Принцип рівності осіб Тройці в творі

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа
Український Католицький Університет
Філософсько – Богословський Факультет
Кафедра богослов’я
Принцип рівності осіб Тройці в творі

«De Trinitate Dei»
Святого Августина
Курсова робота
Студент ІІІ – го курсу: Мирослав Бреславський

Науковий керівник: Олег Новосельський
д-р. Богослов’я
Львів 2008
Зміст
Вступ............................................................................................................3
Розділ 1 Єдиносушність Сина з Отцем
1.1 Син Божий – роджений перед віками...............................................5
1.2 Післанництво Сина у Світ................................................................. .7
1.3 Незмінність Отця і Сина ─ родженого Отцем.................................9
1.4 Премудрість і Сила Божа – Христос...............................................10
Розділ 2 Святий Дух, що від Отця і Сина ісходить
2.1 Святий Дух – рівний Отцю і Сину..................................................12
2.2 Святий Дух – Дар Божий.................................................................14
Розділ 3 Єдина Трійця у Святого Августина
3.1 Бог не Три сутності, але Трійця......................................................16
3.2 Явління Бога в світі..........................................................................18
3.3 Пізнання Трійці людиною і в людині......... ...................................20
Висновки....................................................................................................22
Список використаних джерел та літератури..........................................24
Вступ
«Августин – один із найбільших теологів після апостола Павла. Своєю творчою
діяльністю він справив винятковий вплив на середньовічну богословсько-філософську
думку. Його зусиллями були закладені реальні підвалини для нової християнської
філософії. [...] Як реакція проти арістотелізму у ХІІІ столітті постала ціла течія – так
званий „августинізм”»1. Думаю, не потрібно додавати щось більше про цю, дійсно,
феноменальну постать в богослов’ї і філософії, яка, перш за все, своїми творами
формувала богословську доктрину тогочасної Церкви. «Августин зовсім близько
підійшов до нестерлносіяючої тайни, але вона не осліпила його: „Господь і Бог мій,
єдине уповання моє! Перед Тобою сила моя і неміч моя” [...] Єретиками, які
помилялись в своїх роздумах про Св. Трійцю – були аріани, з якими августин вступив у
полеміку ближче до кінця життя. Але „Про Трійцю” – твір містико-теологічний, а не
полемічний»2. Його праці стали світлими сторінками в історії богослов’я,
спричинивши зростання ролі християнської науки у тогочасному світі, і філософській
думці, та й дотепер не втративши своєї актуальності.
Такі книги, як: „Сповідь”, „Проти академіків”, „Про Божу державу” і „Про
Трійцю”, та багато інших ще й до тепер залишаються важливими в богословській і
філософській думці. Безперечно, всі вони є цікаві і варті уваги, але наше завдання –
розглянути його тринітарне богослов’я в книзі „Про Трійцю”, а точніше – принцип
рівності Осіб Трійці в руслі роздумів святого Августина. «Цей твір спрямований проти
неправильного тлумачення тих, хто, зневажаючи начало віри, помиляється внаслідок
незрілої і нездорової любові до розуму. Але є ще один тип людей, які зі всіх сил
прагнуть вийти за межі створеного світу, який, безсумнівно змінний, щоб спрямувати
свій погляд на незмінну сутність, яка є Бог»3. Тож із цього бачимо, чому автор взявся за
1
Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2001. – 116с.
2
Кремона К. Августин из Гиппона: Разум и вера. Дочери св. Павла, – Москва, 1995. – 287с.
3
Августин Блаженний (Аврелий). О Тройце. Научное издание. Ч.1. ─ М: 2005. ─ 15с.
Вступ 3
написання такого твору. Мета ж моєї роботи – розглянути рівність Осіб Трійці в його
книзі.
Наше завдання полягає в тому, щоб поступово, йдучи „в ногу” з думкою автора,
представити рівність кожної іпостасі Святої Трійці: Отця, родженого Ним Сина і
спільного їм Обом Святого Духа – Дару Божого. Важливо, також, не забувати, чому
Августин, як ми вже сказали, писав цей твір; тому, перш за все, потрібно розглянути ті
питання на яких найбільше акцентувалась увага святого, звичайно ж, не виходячи за
рамки тематики даної праці. Отож, будуватимемо опис тем, за книгою мислителя,
базуючись на тому, що автор, насамперед, розпочинає свої роздуми із екзегези Святого
Письма, і головно з Євангелії від Івана. Він (Августин) аналізує все сказане тут і на
основі цього розвиває свою думку.
Ми ж будемо йти від очевидного, як каже автор, – воплочення Ісуса Христа і
говорити про Його Єдиносушність із Отцем, як родженого Ним (Отцем). А, також, на
прикладі цитат із Євангелії Івана, які використовує мислитель, говорити про Святого
Духа, як Утішителя і Дару Божого. І в кінцевому результаті, зможемо сконцентрувати
свою увагу на єдності і рівності Осіб Трійці в „De Trinitate Dei” Августина (Аврелія), і
лиш тоді будемо щось казати про пізнання людиною тайни рівності Пресвятої Трійці.
.
Вступ 4
Розділ 1
Єдиносушність Сина з Отцем
Августин, працюючи над своїм твором, прагнув показати Святу Трійцю в контексті з
найбільшим авторитетом для вірних ─ Святим Писанням. Саме тому він починає своє
обгрунтування рівності природи Трьох іпостастасей насамперед, як екзегет. Його перші
сім книг побудовані на аргументах Писання, якими він прагне доказати
ортодоксальність вчення Церкви, які в той час були піддані сумніву. «Тому, хто буде
читати наші роздуми про Трійцю, спочатку потрібно дізнатись, що цей твір
спрямований проти тих, хто зневажаючи початки віри, помиляється внаслідок незрілої і
нездорової любові до розуму».4 Августин говорить, що Біблія подає нам, які
неспроможні бачити незмінну сутність Божу, описи тілесних речей, що є у часі, а отже
─ змінні, тому що тільки таким способом можна найбільш точно уявити природу Божу.
Це наче своєрідний вступ до розуміння духовного. Автор аргументує це цитатою з
Нового Завіту: «І Я не міг говорити з вами, браття, як з духовними, але, як з тілесними,
як із новонародженими в Христі. Я живив вас молоком, а не твердою їжею: бо ви були
ще не в силах, та й тепер не в силах» (ІКор.3;1-2). В цьому випадку святий бере до
уваги, що читачі також будуть неспроможні одразу зрозуміти духовні речі виходячи із
свого тілесного роздумування. А ще більше ─ зрозуміти, як Божий Син, будучи рівний
Отцю, став рабом усіх. Саме це ми і збираємось розглянути в цьому розділі.
1.1 Син Божий – роджений перед віками
«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог»(Ів.1;1). Цю цитату
використовує автор для того, щоб розпочати своє доведення Божої природи Слова тим,
хто сумнівається в цьому. Найпершим завданням святого є показати, що Христос, Який
прийшов у світ і прийняв наше тіло – не є менший Отцю, Який Його посилає у світ.
4
Августин. О Тройце. Ч.1. ─ 15с.
Єдиносушність Сина з Отцем 5
Святий вважає, що Син, будучи єдиносушним Отцю, був перед віками. «І Слово було
Бог. Воно було на початку у Бога. Все через Нього постало і через Нього нічого не
постало, що постало» (Ів.1;1-3). Таким чином він доводить, що Син Божий не був
створений Тим, через Кого все постало. «Але, якщо Він не створений, Він не творіння;
якщо ж Він не творіння, то Він тієї ж сутності, що і Отець. Бо вся сутність, яка не є Бог
– створена, а те, що не створене – Бог»5.
Розглядаючи, у своїх роздумах, всі варіанти щодо Сина і Отця він припускає, що
Син не Єдиносушний Отцю. В такому випадку ми отримуємо здогадку, - якщо Слово
не тієї ж сутності, що і Отець, то Воно є створена сутність, і з цього випливає, що не все
через Нього постало. Бо все, що створене – змінне, а отже смертне. Але апостол Павло
говорить: «Єдиний, що має Безсмертя» (ІТим.6;16). І це він говорить не лише про Отця,
але й про Сина. «Адже саме життя вічне – не смертне, як смерте те, що підвладне
змінам. Тому Син Божий, оскільки Він – „Життя вічне”, Сам вважається разом з Отцем,
коли говориться: „Єдиний, що має Безсмертя”»6.
Прямуючи далі Августин подає, що, якщо щось було створене Отцем, інше
Сином, тоді все не було створене і Отцем і Сином. «Бо, якщо Отець створив Сина,
якого Сам Син не творив, тоді не все створене Сином. Але все створене Сином,
значить, Він Сам не був створений. Тож Він створив разом із Отцем все, що створено» 7.
А якщо все було створене Ними Обома, то Син – рівний Отцю і дії Отця – дії Сина.
Ще на початку твору святий каже, що однією, чи, точніше, найвагомішою
причиною написання цього твору були єресі і неправильне трактування щодо
воплоченого Слова Божого. Мислитель подає аргументи проти Арія, щодо Сина, Який
у вічності роджений Отцем, в чому сумнівались єретики. «Бо повідомляють, що Арій
сам сказав, що, „якщо Він - Син, то Він був народжений, якщо ж Він був народжений,
5
6
Августин. О Тройце. Ч.1. ─ там само.
7
то був час, коли Він не був Сином”, не розуміючи, що навіть народження для Бога –
вічність, так, що Син „ровесник Отця”»8.
Таким чином, тут було розглянуте розуміння автором відношення Отця і Сина, і
вічності Сина, без чого ми не могли б іти дальше в осмисленні воплочення Слова, яке
змальовує Августин. «А тому сказане - „Сину дав мати життя” – не можна розуміти
інакше, як: „Він родив Сина, Який – життя”. І так само, коли кажемо, що Він дав Сину
вчення, краще розуміти, як „Він родив Сина, Який є вчення”»9.
1.2 Післанництво Сина у світ
«І Слово сталося тілом і оселилося між нами» (Ів.1;3). Святий Августин свої роздуми
про Сина, як іпостась Трійці базує, переважно, на євангелії Івана, в якій акцентується
на божестві особи Ісуса Христа, як посланного Отцем. І це не випадково, адже автор
трактату прагне показати зв’язок між Христом, як тілесною особою і Отцем. Тому
святий говорить , що Син, по своїй природі будучи рівним Отцю, в природі людській є
меншим Отцю, так, як природа створена менша природі Творця. «Син Божий повинен
розумітись як рівний Отцю у відповідності до образу Божого, і підвладним Отцю
згідно образу раба, який Він прийняв на Себе, і в якому Він зробився менший не тільки
за Отця, але й Святого Духа, і навіть не рівним, а меншим по відношенню до Самого
Себе; не того, яким Він був, але яким є, бо прийнятий образ раба не усуває образу
Божого»10.
Отже, Августин Аврелій розглядає розуміння Ісуса Христа у відношенні до Бога,
і, навіть, до Своєї природи Сина у святій Трійці: «У відношенні до образу Божого – все
через Нього постало, а в відношенні до образу раба він Сам народившись від жінки
підкорився закону (Гал.4;4). Відносно до образу Божого Він і Отець – одно(Ів.10, 30); у
відношенні ж до образу раба – Він прийшов не для того, щоб чинити свою волю, але
8
9
10
волю Того, Хто послав Його (Ів.6;38)»11. Тому автор наголошує на тому, що Син є
рівний Отцю по своїй природі, якщо менший в тілесності Ісуса Христа. Він наводить
цитати із євангелія Івана, про сприйняття людьми Слова воплоченого, яке не можна
бачити тілесними очима, а ще більше – пізнати. «Як же можна розуміти такі
суперечливі слова: „Хто вірує в Мене, не в Мене вірує, але в Того, хто послав Мене”,
якщо не в тому сенсі, що „Той, що вірить в Мене, вірить не в те, що бачить”? І не
будемо надіятись на творіння, але на Того, хто прийняв творіння, щоб показатись в
ньому людським очам і через посередництво віри очистити серця так, щоб споглядали
Його, як рівного Отцю»12.
Далі Августин говорить, що люди «бачили Його і не увірували», бо не пізнали в
Ньому Бога, адже самі є тілесними, і нездатними бачити неосяжне. Так само і ті люди,
які говорять неправдиво про Сина, бо неспроможні своїм розумом пізнати Того, Хто
був перед віками. «Та поки ми далекі від Бога „і ходимо вірою, а не знанням” (ІІКор.5;
7), то повинні споглядати „плечі” Христа, тобто Його плоть, посередництвом тієї ж
віри, так би мовити, стоячи на міцній основі віри, яка означає камінь» 13. Мислитель
каже, що всі ми після смерті будемо бачити Господа «лицем в лице», а тепер можемо
бачити тільки образ Бога в особі Ісуса Христа. Бо Син божий прийшов у світ, як
Христос, але не змінив своєї природи. «Він Самим Собою показує приклад грішній
людині, яка внаслідок нечистоти гріха і покарання смертю не може побачити Бога. „Він
принизив Самого Себе”, але не змінив свого Божества; і „прийнявши образ раба”
(Флп.2;7), прийшов до нас в цей світ, і був у цьому світі, „тому що світ через Нього
постав” (Ів.1,10)»14.
Таким чином, автор підводить нас до розуміння воплочення Божого Слова, як
рівного по природі до Отця, але меншого навіть за Самого Себе у воплоченні, бо
11
12
13
14
людина є створена. Відповідно ж до цього вона є змінна, а все, що змінне – смертне.
Лише один Бог, тобто Свята Трійця, не є творінням – незмінна, а тому і вічна. Ось
чому Августину було так важливо наголосити саме народження Сина Отцем, а не
створення і пояснити слова воплоченого Христа: «Отець Мій більший за Мене».
1.3 Незмінність Отця і Сина ─ родженого Отцем
Щойно ми розглянули слова святого Августина про воплочення Сина, а трохи швидше
– Різдво Слова Божого, яке є Сам Син Божий. Таким чином, нам у же відомо чому
автор наголошує на різдві, як розуміє воплочення, і чому саме на цьому він акцентує.
Базуючись на цих знаннях ми можемо йти дальше крок за кроком розглядаючи
співвідношення іпостасей Святої Трійці.
«Значить, оскільки єдине Слово Боже, через яке все постало, і яке є незмінна
істина; завжди, споконвіку і незмінно перебуває в єдності (simul), при чому не тільки
те, що є тепер в цьому створеному всесвіті, але також і те, що було, і що буде. Бо там
все не „було” і не „буде”, але тільки „є”» 15. Мислитель, також, на прикладі людини дає
конкретніше зрозуміти, як Отець і Син є незмінні Самі в Собі: «Праведник, починаючи
бути другом Божим, сам змінюється; Бог же, безсумнівно, далекий від того, щоб
полюбити кого-небудь в часі, ніби, новою любов’ю, якої в Нім не було до того: [бо] в
Нього минуле не пройшло, а майбутнє уже збулось» 16. Так він, Августин, роздумує не
лише про праведників, але й про статус часу у світі, і, водночас, відношення Бога до
часу. Виходить, із його роздумів, що Бог панує над часом, бо час «появився» разом із
світом, і лише для світу, Бог же панує над світом, а, отже, і над часом. «„Я признаюсь
Тобі, Господи, що я дотепер не знаю, що таке час...” І все ж святий робить висновок, що
до створення Богом неба і землі, зрештою, і людини, часу не існувало і вести мову про
нього було б недоречно»17.
15
16
17
Історія середньовічної філософії – 97с.
Отже, цими словами автор ставить крапку у проблематиці створення Сина і Його
незмінності, як і Отця, даючи гідну відповідь тогочасним єресям, а, насамперед,
аріянізму.
1.4 Премудрість і Сила Божа – Христос
Базуючись, переважно, на Святому Письмі, а особливо – Євангелії від Івана, Августин
(Аврелій) говорить, що Син Божий – це Премудрість і Сила Божа. Цим самим він хоче
розглянути відношення Отця і Сина і в цій площині, (до цього було розглянуто Різдво,
післаництво і незмінність Сина, в тому числі і у відношенні до Отця).
Тепер мислитель хоче показати читачеві, як Премудрість Божа – роджена Отцем,
належить і до Його іпостасі, а не тільки Сину. Що ж він каже: «І, якщо Син Сам по Собі
називається сутністю, а Отець не є сутність, але Батько сутності, і він не є Сам по Собі,
але через посередництво тієї сутності, яку народив (подібно до того, як Він називається
Великим тією величчю, яку породив), тоді Син Сам по Собі називається і „Величчю”, і
„Силою”, і „Премудрістю”, і „Словом”, і „Образом”...»18.
Автор, на основі логічного доведення каже, що не може „ніщо” і „безсиле”
породити „сутність” і „силу”. Адже всім відомо, що «з пустого в порожнє» неможливо
щось перелити. Саме так можна зрозуміти слова Августина: – «Якщо би в Ній (Трійці)
Один лиш Син „розумів” за Себе, Отця і Святого Духа, то ми повернулися би до того
безумства, згідно з яким Отець є Премудрим не Сам по Собі, але через Сина. І (згідно
якого), не Премудрість породила Премудрість, але Отець називається Премудрим тією
Премудрістю, яку породив»19. Але, що розуміє святий під «Премудрістю» Божою? Чи
це те ж саме, що мудрість і знання у людини? Думаю що ні, хоча йдучи далі за думкою
автора – можемо провести паралель між людським розумінням премудрості і Божим.
Адже мислитель говорить, що живучи на землі, ми не можемо, до кінця зрозуміти
Велич Божу, самі будучи тілесними. «Бо Він, (Отець), не був невідаючим про Те, що
18
19
збирався створити. Відповідно, Він пізнав Його не тому, що створив, але (навпаки) –
Він створив Його, тому, що знав Його. Бо ж нічого не добавилося до Його
Премудрості, але вона залишилась такою, якою й була, причому, що все виникло так,
як це й повинно було бути, і тоді, коли треба»20.
Підсумовуючи сказане автор висловлює думку, яка, як я вважаю, ставить все на
свої місця у питанні Премудрості Отця і Сина. «Знання» Бога є саме Його Премудрість,
а Його Премудрість – сама «сутність», чи «субстанція», тому, що в дивовижній
простоті Його природи бути премудрим і «бути»(взагалі), не є щось різне, але те, що
бути Премудрим є також і «бути» (взагалі).
Отже, Син – Слово Боже, як говорить Августин, є роджений Отцем перед віками,
що означає, до того, як був створений світ, а, отже, і час, який є у світі. Цим самим він
спростовує закиди Арія, кажучи, що і народження Сина для Отця є вічність. Оскільки ж
усе для Бога вічність, то Він – незмінний, так само і Син, який прийняв життя від Отця,
а, отже, (прийняв) й незмінну природу. Автор підводить нас до розуміння воплочення
Божого Слова, як рівного по природі до Отця, але меншого навіть за Самого Себе у
воплоченні, бо людина є створена. Сам же Син-Слово Отця є Премудрість і Сила Божа,
що, за словами святого, те саме, що природа Божа. Якщо ж Син і Отець однієї природи,
тоді Син – Єдиносушний з Отцем.
Розділ 2
Святий Дух – що від Отця і Сина ісходить
Чимало вже сказано про відношення Отця і Сина у творі Августина (Аврелія). Але так,
як твір називається „Про Трійцю”, значить Отець і Син не є Єдиними Її іпостасями.
Отже, щоб розглянути всю Трійцю, в цій книзі, мусимо іти далі. Іти разом, крок за
кроком, із автором, щоб не загубити, ту нитку роздумів святого про Бога.
20
У творі „De Trinitate Dei” ми знаходимо пояснення іпостасі Святого Духа, як
третьої Особи, яка сходить від Отця і Сина, тому кажемо – це Дух Отця і Сина.
Мабуть, саме це(сходження і рівність), потрібно розглянути перш за все, бо в іншому
випадку неможливо до кінця зрозуміти іпостась Святого Духа в цьому творі.
2.1 Святий Дух – рівний Отцю і Сину
Автор починає свою думку про Святого Духа від супротивного, тобто ставить питання,
яке суперечить його кінцевій думці. Але робить це тому, що в цьому проявляється
більший резонанс між суттєвим і тим, що є, насправді, лише маніпуляцією розуму. «Чи
може і Святий Дух прийняв плоть? Адже, якщо Син смертний з тієї причини, що
прийняв тіло, то як же вони можуть говорити, що тільки один Отець без Сина і Святого
Духа має безсмертя, тоді, як Святий Дух не приймав на себе плоті? Значить, якщо Дух
не має безсмертя, то і Син є смертним не з причини прийняття тіла. Якщо ж Святий
Дух має безсмертя, то не лише про Отця сказано: „Єдиний, що має безсмертя”21».
Мислитель, в контексті своїх роздумів, говорить слова, що Святий Дух , який
сходив на апостолів у вигляді вогненних язиків, тим самим стає „не безсмертним”.
«Коли прийде Він, Дух Істини, то наставить нас на всяку істину; бо не від Себе буде
говорити, але те, що почує, і прийдешнє сповістить вам. Він прославить Мене, тому, що
від Мого візьме і звістить вам» (Ів.16,13-14). Що ж думає Августин про цю цитату зі
21
Святий Дух – що від Отця і Сина ісходить 12
Святого Письма?
«Нам залишається розуміти це так, що Дух Святий має від Отця, як і Син. І як це може
бути, як не у співвідношенні до того, що ми сказали вище: „Коли ж прийде Утішитель, якого Я
зішлю вам від Отця, Дух істини, що від Отця ісходить, Він буде свідчити про Мене” (Ів.15,26).
Тому і Дух Святий не є менший, бо про Нього сказано, що „не від Самого Себе буде говорити,
але те, що почує”, і це означає, що Дух Святий сходить від Отця»22.
Дальше святий розглядає докладніше, що означає сходити від Отця. Він,
намагаючись завчасно попередити неправдиве трактування цього сходження, сам подає
це в усіх можливих аспектах.
«Та, якщо і Син є від Отця, і Дух Святий від Отця ісходить, чому ж Вони двоє не
називаються Синами, чому Обидва не називаються народженими, але перший – Сином
Єдинородним, а другий – Духом Святим; не Сином і не родженим? Хто ж відстоював цю
позицію в доведенні того, що Отець більший за Сина, базуючись на тому, що Син сказав:
„Отче, прослав Сина”, але і Дух Святий прославляє Його, тоді і Він більший за Сина? Тут стає
зрозумілим, що все, що має Отець відноситься не тільки до Сина, але й до Святого Духа, так, як
і Святий Дух здатен прославляти Сина, якого прославляє Отець»23.
Саме тут бачимо, що в книзі подано „спадщину” іпостасі Духа на рівні із Сином.
Але, також, говориться, що Дух Святий здатен прославляти Сина, як і Отець. Отже, з
цього можемо зробити висновок, що Дух є рівний Отцю, який посилає Сина і Духа, бо
вже було сказано, що посланець не менший Того, хто посилає; і, також, рівний Сину, бо
Дух прославляє Його. «В сутності Істини не тільки Отець не більший за Сина, але й
двоє вкупі Вони не є щось більше, ніж один Святий Дух. І, що будь-які двоє із цієї
Трійці, не є чимось більшим, ніж Один; і всі троє разом не є більшими за кожного
окремо»24. Цими словами Августин подає читачеві своє розуміння кожної іпостасі
Святої Тройці, в тому числі і Святого Духа. Це своєрідна „роль” Духа. «У відповідності
до Писання Святий Дух є Дух не лише Отця і не тільки Сина, але Їх Обох; а тому Він
нав’язує нам думку взаємної любові, якою люблять один одного Отець і Син»25.
22
23
Августин. О Тройце. Ч.1.─ там само.
24
25
2.2 Святий Дух ─ Дар Божий
Вже було сказано, що Святий Дух, який посилається з Сином і є Духом Отця і Сина –
рівний їм Обом. Але мислитель, також, говорить про Святого Духа, як Дар Трійці,
оскільки Він є Духом Отця, Сина, і, звичайно, – Самого Себе, як іпостасі. «Ось чому
Дух Святий, також, перебуває в тій єдності, сутності і рівності. Бо, (не залежно від
того), чи є Він єдністю обох і святістю, чи любов’ю, а чи тому єдність, що Він – любов;
а, може, тому любов, що Він – святість; ясно, що ні Один із (Цих) Двох не є Той, через
кого вони єднаються”26.
Отже, Дух – це Дух любові Отця і Сина, Який є їх Двох, і єднає у святій Трійці.
Але знаємо, із твору Августина, що Дух, Сам по Собі, є Дар і, водночас, любов’ю Сина
і Отця. «Немає нічого досконалішого ніж той дар Божий. Він один розділяє синів
Царства вічного від синів вічної погибелі. Інші дарунки даються також Святим Духом,
але без любові від них немає ніякої користі. Адже навіть віра стає корисною лише за
допомогою любові, бо хоч віра і може існувати без любові – вона не може без неї
принести користь»27.
Виходить, що Дух Святий є Даром Сам по Собі, який у часі, тобто у світі,
проявляється в дарунках любові. Августин про Дар говорить так: «І хай не турбує нас
те, що хоча Дух є „свояком” Отця і Сина, Він, все ж таки, називається чимось (сущим)
у часі, наприклад, тоді, коли ми називаємо Його дарованим. Бо Він є Дар у вічності, а у
часі – дарованим. Адже по-різному розуміється те, що називається Даром, і те, що
називається подарованим. Тому що Дар може існувати і до того, як бути подарованим,
а дароване ні в якому разі не може називатись таким, якщо воно не було
подарованим»28. Святий каже, що Дух є даром Отця, але що ж це за Дар, і яку користь,
на думку автора, нам від цього дару? «Ісус сказав їй у відповідь: „Якщо б ти знала дар
26
27
.Августин. О Тройце. Ч.2. ─ 478с.
28
Божий, і хто говорить тобі: – „Дай мені пити”, то ти сама б попросила у Нього, і Він дав
би тобі воду живу. Апостол Павло, також, говорить: „Кожному із нас дана благодать по
мірі дару Христового”»29. Таким чином, Дух дає дари, адже Сам є Даром Божим у
вічності. Але Святий Дух, також, у часі є дарованим, тому Він є, як і Того, хто дає, так і
того, хто приймає. «Адже, коли ми говоримо „від Господа спасіння”, то це спасіння і
наше, тих, хто це спасіння прийняв. Тому, Дух є і Бога, Який Його дарував, і наш, тих,
які Його прийняли»30.
Підводячи підсумки із всього сказаного, щодо рівності Духа Святого із Отцем і
Сином, бачимо, що Він (Дух), не лише рівний, але є тим своєрідним „звя’зком” між
ними Обома, оскільки Дух – і Отця, і Сина. Він є Їхньою любов’ю, в якій твориться
Свята Трійця, і в Якій Двоє не є більші за Одного (Духа); і, навіть, вся Трійця не більша
за одну іпостась, як каже Августин. Ця рівність і любов, у Святій Трійці, у часі
проявляється даруваннями святого Духа, Який у вічності є Даром Божим.
«Августин перший основно розвиває походження Святого Духа від Отця і Сина
зазначаючи, що це походження бере свій початок передусім з Отця, який є principium
sine principio»31.
Розділ 3
Єдина Трійця у Святого Августина
У своїй книзі Августин (Аврелій), кінцевою метою роздумів, ставить досягнення
розуміння співвідношення у Святій Трійці. Ми вже досить багато сказали про Отця,
родженого Ним Сина і про Святого Духа, Дару Божого, – рівного Їм Обом. Але метою
цієї праці є розглянути розуміння Єдиного Бога в Трьох Особах: їхню іпостасність,
рівність і єдність цих іпостасей. В цьому розділі більше уваги хочу приділити саме
питанню єдності Трійці, як Одного Бога: Його явління в світі, і розуміння людиною.
29
30
31
Лаба В. Патрологія; Частини І-ІІІ. – Рим, 1974. – 385c.
Така мета, найперше, спонукає до послідовного розгляду святим Бога, як Трійці:
Єдиного і в Трьох Особах.
3.1. Бог – не Три Сутності, але Трійця
Тож, почнемо з того, що Августин каже про сутність Єдиного Бога у Трьох Особах: «І
все ж не марно, що в цій Трійці, тільки Син називається Словом Божим, тільки Святий
Дух – Даром Божим, тільки Отець Тим, - від Кого народжене Слово, і від Кого,
(переважно), сходить Святий Дух»32. Ця цитата подає нам те, про що ми вже, частково,
говорили в попередніх розділах. Але її суть полягає в тому, що це не лише назви
іпостасей Тройці, але й Самі Особи. І автор говорить, що природа Трьох Осіб – одна,
але Особи – Три. «Сила ж єдиної сутності Отця, Сина і Святого Духа така, що все, що
говориться про окремих, по відношенню до Них Самих сприймається не як багато, але,
як одне. Бо ж так, як Отець – Бог, так і Син – Бог, і Святий Дух – Бог, що безсумнівно
говориться у відношенні до сутності. Та ми все одно не говоримо, що ця вища Трійця є
три Бога, але Один Бог»33.
Тут мислитель береться пояснити, чому Один Бог-Трійця вважається не „Одне й
Те ж Саме”, на чому, як каже автор, наголошували савеліани, але, воднораз, Три Особи
Божі. «Бо те, що сказане в Писанні: „Слухай Ізраїлю – Господь Бог наш, Господь Один
є” (Втор.6; 4), не повинно, звичайно ж, розумітись так, ніби виключались Син і Святий
Дух. І справді, оскільки Отець не є Син, Син не є Отець, а Святий Дух, який
називається Даром Божим, не є ні Отець, ні Син, то розуміється Їх Троє. Тому і сказано
в множині: „Я і Отець Одні є” (Ів.10;30)”»34.
Ці слова можна розуміти в такому руслі, що в Бозі-Трійці Особи не є злиті, хоча
по своїй природі Вони є Одно. Святий говорить, що це щось на зразок людини, яка по
своїй природі одна, але особи – різні. «Бо, якщо Авраам, Ісак і Яків називаються трьома
32
33
34
індивідами, то вони так само називаються людьми, і трьома душами. Тому, Отець, Син
і Дух є Три види однієї сутності(природи). Якщо ж сутність є видом так, як людина є
вид, то ті Троє, яких ми називаємо субстанціями, чи Лицями, мають разом один вид,
так, як Авраам, Ісак і Яків разом мають один вид, що називається людиною» - так
роздумує Августин про Трійцю, хоча трохи дальше він уточнює свою думку – «Та не
так людина ділиться на Авраама, Ісака і Якова, ніби одна людина могла бути поділена
на кількох різних людей. Чому ж тоді одна сутність ділиться на Три субстанції, чи
Лиця»35.
Ці роздуми Августин веде щодо Єдиного Бога, і, воднораз, Трійці: Єдиної за
своєю природою, але маючи Три іпостасі. На думку святого, не може бути в Трійці
Особа, яка б була менша за Іншу, якщо Вони є однієї природи. «Хто ж бо посміє
сказати про Єдиного Бога, який є Сама Трійця, чи Отця, чи Сина, чи Святого Духа, що
Він не живе, не відчуває, чи не розуміє. Або ж те, що в тій природі, в якій Вони рівні
між Собою, Один із них смертний, тлінний, або змінний, чи тілесний? Бо те життя, яке
є Бог все відчуває і розуміє. І відчуває через посередництво розуму, а не тіла, оскільки
Бог – Дух»36.
Таким чином, ми можемо сказати, що Августин подає Трійцю, як Одного Бога,
який є Дух, і тому Трійця, по природі, - Дух, а Особи також не є тілесними по природі,
хоча різними іпостасями того ж Духа. Це наче прояви Бога, Його природи, у світі, як
зазначає мислитель.
3.2. Явління Бога в світі
Отже, розглядаючи Єдиного Бога у Трійці ми вже говорили, що автор книги подає Його
(Бога), як Духа (по природі), а Три іпостасі це, неначе, прояви Бога у світі. Що ж він
має на увазі? Чи ці прояви – явління Бога Людині? Думаю, нам варто це уточнити, щоб
отримати повну картину Августинівської доктрини. «В складності такого питання нам

35
36
із Божою поміччю, перш за все, належить вияснити, чи являвся Отцям за
посередництвом творених образів Отець, чи Син, чи Святий Дух; або ж інколи Отець,
інколи Син, а інколи Дух. Або ж без будь-якого розрізнення Лиць – Бог Один, Єдиний,
тобто Сама Трійця»37.
Ось так святий розпочинає свою думку щодо розгляду цього питання. Він подає
цю тему у руслі своєї попередньої думки, але також приписує явління інколи до однієї
іпостасі, а деколи до всієї Трійці. Досить цікаво він роздумує над явлінням трьох
ангелів Аврааму: «Але Писання починає звіщати про це, говорячи не про те, що
„явились йому троє мужів”, але про те, що „явився Господь” (Бут.18;1). І тут постає
питання: „Невже Він, (Син), уже „принижував себе, прийнявши образ рабам”, і ставши
подібним до людей, і з виду став, як людина” (Флп.2;17), адже ми знаємо, що це
відбулось тоді, коли Він родився від Діви? Але, як же тоді Він появився Аврааму до
того, як це відбулось? Чи той образ раба не був справжній?»38.
На таке питання він відповідає, що цим не варто захоплюватись, бо ж ніде не
сказано, що із трьох ангелів хтось більший, тобто Син Божий, а інші менші – ангели. І
це Августин доводить на прикладі двох ангелів, які з’явились Лоту, до яких він
говорить „Владико”. «Того, Хто є Бог неможливо побачити тілесно, тому треба думати,
що через посередництво підвладного, (Богу), творіння не тільки Син, Святий Дух, але й
Отець міг дати смертним знак про себе тілесними образами, чи подобою» 39. Ці всі
видіння автор приписує Божественній волі, яка все створила своєю Премудрістю. «Бо
ж сила Божественної волі проходить через духовну природу до видимих і, взагалі,
чуттєвих дій природи тілесної. Бо де ж не звершується те, чого хоче Премудрість
всемогутнього Бога, яка „швидко поширюється від одного кінця до іншого і все
влаштовує на користь” (Прем.8;1)»?!40.
37
38
Августин. О Тройце. Ч.1. ─ 77 – 78с.
39
40
Дальше говориться про першопричину всього створеного, що доводить думку
автора про явління Бога за посередництвом тілесних образів. «Таким чином,
вважається, що воля Божа є перша і вища причина всіх видів і рухів. Виходить, що в
цьому неосяжному і безмежному спільному всього творіння щось може статись
видимим і чуттєвим образом, якщо тільки отримано такий наказ, чи дозвіл із
невидимого і таємного палацу вишнього Повелителя»41.
З усього сказаного, про явління Бога в світі, можна дійти висновку, що Сама
Трійця являлась, оскільки Божа воля, яка створила все творіння, відноситься до Бога, а
не до когось окремо із Трійці. Тому й Бог з’являвся у світі тілесно, оскільки світ –
створений, тілесний, а природа Божа – невидима і незмінна. Адже сказано у Святому
Писанні: „Бог є Дух” (Ів.4;24). «Бог творить видимі і невидимі предмети, які бажає,
щоб визначити і явити Самого Себе в них так, як вважає за потрібне. При тому Він не
являє самої Своєї сутності, за посередництвом якої Він є, і яка зовсім незмінна і,
(незрівнянно), глибша (interius), цінніша і вища, ніж всі ті духи, які Він Створив»42.
3.3. Пізнання Трійці людиною і в людині
Як вже було сказано, Бог – Свята Трійця являється у світі за допомогою тілесних
образів, але Сам є незмінним і невидимим Духом. І, також, знаємо, що Син Божий
воплотився і був у тілі серед людей, які Його мали змогу пізнати тілесно, як Сина
Чоловічого. Духовно ж, як Сина Божого, бо тіло створене і пізнається творінням, а дух
від Духа – Бога, тому може лучитись із ним по своїй природі. «Але перш ніж ми змогли
б пізнати і побачити Бога так, як Він може бути пізнаним і побаченим; що можливо
чистим серцем, як сказано: „Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мтв.5;8),
необхідно, щоб Він був возлюбленим за посередництво віри, без чого серце не може
бути прийнятим і здатним споглядати Його»43.
41
42
43
Автор говорить, що Бог, Якого людина пізнає, стає, для неї ж самої, чимось
іншим (іншим сприйняттям), але Він від цього не змінюється. «„Господи, - говорить
псалмопівець, - Ти нам прибіжище”. Виходить, що Бог називається нашим
Прибіжищем відносно, бо про Нього говориться у відношенні до нас. Він тоді стає
нашим Прибіжищем. Коли ми прибігаємо до Нього. І невже тоді в Його природі
відбувається щось, чого раніше, ніж ми до Нього прибігали, не було?»44.
Та Августин каже не лише про пізнання Бога людиною, але й про розрізнення
святої Трійці в самій людині, як найдосконалішому творінню Божому. І ці його
роздуми відносяться не лише до душі, як образу і подоби Божої, але цілої людини. «Ми
не говоримо про Бога Отця, Сина і Святого Духа, але про той недосконалий образ, яким
є людина. Бо для нашого немічного ума (mentis) останній предмет дослідження
знайомий і легкий»45. Ось чому святий хоче показати пізнання Бога-Трійці людиною у
самій собі, адже, як він каже, це є легше для нас. Та, яка ж це трійця є в людині? «Тож є
своєрідний образ Трійці: перше – сам ум, друге – його знання, яке є його „дітищем” і
словом його у відношенні до самого себе, і третє – любов. І ці троє є одна єдина
сутність. І „дітище” не є менше за ум, бо ум знає себе настільки, наскільки велике
знання; та й любов не є менша (за ум), бо він любить себе настільки, наскільки знає і є
великий»46. Але Августин на цьому не зупиняється. Він хоче показати, що теперішнє
сприйняття Тієї Трійці, Яка є Бог – лише віддалене роздумування створеної природи
людини. Натомість говорить, що ми зараз не в силі сприймати Його (Божого) образу,
але по смерті буде дарована нам ця благодать. «Тепер ми бачимо, як в дзеркалі, як в
загадці, „тоді ж – лицем в Лице” (ІКор.13;12)»47.
Розглядаючи питання Єдиної Трійці у Святого Августина, ми дійшли висновку,
що він подає Трійцю, як Одного Бога, який є Дух, і тому Трійця, по природі, – Дух, а
44
45
46
47
Августин. О Тройце. Ч.2. ─ там само.
Особи також не є тілесними по природі, хоча різними іпостасями того ж Духа. З усього
сказаного, про явління Бога в світі, можна виділити, що Сама Трійця являлась, оскільки
Божа воля, яка створила все творіння, відноситься до Бога, а не до когось окремо із
Трійці. І людина може пізнати Бога, як уже було сказано, за допомогою розрізнення
Пресвятої Трійці в Собі: ума, знання і любові, які відносяться один до одного, як одне
ціле, але у різних проявах.
«Що я розумію, тому і вірю; але не все, чому вірю, я розумію. Все, що я розумію,
те і знаю, але не все те знаю, чому вірю. Тому, хоча численні предмети я і не можу
розуміти, я все ж знаю, як корисно їм вірити»48.
Висновки
Августин (Аврелій) говорить, як вже неодноразово наголошувалось, що його праця
спрямована проти „неправильного тлумачення”, тобто єресей, але, також, і до тих
людей, які, обтяжені тілесним буттям, не можуть вийти за його межі і спрямувати свій
зір вгору. Ми ж, прагнучи зрозуміти його (автора) думку, розглядали цю книгу, для
того, щоб встановити рівність Осіб Трійці, в доктрині Августина. Наше завдання
полягало в тому, щоб поступово, йдучи „в ногу” з думкою автора, представити рівність
кожної іпостасі Святої Трійці: Отця, родженого Ним Сина і спільного їм Обом Святого
Духа – Дару Божого.
Таким чином, було детально розглянуто, в першу чергу, Єдиносушність Сина з
Отцем, без чого ми б не могли рухатись дальше у розкритті нашої теми. Тут автором
було сказано, на основі Євангелії Івана, що Син був роджений Отцем, перед віками і
поза часом, бо ж у Бога часу немає. Бог створив світ своїм Словом, тому Син також
творить, а це доводить те, що Син не є створений, оскільки має ту ж природу Творця. І
Слово воплотилося у часі, на що Августин каже: «Син, по своїй природі рівний Отцю,
та „у виді раба” менший не тільки Отцю і Святому Духові, але й самому Собі ». Саме
48
Таранов П. С. 120 Философов: Универсальный аналитический справочник по истории философии:
В2Т. – Симферополь: «Реноме», 2005. – Т1. -399с.
тому ми розглянули і незмінність Сина, як і Отця, і дійшли висновку, що «там все не
„було” і не „буде”, але тільки „є”». Бо змінюється людина, яка пізнає Бога, а Бог –
залишається незмінним. Тому Син Божий – Премудрість, якою Бог все створив
належить і до Отця, бо ж хіба Бог не „знав” що творив?!. Бо «Знання» Бога є саме Його
Премудрість, а Його Премудрість – сама «сутність», чи «субстанція», тому, що в
дивовижній простоті Його природи бути премудрим і «бути»(взагалі), не є щось різне,
але те, що бути премудрим є також і «бути» (взагалі).
Дальше ми сказали, що Святий Дух ісходить від Отця і Сина, і є рівний їм Обом.
У відповідності ж до Святого Письма Святий Дух є Дух не лише Отця і не тільки Сина,
але Їх Обидвох; а тому Він нав’язує нам думку взаємної любові, якою люблять один
одного Отець і Син. І цим самим Він (Дух) – це Дух любові Отця і Сина, Який є їх
двох, і єднає у святій Трійці. Автор каже, Дух Святий є Даром Сам по Собі, який у часі,
тобто у світі, проявляється в дарунках любові. Ця ж рівність і любов, у Святій Трійці, в
часі проявляється даруваннями святого Духа, Який у вічності є Даром Божим.
І в кінцевому результаті ми розглядаючи Єдину Трійцю у Августина, визначили,
що мислитель подає Її, як Одного Бога, який є Дух, і тому Трійця, по природі, - Дух, а
Особи також не є тілесними, по своїй сутності, хоча різними іпостасями того ж Духа
(Бога). Це наче прояви Бога, Його природи, у світі, як зазначає Августин. І Сама Трійця
являлась у світі, оскільки Божа воля, яка створила все творіння, відноситься до Бога, а
не до Когось окремо із Трійці. Тому й Бог з’являвся у світі тілесно, оскільки світ –
створений, тілесний, природа ж Божа – невидима, незмінна, отже Його волі підвладний
весь створений світ. Людина ж може пізнати Бога, як уже було сказано, за допомогою
розрізнення Пресвятої Трійці в Собі: ума, знання і любові, які відносяться один до
одного, як одне ціле, але у різних проявах. Натомість святий говорить, що ми зараз не в
силі сприймати Його (Божого) образу, але по смерті буде дарована нам ця благодать.
Тепер ми бачимо, як в дзеркалі, як в загадці, тоді ж – лицем в Лице. «Розум прагне

пізнати те в що віримо. Мислитель пробує зробити це через використання аналогій. Він
знаходить ці аналогії в людській душі, створеній на образ Божий»49.
І наостанок хотілося б зазначити, що сам автор твору сприймає свою працю, як
своєрідну молитву, а отже ми, які читаємо і роздумуємо разом із ним, також єднаємось
у цій молитві із Богом, якого змальовує Августин. «Господи Боже наш, віруємо в Тебе:
Отця, Сина і Святого Духа. Бо не сказала б Істина: „Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи
їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, якщо б Ти не був Трійцею. І не повелів би Ти нам,
Господи Боже наш, хреститись в ім’я того, хто не є Господь Бог»50.
49
Лейн Т. Христианские мислители; «Мирт»,1997. – 352с.
50
Список використаної літератури
1. Августин Блаженний (Аврелий). О Тройце. Научное издание. В2Т. ─

М: 2005. ─ с.
2. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навчальний
посібник. – Львів: «Світ», 2001. – с.
3. Кремона К. Августин из Гиппона: Разум и вера. Дочери св. Павла, –
Москва, 1995. 300с.
4. Лаба В. Патрологія; Частини І-ІІІ. – Рим, 1974. – 552с.
5. Лейн Т. Христианские мислители; «Мирт»,1997. – с.
6. Таранов П. С. 120 Философов: Универсальный аналитический
справочник по истории философии: В2Т. – Симферополь: «Реноме»,
2005. – Т1. – с.

Принцип рівності осіб Тройці в творі

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Принцип рівності осіб Тройці в творі

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа

Український Католицький Університет

Філософсько – Богословський Факультет

Принцип рівності осіб Тройці в творі

Студент ІІІ – го курсу: Мирослав Бреславський

діяльністю він справив винятковий вплив на середньовічну богословсько-філософську

феноменальну постать в богослов’ї і філософії, яка, перш за все, своїми творами

формувала богословську доктрину тогочасної Церкви. «Августин зовсім близько

полеміку ближче до кінця життя. Але „Про Трійцю” – твір містико-теологічний, а не

полемічний»2. Його праці стали світлими сторінками в історії богослов’я,

спричинивши зростання ролі християнської науки у тогочасному світі, і філософській

думці, та й дотепер не втративши своєї актуальності.

Трійцю”, та багато інших ще й до тепер залишаються важливими в богословській і

розглянути його тринітарне богослов’я в книзі „Про Трійцю”, а точніше – принцип

неправильного тлумачення тих, хто, зневажаючи начало віри, помиляється внаслідок

питання на яких найбільше акцентувалась увага святого, звичайно ж, не виходячи за

базуючись на тому, що автор, насамперед, розпочинає свої роздуми із екзегези Святого

основі цього розвиває свою думку.

Ми ж будемо йти від очевидного, як каже автор, – воплочення Ісуса Христа і

говорити про Його Єдиносушність із Отцем, як родженого Ним (Отцем). А, також, на

Духа, як Утішителя і Дару Божого. І в кінцевому результаті, зможемо сконцентрувати

обгрунтування рівності природи Трьох іпостастасей насамперед, як екзегет. Його перші

сім книг побудовані на аргументах Писання, якими він прагне доказати

нездорової любові до розуму».4 Августин говорить, що Біблія подає нам, які

Це наче своєрідний вступ до розуміння духовного. Автор аргументує це цитатою з

Нового Завіту: «І Я не міг говорити з вами, браття, як з духовними, але, як з тілесними,

як із новонародженими в Христі. Я живив вас молоком, а не твердою їжею: бо ви були

ще не в силах, та й тепер не в силах» (ІКор.3;1-2). В цьому випадку святий бере до

свого тілесного роздумування. А ще більше ─ зрозуміти, як Божий Син, будучи рівний

Отцю, став рабом усіх. Саме це ми і збираємось розглянути в цьому розділі.

1.1 Син Божий – роджений перед віками

хто сумнівається в цьому. Найпершим завданням святого є показати, що Христос, Який

– створена, а те, що не створене – Бог»5.

Син не Єдиносушний Отцю. В такому випадку ми отримуємо здогадку, - якщо Слово

не тієї ж сутності, що і Отець, то Воно є створена сутність, і з цього випливає, що не все

коли говориться: „Єдиний, що має Безсмертя”»6.

Ще на початку твору святий каже, що однією, чи, точніше, найвагомішою

причиною написання цього твору були єресі і неправильне трактування щодо

у вічності роджений Отцем, в чому сумнівались єретики. «Бо повідомляють, що Арій

вічність, так, що Син „ровесник Отця”»8.

вчення, краще розуміти, як „Він родив Сина, Який є вчення”»9.

1.2 Післанництво Сина у світ

на божестві особи Ісуса Христа, як посланного Отцем. І це не випадково, адже автор

розумітись як рівний Отцю у відповідності до образу Божого, і підвладним Отцю

за Отця, але й Святого Духа, і навіть не рівним, а меншим по відношенню до Самого

Отже, Августин Аврелій розглядає розуміння Ісуса Христа у відношенні до Бога,

бачити тілесними очима, а ще більше – пізнати. «Як же можна розуміти такі

якщо не в тому сенсі, що „Той, що вірить в Мене, вірить не в те, що бачить”? І не

Його, як рівного Отцю»12.

Далі Августин говорить, що люди «бачили Його і не увірували», бо не пізнали в

Таким чином, автор підводить нас до розуміння воплочення Божого Слова, як

рівного по природі до Отця, але меншого навіть за Самого Себе у воплоченні, бо

людина є створена. Відповідно ж до цього вона є змінна, а все, що змінне – смертне.

створення і пояснити слова воплоченого Христа: «Отець Мій більший за Мене».

1.3 Незмінність Отця і Сина ─ родженого Отцем

Базуючись на цих знаннях ми можемо йти дальше крок за кроком розглядаючи

співвідношення іпостасей Святої Трійці.

конкретніше зрозуміти, як Отець і Син є незмінні Самі в Собі: «Праведник, починаючи

нього було б недоречно»17.

незмінності, як і Отця, даючи гідну відповідь тогочасним єресям, а, насамперед,

1.4 Премудрість і Сила Божа – Христос

Базуючись, переважно, на Святому Письмі, а особливо – Євангелії від Івана, Августин

післаництво і незмінність Сина, в тому числі і у відношенні до Отця).

Тепер мислитель хоче показати читачеві, як Премудрість Божа – роджена Отцем,