2СЛАЙД

4 квітня цьогоріч виповнюється 129 років з дня народження Дмитра Чижевського (1894-
1977) — відомого українського славіста й філософа. Зокрема, він відомий як історик
філософської думки України. І справді, він є автором першої синтетичної праці з історії
філософії на українських землях. Саме вона протягом тривалого часу визначала і продовжує
визначати основні підходи до вивчення проблем розвитку української філософії.
Чижевський належить до видатних славістів ХХ ст., твори якого публікувалися
як слов’янськими, так і німецькою, англійською та французькою мовами. Учений поєднував
славістичні студії зі студіями філософськими. Частина робіт Чижевського присвячена історії
філософської думки слов’янських народів. Такі його інтереси переважно обумовлювалися
обставинами життя вченого, яке мало стосунок до України, Росії, Німеччини й Чехії.

 3 СЛАЙД
Майбутній вчений та філософ народився в місті Олександрія Херсонської губернії (зараз
Кіровоградська область України) у дворянській родині. З автентичною українською
культурою йому вдалося познайомитися в сільській місцевості. Щороку Чижевські
проводили літні місяці у своєму невеликому маєтку в селі Секретарівка біля Олександрії,
де хлопець із захопленням слухав народні оповіді про нечисту силу. Звідси його посилений
інтерес до містики. У зрілому віці Чижевський чимало уваги приділяв творчості Сковороди,
вбачаючи в ній чимало містичних моментів. Також у полі його зору була творчість Гоголя
та німецьких містиків, передусім Якова Беме.
У 1911-1913 рр. Чижевський навчався в Петербурзькому університеті на фізико-
математичному факультеті.
в 1913 р. він перевівся до Київського університету (офіційна назва — Імператорський
університет Святого Володимира). Згодом замість природничих наук він починає вивчати
науки гуманітарні, виявляє інтерес до філософії.
Чижевський слухав курс філософії Олексія Гілярова — одного з найвизначніших російських
філософів того часу, який намагався примирити «істини розуму» з «істинами серця».
У майбутньому Чижевський теж цікавитиметься такою проблематикою, вестиме мову про
«філософію серця»
У Чижевського були русофільські симпатії, які знайшли вияв і в його політичній діяльності.

4 СЛАЙД

Важливим етапом у житті Чижевського став празький період (1924-1932 рр.). У Празі він
працював в Українському вільному педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, читаючи
там філософські дисципліни.
захистив дисертацію «Гегель і французька революція»

Спілкуючись з українськими культурними й громадськими діячами, що перебували

на еміграції, а також українськими студентами, Чижевський зацікавився українською
проблематикою. 1926 р. видав у Празі роботу «Філософія на Україні. Спроба історіографії
питання»
Як бачимо, Чижевський дистанціювався від «української справи». У цьому він помітно
відрізнявся від Щурата. З одного боку, це ніби було добре. Дослідник міг уникнути
непотрібної національної заангажованості, більш об’єктивно глянути на філософські процеси
в Україні. Але, з іншого, таке дистанціювання, підсилене проросійськими та пронімецькими
симпатіями, вело до недооцінки деяких явищ української культури, а то й до тенденційного
їх осмислення.

5 СЛАЙД
Отже, незважаючи на загалом негативну оцінку філософської думки слов`янських народів,
Чижевський вважав, що вона має майбутнє і настане час, коли в слов’ян з’являться свої
«великі філософи», а лінія філософського розвитку буде проходити через ці народи.
Щодо схеми розвитку української філософії Чижевського, то вона, якщо відкинути деякі
нюанси, зводиться до такого. Початком філософствування в Україні вчений вважає часи
Київської Русі, коли було прийнято християнство. Тепер ця думка стала майже «аксіомою»
і практично не піддається сумніву. Після прийняття християнства русичі мали змогу
ознайомитися з філософськими творами, котрі переважно приходили з Візантії й були
неоплатонівськими за своїм характером. Чижевський навіть присвятив окремі студії цьому
питанню.
Сковорода, на думку вченого, перший і один з найвизначніших представників «філософії
серця», яка є ніби «центральною» в українській філософській думці. Чільними
її представниками Чижевський також вважав Миколу Гоголя та Памфіла Юркевича. Цим
мислителям у «Нарисах...» присвячено окремі розділи, які майже співмірні розділу про
Сковороду. Також до числа представників «філософії серця» Чижевський зараховував Тараса
Шевченка й Пантелеймона Куліша. Був схильний представляти їх (особливо Куліша)
як мислителів і написав кілька статей, де аналізував їхні погляди.

6 слайд
Разом з тим Чижевський приділяв велику увагу адептам німецької класичної філософії, які
або діяли в Україні, або походили звідси. Розглядаючи впливи німецької класичної філософії
в Україні, Чижевський переважно акцентував увагу на тих професійних філософах, які
працювали у вищих навчальних закладах Російської імперії. І водночас ігнорував
філософську думку в Львівському й Чернівецькому університетах. Винятком був хіба
що Петро Лодій, та й то, певно, через те, що в другій половині свого життя цей філософ
опинився в Росії і видав тут деякі твори філософського характеру. Таке ігнорування
Чижевським філософії в західноукраїнських університетах видається дивним і нелогічним.
Адже ця філософія дуже добре вписувалася в контекст «германославістичних» студій
вченого. Очевидно, в цьому ігноруванні спрацювали великоросійські імперські стереотипи,
згідно з якими Галичина, Буковина й Закарпаття трактувалися як «чужі».
7СЛАЙД
Схема історії філософії на українських землях, запропонована Чижевським, мала низку
«білих плям». Поза полем його зору опинилася філософська думка в Києво-Могилянській
академії. У той час зберігався стереотип, відповідно до якого філософія києво-могилянців
є схоластичною, «мертвою» і не заслуговує на увагу. Варто мати на увазі й те, що симпатії
вченого були не на боці релігійного «раціоналізму», а містики.
Ще одним «вузьким місцем» схеми Чижевського було те, що він вів мову переважно про
процеси, що відбувалися на землях «російської» України. Галичина, Буковина, Закарпаття,
як зазначалося, випали з його поля зору. Читаючи «Нариси...», переконуємося,
що філософської думки на цих землях майже не було.
Незважаючи на велике значення праць Чижевського для розвитку історії філософії України
як наукової дисципліни, запропонована ним схема та концептуальні підходи були далеко
не бездоганні. По-перше, Чижевський утвердив думку про меншовартість української
філософії. Він вважав, що українські землі не дали великого філософа і що через ці землі
ніколи не проходила основна лінія філософського розвитку. По-друге, історію філософської
думки в Україні, зокрема у своїх «Нарисах...», Чижевський подав у препарованому вигляді.
Ним була проігнорована філософія на українських землях у часи античності, не особливо
зверталася увага на період культурного піднесення наприкінці ХVІ — першій половині
ХVІІ ст., а також, як зазначалося, з його поля зору випали діяльність Києво-Могилянської
академії і ті мислителі ХІХ ст., які жили й працювали на західноукраїнських землях.