Знаєте, одна з найяскравіших насолод подорожей і захоплень від етнографічних

досліджень – це можливість жити серед тих, хто не забув старі звичаї, хто досі
відчуває своє минуле у повітрі, доторкається до нього у відшліфованому дощем
камінні, відчуває його смак у гіркому листі рослин. Просто знати, що шамани
Ягуара все ще подорожують за межі Чумацького Шляху, або що міфи старійшин
інуїтів все ще наповнені сенсом, або що в Гімалаях буддисти все ще шукають
подих Дхарми, означає по-справжньому пам'ятати головне одкровення
антропології, а саме ідею про те, що світ, в якому ми живемо, не існує в якомусь
абсолютному сенсі, а є лише однією з моделей реальності, наслідком певного
набору адаптивних рішень, які наш рід зробив, хоч і вдало, багато поколінь
назад.
І, звісно, ми всі поділяємо ті ж самі адаптивні потреби. Ми всі народжуємося.
Ми всі приводимо на світ своїх дітей. Проходимо через обряди посвячення. Ми
маємо справу з невблаганною розлукою смерті, тож не дивно, що всі ми
співаємо, всі ми танцюємо, всі ми маємо мистецтво.
Але що цікаво, так це унікальна ритміка пісні, ритм танцю в кожній культурі. І
чи це пенани в лісах Борнео, чи служителі Вуду на Гаїті, чи воїни в пустелі
Кайсут на півночі Кенії, чи курандеро в горах Анд, чи каравансарай посеред
Сахари – це, до речі, той самий хлопець, з яким я подорожував пустелею місяць
тому – чи пастух яків на схилах Джомолунгми, Евересту, богині-матері всього
світу.
Всі ці народи вчать нас, що існують інші способи буття, інші способи мислення,
інші способи орієнтації на Землі. І ця ідея, якщо вдуматися, може наповнити вас
лише надією. Незліченні культури світу разом складають павутину духовного та
культурного життя, яка огортає планету і є такою ж важливою для добробуту
планети, як і біологічна павутина життя, яку ви знаєте як біосферу. І ви можете
думати про цю культурну павутину життя як про етносферу, і ви можете
визначити її як сукупність усіх думок і мрій, міфів, ідей, натхнень, інтуїцій,
створених людською уявою з часів зародження людської свідомості. Етносфера
– це велике надбання людства. Це символ того, ким ми є і ким можемо бути як
напрочуд допитливий вид.
І так само, як біосфера зазнала серйозної руйнації, так само і етносфера – і,
якщо вже на те пішло, то набагато швидшими темпами. Жоден біолог,
наприклад, не наважиться припустити, що 50% усіх видів чи більше перебували
або перебувають на межі зникнення, бо це просто неправда, і все ж це –
найбільш апокаліптичний сценарій у сфері біологічного розмаїття – ледве
наближається до того, що ми знаємо, як найбільш оптимістичний сценарій у
сфері культурного розмаїття. І найкращим показником цього, звичайно ж, є
втрата мови.