А. Щерба, Р. Сергієнко, В. Пащетник, І.

Петлюк,
Т. Кравець, О. Полець, П. Левкович, А. Поляков

ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА
ЕЛЕМЕНТІВ БОЙОВОГО
ПОРЯДКУ ПІДРОЗДІЛІВ
РАКЕТНИХ ВІЙСЬК І АРТИЛЕРІЇ
Навчально-методичний посібник

Львів
Національна академія сухопутних військ
2022
 УДК 623.64 (075) Рекомендовано до друку рішенням
Т 58 Вченої ради Національної академії
сухопутних військ
(протокол від 19.10.2022 р. № 3)

Рецензенти:
В. Прокопенко, кандидат технічних наук;
М. Бахмат, доктор філософії з технічних наук

Авторський колектив:
Щерба А., Сергієнко Р., Пащетник В., Петлюк І.,
Кравець Т., Полець О., Левкович П., Поляков А.

Т 58 Топогеодезична прив’язка елементів бойового порядку підрозділів

ракетних військ і артилерії: Навчально-методичний посібник /
А. Щерба, Р. Сергієнко, В. Пащетник «та ін.». – Львів: НАСВ,
2022. – 182 с.

Навчально-методичний посібник написаний на основі досвіду викла-

дання навчальної дисципліни „Топогеодезична підготовкаˮ у Національній
академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та при-
значений для створення актуалізованого інформаційно-методичного забезпе-
чення, що містить основні теоретичні і практичні рекомендації щодо
організації та проведення топогеодезичної прив’язки елементів бойового
порядку підрозділів ракетних військ і артилерії.
Посібник розроблений для курсантів ВВНЗ, а також може бути
використаний викладачами та командирами артилерійських підрозділів
і підрозділів артилерійської розвідки в їх практичній діяльності.
УДК 623.64 (075)
Щерба А. (розділ 5), Сергієнко Р. (розділ 4), Пащетник В. (розділ 3),
Петлюк І. (розділ 1), Кравець Т. (розділ 2), Полець О. (розділ 2),
Левкович П. (розділ 4), Поляков А. (розділ 3).

© А. Щерба, Р. Сергієнко, В. Пащетник «та ін.», 2022

© Національна академія сухопутних військ, 2022

2
 Зміст

Перелік умовних скорочень............................................................ 5

Передмова........................................................................................... 7
Розділ 1. ВИДИ ТОПОГЕОДЕЗИЧНОЇ ПРИВ’ЯЗКИ,
СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ КООРДИНАТ
ТА ДИРЕКЦІЙНИХ КУТІВ
ОРІЄНТИРНИХ НАПРЯМІВ........................................ 8
1.1. Загальні положення............................................................. 8
1.2. Види топогеодезичної прив’язки........................................ 13
1.2.1. Топогеодезична прив’язка на геодезичній основі.............. 13
1.2.2. Топогеодезична прив’язка за картою................................. 15
1.2.3. Топогеодезична прив’язка за допомогою засобів
супутникової навігації........................................................ 19
1.3. Способи визначення координат точок, що прив’язуються... 20
1.3.1. Визначення координат точок на геодезичній основі.......... 20
1.3.2. Визначення координат точок за картою............................. 29
1.3.3. Визначення координат точок за допомогою засобів
супутникової навігації......................................................... 40
1.4. Способи визначення дирекційних кутів
орієнтирних напрямів.......................................................... 42
1.4.1. Геодезичний спосіб визначення дирекційних кутів............ 44
1.4.2. Гіроскопічний спосіб визначення дирекційних кутів........... 45
1.4.3. Астрономічний спосіб визначення дирекційних кутів.......... 45
1.4.4. Визначення дирекційних кутів за допомогою магнітної
стрілки бусолі...................................................................... 47
1.4.5. Передавання дирекційних кутів орієнтирних напрямів...... 52
1.5. Контроль топогеодезичної прив’язки............................. 55
Розділ 2. ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА ЗАСОБАМИ
СУПУТНИКОВОЇ НАВІГАЦІЇ.................................... 62
2.1. Топогеодезична прив’язка за допомогою СН-3003М.... 62
2.2. Топогеодезична прив’язка за
допомогою «Кропива Мапа»............................................ 79
Розділ 3. ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА БОЙОВИХ
ПОРЯДКІВ ПІДРОЗДІЛІВ НАЗЕМНОЇ АРТИЛЕРІЇ... 96
3.1. Топогеодезична прив’язка спостережного пункту......... 97
3.2. Топогеодезична прив’язка пунктів
спряженого спостереження............................................... 100

3
 3.3. Топогеодезична прив’язка вогневої позиції
артилерійської батареї....................................................... 104
3.4. Топогеодезична прив’язка за допомогою автономної
навігаційної апаратури...................................................... 111
Розділ 4. ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА
БОЙОВИХ ПОРЯДКІВ ПІДРОЗДІЛІВ
АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ РОЗВІДКИ................................... 122
4.1. Топогеодезична прив’язка акустичних баз підрозділів
звукової розвідки............................................................... 122
4.1.1. Визначення координат акустичної бази апаратурою
топоприв’язки машиною базного пункту АЗК-7............ 127
4.1.2. Контроль топогеодезичної прив’язки акустичної бази.........135
4.2. Топогеодезична прив’язка позицій
радіолокаційних станцій................................................... 137
4.2.1. Топогеодезична прив’язка позицій СНАР-10................. 137
4.2.2. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних
станцій контрбатарейної боротьби AN/TPQ-48,
AN/TPQ-49..........................................................................143
4.2.3. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних
станцій контрбатарейної боротьби AN/TPQ-49А.......... 144
4.2.4. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних
станцій контрбатарейної боротьби AN/TPQ-36,
AN/TPQ-37..........................................................................145
Розділ 5. ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА СТАРТОВИХ
ПОЗИЦІЙ РАКЕТНИХ ПІДРОЗДІЛІВ....................... 150
5.1. Топогеодезична прив’язка стартової позиції
реактивної артилерійської батареї................................... 150
5.2. Топогеодезична прив’язка стартової позиції
стартової батареї................................................................ 161
Список літератури............................................................................ 164
Додатки............................................................................................... 166

4
 Перелік умовних скорочень
АЗК – автоматизований звукометричний комплекс
АРГ – артилерійська розвідувальна група
АКБ – акумуляторна батарея
АК-3(4) – артилерійський круг
АКР – автоматизований комплекс розвідки
АСУ – автоматизована система управління
БП – базний пункт
БПЛА – безпілотні літальні апарати
ВП – вогнева позиція
ВТЗ – високоточна зброя
ВЧІ – вимірювач часових інтервалів
ГЛОНАСС – глобальна навігаційна супутникова система
російської федерації
ГНСС – глобальна навігаційна супутникова система
ЗІП – запасні частини, інструмент, приладдя
ЗМУ – зброя масового ураження
ЕОП – електронно-оптичний перетворювач
КВП – кутовимірювальна платформа
КО – контрольний огляд
КСП – командно-спостережний пункт
КТ – контрольна точка
КМУ – командирська машина управління
ЛГМ – локальна геодезична мережа
ЛПР-1 – лазерний прилад розвідки
МПЛ-50 – масштабна прицільна лінійка
МР – маршрут руху
МТ – маршрутна точка
НАК – навігаційний комплекс топогеодезичного і
часового забезпечення
НКА – навігаційний космічний апарат
НРЦ – наземні рухомі цілі
ПН – приймач навігаційний
ППО – протиповітряна оборона
ПРП – пересувний розвідувальний пункт
ПСНР – переносна станція наземної розвідки
ПУ – пускова установка
РВіА – ракетні війська і артилерія

5
РЛС – радіолокаційна станція
РСЗВ – реактивна система залпового вогню
СВ – Сухопутні війська
СК-42(95) – система координат 1942 року (1995 року)
СНАР – станція наземної артилерійської розвідки
СНС – супутникова навігаційна система
СП – спостережний пункт
ТГП – топогеодезична підготовка
ТГПр – топогеодезична прив’язка
ТО та ІЕ – технічний опис та інструкція з експлуатації
ТТХ – тактико-технічні характеристики
ЦП – центральний пункт
абр – артилерійська бригада
адн – артилерійський дивізіон
бар – батарея артилерійської розвідки
бзр – батарея звукової розвідки
брлр – батарея радіолокаційної розвідки
буар – батарея управління та артилерійської розвідки
взр – взвод звукової розвідки
врлр – взвод радіолокаційної розвідки
вуд – взвод управління дивізіону
о/с – особовий склад
реадн – реактивний артилерійський дивізіон
днар – розвідувальний артилерійський дивізіон
садн – самохідний артилерійський дивізіон
GPS – Global Positioning System – глобальна система
позиціонування
MGRS – Military Grid Reference System – система координат
PDOP – Position Dilution of Precision – просторовий
фактор погіршення точності місця визначення
SBAS – система функціональних доповнень, широкозонні
диференційні системи
UTC – Всесвітній координований час
UTM – Universal Transverse Mercator – система координат
USB – Universal Serial Bus – універсальна послідовна
шина, призначена для периферійних пристроїв
WGS-84 – World Geodetic System – Світова геодезична
система 1984 р.

6
 Передмова

Як свідчить досвід російсько-української війни, найважливішу

роль у виконанні загального обсягу завдань вогневого ураження
продовжує відігравати артилерія. Результат її дій є основним
внутрішнім чинником змін в оперативній обстановці в зоні
проведення операції (бойових дій).
Ефективність вогневого ураження артилерійськими засобами
тісно пов’язана з точністю здійснення топогеодезичної прив’язки як
вогневих позицій, так і засобів артилерійської розвідки. На сучасному
етапі розвитку озброєння та військової техніки РВіА ми стаємо
свідками істотного збільшення дальності ураження артилерійських
засобів, а також дальності розвідки засобів артилерійської розвідки,
зокрема радіолокаційних станцій, автоматизованих звукометричних
комплексів. Крім того, використання передових технологій значно
знижує інструментальні похибки засобів артилерійської розвідки. Ці
чинники свідчать про необхідність підвищення точності топо-
геодезичної прив’язки, зокрема орієнтування приладів та гармат.
Упродовж останніх восьми років парк засобів артилерійської
розвідки поповнюється сучасними високотехнологічними засобами,
стає більш сучасним та ефективним. Підрозділи поповнились
новими засобами розвідки, в тому числі іноземного виробництва.
Величезним здобутком стало створення нових різновидів підрозділів
артилерійської розвідки – взводів контрбатарейної боротьби,
безпілотних авіаційних комплексів. Все це підтверджує необхідність
вивчення особливостей топогеодезичної прив’язки новітніх засобів
артилерійської розвідки, а також використання сучасних засобів
супутникової навігації в інтересах топогеодезичної прив’язки
елементів бойового порядку артилерійських підрозділів.
Мета навчально-методичного посібника – надати необхідний
навчальний матеріал щодо особливостей топогеодезичної прив’язки
сучасних зразків ракетно-артилерійського озброєння, засобів арти-
лерійської розвідки, які нещодавно надійшли на озброєння Збройних
Сил України, з урахуванням використання прийнятої в збройних
силах країн НАТО системи координат і кутових вимірів. Отримані
знання дозволять майбутнім офіцерам-артилеристам приймати
оптимальні рішення під час організації топогеодезичної прив’язки.

7
 Розділ 1

ВИДИ ТОПОГЕОДЕЗИЧНОЇ ПРИВ’ЯЗКИ, СПОСОБИ

ВИЗНАЧЕННЯ КООРДИНАТ ТА ДИРЕКЦІЙНИХ КУТІВ
ОРІЄНТИРНИХ НАПРЯМІВ

1.1. Загальні положення

Топогеодезична прив’язка (ТГПр) є складовою топогеодезич-
ної підготовки, яку проводять у підрозділах та частинах РВіА
Сухопутних військ Збройних Сил України.
Топогеодезична прив’язка полягає у визначенні координат і висо-
ти позицій, постів, пунктів спостереження та управління підрозділів
(частин), дирекційних кутів або азимутів орієнтирних напрямів.
Координатами називають кутові або лінійні величини (числа), які
позначають положення точки на будь-якій поверхні чи у просторі.
Висоти точок, координати яких відомі, визначають на рівнинній
місцевості за картою, в гірській місцевості (якщо крутизна схилу
перевищує 6º) – за допомогою приладів від точок геодезичних мереж,
а також контурних точок місцевості, висоти яких визначені надійно.
В Україні за початок відліку висот прийнято рівень Балтійського
моря (нуль Кронштадтського футштока). Ця система має назву
«Балтійська система висот».
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначають наступними
способами: гіроскопічним, астрономічним, геодезичним, за допо-
могою магнітної стрілки бусолі. Крім того, дирекційні кути можна
отримати передачею за допомогою кутового ходу, курсової системи
навігаційної апаратури або одночасним відмічанням за небесним
світилом.
У підрозділах та частинах СВ ЗС України залежно від умов та
призначення підрозділу можуть використовувати такі системи
координат: прямокутну; географічну; полярну; біполярну.
Система координат являє собою сукупність постійних
елементів (точок, ліній), орієнтованих певним чином у просторі,
відносно яких визначають положення точок (об’єктів, цілей).
Кожна система координат характеризується початком коор-
динат, координатними осями або площинами, координатами.

8
 Плоскі прямокутні коор-
динати (рис. 1.1) – лінійні
величини, за допомогою яких
визначають положення точки
на поверхні Землі, в межах
однієї координатної шести-
градусної зони.
Положення точки в сис-
темі плоских прямокутних
координат (рис. 1.1) у проєкції
Гаусса визначають такими ве-
личинами:
- абсцисою x – відстанню
від екватора до точки;
- ординатою y – відстанню
від осьового меридіана коор-
Рис. 1.1. Плоскі
динатної зони до точки.
прямокутні координати
У кожній зоні за початок плоских прямокутних координат
прийнята точка перетину осьового меридіана з екватором
(рис. 1.1). За таким розташуванням координатних осей ординати
точок, розташованих на захід від осьового меридіана зони,
матимуть від’ємні значення. Для уникнення від’ємних значень
було прийнято умовний відлік ординат від умовної лінії,
паралельної осьовому меридіану зони та віднесеної на 500 км на
захід від нього. В цьому випадку при загальній протяжності зони
по екватору 668 км, при будь-якому положенні точки відносно
осьового меридіана зони, значення її ординати y буде додатним.
Таким чином, координати точки О (початок координат зони)
мають значення: x = 0; y = 500 км.
Приклад 1. Координати точки N (рис. 1.1) дорівнюють:
x = 5 650 460; y = 6 430 000; Н = 120.
Визначити, в якій точці Земної кулі знаходиться точка N.
Рішення.
Точка N розташована (див. y) у 6-й зоні на відстані 70 км на
Захід від осьового меридіана зони (430 000 – 500 000 = –70 000) і
на відстані 5650 км 460 м (оскільки знак x «+») на Північ від
екватора.

9
 Приклад 2. Координати точки М (рис. 1.1) дорівнюють:
x = - 3 650 460; y = 6 580 110; Н = 150.
Визначити, в якій точці Земної кулі знаходиться точка М.
Рішення.
Точка М розташована (див. y) у зоні 6 на відстані 80 км 110 м
на cхід від осьового меридіана зони (580 110 – 500 000 = + 80 110)
і на відстані (оскільки знак x «–») 3650 км 460 м на південь від
екватора.
Плоскі прямокутні координати, які вказують положення точок,
можуть бути повними або скороченими.
Повні прямокутні координати показують віддалення точки від
екватора (координата x – сім цифр) та від умовно винесеного (на
500 км на захід) осьового меридіана зони (координата y – шість
цифр). Перед значенням координати y дописують номер зони
(одна або дві цифри).
Приклад 3. Координати точки N (рис. 1.1) дорівнюють:
x = 5 650 460; y = 6 430 110; Н = 120.
Назвіть скорочені координати точки.
Рішення. Скорочені координати, що вказують положення
точки в межах квадрата 100 х 100 км: x = 50 460, y = 30 110.
Географічні координати (рис. 1.2) – кутові величини (В –
геодезична широта і L – довгота), за допомогою яких визначають
положення точки на поверхні Землі відносно екватора та
початкового меридіана.
Вихідні елементи геогра-
фічних координат: площина
екватора; площина початко-
вого (Гринвіцького) меридіана.
Геодезична широта (В)
точки – кут між площиною
екватора і нормаллю – лінією,
що проходить через цю точку
під кутом 90° до поверхні
земного еліпсоїда. Геодезична
широта може бути північною
або південною в межах від 0
Рис. 1.2. Географічні координати до 90°.
10
 Геодезична довгота (L) точки – двогранний кут, утворений пло-
щиною Гринвіцького меридіана і площиною меридіана даної точки.
Геодезична довгота може бути східною чи західною від 0 до 180°.
Полярні координати (рис. 1.3) – кутові (дирекційний кут) та
лінійні (дальність) величини, що визначають положення точки на
площині (карті) щодо вихідної точки, взятої за полюс (Р).

Рис. 1.3. Полярні координати

Величинами, що визначають положення точки на площині
(карті) щодо вихідної точки, взятої за полюс (Р), є кут положення
(α) – кутова величина, відрахована від напряму полярної осі, та
відстань (Д) – лінійна величина, відрахована від полюса
(початкової точки) до визначеної точки (С).
Полюсами можуть бути спостережні пункти (СП), вогневі
позиції (ВП), пости та пункти засобів розвідки, початкові
(контурні точки), а кутом положення – дирекційний кут (відлік,
або доворот від напряму).
Дирекційний кут (α) (рис. 1.3) – горизонтальний кут від 0 до
360°, який вимірюють за годинниковою стрілкою від північного
напряму вертикальної лінії координатної сітки карти до напряму
на орієнтир (об’єкт, ціль).
Орієнтирним напрямом зазвичай називають напрям, який
застосовують для орієнтування приладів під час проведення ТГП,
вивірювання приладів, орієнтування гармат, пускових установок
та станцій.
Орієнтирний напрям на місцевості позначають двома точками
(рис. 1.3):
- точкою, з якої визначають кут (початкова точка Р);
- точка, на яку визначають кут (орієнтирна точка С).
Полярні координати застосовують під час проведення ТГП,
засічок цілей, цілевказання.

11
 Біполярні координати (рис. 1.4) – це величини, що визначають
положення точки на площині відносно вихідних двох точок
(полюсів А і В).

Рис. 1.4. Біполярні координати

Місцезнаходження точки (цілі) зазначають двома величинами:
дирекційними кутами (αпр, αлів), або відліками від напряму бази
(кути А і В), або відстанями (Дпр, Длів).
Біполярні координати застосовують під час ТГПр, визначення
координат засічками, засічок цілей із пунктів спряженого спо-
стереження. При виконанні ТГПр на місцевості за допомогою
приладів визначають істинний або магнітний азимут та пере-
ходять від азимута до дирекційного кута (за необхідності).
Істинний азимут (А) - горизонтальний кут від 0 до 360°, який
вимірюють у заданій точці від північного напряму істинного (геогра-
фічного) меридіана за годинниковою стрілкою до заданого напряму.
Магнітний азимут (Аm) - горизонтальний кут від 0 до 360°,
який вимірюють у заданій точці від північного напряму магнітного
меридіана за годинниковою стрілкою до заданого напряму.
Від істинного азимуту до дирекційного кута переходять за
формулою
α = А – (±γ),
де А – істинний азимут;
γ – зближення меридіанів.
Від магнітного азимута до дирекційного кута переходять за
формулою
α = А – (±∆Аm),
де Аm – магнітний азимут;
∆Аm – поправка бусолі.

12
 Поправку бусолі визначають на місцевості для кожного
приладу, кожен раз при переміщенні, більшому, ніж на 10 км.
Контроль топогеодезичної прив’язки позицій, пунктів та
постів здійснюють з метою недопущення грубих похибок,
підвищення надійності визначення координат, висот, дирек-
ційних кутів орієнтирних напрямів, а також з метою підвищення
точності прив’язки. Він полягає у повторному визначенні
координат позицій, пунктів і постів з використанням інших
вихідних даних, дирекційних кутів інших орієнтирних напрямів,
іншими способами або приладами.
1.2. Види топогеодезичної прив’язки
Залежно від вихідних геодезичних даних, які застосовують для
визначення координат позицій, постів і пунктів, розрізняють три
види ТГП: на геодезичній основі; за картою (аерознімком); за
допомогою засобів супутникової навігації.
1.2.1. Топогеодезична прив’язка на геодезичній основі – вид
топоприв’язки, за якого координати точок визначають за допо-
могою приладів відносно геодезичних пунктів державної гео-
дезичної мережі (ДГМ), спеціальної геодезичної мережі (СГМ)
або точок артилерійської топогеодезичної мережі (АТГМ).
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначають: гіроско-
пічним, астрономічним або геодезичним способами.
Висоти точок, координати яких відомі, визначають на
рівнинній і горбистій місцевості за картою, на гірській − за
допомогою приладів від геодезичних пунктів, а також від
контурних точок із відмітками висоти.
Геодезичний пункт – точка земної поверхні, положення якої
визначено відносно певної вихідної точки геодезичними вимірю-
ваннями (пристрій і (або) споруда для позначення на місцевості
точок земної поверхні з відомими координатами та висотами).
Геодезичні пункти (орієнтирні пункти) є вихідними точками
для вимірювальних робіт на місцевості, слугують орієнтирами,
спостережними пунктами, їх використовують під час ТГП. Їх
позначають на місцевості закладеним у землю центром та
спорудженим над ним знаком, обкопаним канавою. Координати
центру пункту (абсциса, ордината та абсолютна висота), а також
дирекційні кути напрямів на орієнтирні пункти вказують у

13
геодезичних каталогах. Орієнтирний пункт позначають на місце-
вості закладеним у землю центром та установленим на ньому
дерев’яним або бетонним стовпом, обкопаним круглою канавою.
Геодезична мережа – це сукупність геодезичних пунктів,
рівномірно розміщених на території країни. Геодезичні мережі
поділяють на ДГМ, СГМ та АТГМ.
Силами державної геодезичної служби створюють ДГМ, яка є
носієм геодезичної системи координат і висот України.
Державна геодезична мережа – мережа геодезичних пунктів,
що забезпечує поширення координат на територію держави і є
вихідною для створення інших геодезичних мереж.
Підрозділи топографічної служби ЗС України створюють СГМ
на основі ДГМ. Для кожного пункту ДГМ і СГМ встановлюють
два орієнтирних пункти (ОрП) на відстані 200 – 1000 м від нього.
Залежно від точності визначення вихідних даних ДГМ
поділяють на три класи та мережу згущень, а СГМ – на три види:
СГМ-15, СГМ-30, СГМ-60. Цифри 15, 30, 60 відповідають
величині середньої квадратичної похибки (у секундах)
визначення дирекційних кутів сторін мережі та напрямів на ОрП
відповідних видів СГМ.
Дані про пункти ДГМ розміщені в каталогах координат
геодезичних пунктів. Характеристика точності геодезичних
мереж наведена в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Характеристика геодезичних мереж
Середня Середньоквадратична похибка
Тип
відстань між координат, дирекц. дирекц. кутів висот,
мережі
пунктами, км м кутів сторін на ОРП м
Державна ГМ:
1 клас 20 – 25 0,1 1-2" 7" 0,5
2 клас 7 – 20 0,2 2" 7" 1
3 клас 5–8 0,5 3" 7" 2
4 клас 2–5 0,5 4" 7" 2
Спеціальні ГМ:
СГМ-15 1 15 15 2
СГМ-30 2,5 30 30 2
СГМ-60 5 60 60 5
АТГМ 5 – 10 5 0-00,5
Артилерійська топогеодезична мережа – мережа згущення,
що створюється завчасно топогеодезичними підрозділами в

14
державній системі координат у районах вогневих позицій
артилерійських підрозділів і рубежів розгортання підрозділів
артилерійської розвідки, на маршрутах переміщення арти-
лерійських і розвідувальних частин і призначена для скорочення
часу, підвищення точності та надійності ТГП. Щільність АТГМ –
не менше 1 точки на 5 км2 (на маршрутах переміщення – 1 точка
через 10 км, для визначення установок для стрільби при повній
підготовці цей інтервал не повинен перевищувати 5 км). За
необхідності АТГМ створюють у локальній системі координат.
У процесі ТГПр на геодезичній основі визначають:
- координати позицій, пунктів і постів за допомогою кутомір-
них та далекомірних приладів щодо пунктів геодезичних мереж;
- дирекційні кути орієнтирних напрямів – гіроскопічним,
астрономічним або геодезичним способами.
Обробку результатів польових вимірювань здійснюють
аналітичним методом.
1.2.2. Топогеодезична прив’язка за картою – вид топо-
прив’язки, під час якого координати прив’язуваних точок
визначають за допомогою приладів або топоприв’язника (апа-
ратури топоприв’язки) стосовно контурних точок карти (аеро-
фотознімка).
Топографічна карта – це зменшене, узагальнене зображення
земної поверхні, побудоване на площині в певній картографічній
проєкції та системі умовних знаків, на якій відображена сутність
основних елементів місцевості. Топографічна карта є вимірю-
вальним документом. Вона є джерелом достовірної числової
інформації про розміри площ, відстані, величини кутів та ази-
мутів. Для ТГПр використовують топографічні карти масштабів
1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000. Карти поділяють на
цифрові (електронні) та тверді копії (тиражні відбитки).
Цифрові (електронні) карти призначені для виконання
автоматичних (автоматизованих) розрахунків за допомогою від-
повідного апаратного, програмного та інформаційного забезпе-
чення і не дають змоги працювати з ними безпосередньо
користувачу-людині без зазначених засобів.
Фотокарта − фотодокумент, на якому топографічними
умовними знаками накреслені основні елементи місцевості та їх
характеристики, а також рельєф. Виготовляють у масштабі
1:25 000 – 1:50 000 на важливі для дій військ райони (рубежі), не
забезпечені топографічними картами цих масштабів.

15
 Умовні знаки − символічні штрихові та фонові позначення
об’єктів місцевості, бойової та метеорологічної обстановки, засто-
совувані на географічних картах і географічних документах.
Залежно від призначення розрізняють: топогеографічні, тактичні
й метеорологічні умовні знаки. Вони можуть бути масштабними,
позамасштабними, лінійними та пояснювальними.
За вихідну основу при визначенні координат за картою беруть
топографічні та спеціальні карти з координатами контурних
точок, а також окремі планові аерофотознімки або фотоплани з
координатною сіткою.
Координати елементів бойового порядку визначають за
допомогою кутомірних і далекомірних приладів або апаратури
ТГП стосовно контурних точок карти (аерознімка).
Під час визначення координат елементів бойового порядку під-
розділів та частин РВіА за картою (аерознімком) за допомогою
приладів залежно від конкретних умов спостереження, наявності
часу та контурних точок і характеру місцевості групи само-
прив’язки артилерійських підрозділів та артилерійські розвіду-
вальні групи застосовують полярний спосіб, ходи і засічки.
З метою підвищення точності визначення координат як
вихідні дані в деяких випадках можуть бути використані пункти
ДГМ, СГМ, а також АТГМ, координати якої вибирають із
каталогів (списків) координат.
Обробку результатів польових вимірювань під час визначення
координат за допомогою приладів здійснюють аналітичним,
графоаналітичним або графічним методами.
В аналітичному методі для обчислення використовують: ЕОМ,
калькулятори, обчислювач СТМ, артилерійську логарифмічну лінійку.
У графоаналітичному методі використовують номограму
інструментального ходу НІХ-1: при цьому графічно на планшеті
номограми визначають прирости координат, надалі ці прирости
аналітично додають до координат вихідної точки.
У графічному методі обробку результатів вимірювань
проводять на карті (фотознімку з координатною сіткою).
Для забезпечення надійності результатів ТГП за вихідні точки
при визначенні координат за картою обирають місцеві предмети
або контурні точки карти, легковпізнавані на місцевості: пере-
хрестя шосейних та ґрунтових доріг, залізничні переїзди, кути
ліній електропередачі, окремі будівлі, вишки, башти, окремі
дерева, сараї тощо.
16
 Точність положення контурних точок і місцевих предметів на
топографічній карті характеризується серединною похибкою
0,4 мм у масштабі карти, що становить для карти масштабу
1:25 000 – 10 м, 1:50 000 – 20 м і 1:100 000 – 40 м.
При визначенні координат та дирекційних кутів за топогра-
фічною картою в якості вихідних точок потрібно обирати надійно
впізнавані на карті та місцевості контурні точки. При цьому
потрібно враховувати наступне:
а) на карті з високою точністю наносять споруди, які добре
видимі здалеку (труби заводів, радіовежі тощо), контурні точки
та об’єкти, що добре помітні на місцевості (перехрестя доріг,
мости і т.п.);
б) у населених пунктах точно наносять тільки їх зовнішній
контур, головні вулиці та споруди, квартали біля перехресть
головних вулиць та провулків;
в) середина між двома лініями, що зображають дорогу
(просіку), відповідає середині дороги (просіки) на місцевості;
г) умовний знак фабрики, заводу на карті наносять в тому
місці, де на місцевості знаходиться труба, або, за її відсутності, на
місці найбільшої будівлі;
д) при значній кількості однорідних об’єктів (будинків, сараїв
і т.п.), розташованих на невеликій площі, точно показують тільки
граничні об’єкти.
При зображенні місцевих предметів позамасштабними умов-
ними знаками за місцеположення предмета на карті беруть
(рис. 1.5) наступне:
Місце головної
Умовні знаки
точки
Геометричний центр
фігури
Середина
основи знака
Вершина прямого
кута в основі знака
Геометричний центр
нижньої фігури
Рис. 1.5. Головні точки умовних знаків карти
- у знаків, що мають форму правильних геометричних фігур (квад-
рат, круг, трикутник, прямокутник), – геометричний центр знака;
17
 - у знаків, що мають форму фігури з широкою основою
(окреме каміння, пам’ятники, заводські труби тощо), – середину
основи знака;
- у знаків, що мають форму фігури з прямим кутом в основі
(окремі дерева, вітряні млини тощо), – вершину прямого кута;
- у знаків, що складаються з різних фігур (споруди баштового
типу, завод з трубою тощо), – центр нижньої фігури.
Під час визначення координат вихідних точок за картою
необхідно враховувати, що похибки в координатах початкових
(контурних) точок можуть значно збільшитися за рахунок
помилок у роботі щодо визначення координат цих точок. Тому з
метою зменшення похибок при визначенні координат цю роботу
доцільно виконувати за допомогою поперечного масштабу та
циркуля-вимірювача.
У разі використання для ТГП аерознімків із координатною
сіткою як вихідні точки можна взяти будь-які контурні точки або
місцеві предмети, упізнавані на аерознімку.
Аерознімок має значну перевагу над картою тому, що
кількість його контурних точок на одиницю площі для відкритої
та напівзакритої місцевості набагато перевищує число таких
точок на карті.
Для ТГП можуть використовувати аерознімки з координатною
сіткою масштабу не дрібніше 1:50 000, фотоплани масштабів від
1:25 000 до 1:100 000 або фотокарти масштабів 1:25 000 та
1:50 000.
Точність положення контурних точок і місцевих предметів на
аерознімку характеризується серединною похибкою 0,5 мм
масштабу карти, з якої була перенесена координатна сітка на
знімок (фотоплан).
Для визначення координат точок за аерознімком застосовують
ті самі прилади та способи робіт, що й під час роботи з картою.
У тому разі, коли ВП (СП) знаходиться в безпосередній
близькості (не далі ніж 0,5 мм у масштабі карти, аерознімка) від
контурної точки (місцевого предмета), за координати точки
беруть координати цієї контурної точки (місцевого предмета).
У процесі ТГП за картою (аерознімком):
- координати позицій, пунктів і постів визначають за
допомогою приладів або автономної апаратури ТГП щодо
контурних точок топографічних карт (аерознімка);

18
 - дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають гіро-
скопічним, астрономічним, геодезичним способами, за допомо-
гою магнітної стрілки бусолі, або передавання дирекційного кута
кутовим ходом, одночасним відмічанням за небесним світилом та
за допомогою гірокурсовказівника апаратури ТГП кутовим ходом;
- висоти прив’язуваних точок визначають за картою.
Оброблення результатів польових вимірів здійснюють ана-
літичним, графоаналітичним або графічним методами.
Для ТГП використовують карти масштабів 1:50 000, 1:100 000,
а в деяких випадках – 1:25 000 і 1:10 000 за їх наявності.
За топографічною картою визначають координати вихідних
(початкових, контурних) точок, висоти позицій, пунктів, постів і
здійснюють контроль ТГПр.
Координати контурних точок визначають за допомогою
приладів, а висоти – за горизонталями карти, причому точка,
висоту якої визначають, має бути розташована на схилі
крутизною до 6°.
Точність положення контурних точок і горизонталей наведено
в табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Точність положення контурних точок і горизонталей на картах
Серединна похибка, м
положення
Вид і масштаб карти положення
горизонталей по
контурних точок
висоті
Топографічні карти:
1:25 000 10 2
1:50 000 20 4
1:100 000 40 8
Спеціальні карти з координатами
контурних точок, масштаб
1:100 000:
координати, визначені за картою
масштабу 1:25 000 10 8
координати, визначені за картою
масштабу 1:50 000 20 8

1.2.3. Топогеодезична прив’язка за допомогою засобів

супутникової навігації – вид топоприв’язки, під час якого
координати прив’язуваних точок визначаються спеціальною
апаратурою відносно штучних навігаційних супутників Землі.

19
 Координати пунктів, що прив’язуються, обчислює навігаційний
приймач за результатами виміру псевдодальностей до супутників за
часом випромінення та прийому навігаційного сигналу, з наступ-
ним рішенням просторової засічки, де вихідними точками є
навігаційні супутники Землі.
1.3. Способи визначення координат точок, що прив’язуються
Визначення координат і висот точок (позицій і пунктів), що
прив’язуються, на геодезичній основі, або за картою (аерофото-
знімком) передбачає проведення польових робіт.
Польові роботи виконують за допомогою кутомірних та далеко-
мірних приладів, при цьому вихідними даними для виконання
вимірювальних та обчислювальних робіт служать дані ДГМ,
СГМ та АТГМ, топографічні та спеціальні карти з координатами
контурних точок, а також окремі фотозображення місцевості або
фотоплани з координатною сіткою, аерокосмічні зображення, або
ж цифрові (електронні) карти.
Залежно від характеру місцевості, наявності часу і взаємного
розташування вихідних точок, елементів бойового порядку ТГПр
виконують полярним способом, ходами, засічками або поєднан-
ням ходів і засічок.
Полярний спосіб – визначення прямокутних координат точки
за дальністю та дирекційним кутом на цю точку з вихідної точки.
Хід – це геометрична побудова з виміряних кутів і ліній для
послідовного визначення координат точок місцевості (вершин
ламаної лінії) полярним способом.
Засічкою називають спосіб визначення координат точок за
координатами двох і більше вихідних пунктів.
Визначення координат точок за допомогою засічок застосо-
вують на відкритій та напівзакритій місцевостях, а за допомогою
ходів і поєднанням ходів та засічок – в умовах напівзакритої та
закритої місцевості.
Польові вимірювання виконують за допомогою кутомірних та
далекомірних приладів: теодолітів, бусолі ПАБ-2А, квантових
далекомірів, далекомірів подвійного зображення.
1.3.1. Визначення координат точок на геодезичній основі
При визначенні на геодезичній основі координат пунктів,
позицій та постів, що прив’язуються, їх координати визначають
за допомогою приладів відносно пунктів ДГМ (СГМ, АТГМ)
ходами, засічками або поєднанням ходів і засічок.

20
 Ходи. Ходи поділяють на розімкнені, замкнені, висячі.
Вибір виду ходу залежить від наявності точок геодезичних
мереж і часу на виконання робіт.
Розімкнений хід (рис. 1.6) спирається своїми кінцями на два
вихідних пункти геодезичної мережі з відомими координатами
цих пунктів, один із яких беруть за початковий (пункт М), а
другий – за кінцевий (пункт N).
На кожному пункті повинні бути 1-2 орієнтирних напрями з
відомими дирекційними кутами.

Рис. 1.6. Розімкнений хід

Під час прокладання розімкненого ходу польові роботи, що
починають на першій (початковій) контурній точці, закінчують
не на позиції (пункті), а на останній (контрольній) контурній
точці. Обчислення координат точок ходу проводять послідовно
відповідно до виходу на ці точки та здійснення вимірювань.
Після обчислення координат останньої точки обчислюють
відносну лінійну нев’язку ходу та порівнюють її з допустимими
значеннями.
У разі відсутності орієнтирних напрямів на місцевості вихідні
дирекційні кути можуть бути визначені гіроскопічним або
астрономічним способом.
Коли за умовами обстановки розімкнений хід прокласти
неможливо, застосовують замкнений хід.
Замкнений хід (рис. 1.7) спирається своїм початком і кінцем
на один вихідний пункт, на якому є 1-2 орієнтирних напрями з
відомими дирекційними кутами (α0 і αк).

21
 Рис. 1.7. Замкнений хід
Висячий хід (рис. 1.8) спирається на вихідний пункт тільки
одним своїм кінцем.

Рис. 1.8. Висячий хід

Артилерійські підрозділи застосовують переважно висячі
ходи. При висячому ході виключається можливість контролю
кінцевих результатів ТГПр, тому його застосування допускається
лише за умов порівняно невеликої відстані від контурної точки і
число сторін у висячому ході повинно бути не більше трьох.
З метою недопущення грубих помилок хід повинен закінчуватися
на найближчій контурній точці, а точність визначення дирекційного
кута контролюють за допомогою магнітної стрілки бусолі.

22
 Засічки. В залежності від приладів, які застосовують, умов
видимості і наявності вихідних пунктів засічки поділяють на
прямі, обернені та комбіновані. При засічках дирекційні кути
напрямів на вихідних пунктах і на точках, координати яких
визначають, вимірюють безпосередньо на місцевості геодезич-
ним, гіроскопічним або астрономічним способами.
Кути при точці (кути засічки), координати якої визначають
засічкою, повинні бути не менше 30 і не більше 150°.
Відстані визначають за допомогою квантового далекоміра
КТД-1 або іншими способами, що забезпечують вимірювання
відстані з відносною серединною похибкою не більше 1:700.
Засічки, виконані за допомогою теодоліта і КТД, забезпечують
визначення координат точок стосовно пунктів геодезичних мереж
із круговою серединною похибкою до 6 м, а при вимірюванні
кутів бусоллю – до 10 м.
Прямою засічкою називають спосіб визначення координат
точки, коли всі виміри здійснюють на вихідних пунктах.
Розрізняють такі різновиди прямої засічки: за виміряними
кутами, орієнтованим приладом, полярну.
Прямою засічкою за виміряними кутами називають спосіб
визначення координат вершини трикутника точки Р (рис. 1.9) за
заданими координатами трьох вихідних точок А, В, С і кутах φ1,
β1, φ2, β2.

Рис. 1.9. Пряма засічка за виміряними кутами

Таку засічку застосовують, коли між вихідними пунктами та

кожним пунктом і точкою, координати якої визначають, є пряма
видимість.

23
 Пряму засічку за виміряними кутами обчислюють у такій
послідовності:
1. За допомогою обернених геодезичних задач (ОГЗ) за
координатами вихідних пунктів А, В і С обчислюють дирекційні
кути (румби) αАВ і αВС та довжини сторін трикутників ДАВ і ДВС.
2. Обчислюють величини кутів засічки та розраховують
дирекційні кути напрямів з вихідних точок А, В і С на точку Р.
3. Розв’язанням трикутників АВР і ВСР знаходять довжини
сторін. Порівнюють відстані 1 і Д 2ВР , розбіжність не повинна
перевищувати 3 м при розрахунках на ЕКВМ і 10 м при
обчисленні на СТМ.
4. Розв’язанням прямих геодезичних задач за напрямками АР і
СР розраховують координати точки Р з трикутника АВР та з
трикутника ВСР і визначають розходження в цих координатах.
Пряма засічка вважається виконаною правильно, якщо
розходження в координатах точки Р, розрахованих від пунктів А і
С, не перевищує 20 м, при вимірюванні кутів за допомогою
теодоліта або КТД, і 25 м – бусолі.
Прямою засічкою орієнтованим приладом (рис. 1.10)
називають спосіб визначення координат точки Р, що прив’язують
за дирекційними кутами (АР), (ВР) і (СР) напрямів на неї з трьох
вихідних пунктів А, В і С.

Рис. 1.10. Пряма засічка орієнтованим приладом

24
 На кожному вихідному пункті А, В і С прилади орієнтують за
дирекційними кутами, визначеними геодезичним, гіроскопічним
або астрономічним способом.
На лімбі орієнтованого приладу читають безпосередньо
дирекційні кути (АР), (ВР) і (СР) на точку Р.
Обчислення засічки виконують у порядку, аналогічному до
прямої засічки за виміряними кутами, але замість дирекційних кутів
на точку Р визначають внутрішні кути трикутників АВР і АСР.
Полярною засічкою називають
спосіб визначення координат точки
за дирекційними кутами та відстаня-
ми з двох вихідних точок (рис. 1.11).
Відстані вимірюють за допомогою
квантового топографічного далеко-
міра, а дирекційні кути – гіроскопіч-
ним або астрономічним способом,
якщо вихідні пункти не мають
орієнтирних напрямів і немає Рис. 1.11. Полярна засічка
взаємної видимості між пунктами.
Якщо орієнтирні напрями або взаємна видимість між вихід-
ними пунктами є, то дирекційні кути визначають геодезичним
способом. У такому разі вимірюють кути φ і β.
Координати точки Р визначають за допомогою розв’язання
двох прямих геодезичних задач. Засічку вважають виконаною
правильно, якщо розходження в координатах, одержаних із двох
пунктів, не перевищує 20 м. За кінцевий результат беруть середнє
арифметичне значення координат з округленням до 1 м.
Оберненою засічкою називають спосіб визначення координат,
коли всі виміри здійснюють на точці, координати якої визначають.
Види оберненої засічки: за виміряними кутами; орієнтованим
приладом; за виміряним кутом та відстанями.
При оберненій засічці за виміряними кутами координати
точки, що прив’язують, визначають за кутами між напрямами на
4 вихідних пункти (рис. 1.12).

25
 Рис. 1.12. Обернена засічка за виміряними кутами

Пункти А, В і С є вихідними для обчислення координат точки

Р, а пункт D – контрольний. При виборі вихідних пунктів А, В і С
необхідно враховувати, що задача розв’язується надійно, якщо
точка Р знаходиться всередині трикутника, або поза трикутником
навпроти вершин, а також навпроти сторін.
Взаємне розташування вихідних пунктів і точки, координати
якої визначають, впливає на точність визначення координат, а в
деяких випадках задача взагалі немає розв’язання.
При визначенні координат оберненою засічкою орієнтованим
приладом прилад у точці Р орієнтують за дирекційним кутом
вихідного напряму, який отримують гіроскопічним або астро-
номічним способами, і визначають дирекційні кути на точки αРА,
αРВ і αРС (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Обернена засічка орієнтованим приладом

26
 Для оброблення даних змінюють виміряні дирекційні кути на
30-00 (180º) і будують напрями з відповідних контурних точок за
зворотними дирекційними кутами. Перетинання прокреслених
ліній і буде точкою, координати якої визначають.
Для контролю обчислюють дирекційний кут із точки Р на
точку С. Різниця розрахованого та
виміряного кутів не повинна пере-
вищувати 1′ при виконанні робіт
за допомогою теодоліта і КТ
Оберненою засічкою за вимі-
ряними кутом і відстанями
(рис. 1.14) називають спосіб визна-
чення координат точки Р за вимі-
ряними з цієї точки відстанями до
двох пунктів і кутом між напря-
мами на ці пункти.
Обернену засічку за виміря-
ними кутом і відстанями застосо- Рис. 1.14. Обернена
вують тоді, коли на точці, коорди- засічка за виміряними
нати якої визначають, є далекомір. кутом і відстанями
Вимірювання кута і відстаней здійснюють з однієї точки,
координати якої визначають квантовим далекоміром, тому на
польові роботи та обчислення результатів вимірювань потрібно
мінімум часу.
При виборі контурних точок для усіх видів засічок при
графічному методі обробки необхідно, щоб кути між контурними
точками були в межах від 5-00 до 25-00, а точки обирають
якомога ближче до об’єкта, координати якого визначають. Це
дозволить зменшити похибки у визначенні координат унаслідок
похибок визначення дирекційних кутів і креслення напрямів на
карті.
Комбінованою засічкою називають спосіб визначення коор-
динат, коли вимірювання здійснюють на одному із вхідних
пунктів і на точці, координати якої визначають.
Застосовують такі види комбінованої засічки:
- за виміряними кутами;
- за виміряними кутами та відстанями.
При комбінованій засічці за виміряними кутами (рис. 1.15)
координати точки Р визначають за допомогою вимірювання кутів
на цій точці (γ1 і γ2) та на одному з трьох пунктів – β2.
27
 Рис. 1.15. Комбінована засічка за виміряними кутами

Обчислення комбінованої засічки за виміряними кутами

здійснюють так само, як і обчислення прямої засічки орієнто-
ваним приладом. Дирекційний кут визначають розв’язанням ОГЗ,
а дирекційні кути (АР), (ВР), (СР) обчислюють, використовуючи
виміряні кути.
При комбінованій засічці за виміряними кутами та від-
станню (рис. 1.16) вимірюють кути на точці, що прив’язують, і
на одному з вихідних пунктів, а також відстань між точкою, що
прив’язують, та одним з вихідних пунктів. Засічку виконують за
допомогою КТД.

Рис. 1.16. Комбінована засічка за виміряними кутами та відстанню

Обчислення здійснюють наступним чином:
а) розв’язанням ОГЗ визначити дирекційний кут (АВ) та
відстань AB;

28
 б) розв’язати трикутник за кутами А, Р та стороною AP ,
визначити кут В та сторони BP та AB тр .
Проміжним контролем розв’язання засічки є збіжність значень
довжини сторони AB , отриманої з розв’язання ОГЗ та трикут-
ника (3 м – для калькулятора, 10 м – для СТМ);
в) обчислити дирекційні кути (АР) і (ВР);
г) розв’язанням ПГЗ визначити координати точки Р відносно
пунктів А та В.
Засічку вважати виконаною правильно, якщо розходження в
координатах не перевищують 20 м. За остаточний результат
беруть середнє арифметичне значення.

1.3.2. Визначення координат точок за картою

В якості вихідної основи при визначенні координат за картою
використовують топографічні та спеціальні карти з координатами
контурних точок, а також окремі фотозображення місцевості або
фотоплани з координатною сіткою, аерокосмічні зображення або
цифрові (електронні) карти.
Координати точок, що прив’язують, визначають кутомірними і
далекомірними приладами відносно контурних точок або місце-
вих предметів, зображених на карті, або за допомогою наземної
навігаційної апаратури (топоприв’язника). Для підвищення точ-
ності визначення координат за допомогою топоприв’язника в якості
вихідних даних у деяких випадках можуть бути використані пункти
ДГМ (СГМ) і точки АТГМ, координати яких вибирають з каталогів і
списків координат та висот геодезичних пунктів.
Обробку результатів польових вимірів при прив'язці за допо-
могою приладів виконують аналітичним або графічним методом.
Під час визначення координат точок, які прив’язують за
допомогою карти та приладів, залежно від умов спостереження,
характеру місцевості і наявності контурних точок, можуть
застосовувати полярний спосіб, ходи і засічки.
Полярний спосіб. Сутність полярного способу полягає у
вимірюванні на місцевості з вихідної точки полярних координат
точки, яку прив'язують (дирекційного кута і відстані), і
визначенні за ними прямокутних координат (рис. 1.17).
Обчислення координат точки Р полярним способом полягає у
розв’язуванні прямої геодезичної задачі.

29
 Рис. 1.17. Визначення координат точки Р полярним способом
Для контролю координати точки, яку прив’язують, визначають
тим самим способом відносно іншої контурної точки.
Ходи. Хід прокладають і обчислюють за тими самими
правилами, що і при прокладанні ходу від пунктів геодезичної
мережі. При цьому:
а) точки ходу на місцевості не закріплюють;
б) довжини сторін вимірюють тільки в одному напрямі;
в) прирости координат і координати точок ходу обчислюють з
округленням до 1 м;
г) відносну лінійну і кутову нев’язку не визначають;
д) довжина ходу не повинна перевищувати 5 км.
Якщо під час контролю більша (за абсолютною величиною)
нев’язка координат не перевищує установленого граничного
значення, то вважають, що прив’язка виконана правильно.
Засічки. Для визначення коор-
динат точок за картою (фотозобра-
женням місцевості) застосовують: пря-
му (орієнтованим, неорієнтованим
приладом), обернену або комбіновану
засічку. Кут між напрямами з точки, яку
прив’язують, на вихідні повинен бути в
межах від 30° (5-00) до 150° (25-00).
Пряма засічка орієнтованим при-
ладом (рис. 1.18) полягає у визначенні
координат точки, яку прив’язують, за Рис. 1.18. Пряма засічка
координатами трьох вихідних точок орієнтованим приладом
шляхом вимірювання або безпосеред-
нього визначення дирекційних кутів на цих точках.

30
 Третю точку використовують для контролю. Пряму засічку
зазвичай застосовують в тих випадках, коли з вибраних
початкових точок потрібно визначити координати не однієї, а
двох-трьох і більше точок, які прив’язують.
Пряму засічку виконують орієнтованим або неорієнтованим
приладом. Засічку орієнтованим приладом застосовують, як
правило, в тих випадках, коли немає видимості між початковими
контурними точками. Польові роботи засічки орієнтованим
приладом полягають у визначенні дирекційних кутів напрямів з
початкових точок на точку, яку прив’язують.
Обробку результатів польових вимірювань проводять аналі-
тичним або графічним методом. При використанні графічного
методу з кожної початкової точки прокреслюють напрям на точку,
яку прив’язують, за відповідним дирекційним кутом. При цьому
прокреслені з початкових точок напрями можуть не перетнутися
в одній точці, а утворювати трикутник похибок. При отриманні
трикутника похибок прив'язку вважають виконаною правильно,
якщо найбільша його сторона не перевищує 3 мм. За положення
точки, яку прив’язують, приймають центр трикутника похибок.
Пряму засічку неорієнтованим
приладом (рис. 1.19) застосовують
за наявності видимості між почат-
ковими контурними точками.
Польові роботи при цьому
полягають у вимірюванні кутів
між напрямом з однієї початкової
точки на іншу, і напрямом на
точку, яку прив’язують.
При використанні двох почат-
кових точок для контролю вимі-
Рис. 1.19. Пряма засічка
рюють кут на точці, яку прив’язують
неорієнтованим приладом
(якщо є можливість встановити на
ній прилад). Обробка результатів вимірювань може проводитися
як графічним, так і аналітичним методами. При графічному
методі обробки результатів на кожній з початкових точок
будують виміряні кути α і β та прокреслюють напрями на точку,
яку прив’язують. Сторони трикутника похибок не повинні
перевищувати 3 мм.
При аналітичному методі координати точки, яку прив’язують,
обчислюють за допомогою обчислювача СТМ або калькулятора.

31
При використанні для засічки трьох початкових точок розбіжність
у координатах точки, яку прив’язують, отриманих з рішення
трикутників двічі (відносно різних початкових точок), не повинна
перевищувати 50 м для карти масштабу 1:50 000 і 100 м – для
карти масштабу 1:100 000. За остаточний результат приймають
середнє значення координат, заокруглене до 1 м.
При визначенні координат за картою застосовують наступні
види оберненої засічки: за оберненими дирекційними кутами
(орієнтованим приладом); за виміряними віддалями; за виміря-
ними кутами.
Обробку вимірювань оберненої засічки проводять на карті
(планшеті), як правило, графічним методом. Сторони трикутника
похибок у цьому випадку не повинні перевищувати 3 мм. За поло-
ження точки, яку визначають, приймають центр трикутника похибок.
Засічка за оберненими дирекційними кутами (рис. 1.20)
полягає у визначенні координат точки, яку прив’язують за трьома
вихідними точками, шляхом визначення за допомогою гіроком-
паса, астрономічним способом або за допомогою магнітної стрілки
бусолі, дирекційних кутів з точки, яку прив’язують, на вихідні.
Вихідні точки слід вибирати якомога ближче до точки, яку
прив’язують, для того, щоб зменшити похибку у визначенні її
координат за рахунок похибок визначення дирекційних кутів і
похибок накреслювання напрямів на карті (планшеті). Обробку
даних проводять графічним методом.

Рис. 1.20. Засічка за оберненими дирекційними кутами

Для цього з точки, яку прив’язують, всі отримані на вихідні
точки дирекційні кути (РА), (РВ) і (РС) змінюють на 30-00 і
обчислені обернені дирекційні кути (АР), (ВР) і (СР) будують на
відповідних вихідних точках. Перетин прокреслених ліній буде
точкою Р, яку прив’язують.
32
 Обернена засічка за виміряними віддалями (рис. 1.21) полягає
у визначенні координат точки Р, яку прив’язують, за віддалями,
виміряними до трьох вихідних точок. Найдоцільніше застосову-
вати цей спосіб для прив'язки спостережних пунктів, на яких є
далекоміри. Обробку результатів засічки за виміряними віддалями
проводять графічним методом.
Для цього на карті (фото-
зображенні місцевості) або на
планшеті за допомогою
циркуля-вимірника і попереч-
ного масштабу прокреслюють
із початкових точок дуги радіу-
сами, рівними виміряним від-
далям у масштабі карти (план-
шета, фотозображення місце-
вості). Перетин дуг є точкою, Рис. 1.21. Обернена засічка
яку прив’язують. При отриман- за виміряними віддалями
ні трикутника похибок, сторони
якого не повинні перевищувати 3 мм, за положення точки, яку
прив’язують, приймають центр трикутника похибок.
Обернена засічка за виміряними кутами (рис. 1.22) полягає у
визначенні координат точки, яку прив’язують за чотирма вихід-
ними точками, шляхом вимірювання кутів між вихідними точка-
ми на точці, яку прив’язують.

Рис. 1.22. Обернена засічка за виміряними кутами

Четверта точка при цьому береться для контролю. Вихідні
точки вибирають так, щоб точка, яку прив’язують, знаходилася
всередині трикутника, утвореного вихідними точками, або поза

33
трикутником, але навпроти однієї з його вершин. Польові роботи
при цьому способі полягають у вимірюванні з точки Р, яку
прив’язують, трьох кутів α, β і γ.
Кути вимірюють бусоллю або будь-яким іншим кутомірним
приладом. Потім на аркуші кальки наколюють точку Р і з неї
прокреслюють пряму лінію (напрям на точку А). Від цієї лінії
будують виміряні кути α, β, γ і прокреслюють напрями на
початкові точки B, C і D. Прокреслені напрями позначають
назвами місцевих предметів або буквами А, В, C і D. Потім
кальку накладають на карту і повертають її, поки прокреслені на
ній напрями не збігатимуться з відповідними контурними точками
карти. Після збігу всіх напрямів переколюють шукану точку Р на
карту і визначають її координати.
Визначення координат точок за допомогою наземної навіга-
ційної апаратури
Використання автономної апаратури для ТГПр елементів
бойового порядку дозволяє скоротити час на підготовку до
виконання бойових завдань за призначенням, особливо в умовах
закритої та напівзакритої місцевості.
Координати точок, які прив’язують за допомогою наземної
навігаційної апаратури, визначають, як правило, прокладанням
розімкнутого маршруту між двома вихідними точками (початко-
вою і кінцевою). В районах з недостатньою щільністю контурних
точок, а також у випадку, коли машина за умовами бойової
обстановки або місцевості не може замкнути маршрут на кінцевій
точці, допускається застосування замкнутого маршруту з вико-
ристанням однієї початкової точки.
Довжина маршруту не повинна перевищувати 5 км від почат-
кової до точки, яку прив’язують, і 10 км – від початкової до
кінцевої точки.
Робота з визначення координат за допомогою наземної навіга-
ційної апаратури включає підготовчі заходи, підготовку апара-
тури і безпосереднє визначення координат точок послідовним їх
об'їздом.
До підготовчих заходів належать:
а) вибір початкової та кінцевої точок маршруту і способу
визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини;
б) вибір маршруту пересування машини;
в) визначення координат початкової та кінцевої точок маршруту.
34
 Якщо в районі виконання робіт з прив'язки є пункти геоде-
зичної мережі та їх використання не пов'язано із значним збіль-
шенням маршруту прив'язки, то в якості вихідних точок слід
використати ці пункти. Вибирати початкову і кінцеву точки слід
так, щоб забезпечити мінімальну довжину маршруту руху машини
з максимальним використанням дорожньої мережі.
Підготовку апаратури
топоприв’язки здійсню-
ють відповідно до Інструк-
ції з експлуатації КМУ і
машин комплексів арти-
лерійської розвідки. Ди-
рекційний кут поздовж-
ньої осі машини на по-
чатковій точці визначають
за допомогою гіроком-
паса, магнітної стрілки
бусолі (рис. 1.23), геоде- Рис. 1.23. Визначення дирекційного
зичним або астрономіч- кута поздовжньої осі машини за
допомогою бусолі ПАБ-2М
ним способами.
Обчислити дирекційний кут поздовжньої осі машини за
формулою
αосі = (αпаб ± 30-00) – βвіз. (1.1)
Якщо αпаб ± 30-00 менше βвіз, то до величини αпаб ± 30-00
додати 60-00.
Координати пунктів геодезичної мережі, які використовують в
якості початкових і кінцевих точок, беруть з каталогів координат
геодезичних пунктів. Координати контурних точок, що викорис-
товують в якості вихідних, визначають за допомогою циркуля-
вимірника і поперечного масштабу або зчитують зі спеціальної
карти з координатами контурних точок (карти геодезичних даних).
Якщо за умов місцевості машину можна встановити на почат-
ковій точці або у безпосередній близькості від неї (не далі 10 м),
то на лічильниках курсопрокладача (координатора) встановлю-
ють координати цієї точки.
За неможливості встановити машину на початковій точці або в
безпосередній близькості від неї, для визначення координат точки
стояння машини необхідно:

35
 а) виміряти віддаль від початкової точки до машини (далеко-
міром ДСП-30 або іншим способом);
б) визначити дирекційний кут напряму з початкової точки на
візир машини;
в) вирішити пряму геодезичну задачу на курсопрокладачі
(координаторі).
Для вирішення ПГЗ на курсопрокладачі вимикають датчик
шляху, встановлюють на лічильниках курсопрокладача (коорди-
натора) координати початкової точки, а на шкалах КУРС –
дирекційний кут напряму з початкової точки на візир машини.
На шкалі КОРЕКТУРА ШЛЯХУ (КОРРЕКТУРА ПУТИ) встанов-
люють 0. Потім за допомогою маховичка ручного введення шляху
(кнопок ШВИДКО (БЫСТРО) і ПОВІЛЬНО (МЕДЛЕННО)) вводять
виміряну до початкової точки віддаль, і в результаті на лічиль-
никах x і y з’являться координати точки місцеположення машини.
Перед початком руху необхідно перевірити відповідність
установок регулювальних потенціометрів і механізму коректури
шляху необхідним значенням, а в процесі руху своєчасно змінювати
коректуру шляху залежно від зміни дорожніх умов. При цьому
слід постійно контролювати правильність роботи навігаційної
апаратури, звіряючи маршрут, що викреслюється олівцем механізму
курсопрокладача (переміщення сітки ниток на індикаторному
планшеті) на карті з реальною місцевістю. При проведенні такої
звірки використовують дороги, вздовж яких рухається машина,
контурні точки або місцеві предмети, через які або повз яких
вона проїжджає, а також характерні форми рельєфу.
Рухатися за маршрутом необхідно з максимально можливою в
даних умовах швидкістю і не допускати різкого гальмування. У
разі вимушених зупинок враховувати відхід осі гіроскопа за час
стоянки на маршруті.
Якщо на маршруті руху командирської машини управління
(топоприв’язника) буде ділянка шляху, при подоланні якої не-
обхідне вмикання переднього моста автомобіля і можливе пробук-
совування коліс, то для уникнення грубих помилок у результатах
прив’язки, протяжність цієї ділянки вимірюють і вводять у курсо-
прокладач вручну. Для цього машину зупиняють перед початком
сильнопересіченої ділянки шляху, знімають і записують α осі зі
шкали КУРС, вимикають датчик шляху та встановлюють на нуль
коректуру шляху. Потім за допомогою далекоміра вимірюють

36
віддаль до орієнтира (місцевого предмета), розташованого на
протилежному кінці цієї ділянки шляху, що знаходиться на
продовженні маршруту руху машини або у безпосередній близь-
кості від нього. Візиром машини знімають відлік βвіз за цим орієн-
тиром і обчислюють дирекційний кут напряму на нього αор за
формулою
a ор = a осі + b віз . (1.2)

Обчислене значення дирекційного кута напряму на орієнтир

встановлюють на шкалі КУРС і маховичком ШЛЯХ (ПУТЬ)
вводять виміряну віддаль до орієнтира. На лічильниках x і y
курсопрокладача після виконання вказаних операцій автоматично
встановляться координати орієнтира, вибраного на кінцевій точці
важкопрохідної ділянки шляху. Перед початком руху за цією
ділянкою відновлюють показники шкали КУРС (записані на момент
зупинки) і показники шкали КОРЕКТУРА ШЛЯХУ (КОРРЕКТУРА
ПУТИ), а потім вмикають передній міст і відновлюють рух.
При під’їзді до орієнтира, координати якого встановлені на
курсопрокладачі, машину зупиняють, вимикають передній міст,
вмикають датчик шляху і продовжують рух у звичайному порядку.
При роботі з топоприв’язником на шасі автомобіля ГАЗ-66,
який має п’яте колесо, перед початком руху важкопрохідною
ділянкою шляху датчик шляху перемикають з основного на
додатковий, опускають п’яте колесо безпосередньо з машини і
вмикають передній міст. Після подолання важкопрохідної ділянки
шляху проводять зворотне перемикання.
Аркуш карти під час руху на машині в межах тієї самої зони
замінюють у наступному порядку. При підході олівця (сітки ниток)
будувального механізму до краю карти зупиняють машину,
вимикають масштаб і роблять заміну карти або планшета з по-
передньо закріпленою на ньому картою. Після заміни карти
ручками переміщення олівця (сітки ниток) і карти встановлюють
олівець (сітку ниток) на найближчу контурну точку на шляху
подальшого слідування машини. В мить, коли машина після від-
новлення руху буде проїжджати цю точку, вмикають масштаб.
При переміщенні машини в суміжну зону заміну аркуша карти
роблять в наступному порядку. При підході олівця (сітки ниток) до
межі зони машину зупиняють, знімають і записують зняті зі шкал
координати та дирекційний кут поздовжньої осі машини.
37
 Координати точки стояння машини перераховують у суміжну
зону. Одночасно визначають і вводять в дирекційний кут поз-
довжньої осі машини поправку ∆α за перехід з однієї зони в іншу.
Перераховані координати і виправлений дирекційний кут поздов-
жньої осі машини встановлюють на лічильниках x і y і шкалах
КУРС курсопрокладача (координатора), після чого рух машини
відновлюється.
Після прибуття машини на найближчу контурну точку суміжної
зони контролюють правильність установки координат.
Після прибуття на точку, яку прив’язують, машину встанов-
люють над точкою або в безпосередній близькості від неї. Коор-
динати цієї точки зчитують з лічильників x і y курсопрокладача
(координатора) і записують у журнал.
Через неможливість встановити машину над точкою, яку
прив’язують, або під’їхати до неї ближче 10 м, її координати
визначають рішенням прямої геодезичної задачі на курсопрокладачі
(координаторі), за допомогою номограми НІХ, обчислювача СТМ,
логарифмічної лінійки або калькулятора. Для цього з точки
стояння машини вимірюють віддаль d до точки, яку прив’язують,
і визначають дирекційний кут на неї шляхом підсумовування
відліку, знятого з шкал КУРС курсопрокладача (координатора), і
позначки візира за точкою, що визначається. Значення отриманого
дирекційного кута встановлюють на шкалах КУРС курсопрокла-
дача (координатора), виміряну віддаль d вводять маховичком
ПУТЬ (кнопками ШВИДКО (БЫСТРО) і ПОВІЛЬНО (МЕДЛЕННО)
і на лічильниках координат зчитують координати x і y точки, яку
прив’язують.
Після визначення рішенням прямої геодезичної задачі на
курсопрокладачі (координаторі) координат точки, яку прив’язують,
перед продовженням руху за маршрутом, відновити на лічиль-
никах x і y записані раніше координати точки стояння машини.
Для цього обертанням маховичка ПУТЬ в обернений бік зняти
(відняти) раніше введену віддаль d. Крім того, необхідно відно-
вити показники шкали КУРС відповідно до значення дирекційного
кута поздовжньої осі машини на момент зупинки, встановити
необхідне значення коефіцієнта коректури шляху, ввімкнути
датчик шляху і лише після цього продовжувати рух на чергову
точку, яку прив’язують, або на кінцеву точку.
Після прибуття машини на кінцеву точку, якщо вона доступна
для безпосереднього заїзду, координати її зчитують з лічильників
координат курсопрокладача (координатора).

38
 Якщо кінцева точка недоступна для заїзду на неї машини, або
якщо під’їзд до неї пов’язаний із значним збільшенням маршруту
прив’язки (точка знаходиться за водяною перешкодою, сильно-
пересіченою ділянкою дороги або місцевості тощо), то коорди-
нати кінцевої точки визначають рішенням прямої геодезичної
задачі так само, як і при визначенні координат точки, яку прив’язують.
Після визначення координат кінцевої точки машиною їх
порівнюють з координатами цієї ж точки, знятими з карти або
отриманими з каталогу координат геодезичних пунктів, і визна-
чають розходження між ними:
Dх = х тк - х кк ;
, (1.3)
Dу = у тк - у кк
де х тк , у тк – координати кінцевої точки, визначені топопри-
в’язником;
х кк , у кк – координати кінцевої точки, визначені за картою або з
каталогу координат.
Розходження координат кінцевої точки розімкнутого маршруту,
отриманих за допомогою командирських машин управління і машин
комплексів артилерійської розвідки, і знятих з карти (взятих з
каталогу), не повинні перевищувати на рівнинній місцевості з
середніми умовами її прохідності величин, вказаних у табл. 1.3.
Таблиця 1.3
Допустимі розходження в координатах кінцевої точки розімкнутого
маршруту КМУ і машин комплексів артилерійської розвідки
Початкова Довжина маршруту, км
(кінцева) Кінцева (початкова) 3 5 10
вихідна вихідна точка Розходження
точка м
Пункт ГМ (точка АТГМ) 30 40 80
Пункт ГМ Контурна точка з карт масштабів:
(точка 1:25 000 35 45 85
АТГМ) 1:50 000 50 60 90
1:100 000 80 90 110
Контурні точки
Зі спеціальної карти масштабу 1:100 000 з координатами
контурних точок, визначеними за картою масштабів:
1:25 000 40 50 90
1:50 000 60 70 100
З карти масштабу:
1:50 000 60 70 100
1:100 000 110 120 140

39
 Якщо різниця координат не перевищує допустимого значення,
то прив’язка вважається виконаною правильно. Якщо розбіжності
в координатах перевищують допустиме значення, то прив’язку
повторюють заново, використовуючи інші початкові точки.
При роботі на горбистій або сильнопересіченій місцевості до-
пустимі розходження в координатах, вказані в цій таблиці,
збільшують в 1,5 раза.
Якщо за умов виконання бойового завдання машина не може
проїхати на кінцеву точку, а маршрут руху закінчується на точці,
яку прив’язують, то контроль визначення координат точки, що
прив’язують, здійснюють за допомогою кутомірних і далекомірних
приладів, наявних у комплекті КМУ і машин комплексів арти-
лерійської розвідки.
1.3.3. Визначення координат точок за допомогою засобів
супутникової навігації
Координати позицій, пунктів і постів РВ і А при ТГПр за
допомогою засобів супутникової навігації визначають наступними
способами: одиночних вимірів; врахуванням локальних поправок;
врахуванням диференційних поправок.
Спосіб одиночних вимірів реалізовують звичайним увімкненням
виробу. Для підвищення точності ТГПр за наявності часу періо-
дично на 10 – 20 секунд через 10 – 15 хвилин роботи без обну-
ління формуляра вмикати режим статистики.
Спосіб врахування локальних поправок застосовують, коли на
віддаленні до 5 км від району топогеодезичних робіт є пункт
(точка) геодезичної мережі.
Порядок визначення координат точок, що прив’язуються,
наступний:
а) увімкнути апаратуру і встановити її над центром геоде-
зичного пункту (точки) з відомими координатами; ввімкнути
режим статистики і провести набір 10 – 20 вимірів; визначити
локальні поправки в значення координат за формулами:
Dх л = хЕ - хС üï , (1.4)
ý
Dу л = уЕ - уС ïþ
де Dх л ; Dу л – локальні поправки в значення координат;
хЕ ; уЕ – відомі (еталонні) координати пункту (точки);
хС ; уС – координати пункту (точки), визначені в режимі
статистики;

40
 б) записати, заходячи у відповідний формуляр, номери штуч-
них супутників Землі, які використовувалися для визначення
координат;
в) не вимикаючи апаратури, переміститися на точку, що
прив’язують;
г) набрати в режимі статистики нові 10 – 20 вимірів, для чого
попередньо обнулити вміст формуляра (кількість вимірів прий-
няти 0);
д) до отриманих у режимі статистики координат точки, що
прив’язується, додати зі своїм знаком локальні поправки.
Локальні поправки діють протягом 25 хвилин. Необхідно
контролювати відповідність видимих штучних супутників Землі,
і тих, при яких визначали поправки. Допустиме розходження
номерів перших і других штучних супутників Землі – 1 номер.
Спосіб врахування диференційних поправок реалізується авто-
матично за наявності в зоні радіовидимості сигналів, які транслю-
ють станції диференційних поправок. Режим роботи з врахуванням
диференційних поправок вмикають для одного виробу або для
підрозділу (частини).
При організації роботи в масштабі підрозділу (частини) один
виріб встановлюють над центром точки з відомими координатами
і організують пост передачі поправок, робота якого полягає в
розрахунку на певний момент часу, та передачу поправок іншим
користувачам з ідентичною апаратурою. Проміжки часу передачі
поправок не повинні перевищувати 15 – 20 хвилин. Користувачі
використовують отримані поправки так само, як і локальні.
Детально цей вид топогеодезичної прив’язки і приладне забез-
печення, яке для цього використовують, розглянуто у другому
розділі цього посібника.
Визначення висот. Висоти точок, що прив’язують, визначають:
а) за картою з інтерполюванням на око щодо найближчих
горизонталей;
б) за допомогою кутомірних приладів за кутом нахилу;
в) за допомогою засобів супутникової навігації.
Висоти вогневих позицій, пунктів і постів визначають за картою
при стрімкості схилу не більше 6°. Якщо стрімкість схилу більше 6°,
то висоту точки, яку прив’язують, визначають за допомогою
приладів (теодоліта або бусолі) від пунктів геодезичної мережі
або від контурної точки, розташованої на схилі, стрімкість якого

41
не перевищує 6°. При цьому абсолютну висоту H точки, яку
прив’язують, обчислюють за формулою
H = HB + h, (1.5)
де HB – абсолютна висота вихідної точки;
h – перевищення точки, яку прив’язують, відносно вихідної.
Для визначення перевищення h вимірюють кут нахилу ε при
спостереженні з початкової точки на ту, яку визначають.

Рис. 1.24. Визначення перевищень

Віддаль між вихідною і точкою, яку прив’язують, визначають
за картою або далекоміром. Перевищення h обчислюють за
формулою
h = Д tg ε або h = Д sin ε. (1.6)
Знак перевищення h відповідає знаку кута нахилу.

1.4. Способи визначення дирекційних кутів орієнтирних

напрямів
Дирекційний кут орієнтирного напряму може бути визначений
такими способами: геодезичним; гіроскопічним; астрономічним;
за допомогою магнітної стрілки бусолі.
Окрім того, дирекційний кут орієнтирного напряму може бути
одержаний шляхом передачі від напряму з відомим дирекційним
кутом: за допомогою гірокурсовказівника навігаційної апаратури;
одночасним відмічанням за небесним світилом; прокладанням
кутового (теодолітного або бусольного) ходу.
Вибір способу визначення дирекційного кута орієнтирного
напряму залежить від умов наявної обстановки та необхідної
точності.
42
 Підрозділи РВ і А застосовують практично всі способи
визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямів, але залежно
від конкретних умов, потрібної точності та часу, а також харак-
теру місцевості обирають той спосіб, який забезпечує в різних
умовах своєчасне визначення дирекційного кута з необхідною
точністю (табл. 1.4).
Таблиця 1.4
Характеристики точності та час на визначення дирекційних кутів
Час
Серединна
Спосіб визначення дирекційного кута виконання
похибка
роботи
1. Геодезичний:
за допомогою теодоліта (КТД) не більше 1' 8 хв
бусолі 0-00,3 5 хв
2. Гіроскопічний за допомогою:
1Г17 30' 12 – 16 хв
1Г25-1 0-00,55 8 – 10 хв
1Г40 0-00,5 5/15 хв*,
гіронасадки 1Г15У 0-02 3 – 5 хв
3. Астрономічний
- за допомогою теодоліта 1' 35 хв
- за допомогою бусолі 0-01 12 хв
4. За допомогою ПАБ-2А:
на відстані до 4 км від місця визначення
ΔАт 0-02 4-5 хв
на відстані до 10 км 0-04 4-5 хв
5. Передавання орієнтування:
а) за допомогою гірокурсовказівника авто-
номної апаратури топоприв’язки за умов
точності орієнтування Е ≤ 0-01 та часу руху:
не більш ніж 20 хв 0-03
не більш ніж 1 година 0-06 2-3 хв**
б) одночасним відмічанням за небесним
світилом:
за допомогою теодоліта 2' до 24 хв
за допомогою бусолі 0-02 до 12 хв
в) кутовим ходом:
за допомогою теодоліта 0,15' √п*** до 35 хв на
за допомогою КТД 0,25' √п 1 км ходу
за допомогою бусолі 0-00,3 √п
Примітки:
* 5 хв – режим РО, до 15 хв – РСО;
** без урахування часу на підготовку апаратури до роботи та часу рух
машини;
*** кількість виміряних горизонтальних кутів.

43
 1.4.1. Геодезичний спосіб визначення дирекційних кутів
Цей спосіб застосовують, коли поблизу ВП (СП, станції, поста)
є точка геодезичної мережі. При геодезичному способі дирекцій-
ний кут орієнтирного напряму одержують:
- безпосередньо з каталогу (списку) координат геодезичної
мережі;
- розв’язанням ОГЗ за координатами пунктів геодезичної
мережі, взятих із каталогу (списку) координат геодезичної мережі;
- одночасно з визначенням координат точок, що прив’язують-
ся при здійсненні засічок або прокладанні ходу від пунктів гео-
дезичних мереж.
Послідовність виконання робіт при визначенні дирекційного
кута геодезичним способом (рис. 1.25):
- виставляють кутомірний прилад на точку геодезичної мережі;

Рис. 1.25. Визначення дирекційного кута геодезичним способом

- виписують із каталогу (списку координат) дирекційний кут
на другу точку геодезичної мережі (α0), або розраховують його за
координатами пунктів геодезичної мережі;
- орієнтують прилад за виписаним (розрахованим) дирекцій-
ним кутом і вимірюють дирекційний кут на вогневу позицію (ВП) –
αвп, або спостережний пункт (СП) – αсп;
- на ВП (СП) вимірюють кут між напрямом на прилад та
орієнтиром (точкою наведення) β і розраховують дирекційний
кут на орієнтир за формулою
a ор = a вп(сп) ± 30 - 00 + b . (1.7)

44
 1.4.2. Гіроскопічний спосіб визначення дирекційних кутів

При гіроскопічному способі орієнтування використовують

спеціальні прилади – гірокомпаси, принцип дії яких заснований
на властивості маятникового гіроскопа здійснювати прецесійні
коливання відносно площини істинного меридіана. Гірокомпаси
використовують на широтах, не більших 70°.
За допомогою гірокомпаса визначають істинний азимут (А)
орієнтирного напряму або істинний азимут (А) поздовжньої осі
машини. Визначивши істинний азимут (А) орієнтирного напряму,
переходять до дирекційного кута (α) цього самого напряму з
урахуванням зближення меридіанів (γ) за формулою

a = А-g . (1.8)
За допомогою гірокомпаса визначають істинні азимути орієн-
тирних напрямів.
Визначення істинного азимута (А) об’єкта може здійсню-
ватися за допомогою гірокомпасів, які встановлені стаціонарно на
об’єктах (командирських машинах управління, розвідувальних
пунктах, радіолокаційних комплексах).
Для визначення дирекційного кута (α) орієнтирного напряму
визначають за допомогою візира, встановленого на об’єкті, кут
між поздовжньою віссю об’єкта та напрямом на орієнтир за
годинниковою стрілкою (β) і розраховують дирекційний кут за
формулою
a ор = a осі - b . (1.9)

1.4.3. Астрономічний спосіб визначення дирекційних кутів

Спосіб астрономічного орієнтування ґрунтується на переході
від азимута напряму на небесне світило (Сонце або зірку) до
азимута, а потім і до дирекційного кута напряму на орієнтирну
точку. Схема переходу від азимута напрямів на світило до
азимута орієнтирного напряму зображена на рис. 1.26.

45
 Рис. 1.26. Схема переходу від азимута напряму на світило
до азимута орієнтирного напряму

Азимут орієнтирного напряму ОМ визначають за формулою

А =a +Q, (1.10)
де А – азимут орієнтирного напряму;
а – істинний азимут напряму на небесне світило;
Q – кут у площині горизонту точки О між напрямами на
орієнтирну точку М та на небесне світило, що відраховують
проти годинникової стрілки
А =a -b , (1.11)
де β – кут між напрямками на орієнтирну точку М та на
небесне світило, що відраховують за годинниковою стрілкою.
Горизонтальний кут Q (β) вимірюють у площині горизонту
точки О теодолітом чи бусоллю в умовах видимості світила та
зазначають погодинно момент часу візування на світило. За часом
спостерігання світила та за геодезичними координатами початко-
вої точки розраховують азимут напряму на світило.
Істинний азимут світила визначають обчисленням за формулою
переходу від екваторіальних координат, визначених за допомогою
Збірника астрономічних таблиць, до горизонтальних координат
світила.
У випадку використання для польових робіт азимутальної
насадки орієнтир необхідно вибирати на відстані не ближче 200 м.
Якщо немає можливості вибрати орієнтир на відстані більше

46
200 м, то його вибирають ближче, але в отримане значення
азимута необхідно ввести поправку на зміщення осі азимутальної
насадки згідно з табл. 1.5.
Таблиця 1.5
Поправки на зміщення АНБ-1
Відстань до ор., м 25 50 100 150 200
Поправка, п.к. – 0-04 – 0-02 – 0-01 – 0-00,8 – 0-00,5

З метою підвищення точності азимут визначають 3-4 рази. За

істинний азимут орієнтирного напряму приймають середнє зна-
чення азимута, якщо різниця між граничними значеннями не
перевищує 0-03.
Перехід від азимута до дирекційного кута орієнтирного
напряму здійснюють за формулою
a = А – (±g). (1.12)
Розходження у значеннях дирекційного кута з першого та
другого прийомів не повинно перевищувати 0-02.

1.4.4. Визначення дирекційних кутів за допомогою магнітної

стрілки бусолі
Визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямів за допо-
могою магнітної стрілки бусолі засноване на властивості земного
магнетизму. Земна куля являє собою природний магніт, що має
два магнітних полюси – північний і південний та магнітне поле –
сукупність магнітних силових ліній.
Якщо виміряти кут між північним напрямом магнітної стрілки
та заданим напрямком за годинниковою стрілкою, це і буде
магнітним азимутом Ат (рис. 1.27).
На будь-якій точці земної поверхні магнітна стрілка, будучи
вільно підвішеною, набуває положення, що збігається з напрямом
магнітних силових ліній у даній точці, тобто встановлюється в
напряму магнітного меридіана.
Магнітний азимут можна виміряти на місцевості за допомогою
кутомірного приладу, що має магнітну стрілку (бусоль, теодоліт),
але для роботи на карті, під час проведення ТГП, підготовки
даних для запуску ракет і стрільби артилерії, орієнтування ракет,
гармат і приладів необхідно знати дирекційні кути орієнтирних
напрямів.

47
 Рис. 1.27. Перехід від магнітного азимута до
дирекційного кута

З рис. 1.27 видно, що дирекційний кут можна визначити за

формулою
a = Ат - (±DАт) , (1.13)
де ΔАт – поправка бусолі.
Поправка бусолі DАт – це кут між північним напрямом
магнітного меридіана та північним напрямом вертикальної лінії
координатної сітки карти в одній і тій самій точці.
Її знаходять за даними карти за формулою
DАт = g - d , (1.14)
де γ – зближення меридіанів;
δ – схилення магнітної стрілки або магнітне схилення.
Зближення меридіанів визначають розрахуванням за широтою
та довготою точки стояння, за даними карти, або за графіком.
Магнітне схилення (δ) – це кут між північним напрямом геогра-
фічного меридіана та північним напрямом магнітного меридіана
(магнітної стрілки).
Розбіжність напрямів географічного та магнітного меридіанів
обумовлена незбігом географічних і магнітних полюсів Землі.
Якщо магнітна стрілка відхиляється на схід від географічного
меридіана, то магнітне схилення вважають східним (позитивним)
і воно має знак «+», якщо на захід – західним (негативним) і знак «–».

48
 Під час тривалих магнітометричних спостережень установлено,
що магнітне схилення змінюється зі зміною місця та впродовж
певного часу. На території України магнітне схилення в серед-
ньому змінюється на 1' у разі переміщення на 1 км.
Із плином часу магнітне схилення також змінюється.
Розрізняють вікові, річні і добові зміни магнітного схилення.
Вікові та річні зміни магнітного схилення обумовлені зміною
місцеположення магнітних полюсів. На території України річна
зміна магнітного схилення становить приблизно +3'.
Добові зміни магнітного схилення обумовлені електричними
струмами у верхній частині атмосфери (іоносфери) та іншими
геофізичними факторами. Ці зміни проявляються в тому, що
магнітна стрілка впродовж доби відхиляється стосовно свого
середнього положення.
Встановлено, що в Північній півкулі північний кінець магніт-
ної стрілки максимально відхиляється на Схід о 8.00, а на Захід –
о 14.00. Середнього положення стрілка набуває приблизно опівночі
та об 11 годині. Амплітуда добової зміни магнітного схилення
залежить від широти місця, пори року, висоти Сонця і змінюється
від одиниць до декількох десятків кутових хвилин. Урахувати
добові зміни магнітного схилення дуже важко.
Крім річної та добової зміни магнітного схилення спостерігають
значні коливання магнітної стрілки (до 2°) під час магнітних бур.
Вплив магнітної бурі жодному обліку не підлягає.
Орієнтування за допомогою магнітної стрілки практично не-
можливе в районах магнітних аномалій, де під час порівняно
невеликих переміщень спостерігають значну зміну магнітного
схилення.
Магнітні аномалії обумовлені породами земної кори, що мають
магнітні властивості (наприклад, магнітні залізні руди). Вони
трапляються досить часто. Однією з найсильніших магнітних
аномалій є Курська магнітна аномалія, де магнітне схилення
може змінюватися на ±180°. Крім значних аномалій трапляються
також невеликі за площиною та інтенсивністю магнітні аномалії.
У північних районах (В > 65°) магнітне поле нестійке, а орієн-
тування за магнітною стрілкою супроводжується значними
похибками.
Отже, визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямів із
використанням магнітної стрілки бусолі можливе на широтах до

49
65° в неаномалістичних районах у періоди часу, вільні від магніт-
них бур, і в районах, де зміна магнітного схилення не перевищує
0-10 на 10 км.
Визначення дирекційного кута орієнтирного напряму здійсню-
ють у такому порядку: розставляють над вихідною точкою орієн-
тирного напряму кутомірний прилад, суміщають магнітну стрілку з
напрямом «Північ – Південь», наводять вертикальну нитку приладу
в орієнтирну точку та зчитують азимут магнітний за бусольними
шкалами.
З метою підвищення точності азимут вимірюють тричі і знахо-
дять його середнє значення; дирекційний кут орієнтирного напрям-
ку розраховують за формулою (1.13), вводячи поправку бусолі.
Поправка бусолі, обчислена за даними карти за формулою
(1.14), враховує лише зближення меридіанів та магнітне схилення,
але не враховує інструментальних помилок приладу, за допомо-
гою якого вимірюють кути. Це призведе до похибок у вимірю-
ванні кутів. Тому в РВ і А поправку бусолі визначають на місце-
вості індивідуально для кожного приладу.
Для визначення поправки бусолі готують еталонний
напрямок, дирекційний кут якого (αет) визначають із серединною
похибкою не більше ніж 0-01.
Бусоль установлюють над вихідною точкою та визначають
5 разів магнітний азимут на орієнтир. Розбіжності показань
азимутів не повинні перевищувати 0-04. Якщо якесь із значень
азимута перевищує вказані межі, його усувають і проводять до-
даткове вимірювання азимута.
За даними п’яти вимірів знаходять середнє значення магнітного
азимута Амср і розраховують поправку бусолі за формулою
DАm = Аm (сeр ) - a ет . (1.15)

Поправку бусолі приймають незмінною в радіусі 10 км від

точки вивіряння. У тому разі, якщо переміщення здійснюють на
відстань, більшу ніж 10 км, поправку необхідно визначити заново.
У разі нестачі часу та неможливості визначити поправку для всіх
бусолей підрозділу в новому районі можна визначити поправку
для одного приладу з подальшим виправленням поправки для
всіх бусолей.

50
 Величину зміни поправки розраховують за формулою
dDАт = DАтн - DАтст , (1.16)
де δΔАт – величина зміни поправки в новому районі;
ΔАтн – значення поправки бусолі в новому районі;
ΔАтст – значення поправки бусолі в старому районі.
Величину δΔАт додають до значень поправок усіх бусолей
підрозділу.
Якщо в новому районі не вдається визначити нову поправку
ΔАтн, то дозволяють як виняток у радіусі до 30 км використо-
вувати стару поправку ΔАтст., додавши до неї величину зміни
зближення меридіанів Δγ
DАтн = DАтст + Dg . (1.17)
Величину зближення меридіанів Δγ знаходять за табл. 1.6.
Таблиця 1.6
Поправка на зміну зближення меридіанів
Д = yн – yст, км
x, км
5 10 15 20 25 30
4 500 0-00,6 0-01,3 0-01,9 0-02,6 0-03,2 0-03,8
5 000 0-00,8 0-01,5 0-02,3 0-03,0 0-03,8 0-04,5
5 500 0-00,9 0-01,8 0-02,6 0-03,5 0-04,4 0-05,3
6 000 0-01,0 0-02,1 0-03,1 0-04,1 0-05,2 0-06,2
6 500 0-01,2 0-02,5 0-03,7 0-04,9 0-06,2 0-07,3

Входом у таблицю є абсциса точки в кілометрах і різниця в

кілометрах ординат точки роботи в новому районі та точки
визначення поправки в старому районі.
Якщо новий район розташований на Схід від місця вивірення,
то поправка має знак «+», якщо на Захід – знак «–».
Під час дій у суміжних зонах поправку бусолі необхідно
визначити і на місцевості за вихідними напрямами.
Якщо немає можливості визначити поправку на місцевості, її
уточнюють за формулою
DАтн = DАтаб + Dg - Da , (1.18)
де Δγ – поправка на зміну зближення меридіанів; визначають
за табл. 1.6;
Δα – поправка в дирекційний кут за перехід із зони в зону.
51
 Знак поправки Δα беруть додатним «+» у разі переходу в
Східну зону, і від’ємним «–» – у разі переходу в західну зону.

1.4.5. Передавання дирекційних кутів орієнтирних напрямів

Дирекційні кути орієнтирних напрямів можуть бути обчислені
методом передавання їх від напрямів із відомими дирекційними
кутами, визначеними геодезичним, гіроскопічним або астроно-
мічним способами. Найбільшого застосування в практиці робіт
артилерійських і топогеодезичних підрозділів одержали такі
способи передавання орієнтування: за допомогою гірокурсовка-
зівника автономної апаратури ТГПр; одночасним відмічанням за
небесним світилом; кутовим ходом.
Передавання орієнтування за допомогою гірокурсовказівника
можливе для командирських машин управління (КМУ), топо-
привʼязників та інших базових машин, що мають у своєму складі
автономну апаратуру ТГП.
Передавання орієнтування здійснюють у такому порядку:
1. Апаратуру топоприв’язки готують до роботи на початковій
точці. Дирекційний кут поздовжньої осі машини (αосі) визначають
з похибкою не більше ніж 0-01.
Для цього застосовують геодезичний, гіроскопічний або
астрономічний способи. Значення дирекційного кута поздовжньої
вісі машини встановлюють на шкалі КУРС і після готовності
апаратури топоприв’язки до роботи починають рух на вогневу
позицію (спостережний пункт).
2. Після прибуття на вогневу позицію встановлюють КМУ над
точкою основної гармати (СП) і зчитують за шкалою КУРС αвісі.
Роботи далі проводять у такій послідовності:
а) на командирській машині старшого офіцера батареї:
- готують до роботи візир ПВ-1 і виставляють за шкалами,
оцифрованими за годинниковою стрілкою (шкали чорного кольору),
значення βон, обчислене за формулою
b он = a он - a осі , (1.19)

за кутомірними (червоними) шкалами встановлюють відлік 30-00,

наводять вертикальний штрих сітки візира на точку наводки та
зчитують кутомір (Кут осн);

52
 - установлюють КМУ на свою точку стояння, зчитують дирек-
ційний кут поздовжньої осі машини і знову готують візир до
роботи, але після наведення оптичної осі візира в основний
напрямок за червоними шкалами встановлюють відлік 0-00;
- послідовно наводять перехрестя візира на панораму кожної
гармати і зчитують кутоміри;
б) на топопривʼязнику:
- на точці стояння основної гармати готують до роботи візир
ВОП, наводять перехрестя візира на точку наведення і зчитують
зі шкали візира кут βтн (кут між поздовжньою віссю топопри-
в’язника та напрямом на точку наведення);
- розраховують дирекційний кут за точкою наведення
a тн = a осі - b тн , (1.20)
- розраховують кутомір за точкою наведення
Кутосн = a он - a тн ± 30 - 00 , (1.21)
- якщо вогнева позиція зайнята, то орієнтування передають на
основну гармату. Для цього визначають кут β на панораму і
розраховують кутомір
Кутпан = a он - (a осі + b пан ) . (1.22)

2. Після прибуття на спостережний пункт: зчитують зі шкали

КУРС αосі, установлюють одержане значення на шкалі АЗИМУТ
координатора, наводять перехрестя далекоміра (денного візира)
на орієнтир і зчитують дирекційний кут орієнтирного напряму.
Передавання орієнтування методом одночасного позначення
за небесним світилом організовують у масштабі групи, дивізі-
ону. Штаб організовує роботу поста передавання орієнтування та
віддає розпорядження, в якому вказує графік роботи поста пере-
давання орієнтування, позивні та частоти, на яких будуть вести
передавання кутів, координати поста, назву світила. Для поста
передавання орієнтування, крім того, – склад поста, місце його
роботи, дирекційний кут орієнтирного напряму, або спосіб його
обчислення, світило і точку наведення.
Пост передавання орієнтування призначають у складі 1-2 топо-
геодезистів із кутомірним приладом (теодоліт, бусоль) та радіо-
телефоніста із радіостанцією.

53
 На пост прийому орієнтування призначають топогеодезиста
(обчислювача) з бусоллю ПАБ-2А та радіотелефоніста з радіо-
станцією. Роботи щодо передавання орієнтування одночасним
позначенням за небесним світилом виконують у такому порядку
(рис. 1.28):

Рис. 1.28. Передавання орієнтування методом одночасного

позначення за небесним світилом

- на посту передавання орієнтування (точка А) у призначений

час передаванням розміщують прилад, орієнтують за дирекцій-
ними кутами, а потім наводять на світило й супроводжують;
- на точках приймання орієнтування (вогневі позиції, спосте-
режні пункти, позиції станцій) наводять прилади в орієнтир при
нульових установках, а потім на світило;
- за командою з поста передавання орієнтування «супрово-
джувати», на постах передавання та приймання орієнтування
здійснюють одночасне спостереження за світилом, а за командою
«Увага! … Стій!» супроводжування припиняють, зчитують зі
шкал приладу: на посту передавання орієнтування – αсв, на постах
приймання орієнтування – кут між орієнтиром і світилом βор.
Значення αсв передають в ефір;
- на постах передавання орієнтування розраховують дирекцій-
ний кут на орієнтир за формулою
a ор = a св - b ор . (1.23)

На постах приймання орієнтування позначення за світилом та

обчислення дирекційного кута орієнтирного напряму повторю-
ють 2-3 рази. Якщо розходження результатів не перевищує 3' під
час роботи з теодолітом і 0-02 під час роботи з бусоллю, то

54
спостереження припиняють, а за величину дирекційного кута
орієнтирного напряму беруть середнє арифметичне результатів
обчислень.
Постам, що приймають орієнтування, забороняється вступати
у двосторонній зв’язок.
Для передавання орієнтування методом позначення за небесним
світилом застосовують світила, розташовані не вище ніж 50° над
горизонтом.
Передавання орієнтування можуть здійснювати на відстань до
10 км. Якщо пункт приймання орієнтування віддалений від пункту
передавання орієнтування на відстань більшу ніж 10 км, то в
одержаний дирекційний кут вводять поправку, яку визначають за
формулою
Da = 0,54d АВ × tg h × sin (a св - a АВ ) , (1.24)

де dАВ – відстань між точкою для якої розрахована таблиця (А)

і точкою спостереження (В);
h – висота світила над горизонтом точки В;
αcв – дирекційний кут світила з точки А;
αАВ – дирекційний кут напрямку з точки А на точку В.
Поправку беруть зі знаком «+», якщо точка В лежить лівіше
від напряму з точки А на світило, і зі знаком «–», якщо точка В
правіше від цього напряму.
Кутовий хід застосовують на закритій та напівзакритій
місцевості. Він являє собою різновид теодолітного (бусольного)
ходу, при якому вимірюють лише кути.
Під час прокладання кутового ходу довжини сторін
вибирають максимальні, що підвищує точність передавання кута
та зменшує час на виконання робіт.
1.5. Контроль топогеодезичної прив’язки
Надійність ТГПр характеризується відсутністю грубих похибок
у її результатах. Виявити грубі похибки можна лише за
допомогою ретельного контролю (внутрішнього і зовнішнього) цих
результатів.
Внутрішній контроль – це контроль виміряних (обчислених)
значень у ході польових вимірів та обчислень.

55
 Зовнішній контроль – це контроль ТГПр.
Під час виконання топогеодезичних робіт для забезпечення
потрібної точності необхідно додержуватися таких вимог:
1. Довжина ходу при прокладанні від точок геодезичних мереж
не повинна перевищувати 10 км, а при прокладанні КТД – 20 км.
2. Довжина ходу при прокладанні від контурних точок карти –
не більш ніж 5 км.
3. Довжина сторони ходу – не менш ніж 100 м, а з КТД –
125 м.
4. Довжина маршруту топоприв’язника (КМУ) не повинна
перевищувати:
- від початкової точки до позиції, пункту – 5 км;
- від початкової точки до кінцевої – 10 км.
5. Похибки центрування приладів не повинні перевищувати:
- теодоліта, далекомірної рейки далекоміра подвійного зобра-
ження ДДИ – 0,5 см;
- ПАБ-2А – 5 см.
Відповідальність за виконання внутрішнього контролю покла-
дена на командирів, підрозділ яких виконує ТГПр.
Зовнішній контроль полягає в повторному визначенні коор-
динат та висот позицій і пунктів, дирекційних кутів орієнтирних
напрямів із використанням інших вхідних даних, способів робіт,
або іншими підрозділами.
Особливу увагу під час контролювання ТГПр приділяють кон-
тролю незалежними способами робіт. Наприклад, при контролі
визначення дирекційних кутів незалежними способами є: астроно-
мічний і геодезичний, астрономічний і гіроскопічний, за допомогою
магнітної стрілки бусолі та гіроскопічний.
Для контролю допускається використання однотипних приладів,
наприклад, для визначення дирекційного кута одного і того
самого орієнтирного напряму необхідно використовувати не залеж-
но один від одного два гірокомпаси або дві бусолі.
Контроль визначення дирекційного кута повторним запуском
того самого гірокомпаса є залежним способом і тому не рекомен-
дується. Проте, якщо немає можливості здійснити контроль
незалежним способом, то допускається проведення контролю
повторним запуском того самого гірокомпаса.

56
 Допустимі значення в розходженні величин під час виконання
топогеодезичних робіт наведені в табл. 1.7 – 1.9.
Таблиця 1.7

Допустимі розходження величин при виконанні польових

вимірювань у ході топогеодезичних робіт

№ Допустиме
Вимірювана величина
з/п розходження
1. Розходження у виміряних кутах і напівприйомах
приладами:
Т10В, Т10ВП 30''
КТД-1 60''
ПАБ-2А 0-01
2. Розходження у виміряних відстанях приладами:
КТД-1 3м
ПАБ-2А 0,5 под. шкали
теодоліт із далекомірною рейкою 0,5 м
ДДИ 0,2 под. шкали
ДДИ-3 0,3 под. шкали
мірною стрічкою при d ≤ 500 м 0,5 м

3. Розходження між значеннями дирекційного кута,

визначеними від двох орієнтирних напрямів:
теодолітом, КТД-1 30''
бусоллю ПАБ-2А 0-01
4. Розходження в значеннях 0′ і 0′′ при визначенні
60''
дирекційного кута за допомогою гірокомпаса 1Г17
5. Розходження в значеннях азимута візуального та
електричного каналів в 1 прийомі для гірокомпаса 0-01,5
1Г25-1, 1Г40
6. Розходження в значеннях дирекційного кута, одержа-
ного з різних прийомів одночасним відмічанням за
небесним світилом за допомогою:
теодоліта 3'
бусолі 0-02

57
 Таблиця 1.8
Допустимі розходження в координатах кінцевої точки розімкненого
маршруту топоприв’язника, м
Початкова Довжина
(кінцева) вихідна Кінцева (початкова) вихідна точка маршруту, км
точка 3 5 10
Пункт геодезичної Пункт ДГМ (СГМ, точка АТГМ) 30 40 80
мережі (точка
АТГМ) Контурна точка з карти масштабу:
1:25 000 35 45 85

1:50 000 50 60 90

1:100 000 80 90 110

Контурні точки карти
Зі спеціальної карти масштабу 1:100 000 з координатами
контурних точок, визначеними за картою: 1:25 000, 40 50 90
1:50 000. 60 70 100
З карти масштабу:
1:50 000, 60 70 100
1:100 000 110 120 140
Таблиця 1.9
Допустимі розходження у величинах при виконанні обчислень
під час топогеодезичних робіт
Допустиме
№ з/п Обчислювана величина
розходження
1. Розходження між розрахованим значенням
зближення меридіанів і визначеним:
за графіком 1'
за картою 0-01
2. Розходження в значеннях довжини сторони при
прямій засічці під час обчислення за допомогою:
калькулятора 5м
обчислювача СТМ 10 м
3. Розходження в координатах точки, визначеної прямою
засічкою, при засічці з трьох вихідних пунктів є:
бусоллю 20 м
теодолітом, КТД-1 15 м
4. Розходження між значеннями дирекційного кута на
4-й вихідний пункт під час контролю за зворотною
засічкою 24' / РД км
5. Відносна нев’язка ходу при вимірюванні відстаней
за допомогою: ДДИ, мірною стрічкою, КТД, 1 / 600
ДДИ-3, теодолітом із мірною рейкою 1 / 300

58
 Продовження табл. 1.9
Допустиме
№ з/п Обчислювана величина
розходження
6. Кутова нев’язка ходу під час вимірювання кутів за
допомогою:
теодоліта Т10В 0,6'√
КТД-1 1,0'√
бусолі ПАБ-2А 0-01√
7. Максимальна сторона трикутника похибок під час
визначення координат точки за картою прямою та 3 мм
зворотною засічками
8. Розходження в координатах точки під час 1 мм
визначення за картою прямою засічкою з трьох масштабу
вихідних контурних точок карти
9. Розходження в значеннях азимута, одержаного
астрономічним способом із різних прийомів:
теодолітом 3'
бусоллю 0-03
Допустимі розходження під час контролю за визначенням
координат, висот і дирекційних кутів розраховують за формулою

Dгр = 3 Е02 + Ек2 , (1.25)

де Е 02 – серединна похибка способу, у який визначали цю
величину;
Е к2 – серединна похибка контрольного способу визначення
тієї самої величини.
При рівноточних способах вимірювань, якщо розходження не
перевищують допустимих значень, за остаточне значення вели-
чини, що визначають, беруть середнє арифметичне з одержаних
результатів.
Якщо розходження перевищують допустимі значення, то спо-
чатку перевіряють обчислення, а потім – польові вимірювання.
Для запобігання грубих похибок можна застосовувати також
менш точні прилади або способи топогеодезичних робіт. У цьому
разі за остаточне значення беруть дані найбільш точного способу
(приладу).
Допустимі розходження при контролі визначення дирекцій-
них кутів і координат основних способів топогеодезичних робіт
наведені в табл. 1.10 і 1.11.

59
 Таблиця 1.10
Допустимі розходження при визначенні дирекційних кутів
Спосіб Спосіб контролю
№
визначення АГ Астрономічний Кутовий хід Магн.
з/п
дирек. кутів 1Г17 Теодол. ПАБ Теодол. ПАБ стрілка
1. Гіроскопічний
2´ 3´ 0-03 4´ 0-03 –
1Г17
2. Астрономічний
за допомогою:
теодоліта 3´ 4´ 0-03 4´ 0-03 0-06
бусолі 0-03 0-03 0-04 – –
3. Кутовим ходом
за допомогою:
теодоліта 4´ 4´ 0-04 – – –
бусолі 0-06 0-06 0-06 – – 0-12
4. За допомогою
магн. стрілки 0-12 0-12 0-12 0-12 0-12 0-15
бусолі
5. За допомогою
ГКВ при часі
0-10 0-10 0-10 0-10 0-15
руху ≤20 хв і
0-10
Еор≤ 0-01
Таблиця 1.11
Допустимі розходження при контролі визначення координат, м
Визначення координат
від пунктів геоде-
Контроль від контурних точок
зичних мереж за
визначення карти масштабів
допомогою
координат
теодоліта
бусолі 1:25 000 1:50 000
(КТД)
Від пунктів геоде- теодоліта
25 35 45 75
зичних мереж за (КТД)
допомогою бусолі 35 40 50 80
Від контурних 1:25 000 45 50 60 85
точок карти
масштабів 1:50 000 75 80 85 100

Здебільшого надійність і точність ТГП залежать від своєчас-

ного та якісного проведення технічного обслуговування топогео-
дезичних приладів і, насамперед, від якісного проведення їх
польових вивірянь. Тому організація технічного обслуговування
та вивіряння топогеодезичних приладів і апаратури є одним із
важливих обов’язків артилерійських командирів і штабів.

60
 Топогеодезичні роботи проводять за принципом підвищення
їх точності. Застосування цього принципу передбачає проведення
топогеодезичних робіт у два етапи:
- на першому етапі ТГП виконують групи самоприв’язки
артилерійських і розвідувальних підрозділів одночасно з їх
розгортанням, якщо вона не була проведена завчасно;
- на другому етапі ТГП здійснюють топогеодезичні підрозділи
від контурних точок карти, або на геодезичній основі.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте способи визначення координат під час топо-

геодезичної прив’язки на геодезичній основі.
2. Розкрийте способи визначення дирекційних кутів орієн-
тирних напрямів, їх суть та умови застосування.
3. Охарактеризуйте точність визначення координат пунктів
державної геодезичної мережі та дирекційних кутів напрямів між
цими пунктами.
4. Охарактеризуйте точність визначення координат пунктів
спеціальної геодезичної мережі та дирекційних кутів напрямів
між цими пунктами.
5. Розкрийте сутність та умови застосування полярного способу
визначення прямокутних координат точок.
6. За яких умов висоти точок визначають інтерполюванням
між горизонталями карти?
7. З якою метою проводять контроль топогеодезичної прив’язки?
Чи можна застосовувати менш точні способи та прилади під час
проведення контролю?

61
 Розділ 2
ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА ЗАСОБАМИ
СУПУТНИКОВОЇ НАВІГАЦІЇ
2.1. Топогеодезична прив’язка за допомогою СН-3003М
Призначення апаратури СН-3003М
Апаратура СН-3003М призначена для автоматичного безперерв-
ного визначення координат місця, шляхової швидкості та часу за
радіосигналами СНС ГЛОНАСС, GPS NAVSTAR та функціональ-
ного доповнення SBAS у будь-якій точці земної кулі, будь-який мо-
мент часу і незалежно від метеоумов, індикації поточних координат.
Завдання за призначенням
Апаратура СН-3003М забезпечує виконання основних завдань:
а) автоматичне безперервне визначення координат, абсолют-
ного значення швидкості та напрямку руху споживача;
б) видачу на індикацію навігаційних параметрів із дискрет-
ністю 1 с у системах координат:
- WGS-84;
- ПЗ-90.02 (загальноземний еліпсоїд 1990 року);
- СК-95 (система координат 1995 року);
- СК-42 (система координат 1942 року);
- MGRS;
- UTM;
- лінійних координат у картографічній проєкції Гаусcа;
- у системі, параметри якої задаються оператором. Забезпечу-
ється вибір оператором та індикація вибраної системи координат;
в) оцінку точності визначення координат;
г) прийом, збереження та оновлення альманахів СНС ГЛОНАСС
та GPS;
д) автоматичний вибір НКА СНС ГЛОНАСС та GPS з
урахуванням їх технічного стану;
е) автоматичний контроль функціонування апаратури СН-3003М,
індикацію несправностей;
ж) відображення на дисплеї приймача навігаційного ознак ре-
жимів роботи апаратури СН-3003М, параметрів введення/ виведення;
и) введення і збереження координат до 500 маршрутних точок;
к) занесення до пам’яті поточних координат в якості коор-
динат маршрутної точки;

62
 л) розрахунок азимута істинного, дирекційного кута та від-
стані від поточної точки до будь-якої з маршрутних точок (або
між двома будь-якими маршрутними точками);
м) занесення та збереження в пам’яті 50 маршрутів (до 50
маршрутних точок у кожному маршруті);
н) вибір оператором та індикацію таких режимів роботи:
- абсолютних визначень за радіосигналами НКА СНС
ГЛОНАСС;
- абсолютних визначень за радіосигналами НКА СНС GPS;
- абсолютних визначень за радіосигналами НКА СНС
ГЛОНАСС та СНС GPS;
п) автоматичний самоконтроль технічного стану апаратури
СН-3003М з індикацією як при вмиканні, так і під час роботи.
При вмиканні інформація повинна видаватись після закінчення
тестових перевірок, під час роботи – не пізніше ніж через 10 с
після відмови. Виконання задач самоконтролю під час роботи не
повинно призводити до порушень виконання основних функцій;
р) видачу на індикацію поточного часу. Індикація часу повинна
бути відповідно до шкали часу UTC у форматі години, хвилини, се-
кунди. Забезпечується введення оператором поправки місцевого часу;
с) видачу на індикацію за вибором оператора координат місця
у вигляді геодезичних координат (В, L, Н) або у вигляді плоских
прямокутних координат у проєкції Гаусса-Крюгера (х, у) та
висоти (Н) у Балтійській системі висот;
т) відображення за вибором оператора навігаційних даних у
форматі:
- для кутових даних: градуси – частки градусів, градуси –
мінути – частки мінут; градуси – мінути – секунди – частки
секунд;
- для швидкості – км/год.;
- для відстані – м;
- для висоти – м;
у) визначення та індикацію оцінки очікуваної точності координат;
ф) індикацію геометричного фактора РDOP;
х) фіксування у будь-який момент часу даних навігаційних
визначень (час, координати з оцінкою точності, шляховий кут та
швидкість) натискуванням функціональної клавіші з можливістю
запису координат в якості маршрутної точки;

63
 ц) розрахунок часу прибуття в точку з визначеними коор-
динатами при пересуванні з визначеною швидкістю та роз-
рахунок швидкості руху у визначену точку за часом прибуття;
ч) візуальну сигналізацію про підхід на визначену відстань до
точки з визначеними координатами.
Апаратура СН-3003М забезпечує рішення сервісних задач
(топогеодезичні задачі у просторі):
а) перетворення геодезичних координат об’єкта в прямокутні
та назад;
б) перетворення координат з формату «градуси, мінути,
секунди» у формати «градуси, мінути, частки мінут», «градуси,
частки градуса», «поділки кутоміра» і назад;
в) перетворення прямокутних координат при переході з однієї
координатної зони в іншу (в тому числі через зону);
г) обчислення прямої геодезичної задачі на площині – знахо-
дження прямокутних координат точки за відомими прямокутними
координатами вихідної точки (полюса) та плоскими полярними
координатами точки, що визначається (за відстанню від полюса до
цієї точки та дирекційного кута напряму на неї). Обчислення
оберненої геодезичної задачі на площині – знаходження дирек-
ційних кутів напрямів та відстаней між точками за відомими
прямокутними координатами точок;
д) визначення актуального листа карти (дозволяє автоматично
визначити номенклатуру листа карти заданого масштабу для
заданого пункту);
е) можливість астрономічного орієнтування:
- розрахунок дирекційного кута орієнтованого напрямку за
результатами спостереження світила (обробка результатів
польових вимірів у процесі астрономічного орієнтування, при
цьому визначається дирекційний кут орієнтованого напрямку);
- обчислення дирекційних кутів світила для заданих про-
міжків часу (складання таблиць дирекційних кутів світила на
заданий період часу для певних точок (центрів районного
розгортання));
- обчислення часу сходу і заходу сонця;
ж) приведення до горизонту відстаней, виміряних за допо-
могою далекоміра;
и) виконання основних арифметичних функцій (вбудований
калькулятор).

64
 Апаратура СН-3003М забезпечує рішення картографічних
задач:
а) введення, зберігання та відображення у вибраному масштабі
електронних цифрових карт потрібного району у внутрішньому
форматі;
б) відображення, реєстрацію і контроль параметрів місце-
знаходження та руху на електронній карті місцевості;
в) масштабування та перегляд карти за командою оператора;
г) відображення траєкторії руху об’єкта на електронній карті
місцевості та запис поточної навігаційної інформації у вигляді
треку;
д) перетворення треків на маршрут;
е) вимірювання відстані (лінійка);
ж) графічне відображення на електронній карті задачі прохо-
дження за активним маршрутом або за відрізком маршруту в режимі
реального часу із можливістю оперативного керування рухом;
и) створення маршруту графічним способом;
к) графічне представлення і відображення на електронній
карті місцевості маршрутних, контрольних та розрахункових
точок, службових і сервісних елементів при рішенні основних і
сервісних задач.
Технічні характеристики
Точність визначення навігаційних параметрів
Середня квадратична похибка визначення поточних значень
навігаційних параметрів не повинна бути більше:
- координат місця – 10 м;
- висоти – 15 м.
Тип сигналу, що приймається
Апаратура СН-3003М здійснює прийом сигналів НКА:
а) у діапазоні L1 для СНС ГЛОНАСС з кодом стандартної
точності на літерах від мінус 7 до плюс 6;
б) у діапазоні L1 для СНС GPS з кодами стандартної точності;
в) широкозонних диференціальних систем (SBAS).
Кількість каналів прийому
Загальна кількість каналів прийому радіосигналів від НКА –
не менше ніж 32.
Час одержання навігаційних визначень
Час першого визначення навігаційних параметрів не більше:
- 2 хвилин після ввімкнення апаратури СН-3003М;
- 90 секунд у режимі «холодний старт».
65
 Часовий інтервал оновлення навігаційних даних при їх видачі
на індикацію – не більше 1 с.
Зовнішні чинники впливу
Значення зовнішніх чинників впливу, за яких апаратура
СН-3003М зберігає працездатність:
а) діапазон робочих температур:
- від мінус 20 до плюс 50 °С;
б) граничні температури:
- знижена – мінус 40 °С;
- підвищена – плюс 65 °С;
в) підвищена відносна вологість – 100% при температурі
25 °C.
Живлення
Живлення апаратури СН-3003М здійснюється від трьох
елементів АА сумарною напругою від 3,3 до 4,5 В.
Якщо необхідно, живлення ПН може здійснюватися від мережі
змінного струму за допомогою адаптера живлення 220В/5В, від
бортової мережі автомобіля за допомогою адаптера живлення
12В/5В або від персонального комп’ютера за допомогою кабелю
USB-miniUSB.
Склад та робота апаратури СН-3003М
Склад апаратури СН-3003М наведений у табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Комплект апаратури користувача СН-3003М
Назва Позначка К-сть Примітка
1. АПМА.436614.004 Адаптер живлення
1 шт.
12В/5В
2. АПМА.436614.005 Адаптер живлення
1 шт.
220В/5В
3. АПМА.469635.011 Приймач навігаційний 1 шт.
4. Кабель 88732-8702
(USB_A TO MINI_B, 1 шт. MOLEX *
1.5m)
5. Комплект згідно з
експлуатаційних 1 к-т ПКАН.461513.017-
документів 08 ВЭ
6. Пакування АПМА.468916.006-08 1 к-т
7. Чохол АПМА.322453.015 1 шт.
*Допускається використання кабелів інших виробників (USB_A TO MINI_B)
довжиною від 1,0 до 1,8 м

66
 Приймач навігаційний
Приймач навігаційний (ПН) призначений для:
- обробки інформації навігаційних сигналів НКА, що прий-
мається вбудованою антеною;
- відображення результатів обробки інформації на дисплеї.
Конструктивно ПН являє собою моноблочну конструкцію. ПН
складається з кришки верхньої, де розташовані органи керування
(клавіатура) та пристрій відображення інформації (дисплей),
приймача GNSS міні, плати приймача навігаційного, плати кла-
віатури та кришки нижньої, де розташовані акумуляторні батареї.
На корпусі ПН встановлено з’єднувач 500075-0517 Molex
(miniUSB) для підключення адаптерів живлення або персо-
нального комп’ютера за допомогою кабелю USB – miniUSB із
комплекту апаратури СН-3003М.
Зовнішній вигляд ПН наведений на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Зовнішній вигляд ПН

Пристрій відображення інформації являє собою рідкокри-
сталічний кольоровий дисплей із роздільною здатністю видимої
області 240x320 пікселів.
За допомогою органів керування (клавіатура) виконується
функція керування роботою апаратури СН-3003М.
До складу клавіатури входять дев’ять кнопок, призначення
яких наведені в табл. 2.2.

67
 Будова та робота апаратури СН-3003М
Після ввімкнення апаратура СН-3003М автоматично здійснює
пошук НКА, визначення і відображення координат місця, часу і
вектора шляхової швидкості споживача.
Паралельно з визначенням навігаційних параметрів апаратура
СН-3003М забезпечує виконання сервісних та рішення карто-
графічних задач.
Апаратура СН-3003М може працювати за СНС ГЛОНАСС і
GPS або за двома системами одночасно, а також використовувати
додаткові сигнали геостаціонарних супутників SBAS.
Таблиця 2.2

Призначення кнопок ПН
Вигляд Призначення
« » «Ввімкнути/Вимкнути»
«ОК» «Введення». Підтвердження початку/завершення будь-якої дії.
Виклик режиму редагування параметра. Виклик контекстного
меню для формуляра
«C» «Скасування». Повернення на один рівень підменю вгору по
дереву меню.
Скасування режиму редагування без зберігання.
Скасування контекстного меню при його активації
«►», «◄» «Вправо», «Вліво». Перегляд параметрів у режимі вибору.
Пересування маркера по позиціях праворуч і ліворуч у режимі
редагування.
Автоматичне стирання символів при крайньому лівому поло-
женні позначки активного символу
«▲», «Вгору», «Вниз». Послідовне переміщення підсвічування рядка
«▼» чи поля параметра вертикально вверх або вниз. Прискорений
перебір символів абетки при тривалій фіксації кнопки в режимі
вибору. Послідовний вибір по колу всіх можливих значень
параметра у режимі редагування
«F» «Фіксація». Прямий виклик формуляра «Набір статистики»
«М» «Меню». Виклик головного меню ПН, виклик функцій на
сторінках формулярів

Сигнали, що передаються з борту НКА, приймаються вбудо-

ваною антеною приймача навігаційного, фільтруються, підсилю-
ються і надходять на радіоприймальний пристрій ПН. У РПП
відбувається підсилення і перетворення сигналів на цифровий код
окремо для кожної СНС. Після цього сигнали у цифровому коді
надходять на приймач-обчислювач, де виконується програмна

68
обробка ЕІ. Під час виконання процесу обробки вирішується
навігаційна задача і відбувається видача результатів обчислень на
дисплей. Опрацьовуючи одержану із сигналів НКА ЕІ, апаратура
СН-3003М виділяє позначку часу НКА і порівнює її з позначкою
часу, що виробляє сама, та розраховує псевдовіддаль до кожного
НКА, за яким спостерігає.
Управління апаратурою СН-3003М (вибір інформації, яка
виводиться на дисплей ПН, а також введення даних та команд)
здійснюється оператором за допомогою клавіатури ПН.
Поточні координати визначають положення ПН у поточний
момент часу. Висота ПН вимірюється над рівнем геоїда або еліпсоїда.
Апаратура СН-3003М видає на індикацію навігаційні пара-
метри в системах координат:
- WGS-84;
- СК-42 (система координат 1942 року);
- MGRS;
- UTM;
- лінійних координат у картографічній проєкції Гаусcа–Крюгера;
- у системі, параметри якої вводяться оператором.
Індикація навігаційних параметрів можлива у форматі:
- широти, довготи – в градусах, мінутах, частках мінут;
- широти, довготи – в градусах, мінутах, секундах, частках секунд;
- номера зони та координат x, y в картографічній проєкції
Гаусcа–Крюгера – в метрах (для СК-42).
Додатково відображається оцінка прогнозованої точності
навігаційних визначень. Оцінка прогнозованої точності коор-
динат є значенням прогнозованого середньоквадратичного від-
хилення, вираженого в метрах. СКВ залежить від кількості НКА,
що беруть участь у визначенні координат, від якості прийнятих
сигналів НКА, від розташування НКА відносно споживача, від
умов розповсюдження навігаційних сигналів і погрішності
алгоритмів їх обліку, а також від системи НКА.
Апаратура СН-3003М працює за всесвітнім координованим
часом (UTC) з урахуванням поправок на місцевий час, які вводить
оператор. Час оновлення даних – не менше 1 с.
Зображення інформації на дисплеї ПН
Вся інформація, що відображається на дисплеї, залежно від
призначення розділена на певні групи – формуляри. Склад даних,
які виводяться на дисплей у кожному формулярі, оптимізовано і,
як правило, для відображення всіх даних формуляра достатньо
69
активної зони дисплея. У деяких формулярах кількість рядків
перевищує можливості активної зони дисплея, в цьому випадку
застосовують елементи прокрутки. Кожна сторінка екрана
розділена на три незалежних зони (рис. 2.2).

ЗОНА 1

ЗОНА 2

ЗОНА 3

Рис. 2.2. Вигляд формуляра Меню

У ЗОНІ 1 відображається індикатор навігаційного рішення,

назва поточного формуляра, поточний час і дата, індикатор стану
заряду акумуляторних батарей ПН.
Поточний час (години, хвилини, секунди) і дата (день, місяць,
рік) відображаються у форматі та з урахуванням поясної
поправки до UTC, що задаються оператором у формулярі Мова.
Періодичність оновлення інформації у ЗОНІ 1 не менше ніж
1 раз за секунду.
Інформація у ЗОНІ 2 (робочій зоні) є оригінальною для
кожного формуляра, може бути подана в рядковому, табличному
або графічному вигляді. Поля, які розміщуються в цій зоні,
можуть бути інформаційними, функціональними, командними і
та ін. Періодичність оновлення інформації у ЗОНІ 2 залежить від
призначення формуляра.
Інформація у ЗОНІ 3 є загальною та незмінною для усіх
формулярів. У ЗОНІ 3 відображається призначення функціональних
кнопок клавіатури ПН:

70
 - «М» – Функції – виклик підменю функцій поточного формуляра.
Для формулярів меню Дані GPS – виклик функції Зм. Вигляд
(змінити вигляд подання інформації щодо стану супутників);
- «ОК» – Відкрити – активація формуляра (поля даних), який
виділений у списку;
- «С» – Назад – повернення у попередній формуляр.
На сторінках формулярів ПН використане тримовне подання
термінів інтерфейсу ПН: англійською, українською та російською.
Мова за замовчуванням – українська.
Позначення одиниць фізичних величин у формулярах відоб-
ражаються відповідно до встановленої системи одиниць: метрич-
ної або англійської. Метрична система (Міжнародна система
одиниць) встановлюється за замовчуванням.
Індикація вибраного пункту (опції) меню або поля даних
здійснюється підсвічуванням або виділяється рамкою.
Переміщення підсвічування (рамки) здійснюється за допо-
могою кнопок «▼» та «▲», підтвердження вибору – натисканням
кнопки «ОК», скасування – натисканням кнопки «С».
Керування рішенням поточних завдань здійснюється за
допомогою підменю функцій формуляра, яке викликається
натисканням кнопки «М» на клавіатурі ПН.
Підменю функцій кожного формуляра (рис. 2.3) представлене
полем Функції з переліком опцій, які забезпечують рішення
поточних завдань.

Рис. 2.3. Приклад виклику підменю функцій формуляра

71
 Підсвічування полів формуляра служить для прив’язки опцій
меню формуляра до конкретного параметра.
Для скасування індикації підменю функцій формуляра
необхідно натиснути кнопку «С» на клавіатурі ПН.
Підготовка апаратури до роботи:
а) увімкнути ПН в зоні впевненого прийому сигналів СНС
GPS і ГЛОНАСС;
б) проконтролювати наявність навігаційного рішення у фор-
мулярі Позиція. Якщо після 2 хв роботи ПН немає надійного
визначення координат, тоді:
- вимкнути ПН відповідно і через 2 хв повторно ввімкнути;
- дочекатись рішення навігаційної задачі;
в) за наявності навігаційного рішення проконтролювати наяв-
ність видимих НКА ГНСС, сигнали яких приймає ПН. Для цього:
- натиснути кнопку «М» на клавіатурі ПН для виклику
підменю функцій формуляра «Позиція»;
- вибрати та активувати опцію «Налаштування ГНСС»;
- у формулярі Налаштування ГНСС в полі параметра «Робоча
систем» встановити значення GPS та/або GLONASS;
- у підменю функцій формуляра «Позиція» вибрати та
активувати функцію «Стан супутників»;
- контролювати сигнали НКА, які приймає ПН – обов’язково
повинні бути НКА СНС GPS та/або СНС ГЛОНАСС;
г) провести тестування СН-3003М через формуляр «Тест»
(МенюðНалаштуванняðТест). Якщо за результатами тестування
отримано повідомлення «Помилка» – ПН до роботи не
придатний, потребує ремонту;
д) вимкнути живлення ПН.

Структура меню ПН
Структура меню ПН реалізована у вигляді блоків, вкладених у
меню, доступ до яких виконується послідовним переміщенням по
дереву меню ПН за допомогою кнопок (табл. 2.2).
Структура меню ПН та призначення формулярів наведені в
табл. 2.3.

72
 Таблиця 2.3
Структура меню ПН
Пункти Формуляри/ Параметри/
Призначення формулярів
меню ПН Вкладені меню Формуляри
1 2 3 4
Налаштування ГНСС: вибір СНС
Рух за маршрутом, індикація параметрів
Навігація
руху
Індикація результатів рішення
ДАНІ GPS
навігаційної задачі, безупинно в часі, з
Позиція
темпом оновлення даних не більше ніж
1 раз за секунду
Пройдений шлях Запис треку до бази даних ПН
Відображення карт,
КАРТА
вимірювання відстані та азимуту
Відновлення заводських налаштувань
Координати Вибір формату координат
НАЛАШТУВАННЯ Система координат Вибір системи координат
Поля даних
Висота Вибір еліпсоїда
Система одиниць Вибір системи одиниць
Магнітне
Вибір типу введення
відхилення
Мова Вибір мови інтерфейсу
Поправки до UTC Налаштування часового пояса
Мова
Формат дати Налаштування дати
Формат часу Налаштування часу
ЛГС Налаштування параметрів ЛГС
Яскравість
Індикація Час підсвічення Налаштування індикації
Режим
Акумулятор Контроль стану акумуляторів
Перегляд версії ПЗ, часу напрацювання.
Тест
Проведення тестування ПН.
Налаштування радіуса зони
Параметри Радіус МТ
проходження МТ
Компас Калібрування компаса магнітного
Створення, зміна, збереження в базі
Маршрути даних ПН та видалення маршрутів.
Розрахунок графіка руху
Створення, збереження в базі ПН даних
БАЗИ ДАНИХ Точки
та видалення точок.
Перегляд пройденого шляху.
Треки
Конвертація треку в маршрут.
Призначення та керування рухом за
Активний МР
активним маршрутом
Виконання серії визначень (усереднення
СТАТИСТИКА Набір статистики за часом) координат поточного місцеполо-
ження при роботі ПН на нерухомій основі
Меню Вибір стартового формуляра
1:25000 Налаштування масштабу
NONE Вибір векторної карти
СЕРВІСНІ
Ввімкнення режиму роботи з
Растрові карти
растровими картами
NONE Вибір растрової карти
Конвертування Перерахунок координат
Геодезичні задачі Пряма/зворотна геодезична задача
Перерахунок координат для суміжної
КАЛЬКУЛЯТОР Перерахунок зони
шестиградусної зони
Приведення до горизонту відстаней,
Дальність
виміряних далекоміром

73
 Продовження табл. 2.3
1 2 3 4
Висота точки Визначення перевищення та висоти точки
Актуальний лист Визначення номенклатури аркуша карти
карти для відповідних координат
Визначення дирекційного кута
Астроорієнтування орієнтирного напряму за результатами
спостереження світила
Визначення точного часу сходу та
Схід, Захід
заходу світила
Розрахунок дирекційних кутів світила
Астрон. таблиця
для заданих проміжків часу

Меню ПН
Доступ до сторінки Меню (рис. 2.4) здійснюється з будь-
якого формуляра ПН за допомогою підменю функцій формуляра
при активації опції Меню.

б
Рис. 2.4. Підменю функцій формуляра:
а – «Іконки»; б – «Список»

74
 Сторінка Меню забезпечує доступ до вкладених меню або фор-
мулярів ПН через активацію відповідного пункту меню (рис. 2.4):
- вибрати за допомогою кнопок «►», «◄», «▼», «▲»
клавіатури ПН необхідний пункт меню, про що свідчить пере-
міщення підсвічування;
- натиснути кнопку «ОК» клавіатури ПН або в підменю
функцій вибрати опцію Відкрити, що призводить до відкриття
однойменного формуляра або сторінки меню.
Підменю функцій сторінки Меню викликається натисканням
кнопки «М» клавіатури ПН і представлене опціями, що забезпечують:
- Відкрити – відкриття формуляра, який виділено маркером;
- Змінити меню на «Іконки» – встановлення індикації меню у
вигляді набору піктограм;
- Змінити меню на «Список» – встановлення індикації меню у
вигляді списку.
Визначення координат позицій, пунктів, постів
Для визначення координат позицій, пунктів, постів можна
використати формуляр Позиція або Набір статистики.
Шлях доступу: Меню ð Дані GPS ð Позиція.
Формуляр Позиція – інформаційний динамічний формуляр,
що відображає результати рішення навігаційної задачі, безупинно
в часі, з темпом оновлення даних не менше ніж 1 раз за секунду.
Індикація формуляра Позиція зображена на рис. 2.5.
За відсутності рішення формуляр Позиція відкривається з полями
даних, заповненими нулями. При зниканні рішення під час роботи в по-
лях навігаційних визначень відображаються останні достовірні дані.
Опорна система координат, подання та формат (поля 3, 4)
координат відповідають загальним налаштуванням ПН в меню
Налаштування.
Попереджувальна сигналізація (поле 8) – це повідомлення, які
пов’язані з роботою ПН.
Підменю функцій формуляра Позиція представлене опціями,
що забезпечують:
- Стан супутників – графічне відображення даних, що пов’язані з
поточним станом робочого сузір’я СНС, встановленого опера-
тором у формулярі Налаштування ГНСС;
- Налаштування ГНСС – вибір робочого сузір’я СНС та
пов’язаних з ним загальних параметрів;
- Меню – вихід у меню ПН.

75
 1

2
10

5
11
6

7
1
8

Рис. 2.5. Індикація формуляра Позиція:

1 – індикатор навігаційного рішення: зелений колір свідчить про наявність рішення,
червоний – про відсутність рішення; 2 – кількість НКА у спостереженні
(ГЛОНАСС, GPS); 3 – опорна (робоча) система координат;
4 – поточні координати місця; 5 – висота; 6 – швидкість відносно ґрунту;
7 – шляховий кут (градуси) відносно істинного меридіана; 8 – рядок повідомлення
попереджувальної сигналізації, що пов’язана з роботою ПН;
9 – індикатор заряду акумуляторних батарей (індикація при живленні від
зовнішнього джерела живлення із підзарядкою БА); 10 – СКВ; 11 – геометричний
фактор точності визначення місцеположення споживача ГНСС у просторі

Для перегляду інформації щодо кількості видимих НКА СНС

та співвідношення сигнал/шум необхідно в підменю функцій
формуляра вибрати та активувати опцію Стан супутників.
Для перегляду або зміни супутникової системи необхідно в
підменю функцій формуляра Позиція вибрати та активувати
опцію Налаштування ГНСС, при цьому на екран виводиться
формуляр Налаштування ГНСС.
Для виходу в меню ПН необхідно в підменю функцій фор-
муляра Позиція вибрати та активувати опцію Меню.
Електронна фіксація положення у формулярі «Набір
статистики». Шлях доступу: кнопка «F» клавіатури ПН.
Дія кнопки дублює вибір пункту меню: Меню ð
Статистика ð Набір статистики.

76
 В апаратурі СН-3003М реалізована можливість електронної
фіксації положення ПН із можливістю усереднення за результатами
виконання серії визначень координат поточного місцезнахо-
дження з метою збільшення точності при роботі ПН на нерухомій
основі. Для фіксації призначена кнопка «F» клавіатури ПН.
При натисканні кнопки «F» клавіатури ПН відбувається
фіксація поточних навігаційних визначень із одночасним
виведенням на індикацію формуляра Набір статистики.
Формуляр Набір статистики (рис. 2.6) призначений для
відображення результату визначення (фіксації) поточного
місцеположення об’єкта, СКВ визначення координат і висоти,
виконання серії визначень та усереднення значень координат
поточного місцезнаходження з метою збільшення точності,
зберігання координат поточного місцеположення та висоти в
якості контрольної точки у базі даних ПН.
У подальшому контрольні точки можуть використовуватись в
якості маршрутних.
Накопичення координат здійснюється в системі координат,
встановленій користувачем (у формулярі Налаштування).
Керування процесами формуляра Набір статистики здійсню-
ється через опції підменю функцій (рис. 2.6), що забезпечують:
- Усереднити – ввімкнення лічильника числа виконаних
визначень серії та активацію процедури усереднення за серією
навігаційних визначень координат місця;
- Зберегти – зберігання одержаних значень координат у
вигляді статичної точки (statpntxxx) у базі даних ПН (формуляр
Точки);
- БД точок – доступ до формуляра Точки для перегляду
даних та місцеположення записаної точки на карті;
- Меню – вихід у меню ПН.
Для підвищення точності визначення місцеположення об’єкта
рекомендовано усереднити серію навігаційних визначень при
роботі ПН на нерухомій основі, для чого в підменю функцій
формуляра Набір статистики вибрати та активувати опцію
Усереднити (рис 2.6 б), що вмикає лічильник (6) числа
виконаних визначень серії та активує процедуру усереднення
поточних координат місця.

77
 1

а б

Рис. 2.6. Вигляд формуляра Набір статистики та підменю функцій:

1 – стандартне ім’я контрольної точки; 2 – СК та подання координат;
3 – значення координат поточного місцеположення та висоти;
4 – СКВ визначення координат; 5 – СКВ визначення висоти;
6 – лічильник поточного числа виконаних визначень серії

При цьому у формулярі Набір статистики відображаються

значення координат та висоти поточного місцеположення,
величини середньоквадратичної похибки (СКВ) та кількість
виконаних визначень у полях показів лічильника (рис. 2.6 а).
Для збереження координат поточного місцеположення та
висоти в пам’яті ПН, які отримані при фіксації поточного місце-
положення об’єкта або за результатами усереднення серії визначень,
у підменю функцій формуляра Набір статистики вибрати та
активувати опцію Зберегти, що виводить на індикацію запит щодо
збереження статичної точки під стандартним ім’ям (рис. 2.7 а).
При підтвердженні натисканням кнопки «ОК» клавіатури ПН
виконується зберігання значень координат в якості статичної
точки в базі даних ПН (формуляр Точки) під стандартним ім’ям.
За необхідності збереження точки під оригінальним ім’ям
необхідно в підменю функцій сторінки активувати опцію
Перейменувати (рис. 2.7 б), що виводить на індикацію віртуальну
клавіатуру з активним полем введення імені (рис. 2.7 в).
Ввести потрібне ім’я та зберегти точку під введеним ім’ям у
базі даних ПН (формуляр Точки).

78
 а б в
Рис. 2.7. Вигляд формуляра Набір статистики при збереженні точки:
а – запит щодо збереження статичної точки під стандартним ім’ям;
б – збереження точки під оригінальним ім’ям;
в – індикація віртуальної клавіатури
Для перегляду даних записаної точки та її місцеположення на
карті в підменю функцій формуляра Набір статистики вибрати
та активувати опцію БД точок, що виводить на індикацію
формуляр Точки.
Вибрати зі списку за ім’ям потрібну точку та натиснути
кнопку «ОК» на клавіатурі ПН, при цьому вибрана точка буде
відображатися на фоні карти місцевості із відповідними
координатами. Для виходу з режиму перегляду карти натиснути
кнопку «С» на клавіатурі ПН.
Для виходу у меню ПН необхідно у підменю функцій фор-
муляра Набір статистики вибрати та активувати опцію Меню.
Для виходу з режиму електронної фіксації положення
натиснути кнопку «С» на клавіатурі ПН.
2.2. Топогеодезична прив’язка за допомогою «Кропива
Мапа»
Програмно-апаратний комплекс «Кропива» – це комплекс
програмних засобів, призначений для автоматизації окремих
задач посадових осіб тактичної ланки управління Сухопутних
підрозділів, артилерійських підрозділів Збройних Сил та
Національної гвардії України. Важливим завданням програмного
комплексу є здійснення розрахунків топогеодезичної прив’язки, у
тому числі з урахуванням показників супутникової навігаційної
системи та інших геодезичних приладів:
79
 Склад
До складу ПАК «Кропива» відносяться застосунки:
- «Кропива Мапа»;
- «Тенета»;
- «Оновлення Кропива»;
- «Метеостанція»;
- «Ресурси Кропива».
«Кропива Мапа» призначена для роботи у комплексі
«Кропива» з мапою, нанесення оперативної обстановки, рубежів,
вогневих позицій, цілей, ведення розрахунків стрільби, розвідки,
керування стрільбою.
Елементи інтерфейсу
Головне вікно застосунку «Кропива Мапа» з елементами
керування зображене на рис. 2.8.

Рис. 2.8. Вигляд головного вікна застосунку «Кропива Мапа»:

1 – меню вибору сцен тактичної обстановки;
2 – меню для зміни масштабу карти;
3 – меню для проведення вимірювань на карті;
4 – меню фіксації карти; 5 – меню для визначення позиції;
6 – меню для детального перегляду тактичних міток;
7 – меню для перегляду координат; 8 – меню для відкриття вхідних повідомлень;
9 – меню роботи зі сценами „СЦЕНИ”;
10 – меню сервісних функцій різного призначення „ФУНКЦІЇ”;
11 – меню керування картами „КАРТА”;
12 – меню топогеодезичних розрахунків „ТОПО”;
13 – меню стрільби і управління вогнем; 14 – меню для активації
місцезнаходження користувача; 15 – меню для відкриття параметрів;
16 – меню згортання/розгортання бічної панелі;
17 – індикатор статусу мережевих з’єднань;
18 – масштаб карти в метрах або кілометрах; 19 – цілевказівник

80
 Робота з картою. Екранний інтерфейс основного режиму
карти розрахований на користувача, який тримає планшетний
комп’ютер лівою рукою, а всі операції виконує правою рукою,
тому основні кнопки керування зосереджені в правій (верхній)
частині екрана і розміщені справа наліво в порядку частоти їх
застосування під час виконання типових операцій. У лівій
верхній частині екрана зосереджена незначна кількість кнопок
для роботи з картою.
Безпосередньо координати місця розташування чи будь-якої
точки, наявної на карті, можна визначити за допомогою ціле-
вказівника, який переміщається по екрану.
Переміщення цілевказівника ( ) здійснюється дотиком до
будь-якої точки карти та переміщенням дотику, не відриваючи
палець від екрана пристрою, у потрібному напрямку.
Залежно від режиму (змінюється дотиком до іконки булавки
( / ) у верхній частині екрана карти) відбувається пере-
міщення карти, при цьому цілевказівник завжди знаходиться у
центрі, при першому режимі. Коли ж шпилька перекреслена, сам
цілевказівник рухається, при цьому карта залишається нерухомою.
Зміна масштабу відбувається одним із вказаних способів:
- одночасним дотиком двома пальцями та їх розведенням
один від одного (збільшення масштабу) або зведенням один до
одного (зменшення масштабу), не відриваючи їх від екрана
пристрою;
- натискання елементів інтерфейсу [+] та [-];
- подвійний дотик до екрана пристрою для збільшення
масштабу.
Поточний рівень збільшення і відповідний масштаб карти
відображуються під кнопкою зменшення масштабу [-]. Для
проведення коригувань на місцевості використовують рівень
збільшення 16, 17 або 18. Дотик до будь-якого об’єкта на карті
переміщує цілевказівник по відповідних координатах та
розташовує його у центрі екрана.
Визначення координат і висоти довільної точки карти
Для визначення координат і висоти над рівнем моря у точці на
карті необхідно перемістити цілевказівник у дану точку та
зчитати показники з текстового поля у лівому нижньому куті
екрана, де х та у – прямокутні координати точки, H – висота над
рівнем моря (рис. 2.9).
81
 Таким чином, привʼязка будь-якого стаціонарного об’єкта,
наявного на цифровій карті, здійснюється наведенням на цей
обʼєкт та зчитуванням координат потрібної точки. Необхідною
умовою, як і у випадку роботи з топографічною картою, є
спроможність знайти необхідний обʼєкт, координати якого
потрібно визначити на карті, а також ототожнити з місцевістю
обʼєкти, що знаходяться поряд. Уміння порівняти місцевість та
зображення місцевості є необхідним елементом підготовки
військовослужбовців. Тільки в таких умовах є можливість
визначати координати необхідних точок.

Рис. 2.9. Приклад визначення координат

Для детальної інформації потрібно доторкнутися до текстового
поля, після чого на екрані з'явиться вікно «Координати» з додат-
ковою інформацією по заданій точці (рис. 2.10).

Рис. 2.10. Вигляд додаткової інформації координат

82
 Визначення місця знаходження користувача
Для перевірки зв'язку приймача із супутниками використо-
вується елемент інтерфейсу із зображенням супутника ( ) у
правому верхньому куті карти. В залежності від поточного стану
іконка супутника може набувати різного кольору: сірий – від-
слідковування GPS вимкнено; зелений – місцеположення визна-
чено; помаранчевий – відбувається процес визначення за
допомогою GPS.
Для визначення поточного місцезнаходження користувача за
допомогою вбудованого приймача супутникових навігаційних
систем GPS/GLONASS потрібно доторкнутися до кнопки
поточного місцезнаходження ( ) у верхній лівій частині карти. В
результаті після визначення місцеположення цілевказівник
переміститься на ваше місцеположення на карті (на 2 секунди
з’явиться похибка визначення координат в метрах) та в лівому
нижньому кутку зміняться координати на поточні координати
користувача (рис. 2.11).

Позицію визначено
точність 15 метрів

Pис. 2.11. Визнaчення свoєї пoзицiї нa кapтi тa координат

пoтpiбнoгo oб’єктa

Користувач має враховувати значення похибки, якщо похибка

перевищує 20 − 25 метрів, то точність прив’язки елементів
бойового порядку недостатня.

83
 Для використання функції визначення місцезнаходження
користувача необхідно надати застосунку право доступу до
визначення геопозиції у налаштуваннях пристрою.
Проведення вимірювань на карті
Режим вимірювань призначений для визначення відстаней,
дирекційних кутів, кутів місця цілі, а також перевищень та
приростів координат цілі відносно точки спостереження. Для
переходу в режим вимірювання потрібно (рис. 2.12):
- навести цілевказівник на точку, від якої необхідно провести
розрахунки (у більшості випадків такою точкою є позиція
користувача);
- доторкнутися до іконки циркуля у верхній частині карти
(циркуль змінить свій колір з чорного на сірий), при цьому точка,
від якої проводиться розрахунок, повинна відобразитися
блакитним маркером;
- перемістити цілевказівник у точку, для якої необхідно
провести розрахунки, та зчитати показники із панелі у верхньому
лівому куті карти під базовими елементами інтерфейсу.

Рис. 2.12. Приклад вимірювання дистанції

Величини, що визначаються:
- «Дир. Кут» – дирекційний кут від точки маркера до ціле-
вказівника;

84
 - Дальність – відстань від точки маркера до цілевказівника;
- Поточна висота – висота в точці, де розташований ціле-
вказівник;
- Δ висот – перевищення в точки під цілевказівником відносно
точки знаходження маркера;
- Кут місця – кут місця точки цілевказівника відносно точки
знаходження маркера;
- Δ: ↑155, ←190 – відхилення за осями прямокутних коор-
динат відносно точки знаходження маркера (може бути вико-
ристане для корегування вогню). Знак приросту – відповідно до
напрямку стрілки.
Для відображення детальної інформації потрібно доторк-
нутися до спадної панелі, після чого на екрані з'явиться вікно
«Циркуль 2 з додатковою інформацією щодо показників
(рис. 2.13). Дирекційний кут у тисячних, мілсах, градусах. Кут
місця – у тисячних і мілсах.

Рис. 2.13. Приклад детальної інформації функції

Меню Топо «Астро». Застосовується для орієнтування

артилерійських оптичних приладів за небесними світилами.
Для цього необхідно:
- відкрийте кнопкою «Топо» меню топогеодезичних інстру-
ментів, виберіть підменю «Астро»;

85
 - за потреби налаштувати правильно часовий пояс (для
України: GMT+3 – літній час, GMT+2 – зимовий) натисніть
кнопку «Глобус» (рис. 2.14 п. 1) та налаштуйте часовий пояс у
відповідному вікні;
- щоб провести орієнтування приладу на вогневій позиції, вже
заданій у бойовому порядку, натисніть кнопку «Взяти коор-
динати поточної ВП» (рис. 2.14 п. 3);
- для іншої вогневої позиції, натисніть віджет «Координати»
(рис. 2.14 п. 3 верхній правий куток) та у новому меню введіть
координати позиції;
- виберіть придатне для орієнтування світило в меню
«Небесне тіло», натиснувши на назву світила (рис. 2.14 п. 5).
ВАЖЛИВО! небесне тіло, придатне для орієнтування в даний
час, у списку має зелене або жовте забарвлення (придатність
визначається висотою світила);
- для більш точного визначення кутів увімкніть перемикач
«Час GPS» (рис. 2.14 п. 6 правий куток), щоб вести відлік часу за
точним часом; дочекайтеся отримання сигналу GPS та оновлення
часу в панелі під перемикачем;
- встановіть «дату» та «час» (рис. 2.14 п. 8), на які треба
провести розрахунки положення небесного світила, відповідними
кнопками;
- задані координати відобразяться на карті грубою жовтою
крапкою з написом «Точка спостереження» (рис. 2.14 п. 4) із
жовтим променем у напрямку на вибране небесне тіло для
заданого моменту часу.
Натисніть кнопку «Розрахувати» (рис. 2.14 п. 10), яка
запустить таймер зворотного відліку, протягом якого прилад
необхідно навести на світило. Програма відобразить розраховані
«Висоту над горизонтом» (рис. 2.14 п. 11) (кут місця світила) у
градусах і тисячних та «Дирекційний кут» (рис. 2.14 п. 11)
світила для орієнтування приладу. П’ять останніх відліків
таймера супроводжуються звуковим сигналом, який можна
вимкнути кнопкою «Гучномовець». Останнє поле результату
містить кутомір для гармат поточної ВП на обране світило.
Основний результат розрахунків – висота над горизонтом, та
дирекційний кут на світило. Якщо розрахунок проводиться для
«Місяця», то буде показано декілька дирекційних кутів на його краї.

86
 Рис. 2.14. Меню орієнтування оптичних приладів за
небесними світилами

Функціонал меню «АСТРО» надає можливість визначити

дирекційний кут та висоту небесного світила точки
спостереження для певного моменту часу. Крім того, про
настання цього цей моменту часу прилад з встановленою ПАК
сповіщає за допомогою так званих звукових точок: за 5 секунд
кожної секунди буде лунати звуковий сигнал, початок останнього
довшого сигналу і позначає настання моменту часу, для якого
розраховано дирекційний кут світила.
І спосіб

αВМ М

αСВ

СВ
В
На
св іти
ло

Рис. 2.15. До визначення дирекційного кута орієнтирного напряму

через вимірювання горизонтального кута між орієнтиром та світилом

87
 Визначення дирекційного кута світила для точки стояння:
- запустити ПАК Мапа, впевнитися що модуль GPS активовано;
- у лівому верхньому куті екрана натиснути значок «місце-
положення», упевнитися, що координати точки визначені, і внизу
екрана з'являється на 1-2 с напис зі значенням точності
визначення координат «Точність 5 м»;
- у спадному меню праворуч натиснути «взяти координати з
карти» і впевнитися, що прийняті для обчислення координати
збігаються з координатами у лівому нижньому куті екрана;
- упевнитися, що прилад синхронізовано з GPS;
- підготувати ПАБ та за необхідності АНБ до роботи;
- обертанням маховичка відлікового механізму встановити
нульові відліки на бусольному кільці та бусольному барабані;
- обертанням маховичка встановлювального черв’яка бусолі,
мікрометричного гвинта АНБ навести перехрестя у центрі поля
зору АНБ у орієнтир;
- якщо в якості світила використовують Сонце, необхідно
скористатися одним із світлофільтрів з комплекту бусолі: дістати
світлофільтри з футляра, вибрати оптимальний світлофільтр
відповідно до умов спостереження, та встановити на окуляр
азимутальної насадки;
- обертанням маховичка відлікового черв’яка, мікро-
метричного гвинта азимутальної насадки навести центр поля зору
азимутальної насадки на світило; для швидкого обертання по
горизонталі використовують відведення механізму відлікового
черв’яка; для швидкого обертання по вертикалі послабляють
затискний гвинт азимутальної насадки та обертають азимутальну
насадку рукою; затискний гвинт азимутальної насадки за-
тискають;
- встановити з допомогою ПАК Мапа момент часу, більший за
поточний час на 1 – 3 хвилини: достатній для наведення на
світило монокуляром ПАБ або азимутальною насадкою;
- після наведення центра поля зору у світило супроводжуємо
рух світила по небесній сфері обертанням маховичка відлікового
черв’яка бусолі – по горизонталі, мікрометричним гвинтом азиму-
тальної насадки – по вертикалі, при готовності до виміру кута;
- у момент останнього звукового сигналу припиняють супро-
водження світила; таким чином, у цей момент часу бусоль наведено у
світило, і на бусольних шкалах встановлено дирекційний кут на

88
це світило на цей момент часу, отже бусоль є зорієнтованою у
дирекційних кутах;
- обертанням маховичка відлікового механізму навести
перехрестя азимутальної насадки в орієнтир та перевірити
нульові відліки на бусольному кільці та барабані. Якщо відлік
відрізняється від нульового більше 0-02, то усувають причину
розбіжності, наприклад, нестійкість триноги тощо, і повторюють
прийом знову.
Дирекційний кут орієнтирного напряму обчислюють як
різницю дирекційного кута світила на момент спостереження та
горизонтального кута бета світила.
Після виконання першого прийому виконують другий прийом.
Для зменшення впливу систематичних похибок внаслідок
горизонтування приладу перед виконанням другого прийому
перевіряють горизонтування бусолі за круглим рівнем.
Різниця значень дирекційних кутів орієнтирного напряму з
першого та другого прийомів не повинна перевищувати 0-02; за
остаточне значення дирекційного кута орієнтирного напряму
приймають середнє значення.
ІІ спосіб
Визначення дирекційного кута світила для точки стояння:
- запустити ПАК Мапа, упевнитися, що модуль GPS активовано;
- у лівому верхньому куті натиснути значок «місцеполо-
ження», впевнитися, що координати точки визначені, і внизу
екрана з'являється на 1-2 с напис зі значенням точності визна-
чення координат, наприклад: «Позицію визначено. Точність 5 м»;
- у спадному меню праворуч натиснути «взяти координати з
карти» і впевнитися, що прийняті для обчислення координати
збігаються з координатами у лівому нижньому куті екрана;
- упевнитися, що час приладу синхронізовано з GPS;
- підготувати ПАБ та за необхідності АНБ до роботи, як
зазначено вище; висоту світила можна визначити паралельно з
дирекційним кутом з допомогою ПАК Мапа;
- встановити момент часу, більший за поточний час на 1 – 3
хвилини: достатній для наведення на світило монокуляром ПАБ
або азимутальною насадкою;
- обчислити дирекційний кут світила на цей момент часу (що
настає через 1 – 3 хв), для точки стояння приладу;
- встановити обчислений дирекційний кут на бусольних
шкалах, використовуючи маховичок відлікового черв'яка;
89
 - обертанням маховичка установчого черв'яка та механізму
вертикального наведення (мікрометричним гвинтом АНБ)
навести на світило та утримувати його у центрі поля зору
(супроводжувати); наведення у світило необхідно встигнути
виконати до настання моменту часу, для якого обчислено
дирекційний кут світила;
- у момент останнього звукового сигналу припиняють супро-
водження світила; таким чином, у цей момент часу бусоль
наведено на світило, і на бусольних шкалах встановлено
дирекційний кут на це світило на цей момент часу, отже, бусоль є
зорієнтованою у дирекційних кутах;
- після цього необхідно одразу навести монокуляр бусолі
(АНБ) маховичком відлікового черв'яка на орієнтир, зчитати
дирекційний кут та записати його.
Після цього необхідно виконати другий прийом визначення
дирекційного кута орієнтирного напрямку за наведеним вище
алгоритмом.
Зауважимо, що цей спосіб виконання польових робіт при
астрономічному орієнтуванні можна виконувати у випадку
безхмарної погоди (тобто для вибраного моменту часу світило не
буде закрите хмарами), коли немає необхідності зберігати
результати польових вимірів для подальшої перевірки.
Для визначення необхідності використання азимутальної
насадки визначають висоту світила, наприклад, з використанням
ПАК Мапа. Азимутальну насадку використовують при висоті
світила більше 18°, в іншому разі значно збільшиться похибка
визначення дирекційного кута між світилом та орієнтиром
внаслідок колімаційної похибки приладу, а також механізм
вертикального наведення бусолі може бути виведено з ладу.
При проведенні польових робіт необхідно пам'ятати, що кут
під візирною віссю монокуляра ПАБ та візирною віссю АНБ, як
правило, відрізняється від 15-00 на величину приблизно 0-07 − 0-15,
тому не можна вважати, що коли АНБ з монокуляра буде знято,
то дирекційний кут візирної осі зміниться на 15-00. Тому при
висоті світила більше 18° польові роботи проводять з азиму-
тальною насадкою, яку знімають тільки після наведення у
орієнтир та визначення дирекційного кута на цей орієнтир за
результатами двох прийомів. Далі азимутальну насадку знімають
з монокуляра бусолі, орієнтують бусоль за цим визначеним

90
дирекційним кутом; після цього бусоль є зорієнтованою у
дирекційних кутах.
Визначення поправки бусолі на місцевості. Для визначення
поправки бусолі ΔАm на місцевості потрібно визначити
магнітний азимут Аmсер на орієнтир як середнє значення за
результатами 5-6 визначень магнітного азимута, та отримати
дирекційний кут αор на той самий орієнтир одним з точних
способів, наприклад астрономічним, як описано вище. Після
цього обчислюють поправку бусолі за формулою
ΔАm = Аmсер - αор.
ПАК Мапа обчислює поправку бусолі як різницю зближення
меридіанів та магнітного схилення для даної точки (спосіб
визначення поправки бусолі за картою)
DAm K = ( ±g ) - ( ±d П .Р . ) ,
де g – зближення меридіанів для даної точки;
d П .Р . – магнітне схилення на поточний рік.
Це значення можна зчитати з панелі, яка з’являється, якщо
доторкнутися до рядка з координатами 7 (рис. 2.16) у лівому
нижньому куті екрана. Зауважимо, що це значення поправки
бусолі не враховує інструментальної похибки конкретної бусолі, і
тому її не можна використовувати для обчислення дирекційних
кутів за допомогою магнітної стрілки бусолі для подальшого
орієнтування приладів та гармат. У крайньому випадку поправку
бусолі для конкретного приладу (бусолі) можна обчислити як
суму поправки бусолі, визначеної за даними карти за магнітним
схиленням та зближенням меридіанів (яку ми отримуємо в
«МАПА»), та інструментальної похибки самої бусолі, яка є для
кожного приладу індивідуальною і може складати приблизно від
‒0-10 до ‒0-25. Для цього рекомендується заздалегідь при
визначенні поправки бусолі на місцевості визначати за
допомогою ПК Мапа поправку бусолі за даними карти, і
обчислити інструментальну похибку бусолі для цього приладу як
різницю поправки бусолі, визначеної на місцевості, та поправки
бусолі за даними карти
D = DAm - DAm K .

91
 Далі, працюючи в іншому районі, поправку бусолі для цього
приладу можна отримати, додавши поправку бусолі за даними
карти, зчитану з ПК Мапа, та інструментальну похибку бусолі
DAm = DAm K + D .
Зауважимо, що цей спосіб визначення поправки бусолі за
даними карти можна використовувати лише у разі, коли
неможливо визначити поправку бусолі на місцевості у радіусі
10 км від району проведення топогеодезичних робіт (4-5 км для
виконання умов повної підготовки).

Рис. 2.16. Вікно відображення поправки бусолі, поправки

напряму та зближення меридіанів

Суть координатного способу визначення дирекційного

кута. Подібно до геодезичного способу визначення дирекційних
кутів орієнтирних напрямів, їх можна отримати рішенням обер-
неної геодезичної задачі за координатами точок, що утворюють
орієнтирний напрям. Цей метод визначення називають коорди-
натним. Очевидно, що точність цього методу залежить від
точності визначення координат точок.
Для вирішення оберненої геодезичної задачі за допомогою
ПАК Мапа необхідно вибрати пункт меню ТОПО – ОГЗ, ввести
координати точок у групи полів «Точка № 1» і «Точка № 2», для
обчислення дирекційного кута та дальності з точки № 1 на точку
№ 2, і натиснути кнопку «Розрахувати». Введення координати
можна зробити вручну з використанням віртуальної клавіатури, а
також взяти з карти натисканням зображення «прицілу», при
цьому у поля х, у, H автоматично будуть введені координати
точки, яка є під центром значка прицілу.

92
 Крім того, в якості точок, між якими вирішують обернену
геодезичну задачу, можна вибрати заздалегідь введені точки
(орієнтири, ВП, КСП). Для вирішення ОГЗ необхідно (рис. 2.17):
1) натиснути кнопку спадного меню «Координати» для групи
елементів «Координати № 1» або «Координати № 2»;
2) після цього розкривається група елементів: меню, що з’яв-
ляється, для вибору системи координат або введеного раніше об’єкта
«Бойового порядку», та поля для введення координат і висоти;

Рис. 2.17. Вибір точок (орієнтирів) для рішення ОГЗ

3) натиснути на меню, що з’являється, праворуч від напису

«Координати», де за замовчуванням встановлено перший пункт
«УСК 2000 координати», і вибрати тип координат або тип
об’єктів Бойового порядку: це пункти меню «За орієнтиром», «За
ВП» або «За КСП», залежно від того, в якій з цих груп введено
необхідну точку;

93
 4) у разі вибору типу об’єкта бойового порядку, використо-
вуючи нове спадне меню з переліком орієнтирів (чи ВП, КСП),
вибрати необхідний орієнтир;
5) під цим спадним меню натиснути кнопку «Прийняти»,
після чого у полях для координат (х, у, H) зміняться на коор-
динати вибраного орієнтира (ВП, КСП);
6) аналогічним чином вибрати координати точки № 2, та
натиснути кнопку «Розрахувати», після чого у полі нижче
з’являться значення дальності, дирекційного кута та кута місця з
точки № 1 на точку № 2.

Рис. 2.18. Вікно оберненої геодезичної задачі

Для автоматичного обчислення дирекційних кутів між точками за

допомогою «Кропива Мапа» потрібно надійно опізнати орієнтир,
віддалений на 1-2 км від точки спостереження, за таких умов
серединна похибка визначення дирекційного кута складе 0-02.
Досвід практичних робіт дозволяє стверджувати, що дирекційний
кут з серединною похибкою 0-04 – 0-05 можна отримати і за
умови, якщо відстань до орієнтира буде не менше 500 м.
Зауважимо, що точність визначення координат залежить від
апаратного модуля планшета (чи іншого приладу, на який вста-
новлено ПК Мапа), а також від часу знаходження увімкненого
приладу на точці, протягом якого статистично осереднюються

94
отримані координати. Для отримання уточнених координат потрібно
повторно натиснути на кнопку визначення координат та зчитати
значення; паралельно також зчитують значення серединної похибки
визначення координат. Ця похибка також дозволяє оцінити точність
визначення дирекційного кута координатним способом. Наприклад,
якщо зчитано значення серединної похибки визначення коор-
динат 1 м, а віддаль до орієнтирної точки складає 500 м, то за
формулою тисячної можна обчислити величину, близьку до
серединної похибки визначення дирекційного кута
(1 / 500)*1000 = 0-02.
Для підвищення точності отриманих координат прилад
збільшують час перебування на даній точці перед повторним
визначенням координат натисканням на кнопку «Приціл».
Зауважимо, що збільшення часу більше 15 хвилин не надає
істотного підвищення точності (більше 1 метра). Для отримання
уточнених координат потрібно повторно натиснути на кнопку
визначення координат і зчитати значення.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть принцип визначення координат супутниковими
навігаційними системами.
2. Наведіть призначення СН-3003М.
3. Перелічіть основні можливості СН-3003М.
4. Наведіть призначення та можливості ПАК «Кропива».
5. Які Вам відомі способи визначення координат за допо-
могою ПАК «Кропива Мапа»?
6. Які Вам відомі способи визначення дирекційних кутів за
допомогою ПАК «Кропива Мапа»?
7. Які особливості визначення поправки бусолі з допомогою
«Кропива Мапа»?

95
 Розділ 3

ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА БОЙОВИХ ПОРЯДКІВ

ПІДРОЗДІЛІВ НАЗЕМНОЇ АРТИЛЕРІЇ

Топогеодезична прив’язка полягає у передачі координат та

висот від пунктів вихідної геодезичної основи до вогневих (старто-
вих) позицій артилерійських (ракетних) частин і підрозділів,
позицій радіолокаційних станцій, а також у орієнтуванні гармат
та приладів у заданому напряму.
Топогеодезичну прив’язку виконують топогеодезичні під-
розділи видів і родів військ, групи самоприв’язки (артилерійські
розвідувальні групи) вогневих, розвідувальних та інших підрозділів.
Як було зазначено у розділі 1, залежно від вимог військ до
точності та терміну прив’язки, умов обстановки, що склалася,
топогеодезичну прив’язку виконують на геодезичній основі, за
картою або за допомогою засобів супутникової навігації.
Для топогеодезичної прив’язки на геодезичній основі коор-
динати та дирекційні кути орієнтирних напрямів елементів бойо-
вих порядків військ визначаються інструментально, координати
вихідних точок визначають з каталогів (списків) координат пунктів
геодезичних мереж. Цей вид прив’язки забезпечує високу точність
результатів, але для його виконання потрібно більше часу.
Для топогеодезичної прив’язки за картою координати елементів
бойового порядку визначають відносно контурних точок, координати
яких знімають з великомасштабних (спеціальних) топографічних карт
або аерофотознімків; дирекційні кути орієнтирних напрямів
визначають за допомогою приладів (бусоль, гірокомпас тощо).
Під час топогеодезичної прив’язки за допомогою засобів
супутникової навігації координати точок обчислює приймач
навігаційної інформації за даними, отриманими від сузір’я
космічних навігаційних апаратів.
Виконання бойових завдань артилерійськими (ракетними)
частинами і підрозділами має певні особливості в змісті та
проведенні топогеодезичної прив’язки вогневих (стартових) позицій,
пунктів, постів і позицій підрозділів артилерійської розвідки.

96
 3.1. Топогеодезична прив’язка спостережного пункту
Топогеодезична прив’язка спостережного пункту (рис. 3.1)
включає визначення:
- прямокутних координат (х, у) і абсолютної висоти (H)
спостережного пункту (СП);
- дирекційних кутів орієнтирних напрямів на 2-3 віддалених
орієнтири, один з яких нічний.

Ор.2

СП 1 батр
х, у , H
α1
α2
Ор.1

Рис. 3.1. Зміст топогеодезичної прив’язки спостережного пункту

Спостережні пункти повинні:

- забезпечувати виконання поставлених бойових завдань;
- мати добрий огляд місцевості попереду, по фронту і в
глибині оборони противника у межах, визначених завданням;
- мати приховані підступи;
- бути непомітними для спостереження противника;
- забезпечувати розміщення особового складу, приладів і
засобів зв’язку.

Найбільш вигідними місцями для розгортання СП можуть

бути:
- передні та бокові схили висот і пагорбів, що звернені до
противника;
- ділянки місцевості, що знаходяться на 200 – 300 метрів
попереду лісу, саду або гаю;
- високі дерева в глибині лісу або на узліссі;
- горища, верхні поверхи споруд і фабричні (заводські) труби.
Місце КСП (СП) має бути зручним для роботи командира,
забезпечувати зв’язок з підлеглими і старшим командиром, мати
захисні властивості, забезпечувати самооборону.

97
 Для забезпечення маскування та безперебійного зв’язку спо-
стережні пункти доцільно розташовувати в системі траншей,
якщо це забезпечує спостереження за противником у заданій
смузі розвідки.
За можливості спостережні пункти доцільно розташовувати в
місцях, не доступних або малодоступних для танків та інших
броньованих машин противника.
Автомобілі та технічні засоби розміщуються переважно в
найближчих укриттях (ярах, балках, кущах, лісах) у тилу СП.
Підготовка спостережних пунктів до роботи передбачає:
- вибір місця СП та його розгортання;
- орієнтування приладів;
- топогеодезичну прив’язку СП;
- вибір орієнтирів і складання схеми орієнтирів;
- встановлення зв’язку з ВП і старшим командиром;
- інженерне обладнання та маскування СП.
Групу самоприв’язки спостережного пункту очолює командир
взводу управління або командир відділення управління (розвід-
ки); вона включає одного – двох розвідників зі складу відділення
управління (розвідки) батареї.
Особовий склад групи самоприв’язки зобов’язаний:
- здійснювати топогеодезичну прив’язку вогневої позиції або
спостережного пункту за картою (аерознімком) із використанням
приладів;
- знати зміст топогеодезичної прив’язки ВП і КСП (СП) та
вимоги до точності її проведення;
- мати навички у швидкому орієнтуванні на місцевості за
допомогою топографічної карти;
- знати способи визначення координат і дирекційних кутів та
вміло їх застосовувати в конкретних умовах обстановки.
Для виконання топогеодезичних робіт група самоприв’язки
може використовувати для роботи такі прилади:
- засоби для вимірювання кутів (перископічну артилерійську
бусоль ПАБ-2А (ПАБ-2АМ));
- засоби для вимірювання відстаней (двометрову далекомірну
рейку з електроосвітленням, далекомір ДСП-30, мірну стрічку
для вимірювання відстаней);
- засоби для роботи на карті (хордокутомір із циркулем-
вимірником, артилерійський круг АК-3(4) з МПЛ-50, курвіметр);

98
 - засоби для обчислень (номограму інструментального ходу
(НІХ), обчислювач топографічний модернізований (СТМ), прилад
для управління вогнем (планшет), калькулятор, електронні
обчислювальні машини.
Крім того, група самоприв’язки спостережного пункту у
деяких випадках для прив’язки може використовувати далекомір
ДС-1, ДАК-2, КТД-2, ЛПР.
Безпосереднє виконання робіт із топогеодезичної прив’язки
організовують командири підрозділів.
Завчасну підготовку районів ВП та рубежів КСП (СП) зазви-
чай здійснює артилерійська розвідувальна група дивізіону. Групу
переважно очолює начальник розвідки дивізіону або один із
командирів взводів. До складу групи входять групи само-
прив’язки ВП і КСП (СП) від кожної батареї, радіотелефоніст із
радіостанцією, сапер і хімік-дозиметрист. У деяких випадках у
складі АРГ може бути топоприв’язник.
Роботи з топогеодезичної прив’язки в новому районі, залежно
від умов обстановки та завдань підрозділу, зазвичай починають із
визначення поправки бусолі.
Визначення поправок бусолей у новому районі організовує
начальник АРГ дивізіону. Він обирає точку, на якій будуть
визначатися поправки бусолей, хто і в який спосіб визначає
дирекційний кут еталонного орієнтирного напряму, призначає
відповідального за роботи з визначення поправок бусолей.
Послідовність роботи групи самоприв’язки може бути різною
залежно від умов місцевості, наявності контурних точок, пори
року та інших факторів. Обов’язки особового складу групи
можуть бути розподілені так:
- начальник групи ставить завдання, керує роботою особового
складу групи, контролює польові та вимірювальні роботи і за
необхідності особисто працює з приладом;
- перший номер (обчислювач), навчений виконанню обчислень
за результатами польових вимірювань, під час топогеодезичної
прив’язки КСП (СП) працює за приладом (бусоллю, далекомі-
ром), здійснює запис спостережень та абрис, виконує обчислення
і графічні роботи на карті;
- другий номер виставляє рейку на точках за вказівкою
начальника групи або першого номера; закріплює на місцевості
місця стояння гармат і точки, що прив’язуються, кілками; бере
участь у вимірюванні відстаней.

99
 Після вибору КСП (СП) начальник групи доводить завдання
групі самоприв’язки для проведення топогеодезичної прив’язки,
в якій зазначає:
- місце КСП (СП);
- дирекційний кут основного напряму розвідки;
- орієнтири, на які необхідно визначити дирекційні кути;
- способи визначення координат і дирекційних кутів;
- вихідні контурні точки;
- час закінчення робіт;
- порядок і місце надання результатів прив’язки.
Варіант роботи групи самоприв’язки під час топогеодезичної
прив’язки КСП наведено у табл. 3.1.
Таблиця 3.1
Розподіл обов’язків і послідовність роботи групи самоприв’язки
при завчасній підготовці КСП полярним способом (варіант)
Начальник групи 1-й номер 2-й номер
Доводить завдання. Розставляє ПАБ над контурною Виставляє
Контролює орієнтування точкою, вибирає орієнтир, 3 рази далекомірну
ПАБ. визначає Ат за орієнтиром, рейку на КСП.
Визначає х, у, Н обчислює середнє значення і Забиває кілок
контурної точки. розраховує на місці
Контролює визначення α= Атсер – ΔАт. спостережного
дирекційного кута, Вимірює дирекційний кут і пункту.
вимірювання дальності відстань до спостережного пункту і
до КСП та обчислення розв’язанням ПГЗ розраховує
координат. Наносить координати КСП.
КСП на карту і визначає Визначає дирекційні кути на
висоту. орієнтири.
Контролює визначення Доповідає координати начальнику
дирекційних кутів за групи та складає картку
орієнтирами. топогеодезичної прив’язки.
За результатами топогеодезичної прив’язки складають картку
топогеодезичної прив’язки (додаток 1).
3.2. Топогеодезична прив’язка пунктів спряженого спо-
стереження
За наявності часу та необхідності в адн (садн, реадн) може
бути організоване спряжене спостереження.
Спряжене спостереження організовується, як правило, в обороні
і під час підготовки до наступу начальником розвідки дивізіону
за рахунок наявних у дивізіоні штатних сил і засобів для
вирішення наступних задач:
- розвідка противника та місцевості;

100
 - засічка цілей, орієнтирів;
- обслуговування стрільби артилерії.
Спряжене спостереження ведеться розвідниками-спостерігачами
з двох спостережних пунктів – основного і бокового (допоміжного).
Розташування пунктів спряженого спостереження для забез-
печення визначення координат цілей з необхідною точністю
повинне бути таким, щоб кут засічки (С) був не менше 1-00. Для
дотримання цих умов довжина бази (Б) засічки (віддаль між
спостережними пунктами) повинна бути не менше 1/10 віддалі
засічки (коротка база), а напрямок бази – приблизно перпен-
дикулярно напрямку на середину району розвідки цілей.
При обслуговуванні стрільби за виміряними відхиленнями
надводних рухомих цілей база засічки повинна бути не менше 1/4
віддалі засічки (кут засічки – не менше 2-50).
На розгортання спряженого спостереження на базі 200 – 500 м
з топогеодезичною прив'язкою пунктів за картою (аерознімком)
своїми силами за допомогою приладів необхідно до 30 хвилин, а
на командирських машинах управління при користуванні
радіозв’язком – 10 – 15 хвилин.
Боковий (допоміжний) спостережний пункт розміщують в
стороні від основного пункту з таким розрахунком, щоб у заданій
смузі розвідки місцевість з обох пунктів спостерігалась якнай-
краще. Як боковий пункт може бути використаний спостережний
пункт однієї з батарей дивізіону.
Топогеодезична прив'язка пунктів спряженого спостереження
(рис. 3.2) передбачає:
- визначення прямокутних координат та абсолютної висоти
пунктів (точок встановлення приладів);
- визначення довжини бази (віддалі між пунктами);
- визначення дирекційного кута бази .
Прямокутні координати пунктів спряженого спостереження
визначають від точок геодезичних мереж або від контурної точки
карти (аерознімка).
За наявності взаємної видимості між пунктами спряженого
спостереження координати бокового пункту визначають відносно
основного в такому порядку:
- орієнтують оптичний прилад (бусоль) основного пункту
за дирекційними кутами і визначають дирекційний кут на бо-
ковий пункт;

101
 - вимірюють найбільш точним способом довжину бази;
- обчислюють прямокутні координати бокового пункту, роз-
в’язуючи пряму геодезичну задачу.

xA, yA xВ, yВ

Рис. 3.2. Зміст топогеодезичної прив'язки пунктів спряженого

спостереження за наявності взаємної видимості

За результатами прив’язки пунктів спряженого спостереження

за наявності взаємної видимості оформлюється картка топогео-
дезичної прив’язки (додаток 2).
За відсутності взаємної видимості між пунктами спряженого
спостереження визначення координат бокового пункту виконують
ходом у дві-три сторони від основного пункту або від тієї самої
контурної точки, від якої визначені координати основного пункту.
Дирекційний кут бази та довжину бази визначають вирішенням
оберненої геодезичної задачі.
У випадку відсутності взаємної видимості між пунктами, крім
того, визначають дирекційний кут з кожного пункту на загальний
орієнтир (контурну точку) АС , С (рис. 3.3).

102
 C

αAC

αВC
xA, yA xВ, yВ

Рис. 3.3. Зміст топогеодезичної прив'язки пунктів спряженого

спостереження за відсутності взаємної видимості

За результатами прив’язки пунктів спряженого спостереження

за відсутності взаємної видимості оформлюється картка топо-
геодезичної прив’язки (додаток 3).
Контроль точності визначення координат пунктів спряженого
спостереження виконують у наступному порядку:
- обирають контурну точку, що спостерігається з обох пунктів
спряженого спостереження;
- орієнтують прилади на обох пунктах за дирекційними
кутами;
- вимірюють з кожного пункту дирекційні кути на контурну
точку і розраховують горизонтальні кути А і В та кут засічки С за
формулами:
А= АС − ВА; В= ВС − ВА ; С = |А − В| (3.1)
- розв’язують трикутник АВС, визначаючи віддалі до контур-
ної точки з лівого А і правого В пунктів за формулами:

С= , С= ; (3.2)

103
 - змінюючи дирекційні кути з лівого і правого пунктів на 30-00,
отримують дирекційні кути з контурної точки на лівий і
правий спостережні пункти;
- розв’язуючи прямі геодезичні задачі, обчислюють коор-
динати спостережних пунктів за відповідними дирекційними
кутами і віддалями від контурної точки до пункту.
Для контролю правильності обчислень за отриманими
координатами спостережних пунктів обчислюють дирекційний
кут і довжину бази та порівнюють їх з отриманими шляхом
вимірювань. Різниця не повинна перевищувати 0-05 за напрямом
і 5 м за довжиною бази. У разі, коли різниця перевищує зазначені
межі, потрібно перевірити обчислення. Якщо помилка не знайдена,
то перевіряють орієнтування приладів і визначення координат
виконують знову.
За довжину бази (ВА) у спряженому спостереженні приймають
горизонтальну відстань між пунктами спряженого спостереження.
За наявності взаємної видимості між пунктами спряженого
спостереження дирекційний кут бази визначають безпосередньо
вимірюванням на місцевості.
За відсутності взаємної видимості дирекційний кут бази
розраховують розв’язанням оберненої геодезичної задачі одно-
часно з розрахунком довжини бази.
3.3. Топогеодезична прив’язка вогневої позиції артилерійської
батареї
Топогеодезична прив’язка вогневої позиції включає
визначення:
- прямокутних координат (х, у) і абсолютної висоти (H) точки
стояння основної гармати;
- кутомірів з точки стояння основної гармати за основною та
запасною точками наведення;
- дирекційних кутів двох-трьох орієнтирних напрямів з точки
стояння бусолі (візира машини) старшого офіцера батареї.
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначаються най-
більш точним способом.
Топогеодезичну прив’язку виконують обслуги командирських
машин управління, оснащених автономною навігаційною апара-
турою, групи самоприв’язки артилерійських підрозділів, арти-
лерійська розвідувальна група або топогеодезичний підрозділ.

104
 Топогеодезичну прив’язку виконують способами, які
забезпечують своєчасність відкриття вогню з подальшим
нарощуванням точності. Виконання робіт з прив’язки не
повинно затримувати готовності вогневих взводів до виконання
вогневих завдань.
Координати вогневої позиції визначають за допомогою:
- приладів (полярним способом, ходами, засічками) або
автономної навігаційної апаратури від пунктів геодезичних
мереж, контурних точок карт масштабу 1:50 000 і більше;
- радіонавігаційної апаратури.
При постановці завдання на здійснення топогеодезичної
прив’язки вогневої позиції обслузі машини старшого офіцера
батареї (групі самоприв’язки) старший офіцер батареї вказує:
- точки стояння основної гармати та бусолі (машини) стар-
шого офіцера батареї, порядок закріплення цих точок на місцевості;
- дирекційний кут основного напряму стрільби;
- точки наведення і орієнтирні напрями (орієнтири);
- спосіб визначення координат вогневої позиції та дирекцій-
них кутів орієнтирних напрямів;
- початкові контурні точки;
- способи контролю виконаної роботи;
- час початку і закінчення роботи;
- порядок і місце надання результатів прив’язки.
При завчасній підготовці вогневої позиції оформлюється
абрис вогневої позиції, а у разі проведення лише топогеодезичної
прив’язки в ході підготовки вогневої позиції до зайняття вогне-
вими взводами розробляється картка топогеодезичної прив’язки
вогневої позиції батареї.
З метою забезпечення надійності та підвищення точності визна-
чення координат, абсолютних висот і дирекційних кутів орієн-
тирних напрямів здійснюють контроль топогеодезичної прив’язки.
Контроль топогеодезичної прив’язки полягає у повторному
визначенні координат точок, що прив’язуються, їх абсолютних
висот і дирекційних кутів орієнтирних напрямів з використанням
інших початкових даних, приладів або способів робіт, які не
менш точні, ніж способи, які застосовувались.
Якщо результати проведення контролю топогеодезичної
прив’язки вогневої позиції перевищують значення допустимих

105
розходжень, наведених у табл. 3.2, то перевіряють розрахунки та
проводять прив’язку вдруге.
Таблиця 3.2

Допустимі розходження при контролі визначення координат

у ході топогеодезичної прив’язки, м
Визначення координат
Контроль від пунктів від контурних
визначення геодезичної мережі точок карти
КТД-2-2А бусолі 1:25000 1:50000
Від пунктів геодезичної мережі за допомогою:
теодоліта
25 35 45 75
(КТД-2-2А)
бусолі 35 40 50 80
Від контурних точок карти масштабу:
1: 25 000 45 50 60 85
1: 50 000 75 80 85 100

Для проведення завчасної топогеодезичної підготовки

вогневої позиції батареї призначається група самоприв’язки. АРГ
призначається від дивізіону (батареї, що діє окремо). Залежно від
завдань, які ставляться перед нею, її очолює начальник розвідки
дивізіону або старший офіцер (командир вогневого взводу) однієї
з батарей дивізіону. До складу артилерійської розвідувальної
групи включаються чотири-п’ять чоловік з розвідувальних
підрозділів дивізіону або з вогневих підрозділів, підготовлених
для проведення топогеодезичної прив’язки та ведення радіаційної і
хімічної розвідки, а також для перевірки місцевості на наявність мін.
Незалежно від одержаних завдань артилерійська розвідувальна
група забезпечується необхідними приладами та засобами зв’язку,
транспортними засобами і засобами самоприв’язки.
Особовий склад групи самоприв’язки зобов’язаний:
- здійснювати топогеодезичну прив’язку вогневої позиції за
картою (аерознімком) за допомогою приладів або навігаційної
апаратури;
- знати зміст топогеодезичної прив’язки ВП та вимоги до
точності її проведення;
- мати навички у швидкому орієнтуванні на місцевості за
допомогою топографічної карти.

106
 У разі проведення топогеодезичної прив’язки топогеодезич-
ним підрозділом старший офіцер батареї вказує командиру цього
підрозділу:
- точки стояння основної гармати та бусолі (машини) старшого
офіцера батареї, порядок закріплення цих точок на місцевості;
- точки наведення і орієнтирні напрями;
- місце та час отримання результатів топогеодезичної
прив’язки (картки топогеодезичної прив’язки).
Після прибуття на вогневу позицію топогеодезичного
підрозділу (контрольної групи) для контролю топогеодезичної
прив’язки старший офіцер батареї вказує командиру підрозділу
точку стояння основної гармати батареї та дирекційний кут
напряму, наданий основній гарматі.
Командир топогеодезичного підрозділу (контрольної групи)
після виконання роботи доповідає старшому офіцеру батареї
результати контролю топогеодезичної прив’язки.
Старший офіцер батареї повинен за даними контролю ввести
поправки в орієнтування гармат, приладів і доповісти командиру
батареї та в штаб дивізіону уточнені координати вогневої позиції.
Склад артилерійської розвідувальної групи визначається
завчасно. Разом з нею можуть виділятися особовий склад і тех-
ніка для інженерного обладнання районів вогневих позицій.
Командир (начальник штабу) дивізіону при постановці
завдань начальнику артилерійської групи вказує:
- відомості про противника;
- положення та завдання своїх військ;
- склад групи та виділені сили та засоби;
- обсяг і зміст робіт;
- маршрут руху та райони ВП;
- дирекційний кут основного напряму та найменшу дальність
стрільби;
- порядок ведення радіаційної, хімічної та біологічної розвідки;
- способи та порядок підтримки зв’язку з командиром
(штабом) дивізіону;
- час початку і закінчення робіт, доповідей про їх результати;
- час та місце збору групи;
- порядок дій групи після закінчення робіт;
- завдання підготовки вибраних районів вогневих позицій;
- вид топогеодезичної прив’язки та терміни її виконання.

107
 Начальник АРГ, після з’ясування отриманого завдання, вивчає за
картою маршрут руху та місцевість в районі вогневих позицій,
визначає порядок слідування групи, окреслює план роботи та
ставить завдання підлеглим.
При постановці завдань АРГ він вказує порядок та строки
виконання робіт, визначені командиром дивізіону, побудови
колони групи і швидкість руху порядок підтримки зв’язку та
сигнали управління.
У ході висування в заплановані райони вогневих позицій
начальник АРГ, перебуваючи в голові колони, оцінює стан
маршруту руху, визначає шляхи долання зон зараження, районів
руйнувань, пожеж та затоплень, окреслює райони розгортання
дивізіону з маршу, за результатами розвідки оцінює радіаційну та
хімічну обстановку на маршруті руху.
З прибуттям у призначений район начальник АРГ уточнює
межі районів вогневих позицій, строки та послідовність виконання
робіт, вказує місце і час доповіді про результати розвідки.
Робота групи в районі вогневих позицій починається з
радіаційної, хімічної та біологічної розвідки, а також із перевірки
місцевості на наявність мін. Одночасно визначається площа
запланованого району та його придатність до виконання завдань,
здійснюється вибір позицій та шляхів маневру, вивчаються умови
проведення топогеодезичної прив’язки, інженерного обладнання,
маскування й організації безпосередньої охорони та само-
оборони. Після цього проводяться заплановані роботи щодо
підготовки вогневих позицій. Вибрані вогневі позиції можуть
бути позначеними покажчиками.
Про хід виконання робіт начальник АРГ доповідає командиру
(в штаб) дивізіону, а в призначений термін зустрічає колони під-
розділів дивізіону для швидкого виведення їх у підготовлені райони.
Вибір вогневої позиції старший офіцер батареї (командир
вогневого взводу) здійснює у такій послідовності:
- організовує перевірку місцевості на наявність мінно-
вибухових загороджень (пристроїв), а також РХБ розвідку;
- визначає, де на місцевості проходить основний напрям
стрільби (напрям на ціль) та можливість розташування усіх
гармат батареї на встановлених інтервалах;
- вибирає місце основної гармати і позначає його кілочком;
- розставляє над кілочком бусоль (візир машини СОБ);
- визначає глибину укриття Гукр;
- визначає можливість ведення вогню на мінімальну дальність
(Дмін);

108
 - оцінює можливість швидкого та скритого зайняття і зали-
шення вогневої позиції;
- робить висновок щодо придатності району для ВП.
При завчасній підготовці ВП роботу починають із точки стояння
основної гармати у випадку, коли визначення координат здійсню-
ється полярним способом, якщо визначення координат здійсню-
ють ходом бусоль розміщують на проміжній точці. Визначивши
кутоміри за точками наведення, координати і висоту вогневої
позиції, переходять на точку стояння бусолі старшого офіцера
батареї, де визначають дирекційні кути на 2-3 віддалених орієнтири.
Варіант роботи групи самоприв'язки під час топогеодезичної
прив’язки ВП наведений у табл. 3.3.
Таблиця 3.3
Розподіл обов’язків і послідовність роботи групи самоприв'язки
при завчасній підготовці ВП ходом у дві сторони (варіант)
Начальник групи 1-й номер 2-й номер
Доводить завдання. Розставляє ПАБ над Виставляє далеко-
Контролює проміжною точкою, орієнтує мірну рейку на КТ
орієнтування ПАБ. бусоль, визначає дирекційні та ВП.
Визначає х, у, висоту кути і відстані на КТ та ВП, Забиває кілок на
контурної точки. послідовним вирішенням ПГЗ місці стояння
Контролює проводить обчислення основної гармати.
вимірювання координат ВП. Орієнтує ПАБ Забиває кілки на
дирекційних кутів та над точкою стояння основної точках стояння
відстаней за КТ і ВП та гармати і за бусольними гармат.
обчислення координат. шкалами виставляє αОН, Забиває кілок на
Контролює визначення переміщенням кутомірних точці стояння
кутомірів за ТН, (червоних) шкал виставляє ПАБ.
наносить ВП на карту і навпроти індексу «У» – 30-00.
визначає висоту. Наводить перехрестя ПАБ на
Вибирає місця для основну, а потім на запасну
гармат і вказує місце ТН і зчитує кутоміри та
для бусолі СОБ. дирекційні кути за ТН.
Контролює Розраховує кутоміри
орієнтування ПАБ і Кут.= αОН – αТН ± 30-00.
визначення Порівнює
дирекційних кутів за |КутПАБ – Кутрозр.| ≤ 0-01.
орієнтирами. Установлює ПАБ на точку
стояння бусолі СОБ, орієнтує
і визначає дирекційні кути за
орієнтирами.
Доповідає координати
начальнику групи та складає
картку топогеодезичної
прив’язки.

109
 За результатами завчасної підготовки вогневої позиції
оформлюють абрис вогневої позиції (додаток 4).
У разі розгортання артилерійських підрозділів у непідготов-
леному районі з маршу топогеодезична прив’язка ВП починається
одночасно з розгортанням підрозділу. Координати визначають
прийомами окомірного знімання або за допомогою навігаційної
апаратури, а прилади орієнтують за допомогою магнітної стрілки
бусолі. При зайнятті непідготовленої вогневої позиції без
попередньої розвідки (з маршу) старший офіцер батареї виконує
наступні заходи:
- не зупиняючи колони, оцінює район вогневої позиції, для
чого визначає, де на місцевості проходить основний напрям
стрільби та можливість розташування усіх гармат батареї на
встановлених інтервалах (можливість ведення вогню на міні-
мальну дальність визначає візуально або використовуючи
допоміжні таблиці, що розміщені в таблицях стрільби);
- ставить завдання оператору – топогеодезисту та механіку-
водію машини СОБ, в якому визначає дирекційний кут основного
напряму стрільби і місце основної гармати;
- з наближенням до вогневої позиції контролює за допомогою
навігаційної апаратури напрямок руху машини СОБ за
дирекційним кутом основного напряму стрільби;
- заїжджає на машині СОБ на місце основної гармати і визначає
координати вогневої позиції за допомогою навігаційної апаратури
або ставить завдання КВВ провести топогеодезичну прив’язку та
відводить машину на місце, з якого видно панорами усіх гармат.
Після орієнтування гармат на ВП координати основної
гармати визначають за картою за допомогою кутомірних і
далекомірних приладів, а дирекційні кути орієнтирних напрямів –
найбільш точним у цих умовах способом. Варіант роботи групи
самоприв’язки при розгортанні батареї з маршу наведений у
табл. 3.4.
У разі проведення лише топогеодезичної прив'язки в ході
підготовки вогневої позиції до зайняття вогневими взводами
розробляється картка топогеодезичної прив'язки вогневої позиції
батареї (додаток 5).

110
 Таблиця 3.4
Розподіл обов’язків і послідовність роботи групи самоприв’язки
при розгортанні батареї з маршу (варіант)
СОБ Орієнтує гармати за допомогою ПАБ
Начальник Вказує місце бусолі СОБ.
групи Прийомами окомірного знімання визначає координати ВП
і доповідає СОБу.
Вивчає місцевість, визначає початкові точки та спосіб
визначення координат. Доводить завдання 1-му номеру
про вимірювання дирекційних кутів і відстаней до
початкових точок.
Обробляє результати польових вимірів, визначає
координати точки стояння ПАБ, а потім розв’язанням
ПГЗ – координати основної гармати. Наносить ВП на
карту, визначає висоту та доповідає командиру батареї та
СОБу х, у і висоту ВП
1-й номер Установлює та орієнтує бусоль на точці стояння ПАБ СОБа.
Вимірює α та відстань від ПАБ до основної гармати
мірною стрічкою.
За бусольними шкалами виставляє αон, а за кутомірними
(червоними) шкалами напроти індексу «У» виставляє
значення 0-00.
Здійснює за допомогою ПАБ необхідні вимірювання та
складає картку топогеодезичної прив’язки
2-й номер Забиває кілок на точці стояння ПАБ.
Вимірює відстань від бусолі до основної гармати мірною
стрічкою.
Якщо необхідно, виставляє далекомірну рейку на
початкову точку або разом з 1-м номером розгортає
коротку базу

3.4. Топогеодезична прив’язка за допомогою автономної

навігаційної апаратури
Призначення та принцип дії автономної навігаційної
апаратури
Автономна навігаційна апаратура (АНА) призначена для:
- визначення координат вогневих (стартових) позицій, а також
позицій, постів і пунктів підрозділів артилерійських підрозділів;
- водіння колон, особливо на місцевості, на якій мало
орієнтирів, або вночі, і для нанесення на карту не позначених на
ній доріг та колонних шляхів;
111
 - передачі дирекційних кутів орієнтирних напрямів на точки,
що прив’язуються.
Робота АНА з визначення координат точок, що прив’язуються,
заснована на безперервному обчисленні прямої геодезичної задачі
(рис. 3.4).

Рис. 3.4. Розв’язання прямої геодезичної задачі

навігаційною апаратурою
Нехай командирська машина управління КМУ (топо-
прив’язник) встановлена на початковій точці А, координати якої
хА і уА відомі. На цій же точці визначений дирекційний кут
поздовжньої осі машини. Необхідно визначити координати хБ і уБ
точки Б, що прив’язується.
Рух КМУ від початкової точки до точки, що прив’язується,
здійснюється як по дорогах, так і поза ними, тобто маршрут руху
буде являти собою не пряму, а криву лінію. Розіб’ємо цей
маршрут на нескінченно велику кількість малих відрізків
довжиною ∆S. Криволінійністю кожного з отриманих відрізків
через їх малу довжину можна нехтувати. Дирекційний кут
першого відрізку шляху буде відповідати дирекційному куту
поздовжньої осі машини на початковій точці.

112
 Прирости координат ∆x1 і ∆y1 точки 1 відносно початкової
точки А можна обчислити за формулами:
= ⋅
. (3.3)
= ⋅
Підсумовуючи ці прирости координат з координатами
початкової точки, можна визначити координати точки 1:
= +
. (3.4)
= +
У точці 1 дирекційний кут напряму руху машини змінюється
на деяку величину ∆α2. Дирекційний кут відрізка ∆S2 можна
отримати за формулою
α2 = α1 +∆α2.
За цим дирекційним кутом і довжиною відрізка ∆S2
обчислюють прирости координат, а потім і координати точки 2:
= ⋅ , = ⋅ ;
. (3.5)
= + , = + .
Відносно другої точки аналогічним чином отримують
координати третьої, потім четвертої тощо – будь-якої точки, яка
знаходиться на маршруті руху машини.
Формули, за якими визначаються координати n-ї точки
маршруту, в загальному вигляді можна записати так:
= + ; = + , (3.6)
де = ⋅ ; = ⋅ ; = + .
Ці формули складають математичну основу роботи
навігаційної апаратури. Всі обчислення за ними виконуються
апаратурою автоматично.
Виходячи з принципу дії навігаційної апаратури (безперервне
послідовне розв’язання прямої геодезичної задачі) та її
математичної основи можна визначити і склад наземної
навігаційної апаратури (рис. 3.5).
До складу навігаційної апаратури входять:
- датчик шляху, призначений для вимірювання приростів
шляху DS та всього шляху S;
- курсова система, призначена для визначення поточного
дирекційного кута поздовжньої осі машини αn і вимірювання
кутів повороту машини під час руху Dαn;

113
 - лічильно-розв’язувальний прилад (курсопрокладач або
координатор), який за координатами попередньої точки xn-1 і yn-1,
довжиною DS та дирекційним кутом пройденого відрізка шляху
αn розв’язанням прямої геодезичної задачі автоматично обчислює
поточні координати положення машини;
- візирний пристрій або візир орієнтування, призначений для
вимірювання кута βвіз між поздовжньою віссю машини та
орієнтирним напрямом при визначенні дирекційного кута
поздовжньої осі машини на початковій точці або під час передачі
орієнтування;
- синхронна передача, призначена для передачі кутів повороту
машини, виміряних курсовою системою, в курсопрокладач
(координатор);
- джерела живлення, прилади електроустаткування, запасні
частини й інструменти.

Рис. 3.5. Блок-схема і склад навігаційної апаратури

Крім навігаційної апаратури у комплект КМУ (топо-
прив’язників) входять:
- гірокомпас (тип гірокомпаса – залежно від типу КМУ);
- перископічна артилерійська бусоль ПАБ-2АМ;
- далекомір ДСП-30М;
- обчислювач СТМ, номограма НІХ;
- прилади для роботи на карті.
Всі ці прилади та візирні пристрої (візири орієнтування) можна
об’єднати в одну групу приладів – апаратуру орієнтування.
114
 Основними характеристиками навігаційної апаратури є її
точність і час визначення координат.
Точність навігаційної апаратури характеризують середин-
ною похибкою визначення приростів координат відносно почат-
кової точки, вираженої у відсотках від пройденого шляху.
Для рівнинної та горбистої місцевості з середніми умовами
прохідності серединна похибка складає 0,4-0,5%. При прив’язці в
умовах гірської і сильнопересіченої місцевості значення похибки
зростає в 1,5-2 рази.
Час визначення координат навігаційною апаратурою після
постановки задачі складається з часу підготовки навігаційної
апаратури до роботи і часу руху за маршрутом.
Час підготовки навігаційної апаратури до роботи складає
13 хв (15 хв) і визначається, в основному, часом, необхідним для
розгону гіроскопа і прогріву приладів навігаційної апаратури.
Час руху КМУ (топоприв’язника) вздовж маршруту від
початкової точки до точки, що прив’язується, залежить від дорожніх
умов (прохідності місцевості). Допустимий час безперервної
роботи навігаційної апаратури – 7 годин.
Основні характеристики апаратури 1Т121-1 комплексу 1В17
Серединна похибка у визначенні координат при протяжності
маршруту:
- до 5 км не більше 20 м
- від 5 до 10 км не більше 0,4% пройденого
шляху
Максимальна похибка утримання поточного дирекційного кута
поздовжньої осі машини (1В110):
- після 1 год. роботи не більше 0-17
- після 7 год. роботи не більше 0-70
Максимальна похибка утримання поточного дирекційного кута
поздовжньої осі машини (1В18, 1В19):
- після 1 год. роботи не більше 0-30
- після 7 год. роботи не більше 1-20
Час готовності до роботи
апаратури після ввімкнення
електроживлення не більше 13 хв
Час безперервної роботи 7 год.
Напруга живлення 27 ± 10%

115
 Основні характеристики апаратури 1Т121-1
топоприв’язників ГАЗ-66Т (УАЗ-459Т)
Серединна похибка у визначенні координат при протяжності
маршруту:
- до 4 км 22 м
- від 4 до 10 км не більше 0,6%
пройденого шляху
Максимальна похибка утримання поточного дирекційного кута
поздовжньої осі машини (1В110):
- після 1 год. роботи не більше 0-17
- після 7 год. роботи не більше 0-70
Час готовності до роботи
апаратури після ввімкнення не більше 15 хв
електроживлення
Час безперервної роботи 7 год.
Напруга живлення 27 ± 10%

Робота розрахунку машини на початковій точці

Робота розрахунку машини на початковій точці полягає у:
- визначенні координат машини і введення їх у курсо-
прокладач;
- орієнтуванні машини.
Якщо машина встановлена на віддаленні більше 10 м від
початкової точки (немає можливості встановити машину на
контурну точку), то для визначення координат точки стояння
машини необхідно:
- виміряти відстань в метрах від початкової (контурної) точки
до точки стояння машини;
- визначити дирекційний кут напряму з початкової точки на
візир машини αбус;
- встановити на лічильниках КП-4 координати контурної
точки, а на шкалах «КУРС» – дирекційний кут напряму з контур-
ної точки на візир машини αбус ручкою «КУРС-КОНТРОЛЬ»;
- за допомогою маховика введення шляху набрати на лічиль-
нику S виміряну відстань. На лічильниках х, у зняти координати
точки стояння машини (тобто курсопрокладач розв’язав ПГЗ);
- записати координати контурної точки і точки стояння
машини в навігаційний журнал.

116
 Орієнтування машини на початковій точці полягає у визна-
ченні дирекційного кута поздовжньої осі машини і встановленні
його значення на шкалі «КУРС» курсопрокладача.
Дирекційний кут поздовжньої осі машини на початковій точці
може бути визначений:
- за відомим орієнтирним напрямом;
- за допомогою бусолі ПАБ-2АМ (гірокомпаса 1Г17).
При визначенні дирекційного кута поздовжньої осі машини за
відомим дирекційним кутом орієнтирного напряму:
- машину встановлюють так, щоб денний візир знаходився
над точкою, з якої відомий дирекційний кут на орієнтир αор;
- привести башту в горизонтальне положення;
- башту і рухомі шкали азимутального покажчика встановити
в нульові положення;
- денний візир за допомогою башти навести на орієнтир і на
шкалах азимутального покажчика прочитати відлік β віз-ор ;
- обчислити дирекційний кут поздовжньої осі машини
(рис. 3.6) за формулою
αосі = αор- β віз-ор. (3.7)
Якщо αор менше βор, то до величини αор додати 60-00.

aвіз ± 30-00
aосі

β віз-ор

Рис. 3.6. Визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини

за відомим дирекційним кутом орієнтирного напряму
Приклад. Машина командира батареї встановлена на
початковій точці, з якої відомий дирекційний кут орієнтирного
напряму αор= 28-63. Денний візир наведений в орієнтир. На
шкалах азимутального покажчика прочитаний відлік β віз-ор = 9-27.
117
 За формулою αосі = αор- β віз-ор розраховуємо дирекційний кут
поздовжньої осі машини:
αосі = αор- β віз-ор = 28-63– 9-27 = 19-36.
Як правило, немає можливості встановити машину на кон-
турну точку з відомим дирекційним кутом орієнтирного напряму.
Тому орієнтування машини здійснюють разом з визначенням
координат точки стояння машини за допомогою гірокомпаса
1Г17 (бусолі ПАБ-2АМ).
При визначенні дирекційного кута поздовжньої осі машини за
допомогою бусолі ПАБ-2АМ:
- встановити бусоль на відстані 30 – 50 м від машини і
здійснити її орієнтування;
- привести башту в горизонтальне положення;
- башту і рухомі шкали азимутального покажчика встановити
в нульові положення;
- денний візир за допомогою башти навести на бусоль і на
шкалах азимутального покажчика прочитати відлік β віз-ПАБ;
- з бусолі визначити дирекційний кут на денний візир αвіз;
- обчислити дирекційний кут поздовжньої осі машини
(рис. 3.7) за формулою
αосі = (αвіз ± 30-00) – β віз-ПАБ. (3.8)
Якщо αвіз ± 30-00 менше β віз-ПАБ, то до величини αвіз ± 30-00
додати 60-00.

aвіз ± 30-00
aосі

β віз-ПАБ

ПАБ-2АМ

Рис. 3.7. Визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини

за допомогою бусолі ПАБ-2АМ

118
 Орієнтування машини старшого офіцера батареї на початковій
точці здійснюється за допомогою візира ПВ-1 і гірокомпаса 1Г17,
а у випадку його несправності – за допомогою бусолі ПАБ-2АМ.
Приклад. Машина старшого офіцера батареї встановлена на
початковій точці. За допомогою бусолі виміряний дирекційний
кут на візир машини СОБ αвіз= 47-14. Старший офіцер батареї за
допомогою візира ПВ-1 здійснив вимірювання кута на бусоль
β віз-ПАБ = 14-82. За формулою αосі = (αвіз ± 30-00) – β віз-ПАБ
розраховуємо дирекційний кут поздовжньої осі машини
αосі = (αвіз ± 30-00) – β віз-ПАБ = (47-14 – 30-00) – 14-82 = 2-32.
Порядок визначення координат позицій та пунктів артилерії
Топогеодезична прив’язка вогневих позицій і спостережних
пунктів дивізіону (батареї) за допомогою навігаційної апаратури
топоприв’язки здійснюється розрахунками машин управління.
При визначенні координат спостережних пунктів широко
застосовують квантові далекоміри.
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначають, як
правило, на командно-спостережних пунктах астрономічним
способом або за допомогою магнітної стрілки бусолі, на вогневих
позиціях – гіроскопічним способом.
При використанні гірокурсовказівника для визначення дирек-
ційних кутів орієнтирних напрямів необхідно дотримуватись
наступних вимог:
- відстань точки, що прив’язується, від початкової (на якій
здійснюється орієнтування машин управління) не повинна
перевищувати 6 – 8 км (не більше 20 хвилин руху);
- орієнтування на початковій точці повинно бути здійснено за
допомогою гірокомпаса (машина СОБа), геодезичним або
астрономічним способами.
Командир (штаб) дивізіону (командир батареї) при організації
топогеодезичної прив’язки повинен передбачити:
- завчасну вивірку апаратури топоприв’язки, гірокомпасів і
бусолей;
- вивчення за картою районів вогневих позицій, рубежів
розгортання, спостережних пунктів і маршрутів переміщення з
метою завчасного визначення контурних точок (місцевих пред-
метів), які можуть бути використані при топогеодезичній
прив’язці вогневих позицій і спостережних пунктів та для
контролю прив’язки;
119
 - порядок і способи топогеодезичної прив’язки елементів
бойового порядку при підготовці і під час бою;
- контроль топогеодезичної прив’язки.
Під час бою командир дивізіону (командир і старший офіцер
батареї) особисто ставить розрахунку машини задачу на
топогеодезичну прив’язку, де вказує:
- місце командно-спостережного пункту (вогневої позиції);
- дирекційний кут основного напряму стрільби;
- способи прив’язки і провішування основного (орієнтирного)
напряму;
- початкову і контрольні контурні точки;
- послідовність і терміни виконання.
Робота з апаратурою топоприв’язки
Перед початком руху перевірити ввімкнення рукоятки «ШЛЯХ»
(«ПУТЬ»). За необхідності ввімкнути тумблер «ОСВІТЛЕННЯ»
(«ОСВЕЩ»).
Під час руху слідкувати за положенням олівця на карті. При
переміщенні олівця до краю карти вимкнути масштаб рукояткою
«ПЕРЕМИКАЧ МАСШТАБУ» («ПЕРЕКЛ.МАСШТ.»). Якщо
необхідно, змінити карту.
При зупинці машини записати величину дирекційного кута
для врахування відходу шкали «КУРС» на стоянці.
Під час руху машини систематично уточнювати її місце-
знаходження за орієнтирами місцевості, координати яких відомі.
Якщо машина може заїхати на точку стояння основної
гармати батареї (точку стояння бусолі КСП), то її координати
визначають зчитуванням з лічильників курсопрокладача.
Якщо під’їхати неможливо, то координати точки стояння
основної гармати на вогневій позиції (точку стояння бусолі КСП)
визначають таким же чином, як визначалися координати точки
стояння машини біля початкової точки.
Питання для самоконтролю
1. Поясніть необхідність здійснення топогеодезичної прив’язки
вогневої позиції, спостережного пункту артилерійської батареї.
2. З якої точки визначають кутоміри на точки наведення при
топогеодезичній прив’язці вогневої позиції? Чому?

120
 3. Які заходи виконують для забезпечення своєчасності та
якості топогеодезичної прив’язки?
4. При виконанні топогеодезичної прив’язки артилерійською
розвідувальною групою виникла необхідність приблизного
контролю визначення дирекційного кута орієнтирного напряму,
який було визначено з використанням магнітної стрілки бусолі.
Які б дії (способи) ви порекомендували начальнику АРГ для
виконання цього завдання?
5. Проаналізуйте принцип визначення координат за допо-
могою апаратури топоприв’язки. Як буде впливати похибка
визначення початкового дирекційного кута повздовжньої осі
машини на визначення поточних координат машини?
6. Назвіть основні характеристики навігаційної апаратури, яка
встановлена на комплексі КМУ 1В17.
7. При переміщенні топоприв’язника з увімкненою апара-
турою спостерігається відхід олівця пишучого пристрою від
маршруту, що збільшується з віддаленням від початкової точки.
Яка причина некоректного відображення поточного положення
машини будувальним механізмом?

121
 Розділ 4
ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА БОЙОВИХ ПОРЯДКІВ
ПІДРОЗДІЛІВ АРТИЛЕРІЙСЬКОЇ РОЗВІДКИ
4.1. Топогеодезична прив’язка акустичних баз підрозділів
звукової розвідки
Виконання заходів топогеодезичної підготовки, зокрема здій-
снення топогеодезичної прив’язки акустичних баз звукометрич-
ного комплексу, є важливою складовою підготовки підрозділу
звукової розвідки до ведення бойових дій.
Зміст топогеодезичної прив'язки акустичної бази базного
пункту підрозділу звукової розвідки включає (рис. 4.1):
- визначення прямокутних координат х, у точки розмічання
акустичної бази;
- визначення довжин l2, l3 плечей акустичної бази (відстаней
від точки розмічання до місця установки правого і лівого звуко-
приймачів);
- визначення дирекційного кута αД директриси акустичної
бази (рис. 4.1 а) або дирекційних кутів α2, α3 напрямів з точки
розмічання на лівий і правий звукоприймачі (в умовах напів-
закритої та закритої місцевості, рис. 4.1 б);
- визначення абсолютних висот Н місць установки звуко-
приймачів (у гірській місцевості).
Точність виконання топогеодезичної прив’язки акустичних
баз відіграє важливу роль у забезпеченні ефективної роботи звуко-
метричного комплексу. Це пов’язано з великими дальностями
ведення розвідки (до 20 км та більше за сприятливих умов), а
також з неможливістю обробки результатів засічок цілі базними
пунктами при неприпустимих похибках топогеодезичної прив’язки.
Нагадаємо, що для досягнення характеристики «точно» при
засічці цілей необхідно виконати наступні вимоги щодо точності
топогеодезичної прив’язки:
- серединна похибка визначення координат центрів акустичних
баз (точок розмічання акустичних баз) не повинна перевищувати 25 м
(що відповідає точності прив’язки за картою масштабу 1:50 000);
- дирекційний кут директриси акустичної бази визначено із
серединною похибкою не гірше 0-01;
- довжина акустичної бази виміряна із граничною похибкою
1 м; оскільки довжина акустичної бази складає, як правило,
300 м, то гранична відносна похибка визначення довжини
акустичної бази повинна бути не більше 1:300.
122
 а

б
Рис. 4.1. Зміст топогеодезичної прив’язки базного пункту
підрозділу звукової розвідки (комплекс АЗК-7):
а – в умовах відкритої місцевості;
б – в умовах напівзакритої та закритої місцевості

Дотримання кожної з цих вимог забезпечить, щоб відповідна

складова сумарної серединної похибки визначення дирекційного
кута цілі через похибки топогеодезичної прив’язки не пере-
вищувала 0-01.
Залежно від виду вихідних топогеодезичних даних, що вико-
ристовують для визначення координат центра акустичної бази,

123
топогеодезична прив'язка може бути виконана на геодезичній
основі, за картою (аерофотознімком) або за допомогою засобів
супутникової навігації.
Топогеодезичну прив’язку (ТГПр) виконують силами і
засобами підрозділу звукової розвідки, як правило, за картою за
допомогою апаратури топоприв’язки або приладів, по можли-
вості від однієї контурної точки, яку вибирають приблизно
посередині рубежу розгортання підрозділу звукової розвідки.
Якщо немає можливості використати ту саму контурну точку в
якості вихідної для топогеодезичної прив’язки усіх трьох
акустичних баз, то для кожної акустичної бази використовують
найближчі до неї контурні точки. Необхідно обирати надійно
розпізнані контурні точки, координати яких можна визначити за
спеціальною картою з надрукованими координатами (карти
1:25 000 і 1:50 000) або фотознімком.
При ТГПр з використанням карти за допомогою навігаційної
апаратури застосовують, як правило, розімкнутий маршрут між
двома контурними точками (пунктами геодезичної мережі).
Довжина маршруту не повинна перевищувати 5 км від початкової
точки до місця центра акустичної бази та 10 км – від початкової
до кінцевої (контрольної) точки.
Розходження в значеннях координат кінцевої точки розімкну-
того маршруту, отриманих за допомогою навігаційної апаратури і
знятих з карти циркулем-вимірником, не повинні перевищувати на
рівнинній місцевості величин (у метрах), які наведені у табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Розходження в координатах кінцевої точки розімкнутого маршруту
Масштаб Довжина маршруту, км
карти 3 5 10
1:50 000 60 70 100
1:100 000 110 120 140

Якщо розходження в координатах перевищує вказані межі, то

ТГПр виконують знову, використовуючи при цьому інші вихідні
точки, способи визначення координат.
З метою підвищення точності топогеодезичну прив’язку
акустичних бази виконують на геодезичній основі. При цьому в
якості вихідних точок використовують пункти ДГМ, СГМ або
АТГМ, координати яких вибирають із каталогів (списків)

124
координат. Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають
геодезичним, астрономічним або гіроскопічним способом. ТГПр на
геодезичній основі виконує, як правило, топогеодезичний підрозділ.
Під час ТГПр довжина акустичної бази (плечі l2 і l3) визна-
чають безпосереднім вимірюванням на місцевості. Для вимірю-
вання довжини акустичної бази застосовують мірну рулетку РК-50,
далекомір ДДИ-3 або інший засіб, який забезпечить граничну
похибку виміру довжину бази до 1 м.
Якщо кути нахилу на точки стояння ПР-2Ц/2 або ПР-2Ц/3
більші, ніж 1-00 (кути вимірюють бусоллю), то виміряні відстані
l2 і l3 приводять до горизонту, для чого від нахиленої віддалі
віднімають поправку, яку визначають за допомогою табл. 4.2.
Таблиця 4.2
Таблиця поправок DД на кут нахилу
Кут нахилу, Відстань, м
п.к. 50 100 150 200 250 300 350 400
1-00 0,3 0,6 0,8 1,1 1,4 1,6 1,9 2,2
1-20 0,4 0,8 1,2 1,6 2,0 2,3 2,7 3,1
1-40 0,5 1,1 1,6 2,2 2,7 3,3 3,8 4,4
1-60 0,7 1,4 2,1 2,8 3,5 4,1 4,8 5,5
1-80 0,9 1,8 2,7 3,5 4,4 5,3 6,1 7,0
2-00 1,1 2,2 3,3 4,4 5,5 6,6 7,7 8,8
2-50 1,7 3,4 5,1 6,8 8,5 10,2 11,9 13,6
3-00 2,5 4,9 7,3 9,8 12,2 14,7 17,1 19,6
Дирекційні кути орієнтирних напрямів при топогеодезичній
прив'язці визначають, як правило, за допомогою гірокомпаса
1Г17 з комплекту машини базного пункту. При неможливості
його використання (висування в район акустичної бази у пішому
порядку для розгортання у виносному режимі тощо) дирекційні
кути визначають астрономічним способом бусоллю ПАБ-2АМ з
комплекту машини базного пункту, передачею кутовим ходом від
геодезичних мереж чи іншим способом, який забезпечує
серединну похибку визначення дирекційного кута не більше 0-01.
Якщо застосувати вищезазначені способи неможливо, дирекційні
кути визначають за допомогою магнітної стрілки бусолі за умови
визначення поправки бусолі у радіусі до 5 км від місця
проведення топогеодезичних робіт.
Абсолютні висоти місць установки звукоприймачів у гірській
місцевості визначають за допомогою приладів відносно пунктів
геодезичних мереж або від контурних точок, висоти яких
визначені надійно.
125
 При визначенні прямокутних координат під час топогео-
дезичної прив’язки за допомогою засобів супутникової наві-
гації необхідно впевнитись, що середня квадратична похибка,
визначена радіонавігаційним приймачем, не перевищує 20 м.
Використовувати засоби супутникової навігації для визначення
дирекційного кута та довжини директриси акустичної бази дозво-
ляється лише за умови використання високоточних (геодезичних)
приймачів, які забезпечують визначення координат точок із
серединною похибкою не більше 10 см.
Розмічання акустичної бази за допомогою засобів супут-
никової навігації. У військовій практиці розгортання підрозділів
звукової розвідки в умовах обмеженого часу, інтенсивної
повітряної розвідки противника, а також в умовах закритої чи
напівзакритої місцевості, коли немає можливості виконати
розмічання акустичної бази візуально за допомогою бусолі та
далекомірного приладу, для розмічання акустичної бази можуть
бути використані засоби супутникової навігації. Для цього за
прямокутними координатами точки розмічання акустичної бази,
дирекційним кутом директриси бази та оптимальним значенням
довжин плечей акустичної бази (150 м) рішенням ПГЗ визна-
чають координати точок встановлення другого та третього звуко-
приймачів. Після цього, використовуючи функціональні можливості
засобів супутникової навігації, знаходять ці точки на місцевості.
Через недостатню точність цього способу у подальшому обов’язково
треба з необхідною точністю визначити дирекційний кут та віддаль
від одного звукоприймача лінійної акустичної бази до іншого. Це
можна виконати, наприклад, прокладанням бусольного ходу з
виміром довжин сторін ходу мірною стрічкою. Порядок виконання
цих робіт буде зазначено нижче при розгляді питання контролю
топогеодезичної прив’язки. Особливо необхідно звернути увагу на
точне визначення довжини акустичної бази, оскільки похибка
внаслідок неправильного визначення довжини бази буде зміню-
ватися зі зміною величини пеленга і тому не може бути врахована
з достатньою точністю створенням звукового репера.
Результати топогеодезичної прив’язки та готовність до роботи
начальник обслуги доповідає командиру підрозділу, наприклад:
Хвиля, перший до роботи готовий. х =11236, у = 08345, ад = 5-17,
l2 = 150, l3 = 150. Я Перший.
Зміст проведених польових вимірів під час топогеодезичної
прив’язки та контролю, а також її результати начальник базного
пункту оформлює складанням картки топогеодезичної прив'язки
(додаток 6).

126
 4.1.1. Визначення координат акустичної бази апаратурою
топоприв’язки машини базного пункту АЗК-7
Відповідно до аналізу, виконаного військовими фахівцями,
зокрема зарубіжними, було помічено застосування засобів
придушення сигналів навігаційних супутників засобами РЕБ
противника у російсько-українській війні. Для цього противник
використовував комплекси РР-330Ж «Житель» та інші. Було
зафіксовано перебої у прийомі навігаційних сигналів супутників,
що унеможливлювало здійснення топогеодезичної прив’язки
засобами супутникової навігації. Вищезазначене свідчить про
важливість навичок здійснення топогеодезичної прив’язки за
картою, зокрема з використанням штатної апаратури топогеодезич-
ної прив’язки машини базного пункту комплексу АЗК-7 (МБП). Ця
апаратура дозволяє не тільки визначити координати точки
розмічання акустичної бази, але і передавати дирекційний кут
орієнтирного напряму за допомогою гірокурсовказівника
курсової системи.
До складу апаратури топогеодезичної прив’язки машини
базного пункту входять:
- курсопрокладач КП-4;
- курсова система Маяк-2;
- електромеханічний датчик шляху, встановлений на перед-
ньому мосту машини базного пункту.
Початкове орієнтування – визначення дирекційного кута
поздовжньої осі машини – здійснюють з використанням візира ВОП.
Для електроживлення апаратури у конструкції машини базного
пункту передбачено:
- генератор Г-290, встановлений у моторному відсіку машини;
- групу акумуляторних батарей АБ24В у складі двох акуму-
ляторних батарей 6СТ-90 – для роботи у буфері з генератором Г-290
та забезпечення напруги збудження при вмиканні генератора;
- реле-регулятор РР-361А – для забезпечення заряду акуму-
ляторів групи АБ24В та підтримання напруги бортової мережі
спецчастини у необхідному діапазоні при зміні обертів двигуна;
- фільтр радіоперешкод Ф-5 – для зменшення рівня перешкод,
які виникають при роботі генератора Г-290.
Комутація ланцюгів живлення апаратури топоприв’язки вико-
нується за допомогою органів управління, розташованих на
пульті оператора-топогеодезиста ПЛ-6М.
127
 Як правило, апаратура топоприв’язки має модульну конструк-
цію, і в залежності від вимог до машини її комплектують різними
типами курсових систем, датчиків шляху тощо. Останні модифі-
кації комплексу АЗК-7 мають апаратуру топоприв’язки, оснащену
курсовою системою «Маяк-2». Таку систему не встановлюють на
інших зразках техніки артилерійських підрозділів, тому її будова
та порядок роботи з цією апаратурою мало висвітлені у навчальній
літературі. Тож розглянемо особливості будови курсової системи
«Маяк-2» та порядок роботи з апаратурою топоприв’язки, на якій
вона встановлена.
Загальна будова та принцип дії курсової системи «Маяк-2»
Курсова система «Маяк-2» призначена для безперервного
визначення змін дирекційного кута поздовжньої осі машини,
відпрацювання електричних сигналів, пропорційних цим змінам,
та передачі їх до лічильно-розв’язувального пристрою (курсо-
прокладача КП-4) апаратури топоприв’язки.
Курсова система має наступні технічні характеристики:
- готовність до роботи – через 13 хв після вмикання системи в
діапазоні температур довкілля від –20 до +50 °С;
- через 15 хв у діапазоні температур від –20 до –50 °С;
- точність утримання заданого напряму – 0-08 за 30 хв; 0-70 за
7 год.;
- тривалість безперервної роботи – необмежений термін служби;
- широтне балансування – від 70° пн. ш. до 70° пд. ш.;
- виконання приладу – бризкозахищене (крім перетворювача
ПТ-200Ц-V);
- маса (з одним комплектом ЗІП) – не більше 24 кг.
Принцип дії курсової системи засновано на властивості
вільного гіроскопа зберігати заданий напрям осі обертання
ротора у просторі (відносно нерухомих зірок) і змінювати його
під дією керівних моментів коригувальних пристроїв для враху-
вання обертання Землі і власного дрейфу гіроскопа.
До складу курсової системи входить гірокурсовказівник ГКП,
перетворювач струму ПР-200Ц-V та пульт управління.

128
 4
1

2 6

3 7

Рис. 4.2. Загальна будова курсової системи «Маяк-2»:

1 – сельсин-датчики курсу та системи автопідстроювання;
2 – двигун системи азимутальної корекції; 3 – механізм компенсації широтної
складової азимутального відходу; 4 – курсовий гіроскоп;
5 – рідинний датчик нахилу; 6 – корпус;
7 – двигун механізму горизонтальної корекції

Гірокурсовказівник є основним приладом курсової системи;

він являє собою триступеневий статичний гіроскоп, що містить у
своєму складі пристрої та системи формування коригувальних
моментів, а саме: систему горизонтальної корекції – для встанов-
лення і підтримання осі обертання ротора у площині горизонту,
та систему азимутальної корекції – для компенсації власного дрейфу
гіроскопа та уявного відходу від добового обертання Землі. Для
відпрацювання електричного сигналу, пропорційного зміні взаєм-
ного положення внутрішньої та зовнішньої рамок триступеневого
гіроскопа відносно вертикальної осі при поворотах машини у
складі курсової системи, передбачено датчик курсу.
Робота курсової системи відбувається наступним чином. При
повороті машини вісь обертання ротора гіроскопа зберігає свій
напрям у просторі, що призводить до повороту внутрішньої рамки
триступеневого гіроскопа у зовнішній рамці відносно верти-
кальної осі Z-Z. Це призводить до зміни положення ротора і
статора датчика курсу і відпрацювання ним електричного сигналу,
який надходить до лічильно-розв’язувального пристрою. За умови,
якщо вісь обертання ротора гіроскопа знаходиться у площині
горизонту, цей сигнал буде відповідати зміні дирекційного кута
поздовжньої осі машини.

129
 У процесі роботи під дією умов експлуатації відбувається
зміна кутової швидкості власного дрейфу гіроскопа. З метою
зменшення похибок, викликаних нестабільністю власного дрейфу,
передбачена система автопідстроювання (АП), що здійснює
автоматичне коригування поправок на стоянці. Для цього вона
вимірює швидкість дрейфу гіроскопа на нерухомій основі та формує
коригувальний момент, що зводить її до мінімуму. Вмикання та
вимикання системи АП здійснюється автоматично за сигналами
реле «СТОЯНКА-ХІД».
При стоянці об’єкта з нахилом, що перевищує 3°, у результаті
наявності карданних похибок неможливо точно заміряти швид-
кість власного дрейфу, у цьому випадку система АП вимикається.
Для усунення дрейфу гіроскопа під час стоянки здійснюється
прив’язка гіроскопа до об’єкта. Ці процеси відбуваються без
участі оператора.
Вбудований контроль працездатності курсової системи
здійснюється перевіркою дотримання умови неперевищення
швидкості власного дрейфу гіроскопа допустимої величини.
За допомогою пульта управління курсової системи здійсню-
ють контроль основних параметрів роботи системи і введення
необхідних поправок. Роботу системи контролюють за допо-
могою трьох ламп: зеленої (нормальна робота КС), жовтої (кут
нахилу машини перевищує 3 градуси) та червоної (несправність
роботи КС – неможливість компенсування дрейфу гіроскопа).
Налаштування роботи КС здійснюється за допомогою потенціо-
метрів «ЕЛ.Б.» і «ШИРОТА». Тумблер В1 пульта управління
використовується при вмиканні курсової системи для блокування
автопідстроювання, оскільки під час підготовки до роботи вимір
відходу на стоянці може бути виконано з помилками, кнопка Кн1 –
для проведення налаштувань системи під час технічного
обслуговування.
Живлення курсової системи та апаратури топоприв’язки загалом
здійснюється постійним струмом 27 В від генератора Г-290;
обертальний момент на цей генератор надходить через ремінну
передачу від базового двигуна автомобіля. Для живлення гіро-
мотора, синхронної передачі інформації про кут повороту машини з
курсової системи постійний струм 27 В перетворюється на
змінний трифазний струм 36 В, 400 Гц за допомогою пере-
творювача струму ПТ-200Ц-V.

130
 Підготовка апаратури топоприв’язки машини базного
пункту до роботи включає наступні заходи, які, як правило,
виконують паралельно:
- вмикання апаратури топоприв’язки;
- орієнтування машини;
- підготовку курсопрокладача КП-4 до роботи.
Вмикання навігаційної апаратури виконують тільки на
стоянці, у наступній послідовності.
Перевіряють вихідне положення органів управління на пульті
ПЛ-6М, курсопрокладачі КП-4, пульті управління КС «Маяк-2».
Перевіряють тиск у шинах базового автомобіля.
Вмикають перемикач «ЖИВЛЕННЯ» («ПИТАНИЕ») на пульті
ПЛ-5М та перевіряють напругу групи акумуляторів АБ24В вольт-
метром на пульті оператора ПЛ-6М – напруга має бути у межах
22…25 В.
Запустити двигун автомобіля.
Увімкнути тумблери на пульті ПЛ-6М:
1. «Г-290», при цьому повинна засвітитися лампочка і
вольтметр повинен показати 27 ±2,7 В;
2. «РУХ» («ДВИЖЕНИЕ») – в положення, яке відповідає
напряму руху автомобіля після його підготовки до роботи, як
правило, «ВПЕРЕД»;
3. «ПТ-200Ц», при цьому прослуховується робота двигуна
перетворювача ПТ-200Ц, та повинні засвітитися лампочки «Ф1»,
«Ф2», «Ф3» на пульті ПЛ-6М;
4. «ГІРОСКОП» (через 1 хв після вмикання тумблера
«ПТ-200Ц») – для подачі трифазного електричного струму 36 В
400 Гц на гіромотор гірокурсовказівника;
5. «МАЯК-2» – для вмикання систем управління курсової
системи: автопідстроювання, азимутальної та горизонтальної
корекцій тощо.
На пульті управління курсової системи «Маяк-2»: увімкнути
тумблер „АП”, при цьому повинна засвітитися лампа «АП» (для
блокування автоматичного підлаштування гірокурсовказівника
під час розгону гіромотора та входження електричних схем
курсової системи у стаціонарний режим роботи).
На курсопрокладачі КП-4:
1. «У-2» – через 3 хв після вмикання тумблера «ГІРОСКОП»
на ПЛ-6М; при цьому відбувається увімкнення сельсин-передачі

131
від датчика курсу гірокурсовказівника до приймача механізму
встановлення дирекційного кута у КП-4, і оператор візуально
спостерігає швидке обертання шкал «КУРС» на КП-4;
2. «ШЛЯХ» («ПУТЬ») – для механічного вмикання передачі
обертання від датчика шляху до механізму коректури шляху
курсопрокладача КП-4.
Апаратура топоприв’язки готова до роботи через 13 хв (15 хв
в умовах низької температури). У разі необхідності рух машини
можна розпочати через 3 хв після вмикання курсової системи,
однак це може зменшити точність її роботи. У цьому випадку для
забезпечення заданої точності необхідно через 13 хвилин руху
зробити зупинку машини на горизонтальній площині (світиться
зелена лампа ПУ) на 2-3 хв.
Перед початком руху встановити на ПУ «Маяк-2» тумблер
«АП» у вимкнене положення і на пульті ПЛ-6М тумблер
«ЕМДШ» («ЭМДП») – в положення «ВКЛ».
Порядок вимикання апаратури топоприв’язки
Встановити у вимкнене положення тумблери на пульті ПЛ-6М:
1) тумблер «ЕМДШ» («ЭМДП»);
2) тумблер «МАЯК-2»;
3) тумблер «ГІРОСКОП»;
4) тумблер «ПТ-200Ц».
На курсопрокладачі КП-4:
1) тумблер «У-2»;
2) рукоятку «ШЛЯХ» («ПУТЬ»).
На пульті ПЛ-6М:
1) тумблер «Г-290»;
2) перемикач «ЖИВЛЕННЯ» («ПИТАНИЕ»).
Перевірка технічного стану та налаштування курсової
системи «Маяк-2»
Перевірку технічного стану курсової системи проводять при
підготовці до зберігання або після зберігання на складах або
разом з об’єктом, а також в усіх інших випадках необхідності
оцінки технічного стану та проведення різних видів технічного
обслуговування. Перевірка технічного стану включає:
- перевірку відходу гірокурсовказівника КС;
- перевірку роботи системи автопідстроювання;
- перевірку курсової системи вбудованим контролем.

132
 Перевірку відходу гірокурсовказівника проводять на стоянці
машини в наступній послідовності:
- увімкнути курсову систему відповідними тумблерами
пульта ПЛ-6М. Якщо на пульті управління КС горить жовта
лампа, встановіть машину в горизонтальне положення таким
чином, щоб на пункті управління загорілася зелена лампа;
- через 13 (15) хвилин після включення встановити тумблер
В1 пульта управління в положення «ВИМК.» («ВЫКЛ.»);
- зафіксувати за шкалою «КУРС» курсопрокладача КП-4
значення дирекційного кута α1;
- через 30 хвилин зчитати нове значення дирекційного кута α2
зі шкали «КУРС» курсопрокладача;
- встановити тумблер В1 пульта управління в увімкнене
положення;
- визначити величину відходу Δα за формулою
Δα = α2 – α1.
Величина відходу за 30 хвилин не має перевищувати 0-08.
Для перевірки роботи системи автопідстроювання ГКВ:
- увімкнути курсову систему відповідними тумблерами
пульта ПЛ-6М. Якщо на пульті управління КС світиться жовта
лампа, встановити машину в горизонтальне положення, щоб на
пульті управління курсової системи засвітилась зелена лампа;
- зчитати значення дирекційного кута машини зі шкали
«КУРС» курсопрокладача КП-4;
- визначити зміни дирекційного кута за шкалою «КУРС» від
фіксованого значення протягом 5 – 10 хв. Зміна значення дирек-
ційного кута не має перевищувати 0-05.
Для перевірки роботи системи вбудованим контролем
необхідно увімкнути курсову систему відповідними тумблерами
пульта ПЛ-6М. За час не більше як 8 хв після вмикання має
загорітись зелена або жовта лампа на пульті управління залежно
від кута нахилу об’єкта (якщо нахил менше 3° – зелена лампа,
більше 3° – жовта лампа). Робота системи таким чином говорить
про її справність.
У випадку, коли одночасно засвічуються зелена і червона
лампи пульта управління, роблять попередній висновок про
несправність курсової системи. Для остаточного визначення
технічного стану курсової системи проводиться налаштування
пульта управління.

133
 Якщо після налаштування пульта управління червона лампа
продовжує світитися, то роблять остаточний висновок про
несправність курсової системи.
Налаштування пульта управління проводять наступним
чином:
- відкрутити 4 гвинти кришки лицьової панелі пульта
управління і відкрити кришку;
- звільнити шкали «ЕЛ.Б» («ЭЛ.Б») і «ШИРОТА»;
- встановити шкалу «ЕЛ.Б» на нульову позначку (проводять
обов’язково при кожному налаштуванні пульта управління КС), а
шкалу «ШИРОТА» – на позначку, що відповідає широті розта-
шування машини;
- увімкнути курсову систему тумблерами на пульті ПЛ-6М.
Якщо на пульті управління КС світиться жовта лампа,
встановити машину в горизонтальному положенні таким чином,
щоб на пульті управління засвітилася зелена лампа. Через 20 хв
(25 хв при температурі повітря нижче –20° С) після вмикання, а
при працюючій апаратурі – через 15 хвилин з моменту установки
шкали «ЕЛ.Б» на нульову позначку, натиснути кнопку пульта
управління КС, і якщо при цьому засвітиться червона лампа, то,
не відпускаючи кнопки, встановити шкалу «ЕЛ.Б» у положення,
при якому червона лампа пульта управління не світиться (якщо
при натисканні кнопки пульта управління червона лампа не
світиться, то змінювати положення шкали «ЕЛ.Б» не потрібно і
налаштування пульта управління вважають виконаним);
- відпустити кнопку пульта управління КС (при цьому
червона лампа може світитися) і залишити апаратуру в увімк-
неному стані на 10 – 15 хв для забезпечення автопідстроювання
курсової системи. Після закінчення цього часу червона лампа
пульта управління світитися не повинна, а якщо вона світиться,
то це свідчить про несправність курсової системи;
- зафіксувати шкали пульта управління у встановлених
положеннях;
- записати в паспорті на апаратуру нові покази шкал пульта
управління і закрити кришку пульта управління.
Організація топогеодезичної прив’язки у підрозділі звукової
розвідки
З метою організації топогеодезичної прив’язки командир
батареї (взводу) під час віддання бойового наказу вказує: вид
134
ТГПр та способи визначення дирекційних кутів орієнтирних
напрямків у вихідному положенні і під час бою; відомості, необхідні
для топогеодезичної прив’язки (магнітометричний стан району
бойових дій, необхідність перетворення координат на систему
координат суміжної зони і визначення поправки в дирекційний
кут за перехід із зони в зону, координати контрольних точок і
дирекційні кути з них на орієнтири в намічених районах пунктів
та на маршрутах переміщення, необхідність зазначення координат у
шестирозрядному форматі); відомості про роботу поста передачі
орієнтування (район використання даних поста, час передачі,
частоти та позивні радіостанцій); час і район використання
таблиць дирекційних кутів світила; порядок користування топо-
графічними та спеціальними картами, вимірювальними фото-
документами, виписками із каталогів (списків) координат пунктів
геодезичної (артилерійської топогеодезичної) мережі; порядок
визначення змін поправок бусолей і доведення їх до підрозділів;
порядок здійснення контролю топогеодезичної прив’язки та
доповіді результатів прив’язки.
При постановці завдання на топогеодезичну прив’язку за
допомогою навігаційної апаратури начальнику базного пункту
вказують:
а) початкову точку маршруту та її координати;
б) спосіб визначення дирекційного кута поздовжньої осі
машини на початковій точці;
в) маршрут руху і контурні точки на маршруті для контролю
поточних координат.
Усі топогеодезичні роботи проводять відповідно до вимог
Тимчасового керівництва з бойової роботи топогеодезичних
підрозділів ракетних військ і артилерії Сухопутних військ.
4.1.2. Контроль топогеодезичної прив’язки акустичної бази
Контроль топогеодезичної прив’язки полягає у повторному
визначенні координат точок, що прив’язуються, їх висот і
дирекційних кутів орієнтирних напрямків з використанням інших
вихідних даних або способів виконання робіт. У підрозділах
звукової розвідки, поряд з координатами центра акустичної бази,
дирекційного кута директриси бази повторно визначають
довжини плечей акустичної бази Ці роботи проводять ті самі
номери обслуги, які проводили топогеодезичну прив’язку.
135
 Розбіжність у координатах при прив’язці за картою за допо-
могою приладів (бусолі) не повинна перевищувати 45 м при
прив’язці за картою масштабу 1:25 000 і 75 м – при прив’язці за
картою масштабу 1:50 000.
Розбіжність у дирекційних кутах орієнтирних напрямів
(орієнтуванні) не повинна перевищувати 0-03 при визначенні і
контролі дирекційних кутів гіроскопічним, геодезичним та астро-
номічним способами та 0-06 – при визначенні дирекційних кутів
за допомогою магнітної стрілки бусолі, якщо від місця
визначення поправки бусолі відстань не перевищує 5 км.
Якщо розбіжність при контролі визначення координат або
дирекційних кутів орієнтирних напрямків не перевищує допусти-
мих значень, то за кінцеві значення координат та дирекційних
кутів орієнтирних напрямів приймають:
а) при рівноточних способах – середнє арифметичне із
отриманих результатів прив’язки і контролю;
б) при нерівноточних способах – координати або дирекційні
кути, отримані більш точним способом.
Контроль визначення (уточнення) довжини та директриси
акустичної бази, якщо встановлення звукоприймачів було виконано
за координатами за допомогою СНС-приймачів, виконують, як
правило, за допомогою приладів: бусолі ПАБ-2АМ та мірної
стрічки (далекоміра ДДИ-3 чи іншого точного далекомірного
приладу) зі складу машини базного пункту комплексу АЗК-7.
Необхідність проведення такого контролю викликана недостат-
ньою точністю визначення координат засобами супутникової
навігації для того, щоб обчислити дирекційний кут бази з похиб-
кою не більше 0-01 та довжину бази з похибкою не більше 1 м.
Для цього координати одного із звукоприймачів, наприклад
другого, приймають за істинні і визначають прирости координати
іншого (третього) звукоприймача відносно другого прокладанням
бусольного ходу (рис. 4.3). Зауважимо, що прирости координат
мають бути визначені без округлення до метрів, оскільки це
округлення може призвести до додаткової похибки у визначенні
дирекційного кута бази до 0-03. Значення приростів мають бути
визначені з округленням до 0,1 м. При прокладанні ходу не-
обхідно звертати увагу на точність центрування приладу над
точками ходу. Після отримання уточнених координат третього
звукоприймача вирішенням оберненої геодезичної задачі між
другим та третім звукоприймачами знаходять довжину акустич-
ної бази, дирекційний кут з другого на третій звукоприймач.

136
 ЗП-3(СНС)
(пл)
дир

ЗП-3(хід)

(обч)
дир

2
ЗП-2

Рис. 4.3. Контроль ТГПр акустичної бази ходом

Додаванням до цього дирекційного кута величини 15-00

отримують дирекційний кут директриси акустичної бази.
Осереднивши уточнені координати звукоприймачів, отри-
мують уточнені координати центра акустичної бази.

4.2. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних

станцій
4.2.1. Топогеодезична прив’язка позицій СНАР-10

Під час топогеодезичної прив’язки виробу 1РЛ232-1 СНАР-10

визначають:
- прямокутні координати х, у і абсолютну висоту H позиції
станції;
- дирекційний кут поздовжньої осі машини (αосі);
- дирекційні кути з позиції станції на 1-2 віддалених орієнтири.
Прямокутними координатами позиції вважаються координати
точки перетину осі обертання башти з горизонтальною площиною.
Положення осі обертання башти відображено червоними показ-
никами трикутної форми на бортах і кормовому листі машини.

137
 Топогеодезична прив’язка виробу за допомогою навігаційної
апаратури включає наступні операції (рис. 4.4):
- орієнтування (визначення дирекційного кута поздовжньої
осі машини) на початковій точці;
- визначення координат початкової точки;
- введення даних у навігаційну апаратуру;
- зняття з навігаційної апаратури значення дирекційного кута
поздовжньої осі машини та координат після прибуття на позицію
із занесенням до навігаційного журналу;
- проведення контрольного орієнтування на позиції (якщо
дозволяє обстановка);
- введення даних до радіолокаційної апаратури.
Для виробу 1РЛ232-1 можливі три способи початкового
орієнтування:
- орієнтування за допомогою гірокомпаса;
- орієнтування за віддаленим орієнтиром;
- орієнтування за допомогою бусолі.
Спосіб орієнтування виробу на початковій точці начальник
станції вибирає залежно від часу орієнтування та необхідної точності.
При цьому спосіб початкового орієнтування за допомогою
гірокомпаса є основним.

Напрям поздовжньої осі

машини руху на позиції
Хп, Уп

αосі
β
α
αосі
α

Хпт, Упт

Сектор розвідки
Траєкторія руху
αосі
Напрям радіолокаційної осі α
Напрям поздовжньої осі
машини руху на позиції

Рис. 4.4. Принцип роботи навігаційної апаратури

при топогеодезичній прив’язці РЛС СНАР-10

138
 Орієнтування за допомогою гірокомпаса згідно з технічною
документацією станції необхідно проводити у такій послідовності:
- шляхом розвороту на місці відгоризонтувати машину за
кульковим рівнем (місце механіка-водія) і встановити машину
носовою частиною на південь з точністю ±5-00;
- вимкнути двигун машини та решту апаратури (окрім
апаратури зв’язку та засобів оптичної розвідки);
- зняти захисні чохли з приладів комплекту гірокомпаса;
- встановити і закріпити гвинтами призму в напрямну установ-
лювального столика, попередньо розстопоривши гвинти кріп-
лення призми;
- встановити перемикач «РОБОТА-ВИМК-КОНТРОЛЬ» БПіУ
(блока перетворення інформації та управління) в положення
„КОНТРОЛЬ”, вольтметром перевірити величину напруги, яка
повинна бути в межах 23–29,7 В (при цьому світиться підсвітка
лімба, труби, «ЗААРРЕТ»);
- подати живлення комплекту шляхом переводу перемикача
«РОБОТА-ВИМК-КОНТРОЛЬ» БПіУ в положення «РОБОТА»
(при цьому засвічуються лампи І ФАЗА, ІІ ФАЗА, ІІІ ФАЗА);
- перевірити прив'язку гірокомпаса до контрольного елемента
(при цьому важіль механізму захоплення повинен знаходитись у
положенні «У»);
- виконати попереднє орієнтування стежного корпусу на
північ, для чого: звільнити стежний корпус поворотом важеля
редуктора механізму захоплення в положення «Г» до упору, далі
ввести на БПіУ перемикачами «ТИСЯЧІ ДУ», «СОТНІ ДУ» значення
кута попереднього розвороту та натиснути кнопку «ПУСК»
αпр + δф.ел або αпр + δф.ел – 60-00 (якщо αпр + δф.ел >360˚), (4.1)
де αпр – азимут поздовжньої осі виробу, визначений з точністю
±2-00 за шкалою «КУРС» курсопрокладача або іншим
способом орієнтування;
δф.ел – кут між повздовжньою віссю виробу та перпендику-
ляром до базової осі установлювального столика
гірокомпаса, визначений при роботі за електронним
каналом гірокомпаса (з формуляра);
- відгоризонтувати гірокомпас (горизонтування проводити в
період розгону гіровузла та при засвіченій лампі «ЗААРРЕТ»);
139
 - при появі транспаранту «АЗИМУТ» на цифровому табло
БПіУ зчитати значення Аг (істинний азимут перпендикуляра до
базової осі установлювального столика гірокомпаса);
- розрахувати значення істинного азимуту поздовжньої осі за
формулою
А=Аг – δф.ел + 60-00, (4.2)
- зааретування чутливого елемента відбувається автоматично
(при цьому гасне лампочка «РАЗАРРЕТ» і засвічується «ЗААРРЕТ»);
- розрахувати дирекційний кут повздовжньої осі виробу за
формулою
αосі=Ак + (±γ), (4.3)
де γ – зближення меридіанів у районі позиції станції.
У випадку виходу з ладу електричного каналу рекомендується
одночасне визначення азимуту візуальним каналом у такій
послідовності:
- після засвічення лампочки «РАЗАРРЕТ» зняти відліки точок
реверсії (N1, N2);
- розрахувати дирекційний кут поздовжньої осі машини за
формулою
αосі=А – δф.віз + δформ + 60-00, (4.4)
де δформ – формулярна поправка візуального каналу гірокомпаса;
δф.ел – кут між поздовжньою віссю виробу та перпенди-
куляром до базової осі установлювального столика
гірокомпаса, визначений при роботі за візуальним
каналом гірокомпаса (з формуляра);
N1 + N2 ± 60 - 00
А= , (4.5)
2
знак « + » при N1 + N2 < 60-00,
знак « – » при N1 + N2 > 60-00.
Для орієнтування виробу за віддаленим орієнтиром, необхідно
знати або розрахувати дирекційний кут точки стояння виробу на
орієнтир αосі з точністю 0-01.
В якості орієнтира обирають чітко виражений місцевий пред-
мет, що спостерігається візуально або на екрані блока ЛПД-7 на
відстані не ближче ніж 1000 м.

140
 За наявності оптичної видимості орієнтування проводиться з
допомогою оптичного приладу ТВ-240 наступним чином:
- шляхом розвороту на місці відгоризонтувати машину за
кульковим рівнем (місце механіка-водія);
- запустити перетворювач блока ЛПД-19, встановивши
перемикач «~110В – ОТКЛ» блока ЛПД-15Б у положення
«~110В»;
- підготувати оптичний прилад ТВ-240 до роботи;
- повертанням башти вручну, рукояткою блока ЛПД-33 суміс-
тити перехрестя сітки оптичного приладу ТВ-240 із орієнтиром;
- встановити відоме значення дирекційного кута орієнтирного
напрямку юстувальним вузлом блока ЛПД-70 за шкалою
«ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ) блока ЛПД-16;
- увімкнути підсвітку відміток «СУМІЩЕННЯ ОСЕЙ»
(СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);
- повертаючи башту, сумістити відмітки «СУМІЩЕННЯ
ОСЕЙ» (СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);
- за шкалами «ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ)
блока ЛПД-16 зняти значення дирекційного кута поздовжньої осі
машини αосі.
За відсутності оптичної видимості орієнтування здійснюється
за допомогою радіолокаційної апаратури, для чого необхідно:
- запустити радіолокаційну апаратуру;
- натиснути кнопку «±2 МАСШТАБ» блока ЛПД-7;
- на шкалах «ДАЛЬНІСТЬ» (ДАЛЬНОСТЬ) блока ЛПД-16
встановити значення дальності до орієнтира;
- активувати режим «БАШТА» (БАШНЯ);
- підняти відбивач антени встановленим порядком;
- нахилом відбивача антени ручками «РРУ ШТ» блока ЛПД-9
та «ВІДЕО» (ВИДЕО) блока ЛПД-7 досягти чіткої відмітки від
орієнтира на екрані;
- обертанням башти накласти центральну мітку дирекційного
кута на екрані блока ЛПД-7 на відмітку від орієнтира;
- за допомогою юстувального вузла блока ЛПД-70 за шкалою
«ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ) блока ЛПД-16
встановити значення кута αосі;
- увімкнути підсвітку відміток «СУМІЩЕННЯ ОСЕЙ»
(СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);

141
 - повертаючи башту, сумістити відмітки «СУМІЩЕННЯ
ОСЕЙ» (СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);
- за шкалами «ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ)
блока ЛПД-16 зняти значення дирекційного кута поздовжньої осі
машини αосі.
Орієнтування за допомогою бусолі є менш точним способом у
порівнянні з вищевказаними. Цей спосіб є аварійним і застосо-
вується при виході з ладу гірокомпаса.
Орієнтування проводиться в наступній послідовності:
- відгоризонтувати машину;
- увімкнути перетворювач блока ЛПД-19, встановивши
перемикач «~110В – ОТКЛ» блока ЛПД-15Б у положення ~110В;
- розгорнути бусоль на відстані 150 – 200 м від виробу;
- встановити на відстані 44 см зліва від бусолі віху;
- обертанням башти навести вертикальну лінію сітки
перископічного візира з центром віхи;
- за допомогою юстувального вузла блока ЛПД-70 за шкалою
«ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ) блока ЛПД-16
встановити значення дирекційного кута, визначеного бусоллю та
зміненого на 30-00;
- увімкнути підсвітку відміток «СУМІЩЕННЯ ОСЕЙ»
(СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);
- повертаючи башту, сумістити відмітки «СУМІЩЕННЯ
ОСЕЙ» (СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);
- за шкалами «ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ)
блока ЛПД-16 зняти значення дирекційного кута поздовжньої осі
машини αосі.
Для проведення прив’язки перед виїздом на позицію не-
обхідно визначити коефіцієнт коректури шляху і виставити виріб
на точку з відомими координатами таким чином, щоб вертикальна
вісь повороту башти збігалась з прямою, яка з’єднує навігаційні
знаки на бортах машини.
Точками з відомими координатами можуть бути контурні
точки та місцеві предмети, висвітлені на карті та чітко виражені
на місцевості. Крім того, в якості опорних точок можуть бути
опорні пункти геодезичної мережі, поблизу позиційного району.
Наступний порядок дій:
- визначити дирекційний кут поздовжньої осі машини,
використовуючи один із способів початкового орієнтування;

142
 - увімкнути гірокурсовказівник;
- підготувати курсопрокладач до роботи;
- ввести початкові координати і встановити дирекційний кут
поздовжньої осі машини у курсопрокладач перед початком руху,
при цьому рух машини розпочати не раніше ніж через 15 хвилин
після вмикання гірокурсовказівника.
Для підвищення точності прив’язки орієнтування за допо-
могою гірокомпаса слід проводити в укритті (складки місцевості,
рослинність, за схилами пагорбів, курганів тощо) на відстані
100 – 200 м від позиції.
Після прибуття на позицію необхідно:
- відгоризонтувати розворотом машини виріб;
- зі шкал «КООР. Х», «КООР. Y» та шкал «КУРС» курсо-
прокладача зняти значення координат точки стояння виробу та
дирекційний кут поздовжньої осі машини αосі та записати у
навігаційний журнал;
- увімкнути агрегат живлення;
- увімкнути радіолокаційну апаратуру;
- повертанням башти сумістити риски «СУМІЩЕННЯ ОСЕЙ»
(СОВМЕЩЕНИЕ ОСЕЙ);
- провести введення дирекційного кута поздовжньої машини у
радіолокаційну апаратуру шляхом виставлення на шкалах
«ДИРЕКЦІЙН. КУТ» (ДИРЕКЦИОН. УГОЛ) блока ЛПД-16 (за
допомогою юстувального вузла блока ЛПД-70) значення цього
кута;
- встановити значення координат точки стояння виробу x та y
блока ЛПД-43.
За результатами топогеодезичної прив’язки складають картку
топогеодезичної прив’язки (додаток 7).

4.2.2. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних

станцій контрбатарейної боротьби AN/TPQ-48, AN/TPQ-49

Під час топогеодезичної привʼязки радіолокаційної станції

AN/TPQ-48, AN/TPQ-49 визначають:
- номер зони (N), прямокутні координати (E, N) та абсолютну
висоту позиції станції (Н);
- азимути істинні (А) з позиції станції на 1-2 орієнтирних
напрямки в градусній мірі у форматі «000,0».

143
 Прямокутними координатами позиції вважаються координати
точки пересікання осі обертання циліндра станції з горизон-
тальною площиною у системі UTM. Залежно від вихідних топо-
геодезичних даних та умов обстановки топогеодезичну прив’язку
позиції станції здійснюють за допомогою засобів супутникової
навігації, за картою за допомогою приладів відносно контурних
точок карти або на геодезичній основі.
Дирекційні кути з позиції станції визначають в ході орієнту-
вання за допомогою ПАБ-2А вибраним способом залежно від
умов обстановки. Азимути істинні з позиції станції на орієнтирні
напрямки отримують шляхом переходу від дирекційних кутів за
формулою
А = α + ( ±γ ), (4.6)
де γ – зближення меридіанів у районі позиції станції.
За результатами топогеодезичної прив’язки складають картку
топогеодезичної прив’язки (додаток 8).
4.2.3. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних
станцій контрбатарейної боротьби AN/TPQ-49А
Під час топогеодезичної привʼязки радіолокаційної станції
AN/TPQ-49А визначають:
- номер зони (N), прямокутні координати (E, N) та абсолютну
висоту позиції станції;
- номер зони (N), прямокутні координати (E, N), абсолютну
висоту (Н) 1-2 віддалених орієнтирів та азимути істинні на них з
позиції станції в градусній мірі у форматі «000,0».
Прямокутними координатами позиції вважають координати
точки перетину осі обертання циліндра станції з горизонтальною
площиною у системі UTM; їх визначають штатним, вбудованим
до головного фіксувального елемента GPS-приймачем, вико-
ристовуючи глобальну навігаційну супутникову систему. У
випадку виходу з ладу або неможливості використання приймача
координати визначають за картою за допомогою приладів
відносно контурних точок або на геодезичній основі.
Азимути істинні на орієнтирні напрямки з позиції станції
визначають за допомогою штатного програмного комплексу
«Кропива». Оскільки програмне забезпечення станції Multi-Mode-
GUI дозволяє провести орієнтування не лише за відомим азимутом
144
істинним на орієнтирний напрямок (Boresight Angle), при про-
веденні топогеодезичної прив’язки радіолокаційної станції
AN/TPQ-49А визначають координати даних орієнтирів. Тобто,
маючи координати позиції станції та орієнтира, обравши спосіб
орієнтування станції за відомими координатами орієнтира
(Reference Coordinates), програмне забезпечення здатне само-
стійно визначити азимут істинний на орієнтирний напрямок.
За результатами топогеодезичної прив’язки складають картку
топогеодезичної прив’язки (додаток 8).

4.2.4. Топогеодезична прив’язка позицій радіолокаційних

станцій контрбатарейної боротьби AN/TPQ-36, AN/TPQ-37
Під час топогеодезичної прив’язки радіолокаційної станції
AN/TPQ-36, AN/TPQ-37 визначають:
- номер зони (N), прямокутні координати (E, N) та абсолютну
висоту (Н) місцеположення антенної групи;
- номер зони (N), прямокутні координати (E, N), абсолютну
висоту (Н) 1-2 віддалених орієнтирів та дирекційні кути на них з
позиції станції;
- дирекційний кут радіолокаційної осі антенної групи (αосі).
Прямокутними координатами позиції вважають координати
точки пересікання осі обертання антенного полотна станції з
горизонтальною площиною, їх визначають засобами супутникової
навігації. У випадку відсутності засобів супутникової навігації
координати визначають за картою за допомогою приладів
відносно контурних точок карти або на геодезичній основі.
Дирекційні кути з позиції станції визначають за допомогою
програмного комплексу «Кропива».
Дирекційний кут (AZIMUTH) радіолокаційної осі антенної
групи визначають одним із способів:
- гіроскопічним за допомогою бортової навігаційної системи
MAPS (MODULAR AZIMUTH POSITIONING SYSTEM);
- за відомим орієнтирним напрямком (за допомогою
оптичного приладу антенної групи).
Загальну будову навігаційної системи MAPS та розміщення її
основних блоків наведено на рис. 4.5.

145
Рис. 4.5. Антенна група з елементами бортової навігаційної системи
MAPS (вигляд зверху):
1 – блок визначення навігаційних параметрів; 2 – блок відображення;
3 – акумуляторна батарея; 4 – блок вимикачів;
5 – зарядний пристрій акумуляторної батареї

При визначенні дирекційного кута радіолокаційної осі антен-

ної групи гіроскопічним способом за допомогою бортової навіга-
ційної системи MAPS радіолокаційної станції контрбатарейної
боротьби AN/TPQ-36:
- встановити антенне полотно станції у відповідне положення
(підняти, розвернути у протилежну сторону та зафіксувати);
- провести горизонтування антенної групи;
- подати живлення до бортової навігаційної системи MAPS з
джерелом від генератора або акумуляторної батареї;
- приєднати та увімкнути блок відображення RDU (RADAR
DISPLAY UNIT) MAPS (рис. 4.6), затиснувши кнопку «ON»;
- обрати систему координат WGS-84 із запропонованого
списку кнопкою вибору «↕» та активувати, натиснувши «ENT»;
- ввести значення номера зони, значення EASTING в системі
UTM, використовуючи цифрову клавіатуру, та натиснути «ENT»;
- обрати півкулю (N – northern, S – southern hemisphere) натискан-
ням кнопки «±» та використовуючи цифрову клавіатуру, ввести
значення NORTHING у форматі 0 9 9 9 9 9 9 9 (восьмизначне
число, на початку 0 за замовчуванням), натиснути «ENT»;

146
 - вказати значення абсолютної висоти через «+» у випадку
розміщення висоти над рівнем моря у форматі 0 0 9 9 9 (п’яти-
значне число, на початку 00 за замовчуванням), натиснути «ENT»;
- дочекавшись висвітлення на екрані введених координат та їх
перевірки, натиснути комбінацію SHIFT+GPS+AZ;
- після завершення зворотного часового відліку 14:59 зняти
значення дирекційного кута у mils;
- вимкнути блок відображення RDU, натиснувши комбінацію
SHIFT+OFF+ENT;
- дочекавшись вимкнення блока відображення RDU, припи-
нити подачу живлення до бортової навігаційної системи MAPS.

Рис. 4.6. Блок відображення RDU (RADAR DISPLAY UNIT)

MAPS РЛС AN/TPQ-36 (37)
Визначення дирекційного кута радіолокаційної осі антенної
групи гіроскопічним способом за допомогою бортової навіга-
ційної системи MAPS радіолокаційної станції контрбатарейної
боротьби AN/TPQ-37:
- після підняття антенного полотна та встановлення його
відповідне положення (за позначками трикутної форми площини
обертання антени) провести горизонтування;
- подати живлення до бортової навігаційної системи MAPS з
джерелом від генератора або акумуляторної батареї;
- приєднати та увімкнути блок відображення RDU (RADAR
DISPLAY UNIT) MAPS, затиснувши кнопку «ON»;

147
 - обрати систему координат WGS-84 із запропонованого
списку кнопкою вибору «↕» та активувати, натиснувши «ENT»;
- ввести значення номера зони, значення EASTING у системі
UTM, використовуючи цифрову клавіатуру, та натиснути «ENT»;
- обрати півкулю (N – northern, S – southern hemisphere)
натисканням кнопки «±» та використовуючи цифрову клавіатуру,
ввести значення NORTHING у форматі 0 9 9 9 9 9 9 9 (восьми-
значне число, на початку 0 за замовчуванням), натиснути «ENT»;
- вказати значення абсолютної висоти через «+» у випадку
розміщення висоти над рівнем моря у форматі 0 0 9 9 9 (п’яти-
значне число, на початку 00 за замовчуванням), натиснути «ENT»;
- увійти в меню блока відображення RDU, використовуючи
комбінацію кнопок SHIFT+MENU;
- обирати, при якому положенні антени здійснюється визна-
чення дирекційного кута, використовуючи кнопку «↕» (STOW PD –
горизонтальне положення антенного полотна, ERECT PD –
наближене до вертикального), натиснути «ENT»;
- повторно увійти в меню та обрати положення MAINTENANCE,
натиснути «ENT»;
- на запит ввести пароль 159357 та підтвердити його, на-
тиснувши «ENT»;
- почергово натискати «ENT», до моменту відображення на
екрані раніше введених координат, при цьому враховується
систематична похибка визначення дирекційного кута;
- натиснути комбінацію SHIFT+GPS+AZ;
- продовжити алгоритм дій, описаний при роботі на AN/TPQ-36.
Визначення дирекційного кута радіолокаційної осі антенної
групи за відомим орієнтирним напрямком здійснюють у такій
послідовності:
- визначити за допомогою засобів супутникової навігації
номер зони, координати та висоту станції в системі UTM;
- обрати орієнтир на відстані не ближче ніж 300 м від станції
та визначити його номер зони і координати в системі UTM;
- навести оптичний прилад станції на орієнтир шляхом
обертання антенного полотна за допомогою рукоятки ручного
наведення у горизонтальній площині;
- шляхом вирішення оберненої геодезичної задачі, використо-
вуючи програмний комплекс «Кропива» або програмне забезпечення
станції, визначити значення дирекційного кута у mils з позиції
станції на орієнтир та відстань до орієнтира.
148
 За результатами топогеодезичної прив’язки складають картку
топогеодезичної прив’язки (додаток 9).

Питання для самоконтролю

1. Наведіть зміст топогеодезичної прив’язки акустичної бази

комплексу АЗК-7.
2. Чому, на Вашу думку, немає необхідності визначати висоту
акустичної бази під час топогеодезичної прив’язки на рівнинній
місцевості?
3. Чим обумовлена необхідність визначення висоти акустич-
них баз при веденні розвідки в умовах гірської місцевості?
4. У чому полягає принцип роботи системи автопідстрою-
вання курсової системи?
5. Чим відрізняється вмикання курсової системи у теплу і
холодну пори року?
6. Наведіть порядок визначення відходу курсової системи в русі.
7. Чим обумовлена необхідність контролю топогеодезичної
прив’язки акустичної бази при її розмічанні за допомогою засобів
супутникової навігації?
8. Зміст топогеодезичної прив’язки позицій радіолокаційних
станцій (СНАР-10, AN/TPQ-48, AN/TPQ-49(49А), AN/TPQ-36(37).
9. Принцип роботи навігаційної апаратури при топогеоде-
зичній прив’язці РЛС СНАР-10.
10. В якій системі визначаються координати радіолокаційних
станцій (AN/TPQ-48, AN/TPQ-49(49А), AN/TPQ-36(37)).
11. Способи визначення дирекційного кута радіолокаційної
осі антенної групи РЛС AN/TPQ-36(37).
12. Яка відмінність у способах визначення координат позиції
радіолокаційних станцій AN/TPQ-49 та AN/TPQ-49А?

149
 Розділ 5
ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА СТАРТОВИХ ПОЗИЦІЙ
РАКЕТНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
5.1. Топогеодезична прив’язка стартової позиції реактивної
артилерійської батареї
Топогеодезична прив’язка стартової позиції реактивної арти-
лерійської батареї РСЗВ «ВІЛЬХА» включає (рис. 5.1):
- визначення повних прямокутних координат (х, y), її абсолют-
ної висоти (Н), широти (В) точки пуску та зближення меридіанів (γ);
- визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямів, куто-
мірів основного та запасного напрямів для наведення і контролю
наведення пакета напрямних;
- переобчислення (за необхідності) координат точки пуску в
зону цілі.

Рис. 5.1. Топогеодезична прив’язка стартової позиції реабатр

У позиційному районі реабатр вибирають та готують не менше

двох стартових позицій. Стартова позиція призначена для підго-
товки і пуску реактивних снарядів, а за необхідності, проведення
заряджання БМ.
Стартова позиція повинна забезпечувати надійне виконання
бойових завдань, зручність управління, можливість швидкого її
зайняття та залишення, скрите розміщення техніки і особового
складу та найменшу уразливість від засобів вогневого ураження
противника.
150
 Вона включає: майданчики для пуску, місця розгортання пункту
управління та іншої техніки батареї, а також майданчики для
проведення заряджання БМ. Розміри стартової позиції складають
300 – 400 м по фронту та в глибину.
Пункт управління командира батареї розташовують, як правило,
зліва від бойових машин на відстані 50 – 80 м від них, у місці, яке
забезпечує командиру батареї зручне управління підготовкою та
завданням ракетних ударів.
Безпосередньо на стартовій позиції або поблизу неї виби-
рають та готують майданчики для заряджання БМ, розмірами 20
на 30 м, з ухилом не більше 3° у будь-якому напрямку.
Топоприв’язники та інша техніка батареї розташовується у
місцях, які забезпечують зручність роботи, скритність і безпеч-
ність під час проведення пусків.
Схема розміщення на стартовій позиції техніки та приладів
реабатр наведена у додатку 10.
Точки пуску на стартовій позиції реабатр вибирають на від-
стані 100 – 120 м одна від одної. Майданчик для пуску повинен
бути рівним, за можливості з твердим ґрунтом, безпечний у
пожежному відношенні, з ухилом не більше 3° у будь-якому
напрямку та мати розміри не менше ніж 10 на 15 м.
Безпосередньо перед БМ не повинно бути високих дерев,
будівель, ліній електропередач та інших перешкод, які впливають
на безпеку пуску.
Схема розташування БМ та приладів наведення на стартовій
позиції реабатр наведена у додатку 11.
Місце для встановлення бусолі начальника обслуги вибирають
зліва від БМ на відстані 40 – 50 м так, щоб з нього було забезпе-
чено взаємну видимість панорами БМ, бусолі командира батареї
(за можливості бусолі інших начальників обслуг) або заступника
командира батареї, та вказаних орієнтирів.
Бусоль командира батареї розташовують поблизу пункту
управління на відстані 50 – 80 м зліва від БМ, у місці, яке
забезпечує можливість здійснення контролю наведення бойових
машин на ціль.
Основну та запасну точки наведення, як правило, вибирають
зліва від точки пуску на відстані, не менше 800 м.
Робота взводу управління щодо вибору, підготовки та топо-
геодезичної прив’язки стартових позицій здійснюється під

151
керівництвом командира реабатр, його заступника або командира
взводу управління.
Якщо стартові позиції прив’язували інші підрозділи, то завдан-
ням взводу управління буде контроль точності топогеодезичної
прив’язки.
Топогеодезична прив’язка стартової позиції завершується
оформленням картки топогеодезичної прив’язки (додаток 12).
Картка топогеодезичної прив’язки вручається командиру батареї,
корінець картки залишається у командира взводу управління
(командира топогеодезичного відділення).
Усі журнали з записами польових вимірів, бланки обчислень
та картки топогеодезичної прив’язки стартових позицій є
звітними документами, ведуться лише чорнилами та зберігаються
до зміни позиційного району бригади (дивізіону).
У ході робіт щодо вибору та топогеодезичної прив’язки
стартової позиції здійснюється її розбивання та закріплення на
місцевості точок для встановлення приладів наведення.
Координати точки пуску визначають:
- за допомогою навігаційної апаратури АНЗ-624;
- за картою за допомогою топоприв’язника або приладів від
контурних точок карти. При цьому довжина маршруту руху
топоприв’язника від вихідної точки до стартової позиції не
повинна перевищувати 5 км;
- на геодезичній основі.
Абсолютна висота стартової позиції визначається на
рівнинній та горбистій місцевості за допомогою радіонавігаційної
апаратури або за допомогою карти, а в гірській місцевості – за
допомогою приладів (розрахунком за кутом місця) відносно
пунктів геодезичної мережі або контурних точок місцевості,
висоти яких визначені надійно.
Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначають наступ-
ними способами:
- за допомогою апаратури навігаційного забезпечення АНЗ-624
(самоприв’язка);
- гіроскопічним;
- астрономічним;
- геодезичним;
- передаванням дирекційного кута кутовим ходом;
- за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв’язника;
- одночасним відмічанням на небесне світило.
152
 Кутоміри на точки наведення розраховують за допомогою
формули
Кутон = αон – αтн + (±30-00),
де αон – дирекційний кут основного напряму пусків;
αтн – дирекційний кут з точки пуску на точку наведення.
Якщо дирекційний кут основного напрямку пусків менше
дирекційного кута на точку наведення, то до αон додають 60-00.
Визначення координат стартової позиції та дирекційних кутів
орієнтирних напрямів здійснюють, як правило, двома незалеж-
ними способами. Допускається повторне проведення вимірів
одним і тим же приладом (топоприв’язником).
Якщо значення координат (дирекційних кутів), які визначені
двома способами, не перевищують допустимих розходжень (80 м
по координатах х, у та 0-03 по дирекційних кутах), то виводять їх
середнє значення за загальними правилами.
Під час здійснення маршу (переміщення) реабатр навігаційна
апаратура топоприв’язників (БМ) повинна бути увімкненою. Точ-
ність визначення координат при цьому контролюють та уточнюють
на контурних точках маршруту через кожні 3 – 8 км. Уточнення
дирекційного кута поздовжньої осі машини здійснюють, як
правило, через 1 год. руху.
Командир взводу після прибуття у визначений район уточнює
завдання командирам топогеодезичних відділень, при цьому вказує:
- дані про противника та свої війська;
- райони мінних полів та забруднені ділянки місцевості (за
наявності даних);
- черговість прив’язки стартових позицій, час початку та
закінчення робіт на кожній позиції;
- основний напрямок пусків;
- способи визначення координат точок пуску та дирекційних
кутів орієнтирних напрямів;
- початкові та кінцеві контурні точки і маршрути руху
топоприв’язників;
- в яку зону переобчислити координати стартових позицій (за
необхідності);
- спосіб контролю топогеодезичної прив’язки для кожної
стартової позиції.

153
 Командир реабатр (командир взводу управління) особисто
вибирає точки пуску, місця для розгортання пункту управління та
іншої техніки батареї, визначає основу та запасну точки наве-
дення, місця для встановлення приладів наведення та організовує
роботи з топогеодезичної прив’язки стартової позиції.
Командир взводу управління зобов’язаний контролювати
правильність виконання польових вимірів та розрахунків,
оформлення карток топогеодезичної прив’язки, слідкувати за
тим, щоб топогеодезичні роботи виконувались у встановлений
нормативами час.
Робота топогеодезичного відділення щодо прив’язки позиції
здійснюється у наступній послідовності:
- над точкою пуску, яка вибрана для 1-ї БМ, старший топо-
геодезист-оператор встановлює та орієнтує бусоль, визначає
дирекційний кут та провішує основний напрям пусків;
- відносно основного напряму пусків розбивають фронт
батареї та закріплюють точки пуску решти бойових машин;
- позаду фронту батареї, лівіше від основного напряму пусків,
на відстані 50 – 80 м вибирають та позначають точку розташу-
вання приладу командира батареї, таким чином, щоб з неї, за
можливості, було видно точки пуску всіх бойових машин;
- на відстані не менше 800 м від стартової позиції вибирають
основну та запасну точки наведення;
- зліва від точок пуску на відстані 40 – 50 м вибирають місця
для встановлення бусолей начальників обслуг так, щоб з них було
видно основну та запасну точки наведення та бусоль командира
батареї;
- на вибрану точку для встановлення приладу командира
батареї встановлюють гірокомпас та визначають дирекційні кути
на основну і запасну точки наведення;
- за допомогою бусолей командира батареї орієнтують бусолі
начальників обслуг та визначають кутоміри на основну і запасну
точки наведення (Куттносн, Кутзтносн) кожної БМ для основного
напряму пусків.
При приведенні в готовність № 3 у реактивній артилерійській
батареї після розгортання у бойовий порядок здійснюють
позиціонування кожної БМ за допомогою АНЗ-624, а розстановку
приладів наведення – за необхідності.

154
 У разі несправності АНЗ-624 на непідготовленій стартовій
позиції у повному обсязі виконують топогеодезичну прив’язку
стартової позиції.
При підтриманні готовності № 3 у батареї організовують
періодичне позиціонування АНЗ-624 та нарощування топо-
геодезичної прив’язки стартової позиції.
Функціональний контроль АНЗ-624 у повному обсязі
проводять під час технічного обслуговування апаратури системи
управління пуском АСУП-624, який передбачає:
- перевірку налаштувань блоків відображення та контролю
(БВК) № 1 (встановлений у додатковій кабіні на місці оператора)
та БВК № 2 (встановлений у кабіні шасі на місці начальника
обслуги);
- перевірку працездатності блока індикації (БІ), БВК № 1 та
БВК № 2;
- очищення пам’яті вбудованого приймача GNSS;
- заряджання акумуляторного блока зі складу приймача
навігаційного.
Окрім цього, перевірку АНЗ-624 проводять перед здійснен-
ням маршу БМ, яка передбачає:
- перевірку установок та налаштувань БВК № 1 та БВК № 2;
- перевірку функціонування навігаційного приймача у кабіні
водія.
Перевірку налаштувань БВК № 1, БВК № 2 проводять згідно з
табл. 5.1, для чого необхідно:
1) увімкнути контактор «МАСА» у кабіні водія;
2) перевести тумблер «ЖИВЛЕННЯ» на блоці управління та
інтерфейсів для БВК № 1 та на блоці підключення для БВК № 2 у
положення «I». Впевнитись у світінні індикатора «ЖИВЛЕННЯ»;
3) натиснути на кнопку « », яка розміщена на верхній панелі
БВК № 1 і БВК № 2.
Примітка. Після увімкнення живлення проводиться автоматичне
тестування БВК із відображенням результатів автоматичної діагностики.
Після закінчення тестування на дисплеї БВК автоматично відкривається
сторінка «Головне меню»;
4) після завантаження «Головного меню» перейти в розділ
«Сервіс» (рис. 5.2);

155
 1 2

Рис. 5.2. Основні розділи і налаштування меню БВК:

1 – «Головне меню»; 2 – меню розділу «Сервіс»

5) перейти в меню «НАЛАШТУВАННЯ».

Примітка. Для підтвердження збереження налаштувань слід на-
тиснути віртуальну кнопку « » формулярів БВК.
Таблиця 5.1
Перевірка налаштувань БВК № 1, БВК № 2
Формуляр Налаштування
СНС Для БВК: ПРИЙМАЧ СОМ1;
GPS+ГЛОНАСС;
Маска: 05°;
СКВ: 100 м
Поля даних Напрямок руху: Геоїд
дирекційний кут
Система координат: Гаусс
Кутові вимірювання: поділки кутоміра
Формат дати: дд/мм/рр
Формат часу: гг:хх:сс
Поправка до UTC: +03:00 (літній час)
+02:00 (зимовий час)
Параметри КАРТА: обирається користувачем
МОВА: обирається користувачем
ОДИНИЦІ: km/kh/m
РАДІУС МТ: 100
Інтерфейс Режим роботи для БВК № 1: НАПРЯМОК
Режим роботи для БВК № 2: НАВІГАЦІЯ
Для проведення перевірки функціонування приймача навіга-
ційного необхідно натиснути та утримувати протягом часу 3 – 5 с
кнопку « » на передній панелі. Після ввімкнення живлення

156
проводиться автоматичне тестування, після завершення якого на
дисплеї приймача навігаційного виводиться формуляр «Меню».
Перевірку працездатності БІ, БВК № 1 та БВК № 2 про-
водять при переведенні пакета напрямних у бойове положення.
Для цього:
- відкинути передню кришку БІ та увімкнути БІ, для чого
натиснути і утримувати протягом часу 3 – 5 с кнопку « ».
Впевнитись у завантаженні головної сторінки БІ (рис. 5.3);

Рис. 5.3. Головна сторінка БІ

- на БВК перейти у формуляр «Наведення» («Головне меню»

→ «Наведення») (рис. 5.4) та проконтролювати:

Рис. 5.4. Формуляр «Наведення» БВК

- наявність смужки зеленого кольору під значком , що

свідчить про наявність рішення СНС за координатами X, Y та Hg
(висотою місця розташування БМ) на стартовій позиції;
157
 - наявність підсвічування жовтим кольором інформаційного
поля «Кут ВН» та «Кут ГН». У випадку підсвічування вказаних
полів зеленим кольором необхідно натиснути у верхньому лівому
кутку дисплею на зображення « », у меню, що випадає, форм
(рис. 5.5) подвійним натисканням вибрати меню «Датчики» та
виконати переключення з «Датчики GNSS» на «Датчики», для
чого натиснути відповідну віртуальну кнопку (рис. 5.6);

Рис. 5.5. Виклик «Меню форм» Рис. 5.6. Меню «Датчики»

- впевнитись у виведенні числового значення азимуту в ниж-
ній частині дисплею інформаційного поля α (у випадку відобра-
ження азимута в дирекційних кутах) або поля А (у випадку
відображення істинного азимута);
- проконтролювати значення інформаційних полів «P»
(показання нахилу шасі) та «R» (показання значення крену шасі)
Розміщена на стартовій позиції БМ не повинна мати нахилів
більше 3° у всіх напрямках;
- проконтролювати в розділі «Визначення основного
напряму» поле «Стан» (рис. 5.7).
Значення цифрового коду в полі «Стан» наведене у табл. 5.2.

Рис. 5.7. Розділ «Визначення основного напрямку»

158
 Таблиця 5.2
Значення коду в полі «Стан»
Цифра в розрядах цифрового коду Значення
Тис. Сот. Дес. Од.
0 Кутомір не запустився за двома каналами або
збій в роботі кутоміра
1 Кутомір в робочому стані
2 Кутомір працює тільки по другому каналу
0 Відсутнє рішення кутомірної задачі
1 Наявне рішення кутомірної задачі
2 Наявне рішення кутомірної задачі тільки за
другим каналом
0 Значення азимуту поля α (А) недостовірне
1 Значення азимуту поля α (А) достовірне
0 Відсутні (не надходять) дані від датчика
вертикального наведення
1 Дані від датчика вертикального наведення надходять
Примітка. По каналу 1 (довга база кутоміра) отримують точні вимірювання
азимуту, а по каналу 2 (коротка база кутоміра) – грубі.

У випадку, якщо в розряді тисячі виводиться значення «0» більше

10 с з моменту спостереження за інформаційним полем «Стан»,
необхідно провести перезавантаження кутоміра АНЗ, для чого
перезавантажити БВК шляхом його вимикання та повторного
вмикання, витримавши паузу між операціями 10 с, або зайти у фор-
муляр «Кутомір» («Головне меню» → «Сервіс» → «Калібровки»)
та почергово натиснути віртуальні кнопки «Рестарт #1m»,
«Рестарт #1», «Рестарт #2m», «Рестарт #2» та дочекатися
навігаційного рішення за координатами (рис. 5.8).

Рис. 5.8. Формуляр «Кутомір»

Примітки:
1. При переході у формуляр «Калібрування» необхідно ввести код
«2333».

159
 2. У вікнах «Ант1», «Ант2», «Ант3» виводяться координати місця
положення відповідних приймачів GNSS.
3. Впевнитись в тому, що одночасно встановлене значення флагів
«F1» у вікнах «Канал1» та «Канал2» відрізняється від значення «2». В
іншому випадку повторити рестарт шляхом натискання на відповідні
віртуальні кнопки.

У випадку, якщо після трьох проведених рестартів не вдається

встановити значення, відмінне від «2» хоча б одного з флагів,
необхідно перезавантажити БВК шляхом його вимикання та
повторного вмикання, витримавши паузу між операціями 10 с.
За наявності рішення кутомірної задачі в розділі «Визначення
основного напряму» натиснути на віртуальну кнопку «Старт» для
визначення основного напряму пуску. Після натискання вір-
туальної кнопки «Старт» в інформаційному полі «Кіл. вимір.»
розпочнеться відлік кількості проведених вимірювань кута
горизонтального напряму. Після досягнення значення більше 100
значення інформаційного поля «азимут» почне підсвічуватись
жовтим кольором, що відповідає визначенню основного напряму
з достовірністю не більше 95% та дозволяє провести фіксацію
основного напряму пуску.
При досягненні значення кількості вимірювань більше 300
значення інформаційного поля «азимут» почне підсвічуватись
зеленим кольором, що відповідає визначенню основного напрямку з
достовірністю більше 95% та є необхідною та достатньою
умовою для фіксації основного напряму пуску (рис. 5.9);

Рис. 5.9. Розділ «Визначення основного напрямку»

Зафіксувати основний напрям пуску, для чого натиснути

віртуальну кнопку «Наведення» та спостерігати зміну напису
віртуальної кнопки «Стоп» на «Пауза», запис числового значення
поля азимут в інформаційному полі αон розділу «Дані стартової

160
позиції» та появу вікна із запитом щодо продовження або зупинки
накопичення даних для статистичного визначення αон (рис. 5.10);

Рис. 5.10. Вікно запиту продовження або зупинки накопичення даних

Очищення пам’яті вбудованого приймача GNSS БВК № 1 та
БВК № 2 проводять (при перервах у роботі більше 30 діб та при
переміщеннях у неробочому стані на відстань понад 500 км) у
формулярі «Тести» («Головне меню» → «Сервіс» → «Тест» →
«Приймач ГНСС»).
5.2. Топогеодезична прив’язка стартової позиції стартової
батареї
Топогеодезична прив’язка стартової позиції пускової уста-
новки тактичних ракет (рис. 5.11) включає визначення:
- повних прямокутних координат (х, у) точки пуску;
- абсолютної висоти (H);
- істинного азимута вихідного напряму з точки пуску на віхи;
- азимутів орієнтирних напрямів для орієнтування приладу
наведення при проведенні переприцілювання з перезаїздом
пункту управління (ПУ).

Рис. 5.11. Зміст топогеодезичної прив’язки стартової позиції

стартової батареї

161
 За результатами топогеодезичної прив’язки на кожну стартову
позицію складають картку топогеодезичної прив’язки (додаток 13),
яку передають командиру стартової батареї після прибуття батареї в
позиційний район. Стартова позиція вважається прив’язаною
тільки після оформлення картки топогеодезичної прив’язки.
Роботи з топогеодезичної прив'язки стартової позиції про-
водять наступним чином.
На вибраному для стартової позиції майданчику фіксують
точку пуску. За відомим азимутом основного напряму пуску АОНП
визначають азимут вихідного напряму АВих:

АВих = АОНП – 90° (при АОНП > 90°);

АВих = АОНП + 270° (при АОНП ≤ 90°).

Вихідний напрям провішують і фіксують двома кілками

(перший на відстані 8 ±0,1 м, другий – на відстані 16 ± 0,1 м),
розміщеними з однієї сторони від точки пуску і у створі з нею.
На відстані 1420 мм ± 5 мм ліворуч від площини, яка проходить
через точку пуску в основному напрямі, і на відстані 600 мм ± 5 мм
праворуч від вихідного напряму фіксують точку для встанов-
лення вішки.
Основний напрям пусків фіксують віхою заїзду, яку встанов-
люють на відстані 185 см від точки пуску.
Віха заїзду і вішка – це загострені кілки діаметром 15 – 20 мм
і довжиною 2,5 м.
Точку пуску фіксують кілком довжиною 0,8 м і діаметром
30 – 35 мм. Кілок забивають в землю на глибину не менше 0,4-0,5 м
та окопують канавкою у вигляді прямокутника розміром 0,5×1 м,
причому напрям більшої сторони повинен збігатись з основним
напрямом пуску. Дві точки для встановлення електровіх фіксують
кілками довжиною 0,5 м і діаметром 30 – 35 мм.
Кілки забивають у ґрунт на всю довжину і окопують
канавкою у формі кола діаметром 1 м. Для центрування приладів
у торець кожного кілка забивають цвях зі шляпкою діаметром не
більше 3 мм.
Схема підготовленої стартової позиції наведена на рис. 5.12.

162
 Рис. 5.12. Схема підготовленої стартової позиції стартової батареї
Початкове орієнтування пускової установки у ході підготовки
наземної навігаційної апаратури до роботи можна здійснювати:
а) за допомогою візира орієнтування за відомим дирекційним
кутом орієнтирного напряму; пускова установка у цьому випадку
повинна бути встановлена на початковій точці таким чином, щоб
забезпечувалася можливість візування на орієнтирну точку, а
проєкція візира на поверхню землі знаходилася від початкової
точки на відстані не більше 0,001 відстані від орієнтира. Кут
нахилу пускової установки не повинен перевищувати 8°;
б) за допомогою гірокомпаса системи прицілювання;
в) за допомогою бусолі.
Працює на наземній навігаційній апаратурі під час руху
начальник обслуги пускової установки. З прибуттям у район
стартової позиції начальник обслуги заводить пускову установку
на точку пуску за вказаним кутом напряму пуску за шкалою
КУРС курсопрокладача, віддаючи вказівки механіку-водію про
напрям руху, або вказує величину кута заїзду механіку-водію,
який здійснює заїзд за курсовказівником.
Питання для самоконтролю
1. Топогеодезична прив’язка стартової позиції реактивної батареї.
2. Топогеодезична прив’язка стартової позиції стартової батареї.
3. Які існують способи початкового орієнтування пускової
установки тактичних ракет?
4. Скільки стартових позицій готують у позиційному районі
реабатр?
5. Які вимоги висувають до стартової позиції реабатр?
6. Зміст і періодичність проведення функціонального контролю
АНЗ-624.
163
 Список літератури

1. Артилерійська звукова розвідка: Підручник / О. Красюк,

Р. Сергієнко, С. Соколовський «та ін.». – Львів: НАСВ, 2020. – 346 с.
2. БП 3-(07).03. Бойовий статут артилерії Сухопутних військ.
Ч. II: Дивізіон, батарея, взвод, гармата. – Київ: РВЦ ЗСУ, 2020. –
190 с.
3. БП 7-07(11).01. Курс підготовки артилерії Збройних сил
України. Бригада, дивізіон, батарея, взвод, гармата. – Київ: РВЦ
ЗСУ, 2020. – 226 с.
4. БП 3-07(11).56(57).01. Бойовий статут сухопутних військ.
Артилерія Збройних Сил України. Частина ІІ (дивізіон, батарея,
взвод, гармата). – Київ: РВЦ ЗСУ, 2021. – 64 с.
5. Біла книга АТО на Сході України (2014–2016). Науково-
публіцистичне видання. НУОУ, 2017. – 162 с.
6. ВКДП 3-(06,07,30)03.01. Тимчасове керівництво з бойової
роботи топогеодезичних підрозділів ракетних військ і артилерії
Збройних Сил України. – Київ: РВЦ ЗСУ, 2019 р. – 132 с.
7. ВКДП 3-(06,07,76)03.01. Тимчасове керівництво з бойової
роботи підрозділів звукової розвідки ракетних військ і артилерії
Збройних Сил України. – Київ: РВЦ ЗСУ, 2019 р. – 132 с.
8. ВКДП 3-(06,07,77)03.01. Тимчасове керівництво з бойової
роботи підрозділів оптичної та оптико-електронної розвідки
ракетних військ і артилерії Збройних Сил України. – Київ: РВЦ
ЗСУ, 2019 р. – 96 с.
9. ВКДП 3-(06,07,76)03.01. Тимчасове керівництво з бойової
роботи підрозділів радіолокаційної розвідки ракетних військ і
артилерії Збройних Сил України. – Київ: РВЦ ЗСУ, 2021 р. – 62 с.
10. ВКДП 7-(01-05, 07).03(56-58).01. Настанова зі стрільби і
управління вогнем наземної артилерії (дивізіон, батарея, взвод,
гармата). – Київ: РВЦ ЗСУ, 2021. – 254 с.
11. Військова топографія: підручник / Т.М. Гребенюк,
В.Д. Макаревич, І.С. Тревого, В.М. Корольов, В.М. Глотов,
О.П. Полець, В.Ю. Жидков / за редакцією проф. П.П. Ткачука і
І.С. Тревого. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. –
416 с.
12. Довідник офіцера артилерійського підрозділу: навчальний
посібник / М.М. Ляпа, А.І. Приходько «та ін.». – Суми: СумДУ,
2013. – 588 с.

164
 13. Закон України № 353-XIV вiд 1998-12-23 (зі змінами)
«Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність».
14. Застосування комплекту 1Г15У в інтересах розвідувальних
вогневих підрозділів артилерії: навчальний посібник / А.М. Криво-
шеєв, А.І. Приходько, О.П. Мєшков. – Суми: Видавництво ФОП
Наталуха А.С., 2014. – 52 с.
15. Новітні засоби артилерійської розвідки. Навчальний
посібник / П.П. Ткачук, О.П. Красюк, С.М. Соколовський,
О.А. Дідіченко «та ін.». – Львів: НАСВ, 2017. – 170 с.
16. Основи бойового застосування артилерії: Підручник /
П.Є. Трофименко, Ю.І. Пушкарьов, В.О. Колесніков. – Суми:
СумДУ, 2017. – 499 с.
17. Основи всебічного забезпечення артилерійських під-
розділів: підручник / П.Є. Трофименко, Ю.І. Пушкарьов. – Суми:
Видавництво СумДУ, 2019. – 552 с.
18. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада
2017 р. № 836 «Про затвердження Порядку охорони геодезичних
пунктів».
19. Топогеодезичне забезпечення ракетних військ і артилерії:
навчальний посібник. – Київ: Національна академія оборони
України, 2002.
20. Топогеодезична підготовка: Підручник / П.П. Ткачук,
С.Г. Власенко, Г.В. Лунькова «та ін.». – Львів: АСВ, 2015. –
512 с.
21. Топогеодезична прив’язка елементів бойового порядку
артилерії: навч. посіб. / П.Є. Трофименко, А.І. Приходько,
А.М. Кривошеєв, О.П. Мєшков; за заг. ред. П.Є. Трофименка. –
Суми: СумДУ, 2020. – 463 с.
22. Operator’s manual for radar set AN/TPQ-48(49) / Інструкція
з експлуатації/ NSN 5840-01-390-0529 (EIC: GGY). TM 11-5840-
380-10, 2009. – 872 р.
23. Operator’s manual for radar set AN/TPQ-49А Foreign
Military Sales / Інструкція з експлуатації/ NSN 5480-01-674-
698629. TM 11652DFMS-24/1, 2022. – 340 р.

165
 Додатки
Додаток 1
КАРТКА
топогеодезичної прив’язки КСП 3-ї батареї (варіант)
карта М-35-73-В, видання 2017 р.

КСП 3-ї батр

х=65452
у=45594
H=225

Ор.1 – окреме
дерево
α = 40-72 Ор.3 (нічний) –
віха
α = 36-51
α = 49-56

Ор.2 – труба
КТ α = 24-82
х=65334 170,5
у=45821

Координати КСП визначались за картою 1:50 000

полярним способом від контурної точки пункт ДГМ з
висотою 170,5 (6545).
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначались з
використанням магнітної стрілки бусолі (№ 4538);
ΔАm = –0-49.

Командир взводу управління

лейтенант М. Ярошенко
14.11.2022 р.

166
 Додаток 2

КАРТКА
топогеодезичної прив’язки СП 1-ї батареї (варіант)
карта М-34-75-Б, видання 2020 р.

Координати СП визначались за картою 1: 50 000

полярним способом від контурної точки – тригопункт
(5324).
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначались з
використанням магнітної стрілки бусолі (№ 5367);
Δ Am = -1-17.

Командир взводу управління

лейтенант М. Ярошенко
30.11.2022 р.

167
 Додаток 3

КАРТКА
топогеодезичної прив’язки СП 1-ї батареї (варіант)
карта М-34-75-Б, видання 2020 р.

Координати СП визначались за картою 1: 50 000

полярним способом від контурної точки 1 – труба
(7125).
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначались з
використанням магнітної стрілки бусолі (№ 4762);
Δ Am = -0-49.

Командир взводу управління

лейтенант М. Ярошенко
25.11.2022 р.

168
 Додаток 4
Абрис вогневої позиції (варіант)
АБРИС ВП 3 батр «Галявина»
Х=66123 У=45185 H=172 Дmin=1800, Гукр=7, ОН=2-00
169

Координати ВП визначалися: за допомогою навігаційної

апаратури СН-3003МН. Контроль здійснено за картою за
допомогою приладів ходом у дві сторони від КТ – труба (6544)
 Продовження додатка 4
Результати роботи

Найм.
Орієнтирні напрями Результати вимірювань Напрям Заряд Додати Кути укр.
приціл
7-40 57-32 7-40 57-32 Гармата П 106 4
Пра-
αвор1 αбор2 αвор1 αбор2 6-та 5-та 4-та 3-тя 2-га 1-ша воруч 2 124 22 +102
1050
Кутоміри: по основній ТН 46-83 47-08 47-41 47-66 47-93 48-24 4 156 54
по запасній ТН 15-33 15-73 16-00 16-34 16-59 16-87 П 85 1
Прямо
по нічній ТН 500 2 97 13 +84

Уступи відн. основної, м +45 +30 +15 - -15 -35 4 115 31

Інтервали відн. основної, м П 100 П 85 П 50 - Л 50 Л 80 П 74 6

Ліворуч
170

Перевищення відн. основної, м -4 -2 -1 - +2 +2 800 2 97 29 +68

Фронт батареї, м 180 4 138 70

Додаткові дані
Гармати ОТН
1 - Х=_____ У=_____ ______
2 - Х=_____ У=_____ ______
3 - Х=66123 У=45185 22-54
4 - Х=_____ У=_____ ______
5 - Х=_____ У=_____ ______
6 - Х=_____ У=_____ _____

105
 Додаток 5

КАРТКА
топогеодезичної прив’язки ВП 3-ї батареї (варіант)
карта масштабу М-34-67-В, видання 2018 р.

Координати ВП визначалися за картою 1:50 000 від

КТ 1: тригопункт (6544) бусольним ходом у дві сторони.
Контроль топогеодезичної прив’язки здійснювався
полярним способом від КТ 2: труба (6645).
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначалися з
використанням магнітної стрілки ПАБ-2А (№ 3455);
Am = – 1–15.

Командир взводу управління

лейтенант М. Ярошенко
30.11.2022 р.

171
 Додаток 6

КАРТКА
топогеодезичної прив’язки акустичної бази БП-2 (варіант)
карта масштабу М-34-72-В, видання 2015 р.

Координати точки розмічання акустичної бази визначені за картою

за допомогою навігаційної апаратури машини базного пункту (без
заїзду на точку), довжина маршруту 3,5 км.
Дирекційний кут директриси акустичної бази визначений
астрономічним способом за допомогою ПАБ-2АМ № 12БС45.
Довжини плечей акустичної бази визначені мірною рулеткою РК-50.
Контроль визначення координат здійснено за картою за допомогою
приладів полярним способом від КТ Міст (5377).
Контроль визначення дирекційного кута директриси акустичної
бази здійснено гіроскопічним способом за допомогою гірокомпаса
1Г17 № РК120045.

Начальник обслуги базного пункту № 2

сержант О. Конопланка
12.09.2020 р.

172
 Додаток 7

КАРТКА
топогеодезичної прив’язки позиції СНАР-10
карта М-34-72-А, видання 2020 р.

Ор.1 – маяк
α = 49-72 αосі = 41-80

КТ: відм.349,5
х=12720
у=88151

х = 14584
у = 84980
Н = 328 м

Ор.2 – ялина
α = 35-94

Координати позиції визначались за картою 1:50 000 за допомогою

навігаційної апаратури від контурної точки – пункт ДГМ з відм.
349,5 (6545).
Дирекційні кути орієнтирних напрямів визначались за допомогою
магнітної стрілки бусолі (№ 4538), ΔАm = –0-49.
Контроль топогеодезичної прив’язки здійснено за допомогою
засобів супутникової навігації.

Начальник станції
сержант О. Зелений
12.21 22.02. 2022 р.

173
 Додаток 8
КАРТКА
топогеодезичної прив’язки позиції AN/TPQ-36 (37)
карта М-34-72-А, видання 2020 р.

Ор.1 – окреме дерево

α = 4972
αосі = 1599
34N 715932E
5514435N
Н = 321

35N 284420E
5513799N
Ор.2 – труба Н = 339
α = 4028

34N 716029E
5513073N
Н=339

КТ
α = 26-18
х = 14584
у = 84980 349,5

Координати позиції визначались за картою 1:50 000 полярним

способом від контурної точки – пункт ДГМ з відм. 349,5 (6545).
Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначались з
використанням магнітної стрілки бусолі (№ 4538), ΔАm = –0-49.
Контроль топогеодезичної прив’язки здійснено за допомогою
засобів супутникової навігації.
Начальник станції
лейтенант В. Чорнобривий
12.21 22.02. 2022 р.
Примітки:
1. Координати контурної точки вказано в системі УСК-2000, оскільки вони
визначались за топографічною картою.
2. Визначені координати позиції станції, орієнтирів конвертують у систему
UTM.
3. Дирекційні кути орієнтирних напрямків та αосі антенної групи вказують у
mils.

174
 Додаток 9
КАРТКА
топогеодезичної прив’язки позиції AN/TPQ-48 (49, 49А)
карта М-34-72-А, видання 2020 р.

Ор.1 – окреме дерево

А = 320,7˚
35N 284420E
35N 715932E 5513799N
5514435N Н = 339
Н = 321

Ор.2 – опора ЛЕП

А = 221,3˚

35N 716029E α=26-18

5513073N
Н = 339
КТ
х = 14584
у = 84980 349,5

Координати позиції визначались за картою 1:50 000 полярним

способом від контурної точки – пункт ДГМ з відм. 349,5 (6545).
Дирекційні кути орієнтирних напрямків визначались з
використанням магнітної стрілки бусолі (№ 4538), ΔАm = -0-49.
Контроль ТГП здійснено за допомогою засобів супутникової
навігації.
Начальник станції
сержант М. Сміливий
12.21 22.02. 2022 р.

Примітки:
1. Координати контурної точки вказано в системі УСК-2000, оскільки вони
визначались за топографічною картою.
2. Визначені координати позиції станції, орієнтирів конвертують у систему
UTM із зазначенням абсолютної висоти.
3. Азимути істинні орієнтирних напрямів вказують у градусній мірі.

175
 Додаток 10

Схема розміщення на стартовій позиції техніки та приладів

реактивної артилерійської батареї при використанні апаратури
АСУП-624

176
 Продовження додатка 10

Схема розміщення на стартовій позиції техніки та приладів

реактивної артилерійської батареї
при використанні
механічного наведення БМ на ціль

177
 Додаток 11

Схема розміщення БМ та приладів на стартовій позиції

реактивної артилерійської батареї
при використанні апаратури АСУП-624

178
 Продовження додатка 11

Схема розміщення БМ та приладів на стартовій позиції

реактивної артилерійської батареї
при використанні механічного наведення БМ на ціль

179
 Додаток 12

Картка
топогеодезичної прив’язки стартової позиції
реактивної батареї

180
 Додаток 13

Картка
топогеодезичної прив’язки
стартової позиції стартової батареї

181
 Навчальне видання

Щерба Андрій Анатолійович, к.т.н., доцент

Сергієнко Роман Вікторович, к.т.н., доцент
Пащетник Володимир Ігорович
Петлюк Іван Васильович, к.т.н.
Кравець Тарас Мирославович, к.геогр.н.
Полець Олег Петрович
Левкович Павло Віталійович
Поляков Артем Юрійович

ТОПОГЕОДЕЗИЧНА ПРИВ’ЯЗКА ЕЛЕМЕНТІВ

БОЙОВОГО ПОРЯДКУ ПІДРОЗДІЛІВ
РАКЕТНИХ ВІЙСЬК І АРТИЛЕРІЇ
Навчально-методичний посібник

Редактор Н. Хмелюк
Коректор О. Мінєєва
Комп’ютерний набір і верстка: А. Щерба, А. Патрушева

Підписано до друку 23.12.2022 р.

Формат 60х90/16. Папір офсетний.
Гарнітура Times New Roman. Офсетний друк.
Умов. друк. арк. 11,5
Обл.-вид. арк. 10,5
Тираж 100 прим.
Замовлення № 77

Видавець та виготовлювач – Національна академія

сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32
тел.: (032) 258-44-12

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців,

виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3939 від 14.12.2010 р.

182