасний стан і напрямок розвитку легкої промисловості України.

Легка промисловість України - це багатогалузевий комплекс, який на початку 90-х років

мав 25 підгалузей і понад 500тис.робочих місць.
Пріоритетним завданням сьогодні для України є розбудова сильної економіки. Легка
промисловість є важливою складовою економіки,  зростання якої може значно покращити
економічні показники країни.
За оцінками експертів ринок одягу та взуття входить в 20 найрозвинутіших
ринків України, українці витрачають на взуття та одяг приблизно 30-40% свого місячного
доходу, що перевищує показники в країнах Західної Європи. За рівнем споживання продукція
легкої промисловості уступає лише продовольчім товарам, набагато випереджаючи ринки
побутової електроніки, автомобілів та інших товарів.
Але, на жаль, легка промисловість на сьогоднішній день перебуває у незадовільному
стані. Навіть можна сказати, що криза в легкій промисловості вже давно стала аксіомою. Частка
обсягу реалізованої продукції підприємств легкої промисловості є незначною у загальному
підсумку продукції вітчизняної промисловості і складає 0,7-0,8 %. Це зумовлено низкою
проблем, що є характерними для легкої промисловості. Тому актуальним є питання аналітичної
оцінки сучасного стану легкої промисловості з метою виявлення цих проблем та знаходження
шляхів їх усунення.
Легка промисловість України історично має потужний потенціал. Легка промисловість є
важливою галуззю народного господарства, яка включає в себе 17
підгалузей: текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову, галантерейну та інші
галузі [6]. Водночас, легка промисловість пов'язана з багатьма суміжними галузями та
обслуговує увесь господарський комплекс країни.
Підприємства легкої промисловості виробляють широкий спектр товарів масового вжитку
і промислового призначення. В українських магазинах, а також на ринках країни, легка
промисловість представлена в основному такою продукцією як тканини, килими, білизна
постільна, трикотаж спідній, колготки, шкарпетки, чоловічі і жіночі сорочки, блузки жіночі,
светри, чоловічі і жіночі костюми, пальто, сумки та взуття.
Кризовий стан легкої промисловості обумовлений наявністю цілої низки серйозних
проблем. Серед базових проблем галузі спеціалісти виділяють наступні:
– висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості;
Причиною високої собівартості вітчизняних товарів легкої промисловості є різке
скорочення сировинної бази і як результат повна залежність швейної та шкіряно-взуттєвої
 5

промисловості від імпортної сировини. Костюми, сукні, сорочки, блузки та інші вироби
здебільшого пошиті із китайської тканини, а  взуття виготовляють  з китайської чи турецької
шкіри.
Висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості обумовлює їх низьку
конкурентоспроможність за ціною. Так як вітчизняний споживчий ринок для українських
виробників залишається закритим, то їм не залишається нічого іншого як продовжувати
працювати за толінговою схемою.
Окрім, згаданої вище сировинної залежності від іноземних постачальників на вітчизняних
підприємствах спостерігається значний знос виробничих фондів. Крім того, більша частина
виробничих фондів є застарілою. Використання застарілого устаткування, яке потребує великих
енергозатрат, веде до збільшення собівартості продукції. А це в свою чергу призводить до
послаблення конкурентних позицій підприємств на ринку, і, як наслідок, до їх збитковості, і
навіть банкрутства.
– недостатня купівельна спроможність населення;
Причиною низької купівельної спроможності громадян є складне економічне становище
країни. Важким тягарем на економіку країни лягають витрати пов’язані з воєнними діями на
сході країни.
За результатами соціологічного опитування, проведеного в серпні 2015 року
«Українським демократичним колом»  дві третини українців відчули погіршення матеріального
становища впродовж останнього року. За результатами цього опитування, зараз кожній десятій
родині не вистачає грошей на їжу, ще 44% родин складно купувати одяг та взуття.
В таких умовах споживачі віддають перевагу дешевшій продукції з Китаю чи Туреччини.
Також, значну частку ринку займають товари «секонд-хенду» з Європи. Китайська Народна 
Республіка є країною, що здійснює найбільш агресивну політику щодо експорту власних
товарів легкої промисловості. Стратегія економічної політики Китаю полягає у захопленні
світового ринку, в тому числі і українського. Китайська продукція є надзвичайно
конкурентоспроможною за ціною. Низька ціна китайських товарів зумовлена надзвичайною
дешевизною робочої сили. В Україні розмір середньомісячної номінальна заробітної плати
працівників легкої промисловості є найнижчим як серед галузей переробної промисловості так і
у промисловості в цілому.
Конкурентоспроможність за ціною китайської продукції також досягається завдяки
ефекту масштабу виробництва. Об’єми виробництва в Китаї є надзвичайно великими.
Китайські виробники виготовляють продукцію десятками або й навіть сотнями тисяч штук, а
наші в найкращому випадку лише тисячами.
На сучасному етапі розвитку на ринку товарів легкої промисловості присутня велика
кількості невеликих приватних виробників, які здатні швидко реагувати на потреби ринку. За
даними Державного комітету статистики України [5] малі підприємства в легкій промисловості
становлять близько 89 % від загальної кількості підприємств. З цих 89% близько 62 %
мікропідприємств. Крім малих підприємств в легкій промисловості наявні середні
підприємства, яких лише близько 11% від загальної кількості.
Ситуація, коли вітчизняний ринок товарів легкої промисловість є надзвичайно
переповненим дешевими іноземними товарами, призводить до занепаду легкої промисловості.
Не витримуючи конкуренції заводи і фабрики легкої промисловості закриваються. І як
результат на внутрішньому ринку стає все менше і менше товарів вітчизняного виробництва.
– недостатня інвестиційна та інноваційна діяльність;
Більшість галузей вітчизняної економіки гостро відчувають недостатність інвестиційних
коштів. В умовах недостатності внутрішніх інвестиційних ресурсів, надзвичайної гостроти для
національної економіки набуває питання залучення іноземних інвестицій. Ситуація з
іноземними інвестиціями в легкій промисловості є критичною.
 6

Більшість науковців зазначають, що інноваційна діяльність в Україні знаходиться в

кризовому стані. В Україні частка промислових підприємств, що впроваджували інновації
впродовж 2012-2014 рр. є незначною і складає трохи більше ніж 11 %. Ситуація в легкій
промисловості є ще гіршою ніж у промисловості в цілому. Частка підприємств легкої
промисловості, що впроваджували організаційні інновації складає лише 1,1 % від загальної
кількості підприємств.
– АТО на сході країни;
На сьогодні в зоні АТО ситуація катастрофічна. Переважна частина підприємств просто
зупинилася, в основному по причині повного зруйнування в результаті обстрілів. Лише одиниці
змогли вивезти з території воєнних дій лінії устаткування.
З одного боку, воєнні дії на сході країни та анексія Кримського півострова призвели до
зменшення загальної кількість підприємств легкої промисловості, а з іншого боку необхідність
обшити армію призвела до значного зростання кількості державних замовлень по пошиттю
одягу і взуття для військових. Крім того, сьогодні, багато підприємств України працюють на
виконання волонтерських замовлень з пошиття обмундирування, одягу та військових аксесуарів
для зони АТО.
Всі вище зазначені проблеми, негативно впливаючи на діяльність підприємств легкої
промисловості, тим самим стримують подальший розвиток галузі.
 Проте, незважаючи на ряд проблем, які склалися в розвитку легкої
промисловості України, все ж таки її варто розглядати як перспективну галузь [6]. Перспектива
роботи галузі полягає у збільшенні частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку та у
зростанні експорту продукції власного виробництва. Це дозволить щорічно стабільно
нарощувати обсяги виробництва, розширювати асортимент продукції, суттєво покращувати
фінансовий стан підприємств, створювати нові робочі місця.
Безсумнівним є той факт, що зараз стало надзвичайно вигідно експортувати українську
продукцію до Євросоюзу. Слід зазначити, що українська легка промисловість не може
поскаржитися на відсутність замовлень із Європи. За найскромнішими оцінками, не менше
сотні українських швейних компаній виконують регулярні замовлення з країн ЄС [9]. Як
зазначають спеціалісти якість нашого одягу не поступається західним прет-а-порте. В Україні
одяг шиють із натуральних тканин, дотримуючись державних стандартів [15].
До останнього часу дуже багато підприємств виробляли свою продукцію для російського
ринку. Але в умовах воєнного конфлікту на сході країни, в результаті якого російський ринок
поступово закрився, вихід в Європу для цих підприємств, стає ключовим завданням. Ситуацію
ускладнює ще й те, що Російська федерація була великим ринком збуту для європейського
одягу, що також не могло не відобразитися на замовленнях для українських швейних фабрик.
Слід зазначити, серед компаній, що були зав’язані на російський ринок різко зростатиме
конкуренція і вижити зможуть лише ті, які навчаться працювати по-європейськи, виробляючи
якісну і дешеву продукцію. Для цих підприємств, щоб мати можливість виробляти
конкурентоспроможну продукцію, надзвичайно актуально постало питання модернізації
виробництва. Так як більша частина виробничих фондів на сьогоднішній день є застарілою,
таким підприємствам необхідне нове обладнання. Проблему застарілості виробничих фондів
необхідно вирішувати шляхом капітального оновлення виробництва та запровадження новітніх
технологій на підприємствах галузі.
Основними стримуючими факторами розвитку легкої промисловості є:
- криза в економіці та війна на сході країни;
- висока собівартість виробництва товарів легкої промисловості;
- низький притік молодих кадрів на підприємства легкої промисловості;
- залежність вітчизняного виробництва від імпортованої сировини;
- низька купівельна спроможність населення;
 7

- заповнення внутрішнього ринку країни дешевою продукцією китайського та турецького

виробництва, а також завезення «секонд-хенду» з Європи;
- значна тінізація галузі;
- недостатня інвестиційна та інноваційна діяльність;
Перспектива розвитку легкої промисловості полягає у збільшенні частки вітчизняних
товарів на внутрішньому ринку та у зростанні експорту продукції власного виробництва. Для
цього необхідно підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції шляхом
поліпшення якості та одночасного зниження її собівартості. Це можливо реалізувати за умови
відновлення вітчизняного агропромислового комплексу, який зможе забезпечити легку
промисловість сировиною власного виробництва.
Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як за ціною так і за якістю
дозволить вітчизняним підприємцям поступово відійти від давальницьких схем виробництва.
Конкурентоспроможність вітчизняних виробників, врешті-решт, сприятиме покращенню
якості життя населення через підвищення рівня заробітної плати та збільшення робочих місць.
А це в свою чергу, певною мірою підвищить купівельну спроможність та сприятиме
скороченню сегменту ринку дешевих імпортних товарів.

2.Визначення понять: конструкція, конструювання, модель,

моделювання, макет, макетування, принцип, метод. Мета і завдання
конструювання одягу.

Конструкція (лат. – «побудова») – устрій будь-чого, взаємне розташування частин

об’єкту об’єднаних в одне ціле у просторі. Конструкція будь-якого об’єкту є рукотворною,
а не природною.
Конструкція одягу – сукупність частин і деталей, виконаних з певних швейних
матеріалів і з’єднаних між собою в єдине ціле, що має визначені форму, розміри,
властивості.
Конструювання одягу – один з етапів промислового проектування, при якому
визначається будова об’єкта проектування, структура і зовнішній вигляд. Конструювання
– це процес (низка взаємопов’язаних послідовних операцій), спрямований на розробку
конструкції нової моделі одягу відповідно до задуму.
Принцип конструювання одягу – отримане на площині розгортки деталей одягу,
який має складну об’ємно-просторову форму. При цьому об’ємно-просторова форма для
конструктора найчастіше існує лише в задумі, уяві або в ескізі. Розгортка деталей одягу
має бути такою, щоб у згорнутому вигляді забезпечити відповідність моделі задуму за
формою та конструкцією; відповідати фігурі людини за формою тіла та розмірами;
враховувати властивості матеріалу і технологію виготовлення в умовах виробництва.
Принцип – це те, що покладене в основу, основне вихідне положення теорії, вчення,
наука (правило).
Основна мета конструювання одягу – це одержання з плоского матеріалу об’ємної
форми одягу відповідно до форми тіла людини.
Основне завдання конструювання – розробка нових зразків виробів, які за своїми
якісними показниками будуть перевищувати раніше створені.
Модель (лат. – «міра, зразок») – еталон, первинний зразок, стандарт, який діє
протягом певного часу.
Модель одягу – первинний зразок одягу.
 8

Моделювання – процес розробки моделі, тобто процес формоутворення первинного

зразка із наявного матеріалу. Процес базується на врахуванні форми та розмірів тіла
людини, властивостей матеріалів із застосуванням методів формоутворення.
Макет – об’ємно-просторове зображення виробу виконане у масштабі 1:1 або
зменшеному масштабі з неосновних матеріалів.
Макетування – процес створення макету як пошук форми та конструкції виробу.
Метод – це спосіб, сукупність прийомів, операцій, спрямованих на
вирішення певної задачі.
Методика – це набір, сукупність методів, спрямованих на вирішення певного
завдання.
Одяг – це виріб або сукупність виробів (крім взуття) призначених для захисту тіла
людини від зовнішньої дії середовища та несе захисні та естетичні функції.
Костюм – це більш широке поняття, що представляє собою історично складений і
постійно розвиваючий комплекс поєднаних між собою предметів, які безпосередньо одягається
на тіло людини (одяг, взуття, печатки, головний убір) і супроводжуючих їх доповнень (сумка,
парасолька), а також зачіски і макіяжу формуючи зовнішній вигляд людини створюючи єдине
ціле.
Комплект – це сукупність покроїв тіла людини, які підбрані найбільш вдало і доповнюють
один одного.
Мода – це не довгострокове існування певних смаків, вподобань, уявлень характерних для
короткого проміжку часу і певної групи населення.
Гарнітур – це сукупність предметів одягу підібраних по призначенню і виконаних із
одного і того ж матеріалу.
Фасон – це видозмінення елементів і деталей виробу в одноіменній групі швейних
виробів.
Покрій – це тип конструкції одягу, який визначається в основному будовою рукава та
пройми. Спосіб з’єднання рукава з ліфом (вшивний, реглан, сорочковий, с/в – з ластовицею або
типу «кімоно», комбінований покрій).
Силует – це плоске відображення об’ємної форми.
Стиль – це образне відображення оточуючої дійсності, яке виражається в предметах
побуту і особливо в одязі.
Одяг на протязі еволюції одяг пройшов такі історичні стилі:
- античний (стиль Греції, Риму);
- романський;
- готичний;
- Ренесанс (стиль епохи Відродження);
- Барокко;
- Роко-ко;
- Ампір;
- конструктивізм.
В сучасному одязі виділяють чотири основні стилі:
1. класичний (чіткість та строгість форм);
2. спортивний (вільність, зручність);
3. етнографічний (одяг з елементами народного костюму);
4. фантазі (оригінальний, екстравагантний, неповторний, асиметричний одяг).
 9

3. Класифікація швейних виробів

До швейних виробів відносять одяг, побутові предмети (серветки, рушники, постільна

білизна, скатертини), технічні вироби та спорядження (чохли, намети, речові мішки і т. ін.)
Підприємства легкої промисловості здійснюють випуск продукції, враховуючи необхідне
співвідношення видів виробів по асортименту. Під асортиментом розуміють одяг, об’єднаний
у самостійну групу за певними ознаками. Ознаками для об’єднання можуть бути матеріали,
призначення та ін.
Весь сучасний одяг ділиться на побутовий та виробничий.

Побутовий одяг – це одяг для носіння в різних побутових та суспільних умовах.

Верхній одяг костюмно-пальтового асортименту вдягають на корсетні вироби, натільну
білизну та вироби плятяно-блузкової групи. Він включає такі групи одягу, як пальто, плащ,
накидка, куртка, піджак, комбінезон, жакет тощо (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Асортимент побутового одягу

 10

Рис. 1.2. Асортимент виробничого одягу

Верхній одяг платяно-блузкового асортименту вдягають на корсетні вироби та білизну.

Він включає такі вироби: сукня, сарафан, халат, блузка, сорочка, штани, спідниця, шорти тощо.
Натільна білизна – одяг, що вдягають безпосередньо на корсетні вироби. Натільна білизна
– це нижня сорочка, майка, комбінація, нічна сорочка, нижня спідниця, труси, кальсони,
панталони, піжама.
Корсетні вироби – це швейні або трикотажні вироби, що вдягають безпосередньо на тіло
для формування й підтримки окремих частин тіла та (або) тримання панчіх. До корсетних
виробів відносять бюстгальтер, грацію, напівграцію, корсет, напівкорсет, пояс для панчіх.
За статевовіковими ознаками одяг може бути чоловічий, жіночий та дитячий – для
дівчаток і хлопчиків. Дитячий одяг ділять на одяг для новонароджених (віком до 9 місяців), для
дітей ясельної групи (від 9 місяців до 3 років), для дітей дошкільної групи (від 3 до 6,5 років),
для дітей молодшої шкільної групи (хлопчиків від 6,5 до 12 років і дівчаток від 6,5 до 11,5
років), для дітей старшої шкільної групи (хлопчиків від 12 до 15,5 років і дівчаток від 11,5 до
15,5 років), для дітей підліткової групи (від 15,5 до 18 років).
 11

За сезонними ознаками виділяють одяг літній, зимовий, демісезонний та усесезонний.

За соціальним призначенням одяг буває урочистий, повсякденний,
спортивний, домашній, формений.

Виробничий одяг – одяг для виробничих умов. Виділяють виробничий одяг спеціальний,
санітарний, формений (рис. 1.2). Виробничий одяг використовують у різних галузях
економіки для робітників та службовців.
Спеціальний одяг – це одяг для захисту робітника від впливу небезпечних та шкідливих
виробничих факторів. Основними видами спеціального одягу є: плащі, куртки, комбінезони,
ватні куртки, шаровари. Спеціальний одяг захищає тіло працюючого від впливу вологи,
радіації, кислот, лугів, нафти, мастил, пилу, органічних розчинників, отрутохімікатів,
електроструму, високої та низької температури.
Санітарний одяг – це виробничий одяг для захисту предметів праці від працюючого або
працюючого від виробничих забруднень. Він використовується на особливо чистих
виробництвах та в медицині.
Формений одяг – це встановлений вид одягу, що носять представникиокремих
професій та груп населення: військовослужбовці, робітники транспорту, учні
окремих шкіл та професійно-технічних училищ, співробітники міліції, митниці тощо

Тема 2 Вихідні дані для побудови розгорток деталей одягу

Зміст
1. Призначення, функції, вимоги до сучасного одягу. Поняття якості. Структура
якості. Принципові схеми конструктивної будови швейних виробів.
2. Класифікація характеристики конструкцій одягу.

1. Призначення, функції, вимоги до сучасного одягу. Поняття якості. Структура

якості. Принципові схеми конструктивної будови швейних виробів
Властивість одягу – об’єктивна особливість продукції, яка проявляється при її створенні,
експлуатації або споживанні. Кожний виріб наділений конкретною сукупністю властивостей. Ці
властивості допомагають відрізнити один виріб від іншого. Властивості характеризують одяг з
різноманітних сторін:
- виробництва;
- зберігання одягу;
- транспортування.
Враховуючи, що одяг складається з деталей, вузлів, з’єднань, які виробляються і
випускаються із різноманітних деталей. Властивості групуються:
- геометричні;
- механічні;
- фізичні;
- хімічні.
Оцінка властивостей:
- кількісна;
- якісна.
Перелік властивостей і їх конкретні значення визначаються:
- призначенням виробу;
 12

- умовами експлуатації одягу;

- функціями, які виконує одяг;
- вимогами споживача;
- умовами виготовлення одягу.
Функції одягу – це його службова роль, яку він виконує в нашому житті.
Функції одягу різноманітні. Головною функцією одягу є його призначення, а другорядна
функція одягу визначається умовами експлуатації.

Функції

Утилітарна Соціально-естетична

Захисна Утилітарно-практична Соціальна Художньо-естетична

Утилітарна функція полягає в практичній необхідності одягу.

Соціально-естетична функція полягає в духовній необхідності одягу, тобто в його
можливості предметно-чуттєвим образом відображати свою природню і соціальну корисність, а
також красоту одягу, його досконалість.
До захисної функції відноситься захист від кліматичного середовища та виробничого
травматизму.
Утилітарно-практична функція поділяється на:
- функцію призначення;
- безпосередньо практичну функцію одягу.
Соціальна функція характеризує відповідність виробу соціально-необхідним потребам,
вони визначають суспільне значення одягу і його цілеспрямованість.
Соціальна функція поділяється на:
- морально-етичну;
- інформативну;
- - візуальну;
- -кумунікативну;
- виховну;
- стимулюючу;
- художньо-естетичну.

2. Класифікація характеристики конструкцій одягу

При вивчені одягу розрізняють її внутрішні і зовнішні розміри і форму.
Зовнішня форма одягу визначається силуетними, конструктивними та декоративними
лініями.
Силуетні лінії (плечей, талії та низу, а також лінії які визначають сприйняття форми
виробу в фас і профіль) характеризують пропорції, об’ємну форму одягу і її зовнішні контури.
В сучасному моделюванні прийнято декілька ведучих модних силуетів одягу, яка
призначена для споживачів різних вікових, розмірних і повнот них груп. Три силуета – прямий,
прилеглий, напівприлегий – стали класичними і на протязі десятків років є основними при
будь-яких змінах моди. В окремі періоди стають модними і інші силуети, наприклад силует
трапеція.
 13

Рис. 2.1. Силуети плечового одягу:

а - прилеглий; б - напівприлеглий; в - прямий; г – трапеція
Прямий силует-характеризується розширеною лінією плечей, відсутністю лінії талії,
при цьому ширина лінії низу дорівнює ширині лінії плечей. Одяг цього силуету
вписується у прямокутник. Напівприлеглий силует має невеликий об'єм по лінії грудей,
незначне прилягання по лініях талії і стегон, невелике розширення по лінії низу виробу. У
прилеглому силуеті прилягання одягу по лініях грудей і талії значне, лінія талії підкреслена ,лінія
низу розширена. Силует трапеції має невеликий об’єм у верхній частині одягу і значно
розширення по, лінії низу.
Конструктивні лінії (шви) розчленовують поверхню одягу на окремі частини (деталі) з
метою створення об’ємної форми конструктивним способом (крій). Основними
конструктивними швами є: плечові, бічні, пройми, горловини, шви рукавів.
До конструктивно-декоративним формоутворюючим лініям в одязі відносять також
виточки.
Виточка – це шов, який проходить не по всій довжині чи ширині деталі.
Окремі шви, наприклад рельєфні, шви кокеток, виконують дві функції: конструктивну і
декоративну.
До декоративних ліній відносять лінії, які утворюються різними оздобленнями, підрізами,
а також контурні лінії країв деталей (коміра, лацкана, борта ...)
 14

Рис 2.2 – Схема членування поверхні деталей плечового одягу

Покрій визначає загальну характеристику конструктивного побудови одягу. До основним

ознакам крою плечового одягу відносять (рис 2.2): покрій рукава, членування основних деталей
повздовжніми та поперечними швами. Основними покроями рукавів є вшивний, реглан,
суцільно викроєний, комбінований.

Рис 2.3 – Схема членування поверхні деталей поясного одягу

 15

Тема 3. Характеристика вимог до одягу промислового виробництва

Зміст
1. Характеристика споживчих вимог до одягу.
2. Характеристика виробничих вимог до одягу.
-1-
Сучасний одяг – це індивідуальний предмет споживання людини та
продукт масового промислового виробництва водночас. Якість виробу
складається з сукупності його властивостей, тому вимоги до нових моделей
сучасного одягу умовно можна поділити на дві основні групи – споживчі та
виробничі [1]. Кожна з груп має свою підгрупу показників, вагомість яких
обґрунтовується видом, асортиментом та призначенням виробу (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Вимоги до одягу

 16

Вимоги – це інформація про те, яким властивостям одягу та їх ознакам

надається перевага на цей час та у певній ситуації використання виробу.
Сучасний одяг – це індивідуальний предмет споживання людини та
продукт масового промислового виробництва водночас. Якість виробу
складається з сукупності його властивостей, тому вимоги до нових
моделей
сучасного одягу умовно можна поділити на дві основні групи – споживчі та
промислові (техніко-економічні). Кожна з груп має свою підгрупу
показників, вагомість яких обґрунтовується видом, асортиментом та
призначенням виробу.
До споживчих вимог належать: соціальні, функціональні, ергономічні,
естетичні, експлуатаційні.
1.1 Соціальні вимоги визначають потребу суспільства у виробах,
відповідність прогнозу споживчого попиту у найближчому майбутньому,
конкурентоспроможність виробів на внутрішньому та зовнішньому ринках,
відповідність розмірів виробів дійсним розмірам споживачів.
1.2 Функціональні – відповідність одягу основній цільовій функції, тобто
призначенню, а саме умовам використання, укладу життя, побуту, традиціям
(умовам життя, засобам переміщення, роду діяльності людей), а також
відповідність образу і психологічним особливостям споживачів.
1.3 Естетичні – спрямовані на задоволення естетичних потреб людей,
тому що одяг проектується з врахуванням існуючого стилю і моди, оскільки
він втілює естетичні ідеали того періоду часу, коли він проектується.
Відповідність моді – новизна моделі, конструкції, матеріалу,
досконалість композиції, товарний вигляд моделі.
Конкретне вираження відповідності моди – це об’ємність форми,
силует, конструкція, сировинний склад матеріалу, фактура, колір, форма і
розташування дрібних елементів.
Естетичні вимоги визначаються композиційним та колірним вирішенням
моделі одягу, співрозмірністю частин одягу, його тектонікою тощо.
1.4. Ергономічні вимоги забезпечують «роботу одягу» в системі людина
– одяг – середовище. Отже, забезпечують зручність і комфорт людини в одязі
в різних умовах його експлуатації залежно від призначення.
Ергономічні вимоги містять комплекс антропометричних, гігієнічних та
психофізіологічних вимог.
1.4.1. Антропометричні – забезпечують статичну та динамічну
відповідність одягу. Статична відповідність забезпечується відповідністю
формі та розмірам тіла людини. Динамічна відповідність забезпечує свободу
руху в одязі.
1.4.2. Гігієнічні – забезпечують комфортний стан людини в одязі,
вимагають створення навколо організму людини оптимального мікроклімату
й захисту від кліматичних впливів, забруднень та ушкоджень. Це
 17

теплозахисні показники, гігроскопічність, повітропроникність пакету

матеріалу для одягу, а також сировинний склад матеріалів, раціональність
конструкції тощо.
1.4.3. Психофізіологічні вимоги реалізуються у властивостях одягу, які
сприймаються людиною у відчуттях. Психофізіологічні вимоги – це
комфортність одягання і зняття одягу, а також зручність користування його
окремими елементами, тобто застібками, кишенями та одягом в цілому та
вагою одягу. Їх враховують при виборі матеріалів, у тому числі і у пакет, їх
кольору, визначенні конструкцій деталей, методів обробки країв деталей і
швів, при виборі раціональних конструкцій функціональних елементів
(кишень, застібки тощо).
До експлуатаційних вимог належать: довговічність, ремонтопридатність,
моральний і фізичний знос.
Надійність одягу забезпечують показники:
 зносостійкість матеріалів і деталей;
 стійкість матеріалів і місць з’єднання елементів до
розривних навантажень;
 формостійкість деталей і країв одягу (досягається дублюванням
деталей, оздоблювальними стрічками, прокладання пружків);
 зручність догляду за одягом (прання, прасування, хімчистка).

2. Характеристика виробничих вимог до одягу.

Виробничі вимоги визначають витрати на проектування, виготовлення і
експлуатацію виробів.
Виробничі вимоги до одягу, можна розділити на конструкторсько-
технологічні та економічні.
Конструкторсько-технологічні вимоги визначають технологічність
конструкції швейного виробу, витрати праці і терміни виготовлення моделі.
Стандартизація та уніфікація конструкцій є однією з умов промислового
виготовлення одягу.
Уніфікація деталей одягу – це розробка системи моделей на одній
конструктивній основі. Уніфікація елементів конструкцій може бути
фіксуюча (фактична) і випереджаюча.
Вимоги технологічності забезпечують можливість виготовлення виробів
в умовах конкретного підприємства, тобто забезпечують відповідність
проектної технології виготовлення виробу технологічному процесу
підприємства. Технологічність виготовлення одягу визначається можливістю
використання у процесі виробництва оптимальних режимів і економічних
технологічних процесів, найбільш зручних прийомів і способів обробки
виробів.
До показників технологічності належать:
 працемісткість виробів;
 18

 рівень продуктивності праці;

 матеріалоємність;
 рівень застосування механізованих операцій, процесів тощо.
Економічні вимоги враховують показники виробничої економічності
(витрати на виготовлення моделі одягу) і споживчі витрати на експлуатацію
виробу (витрати на хімчистку, прання і відновлення).

Тема 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИБАВОК І ПРИПУСКІВ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬ

ПРИ КОНСТРУЮВАННІ ВИРОБІВ

Зміст
1. Класифікація прибавок.
2. Теоретичні основи розрахунку конструктивних прибавок.
3. Відомості про технічні припуски та допуски.

1. Класифікація прибавок
На ділянках одягу, які розташовані нижче опорних поверхонь, між
внутрішніми поверхнями одягу та тілом утворюються повітряні прошарки,
необхідні для забезпечення свободи рухів, нормального самопочуття і певної
об’ємної форми одягу.
Прибавка конструктивна (Пк) – це величина в сантиметрах, яка
додається до розмірної ознаки і входить до складу лінійних вимірів готового
виробу.
Види прибавок і припусків
До конструктивних прибавок належить прибавки на вільне облягання
(Пв.о.). Прибавку на вільне облягання враховують при розрахунку лінійних
вимірів конструкції в готовому вигляді, наприклад, Шл.г. = СгІІІ + Пг.
Прибавка на вільне облягання складається з двох складових, які мають
різне призначення: прибавка мінімально необхідна (Пмін) і прибавка
конструктивно-декоративна (Пкд).
Пв.о = Пмін + Пкд
Прибавка мінімально необхідна призначена для забезпечення вільного
дихання людини в одязі, вільних рухів, повітряного прошарку для
регулювання теплообміну і дихання шкіри.
Розраховують мінімально необхідну прибавку залежно від прибавки на дихання
(Пдих), з урахуванням інтервалу байдужості (Δх), який складає 2,0 см. Пдих – це
зміна обхвату
грудей при глибокому вдихові, яка в побутовому одязі в середньому дорівнює 1,5 см від
напівобхвату грудей.
Пмін = Пдих + 0,5Δх = 1,5 + 1,0 = 2,5 см для верхнього одягу платяно-блузкового
асортименту: сукні, блузки тощо.
Верхній одяг пальтово-костюмного асортименту (пальто, жакет) складається з
кількох шарів підкладки, прокладки, що також мають товщину і повітряний прошарок,
 19

тому при розрахунку Пмін враховують ще прибавку на товщину пакету матеріалів (Пт.м.)
і прибавку на повітряний прошарок (Ппов.пр.).
Пмін = Пдих + 0,5Δх + Пт.м. + Ппов.пр. = 1,5 + 1,0 + 1,0 + (1,0 ÷2,0) = 5,5 см для
верхнього одягу костюмно-пальтового асортименту: пальта, куртки тощо.
Прибавка на товщину пакету матеріалів (Пт.м.)
В білизні і одязі платяно-блузкового асортименту внутрішні і зовнішні
розміри однакові. У верхньому одязі пальтово-костюмного асортименту між
внутрішньою і зовнішньою поверхнями розташовується кілька шарів
матеріалів
– пакет матеріалів. У даному випадку зовнішні розміри одягу більші від
внутрішніх на величину товщини пакету матеріалів. Ця різниця називається
прибавка на товщину пакету матеріалів.
Повітряні прошарки, які формуються між окремими шарами одягу і між
одягом і поверхнею тіла створюють мікроклімат навколо людини. Величина
повітряного прошарку залежить від сировинного складу матеріалу для одягу і
має бути не менше: для вовняних тканин – 2,5Тм, для шовкових – 3,0Тм, для
бавовняних – 3,25Тм, де Тм – сумарна товщина тканин в одязі.
Нормальний теплообмін, а також дихання шкіри неможливе без
наявності повітряного прошарку.
Прибавка на товщину пакету матеріалів складається з товщини
тканини верху, підкладки, прокладки, утеплюючої прокладки.
Для виробів з утеплювальними прокладками прибавки беруть як для
демісезонних виробів і додають величину, яка дорівнює 3,14Тм.
Прибавка конструктивно-декоративна сприяє отриманню необхідної
форми виробу відповідно до моделі чи ескізу. За рахунок Пкд створюють
необхідний силует одягу. Величина конструктивно-декоративної прибавки
залежить від виду одягу, його призначення, форми і силуету, будови тіла
споживача, товщини матеріалів для верху та підкладки, художнього
оформлення моделі та напряму моди.
Зазвичай в літературі надане одне значення прибавки, в якій вже
враховані Пмін, Пкд, Пт.м.
Прибавки до ділянок деталей швейних виробів позначають великою П і
маленькими буквами, які визначають розмірну ознаку. Наприклад: прибавка
до напівобхвату талії (Ст) – це Пт, прибавка до довжини спини до талії Дтс –
це Пдтс.
Композиційними називають прибавки на вільне облягання до
напівобхватів грудей (Пг), талії (Пт) та стегон (Пб) і обхвату плеча (Поп)
разом з прибавками на товщину матеріалів пакету одягу.
Аби отримати сучасну форму одягу, необхідно визначити не лише
величину, а й розподіл композиційної прибавки до напівобхвату грудей по
ширині виробу між трьома основними ділянками конструкції: шириною
спинки
 20

(Шсп), пройми (Шпр) і пілочки (Шпіл). Характер розподілу композиційної

прибавки значною мірою залежить від призначення одягу і інших чинників.
При проектуванні одягу середніх і особливо малих об'ємів завжди велику
частину прибавки Пг проектують до ширини пройми, а меншу – до ширини
переду (пілочки) [4]. Наприклад, спинка – 0,3, пілочка – 0,2, пройма – 0,5 від
загальної величини Пг.
Таблиця 1 – Прибавки до напівобхвату грудей
Вид виробу Прибавка,см, для силуета
прилеглий напівприлеглий прямий розширений
Жінки
Сукня 4,5-6,0 6,0-7,0 7,0-9,0 9,0-11,0
Жакет 5,5-7,0 6,5-8,0 7,5-10,0 7,5-12,0
Пальто 6,5-8,0 7,5-9,0 8,5-11,0 9,0-11,0
демісезонне
Чоловіки
Піджак 6,5-7,0 7,5-9,5 10,0-11,0 -
Жилет 3,0-4,0 5,0-6,0 - -
Пальто 9,5-10,0 10,5-12,5 12,0-14,0 13,0-14,0
демісезонне
Таблиця 2 – Величини прибавок по талії та стегнам залежно від прибавки по
лінії грудей
Значення у частинах від Пг
Прибавка Прилеглий Напівприлеглий Прямий і
силует силует розширений силует
Пт 0,5 ÷ 0,75 0,75 ÷ 1,0 за моделлю

Пб 0,5 0,75 за моделлю

Таблиця 3 – Прибавки на вільне облягання по лінії талії і стегон

Прилягання
Виріб дуже щільне щільне середнє вільне
Пт Пб Пт Пб Пт Пб Пт Пб
більше більше
Спідниця 0 0…0,5 0,5…0,7 0,7…1,0 1,0 1,5…2,0
1,0 2,0
більше більше
Штани 0 0…0,5 0,5…0,7 0,7…1,0 1,0…1,5 1,5…2,5
1,5 2,5
 21

Прибавки до повздовжніх розмірів одягу. Вільність руху у повздовжніх

напрямках одягу забезпечується переміщенням одягу вздовж тіла. У
випадках, коли лінія талії зафіксована поясом, еластичною тасьмою або
рукав закінчується щільноприлеглою манжетою, по довжині ліфу або рукава
додають прибавку на напуск (Пнап), який може дорівнювати від 3,0 до 10,0
см.

2. Теоретичні основи розрахунку конструктивних прибавок

Вихідними даними для розробки робочих креслень лекал деталей одягу є:
- креслення конструкції виробу;
- властивості матеріалів з яких виготовляють виріб;
- відомості про методи обробки;
- технологічне обладнання.
Розробка нової моделі виробу починається з нанесення модельних особливостей згідно
ескізу моделі (вид спереду і ззаду) на креслення основи конструкції. Для цього доцільно
застосовувати методи моделювання І-ІІІ видів.
Властивості матеріалів враховані при розробці креслення (товщина, зсідання при ВТО та
термодублюванні, розтягування, жорсткість тощо). У розрахунках технологічних припусків на
шви ПТш, підгин ПТп, підгонку ПТпід враховують сипучість матеріалів. Припуск технологічний
на підгонку є наслідком змінювання конфігурації та розмірів деталей при проміжній ВТО та
термодублюванні.
У верхньому одязі найперше уточнюють лінію низу, лінію горловини пілочки і нижній
комір.
ПТ під = 0,5-0,7 см (для верхнього одягу).
ПТ під = 0,2-0,5 см (для легкого одягу).
Припуск технологічний на підрізання враховують, якщо для виготовлення застосовують
машину з ножем. Він має межі 0,1…0,3 см.
Припуск технологічний на катн ПТк має межі від 0,1 до 0,3 см.
Припуск технологічний на товщину матеріалу ПТ т.м. враховують в товстих тканинах, де
він дорівнює 0,1 – 0,2 см.
Основні з’єднувальні шви верхнього одягу (бічні, плечові тощо) виконують шириною 1
см, крайові обшивні шви – шириною – 0,7 см, в легкому одязі з урахуванням сипучості
відповідно 1,2-1,5 см та 0,5-0,7 см.
Припуск технологічний на підгин відповідає стандартам для верхнього одягу – 3,0…4,0
см. Технічні вимоги до швів вказані в ГОСТ – 835-80 (таблиця 3.1).
Таблиця 3.1
Припуски на шви для побудови лекал верху та підкладки верхнього одягу за ОСТ 17-835-80
№
Вид шва Основні технологічні операції Параметри шва, мм
п/п
1 2 3 4
1 З’єднання деталей пілочок, спинки, рукавів та Відстань від зрізів
плечових швів, рукавів з проймою деталей до строчки:
10,0 – 15,0
Зшивний

Пришивання манжет, коміра, зшивання розрізних

виточок, пришивання доточок до деталей, 7,0 – 10,0
обшивання низу виробів зі штучного хутра
смужкою підкладкової тканини
Обшивання комірів, манжет, бортів, клапанів, 3,0 – 7,0
хлястиків, поясів, низу рукавів та інших деталей
 22

З’єднання всіх деталей підкладки, деталей зі марлі 10,0 – 12,0

та ватної підкладки
Зшивання деталей зі ватину 7,0 – 10,0
Зшивання деталей із поролону 4,0 – 5,0
Відстань від строчки
зшивання – за
Розстрочний

моделлю.
Зшивання та обробка деталей, коли роз прасування
2 Відстань від зрізу
швів не допускається
деталі до строчки
розстрочування – 2,0 –
5,0
Відстань зрізів
З’єднання деталей пілочок, спинки та бічних зрізів
обметуванням

деталей до строчки
одночасним

у виробах з підкладкою, не пришитою до низу, а

Зшивний з

зшивання:
також зрізів рукавів, плечових зрізів та з’єднання
3
рукавів з виробом у виробах без підкладки.
7,0 – 12,0
З’єднання деталей підкладки, в т.ч. доточок, 7,0 – 9,0
зшивання розрізних виточок
Відстань від строчки
Настрочний з

зшивання до строчки
відкритим

застрочування – за
зрізом

4 З’єднання деталей моделлю, від строчки

застрочування до
зрізів деталей – 2,0 …
7,0
Відстань від зрізів до
Накладний з

З’єднання деталей строчки –

закритим

5,0 – 10,0
одним

зрізом

5 Відстань від зрізів до

З’єднання деталей з прокладкою строчки – 3,0…5,0

3. Відомості про технічні припуски та допуски

Припуски технологічні (Птехн) – це величини, які додають до
остаточних лекал виробу, необхідні для монтажу виробу, для врахування
властивостей матеріалів, упрацювання тощо. Птехн входить до складу
вимірів лекал, але не входить до складу вимірів виробу в готовому вигляді.
Птехн враховують при виготовленні первинних лекал, при розкроювання
деталей виробу, а також при виготовленні остаточних лекал.
Припуски технологічні бувають двох видів:
 припуски, що враховуються при проектуванні креслеників деталей
конструкції,
 припуски, що враховуються при монтажі виробу.
Вони залежать від властивостей матеріалів, технології виготовлення,
способу з'єднання і обладнання.
 23

Припуски, що враховують при проектуванні креслеників конструкцій

деталей одягу, це припуски на посадку (Ппос), упрацювання (Пуп), усадку
при волого-тепловій обробці і при термодублюванні.
Допуск (Д) – це величина допустимого відхилення вимірів готового
зразка від проектних вимірів. Допуск передбачають в технічній документації
на виріб, але не враховують ні під час розрахунків лінійних вимірів, ні при
виготовленні остаточних лекал. Необхідність у допусках пояснюється тим,
що під час викроювання деталей, їх зшивання виникають відхилення від
проектних вимірів. Величину допуску відхилення від напрямку нитки основи
розраховують з урахуванням довжини деталі виробу і виду деталі, в
середньому це 1÷5 % від довжини деталі.
Аналіз вихідних даних по технологічних припусках показує, що технологічний припуск
повинен враховувати конструкцію шва, пакет матеріалів, устаткування:
ПТ сум = (ПТт.м + ПТк + ПТш) + ПТн + ПТ + ПТпід

де, ПТт.м – на товщину матеріалу;

ПТк – на кант;
ПТш – на шви;
ПТн
ПТ
ПТпід – на підгин.
Отримані величини припусків відкладають по контурах деталей і оформляють зовнішні
контурні лінії (зрізи) лекал.

Тема 5. Характеристика методів конструювання одягу

Зміст
1. Загальна характеристика методик конструювання одягу.
2. Принципи проектування об’ємної форми.
3. Характеристика розмірів, форм і конструкцій одягу.

1. Загальна характеристика методик конструювання одягу

Одяг в цілому та його окремі частини(деталі) утворюють в готовому вигляді об’ємну,
просторову поверхню. Викроюють деталі одягу з плоских матеріалів, наприклад з тканини,
трикотажу, нетканих матеріалів. Тому основним завданням є отримання з плоского матеріалу
оболонок тіл просторової форми та вирішення зворотної задачі, тобто згинання (спрямлення)
частин поверхні одягу на площину, – побудова розгорток деталей одягу.
Розгортка поверхні – це геометрична фігура, що отримана на площині.
Основною метою конструювання є отримання із плоских матеріалів об’ємної форми, який
би точно відповідав формі та розміру тіла людини.
Конструкція – своєрідна технічна структура виробу.
Конструкція одягу характеризується зовнішньої формою (силует і покрій),
конструктивною будовою окремих частин, деталей, видом з’єднувальних швів та матеріалів.
Форма розгортки залежить від складності та об’ємності фігури.
Поверхні фігур поділяються на ті, що розгортаються і на ті, що не розгортаються.
Поверхня, що розгортається – це поверхня, що розгортається на площині без розривів і
складок.
 24

Поверхня, що не розгортається – це поверхня, що не може бути укладена на площину без

розривів або складок.
Поверхня тіла людини – це поверхня, що не розгортається.
Креслення конструкції одягу – це сукупність плоских розгорток поверхні, виконаних у
вигляді окремих деталей виробів.
Створення об’ємної форми досягається за рахунок конструкції та ВТО та їх поєднанням.
В залежності від вихідних даних та способів їх поєднання всі методи діляться на 2 класи.
До І-го класу відносять методи побудови розгорток одягу, поверхня яких задається
вимірами тіла людини та прибавками до них:
- розрахунково-мірочні
- пропорційно розрахункові
- розрахунково-графічні
- розрахунково-аналітичні
До ІІ-го класу відносять методи побудови розгорток деталей одягу, поверхня яких
задається об’ємним еталоном у вигляді манекену готового виробу або скульптурного макету:
- муляжні
- аналітичні
- графічні
В свою чергу конструювання за допомогою методів 2-го класу може відбуватись
різноманітними способами. Наприклад, метод січення поверхонь – графічним та аналітичним
способами; метод конструювання розгорток деталей одягу в чебишевських сітках може
виконуватись п’ятьома способами – графічним з використанням допоміжної сітки-канви,
плоских відображень (укладок), комбінованим (аналітичним розрахунком координат окремих
контрольних точок та допоміжною мережею) і аналітичним.
Питання якості нікого не обходять стороною. Одягаючись по-різному, залежно від смаку і
переваг, ми пред'являємо до одягу практично однакові вимоги: це повинно бути "свіжо" і
модно, зручно, практично і доступно. Як покупці ми вибираємо з одягу те, що необхідно, або
те, що сьогодні "носять". Як виробники одягу – намагаємося передбачити, створити,
запропонувати і продати, відгукуючись на вимоги і кон'юнктуру ринку.
Покупці з відносно нормальною статурою купують готовий одяг, володарі нестандартної
фігури вимушені звертатися в ательє або до знайомого майстра.
Кравці-любителі, незнайомі з системами крою, але що уміють шити, користуються
готовими лекалами. В умовах індпошиву закрійник будує креслення відразу на тканині,
закладає припуски на підгонку і проводить декілька примірок, або користується готовими
лекалами відповідного типу-розміру і знову на примірках підганяє виріб на фігуру. Або ж
застосовує "жилетний метод", який поєднує в собі зняття мірок, примірку і підгонку виробу на
фігуру.
У масовому виробництві одягу процес проектування креслень аналогічний, з тією
різницею, що застосовують складніші методики, ретельніше опрацьовують лекала, за
допомогою градації отримують необхідний діапазон разміро-зростів на продукцію (останнім
часом ця робота все частіше виконується на САПРах), що випускається. І перед усіма
виробниками, незалежно від асортименту і обсягів виробництва, проблема якості одягу завжди
коштує на першому місці.
Якість одягу характеризується сукупністю властивостей, що відповідають конкретним
вимогам споживача, серед яких можна виділити функціональні, ергономічні, естетичні вимоги,
вимоги надійності і економічні вимоги. Сьогодні ми з вами спробуємо розглянути проблеми
конструювання в тому аспекті, в якому вони впливають на якість одягу, проаналізуємо існуючі
методи конструювання з точки зору історії їх розвитку, принципи розробки конструктивних
основ і стан інформаційної бази.
 25

Початкові етапи конструювання пов'язані з появою кроєного одягу. Кроїти (франц. tailler)
– в перекладі дослівно означає робити по росту, за міркою.
Історію вдосконалення форми і конструкції одягу можна умовно розділити на два
напрями: перше – еволюційний ріст разом з розвитком самої людини і суспільства, і другий
напрям – розвиток форми і конструкції одягу під впливом моди. В процесі розвитку одягу
відбувається накопичення досвіду, типізація кроїв, закріплення окремих елементів її
конструкції і видозміни одягу відповідно до умов життя, що змінюються: матеріально-технічної
бази і загальної культури.
Сьогодні, коли системи автоматизованого проектування одягу стали реальністю, корисно
згадати про те, що ми мали в кінці минулого століття, як розвивалися методи конструювання і
чому нас чекає не менша різноманітність комп'ютерних технологій.
У історії швейної промисловості відомі десятки методик конструювання. Велике
розмаїття було обумовлене відсутністю єдиних принципів їх створення, і вони, по суті, являють
собою відображення практичного досвіду авторів у вигляді рекомендацій по технічних
прийомах побудови лекал і по застосуванню помічених взаємозв'язків в розташуванні окремих
конструктивних точок і ліній на кресленні.
Не розкриваючи логічного змісту побудов і розрахунків, творці методик пропонували
готові рішення для виготовлення викройок певного виду одягу.
Основним завданням конструювання одягу є розробка креслень деталей для
індивідуальної або типової фігури.
Кожна методика конструювання включає інформацію про фігуру людини або готовий
виріб, методи обробки отриманої інформації у вигляді технічних розрахунків і формул, за
допомогою яких встановлюються розміри конструктивних відрізків і вузлів деталей одягу, і
способи геометричної побудови і розчленовування конструкції одягу.
При конструюванні враховуються особливості статури, крій і способи технологічної
обробки, тобто те, що зрештою формує постійну систему внутрішньої інформації, властиву
кожній методиці.
Існуючі методи конструювання по точності і обґрунтованості кінцевих результатів можна
розділити на наближені і інженерні (необхідно розуміти, що їх точність не може бути вища за
точність початкових вимірів. Отже, чим більше у конструктора є інформації про фігуру
людини, тим більше шансів побудувати щось гідне уваги). До наближених методів побудови
відносяться муляж, розрахунково-графічний і геометричний методи.
Методи тріангуляції, січних площин, конструктивних смуг і поясів і геодезичних ліній –
це інженерні методи конструювання одягу.
Конструктор повинен якомога точніше визначити конфігурацію і розміри деталей для
того, щоб після з’єднання отримана форма одягу повністю відповідала задуму художника. Крім
цього розробка конструкції повинна забезпечити якісну посадку виробу на фігурі.
Таблиця 4.1
Методи конструювання розгорток деталей одягу РДО
Наближені методи Інженерні методи
1.1 Муляжний 2.1 Тріангуляції
1.2 Метод примірки 2.2 Січних площин
1.3 Розрахунково-аналітичні 2.2.а графічний
методи
2.2.б аналітичний
2.3. Геодезичних ліній
2.4. Метод ЛР (побудова розгорток
оболонок з використанням
допоміжних ліній розгортання)
 26

2.5. Жорстких оболонок

2.6. Комп'ютерне проектування
(тривимірне)
2.7. Методи розрахунку оболонок в
чебишевських мережах
2.7.1 Графічний

2.7.2 Із застосуванням допоміжної

сітки-канви
2.7.3 Метод плоских відображень
(укладань)
2.7.4 Аналітичний
2.7.5 Комбінований (аналітичним
розрахунком координат
окремих контрольних точок і
допоміжної сітки-канви)
2.7.6 Проектування
суцільнотканних конструкцій

Наближені методи
Метод муляжу
Метод муляжу з'явився багато віків тому і досі не втратив своєї актуальності. Створення
моделі одягу і отримання розгорток її деталей відповідно до художнього задуму здійснюється
шляхом макетування (муляжування) виробу на фігурі людини або на манекені.
Експериментальний шлях проектування виробу в "м'якій скульптурі" дозволяє досить повно
враховувати антропоморфні особливості фігури людини і природну здатність тканини до
формоутворення.
Проте це досить "витратний" метод, оскільки доводиться працювати з цілим шматком
тканини, поступово відрізуючи усе зайве, і для примірок знадобиться не один день.

Рисунок 4.1 – Метод муляжу

Уявна простота і доступність методу муляжу вимагає від фахівця розвиненого художнього
смаку і великої професійної майстерності. Навіть за наявності високої кваліфікації точність
отримання розгорток деталей одягу способом муляжу недостатньо висока, тому неминучі
 27

численні подальші коригування в процесі роботи над моделлю. Остаточне уточнення

первинних розгорток деталей роблять на примірках при виготовленні експериментальних
зразків.
У чистому вигляді і в повному об'ємі метод муляжу сьогодні застосовується досить рідко,
але знати його можливості і уміти працювати безпосередньо з матеріалом необхідно будь-
якому конструктору. Зокрема, при створенні нових форм одягу і її індивідуальному
виготовленні без застосування методу муляжу просто не обійтися. Будь-яка примірка і підгонка
на фігуру також вимагає навичок володіння методом муляжу.
Тривале і досить успішне застосування методу муляжу дозволяє вважати його не лише
універсальним способом творчого пошуку в області моделювання, але і методом рішення ряду
практичних завдань в області конструювання одягу для індивідуального і масового
виробництва.
Розрахунково-графічні методи
Формування розрахунково-графічних методів конструювання одягу почалося у кінці 18 –
початку 19 ст. Висококваліфіковані закрійники, узагальнивши свій досвід роботи, що
багаторазово повторюється, стали застосовувати нескладні емпіричні розрахунки і графічні
побудови для попередньої розробки креслень крою. Відомі декілька десятків різновидів
розрахунково-графічних методів.
У 1800 році лондонський закрійник Мішель розробив систему крою, що дістала назву
Дриттель. Автор ділив половину обхвату грудей на три рівні частини (по 1/3 для ширини
спинки, пройми і переду) і в кожному прямокутнику із стороною 1/3 Сг проводилися графічні
побудови наближених розгорток деталей одягу. Такий метод дозволяв створювати однорідність
крою одягу для різних розмірів. Це була, мабуть, перша "сітка" для графічних побудов
креслення конструкції одягу.
На базі цього методу надалі створюється нова система крою – клітинна. У цій системі
прямокутник додатково розбивали ще на 6 частин і виділяли 18 маленьких клітин вгорі і 2
великих внизу. Це дозволяло трохи детальніше фіксувати форму деталей крою при
масштабуванні по розмірах. Уявлення про роботу клітинних систем крою можна отримати,
згадавши, як можна скопіювати у збільшеному або зменшеному масштабі який-небудь рисунок.
Ідея проста: розділивши початковий рисунок на клітини з однаковою стороною можна по
своєму бажанню пропорційно збільшувати або зменшувати цей рисунок.
Треба відмітити, що з перших кроків формування методів конструювання одягу для
побудови креслення використали систему декартових координат з виділенням осередків
(клітин), що сприяло систематизації креслення і оформленню ліній розчленовування деталей
одягу.

Рис.4.2 – Клітинний метод

Прийнявши 48 розмір за основний, він пропорційно збільшував або зменшував дані
вимірів усіх інших фігур. Креслення конструкції будувалися за допомогою масштабної стрічки
 28

з ціною ділення 1/48 від Сг конкретної фігури. Таким чином, ціна ділення була пропорційна
розміру фігури. Але ця система не враховувала розмірів інших ділянок фігури, наприклад,
довжина до талії, глибина пройми і так далі.
Різні варіанти масштабного способу кроєння проіснували достатньо довго, розвивалися і
покращувалися різними авторами, але, незважаючи на усі спроби їх вдосконалення, вони
давали більш менш прийнятні результати тільки для умовно-нормальних фігур. А для фігур з
відхиленнями виготовлення викрійок вимагало численних примірок і переробок. Вимагалося
знайти способи виміру і побудови креслень деталей крою відповідно до реальної будови фігури
людини.
У 1840 р. Г. А. Мюллер створив так звану тригонометричну систему кроєння. По цій
системі, враховуючи, що фігура людини є складною поверхнею, для виміру фігури
застосовували принцип сферичної тригонометрії, а побудову креслень розгорток виконували за
допомогою дугових зарубок по трьох сторонах трикутників. Вершинами трикутників служили
вузлові точки деталей конструкції, а сторонами – виміри фігури людини. Аналогічну систему
одночасно з Мюллером створив Руссель.
У обох варіантах тригонометричної системи використовувалася велика кількість вимірів,
особливо дугових. Проте і цього було все ж недостатньо для точного відображення розмірів і
форми поверхні фігури людини.

Рис.4.3 – Тригонометрична система крою

Вивчаючи і удосконалюючи тригонометричну систему М.Лутц в1886 р. розробив
універсальну систему, яка базувалася на початку аналітичної геометрії, а в 1900 р. він же почав
працювати над новою системою крою, що включає вимір положення корпусу фігури людини.
Цю систему розвивали: на заході – Компель, а в Росії - "Спільнота Санкт-петербурзьких
закрійників".
У Росії найбільшу популярність здобули так звана координатна система братів Левитанус
і система Ленгриджа. Ці системи не вимагали складних розрахунків і передбачали побудову
креслення по окремих точках, знайдених шляхом геометричної побудови в прямокутній системі
координат.
Значна простота таких систем вигідно відрізняла їх від інших, хоча вони тільки фіксували
помічені на практиці відомі залежності у взаємному розташуванні різних точок і давали
технічні прийоми побудови креслення, але не пов'язували креслення з будовою тіла людини.
Російська координатна система була введена в практику конструювання М.Ф.Метузалом в 1900
- 1905 рр. і отримала свій подальший розвиток в роботах ряду авторів. У основу цієї системи
крою був покладений детальніший облік будови тіла людини.
 29

Рис.4.4– Система Легриджа

Поступово налагоджувалося масове виробництво одягу, що зажадало нових підходів до
конструювання. Зняття мірок із замовника в умовах масового виробництва стало неможливим.
Виміри конкретної фігури стали замінювати розрахунками на основі пропорційних залежностей
від провідних розмірних ознак - обхвату грудей і росту. Це привело до появи і формування
різновидів координатної системи – розрахунково-мірочної і пропорційно-розрахункової.
У основу цих систем покладена думка, що фігури людей однакового розміру і росту без
істотної відмінності статури можна прийняти як умовно-нормальні і в принципі вважати
"однаковими". Канони будови людського тіла відомі досить давно, тому пропорційні
залежності розрахункових мірок від провідних розмірних ознак ні у кого не викликали сумнівів.
І хоча кожен автор давав своє визначення умовно-нормальної фігури, у зв'язку з чим
розрахунки підпорядкованих ознак залежно від ведучих в цих системах різні, це виявилося і
зручно, і корисно, дозволяло гармонійно членувати форму виробу, застосовувати принцип
паралельної градації по розмірах, ростам і так далі.
Пропорційно-розрахунковий метод мав багато різновидів і як би розвивав попередні
системи крою. Вдосконалення йшло у напрямі вивчення і обліку будови тіла людини,
знаходженні правильнішого розчленовування деталей і вузлів виробу, введення нових
додаткових проекційних вимірів. Стосовно умов масового виробництва найбільш
представницькою виявилася координатна система конструювання С. Н.Короткова, розроблена в
1934 р.
Використовуючи координатну систему, автор систематизував її і узагальнив в книзі
"Конструювання одягу", тісно пов'язавши з технологією виготовлення одягу. Цікаво що, в цій
книзі уперше був представлений розділ "Основні ознаки, що визначають зовнішні форми тіла
людини", підготовлений П. Н.Башкіровим. Їм були розглянуті найбільш важливі варіації тих
морфологічних ознак, які в основному і визначають форму тіла людини і, як правило,
піддаються спеціальному аналізу при конструюванні одягу.
 30

Рис.4.5 – Координатна система конструювання Короткова

Пізніше конструктори М.В.Ручкін, Ф.А.Постніков, Г. А. Самаров, А.И.Черемних, Н.И
Царьов і багато інших внесли великий вклад у вдосконалення пропорційно-розрахункового
методу конструювання одягу. Цей метод використовувався багато років, поки не був
накопичений матеріал по масових антропологічних вимірах, що переконливо довів, що
пропорцій в розмірах людини не існує.

У 1956 р. на основі передового досвіду ряду Будинків моделей була створена типова
методика конструювання чоловічого верхнього одягу, що передбачала побудову конструкцій
стосовно силуету, що існував у той час, і крою. Відмітною особливістю цієї методики є
виділення трьох типів статури і встановлення на основі практичного досвіду співвідношення
розмірних ознак фігур.
Істотних відмінностей по принципах розрахунку і техніці побудови від вже розглянутих
систем ця методика не має.
З 1959 р. ЦНДІШП проводив роботи із створення єдиної методики конструювання
чоловічого, жіночого і дитячого одягу. Накопичений досвід говорив за те, що методи і прийоми
побудови креслень конструкцій цих виробів практично однакові, міняється тільки сама людина,
як об'єкт конструювання. У основу єдиної методики був покладений розрахунково-аналітичний
метод, по якому креслення конструкції будують шляхом геометричних розгорток згладженого
контуру фігури людини з припусками на вільне облягання і декоративне оформлення.
У основу розмірних характеристик фігури покладені таблиці вимірів, отриманих на базі
антропологічних вимірів з коригуванням на товщину білизни. Розрахунково-аналітичний метод,
передбачає єдиний підхід до конструювання чоловічого, жіночого і дитячого одягу. Структура
основних розрахункових формул його залишається незмінною, змінюються лише деякі
параметри – коефіцієнти при змінних величинах і абсолютні величини при вільних членах,
залежно від статевовікових особливостей фігури і виду виробу.
Розрахункові формули побудовані на основі кореляційного зв'язку між розмірними
ознаками тіла людини і розмірами одягу. Проте розміри одягу визначаються не лише
розмірними ознаками фігури, але і припусками, які не мають кореляційного зв'язку з
розмірними ознаками фігури. Таким чином, кореляція поширюється на розмірні ознаки фігури,
але не на розміри деталей одягу.
Формули існують наступних видів:
1. 1-й вид.
В=Р+П
В – відрізок на кресленні
Р – розмірна ознака
2. 2-й вид.
В = аР' + вП +с
В – відрізок на кресленні
 31

Р – розмірна ознака, яка не характеризує дану ділянку

а, в, с – коефіцієнти, що показують зв’язок між розмірами деталей та розмірами тіла
людини.
3-й вид.
В = аВ' + в
В – відрізок на кресленні
В' – відрізок, раніше розрахований
а і в - коефіцієнти, що показують зв’язок між розмірами основних, деталей.
Крім того, в єдиній методиці конструювання, для побудови розгорток конструкції виробу,
наприклад в чоловічій, з 325 припусків, що прийнятих і класифікуються конструктивно,
вибирається близько 20-ти припусків. Диференційований вибір необхідних припусків,
спираючись на інтуїцію, ескіз моделі і "творчий простір", скрутний не лише для початківця, але
для досвідченого конструктора.
Кому доводилося, хоч одного разу, будувати креслення за цією методикою могли
помітити, що незважаючи на громіздкість графічних побудов і розрахункових формул, навіть
при вдалому на перший погляд виборі припусків, метод, все ж, не забезпечує необхідної
точності побудови основи конструкції одягу і вимагає її уточнення в процесі виготовлення
дослідних зразків.
Вже коли не уникнути примірок і підгонок, зручніше було б користуватися спрощеним
способом побудови первинного креслення або удосконалювати вже перевірені і відпрацьовані
конструкції.

Методика ЦНДІШП
Методика, розроблена в ЦНДІШП, є старою методикою проектування одягу масового
виробництва. Розробка креслень конструкції в ній розпочинається з попереднього розрахунку
конструкції. В першу чергу розраховують ширину рукава Шрук, на основі якої визначають інші
параметри рукава: висоту оката Вок і довжину лінії оката Док, довжину лінії пройми Дпр,
висоту закритої пройми Впр і її ширину Шпр, а також ширину спинки Шсп і полички Шп.
Особливістю методики є визначення балансових точок плечового одягу, побудова пройми
виробу і нагрудної виточки полочки (переду). Ширина базисної сітки плечового виробу
складається з Ширини спинки, пройми і полички (переду).
Певний прогрес в якісному розвитку розрахунково-графічних методів став можливий
появі засадничих і науково обґрунтованих даних розмірної типології населення для цілей
конструювання одягу. Розрахунково-графічні методи отримали широке поширення в силу
елементарності емпіричних розрахунків і простоти графічних побудов.

Рис.4.6 – Креслення за методикою ЦНДІШП

 32

Але при усій їх різноманітності і опрацьованості, ці методи є "рецептом" для побудови

конструкції основних деталей одягу певного виду, крою, і силуету стосовно певного напряму
моди і технології виготовлення.
Наближені методи конструювання одягу потрібні для розробки первинних лекал нових
моделей. Проте високої точності і технологічності побудови розгорток деталей жодним
розрахунково-графічним методом досягти неможливо в силу недостатності інформації про
антропологічні виміри і припусках. Зміна моди і розмірної типології людини супроводжується
внесенням значних змін до емпіричних розрахунків і графічних побудов креслень нових
силуетів одягу, що призводить до морального старіння методик
Надалі була розроблена так звана ЄМКО РЭВ, що узагальнила досвід конструювання
країн-учасниць колишнього РЭВ. Уніфікація розрахунків, деталізація і класифікація припусків,
нові методи графічної побудови окремих вузлів ускладнили методику конструювання, але не
зробили її краще і надійніше за попередніх. У звичайній практиці конструювання вона швидше
служить спільною мовою для передачі інформації, чим інструментом щоденного користування.
Проте використання ЕОМ частково знімає цю проблему (методика спочатку і планувалася
для роботи на ЕОМ), і така детальна деталізація стає цілком доречною. Це дозволяє на базі
ЄМКО СЭВ створювати власні варіанти методики, доповнюючи і удосконалюючи те, що було
зроблено до нас.
ЄМКО РЕВ
ЄМКО РЕВ також призначена для масового виробництва одягу з урахуванням
автоматизації проектування. Методика має свою систему позначення розмірних ознак, ліній
базисної сітки (див. малюнок 3) і конструктивних точок, єдину систему і єдиний спосіб
розрахунку основних конструктивних відрізків для різних статевовікових груп населення.
Кожній розрахунковій формулі в системі відрізків присвоєний свій порядковий номер і
розроблена єдина послідовність конструювання для усіх видів одягу.
Розмірні ознаки в ЄМКО РЕВ позначаються буквою Тi, як індекс використовується
цифра, під якою вказана ця ознака в розмірному стандарті. Для позначення основних
(початкових) конструктивних точок прийнята система перетину основних горизонтальних і
вертикальних ліній. Основні конструктивні точки позначаються двома арабськими цифрами:
перша цифра відповідає позначенню горизонтальної лінії, друга - вертикальною.
Наприклад, шийна точка, що лежить на перетині 1-ої горизонталі і 1-ої вертикалі,
позначається 11, перетин 3-ої горизонталі з 7-ою вертикаллю - 37 і т. д. Читається кожна точка
окремо: один-один, три-сім. Усі інші точки, що знаходяться поблизу від початкових і
пов'язаних з ними, позначаються, як правило, трьома арабськими цифрами: перші дві цифри
повторюють номер відповідної вихідної точки, третя цифра визначається порядком виконання
креслення.
Наприклад, точку перетину 3-ої горизонталі з 3-ою вертикаллю (задній кут пахвової
западини) означають 33. При поглибленні пройми точку, що відповідає їй, означають 331 (три-
три-один). Тотожні точки, які будуть сполучені при монтажі деталей, означають однаковими
цифрами, але з різною кількістю штрихів залежно від кількості тотожних точок і послідовності
побудови креслення. Наприклад, точка кінця плечового зрізу спинки позначається 14 ', а
полочки - 14''.
Точки, що лежать на бічному зрізі спинки, позначаються з одним штрихом (341 ', 441 ',
541 ', 941'), полочки – з двома (341", 441 ', 541'', 94''). Побудова плечових точок полочки і
побудова нагрудної виточки переду (полочки) відрізняється від інших методик: вона будується
від середньої передньої лінії – лінії напівзаносу. Ширина базисної сітки плечового виробу
складається з Ширини спинки, пройми і полички (переду).
 33

Рис.4.7 - Цифрове позначення початкових горизонтальних і вертикальних ліній на кресленні

конструкції одягу, прийняте в ЄМКО РЕ В

Таблиця 4.2
Найменування і позначення основних горизонтальних і вертикальних ліній відповідно до
ЄМКО РЕВ
Позначення Найменування ліній
горизонтальних вертикальних
0 Верхівкова -
1 Шийно-плечова Середня задня
2 Лопатка Основи шиї збоку
3 Грудна пахвова Пройми спинки
4 Талії (у рукаві - ліктя) Бічна (внутрішня і зовнішня
на рукаві)
5 Стегон Пройми переду
6 Підсідничної складки Центру грудей
7 Колін Середня передня
8 Литок Внутрішня лінія кроку
9 Низу -

Єдиний метод ЦОТШЛ

(центральная опытно-техническая швейная лаборатория)
Для методу конструювання в системі індивідуального обслуговування населення
характерне використання розмірних ознак, вимірюваних безпосередньо на тілі людини. До
таких вимірів, не вказаних в антропометричних стандартах, відносяться: довжина талії переду
друга (ДтпII=ДтпI), довжина талії спинки друга (ДтcII=ДтcI), висота грудей друга, ширина
грудей друга і деякі ознаки, що характеризують статуру замовника (виступ живота Вж, виступ
грудей Вг та ін.).
Метод розроблений на основі методики ЦНДІШП і спрощує окремі прийоми
конструювання за рахунок використання мірок, вимірюваних на фігурі замовника. Ширина
базисної сітки плечового виробу будується по обхвату грудей третьому і довжині талії спини
другої.
 34

Методика "Мюллер і син"

Методика Мюллера, що передбачає проектування одягу для індивідуальних фігур,
розроблена в Німеччині. Для неї також характерне використання вимірів фігури, що не
застосовуються в інших методах.
Розмірна ознака "обхват грудей" за методикою Мюллера відповідає обхвату грудей
другому згідно із стандартами, прийнятими в Росії. У методиці "Мюллер і син"
використовуються наступні розмірні ознаки, не використовувані в інших розрахунково-
аналітичних методах: висота стегон (Вс), і довжина горловини спинки (Дгс). Більшість
допоміжних розмірних ознак за методикою Мюллера розраховуються залежно від обхвату
грудей, наприклад: глибина пройми; висота грудей друга; довжина талії спереду друга; ширина
спини; ширина пройми; ширина грудей.
Найбільш характерною особливістю є побудова плечових точок спинки і полочки,
нагрудної виточки. Ширина базисної сітки плечового виробу знаходиться по обхвату грудей.

Геометричний метод
Його ще називають "друга шкіра". Мається на увазі, що в якості основи використовують
розгортку поверхні фігури або манекена з подальшою конструктивною побудовою розгорток
основних деталей одягу.

Рис.4.8– Геометричний метод

Для побудови розгорток поверхні використовують принцип, закладений в методі
тріангуляції. При цьому поверхню, що розгортається, розбивають на досить великі трикутники,
що умовно приймаються за поверхні розгортки. По них будують розгортки поверхні на
площині і розробляють спеціальні шаблони, які є наближеними розгортками заданої поверхні
фігури людини (чи манекена).
Відповідно до ескізу моделі контури спецшаблонів переоформляють лекальними лініями з
урахуванням розподілу композиційних припусків, положення ліній розчленовування і
декоративно-конструктивних елементів. Типові шаблони дозволяють виконувати побудову
основних деталей моделей одягу і забезпечують базу для типового проектування одягу.
Геометричний метод менш трудомісткий в порівнянні з розрахунково-графічними
методами, але він не дозволяє враховувати одягаючу здатність матеріалу і проектувати
необхідну технологічну обробку.
Пошук методів, що дозволяють отримати розгортки деталей крою максимально
наближених до форми тіла людини, але не повторюють його, а що є згладженою поверхнею
фігури людини, привабливий тим, що ці розгортки (і способи її отримання) містять мінімальний
 35

максимум інформації і про саму фігуру, і про мінімальну поверхню деталей крою як для
математичної цифрової обробки такої поверхні, так і для цілей технічного моделювання.

Інженерні методи конструювання

Дослідження науково обґрунтованих, досить точних і зручних методів побудови
розгорток деталей поверхні одягу завжди було однією з актуальних проблем розробки
раціональної системи її проектування. Від точності побудови розгорток поверхні істотно
залежить витрата матеріалу, міра трудомісткості обробки виробу в процесі виготовлення, якість
посадки і технологічної обробки, естетичні і експлуатаційні характеристики готового виробу.

Рис.4.9 – Приклади поверхонь, що розгортаються

Відомо, що усі поверхні з точки зору побудови розгорток підрозділяються на ті, що

розгортаються і не розгортаються. При цьому поверхню можна розглядати як гнучку, але
нерозтяжну і нестискувану плівку. Розгортаються називаються такі поверхні, які можуть
поєднані з площиною усіма своїми точками, тобто укладені на площину без розривів і складок.
Поверхня, яку неможливо поєднати з площиною при укладенні, є такою, що не розгортається.
Розгортки таких поверхонь будують приблизно.
На практиці відмінність між цими поверхнями дещо згладжується, оскільки навіть такі,
теоретично розгортані поверхні як, наприклад, конічні, не можуть бути побудовані абсолютно
точно, а лише з деяким наближенням до теоретичних розгорток, а з іншого боку – теоретично
не розгортані поверхні можуть бути поєднані з площиною за рахунок властивостей матеріалу і
технологічних методів обробки цих розгорток, від яких абстрагується геометрія.
Поверхня фігури людини, манекена, а також одягом є не геометричну поверхню, і
стосовно проектування одягу може бути розгорнута лише з деяким наближенням. Форму деталі
одягу з плоского матеріалу отримують або шляхом конструктивного розчленовування її на
частини із застосуванням таких елементів як шви, виточки, складки, або способом примусової
зміни геометричних розмірів деталі крою на окремих ділянках, використовуючи розтягання або
спрасування як по основі і поперечній, так і в косому напрямі.
Методами нарисної геометрії розгортку поверхні тіла отримати не можна.
У практиці застосовують комбінований спосіб: залежно від властивостей самої тканини
переважають або конструктивні елементи, або деформація тканини (СОТ). І, крім того, вибір
того або іншого способу отримання форми одягу залежить від характеру поверхні, її кривизни,
здатності тканини створювати потрібну форму за рахунок власної деформації і методів
конструювання.
На початкових етапах формування інженерних методів конструювання одягу
здійснювалися спроби знайти принципи раціональної геометричної побудови розгорток
поверхні. Причому форма поверхні, що розгортається, одягу і властивості матеріалу для її
виготовлення залишалися як би за рамками досліджень.
Надалі серйозну увагу стали приділяти сітчастій структурі тканини, одягаюча здатність
якої дозволяла отримувати розгортки деталей і вузлів одягу будь-якої складності, не
 36

прибігаючи до великої кількості швів і виточок, оптимізуючи примусове формування деталей.

Використання одягаючої здатності тканини лягло в основу методів отримання розгорток.
Ця властивість тканини дозволяє розгорнути деталь готового виробу і перевести її в
прямокутну систему координат, дає можливість отримати раціональну розгортку деталі на
площині на основі інженерного рішення геометричної задачі про одягання кривих поверхонь
плоским матеріалом сітчастої будови.
Відомі декілька інженерних методів конструювання розгорток деталей одягу: тріангуляції,
січних площин, геодезичних ліній, допоміжних ліній розгортання (ЛР), розрахунку розгорток
деталей одягу за зразками моделей. Немає необхідності детально переказувати зміст кожного
методу. Ми обмежимося лише їх перерахуванням і деякими ілюстраціями, щоб представити
об'єм, скрупульозність і науковість проведених досліджень.
Метод тріангуляції
Загальним прийомом побудови наближеної технічної розгортки полягає в тому, що задану
поверхню розбивають на окремі елементи і замінюють їх елементами поверхонь, що умовно
розгортаються, які потім розгортають. Точність апроксимації залежить від кількості числа
елементів, що розбивають криву поверхню.

Рис.4.10 – Метод тріангуляції

Метод січних площин
Запропонований в 1954 р. А.И. Іванової, метод є однією з перших спроб отримати
розгортку деталей одягу способами нарисної геометрії і креслення.
Кожну ділянку виділеної деталі фігури умовно прирівнюють до геометричної поверхні,
що розгортається, і послідовно розгортають і укладають на площині. Трудомісткість і
складність взаємоузгодження окремих ділянок розгортки деталі між собою не дозволяє
використати цей метод на практиці.
 37

Рис.4.11 – Метод січних площин

Метод геодезичних ліній

Суть методу полягає в моделюванні на поверхні ряду геодезичних ліній із заданим кроком
і послідовною побудовою розгорток виділених ділянок поверхні, обмежених геодезичними
лініями, на площині. Метод дозволяє отримати розгортку поверхні деталі, по якій можна
визначити величини необхідної технологічної обробки: розміри виточок, величину посадки або
розтягування тканини. Цей спосіб надалі знайшов своє застосування при скануванні, отриманні
інформації про фігуру.

Рис.4.12 – Метод геодезичних ліній

Комп'ютерне проектування
Тривимірне геометричне моделювання одягу
У основі наукового напряму під назвою "тривимірне геометричне моделювання одягу"
знаходиться дослідження об'ємної поверхні ще не виготовленої, але створеної на екрані
монітора моделі одягу в трьох вимірах. Процес проектування складається з наступних етапів.
 38

1 етап. Здійснюється розробка тривимірної моделі виробу на основі тривимірної

антропометричної бази даних.
2 етап. Здійснюється розробка плоских шаблонів поверхні, що включає дві стадії. Перша –
розгортання на площині ділянок поверхні створеної тривимірної моделі одягу, друга –
формування шаблонів з розгорток цих окремих ділянок. Рішення завдань усього процесу
покладене на алгоритм застосовної програми і здійснюється без участі людини.

2. Принципи проектування об’ємної форми.

Характеристику конструкції одягу можна дати по декільком позиціям: зовнішній формі
(силует, покрій); конструктивній побудові основних частин (деталей); виду з’єднувальних швів;
виду матеріалу.
Основною конструктивною особливістю жіночого та дитячого одягу є наявність на
пілочці верхньої виточки, яка використовується для придання об’ємної форми в області грудей.
Основними факторами формоутворення в конструкції одягу є шви, виточки, ВТО
(спрасування, відтягування), формуючі властивості матеріалу і різні їх комбінації.

Рис.4.13. Основні формоутворюючі елементи при проектуванні конструювання одягу

При побудові креслення конструкції розраховують наступні припуски:
- на вільне облягання (мінімально необхідний або технічний припуск);
- на силует та форму;
- на товщину матеріалу або на пакет матеріалу.

Рис 4.15 – Геометричні моделі до проектування об’ємної форми одягу

Мінімально необхідний припуск на вільне облягання повинен забезпечувати свободу

дихання та руху. Мінімальний тиск виробу на тіло людини. Наявність повітряного прошарку
для нормального регулювання теплообміну організма.
Декоративно-конструктивний припуск служить для створення силуетної форми виробу.
Конструкція – це будова, устрій, взаємне розташування частин певного предмету. Її
характеристику можна представити за наступними позиціями: зовнішня форма, конструктивна
побудова складових частин, вид з’єднувальних швів, вид матеріалів [2].
 39

Раціональна конструкція (технологічна) – це така конструкція, яка дозволяє

використовувати передові методи обробки і прогресивне обладнання для створення виробу з
найменшими матеріальними і трудовими затратами.
Для масового виробництва одягу конструкція швейного виробу повинна забезпечити
наступні основні вимоги:
- відповідність затвердженій моделі;
- якісну посадку виробу на фігурі людини типової статури;
- достатню ступінь задоволеності більшості споживачів відповідного розміру, зросту,
повноти;
- технологічність і економічність при виготовлені виробів;
- відповідність сучасним напрямкам моди.

3. Характеристика розмірів, форм і конструкцій одягу.

Під формою одягу розуміють просторову поверхню, яка створює одяг безпосередньо на
поверхні тіла людини.
Розрізняють внутрішню та зовнішню форми і розміри одягу. Внутрішні розміри і форми
одягу визначаються формою тіла людини.
Розрізняють дві ділянки: опорну та ділянку вільного розташування.
За місцем розташування опорної поверхні одяг розподіляється на:
- одяг для верхньої частини тіла – це такий одяг, який опирається на плечовий пояс,
покриває голову, шию, торс, ноги – частково або повністю;
- одяг для нижньої частини тіла – це такий одяг, який опирається на тазостегновий пояс,
покриває нижню частину тулубу та ноги – частково або повністю.
Винятком є комбінезон, який включає обидві групи разом.
Одяг для верхньої частини тіла називають плечовим і поділяють на:
- одяг з отворами для верхніх кінцівок та отворами для голови та шиї;
- одяг з одним основним отвором тільки для голови та шиї.
Одяг для нижньої частини тіла називають поясним і поділяють на:
- одяг з отворами для нижніх кінцівок і з отворами для талії;
- одяг з одним отвором для талії.
Зовнішня форма одягу є одним із основних елементів її композиції. При дослідженні
форми виділяють чотири апекса:
- тканина, фактура, колір, декор, лінії, оздоблення, зовнішні шви;
- степінь свободи одягу, яка виражається в степені її прилягання до фігури в
різноманітних точках;
- структура як геометрична зовнішня характеристика форми;
- пластична форма фігури людини;
Поверхня одягу не має правильної геометричної форми і представляє собою складну
криволінійну поверхню, яка змінюється в просторі і в часі.
Форма одягу не існує поза людиною, його образу, пропорцій і руху. Тому можна говорити
про рухому (динамічну) систему людина – одяг, властивості якої залежать від складаючи її
елементів: людина і одяг.
Тіло людини можна умовно поділити на декілька ділянок, яким відповідають визначені
види чи частини одягу (рис 4.16 та рис 4.17).
 40

Рис 4.16 – Схема членування поверхні тіла людини і одягу

Рис 4.17 – Схема варіантів конструкції одягу в залежності від числа конструктивних отворів

Різноманітні конкретні види одягу покривають будь-які ділянки тіла, тому їх конструкція є
якби комбінацією окремих видів чи частин одягу.
Наприклад, спортивна куртка складається із трьох частин (рис 3.1): 1+2+3, штани – із
двох: 4+5, а комбінезон – із п’яти: 1+2+3+4+5.
В залежності від кількості конструктивних отворів можуть – бути виділені основні типи
одягу. Так, як одяг типу пальто має три основні отвори (рис 3.2 а): один для голови і шиї
(горловина) і два для рук (пройми); одяг типу перелила (рис 3.2 б) один основний отвір для
голови і шиї; одяг типу брюк (рис 3.2 в) – три отвори: один для обхват талії і два для ніг; одяг
типу спідниці (рис 3.2 г – один отвір для обхвату талії; одяг типу комбінезона (рис 3.2 д) має
шість отварів.
Тема 6 Принципи і план побудови креслення основи поясних виробів.

Зміст
1. Поняття базисної сітки. Методика попереднього розрахунку основи конструкції.
2. Теоретичні основи визначення конструктивних відрізків при конструюванні
одягу. Принципи розрахунків конструктивних параметрів.
3. Вихідні дані для побудови розгорток.

1. Поняття базисної сітки. Методика попереднього розрахунку основи конструкції.

Для побудови креслення конструкції необхідно вихідні дані:
- розмірні ознаки;
- прибавки на вільне облягання;
- конструктивно-композиційні характеристики майбутнього виробу.
 41

Побудова креслення конструкції починається з розрахунку і побудови базисної сітки.

Базисна сітка виробу це сукупність горизонтальних і вертикальних ліній, які визначають
габаритні розміри виробу.
Для поясного виробу:
- лінія талії;
- лінія стегон;
- лінія низу виробу;
- лінія середини переднього полотнища;
- лінія середини заднього полотнища.
Для плечового виробу:
- лінія горловини спинки
- лінія грудей або глибини пройми;
- лінія талії;
- лінія стегон;
- лінія низу виробу;
- лінія, яка визначає ширину спинки;
- лінія, яка визначає ширину пройми;
- лінія, яка визначає ширину виробу.

2. Теоретичні основи визначення конструктивних відрізків при конструюванні

одягу. Принципи розрахунків конструктивних параметрів.
На сьогоднішній день для створення нових моделей одягу використовують різні методи
приближеної побудови розгорток (методи І класу).
Побудова первинних креслень деталей одягу складається із двох етапів:
1. Побудова креслення основи конструкції деталей.
2. Розробка модельних особливостей на цій основі
Протягом багатьох віків деталі одягу отримували муляжним методом (слово “муляж” в
перекладі з французької мови означає формувати). Деталі крою одержують без розрахунків
наступним чином: користуючись ескізом моделі, на фігуру людини або манекен наколюють
макетну, основну тканину або тонкий папір, відтворюючи форму і лінії моделі, викреслюють
або відзначають шпильками основні лінії деталей відповідно до будови тіла людини і
особливостей моделі виробу. Первинні викройки уточнюють при розкроюванні і примірках.
Муляжний метод застосовують на сьогоднішній день при виготовленні театральних
костюмів, а також у комбінуванні з іншими методами – при моделюванні і конструюванні
жіночого легкого одягу, в якому зустрічаються деталі, виточки і драпірування складної форми.
Такий спосіб отримання крою в масовому виробництві не застосується. При
індивідуальному пошитті до муляжного способу звертаються рідко, оскільки він трудомісткий.
На початку ХІХ в Франції, Росії і інших країнах виникають різноманітні розрахункові
способи конструювання, які поступово витісняють муляжний метод.
В розрахункових методах був узагальнений багаторічний досвід використання нескладних
розрахунків за емпіричними формулами. Вони відрізнялися один від одного кількістю і видом
використовуваних розмірних ознак, графічними прийомами побудови. Використовували тільки
частину розмірів знятих з фігури, інші визначали шляхом розрахунків. При чому розмірні
ознаки визначались на основі простих пропорційних залежностей від ведучих (основних)
розмірних ознак фігури (мірок) – обхвату грудей ІІІ і зросту. Ці методи отримали назву
пропорційно-розрахункові способи конструювання.
Доказів правильності тих або інших формул і графічних побудов в керівництві по
конструюванню немає. Проте ці методи достатньо прості і дають можливість з точністю,
задовільною для індивідуального пошиття, визначити розміри деталей одягу.
Аналіз розрахункових формул, які використовуються в системах крою (Г.л. Труханом)
 42

показав, що всі формули можна розділити на три види:

І вид. Розмір деталі Р визначається за допомогою відповідної розмірної ознаки фігури М і
прибавки П:
Р=М+П
В формулах цього виду враховується різниця між розмірною ознакою фігури і розміром
деталі з врахуванням прибавки на вільне облягання деталей одягу, шви і тд. Точність
визначення розмірів деталей одягу з використанням цих формул залежить від кваліфікації
конструктора правильного визначити величину прибавки на вільне облягання на різних
ділянках виробу.
ІІ виду. Розмір деталі визначається за допомогою розмірної ознаки фігури М‘,
безпосередньо не характеризують розмір деталі:
Р = аМ‘ + bП + с
АГ = 0,2СгІІІ + 0,07Р + Пс.пр
АА1 = 1/3 Сш + Пш.г.
де а, b, с – коефіцієнти достимого зв’язку між вихідним розміром деталі і розмірною
ознакою фігури.
Точність визначення розмірів деталей одягу з використанням ІІ-го виду залежить від того,
на скільки точно встановлена практикою залежність між розмірами одягу і фігури. Ця
залежність не постійна і справедлива лиш для фігур визначеної тілобудови і окремих моделей
одягу.
ІІІ виду. Розміри деталей визначаються за іншими розміром деталі Р’, попередньо
знайденим на кресленні.
Р = с Р‘
АУ = 0,6АГ – 0,7см
Точність формул 3-го виду ще не достатня, чим у формул 1 і 2-го виду. Вона залежить з
одної сторони від правильності встановленої залежності величини шукає мого розміру деталі
від вже знайденого, а з іншої сторони – від точності визначення раніше знайденого розміру.

Змістовий модуль 2
Проектування конструкцій поясного одягу
Тема 6 Загальна характеристика асортименту поясного одягу.

Зміст
1. Проектування базових конструкцій поясного одягу.
2. Конструювання прямих та конічних спідниць.
3. Методика розрахунку багатошовних спідниць. Вихідні дані.
 43

1. Проектування базових конструкцій поясного одягу.

Поясним називають одяг, що втримується на лінії талії й опирається на тазостегновий
пояс - поверхню тіла, обмежену лініями талії й стегон. До поясного жіночого одягу відносять
спідниці різних конструкцій і моделей, спідниці-штани, штани, шорти (мал. 1).
Спідниця може бути частиною плаття, самостійним елементом одягу або складовою
частиною костюма — у цьому випадку її форма, конструкція й застосовуваний матеріал
повинні бути підлеглі загальній композиції костюма.
За формою спідниці бувають пишними й малооб’ємними, строгими класичних і
фантазійними; по пропорціях - короткими й довгими, із завищеною, нормальною або
заниженою лінією талії.
По силуеті спідниці підрозділяють на прямі (див. мал. 1, а) і конічні (див. мал. 1, б); вони
обмежені трьома силуетними лініями — бічними, лінією талії й низу.
Прямими вважаються спідниці, у яких ширина внизу дорівнює ширині по лінії стегон, але
допускається звуження або розширення донизу на 2 см. Основа конструкції прямої спідниці
складається із двох полотнищ - переднього й заднього. Кількість вертикальних членувань у
спідниці може бути різним. Це залежить від моделі й особливостей статури. Прилягання по
лінії талії досягають за допомогою виточок, складок або рельєфних швів.
Конічні спідниці також мають різновиди — кльош, «дзвін», «напівсонце», «сонце». У цих
спідницях ширина внизу залежить від моделі й може перевищувати ширину виробу по лінії
стегон у кілька разів. По кількості швів спідниці можуть бути без швів (спідниця «сонце»,
спідниця із запахом), одношовні, двох -, чотирьох -, шести - і багатошовні (див. мал. 1, в).
Форма сучасних штанів також досить різноманітна: що облягають і класичні прямого
силуету (див. мал. 1, г), звужені донизу або розширені від стегна або лінії коліна (див. мал.1, д),
а також спідниці-штани (мал. 1, е) і шорти (мал. 1, ж) Силует штанів обмежується тими ж
лініями, що й силует спідниці.
 44

Рис.1. Різновиди поясного одягу:

а — спідниця пряма; б — спідниця конічна; в — спідниця клиньова; г — штани
прямі; д — штани розширені; е — спідниця-штани; ж — шорти

2. Конструювання прямих та конічних спідниць.

Вихідними даними для конструювання поясних виробів є основні й додаткові
вимірювання, конструктивні збільшення й ескіз моделі. Для забезпечення точності вимірів
лінію талії фіксують еластичним настановним поясом.
Основні виміри:
Ст— півбхват талії,
Сб — півобхват стегон,
ДтсІІ— довжина спини до талії друга з урахуванням виступу лопаток,
Д в — довжина виробу.
Додаткові виміри:
Дсз — довжина позаду, відстань від лінії талії до підлоги позаду;
Дсп — довжина попереду, відстань від лінії талії до підлоги попереду;
Дсб — довжина збоку, відстань від лінії талії до підлоги збоку.
Додаткові виміри частіше використовують при конструюванні виробів на фігури з
відхиленнями від умовно-пропорційної.
На вільне облягання по ділянках конструкції передбачають наступні конструктивні
збільшення:
до півобхвату талії — П т = 0,5...1 см;
до півобхвату стегон — Пб= 1...3 см.
 45

Побудова основи креслення конструкції прямої спідниці

Основні розміри спідниці і її частин визначають при побудові базисної сітки креслення,
що складається із трьох горизонтальних і п'яти вертикальних ліній.
Побудову починають із прямого кута з вершиною в точці Т (мал. 2). Від точки Т долілиць
відкладають відрізки ТБ і ТН, які визначають положення спідниці відповідно лінії стегон і лінії
низу:
положення лінії стегон
ТБ = 0,5ДтсІІ - 2 см;
положення лінії низу
ТН = Д в — довжина спідниці.
Із точок Б та Н проводять горизонталі вправо. Ширину базисної сітки й відповідно
ширину спідниці на рівні лінії стегон визначають по формулі
ББ1 = Сб + П б .
Бічна лінія спідниці може бути розташована посередині ширини спідниці по лінії стегон
або зміщена убік заднього полотнища.
Положення бічної лінії визначає відрізок ББ2:
ББ2 = 0,5(Сб + П б) - (0...1)см
Через точки Б1 і Б2 проводять вертикалі. Точки їхнього перетинання з лінією талії
позначають Т1 і Т2, з лінією низу — відповідно Н1 і Н2.
Уточнюють положення лінії талії, для чого роблять підвищення бічної лінії на 1...2 см:
Т2Т′2 = 1...2 см.
Точки Т, Т′2 і Т1 з'єднують прямими лініями. Ця ламана лінія є уточненою лінією талії. При
конструюванні спідниці на фігуру з яскраво вираженими особливостями статури для уточнення
лінії талії використовують додаткові виміри (Дсп, Дсб, Дсз). Тому для фігури з відхиленнями від
умовно-пропорційної відрізок
Т2Т′2 = Дсб — Дсз, Т1Т10 = Дсз— Дсп
 46

Мал. 2. Креслення конструкції прямої спідниці

Рис. 3. Виміри фігури для конструювання поясних виробів

На мал. 3 показані рівні вимірів для побудови поясного одягу й горизонтальні перетини,
по яких видно, що величина розчинів і положення витачок попереду й позаду істотно
відрізняються друг від друга.
Положення осі задньої витачки визначає відрізок ББ3 :
ББ3 = 0,4ББ2.
Положення осі передньої витачки визначає відрізок Б1Б4:
Б1Б4 = 0,4Б1Б2.
Через точки Б3 і Б4 проводять вертикалі нагору, точки перетинання з уточненою лінією
талії позначають відповідно Т3 і Т4.
Далі розраховують різницю між шириною спідниці по лінії стегон і шириною по лінії
талії. Ця різниця є сумарним розчином витачок ∑В:
∑В = (Сб + Пб) – (Ст + Пт).
Сумарний розчин витачок розподіляють між передньою, задньою й бічною витачками.
Віссю бічної витачки є бічна лінія.
У виробі для типової фігури ∑В розподіляють у такий спосіб:
розчин бічної витачки = 0,45∑В
розчин задньої витачки = 0,35∑В
розчин передньої витачки = 0,2∑В
Для побудови сторін витачок по лінії талії від точок Т3, Т′2 і Т4 відкладають вправо й уліво
по половині величини розчину відповідно задньої, бічної й передньої витачок.
Довжина витачок:
задньої 14...17 см,
бічної 17...20 см,
передньої 7...10 см.
Довжину витачок відкладають від точок Т 3, Т′2 і Т4 долілиць по вертикалі. Сторони задньої
й передньої витачок оформляють прямими лініями, а бічну витачку - плавно опуклими лініями.
Лінію талії оформляють плавно, у точках Т и Т1 — прямий кут, сторони витачок
зрівнюють по більш довгій.
Бічна лінія Б2Н2 є продовженням бічної витачки, при її оформленні можливе розширення
на 1...5 см або звуження на 1 ...2 см.
 47

Приклад розрахунку для побудови основи креслення конструкції прямої спідниці на

типову жіночу фігуру — розмір 164 — 96 — 100 (табл. 1).
Вихідні дані: спідниця прямого силуету з вовняної тканини (див. мал. 2).

Таблиця 1.
Основні формули й розрахунки для побудови креслення прямої спідниці
Конструктивна Позначення на Розрахункова Розрахунок, см
ділянка кресленні формула

Побудувати прямий кут з вершиною в точці Т

Лінія низу ТН Ди 60

Лінія стегон ТБ 0,5ДтсІІ- 2 см 0,5*42,9-2 = 19,5

Ширина спідниці ББ1 Сб + Пб 52+ 1 =53
Положення ББ2 0,5(С6+Пб) - (0...1) 0,5*53- 1 =25,5
бічної лінії
Лінія талії Т2Т′2 1...2см 1
Положення ББ3 0,4ББ2 0,4*25,5 = 10,2
задньої витачки
Положення Б1Б4 0,4Б1Б2 0,4*27,5 = 11,0
передньої витачки
Визначення ∑В (С6 + П6) - (Ст + ПТ) 53 - 39 = 14
сумарного розхилу
витачок
Розхил бічної Т′2 0,45∑В при довжині 0,45*14=6,3 при довжині
витачки витачки 17...20 см витачки 19,5 см
Розхил задньої Т3 0,35∑В при довжині 0,35*14=4,9 при довжині
витачки витачки 14...17 см витачки 15 см
Розхил передньої Т4 0,2∑В при довжині 0,2*14 = 2,8 при довжині
витачки витачки 7...10 см витачки 9 см
Розширення по Н2Н′2(Н2 Н′′2) Н2Н′2 = Н2Н′′2 = 2
бічній лінії = 1...5 см

Мірки: Ст = 38 см; Сб = 52 см; Дтс11 = 42,9 см; Ди = 60 см.

Припуски : Пб = 1 см; Пт = 1 см.
 48

Конструювання конічних спідниць

Конічними називають спідниці, зовнішній вигляд яких нагадує усічений конус. Креслення
конічної спідниці будують за принципом розгорнення бічної поверхні усіченого конуса: верхня
дуга відповідає лінії талії, нижня - лінії низу, частини радіусів, укладені між кінцями цих дуг, -
лінії середини заднього й переднього полотнищ, кут між радіусами позначають α (ступінь
розширення).

Таблиця 2
Величини коефіцієнтів і кутів для побудови конічних спідниць
Спідниця Коефіцієнт К Величина кута α, град
Кльош 1,4 41
Великий кльош 1,2 48
Малий «дзвін» 1 57
Середній «дзвін» 0,9 64
Великий «дзвін» 0,8 72
«Напівсонце» 0,64 90
«Сонце» 0,32 180
Основними вихідними даними для побудови конічних спідниць є: Ст — півобхват талії,
Двир — довжина спідниці.
Спідниці «сонце», «напівсонце» і всі види спідниці «дзвін» будують без обліку ширини
виробу по лінії стегон. Розрахунки для побудови зводяться до визначення двох радіусів (їхні
кінці задають лінію талії й лінію низу), що виходять із одного центру — точки О. Для
знаходження радіуса лінії талії використовують табл. 2.
Спідниці кльош і великий кльош будують із визначенням лінії стегон і перевіркою
ширини спідниці по лінії стегон, тому для побудови цих різновидів конічних спідниць
необхідні виміри: Ст — півобхват талії, Сб — півобхват стегон, ДтсІІ — довжина спини до
талії, Двир — довжина спідниці, а також конструктивні прибавки.
Побудова основ креслень конструкцій «сонце», «напівсонце» і «дзвін». Побудова
креслень конструкцій цих спідниць починають із кута відповідної величини (див. табл. 2) з
вершиною в точці О (мал. 11).
Від точки О відкладають відрізок ОТ, що розраховують по формулі
ОТ = К(Ст + Пт),
де К — коефіцієнт, що відповідає величині кута спідниці.
Від точки Т долілиць відкладають відрізок ТН:
ТН= Двир — довжина спідниці.
Із точки О як із центру проводять дугу лінії талії радіусом ОТ і дугу лінії низу радіусом
ОН. На перетинанні цих дуг із другою стороною кута позначають відповідно точки Т1 та Н1.
Перевіряють ширину спідниці по лінії талії, вимірюючи дугу TT1 Довжина дуги повинна
становити
ТТ1 = Ст + Пт.
Для забезпечення рівномірного розподілу фалд і виключення провисання косих ділянок
спідниці лінію талії й низу на ділянках косого крою підвищують. У спідниці «сонце» по лінії
талії підвищення становить 2 см, по лінії низу - 4 см, у спідниці «напівсонце» - відповідно 1,75 і
 49

3,5 см, у спідниці «дзвін» - відповідно 0,75 і 1,5 см. Лінії талії й низу оформляють плавними
кривими.
Побудова основи креслення конструкції спідниць кльош і великий кльош. При побудові
таких спідниць рекомендують наступні величини прибавок:
П6 = 3...5 см для К= 1,4 і кута α = 41° (кльош);
Пб = 5...8 см для К= 1,2 і кута α = 48° (великий кльош);
Пт = 0,5...1,5 см.
Будують кут α з вершиною в точці О, що відповідає ступеню розширення (мал. 12).
Величину радіуса для побудови лінії стегон визначає відрізок ОБ, що розраховується по
формулі
ОБ = К(Сб + Пб),
де К— коефіцієнт, що відповідає величині кута спідниці.
Від точки Б нагору відкладають відрізок ТБ, що визначає положення лінії талії:
ТБ = 0,5ДтсІІ - 2 см.
Від точки Т долілиць відкладають відрізок ТН, що визначає положення лінії низу:
ТН=Двир.
Із точки О як із центра проводять дуги радіусами ОТ, ОБ і ОН. Перетинання кожної із цих
дуг із другою стороною кута позначають відповідно точками Т1, Б1 і Н1. Перевіряють ширину
спідниці по лінії стегон, вимірюючи дугу ББ1. Довжина дуги повинна бути не менше
ББ1= Сб + Пб.
Положення бічної лінії визначає дуга ББ2.
ББ2 = 0,5ББ1.
Для оформлення бічної лінії з'єднують точки О и Б2 прямі й продовжують її долілиць до
перетинання з лінією талії (точка Т2) і з лінією низу (точка Н2). Уточнюють положення лінії
талії: від точки Т2 вверх відкладають відрізок Т2Т′2:
Т2Т2' = 1...1,5 см.
Вимірюють ширину виробу по лінії талії через точки Т, Т′2, Т1 і визначають сумарний
розчин виточок:
∑В = ТТ1 - (Ст + Пт).
Залежно від величини ∑В проектують одну або дві виточки. Якщо ∑В не перевищує 3,5
см, проектують тільки бічну виточку, по половині розчину якої відкладають вправо й уліво від
точки Т′2 і оформляють плавними лініями. Якщо ∑В більше 3,5 см, проектують дві виточки:
бічну й задню.
Сумарний розхил виточок розподіляють у такий спосіб: ⅔∑В іде на бічну виточку, ⅓∑В
- на задню.
Положення осі задньої виточки визначає відрізок ББ3 :
ББ3 = 0,4ББ2.
Напрямок осі задньої виточки задає пряма, що з'єднує точки О и Б3, довжина виточки
10...15 см.
 50

Мал.12. Креслення конструкції спідниці кльош

 51

Мал.11. Схема креслень конструкцій спідниць із різним ступенем розширення

3. Методика розрахунку багатошовних спідниць. Вихідні дані.

Клинові спідниці складаються із чотирьох і більше клинів. Вони можуть бути побудовані
на кресленні основи прямій або конічній спідниці. Іноді будують один симетричний клин.
Побудова основи креслення конструкції спідниці із чотирьох клинів на основі
прямої. Для одержання креслення конструкції спідниці із чотирьох клинів (мал. 8) у креслення
основи вносять зміни. Лінію середини заднього полотнища проводять через точки Т′ и Б по
прямій до перетинання з лінією низу в точці Н', а лінію середини переднього полотнища —
через точки Т′1 і Б1 до перетинання з лінією низу в точці Н′1. При цьому виточки зменшують на
величину відрізків ТТ' і Т1Т′1:
 52

ТТ'= Т1Т′1= 0,5...1 см.

Відрізки БН і Б1Н1 рівні відповідно відрізкам БН' і Б1Н′1.
По бічній лінії допускається розширення:
Н2Н3 = Н2Н4 = 2...6 см.
Бічну лінію вирівнюють:
Б2Н2 = Б2Н3 = Б2Н4.
Лінію низу оформляють плавно.
Побудова основи креслення конструкції спідниці із шести клинів на основі прямої.
Побудова креслення конструкції основи такої спідниці має кілька особливостей (мал. 9).
Бічну лінію розташовують посередині базисної сітки:
ББ2 = 0,5 ББ1.
Осі виточок розташовують на ⅓ ширини кожного полотнища від центральних ліній:
ББ3 = ⅓ ББ2; Б1Б4 = ⅓ Б1Б2.
В іншому побудову аналогічно побудові креслення конструкції основи прямої спідниці із
трьома виточками. Бічні й рельєфні лінії оформляють по моделі.
Побудова основи креслення конструкції спідниці на основі симетричного клина.
Вихідні дані для побудови клинових спідниці ті ж, що й для побудови креслення конструкції
прямої спідниці. Якщо кількість клинів у розроблювальній моделі вісім і більше, будують один
симетричний клин.
Побудову починають із проведення двох взаємно перпендикулярних прямих (мал. 10) з
перетинанням у точці Т.
Положення лінії стегон визначає відрізок ТБ, а лінії низу — відрізок ТН:
ТБ = 0,5ДтсІІ - 2 см;
ТН = Двир — довжина виробу.
Через отримані точки проводять горизонтальні лінії.
Від точок Т и Б уліво й вправо відкладають відрізки, що визначають ширину клина
відповідно по лінії талії й стегон:
ТТ1 = ТТ2(С т+П т)/n;
ББ 1 = ББ 2(Сб+Пб)/ n
де п — кількість клинів спідниці.
Точки Т1 та Б1, а також Т2 і Б2 з'єднують прямими лініями й продовжують їх до лінії низу.
До отриманих ділянок відновлюють перпендикуляри із точок Т та Б і позначають їхню основу
точками Т′1, Т′2, Б′1, Б′2. Через крапки Т′1, Т, Т′2 плавно оформляють лінію талії, а через Б′1, Б, Б
′2 — лінію стегон:
Б′1Н1 = БН = Б2'Н2.
Лінію низу проводять паралельно лінії стегон. Спідниця може мати прямолінійне або
годеподібне розширення. Розширення в одну сторону –
4 см і більше.
 53

Мал.8. Креслення основи конструкції спідниці із чотирьох клинів

 54

Мал.9 Креслення основи конструкції спідниці із шести клинів

Мал.10. Креслення основи конструкції спідниці на

основі симетричного клина
 55

Тема 7 Методика розрахунку прямих спідниць з врахуванням особливостей статури.

Зміст
1. Вихідні дані. Особливості побудови конструкції спідниці для фігур з великим
виступом живота, спідниць. Членування конструкції. Порівняльний аналіз побудови
конструкції двошовної спідниці за різними методиками (ЦНДІШП, Мюллера, РБМ).

Побудова креслення основи конструкції прямої спідниці з п’ятьма виточками

Спідницю з п'ятьма виточками будують у тому випадку, якщо сумарний розхил виточок
перевищує 14 см або якщо тканина для виробу суха, що погано піддається волого-тепловій
обробці (ВТО).
Особливості побудови креслення конструкції полягають у визначенні положення осей
виточок і розподілі сумарного розхилу (мал. 4).
Положення осей виточок визначають відрізки:
ББ3 (задня виточка) = 0,4ББ2 (довжина виточки 14...17 см);
Б3Б51 (задньобічна виточка) = 0,5Б3Б2 (довжина виточки 12...15 см);
Б1Б4 (передня виточка) = 0,5Б1Б2 (довжина виточки 7...10 см);
Б4Б6 (передньобічна виточка) = 0,5Б4Б2 (довжина виточки 10...13 см).
Сумарний розхил виточок визначають по формулі
∑В=(Сб + Пб)-(CT + ПT).
Величину сумарного розхилу виточок розподіляють у такий спосіб:
бічна виточка — 0,3∑В
задня виточка — 0,25∑В
задньобічна виточка – 0,2∑В
передня витачка — 0,1∑В
передньобічна виточка — 0,15∑В
Сторони виточок зрівнюють по більшій стороні. Особливості статури фігури (форма
живота, сідниць і стегон) можуть вплинути на місце розташування й розміри виточок, тому ці
параметри виточок уточнюють під час приміряння.
 56

Мал.4. Креслення основи конструкції прямої спідниці з п'ятьма виточками

Особливості побудови основи креслення конструкції спідниці на фігуру з відхиленнями від
умовно-пропорційної
Дану побудову роблять знизу нагору. Для побудови спідниці на фігуру з відхиленнями від
умовно-пропорційної фігури крім основних вимірів обов'язково використовують додаткові.
Вимір довжини виробу (Двир) для конструювання поясних виробів проводять збоку від
лінії талії до рівня бажаної довжини. Від величини Дсб віднімають Двир й отриману різницю
віднімають від Дсп і Дсз — одержують величини додаткових вимірів:
Дсз — довжина виробу позаду;
Дсп— довжина виробу попереду;
Дсз — довжина виробу збоку.
Побудова основи креслення конструкції спідниці на фігуру з виступом живота (Вж). Для
побудови базисної сітки креслення будують прямий кут з вершиною в точці Н: горизонталь
визначає положення лінії низу, вертикаль — положення середини заднього полотнища (мал. 5).
Вгору по вертикалі відкладають відрізок НТ:
НТ = Дсз
Від точки Т відкладають відрізок, що визначає положення лінії стегон — ТБ:
ТБ = 0,5ДтсІІ - 2 см.
Через точку Б проводять горизонталь, на якій відкладають відрізок, що визначає ширину
спідниці на рівні лінії стегон — ББ1,:
ББ1 = С б + П б.
Положення бічної лінії визначає відрізок ББ2:
ББ2 = 0,5(С б + Пб) - (1...2) см.
Через точки Б1 і Б2 проводять вертикалі нагору й долілиць. Перетинання з лінією низу
позначають відповідно точками Н1 і Н2. На цих вертикалях відкладають відрізки Н2Т2 і Н1Т1:
Н2Т2 = Дсб;
Н1Т1=Дсп.
Точки Т, Т2 і Т1 з'єднують прямими лініями. Отримана ламана лінія є лінією талії. З
огляду на особливості статури, у спідницях на фігуру з виступом живота проектують дві
виточки на заднім полотнищі й одну на передньому.
Положення осей виточок визначають відрізки:
ББ3 (задня виточка) = 0,35ББ2 (довжина виточки 14...17 см);
Б3Б5 (задньобічна виточка) = 0,5Б3Б2 (довжина виточки 12...15 см);
Б2Б4 (передня виточка) = 0,4Б1Б2 (довжина виточки 5...10 см).
Сумарний розхил виточок визначають по формулі
∑В = (С6 + П6)-(CT + ПT).
Сумарний розчин виточок розподіляють із урахуванням особливостей статури - яскраво
виражений поперековий прогин і виступаючий живіт:
бічна виточка – 0,2∑В
задня виточка — 0,35∑В
задньобічна виточка – 0,3∑В
передня виточка — 0,15∑В
Сторони виточок зрівнюють по більшій. Задні виточки можуть бути оформлені прямими
або ввігнутими лініями.
Лінію талії оформляють плавної кривої. У точках Т и Т1 повинен бути прямий кут.
 57

Мал. 5. Креслення основи конструкції прямої спідниці на фігуру з

виступом живота

Побудова основи креслення конструкції спідниці на фігуру з виступанням сідниць (Вя).

Особливості полягають у положенні бічної лінії, осей виточок і розподілі сумарного розхилу
виточок (мал. 6): положення бічної лінії (ББ2) визначають по формулі
ББ2 = 0,5(С6 + Пб) + 1 см.
Положення осей виточок визначають відрізки:
ББ3 (задня виточка) = 0,35ББ2 (довжина виточки 14...17 см);
Б3Б5 (задньобічна виточка) = 0,5Б3Б2 (довжина виточки 12...15 см);
Б1Б4 (передня виточка) = 0,6Б1Б2 (довжина виточки 7...10 см).
Сумарний розхил виточок знаходять, як звичайно, і розподіляють у такий спосіб:
бічна виточка — 0,35∑В;
задня виточка — 0,27∑В;
задньобічна виточка — 0,23 ∑В;
передня виточка — 0,15 ∑В.
Побудова основи креслення конструкції спідниці на фігуру з виступом стегон (В б).
Особливості полягають у положенні бічної лінії, кількості виточок і положенні їхніх осей, а
також у розподілі сумарного розхилу виточок (мал. 7).
Положення бічної лінії визначає відрізок ББ2:
ББ2 = 0,5(С6 + Пб) - 1 см.
Положення осей виточок визначають відрізки:
ББ3 (задня виточка) = 0,4ББ2 (довжина виточки 14...17 см);
 58

Б3Б5 (задньобічна виточка) = 0,5Б3Б2 (довжина виточки 12...15 см);

Б1Б4 (передня виточка) = 0,5Б1Б2 (довжина виточки 7...10 см);
Б4Б6 (передньобічна виточка) = 0,5Б4Б2 (довжина виточки 10...13 см).
Сумарний розчин виточок розподіляють у такий спосіб:
бічна виточка — 0,25∑В;
задня виточка — 0,22∑В ;
задньобокова виточка — 0,2∑В ;
передня виточка — 0,15∑В ;
передньобокова виточка — 0,2∑В.

Мал. 6. Креслення основи конструкції прямої спідниці на

фігуру з виступом сідниць
 59

Мал.7. Креслення основи конструкції прямої спідниці на

фігуру з виступом стегон
 60

Тема 8 Характеристика типових конструкцій штанів.

Зміст
1. Типові розрахунки основ конструкцій штанів.
Методика розрахунку базисної сітки штанів. Методологічні відомості конструкції штанів
за різними методиками. Силуетні основи штанів. Вихідні дані. Прибавки.
Порівняльний аналіз побудови конструкції штанів за різними методиками: ЦНДІШП,
Мюллера, РБМ.
До поясного жіночого верхнього одягу відносяться спідниці різноманітних
конструкцій і моделей, спідниці-штани, штани, шорти та інші вироби. Але
основним жіночим поясним виробом є спідниця.
Штани – обов’язків традиційний вид чоловічого одягу, але з появою
молодіжної моди (60-ті роки ХХ Спи..) Штани зайняли гідне місце і в гардеробів
жінки. За зовнішнім видом штани повинні завжди відповідати вимогам моди з
точки зору форми і композиції окремих елементів і виробу в цілому. Важливими
характеристиками форми штанів є їх довжина і об’єм на рівні лінії стегон, колін
та низу. Зі зміною цих характеристик змінюється форма штанів у часі відповідно
до вимог моди.
Штани, в основному, мають єдине креслення основи конструкції. Однак,
залежно від призначення і властивостей матеріалу, вони можуть відрізнятися:
- об’ємом у верхній частині і за всією довжиною;
- шириною внизу;
- розташуванням застібки (центральної, бічної та ін);
- оформленням низу (манжетами та ін.);
- довжиною: класичні довгі, вкорочені, гольф (призбирані біля коліна на
еластичну тасьму або пату), Список60, галіфе, «банан», палаццо, гаучо, бриджі,
джинси та ін.
Штани можуть бути різними за довжиною – вище або нижче коліна; можливі
варіанти штанів з манжетами, а також шорти різного об’єму і довжини.
При визначенні довжини класичної форми штанів слід врахувати, що
відстань від підлоги до лінії низу пов’язана з шириною штанів внизу: чим вужчі
штани внизу, тим вони коротші.
При ширині штанів внизу 26…28 см і підборах середньої висоти Д бр = Дсб;
при ширині штанів внизу 23…25 см і низькому підборі Д бр = Дсб – 2,0…4,0 см; при
ширині штанів внизу 19…22 см Дбр = Дсб – 4,0…6,0; при ширині штанів більше 28
см і високих підборах Дбр = Дсб + 4,0…6,0см.
Спідниця-штани є синтезом двох виробів – спідниці і штанів. Креслення
конструкції спідниці-штанів будують на основі креслення спідниці і незначними
змінами параметрів ділянок. Спідниці-штани за формою можуть бути ближче до
штанів, якщо вони облягають на ділянці сидіння з різними розширеннями низу,
або до спідниці, якщо вони напівприлеглі на ділянці сидіння. Крім цього спідниці-
штани розрізняють за довжиною і внутрішньою розробкою силуетної форми.
 61

У типових конструкціях штанів, як правило, проектують два бічні і два

крокові зрізи. В штанах оригінальних конструкцій кількість зрізів може
змінюватись. Можливі моделі штанів тільки з кроковими зрізами (без бічних),
інколи застосовують додаткове членування вздовж згинів передніх і задніх частин
штанів, а також горизонтальні членування вище лінії стегон (кокетки), вище або
нижче лінії колін. Конфігурація ліній горизонтальних членувань може бути
різноманітна.

Розрахунок та побудова штанів

(жіночих, чоловічих, дитячих)
Таблиця 1
Розмірні ознаки фігури базового розміро-зросту 170-88-76
Величина
№ Код ознаки за Умовне
Назва розмірної ознаки виміру фігури,
п/п ОСТ 17 325-86 позначення
см
1 Напівобхват талії 18 Ст 38,0
2 Напівобхват стегон 19 Сб 47,0
3 Довжина виробу - Двир.
Таблиця 2
Характеристика прибавок для побудови БК штанів чоловічих
прямого силуету
№
Найменування прибавки Умовне позначення Величина, см
п/п
1 Прибавка до півобхвату талії Пст 0,5
2 Прибавка до півобхвату стегон Псб 1,0
Таблиця 3
Приклад розрахунку побудови креслення основи чоловічих штанів для фігури розміру
170-88-76
Умовне позначення та розрахункова Розрахунок та Напря
Назва ділянки креслення
формула результат мок
1 2 3 4
Побудова базисної сітки

Положення лінії низу ТН= Двир 98,0

½ (47,0+1)
Ширина базисної сітки ТТ1=1/2 (Сб+Пб)
=24,0

Положення лінії сидіння ТЯ=1/2Сб ½ 47,0 = 23,5

Положення лінії стегон ЯБ = 0,33ТЯ 0,33 23,5=7,76

Побудова креслення основи передньої половинки штанів

Я1Я2=1/10Сб (жін)
Положення точки Я2 1/10 47,0 = 4,7
Я1Я2=1/10Сб – 1,5…2,0 см (чол)
 62

Бісектриса із т.Я1 Я1-1=2,5 см 2,5 см

Положення лінії
середини переднього та ЯЯ3=1/2ЯЯ2 ½ 28,7 = 14,35
заднього полотнища
ЯК=1/2ЯН-5 (жін)
Положення лінії коліна
ЯК=1/2ЯН-6 (чол)
Понизити лінію талії Т1Т2=0,5…1 см 0,5
Т2Т21=1,5 (якщо талійової виточки немає)
1,5
Т2Т21 = 0,7 (якщо є талійова виточка)
Ширина передньої Т21Т22= ½ (Ст+Пт) = розхил виточки ½
половинки по лінії талії Т21Т22= ½ (Ст+Пт) (38+0,5)=19,25
Побудова передньої Розхил виточки = 2,0…2,5
виточки Довжина виточки = 8,0…9,0
Ширина передньої К1К2 = К1К3 = 10см
половинки штанів на
рівні лінії коліна
Ширина передньої
Н1Н2 = Н1Н3 = 0,5 (Шн – 2,0)
половинки штанів внизу
Оформлення лінії низу Н1Н6 = 0,7 0,7
Побудова креслення основи задньої половинки штанів
Положення точки Т4 Т3Т4=1/10 Сб 1/10 47,0=4,7
Положення точки Т4 1/1047,0-
Т4Т5=1/10 Сб-0…2,0см
(баланс штанів) 1,0=3,7
Положення точки Я4 Я1Я4=1,0см 1,0
Ширина задньої ½ (38,0+0,5) +
Т5Т6=1/2 (Ст+Пт) + 3,5…4,0 см
половинки по лінії талії 3,5 = 22,75
Побудова задньої Розхил виточки – 3,5…4,0 3,5
виточки Довжина виточки – 12,0…15,0 12,0

Баланс штанів Б2Б3=Т4Т5 3,7

Ширина задньої
½(47,0+1,0)
половинки штанів на Б3Б4=1/2(Сб+Пб)
=24,0
рівні лінії стегон

Я2Я5=1/10 Сб-1…2,0 см (жін) 1/10 47,0 – 1 =

Я2Я5=1/10 Сб-0,7…2,0 см (чол) 3,0
Оформлення середньої
лінії
Я5Я51=0,7 0,7

17. Оформлення лінії

Н1Н7 = 0,7 0,7
низу
Ширина задньої Н1Н4 = Н1Н5 = 0,5 (Шн + 2,0)
половинки штанів внизу
Ширина задньої К2К5 = К3К6 = 2,0
половинки штанів на
рівні лінії коліна
 63

Н4К4Я4 = Н2К2Я2 – вимірюють за кривою на

Довжина лінії кроку
кресленні
Н3К3Б7Т10 = Н1К1Б4Т4 – вимірюють за
Довжина бічної лінії
кривою на кресленні
64
 65

Розрахунок та побудова штанів

Таблиця 1
Розмірні ознаки фігури базового розміро-зросту 170-88-76
Величина
№ Код ознаки за Умовне
Назва розмірної ознаки виміру фігури,
п/п ОСТ 17 325-86 позначення
см
1 Напівобхват талії 18 Ст 35,0
2 Напівобхват стегон 19 Сб 46,0
3 Довжина виробу - Двир. 98
Таблиця 2
Характеристика прибавок для побудови БК штанів чоловічих
прямого силуету
№
Найменування прибавки Умовне позначення Величина, см
п/п
1 Прибавка до півобхвату талії Пст 0,5
2 Прибавка до півобхвату стегон Псб 1,0
Таблиця 3
Приклад розрахунку побудови креслення основи чоловічих штанів для фігури розміру
170-88-76
Умовне позначення та Розрахунок та Напря
Назва ділянки креслення
розрахункова формула результат мок
1 2 3 4
Побудова базисної сітки

Положення лінії низу ТН= Двир 98,0

Ширина базисної сітки ТТ1=1/2 (Сб+Пб) ½ (46,0+1) =23,5

Положення лінії сидіння ТЯ=1/2Сб+1 ½ 46,0+1 = 24

Положення лінії стегон ЯБ = 0,33ТЯ 0,33 *24=8

Побудова креслення основи передньої половинки штанів

Положення точки Я2 Я1Я2=1/10Сб 1/10 * 46,0 = 4,6
Бісектриса із т.Я1 Я1-1=2,5 см 2,5 см
Положення лінії
середини переднього та ЯЯ3=1/2ЯЯ2 ½ 28,1 = 14,05
заднього полотнища
Положення лінії коліна ЯК=1/2ЯН-5 (76/2) - 5=32
 66

Понизити лінію талії Т1Т2=0,5…1 см 0,7

Т2Т21=1,5 (якщо талійової
виточки немає)
1,5
Т2Т21 = 0,7 (якщо є талійова
виточка)
Т21Т22= ½ (Ст+Пт) + розхил ½ (35+0,5) + 2 =19,3
Ширина передньої
виточки
половинки по лінії талії
Т21Т22= ½ (Ст+Пт) ½ (35+0,5)=17,3
Побудова передньої Розхил виточки = 2,0…2,5
виточки Довжина виточки = 8,0…9,0
Ширина передньої К1К2 = К1К3 = 9 - 10см
половинки штанів на 9
рівні лінії коліна
Ширина передньої 9
Н1Н2 = Н1Н3 = 0,5 (Шн – 2,0)
половинки штанів внизу
Оформлення лінії низу Н1Н6 = 0,7 0,7
Побудова креслення основи задньої половинки штанів
Положення точки Т4 Т3Т4=1/10 Сб 1/10 * 46,0=4,6
Положення точки Т4
Т4Т5=1/10 Сб-0…2,0см 1/10* 46,0-1,0=3,6
(баланс штанів)
Положення точки Я4 Я1Я4=1,0см 1,0
Ширина задньої ½ (35,0+0,5) + 3,5 =
Т5Т6=1/2 (Ст+Пт) + 3,5…4,0 см
половинки по лінії талії 21,25
Побудова задньої Розхил виточки – 3,5…4,0 3,5
виточки Довжина виточки – 12,0…15,0 12,0

Баланс штанів Б2Б3=Т4Т5 3,6

Ширина задньої
половинки штанів на Б3Б4=1/2(Сб+Пб) ½(46,0+1,0) =23,5
рівні лінії стегон

Я2Я5=1/10 Сб-1…2,0 см 1/10* 46,0 – 1 = 3,6

Оформлення середньої
лінії
Я5Я51=0,7 0,7

17. Оформлення лінії

Н1Н7 = 0,7 0,7
низу
Ширина задньої Н1Н4 = Н1Н5 = 0,5 (Шн + 2,0)
11
половинки штанів внизу
Ширина задньої К2К5 = К3К6 = 2,0
половинки штанів на 2
рівні лінії коліна
Н4К4Я4 = Н2К2Я2 – вимірюють за
Довжина лінії кроку
кривою на кресленні
Довжина бічної лінії Н3К3Б7Т10 = Н1К1Б4Т4 – вимірюють
 67

за кривою на кресленні
 68

Тема 9 Принципи технічного моделювання конструкцій поясного одягу.

Зміст
1. Класифікація методів моделювання. Прийоми технічного моделювання 1-го виду.
2. Прийоми технічного моделювання 2-го виду.
3. Шаблонний та технічний спосіб технічного моделювання. Розробка нового силуету
основи способом технічного моделювання.

1. Класифікація методів моделювання. Прийоми технічного моделювання 1-го виду.

Для створення тієї чи іншої форми одягу застосовують різні методи формоутворення, а
саме: конструктивний, дія на структуру матеріалу, дія на рівні молекулярної структури
матеріалу.
До конструктивного методу формоутворення відносяться: побудова креслень основних
деталей одягу (спинки, переду, рукава), побудова креслень конструктивно-декоративних
елементів (комірів, кишень, манжет), а також прийоми конструктивного моделювання
приймається у вигляді принципового конструктивного устрою (ПКУ) моделі.
На підставі ПКУ виконується конструктивне моделювання:
І виду – перетворення деталей вихідної конструкції без зміни її габаритних розмірів, тобто
силуету (переведення виточки, переведення виточки у зборки або складки, переведення
виточки у лінію членування, нанесення нових ліній членування деталей, зміна форми дрібних
деталей).
ІІ виду – перетворення деталей вихідної конструкції, що пов’язане із застосуванням
конічного та паралельного розширення (звуження) деталей, що забезпечує зміну габаритних
розмірів вихідної конструкції.
ІІІ виду – перетворення деталей вихідної конструкції, що забезпечує одержання похідних
покроїв.
Конструктивне моделювання може виконуватись як графічними способами (з
використанням методів нарисної геометрії), так і способом шаблонів або муляжним методом.
Умови перенесення виточки
За вершину виточки обрати центр опуклості (грудей, лопаток, сідниць тощо). Якщо ця
точка не позначена на кресленні, її визначають за допомогою розмірних ознак. При оформленні
сторін виточки її вершину зміщують відносно центру опуклості для пом'якшення опуклості і
відповідності одягу формі фігури людини. Це зміщення становить 1,5-2,0 см при розташуванні
виточки над лінією глибини пройми, та 2,0-4,0 см при розташуванні виточки під лінією глибини
пройми.

2. Прийоми технічного моделювання 2-го виду.

Паралельне розширення деталей використовують для утворення складок і зборок. Для
цього вихідну деталь розсікають на декілька частин за нанесеними лініями розширення, які
розсувають на передбачену величину вздовж конструктивних горизонтальних ліній (грудей,
талії, стегон). Розширення деталей може бути рівномірним або нерівномірним, що залежить від
моделі. Розширення деталей може бути рівномірним або нерівномірним, що залежить від
моделі.
 69

Послідовність конструювання складок і зборок

1. Нанести лінії розташування складок (зборок) на шаблон деталі відповідно до
ескізу.
2. Розрізати шаблон по нанесених лініях.
3. Розсунути частини шаблону паралельно на величину припуску на складу (зборку)
вздовж конструктивної лінії і обвести контур шаблону.
Конічне розширення деталей широко застосовується при моделюванні гладких та рельєфних
конічних форм в одязі. В залежності від силуету конічне розширення може починатися на будь-якому
рівні: лінії плеча, грудей, талії, стегон, колін. При цьому вихідну деталь розсікають,на декілька частин і
виконують їх розсування по дузі. Розширення деталей може бути рівномірним або нерівномірним.
Послідовність конструювання фалд (10)
1. Нанести лінії розташування фалд (зборок) на шаблон деталі.
2. Розрізати шаблон по нанесеним лініям.
3. Розсунути частини шаблону на величину припуску на фалди (зборки) по дузі і обвести
контур шаблону.
4. Виконати апроксимацію контурних ліній деталі лекальними кривими. Конічне
розширення деталей пропонується виконати способом шаблонів.

Рис. 10 – Конічне розширення деталей клину спідниці

Нанесення на креслення основи конструкції модельних особливостей виконують за

даними аналізу ескізу в наступній послідовності:
- вносять зміни в лінії зовнішнього контуру (вкорочується або подовжується лінія) плечей,
окреслюється лінія горловини;
- наноситься лінія розташування кишень, рельєфів, підрізів, бочків, бічних ліній, борта,
лацкана та інших конструктивно-декоративних ліній і елементів моделі;
- переносяться виточки в новий напрямок, який визначає модель;
- застосовується необхідний вид моделювання;
- застосовується паралельне або конічне розташування або завуження деталей для
утворення зборок, складок, фалд та ін.
Необхідно пам’ятати, що якість виконання роботи залежить як від правильного вибору
вихідної конструкції, так і від технічно грамотного використання прийомів технічного
моделювання І-ІІІ видів.

3. Шаблонний та технічний спосіб технічного моделювання. Розробка нового силуету

основи способом технічного моделювання.
Процес створення нових моделей одягу називається моделюванням. Під технічним
 70

моделюванням розуміється процес розробки креслень і зразка виробу по базовій готовій моделі
або її графічному зображенню з використанням силуетної основи виробу.
Існують такі види моделювання: макетний, графічний та комбінований. Макетний метод є
найпростішим, лекало розрізають по наміченій лінії, закривають попередній розтин та при
цьому відкривається новий. Графічний метод включає в себе спосіб перпендикулярів, засічок.
Використання одночасно двох методів називається комбінованим.
Найбільш поширені методи технічного моделювання є конічне та паралельне розширення.
Лінії модельних особливостей наносяться на креслення вихідної конструкції і будуються
первинні шаблони (лекала) виробу. На цьому етапі робіт визначається економічність
конструкції, розраховується площа лекал, виконується розкладка, визначається відсоток між
лекальних випадів.

Спосіб шаблонів.
Послідовність перенесення виточки способом шаблонів.
1. Перевірити відповідність точки вершини виточки сосковій точці.
2. Позначити розташування точки основи нової виточки на контурі шаблону.
3. Обвести частину контуру шаблону від точки основи нової виточки до точки
основи однієї із сторін виточки вихідної конструкції.
4. Шаблон повернути до суміщення сторін вихідної виточки навколо вершини
виточки.
5. Обвести нове розташування контуру шаблону до позначки точки основи нової
виточки.
6. Виконати апроксимацію контурних ліній деталі. Оформити сторони нової
виточки (з урахуванням другої умови).

Спосіб перпендикулярів. Послідовність перенесення виточок способом перпендикулярів.

1. Перевірити відповідність точки вершини виточки сосковій точці.
2. Позначити розташування точки основи нової виточки на контурі деталі.
3. Позначити конструктивні точки на контурі частини деталі, що обертається.
4. Провести перпендикуляри з позначених конструктивних точок до найближчої сторони
виточки вихідної конструкції.
5. Перенести місце розташування перпендикулярів на другу сторону
виточки.
6. Провести перпендикуляри до точок на другій стороні виточки.
7. Відкласти на перпендикулярах до другої сторони виточки відстані з
перпендикулярів до першої сторони виточки.
8. Виконати апроксимацію контурних ліній деталі. Оформити по точках контур
деталі та сторони нової виточки (з урахуванням другої умови).

Спосіб дуг та засічок.

Послідовність переносу виточок способом дуг та засічок.
1. Перевірити відповідність точки вершини виточки сосковій точці.
2. Позначити розташування точки основи нової виточки на контурі деталі.
3. Позначити конструктивні точки на контурі частини деталі, що
обертається.
4. Через точки провести дуги з центру опуклості до перетину із сторонами виточки.
5. На дугах із точок перетину з другою стороною виточки відкласти довжини
дуг від точок перетину з першою стороною виточки.
Виконати апроксимацію контурних ліній деталі. Оформити по точках контур деталі та
сторони виточки (з урахуванням другої умови).
 71

Приклад виконання перенесення виточки різними способами технічного

моделювання за наданими ескізами.
При виготовленні лекал контур деталі повинен бути неперервним, тому у місцях
розташування формоутворюючих розривів необхідно створити контур, тобто апроксимувати
розрив контурних ліній деталей.