Горлівский державний педагогичний інститут іноземних мов

Кафедра філософії і політології

Аналіз тексту:

РОЗМОВА П'ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО

ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ

Студентки французського факультету

221 групи

2011р.
 Григорій Савич Сковорода
РОЗМОВІ П’ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ
В ЖИТТІ
(концепція щастя)

Життя наше – це подорож, дружня бесіда – це візок, що полегшує

мандрівникові дорогу.

Філософська спадщина Сковороди формувалася під впливом декількох

чинників. Цими чинниками є, перш за все, любов до Біблії, знання
грецької філософії, а також знай омство з різними філософськими
системами. Й ого праці охоплюють самі різноманітні аспекти людського
життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Центром вчення мислителя
було питання про людське щастя. Головним завданням людини Г.С.
Сковорода вважав самопізнання людини заради її морального
удосконалення. Філософію він усвідомлює як практичну систему
життєвої орієнтації людини.
У своїй праці «Дружня розмова про душевний світ» Г.С. Сковорода
розробляє свою філософську антропологію: вчення про людину, людське
щастя, загальні засади моральності, спосіб гармонічних відносин
людини зі світом. Світогляд Г.С. Сковороди має чітко виражений
релігій ний характер.

У “Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті” Філософ

утверджує високу мораль народу, заперечує міщанську суєту і панське
неробство. Осмислюючи, в цьому суть щастя, Сковорода переповідає
народні притчі, бай ки, легенди і в цей спосіб близько стає до народного
розуміння таких понять, як «премудрість», «добродій ність» і
«доброчесність», «щастя». Наприклад, дії святих апостолів, притча про
безногого та сліпого мандрівників, відома ще з античності, бай ка про
діда з бабою із середньовічної повчальної літератури, який був
поширений у фольклорі як анекдот, але Сковорода опрацював й ого по-
своєму. Й ого ідеал най вищих якостей –людини з високою гідністю, яка
не плазує перед тим, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде
завжди дбати “про тіло і душу” і буде щасливою.

-Бажаєш бути щасливим?...Для цього не треба їздити за моря,

колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з
тобою, його тільки треба пізнати.
Наше най більше бажання — бути щасливими. Милосердна природа
всім без винятку відкрила шлях до щастя. Людина народжена для щастя,
вона повинна бути щасливою — розмірковує Сковорода в "Розмові п'яти
подорожніх".

1
  -....Не можемо віднайти щастя., тому що не знаємо, в чому воно
полягає.... 
Тому кожен має цей шлях. Все народжується на добрий кінець. А
добрий кінець — оце і є щастя...
- ....Любі друзі, високі посади, веселе місто, всілякі гриська та розваги і всі
ваші витівки безсилі потішити духа і тим вигнати нудьгу, що зволоділа
вами.
  -.... Ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а
життя наше — шлях, що тече, як річка.

Досягти загального щастя, підкреслює філософ, можна тільки завдяки

працьовитості. Кожна людина повинна працювати, але працювати
відповідно до своїх природних здібностей . 
Поняття спорідненої праці у сковородинському тексті означає, що
людина покликана жити не за ніщими пристрастями і штучно
створеними правилами та приписами, а за велінням власного серця, що
є джерелом духовності і внутрішньої свободи кожної людини як
„мікрокосму”.

Чому в наш час люди женуться за щастям і не можуть й ого знай ти. Тому
що, щастя усередині нас, «зовнішня» і «внутрішня» людина повинні
досягнути гармоній ної єдності.
Примусьте людину робити те, до чого несхильна її природа, — і ця
людина буде нещаслива. Багато хто з людей , потоптавши природу,
вибирає для себе ремесло або модне, або прибуткове, але цим вони
тільки ошукують себе. Бо душу звеселяє лише споріднена праця. Коли
від людини відібрати її — тоді їй смертельна мука. Ця мука позбавляє
людину здоров'я, забирає бадьорість. Людина не знаходить собі місця,
втрачає спокій . Для неї там лише добро, де її нема і коли її нема. Така
людина жити не може і вмерти не хоче. 
Коли хто потрапив у рів чи прірву водяну, повинен думати не про
важкоту, а про звільнення. Коли ставиш дім, будуй його для обох частин
свого єства — душі і тіла. Коли вдягаєш і прикрашаєш тіло, не забувай і
про серце. Дві хлібини, два будинки і дві одежі, два роди всього є, всього є
по двоє, через що є дві людини в людині одній, два батька — небесний і
земний і два світи — першородний і тимчасовий, і дві натури:
божественна і тілесна в усьому-на-всьому.. 
Тут використовуеться основа вчення Сковороди - концепція трьох
світів: Макрокосма (Всесвіт) Мікрокосма (людина) Світ символів (Біблія,
Міфологія). Всі світи складаються з двох натур: Зовнішньої
(матеріальної) Внутрішньої (духовної).

Сковорода вважав, що ідеал суспільства, де кожен реалізує свої

природні обдаровання у «сродній » праці і дістає насолоду від цього,
можна втілити в життя за допомогою освіти,самопізнання. Звідси

2
проголошення самопізнання універсальним засобом перебудови світу.
Щастя ж доступне всім і кожному,бо нікого природа не обділила. Варто
лише відвернути увагу від згуби «плотських» жадань та інтересів і
пізнати в собі «справжню людину», щоб знай ти своє покликання і щастя
в «сродній » праці, яка зробить “нужное нетрудным, а трудное не
нужным».
  Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не
буває, є один кінець —   радість серця.   
Початок справі - знаття, звідки й де бажання, від бажання - пошук,
потім отримуємо результат, ось і задоволеність, тобто те, що отримуємо
і що для людини благо.
Премудрості сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя,

У «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор

доходить висновку, що щастя людини — в ній самій , у тому, щоб
упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим
до всіх, любити людей . Щаслива людина, доводить письменник, яка
здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за
Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній ,
людина зазнає радості від сприй няття прекрасного. Не може бути щастя
без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за
морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання
про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть .
Людина - «коваль свого щастя» , творець власної долі. Справді, я
погоджуюся з ним, що щастя - це і любов; це і воля; це і праця, яка тобі до
душі, а значить, приносить користь усьому суспільству; це і
самопізнання та самовдосконалення; це і душевний спокій . Якщо у
людини все це є, до чого лине її душа - така людина, дій сно, щаслива!

Список використаної літератури:

1. Сковорода Г. Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя вжитті //

Сковорода Г. Твори : у двох томах / Сковорода Г. С. ;[передм. О.
Мишанич ; пер. із староукр. М. Кашуби,В. Шевчука]. - К. : Обереги, 1994 -
Т.1 : Поезії. Байки. Трактати.Діалоги. - С. 325-358.
2. 8. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів у 2-х т. /Сковорода Г. С. ; [редкол.
: В. І. Шинкарук (голова) та iн. ; АНУРСР. Ін-т філософії]. - К. : Наукова
думка, 1973. - Т. 2. - 574 с. 
3. 4. Кримський С. Б. Феномен мудрості у творчості Г. Сковороди / С. Б.
Кримський // Вісник НАНУ. - 2002. - № 12. -С. 54-61. 

3
4. http://scovoroda.info