Автор

р есурсу
Ратушна Наталія Миколаївна -
вчитель української мови та
літератури
Лукашівського навчально-
виховного комплексу
«Дошкільний навчальний
заклад - загальноосвітня школа
І - ІІІ ступенів»
Чорнобаївської селищної ради
Черкаської області
Двадцяте жовтня
Класна робота
 Тема уроку
Основні норми сучасної
літературної вимови.
Особливості вимови голосних,
деяких приголосних звуків та
сполучень їх (гортанного і
проривного звуків [г] і [ґ],
сонорних, [дж], [дз], шиплячих
[ж], [ч], [ш], задньоязикових
[г], [к], [х], груп приголосних
(уподібнення, спрощення),
м’яких і пом’якшених, а також
подовжених приголосних)
 Мета уроку
(формувати компетентності):
предметні: ознайомити учнів з основними
орфоепічними нормами української мови, з
особливостями вимови голосних та
приголосних звуків (гортанного і проривного
звуків [г] і [ґ], сонорних, африкат [дж] та [дз],
шиплячих [ж], [ч], [ш]), а також з вимовою
слів з апострофом;
комунікативні: розвивати культуру зв’язного
мовлення, вміння висловлювати власні
судження, обґрунтовано доводити свою точку
зору;
ключові: вдосконалювати навички
самостійної роботи, спостережливість,
логічне та образне мислення;
інформаційні: формувати навички
правильної вимови;
загальнокультурні: виховувати любов до
рідної мови.
 Культура усного мовлення
виявляється не лише в умінні
артикулювати кожен звук
відповідно до вимовних норм. Вона
передбачає також знання того, як
поводять себе звуки в певних
позиціях: голосні — в
наголошеному чи ненаголошеному
складі, приголосні — в кінці слова
чи складу, у сусідстві один з
одним. У галузі фонетики
вироблено низку правил, які
формують основні вимоги до
культури мови.
 ► Що таке орфоепія?
Розділ мовознавства, який вивчає
правила єдиної літературної мови,
називається орфоепією (від грецьких
слів orthos — правильний, рівний
і epos — мова, слово).
Орфоепічні норми регулюють
правила вимови звуків і звукосполу-
чень, правила наголошування слів,
словозміни тощо (Г. Волкотруб).
► Пригадайте орфоепічні
правила вимови голосних
звуків. Скористайтеся
пам’яткою

«Вимова
голосних
звуків
української
мови»
 ПАМ'ЯТКА
«Вимова голосних звуків
української мови»
1. Голосні в українській мові у
наголошеній позиції вимовляються
чітко і виразно.
2. Голосні [і], [а], [у] вимовляються
чітко і виразно і в ненаголошених
складах.
и
3. Ненаголошений [е ] вимовляєть-
ся з наближенням до [и].
4. Ненаголошений [ие ] вимовляєть-
ся з наближенням до [е].
5. Ненаголошений звук [о], як і
наголошений, теж вимовляється
голосно, ніколи не перетворюючись
на [а], як у російській мові.
 ПАМ'ЯТКА
«Вимова приголосних звуків української мови»
1. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці
слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], мороз
[мороз], могти [могти].
2. В окремих випадках перед глухими
приголосними дзвінкий [г] вимовляється як
[х]: нігтик [н'іхтиек], кігті [к’іхт'і].
3. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині
слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал],
молотьба [молод'ба].
4. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також
звук [р] вимовляються твердо майже в усіх
випадках, зокрема в кінці слова або складу.
Пом’якшені вони перед [і], в іншомовних словах
та у словах на зразок свято, цвях, тьмяний.
Кров [кров], верф [верф], серйозний
[сеирйозний],але біржа [б’іржа], пінта [п’інта], ефір [
еиф’ір] та бюро [б’уро], Мюнхен [м’унхеин].
 5. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як
правило, тверді. Пом’якшуються вони тільки
перед [і] та в деяких іншомовних словах:гиря
[гир’а], геолог [геиолог], але кіоск [к’іоск],
Кювет [к’увет].
6. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється
м’яко: кінець [к’інец'].
7. Розрізняються приголосні — проривний [ґ] і
щілинний [г]: ґудзик, ґрунт; генеральний, голова.
8. В іншомовних словах звук [і] після іншого
голосного обов’язково йотується: інтуїція
[інтуйіц'ійа], мозаїка [мозайіка].
9. В іншомовних словах буквосполучення іє
завжди відповідає звукосполученню
[ійе]: гігієна [г’іг’ійена], клієнт [кл'ійент].
10. Сонорний [в] ніколи не оглушується, однак
може переходити в нескладовий [у] на початку
слова перед приголосним або в кінці складу чи
слова. Сонорний [й] виступає тільки у
сполученні [йо] , в усіх інших випадках — як
нескладовий головний [і].
11. Графічний знак «’» (апостроф) використову-
ється для позначення на письмі твердої вимови
приголосних звуків перед сполученням [j] з
голосними [а], [у], [е], [і] (графічно — я, ю, є, ї ).
12. Буквосполучення дж, дз передають один
звук у межах морфеми: [джеирело], [дзеркало];
або два звуки на межі морфем: [від-жеини],
[над-звуковий].
 Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Прочитайте текст, дотри-
Заглядає в шибку казка сивими очима,
муючись чіткої артикуляції
материнська добра ласка в неї за плечима.
кожного шиплячого звука
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синові гойдати,
припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
виростуть з тобою приспані тривоги,
за тобою завше будуть мандрувати
очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
вибирати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата
Та не можна рідну матір вибирати.
В. Симоненко
Я родом з пісні — син села,
а в кожному селі — весілля,
а в кожній пісні — два крила,
бажаю кожному двокрилля.
Одне крило — моя любов,
на другому — моя зненависть.
Щоб дух двокрилля не схолов,
в мені живуть — і гнів, і радість.
М. Сингаївський
 Вибірковий диктант
Запишіть слова у два стовпчики:

а) де б) де ці
сполучення сполучення
літер дж і дз позначають
позначають два самостійні
африкати; звуки.

Догоджати, кукурудза, підземний,

узгодження, джунглі, дзвоник,
віджилий, саджанець, дзеркало,
омолоджений, піджак, піджарити,
народжений, дзюркотіти, джемпер,
дзьобатий, підзахисний.
 Прочитайте текст, правильно вимовляючи
[г] і [ґ]
Проривному звукові [ґ] не щастило. З 30-х
років, відтоді, як відповідну йому літеру
незаконно вилучили з української абетки,
він став чутися в мові дедалі рідше. Його ще
подекуди берегли слова ґрати (залізні),
ґуля, ґвалт та ін., і то лише в мовленні
деяких ревних блюстителів мовної куль-
тури або старих людей.
Це давній звук нашої мови, років 200-300
тому його на письмі передавали двома
літерами — кг. І ось тепер, нарешті, його
реабілітовано... Звук цей живе в ласкавому
слові аґу — першому слові, яким звер-
таються до немовлят. І навіть це дає йому
повне право на існування в мові (А. Мат-
вієнко).
 Яку роль виконують
звуки [г] і [ґ] у словах:
грати і ґрати,
гніт і ґніт ?
https://webpen.com.ua/pages/linguistic_norm/letter_G.html

Пароніми

https://www.youtube.com/watch?v=X_czKA8kRGY
Гра — діяльність людини з
моделювання іншого виду
діяльності з розважаль-
ною чи навчальною метою.
 Ґра́ти або реші́тка — перехресно
розташовані металеві або дерев'яні
прути, планки. Зазвичай їх
використовують як перешкода
потраплянню кудись та звідкись
людей, звірів або для захисту від
сторонніх предметів чи тіл.
 Гніт — важкий предмет, що кладеть-
ся на що-небудь для постійного тис-
нення. Як правило, гнітом називають
важкий дерев'яний кружок, яким
накривають квашення і соління
в бочках і діжках, з покладеним на
нього каменем чи іншим важким
предметом. Під гнітом у діжці з
водою могли зберігати («гнітити»)
деякі продукти на зиму (вони назива-
лись «гніченими»).
Гніт — насильний вплив на
кого-небудь; утиск,
пригноблення.
 Ґніт — стрічка або шнур, що
використовується для горіння в деяких
освітлювальних та нагрівальних прила-
дах (гасових лампах, керогазах, свіч-
ках та ін.), для змащування деталей
машин, для передачі вогню до запалів.
 Прочитайте вголос. Зверніть
увагу на вимову африкат

[дж] та [дз]
Бджола, джунглі, ходжу,
коледж, дзьоб, ґудзик,
кукурудза, дзеркало,
дзюрчати, відродження, воджу,
родзинка, дзвін,
випередження, засудження,
зраджений, нагромаджений.
 Основні правила й позначки
транскрипції такі:

• 1. У транскрипції немає великих літер, усі

слова пишуться з малої літери.
• Текст чи слово, що транскрибується, береться у
квадратні дужки .
• [ / ] — скісна рисочка над голосним або після
нього позначає наголос: (голова], [літера],
[думка].
• 4. [ ‘ ] — менша скісна рисочка вгорі після
приголосного позначає м'якість попереднього
приголосного: [ден'], [т'ін'], [н'іс], [л'іто].
• 5. Кожен звук треба позначати одним окремим
знаком (літерою), і кожна літера має
позначатися тільки одним звуком. Тому в
транскрипції немає йотованих букв я, ю, є, ї, і
літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе,
йі, шч]: яма — [йама], юність — [йун'іс'т'],
єдність — [йед'н'іс'т'], їжак — [йіжа'к], щастя —
[шчас'т'а].
•
6. Знак [' ] після приголосних передає
напівпом'якшення: [в' ітер],[ж ' інка].
• 7.На позначення довготи звука
вживається двокрапка [:]: [жит:'а],
[знан:'а], [розр ' іс‘:а].
• 8.Для позначення злитої вимови
африкатів
[дз, дж] використовується дужка вгорі над
літерами:
и е [дзв'інок], [джм'іл'].
• 9.[е, и ] — маленькі літери збоку вгорі
вказують, до якого звука наближається
и и е
звучання:
[се ло], [че рвоні], [ви шнева].
 Запишіть слова. Скільки звуків
позначають у словах букви я, ю, є, ї ?
Порівняйте вимову слів з
апострофом зі словами, в яких
апостроф не вживається. Зробіть
висновки.
В’юн, здоров’я, багрянець,
прислів’я, мавпячий, цвях,
ялина, комп’ютер, ілюзія,
зв’язок, тьмяний, бюрократ,
любов’ю.
Що нового дізналися на уроці?
Що сподобалося (не сподобалося)?
Чи задоволені своєю роботою
(класу, вчителя)?