ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................................1
РОЗДІЛ 1: Теоретичні основи використання електронних засобів навчання у
процесі освіти..................................................................................................................3
1.1. Електронні засоби навчання як інструмент сучасної освіти.............................3
1.2. Віртуальні моделі реальних ситуацій в освіті.....................................................9
1.3. Культура безпеки як складова освітнього процесу..........................................16
РОЗДІЛ 2: Використання електронних засобів навчання як віртуальних
моделей реальних ситуацій для формування культури безпеки учнів
професійно-технічних закладів освіти.....................................................................18
2.1. Моделювання реальних ситуацій з використанням електронних засобів......18
2.2. Ефективність використання віртуальних моделей у формуванні культури
безпеки.........................................................................................................................22
2.3. Стратегії та рекомендації для інтеграції електронних засобів навчання в
процес формування культури безпеки......................................................................26
ВИСНОВОК..................................................................................................................35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................36
 ВСТУП

Сучасний світ динамічно розвивається, і разом з ним зростають ризики та

виклики, пов'язані з безпекою. Це робить формування культури безпеки учнів
професійно-технічних закладів освіти (ПТНЗО) невід'ємною складовою освітнього
процесу. Використання електронних засобів навчання (ЕЗН) як віртуальних
моделей реальних ситуацій стає одним із перспективних напрямків у цій сфері.
Актуальність дослідження:
 Зростання ризиків та викликів, пов'язаних з безпекою в сучасному
світі.
 Необхідність формування культури безпеки учнів ПТНЗО.
 Ефективність використання ЕЗН для моделювання реальних ситуацій.
Мета дослідження:
Обґрунтувати теоретичні основи використання ЕЗН як віртуальних моделей
реальних ситуацій при формуванні культури безпеки учнів ПТНЗО.
Об'єкт дослідження:
Процес формування культури безпеки учнів ПТНЗО.
Предмет дослідження:
Теоретичні основи використання ЕЗН як віртуальних моделей реальних
ситуацій.
Методи дослідження:
 Аналіз науково-педагогічної літератури.
 Систематизація та узагальнення теоретичних положень.
 Моделювання процесу формування культури безпеки.
Гіпотеза дослідження:
Використання ЕЗН як віртуальних моделей реальних ситуацій сприятиме
більш ефективному формуванню культури безпеки учнів ПТНЗО.
Наукова новизна:
  Обґрунтовано теоретичні основи використання ЕЗН як віртуальних
моделей реальних ситуацій.
 Розроблено модель процесу формування культури безпеки учнів
ПТНЗО з використанням ЕЗН.
Практичне значення:
 Рекомендації щодо використання ЕЗН при формуванні культури
безпеки учнів ПТНЗО.
 Методичні матеріали для викладачів ПТНЗО.
Структура роботи:
Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних
джерел.
У першому розділі розкрито сутність та значення культури безпеки,
проаналізовано теоретичні підходи до її формування.
У другому розділі досліджено можливості використання ЕЗН для
моделювання реальних ситуацій, їх класифікацію та дидактичні функції.
Використання ЕЗН як віртуальних моделей реальних ситуацій має значний
потенціал для формування культури безпеки учнів ПТНЗО. Це дозволяє:
 Створювати безпечне середовище для навчання.
 Підвищувати мотивацію та залученість учнів до вивчення правил
безпеки.
 Розвивати навички прийняття рішень у небезпечних ситуаціях.
 Формувати відповідальне ставлення до власної безпеки та безпеки
оточуючих.
РОЗДІЛ 1: Теоретичні основи використання електронних засобів навчання у
процесі освіти

1.1. Електронні засоби навчання як інструмент сучасної освіти

Засоби навчання є важливими компонентами освітнього процесу, які

використовуються для сприяння ефективному засвоєнню навчального матеріалу.
Поняття "засоби навчання" охоплює широкий спектр матеріальних і
матеріалізованих засобів, які використовуються викладачами для підтримки
навчального процесу. У сучасному освітньому середовищі електронні засоби
навчання займають особливе місце.
Використання електронних матеріалів має ряд переваг, які сприяють
ефективній організації навчання та суспільного життя. Серед них - невичерпність,
швидкість поширення, економічність, екологічна чистота та тривалість зберігання.
Сучасні засоби опрацювання даних і зв’язку становлять основу нових
інформаційно-комунікаційних технологій, що визначають розвиток інших
технологій.
У класифікації електронних засобів навчання використовуються різні
підходи, такі як технічний, програмний, ергономічний та психолого-педагогічний.
Кожен з цих підходів характеризує засоби навчання з різних точок зору,
враховуючи їхні властивості та можливості.
Зокрема, електронні засоби навчання можна класифікувати як:
 навчальні програмні засоби, спрямовані на узагальнення знань та
формування вмінь і навичок;
 програмні засоби (системи) для тренування вмінь та навичок;
 контрольні програмні засоби для оцінювання рівня оволодіння
матеріалом;
 інформаційно-пошукові та інформаційно-довідкові програмні засоби
для систематизації інформації;
  імітаційні та моделюючі програмні засоби для вивчення реальності та
створення моделей;
 демонстраційні програмні засоби для наочного представлення
матеріалу;
 навчально-ігрові та дозвільні програмні засоби для зацікавлення та
розвитку різних навичок.
Електронні засоби навчання відіграють ключову роль у сучасній освіті,
сприяючи розширенню можливостей навчального процесу. Згідно з Міністерством
освіти і науки України, ці засоби є програмними продуктами, які працюють у
відповідності з комп'ютерною та телекомунікаційною технікою. Вони дозволяють
студентам активно залучатися до навчання та розвивати необхідні навички і
знання для майбутньої професійної діяльності.
Основні принципи створення та використання цих засобів детально
розглядаються в наукових працях українських та російських дослідників. До них
відносяться:
Принцип наочності навчання, що передбачає використання різноманітних
засобів для наочної демонстрації навчальної інформації, таких як образотворчі
матеріали, умовно-графічні засоби та сучасні мультимедійні елементи.
Принцип розподілу навчального матеріалу, який базується на технічній
інфраструктурі, що включає комп'ютери та комп'ютерні мережі. Це дозволяє
ефективно розподіляти матеріали через локальні мережі або через Інтернет.
Принцип інтерактивності навчального матеріалу, що передбачає інтеграцію
різних засобів демонстрації інформації, щоб студенти стали активними
учасниками навчального процесу.
Принцип мультимедійної репрезентації навчальної інформації, який
максимально враховує індивідуальні особливості сприйняття інформації завдяки
використанню мультимедійних засобів.
 Принцип адаптивності до персональних особливостей студента, що
передбачає варіювання обсягу навчальної інформації залежно від індивідуальних
потреб та можливостей студента.
Ці принципи допомагають оптимізувати навчальний процес, забезпечуючи
ефективне засвоєння знань та розвиток необхідних навичок для успішної
майбутньої кар'єри.
Організація навчального процесу з використанням електронних засобів є
актуальним напрямком розвитку освіти, визначеним нормативно-правовими
актами та програмами уряду України. Мета цього підходу полягає в наступному:
Упровадження інформаційних і комунікаційних технологій: Застосування
сучасних технологій сприяє активному впровадженню інформаційних та
комунікаційних засобів у навчальний процес, що дозволяє ефективно
використовувати ресурси та підвищує якість освіти.
Забезпечення прав на вільний доступ до інформації: Використання
електронних засобів дозволяє забезпечити доступ до необхідної інформації для
навчання, досліджень та саморозвитку, що відповідає сучасним стандартам освіти.
Виконання освітянських завдань: Організація навчального процесу з
використанням електронних засобів допомагає навчальним закладам виконувати
завдання з підготовки кваліфікованих спеціалістів у відповідності з сучасними
вимогами.
Сприяння розвитку високотехнологічних галузей: Використання
комп'ютерних програм та інших електронних засобів сприяє розвитку
високотехнологічних галузей, що важливо для конкурентоспроможності
економіки та переходу на інноваційний шлях розвитку.
Електронні засоби навчання розглядаються як засоби, створені спеціально
для досягнення педагогічних цілей, які використовуються в освітньому процесі.
Вони можуть включати у себе текстові та графічні редактори, програми для
програмування, системи автоматизованого проектування, експертні системи та
інші інструменти, необхідні для навчання та досліджень.
 Згідно з класифікацією О. І. Башмакова, електронні засоби навчання можна
поділити на чотири класи:
Засоби теоретичної і технологічної підготовки: Включають електронні
підручники, комп'ютерні навчальні програми та системи контролю знань,
спрямовані на ознайомлення з теоретичними матеріалами та виконання
практичних завдань.
Засоби практичної підготовки: Включають електронні задачники та
комп'ютерні тренажери, призначені для вироблення практичних навичок та
навичок роботи з певними інструментами.
Допоміжні засоби: Включають комп'ютерні лабораторні практикуми,
довідники та мультимедійні навчальні заняття, які допомагають у підтримці та
узагальненні знань.
Комплексні засоби: Включають комп'ютерні навчальні курси, які інтегрують
у собі різні функції та засоби для досягнення основних цілей навчання.
Організація навчального процесу з використанням електронних засобів
навчання сприяє досягненню цілей освіти, підвищує ефективність навчання та
сприяє розвитку сучасної освітньої системи.
1.2. Віртуальні моделі реальних ситуацій в освіті

Віртуальні симулятори стають не лише технологічною новацією, але й

важливим інструментом, що впливає на якість навчання та підготовку студентів до
викликів реального життя.
Звернемо увагу на таку особливість освітнього контенту, як візуалізація, від
якості якої залежить значна кількість відповідей на питання. Під візуалізацією ми
розуміємо унаочнення навчального контенту, створення умов для візуального
спостереження явищ, предметів і об’єктів живої та неживої природи [1].
Технології віртуальної реальності (VR) та доповненої реальності (AR) стали
потужними інструментами, здатними революціонізувати освітній процес.
Віртуальна реальність відноситься до симуляції досвіду, який може бути схожим
на реальний світ або повністю відрізнятися від реального світу, в той час як AR
накладає цифрову інформацію на реальний світ.
Ці технології стрімко розвиваються і вже знайшли широке застосування в
різних сферах життя, в тому числі і в освіті. Вони пропонують унікальні
можливості для трансформації традиційних методів навчання та забезпечити
цікавий та інтерактивний освітній процес для студентів. Сучасні технології, а саме
технології доповненої реальності, дозволяють забезпечити візуалізацію освітнього
контенту в паперових підручниках за допомогою використання мобільних
додатків (планшетів) на рівні відтворення 3D-моделей, демонстрації
відеофрагментів та відтворення аудіозаписів демонстрації анімацій, у тому числі
комп’ютерних моделей [2].
На сьогоднішній день впроваджено чотири основні технології доповненої
реальності для візуалізації навчального контенту в освітній практиці. По-перше.
Детальна візуалізація контенту. Ця технологія дає можливість прямого
безпосереднє відтворення навчального контенту. Наприклад, щоб дізнатися
більше про зображення в підручнику та відтворити його в 3D. По-друге. QR-код.
Відтворення контенту, візуалізація якого явно відсутня.
 Це означає, що студент заздалегідь не знає, що саме буде відтворено в
процесі активації коду. По-третє. Маркер. Відтворення контенту за допомогою
мобільного пристрою та відеокамери. Спеціальне програмне забезпечення
розпізнає зображення у відеопотоці в реальному часі та відтворює анімовані
тривимірні об’єкти. Загалом існує кілька причин поширення технологій
віртуальної реальності в освіті: зниження цін на технічне обладнання; стрімке
зростання програмного забезпечення для VR; збільшення інвестицій у VR; поява
великих VR-компаній; впровадження VR-технологій майже в усі сфери людської
діяльності. Технології віртуальної та доповненої реальності забезпечують
студентам поглиблене вивчення предметів у цікавій формі, а також дають змогу
отримати практичний досвід, до якого вони зазвичай не мали б доступу.
Крім того, VR-технології дозволяють студентам навчатися у зручний час,
поєднуючи це з роботою, хоча для кращого засвоєння матеріалу слід бути
обережними, щоб уникнути перевтоми і отримувати інформацію дозовано. Уся
інформація подається безпосередньо через персональний комп’ютер або окуляри
віртуальної реальності, а тривалість і зручність навчання залежить від
користувача. Обираючи такий спосіб саморозвитку або навчання, користувач
вчиться вирішувати проблему без сторонньої допомоги, що завжди цікаво і
захоплююче.
Різновидами VR-тренінгу є: повне віртуальне занурення (використання
технології за допомогою комп’ютера дозволяє максимально перебувати в місці, де
фізично не можна пересуватися, а все, що відбувається, буде здаватися реальним,
дії користувача відбуватимуться в реальному житті із зануренням у зображення);
неімерсивна віртуальна реальність (використовується для виконання проектних
робіт, під час яких можна переглянути дизайн, виявити будь-які недоліки та
виправити їх) [3].
Переваги імерсивного підходу полягають у наступному: – наочність.
Віртуальний простір відкриває нові можливості і дозволяє детально дослідити
об’єкти і процеси, які неможливо або дуже складно простежити в реальному світі.
Наприклад, анатомічні особливості людського тіла, роботу різних механізмів,
космічні польоти, занурення на сотні метрів під воду тощо. У віртуальному світі
на людину практично не впливають зовнішні подразники, тому вона може
повністю сконцентруватися на матеріалі та краще його засвоїти; – залученість.
Віртуальна реальність сприяє гейміфікації освітнього процесу. Багато інформації
можна подати у формі гри. Таким чином, «суха» теорія стає більш ілюстративною,
зрозумілою і набагато цікавішою, що сприяє ще більшому залученню студентів до
навчання і підвищує ефективність освіти; – безпека. У віртуальному середовищі
можна виконувати складні операції, відточувати навички керування транспортом
та проводити експерименти без жодного ризику і без шкоди для себе та
оточуючих; – ефективність. На основі експериментів можна зробити висновок, що
ефективність навчання з використанням VR на 10% вища, ніж у класичному
форматі [3].
Симуляція включає в себе діяльність, спрямовану на відпрацювання
навичок, алгоритмів їх виконання та уникнення помилок у процесі надання
медичної допомоги [4].
В його основі лежить реалістичному моделюванні, що імітує клінічну
ситуацію або окрему фізіологічну систему. Фізіологічні для яких біологічні,
механічні моделі, біологічні, механічні, електронні та віртуальні (комп’ютерні)
моделі. У медичній освіті з’явилися різноманітні фантоми та моделі. У медичній
освіті широко використовуються різноманітні фантоми, моделі, макети,
тренажери, віртуальні тренажери та інші технічні засоби навчання, які дозволяють
або іншим чином достовірно моделюють процеси, клінічні ситуації та інші
аспекти професійної діяльності медичних працівників [5].
Поділ методів моделювання зводиться до певних рівнів, зокрема:
– початковий (нульовий) рівень включає «письмові симуляції», в тому числі
клінічні випадки;
– перший рівень включає групу тривимірних моделей: нереалістичні
манекени, фантоми, тренажери навичок;
 – другий – продукти, що «мають екран», тобто комп’ютерні ситуаційні
завдання, тестові програми, відео та симулятори віртуальної реальності;
– третій – стандартизовані пацієнти та рольові ігри;
– четверта – манекени середнього класу з електронним або комп’ютерним
управлінням;
– п’ятий – комп’ютерно-керовані манекени-симулятори з найвищим рівнем
реалістичності [6].
Важливою частиною симуляційного навчання є дебрифінг, який допомагає
захистити лікаря від подальших помилок у майбутньому. Дебрифінг (від англ.
debriefing – обговорення після виконання завдання) – продовження симуляційної
вправи, що полягає в аналізі переваг і недоліків дій учасників та обговорення
їхнього досвіду. Це активізує рефлексивне мислення у студентів-медиків,
забезпечує зворотній зв’язок для оцінки якості виконання симуляційного
завдання, закріплення набутих навичок і знань [7].
Майбутні лікарі мають обмежене розуміння того, що відбувається з ними,
коли вони знаходяться в центрі подій. Тому саме завдяки дебрифінгу симуляційне
навчання стає усвідомленою практикою і готує до майбутньої професії як
емоційно, так і фізично. Атмосфера довіри під час дебрифінгу є запорукою
успішного проведення симуляційного тренінгу.
Тому викладач повинен враховувати унікальність майбутнього лікаря,
зумовлену його / її походженням, культурою, особистістю, навичками та
вміннями. Якщо під час заняття проводиться відеозапис, необхідно отримати
згоду студентів шляхом підписання угоди про конфіденційність. Викладач
повинен уважно слухати, даючи лише вказівки, інструкції, ставлячи навідні
запитання, щоб утримувати увагу та зацікавленість студентів, а також заохочувати
рефлексивне мислення протягом усього процесу дебрифінгу [8].
Структурований дебрифінг є ефективним для проведення поглибленого
аналізу симуляційної вправи і складається з наступних етапів:
 – початкове підбиття підсумків, під час якого студенти зручно
розташовуються, щоб вони могли бачити один одного та інструктора, обговорення
питань конфіденційності та пояснення навчальних цілей симуляції, роль та
очікування інструктора, опис того, як відбуватиметься процес дебрифінгу;
– емоційний етап, який пов’язаний з обміном думками та враженнями,
емоційною розрядкою, виходом з ролі та релаксацією;
– сприйняття та інтеграція, що включає перегляд відео, детальний аналіз
подій, аналіз позитивних моментів та помилок;
– заключний етап, на якому відбувається узагальнення отриманого досвіду,
короткий огляд навичок та вмінь, завдання для подальшої роботи.
Дебрифінг повинен закінчуватися на позитивній ноті. Ефективні техніки
дебрифінгу значно підвищують користь від тренінгу, тому їм слід приділяти
особливу увагу [9].
Перевагами симуляційних технологій є навчання без ризику для пацієнта та
об’єктивна оцінка досягнутого рівня підготовки медичного персоналу. Основним
недоліком симуляційного навчання є його висока вартість. Знання та навички
краще засвоюються без реальних пацієнтів, оскільки студенти не бояться робити
помилки, задавати питання і вести діалог з викладачем. Симуляційне навчання
ефективно переносить практичні навички, отримані лікарем, від реального
пацієнта. Такий підхід дозволяє контролювати знання та навички, оскільки робота
на різних тренажерах записується, аналізується та оцінюється.
Інтерактивне комп’ютерне моделювання з використанням PhET-симуляції –
це унікальний, потужний, доступний і технологічно просунутий інструмент для
вивчення хімії. Проект PhET-Interactive Simulation вже більше десяти років
займається розробкою безкоштовних інтерактивних симуляцій для вивчення тем з
природничих наук (фізики, хімії, біології) та математики. Це відкритий освітній
ресурс, який включає в себе набір з 130 інтерактивних тренажерів, 30 з яких –
тренажери з хімії, і кожен тренажер супроводжується допоміжними матеріалами
для педагога для ефективного використання в освітньому процесі. Симулятори
PhET доступні 34 мовами, а файли симуляцій – 79 мовами [10].
Симулятори PhET працюють як онлайн, так і офлайн на різних пристроях:
стаціонарних комп’ютерах, ноутбуках і мобільних телефонах. Інтерактивне
моделювання PhET – це сучасна технологія набуття практичних навичок, умінь і
знань на основі реалістичного моделювання та імітації фізичних і хімічних явищ.
PhET-симуляції зосереджені на вивченні матеріалу за допомогою віртуальних
досліджень і тестів.
Це ігрові симулятори з інтуїтивно зрозумілим, дослідницьким і простим у
використанні інтерфейсом та мінімальною кількістю тексту, які підходять для
навчання учнів і студентів на різних рівнях освіти. Симулятори PhET не тільки
ефективні для концептуального розуміння хімічних понять, явищ і процесів, але
також можуть бути використані для залучення учнів до наукового пошуку, що
значно підвищує інтерес студентів до науки. Це візуальні моделі, які роблять
невидиме видимим, забезпечують безпечний і швидкий доступ до численних
тестів, а також створюють картину і розуміння досліджуваного явища у
віртуальних дослідженнях.
PhET-симулятори мають потужний потенціал для покращення освітнього
процесу через інтерактивну діяльність студентів. Метою симуляторів є не тільки
візуалізація вже отриманих знань, а й набуття нових навичок та вмінь через
взаємодію з симулятором. Розуміння матеріалу досягається завдяки активній
взаємодії студента з тренажером. Симулятори PhET створюють безпечне
середовище для експериментальних досліджень, студенти навчаються планувати
експеримент, висувати гіпотези та робити передбачення і прогнози. В результаті
роботи формулюються і уточнюються ідеї, спростовуються або підтверджуються
гіпотези на основі спостережень і зворотного зв’язку від симулятора. Потенційний
вплив VR і AR на результати навчання є значним.
Існує потреба в постійних дослідженнях та оцінюванні для кращого
розуміння конкретних переваг цих технологій. Вивчаючи вплив на залучення
студентів, мотивацію, збереження знань, критичне мислення та навички
розв’язання проблем, дослідники можуть визначити сфери, де VR і AR мають
найбільший вплив, і розробити кращі практики [11].
Розуміння потенційного впливу віртуальної та доповненої реальності на
освітні результати дозволить освітянам і політикам приймати обґрунтовані
рішення щодо інтеграції та розподілу ресурсів. Незважаючи на виклики,
перспективи VR і AR в освіті є багатообіцяючими. Співпраця між освітянами,
дослідниками та розробниками є необхідною для розвитку галузі та створення
інноваційного навчального досвіду.

1.3. Культура безпеки як складова освітнього процесу

Культура безпеки – це не просто знання правил, а й система цінностей,

переконань, навичок та поведінки, що роблять безпеку пріоритетом. Вона є
невід'ємною складовою освітнього процесу, формуючи свідоме ставлення до
безпеки та готуючи дітей до реальних життєвих ситуацій.
Впровадження культури безпеки потребує комплексного підходу, що
включає:
 Навчальні програми: інтеграція тем з безпеки життєдіяльності,
правил дорожнього руху, поведінки в надзвичайних ситуаціях та ін.
 Інтерактивні методи: використання практичних завдань, тренінгів,
симуляцій, ігор для кращого засвоєння знань.
 Залучення всіх учасників: співпраця з педагогами, батьками,
представниками служб безпеки та громадськістю.
Важливим аспектом є використання сучасних технологій:
 Електронні курси та платформи з навчання з безпеки.
 Віртуальні симуляції та інтерактивні ігри.
 Мобільні додатки з корисними порадами та інструкціями.
 Формування культури безпеки – це постійний процес, який потребує
спільних зусиль. Це не лише запобігання нещасним випадкам, а й створення
середовища, сприятливого для навчання та розвитку.
Ось декілька ключових моментів:
 Психологічний аспект: розвиток критичного мислення, уміння
оцінювати ризики та приймати виважені рішення.
 Особливості різних вікових груп: адаптація методів навчання до
вікових особливостей учнів.
 Безпека в мережі: навчання правилам етичного та безпечного
користування інтернетом та соціальними мережами.
 Екологічна безпека: виховання дбайливого ставлення до довкілля,
формування розуміння наслідків людської діяльності для природи.
 Роль сім'ї: спільна робота навчальних закладів та родин.
 Оцінювання результатів: розробка системи моніторингу та
оцінювання ефективності заходів щодо формування культури безпеки.
 Безперервна освіта: підготовка та підвищення кваліфікації
педагогічних працівників з питань безпеки.
 Інклюзивність: забезпечення безпечного та доступного освітнього
середовища для всіх учнів.
Майбутнє за безпечною освітою: формування культури безпеки є
запорукою успішного та здорового навчання. Інвестування в безпеку освітнього
середовища – це інвестиція в майбутнє покоління.
 РОЗДІЛ 2: Використання електронних засобів навчання як віртуальних
моделей реальних ситуацій для формування культури безпеки учнів
професійно-технічних закладів освіти

2.1. Моделювання реальних ситуацій з використанням електронних засобів

Моделювання є одним зі способів пізнання навколишнього світу й може

бути:
- створенням зменшених або збільшених копій реальних об’єктів;
- описом явищ за допомогою математичних формул чи алгоритмів.
 Цілі моделювання:
- пізнання сутності досліджуваного об'єкта, «будови» й механізму взаємодії
його складових;
- пояснення вже відомих результатів досліджень;
- прогнозування поведінки системи при різних зовнішніх впливах;
- оптимізація та пошук правильного способу керування об'єктом. Об'єкт,
який отримують у результаті моделювання, називається моделлю.
Модель — об'єкт, який замінює досліджувану систему, зберігаючи суттєві
властивості оригіналу. Найчастіше в моделях відтворюють якісь важливі для
даного дослідження елементи, а іншими нехтують. Якщо модель подано за
допомогою спрощеного матеріального об'єкта, то отримують матеріальну модель.
Якщо модель подано за допомогою описів, формул, зображень, схем,
таблиць, креслень, графіків то це інформаційна модель. Класифікація моделей:
1) фізичні
2) інформаційні
2.1) математичні
2.2) графічні
2.3) імітаційні
2.4) комп'ютерні.
Математичні моделі - це знакові моделі, що описують певні числові
співвідношення. Графічні моделі - візуальне подання об'єктів, які настільки
складні, що їх опис іншими способами не дає людині ясного розуміння. Тут
наочність моделі виходить на перший план. Імітаційні моделі - дозволяють
спостерігати зміну поведінки елементів системи-моделі, проводити експерименти,
змінюючи деякі значення параметрів моделі. Одним з видів імітаційних моделей є
комп'ютерні моделі.
Комп'ютерне моделювання — процес відтворення поведінки системи за
допомогою комп'ютерної програми, що реалізує подання об'єкта, системи або
поняття у формі, відмінній від реальної, за допомогою алгоритмічного опису, що
включає залежності між величинами й набір даних, які характеризують
властивості системи та динаміку їх зміни із часом (імітаційну модель). Така
програма називається комп'ютерною моделлю. Результат комп'ютерного
моделювання полягає в отриманні кількісних і якісних висновків щодо наявної
моделі.
Якісні висновки дають змогу виявити не відомі раніше властивості системи:
її структуру, динаміку розвитку, стійкість, цілісність та ін. Кількісні висновки в
основному носять характер прогнозу деяких майбутніх або пояснення минулих
значень змінних, що характеризують систему. За допомогою комп'ютерного
моделювання вивчаються об'єкти та явища, які неможливо, дорого, небезпечно
відтворювати в реальних умовах.
Це дає змогу не лише економити матеріальні ресурси, а й зберігати
екологічні умови існування людини, уникати можливих шкідливих або руйнівних
наслідків проведення випробувань. Предметом комп'ютерного моделювання
можуть бути:
виробнича чи економічна діяльність, промислове підприємство,
комп'ютерна мережа, будьякий реальний об'єкт або процес.
Найчастіше моделювання є складовою процедурою системного аналізу —
сукупності засобів, використовуваних для підготовки і прийняття рішень:
економічного, соціального, організаційного або технічного характеру. Види
комп'ютерних моделей: Фізичні моделі, у яких комп'ютер є частиною
експериментальної установки або тренажера. Це може бути тренажер для
підготовки пілотів літаків чи операторів атомних електростанцій — у цьому разі
комп'ютер змінює показники приладів, імітуючи роботу з реальною системою.
Обчислювальні моделі вимагають розв'язування систем рівнянь методами
обчислювальної математики та проведення обчислювального експерименту при
різних параметрах системи, початкових умовах і зовнішніх впливах.
Використовується для моделювання різних: фізичних, біологічних, соціальних та
інших явищ.
 Імітаційні моделі — комп'ютерні програми, що імітують поведінку складної
технічної, економічної чи іншої системи з необхідною точністю. Комп'ютерні
імітаційні моделі — симуляції — використовують для дослідження поведінки:
технічної, економічної, біологічної та соціальної. Статистичні моделі потрібні для
багаторазового проведення випробувань з подальшою статистичною обробкою
отриманих результатів. Статистичні моделі застосовують при вирішенні
ймовірнісних задач, а також при обробці великих масивів даних.
Графічні моделі використовують у створенні інфографіки, тобто сукупності
спеціальним чином організованих графічних або символьних даних, що
відображають найсуттєвіші сторони досліджуваного об'єкта. Розрізняють наочні,
графічні, анімаційні, текстові, табличні графічні інформаційні моделі. До них
належать різноманітні схеми, графи, графіки, таблиці, діаграми, малюнки,
анімації, ЗD-моделі, побудовані за допомогою комп'ютера, у тому числі цифрова
карта зоряного неба, комп'ютерна модель земної поверхні.
Моделі знань передбачають побудову системи штучного інтелекту, в основі
якої лежить база знань деякої предметної області (частини реального світу). Бази
знань складаються з фактів (даних) і правил.
Наприклад, комп'ютерна програма, яка вміє грати в шахи, повинна
оперувати даними про «властивості» різних шахових фігур і «знати» правила гри.
До даного виду моделей відносять семантичні мережі, логічні моделі знань,
експертні системи, логічні ігри. Комп'ютерні моделі можуть бути невеликими
(працювати практично миттєво на персональних комп'ютерах) та
великомасштабними програмними засобами (працюють протягом декількох годин
або діб на суперкомп'ютерах чи мережевих групах комп'ютерів).
Комп'ютерне моделювання дає можливість:
- вивчати явища й об'єкти, які не відтворюються або не існують у реальних
умовах;
- візуалізувати об'єкти будь-якої природи, у тому числі й абстрактні; -
досліджувати явища і процеси в динаміці їх існування;
 - «керувати часом» (прискорювати або уповільнювати модельованиі
процеси);
- здійснювати багаторазові випробування моделі, кожного разу повертаючи
її в початковий стан;
- отримувати різні характеристики об'єкта в числовому або графічному
вигляді;
- знаходити оптимальну конструкцію об'єкта, не виготовляючи його
пробних екземплярів;
- проводити експерименти без ризику негативних наслідків для здоров'я
людини або навколишнього середовища.
Побудова комп'ютерної моделі базується на абстрагуванні від конкретної
природи явищ або досліджуваного об'єкта-оригіналу і складається з двох етапів:
спочатку створення якісної, а потім і кількісної моделі.
Комп'ютерне моделювання полягає в проведенні серії обчислювальних
експериментів на комп'ютері, метою яких є:
- аналіз, інтерпретація;
- зіставлення результатів моделювання з реальною поведінкою
досліджуваного об'єкта;
- за необхідності, подальше уточнення моделі.

2.2. Ефективність використання віртуальних моделей у формуванні

культури безпеки

Пандемія, що викликана коронавірусом COVID-19, призвела до

запровадження у закладах вищої освіти (ЗВО) карантину, змусивши освітню
спільноту пристосовуватись до нових, не достатньо вивчених та науково
обґрунтованих педагогічних умов надання освітніх послуг; в результаті чого
змінилося життя всіх людей, у тому числі науково-педагогічних працівників і
студентів. Варто зазначити, що деякі дидактично-методологічні та організаційні
навички підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва, уже були
(чи могли бути) певною мірою наближенні до даних умов дистанційного
навчання, навіть якщо взяти до уваги, наприклад, навчання студентів заочної
форми навчання, проведення вебінарів тощо.
Під час дистанційного навчання зростає роль розвитку умінь і навичок
самостійної роботи студентів.
Все це зобов’язує нас – викладачів ЗВО розробити та прийняти нові правила
організації навчального процесу, а також методики проведення лекційних,
лабораторнопрактичних занять, курсового проектування, наукової діяльності
студентів та ін. Огляд літературних джерел і ретроспективні наукові дослідження
показали, що значний вклад у розробку фундаментальних науково обґрунтованих
засад самостійної роботи студентів, зокрема, майбутніх фахівців з механізації
сільського господарства (агроінженерії) вніс І.М. Бендера [1].
Сформовано розуміння того, що сучасні педагогічні технології навчання
повинні були спрямовані на розвиток активізації самостійної діяльності студентів,
оскільки, самопідготовка майбутніх фахівців з агроінженерії у системі
формування їх професійних компетентностей зараз актуальна як ніколи.
Викладачам варто подбати про прагматичну, когнітивно-пізнавальну
адаптацію дидактичних ресурсів навчання до теперішньої парадигми вищої освіти.
Особистісна складова навчального процесу набуває нових форм і потребує
поглибленого продуктивного вивчення. Викладачам варто більше уваги приділяти
узгодженню питань проектної діяльності студентів, прагнути максимально
адаптувати навчальний процес до реального інноваційного
сільськогосподарського виробництва, значно активізувати самостійну роботу
студента на засадах мотиваційно-ціннісного критерію формування професійних
компетентностей фахівця агропромислового виробництва.
Щоб якісно дистанційно регулювати самостійну роботу студентів для самих
викладачів, як ніколи, назріла необхідність глибокого вивчення сучасного с.-г.
виробництва через низку рекламних видань, інструкцій, вебінарів, Днів поля,
конференцій, симпозіумів, практичних навчань тощо. В результаті цього варто
узагальнити технічний рівень забезпечення інноваційних агропромислових
технологій, розробити мотиваційну систему, котра б забезпечувала поетапне
зростання професійної майстерності майбутнього агроінженерного фахівця.
Як зазначав І.М. Бендера [1], великий вклад у вивчення питань проблем
мотивації навчальної діяльності студентів ЗВО внесли Н.П. Герман, В.А. Тюрина,
Б.О. Федоришин, М.Г. Чобітько, С.Г. Кисіль, А.М. Василенко, М.С. Смагло, О.Б.
Кобзар, М.Ю. Іщук, М.В. Черезова, М.І. Лазарев та ін. Викладачі у все більшій і
більшій мірі повинні спрямовувати навчальний процес, проектну, наукову
діяльність студентів на потреби та запити реального с.-г. виробництва. Загалом
система підвищення якості навчального процесу за умов дистанційного навчання
багатогранна, мобільна та ситуативна.
Вона включає оновлення дидактичних матеріалів, залучення інноваційних
інтерактивних технологій, активізацію самостійної роботи студентів тощо. Щодо
розвитку інноваційної проектної діяльності майбутніх агроінженерів то незмінним
залишається формування професійних компетентностей фахівців з теорії та
розрахунку конструктивних і технологічних параметрів робочих органів, вузлів,
деталей сільськогосподарської техніки. Важливим є використання методу проектів
у процесі вивчення студентами систем тривимірного проектування [2].
Підготовка майбутніх фахівців з агроінженерії у Вінницькому
національному аграрному університеті (ВНАУ) й деяких інших аграрних ЗВО
проводиться за наскрізною педагогічною технологією із забезпеченням виконання
програм навчальних дисциплін. Під час проведення спеціальних педагогічних
наукових досліджень декотрі з них було розроблено викладачами ВНАУ у
співавторстві з викладачами інших аграрних ЗВО. Наприклад, –
Сільськогосподарські машини: програма навчальної дисципліни для підготовки
здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр» (2016 р.).
Для майбутніх агроінженерів важливою формою навчальною навчального
процесу є наскрізне курсове та дипломне проектування. Тут рекомендується
студентам всебічно використовувати вчення акад. П.М. Василенка [3, 4] –
основоположника в галузі землеробської механіки. Під час проведення наукових
педагогічних досліджень проаналізовано стан і перспективи застосування програм
віддаленого адміністрування у навчальному процесі студентів інженерних
спеціальностей [5].
Представлені в статті [5] результати порівняльної оцінки характеризують
сучасні програмні продукти для проведення оn-line консультацій лише за
окремими показниками та можуть бути підґрунтям для вибору педагогом
найбільш прийнятного варіанту IT віддаленого адміністрування, виходячи з
конкретних умов та враховуючи особливості виду занять, котрі проводяться на
дистанційній основі. У ВНАУ найбільш популярними платформами (програмами)
для дистанційного навчання (онлайн-конференцій) використовуються ZOOM або
BigBlueButton.
На рис. 1 представлено сторінку особистих кімнат викладача з навчальних
дисциплін. Кімнати створюються окремо з лекційних занять і окремо з
лабораторно-практичних занять для кожної групи студентів: наприклад, –
лекційний курс сільськогосподарських машин, лабораторно-практичні заняття для
кожної групи з навчальних дисциплін.
 Особисті кімнати навчальних дисциплін з лекційних та лабораторно-
практичних занять На рис. 2. представлено слайд презентації лекційного заняття з
с.-г. машин з використанням програми BigBlueButton, яка забезпечує дистанційне
навчання з відображенням присутності студентів та переписки з ними у чаті. Рис.
2.

Слайд презентації лекції з теоретичного курсу с.-г машин.

Отже, в результаті проведення наукових досліджень з особливостей
інноваційної проектної діяльності майбутніх агроінженерів за умов дистанційного
навчання розроблено систему підвищення якості навчального процесу, яка
передбачає підвищення ролі самостійної роботи студентів, оновлення
дидактичних матеріалів, активне використання інноваційних інтерактивних
технологій, що в результаті забезпечує ефективне формування професійних
компетентностей майбутніх фахівців з агроінженерії та зростання якості освіти
загалом

2.3. Стратегії та рекомендації для інтеграції електронних засобів навчання в

процес формування культури безпеки
 В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів
постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є
основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин,
каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах.
Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної
діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що
забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах
інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих
технологій. Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та
дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості
предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів
ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття
електронного навчання [4, 5].
Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком
технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно
електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі
форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є
процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням
індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і
комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для
забезпечення процесу навчання» [5].
Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем
електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і
вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє
досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для
індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку
тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів.
Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог
до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та
інших. Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для
підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти
та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від
змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи
оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання
технологій їх реалізації.
Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища
характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та
навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих
ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це
потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного
забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів
інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів. Засоби
інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації
систем відкритого та дистанційного навчання.
В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та
навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства.
Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним
педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем
науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої
освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до
освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].
Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком
інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи
компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т.Бітмана, який узагальнив деякі
дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як
технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з
інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-
комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна
грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання
високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2].
Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все
більш високий рівень взвзаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів
та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі
верстви суспільства Розвиток нових технологій характеризується низкою
показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного
навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх
компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості
навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня. Однією з
проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його
доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до
необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в
двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і
обсяг послуг, наявних у певний час. Подруге, як комплекс майнових, соціальних,
класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей
та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані
при його проектуванні [4].
Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому
впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність
достатньої кількості комп'ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів,
доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з'єднання
тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації
електронного навчання, на базі якої організується добір і використання
різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.
Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні
можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник
також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на
електронних носіях. Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується
обмежень у часі і просторі.
Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання
мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом
розвитку систем відкритої освіти. Наступний показник стосується якості освітніх
послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного
навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень
підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація
викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним
процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших. Предметом численних
досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера.
Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед
труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик
відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю
клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та
викладачами та інші [4].
Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до
обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та
інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням
комп'ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та
ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням
ефективних методів оцінки їх якості. Окремий комплекс проблем пов'язаний з
розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема,
це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки
якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. Á. Ваділе, Дж.
Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен, та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча
стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення
шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів,
реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому
напрямку, ніж було остаточним рішенням.
Існуючі педагогічні характеристики об'єктів орієнтовані здебільшого на
можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи
управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи,
що стоять за навчальними об’єктами. Загалом із розвитком електронного навчання
зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво
залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від
технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування
інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та
сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації,
пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути
передумовою підвищення якості освітніх послуг. Ще один показник, пов'язаний з
реалізацією систем енавчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник
передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем
навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних
траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3].
У зв'язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що
враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає
налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки,
підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу,
розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого
контингенту користувачів. Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала
б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні
результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної
траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3, 4].
Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми
формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається.
Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є
досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій
розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок
удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів.
Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за
потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого
рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться. Наступний
показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно
пов'язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-
навчання.
Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища
навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу
навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб
користувачів [1].
Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних
матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE,
IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з
міжнародними. У зв'язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних
технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.
Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ
навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на
підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному
класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що
навчаються і взаємодіють віртуально в режимі онлайн. Щоб організовувати
навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що
забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи
користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі,
концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або
відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання
серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні
також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів,
виступів тощо [7].
Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-
програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить
від добору відповідних технологій. Наступний показник стосується безпеки
освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання
комп'ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного
навчання мають враховуватись чинники збереження здоров'я, розвитку
інтелектуального потенціалу учня. З огляду на визначені тенденції розвитку та
використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба
у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові
форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості,
мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].
Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання
вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу
для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним
є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об'єкти
стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].
За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США
(NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель
зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів
(наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг),
які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та
взаємодії з постачальником.
Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати
наступними чинниками:
- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного
обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-
сервіс;
 - гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може
порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно
кожний раз купляти і встановлювати;
- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та
організація множинного доступу;
- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації
засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають
доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій,
інших засобів;
- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування
ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна
здатність тощо;
- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування
великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані
спеціальні хмарні приложення;
- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації,
таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового
простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та
організацію спільної діяльності.
Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним
напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких
засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності,
якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ