Кислотно-основні процеси в аналітичній хімії

1. Сучасні уявлення про кислоти і основи

2. Іонний добуток води
3. Розрахунок рН сильних кислот і основ
4. Визначення рН слабких кислот і основ
5. Розрахунок рН буферних розчинів
6. Гідроліз. Концентрація водневих іонів в розчинах солей

1. Сучасні уявлення про кислоти і основи

Поняття про кислоти і основи мають свою історію. Образна теорія кислот і
основ була запропонована аптекарем з Парижа Ніколя Ламері (1645-1715). У своєму
«Курсі хімії» (1675) він спробував пояснити фізичні і хімічні властивості речовин на
основі їх форми і структури. В цьому відношенні його спроба виглядає
авангардистською. Згідно представленням Ламері кислоти на своїй поверхні мають
гострі шпильки, що викликають на шкірі колючі відчуття. Основи, названі ним
лугами, складаються з пористих тіл. «Шпильки» кислот проникають в «пори», при
цьому вони ламаються або притупляються, і кислоти перетворюються на нейтральні
солі.
У міру відкриття і вивчення хімічних елементів (що стало можливим тільки
після розвитку атомної і молекулярної теорії) концепція кислот і основ змінюється, і
робляться спроби приписати кислотні властивості окремим елементам або
молекулярним групам. Антуан Л. Лавуаз’є (1743-1794) назвав кислотами комбінацію
радикалів і кисню, а основами - комбінації металів і кисню. Його ідеї отримали
визнання не дивлячись на те, що вже давно була відома безкиснева «мурієва» (соляна,
хлоридна) кислота.. Проте у той час вважали, що хлор - це оксид, а не елемент. У 1809
р. Жозеф Л. Гей-Люссак (1778-1850) в співдружності з Луї Ж. Тенаром (1777-1857)
виявили, що хлориди, що називалися тоді муріатами, кисню не містять. Проте обидва
вони були настільки сильними прихильниками ідей Лавуазье, що порахували свої дані
швидше помилковими, чим придатними для створення нової концепція. Таку
концепцію запропонував англійський хімік Хемфрі Деві (1778-1829), який довів, що
хлор - це елемент і що хлоридна кислота не містить кисню. Він вважав, що кислотні
властивості речовин обумовлені наявністю водню (1810), і ця теорія незабаром стала
загальноприйнятою.
Сучасний підхід до вирішення проблеми став можливим тільки після розвитку
Ареніусом теорії електролітичної дисоціації, що включає концепцію сильних
електролітів (солей, кислот і основ). Він висловив свої ідеї Шведській академії наук в
1883 р., а в 1887 р. опублікував свою теорію. Згідно Ареніусу, при дисоціації кислоти
утворюється іон водню і аніон, а при дисоціації основи - гідроксид-іон і відповідний
катіон. Теорія Ареніуса змогла пояснити і відмінності в силі кислот, пов'язані з
відмінностями в ступені їх дисоціації.
Надалі виникли труднощі при спробі пояснення явищ кислотності і основності в
неводних розчинах. Пізніше було дведено що теорія кислот і основ Арреніуса не є
універсальною і справедлива лише для водних розчинів.Так, розчин аміаку в ефірі
проявляє основні властивості, хоча гидроксид-іона в цьому розчині немає.
 При розчиненні НCl в NH3 проходить розчинення але НCl іонів гідрогену не
утворює:
NH3+НCl↔NH4++Cl-

В бензолі реакція NH3+ НCl→ NH4Cl проходить без утворення води як це

проходить у водному розчині, що суперечить Ареніусу NH4ОН+НCl→NH4Cl+H2O. Так
HNO3 у H2SO4 є не кислотою, а основою.
Це вказує на те, що, крім електролітичної дисоціації, на виявлення кислотних
або основних властивостей речовин впливають розчинники.
Артур Лепуорт (1872-1941), професор університету в Манчестері, що викладав
органічну, а також фізичну і неорганічну хімію, розглядав кислоти як донори іонів
водню. Одним з його учнів був Томас М. Лоурі (1874-1936). Незалежно один від
одного він і данський професор Іоханнес Н. Бренстед (1879-1947) на основі ідей
Лепуорта створили теорію кислот і основ, звану тепер теорією Бренстеда-Лоурі (1923).
Теорія Лоурі-Бренстеда більш широко пояснює погляди на дисоціацію кислот і
основ. Дана (протолітична) теорія охоплює і неводні розчини. Таку назву вона
отримала тому, що головним реагуючим іоном в реакціях кислотно-основної взаємодії
виступає протон Н+.
Згідно даної теорії кислотами називаються речовини що в реакціях здатні
віддавати протон, а оновами речовини які здатні його приєднувати. Внаслідок цього
основою може називатись будь-яка речовина яка є акцептором іонів гідрогену
(протонів). Сутність кислотно-основної взаємодії складається по суті в передачі Н+ від
кислоти до основи, вона аналогічна Red-Ox процесу в якому йде передача електронів
від відновника до окисника.
Окиснення одної речовини спряжене з відновленням іншої.
Дослід показує що вільних іонів гідрогену не буває. Тому в розчині одночасно
має проходити два процеси:
кислота1↔Н++основа1
основа2+Н+↔кислота2
або кислота1+основа2↔кислота2+основа1.
Наприклад: НСlкислота1+Н2Ооснова2↔ Cl-основа1+Н3О+кислота2

В протолітичній рівновазі беруть участь дві пари кислот і основ які називаються
спряженими кислотно-основними парами. Чим сильнішою є кислота1 тим слабшою
буде основа1 і навпаки чим сильнішою є оснава2 тим слабшою буде кислота2.
Наприклад слабкій кислоті СН3СООН відповідає сильна основа СН3СОО-, а сильніша
основа NH3 переходить в слабшу кислоту NH4+
Багато речовин є амфотерними, тобто проявляти як кислотні, так і основні
властивості це Н2О, NH3 та інші. Ці речовини називають амфолітами.
Н2Окислота↔Н++ОН- H2Oоснова +Н+↔Н3О+

NH3кислота↔ Н++ NH2- NH3основа+ Н+↔ NH4+

Позитивним у протолітичній теорії є і те, що вона об’єднала в один тип реакції,

які раніше розглядали як реакції різних типів. Усі три наведені реакції можна вважати
протолітичними:
CH3COOH + H2O CH3COO– + H3O+ дисоціація
 CO 32 − + H2O HCO 3− + OH
–
гідроліз
CH3COOH + OH – –
CH3COO + H2O нейтралізація

Іонізацію води можна представити:

Н2Окислота-1+ H2Oоснова-2 ↔ Н3О+кислота-2+ ОН-основа-1

На виявлення кислотних або основних властивостей речовини значний вплив

має розчинник, в якому вона розчинена. Залежно від того який розчинник, сила кислот
може проявлятися по різному. Чим більша спорідненість до Н+ у розчинника, тим
сильніше проявляють кислотні властивості (НClO4, HNO3) і навпаки.
НАn+H2O↔ Н3О++Аn-

При заміні води наприклад на ацетон сила кислот зменшується. Разом з тим
якщо взяти більш основний розчинник то навіть слабкі кислоти стають сильними, NH3
і HCN. Бензойна кислота (С6Н5СООН) у водному розчині є слабкою кислотою, у
розчині рідкого NH3 – сильною кислотою, а в розчині безводної сульфатної кислоти
бензойна кислота виявляє основні властивості.
Отже, визначити кислоту і основу можна лише з кислотно-основної взаємодії.
В багатьох випадках проходить протонізація основи. Наприклад нітратна
кислота спочатку утворює нітрат гідроксонію (Н3О++NO3-), а вже потім при взаємодії з
водою утворює гідратовані іони:
HNO3+H2O→ Н3О+NO3-(нітрат гідроксонію)

а вже потім, при взаємодії з молекулами води утворюються гідратовані іони:

Н3О+NO3-+xH2O↔ Н3О+гідратований+ NO3-гідратований

Кислота – речовина яка в реакціях кислотно-основної взаємодії виступає

донором протонів.
Основа - речовина яка в реакціях кислотно-основної взаємодії виступає
акцептором протонів.
2. Іонний добуток води

H2O є дуже слабким електролітом дисоціацію якого можна подати такою

схемою:
Н2Окислота-1+ H2Oоснова-2 ↔ Н3О+кислота-2+ ОН-основа-1

або спрощено:
Н2О↔Н++ОН-

Оскільки дисоціація води процес оборотній то для нього можна записати вираз
для обчислення константи рівноваги:
[Н+]·[ОН-]/[Н2О]=КН2О

Експериментально доведено що К при 25˚С=1,8·10-16.

Кількість дисоційованих молекул є дуже малою (10-7 моль/л) тому при
обрахунку концентрації недисоційованих молекул води її можна вважати сталою
величиною. Її концентрація буде ν=1000г/18г/моль=55,5моль (моль/л), з яких лише 1·10-7
іонізовані (в 155млн раз менше).
Тому
[Н+]· [ОН-]= КН2О· [Н2О]= 1,8·10-16·55,5=1·10-14 =JH2O (при 25˚С)
Отже, для чистої води добуток Н+ ОН- є величиною сталою і дорівнює 1·10-14,
для води
[Н+]=[ОН-]=√JH2O=10-7.
При підвищенні температури від 0 до 100˚С JH2O зростає у 100 разів і стає рівною
0,58*10-12.
Концентрація [Н+] і [ОН-] змінюється обернено пропорційно і ніколи не буває
рівна 0.
[Н+]= JH2O/[ОН-] і відповідно [ОН-]= JH2O/[Н+]
Оскільки користуватися числами порядку 10-2, 10-3, 10-4 і т.д. не є зручно, то
користуються показником степеня концентрації водневих іонів, (Зеренсен).
рН=-lg[Н+]; [Н+]=10-рН; і рОН=- lg[ОН-] відповідно

[Н+]·[ОН-]=10-14; pH+pOH=14.

3. Розрахунок рН сильних кислот і основ

Концентрація сильного протоліту більша від 10−6 М. Сильні кислоти – це

кислоти які повністю дисоціюють на іони:
НА→Н++А-, де А- — аніон сильної кислоти.

В даному випадку концентрація іонів Н+ рівна концентрації самої кислоти.

[Н+]=СА

рН=-lg[Н+]=- lg СА.

Приклад: (1) рН 0,1н. (НCl)

НCl→ Н++Cl-; [Н+]=СНCl

рН=-lg[Н+]=-lg0,1=1.

Приклад: (2) рН 0,05н. (HNO3)

рН=-lg0.05=1,3.

Якщо протоліт виявляє основні властивості (NaOH, KOH), то концентрація іонів

ОН рівна початковій концентрації лугу.
–

MeА→Me++А-, де Me+ — катіон лужного металу.

Якщо одна молекула основи при дисоціації виділяє один гідроксильний аніон то
концентрація сильної основи дорівнює концентрації ОН-
[ОН-]=Сосн.

Так, як

JН2О=[Н+]·[ОН-]
 [Н+]= JH2O/[ОН-]

Логарифмуємо дане рівняння і будемо мати:

lg[Н+]= lg10-14- lg[ОН-] множимо дане рівняння на (-1)

-lg[Н+]= -lg10-14 +lg[ОН-]=14+ lg[ОН-]

або рН=14-рОН.

Враховуючи, що [ОН-]=Сосн.
рН=14-рОН=14+ lg[ОН-]=14+ lgСосн.

Концентрація сильного протоліту менша від 10−6 М. У дуже розведених

розчинах протолітів слід враховувати два джерела іонів Н3О+ – протонізацію протоліту
і автопротоліз води:

НА + Н2О Н3О+ + А–

2Н2О Н3О+ + ОН–

Згідно з рівнянням електронейтральності сума концентрацій додатних іонів

дорівнює сумі концентрацій від’ємних іонів, а це означає, що:
[H3O+] = [A–] + [OH–]
У такому випадку через малу концентрацію протоліту немає потреби
враховувати іонну силу розчину і всі обчислення можна проводити за концентрацією.
Безумовно, протоліт повністю протолізував, тобто [A−] =C(НА). Оскільки
[H3O+]⋅[OH−]= K H 2O =10−14, то [OH − ] = H2O+ .
K
[H 3 O ]
Одержані величини [A ] і [OH ] підставляють у (2.38):
- -

K H 2O
[H3O+] = C(HA) + ,
[H 3 O + ]

звідси: [H3O+]2 = C(HA) ⋅ [H 3O + ] + K H 2O ,

[H3O+]2 – C(HA) ⋅ [H 3 O + ] − K H 2O = 0 .

Розв’язавши квадратне рівняння, знаходять [H3O+] і за цим значенням рН

розчину:

+
C(HA ) ± (C(HA) )2 + 4 ⋅ K H2O
[H 3O ] = .
2

4. Визначення рН слабких кислот і основ

Слабкі кислоти частково дисоціюють на іони:

HA + H2O A– + H3O+
 або

НА↔ Н++А-,

Цей процес є оборотнім. Згідно закону діючих мас:

КНА=[Н+]· [ОН-]/[НА].

Якщо в розчині немає речовин, які також дають Н+ і А- то

[Н+]=[ А-].

А так як слабкі кислоти дисоціюють на іони в незначній мірі, то

[НА]=Скис.
отже:

КНА=[Н+]· [Н+]/ Скис.= [Н+]2/ Скис.

[Н+]2= КНА· Скис.

[Н+]=√КНА· Скис.

lg[Н+]=1/2 lg КНА+1/2 lg Скис.

Домножуємо праву і ліву сторону рівняння на (-1) і маємо:

-lg[Н+]=-1/2 lg КНА-1/2 lg Скис.

рН=1/2 рКНА-1/2 lg Скис.

Для 1н. розчину слабкої кислоти Скис.=1; lg1=0,
тому рН=1/2 рКНА

Якщо Скис. зростає в 10 разів, то рН зменшується на 0,5 і навпаки.

Приклад: (1) рН 0,05н. (СН3СООН)

Коц. к.=1,7·10-5; рКоц. к.=4,77

рН=1/2 рКоц. к.-1/2 lg Соц. к.=4,77/2-1/2 lg0,05=2,38+0,65=3,03.

Приклад: (2) рН 0,01н. (HNO2)

pKHNO2=3.4 звідси: рН=1/2 рК HNO2-1/2 lg С HNO2=3,4/2- 1/2 lg10-2=1,7+1=2,7.

Слабкі основи: розрахунок рН проводиться аналогічно тільки замість pKкислоти

підставляється pKоснови.

рОН=1/2pKосн.-1/2 lg Сосн., а знаючи що рН+рОН=14, матимемо:

рН=14- рОН=14-(1/2pKосн.-1/2Сосн.)=14-1/2pKосн.+1/2 lgСосн.

Приклад: (1) рН 0,1н. (NH4OH)

К=2·10-5; рКосн.=4,7
 рОН=1/2pKосн.-1/2 lg СNH4OH =1/24,7-1/2 lg0,1=2,35+0,5=2,85

рН=14-2,85=11,15.

5. Розрахунок рН буферних розчинів

Буферними розчинами називаються розчини-суміші слабкої кислоти (або

основи) та її солі.
Гомогенні системи, які складаються з слабкої кислоти і спряженої з нею основи,
називають буферними. Вони характеризуються особливими властивостями, а саме − їх
рН не надто змінюється під час додавання кислот і основ та у випадку розведення.
Наприклад:

СН3СООNa→СН3СОО-+Na+

НCl+ СН3СОО-→ СН3СООН+Cl-

СН3СООН+ NaОН→ СН3СООNa+ Н2О.

Якщо до такого розчину додати сильну кислоту (НСl), то в ньому різко

збільшиться концентрація іонів H3O+, які зв’язуватимуться іонами CH3COO–,
утворюючи молекули ацетатної кислоти. Внаслідок цього концентрація іонів H3O+
зменшиться і рН системи незначно зміниться. Якщо до буферного розчину додати
лугу, то в перший момент концентрація іонів ОН– різко збільшиться. Іони ОН–
взаємодіють з іонами H3O+, утворюючи малодисоційовану сполуку Н2О. Зменшення
концентрації іонів H3O+ змістить рівновагу першої реакції праворуч, тобто в бік
утворення нових іонів H3O+. Як наслідок, рН розчину теж зміниться незначно.
Буферні розчини одержують також із суміші середньої і кислої солей
двопротонної кислоти, наприклад із Na2CO3 і NaHCO3. Перша сіль, точніше іон CO32− ,
виступає основою, а спряженою кислотою буде іон HCO 3− . Ще більше можна одержати
буферних розчинів із трипротонної кислоти (Н3РО4) та її солей. У цьому випадку
можна одержати 3 буферні розчини: перший розчин із H3PO4 і NaH2PO4; другий − з
NaH2PO4 і Na2HPO4; третій − з Na2HPO4 + Na3PO4.
У загальному вигляді рівновагу в буферній системі, яка утворена кислотою НА і
спряженою з нею основою, описують такими рівняннями:

HA + H2O H3O+ + A–

A– + H2O OH– + HA

Н О А
НА

Концентрація основи А– у буферній системі визначається, звичайно,

концентрацією речовини, яку змішують з кислотою НА для одержання суміші,
зокрема солі МеA, яка повністю дисоціює на іони А- і Ме+. Рівноважна концентрація
(активність) кислоти НА практично дорівнює значенню початкової концентрації НА,
оскільки вплив однойменного іона А– зменшує протоліз кислоти. Тобто, [А-]= Ссолі., а
[НА]= Скис., тому маємо:
Н О Ссолі
НА
Скис.

Звідси:

НА Скис.
Н О
Ссолі

Якщо прологарифмуємо, то будемо мати:

lg[Н3О+]=lgКкис.+ lgСкис./Ссолі, домножуємо на (-1)

-lg[Н+]=-lg Ккис.- lg Скис./Ссолі,

або:
C (кислоти )
pH = pKкислоти − lg .
С (солі)

Приклад. Обрахувати рН кінцевого розчину коли до 25мл. 0,1н. розчину СН3СООН

додали 25мл. 0,1н. розчину СН3СООNa.

рН=4,75- lg 0,05/0,05=4,75.

Для обчислення рН буферного розчину, який складається із основи та її солі,

користуються формулою:
C (основи )
pH = 14 − pKоснови + lg
С (солі )

Аналізуючи формули розрахунку рН, легко пояснити ще іншу властивість

буферних систем – зберігати рН у випадку розведення буферної суміші. Розведення
однаково зменшує концентрацію як кислоти (основи), так і солі. Тому співвідношення
цих величин є постійним, а відтак залишається постійним рН (рОН) у разі розведення
буферної суміші. Цю властивість буферних систем широко використовують під час
аналізу.
Буферна ємність. Здатність буферного розчину зберігати постійною величину
рН при додаванні кислот або лугів не є безмежною. Якщо вводити в буферний розчин
надто велику кількість кислоти або лугу, то при певних їхніх концентраціях система
почне змінювати рН. Отже, буферна система зберігає таку здатність у визначених
межах. Ці межі характеризуються буферною ємністю системи. Буферна ємність ( π )
системи визначається кількістю молей кислоти або основи, які можна ввести в 1 л
буферного розчину, не змінюючи при цьому рН більше як на 1, тобто ∆рН≤ 1.
Буферна ємність ( π ) системи залежить від загальної концентрації компонентів
суміші:

Сзаг = [HA] + [A–] = Cк-ти + Соснови

Цю залежність описують формулами:

 K НА ⋅ C заг ⋅ [ H 3O + ] C(HA) ⋅ C(A − )
π = 2,30 або π = 2,30
( K НА + [ H 3O + ]) 2 C(HA) + C(A − )

Із формули видно, що чим більша величина Сзаг, тобто, чим більш

концентрована буферна суміш, тим більша її буферна ємність.
Буферна ємність залежить і від Kна , а саме − вона є максимальною тоді, коли
[H3O ]= K НА . Чим більше величина [H3O+] буферної суміші відхиляється від K НА (в той
+

чи інший бік), тим менша буферна ємність системи. Узагальнюючи викладене, можна
констатувати, що буферна ємність системи є максимальною ( π max ) тоді, коли
концентрації кислоти і спряженої з нею основи є однакові, а рН буферної суміші
дорівнює величині pK НА .
Якщо рН= pK НА , то π max = 0,58 ⋅ C заг.

Із та бачимо, що буферна ємність має розмірність моль/л і тому її слід відносити

до 1л буферної суміші. Обчислюючи π для іншого об’єму розчину буферної суміші,
необхідно відповідно збільшити або зменшити обчислювану величину.

6. Гідроліз. Концентрація водневих іонів в розчинах солей

Гідролізом солей називають взаємодію солей з водою, що супроводиться
утворенням малодиссоціюючих сполук і зміною рН розчину. Тобто, аніони слабких
кислот і катіони слабких основ здатні вступати в реакцію з водою. Розчини таких
солей мають слабо лужну або слабо кислу реакцію.
Залежно від характеру взаємодії з водою всі солі можна поділити на ΙV типи:
1. Сіль утворена сильною кислотою і сильною основою (сіль не гідролізує, рН=7).
Наприклад, NaCl, СаСl2.
2. сіль утворена сильною кислотою і слабкою основою (гідроліз по катіону,
рН<7). Наприклад, NH4Cl.
NH+4 +H2O↔NH4OH +H+
3. Сіль утворена слабкою кислотою і сильною основою (гідроліз по аніону,
рН>7). Наприклад, CH3COONa.
CH3COO- + H2O ↔CH3COOH + OH-
4. Сіль утворена слабкою кислотою і слабкою основою (гідроліз по катіону і
аніону, pH<7, або pH>7). Наприклад СН3СООNH4.
CH3COONH4 + H2O↔ CH3COOH + NH4OH
Гідроліз це реакція, яка є протилежною до реакції нейтралізації – взаємодії
кислоти з основою.
СН3СООNa+ Н2О ↔СН3СООН+NaОН

Гідроліз не слід плутати з гідратацією.

Кількісною характеристикою гідролізу є ступінь гідролізу – відношення
концентрації водневих чи гідроксильних іонів, що утворилися внаслідок гідролізу, до
загальної концентрації солі, позначається латинською літерою «h».
h= [ОН-]/ Ссолі, або h= [Н+]/ Ссолі (×100%)

Так, якщо концентрація ОН- в 1 М розчині СН3СООNa рівна 10-4 моль/л, то

h=0,0001/1·100=0,01%.
 Формулу для визначення рН розчинів відповідних солей виведемо на прикладі
солі утвореної слабкою кислотою і сильною основою.
А- + H2O ↔HА + OH-

Справедливою буде рівність:

[ НA] ⋅ [ОН − ]
Kгідролізу =
[ A]

Домножуємо чисельник і знаменник на [H+]:

[ НA] ⋅ [ОН − ] × [H + ]
Kгідролізу =
[ A] × [H + ]

Справедливою буде рівність:

Jн2 о
Kгідролізу =
К НА

Так, як [ОН-]= [НА] за рівнянням реакції гіролізу, а [А-]≈Ссолі

маємо:

[OH − ]2 Jн2 о Jн о ⋅ Ссолі

= , звідки [OH − ] 2 = 2
Cсолі К НА К НА

Виходячи з того, що [OH-]2 = (JH2O)2/[H+]2 будемо мати:

J 2 н2 о Jн2 о ⋅ Ссолі
=
[ H + ]2 К НА

J 2 н2 о ⋅ К НА Jн2 о ⋅ К НА
[H + ] 2 = =
Jн2 оCсолі Ссолі

Звідси:
Jн2 о ⋅ К НА
[H + ] =
Ссолі

Прологарифмувавши дане рівня і помноживши на (-1) будемо мати:

1 1 1
lg[H + ] = lg Jн2 о + lg К НА − lg Ссолі
2 2 2

1 1 1
− lg[H + ] = − lg Jн2 о − lg К НА + lg Ссолі
2 2 2

1 1
pH = 7 + pК НА + lg Ссолі
2 2

Для розчинів солей утворених сильними кислотами і слабкими основами за

такою ж формулою обраховується рОН але замість рКкис. береться рКосновності (бо
гідролізу піддається не аніон слабкої кислоти, як було у попередньому випадку, а
катіон слабкої основи):
 1 1
pОH = 7 + pКосн + lg Ссолі
2 2

1 1
pH = 14 − рОН = 7 − pК НА − lg Ссолі
2 2

З формул витікає, що ступінь гідролізу залежить від наступних чинників:

а. від Kкисл і Kосн, кислоти чи основи, що утворюється в результаті
гідролізу (чим слабкіша кислота і основа, тим більший h);
b. температури (нагрівання підсилює гідроліз, оскільки збільшується ступінь
дисоціації води);
с. від концентрації солі (розбавлення приводить до збільшення гідролізу).
Змінюючи вказані чинники, можна змістити рівновагу реакції гідролізу в будь-
якому напрямі, що і використовують в практиці хімічного аналізу.
Приклад.
Розрахувати рН розчину, отриманого розчиненням 0,8000 грама NH 4NO3 в 100 мл води.
Розрахунок ведеться по формулі
1 1
pH = 14 − рОН = 7 − pК НА − lg Ссолі
2 2

У аналітичній практиці, при використанні різних солей, необхідно враховувати

можливість протікання гідролізу.
Необхідно враховувати, що зв’язування одного з продуктів гідролізу підсилює
гідроліз, а введення в розчин продуктів, що утворюються при гідролізі, його
пригнічує.
Наприклад, в ході аналізу суміші Na+, K+, NH4+, Mg2+ після випаровування
розчину видаляють осад основного хлориду MgOHCl, гідролізу солі магнію, що
утворюється в результаті:
MgCl2 +H2O MgOHCl + HCl
При осадженні Fe , Fe , Zn 2+, Mn 2+ дією сульфіду амонію (NH4)2S необхідно
2+ 3+

добавити NH4OH для пригнічення гідролізу (NH4)2S :

(NH4)2S + +H2O NH4HS +NH4OH
Крім того, необхідно враховувати, що введення солей, які гідролізують, може
привести до істотної зміни рН розчину, що, у свою чергу, зробить істотний вплив на
повноту протікання реакції.
Все це показує, що при проведенні аналізу процесу гідролізу необхідно
приділяти серйозну увагу.