1 Синхронний компенсатор

Синхронний компенсатор (СК) представляє собою синхронну машину, призначену

для генерування реактивної потужності. Синхронний компенсатор включають в
електричну систему з метою підвищення її коефіцієнта потужності.
Принцип явищ, що відбуваються при цьому, полягає в тому, що необхідну для
роботи деяких споживачів реактивну потужність виробляє не синхронний генератор,
встановлений на електростанції, а синхронний компенсатор, встановлений у
безпосередній близькості до споживача. До числа споживачів змінного струму, що
вимагають значної реактивної потужності, у першу чергу відносяться асинхронні
двигуни. На рисунку 33.3 показана система, що складається із синхронного
генератора (СГ), підвищуючого TpІ та понижуючого ТрІІ трансформаторів, лінії
електропередачі (ЛЕП), споживача Z і синхронного компенсатора (СК), включеного
безпосередньо на вході споживача. Синхронний компенсатор, включений у мережу,
працює як синхронний двигун без навантаження (Р2 = 0), тобто в режимі х.х., і при
цьому виробляє реактивну потужність QСК необхідну для работи споживача Z,
наприклад групи асинхронних двигунів. Завдяки цьому реактивна потужність у СГ і
ЛЕП доведена до деякого мінімального значення Qmin. Це сприяє підвищенню техніко-
економічних показників всієї електричної системи.
Для пояснення явищ, пов'язаних з підключенням СК до електричної системи,
розглянемо рисунок 33.4. При підключенні споживача Z до мережі з напругою Uc
(рисунок. 33.4 а) у мережі виникає струм Iz, що відстає по фазі від напруги Uc на кут υz,
обумовлений значній індуктивній складовій струму Iz. При підключенні СК
паралельно споживачеві Z і створенні в СК режиму
 перезбудження (рисунок 33.4 б) у мережі з'явиться струм Іск, випереджаючий по
фазі напругу Uc на кут 90°. Результуючий струм у мережі:
Iс= Iz+ Іск. (33.1)

Рисунок 33.3 – Схема ввімкнення синхронного компенсатора (СК) в

електричну систему

Рисунок 33.4 – Застосування синхронного компенсатора для підвищення коефіцієнту

потужності мережі

Фазове зміщення цього струму відносно напруги мережі Uс (кут υс) набагато
менше кута фазового зміщення до включення СК (кут υ z). Крім того, струм Iс стане
менше (Iс < Iz). У цьому можна переконатися виходячи з наступних міркувань. Так як
СК працює без навантаження на валу, то його активна потужність не велика й
визначається втратами х.х. у компенсаторі. Зневажаючи цими втратами, можна
активну потужність у мережі до підключення СК:

𝑃𝑐 = 𝑃𝑧 = 3𝐼𝑧𝑈𝑐 cos 𝜑𝑧 (33.2)

прирівняти до активної потужності мережі після підключення СК:

Рс = 3𝐼с𝑈𝑐 cos 𝜑с . с (33.3)

 Але так як Рс = Рz, а cos 𝜑с с > cos 𝜑𝑧 , то 𝐼с< 𝐼𝑧. В результаті синхронний генератор і
лінія електропередачі розвантажуються й втрати потужності в них зменшуються.
У деяких випадках СК працюють із недозбудженням. Необхідність у цьому
виникає, якщо струм у системі містить значну ємнісну складову, що не компенсується
індуктивною складовою струму споживачів. Звичайно ступінь збудження СК
регулюють за допомогою автоматичних пристроїв.
Синхронні компенсатори застосовують також для стабілізації напруги в мережі
при передачі енергії по лініях великої довжини. При більших індуктивних
навантаженнях напруга наприкінці лінії (у споживачів) виявляється набагато менше,
ніж на початку; при малих навантаженнях, навпаки, під впливом ємнісних опорів лінії
напруга наприкінці лінії може навіть підвищуватися в порівнянні з напругою на
початку. Якщо ж наприкінці лінії (у споживачів) включити СК, що працює при
більших навантаженнях з перезбудженням і при малих навантаженнях з
недозбудженням, то це дозволить підтримувати напругу наприкінці лінії практично
незмінною.
Умови нагрівання СК при випереджальному струмі (при перезбудженні) більш
важкі, чим при відстаючому (при недозбудженні), тому номінальною потужністю
компенсатора вважають потужність при перезбудженні.
Звичайно коефіцієнт потужності збільшують до 0,92-0,95, тому що економія,
одержувана від підвищення коефіцієнта потужності до одиниці, не виправдує витрат,
що збільшуються, обумовленою збільшеною потужністю синхронного компенсатора.
Так, якщо в розглянутому прикладі треба було б збільшити коефіцієнт потужності в
мережі до одиниці, то довелося б застосувати синхронний компенсатор потужністю
1050 кВАр, тобто майже у два рази більше, ніж при cos< 𝜑 ' = 0,95.
Синхронні компенсатори — це електричні машини великої потужності: від 10 до
160 тис. кВА. Виконують їх звичайно з горизонтальним розташуванням вала на
напругу від 6,6 до 16 кВ, частотою 50 Гц. Число полюсів у СК звичайно становить 2р
= 6 та 8, що відповідає частоті обертання ротора 1000 й 750 об/хв. У
 синхронних компенсаторах сучасних серій застосований асинхронний
пуск, тому ротор СК постачають пусковою кліткою.
Вал компенсатора не передає обертаючого моменту, і тому при його
розрахунку враховують лише силу ваги ротора й силу магнітного
притягання. В результаті вал СК у порівнянні з валом синхронного двигуна
має зменшений перетин. Це сприяє зменшенню габаритів і полегшенню
СК. Так як вал СК не має виступаючого кінця, то СК порівняно легко
герметизувати із метою застосування в ньому водного охолодження.
Найбільш важливими характеристиками СК є U-подібні
характеристики, що визначають основні параметри компенсатора: значення
струмів в обмотці статора й в обмотці збудження. У принципі ці
характеристики не відрізняються від U- подібних характеристики
синхронного двигуна в режимі х.х. (Р2 = 0). Зазначені характеристики
будують для різних напруг мережі.
Синхронний компенсатор не несе активного навантаження (його
електромагнітна потужність Рем≈0) і працює при значенні кута 𝜃=0, що
забезпечує СК більшу перевантажувальну здатність.