Національна академія педагогічних наук України

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих

Відділ змісту і технологій навчання дорослих
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Факультет мистецтв
Кафедра теорії і методики мистецької освіти та диригентсько-хорової
підготовки вчителя

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОСТІ У СУЧАСНІЙ

МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ
ЗБІРНИК ТЕЗ ТА МАТЕРІАЛІВ
VІ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

ЧАС МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

28 – 30 березня 2018 року

TIME OF ART EDUCATION

Collection of theses and materials of VІ International Scientific-Practical Conference

«The problem of creativity in modern art education»
March 28 – 30, 2018

Харків
 УДК 37.032
ББК 85я43
Ч-24

Редакційна колегія
Калашник М.П. – доктор мистецтвознавства, професор
Матвєєва О.О. - доктор педагогічних наук, професор
Мартинюк Т.В. – доктор мистецтвознавства, професор
Полубоярина І.І. – доктор педагогічних наук, професор
Смирнова Т.А. - доктор педагогічних наук, професор (голов.ред)
Соколова А.В. - доктор педагогічних наук, професор
Тарарак Н.Г. - доктор педагогічних наук, професор
Тушева В.В. - доктор педагогічних наук, професор
Перетяга Л.Є - доктор педагогічних наук, профессор
Фомін В.В. – кандидат педагогічних наук, доцент (заст. гол. ред.)
Бурма А.В. канд.пед. наук, доцент

Затверджено редакційно видавничою радою Харківського національного педагогічного університету імені

Г.С. Сковороди
Протокол № 2 від 15.03.2018

У збірнику подано тези та матеріали VІ Міжнародної науково-практичної конференції. Збірник

розрахований на студентів, магістрантів, аспірантів, докторантів, здобувачів, педагогічних і науково-
педагогічних працівників науково-дослідних інститутів, ЗВО, учителів мистецьких шкіл.

Ч-24 Час мистецької освіти «Проблема творчості у сучасній мистецькій освіті: зб. тез та матеріалів VІ
Міжнар. наук. - практ. конф. (28 – 30 березня 2018) / заг. ред. Т.А. Смирнова. – Харків: ХНПУ імені
Г. С. Сковороди, 2018 – 224 с.

ISBN 978-617-7298-28-0
Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів.
Автори статей несуть повну відповідальність за опублікований матеріал.
Мова видання: українська, іспанська, польська, англійська.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2018

УДК 37.032
ББК 85я43
© Харківський національний педагогічний
університет імені Г.С. Сковороди, 2018
 УДК 785(092
Янковська О.А.
СИМФОНІЧНИЙ ОРКЕСТР Г. БЕРЛІОЗА: ТРАДИЦІЇ І
НОВАТОРСТВО
Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент. Л.І.Донченко

Постановка проблеми та її актуальність. Входження України до

європейського освітнього простору вимагає від вітчизняної освіти
впровадження в навчальний процес більш розширеного вивчення творчості
видатних європейських композиторів, серед яких і основоположник
програмного симфонізму Гектор Берліоз.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Гектор Берліоз – видатний
французький композитор, автор відомих програмних симфоній, таких як
«Фантастична симфонія», «Гарольд в Італії», «Ромео і Джульєтта»,
«Траурно-тріумфальна симфонія». Творчість композитора достатньо
висвітлена у підручниках з «Історії зарубіжної музики» [ 2 ], Музичній
енциклопедії [ 1 ] та деяких інших дослідженнях. Проте, його здобутки в
галузі симфонічної оркестровки, збагачення оркестрової виразності не
являлися предметом спеціального вивчення.
Мета: Визначити традиції і новаторство симфонічного оркестру
Г. Берліоза. Гектора Берліоза вважають природженим оркестровим
композитором, реформатором оркестровки, який постійно досліджував як
технічні, виконавські, так і художні якості інструментів. Тому ми вважаємо,
що висвітлення досягнень композитора в цій галузі сприятиме більш
глибокому розумінню його музичних творів.
Викладення основного матеріалу. У власній ґрунтовній праці
«Трактат про інструментовку» Берліоз викладає свої основні принципи
оркестровки і надає докладні відомості про темброві якості інструментів
симфонічного оркестру та результати їхнього поєднання. Необхідно
зауважити, що до цієї праці органічно входить розділ «Диригент оркестру», в
якому Берліоз дає методичні поради диригентові оркестру.
Значними є досягнення Берліоза у збагаченні оркестрової
виразності. Композитор уводить до складу симфонічного оркестру
інструменти, які раніше до нього не входили: арфа, англійський ріжок,
кларнет пікколо, дзвони. Якщо цього потребував творчий задум, Берліоз
збільшував склад духових і ударних інструментів. Так, партитура Реквієму
написана для 4 флейт, 2 гобоїв, 2 кларнетів, 8 фаготів, 12 валторн, 4 корнетів,
12 труб, 16 тромбонів, 4 офіклеїдів, 16 литавр, 2 великих барабанів, великої
кількості струнних інструментів (одних контрабасів – 18). Також композитор
доручав самостійні ролі окремим інструментам (соло тромбону в 2-1 частині
«Траурно-тріумфальної симфонії», соло альта на протязі всієї симфонії
«Гарольд в Італії», соло литавр у 3-1 частині «Фантастичної симфонії» тощо).
Численні та різноманітні комбінації інструментів та інструментальних груп
створюють декоративне, колористичне звучання всього оркестру.
 У оркестровці Берліоза суворо враховуються індивідуальні
особливості кожного інструменту. Не залишаються без уваги відмінні якості
тембрів різних струн у струнних інструментів, різних регістрів у духових.
Кожний тембр стає носієм певного образу. Берліоз ніби фіксує емоційно-
смислове «амплуа» того чи іншого інструменту. Його оркестр різко
відрізняється від класичного. Фагот, наприклад, у Й.Гайдна
використовується в пасторально-жартівливому плані, а в симфоніях Берліоза
він стає носієм похмурих, трагічних образів (тема Вступу в «Гарольді в
Італії) Так, наприклад, англійський ріжок виражає меланхолію або
пристрасть; литаври створюють зловісний ефект; кларнет-пікколо –
гротескно-пародійні образи («нав’язлива ідея», у фіналі «Фантастичної
симфонії», що змальовує появу романтичної коханої на шабаші відьом у
карикатурно-вульгарному звуковому образі) тощо. Варто зауважити, що й
інші композитори (Вебер, Шуберт, Россіні) використовували названі засоби,
але закріпив та узаконив їх в оркестрі саме Г. Берліоз.
Багато уваги приділяє композитор і струнним інструментам. Він
використовує такі прийоми, як смичкове та пальцеве тремоло, divisi,
pizzicato, consordini, уводить новий прийом collegno (удар зворотнімбоком
смичка по струнах). Нерідко нові прийоми зростають на основі старих –
наприклад, акорд із флажолетів (а не просто окремі звуки), divisi у
контрабасів (а не тільки у скрипок).
Групою мідних духових Берліоз користується досить вільно,
доручає їй мелодичні лінії, підголоски, повні гармонічні співзвуччя. Ним
знайдений прийом використання мідних духових для ведення тем урочистого
характеру; такий унісон перекриває навіть граничну гучність оркестру.
Відкриття цього прийому приписують Р. Вагнеру, проте задовго до
написання опер «Рієнці» та «Летючого голландця» октавні подвоєння і
унісони мідних звучали в багатьох творах Берліоза; також до Вагнера цей
прийом використовував і Дж. Мейєрбер.
Дерев’яні духові інструменти Берліоз трактує в різних
оркестрових ситуаціях по-різному: то в мелодичній ролі, то в педально-
гармонічній, то в колористичній. Але в різних ситуаціях спостерігається
прагнення не допускати нівелювання тембрових особливостей інструменту.
Більш вільно використовує Берліоз і групу ударних інструментів.
Він доручає їм тематично важливі смислові функції поряд з динамічними і
чисто ритмічними. Подібна віртуозна трактовка ударних інструментів
простежується в партитурах видатних композиторів ХХ століття І.
Стравінського, М. Равеля, Д. Шостаковича, Р. Щедріна.
Оркестр Берліоза вражає багатством колориту, барвистістю, він
яскравий, сповнений театрального блиску та темпераменту, проте ніколи цей
колорит на стає самоціллю, він завжди підпорядкований розкриттю
романтичних образів. Уся грандіозна партитура берліозівського оркестру з
його витонченою тембровою характеристикою покликана служити лише
одному: найбільш дієвому перекладу літературних і зорових образів на мову
музики.
 У творах Берліоза немає постійного, як у багатьох його
попередників, стабільного складу оркестру: все залежить від кола образів.
Інколи композитор залучає гігантський, масивний оркестр («Реквієм»,
«Траурно-тріумфальна симфонія»), в других випадках обмежує оркестр
майже камерним складом (балет сильфів із «Засудження Фауста»).
Навіть Р. Вагнер, який ставився до Берліоза загалом недружелюбно
(хоча й запозичив із його оркестрових нововведень багато чого для себе),
писав про оркестровку композитора (трактат «Опера і драма»): «Берліоз
довів розвиток цього механізму (оркестру) до дивовижної висоти і глибини, і
якщо ми винахідників сучасної індустріальної механіки визнаємо за
благодійників держави, то Берліоза слід прославити як істинного спасителя
нашого музичного світу…» [4, С. 25].
Висновки. Таким чином, Гектор Берліоз збагатив мистецтво
оркестрового письма: першим використав незвичайні тембри і поєднання
тембрів, запровадив певні «амплуа» інструментів, увів нові виконавські
штрихи у струнних інструментів. Усі ці нововведення композитор
підпорядкував створенню яскравого, рельєфного музичного образу, тому що
«для створення симфонічного роману, симфонічної драми (або – за
термінологією Берліоза – драматичної симфонії) необхідні нові виразні
засоби і нова інструментальна техніка» [ 3, С. 44].
Список використаних джерел:
1. Александрова В. Н. Берлиоз / В. Н. Александрова. // Музыкальная
энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш . —Т. 1.– Москва, 1960 – С. 429–436.
2. Конен В. История зарубежной музыки /Валентина Конен – Вып.
3. – Москва, 1972.
3. Хохловкина А. Берлиоз / А. Хохловкина. – М., 1960.
4. Соллертинский И. И. Исторические этюды / И. И.
Соллертинский. – Ленинград, 1963.
5. http: //www.belcanto.ru