СВЯТООТЦІВСЬКЕ ТЛУМАЧЕННЯ

ПРОТОЄВАНГЕЛІЯ (БУТ. 3:15)

ЗМІСТ

ВСТУП
1. ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДЕЙ ТА НАДІЯ НА СПАСІННЯ
2. СВЯТООТЦІВСЬКА ЕКЗЕГЕЗА БУТ. 3,15
2.1. Прокляття змія: тварини і злого духа
2.2. Ворожнеча між змієм та сім’ям жінки
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
 ВСТУП
В Священній Біблійній історії є окремі особливо значущі переломні
моменти. Вони займають центральне місце в святоотецькій писемній
спадщині, тому що розкривають сенс усієї історії а також допомагають
зрозуміти Божественну Ікономію Самого Бога. Одним із таких важливих
переломних моментів було гріхопадіння людини: момент, коли людська
свобода волі вперше була використана проти Бога. Наслідки порушення
заповіді не забарилися. Розповідь з книги Буття показує, що порушення
заповіді відгукнулося в усіх душевних силах людини, що гріх докорінно
спотворив, затьмарив образ Божий, закладений у людині. Та легкість, з якою
раніше могла існувати людина, з цього моменту припиняється. Смертність та
дебелість плоті входить в людську природу. Для того, щоб підтримувати своє
існування, людина має працювати. Точніше, чоловіку дається в спадок праця
для харчування та виживання, а жінці – народження дітей для продовження
роду. Проте покарання за гріх одразу ж супроводжується милістю Божою і
надією на позбавлення від первородного гріха. Падіння людини та пророцтво
про «насіння жінки» (Бут. 3:15) – ключовий момент історії людства, з якого
розвивається первісне людське суспільство і всі подальші цивілізації, тому
аналіз цієї події завжди є сучасним та актуальним. Особливо порівнюючи зі
спокутою, викупом та спасінням, яке прийшло на землю через Христа
Спасителя.
Даний твір передбачає систематичний розгляд святоотцівського
тлумачення Протоєвангелія (Бут. 3:15) – першої благої звістки від Бога про
надію звільнитись від гріховного стану та смерті. Наслідки відчуження від
Бога можна подолати. Це пророцтво – зв'язок Старого Заповіту з Новим,
Першого Адаму з Другим – Христом, через Якого була переможена смерть.
Смерть тіла є відокремлення від нього душі, а смерть душі є відокремлення
від неї Святого Духа, яким вона осіняється від самого початку, як створена
Богом. Через Христа Святий Дух стає джерелом життя для християнина, в
Церкві Христовій пророцтво виконується – змій попраний, а людина
виходить переможцем.
 1. ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДЕЙ ТА НАДІЯ НА СПАСІННЯ
«Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай
панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над
усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ
людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив
їх» (Бут. 1: 26-27), - такими словами Святе Письмо описує таємницю
створення перших людей. Важливо звернути увагу на те, що задумується
людина як «образ» і «подоба» Самого Бога, але створюється лише як
«образ». Тобто, «подоба» – це той стан, до якого необхідно прийти. «Образ
Божий даний людині Богом, а Божу подобу – людина має досягти шляхом
духовного вдосконалення. Подібність Богу дана лише у можливості, яка або
реалізується людиною, або ні. Якщо образ Божий незгладимий у людині, то
подоби може і не бути зовсім»1.
Для того, щоб реалізувати в повній мірі той потенціал, який був
вкладений в людину при творінні, Бог дає заповіді, керуючись якими можна
було б дійти до досконалого єднання з Богом. Ці заповіді, дані в раю, були
простими і водночас грандіозними. Заповідь піклування про рай, передбачала
постійну працю над творінням і над самим собою, певне самовдосконалення.
Праця повинна була, перш за все розвивати і вдосконалювати фізичні сили
людини, але з іншого боку, тілесна праця мала і вище духовне значення для
людини, бо, поставляючи її в особливу близькість до предметів природи,
давала можливість вивчати закони. Крім того, вивчаючи предмети та явища
природи, людина могла на власному досвіді пізнавати досконалості Творця,
Його премудрість і благість, і тим навчитися благоговіти перед Ним та
любити Його2.
Надання імені всім створінням – означало заповідь пізнання самої суті
творіння і навколишнього світу, а також владу і вище становище людини як

1
Фаст Г., свящ. Этюды по Ветхому Завету. Руководство к изучению Священного Писания. Красноярск:
Енисейский благовест, 2007. С. 110.
2
Иванов В., прот. Священное Писание Ветхого Завета. Електронний ресурс. URL:
https://azbyka.ru/otechnik/Biblia/svjashennoe-pisanie-vethogo-zaveta-ivanov/#0_29 (дата звернення:
23.11.2022).
«вінець творіння». Владика творіння повинен природу вести до досконалості.
І людина мала привести весь світ до Бога. Не маючи у своїй природі гріха,
людина, як моральна істота, повинна була вдосконалюватись (за висловом
блж. Августина), «піднімаючись від можливості не грішити до неможливості
грішити»3.
Чоловіку Бог дав помічницю – дружину, які мали стати «одним тілом»,
це також була певна заданість, яку Адам і Єва реалізували, адже досягли
єдності: «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились»
(Бут. 2:25). Всі вище перераховані повеління Божі перші люди успішно
виконали і досягли в них досконалості.
Залишилась остання - заповідь посту: не вкушати від дерева пізнання
добра і зла (Бут. 2: 16-17). Вона сама по собі підготовча, повинна була
привести людину до вдячного причастя самого Творця, до єднання з Богом.
«Бог, давши Адаму та Єві заборону вкушати від плоду відомого дерева,
проголосив тим самим існування морального закону і свободи, яку ця
заборона необхідно припускає»4. За повідь посту була тимчасовою, вона
передбачала також певну підготовку, випробування через послух. По слову
свят. Іоанна Златоуста: «Господь, надаючи людині користування всіма
видимими речами, поселивши його в раю і надавши в його розпорядження
все, що тут присутнє, вирішив перешкодити йому непомітно бути
спокушеним своїми власними думками. Щоб він не повірив, що цей видимий
світ існує сам собою і не запишався своєю перевагою, Бог заборонив йому
їсти плоди одного дерева, погрожуючи, у разі непослуху, тяжким покаранням
для того, щоб дати йому знати, що він має над собою господаря, щедрості
якого він завдячує всіма благами, якими він користувався» 5. В даному творі
не має необхідності детально описувати процес гріхопадіння, важливо лише
зрозуміти наслідки цього вчинку, а також відповідь Бога на непослух людей.

3
Соколов Н., прот. Ветхий Завет: Курс лекций. М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский Институт,
1995. С. 129.
4
Вигуру Ф. Руководство к чтению и изучению Библии: Общедоступ. и излож. в связи с новейш. науч.
изысканиями: Курс Свящ. писания: Ветхий завет. М.: Тип. Г. Лисснера и Д. Совко, 1916. С. 464-465.
5
Цит. по: Вигуру Ф. Руководство к чтению и изучению Библии… С. 464.
 Гріхопадіння перших людей Адама і Єви назавжди змінило хід
людської історії. Вони, забажавши вкусити плід з дерева пізнання добра і зла,
тим самим захотіли отримати «самобутнє життя»: «Преподобний Максим
Сповідник, піднявшись у споглядання внутрішніх причин Адамового
падіння, бачить первозданну людину, що прагне поспішно володіти тими
самими властивостями, що і Бог (у протиборстві Йому), так щоб мати в собі
«без Бога, перед Богом і не за Богом» те, що є виключно Божим, а саме –
життя самобутнє»6. Недостойним чином «викравши» Божий дар,
заборонений плід, вони втратили первоздданну природу, відпали від
благодаті, зодягнулися в «кожані ризи», підпали осудженню і відчули свою
смертність. Проте, люблячий Бог навіть тяжкі наслідки непослуху Свого
творіння направив на благо. Смертність є і покаранням, і благодіянням для
самої людини. Покаранням не в сенсі мстивого бажання Бога зробити людині
погано за те, що вона неслухняна, а як якесь логічний наслідок того, що
людина сама створила. З іншої сторони смерть є дуже важливим фактором
для людини, нерідко тільки перед лицем смерті вона виявляється здатна
задуматися про вічне. Також ми знаємо, що смерть, яка була покаранням для
людини, стала джерелом спасіння для неї, оскільки через смерть Спасителя
людина була відновлена, і стало для неї можливим втрачене
Богоспілкування7.
Незважаючи на важливість провини Адама та Єви, Бог змилосердився
над ними та їх потомством. Він засудив їх на смерть, і ми всі несемо
покарання їх непослуху, успадковуючи первородний гріх і всі його наслідки.
Однак правда божественна була поміркована Його милосердям. Бог обіцяє
позбавити цього тяжкого стану людину, коли проклинає спокусника змія.
Звертаючись до диявола, Бог говорить: «І Я покладу ворожнечу між тобою й
між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти
будеш жалити його в п'яту» (Бут. 3,15). Цей вірш з книги Буття святоотецька

6
Неллас П. Обожение: Основы и перспективы православной антропологии / Пер с англ. Н. Б. Ларионова. -
М.: Никея, 2011. С. 55.
7
Егоров Г., свящ. Священное писание Ветхого Завета: курс лекций. М.: Изд-во ПСТГУ, 2011. С. 33.
думка називає Протоєвангелієм, тобто першою благою звісткою про те, що
влада диявола в цьому світі буде знищена, а людина досягнення спасіння
через єднання з Богом. «Ця обіцянка є перше пророцтво, яке міститься в
наших священних книгах, початковий штрих, який служить до накреслення
образу Месії; це, як прийнято називати, – Перше Євангеліє, тому що воно є
першою звісткою про викуплення занепалої людини і як би першим
накресленням Євангелія»8.
Ці Слова Божі є надважливими для розуміння та аналізу, для того, щоб
уяснити віру Богообраного єврейського народу в Мессію та образ Його
пришестя, хресної смерті та спасіння через Ісуса Христа. «Вся подальша
течія, вся подальша Історія Священна працює на розкриття цього пророцтва.
Ось воно в основі всього лежить»9.

8
Вигуру Ф. Руководство к чтению и изучению Библии… С. 470.
9
Миронович И. Ц. Лекции по Священной библейской истории Ветхого и Нового Заветов, читанные
слушателям Свято-Иоанновских богословских курсов. СПб: Воскресенiе, 2013. С. 207.
 2. СВЯТООТЦІВСЬКА ЕКЗЕГЕЗА БУТ. 3,15
Як було сказано вище, прокляття за вчинений гріх по-перше, саме по
собі відкриває милість Божу, а по-друге, супроводжується пророцтвом про
те, що в нащадках народиться Той, Хто «зітре» владу змія, тобто диявола. З
Біблійної розповіді ми бачимо, що Бог по-черзі звертається до винуватців
гріхопадіння: до диявола, до жінки, до чоловіка і виносить Свій суд. Свят.
Філарет Московський зауважує: «После обличения Бог произносит Свой суд
на виновных и в особенности на змия – суд правды, а на человеков суд
правды и милосердия. Ибо змию возвещается только наказание, а человекам
и – надежда победы над змием»10. Не почувши каяття від людей, Бог
визначає покарання всім учасникам цієї драми. Причому змій покараний
своєю підступністю, дружина – чоловіком, чоловік – землею. Це вказівка на
фатальну взаємність гріховності та її наслідки. Також, зазначимо, що змій
отримує своє прокляття першим, тому що в ньому люди можуть почути
надію на спасіння: «Суд начинается от змия не только потому, что им
положено начало греха, но и потому, что в осуждении его заключается
некоторое утешение для устрашенных человеков, предохраняющее их от
отчаяния при услышании приговора о себе самих» 11. Отже, розглянемо
детально цей уривок з книги Буття.
2.1. Прокляття змія: тварини і злого духа
Змій першим підпадає прокляттю за те, що спокусив Єву, а вона –
Адама. Священне Писання в жодному місці не говорить, що Єва була
спокушена дияволом, проте завжди використовує найменування «змій».
Наприклад, «змій звів був Єву лукавством своїм» (2 Кор. 11:3). Проте, за
всезагальним святоотцівським розумінням спокушав людей диявол, про це
говорить і Біблія: заздрістю диявола смерть увійшла в світ (Прем. 2:24).
Таким чином, змій по церковному вченню це диявол. «Говорячи про спокусу
Єви, Писання згадує, як зазначив св. Іоанн Златоуст, скрізь тільки змія, так це

10
Филарет (Дроздов), свят. Толкование на Книгу Бытия. М.: Лепта-Пресс, 2004. С. 116.
11
Там само. С. 116.
тому, що все описується так, як воно було мабуть і сприйнято самою
Євою»12, тобто Єва не бачила сутність сатани, проте бачило те знаряддя яке
він використав, тобто змія. Свят. Іоанн Златоуст говорить: «Нашедши этого
зверя, т.е. змея,.. им воспользовавшись, как орудием, дьявол чрез него
вступает в беседу с женой, и увлекает в свой обман этот простейший и
немощнейший сосуд… Слова принадлежали дьяволу, который возбужден
был к этому обману своей завистью, а этим животным воспользовался, как
удобным орудием к тому, чтобы, прикрыв обман свой приманкой, обольстить
сначала жену, как всегда более способную к обольщению, а потом через нее
и первосозданного»13.
Про те, що в змії проклинається сатана, що діяв через нього,
безперечно говорить блаж. Августин: «Из того, что змий не спрашивается,
почему он так сделал, можно заключить, что он сделал это не по своей
природе и своей воле, но от него, через него и в нем действовал диавол,
который, по причине греха нечестия и гордости, уже предназначен был
вечному огню»14. Бог не запитує сатану, тому що не чекає від нього покаяння,
воно неможливе. Таким чином, прокляття Бога було подвійним: «Прокляття,
висловлене Богом на змія, відноситься як до змія тварини – знаряддя
спокуси, так і до духовного змія, сатани, духа-спокусника. Втім, слова
прокляття не поділяються видимим чином між змієм і дияволом, але течуть
безперервно, так, як би, сягали одного предмета»15.
Умовно можна розділити це прокляття між змієм твариною, та змієм –
дияволом. Свят. Філарет говорить: «Змий, совершеннейшее животное,
проклятием поставляется ниже всех животных. Ныне он таков
действительно, по ненависти и отвращению, которое имеет к нему человек.
Он осуждается ходить на чреве и есть прах» 16. Книга Буття сповіщає це
12
Фаст Г., свящ. Этюды по Ветхому Завету. С. 161-162.
13
Иоанн Златоуст, свят. Беседы на книгу Бытия // Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста,
Архиепископа Константинопольского в 12 т. СПБ: С.-Петербургская Духовная Академия, 1898. Том 4, книга 2.
С. 128.
14
Августин, блаж. О книге Бытия // Творения : В 4 томах / . 2. Теологические трактаты. - СПб. : Алетейя; Киев :
УЦИММ-Пресс, 2000. С. 618.
15
Фаст Г., свящ. Этюды по Ветхому Завету. С. 166.
16
Филарет (Дроздов), свят. Толкование на Книгу Бытия. С. 118.
прокляття наступним чином: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над
усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і
порох ти їстимеш у всі дні свойого життя» (Бут. 3:14). Змій отримав
покарання, за хитрість, за мудрість, якою володів з перевагою серед інших
створінь, але використав її не належним чином. І так як «предмет проклятия
не подлежал чувствам и не был видим для глаз, поэтому-то (Бог) налагает на
него и чувственное наказание, чтобы мы могли постоянно иметь перед
глазами следы его казни»17, - говорить свят. Іоанн Златоуст. Покарання змія
полягало в зміні природи. Бог повеліває змію: «Будешь пресмыкаться по
земле и ею питаться, так что тебе уже невозможно будет смотреть вверх, но
постоянно должно находиться в таком положении и одному между всеми
зверями питаться землею»18. Ворожнеча, про яку говорить 15 вірш, і про те,
що змій буде жалити людину в п’яту також можна зрозуміти буквально, адже
дійсно змій – це та тварина яка викликає огиду, наводить страх і
зневажається серед людей. Повзання змія на череві не було якимось новим
дивом, а становило природну властивість; але раніше ця властивість не мала
ніякого особливого значення, – тепер же вона стає символом приниження та
зневаги. Те ж саме стосується і поїдання праху землі: Повзання по землі
неминуче призводить до вдихання земного пилу і поєднання з різними її
нечистотами19.
Але більше того, це прокляття відноситься до диявола. «Первая часть
Божия определения на диавола низводит его на степень, низшую всех
бессловесных животных, и отьемлет у него всякую возвышенную мысль,
ведущую словесное создание к сознанию своего назначения» 20. Прокляття
диявола перед всім творінням означає його рабство, вічні узи та його
погибель21. Свят. Філарет говорить, що «осуждение змия ходить на чреве и
17
Иоанн Златоуст, свят. Беседы на Бытие… С.147.
18
Там само. С. 148.
19
Толковая Библия, или Комментарии на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета : в 7 т. / под ред. А.
П. Лопухина. - Изд. 4-е. - Москва : Дар, 2009. С. 65.
20
Игнатий (Брянчанинов), свят. Слово об ангелах. Електронний ресурс. URL:
https://azbyka.ru/otechnik/Ignatij_Brjanchaninov/slovo-ob-angelakh/ (дата звернення: 24.11.2022).
21
«Проклятие духовного змия пред всеми скотами и зверями может означать его рабство и узы вечные
(Иуд. 6), тягчайшие, нежели порабощение твари, которая покорилась суете в надежде (Рим. VIII. 20), и его
есть прах гадательно показывает, что гордость диавола будет усмирена, так
как у Псалмопевца (LXXI. 9) выражение полизать персть означает состояние
униженного врага»22.
2.2. Ворожнеча між змієм та сім’ям жінки
Слова 15 вірша переважно відносяться до прокляття дияволу. «І Я
покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням
її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (Бут. 3:15). Як
початок майбутнього приниження диявола Самим Богом породжується
ворожнеча між змієм і дружиною, «між насінням змія та насінням жінки».
Ворожнеча виникає не сама по собі, не від бажання людини чи диявола, а її
джерелом є Сам Бог.
Далі мова йде про насіння, сім’я. Екзегет вказує, що під цим словом
можна розуміти «потомство вообще (Быт. IX. 9. 11), одно лице в потомстве
(IV. 25), чад обетования (Рим. IX. 7. 8), обетованного Избавителя (Гал. III. 16);
иногда также рождение нравственное, то есть преемственно сохраняемое
расположение духа и образ жизни (Ис. I. 4)»23.
«Насіння змія» розуміється потрійним чином: 1) демони, біси; 2) грішні
люди, сини диявола; 3) антихрист. Таке тлумачення дає свят. Філарет
(Дроздов): «Змий духовный, сколько нам известно, не имеет естественного
потомства. Итак, семенем его называться могут: отверженные духи,
участники его богоотступления; грешные человеки, которых слово Божие
ясно именует порождениями ехидниными (Мф. III. 7) и чадами диавола (Ин.
III. 10), так как и первый из них, Каин, был от лукавого (12). И, наконец,
преимущественно таковым будет предсказанный человек греха (2Сол. II.
3)»24. Сім’я жінки також має декілька тлумачень: 1) віруючі люди, які будуть
з допомогою благодаті Божої долати напади диявола; 2) Сам Месія Христос,
який втілиться заради спасіння людей. «У потомстві дружини завжди

погибель, более для него неизбежную, нежели для неразумных животных, которые и произведены для
ловитвы и заклания». Филарет (Дроздов), свят. Толкование на Книгу Бытия. С. 119.
22
Филарет (Дроздов), свят. Толкование на Книгу Бытия. С. 119.
23
Там само. С. 121.
24
Там само. С. 121.
знайдуться обрані, які протидіятимуть поширенню гріха і робитимуть
безуспішними спокушання диявола; а Один із нащадків дружини, зазнавши
страждань за його наклепами, забере у нього всю силу шкодити людям, і
рішучою перемогою над ним доставить їм порятунок від усіх бід, які
прийшли через гріх, і від самої смерті»25.
Таким чином, в словах про «Насіння жінки», єврейські екзегети, а
також святі отці вбачають Обітованого Месію Спасителя. Дослідник
говорить, що в самому тексті Святого Письма немає свідоцтва про таке
месіанське розуміння цього тексту. Однак, таке тлумачення зустрічається в
іудейській традиції, в Таргумі Іонафана26, де говориться про те, що «якщо
насіння дружини дотримується Закону (Тору), то зможе вразити главу змія:
«І вони, нарешті, заснують мир у дні Месії-Царя»… «Вони заснують світ
наприкінці, після закінчення кінця днів, Новий Заповіт у дні Месії-Царя». Є
таке равіністичне пояснення: «Вони будуть зцілені означає, що вони
приймуть протиотруту; заснувати мир – означає мир та безпеку; і Він буде їх
цілителем у майбутньому, у дні Месії – що там буде мир та спокій»»27.
Вважається, що першими зі святих отців, хто розуміє ці слова з книги
Буття як месіанське пророцтво і називають його Протоєвангелієм були мч.
Іустин Філософ та свщмч. Іриней Ліонський. «Вражда между семенем жены
и змия будет до тех пор, пока не придёт Семя, предопределённое попрать
главу его, Которое и родилось от Марии»28, «эту вражду Господь
сосредоточил в Себе Самом, сделавшись человеком от жены и поправ его
(змия)»29. Дослідник приводить слова свщмч. Іринея: «Ибо с этого времени
проповедовалось об Имевшем родиться от жены Девы по подобию Адамову,
как о «блюдущем главу змея», то есть о семени, о Котором апостол говорит в
25
Богословский М, проф. Священная история Ветхого Завета. М., 1898. С. 6.
26
Таргум – євр. Переклад. Практика усного перекладу євр. тексту під час синагогального богослужіння на
арам. мова призвела до письмового закріплення т.зв. Таргуму («переклад»). Найбільш відомі Т. Онкелоса
(переклад П'ятикнижжя Мойсея) та Т. Іонафана (переклад книг пророків). Обидва вони з'явилися не раніше
V ст. після Р.Х. у Вавилоні. Библейская энциклопедия Брокгауза / Ринекер Ф., Майер Г. - М.: Российское
Библейское Общество, 1999.
27
Фаст Г., свящ. Этюды по Ветхому Завету. С. 173.
28
Ириней Лионский, свщмч. Против ересей. Доказательство апостольской проповеди / пер. прот. П.
Преображенского, Н.И. Сагарды. СПб.: Издательство Олега Абышко, 2008. С. 315-316.
29
Там само. С. 448.
Послании к Галатам: закон дел дан, доколе не придет семя, к которому
относится обетование (Гал. 3:19), а еще яснее показывает в том же послании,
говоря: когда же пришла полнота времени, Бог послал Сына Своего,
родившегося от жены (Гал. 4:4)»30.
Таким чином, в приведених вище словах книги Буття у прихованому
вигляді міститься пророцтво, оскільки йдеться про таємниче насіння
дружини, що, взагалі кажучи, досить дивно, тому що у звичайному
слововжитку насіння – від чоловіка, а не від дружини. «У обітниці про
насіння дружини, безсумнівно, ми маємо пророцтво про Спасителя, Який
прийде від Діви і вразить змія – диявола, і позбавить людство від його влади,
в яку людство добровільно потрапило»31. В сенсі протоєвангелія поясняють
ці слова свят. Климент Олександрійський («Увещание к Эллинам» гл. 10, стр.
164), свят. Кіпріан Карфагенський («Против Иудеев» кн. 2, 9: стр. 39–40), а
також свят. Єпіфаній Кіпрський, по словам якого «тогда Он впервые
предвозвещён был» (тв. ч. 5, стр. 264–265), «ибо Семени жены нигде не
оказывается, поэтому не иначе, как иносказательно, к Еве относится вражда
между рождаемым от неё и змием и бывшим в змии дьяволом и завистью. Но
всё в совершенстве не может быть исполнено в Еве, а истинно имело быть
исполненным в Семени святом, избранном, единственнейшем, явленном
только от Марии, а не от сопряжения с мужем. Ибо Сын Её пришёл
сокрушить силу дракона и извивающегося змия, бегущего и говорящего, что
он овладел всей вселенной».
На месіанське значення наштовхує і текстологічний аналіз цього
тексту, в якому, коли мова йде про насіння жінки, використовується
особовий займенник чоловічого роду – «він». Тобто говориться про
конкретного Нащадка, який «зітре змію голову, а той буде жалити його в
п'яту». Це підтверджує святоотцівська екзегеза. Преп. Ісидор Пелусіот
говорить: «Семя, которому Бог положил быть во вражде со змием, есть
30
Цит. По: Поликарпов Д., прот. Толкования святых отцов на мессианские места Библии: Книги
законоположительные и исторические. М.: Изд. Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры,
2000. С. 5.
31
Егоров Г., свящ. Священное писание Ветхого Завета. С. 33-34.
Господь наш Иисус. Ибо Он один стал семенем жены от жены, без
посредства семени мужеского и без умаления Ее чистоты» 32. Свят. Філарет
(Гумілевський) говорить, що «обетование, данное прародителям, заключало в
себе три мысли о Мессии: а) Мессия родится от жены, б) сокрушит силу
искусителя; и следовательно в) освободит человека от угнетающаго его
зла»33. Піж «жінкою» екзегети розуміють Діву Марію, яка народила без
чоловічого сім’я Месію, Бога Слова, та саму Церкву Христову, яка народжує
синів Божих34.
Взаємовідносини між дияволом і Месією виражаються в словах: «Воно
зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту». «Зітре голову» - означає
повне знищення влади диявола: «Поражение змия в голову есть доведение
сего врага до невозможности вредить, так как змий, у которого раздавлена
голова, не может более жалить. Итак, сим возвещается победа над диаволом,
совершенная и вечная, прекращение всех действий и следствий вражды его,
освобождение человека от греха и смерти, земли от проклятия и самой плоти
от тления»35. А «жалити в п’яту» означає завдавати певного страждання. Всі
це пророцтво виповнилось в Христі. «Без сумніву, Церква завжди
отримуватиме перемогу над дияволом, і насамперед Церква в особі Глави її
Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Саме Він, Ісус Христос, здобув
перемогу над древнім змієм і розтрощив його голову. «Нас ради человек и
нашего ради спасения» прийняв Господь наш на себе людське тіло немічне,
вдягнувшись у людське тіло. І диявол через слуг своїх мучив цю плоть:
юдеями вона була обпльована, римськими бичами змучена, цвяхами до
хреста прибита, списом прободена. Це все, що міг зробити диявол у своїй
безперервній злості проти Божого Сина. Перемога була здобута Сином
Божим. У той момент, коли на голгофському хресті Син Божий виголосив:

32
Исидор Пелусиот, преп. Письма. Ч. 1. М.: Изд. имени святителя Игнатия Ставропольского, 2000. С. 174.
33
Филарет (Гумилевский), свят. Православное догматическое богословие. Том 2. Приготовления людей к
спасению чаянием Искупителя. § 154. Обетование Адаму и Еве. Електронний ресурс. URL:
https://azbyka.ru/otechnik/Filaret_Chernigovskij/pravoslavnoe-dogmaticheskoe-bogoslovie-tom-2/1_8 (жата
звернення: 24.11.2022).
34
Стеняев О., прот. Беседы на Книгу Бытия. Клин.: Фонд «Христианская жизнь», 1999. С. 34.
35
Филарет (Дроздов), свят. Толкование на Книгу Бытия. С. 123.
Здійснилося! – він проголосив перемогу над змієм давнім…» 36. І це
пророцтво дарується людям одразу після гріхопадіння і будучи
«Протоєвангелієм» є початком Благої Звістки: «У наперед визначенні про
насіння дружини полягає насіння всього Євангелія».
ВИСНОВОК
Розглянувши святоотцівське тлумачення Біблійного вірша Бут. 3:15
можемо зробити висновок про те, що загальноприйнятим вважається
розуміння цього місця як «Протоєвангелі», тобто вказівки на те, що Насіння
жінки, тобто Христос, переможе владу диявола, гріх та смерть. Цими
словами Господь засудив диявола, втішив наших прабатьків обіцянкою, що
колись Нащадок дружини вразить саму «голову» змія-диявола, який їх
спокусив. Але при цьому й Сам Нащадок дружини постраждає від змія, який
ніби буде «жалити Його в п'яту», тобто завдасть Йому фізичних страждань.
Найменування Месії «Насінням жінки» вказує на Його надзвичайне
народження Жінки, Яка зачне Месію без участі чоловіка. Відсутність
фізичного батька випливає з того, що у старозавітний час нащадки завжди
називалися по батькові, а не по матері. Це пророцтво про надприродне
народження Месії підтверджується пізнішим пророцтвом Ісаї (Іс.7:14). За
свідченням таргуму Іонафана (стародавніх тлумачень-переказів книг
Мойсея), євреї завжди відносили пророцтво про Насіння жінки до Месії. В
православній екзегезі таке тлумачення вперше з’являється у мч. Іустина
Філософа та свщмч. Іринея Ліонського. Вони і подальші отці говорять, що
сповнилося це пророцтво, коли Господь Ісус Христос, постраждавши на
хресті Своїм тілом, вразив диявола – цього «давнього змія», тобто відібрав у
нього всяку владу над людиною. Таким чином, ці слова дають надію
засудженим людям про викуплення і є першим звіщенням Євангелія.

36
Стеняев О., прот. Беседы на Книгу Бытия. С. 39.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту. пер. І. Огієнко. УБО,
1962 р.

1. Августин, блаж. О книге Бытия // Творения : В 4 томах / . 2.

Теологические трактаты. - СПб. : Алетейя; Киев : УЦИММ-Пресс,
2000.
2. Библейская энциклопедия Брокгауза / Ринекер Ф., Майер Г. - М.:
Российское Библейское Общество, 1999.
3. Богословский М, проф. Священная история Ветхого Завета. М.,
1898. С. 6.
4. Вигуру Ф. Руководство к чтению и изучению Библии: Общедоступ.
и излож. в связи с новейш. науч. изыска-ниями: Курс Свящ.
писания: Ветхий завет. М.: Тип. Г. Лисснера и Д. Совко, 1916. С.
464-465.
5. Егоров Г., свящ. Священное писание Ветхого Завета: курс лекций.
М.: Изд-во ПСТГУ, 2011. С. 33.
6. Иванов В., прот. Священное Писание Ветхого Завета. Електронний
ресурс. URL: https://azbyka.ru/otechnik/Biblia/svjashennoe-pisanie-
vethogo-zaveta-ivanov/#0_29 (дата звернення: 23.11.2022).
7. Игнатий (Брянчанинов), свят. Слово об ангелах. Електронний
ресурс. URL: https://azbyka.ru/otechnik/Ignatij_Brjanchaninov/slovo-
ob-angelakh/ (дата звернення: 24.11.2022).
8. Иоанн Златоуст, свят. Беседы на книгу Бытия // Полное собрание
творений Св. Иоанна Златоуста, Архиепис-копа
Константинопольского в 12 т. СПБ: С.-Петербургская Духовная
Академия, 1898. Том 4, книга 2.
9. Ириней Лионский, свщмч. Против ересей. Доказательство
апостольской проповеди / пер. прот. П. Преображенского, Н.И.
Сагарды. СПб.: Издательство Олега Абышко, 2008.
10.Исидор Пелусиот, преп. Письма. Ч. 1. М.: Изд. имени святителя
Игнатия Ставропольского, 2000.
11.Миронович И. Ц. Лекции по Священной библейской истории
Ветхого и Нового Заветов, читанные слушате-лям Свято-
Иоанновских богословских курсов. СПб: Воскресенiе, 2013. С. 207.
12.Неллас П. Обожение: Основы и перспективы православной
антропологии / Пер с англ. Н. Б. Ларионова. - М.: Никея, 2011. С. 55.
13.Поликарпов Д., прот. Толкования святых отцов на мессианские
места Библии: Книги законополо-жительные и исторические. М.:
Изд. Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры,
2000.
14.Соколов Н., прот. Ветхий Завет: Курс лекций. М.: Православный
Свято-Тихоновский Богословский Институт, 1995. С. 129.
15.Стеняев О., прот. Беседы на Книгу Бытия. Клин.: Фонд
«Христианская жизнь», 1999.
16.Толковая Библия, или Комментарии на все книги Св. Писания
Ветхого и Нового Завета : в 7 т. / под ред. А. П. Лопухина. - Изд. 4-е.
- Москва : Дар, 2009.
17.Фаст Г., свящ. Этюды по Ветхому Завету. Руководство к изучению
Священного Писания. Красноярск: Енисей-ский благовест, 2007. С.
110.
18.Филарет (Гумилевский), свят. Православное догматическое
богословие. Том 2. Приготовления людей к спа-сению чаянием
Искупителя. § 154. Обетование Адаму и Еве. Електронний ресурс.
URL: https://azbyka.ru/otechnik/Filaret_Chernigovskij/pravoslavnoe-
dogmaticheskoe-bogoslovie-tom-2/1_8 (жата звер-нення: 24.11.2022).
19.Филарет (Дроздов), свят. Толкование на Книгу Бытия. М.: Лепта-
Пресс, 2004. С. 116.