На мою думку, ідеального суспільства досягти неможливо.

Всі люди
на нашій планеті різні. Хтось намагається зробити наш світ та
оточення кращим, допомагаючи іншим і не чекаючи за це
винагороди, працює над собою заради самовдосконалення та
робить чимало позитивних вчинків. А хтось все життя тільки й звик
робити іншим зло або неприємні речі. Тому досягти як такого
балансу у суспільстві неможливо. Поки ми не будемо один до
одного толерантними та ввічливими ідеального суспільства не буде.
Але це не заважає нам прагнути до нього.

Інколи кожному з нас хочеться звинуватити інших у своїх

невдачах, бо це легше. Погано склав іспит, бо не виспався через
гучну музику в сусіда, машина швидкої допомоги запізнюється, бо
водій ледащо, а дороги погані, бо комунальники нероби тощо. А хто
з нас замислюється, перш ніж нарікати на суспільство, яка наша
власна у ньому роль і чи вповні ми її виконуємо, щоб мати право на
незадоволення іншими?

Мені здається, що передусім потрібно починати з себе. "Перш ніж

пліткувати про інших, завжди дивись на себе" - саме за таким
принципом я живу. Я вважаю, чим менше ви виділяєте часу на
плітки, тим більше часу у вас з'являється на себе. І це дійсно так.
Якщо кожен замість зайвих обговорень та виправдовувань буде
робити свою роботу, то наше суспільство стане краще.

Толерантність також займає неабияке місце у нашому житті, її

можна вважати навіть основою ідеального суспільства. Я помітила,
що далеко не кожен знає значення цього слова, і це дуже прикро. У
XXI столітті люди й досі принижують один одного за самовираження
(колір волосся, пірсинг, татуювання і т.д.), сексуальну орієнтацію,
колір шкіри, зовнішність, тіло, тощо. Виникає питання, чому людям
не все одно, якщо їх це не стосується? Якби людям не було б діла до
особистого життя кожного, то суспільство стало б на крок вище до
ідеального.

Отже, перш ніж критикувати інших, спочатку слід проаналізувати

себе. Визначити всі свої плюси та мінуси, і почати працювати над
собою.