Філософські тези Аврелія Августина

У цьому есе я хочу виділити та прокоментувати декілька думок Аврелія

Августина, які він висловлював у своєму творі «Сповідь» та в інших своїх
немало відомих творах. Для того, щоб краще зрозуміти мотиви тез та самі
філософські думки Августина, я коротко опишу його біографію та один з
головних творів філософа – «Сповідь».  
Аврелій Августин – це філософ, який народився у місті Тагаст, що
розташоване у Північній Африці. На той час Тагаст був під владою Римської
Імперії. Августин народився у сім’ї батька-язичника та матері, яка була
глибоко віруючою християнкою. Можливо, саме велика віра матері у Бога і
вплинула на погляди Аврелія Августина в майбутньому. Августин ріс у
заможній сім’ї, тому мав змогу розважатись та відпочивати як аристократи:
п’яні гульбища, театри, цирки з жорстокими видовищами. Пізніше він описує
свою «грішну» юність у творі «Сповідь». 
Твір «Сповідь» є одним з найвідоміших творів Аврелія Августина. Цей
твір вважається неповною автобіографією Августина, адже в ньому
описуються лише перші 40 років життя автора (коли сам Августин прожив
понад 70 років). У «Сповіді» розповідь філософа про своє життя
переплітається з його поглядами щодо християнства, думок інших філософів
та різноманітних речей, які оточують нас щодня (добро і зло, етика, час).  
Після короткого ознайомлення з Аврелієм Августином та «Сповіддю», я
хочу викладасти його тези та свою точку зору проних. 

1. Про суть креаціонізму

Августин витлумачує Бога як особистість, яка створила скінченний
світ і людину, виходячи зі своєї добровільної схильності. Він навмисно
підкреслює відмінність Бога від сліпої фортуни, яка відігравала велику
роль в язичницькому світогляді. 
 Серед багатьох атрибутів божественної особистості Августин
завжди вказує на її абсолютну всемогутність. Бог повністю заволодів
долею і підпорядкував її своїй волі. Доля стає Провидінням, промислом
Божим. Божественна всемогутність випливає з її безтілесності.
Багаторазово підкреслюючи особистісне начало у Бозі, християнський
філософ пов’язує його перш за все з наявністю волі в божественному
інтелекті.
Повна і безпосередня залежність природи людини від Бога вела до
крайнього фаталізму. Августинівський креаціонізм виражений не
тільки у твердженні, що Бог є єдиним джерелом виникнення кожної
речі чи істоти. Переростаючи у фаталізм, Августин приводить до
концепції «безперервного творення», згідно з якою Бог ні на мить не
залишає своєї опіки над світом.

Я не погоджуюсь з цією тезою Аврелія Августина, адже є

переконаною, що людина творить свою долю самотужки. Можливо, десь
і є записано або передбаченою невідомою нам вищою силою основні
моменти, які людина обов’язково має пройти протягом свого життя, але
думку про те, що повністю весь людський життєвий шлях визначається
Богом, я вважаю дивною.

2. Про «Град Божий»

Одні бачили у Граді Божому знак помсти римських богів тим
людям, котрі перейшли у християнство. Християни вважали це карою
Бога за те, що саме християнство зіпсувалось. А в розгромі Риму
вбачався початок кінця світу. Августин піддає критиці ці обидва
напрямки громадської думки.

Я, як і Аврелій Августин, не погоджуюсь з думками про те, що Град

Божий – помста римських богів, покарання Боже або початок кінця
 світу. Думку язичників я піддаю сумнівам через те, що вірування в
римських богів або в християнського Бога зводяться до одного –
виконання канонічних ритуалів задля задобрення вищих сил. Тому не
має значення чи є людина язичником, чи християнином. У будь-якому
випадку основною ціллю вірянина є духовне полегшення. 
  Думку християн я контраргументую тим, що будь-яка річ має
властивість змінюватись з плином часу. Ця істина стосується й
християнства. Тому вважати, що християнство з часом стало гіршим, –
беззмістовно. Адже воно просто видозмінюється в залежності від того,
як цього вимагає соціум та сучасність.
Останнє припущення є занадто суб’єктивним для того, щоб вважати
його істинним. У той час, коли жив Аврелій Августин (354-430 рр.),  вже
було відомо, що на світі існують й інші народи окрім римлян, які мають
свої країни. Ці країни також то з’являлись, то зникали, але чомусь
розвал жодної з них не посприяв початку всесвітньої катастрофи. Саме
тому думка про те, що зникнення Римської Імперії приведе до
всесвітнього кінця, є абсурдною.  

3. Про розуміння добра і зла

Августин розглядав добро і зло як цінності, що мають космічну
природу. Як моністична система, у якій весь світ є результатом
випромінювання надприродного абсолюту, вона представляла зло не як
щось, що абсолютно протистоїть добру, а тільки як брак добра. Весь
світ із цього погляду є градацією добра - стовідсоткового в абсолюті й
дуже малого в матеріальному світі, але все ж присутнього і тут.
Августин стверджував, що все створене Богом тою чи іншою мірою
причетне до цієї абсолютної доброти. Адже Бог, створюючи речі,
показав у них певну міру, вагу і порядок. Цей образ не був спотворений
неминучою присутністю матерії, яким чином не змінювалася будь-яка
земна річ чи істота, вона так чи інакше зберігає такий образ. Через це
 в ній перебуває добро. Як тиша є відсутністю шуму, голизна -
відсутністю одягу, хвороба - відсутністю здоров’я, а темрява - світла,
то зло є відсутністю добра, а не чимось, що існує само по собі. Отже,
зло - відносне, воно є ослабленим добром. 
Звичайно, оскільки у світі не може перебувати все те добро, що
перебуває у світі божественних ідей, то в ньому немало зла. Але слід
мати на увазі, що світ створений єдиним найкращим Богом і, бувши
Його творінням, цей світ є найкращим з усіх можливих світів.

Я погоджуюсь з думкою про те, що зло – відносне. Взагалі, будь-яке

явище або річ у нашому світі відносні. Саме за допомогою порівняння
подій в нашому житті ми можемо вирішити, що є кращим розв'язанням
проблеми або обрати менше зло. Для того, щоб краще зрозуміти
важливість відносності речей та подій в нашому світі та як вона впливає
на те, що таке злі та хороші вчинки, я наведу у формі прикладу випадок,
який нещодавно стався зі мною. 
Приблизно місяць тому в мене вкрали телефон. Через деякий час
його знайшли – телефон перепродали іншій особі під виглядом нового.
Згідно з законом, тепер у цієї особи мають вилучити телефон. Тобто,
вона також його втратить. Отож, виходить, що в нас відбувається дві
неприємні ситуації: я втратила своє майно і якась людина теж втратила
майно. Але якщо співвіднести ці дві події, то виходить, що втрата
телефону цією особою – це хороша подія, адже вона допоможе
відновити справедливість та повернути мені мою вкрадену річ. 

Найважчою для роздумів, напевно, є тема про людську долю. Адже й досі
ведуться дебати про те, чи існує в людини доля взагалі. Тому через
невизначеність існування цього поняття у більшості випадків виникають
розбіжності в трактуванні долі та тим, хто є відповідальний за її створення та
існування.
 Порівняно з тезою про долю, роздуми про добро та зло є найлегшими зі
всіх тез, які є наведені у цьому есе. Хоча добро і зла є речами нематеріальними
та відносними, ми стикаємось з ними щодня. Тому усі люди впевнені в тому,
що ці поняття існують та працюють в нашому світі.
У висновку, я погоджуюсь з декількома тезами і думками філософа
Аврелія Августина. Попри те, що Августину була притаманна велика віра в
християнського Бога, його аргументи щодо спірних та тяжких питань є
раціональними та можуть задовольняти людей, у яких форма вірування та
саме віросповідання відрізняється від Аврелієвого.