Року 1979-го почалася радянсько-афганська війна.

25 грудня
Радянський Союз ввів свої війська до Афганістану. Рішення про це
було ухвалено на найвищому рівні – на засіданні Політбюро ЦК КПРС.
Основними “промоутерами” ідеї збройного вторгнення до цієї гірської
азійської країни були голова КДБ СРСР Юрій Андропов, міністр
оборони СРСР Дмитро Устинов і міністр закордонних справ СРСР
Андрій Громико. Їх підтримав радянський лідер – на той час уже тяжко
хворий генсек ЦК КПРС і водночас голова Верховної Ради СРСР
Леонід Брежнєв.
27 грудня 1979-го президентський палац у Кабулі був захоплений
бійцями спецпризначення СРСР. Президента Хафізуллу Аміна вбили,
влада перейшла до Бабрака Кармаля – відвертого ставленика Москви.
Радянськими спецпризначенцями при цьому командував полковник
Василь Колесник – українець з Кубані, удостоєний за вдало проведену
операцію звання Героя Радянського Союзу.
Офіційним поясненням введення військ до Афганістану було
“запобігання загрозі іноземного втручання”. Як привід, СРСР
використовував прохання з боку афганських властей.
Реальною ж метою вторгнення до Афганістану була спроба розбудови
лояльного до Москви політичного режиму у відносно слаборозвиненій
країні, охопленій міжусобицями. Військові формування (“обмежений
контингент радянських військ”, як заявляла пропаганда) виявилися
втягнутими в жорстоку і кровопролитну війну. Вона тривала понад
дев’ять років – до 15 лютого 1989-го. Хоча певна кількість радянських
силовиків залишалися в Афганістані й пізніше цієї дати.
Для Радянського Союзу війна завершилася безславно. Здолати опір
місцевої опозиції не вдалося, чисельність муджагідів від року до року
зростала. Навіть на піку радянської військової присутності в країні вони
контролювали понад 70% території
За понад дев’ять років в Афганській війні взяли участь від 620 тисяч до
1 мільйона радянських силовиків – військовослужбовців, кадебістів,
прикордонників. Із них понад 160 тисяч були українцями. 2 378 із них
загинули. Однак, у книзі “Чорні тюльпани. Афганський мартиролог
України” містяться дані про 3 087 загиблих українців. Якщо говорити по
областях, то найбільше втратила Донеччина – 296 осіб. Далі йдуть
Харківщина (220), Дніпропетровщина (218), Одещина (177), Крим
(166), Луганщина (161). Серед загиблих був і генерал-українець –
уродженець Радомишля Петро Іванович Шкідченко, який загинув у
збитому гелікоптері Мі-8 у січні 1982 року. Його син Володимир
Шкідченко – був міністром оборони України з 2001 до 2003 рік.
Афганська війна мала сумні наслідки для України. Відомо, що від
хвороб, наслідків бойових поранень і самогубств після війни померло в
кілька разів більше учасників, ніж безпосередньо внаслідок бойових
дій. Ця війна породила так званий “афганський синдром”. Ветеранам
було вкрай важко адаптуватися до цивільного, мирного життя,
особливо в умовах розпаду СРСР і зростання економічної кризи.