Professional Documents
Culture Documents
LESSONGuru 82
LESSONGuru 82
Прагнення людей до праці справедливого перерозподілу соціальних благ у ті часи (XVII-XVIII ст.)
оберталися ще більшим посиленням експлуатації та гнобленням трудящих. Усвідомлення цього, а
також спостереження над зростанням несправедливості та злочинів, занепадом духовних
цінностей, обожненням тлінного багацтва спонукали Г. Сковороду виробити вчення, в якому вістря
критики суспільних відносин та боротьби за їх докорінну перебудову переносяться у сферу моралі.
Людина у вченні Г. Сковороди постає не просто частиною природи, а є особливим світом, який він
називає мікросвітом, що перевищує всі явища природи. Самопізнання постає необхідною умовою
для внутрішнього, духовного розвитку особистості. Її духовний розвиток проявляється через
моральне самовдосконалення, цінності, знання, працьовитість, віру, милосердя, справедливість
тощо. Праця, перш за все, визначається природними покликами людини й спрямована на благо
суспільства, де метою постає реалізація тих здібностей, які закладені в самій людині. Варто
сказати, що «сродність» характеризує певний вид діяльності людини. Г. Сковорода обґрунтовує це
твердження прикладом про двох котів. Один із них займався ловлею мишей, і це було природньо
для нього й приносило йому задоволення, а коли почав рибалити, то втратив сон, оскільки боявся
води, тому став неспокійним. В цьому прикладі ми бачимо, що тут втрачений закон «сродності».
«Сіє нещастіє постигает всех охотников не к званію, но к доходам» 11. Як видно, автор підкреслює,
що самопізнання та активність людини постають умовою самореалізації людини.
Спосіб життя мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепції видатного
просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художній творчості. Яскравим свідченням
цього може бути сковородинська концепція «сродної» праці, в контексті якої відома теза «пізнай
себе» наповнюється новим змістом. Йдеться вже про самопізнання та самовдосконалення людини
на основі «сродної» життєвої діяльності. Праця -це всеперемагаюча сила, без якої не може бути
добра і щастя. Але вона приноситьрадість і задоволення лише тоді, коли є «сродною» , відповідає
індивідуальним природним нахилам людини.
Він приходить до висновку, що своє щастя людина повинна знайти в «сродній праці» ( праця, що
відповідає природнім здібностям, нахилам та уподобанням людини). Тим часом у світі панують
відносини, які ґрунтуються на несправедливому розподілі праці. В цьому філософ вбачає головне
джерело нещасть і страждань людей, їх постійного невдоволення долею. Він виступає проти
породженого таким станом речей поневолення людини, наруги над її гідністю.
Успішність та конструктивність діяльності людини можлива завдяки конкуренції. Адже вона, у свою
чергу, постає джерелом змін у суспільстві з непередбаченим результатом. Тільки завдяки
конкуренції ми здатні з’ясувати корисність того чи іншого явища як для суспільства загалом, так
для кожної особистості зокрема. Конкурентна боротьба існувала в житті людства ще задовго до
теоретичного узагальнення цього аспекту життєдіяльності суспільства. «Сродна праця» дозволяє
виявити справжні прагнення людини та відстоювати їхнє існування за будь-яких умов. Тим самим
конкуренція набуває раціонального характеру існування, оскільки людина усвідомлює свої
прагнення, віднаходить легітимні засоби щодо реалізації результатів своєї діяльності. Вона з
необхідністю намагається реалізувати те, що створила, те, що було її покликом, виразом її сутності.
В такому розумінні конкуренція характеризується як суспільне благо, тобто стає «боротьбою всіх
заради всіх». Вона сприяє суспільному розвитку і становленню особистості, прояву її творчих та
креативних здібностей. Конкурентна боротьба спонукає людей до активності. Не просто бути
спостерігачами подій, які відбуваються навколо нас, не просто бути споживачами того, що нам
пропонують, а ставати суб’єктами діяльності, впроваджувати свої досягнення і прагнення. Саме
конкуренція стає необхідною умовою того, щоб ставати успішним, підпорядковувати собі події, які
відбуваються навколо особистості, а не брати їх собі у супротивники. Отже, можна констатувати
той факт, що конкуренція виступає засобом як для самоорганізації суспільства в цілому, так і
окремо взятої особистості.
Утопізм уявлень і сподівань Г. Сковороди полягав у тому, що в тому суспільстві обрання «сродної»
праці обмежується соціальним, класовим становищем усіх і кожного, що поділ праці зовні
нав’язується індивідам – стихійною силою.
Г. Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до
життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у
праці, а справжнє щастя – у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль
спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула загального принципу вирішення
проблеми людського щастя і смислу людського буття.
У філософському вченні Сковороди, як мені здається, самою сильною, яскравою і важливою для
сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. Суть щастя Григорій Сковорода зв'язує з
образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "…
Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. …" - яким Сковорода відкриває свій
трактат під назвою "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає
людську "природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий
образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути
краще" він зв'язував з поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий
день"(2). Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає
саму суть "чесного життя" і "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається через трудову
діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього
праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки,
вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно
від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення "сродної". Розділення людей, що
займаються "сродною" і "несродною" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися
при розв'язанні сучасних проблем людства.
Безпосереднім суб’єктивним виявом людського щастя Г. Сковорода вважав внутрішній світ, добрий
сердечний настрій, душевну міць. Досягти цього можна, виконуючи веління своєї «внутрішньої
натури», пізнаного в собі «бога». Цією «внутрішньою натурою» є спорідненість з певними видами
праці. Люди повинні пізнати самі себе, свої здібності й виробити відповідній своїй природі спосіб
життя. Спорідненість, покликання і є справжнім «богом» у людині.
Коли вони збігаються з відповідною їм формою практичної діяльності людини, «сродною працею».
Можна сказати, що Г. Сковорода протиставляє «дві природи» людини лише теоретично,
моделюючи їх як різні сутності, але при аналізі онтології, буття «мікрокосмосу» розглядає їх, як
двоєдині, секретні. Він підкреслює, що « всякий род пищи и пития полезен и добр есть», як і
потреба в одязі, здоров’ї у відсутності злиденності тощо, але все це має бути помірним, не
перетворюватися в саме мету людського життя. Не випадково Сковорода згадує слова Сократа – «
живу не для того, щоб їсти й одягатись, а їм одягаюсь щоб жити» [42,67].
Праця подібна людині як умова її існування. Але суть дійсності істинної людини погягає « не во
внешней своїй плоти и крови, но мысль и сердце его - то истинный человек есть». Істинну людину
визначає її внутрішня духовна сутність - « Бог». Божественне начало споконвічно притаманне
людині, вона причетна до « царства божого», закладеного в неї. Тому пізнати в собі божественну
суть як вищу істину, розглядати загадку символічного світу» становить сенс життя і досягнення
справжнього людського щастя. Можливість здійснення цієї мети Г. Сковорода вбачає в процесі
самопізнання. Цей шлях робить людину вільною, і вона не є нічим рабом, навіть божим.
Сковорода симпатизує передусім таким видам праці, як землеробство та ремесло, які в його очах
мають більшу моральну цінність, ніж, наприклад, деякі науки. Він всіляко підкреслює переваги цих
видів праці перед іншими, наголошуючи на тому, що вони суспільству потрібніші за інші.
Землеробство в очах Сковороди має ту привабливість, що воно не веде до згубного відриву
людини від природного середовища і дає міцну насолоду землеробам.
3ахист моральних переваг тих видів праці, які пов'язані з виробництвом найнеобхідніших для
людини продуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності, є характерним для світогляду
Сковороди в цілому. У підході до з'ясування природної праці філософ відштовхується від погляду
на суспільство як на цілісний організм, члени якого пов'язані між собою функціональною
залежністю. Свій погляд на «сродну» працю він висловлює так: «Сколько должностей, столько
сродностей. Сій разныя к различным должностям божественныя побужденія означались у них
разными разных че-ловков именами, своими сродностьми прославившихся. Однак все сій
дарованія столь различныя един и той же дух святый действует. Так, как например, в мусикійском
органе один воздух разные чрез различныя трубки голоса производит, или как в человеческом
теле один ум однак разно по разсужденію разных частей действует». Завдяки цьому
встановлюється гармонійна рівновага у суспільному організмі, яка забезпечує життєдіяльність
цього організму і зумовлює душевний спокій та добробут його членів.
Найповніший аналіз «сродної праці» викладений у творі «Разговор, называемый алфавит, или
букварь мира».
Вчення Сковороди про «сродну працю» розкриває джерела «сродності» - призначення,
покликання людини до конкретного виду діяльності. Їх закладає природа-бог з моменту
народження людини. Тому все «сходне» є природнім у людині.
Нерівність між людьми – у відмінності їх природних задатків, але це не підстави для соціальної
нерівності. В суспільстві існує «сто спорідненостей, сто званнів», але всі вони почесні, однаково
подібні, тому пізнання власної сродності як реалізація здібностей у відповідній сфері діяльність
робить людину щасливою і рівною серед інших людей, бо кожен вид праці заслуговує на повагу. А
бігати за званнями й посадами, до яких людина не мас здібностей, с "неотложный знак
несродности", бо неспорідненість потворить і вбиває всяку посаду і ''сие обществу вредно".
Г. Сковорода зазначає, що пізнати свою «сродність» важко, але можливо, бо крім самопізнання
кожна таємниця має власну «тінь», тобто є зовнішні ознаки, за якими можна розпізнати
«сродность». Це вже мистецтво педагогіки. Якщо одна дитина робить ярмо, а інша підперізує
шаблю, то це і є показником покликання першої до землеробства, а другої – до військової справи.
Якість і міра обдарувань теж різні: "Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные
сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сия: "Неравное всем равенство"...Меньший
сосуд менее имеет, но в том равен есть большему, что равно есть полный. И что глупее, как равное
равенство, которое глупцы в мир ввести зря покушаются?"
Якщо людина не має природнього нахилу до праці, то вона лишень шкодить суспільству, бо
«природа – мати охоти», охоти котра запалює людину до праці, рухає нею. Якщо ж її немає, коли
людина не на місці, то й праця здається їй тяжкою, і жодна тут наука не допоможе, бо наука без
наявності «сродності» виявляється безсилою.
Однією з основних ознак «сродної» праці є те, що вона приносить людині насолоду не своїми
наслідками, винагородою чи славою, а самим процесом її. Заперечуючи трудність як надмірність
витрати сил при досягненні того, що не становить справжніх потреб людини, Сковорода разом з
тим високо підносить труд, працю, що є проявом пізнаних необхідностей природи. Така природна
праця хоч і пов'язана зі словом труд, однак характеризується легкістю і супроводжується духовною
насолодою. Щодо такої праці (труда) філософ нерідко вживає поняття «забава», «праздник» тощо,
оскільки вона дає розраду духові. Неробство («праздность») Сковорода вважає злом і для людини,
і для суспільства. Але разом з тим не раз підкреслює, що «сродна» праця повинна бути легкою,
вона зумовлює веселість духа, святковий настрій душі. Тому для доброї людини кожний день
свято. Філософ тлумачить працю не тільки як фізичні зусилля, а й як активність думки, рух
свідомості по шляху до пізнання істини. До останнього ряду праці, зокрема, належить і
філософська творчість самого Сковороди, який на закиди в бездіяльності відповідав, що неробство
важче за Кавказькі гори, але справа для людини не тільки в тому, щоб «продавать, покупать,
жениться, посягать, воєваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить зверя», бо ці справи не
можуть вичерпати людське серце. «Погрузив все наше сердце в пріобретєніє мира и в море
телесных надобностей», пише Сковорода, «не имеем времени вникнуть внутрь себе, очистить и
поврачевать самую госпожу тела нашего, нашу душу», і в цьому й полягає причина розслаблення
духа, боязливість, заздрість, невдоволення, гнів тощо.
Так вчення про «сродну працю» намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці.
Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь «передвизначенних» сфер діяльності в
суспільстві, тоді як історично суспільний поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер
діяльності – конкретним професіям чи то в галузях матеріального виробництва, чи в сферах
розумової діяльності . В суспільстві найчастіше не «сродність», а соціальний статус людини
зумовлює можливість вибору нею відповідної праці, навіть коли вона «несродна» для неї. Адже
представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і навпаки,
соціальні умови нижчих верств, якими б «сродностями» до інтелектуальної праці вони не були
наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.
Проте в ідеалі така постанова Г. Сковородою дуже цікава й плідна, бо він порушує питання про
соціальні умови реалізації природних задатків людини в суспільстві, які оптимально могли б
здійснюватися на користь і людині і суспільству одночасно, сприяти гармонії особистих і суспільних
інтересів.
Досягнення людини є цілком очевидними, так розвиток інформаційного суспільства постає новим
рівнем розвитку людства. Але перед нами постає цілком правомірне питання: який характер
носять ці зміни як для кожної особистості, так і суспільства загалом? Адже для сучасного типу
розвитку суспільств застосовується досить велика кількість концепції. Зокрема, концепція
«суспільства споживання» Ж. Бодрійяра. Сучасне людство симулює дійсність. І це не просто
вигадки або характеристика майбутнього, а наше сьогодення. Тому конкурентоспроможність
виступає необхідною умовою для розвитку людства та окремо взятої особистості, оскільки
конкурентоспроможність – це можливість реалізувати свої природні здібності, задатки, які людина
втілює в ході конкурентної боротьби. Така конкурентна боротьба буде цікавою і конструктивно для
всіх учасників, якщо буде відповідати законам «сродності». Тобто людина буде втілювати те, що є
необхідним, те, що виступає її покликом, те, що вона бажає реалізувати. Саме в такому випадку їй
ніхто не здатен протистояти: ні інші особистості, ні обставини, завдяки креативності людина здатна
віднайти ті шляхи й засоби реалізації, які будуть найбільш оптимальними. І саме це виступає
необхідною умовою того, що конкуренція передбачає створення таких особливих специфічних
відносин, у які вступають люди в процесі конкурентної боротьби. Ці відносини не є
антагоністичними, адже те, що створене самою людиною і реалізовується нею самою, викликає у
більшості людей повагу та захоплення. Наприклад, конкурентоспроможними особистостями ми
можемо назвати Б. Гейтца, С. Джобса, які реалізували свої можливості за мінімальних затрат (на
початку своєї діяльності) і досягли успіху й визнання. Отже, конкурентоспроможність є тією
можливістю, яка спонукає до реалізації сутнісних сил людини за умови суперництва. А
суперництво, у свою чергу, виступає каталізатором діяльності людини, і «сродність» є її сутнісним
виміром.