Я БАЧУ КРАСУ, ГАРМОНІЮ, ВІДРОДЖЕННЯ...

Я бачу красу, гармонію, життя, енергію в атомі, в вічному кружлянні

електронів навколо ядра.

Я бачу красу, гармонію і здатність об'єднання двох атомів водню і одного -

кисню, щоб створити воду.

Я бачу красу, гармонію і здатність причастя води, яка подається для життя
всесвіту, яка поділяється для рослин, тварин і людини, її здатність стати
льодом і випаровувати в повітря, падати на землю у формі снігу, роси і
дощу... і завжди відроджувати життя.

Я бачу многогранність рослин, чую запахи розкішних квітів, їх здатність

творити степи, ліси, прикрашати Всесвіт, заманювати очі. Бачу їх щедрість у
тому, що вони дають свої фрукти для звірят і пташин. Вони ж щедро подають
хліб насущний для людини.

Я бачу співжиття мурашок, працьовитість бджіл, їх здатність завжди починати

від нічого. Бачу послушного коника, який смиренно тягне воза та оре землю
під лайку господаря. Я бачу легке мерехтіння різнобарвних метеликів, їх
поцілунки з квітками в пошуку за нектаром. Чую і милуюсь співом пташок... ♦

Треба мати очі і бачити, вуха й чути, серце й відчути, красу і відродження, яке
охоплює нас звідусіль. Зима минула, весна приносить літо, тепло. В природі
бачимо зв’язок, причастя, спілкування, любов, життя, щедрість, посвяту
одного єства іншому. Таким чином, життя постійно відроджується. Вже у
природі добачаємо релігійний зв’язок між усіма єствами. Релігія це якраз і є
зв’язок. Можемо сміло сказати, що природа - це релігія, зв’язок усіх істот в
напрямку до всеохопної гармонії. Коли споглядаємо природу, чи не
зроджується у нас питання, чи не існує якась вища духовність, що тим всім
керує? Але якось людина як розумна істота того не спостерігає, або навіть
заперечує те, що неможливо заперечити. Сказано було: "мають очі - не
бачать; мають вуха - не чують; мають серце - не відчувають" (Пор Мр 8,18).
Вже псалмонівсць говорив: "Безумний каже в своїм серці: Немає Бога" (Пс 53,
2).

Дійсно, духовість, краса, відродження спостерігається у всій природі. Треба

тільки відкрити очі і побачити, відкрити вуха і почути, вийти з вузького
простору ідеології і відкрити розум для широких горизонтів у пошуку буття,
сказати вільне шляхетне "так!" для всієї правди, яка об’являється у багатстві
своєї многогранності.

Духовість, краса, відродження об’являються по-особливому у таїнстві

людини.

Я бачу в людині образ і подобу Божу. Бачу в людині великий дар свободи.
Свобода, яка виявляється у силі думки, уяви, плану, мови, творчості, любові,
усміху. А чому ж її немає в молитві?
Я бачу в людині спроможність спілкуватися, розмови з Богом. Це дух людини,
що підноситься до Бога, а Бог пронизується до людини, стає подібний до неї.
Слово Боже стає тілом і живе між нами.

Я бачу життя, любов, зокрема в тому, що Ісус нас з’єднав з Отцем навіки. Він -
наш брат, разом із ним ми можемо молитись до того самого Отця і кликати:
"Авва Отче!" Молитись "Отче наш".

Я бачу могутність Христової Пасхи, який через страждання доходить до брам

Пекла, щоб усе перетворити, освітлити світлом життя і Воскресіння.

Воскресіння - могутність, яка все відроджує, бо Христова сила - це наша

перемога. Ви, що в Христа хрестились, - у Христа одягнулись. Як ми
одягнулись у страждання, то й чекає нас радість і мир Христової перемоги.
Христова Пасха - це наша надія. Це зародок нашої остаточної перемоги.

Я відчуваю подух Святого Духа в історії одиниць і суспільства. Я бачу

провидіння Святого Духа, який оживляє і подає свої дари для тих, що
увірували і хрестились во ім'я Отця, Сина... Відчуваю, що Святий Дух все
відновлює, всім дає життя, з однією умовою, щоб одиниці і народи дали себе
ним вести.

Я бачу Божу красу в людині: в співі дитини, в ентузіазмі молоді, в любові

подружжя, в досвіді старших. Бачу віру наших старших бабусь і дідусів, які
похилені віком, трудами і стражданнями, шепотять по церквах молитви.
 Чому не добачаємо відродження в діточках, в молоді, в інтелігенції, в
працівниках і в пенсіонерах..?

Чому не можна бачити духовість, красу, відродження, воскресіння в нашій

молодій українській державі? Україна дійшла до брам Пекла, в довголітній
тюрмі народів. Все пережила, все перетерпіла: каторги, вигнання в Сибір.
Багато її синів повмирало як жертви терору. Багато її сипів переслідувано,
засуджено, помордовано. Настане нове небо й нова земля, але тільки під
однією умовою, щоб ми плекали надію, а ніколи не повертались назад, як
жиди в синайській пустині, коли оплакували за єгипетською цибулею.
Визволення має свою ціну, має свої неминучі проби й спокуси повертати
назад. Треба Україні Мойсеїв, щоб постійно пригадувати їй, що дорога завжди
вперед... в надії, в любові, в терпимості...

Відповідальність - на всіх нас. Ми покликані бути творцями нової історії,

нового суспільства, нової держави. Інші що найбільше можуть нам
допомогти. Відповідальність за відродження і наш кращий світ залежить від
нас!

Чому не добачати потреби відродити центри духовості - монастирі?

Монастир - це енергійна станція, яка освітлює країну. Коли бажаємо освітлити
країну, будуємо стави - станції. Монастир - це станція. Тут треба світовій воді
стати, зупинитись. Зовнішнє земне життя зупиняється у мурах монастиря, а до
нього входить тільки те, що необхідне, щоб наповнити цю станцію мудрістю.
Таким чином, монастир перетворює сприймаючу порушальну силу, яка
приходить від світу своєю молитвою, і віддає для суспільства енергію,
духовне світло. Електрика скоро біжить, але вона витворюється у станції. Тс
саме діється з енергією духа. Тож, якщо хочемо освітлити нашу Україну
духовним світлом, то не можемо забути за духовні станції - монастирі.
 Монастир за порівнянням II Ватіканського Собору подібний до "розсадника
для будування християнського народу" (Пристосоване Оновлення, 9). Без
розсади годі й думати про красу квітів, годі мріяти про щедрий урожай.

Як природа відроджується весняним і літнім теплом, так і держава

відроджується світлом і теплотою Св. Духа. Природа перебуває у повній
гармонії, в спілкуванні всіх істот, створюючи пречудову симфонію світа.
Суспільство - це причастя вільних осіб, здатних до ще вищої гармонії й
симфонії, але при умові вільного спілкування, постійного пошуку правди,
добра, любові. Суспільство, як і природа, тим багатше, чим різноманітніше.
Всі повинні мати право на існування. Але найбільше таки треба світла, енергії.
Віримо, що тим світлом можуть бути монастирі. Отже, вони не тільки мають
право на існування, але й потрібно, щоб і розквітали. Треба також ідейних і
посвятних молодців, щоб їх заселяли. Треба провідників, щоб їх вели. Адже
Христос сказав: "Жниво велике, а робітників мало".

Це на благо всім!

https://dengyest7.blogspot.com/