Дніпровський базовий медичний коледж

Циклова комісія дисциплін хірургічного профілю

Презентація
Лекція 3

Тема: “
Реанімація та
інтенсивна терапія в разу
шоку, колапсу”
Викладач
Зленко Л.І.
План
Визначення поняття шоку.
Класифікація.
Інтенсивна терапія при різних видах
шоку, колапсу.
Особливості реанімаційних заходів в
разу шоку, колапсу.
Шок- це термінальний стан, який без надання адекватної
та своєчасної допомоги завжди закінчується смертю.

Шок- гостровиникаюча дисфункція кровообігу, яка

призводить до зниження кисню в органах та тканинах,
метаболічним порушенням.
Shock(англ.)- удар, потрясіння.
Згідно із сучасними уявленнями про трикомпонентну
систему кровообігу (серце, судини,кров) шок, залежно
від порушень однієї із складових, поділяють на такі
види:
Гіповолемічний (зниження ОЦК):
a) Геморагічний
b) Травматичний
c) Опіковий
d) Дегідратаційний
 Кардіогенний
 Судинний: анафілактичний, септичний
 Гіповолемічний шок
Це форма розладу кровообігу, що найчастіше спостерігається
в хірургічній практиці та педіатрії. Патогенетичним
механізмом цих видів шоку є втрата рідини як з судинного
русла, так і з інтерстиційного (міжклітинного) простору:
при крововтраті;
блювання, діарея, дренажі;
гостра ниркова недостатність;
застосування діуретиків;
нецукровий діабет;
підвищена температура тіла або зовнішнього середовища:
при набряках;
накопичення рідини в плевральній, черевній порожнинах;
 Геморагічний шок
Виникає при крововтраті.
Відбувається звуження судин шкіри, м’язів, нирок, кінцівок
при збереженні мозкового кровотоку (централізація
кровообігу), розвивається метаболічний ацидоз.

Клінічна картина геморагічного шоку залежить від об’єму

крововтрати:
I. Ступінь- компенсований шок - крововтрата 10-20% ОЦК
II. Ступінь- субкомпенсований шок - крововтрата 20-30% ОЦК
III. Ступінь- декомпенсований шок- крововтрата 30-40% ОЦК.
IV. Ступінь- незворотній шок- кровотрата >40% ОЦК.
 Для всіх ступенів геморагічного шоку характерно:
1. гіпотонія (зниження АТ)
2. гіповолемія (втрата ОЦК)
3. гіпотермія (зниження t тіла)

I. Ступінь геморагічного шоку (компенсований)

Крововтрата- 10-20% ОЦК.
Пульс- 100 пошт. за 1 хвилину.
АТ- 100 мм. рт. ст.
ЦВТ( центральний венозний тиск)- 40-60 мм. рт. ст.
ЧД- 20 за 1 хв.
Індекс Альговера= частота пульсу/систол. АТ= 1
Діурез > 30 мл/год.
II. Ступінь геморагічного шоку (субкомпенсований)
Крововтрата 20-30% ОЦК.
Пульс- 110-120 за 1 хв.
АТ- 80-70 мм. рт. ст.
ЦВТ- 30-40 мм. рт. ст.
ЧД- до 30 за 1 хв.
Блідість, занепокоєння, холодний піт, олігурія до
25 мл/год
III. Ступінь геморагічного шоку (декомпенсований)
Крововтрата- 30-40% ОЦК.
Пульс- 130-140 за 1 хв.
АТ- 60 та <60 мм. рт. ст.
ЧД- 30-40 за 1 хв.
Ступор, різка блідість, олігурія.
IV. Ступінь геморагічного шоку (незворотній)
Визначається клінічна картина термінальних станів:
кома, ціаноз, пульс тільки на сонних артеріях, АТ<50 мм.
рт. ст. або не визначається.
ЦВТ- не визначається.
 Інтенсивна терапія геморагічного шоку
1. Зупинка кровотечі.
2. Забезпечення прохідності дихальних шляхів.
3. Зігріти потерпілого (термоковдра).
4. Знеболювання (анальгетики).
5. Венозний доступ.
6. Оксигенотерапія.
7. Іммобілізація.
8. Відновлення ОЦК:
 стерофундін;
 гемофузін;
 ГЕК (гідроетилкрохмаль);
 желатин;
 переливання крові та її компонентів;
9. Дофамін в/в – при критичних станах.
10. Глюкокортикоїди- 0,5-1 г гідрокортизону.
Всі розчини вводяться теплими.
 Травматичний шок
Причиною його розвитку є потужний біль, виникаючий в
результаті травми.
Реакція організму на цей біль виражається у вигляді двох фаз:
1 фаза травматичного шоку - еректильна або фаза збудження.
Вона виникає в результаті викиду адреналіну (захисна реакція
організму). Ця фаза короткочасна і триває декілька хвилин.
Симптоми:
 Пацієнт збуджений;
 Некритичний до свого стану;
 АТ в N або трохи підвищений;
 Тахікардія;
 Блідість шкірних покривів;
2 фаза травматичного шоку – торпідна або фаза
гальмування.
Симптоми:
Пацієнт стає загальмованим;
Скарг не пред’являє;
АТ починає знижуватись;
Тахікардія зростає;
Зростає блідість шкірних покривів, виникає
акроціаноз;
Знижується діурез;
Зростає ЧД.
Невідкладна допомога на догоспітальному
етапі:
1. Зупинка кровотечі (якщо вона присутня);
2. Знеболювання;
3. Асептична пов’язка (при наявності ран);
4. Іммобілізація;
5. Забезпечення прохідності дихальних шляхів;
6. В разі необхідності - інтубація трахеї та ШВЛ;
7. Оксигенотерапія;
8. При констатації клінічної смерті- реанімаційні
заходи.
 Опіковий шок
Він являється загальною реакцією організму на опікову
травму.
Особливостями опікового шоку є:
Більша тривалість еректильної фази (фази збудження);
Більша інтенсивність болю;
Велика плазмовтрата;
Схильність до тромбоутворення;
Розвиток ниркової недостатності;
Опіковий шок є першою стадією
опікової хвороби.
Невідкладна допомога на догоспітальному
етапі

1) Зупинити процес горіння;

2) Охолодження опікової поверхні;
3) Знеболювання;
4) Оксигенотерапія;
5) Асептичні пов’язки на опікові поверхні;
6) Внутрішньовенно- кристалоїди: фіз. розчин,
розчин Рінгера, стерофундин;
7) Негайна госпіталізація.
 Інтенсивна терапія опікового шоку
1. Масивне знеболювання (наркотичні анальгетики в/в);
2. Постійний венозний доступ.
3. Катетер в сечовий міхур ( для реєстрації погодинного
діурезу).
4. Оксигенотерапія.
5. В перші 3-4 доби вводять в/в тільки сольові розчини за
формулою Паркланда:
Об’єм інфузії= 4 мл розчину x масу тіла(кг) x площу опіку.
6. Введення колоїдних розчинів: рефортан, стабізол.
7. Плазма, альбумін.
8. Гепарин або клексан, фраксіпарин, фрагмін.
9. Глюкокортикоїди.
10. Антибіотики (боротьба з інфекцією).
 Кардіогенний шок
Розвивається внаслідок зниження скоротливої
здатності лівого шлуночка. Найчастіше він
розвивається при інфаркті міокарда, а також при
порушеннях серцевого ритму.
Види кардіогенного шоку:
справжній;
рефлекторний;
аритмічний;
ареактивний;
Справжній кардіогенний шок розвивається на тлі
інфаркту міокарда.
Симптоми:
Зниження АТ <90 мм.рт.ст.
Пульсовий тиск - 20 мм.рт.ст.
Порушення свідомості.
Зниження діурезу.
Блідо-ціанотична, мармурова, волога шкіра.
Інтенсивна терапія кардіогенного
шоку
1. Оксигенотерапія через лицеву маску, носові
катетери. Іноді - інтубація трахеї.
2. Знеболювання (наркотичні анальгетики).
3. Допамін – для підвищення скоротливої функції
міокарда в/в.
4. Нітрогліцерин в/в.
5. Антиаритмічні (лідокаїн, кордарон).
6. Антикоагулянти.
7. Корекція кислотно-лужного стану (сода 4-5%).
 Анафілактичний шок
Він виникає в результаті потрапляння в організм
алергену і являється алергічною реакцією негайного
типу.
В якості алергену можуть бути: медикаменти, укуси
бджіл, змій і т.д.
Тяжкість анафілактичного шоку визначається
проміжком часу від моменту потрапляння антигену в
організм до розвитку шокової реакції.
Форми анафілактичного шоку:
блискавична - 1-2 хв.
тяжка – 5-7 хв.
середньої тяжкості – до 30 хв.
Залежно від клінічної симптоматики розрізняють такі
варіанти анафілактичного шоку:
Гемодинамічний - порушення серцево-судинної
системи.
Астматичний - характеризується задухою.
Церебральний - переважає неврологічна
симптоматика.
Абдомінальна - переважає симптоматика “ гострого
живота ”.
 Невідкладна допомога на догоспітальному етапі в
разі анафілактичного шоку
Усунення антигену або обмеження його дії.
Якщо настала клінічна смерть - серцево-легенева та
церебральна реанімація.
Оксигенотерапія – 15 л/хв, за потреби - інтубація та ШВЛ.
Адреналіну гідрохлорид 0,1% - 0,5-1 мл у 10 мл фіз. розчину;
повторно вводиться кожні 10 хв.
 Глюкокортикоїди: преднізолон - 1 мг/кг,
дексаметозон – 12-20 мг.
 Допамін в/в краплинно.
Антигістамінні: супрастин 2% 2 мл, піпольфен 2,5% 2 мл.
При гострій серцевій недостатності- добутамін 2,5- 10
мг/кг.
 Септичний шок

Він виникає за наявності в організмі вогнища інфекції, що

призводить до тяжких порушень гемодинаміки.
За летальністю цей вид шоку займає 1 місце.
Клінічна картина
Виникають: озноб, різке підвищення t тіла, тахікардія,
зниження АТ. Шкіра спершу гаряча, а потім холодна, блідно-
ціанотична. Риси обличчя загострені. Свідомість порушена.
Дихання пригнічене, глибоке або поверхневе. Збільшення
печінки. Олігурія.
 Інтенсивна терапія септичного шоку
Антибактеріальна терапія (антибіотики в/в 2-3 рази на
добу).
Інфузійна терапія (фіз. розчин, розчин Рінгера, дісоль,
рефортан, перфторан, реамберін).
Дофамін – 200 мг (6 мл 4% розчину) в 200 мл фіз. розчину.
Добутамін- 250 мг в 200 мл фіз. розчину.
Норадреналін або мезатон 1%- 1 мл.
Фраксипарін- 0,3 – 0,5 мл.
Антиагрегантні препарати: контрикал 50000 ЕД.
Глюкокортикоїди.
Оксигенотерапія.
Корекція кислотно-основних порушень.
Колапс- це гостра судинна недостатність, яка
характеризується різким зниженням АТ і
розладами периферійного кровобігу.
Найчастіше колапс розвивається внаслідок масивних
крововтрат, травм, інфаркту міокарда, отруєнь, гострих
інфекцій, передозування гіпотензивних препаратів та
ін.

Клінічна картина: Раптово виникають різка слабкість,

адинамія. Хворі бліді, вкриті холодним липким потом,
риси обличчя загострені, кінцівки холодні, пульс
ниткоподібний, АТ різко знижений, дихання порушене.
 Невідкладна допомога при колапсі
Покласти хворого, піднявши ніжний край ліжка;
Збризнути обличчя і груди холодною водою;
Дати подихати парами нашатирного спирту, оцту (на ватному
тампоні);
За відсутності ефекту:
кофеїну бензоат-натрію 10% п/ш;
кордіамін – 2 мл п/ш;
сульфокамфоїн – 10% 2 мл п/ш;
мезатон – 1% розчин 0,5 мл або дофамін;
дексаметазон.