Переклад: sacrifau

Редагування: Quellerusco
Переклад тексту з англійської. Адаптація імен за системою Кірносової-Цісар. Містить
ненормативну лексику.

РОЗДІЛ 3. ЩО РОБИТИ З ГОЛОВНИМ ГЕРОЄМ?

Шень Цінцьов завжди був невибагливою людиною, потреби якої було легко
задовольнити.
Враховуючи те, що його душа перемістилася у героя «Шляху гордого безсмертного
демона», а попереднє тіло, скоріше за все, лежало мертве, йому залишалось лише
прийняти свою нову долю та реальність. Яка різниця, де і як померти вдруге?
Його душі пощастило переселитися у тіло культиватора зі вражаючою духовною
силою та навичками поводження зі зброєю. Окрім того, це був не простий чоловік, а один
із представників елітної школи. Якби Шень Цінцьов хотів привернути до себе увагу і
якось виділитися, купаючись у променях слави, він би вже давно зробив це. Якби Шень
Цінцьов захотів провести решту своїх днів у тіні самотності на горі Цін Дзін, його би
ніхто не зміг зупинити, як вчителя школи Цан Цьон. Тому у даній ситуації не було нічого,
що б могло його засмутити.
Єдина проблема – віднайти супутницю усього свого життя.
Адже це книга жанру «Гарем», і згідно всіх його законів, будь-яка симпатична пані,
що згадувалась у тексті принаймні один раз, ставала фанаткою протагоніста. Це ні для
кого не новина.
Але у Шень Цінцьова стосовно цього не було ніяких вимог чи примх. Йому
вистачало й того, що він може спокійно проживати свої дні в очікуванні смерті. Якимось
чином це не дуже сильно відрізнялося від його попереднього життя в іншому вимірі.
І поки існує головний герой Лво Бінхе, ніхто інший не може присвоїти собі надто
багато слави! До тих пір, поки Шень Цінцьов буде займатися розплутуванням цього
сюжету (іншими словами – лайна), з його сторони буде дуже нерозумно ігнорувати
проблему і жити в своєму маленькому ідеалізованому мікросвіті. Після того, як Лво Бінхе
збожеволіє, в нього не виникне проблем із відшуканням вчителя і перетворенням його на
людину-палицю… чи з його роздиранням на німецький хрест за всі образи в минулому.
Шень Цінцьов може взагалі закрити очі на всю ситуацію із переселенням його душі
в літературного персонажа, якби ж йому пощастило опинитися в тілі головного героя!
 Він би навіть змирився із переселенням у тупе гарматне м’ясо, але чому він мав
переродитися саме у лиходія, який щодня морально і фізично знущався із головного
героя? Та ще й у той період часу, коли всі ці найстрашніші катування відбувалися?
«Не те, що я б не хотів прилипнути до головного героя і сподіватися на його
милосердя, але яка людина, блять, дозволила стати йому таким жорстоким і бездушним?!
До того ж, він не обмежиться одноразовою помстою!!»
Шень Цінцьов сто разів прокляв Сян Тянь Да Фейдзі за те, що він прописав Лво
Бінхе таку чорну спотворену душу: «Якщо ти вже пишеш якийсь гаремний роман, то
пиши на совість! Його сюжетні лінії і повороти мали б стати одним цілим, а не збіркою
непов’язаних між собою оповідань!»
Та все ж йому більше не залишалось нічого, окрім як витрушувати із Системи
більше відповідей на свої питання стосовно поповнення кількості балів, переходу на
новий рівень і розморозки функції ООС.
Ніколи не пізно знайти вихід навіть із найгіршої ситуації з усіх можливих!
Тому Шень Цінцьов вирішив, що для початку йому потрібно ознайомитись з
навколишньою обстановкою.
Дванадцять гір Тянь Ґон своїм виглядом нагадували величні мечі, котрі тягнулися
від землі до небес, гостро спрямовані догори, розбиваючи хмари своїми вершинами та
урвищами.
Шень Цінцьов займав місце на вершині гори Цін Дзін, яка була далеко не
найвищою серед усіх, але точно представляла собою найбільш озеленене, спокійне, тихе
місце – просто ідеальне для навчання юних культиваторів. Учні Шень Цінцьова мусили
опанувати Цінь Ці Шу Хва – 4 фундаментальні практики, а саме: гру на музичному
інструменті, гру в шахи, каліграфію та написання поезії, малювання. Час від часу з
вершини гори доносилась мелодія струн ціня; голоси хлопців та дівчат, що зачитували
вірші вголос – дійсно прекрасне місце для молоді, яка хотіла присвятити себе вивченню
вільних мистецтв. Гора Цін Дзін якнайкраще підходила для Шень Цінцьова та заробляння
балів у Системі.
Декілька учнів пройшли повз свого вчителя та привіталися з ним жестами і
словами, сповненими поваги, поки той в свою чергу намагався ідеально відіграти роль і
манери свого оригіналу – його обличчя практично не видавало ніяких емоцій, погляд був
суворим та холодним, він лише неквапливо та легко кивнув головою, хоча свого швидкого
темпу він не збавив. Так Шень Цінцьову вдалося проминути внутрішній дворик, поки
його голова була переповнена думками і болем, адже йому потрібно було поєднувати дві
особистості – свою та вигадану.
 Але це не та проблема, якою Шень Цінцьов мав розкіш опікуватися більше за все.
Якщо він хоче врятувати собі життя, то йому потрібно відточити навички оригіналу в
бойових мистецтвах і використанні власної зброї.
Якщо його не підводить пам’ять, то перед тим, як Лво Бінхе поглинула пітьма,
гірській школі Цян Цьон довелось немало чого пережити: спробу нападу підданих
Царства демонів та збори Союзу Безсмертних, а це все вимагало від Шень Цінцьова
особисто вступати у бій. Якщо він буде лише прикидатися справжнім учителем,
нап’яливши на себе його оболонку, то йому гаплик! Якщо він не вирішить це питання, то
можна навіть не думати про нормальний розвиток сюжету, а головному герою навіть не
доведеться докласти зусиль до вбивства такого нікчеми!
Шень Цінцьов увійшов до лісу непоміченим. Він переконався, що навколо не було
жодної душі, і правою рукою дістав свій меч Сьов Я; його ліва рука залишилася лежати на
піхвах*.

Піхви – футляр для холодної зброї. Можуть бути

шкіряними, дерев’яними, металевими, пластиковими.

Сьов Я – це доказ того, що Цень Цінцьов був справді могутнім, а слава навколо
нього – заслуженою. Відблиск меча був чистим і білосніжним, але не надто яскравим, щоб
засліпити – дійсно високоякісна зброя. Згідно з книгою, направлена в цей меч духовна
енергія мала змусити його світитися.
Шень Цінцьов хотів дізнатися, як справити свою енергію до меча, аж раптом Сьов
Я сам огорнувся променями світла, яке ніби виходило з нього. Здається, усі навички та
вміння оригінального Шень Цінцьова дісталися йому в спадок!
Це означало, що він міг використовувати різні прийоми, не надто напружуючи свій
мозок та тіло. Світіння продовжувало виходити з меча саме по собі, без чіткої команди.
Шень Цінцьов хотів випробувати свої сили, тому він так-сяк здійняв зброю у
повітря.
Хто б знав, що такого байдужого меча буде достатньо, аби здійняти галас?. Яскраве
світло здійнялося з кінчика леза, від чого Шень Цінцьов замружив очі, а коли через
декілька секунд розплющив їх, то земля виглядала так, ніби в неї добряче вдарила
блискавка. Перед чоловіком на декілька метрів простягнувся глибокий рів.
«Дідько!..» – видихнув Шень Цінцьов. Його вираз обличчя не видавав ніяких
емоцій, проте всередині нього все ніби йшло ходором.
 Це ж потужніше, ніж він міг собі уявити! Ось він – показник умілого майстра. З
цими знаннями і вміннями, якщо старанно тренуватися кожного дня, у Шень Цінцьова
буде шанс вижити у сутичці навіть проти самого Лво Бінхе й утекти!
Так, абсолютно. Одна лише думка про можливу втечу могла змусити Шень
Цінцьов посміхатися на всі зуби три дні поспіль. Йому дійсно не потрібно було багато від
цього світу – лише можливість пожити трошки довше…
Він хотів негайно розпочати тренування, аж раптом почув хрускіт ламаних гілок
під чиїмись кроками.
Якщо чесно, то ці звуки доносилися з дуже великої відстані, однак усі п’ять
відчуттів Шень Цінцьова були дуже гостро відточені. Йому було зовсім не складно взнати
напрям, звідки лунав звук. Чоловік подивився на щойно витесаний рів і поспіхом заховав
меч у піхви, відступаючи у схованку посеред глибокого зеленого лісу.
Звук кроків ставав все яснішим. Прислухавшись, Шень Цінцьов зрозумів, що це
йшла зовсім не одна людина, а дві. І дійсно, вже через мить він побачив ніжне обличчя
Лво Бінхе й почув дзвінкий голос дівчини, що ніби щебетала:
– А-Лво, А-Лво*, подивися, яка велика прогалина у землі!

Додавання приставки «А-» до імені використовується

при зверненні близьких між собою людей, щоб підкреслити
люб’язність у тоні.

Коли Шень Цінцьов почув цю манеру звернення до головного героя, він ледь не
спіткнувся у темряві лісу.
Система тієї ж миті швидко зробила оголошення:
[Нова персонажка: наймолодша учениця Шень Цінцьова – Нін Їн’їн.]
«Замовкни, не потрібно мене знайомити з нею! Я знаю хто це. Не тільки вона так
буде називати Лво Бінхе, повір мені», - Шень Цінцьов знову приховав емоції на своєму
обличчі.
Позаду Лво Бінхе плелася симпатична дівчинка, яка виглядала трошки молодшою
за нього. Її волосся було по-дитячому мило зібране у кіски з вплетеними помаранчевими
стрічками. У кожному романі про культивацію була та сама до неможливості миленька
молодша сестричка по школі.
І ця сама маленька сестричка викликала неоднозначну бурю емоцій у Шень
Цінцьова, адже він плекав до неї певні почуття. Стоп, ні! Не цей Шень Цінцьов, а його
оригінальна версія у романі!
 Адже той Шень Цінцьов – лицемірний мішок з кістками і лайном. Зовні він
виглядав, як святий – чистий, красивий і без жодної поганої думки у голові. Та всередині
він був ще тим поганцем: у нього не було почуття сорому, його розум був затьмарений
думками, які б інші назвали непристойними. Він був нестерпним. І хоча він був учителем,
у його голові сиділи брудні думки стосовно своїх учениць. Нерідко він навіть дозволяв
собі розпускати руки, ба більше – декілька разів йому майже вдавалося досягти мети.
Уявіть собі… Хотіти загребущими руками завоювати одну з жінок головного
героя! Навіть не варто описувати наслідки цього.
Коли Шень Цінцьов читав роман, у його душі розгорталося багато змішаних
емоцій. Чому Лво Бінхе його не кастрував?! Він навіть дійшов до того, що зайшов на
форум для обговорення, де під однією з тем залишали коментарі типу: «Будь ласка,
каструйте його!» і «Якщо Шень Цінцьова не каструють, то читачі будуть дуже
незадоволені!»
І якби автор дійсно послухав їх тоді… Ох… Шень Цінцьов би відрубав собі руку за
ту писанину!
Лво Бінхе подивився на рів, але не виказав зацікавленості, лише м’яко посміхнувся.
Нін Їн’їн хотіла, щоб він приділив їй більше своєї уваги, але не мала, що сказати, окрім
цього:
– Як гадаєш, хто з наших співучнів міг залишити такий слід?
Лво Бінхе замахнувся сокирою, вдарив нею по стовбуру дерева і почав
повторювати ту саму дію раз за разом.
– Ніхто. З усіх людей на Цін Дзін лише вчитель здатний на таке.
Шень Цінцьов про себе похвалив його: «Ха-ха, хлопче, ти знаєш, про що
говориш!»
Нін Їн’їн усілася на одному з каменів поруч і підперла голову рукою:
– О, тоді цей слід, мабуть, залишила блискавка…
Лво Бінхе не звертав особливої уваги на її бубоніння, повністю сфокусувавшись на
тому, аби нарубати як можна більше дров.
Стовбури тих дерев зовсім не були слабкими і тонкими, а сокира Лво Бінхе навіть
не була добре заточеною. Лво Бінхе в той час було всього чотирнадцять, тому це завдання
давалося йому з великими труднощами. Зовсім скоро його чоло вкрилося краплями поту.
До того часу Нін Їн’їн стало невимовно нудно, тому вона підкралася до Лво Бінхе і
балуваним тоном вимовила:
– А-Лво, А-Лво, пограйся зі мною!
 Не зважаючи на те, що все обличчя Лво Бінхе було вкрите потом, він не витирав
його, щоб не відволікатись.
– Я не можу. Шисьон сказав мені виконати це завдання. Чим швидше я закінчу і
занесу дрова назад, тим раніше зможу сходити сполоснутися в джерелі. Тоді в мене
залишиться час на медитацію.
Нін Їн’їн відповіла:
– Наші старші брати по школі такі злющі! Чому вони весь час кажуть тобі
виконувати то одне завдання, то інше? Я бачу це, як навмисне цькування. Хм, треба
терміново розповісти про це вчителю. Я обіцяю зробити так, що вони більше не посміють
тебе займати!
Лице Шень Цінцьова перекосилося і зблідло: «Ні, ні, ні, ні! Навіть не думай казати
мені про це! Що ж я тоді зроблю? Як думаєш, котрого учня мені доведеться покарати в
цій ситуації?»
І хоча Лво Бінхе був ще зовсім дитиною, за його плечима був нелегкий шлях,
сповнений болі і гіркоти життя. Та все ж йому вдалося навіть після такого вберегти своє
чисте, як білий лотос, серце. Він повернувся до своєї подруги та щиро попрохав:
– Будь ласка, не кажи учителю. Я не хочу, щоб він переймався такими дрібницями.
Мої шисьони точно не бажають мені зла. Просто вони бачать, що я ще малий і не маю
ніякого досвіду... Вони лише допомагають мені старанно вчитися.
Серце Шень Цінцьова зворушено здригнулося від слів цієї дитини: ну хіба
виховання цього янгола не може бути йому лише в радість?
Нін Їн’їн продовжила щебетати. Десь на середині її монологу Лво Бінхе впорався із
заготівлею дров. Після того, як він склав усе в купу, то теж на хвилинку присів на пласку
камінну плиту. Схрестивши ноги, Лво Бінхе зайнявся культивувацією.
Серце Шень Цінцьова завило, а сам він зробив глибокий видих.
Відверто кажучи, провал протагоніста роману в успішній культивації духовних сил
– це, певним чином, заслуга самого Шень Цінцьова. Очевидно, що Мін Фань із самого
початку навмисно давав Лво Бінхе хибні вказівки щодо медитацій за наказом вчителя. І
чим більше Лво Бінхе вкладав сил у тренування, тим більшою ставала прірва між ним та
іншими учнями школи. В нього були хоч якісь здобутки лише завдяки його
наполегливості та демонічній крові, що текла у його венах і була ніби опорою для хлопця.
Таким чином, він тренувався інтуїтивно, довіряючи лише своїм відчуттям. Він навіть
винайшов власний метод тренувань! Хоча… Хоча цей метод і був досить дивним та
незграбним. Це ж зовсім ненормально!
 Навіть тяжко зітхаючи, Шень Цінцьов почув, як декілька людей групою
наближалися до них.
Він добре знав, що варто чекати лиха.
Це був Мін Фань, який привів за собою декілька інших низькорівневих учнів. Як
тільки йому на погляд втрапила Нін Їн’їн, він у ту ж секунду підбіг та взяв її за руку:
– Шимей*! Сестричко Нін Їн’їн, я шукав тебе скрізь, ти знаєш? Чому ти не хочеш
проводити час із нами? Чому не гуляєш у тих місцях, де ми тренуємося? Зараз ми у
глибині лісу в горах, а якщо на тебе кинеться змія, коли зайде сонце і вони виповзуть зі
своїх нір? Я приніс тобі дещо цікавеньке!

Шимей – звернення до молодшої за себе дівчини-співучениці.

Та сама динаміка, що й шиді/шисьон.

Звичайно, Мін Фань одразу ж помітив Лво Бінхе, що займався медитацією поруч,
але навіть не привітався з ним, ніби його шиді зовсім не існувало. Лво Бінхе, на противагу,
розплющив очі і тихо привітав Мін Фаня.
Нін Їн’їн розсміялася:
– Я зовсім не боюся ніяких змій! До того ж, А-Лво поруч зі мною, чого ж мені
боятися?
Мін Фань окинув Лво Бінхе швидким злим поглядом і щось буркнув собі під носа.

Попередній розділ Тека Наступний розділ