Фудо́ кі

(風土記, ふどき, «Записи крайових звичаїв»)

- японські краєзнавчо-етнографічні нариси доби Нара. Складені після 713

р. за наказом Імператриці Ґеммей (правила з 707 по 715 р.)
Для розрізнення із однойменними творами пізніших часів інколи
називаються Кофудокі (古風土記, «Старі фудокі»).
Упорядковані у 66 окремих збірників за кількістю провінцій Японії.
Містять провінційні легенди стародавніх часів, перекази про походження назв
місцевостей повітів, волостей і сіл, інформацію про рельєф і якість землі,
традиційні товари і продукти харчування, станції та відстань до столиці.
На сьогодні збереглися лише 5 збірників (сувоїв):
 Записи крайових звичаїв провінції Бунґо (豊後国風土記, Бунґо-но-куні фудокі)
— частково (?);
 Записи крайових звичаїв провінції Ідзумо ( 出 雲 国 風 土 記 , Ідзумо-но-куні
фудокі) — повністю (733);
 Записи крайових звичаїв провінції Харіма ( 播 磨 国 風 土 記 , Харіма-но-куні
фудокі) — частково (715);
 Записи крайових звичаїв провінції Хідзен ( 肥 前 国 風 土 記 , Хідзен-но-куні
фудокі) — частково (?);
 Записи крайових звичаїв провінції Хітаті ( 常 陸 国 風 土 記 , Хітаті-но-куні
фудокі) — частково (721).
Справили значний вплив на розвиток синто, історичних наук, географії,
лінгвістики та літературознавства в Японії пізніших часів, особливо школи
кокуґаку періоду Едо.

У Північному морі водяться:

риба-ліхтар (фугу), акула (са¬ме), макрель (саба), каракатиця (іка), морське
вушко (Авабі), турбо (Садзае), молюск (ігаі), Венерк (умугі), морський їжак
(касе), морська уточ¬ка (се), устриці (каки);
водорості: капуста (нігіме), фіолетова капуста (мурасакінорі), агар-агар
(корумоха).

1
На горах є дерева і трави: ксантоксілум (нарухадзікамі), гірська коноплі
(ямааса), ліріопе (ямасуге), пахима (мацуходо), копитняк (міранонегуса),
сафлор (ямакагамі), бересклет (хаімаюмі), женьшень (канонікегуса), ямс
(ямацуімо), вістерія (фудзи), слива (сумомо), клеродендрон (акагірі), парасоль
платаноліста (аогірі), камелія (цубакі), камфорне дерево (кусунокі), сосна
(мацу).

Водяться звірі й птахи: орел (ваші), сапсан (хаябуса), голуб (хато), гірська
курочка (ямадорі), кабан (і), олень (сіка), заєць (усагі), лисиця (кіцуне), мавпа
(сару), летюча білка (мусасабі).

Є форель (аю), кета (саке), горбуша (масу), плотва (ігуі), кефаль (наёйош) і
вугор (унагі), які плавають в глибоких місцях рік.

На горах і гірських полях ростуть: купина лікарська (емікуса), пуерарія

(кудзуноне), орляк (варабі), вістерія (фуджі), слива (сумомо) тощо.
ксантоксілум (нарухадзікамі), ільм (ніре), клеродендрон (акагірі), парасоль

Водяться звірі й птахи: сапсан (хаябуса), голуб (хато), гірська курочка

(ямадорі), лебідь (кугу), дрізд (цугамі), кабан (і), олень (сіка), вовк (окамі), заєць
(усагі) , лисиця (кіцуне), мавпа (сару), летюча білка (мусасабі)

Багато гірських курочок (ямадорі), голубів (хата), чирков (такабе), качок

(камо), мандаринських качок (оші).

На цих горах і гірських полях ростуть: сафлор (ямакагамі), платикодон

(арінохіфукі), гірська коноплі (ямааса), тирлич (еямігуса), лаконос (іосугі), осот
(ямаадзамі), аралія (цутітара), дудник (yoроігуса), ксантоксілум (кавахадзікамі),
стемона (хотодзура), лілія (юра), плаунок (івакумі), дендробиум (івагусурі),
бороздоплодник (ямадзері), гірський дуб (івакасіва), бересклет (хаімаюмі),
копитень (міранонегуса), орляк (варабі), вістерія (фуджі), слива (сумомо),
перець японський (нарухаджікамі), кипарис (хинокі), криптомерія (сугі),
клеродендрон (акагірі), парасоль платаноліста (аогірі), камелія (цубакі),
шовковиця атласна (цумі), коркове дерево (кіхада), шовковиця паперова (кадзж).

Водяться звірі й птахи: орел (ваші), сокіл (така), сапсан (хаябуса), голуб
(хато), гірська курочка (ямадорі.), перепел (удзура), ведмідь (кума), кабан (і),
вовк (оками), олень (шіка), заєць (усагі), лисиця (кіцуне), мавпа (сару), летучая
білка (мусасабі).
2
 ЦИТАТИ З ФУДОКІ ІДЗУМО

Рівнину, що на південь від [села Шіроторі], називають узбережжям

Цунооре. Тут розповідають: у давнину жила величезна змія, вона захотіла
вирушити у східне море, і коли вона рила берег і робила лігво, то зламала свої
роги (цунооре), тому місцевості і дали таку назву. А якийсь чоловік розповідав:
Яматотакеру зупинився на цьому узбережжі, і коли він приймав їжу, то зовсім
не виявилося води. Тоді він узяв оленячий ріг і почав рити землю, але цей ріг
зламався (цуно оретарики), тому [побережжю] і дали таку назву.

Храмове село Імубе; знаходиться в 21 сато 260 аші прямо на захід від
повітового управління. Коли намісник провінції прямував до царського двору,
щоб представити [свої] вітальні оди, то зупинявся тут для здійснення обряду
самоочищення (мисоги-но ними), тому село назвали Імубе. Біля річки б'ють із
землі гарячі джерела. Там, де знаходяться гарячі джерела, є [красиве] море та
гори. Тому і чоловіки і жінки, і старі і молоді, крокуючи дорогами або пливучи
морем уздовж берега, часто збираються тут і влаштовують ярмарки; безліч
людей, змішавшись, без сорому співають, танцюють і п'ють вино. Якщо один
раз викупаєшся [у цьому джерелі], то станеш гарним; якщо вдруге викупаєшся в
ньому, то вилікуєш усі хвороби. Від давніх часів і досі ніколи не було, щоб ці
води не допомагали. Тому місцеві жителі називають його «божественним
джерелом».

На північ від храму є село Сацу. У давнину тут жили кудзу, так звані
цучікумо. Унакамі послав сюди воїнів та знищив [кудзу]. Завершивши
винищення, він сказав: "От удача (сачі нарукамо)!" Тож і село назвали Сацу.
Білу глину з гір, що на північ від села, можна використовувати як фарбу
для картин.
Велику гору на схід [села Сацу] називають Кабіренотакеміне. [На ній]

3
мешкало небесне божество на ім'я Тачіхая. Його інше ім'я Хаяфуваке. Це
божество спустилося з неба і жило в Мацудзава на широкій розвилці сосни.
Помста цього божества була жорстокою. Наприклад, якщо хтось із людей ходив
з великої чи малої потреби, обертаючись у бік божества, його відразу посягали
нещастя і він захворював.
Люди, що жили поблизу, дуже страждали через це і звернулися зі скаргою
до царського двору, викладаючи обставини [свого] становища. Цар послав
[туди] Катаокано-о Мураджі.
Катаока, шанобливо помолившись божеству, звернувся до нього з [таким]
благанням: "[Я боююся, що], перебуваючи тут, ти бачиш, як навколишні селяни
вранці та ввечері творять; брудні справи; і природно, [що тобі тут] не слід бути.
Будь ласка, переселися звідси і живи в чистому місці на високій горі. Божество
почуло це благання і піднялося на пік Кабіре. Храм [цьому божеству] оточений
кам'яною огорожею, всередині якої було багато каплиць та могил. Крім того,
були різні коштовності, цибулі, списи, котли та посуд. Усі вони перетворилися
на каміння і в такому вигляді залишилися.
Перелітні птахи швидко минають цю гору і на піку її не зупиняються, так
було в давнину, так і зараз. Там [біля гори Кабіре] є річка, звана Сацу. Її виток у
північних горах, вона тече на південь і впадає в річку Куджі.

На північному морському узбережжі є скеля; вона називается Нацукі;

висота - близько 1 цуе. На горі ростуть сосни (мацу), які доходять до самого
обриву. Сільські жителі ранками і вечорами приходять сюди. Гілки дерев як би
простягаються людям, підіймаються вгору. На захід від скелі є вхід до печери;
його висота і ширина прі¬мерно по 6 щяку. У печері є отвір, в який не може
пролізти людина, і [тому] невідомо - глибоке або дрібне воно. Якщо хто-небудь
побачить уві сні, що він підходить до цієї печері, то обов'язково помре. Тому
місцеві жіте¬лі з давніх часів і до цих пір називають [це місце] «Схил в
підземне царство» - Йомі-но Сака, або «Отвір на той світ» - Йомі-но ана.

4
 Село Місава; знаходиться прямо на південь від повітового управління.
Син місцевого бога [по імені] Аджісукі-така-Хіко (2) аж до того, як у
нього виросла борода у вісім ліктів [довжиною], денно і нощно плакав і не вмів
говорити. Тоді батько-бог посадив сина в човен і, хоча він об'їжджав з ним 80
островів [Японії] і прагнув розвеселити його, але син не переставав плакати. І
бог почав благати уві сні: «Поясни мені причину плачу мого дитяти», - так він
почав благати і тієї ж ночі побачив уві сні, що його син заговорив.
Прокинувшись, [бог] запитав сина, і той вимовив: «Місава». Коли ж бог знову
запитав: «Яке місце ти назвав Місава?» - то син, вставши, зійшов, перейшов
кам'янисту річку, зійшов на пагорб, зцупинився на ньому і сказав: «Ось це
місце». У цей час звідти з шумом вдарила вода, і син здійснив обряд омовіння.
Коли намісник провінції направляється до імператорському двору, щоб
представити [свої] вітальні оди, то користується цією водою для обряду
самоочищення. Тому і зараз вагітні жінки не їдять рису з цього села, а якщо
знайдеться така, яка поїсть цього рису, то народжена нею дитина абсолютно не
буде говорити. Тому[село] і називають Місава; в ньому є казенні комори.

Що стосується самої провінції Хітачі, то межі її шірокі, землі великі,

ріллі родючі, цілина ситий і придатна для розробки.
У море і в горах багато хорошої здобичі. Люди живуть мирно, і кожна
сім'я з достатком. Якщо кожен чоловік старанно трудиться в поле, а кожна жінка
займається ткацтвом, то вони швидко набувають достаток і, природно, можуть
уникнути злиднів. А для того щоб здобувати сіль і рибу10, зліва є гори, а
праворуч море. Для того щоб посадити тутовіцу і посіяти коноплі, позаду є
гірські поля, а попереду рівнина.
Це комора, багата продуктами моря і землі. Те, що люди в давнину
називали «вічно процвітаючою країною», мабуть, і є ця земля.

5
 Тут всюди рисові поля, але хороших полів мало, а середніх багато. Чути
скарги на те, що в роки, коли багато дощів, рис доброго не визріває. В роки ж,
коли багато сонця, злаки рясні і всі радіють.

У Xітачі-фудокі записано: «У давнину старший брат і молодша сестра в

один і той же день готували поливне поле до посадки рису. Вони домовилися:
«Той, хто сьогодні відстане в посадці рису, той спричинить гнів бога Іфукібе».
[Вийшло так, що] молодша сестра відстала в посадці рису. І тоді загримів грім і
на смерть вразив молодшу сестру. Старший брат дуже засмутився. Він
перейнявся ненавистю і зібрався вбити [свого] ворога, але він не знав, де цей
бог знаходиться. В цей час прилетіла фазаниха і сіла на плече. Брат узяв
конопляну нитку і прив'язав її до хвоста фазанихи. Вона полетіла і опустилася
на пагорб Іфукібе. Ідучи за цією ниткою, [брат] прийшов до кам'яної печери, де
відпочивав бог грому. Вихопивши меч, [брат] хотів зарубати бога грому, але той
тремтячи від страху, запросив пощади: «Якщо ти пробачиш мені, то я
підпорядковуватимусь тобі і протягом наступної сотні років твої нащадки не
зазнають жодної шкоди від грому», - так він сказав. [Брат] вибачив і не вбив
його. Подякувавши фазану за допомогу, [брат] дав клятву: «Ніколи я не забуду
твого доброчесного вчинку. І якщо я порушу [свою клятву], то нехай хвороби
впадуть на мою голову і нехай я буду нещасливий все життя», - так він
заприсягся. Тому селяни тієї місцевості і досі не їдять фазанів.