Якщо ви не розставите пріоритети у своєму житті, це

зробить хтось інший.

Ґреґ Маккеон
«Ні», сказане з глибокого переконання, краще, ніж «так»,
сказане лише для того, щоб догодити, або, що ще гірше, щоб
уникнути неприємностей.
Махатма Ганді
Різниця між успішними людьми і дуже успішними в тому, що
дуже успішні люди кажуть «ні» майже всьому.
Воррен Баффет
 THE ART OF SAYING NO
HOW TO STAND YOUR GROUND, RECLAIM
YOUR TIME AND ENERGY, AND REFUSE TO BE
TAKEN FOR GRANTED
(WITHOUT FEELING GUILTY!)
DAMON ZAHARIADES
ARTOFPRODUCTIVITY.COM

ДЕЙМОН ЗАХАРІАДІС
МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ «НІ»
ЯК СТОЯТИ НА СВОЄМУ, ПОВЕРТАТИ СВОЇ ЧАС ТА ЕНЕРГІЮ,
ВІДМОВЛЯТИСЯ ВІД ТОГО,ЩО СПРИЙМАЄТЬСЯ ЯК НАЛЕЖНЕ
(НЕ ВІДЧУВАЮЧИ ПРИ ЦЬОМУ ПРОВИНИ!)

Переклад з англійської Аліси Бондар

Житомир
«Морфеус»
2023
 Дякуємо за підтримку українських видавництв та бажаємо
вам приємного читання.

Нагадуємо про те, що даний твір захищений Законом України

«Про авторське право і суміжні права».
Поширення та копіювання цього твору без згоди
правовласника є порушенням авторського права та
переслідується законом.
Цей файл є захищеним цифровим водяним знаком.

Цю книгу купив користувач: dereviankonastena@gmail.com

(Замовлення № 39036, 2024-01-29 21:13:41)

ЗМІСТ
ЧАСТИНА І. ЗВИЧКА ДОГОДЖАТИ ЛЮДЯМ
МОЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ, КОЛИ Я ДОГОДЖАВ ЛЮДЯМ
ПРІОРИТЕТНІСТЬ ПОТРЕБ
ПСИХОЛОГІЯ АСЕРТИВНОСТІ
НАПОРИСТІСТЬ ПРОТИ АГРЕСИВНОСТІ
ВИТОНЧЕНО ГОВОРИТИ «НІ»
ЧОГО ВИ НАВЧИТЕСЯ В «МИСТЕЦТВІ ГОВОРИТИ „НІ”»
ЯК ОТРИМАТИ МАКСИМАЛЬНУ КОРИСТЬ ВІД ЦІЄЇ КНИЖКИ

ЧАСТИНА ІІ. ПРИЧИНИ, ЧОМУ МИ НАМАГАЄМОСЯ СКАЗАТИ «НІ»

МИ НЕ ХОЧЕМО ОБРАЖАТИ ЛЮДЕЙ
МИ НЕ ХОЧЕМО РОЗЧАРОВУВАТИ ЛЮДЕЙ
МИ НЕ ХОЧЕМО ЗДАВАТИСЯ ЕГОЇСТАМИ
МИ ПРАГНЕМО ДОПОМАГАТИ ІНШИМ
МИ БОРЕМОСЯ ІЗ ЗАНИЖЕНОЮ САМООЦІНКОЮ
МИ ХОЧЕМО ПОДОБАТИСЯ ІНШИМ
МИ ХОЧЕМО БУТИ ЦІННИМИ
МИ БОЇМОСЯ ВТРАТИТИ МОЖЛИВІСТЬ
МИ ЗАЗНАЄМО ЕМОЦІЙНОГО БУЛІНГУ
МИ НЕ СХИЛЬНІ ДО КОНФЛІКТІВ
ЗВИЧКА РОБИТИ ЛЮДЯМ ПРИЄМНЕ
ОПИТУВАННЯ: ЧИ ДОГОДЖАЄТЕ ВИ ЛЮДЯМ?

ЧАСТИНА ІІІ. 10 СТРАТЕГІЙ, ЯК СКАЗАТИ «НІ» (НЕ ПОЧУВАЮЧИСЬ ПРИ ЦЬОМУ

БОВДУРОМ)
СТРАТЕГІЯ № 1: БУДЬТЕ ВІДВЕРТИМ І ЗРОЗУМІЛИМ
СТРАТЕГІЯ № 2: НЕ ЗВОЛІКАЙТЕ З ВІДПОВІДДЮ
СТРАТЕГІЯ № 3: ЗАМІНЮЙТЕ СЛОВО «НІ» ІНШИМ СЛОВОМ
СТРАТЕГІЯ № 4: НЕ ВИПРАВДОВУЙТЕСЯ
СТРАТЕГІЯ № 5: ВІЗЬМІТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ
СТРАТЕГІЯ № 6: ПОПРОСІТЬ ЛЮДИНУ ЗВЕРНУТИСЯ ДО ВАС ПІЗНІШЕ
СТРАТЕГІЯ № 7: НЕ ОБМАНЮЙТЕ ЩОДО СВОЄЇ ЗАЙНЯТОСТІ
СТРАТЕГІЯ № 8: ЗАПРОПОНУЙТЕ АЛЬТЕРНАТИВУ
СТРАТЕГІЯ № 9: ЗАПРОПОНУЙТЕ ІНШУ ЛЮДИНУ, ЯКА МАЄ ВИЩУ КВАЛІФІКАЦІЮ
СТРАТЕГІЯ № 10: РОЗКАЖІТЬ ПРО БРАК ЧАСУ
БОНУСНА СТРАТЕГІЯ № 1: БУДЬТЕ РІШУЧИМИ
БОНУСНА СТРАТЕГІЯ № 2: БУДЬТЕ ВВІЧЛИВИМИ
БОНУСНА СТРАТЕГІЯ № 3: ОПИРАЙТЕСЯ СТРАХУ ЩОСЬ ВТРАТИТИ
БОНУСНА СТРАТЕГІЯ № 4: ГОВОРІТЬ «НІ» ЗА КАТЕГОРІЯМИ
ВИ НЕ ВІДПОВІДАЄТЕ ЗА РЕАКЦІЮ ІНШИХ
ВАШІ ЧАС ТА ІНТЕРЕСИ Є ЦІННИМИ
ВІДМОВА НЕ РОБИТЬ ВАС ПОГАНОЮ ЛЮДИНОЮ
ПОЧНІТЬ ІЗ МАЛЕНЬКИХ «НІ»
ДАЛІ В ПРОГРАМІ

ЧАСТИНА IV. БОНУСНИЙ РОЗДІЛ. ЯК СКАЗАТИ «НІ» В БУДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ

ЯК СКАЗАТИ «НІ» СВОЇМ РОДИЧАМ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» СВОЄМУ ЧОЛОВІКОВІ АБО ДРУЖИНІ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» СВОЇМ ДІТЯМ
ЯК ВІДМОВЛЯТИ ДРУЗЯМ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» СУСІДАМ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» КОЛЕГАМ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» НАЧАЛЬНИКУ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» КЛІЄНТАМ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» НЕЗНАЙОМЦЯМ
ЯК СКАЗАТИ «НІ» СОБІ
ЗАВЕРШАЛЬНІ ДУМКИ ПРО «МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ „НІ”»
ВАМ СПОДОБАЛОСЯ ЧИТАТИ «МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ „НІ”»?

ПРО АВТОРА
 Частина І. ЗВИЧКА ДОГОДЖАТИ ЛЮДЯМ
Подумайте про друга або знайомого, якого вважаєте типовим
прихильником приязного спілкування. Ця людина, ймовірно, одна з
найприємніших для вас. Вона завжди готова допомогти. Ви можете
розраховувати на неї будь-коли. Ця людина з радістю відмовиться від
власних справ, щоб задовольнити ваші бажання і потреби.
Чи здається вам така поведінка тривожно знайомою? Чи помічаєте ви
її аспекти в собі? Наприклад, коли хтось звертається до вас по
допомогу, ви одразу відкладаєте все, над чим працюєте, і кажете:
«Звичайно!»?
А ось іще важливіше питання: чи почуваєтеся ви регулярно нещасним
і виснаженим, у стресі тому, що постійно ставите пріоритети інших
людей вище за власні?
Якщо так, то ця книжка для вас.
Вміння відмовляти людям – одна з найважливіших навичок, яку ви
можете розвинути. Це звільняє вас від потреби дбати про власні
інтереси – як особисті, так і професійні. Це підвищить вашу
продуктивність, поліпшить ваші стосунки і наповнить вас почуттям
впевненого спокою, яке може здатися вам недосяжним у цей момент.
Вміння казати «ні» звільняє. Але розвинути цю навичку буває складно.
Для більшості це означає скасування багаторічної практики
протилежного. Для декого навчитися говорити «ні» – це протистояти
індоктринації* з боку батьків, учителів, начальників, колег і родичів.
Але це варте зусиль. Як тільки ви навчитеся говорити «ні» з
упевненістю і витонченістю і робитимете це регулярно, ви помітите
зміни в тому, як вас сприйматимуть інші. Вони більше поважатимуть
вас, більше цінуватимуть ваш час і почнуть ставитися до вас як до
лідера, а не як до послідовника.
І це лише верхівка айсберга.
Хочете дізнатися більше? Ви готові нарешті приборкати схильність
догоджати людям, на все погоджуючись? Якщо так, то дозвольте мені
описати особистий досвід того, як бути безсоромним і перестати
догоджати іншим...

МОЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ, КОЛИ Я ДОГОДЖАВ ЛЮДЯМ

Я той, хто задовольняє інших. Якби ви знали мене в шкільні й у
студентські роки, ви б ніколи не потребували допомоги. Я був там для
вас. Потрібно було тільки попросити. Я б з радістю пожертвував
власними прагненнями, щоб допомогти вам досягти ваших.
Ця схильність говорити «так» незалежно від особистих обставин була
зумовлена кількома чинниками. Ми розглянемо їх у Частині II:
Причини, через які ми намагаємося сказати «ні». Наразі достатньо
зазначити, що я був квінтесенцією того, хто догоджає людям.
І я був нещасний.
Щоразу, коли я говорив комусь «так», відчував, що чиню правильно. Я
робив іншу людину щасливою. Тож як таке рішення може бути
жалюгідним? Але тоненький внутрішній голосок повторював, що
сказати «так» іншим – це, по суті, сказати «ні» самому собі. Цей час я
не зможу використати для своїх справ. Отримані гроші не витрачу на
власні потреби та інтереси.
І, звичайно, я дозволяв іншим використовувати мій час, мої гроші і
мою працю у їхніх інтересах, тоді як мої інтереси було відсунено на
задній план.
Наприклад, коли я навчався в коледжі, у мене був пікап. Це робило
мене основним кандидатом на допомогу під час переїзду друзів.
Звісно, мене регулярно про це просили.
Як затятий любитель догоджати іншим я швидко погоджувався. Але це
завжди суперечило тоненькому голосу в моїй голові, який докоряв мені
за те, що я відкладаю власні інтереси та пріоритети на потім. Гірше
того, цей голос був наполегливим. І це призвело до того, що я почав
ображатися – на себе, а також на людей, які регулярно зверталися до
мене по допомогу.
Це була низхідна спіраль.
Щоразу, коли мене про щось просили, я, незважаючи на себе,
погоджувався. Настільки вкоренилася звичка догоджати іншим. Але з
кожною згодою в мені зростало почуття невдоволення, яке готувало
ґрунт для гіркоти і відчаю. Знову і знову я жертвував власними
інтересами, щоб допомагати іншим, знаючи, що це робить мене дедалі
нещаснішим.
Але я міг нарікати лише на себе.
У якийсь момент я вирішив, що з мене досить. Почав відмовлятися від
усіх прохань допомогти друзям з переїздом. Фактично, я відхиляв
майже всі прохання про будь-яку допомогу.
Озираючись, я шкодую про свій підхід. Це була поспішна реакція,
викликана накопиченим обуренням і ненавистю до себе, до того ж
надто жорстока. Мені знадобилися роки експериментів і практики,
щоб навчитися говорити «ні» більш витончено і вдумливо.
«Мистецтво говорити „ні”» допоможе вам перейти від постійного
догоджання іншим до розстановки пріоритетів у власних потребах і
бажаннях. І, найважливіше, я покажу вам, як це зробити, не вдаючись
до сумнозвісного жорсткого підходу, який я колись використовував.

ПРІОРИТЕТНІСТЬ ПОТРЕБ
Один із найцінніших уроків, який я засвоїв, полягає в тому, що ніхто
не захистить мій час і не визначить пріоритети моїх потреб так добре,
як я сам. І це зрозуміло. Більшість людей діє з особистих інтересів,
природно ставлячи власні пріоритети вище за пріоритети інших. Але
це значить, що кожен відповідає за задоволення своїх потреб.
За нас це ніхто не зробить.
Щобільше, важливо, щоб ми задовольняли власні потреби, перш ніж
задовольняти потреби інших. Це твердження може викликати
дискомфорт, особливо якщо ви прагнете бути люблячим і відданим у
всьому, що робите. Але залишати власні потреби без уваги, тоді як ви
постійно задовольняєте потреби інших – це шлях до образ і гіркоти. Це
може навіть спричинити проблеми зі здоров’ям, якщо ви себе
виснажуєте (говорю з власного досвіду).
Коли я раджу віддавати перевагу своїм потребам перед потребами
інших, я не пропоную ігнорувати їх. Зовсім ні! Ви все одно можете
бути поруч із друзями, сім’єю, колегами і навіть незнайомцями і
допомагати їм, коли вони про це просять. Найважливіше, щоб при
цьому ви не відмовлялися від власних пріоритетів. Зрештою, наскільки
корисними ви будете для інших у довгостроковій перспективі, якщо
спочатку не подбаєте про себе?
Припустімо, ви погоджуєтеся допомагати людям так часто, що
починаєте забувати поїсти, жертвуєте сном і відмовляєтеся від занять,
які вам подобаються. Поступово ви станете настільки виснаженим,
дратівливим і нещасним, що не зможете або не захочете допомагати
іншим.
Ось чому я рекомендую передусім задовольняти свої потреби. Це
дасть вам свободу приділяти увагу потребам інших, коли у вас буде
час, енергія і бажання. Ви зможете приймати рішення про допомогу в
кожному конкретному випадку, не ризикуючи і не втрачаючи власного
здоров’я і щастя.
Подумайте, як бортпровідники пояснюють пасажирам правила
авіаційної безпеки. За умови розгерметизації салону літака, ви повинні
надіти свою кисневу маску, перш ніж допомагати надіти маски іншим.
Спочатку допоможіть собі. Потім допоможіть іншим. Ці інструкції не
про самозбереження. Навпаки, авіакомпанія знає: якщо ви спочатку
допоможете іншим, то ризикуєте зазнати гіпоксії. А це завадить вам
допомогти будь-кому.
Коли ви ставите свої потреби вище за потреби інших, дехто наполегливо
намагатиметься вплинути на вас. Ці люди не приймуть відмови. За таких
умов наполегливим потрібно бути вам...

ПСИХОЛОГІЯ АСЕРТИВНОСТІ
Багато хто думає, що асертивність – це те, з чим ви народжуєтеся. Але
це неправильно.
Асертивність – це риса, якої навчаються. У контексті цієї книжки – це
набута навичка.
Бути впевненим у собі означає могти висловлювати свої потреби і
бажання, переслідувати свої цілі, попри чужий спротив. Це значить,
що ви чітко окреслюєте власну позицію з певного питання, не
залишаючи місця для плутанини (як варіант: нікого не вводячи в
оману).
Асертивність – це декларування власної точки зору без потреби
схвалення чи підтвердження з боку інших.
Припустімо, ви обговорюєте з другом політичне питання. Бути
впевненим у собі означає висловлювати свою позицію, навіть якщо
вона суперечить позиції вашого друга.
Інший приклад: припустімо, ви дивитеся блокбастер у місцевому
кінотеатрі, а людина поряд голосно розмовляє по телефону.
Асертивність полягає в тому, щоб попросити її говорити тихіше або
вимкнути телефон.
Або ж друг просить вас відвезти його в аеропорт у п’ятницю. Але у вас
уже є інші зобов’язання; бути асертивним означає відмовити йому,
навіть якщо він образиться.
У найпростішій формі асертивність – це відверте спілкування. І нічого
більше. Це хороша новина, бо вона означає, що асертивність – не
вроджена навичка. Ви можете розвинути її за допомогою тренувань і
практики.
У «Мистецтві говорити „ні”» ми розглянемо напористість, потрібну
для відмови. Це і є метою цієї книжки. Але на цьому шляху ви
побачите, що ця єдина, ключова навичка (тобто вміння сказати «ні»)
може бути стартовим майданчиком для того, щоб стати впевненішим у
собі в кожній сфері вашого життя.
Коли ви навчитеся бути більш упевненим у собі, ваше мислення
зміниться. Ви почнете охочіше ділитися ідеями з іншими. Зможете
просити те, чого потребуєте і чого хочете. Не соромлячись,
висловлюватимете власні думки і будете готовими заступитися за тих,
хто не може або не хоче заступитися за себе сам.
І звичайно, ви почнете легше і вправніше вимовляти це просте,
красиве слово, яке може буквально змінити ваше життя: «ні».

НАПОРИСТІСТЬ ПРОТИ АГРЕСИВНОСТІ

Важливо розрізняти напористість і агресивність. Їх часто плутають,
вважаючи схожими. Але це абсолютно різні типи поведінки.
Здорова напористість викликає повагу. Як ми зазначали в
попередньому розділі, бути напористим – це не про що інше, як про
впевнене донесення власної позиції.
Агресивність войовнича. Агресивна людина спілкується грубо,
зневажливо і навіть погрозливо.
Наведімо кілька прикладів асертивної та агресивної поведінки в різних
ситуаціях.
ВИСЛОВЛЕННЯ НЕЗГОДИ:
Асертивність: Вислухати іншу людину, а після того, як вона закінчила
говорити, висловити власну думку.
Агресивність: Перебивати й перекрикувати співрозмовника.
ОБМІН ІДЕЯМИ В ГРУПІ:
Асертивність: Брати участь в обговоренні. Дозволяти іншим ділитися
ідеями та спокійно висловлюватися щодо цих ідей.
Агресивність: Намагатися домінувати в обговоренні. Говорити замість
інших, руйнувати їхні ідеї, незважаючи на їхні почуття.
ПРОХАННЯ ПРО ТИШУ В КІНОТЕАТРІ:
Асертивність: Попросити кривдника знизити голос, щоб ви могли
насолоджуватися фільмом.
Агресивність: Вимагати від кривдника знизити голос і навіть
пригрозити насильством, якщо він не виконає вимогу.
СКАРГА НА ПОГАНО ПРИГОТОВАНИЙ НАПІЙ У КАВ’ЯРНІ
«STARBUCKS»:
Асертивність: Пояснити проблему (наприклад, забагато шоколадного
сиропу в мокко з льодом) баристі і попросити його переробити напій,
дивлячись йому у вічі.
Агресивність: Сваритися з баристою за помилку і вимагати
переробити напій, дивлячись на нього або на неї.
ГОВОРИТИ «НІ», КОЛИ ХТОСЬ ПРОСИТЬ ПРО ДОПОМОГУ:
Асертивність: Прямо відмовити. Запропонувати когось, хто може
допомогти.
Агресивність: Вигукувати: «Ні! Ні!» – в обличчя прохачеві, а також
відмежовуватися та / або принижувати його / її за прохання.
НУ, ВИ ЗРОЗУМІЛИ.
Агресивність часто є імпульсом. Агресивна людина реагує вороже або
неуважно, і часто потім шкодує про це.
На противагу цьому, асертивність є спланованою, продуманою та
уважною. Асертивна людина чітко висловлює свою позицію,
враховуючи почуття іншої людини.
Агресивна особистість – гучна, самовпевнена та самозакохана.
Асертивна людина вміє висловлюватися витончено.

ВИТОНЧЕНО ГОВОРИТИ «НІ»

«Мистецтво говорити „ні”» – це не просто спосіб навчитися
відмовляти у проханнях, що забирають ваш час. Це може зробити
будь-хто. Мета, радше, полягає в тому, щоб навчитися говорити «ні»
без почуття провини.
А це означає, що потрібно бути поблажливішим.
Скажіть, чи знайомий вам такий сценарій?
Ви виснажені. Перед вами гора роботи, а часу на все не вистачає. До
того ж вам безперервно хтось телефонує, заважаючи працювати.
Проблема ускладнюється ще й тим, що до вашого офісу постійно
заходять люди з проханнями допомогти.
Коротше кажучи, ви почуваєтеся пригніченим і розчарованим.
У цей момент до вашого офісу заходить ще один колега. Він просить
щось зробити для нього, не підозрюючи про ваш стрес і втрату
душевної рівноваги.
На нього чекає «сюрприз».
Ви цілий день говорите людям «так», і вам це набридло. Гірше того, ви
роздратовані через себе, бо задовольняєте потреби колег, а власні
залишаєте без уваги.
Отож ваш колега просить: «Можеш зробити мені послугу?».
Ви дивитеся на нього, насупивши брови і зціпивши зуби, і гаркаєте: «У
мене немає на тебе часу! Ти що, не бачиш, що я зайнята?!»
Колега, безмовний, з широко розплющеними очима, повільно виходить
із вашого офісу. Він встигає пробурмотіти: «Боже, мені дуже шкода»,
– знічується і йде.
Ви дивитеся, як він іде, й одразу відчуваєте провину.
У цьому сценарії ви зуміли сказати «ні». Успішно відхилили прохання
колеги допомогти. Але те, як ви це зробили, найімовірніше, образило
його, навіть обурило й викликало інші негативні емоції, які
переслідуватимуть вас згодом.
Мені соромно зізнатися, що це сценарій з мого життя. Багато разів,
коли я догоджав людям, я був перевантажений і втрачав самовладання.
Вибухав, виміщуючи розчарування на тих, кому не пощастило
потрапити під гарячу руку.
І завжди шкодував про це.
Книжка «Мистецтво казати „ні”» покаже вам кращий шлях. Коли
дочитаєте її, то матимете всі інструменти, потрібні для того, щоб
казати «ні» витончено й тактовно, і, найважливіше, без почуття
провини.
ЧОГО ВИ НАВЧИТЕСЯ В «МИСТЕЦТВІ ГОВОРИТИ „НІ”»
Книжка «Мистецтво говорити „ні”» складається з чотирьох частин.
На мою думку, кожна частина важлива. Кожна розглядає важливий
аспект навчання, як встановлювати межі та впевнено й урівноважено
відмовляти.
Крім того, кожна частина спирається на попередню. Кожна додає нові
смисли, зміцнюючи фундамент, закладений наступною.
Коли ви дочитаєте книжку «Мистецтво говорити „ні”», зрозумієте
дві важливі речі. По-перше, точно знатимете, чому так важко
відмовляти іншим. По-друге, зрозумієте, як робити це без почуття
провини, та ще й підвищуючи повагу до себе.
Ось коротко про те, що ви знайдете в цій книжці:
Частина І
Тут ми заклали основу для ідей і стратегій, які розглянемо далі.
Я розповів про своє минуле, коли догоджав людям із двох причин. По-
перше, хотів описати розчарування, яке відчував, дозволяючи
потребам інших домінувати над власними. Б’юся об заклад, що вам
знайоме це розчарування. По-друге, хотів показати: незалежно від
того, наскільки важко вам сьогодні говорити «ні», ви можете навчитися
робити це впевнено завтра. Якщо я можу це робити, то і ви,
безперечно, зможете.
У Частині І також було введено поняття асертивності та розмежовано
його з агресивністю. Це було зроблено для того, щоб підкреслити
важливість вміння говорити «ні» витончено та з повагою.
Частина ІІ
Якщо ми хочемо щось у собі змінити, то передусім важливо зрозуміти,
чому саме ми чинимо так чи інакше. З цією метою в Частині II буде
розглянено причини, чому ми говоримо «так», коли знаємо, що
повинні сказати «ні».
Ви побачите, що деякі з причин вам знайомі, оскільки вони
відображають ваші особисті мотиви. Інші можуть здатися дивними.
Однак згодом ви зрозумієте, що вони також відіграють важливу роль у
боротьбі за те, щоб навчитися говорити людям «ні».
Наша мета в Частині II – осягнути власну мотивацію, підсвідому чи
ні, і тим самим окреслити чіткий шлях для здійснення позитивних
змін.
Частина ІІІ
У Частині ІІІ ми докладно розглянемо конкретні стратегії, які можна
використовувати для того, щоб відмовляти іншим, не відчуваючи
провини. Ви побачите, що чимало з них, якщо не більшість, інтуїтивно
зрозумілі. Майте на увазі, що часто найпростіші засоби є
найефективнішими. І саме їх ми зазвичай не помічаємо.
Стратегії, описані в частині III, допоможуть вам говорити «ні» так,
щоб викликати довіру та повагу, зменшуючи при цьому ризик ворожої
реакції. На мою думку, вони є найкращим підходом для відмови
прохачам і, водночас, заохоченням їхнього захоплення вами в
довгостроковій перспективі.
Частина IV: Бонусні матеріали
Складність вивчення нових стратегій полягає в тому, щоб зрозуміти, як
застосовувати їх в унікальних для вашого досвіду ситуаціях. Ви
зрозумієте, що це саме той випадок, коли ви навчитесь говорити «ні».
Частина IV покаже вам, як реалізовувати стратегії, описані в Частині
III. Ви дізнаєтесь, як використовувати їх у спілкуванні з різними
людьми: від друзів і родичів до керівника та колег по роботі.
Як бачите, нам є про що розповісти. Але не хвилюйтеся. Кожен розділ
«Мистецтва говорити „ні”» написаний дуже чітко. Кожен із них
розгортається швидко, лаконічно надаючи основні поради.
У наступному розділі я покажу вам, як повною мірою використати
матеріал «Мистецтва говорити „ні”».
ЯК ОТРИМАТИ МАКСИМАЛЬНУ КОРИСТЬ ВІД ЦІЄЇ
КНИЖКИ
«Мистецтво говорити „ні”» – це інструкція з експлуатації. Це може
здатися нудним, але насправді – це перевага. Це означає, що матеріал
подається від першої страви аж до десерту. Ніщо не залишено на волю
випадку. Незалежно від того, на якому етапі ви перебуваєте,
навчаючись говорити «ні», ця книжка допоможе вам.
Крім того, тут легко знайти конкретний матеріал. Якщо потрібно
освіжити в пам’яті ту чи іншу концепцію або стратегію, достатньо
переглянути зміст. Матеріал організовано логічно, інтуїтивно
зрозуміло.
У вас може виникнути спокуса пробігтися цією книжкою. Вона
коротка, її можна прочитати за пару годин. Але якщо ви справді хочете
отримати від неї максимум користі, я рекомендую інший підхід.
Прочитавши певний розділ, зробіть паузу. Обміркуйте матеріал у
контексті свого життя.
Наприклад, у Частині ІІ: Причини, чому нам важко сказати «ні», ми
поговоримо про роль низької самооцінки і про те, як вона робить нас
схильними догоджати людям. Прочитавши розділ, зупиніться на мить і
подумайте, чи низька самооцінка є для вас особистою проблемою?
Поміркуйте, як вона впливає на вашу взаємодію з іншими і
перешкоджає задоволенню ваших потреб.
Опрацьовуючи так матеріал, ви можете робити ментальні нотатки,
унікальні для вашого досвіду. Ви переконаєтеся в дієвості
прочитаного.
Коли дійдемо до Частини ІІІ: 10 стратегій, як сказати «ні» (не
почуваючись при цьому бовдуром), шукайте можливості скористатися
порадами. Спробуйте кожну стратегію, визначивши її ефективність. Як
реагує прохач? Як її використання впливає на його сприйняття вас?
Також зверніть увагу на те, наскільки кожна стратегія допомагає вам
відновити контроль над своїм часом.
Це означає бути активним читачем. Це найкращий спосіб засвоїти
матеріал.
Позитивні зміни починаються сьогодні
Перш ніж ми перейдемо до Частини ІІ: Причини, чому нам важко
сказати «ні», я хочу, аби ви дещо зробили. Це проста, але дуже
важлива річ, якщо ви сподіваєтеся отримати максимальну користь від
цієї книжки.
Ось вона:
Мені потрібно, щоб ви взяли на себе зобов’язання. Пообіцяйте, що
будете використовувати поради з цієї книжки.
Є спокуса прочитати «Мистецтво говорити „ні”» і відкласти книжку
в довгу шухляду. Будь ласка, не робіть цього. Читання й навчання –
лише частина формули. Інша частина – можливо, найважливіша –
використання того, що ви дізналися. Саме тоді змінюються звички і
життя стає кориснішим.
Якщо ви готові взяти на себе зобов’язання, то почнімо!

Частина ІІ. ПРИЧИНИ,

ЧОМУ МИ
НАМАГАЄМОСЯ СКАЗАТИ «НІ»
Це одне з найкоротших слів в українській мові. Проте багато хто з нас
вірить, що воно має таку величезну силу, що ми боїмося його
вимовити. Тоді, коли нам все ж таки вдається сказати «ні», ми
інстинктивно применшуємо свої наміри, пропонуючи прохачеві
виправдання та вибачення.
Чому це крихітне слово має таку вагу? Чому ми так не наважуємося
його вимовити?
У цьому розділі ми висвітлимо та пояснимо найпоширеніші причини,
через які нам важко сказати іншим «ні». Ви, без сумніву, впізнаєте
деякі з них у своєму житті. Як ви побачите на наступних сторінках, я
маю особистий досвід боротьби майже з усіма з них.
Більшість із нас була вихована з думкою, що говорити «ні» – це грубо
й егоцентрично. Це переконання багато важить у нашій системі
цінностей. Тому ми проводимо дитинство й більшу частину дорослого
життя, намагаючись жити так, щоб відповідати образу, який ми
вважаємо почеснішим і респектабельнішим.
Результат? Ми починаємо говорити «так» всім, хто нас оточує, навіть
тоді, коли стаємо дедалі більше розчарованими, озлобленими та
ображеними.
Зараз ви дізнаєтеся про нездорові причини, через які ви боїтеся
сказати «ні». Визнання їх – деякі менш очевидні, ніж інші – перший
крок до звільнення від помилкового переконання, що говорити «ні» –
це підло, холоднокровно або егоїстично.
Почнімо...

МИ НЕ ХОЧЕМО ОБРАЖАТИ ЛЮДЕЙ

Люди часто ображаються на речі, які не мають на меті їх образити.
Прикладом може бути слово «ні», почуте після того, як вони просять
когось про допомогу.
Ви, напевно, можете пригадати, коли таке траплялося з вами. Хтось
просить вас приділити їм час чи увагу або ж позичити грошей, а ви з
повагою відмовляєте. Реакція людини миттєва і відкрито
відображається на обличчі. Насуплені брови, примружені очі та
стиснуті губи видають ображені почуття й обурення.
Людина ображається. Вона може навіть сказати: «Це грубо».
Зрозуміло, що це викликає у вас почуття провини. Спостерігаючи за
тим, як прохач іде геть, за незадоволенням, яке видно з його мови тіла,
ви не можете позбутися відчуття, що зробили щось не так.
Але давайте логічно розпакуємо цей сценарій.
По-перше, важливо розуміти, як з’являється цей тип образи. Вона не
має нічого спільного з моральним обуренням, уїдливістю, яку ми
зазвичай асоціюємо з образою. Це також не є реакцією на сприйняту
провину або акт лиходійства. Найімовірніше, коли за таких обставин
ображаються, це, здебільшого, пов’язане з невпевненістю прохача в
собі. Слово «ні» він сприймає як особисту відмову. Це зачіпає за живе,
що й спонукає до реакції.
До цього усвідомлення я йшов роками. Коли ж нарешті осягнув це, все
змінилося.
Я зрозумів, що поки поважаю людину, яка просить мене про допомогу,
я не несу відповідальності за будь-яку образу, коли відмовляю їй. Це
було визвольне почуття! Воно звільнило мене від страху відмовляти
прохачам.
Подумайте про когось у вашому житті, хто ображається, почувши
слово «ні». Наступного разу, коли ця людина звернеться до вас по
допомогу, а ви не зможете допомогти, зверніть увагу на те, що
відчуваєте, коли відмовляєте їй. Чи відчуваєте ви провину? Чи
відчуваєте ви, що зробили щось не так?
Усвідомте: немає жодних підстав так почуватися. Поки ви ввічливі та
відверті, ви не відповідаєте за будь-яку образу, що її відчуває прохач.
МИ НЕ ХОЧЕМО РОЗЧАРОВУВАТИ ЛЮДЕЙ
Якщо ви схожі на мене, ви ненавидите розчаровувати людей. Ви
здригаєтеся, коли бачите вираз смутку, що з’являється на обличчі
людини через ваші слова або дії. Ви здригаєтеся від того, що могли
спричинити це. Побачивши такий вираз обличчя, ви можете відчути,
що підвели інших.
Це більше, ніж просто інтелектуальне усвідомлення. Це відчувається
єством.
Це почуття провини безпідставне. Ви не відповідаєте за те, що
розчаровуєте інших, коли відмовляєте їм. Щоб повністю усвідомити
це, важливо зрозуміти, як з’являється розчарування.
Розчарування виникає через невиправдані очікування. Згадайте, коли
ви відчували цю емоцію. Безсумнівно, спусковим гачком було щось,
що не відповідало очікуваному результату.
Наприклад, ви могли відвідати ресторан, прочитавши захоплені
відгуки, але вам не сподобалися їжа й атмосфера. Ні те, ні інше не
відповідало вашим очікуванням, і ви були розчаровані.
Інший приклад: можливо, ви очікували, що ваша дитина отримуватиме
самі п’ятірки в табелі успішності, і були здивовані, побачивши
четвірки і трійки. Найімовірніше, ви були розчаровані.
Або, скажімо, ви очікуєте підвищення на роботі. Коли вас не
підвищують, ви почуваєтеся розчарованим. Чому? Тому що ваші
очікування не виправдалися.
Тепер розгляньмо, як це відбувається, коли ви комусь відмовляєте.
Припустімо, колега просить вас допомогти, але ви вже перевантажені
власними обов’язками. Тож ви відмовляєте.
Колега помітно розчарований відмовою. Але чи є його розчарування
справді вашою провиною? Чи, можливо, він звертався до вас з
нереалістичними або ж навіть несправедливими очікуваннями щодо
вашої здатності й готовності допомогти?
Останній сценарій дуже реалістичний, якщо тільки ви раніше не
обіцяли колезі допомогти. За таких умов ви не можете відповідати за
його розчарування.
Визнавши цей факт, ви легше зможете відпустити страх розчарувати
людей, коли відмовляєте їм. Ви зрозумієте, що їхнє розчарування не є
ані вашою провиною, ані відповідальністю.
Ця перспектива додасть вам мужності перестати задовольняти кожне
прохання і відповідати на кожне запрошення, які ви отримуєте.
МИ НЕ ХОЧЕМО ЗДАВАТИСЯ ЕГОЇСТАМИ
Більшості з нас не байдуже, як нас сприймають інші. Ми хочемо, щоб
нас вважали добрими, турботливими, корисними людьми. А тому
докладаємо багатьох зусиль, щоб здаватися такими завдяки своїм
учинкам.
Наприклад, ми тримаємо двері відкритими для людей. Усміхаємося,
вітаємося, слухаємо балакучих незнайомців, стоячи в черзі в
продуктовому магазині. А коли нас просять чимось допомогти, ми
інстинктивно погоджуємося.
Чинити інакше було б егоїстично, правда ж? А ми, звичайно, не
хочемо, щоб люди вважали нас егоїстами.
Такий плин думок зрозумілий. Але він також помилковий. Гірше того,
він може підштовхнути нас до прийняття неправильних рішень щодо
того, як ми розподіляємо свої час і увагу між конкуруючими вимогами.
Ми маємо обмежену кількість годин на день. Це означає, що кожного
разу, коли ми комусь говоримо «так», ми кажемо «ні» комусь або
чомусь іншому. А щоразу, коли говоримо «ні», ми звільняємо себе для
того, щоб витратити час і увагу на іншу людину або на інший інтерес.
З цієї точки зору, чи справді егоїстично відмовлятися? Я вважаю, що
ні. Дозвольте продемонструвати приклад із власного життя.
Я вже згадував, що був тією людиною, до якої зверталися, коли
потрібна була допомога з переїздом. Цьому сприяли мій пікап і
схильність говорити «так». На жаль, час, який я витрачав на
задоволення потреб друзів, був часом, який я не міг присвятити сім’ї,
навчанню та власним захопленням.
Тобто, піклуючись про інших, я свідомо нехтував турботою про себе. Я
ігнорував сім’ю. Відсував навчання на задній план. Ставав дедалі
більше напруженішим і нещаснішим, оскільки не міг робити те, що
мені подобалося.
Це був жахливий спосіб життя.
Турбота про себе – це не егоїзм. Вона необхідна. Проблема в тому, що
якщо ви постійно говорите «так» іншим, ставлячи їхні пріоритети
вище від власних, у вас не буде ні часу, ні сил піклуватися про себе. І
ви поступово станете роздратованим, цинічним і нещасним.
Знову ж таки, це жахливий спосіб життя.
Чи не вважатимуть вас егоїстом, коли ви їм відмовите? Звичайно. Ви
не можете цього контролювати. І, варто зазначити: ви не відповідаєте
за те, що вони так вважають.
Найвідповідальніше, що ви можете зробити, – подбати про себе, перш
ніж обслуговувати інших. Часто це означає відмовлятися від їхніх
прохань і запрошень. Адже, якщо ви витрачатимете свій час, енергію
та увагу на інших, у вас не залишиться нічого для себе.
І це не спосіб жити повноцінно.
МИ ПРАГНЕМО ДОПОМАГАТИ ІНШИМ
Згадайте, коли ви востаннє допомагали комусь. Б’юся об заклад, це
було приємно. Ваші дії або поради покращили день цієї людини, і це,
напевно, було фантастичним відчуттям.
Саме тому багато хто любить допомагати людям. Усвідомлення того,
що ми зробили когось щасливішим, п’янить. Насправді ж це може
викликати залежність. Тому дехто шукає способи допомагати іншим,
навіть якщо це означає ігнорування власних потреб і обов’язків.
Ми шукаємо людей, про яких треба піклуватися. Коли нас просять
допомогти, ми хапаємося за цю можливість.
Для багатьох із нас бажання допомогти випливає з прагнення показати
іншим, що ми їх любимо. Наприклад, ми допомагаємо родичам або
близьким, тому що це найпростіший спосіб показати їм, що вони
важливі для нас.
Для інших бажання допомогти випливає з імпульсу зіграти роль білого
лицаря, який з’являється, щоб врятувати ситуацію. Наприклад, ми
зупиняємося, щоб допомогти водієві замінити колесо.
Ще для когось допомога іншим – це спосіб компенсувати відчутний
дефіцит. Вдячність, яку ми отримуємо, дає нам змогу забути про риси,
які ми не любимо в собі.
Це зрозуміло. Але неконтрольована мотивація може призвести до того,
що ми знову і знову будемо ігнорувати власні потреби та пріоритети.
Безперечно, допомагати іншим – почесно. Але ваші ресурси обмежені.
Ви маєте у своєму розпорядженні тільки визначену частку часу,
грошей та уваги. Важливо бути розважливим у тому, як ви
використовуєте ці ресурси.
Завжди знайдеться той, хто потребує вашої уваги. Завжди знайдуться
люди, які з радістю приймуть вашу допомогу. Але пам’ятайте, що ви
не відповідаєте за розв’язання чужих проблем. Ви відповідаєте за себе
і за тих, хто від вас залежить (наприклад, найближчі родичі).
Це не означає, що ви не повинні допомагати людям. Навпаки,
найкращий спосіб допомогти людям у довгостроковій перспективі – це
задовольнити ваші потреби передусім.
Тобто переконайтеся, що самообслуговування має вищий пріоритет,
ніж надання допомоги.
МИ БОРЕМОСЯ ІЗ ЗАНИЖЕНОЮ САМООЦІНКОЮ
Самооцінка – це хитра, слизька річ. Іноді ми впевнені в собі
настільки, що відчуваємо, наче можемо завоювати світ. Іншим же
разом почуваємося абсолютно невпевнено. Ми сумніваємося в собі
до такої міри, що взагалі не здатні діяти.
Це впливає на наше самосприйняття й уявлення про себе, формуючи
почуття власної гідності. Невпевненість у собі може змусити нас
почуватися неадекватними і навіть спровокувати напади сорому.
Важливо визнати цей ефект, тому що він відбиває у нас бажання
говорити людям «ні». Ось як це працює.
Обтяжені заниженою самооцінкою, ми помилково думаємо, що наш
час коштує менше від часу інших; що наші цілі та інтереси менш
значимі, ніж цілі та інтереси інших людей. Свою цінність для світу ми
чомусь вважаємо меншою, ніж цінність, яку пропонують люди поряд.
З огляду на ці міркування, не дивно, що ми схильні ставити інших
вище за себе. Зрозуміло, що коли нас просять допомогти, ми
інстинктивно говоримо «так», хоча насправді повинні сказати «ні»,
беручи до уваги наші інші обов’язки.
Розв’язати цю проблему непросто. Багато з тих, хто бореться з
проблемами самооцінки, роблять це роками. Деякі – упродовж
усього життя. Покращення їхньої самооцінки, ймовірно, буде
тривалим процесом з багатьма перешкодами.
Хороша новина в тому, що відмова насправді може покращити ваше
почуття власної гідності. Чим більше ви будете це робити, тим більше
розумітимете, що ваш час, зобов’язання і прагнення так само важливі,
як і час, зобов’язання і прагнення прохача.
І це вагомий крок до підвищення власної самооцінки.
«Мистецтво говорити „ні”» не призначене для розв’язання
емоційних проблем. Воно має на меті допомогти вам стати більш
упевненим у собі та подолати бажання догоджати людям,
погоджуючись на їхні прохання й запрошення. На цьому шляху ви
зрозумієте, що цілеспрямована і витончена відмова додасть вам
упевненості в тому, що ви зможете рухатися вперед відповідно до своїх
переконань.

МИ ХОЧЕМО ПОДОБАТИСЯ ІНШИМ

Бажання подобатися – універсальне. Ми хочемо, щоб інші тягнулися
до нас, довіряли нам і почувалися краще від того, що провели з нами
час.
Це бажання закладено в нашій психіці. Так ми будуємо зв’язки з іншими
людьми. Ми намагаємося співвідноситися з ними, співпереживати їм,
сподіваючись, що вони нас приймуть.
Не дивно, що ми часто говоримо «так», коли знаємо, що повинні
сказати «ні». Це інстинктивна реакція, породжена нашим прагненням
до схвалення іншими.
І тут я знову ж таки говорю з власного досвіду. Коли я навчався в
старших класах, то відчайдушно хотів подобатися одноліткам. І тому,
коли хтось просив мене про послугу, незалежно від того потребувала
вона мого часу, зусиль чи грошей, я хапався за цю можливість.
Я був абсолютним догоджальником. Я не міг сказати «ні», оскільки
це означало б відмову від чийогось схвалення.
Це загальна слабкість. Багато людей борються з нею, навіть якщо
відмовляються визнати це*. Але важливо осягнути, що прагнення до
підтвердження є тригером нашої схильності говорити «так». Коли ми
усвідомлюємо свої мотиви, то можемо переглянути їх і в подальшому
приймати рішення згідно з власними цінностями.
* Я з радістю ділюся глибоко особистими історіями, бо вони є прикладом мого зростання. І
якщо я зміг подолати звичку догоджати людям, то і ви зможете!
Якщо ви звикли говорити людям «так», щоб сподобатися їм, читайте
далі. Я покажу вам, як вимкнути цей імпульс і повернути собі при
цьому час, енергію та гідність.
І ось що має вас порадувати: навчившись говорити «ні»
цілеспрямовано і врівноважено, ви насправді підвищите свій статус в
очах друзів, сім’ї та колег. Вас більше не сприйматимуть як належне.
Натомість ви здобудете повагу й довіру близьких.
МИ ХОЧЕМО БУТИ ЦІННИМИ
Згадайте, коли ви востаннє були для когось ресурсом. Можливо, ця
людина зверталася до вас за порадою з приводу чогось. Можливо, вона
запитувала вашу думку. Або, можливо, ця людина звернулася до вас за
інформацією, яка могла б принести їй якусь користь.
Тішить, правда? Приємно, коли тебе цінують.
Нам подобається, коли інші сприймають нас, як цінність. Нам
подобається почуватися потрібними і важливими. Це надає нам
вищого статусу в очах інших, хоча б короткочасно.
Але ось у чому проблема: це почуття може п’янити, спонукаючи нас
постійно шукати можливості довести свою значущість і підкріпити
ідею власної цінності. Ця схильність може підштовхувати нас
погоджуватися тоді, коли слід було б відмовити.
Припустімо, колега просить вас допомогти їй з доповіддю,
підкреслюючи вашу експертність у цій темі. Якщо для вас важливо
здаватися цінним, то те, що вас визнали експертом, на мить покращить
ваш настрій. Ви будете схильні підкріпити це відчуття, погодившись
на її прохання, навіть якщо це означає занедбати власні обов’язки.
Або припустімо, що друг просить вас допомогти йому переїхати,
додаючи, що ваша допомога була б неоціненною. Приємно, коли вас
цінують, і ви хочете, щоб друг продовжував це робити.
Тож ви погоджуєтеся йому допомогти.
На жаль, це означає витратити кілька годин. Це час, який можна було б
витратити на важливіші для вас речі – наприклад, провести день з
дружиною та з дітьми.
Я не маю на увазі, що ви завжди повинні відмовляти у проханнях про
допомогу. Це не є ані метою, ані наміром «Мистецтва говорити
„ні”». Натомість, я сподіваюся заохотити вас визнати мотиви, які
спонукають вас ставити пріоритети інших людей вище від власних.
Наприклад: чи регулярно ви говорите людям «так», щоб виглядати
цінним на їхній погляд?
Як я вже згадував, допомагати людям – це гідний вчинок. Але якщо
допомагати, керуючись неправильними мотивами, то це тільки
зміцнить погану звичку, яка зрештою викличе у вас почуття гіркоти й
образи.
Я покажу вам кращий шлях.
МИ БОЇМОСЯ ВТРАТИТИ МОЖЛИВІСТЬ
Чи говорили ви коли-небудь «так» своєму начальнику, тому що
боялися, що відмова позбавить вас права на підвищення, на
просування по службі або на виконання нових обов’язків? Чи говорили
ви коли-небудь «так» другу, бо боялися, що відмова коштуватиме вам
корисного життєвого досвіду?
Це – синдром втрачених можливостей. Це тривога, яку ми відчуваємо
при перспективі не скористатися можливостями. І це поширена
причина, чому багато хто з нас погоджується навіть тоді, коли розуміє,
що краще було б відмовитися.
Наприклад, на роботі ми беремося за нові проєкти, оскільки боїмося,
що відмова завадить просуванню кар’єрними сходами.
З друзями ми стаємо учасниками різних заходів, тому що боїмося
пропустити корисний досвід.
Соціальні мережі лише посилюють цю тенденцію. Ми постійно
читаємо Facebook з телефонів і з планшетів, дивимося, як інші пишуть
про свій досвід, і картаємо себе за те, що не маємо власного. Зрештою,
ми погоджуємося на все, аби не почуватися обділеними.
Цікавим результатом є те, що ми почуваємося розфокусованими,
розчарованими і нещасними, навіть якщо прагнемо скористатися
кожною можливістю. Чому? Тому що ми неминуче розпорошуємося,
переслідуючи несуттєві для нас речі.
Отже, проблема не в тому, що ми говоримо «так» можливостям.
Проблема в тому, що ми не можемо відрізнити неправильні
можливості від правильних.
Пам’ятайте, що в добі не так багато часу. Ви не можете зробити все. А
це, повторимо, означає: щоразу, як ви говорите «так» одному, ви
мовчки кажете «ні» іншому.
Використовуючи одні можливості, ви втрачаєте інші.
Це одна з причин, чому важливо навчитися говорити «ні».
Відмовляючись від деяких пропозицій, ви дозволяєте собі погодитися
на ті, які справді будуть корисними для вас.
Ця зміна звички вимагає зміни мислення. Вона передбачає відмову від
страху щось втратити, залишаючись при цьому в курсі можливостей,
які відповідають вашим цілям та інтересам.
МИ ЗАЗНАЄМО ЕМОЦІЙНОГО БУЛІНГУ
Час від часу ви будете стикатися з людьми, які не приймають відповідь
«ні». Вони підуть на все, щоб змусити вас сказати «так», зокрема й
використовуючи емоційний тиск.
Емоційний булінг відбувається, коли одна людина змушує іншу
відчувати страх, злість або сором, щоб досягти своїх цілей. При цьому
використовують різні засоби, зокрема:
– крики;
– гучну лайку;
– погрози;
– образливі слова;
– приниження;
– звинувачення.
Емоційні булери використовують згадану тактику, щоб викликати у
своїх жертв почуття провини, страху, сорому та збентеження. Ідея
полягає в тому, що люди, які відчувають це, не чинитимуть спротиву.
Вони здадуться, скажуть «так» кривдникам, аби тільки припинити
знущання.
Емоційні булери знають, що роблять. Вони усвідомлюють, що
маніпулюють. Розуміють, що поводяться грубо і несправедливо щодо
своїх жертв.
Це важливо пам’ятати. Чому? Тому що це дає вам свободу протистояти
булінгу, вказуючи на нього. Це також додає вам упевненості, щоб
залишатися рішучим і відмовити, коли кривдник намагається змусити
вас погодитися.
Наприклад, припустімо, що ви відмовили колезі у проханні допомогти,
щоб зосередитися на власних робочих обов’язках. У відповідь колега
кричить і лається.
Один зі способів реагування – нагадати колезі, що крики та лайка
недоречні та непрофесійні. Ба більше, така поведінка навряд чи
допоможе продуктивно розв’язати ситуацію. Ви можете навіть
попросити кривдника розповісти, коли востаннє крики та лайка
справді спрацювали йому чи їй на користь.
Тобто апелюйте до логіки.
Оскільки ви розумієте, що кривдник свідомо маніпулює, ви не будете
піддаватися на його тактику. Не відчуватимете сорому, страху, провини
чи збентеження. Замість цього ви будете розпізнавати крики та лайку
кривдника, як ознаки його особистісних недоліків.
Так буде набагато легше залишатися впевненим у собі та відстоювати
власну позицію.
МИ НЕ СХИЛЬНІ ДО КОНФЛІКТІВ
Багатьом людям важко сказати «ні», тому що вони долають страх перед
конфліктами. Вони ненавидять конфронтацію і зроблять майже все, щоб
уникнути її. Для них сказати «так» – це швидкий і простий спосіб
припинити потенційну сварку.
Я належу до цієї тенденції. Я був вихований у дусі ненависті до
конфліктів. Коли мій співрозмовник виявляв розчарування, злість або
навіть легке роздратування, я одразу ж намагався його заспокоїти.
Якщо я говорив щось, що викликало такі почуття, то відразу ж
відмовлявся від сказаного.
Наведу приклад того, як проходили такі розмови:
Прохач: «Деймоне, можна вас попросити про послугу?»
Я: «Звичайно, що вам потрібно?»
Прохач: «Ви можете відвезти мене в аеропорт цієї п’ятниці?»
Я: «Вибачте. Я не можу цієї п’ятниці».
Прохач (сердиться): «Ви серйозно? Ви не збираєтеся мені
допомагати?»
Я (панікуючи): «Е-е-е...»
Прохач (ще більше злиться): «Ніколи і ні про що не просіть мене в
майбутньому!»
Я (відчайдушно бажаючи припинити конфлікт): «Гаразд.
Заспокойтеся. Я відвезу вас в аеропорт».
Пристати на вимогу прохача було легше, ніж стояти на своєму. Це
сталося тому, що я всіма силами опирався конфлікту. Я був готовий
поступитися, аби тільки уникнути конфронтації.
Можливо, ви вмієте співпереживати. Можливо, ви схильні говорити
людям «так», щоб вони не злилися і не розчаровувалися у вас. Ви
розумієте, що ввічливість запобігає будь-яким конфліктам.
Проблема в тому, що капітуляція задля уникнення конфлікту зміцнює
ідею про те, що ваші почуття менш важливі, ніж почуття іншої
людини. Насправді вони не менш важливі. Вас тільки змушують так
думати.
Якщо ви боїтеся конфлікту, то знайте, що є прості речі, які ви можете
зробити, щоб подолати страх. По-перше, визнайте, що гармонія не
завжди можлива. Люди мають суперечливі думки, потреби та бажання.
Тертя неминучі.
По-друге, нагадайте собі, що конфлікт – це не обов’язково погано. Це
лише вираження суперечливих поглядів. Інша річ, як людина реагує на
конфлікт (спокійно чи зі злістю).
По-третє, практикуйте говорити «ні» маленькими кроками. Почніть із
ситуацій, де конфронтації, найімовірніше, не буде. Наприклад, скажіть
продавцю в магазині одягу, що ви не хочете купувати той чи інший
товар.
Поступово вводьте ситуації, в яких відмова може викликати більшу
реакцію. Приміром, повідомте продавцю, що не хочете купувати
вживаний автомобіль.
Якщо почнете з мало ризикованих ситуацій, то розвинете
толерантність до конфліктів. Подібно до зміцнення м’язів, така
толерантність підвищуватиметься під час багаторазового
використання. Згодом ви навчитеся говорити «ні», навіть коли
стикатиметеся з людиною, схильною гніватися через відмову.
 ЗВИЧКА РОБИТИ ЛЮДЯМ ПРИЄМНЕ
Говорити «так» є вкоріненою звичкою для багатьох із нас. Це те, чого
ми вчимося робити упродовж тривалого часу. Чим довше ми це
робимо, тим більше вкорінюється звичка, поки не стає інстинктивною.
Ми робимо це «на автопілоті», погоджуючись на щось ще до того, як
усвідомлюємо це.
У певному сенсі, ми запрограмували свій мозок реагувати так, коли
нас про щось запитують.
Подумайте, коли востаннє ви погоджувалися робити те, що вас навіть
віддалено не цікавило. Чи не траплялося, що ви погоджувалися ще до
того, як подумали, як це може вплинути на вас?
Йдеться про вивчену поведінку.
Це може бути пов’язано з низкою чинників. Наприклад, у дитинстві ви,
можливо, дізналися, що якщо скажете «так», то отримаєте схвалення
від батьків або інших авторитетних осіб. Або могли помітити, що,
погоджуючись, робите інших щасливими, а це, своєю чергою, дає вам
відчуття власної гідності. Або могли виявити, що коли говорите «так»
одноліткам, то вони охочіше беруть вас у групу.
Такі «уроки» мають потужний вплив. Вони вчать нас пристосовуватися
до інших, оскільки це дає короткострокові вигоди (схвалення, почуття
власної гідності, соціальну інтеграцію). Чим більше «уроків» ми
спостерігаємо, тим потужнішим стає наше бажання повторити
результат.
Ми потрапляємо в залежність, шукаючи чергової «дози».
Хороша новина в тому, що, як і будь-якої звички, схильності
інстинктивно говорити «так» можна позбутися. Її можна скасувати. Ми
можемо перепрограмувати наш мозок так, щоб вдумливіше ставитися
до прохань, із якими до нас звертаються.
Найважливіше, як завжди, робити маленькі кроки.
Наприклад, на початку зосередьтеся на тому, щоб не відповідати
«так» відразу. Дайте собі кілька хвилин обміркувати прохання і те, як
воно вплине на ваш день. Переривання інстинктивної реакції
допоможе позбутися звички.
Далі проаналізуйте причини, які спонукають вас погоджуватися. Чи ці
причини вагомі? Наприклад, чи прагнете ви схвалення прохача? Чи
потрібна вам ця людина, щоб підтвердити почуття власної значущості?
Чи важливо для вас увійти в коло його/її друзів? Ви можете виявити,
що така вивчена поведінка (тобто автоматична відповідь «так»)
викликана тривіальними мотивами.
Нелегко змінити звичку, вироблену роками. Але це можна зробити.
Перший і, мабуть, найважливіший крок – визнати, що звичка існує.
ОПИТУВАННЯ: ЧИ ДОГОДЖАЄТЕ ВИ ЛЮДЯМ?
Давайте з’ясуємо, наскільки ви схильні говорити людям «так».
Більшість із нас на тому чи іншому рівні намагається розв’язати цю
проблему. Але існує величезна прірва, яка розділяє випадкових і
хронічних догоджальників.
Настав час з’ясувати, де на шальках терезів приземлилися ви.
Нижче є 15 тверджень. Прочитайте кожне й оцініть від одного до п’яти
балів. Поставте «1», якщо твердження суперечить дійсності щодо вас.
Запишіть «5», якщо твердження описує вас точно. Якщо твердження не
повністю описує вас, поставте «2», «3» або «4», щоб зазначити,
наскільки воно відповідає дійсності.
Після того, як визначитеся з кожним із тверджень, треба порахувати
бали. Результат покаже, наскільки ви схильні відмовлятися від власних
потреб і пріоритетів, аби догодити іншим.
– Я ніколи не висловлюю власну думку, навіть коли маю сильні
почуття з приводу чогось.
– Я завжди відчуваю потребу всміхатися й бути надмірно
доброзичливою, навіть коли злюсь.
– Можливість конфлікту мене лякає.
– Я одразу почуваюся егоїстом, коли щось роблю для себе.
– Я регулярно дозволяю друзям, колегам, родичам і навіть
незнайомцям порушувати мої особисті кордони.
– Я завжди намагаюся бути такою людиною, якою мене хочуть бачити
інші.
– Я регулярно жертвую своїм емоційним щастям заради того, щоб інші
були щасливі.
– Я боюся негативних емоцій інших щодо себе.
– Я відчайдушно хочу подобатися іншим.
– Я уникаю проявляти ініціативу.
– Відмова мене лякає.
– Я надмірно аналізую кожне рішення, переймаюся тим, яку реакцію
мої рішення викличуть в інших.
– Я відчуваю емоційне піднесення, коли отримую позитивні відгуки, і
впадаю у відчай від негативних.
– Я переконаний, що всі люди добрі, навіть якщо людина ображає мене
чи емоційно маніпулює мною.
– Коли я кажу «ні», то одразу відчуваю страх.
Давайте тепер порахуємо ваші бали і побачимо, наскільки ви схильні
говорити людям «так», навіть ціною власного щастя.
15–30 балів. Вам неважко говорити «ні». Ви приймаєте виважені
рішення щодо того, як використовувати свій час та інші ресурси, і
залишаєтеся рішучим, коли інші зневажають ці рішення. Виконання
своїх зобов’язань та обов’язків і турбота про власне щастя мають для
вас вищий пріоритет, ніж догоджання людям.
31–45 балів. Ви часом відчуваєте конфлікт, коли досягаєте особистих
та/або професійних цілей, знаючи, що можете допомогти іншим
реалізувати їхні цілі. Сказати «ні» не є для вас великою проблемою, і
ви часто відмовляєте у проханнях через необхідність. Утім Ви
говорите «так» частіше, ніж хотілося б.
46–60 балів. Ви прагнете подобатися людям, навіть якщо не
усвідомлюєте цього. Ви дуже не любите конфліктів і робите все
можливе, щоб їх уникнути. Коли ви стикаєтеся з гнівом,
роздратуванням, стражданням або незадоволенням іншої людини, ви
кидаєте все, що робите, щоб урятувати цю людину. Порятунок,
зазвичай, спричинює капітуляцію перед проханнями цієї людини.
61–75 балів. Усе, що ви робите з моменту пробудження, спрямоване на
те, щоб зробити інших людей щасливими. Ви рідко замислюєтеся про
власне щастя і готові знехтувати власними цілями й обов’язками, щоб
пристосуватися до інших. Ви не дотримуєтесь особистих кордонів,
дозволяючи людям будь-коли втручатися в ваше життя. Ідея сказати
«ні» для вас немислима, оскільки це може негативно вплинути на
інших. Ви, по суті, хронічно догоджаєте людям.
ЯКЩО ВИ ОТРИМАЛИ понад 30 балів, у мене для вас хороші
новини. Ви побачите, що тактика і стратегії, описані в Частині ІІІ: 10
стратегій, як сказати «ні» (не почуваючись при цьому бовдуром),
будуть корисними вам одразу.
Чесне попередження: реалізовувати ці поради буде нелегко. Звички
догоджати людям важко позбутися. Але це можливо незалежно від
того, наскільки глибоко вона вкоренилася у вашій психіці. Подальша
інформація з книжки «Мистецтво говорити „ні”» крок за кроком
допоможе вам змінити цей аспект вашого життя.
Скоро
Ви усвідомлюєте проблему та ступінь її впливу на ваше щоденне
життя. Ви також усвідомлюєте причини, через які ставите пріоритети
інших вище за власні. Але ви не знаєте, що робити, аби позбутися цієї
звички.
Я покажу вам, що саме робити в Частині ІІІ: 10 стратегій, як сказати
«ні» (не почуваючись при цьому бовдуром). Ми розглянемо різні
способи, як можна відмовляти витончено, врівноважено і чесно.
Чи готові ви перемогти внутрішнього догоджальника?
Якщо так, то беріть напої, влаштовуйтеся зручніше і читайте далі...

Частина ІІІ. 10
СТРАТЕГІЙ, ЯК СКАЗАТИ «НІ»
(НЕ ПОЧУВАЮЧИСЬ ПРИ ЦЬОМУ
БОВДУРОМ)
Найбільший виклик, із яким ви стикаєтеся, коли вчитеся говорити
«ні», – це подолання почуття провини, страху і сорому, що
з’являються, коли ви розчаровуєте людей. Це нелегке завдання, яке,
переважно, вимагає багаторічних тренувань.
Дехто, як і я, провів переважну частину життя, пристосовуючись до
інших. Ми навчилися ставити інших вище за себе.. Відмова від цієї
звички потребуватиме чимало часу і зусиль.
Хороша новина в тому, що це може зробити будь-хто. Якщо ви готові
застосувати тактику, якою я поділюся з вами на наступних сторінках,
то ви поступово приборкаєте схильність догоджати людям. У міру того
як ви говоритимете «ні» дедалі частіше, виявите, що це дає вам
свободу витрачати свій час на більш продуктивні і корисні справи.
Як я вже згадував, не йдеться про відмову від допомоги людям. Радше,
мета в тому, щоб навчитися говорити «ні» без почуття провини, коли
ви знаєте, що це найкраще рішення за таких обставин.
А тепер перейдімо до обговорення Стратегії № 1.
 Стратегія № 1: БУДЬТЕ ВІДВЕРТИМ І ЗРОЗУМІЛИМ
Чи зіштовхувалися ви з таким сценарієм подій?
Хтось просить вашої допомоги. Але проблема в тому, що ви завалені
проєктами. Ви знаєте, що повинні відмовити людині. Іншого варіанту
нема, зважаючи на обсяг вашої роботи.
Але ви не відповідаєте: «Вибачте. Я не можу вам допомогти».
Натомість ви вагаєтесь і врешті-решт кажете: «Еммм... можливо, але я
трохи зайнятий. Я не знаю, скільки часу зможу приділити».
Це – незрозуміла відповідь для прохача. Він або вона сприймають ваші
слова, як свідчення того, що ви зайняті, але можете розглянути запит.
А значить вас можна переконати відкласти свої обов’язки, щоб
задовольнити прохання.
Прохач, найімовірніше, скористається цією нагодою, наголосивши на
терміновості (наприклад: «Це дуже важливо, і мені зараз украй
потрібна ваша допомога!»).
Коли ви вагаєтеся перед тим, як відповісти на прохання, ви мимоволі
підштовхуєте прохача натиснути на вас. Особа, яка просить приділити
їй час, сприйме ваше вагання як ознаку нерішучості. Він або вона
зрозуміє, що вас можна переконати, навіть якщо це означає, що ви
ризикуєте вчасним виконанням своїх проєктів.
А тому завжди чітко пояснюйте, коли відхиляєте запити. Не ходіть
довкруж. Не відповідайте двозначно, сподіваючись, що це заспокоїть
прохача (не заспокоїть). Будьте відвертими.
Це не означає, що ви поводитеся нечемно. Прохач, найімовірніше,
оцінить вашу відвертість і зрозуміє, що переконувати вас марно. А
також зможе звернутися по допомогу до когось іншого.
Добре, якщо ви поясните причину відмови. Як приклад, розгляньмо дві
відповіді:
1) «Я не маю часу вам допомагати».
2) «Я не маю часу допомагати вам, бо працюю над важливою
доповіддю, яка має бути готова за дві години».
Перша відповідь спонукає прохача замислитися, чи не є ваша відмова
особистим неприйняттям. Це може призвести до протистояння, яке не
допоможе жодній зі сторін.
Друга відповідь унеможливлює кривотлумачення. Натомість
обґрунтовує ваше рішення. Прохачу воно може не сподобатися, але він
його зрозуміє.
Будьте чесними щодо причин відмови. Не піддавайтеся спокусі щось
вигадати. Оскільки, з одного боку, ви почуватиметеся винним через
брехню, а, з іншого, прохач, найімовірніше, помітить вашу нещирість і
образиться.
Найкращий підхід – бути відвертим, чесним і виявляти повагу.
НЕ ЗВОЛІКАЙТЕ З ВІДПОВІДДЮ
Стратегія № 2:
Ви можете сказати, коли хтось зволікає. Так само й інші можуть
сказати, коли це робите ви. Ніхто з нас не є таким віртуозним актором,
як нам здається.
Проте багато хто все ще піддається спокусі баритися, коли хтось
просить про допомогу. Ми знаємо, що не можемо вділити часу та/або
енергії. Ми усвідомлюємо, що врешті-решт маємо відмовити. Але
замість того, щоб прямо відповісти прохачеві, ми ходимо кругом та
навколо й відтягуємо неминуче.
Наприклад, відповідаємо запитанням: «Чи можу я повернутися до
цього пізніше?». Або говоримо прохачу: «Дозвольте мені подумати
про це, коли матиму вільну хвилину».
Часом ми робимо це з тактовності. Знаємо, що повинні відхилити
запит, але не хочемо, щоб прохач думав, що ми відмовляємо йому або
їй. Не хочемо, щоб людина вважала це особистим.
Часом робимо це зі страху. Боїмося, що відмова поставити потреби
прохача вище від власних спричинить конфронтацію. Тому ми
зволікаємо, сподіваючись зменшити наслідки відмови.
Часом же зволікаємо, бо щиро хочемо допомогти людині, але не
знаємо, як це зробити. Ми баримося, сподіваючись розібратися, як
виконати власні зобов’язання і при цьому задовольнити прохача.
Зволікання – погана ідея з кількох причин. По-перше, це вводить в
оману прохача. Спонукає його або її сподіватися на вас, хоч
малоймовірно, що ви зможете допомогти.
Коли прохач зрозуміє, що не дочекається допомоги і його час було
витрачено даремно, він буде роздратований.
По-друге, зволікання створює враження нерішучості. Коли ви прямо не
відмовляєте, прохач може стати більш наполегливим, вважаючи, що
вас можна переконати.
По-третє, зволікання знижує вашу продуктивність, відтерміновуючи
розв’язання ситуації. Це змушує вас витрачати більше часу на відмову.
Коли хтось просить вас про допомогу, а ви знаєте, що повинні
відмовити, не гайте часу. Говоріть прямо і чітко. Це може викликати
дискомфорт. Це може навіть спонукати прохача відповісти гнівно. Але
ви не можете контролювати ні його реакцію, ні емоції, що стоять за
нею.
Щира й пряма відмова – вияв поваги. Це також не дає проханню
нависати над головою темною, зловісною хмарою.

Стратегія № 3: ЗАМІНЮЙТЕ СЛОВО «НІ» ІНШИМ СЛОВОМ

Відмова може мати негативні наслідки, навіть якщо ви промовляєте її
приязно. Наприклад, прохач може образитися, якщо слово «ні»
асоціюється в нього з особистою відмовою, оскільки вона зачіпає його
самолюбство.
Ці реакції можуть виникнути незалежно від того, наскільки тактовно
ви відмовили. У слові «ні» закладено остаточність. Багато людей
погано підготовлені до того, щоб почути його, вони не вміють
прийняти «ні» врівноважено і з розумінням.
Часто спілкуючись із такими людьми, ми усвідомлюємо, що відмова їм
дорого обійдеться. Часто ці люди гніваються й розповідають колегам,
що ми негнучкі і не бажаємо допомагати. Це може спалити мости,
поставити під загрозу нашу репутацію і вплинути на нашу кар’єру.
Тож чи варто дивуватися, що нам важко відмовляти людям?
Хороша новина в тому, що можна відмовляти, не вживаючи слова «ні».
Потрібно лише знайти різні способи донести одне й те саме
повідомлення.
Припустімо, родич просить вас відвезти його в аеропорт. Ви можете
просто відмовити, щиро пояснивши причину. Якщо він співчуває
вашим обставинам, цього буде достатньо.
Але, припустімо, ви знаєте з минулого досвіду, що він
малоприємний у спілкуванні. Він схильний сприймати «ні» як
особисту відмову і, найімовірніше, розсердиться. Як же тоді
безпечно відхилити його прохання? Ось кілька прикладів:
«Я не можу зараз взяти на себе додаткове зобов’язання, тому що
зосереджений на пріоритетному проєкті».
Така відповідь свідчить, що ви зайняті і не можете відволіктися від
роботи.
«Я б хотів вам допомогти, але зараз завалений завданнями у проєкті».
Така відповідь дає зрозуміти родичу, що він важливий для вас, але є
поважна причина, через яку ви не можете подбати про нього.
«Люди, які залежать від мене, чекають, щоб я завершив цей проєкт.
Якщо я відмовлюся від нього, щоб допомогти вам, я їх підведу».
Ця відповідь пояснює, що ви змушені відхилити прохання через
попередні зобов’язання. Більшість людей вагалася б, перш ніж
просити вас відмовитися від своїх зобов’язань.
Зверніть увагу, що в жодному з наведених прикладів не
використовується слово «ні». Це слово важко вимовити, тому що його
важко почути. Відхилення запитів без прямої відмови здатне
пом’якшити удар. Це може розрядити будь-яке потенційне
протистояння з прохачем.
Цей підхід може ефективно спрацювати для будь-яких відмов: просять у
вас грошей, або ж вашого часу, чи вашої праці.

Стратегія № 4: НЕ ВИПРАВДОВУЙТЕСЯ
Я розумію спокусу.
Хтось просить вас допомогти. Ви не можете витрачати час, тому
повинні відмовити. Але не хочете, щоб людина подумала, нібито ви її
відштовхуєте, тому намагаєтеся придумати виправдання. Наприклад...
«Я не можу відвезти вас в аеропорт, бо моя машина в ремонті».
«Я не зможу допомогти вам завтра переїхати, бо в мене болить
спина».
«Я не можу пожертвувати кошти на прощання з Томом, тому що в
мене немає готівки».
«Я не можу посидіти з вашими дітьми, бо мушу допізна затриматися
в офісі».
«Я не можу допомогти вам сьогодні зібрати колоду, бо пообіцяв
дітям повести їх у кіно».
Ви зрозуміли, про що я.
Відмовки – це спроба ввести в оману того, хто звертається до вас по
допомогу. Оскільки ваша машина в порядку, спина здорова, у вас є
гроші в гаманці або в сумочці, ви плануєте піти з офісу о 17:00, а ваші
діти навіть не здогадуються, що ви ведете їх у кіно.
Тобто ви вигадували відмовки, щоб виправдати небажання чи
неможливість допомагати.
Такий підхід спричиняє дві проблеми. По-перше, ви, найімовірніше,
відчуватимете провину за те, що ввели прохача в оману. Гірше того,
прохач може зрозуміти ваш обман. Пам’ятайте, як я й зазначав у
Стратегії № 2: не зволікайте, ніхто з нас не є настільки майстерним
актором, як ми собі уявляємо. Урешті-решт ми ризикуємо заробити
репутацію людини, якій не можна довіряти.
По-друге, це живить ґрунт для перемовин, які вимагають часу і зусиль.
Припустімо, ваш сусід просить вас допомогти йому сьогодні вдень
збудувати терасу.
Ви відмовляєте, пояснюючи, що обіцяли повести дітей у кіно. А він
відповідає: «Добре. Допоможеш мені завтра?»
Що ви будете робити далі? Один із варіантів – придумати ще одну
відмовку (наприклад, «Я не можу допомогти, тому що мені потрібно
відвезти дружину до лікаря»). Але виглядатимете ви нещиро.
Ви, по суті, загнали себе в кут.
Найкраще – просто сказати «ні», не піддаючись спокусі щось додати.
Це не має сприйматися, як грубість чи злість. Навпаки, ввічлива
прямота засвідчує повагу.
Крім того, це постійно підвищує вашу впевненість у собі. Це дасть вам
змогу легше відмовляти в майбутньому.

Стратегія № 5: ВІЗЬМІТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ

Чи помічали ви коли-небудь, як легко сказати: «Не можу», – коли хтось
просить приділити йому час, позичити грошей або ж попрацювати на
нього? Дехто відповідає майже автоматично. Це рефлекс. Ми
говоримо: «Не можу», – ще до того, як встигаємо обміркувати, що це
означає.
Переважно ми справді можемо допомогти. У нас є технічна
можливість це зробити. Ми можемо пожертвувати своїм часом. Ми
можемо дати гроші. І, попри фізичні недуги, ми можемо
запропонувати свою працю. Але, коли ми відмовляємо, ми обираємо
сказати: «Я не можу».
Така реакція дає нам змогу уникати відповідальності за свої рішення.
Ми звикаємо відмовляти людям, не подаючи своє рішення як
особистий вибір.
На мою думку, це шкідливо в довгостроковій перспективі. Якщо ми
уникаємо відповідальності за рішення відмовити комусь, ми ніколи не
відчуємо себе по-справжньому наділеними почуттям особистої свободи
дій. Щоразу, коли ми говоримо: «Я не можу», – ми тренуємо свій розум
уникати відповідальності. «Я не можу» означає, що на нас впливають
зовнішні обмеження.
З часом це призводить до появи хибного відчуття, що ми не
контролюємо ситуацію. Ми починаємо вірити, що зовнішні чинники
підривають наш авторитет, а наші рішення не є справді нашими.
Це звужує можливості і позбавляє повноважень. А ще може мати
значний негативний психологічний вплив на нашу поведінку й думки.
Хороша новина в тому, що є просте, якщо не сказати легке, рішення. Коли
ви не можете задовольнити чиєсь прохання чи прийняти запрошення,
озвучуйте рішення як особистий вибір. Не кажіть прохачеві: «Я не можу».
Оберіть іншу відповідь: «Я не хочу».
Назвіть причину, якщо вважаєте, що це допоможе зменшити
потенційно ворожу реакцію. (Переконайтеся, що ваша причина щира, а
не просто відмовка.) Важливо, щоб ви відповідали за своє рішення.
Така реакція на прохання, яке ви не можете задовольнити, є
свідченням вашої волі та особистого авторитету. Ви не звинувачуєте
зовнішні обмеження у своїй відмові допомогти. Ви робите свідомий
вибір щодо того, як витрачати власні час, енергію та інші обмежені
ресурси.
Чим більше ви будете використовувати формулювання, які виражають
вашу волю, тим упевненіше ви будете відмовляти в проханнях, які
суперечать вашим потребам і переконанням. І тим більше поваги
викликатимете в тих, хто звертається до вас задля допомоги.

ПОПРОСІТЬ ЛЮДИНУ ЗВЕРНУТИСЯ ДО ВАС

Стратегія № 6:
ПІЗНІШЕ
Це не тактика зволікання. Радше, спосіб повернутися до прохання,
коли у вас буде більше часу. Це також дає змогу покласти
відповідальність на прохача, оцінюючи нагальність його запиту.
Скажімо, до вашого кабінету вривається заклопотаний колега і
вигукує: «Мені дуже потрібна твоя допомога в цьому проєкті».
Оскільки ви зайняті власними завданнями, ви не можете приділити
йому увагу в цей момент. Але, ймовірно, зможете після завершення
своєї роботи. А тому відповідаєте:
«Зараз я не маю часу вам допомогти. Але зайдіть до мене після 16:00,
тоді буде спокійніше».
Такою відповіддю ви усуваєте тиск прохача. Ви можете займатися
власними обов’язками, не замислюючись над тим, чи захочете
виконати запит. Ви можете повернутися до нього пізніше і прийняти
остаточне рішення, навіть якщо врешті вирішите, що не хочете
допомагати.
Це також свідчить про вашу готовність принаймні розглянути
прохання. Ви не відкидаєте його або її, не відмахуєтеся від прохання.
Навпаки, показуєте, що вам не байдуже, ви зацікавлені і, можливо,
готові допомоги.
Зауважте, що ви не зобов’язані відповідати «так», коли прохач
звернеться знову. Можливо, це допоможе зменшити його очікування.
Часто такий підхід призводить до одного з двох результатів. Перший:
прохач спробує знайти допомогу в іншому місці. Це чудово для всіх
учасників процесу. Ви не відволікаєтесь від власних завдань, а людина
отримує бажану допомогу більш своєчасно.
Другий: прохач вирішує завершити проєкт без сторонньої допомоги.
Людина усвідомлює, що володіє потрібними знаннями, і переконується,
що зможе рухатися вперед самостійно.
Звичайно, якщо особа зв’яжеться з вами, ви зможете вирішити, чи
варто погоджуватися на таку пропозицію. Адже у вас буде достатньо
часу, щоб розглянути прохання й обміркувати, чи не завадить надання
допомоги досягненню ваших цілей.
Стратегія № 7: НЕ ОБМАНЮЙТЕ ЩОДО СВОЄЇ ЗАЙНЯТОСТІ
Я розумію спокусу. Хтось просить вас зробити те, чого ви воліли б
уникнути. Як чесна людина, ви хотіли б сказати йому про це
якнайшвидше. Проблема в тому, що ви боїтеся, що чесність може його
або її образити, засмутити або ж обурити.
Тож ви вдаєтеся до обману.
Наприклад, говорите: «Вибачте. Я не можу відвезти вас в аеропорт,
тому що в мене зустріч з лікарем». Насправді ж ви не плануєте
відвідувати лікаря. Виправдання – це лише спосіб ухилитися від
прохання.
Це маленька, нешкідлива брехня. Ви говорите собі, що нікого не
кривдите. Є набагато гірші гріхи, ніж брехня про свої можливості.
Але вона має наслідки. Коли ви говорите цю маленьку, нешкідливу
брехню, ви підриваєте почуття особистого авторитету. Ви привчаєте
себе боятися того, що подумають про вас інші.
Припустімо, що справжня причина відмови в тому, що ви не любите
їздити в аеропорт. Крім того, ви не хочете уславитися
людиною-«таксі», до якої всі звертаються.
Ось як ви можете висловити ці почуття:
– «Я не хочу їхати в аеропорт, тому що я не витримую трафіку на
автостраді».
– «Я не хочу їхати в аеропорт, тому що дорога туди й назад займе
три години».
– «У мене був жахливий тиждень, і я планував сьогодні відпочити.
Тому я відмовлюся».
– «Я відмовлюся. Я не хочу бути тим, кого всі просять відвезти в
аеропорт».
На перший погляд, ці відповіді можуть здатися неввічливими. Але це
не так. Ви говорите прямо, що свідчить про повагу. Показуєте прохачу,
що цінуєте його настільки, аби бути відвертим. Ви вірите, що він або
вона поважатиме ваші почуття й бажання.
Але найважливіше – ви тренуєтеся довіряти власному авторитету.
Замість того, щоб обманювати про свою зайнятість і відчувати
провину через це, ви розвиваєте почуття особистої відповідальності.
Ви вчитеся покладатися на власні міркування, коли вирішуєте
погоджуватися на прохання і запрошення чи відмовлятися від них.
Чим більше ви розвиватимете і зміцнюватимете цю впевненість і
рішучість, тим менше перейматиметеся тим, як прохач відреагує на
вашу відмову. Ви зрозумієте, що доки відхиляєте прохання витончено,
чесно та з повагою, реакція прохача не є вашою відповідальністю.
Стратегія № 8: ЗАПРОПОНУЙТЕ АЛЬТЕРНАТИВУ
Ніхто не любить, коли його залишають у підвішеному стані. Коли ви
говорите «ні», дайте прохачеві інший варіант. Це значно пом’якшить
його розчарування через ваші нездатність або небажання допомоги.
Припустімо, що ваш колега Джон заходить до вашого офісу і просить
допомогти йому з проєктом. Ви зайняті робочими обов’язками і тому
плануєте відмовити йому. Але замість того, щоб залишити його в
підвішеному стані з простим «ні», ви хотіли б дати йому підказку.
Варіанти, зазвичай, полягають у згадці інших осіб, які могли б
допомогти замість вас. Наприклад:
– «Я пас, Джоне. Але ти можеш попросити Тоні. Я знаю, що в нього є
вільний час, і, можливо, він зможе тобі допомогти».
– «Я хочу допомогти, але завалена роботою до 16:00. Якщо справа
дуже нагальна, зателефонуйте Шеллі. Можливо, вона допоможе вам
одразу ж».
– «Ваш проєкт звучить складно, Джоне. Я зосереджений на власних
завданнях, і не хочу відволікатися і втрачати темп. Але знаю, що
Марк і Сандра шукають виклик, у який можна вчепитися зубами».
Якщо ви вже допомагаєте прохачу з певним завданням чи проєктом,
варіанти рішення можуть бути «одне» або «інше». Наприклад:
«Джоне, я ледве тримаюся на плаву, допомагаючи тобі з проєктом
ABC. Я можу продовжувати допомагати тобі з ним або ж
допомогти з новим. Але не з обома. Над яким із них ти хочеш, щоб я
працював?»
Якщо допомога прохачу вимагає виконання кількох завдань,
запропонуйте як альтернативу виконати окремі з них. Наприклад:
«Джоне, я хочу допомогти, але в мене немає часу на створення
презентації PowerPoint, підготовку експертів і керування командою
тестувальників. Утім я з радістю зроблю для вас презентацію.
Домовились?»
Такий підхід працює не лише в офісному середовищі. Він працює з
друзями, родичами, сусідами і навіть із незнайомцями. Пропонуючи
прохачу альтернативу, ви показуєте йому або їй, що вам не байдуже.
Ви також зменшуєте розчарування прохача відмовою.
Майте на увазі, що ви не зобов’язані надавати прохачу альтернативу.
Це акт доброї волі. Не більше. Але, ймовірно, запропоновану
альтернативу – чи то рекомендування когось іншого, чи то менший
обсяг допомоги – зустрінуть вдячно.
Стратегія № 9: ЗАПРОПОНУЙТЕ ІНШУ ЛЮДИНУ, ЯКА МАЄ ВИЩУ
КВАЛІФІКАЦІЮ
Часом ви отримуватимете запити, з якими інші впораються краще.
Відхилення таких запитів корисне для всіх. Ви заощаджуєте час і
можете зосередитися на власних проєктах та інтересах; прохач
отримує потрібну спеціалізовану допомогу; особа, до якої ви
спрямовуєте прохача, має можливість проявити професіоналізм.
Існує багато причин для спрямування прохачів до інших осіб.
Наприклад, ви знаєте когось, хто має більший досвід у цьому питанні,
ніж ви.
Припустімо, ваша подруга Джоан, письменниця, просить вас
покритикувати її новий рукопис. Повноцінна критика вимагає не лише
часу, але й пильної уваги до темпу, діалогів, умотивованості точок зору
персонажів та інших елементів оповіді. Це можливість спрямувати
Джоан до когось більш кваліфікованого. Наприклад, ви можете
сказати:
«Джоан, оскільки я ніколи не критикував рукописи, я б не хотів
критикувати ваш. Я в цьому не профі. Але моя подруга Сьюзан
займається цим задля розваги. Б’юся об заклад, вона буде рада
допомогти».
Зверніть увагу, що ви не просто говорите «ні» і залишаєте Джоан у
підвішеному стані. Хоча ви й відхиляєте її прохання, ви допомагаєте
їй, спрямовуючи до кваліфікованого і потенційно цінного ресурсу.
Наведу ще один приклад: припустімо, ви менеджер, і ваш колега
Стівен просить вас переглянути його фінансовий аналіз конкретного
проєкту. Ви не експерт із цього питання. Але, на щастя для Стівена,
знаєте когось, хто ним є. А тому можете відповісти так:
«Я не хочу братися за це, тому що погано розуміюся на фінансах. Але
Тобі з бухгалтерії – справжній професіонал. Попроси його
переглянути твій аналіз. Скажи, що це моє прохання».
Знову ж таки, ви не залишаєте Стівена без варіантів. Ви рекомендуєте
йому того, хто справді зможе допомогти. І ви пом’якшуєте знайомство,
кажучи, щоб він згадав ваше ім’я Тобі.
Часом є сенс спрямувати прохача до когось, хто працює над подібним
проєктом або має схожі інтереси.
Припустімо, що ваш двоюрідний брат – назвемо його Франклін –
запрошує вас зіграти в гольф. Ви не цікавитесь гольфом і тому хочете
відхилити запрошення. Але замість того, щоб залишити кузена в
підвішеному стані, ви згадуєте про спільного друга Тома, який любить
грати в гольф. Ви можете сказати Франкліну так:
«Не люблю гольф, тому я пас. Але ви ж пам’ятаєте Тома, так? Він
обожнює гольф. Якщо він буде вільний, то залюбки зіграє з вами».
Спрямовуючи прохача до когось іншого – зокрема, до того, хто має
вищу кваліфікацію, ніж ви, або поділяє інтереси прохача – ви
допомагаєте, навіть якщо відхиляєте його або її запит. Це чудовий
спосіб сказати «ні» без почуття провини. Вказуючи прохачу на більш
підходящого партнера або ресурс, ви робите йому послугу.
Стратегія № 10: РОЗКАЖІТЬ ПРО БРАК ЧАСУ
Це один із моїх улюблених способів сказати «ні». Він позбавляє
прохача можливості тиснути на мене.
Ось як це працює.
Припустімо, що ваш список справ містить завдання та проєкти, які
займуть більшу частину дня. Ви знаєте це, бо вмієте оцінювати кількість
часу, потрібного для виконання різних завдань.
Припустімо, ваш друг просить допомогти йому переїхати. Ви
припускаєте, що переїзд займе не менше, ніж три години. А тому ви
ніяк не можете виконати цю роботу, буручи до уваги ваш список справ.
Ви повинні відмовити другу.
Один зі способів зробити це – просто сказати: «У мене немає
достатньо часу, щоб допомогти вам з переїздом». Але це,
найімовірніше, спонукатиме вашого друга спробувати домовитися:
«Ну давайте, це займе лише годину. Ви ж можете приділити годину,
чи не так?»
Ви справедливо заперечите: «Годину?! Це займе не менше, ніж три
години».
У цей момент ваш друг може сказати: «Знаєте що? Допоможіть мені
годинку, а потім можете піти». І далі по колу.
Ви можете замкнути цей процес, описавши другові свій день і
пояснивши, чому вам бракує часу, щоб допомогти. Наприклад, можете
сказати:
«Я був би радий допомогти в будь-який інший день. Але сьогодні не
можу. Подивіться на мій графік. До 17:00 мені треба завершити два
великих проєкти, по дві години на кожен. Також маю три зустрічі,
кожна з яких триватиме щонайменше 45 хвилин, а можливо, й довше.
По обіді в мене півгодинний конференц-дзвінок. А ще потрібно
зробити кілька дзвінків, відповісти на купу електронних листів і десь
встигнути пообідати. Я буквально не встигаю сьогодні допомогти
вам переїхати».
Для того, щоб такий підхід був ефективним і не викликав почуття
провини, ваш день справді має бути насиченим. Тобто не варто просто
вигадувати справи, щоб здаватися зайнятим.
Докладно описуючи свою завантаженість, ви даєте зрозуміти прохачу,
що у вас є й інші обов’язки. Відмовитись від них – не варіант. При
цьому прохач не відчуває, що ви відмовляєте йому або їй. Навпаки,
розуміє вашу щирість.
Мало хто з прохачів намагатиметься тиснути на вас, як тільки зрозуміє,
наскільки ви завантажені.
Бонусна стратегія № 1: БУДЬТЕ РІШУЧИМИ
Ви неминуче зіткнетеся з людьми, які відмовляться приймати «ні» як
відповідь. Вони будуть наполягати, коли ви відхилятимете їхні
прохання. Вони намагатимуться схилити вас до прийняття їхніх
запрошень. Вони можуть використовувати емоційні маніпуляції або
навіть відверте залякування, щоб змусити вас пристосуватися до них.
По-перше, усвідомте, що ви не можете контролювати поведінку інших
людей. Якщо хтось продовжує наполягати після вашої відмови,
нагадайте собі, що наполегливість людини не має нічого спільного з
правильністю вашого вибору. Деякі люди просто настирливі.
По-друге, в той момент, коли ви передумаєте щодо свого рішення,
настирливий прохач, найімовірніше, це помітить і стане
наполегливішим. Він або вона побачать можливість і будуть схильні
скористатися нею.
А тому, якщо ви вирішили відхилити запит, важливо залишатися
непохитним у своєму рішенні. Якщо ви прийняли рішення з
правильних міркувань, у вас немає причин сумніватися в собі.
Один зі способів відстояти свою позицію, коли прохач стає
настирливим, – визнати його настирливість. Наприклад, ви можете
сказати:
«Шерон, я знаю, що ти не любиш чути «ні» і схильна наполягати на
своєму. Але я не збираюся змінювати думку».
Інша тактика полягає в тому, щоб ставити гострі запитання, які
змушують прохача обґрунтовувати прохання до вас. Наприклад, ви
можете запитати:
«До кого ви ще зверталися по допомогу?»
Або:
«Через брак досвіду, я не найкраща людина, до якої можна звернутися
по допомогу щодо цього завдання. Ви вже зверталися до Карла чи до
Джанет, наших експертів-резидентів?»
Часом прохач продовжує наполягати навіть після того, як ви чітко й
рішуче сказали «ні». Він може спробувати домовитися з вами. Може
навіть вимагати пояснити причину відмови.
За таких умов можна бути більш наполегливим. Не бійтеся давати
відсіч. Наприклад, ви можете відповісти:
«Послухай, Семе. Я заощаджу твій час. Я не збираюся допомагати
тобі з цим проєктом. І можу гарантувати, що не передумаю».
Ви не повинні відчувати провину за те, що так реагуєте. Це зовсім не
грубо. Ви прямо говорите прохачу, що його зусилля змусити вас
відмовитися від прийнятого рішення, марні.
Ймовірно, прохач буде здивований вашою прямотою. Зауважте, що
така відповідь – не відображення правильності чи неправильності
вашого рішення. Це просто реакція, на яку ви не можете вплинути.
Залишатися рішучим, коли відмовляєте, – додаткова перевага. Якщо
будете робити це послідовно, люди поступово зрозуміють, що вами не
можна маніпулювати, залякувати або інакше тиснути на вас, щоб ви
змінили думку.
Бонусна стратегія № 2: БУДЬТЕ ВВІЧЛИВИМИ
Важко залишатися ввічливим, коли прохач стає грубим і вимогливим.
Виникає спокуса відповісти йому так само, хоча б для того, щоб
показати, що ви не слабак. Стриматися важко.
Але це має вирішальне значення, якщо ви хочете керувати тим, як
вас сприймають інші. Реагуючи нечемно, ви можете зашкодити
своїй кар’єрі або взаєминам з іншими людьми.
Припустімо, ви неввічливо відповіли колезі, який звернувся до вас по
допомогу. Він або вона може зробити висновок про вашу
непрофесійність і поділитися цією думкою з працівниками офісу.
Припустимо, родич запрошує вас на вечірку, а ви відмовляєтесь,
зробивши в’їдливе зауваження. Як мінімум, ви, ймовірно, вразите його
або її почуття. Ви також можете припустити, що він або вона
поділиться вашою відповіддю («прикрасивши» її) з іншими родичами.
Припустімо, друг просить вас допомогти йому з переїздом. Ви не
любите таких прохань, бо вони змушують почуватися так, ніби вас
сприймають як належне. Ви розчаровані, а тому грубо відмовляєте. Це
обов’язково вплине на вашу дружбу (принаймні, доти, доки ви не
вибачитеся).
Ви можете бути напористим і ввічливим одночасно. Перше інформує
прохача, що ви впевнені у своїх рішеннях. Друге демонструє йому повагу,
що зменшує ймовірність ворожої відповіді.
Крім того, ввічливість засвідчує, що ви володієте собою. Ви не схильні
до спалахів гніву. Замість цього ви зберігаєте діловий професіоналізм,
до якого важко доскіпатися. Наприклад, ви можете сказати:
«Дякую, що звернулися до мене по допомогу. Я ціную вашу довіру. Річ у
тім, що я зайнятий до 16:30. Ви можете поспілкуватися зі мною?»
Такий підхід знижує напругу, і тим самим нівелює ймовірність
негативної реакції. Висловлюючи вдячність, ви демонструєте
прихильність. Пропонуючи прохачеві зв’язатися з вами пізніше, коли
будете вільні, виявляєте готовність допомогти, хоча б на ваших умовах.
Коли ви говорите комусь «ні», ввічливість і напористість працюють
пліч-о-пліч. Ви побачите, що ввічливість спонукає людей сприймати
вас як поважну, співчутливу та уважну людину. Ці риси, своєю чергою,
спонукатимуть їх приймати ваше «ні» за чисту монету.
Бонусна стратегія № 3: ОПИРАЙТЕСЯ СТРАХУ ЩОСЬ ВТРАТИТИ
Синдром втрачених можливостей мотивує багатьох говорити «так»,
навіть коли нам не вистачає часу, енергії або грошей, щоб зробити це
без нарікань. Ми здригаємося від самої лише думки, що вигода може
вислизнути нам із рук. Тому говоримо «так», коли знаємо, що повинні
сказати «ні».
Наприклад, ми приймаємо запрошення на вечірку, бо, можливо, там
буде людина, з якою ми хочемо познайомитися. Ймовірність того, що
ця людина прийде, невелика, але ми не хочемо пропустити її, якщо
вона з’явиться.
Або ми погоджуємося взятися за великий проєкт в офісі, тому що це
може посприяти підвищенню в майбутньому. Насправді шанси, що це
станеться, мізерні. Але ми погоджуємося, тому що не хочемо втратити
найменший шанс.
На думку психологів, страх щось пропустити є серйозним настільки,
щоб викликати тривогу в багатьох людей. Він може стати причиною
компульсивної поведінки, такої як перевірка електронної пошти та
повідомлень у Facebook кожні кілька хвилин.
Більшість певною мірою бореться з цим синдромом. Важливо визнати,
що він спонукає нас погодитися без попереднього обмірковування, чи
гарна це ідея.
Припустімо, у вас є можливість керувати новим проєктом на роботі.
Ви схильні погодитися, бо це може посприяти просуванню вашої
кар’єри.
Але, ймовірно, існують приховані витрати, пов’язані з управлінням
цим проєктом. Наприклад, погодившись на цей проєкт, ви повинні
відмовитися від інших, хоча деякі з них можуть дати кращі шанси на
кар’єрне зростання.
Крім того, подумайте про свою готовність, враховуючи чинний
порядок денний. Чи маєте ви достатньо часу, щоб взятися за інший
проєкт? Якщо ні, то його виконання може зашкодити вашим поточним
обов’язкам. Відставання від графіка та неякісна робота радше
зашкодять кар’єрі, аніж допоможуть їй.
Проаналізуйте, чи не підштовхує вас страх втрати можливості
погоджуватися тоді, коли краще відмовлятися. Якщо так, ви повинні
навчитися контролювати його.
Для цього потрібен час і терпіння, і, можливо, трохи сміливості.
Наступного разу, коли вам інстинктивно захочеться сказати «так» на
пропозицію, прохання чи запрошення, зупиніться. Витратьте хвилинку,
щоб все обміркувати. Ви готові погодитися, бо існує ймовірність
високих дивідендів? Чи просто боїтеся втратити можливість?
Змиріться з тим, що багато можливостей тільки здаються
багатообіцяючими, але є марною тратою часу та енергії. Ви, певно,
знаєте це з власного досвіду. Коли ваш внутрішній опортуніст
піднімає голову, майте мужність сказати «ні», навіть якщо це
означає, що ви можете щось втратити.
Спочатку буде важко, особливо якщо ви боретеся з синдромом
втрачених можливостей. Але будьте певні, з часом і послідовним
застосуванням полегшає.
І як тільки ви успішно приборкаєте страх щось втратити, вам буде
легше відмовитися від прохань, які загрожують марно розпорошити
ваші зусилля.
Бонусна стратегія № 4: ГОВОРІТЬ «НІ» ЗА КАТЕГОРІЯМИ
Чи регулярно ви отримуєте типові запити? Коли до вас звертаються з
ними, чи часто ви хочете одразу ж відмовити? Якщо так, то ця
стратегія заощадить вам чимало часу. До того ж прохач не
розсердиться, бо не сприйме відмову на свій карб.
Ось як це працює:
Припустімо, до вас регулярно звертаються колеги з проханням
допомогти з проєктами, пов’язаними з бухгалтерським обліком. Такі
проєкти виходять за межі ваших посадових обов’язків. Але колеги
знають, що ви вивчали бухгалтерський облік у коледжі, і тому
вважають вас обізнаним фахівцем.
Проблема в тому, що до вас звертаються так часто, що це заважає вам
займатися власними обов’язками.
Одне з рішень – відмовитися від таких запитів. З часом колеги
дізнаються про ваше рішення і шукатимуть допомоги в інших місцях.
Ця стратегія ефективна не лише на робочому місці. Вона може
працювати і в особистому житті. Для мене це спрацювало.
Згадайте розділ «Моє минуле життя, коли я догоджав людям». Ви,
мабуть, пам’ятаєте, що під час навчання в коледжі я був тим, хто
допомагав іншим переїжджати.
Я мав пікап і був схильний відповідати «так» на будь-яке прохання. Ці
два чинники зробили мене ідеальним кандидатом для цієї роботи.
Однак у певний момент я почав обурюватися, бо відчув, що мене
сприймають, як належне. Тому перестав допомагати з переїздами.
Коли мене просили допомогти, я просто відповідав: «Я більше не
допомагаю людям переїжджати».
Минуло трохи часу, і мене перестали цим турбувати. І що важливо, я
не втратив жодного справжнього друга. Не став об’єктом презирства
чи насмішок. До мене просто перестали звертатися з такими
проханнями.
Ви також можете відхиляти запити в певний час доби. Повертаючись
до нашого попереднього прикладу, припустімо, що ви готові й далі
допомагати колегам у проєктах, пов’язаних з бухгалтерським обліком.
Але вирішили не розглядати ці прохання в період з 9:00 до 12:00, тобто
в найбільш продуктивний час.
Або ж ви можете відмовитися від усіх прохань, які потребують понад
30 хвилин вашого часу упродовж робочого тижня. Наприклад, ви
готові допомогти другу спакувати кілька коробок для переїзду. Але не
хочете везти ці коробки до його нового місця проживання дві години.
Коли ви починаєте відмовляти в проханнях за певною ознакою, ви
обнуляєте очікування оточуючих щодо вас. Колеги, друзі та родичі з
часом зрозуміють, що ви завжди відмовляєте в таких проханнях, і
перестануть звертатися з ними.
Ця стратегія також спрощує процес відмови. Вам більше не потрібно
розглядати кожен запит окремо. Якщо він відповідає визначеному
критерію (наприклад, запит потребує понад 30 хвилин вашого часу), ви
автоматично відхиляєте його.
Ті, хто просить приділити їм час або увагу, позичити грошей або ж
попрацювати на них, не можуть обґрунтовано вважати ваше рішення
особистою відмовою. Зрештою, ви відхиляєте тип прохання, а не
прохача.
Подумайте про прохання, які ви регулярно отримуєте вдома чи на
роботі. Якщо вони обтяжують вас і забирають занадто багато часу,
спробуйте класифікувати найгірших порушників. Потім ухваліть
рішення відхилити всю категорію.
Ви можете бути здивовані тим, як легко сказати «ні», не відчуваючи
провини, якщо використовуватимете цей підхід.
ВИ НЕ ВІДПОВІДАЄТЕ ЗА РЕАКЦІЮ ІНШИХ
Одним із найбільших каменів спотикання для тих, хто допомагає
іншим, стає відповідальність за почуття прохачів. Вони бояться, що
відмова розчарує і розсердить людей. Цей страх спонукає їх регулярно
ставити пріоритети інших вище за власні.
Така тенденція може бути зумовлена низкою чинників. Наприклад,
людина може відчайдушно хотіти подобатися іншим. Вона може
шукати чужого схвалення, а згода – найпростіший шлях до цього. Або
догоджальник може мати низьку самооцінку і вважати, що щастя
інших важливіше, ніж його власне.
Тому він або вона говорять «так» навіть тоді, коли сказати «ні» було б
явно кращим варіантом.
Якщо ви хочете навчитися говорити «ні» впевнено й без почуття
провини, життєво важливо окреслити емоційні кордони. Ви маєте
уникати відповідальності за почуття інших і зняти з себе провину за
їхні негативні реакції.
Якщо ви відхиляєте прохання ввічливо та з повагою, ви не повинні
почуватися відповідальними, якщо прохач погано на це відреагує. Ви
не причина страждань і гніву цієї людини, навіть якщо вона
намагається переконати вас у протилежному. Її емоції викликані
обставинами, які ви не контролюєте.
Наприклад, у прохача міг бути жахливий день, а ваша відмова стала
останньою каплею, яка вивела його з рівноваги. Або він може
відчувати сильний стрес, бо не вміє планувати час. Або ж прохач
посварився з чоловіком чи дружиною, й негативні емоції наклалися на
цю ситуацію.
Зрештою, ви не контролюєте емоції інших, а отже, не можете бути
винними через їхні реакції.
Зрозуміло, що навмисне заподіяння комусь болю – це зовсім інша річ.
Якщо ви поводитеся грубо або нешанобливо, очікуйте негативної, а
можливо, навіть ворожої реакції у відповідь. Некультурність породжує
некультурність.
Але якщо ви залишаєтеся ввічливим, відвертим і щирим, відмовляючи,
а прохач відповідає вороже, не беріть це близько до серця.
Негативні почуття, що спонукають до войовничості, йдуть із глибини
душі прохача, і над цим ви не маєте жодної влади.
ВАШІ ЧАС ТА ІНТЕРЕСИ Є ЦІННИМИ
Люди, які догоджають, часто ставлять потреби інших вище за власні,
бо вважають, що чужі час, інтереси, думки та цілі вартують більшого,
ніж їхні. Я знаю це з власного досвіду. Я сам так думав.
Це проблема самооцінки.
Людина, яка бореться з низькою самооцінкою, вважає, що інші люди
важливіші за неї. Як наслідок, такій людині бракує впевненості, щоб
діяти у власних інтересах. І через це їй важко сказати «ні».
Дуже важливо, щоб ви визнали власну цінність. Це не просто питання
підвищення самооцінки. Визнання своєї цінності ставить вас на рівні з
усіма, хто вас оточує. І ви мусите усвідомити, що ваші час, інтереси,
думки та цілі вартісні настільки ж, наскільки й в інших.
Як тільки ви приймете цю обставину як істину, вам стане легше
відмовляти, не відчуваючи докорів сумління. І, що важливо, ви
зможете робити це, не замислюючись, чи заслуговують ваші рішення
на схвалення прохачів.
Коли ви маєте розвинене почуття власної гідності, ви, природно,
почуваєтеся впевненіше. І це може додати вам сміливості стояти на
своєму, коли ви стикаєтеся з емоційними маніпуляціями або із
залякуванням.

ВІДМОВА НЕ РОБИТЬ ВАС ПОГАНОЮ ЛЮДИНОЮ

Ви коли-небудь замислювалися, чому відчуваєте провину після того, як
відмовили комусь? Це не тому, що ви погана людина. Це не тому, що
ви зробили щось погане або переступили через прохача.
Це вивчена реакція, яка вкорінилася в нашій свідомості через
індоктринацію упродовж усього життя.
Згадайте дитинство. Пам’ятаєте, як легко було сказати «ні»? Вас не
хвилювали почуття інших. Ви не переймалися питаннями етикету.
Якщо ви не хотіли чогось робити, ви так і казали. І не водили когось
навколо пальця, не вигадували відмовки. Ви відповідали простим,
однозначним «ні».
Перемістіться подумки на кілька років уперед. Ви вчитеся в початковій
школі і з’ясовуєте, що людям, які мають владу (вчителям, батькам і та
ін.), не подобається чути, як ви кажете «ні». І ви починаєте відчувати
зворотній зв’язок щодо цього.
Індоктринація почалася всерйоз.
Знову перемістімося вперед, цього разу до середньої школи. Упродовж
багатьох років ви отримували стільки негативних відгуків через
відмови, що тепер вагаєтеся, чи варто це робити. Ви передумуєте щодо
своїх рішень про відмову, бо боїтеся образити або розлютити людей. І
найчастіше, погоджуєтеся лише для того, щоб уникнути такого
результату. Перестрибнімо ще на кілька років уперед. Зараз ви
зосереджені на кар’єрі. До цього моменту ви прожили ціле життя, коли
вам дорікали за егоїзм, скупість і небажання допомогти. Вам
неодноразово говорили, що відхиляти прохання про допомогу – це
грубо й нешанобливо. Цей багаторічний зворотній зв’язок привчив вас
думати, що кожне «ні» заслуговує на підозру.
Не дивно, що більшість дорослішає з переконанням: відмова іншим
робить нас поганими людьми!
Насправді, залежно від обставин, сказати «ні» може бути доречнішим,
ніж сказати «так». Припустімо, що ви запланували пообідати з другом.
До вашого офісу заходить колега і просить допомогти їй з проєктом.
Але, щоб зробити це, ви мусите скасувати – або принаймні перенести
– ваш обід.
У цьому сценарії відмова колезі не робить вас поганою людиною.
Насправді це доречно, оскільки дає змогу виконати раніше взяті
зобов’язання.
Чи будуть люди часом розчаровані або й розлючені вашою відмовою
їм допомогти? Звичайно. Але пам’ятайте, що ви не можете
контролювати реакцію інших людей. Усе, що від вас можуть
обґрунтовано очікувати – це врівноваженого і щирого «ні».
Пам’ятайте, що задобрювати прохача – не ваша робота. До того ж
відмова ставити його або її пріоритети вище від власних не робить вас
неприємною людиною. Це змушує вас усвідомлювати конкуруючі
інтереси та зобов’язання, а також спонукає розумно керувати ними,
враховуючи ваші обмежені можливості.
ПОЧНІТЬ ІЗ МАЛЕНЬКИХ «НІ»
Навчитися впевнено говорити «ні» – означає набути нової звички.
Найкраще починати з малого. Скористайтеся «легкими перемогами»
на початку і звикайте довіряти власним переконанням. Поступово ви
зміцните почуття особистого авторитету.
Як почати з маленьких «ні»? Стежте за можливостями в роздрібних
магазинах. Наприклад, продавець у магазині одягу може
запропонувати вам оформити кредит і заощадити при цьому 15 %.
Ввічливо відмовтеся, навіть якщо вас спокушає обіцяна економія.
Припустімо, ви стоїте в черзі в Starbucks, і бариста запитує, чи не
бажаєте ви круасан до кави. Скажіть «ні», навіть якщо у вас потече
слина від цієї думки.
Працівники роздрібної торгівлі звикли чути «ні».
Вони чують це сотні разів щодня, тож не розчаруються, не
розсердяться і не образяться, якщо ви відмовитеся від їхніх
пропозицій. Натомість ви отримаєте безкоштовний «тренінг», як стати
впевненішим у собі.
Далі шукайте можливості відмовляти людям по телефону. Припустімо,
вам телефонують і намагаються продати страхування. Ввічливо
відмовтеся від пропозиції. Якщо він або вона наполягають, повторіть
своє рішення і повідомте продавцю, що маєте намір покласти слухавку.
Припустімо, вам телефонують і просять взяти участь в опитуванні. Це
ще одна нагода потренуватися бути впевненим у собі. Відмовте
абоненту, подякуйте йому за дзвінок, побажайте доброї ночі та
покладіть слухавку.
Навчившись говорити «ні» в ситуаціях «низького ризику», ви
поступово зміцнюватимете свою впевненість.
А в міру її зростання зможете обережно перейти до сценаріїв із вищим
рівнем ризику. Такий підхід дасть змогу закріпити звичку у вашій
свідомості. Чим потужніші впевненість і віра у власні переконання,
тим легше вам буде відмовляти людям – навіть якщо вони стають
злими, наполегливими та маніпулюють емоціями.

ДАЛІ В ПРОГРАМІ...
Ми розглянули різноманітні практичні стратегії, які можна
використовувати, щоб відмовляти в проханнях та відхиляти
запрошення, не відчуваючи провини. Ці стратегії також допоможуть
запобігти тому, щоб прохачі не сприймали вашу відмову як особисту
неприязнь.
У Частині IV: Як сказати «ні» в будь-якій ситуації, ми розглянемо
конкретні сценарії за участю різних людей з вашого життя.
Обговоримо, як відмовити родичам, друзям, сусідам, начальству тощо,
і при цьому викликати їхню повагу.

Частина IV. БОНУСНИЙ РОЗДІЛ. ЯК

СКАЗАТИ «НІ» В
БУДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ
Уміння відмовити делікатно та з повагою – одна з найважливіших і
найкорисніших навичок, яку ви можете розвинути. Але часом буває
важко сказати «ні» певним людям.
Ви можете без проблем відмовлятися від прохань колег, але відразу ж
поступатися, коли до вас звертаються родичі.
Ви можете відмовити сусідам без найменшого докору сумління, але
вам неймовірно важко відмовити друзям.
Або це клієнти, до яких ви схильні пристосовуватися всупереч власним
настановам. Можливо, це ваш бос. А може, це випадкові незнайомці,
яким, відчуваєте, зобов’язані допомогти.
У цьому розділі ми розглянемо ці та інші види взаємодії, а також
навчимо, як сказати «ні», коли це у ваших інтересах.

ЯК СКАЗАТИ «НІ» СВОЇМ РОДИЧАМ

Близькі й далекі родичі можуть бути жорсткими переговірниками.
Коли вони чогось хочуть від вас (часу, праці, грошей тощо), то часто
ладні піти на все, щоб змусити вас здатися. Б’юся об заклад, ви
можете пригадати хоча б одного дратівливо-наполегливого родича,
який не гребує емоційними маніпуляціями та залякуванням, аби
досягти своїх цілей.
Сказати «ні» родичам може бути незручно. Вони мають вищі
очікування від вас, ніж колеги, друзі та сусіди. Вони очікують, що ви
кинете будь-що, аби допомогти їм.
Ці очікування випливають із багаторічної підготовки.
Подумайте про двоюрідного брата, тітку чи дядька, бабусю чи дідуся,
які відмовляються приймати «ні» як відповідь. Вони наполягають, коли
ви відмовляєте. Гнівно реагують. Змушують вас почуватися винним
через їхнє скрутне становище.
Чи можете ви уявити собі такого родича? Тепер подумайте, чи
поступалися ви коли-небудь їй (або йому)? Чи бувало так, що ви
спочатку говорили «ні», але врешті безсило капітулювали? Чи
регулярно ви так чините, коли цей родич просить вас про щось?
Якщо так, то ви навчили цього родича виснажувати вас. Він знає, що
ви врешті-решт скажете «так», якщо бути наполегливим. Знає, що ви
поступитеся, якщо вдасться змусити вас почуватися погано через
відмову.
Розв’язати проблему можна, встановивши нові очікування. Ви повинні
окреслити межі, яких будуть дотримуватися ваші рідні.
Один із методів – створити правила щодо того, в чому ви готові
допомагати, а в чому ні. Наприклад, двоюрідний брат регулярно
просить виконувати його доручення. Якщо так, створіть правило
«жодних доручень». Дядько часто просить вас допомогти йому
полагодити автомобіль. Якщо так, створіть правило «жодного ремонту
автомобілів».
Ще одна тактика – створити правила щодо того, коли ви будете
допомагати. Наприклад, постановити, що ви можете допомагати
родичам у суботу в другій половині дня. Решта тижня – для вас, для
дружини та для дітей.
Ще можна змусити наполегливих і маніпулятивних родичів залишати
повідомлення. Наприклад, коли вони кличуть вас на допомогу, нехай
їхні дзвінки перекидаються на голосову пошту. Коли пишуть
електронні листи, нехай мине певний час, перш ніж ви відповісте. І не
піддавайтеся спокусі негайно відповідати на текстові повідомлення.
Така тактика убезпечує від термінових прохань. Наприклад, якщо
двоюрідний брат знає, що вам знадобиться кілька днів, щоб відповісти
на його дзвінки чи електронні листи, він навряд чи звертатиметься до
вас із проханнями, які треба виконувати негайно.
Це допоможе перезавантажити очікування вашої великої родини щодо
вас. Спочатку родичі можуть образитися. Можуть навіть поставитися
вороже. Але з часом зрозуміють, що ви не такий слабак, як вони
очікували.

ЯК СКАЗАТИ «НІ» СВОЄМУ ЧОЛОВІКОВІ АБО ДРУЖИНІ

Якщо ви завжди говорите «так» своїм чоловікові, дружині або
партнеру, відмова може здатися схожою на ходіння мінним полем.
Відмова у проханні може призвести до конфлікту, який, якщо
допустити, може швидко вийти з-під контролю.
Як дорослі люди, які перебувають у любовних стосунках, ми вчимося
на власному досвіді, що сказати «так» часто є вираженням любові,
довіри та прийняття прохача. Але чи означає це, що ми завжди
повинні погоджуватися?
Якщо ви вже зайшли так далеко в «Мистецтві говорити „ні”», то,
певно, знаєте мою відповідь. Часом потрібно відмовляти нашим
партнерам. До того ж це може додати цінності стосункам.
Дозвольте пояснити.
Однією з передумов здорових стосунків, незалежно від того, чи це
стосунки з друзями, з колегами чи з родичами, є чітко визначені
кордони.
Багато людей думають про особисті кордони як про спосіб тримати
інших на відстані. Це розумно. Але кордони мають більшу цінність у
контексті стосунків з подружжям або з партнерами.
Межі дають змогу краще розуміти близьких. Спонукають бачити
подружжя та партнерів як унікальних особистостей із неповторними
почуттями, пристрастями та інтересами. Полегшують визначення
потреб наших коханих. Допомагають відмовитися від використання
почуття провини або маніпуляцій для отримання бажаного.
Поняття особистих кордонів працює в обох напрямках. Коли ви
встановлюєте кордони зі своїм подружжям, то виявляєте свою
індивідуальність, антипатії, думки та особисті переконання.
Дотримання меж – тобто дії відповідно до переконань – викликає
повагу.
Повага унеможливлює використання емоційних знущань або
маніпуляцій. Коли ви скажете «ні», ваше подружжя або партнер не
вважатимуть таку відповідь свавільною. Він або вона припустять, що
ваше рішення добре аргументоване, і сприймуть його за чисту монету.
Отже, щоб навчитися говорити «ні» чоловікові або дружині, спочатку
визначіться зі своїми думками, переконаннями і неприпустимими для
вас речами. Потім встановіть межі, які їх відображають.
Припустімо, ви не любите працювати з автомобілями. Встановіть
межу, яка підкреслює це небажання.
Тепер припустімо, що ваша дружина просить вас глянути на її машину,
бо вона видає дивні звуки. Ви можете відповісти:
«Ти знаєш, я ненавиджу працювати з автомобілями. Але я з радістю
відвезу її в майстерню для тебе».
Або припустімо, ви не любите гучні, галасливі концерти. Вам болять
вуха і ви турбуєтеся про свою безпеку. Припустімо, чоловік просить
вас піти з ним на концерт хеві-метал. Ви можете відповісти:
«Дякую, що запросив мене. Але я краще не піду. Мені не подобаються
такі концерти».
Сказати «ні» подружжю в ситуаціях, коли ви маєте сильні переконання,
означає розширити можливості. До того ж, коли ви дієте відповідно до
своїх переконань, ви зміцнюєте взаємоповагу.

ЯК СКАЗАТИ «НІ» СВОЇМ ДІТЯМ

Дітям важко відмовити. Як батьки ви хочете, щоб вони були щасливі та
почувалися реалізованими. Ви також хочете дати їм можливість
пізнати щось нове. Тому, врешті-решт, говорите «так» частіше, ніж
думаєте, що мали б.
Зовнішній тиск також відіграє певну роль. Ми не хочемо, щоб наші
друзі й родичі вважали нас надмірно суворими. А на людях ми не
хочемо, щоб сторонні спостерігачі й перехожі вважали нас
безкомпромісними тиранами. Тому ми погоджуємося там, де краще
було б відмовити.
Між тим, діти швидко вчаться того, що їм будь-що може зійти з рук.
Багато хто інтуїтивно відчуває, що правильна емоційна маніпуляція в
потрібний момент може змінити «ні» на «так». Деякі діти вчаться
використовувати це на свою користь.
Наведу приклад:
Дитина: «Можна я переночую в Сари?».
Батько: «Ні».
Дитина: «Ти ніколи не дозволяєш мені робити щось веселе! Іноді ти
мене так злиш, що я можу закричати!».
Батько: «Добре. Не влаштовуй істерику. Можеш переночувати в
Сари».
Поступка вчить дитину, що коли ви говорите «ні», це не остаточне
слово. Вона може переконати вас змінити думку. І як тільки це
трапиться, чекайте, що ваша дитина стане наполегливою та
розважливою в цьому питанні.
Говорити дітям «ні» означає встановлювати чіткі межі. Озвучувати те,
що ви дозволите їм робити, а чого не дозволите, і, відповідно,
визначати їхні очікування.
Діти схильні перевіряти жорсткість батьківських правил. Поки вони не
усвідомлять іншого, просте «ні» для них насправді означає «можливо».
Вони припускають, що є шанс батьківської капітуляції.
Якщо ви хочете утвердити батьківський авторитет і домогтися, щоб
ваші діти приймали ваші рішення, ви маєте бути готові розчаровувати
їх. Їхні плани часто будуть суперечити вашим.
Найважливіше – навчити їх, що ви стоятимете на своєму, якщо
прийняли рішення. «Ні» залишиться «ні» незалежно від тактики, яку
вони використають, намагаючись змінити вашу думку.
Переговори про раннє «ні»
Багато батьків потрапляють у пастку переговорів.
Деякі види переговорів справедливі та варті уваги. Наприклад, дитина
може запитати: «Якщо я закінчу роботу по господарству, виконаю
домашнє завдання і виведу собаку на прогулянку, можна мені
залишитися на ніч у Сари?» Така тактика переговорів показує, що
дитина розуміє позитивний ефект від виконання своїх обов’язків.
Інші види переговорів несправедливі і мають бути негайно відкинені.
Наприклад, ця ж дитина може сказати: «Якщо ти не дозволиш мені
переночувати в Сари, я не виконуватиму домашню роботу». Це ніщо
інше, як погроза.
Якщо ви готові до переговорів, важливо обговорювати тільки
позитивні домовленості. Наприклад, згода дозволити дитині
залишитися на ніч у друга, якщо вона виконає свої обов’язки по
господарству, домашнє завдання та інші зобов’язання, – це позитивний
підхід. Він заохочує чесність і доброхарактерність, і водночас
перешкоджає імпульсивності.
Якщо ж ви піддаєтесь погрозам поганої поведінки дитини, то
підриваєте батьківський авторитет. Це означає, що в майбутньому
відмовити стане дедалі складніше.
Підсумок: говорити «ні» дітям – це питання встановлення очікувань і
відстоювання своєї позиції. Як тільки ваші діти зрозуміють, що «ні»
справді означає «ні», спроб маніпулятивної поведінки стане менше.
ЯК ВІДМОВЛЯТИ ДРУЗЯМ
Друзі роблять послуги один одному. До того ж, вони очікують послуг
один від одного. Саме тому важко відмовляти друзям щодо їхніх
прохань. Це може призвести не тільки до розчарування, а й до розпаду
дружби.
Знову ж таки, це здебільшого питання очікувань. Якщо друг очікує, що
ви скажете «так», то почувши від вас «ні», він, найімовірніше, буде
збентежений і роздратований.
За певних умов очікування може бути настільки глибоко вкоріненим у
свідомості друга, що ваші обставини не матимуть значення. Друг
майже повністю зосередиться на вашій відмові допомогти.
Ось як може виглядати така розмова:
Друг: «Слухайте, можеш відвезти мене в аеропорт після обіду?».
Ви: «Ні, я сьогодні не маю часу».
Друг (засмучено): «Ви серйозно? Я б допоміг, якби ви попросили».
Ви: «І я б із задоволенням допоміг, якби мав час. Але сьогодні я не
можу».
Друг (сердито): «Це дуже грубо! Наступного разу, коли вам
знадобиться допомога, не приходьте до мене!».
Неспроможність виправдати очікування друга може зруйнувати
дружбу. Це може погіршити довіру та близькість у взаєминах, і
зробити майбутні розмови напруженими і навіть ворожими.
Отже, як відмовити друзям, не образивши їх? Як сказати «ні», не
завдавши непоправної шкоди дружнім стосункам?
По-перше, усвідомте, що ви зобов’язані знайти час для власних
обов’язків та інтересів. Ніхто не буде поважати ваш час більше, ніж ви
самі. Тому нагадуйте собі, що, кажучи «так» в чомусь одному, ви
повинні сказати «ні» в чомусь іншому. Бути хорошим другом не
означає ставити пріоритети ваших друзів вище за власні.
По-друге, не чекайте, поки розчаруєтесь у другові, щоб сказати «ні».
Не погоджуйтеся на прохання за проханням, дедалі більше
озлоблюючись та обурюючись, що вас сприймають як належне, щоб
потім у гніві проголосити: «НІ!».
По-третє, нагадайте собі, що жах і гнів друга, якому ви відмовили, не
ваша проблема. Якщо ви відмовили йому чи їй ввічливо, щиро та з
повагою, то зробили свою частину роботи.
По-четверте, почніть встановлювати межі. Якщо у вас є друг, який
зазвичай погано реагує на відмови, обговоріть із ним це питання.
Розкажіть йому або їй про свої почуття, межі та особисті
переконання. Будьте чесними. Поясніть, що задовольняти потреби
інших, а не власні, надто з огляду на робоче навантаження й
особисті обов’язки, виснажує та засмучує вас.
Справжній друг зрозуміє ваші побоювання і поважатиме ваші кордони.
Заохочуйте друзів звертатися до вас у майбутньому, коли вони
потребуватимуть допомоги. Зрештою, допомога друзям зміцнює довіру
та взаєморозуміння, які ви з ними поділяєте. Допомагати друзям у
скрутну хвилину дуже приємно.
Але дайте зрозуміти, що ви не завжди зможете говорити «так». Будуть
моменти, коли вам доведеться сказати «ні». Але коли ви це робите, то
завжди з поважних причин – причин, які, як ви очікуєте, ваші друзі
визнають і поважатимуть.

ЯК СКАЗАТИ «НІ» СУСІДАМ

Сусіди – це унікальний виклик. Вони не родичі, тому ви навряд чи
відчуваєте до них довічну прихильність. Однак ви живете поряд, тому,
напевно, бачите їх регулярно, можливо, щодня. Останнє, чого ви
хочете, це щоб між вами виникли некомфортні стосунки.
Що робити, щоб догодити людям, особливо якщо ваші сусіди
настирливі та вимогливі?
Я чув жахливі історії про те, як люди без запрошення заходять до
сусідських гаражів, щоб позичити інструменти. Деякі навіть мають
нахабство заходити в житло до сусідів.
У мого брата є сусід, який приходить і стукає у двері, поки йому не
відчинять. Часом він може стукати по 20 хвилин, а то й довше. Гірше
того, він заглядає в щілину для пошти, щоб перевірити, чи вдома сім’я
брата, і навіть пробує натискати на ручку дверей (імовірно, щоб
увійти, якщо вона не замкнена).
Сподіваємося, що ви не маєте таких сусідів. Але навіть із менш
серйозними порушниками важливо встановити чіткі межі. Ці межі
допоможуть легше сказати «ні», коли прохання сусідів вас не
влаштовуватимуть. І що важливо, ви зможете відмовити без шкоди для
сусідських взаємин.
Припустімо, ви працюєте вдома. Тому деякі з ваших сусідів – ті, хто
працює цілий день поза домом – просять вас наглядати за їхніми
домашніми тваринами, годувати їх і виводити на прогулянку.
Це, зрозуміло, вас турбує. Ви відчуваєте, що вас сприймають як
належне, попри те, що робота з дому не означає, що ви не зайняті.
Отже, ви вирішили встановити межу. Щоразу, коли сусід просить
доглянути за його домашнім улюбленцем, ви пояснюєте, що більше
цим не займаєтеся. З часом пошириться чутка, що ви не бажаєте
доглядати сусідських домашніх тварин. Розумні сусіди з повагою
поставляться до вашого рішення.
Тепер припустімо, що один із ваших сусідів заходить до вас і
повідомляє, що збирається поїхати на тиждень у відпустку. Він
просить годувати його собаку і вигулювати її кілька разів на день. У
відповідь ви можете сказати:
«Джеку, ти знаєш, що я більше не доглядаю за чужими домашніми
тваринами. Я прийняла таке рішення, щоб зосередитися на власних
проєктах».
«Джек» може засмутитися. Може виявити ворожість і навіть словесно
образити вас. Але пам’ятайте, що негативні реакції на вашу відмову
жодним чином вас не стосуються. У цих обставинах вони
відображають несправедливі очікування «Джека».
Відмовити сусідам, імовірно, буде незручно, якщо раніше ви ніколи
цього не робили. Це цілком очікувано. Зрештою, ви не хочете образити
сусідів, відмовивши їм.
Водночас, ви не повинні відчувати провину за те, що ставите власні
пріоритети вище від їхніх. Ви відповідальні за свої час, енергію, гроші та
працю. Важливо розумно використовувати ці обмежені ресурси, щоб
піклуватися про себе і про тих, хто від вас залежить. Ви єдиний, на кого
можна розраховувати в цьому питанні.
Проактивно встановлюйте чіткі кордони з вашими сусідами. Потім
дотримуйтеся їх витончено та врівноважено. З часом вам буде дедалі
легше говорити «ні», що допоможе узгодити очікування сусідів з
вашими переконаннями.
ЯК СКАЗАТИ «НІ» КОЛЕГАМ
Часом робоче місце може здаватися полем битви конкуруючих
інтересів і суперечливих планів. Колеги неминуче проситимуть вас
допомогти з виконанням різноманітних завдань та особистих проєктів.
Проблема в тому, що у вас є власні робочі обов’язки й обмежені час та
енергія для виконання їх.
У цьому середовищі важливо знати, як сказати «ні» впевнено і
наполегливо.
Ви побачите, що багато стратегій, описаних у Частині ІІІ: 10
стратегій, як сказати «ні» (не почуваючись при цьому бовдуром),
особливо ефективні на робочому місці. Наприклад, прохання
звернутися пізніше (Стратегія № 6) – чудовий спосіб оцінити
нагальність прохання колеги.
Запропонувати інших, більш обізнаних і кваліфікованих колег, ніж ви
(Стратегія № 9), вигідно як вам, так і прохачу. Він отримує більш
цінний ресурс для використання, а ви можете заощадити час і
зосередитися на власній роботі.
Відхилення запитів за категоріями (Бонусна стратегія № 4) дає вам
можливість без зайвого клопоту відмовляти колегам. Це відповідає
спеціалізації навичок на робочому місці.
Візьміть до уваги, що ми витрачаємо більшість часу на завдання та
діяльність, які підпадають під певні категорії. Ці завдання і дії є
частиною наших спеціалізованих навичок. Вони підвищують
продуктивність і допомагають мінімізувати помилки і втрати. Якщо
колеги просять допомогти в проєктах, що виходять за межі цих навичок,
ми можемо обґрунтовано відмовити.
Важливо, як саме ви відмовляєте колегам. Не виправдовуйтеся. Не
вигадуйте причин для відмови. Будьте щирими і витонченими та
відповідайте за своє рішення.
Припустимо, що колега просить допомогти з домашнім проєктом. Ви
можете відповісти:
«Дякую, що запросили мене, Шарон. Я ціную вашу довіру до мене. Але
не хочу відволікатися від власних проєктів».
Або можете відповісти:
«Я не маю досвіду в цій сфері, а тому не зможу вам допомогти. Тому
відмовлюся».
Не треба вибачатися. Не потрібно також ухилятися від відповіді.
Просто сформулюйте свій намір якомога чіткіше. І візьміть
відповідальність за своє рішення, сказавши «я не хочу» або «я не буду»
замість того, щоб сказати «я не можу».
Ви побачите, що колеги з більшою повагою ставитимуться до вашого
часу, якщо перестанете погоджуватися на кожне прохання. Вони
зрозуміють, що ви, найімовірніше, допоможете, коли матимете час, а самі
прохання відповідатимуть вашим професійним потребам, особистим
переконанням і довгостроковим цілям.
ЯК СКАЗАТИ «НІ» НАЧАЛЬНИКУ
В ідеалі, ваш керівник має бути в курсі вашого робочого
навантаження. Він або вона знає, що у вас на порядку денному, і має
чітке уявлення про вашу доступність. Отож, коли керівник призначає
нові проєкти та делегує нові завдання, він або вона змінює пріоритети
ваших поточних обов’язків.
Принаймні, так має бути.
На жаль, реальний світ працює не так злагоджено. Чи знайомі ви з
таким сценарієм?
Ви сидите в офісі й працюєте над багатокілометровим списком справ.
Крім того, відповідаєте на телефонні дзвінки від колег, клієнтів і
постачальників. Поки працюєте, тоненький голосок у голові пиляє вас,
щоб ви відповідали на електронні листи і передзвонювали всім, кому
обіцяли.
Ви дивитеся на годинник і розумієте, що через 15 хвилин у вас зустріч.
Це одна з багатьох зустрічей, запланованих на цілий день. Ви думаєте:
«Як я можу щось зробити, маючи стільки зустрічей у календарі?».
Цієї хвилини поглядом вихоплюєте поштову скриньку на робочому
столі й одразу ж шкодуєте, що глянули туди. Попри всі ваші зусилля,
папка «Вхідні» зростає, і вам здається, що робочі завдання височать
непроникним цегляним муром.
Ви відчуваєте, як зростає рівень стресу. У вас забагато справ, а часу на
все не вистачає. Найгірше, що ви не бачите світла в кінці тунелю.
У момент пригнічення, ви отримуєте електронного листа від боса. З
цікавості натискаєте на нього, щоб прочитати. Він просить взятися за ще
один проєкт. Ви розчаровано зітхаєте, тому що у вас немає ні часу, ні
можливості. Ви ледь-ледь встигаєте пообідати.
Але як сказати «ні»? Як відмовити начальнику, людині, яка контролює
ваш професійний час?
Багато людей просто погоджуються на нову роботу. Вони всміхаються
й терплять, бо їм незручно сказати «ні». Вони бояться, що начальство
вважатиме, нібито з ними важко працювати, а це може негативно
вплинути на кар’єру.
Але повідомити про свої межі – важливо. Ви не тільки зможете
контролювати рівень стресу, але й не будете надмірно розпорошувати
власні сили. Останнє, чого ви хочете, – братися за нові проєкти, на які
у вас немає часу. Це рецепт розчарування і невдач.
Хоча сказати «ні» може бути важко – повідомляти погані новини
завжди важко – є способи пом’якшити удар.
Ось кілька пропозицій.
По-перше, відповідаючи начальнику, будьте відверті щодо поточного
робочого навантаження і, як наслідок, браку вільного часу. Поясніть, що
не зможете добре працювати над новим проєктом, беручи до уваги все
те, що є у вас на порядку денному. Якщо ви вже працюєте в умовах
дедлайнів, нагадайте про них.
По-друге, запитайте про новий проєкт. Коли він має бути
реалізований? Що передбачає? Які навички потрібні? Чи потрібно буде
координувати роботу групи учасників?
По-третє, попросіть керівника змінити пріоритети у вашому робочому
навантаженні. Запропонуйте відкласти проєкт, над яким працюєте зараз,
щоб могти зосередитися на новому.
По-четверте, якщо жодне з поточних завдань не можна перенести,
запитайте, чи можна відкласти новий проєкт. Наприклад, скажіть
начальнику, що у вас буде більше можливостей через п’ять днів, бо ви
завершите поточні завдання.
Ви можете відмовити начальнику, не використовуючи при цьому слово
«ні». Насправді, це розумна тактика, оскільки слово «ні» має
негативну конотацію.
Важливіше те, що ви повідомляєте про свої обмеження та пропонуєте
альтернативні рішення, які допоможуть керівнику зреалізувати його
плани.
ЯК СКАЗАТИ «НІ» КЛІЄНТАМ
Робота з деякими клієнтами – просто мрія. Вони комунікабельні щодо
своїх потреб, встановлюють розумні часові межі для результатів і
готові дозволити вам, людині, яку найняли, працювати відповідно до
вашого графіку. Крім того, вони вчасно оплачують рахунки.
Але є й складні клієнти. Вони наполягають на дотриманні
необґрунтованих термінів. Регулярно вимагають виконання обов’язків,
які не входять в умови вашого контракту або угоди. І вони так часто
втручаються у вашу роботу, що ви боїтеся працювати над проєктами,
для яких вони вас найняли.
Останнім відносно легко сказати «ні». Відмова від проєктів клієнтів, які
поводяться нешанобливо та надмірно вимогливо, – питання виживання.
Вони забирають надто багато часу, приносячи надто малу компенсацію за
зусилля та за неприємності.
Але навіть важливі клієнти часом звертаються з проханнями, від
яких краще відмовитися. Наприклад, у вас може не вистачати
ресурсів, щоб взятися за певний проєкт. Якби ви погодилися, то
прирекли б себе на провал. Або потрібні час і зусилля занадто
великі, беручи до уваги компенсацію. Або, можливо, це хороший
проєкт, але ви запланували відпустку.
Річ у тім, що часто існують вагомі причини для відмови клієнтам,
навіть тим, із якими вам подобається працювати. Але відмовити все
одно може бути складно. Ви не хочете розчаровувати їх або ображати
їхні почуття. Не хочете зашкодити взаєминам. І, звичайно, не хочете
втратити їхній бізнес.
Тож як відмовити клієнту, щоб він поважав ваші рішення?
По-перше, визнайте, що відмова від проєкту клієнта не пов’язана з
тим, що ви погано надаєте послуги або ж не є професіоналом.
Навпаки, це засвідчує, що ви знаєте свої межі і маєте чітке уявлення
про те, як хочете вести свій бізнес.
По-друге, назвіть вагому причину для відмови. Наприклад, ви можете
сказати:
«Я збираюся відмовитися від цього проєкту, тому що не маю ресурсів
(або навичок), щоб виконати роботу для вас якнайкраще».
Або ви могли б пояснити:
«Наступного місяця я буду у відпустці, тому не матиму часу
працювати над цим».
Обґрунтовуйте свої рішення. Клієнт, який розуміє, чому ви відхиляєте
його прохання, найімовірніше, пробачить вам це.
По-третє, запропонуйте альтернативу. Наприклад, якщо через
зайнятість не можете взятися за проєкт зараз, повідомте, коли зможете.
Або якщо у вас не вистачає навичок для завершення проєкту,
порекомендуйте клієнту того, кому довіряєте і хто має потрібні
навички.
Якщо ви просто не зацікавлені в проєкті, запропонуйте
кваліфікованого колегу, який зможе за нього взятися.
Відмовляти клієнтам рідко буває приємно. Особливо, якщо вони вам
щиро подобаються і ви отримуєте задоволення від співпраці з ними.
Але залежно від обставин, часом відмова є найкращим варіантом.
Якщо ви комунікабельні, відверті та шанобливі, ви можете зробити це,
не зашкодивши взаєминам. Як бонус, покажете, що час від часу
говоритимете «ні».

ЯК СКАЗАТИ «НІ» НЕЗНАЙОМЦЯМ

Для декого відмовити незнайомцю легко. Ми не відчуваємо особистого
зв’язку з ним. Не пов’язані почуттями вірності чи обов’язку. Тож коли
хочемо відхилити прохання незнайомця, просто це робимо це.
Для інших відмовити незнайомцям майже так само важко, як і друзям
чи родичам. Відмова допомогти комусь, навіть незнайомій людині,
змушує їх почуватися винними.
Якщо ви потрапили в другий табір, і хочете навчитися відмовляти
незнайомцям без почуття провини, рекомендую зробити таке.
По-перше, подумайте, де починаються і де закінчуються ваші
зобов’язання, коли йдеться про незнайомих людей. Цей самоаналіз
повинен охопити ваші цінності та переконання. Зауважте, що це
особиста справа. Ви неминуче будете почуватися інакше, ніж інші.
Наприклад, багато людей думають, що зобов’язані давати гроші
жебракам. Інші вважають, що це сумнівно з моральної точки зору. Ваша
здатність сказати «ні» жебракам буде частково залежати від того, яку
позицію ви займаєте з цього приводу.
Мета не в тому, щоб відповідати чужим стандартам. Пам’ятайте, вам не
потрібне схвалення інших. Радше, мета в тому, щоб визначити свої
стандарти та узгодити з ними власні. Якщо ви вважаєте, що давати гроші
жебракам неправильно, вам буде легше сказати «ні», оскільки відмова
відповідає вашим переконанням.
По-друге, не бійтеся сказати, що вам незручно від прохання
незнайомця. Припустімо, ви відпочиваєте в парку. До вас підходить
незнайомець і просить посидіти з його собакою 30 хвилин, поки він
залагодить справи. Ви можете сказати:
«Я не знаю ні вас, ні вашого пса. Мені незручно пильнувати його, тому
що доведеться відповідати, якщо він когось вкусить».
По-третє, використайте бонусну стратегію № 4: «Говорити „ні” за
категоріями». Створіть правило, яке унеможливлює участь у певних
видах діяльності. Якщо незнайомець просить вас про допомогу, а ваша
згода порушить це правило, відмовте і поясніть причину.
Припустімо, ви зайшли до Starbucks, щоб випити чашечку кави.
Вийшовши з кав’ярні, ви прямуєте до свого автомобіля, і тут вас
зупиняє незнайомець, який просить підвезти його до залізничного
вокзалу. Відмовити легко, якщо ви заздалегідь вирішили відхиляти
такі прохання. Ви можете відповісти:
«У мене є правило – не підвозити незнайомців».
Це все, що потрібно. Якщо прохач намагатиметься переконати вас
(наприклад: «Та ну, я ж надійний хлопець!»), просто повторіть правило
і стійте на своєму.
Ніщо зі сказаного вище не означає, що потрібно уникати допомоги
незнайомцям. Адже добрі справи робити приємно. Але задля власної
безпеки, через особисті переконання або ж нестачу ресурсів, часто
краще відмовити.
ЯК СКАЗАТИ «НІ» СОБІ
У будь-який момент ми піддаємося спокусам, які загрожують
поглинути наші час, гроші, працю та інші ресурси. Такі спокуси
зазвичай відволікають від цілей. Уміння протистояти їм, – по суті,
сказати «ні» собі – це ключ до здорового, повноцінного життя.
Припустімо, ви намагаєтеся позбутися зайвої ваги. Тому вирішили
триматися подалі від шкідливої їжі. Не знаючи, що ви заборонили собі
їсти шкідливу їжу, колега приносить в офіс пончики.
У вас є два варіанти:
Або сказати собі «ні», пам’ятаючи про обрану мету.
Або спокуситися й поласувати пончиками.
Або, припустімо, у вас є довгий список справ, які, ймовірно, займуть
більшу частину дня. Вам потрібно пропилососити і витерти пил у
будинку, кілька разів завантажити пральну машину, прибрати на
кухні та у ванній. Але несподівано телефонує друг і запрошує
провести день у нього вдома.
Ще раз повторюю, ваш вибір зрозумілий:
Або сказати собі «ні» і виконати свої обов’язки.
Або спокуситися й покинути свої справи.
Протистояння спокусам має вирішальне значення для того, щоб
залишатися зосередженим на своїх цілях і відданим їм. Питання в
тому, як робити це ефективно? Як ми можемо сказати собі «ні», коли
хочеться сказати «так»?
Ось рішення, яке працює для мене: озвучуйте заяви «Я не роблю». Ці
твердження – декларація ваших рішень.
Наприклад, коли вам пропонують пончик, можете сказати: «Я не їм
пончики». Якщо вас запросили в гості до друга, а на вас чекають
домашні справи, можете зазначити: «Я не люблю залишати роботу
незавершеною. Давай зустрінемося завтра?».
Подумайте про потенційні спокуси і про те, як заява «Я не хочу» може
допомогти вам сказати «ні». Ось кілька прикладів:
Спокуса: пропустити щоденне відвідування спортзалу.
Відповідь «Не пропускаю»: «Я не пропускаю відвідування
тренажерного залу».
Спокуса: зробити легковажну, дорогу покупку.
Відповідь «Не хочу»: «Я не витрачаю гроші легковажно».
Спокуса: плітки про колегу.
Відповідь «Я не пліткую»: «Я ні про кого не пліткую».
Спокуса: засидітися за переглядом Netflix, замість попрацювати.
Відповідь «Ні»: «Я не байдикую, коли є робота».
Коли ви піддаєтеся спокусам, то стаєте рабом своїх імпульсів.
Зрештою заміть тривалого задоволення отримуєте швидкоплинне.
Коли ж ви протистоїте спокусам декларативними заявами, які
починаються з «я не...», то стаєте архітектором життя, збудованого на
здорових намірах.

ЗАВЕРШАЛЬНІ ДУМКИ ПРО «МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ „НІ”»

Важливо пам’ятати про наслідки, коли ми говоримо «так». Коли ви
погоджуєтеся на прохання інших і ставите їхні пріоритети вище за
власні, то втрачаєте контроль над дорогоцінними ресурсами –
передусім над своїм часом. Це невідновлювані ресурси.
Ми схильні вважати, що більшість запитів вимагатиме від нас
невеликих зобов’язань. Але дуже часто це не так. Прохання, яке мали б
виконати за «пару хвилин», забирає зрештою півгодини. Послуга, яку
обіцяли зробити за годину, розтягується на пів дня.
До того ж дрібних запитів може бути дуже багато. Задовольняючи
численні прохання, ви можете легко витратити найпродуктивніший
робочий час.
У книжці «Мистецтво говорити „ні”» я показав вам, як відмовляти у
проханнях і запрошеннях, у послугах та в будь-чому іншому, що
порушує ваші кордони, не відчуваючи при цьому провини. Стратегії,
які ми розглянули, пом’якшать розчарування прохача, коли він почує
слово «ні».
Але це не означає, що сказати «ні» буде легко, принаймні не одразу.
Робити це впевнено – наче тренувати м’язи. М’яз потрібно
використовувати, щоб зробити його сильнішим.
Отже, я закликаю вас негайно почати застосувати стратегії, описані в
«Мистецтві говорити „ні”». Почніть із малого, із ситуацій, що не
містять значного ризику – наприклад, скажіть офіціантові в ресторані:
«Ні. Я не хочу десерт. Дякую». Потім поступово використовуйте
стратегії у більш ризикованих ситуаціях.
З часом помітите, що стаєте впевненішими в собі. Говорити «ні» стане
легше, коли ви навчитеся покладатися на свої переконання. Як бонус,
ви побачите, що ваші друзі, родичі, колеги та сусіди почнуть із
більшою повагою ставитися до ваших ресурсів і рішень.
ВАМ СПОДОБАЛОСЯ ЧИТАТИ «МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ
„НІ”»?
Щиро дякую, що прочитали «Мистецтво говорити „ні”». Розумію,
що є багато інших способів витратити свій час. Для мене велика честь,
що ви провели його зі мною.
Якщо вам сподобалася книжка «Мистецтво говорити „ні”», будь
ласка, зробіть мені невеличку послугу. Чи не могли б ви залишити
короткий відгук про книжку на Amazon? Одне-два речення про те, що
саме вам сподобалося, означатиме для мене цілий світ. Найважливіше,
що ваші коментарі заохотять інших спробувати прочитати цю книжку.
І останнє перед тим, як ми розійдемося (поки що). Я планую написати
кілька книжок упродовж наступних дванадцяти місяців. Кожну з них
випускатиму з великою знижкою; власне ціна не перевищуватиме 1
долара за примірник.
Якщо ви хочете отримувати сповіщення про вихід цих книжок і
скористатися знижкою, приєднуйтеся до мого списку розсилки. Ви
отримаєте 40-сторінкову електронну книжку у форматі PDF із назвою
«Катапультуйте свою продуктивність! 10 найкращих звичок, які ви
маєте розвинути, щоб встигати більше».
Ви можете приєднатися до мого списку за такою адресою:
http://artofproductivity.com/free-gift/
Я також надсилатиму вам свої найкращі поради щодо продуктивності
та керування часом в електронній розсилці. Ви отримаєте поради і
тактики, як перемогти прокрастинацію, створити продуктивну ранкову
рутину, уникнути вигоряння, розвинути чітку концентрацію уваги, а
також багато інших хаків для підвищення продуктивності!
Якщо у вас є запитання або ж ви хочете поділитися порадою щодо
продуктивності, яка змінила ваше життя на краще, будь ласка,
звертайтеся до мене за адресою:
damon@artofproductivity.com.
Я буду радий почути про це!
До наступного разу,
Деймон Захаріадіс
http://artofproductivity.com

ПРО АВТОРА
Деймон Захаріадіс – корпоративний біженець, який витримав роки
непотрібних зустрічей, випадкових розмов із колегами та постійного
відволікання в робочому середовищі, перш ніж вирішив діяти
самостійно. Сьогодні, окрім того, що він є автором численних книжок
із тайм-менеджменту та продуктивності, він також веде блог,
присвячений продуктивності ArtofProductivity.com.
У вільний час демонструє навички копірайтера, розробляючи контент-
маркетингові стратегії, які використовують сучасні компанії для
залучення клієнтів.
Деймон живе в Південній Каліфорнії з прекрасною дружиною, яка
його підтримує, та їхнім грайливим собакою. Зараз він дивиться в дуло
свого 50-річчя.
© Damon Zahariades, 2017
© Морфеус, 2023
© Бондар А.О., переклад, 2023