МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чорноморський національний університет ім. П. Могили

Навчально-науковий інститут післядипломної роботи
Юридичний факультет

Контрольна робота з предмету

«Актуальні проблеми адвокатської діяльності»
Варіант № 9

Виконала:
студентка 551Мз групи
Окмінська Тетяна Вадимівна
Перевірив:
д.ф.н., старший викладач Панченко С.В.

Миколаїв-2023 р.
 2

ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ №1
«Законодавство про безоплатну правову допомогу в Україні, його недоліки
та шляхи їх усунення.»

Недоліки Закону України «Про безоплатну правову допомогу» - коментар

судді А. Іванова “Наявність суворого закону краще ніж відсутність закону
взагалі” Уїнстон Черчилль Цитата відомого політика як ніколи відображає
нинішню ситуацію щодо системи безоплатної правової допомоги в Україні.
Прийняття Закону України “Про безоплатну правову допомогу” – це
величезний прогрес і тому краще вже мати хоча б такий закон, що регулює
вказані відносини, ніж не мати ніякого взагалі. Але кожен закон потребує
постійного опрацювання та внесення змін, які відповідатимуть сучасним
вимогам суспільства. Тому пропоную розглянути детальніше цей нормативно-
правовий акт.
Закон України “Про безоплатну правову допомогу” був прийнятий у 2011
році. З моменту його впровадження пройшов певний час, - відбулось
напрацювання практики та з’явилось безліч позитивних прикладів, проте
проявились і недоліки певних норм, які потребують негайних змін. На мій
погляд, необхідно концептуально змінювати підхід до участі держави в
регулюванні надання безоплатної правової допомоги.
Так наприклад, ст. 1 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”
визначає, що така допомога гарантується державою, та повністю або частково
надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів
та інших джерел. На мій погляд держава повинна гарантувати оплату за надану
правову допомогу та сприяти у її отриманні особами, які її потребують.
Крім того, ст. 3 цього закону визначає, що право на безоплатну правову
допомогу гарантується Конституцією України. Для чого тоді запроваджувати
додаткові гарантії від держави? Стаття 4 закону про БПД закріплює гарантії
недискримінації осіб у доступі до безоплатної правової допомоги.
Але згідно статей 10 та 18 Закону України “Про безоплатну правову
допомогу” присутні ознаки дискримінації за віком, а саме щодо неповнолітніх
та за дієздатністю - стосується недієздатних осіб чи осіб дієздатність яких
обмежена. Норми вказаних статей, на мій погляд, слід приводити у
відповідність до анти-дискримінаційних вимог.
Стаття 6-1 зазначеного нормативного акта визначає, що система надання
безоплатної правової допомоги включає в себе: Координаційний центр з
надання правової допомоги; суб’єктів надання безоплатної первинної правової
допомоги; суб’єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги.
 3

На мою думку, підхід до цього питання також слід докорінно переглядати,

а саме слід визначити те, що первинну правову допомогу мають право надавати
адвокати і помічники адвокатів, вторинну (в частині представництва і захисту),
- лише адвокати, і лише в деяких випадках їх помічники.
Це дозволить відстежувати якість надання первинної і вторинної допомоги
в цілому та встановить відповідальність кожного адвоката за якість своєї
роботи.
Це дозволить молодим юристам під наглядом адвокатів набиратись
правового досвіду роботи та, в свою чергу, вимагатиме від адвоката контролю
за діяльністю своїх помічників і відповідно якістю наданих ними послуг.
Стаття 7 закону про БПД зазначає, що безоплатна первинна правова
допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її
права і свободи, тощо. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про безоплатну
правову допомогу” безоплатна первинна правова допомога включає наступні
види правових послуг: 1). надання правової інформації; 2). надання
консультацій і роз'яснень з правових питань; 3). складення заяв, скарг та інших
документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);
4). надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової
допомоги та медіації.
Як бути у випадку, коли громадянин бажає подати скаргу на дії певного
державного органу чи установи? Адже виходить так, що державний орган
сприятиме в оскарженні дій чи прийнятті рішення іншим державним органом.
Ще за часів Радянського Союзу діяли юридичні консультації, які були
незалежними від держави на відміну віт тієї ситуації, що ми маємо сьогодні.
Згідно ст. 9 цього ж закону суб'єктами надання безоплатної первинної
правової допомоги є будь хто, крім адвокатів та помічників адвокатів. Це, як
мінімум викликає здивування. Порядок розгляду звернень про надання
безоплатної первинної правової допомоги, визначений ст. 10 закону про БПД
дуже складний та потребує спрощення з метою прискорення процесу негайного
надання первинної правової допомоги особам, які її потребують.
Ст. 12 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” обумовлює
спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правової допомоги.
Ця норма, на мій погляд, також є повною нісенітницею.
Які ще спеціалізовані установи? Є адвокати та помічники адвокатів, яким
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, на мою думку,
зобов'язані створити умови для надання первинної правової допомоги та
оплатити надання таких послуг, і все. На цьому участь держави у правовій
допомозі повинна завершитись.
 4

Стаття 13 закону, який ми розглядаємо встановлює, що безоплатна

вторинна правова допомога включає такі види правових послуг, як захист,
здійснення представництва та складення документів процесуального характеру.
При цьому, згідно із законом суб’єктами надання вторинної правової
допомоги є: Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та
адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну правову
допомогу. Тобто у сфері правових послуг, що надаються громадянам виник
новий суб’єкт, а саме Центри з надання безоплатної вторинної правової
допомоги. Так за логікою статей 16, 17 цього закону – такі Центри мають право
на складення процесуальних документів за зверненням суб'єктів права на
безоплатну вторинну правову допомогу.
Тобто адвокати, які не включені до Реєстру адвокатів, що надають
безоплатну правову допомогу не мають право надавати вторинну правову
допомогу, в той час коли Центри та їх службовці (які не є адвокатами) -
можуть. Знову нісенітниця.
Крім того, важко зрозуміти трактування статті 25 Закону України “Про
безоплатну правову допомогу”, яка визначає права суб'єктів надання
безоплатної вторинної правової допомоги. Для чого це? Є спеціальні закони -
процесуальні кодекси, в яких чітко прописані права захисника та представника.
Навіщо повторно прописувати ці права, дублюючи та значно їх звужуючи
у порівнянні з процесуальними кодексами? Щодо розділу IV закону про БПД,
то на мою думку його назва повинна звучати не як “Управління системою
надання безоплатної правової допомоги та її фінансування”, а саме
“Організація діяльності системи безоплатної правової допомоги та її
фінансування” з відповідним усуненням органів державної виконавчої влади
від будь якого впливу на суб’єктів надання безоплатної правової допомоги.
Варто залишити лише регулювання певних організаційних та фінансових
питань. Такий поверховий аналіз Закону України “Про безоплатну правову
допомогу” одразу виявляє недоліки цього нормативного акту. Закон потребує
уважного вивчення, підготовки та впровадження відповідних змін з
обов’язковим обговоренням адвокатською спільнотою із залученням
європейських спеціалістів.

ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ №2

« Чесність та добропорядна репутація як вимоги до адвоката»

15 лютого 2019 р. V з’їзд адвокатів України проголосував 96 голосами з
181 присутніх делегатів за прийняття змін та доповнення Правил адвокатської
етики принципом «Чесність та добропорядна репутація адвоката».
 5

Це питання, включене до  порядку денного як «різне», викликало чимало

дискусій і до, і під час його обговорення. Неприйняття принципу, який є
невід’ємною складовою адвокатської етики з найдавніших сторінок історії
адвокатури, у  виступах на  з’їзді адвокатів України та у  публікаціях у 
соціальних мережах мотивувалося тим, що: 1) принцип чесності не потребує
закріплення у Правилах; 2) відсутність конкретного визначення застосованих у 
Правилах термінів «чесність» і «добропорядна репутація» є небезпечним,
оскільки зміст цих понять у  кожному випадку залежить від суб’єктивного
сприйняття; 3) чи не стане закріплення цього принципу у  Правилах підставою
для  необґрунтованого притягнення адвокатів до  дисциплінарної
відповідальності?
Окреслені питання потребують відповідей, адже мають значення
для дотримання адвокатами Правил адвокатської етики та є важливими
у дисциплінарній практиці кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.
1. Принцип чесності та порядності, як один з основних принципів
адвокатської етики, був закріплений у  ст.  11 Правил адвокатської етики,
схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1—2  жовтня 1999 р.
Нові редакції Правил адвокатської етики 2012 р. та 2017 р. не передбачили
чесність і порядність у  переліку основних принципів адвокатської етики.
Проте цей принцип залишився у розділі IV Правил, який регулює
відносини адвоката з судом (ст. 44); чесність також визначено принципом
поведінки адвоката у  соціальних мережах (ст.  57 діючих Правил). Втім аналіз
міжнародних стандартів здійснення адвокатської діяльності, історичного
розвитку української адвокатури, досвіду зарубіжних країн дозволяє дійти до 
висновку, що чесність та чесна репутація — фундаментальний, базовий
принцип адвокатської етики, який має розповсюджуватися на всі напрями
професійної діяльності адвоката, його складові мають бути характеристикою
особистості адвоката, у зв’язку з чим цей принцип потребує закріплення серед
Основних принципів адвокатської етики (Розділ ІІ Правил). Загальний
кодекс правил для адвокатів країн — членів Європейського співтовариства,
прийнятий у  1988  р., закріплює п.  2.2 «Довіра та особиста порядність»:
«Довірчі відносини між адвокатом і клієнтом можуть виникнути лише
у випадку відсутності у останнього сумнівів відносно порядності, чесності і
добросовісності адвоката».
Хартія основних принципів європейської адвокатської професії від 24
листопада 2006  р. проголошує, що честь та гідність адвокатської професії,
доброчесність та бездоганна репутація окремого адвоката (пункт d) є одним з
десяти основоположних принципів професії адвоката. «Роль адвокатів у 
системі правосуддя тягне за собою ряд обов’язків і обмежень, особливо
 6

у зв’язку з їх професійною діяльністю, яка повинна бути прямою, чесною і

гідною», — встановлено у  Рішеннях Європейського суду з прав людини (далі
— ЄСПЛ), зокрема, Касадо Кока проти Іспанії, 24 лютого 1994 р., § 46, Серія А
№ 285-А; Штойр проти Нідерландів, № 39657/98, § 38, ЄСПЛ 2003-XI; Фераарт
проти Нідерландів, № 10807/04, § 51, 30 листопада 2006 р., та ін.
Ми не можемо виходити з того, що «і так зрозуміло, що цей принцип діє»,
що вимога чесності є «демагогією», що «є інші важливі питання, які
потребують врегулювання раніше, чим чесність та добропорядна репутація» та
іншими аналогічними думками, висловленими колегами, які заперечували
проти доповнень до Правил. Норми Правил ґрунтуються на традиціях
адвокатури, які передаються в адвокатському середовищі від старшого
покоління молодим адвокатам; на  правовідносинах, розвиток яких у сучасному
світі не може не враховуватися при нормативному регулюванні діяльності
адвоката; на  міжнародних принципах організації адвокатури та здійсненні
адвокатської діяльності, які відображують узагальнений досвід різних країн
стосовно етичних вимог до  адвокатів та найбільш вдалі способи вирішення
питань, що стосуються поведінки адвоката.
Принцип чесності та добропорядної репутації не міг бути виключенням та
підлягав закріпленню у Правилах. 2. Поняття «чесність» та «добропорядна
репутація» потребують уваги відносно уніфікації їх змісту у дисциплінарній
практиці, адже під час обговорення Правил виникло чимало запитань, як
розуміти зазначені поняття.
Звернення до  філософії, юридичної доктрини, етичних кодексів
адвокатської професії, які діють у  різних країнах, та, насамперед, до  самого
життя дозволяє сформулювати, на мою думку, беззаперечну тезу, що високі
моральні якості особи пов’язуються у  свідомості кожної людини саме з
чесністю. Чесність — від слова «честь», тобто те, що гідно вшанування, поваги.
Термін «доброчесність», який широко застосовується у законодавстві та
правозастосовній практиці щодо суддів та прокурорів, з точки зору лінгвістики,
охоплює такі категорії, як добро і чесність. Висловлюючи особисте ставлення
до цього питання, скажу, що такий термін, якщо спиратися на філософію, є
перенавантаженим, адже у будь-якому випадку чесність без доброти не існує.
Зміст цих категорій є надзвичайно цікавим, проте розсуди про їх
суб’єктивний характер є необґрунтованими — це загальнолюдські цінності.
Скоріше, можна стверджувати, що існує суб’єктивне ставлення до  них, проте
вони не змінюються у  залежності від їх інтерпретації. Добро є етичною
категорією, за якою здійснюється позитивне оцінювання певної поведінки,
явища чи події; це благо, моральне, правильне, стверджувальне, позитивний
 7

початок; добро покликане на  протистояння злу, поганому, руйнівному й

негативному.
Чесність є однією з основних граней людських чеснот, що відображає
вимогу моральності, з позицій якої вона є не правом, а обов’язком. Правила
визначають, що «адвокат повинен бути добропорядним». За тлумачними
словниками, синонімами прикметника «добропорядний» є: порядний
(нездатний на погані, аморальні вчинки, не підлий); чесний (вірний взятим
зобов’язанням, справедливий); правдивий (який виражає відповідність тому, що
дійсно відбувається, не обманює); чистий (незаплямований, незаплямлений,
який нічим не зганьбив себе); добрий (здатний до співчуття, щирий,
несхильний до егоїзму, вчинення зла та шкоди); моральний (який дотримується
норм моралі).
Осмислюючи добропорядність, слід акцентувати увагу на  її проявах.
Добропорядне мислення — це доброзичливість, співчуття, терпимість
(толерантність), відсутність заздрощів.
Добропорядність у слові проявляється у  правдивості, щирості,
ввічливості, чемності, відсутності лихослів’я, несправедливої критики.
Добропорядність у  діях — це людяність, вдячність, милосердя, працьовитість,
пристойність, надійність, стійкість, щедрість, вірність, некорисливість,
справедливість. Етичні категорії є важливими у  житті кожної людини, проте у 
контексті адвокатської діяльності вони отримають свій прояв, який
обумовлюється метою, завданнями і функціями адвокатури.
Добропорядність поєднана з критерієм професій- но-етичного обов’язку,
адже з утратою морального потенціалу неминуче знижується, а  згодом
втрачається й професійний потенціал. Адвокат, який нехтує принципом
чесності та не прагне берегти свою репутацію, може іноді перемагати, проте це
недовговічна і даремна перемога, оскільки тимчасова перемога, заснована
на брехні, підлості, користі, є  моральним провалом і зазвичай, кінець кінцем,
переслідує адвоката, коли формується остаточне уявлення, що йому або їй не
можна довіряти.
Видатний французький адвокат Франсуа Етьєн Молло у  своїх «Правилах
адвокатської професії у  Франції» (1842  р.), які стали настільною книгою для 
адвокатів багатьох поколінь і не втратили й до сьогодні своєї актуальності,
серед основних принципів, на яких ґрунтується честь адвокатури, називав
чесність адвоката. А. Ф. Коні, авторитет якого у науці судового права є
надзвичайним, вказував, що професійний захисник повинен бути добрим,
досвідченим у  слові, озброєним знаннями і чесністю, а  також незалежним
у судженнях. Авраам Лінкольн, з 23-річним досвідом адвокатської практики до 
обрання президентом США, наставляв: «Вирішуйте бути чесними у всіх
 8

випадках; і якщо за вашою власною думкою ви не можете Н. М. Бакаянова.

Чесність та добропорядна репутація адвоката бути чесним адвокатом,
зважитеся бути чесним, не будучи адвокатом.
Виберіть інше заняття, а  не те, у виборі якого ви заздалегідь погоджуєтеся
бути шахраєм». Відомі сучасні західні дослідники присвячують принципу
чесності наукові праці, намагаючись дійти до  об’єктивного висновку про те, чи
можемо ми взагалі говорити про чесність, якщо йдеться про діяльність адвоката
в  інтересах клієнта. Так, Пітер Дж.  Хеннінг у  публікації «Адвокати, правда і 
чесність у  представництві клієнтів» зазначає: «Багато хто звинувачує адвокатів
у тому, що вони брехуни з малої відданістю правді, хоча одночасно закон
накладає на них зобов’язання ставити інтереси клієнтів вище власних.
Посилання на  «правду» мають тенденцію заплутувати, а  не прояснювати роль
адвоката. Суть відносин між адвокатом і клієнтом — це довіра, яка є привілеєм
та запобігає примусу адвоката — за деякими винятками — розкрити те, що
повідомив йому клієнт.
Цей привілей, звичайно, заважає пошуку істини, тому що адвокат зазвичай
не може розкрити те, що стало йому відомо під час представництва клієнта,
навіть після смерті клієнта. Проголошення істини не може бути першочерговою
метою адвоката, коли кожен адвокат у  рівній мірі змушений приховувати
правду, принаймні, якщо це відповідає інтересам клієнта і якщо немає підстав
уникати захисту клієнта. На виявлення правди спрямована діяльність суду, але
це не керівний принцип для адвоката. Замість цього в центрі уваги адвоката
повинна бути чесність у  відносинах з клієнтами, опонентами і системою»
(Peter J. Henning. Lawyers, Truth, and Honesty in  Representing Clients, 20 Notre
Dame J. L. Ethics & Pub. Pol’y 209, 2006).
Істина і чесність, безумовно, пов’язані, проте як поняття вони не ідентичні.
Істина по справі стосується конкретних обставин і фактів, які встановлюються
судом. Чесність адвоката фокусується на точності і достовірності тверджень
адвоката. Всякий раз, коли адвокат повідомляє суд, іншу сторону,
колег-адвокатів або свого клієнта, це повідомлення має бути чесним.
Принцип чесності регулює діяльність адвоката у всіх видах
представництва, а не тільки тоді, коли він діє в  інтересах клієнта у  ході
судового розгляду. Цей принцип стосується вираження фактів, юридичних
аргументів або позиції, яку займає адвокат у  пере- говорах. Джон А. Хумбах
у своєму есе «Чесність, чесність адвоката і громадська довіра до  правової
системи» звертає увагу на наступне: «Адвокати, що здійснюють захист у 
кримінальних справах, зобов’язані сумлінно відстоювати інтереси клієнта і
зберігати конфіденційну інформацію про клієнта.
 9

Об’єднуючи ці обов’язки, більшість адвокатів приходять до висновку, що

абсолютно правильно приховувати деякі істотні факти у  справі, дотримуючись
принципу конфіденційності, навіть якщо це призводить до омани присяжних
засідателів та інших осіб. Ця тонка невідповідність двох важливих правил
призвела до того, що адвокати-захисники припустили, що вони мають право і
дійсно зобов’язані захищати своїх клієнтів за допомогою систематичної
дезінформації у формі напівправди, мовчазних обманів і навіть навмисно
підкріплених помилок — до тих пір, поки вони уникають використання
відвертої брехні. Низька репутація адвокатів у частині чесності є одним з
безпосередніх наслідків такого розуміння. Зростаюче громадське занепокоєння
з приводу адвокатської етики відбувається не тому, що люди вважають, що
адвокати нехтують або зловживають своїми професійними стандартами.
Швидше, головна проблема — широка інтерпретація етичних обов’язків.
Невідповідність етичних обов’язків сумлінності і конфіденційності призвела
до  неминучої тенденції до  використання часткової правди, в  якій адвокати
свідомо відволікаються від істин, в  яких вони не сумніваються, створюють
помилкові враження і дискредитують показання, які вони повинні розумно
знати, щоб бути фактичними. В результаті люди відчувають, що не можуть
довіряти адвокатам, щоб бути чесними.
Незважаючи на  припущення, що ці стилі захисту необхідні для надання
обвинуваченим у кримінальних справах «ефективних» адвокатів, не є
очевидним, що обвинуваченим у кримінальних справах в цілому краще з ними.
Це особливо вірно, якщо, як видається, громадська реакція на цю тактику
настільки негативна, що обвинувачених у кінцевому підсумку будуть захищати
задоволені собою, але такі, що не користуються довірою, професіонали. У 
зв’язку з цим недовіра до адвокатів — це не просто проблема іміджу закритої
професії. Наш основний цивільний порядок спирається на правову систему і
суспільну повагу до неї. Якщо громадськість не може довіряти адвокатам, яким
довірено правову систему, виникає проблема, яка кидає тінь на цілісність самої
концепції верховенства права» (John A. Humbach, The National Association of
Honest Lawyers: An Essay on  Honesty, Lawyer Honesty and Public Trust in the
Legal System, 20 Pace L. Rev. 93, 1999). Слід погодитись із тим, що чесність
адвоката має значення для довіри суспільства до адвокатури, для престижу
адвокатської професії.
Престиж (від франц. prestige — авторитет, повага) розглядається як
громадська оцінка суспільної ваго- мості індивіда, соціальної групи, професії,
організації, певної норми тощо. Престиж пов’язаний з поняттями авторитету,
поваги, впливу. Ми повинні визнати той факт, що ставлення до адвокатів,
до кожного з нас особисто, переноситься згодом на всю професію у цілому.
 10

Втім слід визнати, що є й зворотний зв’язок: рівень довіри до адвокатури

в цілому, рівень її престижу у суспільстві, у свою чергу, відображується й
на ставленні громадян до адвокатів.
З Рішення ЄСПЛ у справі «Лекавічієне проти Литви» від 27 червня 2017 р.
можна прийти до висновку, як саме сучасна юридична спільнота оцінює
поняття високої репутації адвоката. Громадянка Литви Владислава Рамуні
Лекавічієне звернулася до Асоціації адвокатів Литви із проханням прийняти її
в  колегію адвокатів, проте Асоціація адвокатів відмовила в  задоволенні її
клопотання на  підставі того, що заявниця не має високої моральної репутації.
В. Лекавічієне була прийнята в  колегію адвокатів у  1996 р., а  13 серпня 2004 
р. була визнана винною у підробці документів та шахрайстві. ЄСПЛ встановив,
що під час здійснення своєї професійної практики заявниця у більш ніж
тридцяти випадках неправдиво стверджувала в  письмовій формі, що вона
надавала юридичні послуги в  рамках державної програми юридичної
допомоги.
Крім того, суд визнав, що заявниця підробила підписи досудових слідчих
на  зазначених вище документах, подала їх посадовим особам суду для 
отримання платежу та тим самим отримала оплату. Злочини, які вона скоїла,
підпадали під категорію незначних умисних злочинів, оскільки максимально
можлива передбачена законом міра покарання за ці злочини була до  трьох
років позбавлення свободи. Їй було призначено міру по- карання у вигляді
штрафу, судимість була погашена 24 серпня 2007 р. Проте, отримавши заяву
про повторне набуття права на  заняття адвокатською діяльністю, Асоціація
адвокатів Литви відмовила заявниці, виходячи з характеру кримінального
злочину, скоєного заявником, — незаконне привласнення майна за неіснуючі
юридичні послуги, та специфіки адвокатської діяльності, зробивши висновок,
що В. Лекавічієне не відновила високу (бездоганну) моральну репутацію за
такий короткий проміжок часу для того, щоб задовольнити вимоги, викладені
в законодавстві про адвокатуру.
ЄСПЛ встановив, що під час оцінювання з юридичної точки зору дій
адвоката необхідно враховувати особливу функцію адвокатури та її роль
у правовій системі держави. Роль адвоката полягає у  захисті прав та законних
інтересів клієнта законними способами та засобами, а  також в  прагненні до 
здійснення правосуддя. Професія адвоката є однією з професій, представники
якої повинні дотримуватися вищих і більш суворих стандартів поведінки. Не
лише загальні стандарти поведінки, але також спеціальні вимоги, встановлені
законами, які регулюють діяльність колегії, та правила професійної етики
застосовуються до  практики адвоката. Необхідність вимог, встановлених
 11

правилами професійної етики, є об’єктивною: лише особі з високою моральною

репутацією можливо довіряти брати участь у процесі здійснення правосуддя.
Дозвіл будь-якій особі брати участь у  цьому процесі незалежно від її
поведінки дискредитує ідею здійснення правосуддя. ЕСПЛ зазначив, що в цій
справі національні суди провели ретельний аналіз і намагалися встановити
баланс між захистом приватного життя заявниці та необхідністю захисту прав
інших осіб і системи правосуддя в цілому, та дійшов висновку, що в цій справі
стаття 8 Конвенції порушена не була. Таким чином, висока моральна репутація
адвоката є необхідною умовою професійної діяльності.
3. Інститут дисциплінарної відповідальності адвоката є однією з основ
належного функціонування адвокатури. Особливий порядок притягнення
до дисциплінарної відповідальності статтею 23 Закону «Про адвокатуру та
адвокатську діяльність» проголошено гарантією адвокатської діяльності. Це
означає, що незалежність та свобода здійснення адвокатської діяльності
забезпечуються такою дисциплінарною процедурою, яка дозволяє повно та
неупереджено розглянути дисциплінарну справу адвоката дисциплінарним
органом адвокатури, обраним у порядку, встановленому законом. Безумовно,
важливо, щоби закріплення принципу чесності та добропорядної репутації
адвоката у Правилах не стало підставою для необґрунтованого притягнення
адвокатів до  дисциплінарної відповідальності.
Зарубіжний досвід вказує на ефективність дотримання адвокатами вимог
чесності та добропорядної репутації та висвітлює критерії оцінки дій адвокатів
у дисциплінарній практиці. Пункт 4.2 Загального кодексу правил для  адвокатів
країн — членів Європейського співтовариства «Чесне ведення судового
розгляду» встановлює: «Адвокат завжди зобов’язаний належним чином
дотримуватися принципу чесного ведення судового розгляду.
Наприклад, адвокат не повинен вступати в контакт з суддею без
попереднього повідомлення адвоката протилежної сторони або пред’являти
судді будь-які предмети або документи, не попередивши заздалегідь адвоката
іншої сторони, за винятком випадків, коли такі дії передбачені правилами
проведення судового розгляду». Пункт 4.4 цього Кодексу «Недостовірні або
неправдиві відомості» вказує: «Адвокат ні в якому разі не повинен повідомляти
суду завідомо недостовірні або неправдиві відомості». Н. М. Бакаянова.
Чесність та добропорядна репутація адвоката На  етапі запровадження
новел є доцільним вивчити практику застосування аналогічних норм в інших
країнах.
Наприклад, Типові правила Американської асоціації адвокатів визначають
чесну поведінку адвоката при взаємодії з клієнтом у наступних положеннях:
 12

1) адвокату забороняється приховувати інформацію, переслідуючи свої

власні інтереси або для своєї вигоди;
2) адвокат не повинен навмисно завдавати матеріальної та моральної
шкоди своєму клієнту, давати поради або сприяти своєму клієнтові в  діях, які,
як відомо адвокату, є незаконними або шахрайськими;
3) адвокат не повинен брати участь у створенні або збереженні доказів,
якщо йому відомо або ж очевидно, що ці докази є неправдивими;
4) адвокат не повинен радити своєму клієнтові не брати до уваги рішення
суду, проте він може робити необхідні кроки, щоб скасувати таке рішення,
якщо вважає його незаконним;
5) адвокат не повинен заохочувати клієнта або допомагати йому
здійснювати злочинні дії або давати клієнту рекомендації щодо того, як
порушити закон і уникнути за це покарання;
6) адвокат може відмовитися від представництва інтересів клієнта, якщо
клієнт наполягає на  тому, щоб адвокат робив дії, які є незаконними;
7) адвокат не повинен заявляти або ж натякати на  те, що він може
вплинути не належним чином на суд, орган, який приймає рішення за
зверненням клієнта, або на посадову особу;
8) адвокат може приймати подарунок від клієнта з дотриманням правила
чесності: наприклад, не забороняється простий подарунок (подарунок до свята
або в знак вдячності). Але якщо подарунок вимагає підготовки юридичного
документа (заповіту, договору дарування), то клієнт повинен отримати
консультацію в  іншого адвоката.
Адвокат повинен наполягати на тому, щоби документ, за яким клієнт
передає що-небудь в  дар адвокату, був підготовлений іншим адвокатом за
вибором клієнта. Виняток становлять випадки, коли клієнт є родичем адвоката,
який отримує подарунок, або коли подарунок незначний.
Правило 3.3 Типових правил Американської асоціації адвокатів «Чесність
по  відношенню до  суду» визначає, що адвокат не повинен свідомо:
1) роби- ти неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи або
змісту законів;
2) приховувати від суду істотні обставини, для  того щоб уникнути
пособництва в злочинних або обманних діях клієнта;
3) подавати докази, які, як відомо адвокату, є неправдивими». Коли клієнт
дає неправдиві пояснення, може виникнути протиріччя між обов’язком
адвоката дотримуватися принципу конфіденційності і обов’язком бути чесним
по відношенню до суду. Після з’ясування того, що докази є фальшивими,
адвокат повинен спробувати переконати клієнта, що їх не слід представляти
або, якщо вони вже представлені, що цей обман слід негайно викрити.
 13

Американська асоціація юристів вважає, що у  випадках, коли клієнт

відхиляє вимогу адвоката розкрити обман і наполягає на  тому, щоб адвокат
зберігав мовчання, за винятком випадків захисту від обвинувачення, адвокат не
повинен іти на  поводі у  клієнта, а,  навпаки, повинен розкрити обман клієнта
суду або супротивній стороні.
Такі дії адвоката, які можуть мати серйозні на- слідки для  клієнта,
включаючи не тільки відчуття зради, але також програш справи, а можливо, і
відповідальність за завідомо неправдиві показання, є дуже нетиповою
для адвокатської діяльності в Україні.
Американська асоціація юристів у  Коментарі до  цього положення
Типових правил обґрунтовує свою позицію тим, що альтернативою описаних
дій адвоката буде підрив процесу встановлення істини, а участь в обмані суду
не можна визнати такою, що відповідає завданням адвокатури і вимогам
адвокатської етики. Пошук оптимальної поведінки адвоката-захисника у 
подібних випадках здійснюється в  юридичній науці та адвокатській практиці з
давніх часів. Правознавці одностайні в  тому, що адвокат повинен спробувати
переконати клієнта утриматися від обману; проте дискусійним залишається
питання про обов’язок адвоката в тому випадку, якщо йому не вдається
переконати клієнта.
Виникає питання, як діяти адвокату, коли обвинувачений наполягає на 
представленні доказів, у  той час як адвокату відомо, що ці докази є
неправдивими. Зусилля адвоката, спрямовані на  виправлення ситуації, можуть
збільшити ймовірність того, що клієнт буде засуджений, а також відкриється
перспектива притягнення до  відповідальності інших осіб, які дали завідомо
неправдиві показання на користь клієнта.
З іншого боку, якщо адвокат допускає використання фальшивих доказів, то
про принцип чесності говорити неможливо, а навпаки, адвокат бере участь
в обмані суду. Найбільш складна ситуація виникає, коли підзахисний визнає
свою винуватість перед адвокатом, проте займає позицію невинуватості перед
судом. Історія адвокатури знає три основних підходи до позиції захисника
у подібних справах. Перший з них — дозволити обвинуваченому дати
показання у  вигляді розповіді від свого імені, встановлюючи певні вимоги
до поведінки адвоката.
Традиційно обґрунтуванням такого підходу є справа Франсуа Бенджаміна
Курвуазьє, яку було розглянуто в Лондоні в 1843 році. Ф. Курвуазьє був
звинувачений у вбивстві лорда Уильяма Рассела, у  якого він служив
камердинером. Вранці 6 травня 1840  р. лорд Рассел був знайдений вбитим з
перерізаним горлом. Камердинер Ф. Курвуазьє стверджував, що в  будинок
входили розбійники. Поліція, однак, прийшла до  висновку, що «розбій» було
 14

імітовано для того, щоб відвернути підозру від самого Курвуазье. Золоті та

срібні вироби, які належали лорду Расселу, були знайдені поліцією в обшивці
лавок і в коморі Курвуазьє. Курвуазьє судили, але питання полягало в тому, чи
можна його вину довести. Захисник Курвуазьє, відомий адвокат Чарльз Філліпс
(1787—1859), добре справлявся з незначною кількістю доказів, таких як
відсутність крові на  одязі Курвуазьє, знаходження окремих предметів срібла у 
французькому готелі на Лестер-сквер.
У середині судового процесу Курвуазьє наодинці зізнався Філліпсу в 
крадіжках і вбивстві. Курвуазьє розповів, що Рассел виявив крадіжки і звільнив
Курвуазьє, наказавши піти. Замість цього Курвуазьє вирішив вбити Рассела.
Відсутність крові на своєму одязі він пояснив тим, що при скоєнні злочину був
без одягу, голим. Філліпс запитав свого клієнта, чи він зараз планує змінити
правову позицію по справі, зізнавшись у  скоєнні злочину. Проте Курвуазьє
наполягав на позиції невинуватості і просив Філліпса продовжити захист на цій
основі.
Адвокат Ч. Філліпс продовжував захист клієнта, знаючи всі подробиці
скоєного злочину, які не були відомі суду. Курвуазьє, тим не менш, був
визнаний винним та 6 вересня 1840 р. публічно повішений за межами в’язниці
Ньюгейт. Репутація адвоката Філліпса як захисника Курвуазье у цій справі
суттєво постраждала. Преса, яка дізналася згодом подробиці справи, протягом
декількох років переслідувала Філліпса звинуваченнями в тому, що він, знаючи
про винуватість Курвуазьє, намагався вигородити його і кинути тінь підозри
на інших слуг Рассела. Проте стенограма судового засідання, яка збереглася,
свідчить про те, що адвокат спеціально відмовився від будь-якого
обвинувачення інших осіб під час судового розгляду.
На  основі справи Курвуазьє була вироблена фундаментальна доктрина
англійської адвокатської практики. Її суть зводиться до наступних положень: —
захисник зобов’язаний продовжувати захист, незважаючи на те, що по ходу
справи переконався у тому, що підзахисний винен у вчиненні кримінального
правопорушення; — адвокат зобов’язаний захищати підзахисного на  підставі
недостатності доказів, використовуючи для цього всі відповідні способи
захисту; — навіть якщо факти і допускають можливість винності інших осіб,
недозволено кидати на  них тінь підозри або опорочувати добропорядних
свідків; — захисник не має права висловлювати переконання в  невинуватості
обвинуваченого, знаючи особисто, що в дійсності той винен. Такий підхід, на 
мій погляд, відповідає призначенню адвокатури та вимогам адвокатської етики,
звільняє адвоката від обману суду та дозволяє дотриматися принципу
конфіденційності.
 15

Другий запропонований спосіб вирішення проблеми полягає в  тому, що

адвокат цілком звільняється від обов’язку розкрити лжесвідчення, якщо його
джерелом є клієнт. На  перший погляд, таке рішення є логічним, адже адвокат
має бути лояльним до свого клієнта та виходити з принципу пріоритету
інтересів клієнта. Проте тут цікаво визначити межі лояльності по відношенню
до дій клієнта та нагадати, що у  змісті принципу пріоритету інтересів клієнта
йдеться про законні, а не будь-які інтереси клієнта взагалі. Адвокат — не слуга
клієнта та повинен усвідомлювати, що адвокатура є суміжним інститутом
судової влади.
Третій спосіб вирішення питання полягає в тому, що адвокат повинен
викрити обман клієнтом суду та не несе відповідальності за порушення
принципу конфіденційності. Ця позиція заснована на  тому, що правила
професійної етики і закон зобов’язують адвоката уникати причетності до 
давання неправдивих показань або іншої фальсифікації свідчень. Проте такий
підхід унеможливлює довірчі відносини між клієнтом та адвокатом, адже
клієнт, який не може чітко відмежувати законні інтереси від всіх інтересів, які
він має, може остерігатися надавати адвокату інформацію, розуміючи, що
адвокат має право її розголосити. Адвокат не може допомагати суду таким
чином, щоби шкодити клієнту та перетворюватись з захисника на обвинувача
або суддю у справі.
Безумовно, вимога чесності та добропорядної репутації адвоката
стосується багатьох ситуацій, які неможливо описати в  межах однієї
публікації. Лише певний період дії новел дозволить побачити практику їх
правозастосування, оцінити їх значення у  підвищенні престижу адвокатської
професії, удосконаленні вимог до адвокатів, належному здійсненні діяльності з
надання професійної правничої допомоги.
Наголошуючи на  значенні чесності та добропорядної репутації адвоката,
можна підсумувати роздуми з цього питання словами Віктора Гюго:
«Найближчою до великого стоїть чесність».

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
«Підготувати проект документу: Статут адвокатського бюро»
ЗАТВЕРДЖЕНО
 16

учасником адвокатського бюро

«Тетяни Окмінської»
Рішення № 1 від 02.01.2023 р.
СТАТУТ
АДВОКАТСЬКОГО БЮРО
«Тетяни Окмінської»
2023 рік

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Цей статут розроблено на основі та у відповідності до Закону України

“Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та інших чинних нормативних
актів України.
1.2. Адвокатське бюро «Тетяни Окмінської» (надалі – «бюро») є
юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту.
1.3. Найменування бюро: Тетяни Окмінської
1.3.1. Повне найменування бюро українською мовою:
АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «Тетяни Окмінської».
1.3.2. Скорочене найменування бюро українською мовою: АБ «Тетяни
Окмінської».
1.3.3. Повне найменування бюро англійською мовою: LAW FIRM
«Оkminska Tetiana».
1.3.4. Скорочене найменування бюро англійською мовою: Оkminska
Tetiana LF.
1.4. Місцезнаходження бюро: м. Київ, вул. Хорива, 39–41, оф. 80

2. ПРЕДМЕТ ДІЯЛЬНОСТІ БЮРО

2.1. Основною метою діяльності бюро є забезпечення здійснення захисту,

представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній
основі громадянам України, іноземним громадянам, особам без громадянства,
юридичним особам; отримання доходу, з урахуванням обмежень, встановлених
чинним законодавством та нормами адвокатської етики.
2.2. Бюро в особі адвоката, що є його учасником, здійснює наступні види
адвокатської діяльності:
2.2.1. Надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових
питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, держави (в тому числі
 17

консультування у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; консультування з

питань оподаткування);
2.2.2. Складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів
правового характеру;
2.2.3. Захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного
характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному
провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній
державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
2.2.4. Надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
2.2.5. Представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про
адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного
позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
2.2.6. Представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час
здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного
судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та
юридичними особами;
2.2.7. Представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави,
органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних,
міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством
іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та
інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2.2.8. Надання правової допомоги під час виконання та відбування
кримінальних покарань;
2.2.9. Консультування з питань комерційної діяльності та керування;
2.2.10. Здійснення інших видів адвокатської діяльності, не заборонених
законом.
2.3. Бюро також має право здійснювати інші види діяльності, не заборонені
чинним законодавством України.
2.4. Для досягнення мети та вирішення поставлених перед бюро завдань,
бюро має право:
2.4.1. Планувати и здійснювати свою діяльність, розпоряджатися своїм
майном, одержаним прибутком (доходом), що залишається у розпорядженні
бюро після сплати платежів до бюджету та інших обов’язкових платежів;
2.4.2. Користуватися фінансовими та комерційними кредитами;
 18

2.4.3. Формувати на засадах угоди тимчасові творчі, наукові, робочі та інші

колективи, залучати до участі в діяльності Бюро на договірній (контрактній)
основі кваліфікованих спеціалістів як з України, так і з інших держав;
2.4.4. Залучати до виконання договорів про надання правової допомоги на
договірних засадах адвокатів, що не є учасниками бюро, будучи у такому
випадку зобов’язаним забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та
гарантій адвокатської діяльності;
2.4.5. Залучати працівників за сумісництвом;
2.4.6. Формувати штатний розклад та умови праці;
2.4.7. Купувати, набувати іншим не забороненим законом способом у
власність, орендувати (отримувати у лізинг) тощо матеріальні ресурси, в тому
числі основні засоби, у встановленому законодавством порядку у держави,
юридичних та фізичних осіб;
2.4.8. Проводити семінари, тренінги, практикуми з правових питань.
2.4.9. Здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству.
2.5. Бюро також має право:
2.5.1. Формувати програми своєї діяльності;
2.5.2. Витрачати грошові кошти, що зараховуються на рахунки бюро (в
тому числі валютні) в установах банків;
2.5.3. Сплачувати від імені учасника бюро обов’язкові та добровільні
внески, передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську
діяльність», оплачувати витрати на підвищення кваліфікації учасника бюро
тощо.

3. ЮРИДИЧНИЙ СТАТУС БЮРО

3.1. Бюро є юридичною особою за законодавством України та має право

від свого імені укладати правочини, набувати майнові та особисті немайнові
права і нести обов’язки, виступати позивачем та відповідачем у судах,
господарських судах, адміністративних та інших спеціалізованих судах,
судових органах України та інших країн, міжнародних судових інстанціях,
третейських судах.
3.2. Бюро має самостійний баланс, поточні, вкладні (депозитні) та інші
рахунки в установах банків, а в установленому чинним законодавством порядку
– і в іноземних банках. Бюро має право на володіння, користування і
розпорядження своїм майном.
3.3. Бюро відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном, на яке за
законодавством України може бути звернено стягнення. Учасник бюро не
 19

відповідає за його зобов’язаннями, так само як бюро не відповідає за

зобов’язаннями його учасника.
3.4. Для досягнення своєї мети бюро має право утримувати на своєму
балансі і орендувати будівлі, приміщення, транспортні засоби, інше рухоме й
нерухоме майно, укладати правочини з транспортними, промисловими та
іншими організаціями, установами, підприємствами, а також фізичними
особами, укладати будь-які правочини відповідно до законодавства України.
3.5. Бюро має право відряджати в своїх інтересах працівників, учасників та
членів керівних органів для роботи як на території України, так і в інші країни.
3.6. Бюро набуває прав юридичної особи з моменту його державної
реєстрації відповідно до законодавства України. Про створення, реорганізацію
або ліквідацію бюро, зміну складу його учасників бюро у встановлений
законом строк письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.
3.7. Бюро має круглу печатку і штамп зі своїм найменуванням та
ідентифікаційним кодом.

4. УЧАСНИК БЮРО

4.1. Учасником бюро може бути адвокат, що має право на заняття

адвокатською діяльністю за законодавством України.
4.2. Учасником бюро є громадянин України ПІБ, який проживає за
адресою: м. Київ , вул. Поділь, 45, реєстраційний номер облікової картки
платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків
24335618665.
4.3. Учасник бюро приймається на роботу в бюро на посаду адвоката на
умовах трудового договору відповідно до трудового законодавства. Учасник
бюро – адвокат здійснює адвокатську діяльність в організаційно-правовій
формі адвокатського бюро.
4.4. Учасник бюро має право:
4.4.1.1. Брати участь у розподілі прибутку бюро та одержувати його частку
(дивіденди);
4.4.1.2. Здійснити відчуження частки у статутному капіталі бюро;
4.4.1.3. Брати участь в управлінні бюро у порядку, передбаченому цим
статутом.
4.5. Учасник бюро зобов’язаний виконувати свої зобов'язання перед бюро,
в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади та
додаткові вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими цим статутом.

5. ПОМІЧНИКИ АДВОКАТА
 20

5.1. Помічником адвоката в бюро можуть працювати особи, що мають

повну вищу юридичну освіту.
5.2. Помічники адвоката працюють на підставі трудового договору
(контракту), укладеного з бюро, з додержанням вимог Закону України “Про
адвокатуру та адвокатську діяльність” і законодавства про працю.
5.3. Помічник адвоката виконує доручення адвокатів бюро у справах, що
знаходяться у провадженні такого адвоката, крім тих, що належать до
процесуальних повноважень (прав та обов'язків) адвоката.
5.4. Помічнику адвоката забороняється суміщати роботу в бюро з
діяльністю, несумісною з діяльністю адвоката. Помічником адвоката не можуть
бути особи, зазначені в частині другій статті 6 Закону України “Про адвокатуру
та адвокатську діяльність”.

6. КОЛЕКТИВ БЮРО

6.1. Колектив бюро складають адвокати, помічники адвоката та технічний

персонал.
6.2. Склад працівників технічного персоналу визначається штатним
розкладом бюро.
6.3. Помічники адвоката та працівники технічного персоналу наймаються
на роботу виконавчим органом бюро відповідно до норм трудового
законодавства.
6.4. Бюро має право укладати трудові договори (або цивільно-правові
договори на надання правової допомоги) з іншими адвокатами, що мають право
на заняття адвокатською діяльністю відповідно до законодавства України. При
цьому такі адвокати не набувають статусу учасника Бюро і не приймають
участі в розподілі доходу бюро.
6.5. Адвокати, які перебувають з бюро у трудових відносинах, мають
право:
6.5.1. Отримувати заробітну плату (гонорар) та інші виплати відповідно до
цього статуту, рішень керівних органів бюро, трудового законодавства,
законодавства про оплату праці, іншого чинного законодавства;
6.5.2. Користуватися правом на відпустку та на всі види допомоги по
державному соціальному страхуванню;
6.5.3. На призначення і виплату допомоги і пенсій по державному
соціальному страхуванню відповідно до законодавства про соціальне
страхування і соціальне забезпечення;
 21

6.5.4. Користуватися майном бюро відповідно до рішень його керівних

органів;
6.5.5. Звільнитися у порядку, встановленому цим статутом та чинним
законодавством.
6.6. Адвокати, які перебувають з бюро у трудових відносинах, зобов’язані:
6.6.1. Суворо дотримуватися норм закону та правил адвокатської етики;
6.6.2. Додержуватися вимог цього статуту і виконувати рішення керівних
органів бюро;
6.6.3. Виконувати свої зобов'язання перед бюро;
6.6.4. Не розголошувати адвокатську таємницю та іншу конфіденційну
інформацію про діяльність бюро та його клієнтів;
6.6.5. Надавати бюро інформацію, необхідну для його ефективної
діяльності;
6.6.6. Сприяти бюро у досягненні інших цілей його діяльності;
6.6.7. Утримуватися від дій, що можуть заподіяти шкоду бюро.
6.7. Працівником бюро може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку,
передбаченого чинним законодавством про працю, та виявила бажання
працювати в бюро на умовах, що пропонуються бюро.
6.8. Для роботи в бюро можуть залучатися фізичні особи у вільний від
роботи на основному місці роботи час, незалежно від виду своєї діяльності.
6.9. Прийом та звільнення працівників бюро здійснює виконавчий орган
бюро, керуючись нормами трудового законодавства згідно з узгодженими
умовами прийому на роботу чи умовами трудового договору (контракту).
6.10. Обов’язки і права працівників бюро визначаються затвердженими у
встановленому порядку внутрішніми документами, а також трудовими
договорами (контрактами).
6.11. Працівники бюро користуються правом на відпустку та на всі види
допомоги по державному соціальному страхуванню.
6.12. Працівники бюро мають право на призначення і виплату допомоги і
пенсій по державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства
про соціальне страхування і соціальне забезпечення.
6.13. За заподіяну бюро шкоду винний працівник несе матеріальну
відповідальність в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

7. КЕРІВНІ ОРГАНИ БЮРО

7.1. Вищим органом бюро є учасник бюро.

7.2. Виконавчим органом бюро є керуючий бюро.
 22

8. УЧАСНИК БЮРО

8.1. Учасник бюро є вищим органом бюро.

8.2. До компетенції учасника бюро належить:
8.2.1. Визначення основних напрямів діяльності бюро, його структури,
штатів та затвердження його планів і звітів про їх виконання;
8.2.2. Внесення змін і доповнень до цього статуту та їх затвердження;
8.2.3. Обрання та відкликання керуючого бюро;
8.2.4. Затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів
бюро, визначення організаційної структури бюро;
8.2.5. Визначення умов оплати праці працівників бюро;
8.2.6. Встановлення розміру, форми і порядку внесення додаткових вкладів
до статутного капіталу бюро;
8.2.7. Прийняття рішення про виплату дивідендів, визначення розміру
дивідендів, порядку та строків їх виплати;
8.2.8. Прийняття рішення про припинення діяльності бюро, призначення
ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
8.3. Прийняття рішень учасником бюро здійснюється одноособово.

9. ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН БЮРО

9.1. Керуючий бюро є виконавчим органом бюро.

9.2. Керуючий бюро обирається та відкликається вищим органом бюро з
числа працівників бюро. За рішенням вищого органу бюро виконання
обов’язків керуючого бюро може бути покладено на учасника бюро.
9.3. Керуючий бюро:
9.3.1. Представляє бюро, без довіреності, у взаємовідносинах з усіма
організаціями, закладами та установами будь-яких форм власності, включаючи
суди, інші органи влади, а також перед будь-якими іншими юридичними та
фізичними особами як в Україні, так і за кордоном;
9.3.2. Вчиняє від імені бюро, без довіреності, правочини, укладає та
підписує одноособово, від імені бюро, договори з українськими чи іноземними
юридичними та/або фізичними особами, будь-які інші правочини, в тому числі
договори дарування, та забезпечує їх виконання;
9.3.3. Видає довіреності, доручення на вчинення дій від імені бюро;
9.3.4. Відкриває рахунки у фінансово-кредитних установах,
розпоряджається майном бюро у межах своєї компетенції, видає накази,
обов’язкові для співробітників бюро;
 23

9.3.5. Забезпечує участь адвокатів, які перебувають з бюро у трудових

відносинах, у кримінальному судочинстві відповідно до вимог кримінально-
процесуального законодавства;
9.3.6. Вирішує всі інші питання, пов’язані з діяльністю Бюро, за винятком
тих, що віднесені до виключної компетенції вищого органу бюро;
9.3.7. Здійснює прийом та звільнення працівників;
9.3.8. Посвідчує копії документів по справах, які перебувають у
провадженні бюро;
9.3.9. Укладає від імені бюро договори про надання правової допомоги.

10. МАЙНО ТА КОШТИ БЮРО

10.1. Бюро є власником:

10.1.1. Майна, що передано йому учасником у власність як вклад та
додатковий вклад до статутного капіталу;
10.1.2. Одержаних доходів;
10.1.3. Іншого майна, що набуте на підставах, не заборонених чинним
законодавством.
10.2. Розпорядження майном та витрачання коштів бюро, за винятком
виплати дивідендів, здійснюється за рішенням виконавчого органу бюро.
10.3. Для забезпечення діяльності бюро за рахунок вкладу учасника
створено статутний капітал бюро.
10.4. Вкладом, додатковим вкладом до статутного капіталу бюро можуть
бути гроші, цінні папери, інші речі (рухоме і нерухоме майно) або майнові чи
інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено
законом. Грошова оцінка вкладу учасника Бюро здійснюється на розсуд
учасника бюро, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній
оцінці.
10.5. Розмір статутного капіталу бюро становить 100000 (сто тисяч ) грн.
10.6. Розмір вкладу до статутного капіталу бюро учасника Окмінська
Тетяна Вадимівна становить 100000 (сто тисяч) грн., що відповідає 100%
статутного капіталу бюро.
10.7. Бюро має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір
статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу може бути здійснено
лише після внесення повністю учасником свого вкладу. Зменшення статутного
капіталу при наявності заперечень кредиторів бюро не допускається. При
збільшенні статутного капіталу бюро строк оплати часток встановлюється
вищим органом бюро.
 24

10.8. У зв'язку із смертю учасника бюро, корпоративні права на статутний

капітал бюро переходять до його спадкоємців. Якщо спадкоємці учасника бюро
відповідно до законодавства
України не мають права на заняття адвокатською діяльністю, ними може
бути прийнято рішення про ліквідацію бюро. Після закінчення ліквідації бюро
до спадкоємців учасника переходять усі права на майно бюро (в тому числі
грошові кошти, нерухоме майно тощо), що залишилось після задоволення
вимог кредиторів.

11. ГОНОРАР. ПРАЦЯ ТА ЇЇ ОПЛАТА

11.1. Оплата праці адвокатів здійснюється за рахунок коштів гонорару,

отриманих бюро на підставі договору (угоди) між громадянином чи
юридичною особою і бюро. У разі участі адвоката у кримінальній справі за
призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги
через його малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок
держави в порядку, встановленому законодавством.
11.2. Розмір оплати праці конкретного адвоката встановлюється рішеннями
керівних органів бюро відповідно до законодавства та цього статуту і
максимальним розміром не обмежується.
11.3. Порядок оплати праці помічника адвоката визначається угодою між
ним та бюро. Заробітна плата помічника адвоката не може бути нижчою від
встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.
11.4. Трудова діяльність у бюро здійснюється на підставі трудових
договорів. У передбачених законодавством випадках трудова діяльність в бюро
може здійснюватися громадянами на підставі контрактів. При цьому
працівникам забезпечується умови і оплата праці, а також інші соціально-
економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
11.5. Керівні органи бюро самостійно, відповідно до своєї компетенції, та
згідно з чинним законодавством, вирішують всі питання кадрового
забезпечення, визначають порядок та умови найму, форми і методи організації
праці, принципи і порядок нормування праці, встановлюють розміри окладів і
доплат, визначають порядок преміювання, довжину робочого дня і робочого
тижня, порядок надання вихідних днів і відпусток.
11.6. Трудові доходи кожного працівника визначаються його особистим
внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності бюро і максимальними
розмірами не обмежується. Мінімальна оплата праці визначається відповідно
до встановленого державними органами мінімуму оплати праці.
 25

12. ДИВІДЕНДИ

12.1. Дивіденди – це платіж, який здійснюється бюро на користь учасника

бюро у зв'язку з розподілом частини прибутку бюро, розрахованого за
правилами бухгалтерського обліку.
12.2. Періодичність виплати дивідендів та порядок їх виплати
встановлюється вищим органом бюро.

13. ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ. ВНЕСЕННЯ ДОПОВНЕНЬ ДО СТАТУТУ

13.1. Бюро здійснює облік результатів своєї діяльності, веде бухгалтерську

і статистичну звітність в порядку, встановленому чинним законодавством, та
надає її у відповідні державні органи у встановленому обсязі та у встановлені
терміни.
13.2. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та
забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у
первинних документах, збереження оброблених документів, звітності протягом
встановленого терміну, але не менше трьох років, несе виконавчий орган бюро.
13.3. Зміни та доповнення до даного Статуту вносяться керівними
органами бюро відповідно до їх повноважень, визначених цим статутом, та
підлягають обов’язковій державній реєстрації у порядку та у строк,
передбачений діючим законодавством України.
13.4. Зміни та доповнення до статуту бюро набирають чинності з моменту
його державної реєстрації.

14. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БЮРО

14.1. Бюро припиняє свою діяльність шляхом реорганізації (злиття,

приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації, з дотриманням
вимог законодавства.
14.2. При реорганізації бюро сукупність його прав і обов’язків переходить
до правонаступників.
14.3. Припинення діяльності бюро відбувається за рішенням його вищого
органу, а у випадках, передбачених законом, за рішенням суду.
14.4. Про прийняте рішення про припинення бюро, учасник бюро
зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово
повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
14.5. Учасник бюро призначає комісію з припинення бюро (комісію з
реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та
 26

встановлює порядок і строк пред’явлення кредиторами своїх вимог до бюро.

Виконання функцій комісії з припинення бюро (комісії з реорганізації,
ліквідаційної комісії) може бути покладено на керівні органи бюро. До комісії з
припинення бюро (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора
з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами
бюро. Голова комісії, її члени або ліквідатор бюро представляють його у
відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені бюро.
14.6. Ліквідація бюро здійснюється ліквідаційною комісією. Ліквідаційна
комісія призначається вищим органом бюро або органом, що прийняв рішення
про ліквідацію в порядку, встановленому законодавством України.
14.7. Ліквідаційна комісія вчиняє всі передбачені законом дії щодо
ліквідації бюро, складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження
вищим органом Бюро, судом або органом, що прийняв рішення про припинення
бюро, та забезпечує подання органам державної податкової служби.
14.8. Грошові кошти, що належать бюро, включаючи виручку від реалізації
майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці працівників, виконання
зобов’язань перед бюджетом і кредиторами, передається в розпорядження
учасника Бюро.
14.9. Документи, що підлягають обов'язковому зберіганню, передаються в
установленому законодавством порядку відповідним архівним установам.
14.10. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному
реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної
реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.
14.11. Про реорганізацію або ліквідацію бюро, зміну складу його учасників
бюро протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного
державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців письмово
повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.
ПІДПИС УЧАСНИКА:
ПІБ Окмінська Тетяна Вадимівна

Список використаної літератури

1. Про безоплатну правову допомогу : Закон України від 02.06.2011 р.
№ 3460-VI : станом на 19 лист. 2022 р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/3460-17 (дата звернення: 17.01.2023 р.)
2. Недоліки Закону України «Про безоплатну правову допомогу» -
коментар судді А. Іванова. URL :
https://unba.org.ua/assets/uploads/news/publikacii/ivanov-bpd-nedoliky.pdf
(дата звернення: 17.01.2023 р.)
 27

3. Чесність та добропорядна репутація адвоката URL :

http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/12061/Bakaianova
%20Visnik%20adv.pdf?sequence=1 (дата звернення: 17.01.2023 р.)
4. Європейський суд з прав людини. URL : http://www.echr.coe.int (дата
звернення: 17.01.2023 р.)