МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії та історії світової літератури

КУРСОВА РОБОТА

з історії зарубіжної літератури

на тему: «СИНТЕЗ ФІЛОСОФІЇ ТА ЛІТЕРАТУРИ У КНИЗІ

МІШЕЛЯ ДЕ МОНТЕНЯ “ПРОБИ”»

Студентки II курсу МЛа 02-18

групи
напряму підготовки германська
філологія
спеціальності мова і література
Городньої А.В.
(прізвище та ініціали)

Керівник_________________________
_________________________________
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала________________
Кількість балів_____Оцінка ЄКТС___
Члени комісії ________ _______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

________ _______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

________ _______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
 2

м. Київ – 2020 рік

 3

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….. 3
РОЗДІЛ 1.ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНА ОСНОВА
ТВОРЧОСТІ МІШЕЛЯ МОНТЕНЯ ……………………………………… 6
1.1. Творчість Мішеля де Монтеня і його філософсько-світоглядні
ідеї у книзі «Проби»……………………………………………..……………. 6
1.2. Есеїстика Мішеля де Монтеня……………………………………. 10
Висновки до Розділу 1…………………………………………………. 14
РОЗДІЛ 2. СВОЄРІДНІСТЬ ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ
ЛЮДИНИ В ЕСЕЇСТИЦІ МІШЕЛЯ МОНТЕНЯ ……………............... 15
2.1. Особливості осмислення сутності людини за Монтенем ………. 15
2.2. Спроба пізнати людину в філософії Монтеня ………………….. 19
Висновки до 23
Розділу 2…………………………………………………..
ВИСНОВКИ……………………………………………………………. 24
SUMMARY……………………………………………………………... 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………. 28
……………
 4

ВСТУП
Співвідношення наукового, художнього і філософського світобачення, їх
залежність один від одного, взаємне зближення і взаємовплив – симптом
сучасного стану культури. Зокрема, говорячи про сучасну філософію та
літературу, можемо виявити таке явище, як особлива конвергентність
філософії і літератури.
Якщо звернутися до історії філософської думки, то можна виявити різні
підходи до проблеми співвідношення філософії та літератури. Представники
сучасного наукового дискурсу наголошують на тому, що в певні культурні
періоди філософія та література об’єднувалися в рамках якогось «ізму» –
романтизму, екзистенціалізму чи постмодернізму, де були задані моделі
використання філософії літераторами чи літератури філософами.
Слід зауважити, що на сучасному етапі розвитку культури філософія й
література знаходяться в тісному зв’язку, що поєднують філософський зміст та
художньо-образну виразність, виступаючи важливими формами пізнання
дійсності та носіями істини. Література все більше наповнюється філософським
змістом, понятттями й термінами. Адже, із філософією вона перебуває, за
висловом Л. Архипової, «в жахливій близькості» [20, 22]. Оскільки філософія в
силу свого світоглядного потенціалу впливає на художню творчість, в той час
як і сама потребує образно-емоційних засобів, притаманних художній
літературі.
Взаємозв’язок «філософія – література» не тільки дозволяє виокремити
філософський зміст літературного твору чи навпаки – виявити літературну
досконалість філософського тексту, а й обумовлений тим, що як для філософії
так і для літератури є важливими антропологічна проблематика, увага до
внутрішнього світу людини та призначення людини в житті. Адже і філософи і
письменники вирішують світоглядні питання, розмірковують про сенс життя,
оспівують загальнолюдські цінності.
Багато уваги питанню взаємодії мистецтва загалом і літератури зокрема
та філософії присвятив у своїх філософських працях «Проби» французький
 5

філософ, мислитель , гуманіст епохи Відродження Мішель де Монтень. У своїй

філософській діяльності мислитель широко використовував засоби і прийоми
художньої творчості, а також створив низку літературних текстів, у яких в
образній формі виклав окремі положення власних філософських концепцій.
Отже, актуальність теми визначається багатоаспектною проблемою в
процесі осмислення якої розкривається роль філософії в творчості
письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль
мистецтва слова в поширені філософських ідей.
Мета дослідження – дослідити синтез філософії і літератури в книзі
Мішеля де Монтеня «Проби».
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких
завдань:
– виявити наявність глибокого філософського потенціалу у творчості
Мішеля де Монтеня;
– розкрити сутність застосованого автором «Проб» методу філософського
осмислення;
– визначити спрямованість та основні риси філософських запитів Мішеля
Монтеня в контексті епохи Відродження;
– обґрунтувати концептуальні засади філософсько-антропологічних
поглядів Мішеля Монтеня.
Об’єкт дослідження – творчість Мішеля де Монтеня.
Предмет дослідження – синтез філософії та літератури.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Співвідношення
філософії і літератури грунтується на дослідженні таких видатних
літературознавців, науковців, як С. Аверінцев, Б. Кузнєцов, І. Фізе, К. Сімон, Л.
Архипова та інші. Поставлені завдання передбачали залучення
загальнонаукового та спеціального методологічного інструментарію.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають історико-
філософський аналіз, історикокомпаративістський метод, системний підхід, які
дають змогу розкрити основні ідеї, репрезентовані у філософській парадигмі
 6

Мішеля Монтеня. У межах феноменологічного методу здійснено осягнення

буттєвих виявів людини, що дало змогу визначити особливості філософсько-
антропологічних поглядів Монтеня в контексті епохи Відродження.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що визначено, що
Мішель де Монтень подивився з іншої точки зору на заклик Платона «Пізнай
самого себе» й застосував власний підхід до самопізнання, посилаючись на
попередників. До того ж Монтень став зачинателем нового літературного
жанру як філософське есе, в якому затвердив основу філософії, яку складає
гуманістичний індивідуалізм.
Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів,
висновків і списку використаних джерел.
 7

РОЗДІЛ 1.
ФІЛОСОФІЯ МІШЕЛЯ МОНТЕНЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ
ДЖЕРЕЛ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ
1.1.Творчість Мішеля де Монтеня і його філософсько-світоглядні ідеї у
книзі «Проби»
Важливу роль у розвитку французької літературної прози відіграла
гуманістична література, яка стала продуктивним початком розвитку
філософсько-моралістичного напрямку. Яскравим представником її є Мішель
де Монтень (1533-1592) – видатний французький письменник і філософ, який
увійшов в історію світової літератури як останній гуманіст епохи Відродження.
Монтень здобув хорошу гуманітарну освіту і виховання, основою яких були
знання латинської і грецької мов, завдяки цьому блискуче знав античну
культуру, працю богословів, наукових досліджень та історії. З метою
поширення своїх знань і досвіду Мішель подорожував по світу. Певний час був
мером міста Бордо і радником місцевого парламенту, займав політичні й
адміністративні посади, брав участь у політичному житті країни. Його цінували
й поважали не тільки у Франції, а й за її межами.
Загалом Мішель де Монтень був людиною незалежних поглядів і твердих
переконань, за що здобув за життя глибоку пошану й авторитет серед
співвітчизників. Як зазначав Косіков, Монтень прагнув «не так життя звірити з
філософією, скільки філософські книги - з життям» [10, 6].
Головним завданням, покликанням долі Мішель де Монтень вважав на-
писання своєї знаменитої й найвизначнішої книги «Проби», над якою він
працював значну частину свого життя (перша з трьох книжок "Проб" була
опублікована в 1580 р.). Цей літературний твір національного масштабу виявив
величезний вплив на формування філософської, етичної, політичної думки не
тільки Франції, але й інших європейських країн. Зовсім не дивно, що Монтеня
називають письменником однієї книги, адже «Проби» — його ґрунтовне
творіння у трьох книгах, що є його духовною автобіографією і філософською
енциклопедією епохи Відродження, а також виступають основним і
 8

найвагомішим джерелом для дослідження в ньому синтезу філософії та

літератури.
Новаторство французького мислителя полягає в аналізі життєвої
багатозначності та багатогранності людського буття, що виявили принципові
особливості «Проб» та їхню композицію. Композиція твору, на перший погляд,
хаотична. Ззовні книга поєднує спостереження, приклади, цитати, що
розподілені за розділами й не мають між собою зв’язку. Внутрішньо в кожному
розділі твору переважає принцип асоціативного поєднання власних думок. Сам
Монтень підкреслював, що його думки «тримаються купи, але інколи трохи
вільно, а на певній відстані: перезираються між собою, але дещо скоса» [16,
231]. Дослідник світової літературної спадщини С. Артамонов звернув увагу на
написання «Проб» Монтеня, стверджуючи: «Він писав без будь-якого плану, і
композиція його книги, як і окремих частин, найхимерніша, якщо взагалі можна
в даному випадку говорити про якусь композицію » [2, 89] .
Варто зазначити, що «Проби» Мішеля де Монтеня містять величезний
пізнавальний матеріал: античний і сучасний, що розкриває найважливіші ідеї
епохи Ренесансу, зокрема спостереження автора за особливостями людського
світосприйняття. До «Проб» часто звертались письменники, мислителі епохи
Просвітництва, філософи — енциклопедисти.
Не менш важливим є те, що назва книги Монтеня пов’язана з його
філософією й попереджає читача не будувати великих ілюзій щодо авторської
праці. Мішель де Монтень прагнув віднайти відповіді на світоглядні запитання
про себе й про світ, який спонукав осягнути творчу діяльність, що вимагала
осмислення різних філософських вчень, тобто вступу до філософії. Загалом
погляди Монтеня грунтуються на особистих відчуттях, настроях, особливостях
натури. Світогляд мислителя увібрав кілька джерел формування, зокрема
античну спадщину, християнську традицію, суспільство і час, в якому він жив.
Спочатку філософські погляди Монтеня формувалися під впливом
стоїцизму. Саме стоїцизм Монтеня спирається на вчення атичних філософів.
Оскільки особливу роль він особисто відводив працям Сенеки - представнику
 9

стоїцизму, а також творчості Плутарха, який був моралістом-еклектиком,

Монтень вважав їх найбільш близькими до нього. Однак філософ не завжди
дотримувався принципів античних мислителів.
Насамперед стоїцизм корелюється в есеїстиці з тезою про
самовибудовування автора, яка пізніше позначилась на формуванні
екзистенціалізму. Передусім стоїки вчили тому, що людина не має влади над
зовнішніми обставинами, але може контролювати свій внутрішній світ. Саме
контроль над собою був головною рисою для послідовників стоїцизму. Мішель
чимало ввібрав з етики стоїцизму. Але все далі й далі він відходив від стоїків і
більше надавав перевагу скептицизму. Тож можна вважати, що основний
напрям міркувань французького мислителя лежать саме у руслі цього вчення.
Скептицизм (із грецького – недовірливий) – це така гносеологічна
позиція, яка полягає в сумніві щодо існування істини й надійних критеріїв її
встановлення, у недовірі до певних поглядів та уявлень [21, 585]. Найбільш
авторитетним філософом-скептиком Монтень уважав Піррона, символом віри
якого було «завжди вагатися, сумніватися і шукати, нічого не стверджувати і ні
за що не ручатися» [15, 186].
У першу чергу монтенівський скептицизм заключається в тому, що він не
впевнений, що людина в принципі здатна пізнати світ. Мішель Монтень вважає,
що «початком філософії є здивування, її розвитком є дослідження , її кінцем є
незнання. Люди ні в що не вірять так твердо, як у те, про що вони найменше
знають.» [15, 189].
Скептицизм Монтеня поширювався й на людську моральність. Він
стверджував, що перш за все, у всіх вчинках людей виявляється егоїзм і, на
його думку, це абсолютно нормально, тому що, в першу чергу, людина повинна
піклуватися про себе й про свій душевний спокій. Тому й не дивно, що слова
Платона: «роби свою справу і пізнай самого себе», які повторював Монтень,
стали девізом його життя. Адже життя кожної людини полягає в тому, щоб
вивчити своє життя, свій характер і виробити в собі здатність протистояти
негараздам. Суть скептицизму Монтеня можна зрозуміти таким чином:
 10

людська природа, як дуалістична, наразі не надає можливості у дійсний спосіб

реалізуватись тому кращому, що є в людини, що заклав у людину Бог.
До того ж Паскаль пише про Монтеня, що «він спробував зрозуміти, яку
мораль зуміє підказати нам розум, позбавлений світла віри» [18, 346]. Однак
при прочитанні «Проб», можна спостерігати, що Монтень крім моралі
намагається зрозуміти й істину, хоча й далі сам пише, що істиною може
володіти лише думка Бога. Саме в цій подвійності мислення й простежується
двозначність думки автора, що знаходиться між ренесансно-гуманістичною
філософією й науковим раціоналізмом. З цього слідує, що й сам Мішель де
Монтень не знає до якої саме філософської традиції більше схиляється.
Усвідомлення нездатності людини впевнено стверджувати «Я знаю» чи
«Я не знаю» спонукає Монтеня до запитання «Що знаю я?», яке стало його
кредо. Протягом всієї книги «Проби» бачимо, що сам автор вагається,
розмірковує й сумнівається щодо особистих поглядів: «Що з того, якщо я беру
речі інакше, ніж вони є?» [16, 159].
На думку, А. Моруа, який розмірковує над творчістю Монтеня у книзі
«Від Монтеня до Арагона», яка стала зв'язком між ренесансним мистецтвом та
класицизмом, підкреслює життєстверджуючу основу його філософії: «... перша
книга більшим зобов'язана Плутарху та іншим прославленим мислителям, а
друга і третя зобов'язана найкращими сторінками самому Монтеню» [17, 29], і
далі: «Проби» це розсипи мудрості для всіх: із них черпали Паскаль і
Ларошфуко, Мольєр і Шекспір» [17, 27].
Погляди Монтеня мали великий вплив на подальший розвиток
європейської філософії: на емпіризм Бекона, епікуреїзм Гассенді, раціоналізм
Декарта, на етику французьких просвітителів «Проби» Монтеня були
улюбленою книгою багатьох видатних письменників.
 11

Есеїстика Мішеля де Монтеня

Мішель де Монтень, написавши свою книгу «Проби», в той же час
розробив власний літературно-філософський жанр – есе, спрямований на
саморозкриття і самовизначення індивідуальності, а також за яким головним
елементом нехудожнього тексту є оповідь автора про власне ставлення до
певного предмету.
Твори Мішеля де Монтеня написані у вигляді есеїв, які мають
поліфонічний характер та не зовсім відповідають ідеалу класичного
філософського твору, оскільки Мішель де Монтень намагався в невибагливій
формі вільно викласти свої думки, спостереження, розповісти про події та
факти, відтворити в точності почуте слово, не обмежуючи жодним планом чи
темою заздалегідь. Його збірка есеїв «Проби» стала першим жанровим
втіленням особливого стилю мислення, який пов’язують з такими напрямами як
модернізм, екзистенціалізм та постмодернізм. Опис власної інтелектуальної
стратегії, а також філософське міркування виступають визначними рисами есеїв
Монтеня. Сам Мішель Монтень говорить про свою працю «Проби» так: «вільно
висловлюю свою думку про всі предмети, навіть про ті, що може перевищують
мою тяму і зовсім не на мої зуби. Якщо я кажу, що про них думаю, то тільки на
те, щоб дати пізнати міру самих речей» [15, 92].
Слід підкреслити, що слово «есе», яке в перекладі з латинської означає
«проби на самому собі», введене Мішелем де Монтенем, як було вже вище
зазначено, хоча твори в стилі есе були відомі ще з часів античності. Поряд з
«есе» в наукових колах дуже часто вживається форма «есей» і деякі науковці
вважають, що воно є доречнішим, адже повністю відображає походження слова
та його оригінальну вимову [22, 48]. Зауважимо, що власна назва багатотомної
книги Монтеня дала життя поняттю й термінові такому як «есе». Навіть на
цьому вже етапі окреслюється особливість цього жанру.
Більшість дослідників, мислителів, теоретиків трактують жанр есе по-
різному. Одні вважають, що есе – це особлива форма самосвідомості автора,
духовний досвід його особистості, індивідуальний шлях переживання і
 12

осмислення життя, оформлений в слові і, отже, є спочатку процесом

філософським, а вже після - художнім. Інші зводять свої думки до того, що есе
як філософський твір, насамперед, відображає індивідуально-міфологічну
авторську рефлексію з приводу життєво значущих для нього проблем
внутрішньої (духовної) й соціокультурної дійсності. Зокрема, есе «Проби»
Монтеня, можна розглядати як сукупність жанрів. Оскільки в есе присутні й
елементи автобіографії, наприклад, автобіографічний епізод падіння з коня в
розділі «Про те, що філософствувати - це значить вчитися вмирати», і
щоденникові записи: Монтень посилається на свій вік, на те, що він став
мудріший, і елементи сповіді, наприклад, у розділах «Про вірші Вергілія», «Про
каяття» та інших.
Балаклицький стверджує, що «в есе широко використовуються фігури
риторичного синтаксису, різноманітні інтертекстуальні конструкції. Жанр
характеризується лаконічністю й комунікативною чіткістю, а авторська думка
має відкритий, насичений характер завдяки широкому використанню засобів
вираження суб’єктивної модальності» [4, 20]. Варто наголосити на тому, що,
есе як жанр пізнання світу і тип тексту належить до античної літератури,
оскільки основною підставою для віднесення до античності вважається
присутність в ньому індивідуально-авторського начала.
У свою чергу К. Сільман вважає: «есеїст не є незалежним спостерігачем,
який суто аналізує поставлені питання й проблеми, він обов’язково встановлює
зв’язок з епохою, культурним контекстом тощо.» [19, 141]. Тобто есеїст
здебільшого виступає тим, хто виражає думки, звідси – есе є утвердженням
вільної думки, що передбачає інтерпретацію різноманітних фактів й
індивідуальності самого автора. Проте якщо й посідає значне місце авторська
індивідуальність в есеїстиці, то зовсім не означає, що автор чи інтерпретатор
може висловлювати все, що йому спаде на думку. Монтень констатує: «Деякі
автори ставлять собі за мету розповідати про те, що сталося. Натомість моє
завдання, якщо я дам собі раду, показувати те, що може статися.» [14, 119].
Цією ознакою есеїстика наближається до філософії. Оскільки через
 13

узагальнення та розуміння глибинних процесів есеїст переходить до

індивідуальних передбачень.
Зауважимо, що есе як жанр тісно пов’язаний з філософією, з історією, з
психологією та іншими науками. Відомий філософ, есеїст Михайло Епштейн
наголошує: «Есе – жанр, який тільки і тримається своєї принципової
позажанровістю. Варто йому здобути повну відвертість, щиросердність
інтимних виливів - і він перетворюється в сповідь або щоденник. Варто
захопитися логікою міркування, діалектичними переходами, процесом
породження думки - і перед нами стаття або трактат. Варто впасти в оповідну
манеру, зображення подій, що розвиваються за законами сюжету, - і мимоволі
виникає новела, оповідання, повість» [8, 1].
До того ж, есеїст через обрану певну оповідну або ж міркувальну
субстанцію, яка дуже до нього наближена, не просто міркує «вголос» про
питання сучасного буття: він насамперед артикулює власне самовираження,
вимагає неабияких інтелектуальних зусиль сприймання. Таким чином,
сугестивність як звернення до емоційної сфери, до півсвідомості, що навіює
читачеві думки і переживання письменника, в есеї виступає дієвою практикою
впливу на читача, який занурюється в цей процес.
Значне місце в кожному есе й зокрема в «Пробах» займає філософська
рефлексія, тобто потреба в самоаналізі, самопізнанні, самовизначенні.
Філософствування, як самовизначення, в кінцевому рахунку, є шляхом і
способом самопізнання і самовиправдання. Адже наскільки б не прагнув
мислитель вчити, як жити далі, насправді, його вчення є відповіддю на питання,
навіщо і як жив він сам. Тобто філософія, як і ессеізм, заснована на рефлексії і
самовизначенні.
Беручи до уваги есе як своєрідний жанр, О. Іванов стверджує: «Хоча
деякі філософи вже вказували, на близькість есе до сфери філософії, необхідно
відмітити, що есе як спосіб філософсько-художнього мислення не було
спеціальним предметом філософського осмислення. Це відбувалося й унаслідок
 14

невизначеності того, що кожен з мислителів мав на увазі під

філософствуванням…» [7, 32].
«Проби» Монтеня як спроба написання філософського есе мають одну з
визначальних рис, що характерна й самому жанру – «наодинці з собою», тобто
автор сам намагається інтерпретувати свої думки, він впорядковує і осмислює
власний досвід сприйняття, формує особистісне бачення світу. Зауважимо, що у
філософському есе саме план вираження й унікальна фігуративна структура
виступають домінантою.
А.Гартл також приходить до думки, що Монтень буквально створює есе
як форму філософії: форма есе радикально нова, але вона залишається в межах
діалогічного підходу Платона-Сократа [23, 64]. Однак у тлумаченні Монтеня
есе має ще одне значення, що полягає в передавані особистого досвіду. До того
ж слід зазначити, що сам метод есе Монтеня полягає в тому, щоб розібратися у
власній сутності, який пізніше стає підґрунтям становлення нового жанру.
Провідною властивістю есе є наявність конкретної теми, обсяг якої
набагато вужчий, ніж, наприклад в трактаті. Проте якщо звернутися до назв
розділів «Проб» Монтеня, то можна виявити серед них і такі загальні й
абстрактні як «Про совість», «Про чесність». У контексті есе Монтеня ці теми,
дійсно, сприймаються як приватні, предметно окреслені, оскільки і чеснота і
совість виступають не як дуже широкі поняття, до яких зводяться інші, а як
окремі моменти в самовизначенні тієї цілісності, яку являє собою сам автор.
Сьогодні есе стало дуже популярним жанром в літературі початку ХХІ ст.
Більшість сучасних письменників активно використовують ідеї та методи
Монтеня для створення власних концепцій світу та людини, оперуючи при
цьому всіма можливостями образного слова. Загалом есеїстика впливає на
формування суспільної думки, оскільки автори порушують нагальні проблеми в
усіх сферах життя, допомагаючи читачеві розширити раціональне та емоційне
сприйняття.
 15

Висновки до Розділу 1
З вище сказаного випливає, що Монтень певним чином відбив
історичний досвід своєї епохи, епохи Відродження, втіливши її кращі
гуманістичні ідеї. Мішель Монтень розкриває філософську проблему «Проб»
завдяки пропусканню навколишньої дійсності крізь призму власного
світогляду. Автор відтворює діалог, який здається парадоксальним, між добою
та людиною, суспільством та особистістю, суб’єктивним і об’єктивним, й це у
свою чергу, вкладається в започатковану автором концепцію есеїзму.
Аналізуючи світоглядні ідеї М. Монтеня, підкреслимо, що його
скептицизм був чимось середнім між скептицизмом життєвим, який є
результатом гіркого життєвого досвіду та розчарування в людях, і
скептицизмом філософським, в основі якого лежить глибоке переконання в
недостовірності людського пізнання.
У своїх «Пробах» Монтень більшість уваги приділив саме міркуванню,
описуючи власну інтелектуальну стратегію, що стає визначальною рисою
стилю. Леймотивом праці Монтеня стало ядро «Що я знаю?».
«Проби», що написані у вигляді есеїв, зосереджують нашу увагу на
індивідуальності автора, на його образі. Оскільки нам головне не те, що автор
хоче сказати, а як це він робить і це і є однією з відмінних рис есеїстики. До
того ж варто зауважити, що есе як жанр, зокрема «Проби» Монтеня поєднує в
собі літературно-художню і світоглядну мислительску складову.
На сучасному етапі есе як жанр вирізняється з-поміж інших, оскільки
саме в ньому закладена певна авторська концепція людини як носія не знань, а
думок. До того ж саме в цьому жанрі митець висловлює суб’єктивні думки,
формулює власну позицію й виражає авторське «Я», розуміючи самого себе.
 16

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ЛЮДИНИ В

ЕСЕЇСТИЦІ МІШЕЛЯ МОНТЕНЯ
2.2. Специфіка філософського-антропологічних ідей французького
мислителя
У різні часи, епохи філософи звертались до проблеми людини,
осмислювали її відповідно до конкретно-історичних вимог, інтересів, потреб.
Тому й не дивно, що проблема людини, її сутності – одна з основних у
філософському знанні. Складність пізнання людини полягає в тому, що вона
водночас приналежна двом світам – природному та соціальному. Людина не
може існувати без природи та поза нею. Кожна історична епоха пропонувала
своє бачення й вирішення цього питання. Проводячи філософсько-
антропологічні дослідження Мішель Монтень значну частину свого життя
присвятив інтелектуальній діяльності й саморефлексії.
Досліджуючи філософсько-антропологічні погляди Монтеня,
переконуємося, що початком пізнання людини та навколишнього світу
філософом обрано духовну сутність людину, тобто її душу. Весь час Мішель де
Монтень акцентує увагу саме на внутрішньому житті людини.
У своїх філософських роздумах М. Монтень закликає судити про людину
за властивостями її душі. «Яку має душу? Чи гарна вона, чи наділена талантами
і високими прикметами? Чим вона багата – своїм чи позиченим? Чи все
припало їй задарма? Чи може вона спокійно дивитися на вихоплені мечі?» [14,
279]. Автор підкреслює, що тільки з цих позицій розкривається істина
існуючих величезних відмінностей між людьми.
Монтень стверджує: «Людський розум такий сліпий і ущербний, що
немає такої зрозумілої і легкої речі, яка була б для нього цілком ясна; легке і
важке для нього нерозлучні; назагал що явища, що природа однаково
випадають з-під його юрисдикції та посередництва» [15, 130]. А далі він
виголошує: «Чи не кумедно, що ця нікчемна і злиденна істота, яка навіть над
собою не панує, віддана на поталу всім стихіям та природним явищам,
 17

настановляє себе державцем і цісарем світу, найменшої частки якого вона

незугарна пізнати, не те що верховодити нею!» [15, 131]. Саме тут визначаємо
той факт, що Мішель Монтень малює людину, ніби оголену та зовсім порожню,
яка визнає свою слабкість і готова прийняти певну допомогу згори, оскільки
позбавлена людського знання.
У своїй книзі «Проби» автор руйнує антропоцентризм, бажання
людини розглядати себе як центр всесвіту. Монтень пише: «хай вона (людина)
проявить силу свого розуму, пояснивши, на чому стоять її начебто великі
переваги над іншими створіннями. Хто навіяв людині, що отой величний рух
небесних шат, оте вічне світло зір, які так пишно кружляють над її головою,
отой грізний гомін безберегого моря, оте все створене існує стільки віків лише
для неї, для її зручності і до її послуг?» [15, 131]. Він створює нову ієрархію
людини в світі. Він вважає, що людина не автономна одиниця в природі, яка
живе за надприродними законами, а частина природи і підкоряється
природним законам.
Загалом тема природи та сутності душі людини займає значне місце в
багатьох розділах есеїв. На думку Монтеня, щоб зрозуміти своє призначення,
знайти себе, людина повинна поєднатися з природою, стати її невід’ємною
частиною, адже «…природа повчає нас: вона створила нас зарівно для життя, як
і для смерті. Ще за життя вона дає нам пізнати вічність, уготовану нам потому
як життя минеться, щоб призвичаїти нас до неї і визволити від страху перед
нею» [15, 51]. Тож Монтень намагається віднайти людину із надприродної
системи цінностей і повертає в природну систему цінностей, в якій людина
займає своє місце як частина природи.
На сторінках «Проб» людина окреслюється, передусім, як природна
істота, котра зовсім майже не відрізняється від інших. Звертаючись до традицій
Ренесансу, Монтень показав спорідненість людей і тварин, розуміючи людину
як одне з творінь світу природи. Монтень зазначає: «Тварини перебірливі в
жениханні, як і ми, і подібно до людей обирають собі парі; не вільні вони й від
непогамовних забаганок.» [15, 153]. Й потім він наголошує на тому, що у
 18

тварин також є розум: «нема підстав вважати, ніби звірі чинять із природного
мусу те, що ми чинимо на свій вибір та розсуд.» [15, 141].
Мішель Монтень у своїй праці змальовує людину зовсім не ідеальну, а
навпаки, прагне показати її такою, якою вона є насправді: слабкою й в той же
час сильною, яка здається в одну мить, і яка зі всіх сил старається взяти себе в
руки та йти далі. Проте Монтень цілком впевнений, що людина не є центр
світобудови й починає розмірковувати: «Чом би не могла б сказати й гуска:
«Усі частини Всесвіту існують лише для мене; земля служить мені, щоб я по
ній ходила; сонце, щоб мені світити; зорі, щоб ущедряти мене своїми
флюїдами; одну благодію дають мені вітри, іншу - води: нема нічого, на що
небесна баня не позирала б так ласкаво, як на мене; я улюблениця природи.
Хіба людина не годує мене, не дає мені оселі й не слугує мені?» [15, 219]. З
цього мислитель робить висновок, що людина є частиною природи й «не вище
й не нижче від решти» [15, 140].
У «Пробах» Монтень весь час намагається зрозуміти, яка справжня роль
людини в суспільстві й світі. Філософ розділяє думку про те, що
«найдостойніша діяльність – це служити громаді і приносити користь
багатьом» [16, 184]. До того ж гідність людини мислитель бачить не в тому,
щоб піднести її та возвеличити. Вона в тому, щоб наблизитися до розуміння її
дійсної суті, і в тому, щоб зберегти вірність своїй природі. Монтень говорить
про людину, вдивляючись в самого себе.
У розділі «Про несталість наших учинків» Монтень зазначає, що кожен
може віднайти в себе різні сторони, які можуть бути зовсім протилежними між
собою, дивлячись з якого боку людина себе сприймає. Сам Монтень також не
може визначити себе одним слово, він запевняє: «У мені закладені всі
суперечності, і кожна допоминається своєї черги. Несміливий, зухвалий;
скромний, розіпсілий; базіка, мовчан; роботящий, розледачілий; тямущий,
тупий; уїдливий, добродушний; брехун, правдомовець; учений, неук; і щедрий,
і скупий, і марнотратний. Усе це я бачу іноді в собі, залежно від того, якими
 19

очима дивитись. Кожен, хто приглянеться до себе уважно, знайде у собі та в

своїх судженнях, цю несталість, ці розбіжності» [15, 14].
Проаналізувавши філософсько-антропологічні погляди Монтеня, можна
цілком впевнено зазначити, що саме душа стала основою пізнання людини.
Посилаючись на Платона, Монтень стверджує, що душа є надбанням людини, її
сутністю, яка вміщує в собі всі чесноти й здібності, які варто розвивати з
дитинства. У своїх «Пробах» Монтень переконаний в тому, що людській душі
притаманна одна з найзначніших переваг «уміння вбирати в себе все, що її
оточує, і сприймати все, що до неї доходить очищеним від тлінності і
тілесності» [15, 164].
Намагаючись визначити сутність людини, її природу, Монтень зазначає,
що людина, насамперед, повинна визнати свою недосконалість. «Ми прагнемо
бути чимось іншим, не бажаючи вникнути в свою істоту й виходимо за свої
природні межі, не знаючи, до чого ми по-справжньому здібні, - пише Монтень.
– Немає чого нам вставати на ходулі, бо і на ходулях треба пересуватися за
допомогою своїх ніг. І навіть не найвищому із земних престолів сидимо ми на
своєму заду» [15, 300].
 20

2.2.Спроба пізнати людину в філософії Монтеня

Проблема самопізнання давно привертала увагу багатьої мислителів та
філософів. У своїй праці «Проби» Монтень, розкриваючи проблему людини,
проводить самоаналіз, тобто він є автором-героєм, який аналізує себе як із
середини так і ззовні, спираючись на праці інших мислителів. І тут одразу слід
зазначити, що саме спрямованість слова на самого себе, на «самого мовця» є
визначальною ознакою жанру есе.
Аналіз тексту «Проб» дає можливість реципієнту простежити підхід
Монтеня до пізнання людини, завдяки самопізнанню, а також зрозуміти
сутність людини в цілому й пізнати себе як конкретну людську істоту. «А що
жодної теми не знайшлося, я звернувся до себе і обрав предметом свого
писання власну особу. Це, мабуть, єдина у своєму роді книжка з таким
чудернацьким і безглуздим задумом.» [14, 66]. Далі Монтень певним чином
наближається до метафори герменевтичного кола в традиції Гадамера, він
стверджує, що «як я створив свою книгу, так – однаковою мірою – і вона
створила мене» [16, 365].
Уже в передмові «Проб» розкодовується сенс і методика сприйняття
текстів Монтеня. Він робить акцент на тому, що висловлює виключно власні
думки й зовсім не претендує на їх остаточність. Монтень заявляє - «Зміст моєї
книги - я сам» [14, 4]. Насамперед це визначає комунікативну й наративну
стратегію тексту. Далі Монтень зізнається: «Я зображаю не будь кого, а самого
себе» [14, 4]. І ось цей «приватний прийом» письма слугує відправною точкою
для рефлексування над природою, жанру есе.
У «Пробах» можна простежити, що автор презентує себе і як мислитель, і
як письменник у новому амплуа, пропонуючи читачеві нові грані свого
творчого «я». Монтень наголошує: «…я спрямовую погляд усередину самого
 21

себе: там я завантажую його роботою, там я всіляко його тішу. Всякий
вдивляється в те, що перед ним: а я вдивляюся в себе. Я маю справу лише із
самим собою: я безперервно споглядаю себе, перевіряю, випробовую» [15, 357].
І тут спостерігаємо процес автопортретування, тобто власне зображення себе
художником. Монтень створює свій духовний автопортрет, проводить досвід
споглядання, взявши себе за об’єкт, й тим самим розкриває своє «Я» й це і є
результатом самопізнання. Тож монтенівський текст знаходить свою
легітимність через відсиллання до автора. Сам автор, Мішель Монтень, стає
письмом для його книги, її основним предметом.
Відмітимо, що головне твердження передмови, яке було зазначено вище,
«предмет книги – я сам» неодноразово прочитується в наступних есеях книги:
Монтень ніби вдосконалює сказане на початку в різних варіаціях. Наприклад, в
розділі «Про виховання дітей»: «Якщо я наводжу чужі слова, то лиш на те, щоб
переконливіше висловити власну думку» [14, 161]. Вдавшись до саморефлексії,
М. Монтень став зачинателем не тільки науки про людину, а й про суспільство.
На погляд Монтеня, людина як природно-соціальна істота має підкорятися як
природним, так і соціальним законам, які часто зумовлюють суперечливість
людини.
Зауважимо той факт, що майже через всі есе Монтеня проходить заклик
«Пізнай самого себе». Власне ідея пізнати себе відсилає в першу чергу до
Сократа. Сократ постає в «Пробах» як вершина людської мудрості й Монтень
це зазначає: «Сократова душа, найдосконаліша з усіх знаних мені…» [15, 106].
Сократ стає не стільки етичною моделлю для Монтеня, скільки прикладом,
який дозволяє йому в якомусь сенсі виправдати свою власну ідею пізнання.
Зазначимо, що насамперед, вглиблюючись в самопізнання, філософ-
гуманіст прагнув прояснити «…чи здатна людина знайти те, чого шукає, і чи ці
пошуки, якими вона мозолиться одвіку, збагатили її якоюсь новою силою і
якоюсь непохитною істиною» [15, 184]. Безсумнівно, кожен такий запит він
розглядав за допомогою себе самого «Я вивчаю себе самого більше, ніж будь-
який інший предмет: це моя метафізика і моя фізика» [16, 315]. Так Монтень
 22

акцентує свою увагу на своєму самоаналізі й знову наголошує, що пізнати себе,

як і зовнішній світ, людина може тільки через самопізнання.
У розділі «Про досвід» Монтень зазначає особливості своїх
антропологічних роздумів «У досвіді, який я черпаю в самому собі, я досить
знайду плоду, аби стати мудрим…» [16, 316]. Монтень зовсім не ідеалізує себе,
а навпаки, розкриває себе таким, яким він є насправді. «Я маю себе за людину з
найпростішої глини і різнюся від решти лише тим, що свідомий цього. Мої вади
ще ниціші і вульгарніші, ніж у решти, я не приховую їх і не виправдуюся. Я
ціную себе лишень за те, що знаю, чого я вартий»[15, 330].
Монтень «Я працюю над собою і формуюся, а також виховую в собі гарт,
а це річ найважливіша, і роблю це, коли фортуна до мене ще ласкава, для того,
щоб я міг, як усе інше мене підведе, знайти в самому собі опертя» [16, 202].
Відмітимо, що в розділі «Про славу» Монтень писав: «Я дбаю не так про
те, який я в очах інших, скільки про те, який я у своїх власних очах. Я хочу
бути багатим своїм, не позиченим багатством. Чужі бачать лише зовнішні події
та речі; кожен може зберігати добру міну на людях, тоді як усередині він
сповнений неспокою і перестраху; серця не видно, видно тільки личину» [15,
320]. Саме в цих словах і простежується готовність і бажання автора повністю
піти в себе. Монтень вважав, що людина більше піклується про те, яка вона
сама по собі, а не про те, яка вона в очах іншого. Але хто ж зможе з
упевненістю відповісти на питання: «Яка ж людина сам по собі»? Монтень по-
своєму відповів на нього. Він вважав, що єдиний спосіб виявити своє «я» - це
самоспостереження, яке здійснюється за допомогою пізнання і аналізу.
До того ж Монтень проголошує один з фундаментальних принципів нової
філософії – це природне право людини на сумнів. Він стверджує»
«філософствувати – означає сумніватися»
У розділі «Про книжки» Монтень зазначає: «Те, що я викладаю тут,
усього лиш мої фантазії, з їхньою допомогою я намагаюся дати уявлення не про
речі, а про самого себе; самі ці речі я, можливо, колись пізнаю чи, може, знав їх
раніше, коли долі десь баглося висвітлити їхню суть, та я встиг про те забути».
 23

[15, 90]. З цього виходить, що сам метод самопізнання Монтеня полягає в тому,
що він бере на розгляд будь-яку проблему, аналізує її, намагається розкрити
всю її проблкматику й складність, а потім пише про свої міркування з приводу
взятої проблеми, критикує точки зору тих філософів, які вже намагалися знайти
вирішення даної проблеми. Його думки ніби рухаються по колу.
Читаючи «Проби», слід звернути увагу на те, що Монтень ніколи не
говорить, так би мовити, останнього слова, він дає можливість читачеві самому
розкрити своє «Я», самому отримати ті знання, які йому необхідні. І саме
відсутність «останнього слова» в роздумах автора «Проб» ї є результатом
сумніву, завдяки якому філософія здатна руйнувати в людині будь-які прояви
зрозумілості та егоїзму.
У своїй книзі Монтень висловлює думку: «Я живу з дня на день і,
говорячи по совісті, живу тільки для самого себе». З цієї фрази можна зробити
висновок, що найголовнішим обов’язком людини є обов’язки по відношенню
до самої себе.
У Монтеня в книзі присутня одне з ключових протирічь між «Я» та
«Іншими» та між «особистістю» та «суспільством». Монтень зауважує, що «Я»
цілкомі повністю залежить від «Інших». На погляд Монтеня, людина як жива
істота зовсім не прагне відсторонюватись від інших. Іншими словами, «пізнати
себе» означає бути пізнанним іншими. Філософ запевняє «…іншим треба
прислуговуватися, але віддаватися тільки самому собі» (3кн, 239)
Мішель де Монтень переконливо доводить, що людині важко пізнати
саму себе, на його думку, людина мало розуміє саму себе й часто сама собі
суперечить. Монтень стверджував, що люди часто намагаються бути чимось
іншим, ніж є насправді, і не бажають осягнути своє єство.
Наприкінці своїх «Проб» Мішель де Монтень констатує: «Зрештою, весь
цей біґос моєї писанини є не чим іншим, як тільки реєстром проб мого життя,
який може послужити непоганим прикладом для чийогось душевного здоров’я,
аби він тільки черпав науку навпаки». Дослідивши самого себе, зрозумівши
 24

якою стає душа та тіло з плинном часу, Монтень дійшов до висновку, що

людина підвладна цілком і повністю законам самої природи.

Висновки до розділу 2
Стратегія самопізнання в «Пробах» Монтеня спрямована передусім на
збереження людиною гідності незалежно від її положення в суспільстві та
здатність в будь-яких життєвих обставиннах зберігати щось людське. Взявши
головним предметом свого дослідження самого себе, Мішель Монтень
намагався довести, що саме шляхом самопізнання, людина відкриває власну
сутність, змінює свої погляди, світоглядні переконання й усвідомлює свою
відповідальність перед суспільством. Він наголосив на тому, що людина –
природна істота й тому повинна підкорятись саме законам природи
Проаналізувавши духовну спадщину античності, середньовіччя й
Відродження, філософ-есеїст окреслив людину відповідно до реалій свого часу.
Погляди французького скептика на людину в останні десятиліття
досліджувалися багатьми вітчизняними та зарубіжними філософами.
Варто наголосити, що Монтень описував людину не задля створення
непорушної філософської концепції. Його метою було показати справжню
сутність людини та вплив її сутнісних ознак на життєві вияви. Загалом він
зображав людину в усій повноті та постійному русі. Філософ досить схвально
ставиться до насолоди, земних радощів, а також до тілесної краси. Він був
переконаний, що людина не повинна вдаватися у крайнощі, а має бути вірною
своїй природі. Позбавляючи себе природних виявів, людина перетворюється не
на ангела, а на звіра, бо замість спроби піднестися вона принижує себе. Вміння
виявляти себе у своїй природності Монтень вважав ознакою досконалості.
 25

Монтенівське авторське “я”, що стало основою формування творів нового

типу, знаходить активний розвиток у сучасній українській письменницькій
есеїстиці.

Висновки
Досліджена нами збірка есеїв Мішеля де Монтеня – є славетною працею,
унікальною скарбницею, що сповнена філософських роздумів над складними
проблемами, що стосуються буття людини, впливу людини на природу й,
навпаки, пізнання людиною світу та самої себе, досягнення нею внутрішньої
рівноваги й найголовніше – усвідомлення своєї автентичності. Й тут на
прикладі есеїв Мішеля можна виявити спільну проблему філософії та
літератури, а саме антропологічну. Філософія і література — багатоаспектна проблема, в процесі
осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх
творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей.

Мішель де Монтень, започаткувавши традицію європейської есеїстики як

такого літературного жанру, видозмінив філософський досвід своїх
попередників й застосувати власний підхід, який ґрунтувалося на критично-
скептичному мисленні, іронії та самоіронії. Ключовою метою Монтеня було
показати справжню сутність людини та вплив її сутнісних ознак на життєві
вияви.
Мішель де Монтень, будучи письменником, філософом, мислителем, на
сторінках «Проб» став ще й психологом, обравши людину – самого себе
головним та єдиним «пацієнтом». Філософ-есеїст переосмислив філософське
гасло «Пізнай самого себе» й витлумачив його в індивідуалістичному дусі,
трансформувавши у власний метод самопізнання. Дослідивши самого себе, він
переконався в тому, що людина є суперечливим створінням, яке постійно міняє
свій образ і зовсім не прагне показати свою сутність.
 26

«Проби» - лише спроба пізнати світ, проба природних здібностей автора

й зовсім не повчання в пошуку знання. Монтень прагнув показати на самому
собі, що довірившись природі, можна знайти шлях до самого себе, що
допоможе поліпшити стан людської душі. Ми змогли переконатися, що вся
творча діяльність Монтеня – це самопізнання філософом-гуманістом себе як
нової людини.
У своїй праці Мішель Монтень довів, що сенс людського існування
полягає не в тому, щоб знайти знання, істину, а в тому, щоб свідомо прийняти
й погодитися пережити все те, що має на увазі існування людини, адже це і є
людське буття.
Підсумовуючи вище сказане, можна дійти до висновку, що Мішель де
Монтень, відомий філософ-гуманіст, мислитель поєднав філософію та
літературу у своїй знаменитій книзі «Проби», розкрив проблему людини,
наголосивши на тому, що кожен має відкрити власну формулу буття й визначив
через самопізнання головне кредо: не шукати істину, а жити істинно. Таким
чином, Монтень зі своїми поглядами на людину та її життя є актуальним у наш
час, адже він переосмислив найскладніші проблеми існування людини й
прийшов до того, що мудрим можна бути тільки завдяки влісній мудрості.
 27

Summary
We have studied the collection of essays by Michel de Montaigne - a glorious
work, a unique treasure trove filled with philosophical reflections on the complex
problems of being human, the impact of man on nature and, conversely, knowing the
man of the world and himself, achieving his inner equilibrium - awareness of its
authenticity.
Michel de Montaigne, beginning the tradition of European essayism as such a
literary genre, modified the philosophical experience of his predecessors and applied
his own approach, which was based on critical-skeptical thinking, irony and self-
irony. Montaine's key purpose was to show the true essence of man and the influence
of his essential features on life manifestations.
Michel de Montaigne, being a writer, philosopher, thinker, also became a
psychologist on the pages of “Essais”, choosing a man - himself as the chief and only
"patient". The essay philosopher reinterpreted the philosophical slogan “Know
yourself” and interpreted it in the individualistic spirit, transforming it into his own
method of self-knowledge. Exploring himself, he became convinced that man is a
contradictory creature that constantly changes its image and does not seek to show its
essence.
“Essais” – just an attempt to know the world, a test of the natural abilities of
the author and not at all an instructive search for knowledge. Montaigne sought to
 28

show for himself that having trusted nature, one could find a way to oneself that
would help to improve the condition of the human soul. We were able to make sure
that all of Montaigne's creative activities are self-knowledge of the humanist
philosopher as a new person.
In his work, Michel Montaigne has argued that the meaning of human
existence is not to find knowledge, truth, but to consciously accept and agree to
experience all that is in human existence, because it is human existence.
Summarizing the above, we can conclude that Michel de Montaigne, a well-
known humanist philosopher, thinker combined philosophy and literature in his
famous book, Trials, revealed the problem of man, emphasizing that everyone should
discover their own formula of being and determine self-knowledge is the main credo:
not to seek the truth, but to live the truth. Thus, Montaigne, with his views on man
and his life, is relevant in our time, because he rethought the most complex problems
of human existence and came to the fact that it is possible to be wise only through
personal wisdom.
 29

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. П. Проблема гуманізму у сучасній філософії /
В. П. Андрущенко, Л. Губерський, В. Зуєв. – К. : [б. в.], 1994. – 64 с.
2. Артамонов С. Д. Сорок веков мировой литературы : в 4 кн. Москва :
Просвещение, 1997. Кн. 3. Литература эпохи Возрождения. 224 с.
3. Арцишевський Р. А. Філософська антропологія : навч. посіб. для студ.
вищ. навч. закл. – Ч. 1 / Р. А. Арцишевський – Луцьк : Волин. нац. ун-т
ім. Лесі Українки, 2011. – 552 с.
4. Балаклицький М.А. Есе як художньо-публіцистичний жанр : Метод.
матеріали для студ. зі спец. «Журналістика» / М.А. Балаклицький. – Х.
: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2007. – 74 с.
5. Баткин Л. М. Европейский человек наедине с собой. Очерки о
культурно-исторических основаних и пределах личного
самосознания / Л. М. Баткин. – М. : Рос. гос. гуманит. ун-т, 2000. –
1005 с.
6. Богуславский В. М. Скептицизм в философиии / В. М. Богуславский. –
М. : Наука, 1990. – 270 с.
 30

7. Иванов О. Б. Эссе в европейской философской и художественной

культуре : Дис. ... канд. филос. наук : 09.00.13 : Ростов н/Д, 2004. – 129
с.
8. Эпштейн М. Н. Эссе об эссе / 1997. – 10 с.
9. Климов В. В. Скептицизм М. Монтеня: релігієзнавчий аспект / В. В.
Климов // Українське релігієзнавство. – 2011. – № 60. – С. 32–46.
10. Косиков Г. К. Последний гуманист, или подвижная жизнь истины / Г.
К. Косиков // М. Монтень. Опыты : изб. гл. – М. : Правда, 1991. – С. 5–
32.
11. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В. Г.
Кремень, В. В. Ільїн. – К. : Книга, 2005. – 528 с.

12. Круглий стіл редакції часопису «Філософська думка» // Філософська

думка. – 2011. – №1. 5-22 с.

13. Малахов В. А. Право бути собою / В. А. Малахов. – К. : ДУХ І

ЛІТЕРА, 2008. – 336 с.

14. Монтень М. Проби : у 3 кн. / Мішель Монтень ; [пер. з фр. А.

Перепадя]. – Кн.1. – К. : Дух і літера, 2005. – 365 с.

15. Монтень М. Проби : у 3 кн. / Мішель Монтень ; [пер. з фр. А.

Перепадя]. – Кн. 2. – К. : Дух і літера, 2006. – 515 с.

16. Монтень М. Проби : у 3 кн. / Мішель Монтень; [пер. з фр. А.

Перепадя]. – Кн. 3. – К. : Дух і літера, 2007. – 383 с.

17. Моруа А. От Монтеня до Арагона / Андре Мо - руа. - М.: Радуга,

1983. - 678 с.

18. Паскаль Б. Думки / Блез Паскаль ; пер. з фр. А. Перепаді, О. Хоми. –

К. : Дух і літера, 2009. – 704 с.

19. Сільман К. В. Есеїстика як перехідне жанрове утворення: теоретичний

аспект / К. В. Сільман // Наукові праці. Серія : Філологія.
 31

Літературознавство. - 2017. - Т. 301, Вип. 289. - С. 137-143. – Режим

доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdufl_2017_301_289_26.
20. Табачковський В. Г. У пошуках невтраченого часу : нариси про
творчу спадщину укр. філософів-шестидесятників / В. Г.
Табачковський. – К. : ПАРАПАН, 2002. – 300 с
21. Філософський енциклопедичний словник. [Текст] – К. : Абрис, 2002. –
742 с. – ISBN 966531128Х.
22. Шебеліст С. Теоретичні аспекти жанру ессе. / С. Шебеліст // Слово і
Час. – 2007. – № 11. – С. 48 –56.

23. Hartle, Ann. “The Essay as Self-Knowledge: Montaigne’s Philosophical

Appropriation of History and Poetry.” Essays in Honor of Donald Phillip
Verene. Ed. Glenn Alexander Magee. Charlottesville, Virginia : Philosophy
Documentation Center, 2002. р. 63–83.