ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА АКАДЕМІЯ

ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Кафедра богослов’я

ПАВЛИК Андрій Романович

ІСУС І ФАРИСЕЇ В ОСТАННІЙ ДЕНЬ СВЯТА НАМЕТІВ В

ЄРУСАЛИМСЬКОМУ ХРАМІ (Ів 7:37 – 8:29)

Реферат з предмету: Святе Письмо Нового Завіту

(Іванівський Корпус)

Викладач:

к. б. н. Яцишин А. І.

м. Івано-Франківськ

2020
 2

ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................................3
1. Структура книги знаків (Ів 1,19 — 12,50)...................................................................4
2. Контекст Ів 7:37 – 8:29..................................................................................................5
3. Структура Ів 7:37 – 8:29................................................................................................5
4. Екзегетичний аналіз Ів 7:37 – 8:29...............................................................................6
ВИСНОВКИ.......................................................................................................................14
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................................15
 3

ВСТУП
Як сказав відомий шотландський богослов і коментатор Вільям Барклі: «Більшість
християн вважають Євангелія від Івана самою ціною книгою Нового Завіту» 1. На його думку, саме
четверта Євангелія найбільше спроможна просвітлювати розум і серце, заспокоюючи людську
душу. Говорячи про євангелиста Івана, символ якого – орел, він зазначає: «У Івана найбільш
проникливий погляд із всіх новозавітних авторів» 2. За слова Барклі,багато хто вважає, що саме
читання Євангелія Івана найбільше зближує до Бога.
Коли ми прочитаємо четверте Євангелія, то побачимо, що воно дуже відрізняється від
трьох інших. На відміну від синоптичних, Євангелія Івана є більш богословською. Крім того, Боб
Атлі зазначає: «Іван проголошує повноту Божественності Ісуса з Назарета зі самого першого
вірша, першого розділу Євангелія, і потім постійно акцентує на цьому увагу – протягом всієї
розповіді. Синоптичні Євангелія відкривають цю істину лише в своїй завершальній частині
(таємниця месіанства)»3.
Американський богослов Джордж Ледд зазначає: «Суть відмінності між чотирма
Євангеліями полягає не в тому, що Євангеліє від Івана має більшу богословську спрямованість, а
інші – меншу , а в тому, що у всіх у них є необхідний богословський зміст, який представлено в
кожному з них по-різному»4.
В цій роботі пропоную розглянути богословський зміст однієї частини четвертого
Євангелія, а саме Ів. 7,37 – 8,29, в якій вміщено промови Ісуса та суперечки з фарисеями та
натовпом в останній день свята Кучок.
Нашим завданням є вирішити: 1) що являє собою даний епізод; 2) де знаходиться цей
уривок, і які його зовнішні межі; 3) що передує даному епізоду, і що йдеться після нього; 4) як
автор Євангелія представляє, в даному тексті, Ісуса і його слухачів; 5) ким являються його
співрозмовники, і яку роль вони відіграють; 6) основна мета «знаків», які зробив Ісус; тощо. Для
того, щоб дослідити ці питання, потрібно: 1) зрозуміти контекст; 2) зробити структуру; і після того
3) зробити детальний екзегетичний аналіз. Але для початку потрібно згадати структуру «книги
знаків» Ів 1,19 – 12,50 (перша частина Євангелія). Тому що, ця книга, яка представляє першу
частину Євангелія, вміщає в собі знаки та події, які переважно чергуються з промовами, зокрема з
тими, які представлено в Ів. 7,37 – 8,29.

1
Уильям Баркли. Толкование Евангелия от Иоанна. Том 1 / пер. с англ. 1985. С. 1.
2
Там само.
3
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 24.
4
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 25.
 4

1. Структура книги знаків (Ів 1,19 — 12,50)

Центральне місце у Євангелії займають знаки, які були зроблені Ісусом. Вони
безпосередньо пов’язані зі змістом і метою Євангелія. Іван використовує їх при написані, щоб
читачі могли, через віру в Ісуса Христа, осягнути вічне життя.
Щоб розглянути структуру книги знаків у Євангелії Івана 1,19 – 12,50 потрібно пригадати,
що являли собою «знаки» раніше, тобто, що розумілося під «ними». Ще у Старому Завіті під
терміном чудо (знак) мали на увазі:
 «чуда» – чудесні події, які викликали здивування;
 «знаки» – події, які найбільше підкреслювали мету надзвичайної дії
Як бачимо, «знаки» мають своє походження від «чуда». Однак «знаки», порівняно з
«чудами», робили акцент не на саму чудесну подію, а на її мету. У Євангелії Івана основна мета
«знаків» - це віра в Ісуса Христа. Тому автор, в «книзі знаків» (Ів, 1,19 – 12,50), акцентує нашу
увагу не на саму дію, зроблену Ісусом, а на її мету – віру в Нього, через яку, як було згадано вище,
можна осягнути вічне життя.
За загальним твердженням, структура книги знаків, у Євангелії Івана, є представлена 6-ми
знаками, які містяться в першій частині Євангелія (Ів. 2 – 12):

1. Перетворення води на вино на весіллі в Кані Галилейській (2, 2 – 11). Перетворення води
у вино – це знак того, що з приходом Ісуса єврейська релігія, символізована водою
(Ів.2,6) перетворюється у релігію євангелії, символізованої вином. Ісус, будучи
справжнім нареченим того весілля, все перетворює та дарує життя в повноті (Ів 10,10).
2. Зцілення сина чиновника (4, 46 – 54). Можна стверджувати, що відсутність віри на
батьківщині Ісуса, протиставляється вірі, яку проявляє царський чиновник, який вірить
у слово Ісуса, Слово, яке дає життя. Таким чином, Ісус є Тим, Хто відновлює життям
своїм словом. Зв'язок між знаком і вірою є очевидний. Цей знак дає нам зрозуміти, що
основна мета всієї історії – це віра в Слово, в Ісуса Христа.
3. Оздоровлення паралітика (5,1 – 16). Слово Христове здатне дати волю і сили жити
(Ів.5,6). В юдаїзмі хвороба була пов’язана з гріхом. Ісус показує, що справжня біда це не
хвороба, а брак віри. Зцілення стосується не лише тіла, але й серця.
4. Помноження хлібів (6, 1 – 14). Ісус є Хлібом життя і тим, хто дає життя, а також тим,
хто дає Хліб життя в Євхаристії. Тому, щоб жити вічним життям, треба живитися Його
плоттю і кров’ю. Для того, щоб прийняти Ісуса Христа та його вчення, потрібно мати
Духа і віру.
5. Зцілення сліпородженого (9,1 – 17). Як і в інших сценах, так і тут – сліпороджений
представляє модель віри в Ісуса. Саме в Ісусі і через Нього сліпий бачить. Цей «знак»
представляє і пояснює нам хрещення, завдяки якому ми можемо бачити. Христос є Тим,
хто дає нам світло, який відкриває нам очі через таїнство.
6. Воскресіння Лазаря (11, 1 – 44). «Я – воскресіння і життя» (Ів. 11,25). Як і в інших
знаках, цей знак також свідчить про потребу віри. Вірити в Ісуса тут і тепер означає
подолання смерті та входження в справжнє життя, яке вже є у Ньому. Ісусова
життєдайна дія, а саме воскресіння Лазаря, спричиняє для Нього Самого смертельний
вирок. Ісус, будучи Добрим Пастирем, віддає своє життя за своїх вівців, жертвуючи
Собою заради інших.
Подавши структуру вище представлених знаків, потрібно додати, що у більшості випадків
вони є початковою точкою діалогів та промов, в яких Ісус передає своє вчення, зокрема Ів. 7,37 –
8,29. Крім цих знаків, які містяться у «книзі знаків» (перша частина Євангелія Івана), дослідники
вважають, що 7-мим найдосконалішим знаком, який міститься у «книзі слави» (друга частина
Євангелія Івана), слід вважати смерть Ісуса на хресті та Його воскресіння.
 5

2. Контекст Ів 7:37 – 8:29

Текст Євангелія від Івана 7,37 – 8,29, який є представлений промовою про месіанство
Христа, вміщений між двома подіями: свята Кучок (свята Наметів, Ів. 7,1-16) і зцілення
сліпородженого (Ів. 9,1-7). Але якщо взятися конкретніше, то текст Ів. 7,37 – 8,29 включений у
список так званих «семи діалогів». Ця частина Євангелія Івана є центром 7-ї та 8-ї глави, в яких
містяться суперечки між Ісусом та єврейським народом, зокрема із фарисеями. Цим суперечкам
передує прихід Ісуса до Єрусалимського храму на свято Кучок (Ів. 7, 1-16), з чого і починається 7-
ма глава: «Свято Кучок було, в першу чергу, святом подяки Богу за зібраний урожай (званий
також Святом збирання плодів, пор. Вих. 23,16; 34,22). Це було і часом спогадів про Вихід
ізраїльтян з Єгипту і їх мандрів по пустелі (його також назвали Святом куренів, пор. Лев. 23, 29-44
і Вт.16, 13-15)»5. За старозавітними джерелами це святкування починалося 15-го тишри
(приблизно у нас це припадає кінець вересня або початок жовтня). Якщо говорити про другу
подію – знак зцілення сліпородженого, який відбудеться після «семи діалогів», то можна
стверджувати, що контекстом цього знаку і є свято Кучок. Тому що, в юдаїзмі це свято
пов’язували із днем остатнього суду. Вважалося, що це день, коли Бог встановить остаточне
правління (Зах. 14,16). Отож, діалоги ( Ів. 7-8) є центральним моментом, який пов’язує ці дві
події. Ісус ніби готує нас, і тим самим відкриває себе світові як світло за допомогою семи діалогів,
які розкривають Христа як життя і як світло.
З вище сказаного, можна стверджувати, що 7-му та 8-му глави Євангелія Івана слід
тлумачити як єдине ціле. Єдність визначається перш за все місцем дії. У Ів. 7, 10 дія переноситься
з Галилеї до Єрусалиму, де Ісус таємничо заходить у місто на свято Кучок. В контексті цього
свята, Ісус, останнього ж дня, представляє себе як правдива вода і світло: «Коли спраглий хтось,
нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра мого
потечуть!» (Ів. 7,37-38), «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме
світло життя» (Ів. 8,12). Слова Ісуса є не прийнятними для єврейського народу, зокрема і фарисеїв,
які намагалися вбити Його. Тому, з цього моменту, все більше є присутній мотив наближення
смерті Ісуса.

3. Структура Ів 7:37 – 8:29

Щоб побачити структуру Ів. 7,37 – 8,29, потрібно дослідити загальну структуру семи
діалогів (Ів, 7 – 8), які допоможуть нам дізнатися – в яких саме межах, і в яких діалогах міститься
текст Ів. 7, 37 – 8,29.
Як було сказано, попередньо, у 7-8-мій главах, а саме після приходу Ісуса в Єрусалим як
Месії, містяться суперечки між Ісусом та єврейською владою. Саме ці суперечки є представлені
семи діалогами, в яких головною темою є месіанські промови Христа. У центрі них – одкровення
Ісуса як джерела живої води та світла світу, яке підкреслює неприйняття його слухачами.
Єврейська влада та натовп є представлені як Ісусові співрозмовники і слухачі, які прибули в
Єрусалим на свято Кучок.
Отож, сім діалогів можна поділити так:

1. Ів. 7,14-24 – перший діалог, який є представлений суперечкою з євреями та натовпом. Тут
Ісус робить акцент на своєму вченні, яке походить від Бога, Який послав Його.
2. Ів. 7,25-30 – другий діалог, в якому Ісус говорить свою місію, а також про своє походження.
Тут відбувається суперечки з деякими із Єрусалиму.
3. Ів. 7,31-36 – третій діалог, в якому відбувається суперечка з фарисеями та євреями. Тут Ісус
акцентує увагу на своєму відході..
4. Ів. 7, 37-53 – четвертий діалог, у якому йдеться про останній день свята Кучок. У звичаї
цього свята входило: набирання води з Силоамської Купелі, після чого в храмі приносилися
жертвування води з проханням дощу; крім того читали старозавітні тексти Ісая, Єзекиїла та

5
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 150.
 6

Захарії. В цих читаннях йшлося про прихід Месії. Можна вважати, що саме цей діалог є так
званим центром «семи діалогів». В цьому уривку, в контексті обряду свята Кучок, Ісус
об’являє себе як джерело живої води, роблячи посилання на Святого Духа.
5. Ів. 8,12-30 – п’ятий діалог, який представляє на суперечку з фарисеями. Якщо знову
звернутися до обряду свята Кучок, то можна згадати, що в першу ніч, частина храму, де
стояли жінки, була освітлена великими світильниками. Саме у цьому контексті Ісус
розкриває себе як світло світу.
6. Ів. 8, 21-30 – шостий діалог, в якому можна побачити суперечку з євреями. Тут Ісус
говорить про свою смерть. Говорячи про тих, хто є «знизу», і Того, хто є «зверху»: «Ви –
здолу, я з гори» (Ів. 8,23), - Ісус хоче сказати, що ті, хто «знизу» вмирають у своїх гріхах, в
той час, як для нього,Того, хто «зверху», смерть – це лиш повернення до Отця, який послав
Його задля піднесення. Це і є так званим посиланням на розп’яття і Його прославлення
через живоносний Хрест.
7. Ів. 8,31-59 – сьомий діалог. Тут відбувається суперечка з євреями, які вірили в Ісуса. Проте в
цього діалозі видно, що віра їхня мала. Тому Ісус наполегливо закликає до прийняття його
Слова.

Побачивши загальну структуру семи діалогів, можна впевнено сказати, що до Ів. 7,37 – 8,29
входить три виділенні діалоги – 4, 5 та 6-ти. При цьому 4-тий діалог (Ів. 7,37-53), можна поділити
на такі частини: 1) Ів.7,37-39; 2) Ів. 7,40-44; 3) Ів. 7,45-53. Їх, та інші два діалоги, ми розглянемо
детально при екзегетичному аналізі.
Крім того, потрібно зазначити, що до Ів. 7, 37 – 8,29 входить окремий вставлений епізод,
який знаходиться між 4-тим та 5-діалогом. Цей фрагмент є представлений подією, де Ісус прощає
чужоложниці (Ів. 8,2-11). Структуру цього уривку ми розглянемо також, але при її
екзегетичному аналізі.

. Екзегетичний аналіз Ів 7:37 – 8:29

Дослідивши структуру 7-ї та 8-ї глави, які містять в собі свято Кучок (Ів. 7,1-13), 7 діалогів
(Ів. 7, 14-8,59) та мить, коли Ісус прощає чужоложниці (Ів. 8, 2-11), ми зрозуміли, що частина
Євангелії Івана 7,37 – 8,29 являє собою 4-тий, 5-тий і 6-тий діалог, а також епізод прощення Ісусом
грішниці, що вважається додатком Євангелія від Івана. Великий акцент євангелист ставить саме на
ці діалоги, так як вони є центром всіх промов та суперечок між Ісусом та народом, який
представляє різні верства населення. Пропоную розкрити глибокий зміст цієї частини, і тим самим
зробити детальний екзегетичний аналіз (Ів 7,37 – 8,29):

Ів. 7, 37–38: «Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на весь голос: «Коли
спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води
живої з нутра його потечуть!»».
«Останнього ж великого дня свята» (Ів. 7,37а). Тут виникають деякі питання: чи було це
свято на сім днів (пор. Вт.16:13) або – вісім днів (пор. Лев.23: 36). По всій видимості, в дні Ісуса це
свято тривав вісім днів. Однак в останній день воду з Силоамської купелі не брали і не приносили
до жертовника, як це робили в інші сім днів.
«Коли спраглий хтось» (Ів. 7,37б). Цей заклик іншими слова розуміється, як «хто жадає» .
Можна сказати, що це загальне запрошення увірувати в Ісуса Христа, яке є доступне для всіх
людей. Також це запрошення можна порівняти з Ів. 7,17: «Якщо хтось бажає його волю
чинити…».
«нехай прийде до мене і п’є!» (Ів. 7,37б) Ісус використовує цю ж метафору в тексті Ів.4,13-
15. Можливо, це має відношення до образу Ісуса як месіанської Скелі, яка дає воду (пор. 1Кор.10:
4). Також, безсумнівно, це пов'язано з старозавітним запрошенням в тексті Іс.55:1-3.
 7

«Хто вірує в Мене» (Ів. 7,38а). Якщо звернути увагу, то можна побачити, що тут - форма
цього часу, тобто теперішнього. «Це вказує на особливу важливість постійного продовження
особистих взаємин віруючого з Христом, так само як і «перебування» у 15-тій главі»6.
«як Писання каже» (Ів. 7, 38а). Важко точно визначити, який саме текст Писання цитується
тут. Це може бути: Іс.44: 3; 58:11; Єз.47:1; Зах.13:1; або 14:8.
«то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7,38б). «З нутра його потечуть» мається
на увазі «з нього потечуть». Існувало декілька теорій з приводу тлумачення займенника «нього», і
«під ним розуміли: 1) Самого Ісуса (пор. Отці ранньої церкви); 2) окремих віруючих, які увірували
в Христа; 3) Єрусалим. Арамейською мовою слово «нього» може означати і «неї» і, таким чином,
може мати на увазі місто (позиція рабинів, пор. Єз.47:1-12 і Зах.14:8)»7.
«Жива вода»: Ісус називає Себе живою водою (пор. Ів 4:10). В даному контексті це -
Святий Дух: «Так він про Духа казав, що його мали прийняли ті, які увірували в нього» (Ів. 7,39а).
Святий Дух, «який і забезпечує живою водою послідовників Ісуса, і виробляє її в них» 8 - це
паралель з діяльністю Духа в частині формування Христа в самих віруючих (пор. Рим.8: 29;
Гал.4:19; Еф.4:13)».
Ів. 7, 39б: «Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений». По всій
видимості, тут відображені більш пізні роздуми євангелиста Івана про важливість цього
твердження (пор. Ів 16,7). Водночас це показує значимість Голгофи і П'ятидесятниці, що
розглядаються як «слава» Ісуса (пор. Ів 3,14; 12,23; 17,1).
Отже, «побудова 7-ї глави 37-38 ст. і їх тлумачення євангелістом в ст. 39, являє собою ту
вершину точку, до якої приводять окремі епізоди»9.

Ів. 7, 40-44: «Численні з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк». Інші ж: «Він
– Христос». Ще інші «Чи з Галилеї Христос прийде? Хіба в Писанні не сказано, що з роду
Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид?». І роздор виник через нього серед
народу. Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього».
«Він дійсно пророк» (Ів. 7,40). Як бачимо, тут є натяк на месіанську обітницю Мойсея, про
яку йдеться в тексті Вт.18:15,18. Багато хто вбачав в Ісусі саме пророка (пор. Ів 4,19; 6,14; 9,17).
Вони визнавали владу і силу Ісуса, але не правильно розуміли Його Самого як Особистість і Його
служіння. Іслам теж використовує цей титул по відношенню до Ісуса Христа, але не сприймає
Його Доброї Звістки.
«Інші ж (говорили): «Він – Христос»» (Ів.7,41а). Це показує, що термін «Христос»
еквівалентний староєврейському терміну «Месія», який означає «Помазаник». У Старому Завіті
помазання відбувалося над царями, священиками і пророками, як знак Божого обрання та
спорядження.
 «Ще інші (говорили): «Чи з Галилеї Христос прийде? (Ів. 7,41б). Грецька граматична
конструкція передбачає відповідь «ні» на це питання; тоді, як на питання: «Хіба в Писанні не
сказано, що з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид?» (Ів. 7,42) –
граматична конструкція передбачає відповідь «так». Присутня певна розбіжність між заданими
питання єврейським народом, але в той час йде уточнення місця народження Ісуса.
«І роздор виник через нього серед народу» (Ів. 7,43). Ісус і Його Звістка виробляли поділ
«серед народу» (пор. Ів 7,48-52; 9,16; 10,19; Мт.10,34-39; Лк.12,51-53). Тут - все та ж таємниця
«різних видів ґрунтів» (пор. Мт.13). Таким чином, деякі люди мають здатність почути духовне, а
інші - ні (пор. Мт.10,27; 11,15; 13, 9; Мар.4,9; 4,23; 7,16; 8,18; Лк.8,8; 14,35).

Ів. 7, 45-53: «Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх:

«Чому не привели його?». Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік
говорить». Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? Невже хтось із старшини або фарисеїв

6
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 160.
7
Там само.
8
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 161.
9
Кассиан Еп. Водою и кровию і Духом. Толкование на Евангелие от Иоанна. С. 78.
 8

увірував в нього? Та проклятий той народ, що закону не знає!». Але озвавсь до них Никодим, що
приходив до нього в ночі, а був же один з них: «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не
вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?». Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї?
Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить» І розійшлися кожен до свого дому».
На запитання фарисеїв: «Чому не привели його?» (Ів. 7,45б), слуги відповідають: «Ніколи
чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить» (Ів.7,46). Це вражаюче свідоцтво: «1) слуги не
посилалися на те, що побоювалися обуреного натовпу, що було б для них цілком хорошим
виправданням; 2) вони були одностайні в своїй думці про Ісуса, тоді як натовп - розділився; і 3) ці
люди (слуги) були привчені виконувати накази, а не висловлювати свою думку»10.
«Чи й не ви дали себе звести? Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував в нього? (Ів.
7,47-48). Грецька граматична конструкція в обох цих віршах передбачає відповідь «ні». Під
словом «старшина» слід розуміти синедріон. Таким чином, тут мова йде про садукеїв і фарисеїв
(тобто представників всього синедріону в цілому), які ставилися один до одного дуже вороже, але
в діях проти Ісуса вони об'єдналися (пор. Ів. 11,47; 11,57; 18,3) .
 «Та проклятий той народ, що закону не знає!» (Ів. 7,49). Народ – це прості люди, так звані
«люди землі», до яких релігійні вожді ставилися з презирством, через те, що вони не виконували
все Усне Передання (пор . Вт.27,26). Водночас іронію Івана видно і в 51-му ст., де він розповідає
про присутнього Никодима, який вказує вождям на те, що вони самі порушують Закон,
звертаючись з Ісусом подібним чином: «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не
вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» (Ів. 7, 51). На дане питання
грецька граматична конструкція передбачає відповідь «ні».
 «Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї?» ( Ів. 7,52). Це вказує на високе емоційне напруження в
самому синедріоні, яке було викликане протистоянням старшини (фарисеїв) проти Ісуса.
 «Розвідайся, то й побачиш…». Іншими слова, використовуючи інший переклад, мається на
увазі – «Досліджуй і побачиш». В юдаїзмі слово «досліджувати» означало вивчення Писання (пор.
Ів. 5,39). «…з Галилеї пророк не приходить» (Ів. 7,52). І тут присутня іронія євангелиста Івана.
Тому що, як же тоді Ілля (пор. 3Цар.17,1) і Йона (пор. 4Цар.14,25), Осія і Наум? Їх-то вони
повинні були вважати «справжніми» пророками, з урахуванням сказаного в тексті – Вт.18, 15-19.

Ів. 8, 2-11: «Та вдосвіта знову прибув до храму, й усі люди посходились до нього; він же,
сівши, навчав їх. І привели тоді книжники і фарисеї до нього жінку, спійману на перелюбі,
поставили її посередині, і кажуть до нього: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім
вчинку. Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на те?». Іспитували вони
його, казавши так, - щоб мати чим оскаржити його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по
землі. А що вони наполягали та допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них: «Хто з вас
без гріха, - нехай перший кидає у неї камінь!» І, знову нахилившись, писав по землі. Почувши
таке,почали вони виходити один по одному, почавши з щонайстарших аж до останніх. І
залишилися тільки Ісус та жінка, що стояла посередині. Підвівсь Ісус,а нікого, крім жінки, не
побачивши, мовить до неї: «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?».
«Ніхто, Господи, - відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не
гріши»».
В першу чергу хотілося б наголосити на тому, що епізод з жінкою, взятої в перелюбстві (Ів.
8, 2-11), здебільшого відсутній у найдавніших рукописних текстах Євангелія. А якщо і присутній,
то в окремих стародавніх текстах і в різних місцях. Крім того, цей текст не був написаний автором
четвертого Євангелія. «Його стиль і зміст швидше нагадують Євангеліє від Луки. В кінцевому
результаті, він виявився в цьому місці завдяки додаванню трьох віршів, що утворюють собою
перехід»11. Звичайно, текст від цього не менш канонічний, він цілковито залишається Словом
Божим, та й просто прекрасним текстом, надихнувши багатьох художників і коментаторів.
Щоб краще збагнути цей тонко відточений текст (Ів. 8,2-11), слід звернути увагу на його
структуру, концентричність (концентричний х’язм), яку відразу стає видно: «Неважко розрізнити
10
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 162.
11
Дюмулен П. Евангелие от Иоанна. Комментарий / пер. с. франц. Ю. Куркиной. Санкт-Петербург : Изд-во св. Петра,
2003. С. 76.
 9

тут подвійний одночасний рух: горизонтальний (людей, що йдуть до Ісуса і відходять від Нього) і
вертикальний (Христа, який сидить, нахиляється і аж потім підводиться):

А 1. Й усі люди посходились до Нього;

А 2. він же, сівши,
А 3. навчав їх.
Б 1. І привели тоді книжники і фарисеї до нього
Б 2. жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині, і кажуть до нього:
В 1. «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку.
В 2. Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на це?»
(Іспитували вони його, казавши так, - щоб мати чим оскаржити його).
В 3. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі. А що вони наполягали та
допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них:
В 1. «Хто з вас без гріха,
В 2. нехай перший кидає у неї камінь!»
В 3. І знову нахилившись, писав на землі.
Б 1. Почувши таке (і будучи докорені сумлінням), почали вони виходити один по
одному, почавши з щонайстарших аж до останніх.
Б 2. І залишилися тільки Ісус та жінка, що стояла посередині.
А 2. Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї:
А 1. «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?». «Ніхто, Господи», -
відповіла.
3. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши»»12.

Крім цього сцена ділиться на два етапи: звинувачення (Мойсей – Ти) і позбавлення (ви).
Сам центр тексту ніби стає невидимий: серця людей є проникливо «побачені» автором:
«Іспитували вони його, казавши так, - щоб мати чим оскаржити його» (Ів. 8,6а), – «і серце
Христа, Який мовчки пише на землі, як Бог писав Свій Закон на скрижалях, так Він пише в серцях,
і так Він записує все в книзі життя»13.
Навколо цієї невидимої осі текст будується симетрично: «Всім людям, які йдуть до Христа
на початку епізоду, відповідає подвійне «ніхто» в кінці тексту; вченню, що викладається на
початку – відпущення гріха і відправлення в подальшу дорогу в кінці тексу; закону про
каменування – виклик: «Хто з вас без гріха, - нехай перший кидає у неї камінь!» (Ів. 8,7), і так
дальше»14. Христос постає Тим, Хто змінює долю людини. Показуючи, що кожна людина грішна,
Він закликає до милосердя. Однак Сам Він більше, ніж милосердний, Він – втілене милосердя,
через Нього винний отримує прощення. Насправді, ця жінка не просто стоїть перед
звинуваченням, вона якби паралізована. Жінка, приведена до Ісуса, залишається безмовною і
нерухомою аж до того моменту, коли їй повернули дар мови, щоб вона могла повторити слово
Христа: «ніхто», додавши до цього довірливе Слово: «Господи». Відповідь Ісуса повертає їй
здатність рухатися :«йди», і при цьому, даючи їй майбутнє, настановляє більше не грішити: « та
вже віднині не гріши», Можна стверджувати, що Христос перебуває в даний момент, і той же час
«визволяє» майбутнє, не укладаючи людину в її минуле: «я тебе не осуджую» (Ів. 8,11). Він не
заперечує це минуле, але використовує його як трамплін для нового життя: «Йти!».

Ів. 8, 12-20: «І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я є світло світу. Хто йде за
мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя». Отож і мовили до нього фарисеї:
«Свідчиш сам за себе – неправдиве твоє свідоцтво». А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам,
та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля
приходжу і куди відходжу. Ви судите за тілом – я не суджу нікого. Коли я суджу, то суд мій
12
Дюмулен П. Евангелие от Иоанна. Комментарий / пер. с. франц. Ю. Куркиной. Санкт-Петербург : Изд-во св. Петра,
2003. С. 77.
13
Там само.
14
Дюмулен П. Евангелие от Иоанна. Комментарий / пер. с. франц. Ю. Куркиной. Санкт-Петербург : Изд-во св. Петра,
2003. С. 78.
 10

правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. Та й у законі вашім написано, що свідоцтво
двох людей – правдиве. Я свідчу про себе самого, - а й Отець, який послав мене, про мене
свідчить». Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?». Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані
Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б». Промовив він ті слова біля
скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо на прийшла ще години його.
«І ще промовив до них Ісус» (Ів. 8,12а). Якщо дальше прочитати, то можна переконатися, що
автор четвертого Євангелія, в цьому розділі, більше ані слова не згадує про присутність великого
скупчення народу. Очевидно, Свято Кучок вже закінчилося, проте Ісус залишається на території
храму, щоб переконати в Своїх свідченнях юдейських вождів. Разом з тим, Ісус, так само як на
святі, скориставшись обрядом жертвування води, щоб відкрити Себе людям, так і в цьому уривку,
з тією ж метою, Він звертається до світлого обряду і образу.
«Я є світло» (Ів. 8,12б). Якщо добре звернути увагу, то можна побачити, що 6, 7 та 8-ма
глави асоціюються з періодом в історії Ізраїля, коли народ мандрував по пустелі. Саме це стає
джерелом метафор, які Ісус використовує по відношенню до Себе:
1. в главі 6 – «манна» і «хліб життя»;
2. в главі 7 – «вода» і «жива вода»;
3. в главі 8 – «світло» і «слава Бога».
Ця метафора світла проходить через все Євангелія від Івана (пор. Ів. 1,4-5; 1,8-9; 3,19-21;
9,5; 12,46). Однак, були суперечки з приводу того, що ж під нею малося на увазі:
1. боязнь темряви у древніх людей;
2. титул Бога в Старому Завіті (пор. Пс. 26,1; Іс. 62, 1);
3. обстановка Свята Кучок, а саме – запалювання канделябрів у дворі жінок (що є більш
вірогіднішою версією);
4. нагадування про «хмари слави», яке, під час мандрів ізраїльтян по пустелі, символізувало
присутність Бога;
5. месіанський титул в Старому Завіті (пор. Іс, 42,6; 49,6);
Проте, свідченню Ісуса про Самого Себе: «Я є світло», - сприяло запалювання величезних
світильників у дворі жінок під час свята Кучок: «Месіанський підтекст поняття «світло» і
спеціальні посилання в текстах Ів. 1,4 та Ів. 1,8 збігаються зі святковою церемонією в храмі, і все
це для того, щоб Ісус міг продовжувати висловлювати людям Своє справжнє походження» 15.
«Я є (-)» - твердження, яке дуже часто зустрічається у Євангелії від Івана:
1. «Я є хліб життя» (Ів. 6:35,41,48,51);
2. «Я є світло світу» (Ів. 8:12; Ів. 9:5; пор. Ів. 1:4,9; Ів. 12:46);
3. «Я є двері для овець» (Ів. 10:7,9);
4. «Я є добрий пастир» (Ів. 10:11,14);
5. «Я є воскресіння і життя» (Ів. 11:25);
6. «Я є путь, істина і життя» (Ів. 14:6);
7. «Я є виноградина правдива» (Ів. 15: 1,5);
В своєму роді ці єдині заяви, які зустрічаються тільки в Євангелії від Івана, вказують на
Ісуса як на Особистість, а також як на Спасителя і Провідника даного нам Самим Богом; «Іван
зосереджує увагу саме на ці особистісні аспекти порятунку. Ми повинні повірити і довіритися
Йому!»16
«світу» (Ів. 8,12б) - це термін, який вказує на всесвітнє, для всіх людей, призначення
Євангелія (Слова) Ісуса Христа (пор Ів. 3,16).
«Хто йде за мною» (Ів. 8,12б). Це є звертання, яке можна ще перефразувати так: «Хто
приймає мене». Тут акцент йде на Святе Причастя (Євхаристію) і на християнське життя людини:
«Слід пам'ятати, що християнство - це, в першу чергу, не світогляд, символ віри чи богослов'я, а
особисті стосунки з Богом, яким відповідає належний спосіб життя і учнівство» (1Ів. 1,7)17.

15
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 167.
16
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 168.
17
Там само.
 11

 «не блукатиме у темряві» (Ів. 8,12б). Це натяк на богословську концепцію сатани, який
«засліплює розум не спасенних» (пор. 2Кор.4,4). Продовження цієї алюзії – в старозавітних
текстах, які говорять про Слово Боже, як про світильник: «Слово твоє – світильник перед ногами
в мене, світло на моїй стежці» (Пс.119,105).
 «а матиме світло життя» (Ів. 8, 12б). Ісус має в собі Божественне життя, тому подібне
життя Він дає Своїм послідовникам (пор. Мт.5,14), тим, кого Бог дав Йому.
«Свідчиш сам за себе – неправдиве твоє свідоцтво» (Ів. 8,13). Цими словами фарисеї
хотіли сказати, що не можуть повірити Його свідченню, так як його є недостатньо. Джон Райл
зазначає: «Було прийнято вважати, що свідчення людини про себе самого не є переконливим» 18.
Тому фарисеї вважали Ісуса не правдомовним. Крім того, Боб Атлі додає: «Юдеї тут заявили про
формальну сторону свідоцтва (пор. Чис. 35,30; Вт. 17,6). Ісус раніше вже відповідав на точно таке
ж саме заперечення (пор. Ів. 5,31 і дальше) і пред’являв декілька свідчень» 19. В даному контексті
Його свідком являється Сам Отець.
« я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду» (Ів. 8,14а). Ісус усвідомлював Своє споконвічне
існування разом і Отцем, а також чітко розумів Свою місію і знав, коли відбудеться певна
передбачувана подія ( пор. Ів. 1,1-4; Ів. 1,14-18; Ів. 7,28-29; Ів.13,1).
«Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу» (Ів. 8,14б). Сказані Ісусом тут слова
були пов'язані з 7-мою главою . Вони точно не знали ні місця народження Ісуса (пор. Ів. 7,41-42),
ні того, куди Він збирався йти (пор. Ів 7,34-36; 8,21).
«Ви судите за тілом» (Ів. 8,15) – це посилання також на 7-му главу: «Не судіте з вигляду
зовнішнього – судіте справедливим судом!» (Ів. 7,24).
«Я не суджу нікого» (Ів. 8,15). Якщо добре вчитатися Євангелія від Івана то можна
побачити протиріччя між такими текстами: Ів.3,17: «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити,
лише ним – світ спасти», та Ів. 9,39: «І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не
бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали»». За слова Атлі: «Ісус прийшов не судити, а
дати життя. Проте сам факт Його приходу стає засудженням для тих, хто відкидає Його (пор. Ів
3,18-21)20.
«Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. Та й у
законі вашім написано, що свідоцтво двох людей – правдиве. Я свідчу про себе самого, - а й
Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Ів. 8, 16-18). Тут мова йде про необхідність мінімум
двох наявних свідків для судового процесу (пор. Чис. 35,30, Вт. 17,6; Вт.19,15). Як бачимо, Ісус
переконливо говорить про Свою повну єдність з Отцем, до того ж в абсолютно конкретних
виразах. (пор. Ів.7,29; 14,9).
«Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» (Ів. 8,19а). Це поставлене питання дає
розуміти, що вони (фарисеї, юдеї) все ще сприймали Ісуса буквально, тільки на фізичному рівні. Їх
розум, повний упереджень і гордині, був повністю закритий для істини (пор. Ів. 8,27).
«Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж
знали б» (Ів. 8, 19б). Друга половина цього стишка виступає умовним припущенням, яке, за
словами Атлі називають – «те, що суперечить дійсності» 21. Перша частина стишка передує і
одразу ж відповідає на дане припущення: «Якби знали ви мене (але ви не знаєте), то й Отця мого
теж знали б (але ви Його не знаєте)». Тут повторюється тема тексту Ів. 5,37: «І Отець, який
послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи» .
Євангеліє від Івана дуже важко уявити у вигляді якоїсь схеми, тому що вона, за словами Атлі,
«більше схожа на килим ручної роботи з повторюваними елементами, або на симфонію, складену
з повторюваних мелодій»22.
«Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі» (Ів. 8,20а). Скарбниця не
являла собою окрему будову. За раввинськими переказами, у дворі жінок були встановлені

18
Джон Райл, Размышления над Евангелием от Иоанна, часть 2. «Назад к благодати», 2003. С. 96.
19
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 168.
20
Там само.
21
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 169.
22
Там само.
 12

тринадцять посудин у формі воронки для пожертвування (пор. Мар. 12,41), до того ж на кожній з
них було позначено, для яких конкретно цілей збираються кошти саме в цю, чи іншу посудину.
Попередньо було зазначено, що саме цей двір на свято Кучок висвітлювався величезними
світильниками.
«І ніхто його не схопив, бо на прийшла ще години його» (Ів. 8,20). Ці слова говорять про те,
що Сам Ісус дуже добре розумів суть Свого призначення (пор. Мар.10,45). Термін «час» Іван
використовує в декількох значеннях:

1. звичайний вимір час (пор. Ів. 1:39; 4:6,52,53; 11:9; 16:21; 19:14; 19:27);
2. останній час (пор. Ів. 4:21,23; 5:25,28);
3. останні дні земного служіння Ісуса, а саме: арешт, судові розгляди та смерть (пор. Ів. 2:4;
7:30; 8:20; 12:23,27; 13:1; 16:32; 17:1).

Ів. 8, 21-29: «А ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі

вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти». Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є,
коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти? І далі ще казав їм: «Ви – здолу, я – згори.
Ви – з цього світу, я – не з цього світу. Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не
увіруєте, що я – Сущий, помрете у ваших гріхах». Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?». Ісус же
їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам. Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той,
хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю». А вони й не збагнули, що він
про Отця їм говорив. Тоді Ісус до них промовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді
взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець, мій, говорю, і що
той, хто послав мене, - зі мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що
до вподоби йому»».
«А ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я
відійду, неспроможні ви прийти». (Ів. 8,21). Як бачимо, діалог починається із слів Ісуса, стосовно
відходу та марних спроб віднайти Його. Похожу промову Ісус говорить раніше в Ів. 7,33-34: «Тоді
Ісус промовив: «Ще трохи часу я з вами – і піду до того, хто мене послав. Шукатимете мене – і
не знайдете. І де я буду – не зможете прийти»». «У цій світлій Іванівській паралелі, під словами
Ісусового відходу, слід розуміти Його прихід до Отця»23 - зазначає Єпископ Касіян. Проте юдеї не
зрозуміли саму істину суть, яку хотів донести до них Христос, і в Ів. 8,22 припустили, що за Його
словами, він має на увазі самогубство: «Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб’є, коли ото
каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?» (Ів.8, 22). Крім того, бачимо, що в промові
Ів.7,33-34 не зачіпається тема гріха, порівняно з Ів. 8, 21, де Ісус робить акцент на ньому: «та й
помрете у грісі вашім». Цими слова Ісус хотів сказати, що вони не зможуть вже більше звернутися
про його допомогу і спастися. За словами одного із коментаторів: «Ці слова стосуються не лише
тих, хто живе у тяжкому запустілому стані, в якому відбувається така смерть, але й тих, хто носить
свої тяжкі провини»24. Вираз «умре у своїм грісі» неодноразово зустрічається в Старому Завіті
(пор. Єз. 3,19). При цьому, ці слова Ісус повторює ще раз у Ів. 8, 24: «Помрете у гріхах ваших», -
проте використовує множину: «гріхи».
«Ви – здолу, я – згори» (Ів. 8,23а). За словами Атлі: «це приклад вертикального дуалізму,
присутнього в Євангелії від Іоанна (пор. Ів. 7,35-36; 18,36). У цьому Євангелії контраст між
Ісусом, Який з вищого, і юдеями, які з нижчого, формує дуалізм, який відсутній в інших
Євангеліях». У синоптичних Євангеліях показаний контраст двох століть: справжнього століття
зла і - майбутнього століття праведності. Різниця цих століть описано в термінах горизонтального
дуалізму, на відміну від дуалізму вертикального. Вчив Ісус і тому, й іншому, в залежності від
обставин. Але, цілком можливо, що автори синоптичних Євангелій записали ті випадки, коли Ісус
навчав відразу велику кількість людей, тоді як Іван зосередився на навчанні Ісусом вузького кола
Своїх учнів»25.
23
Кассиан Еп. Водою и кровию і Духом. Толкование на Евангелие от Иоанна. С. 81.
24
Ridderbos H. The Gospel to John : a theological exegesis / Herman Ridderbos. Originally published: Kampen, Netherlands:
Uitgeversmaatschappij J.H. Kok, 1987. p. 315.
25
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 170.
 13

«Ви – з цього світу, я – не з цього світу» (Ів. 8,23б). Ісус, говорячи про наш світ, має на
увазі, що цей світ лежить у владі диявола (пор. 2Кор. 4,4; Еф. 2,2; 1Ів.5,19).
«Бо коли не увіруєте, що Я ( Я єсмь – з грец.) – Сущий, помрете у ваших гріхах» (Ів. 8. 24)
– говорить Ісус, але вони не розуміють і питаються його: «Хто ж ти такий?». (Ів. 8,24-25).
Можна сказати, що «Ісус тут двічі говорить про Себе: Я єсмь (що означає присутність Бога),
Сущий (Той, Хто єсмь). Таким образом, Ісус посилається на книгу Вихід, і ототожнює Себе з Тим,
Хто говорив з Мойсеєм»26 - «І промовив Бог до Мойсея: «Я є той, хто є (єсмь Сущий)». І додав:
«Так промовиш до синів Ізраїля: «Я-є» (Сущий) післав мене до вас» (Вих. 3,14).
«Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я
чув від нього, те й у світі говорю». А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив» (Ів.8,26-27).
Тема цих стишків в Євангелії від Іоанна повторюються неодноразово, для посилення їх значення:
1. Отець послав Мене (пор. Ів. 3:17,34; 4:34; 5: 36,38; 6:29; 7:28-29; 8:16,26,42; 10:36);
2. Отець правдивий (пор. Ів. 3:33; 7:28);
3. вчення Ісуса походить від Отця (пор. Ів. 3:11; 7:16-17; 8:26,28,40; 12:49;).
«Коли вгору Чоловічого Сина піднесете» (Ів. 8,27). Це посилання на старозавітній текст
Чис.21,4-9, який обговорюється в тексті Ів.3,14. Слово «підносити», як і у дуже багатьох текстах,
так і в Євангелії від Івана має декілька значень. Воно може означати – піднімати, здіймати,
піднімати – як у випадку з хрестом, при цьому це слово вживається в значенні – звеличувати;
вихваляти; прославляти – як в текстах Ді. 2,33; 5,31; Фил.2,9. Слід зазначити, що повне
одкровення Божества Христа відбувається тільки в таємниці Спокутування. Ісус знав, що Він
прийшов, щоб померти, відаючи Своє життя заради нас (пор. Мар.10: 45). Хрест, Який несе на собі
Ісус, являє істинну і безмежну Його любов.
 «Чоловічого Сина» Як зазначає Боб Атлі: «Цей титул Ісус обрав для Себе Сам, оскільки в
ньому не було ніякого войовничого або націоналістичного підтексту з точки зору юдаїзму. Він
також вибрав його і тому, що в ньому поєднувалися концепції людини (пор. Єз.2,1; Пс.8,5) і Бога
(пор. Дан.7,13)27.
 «Не полишив він мене самого» (Ів. 8,29) «Ісус, безперестанку говорячи про Отця, тим і
відрізняє Себе від Нього, не відокремлюючи, оскільки Отець, Який послав Його, завжди з Ним» 28.
Тісні стосунки Ісуса з Отцем постійно надавали Йому необхідні сили (пор. Ів. 8,16; 16,32).
Зокрема, вони допомагали Йому нести хрест, який був важкий для Нього (пор. Мар.15, 34).

26
Дюмулен П. Евангелие от Иоанна. Комментарий / пер. с. франц. Ю. Куркиной. Санкт-Петербург : Изд-во св. Петра,
2003. С. 73.
27
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ Послания Иоанна. Серия
«Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл : Международное изучение Библии, 1999. С. 171.
28
Дюмулен П. Евангелие от Иоанна. Комментарий / пер. с. франц. Ю. Куркиной. Санкт-Петербург : Изд-во св. Петра,
2003. С. 73.
 14

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши одну з частин текстів Євангелія Івана, а саме Ів. 7,37 – 8, 29, ми побачили,
що Ісус, за допомогою обряду свята Кучок, відкриває Себе нам, як джерелом живої води (Ів.
7,38), а також, як світло світу (Ів. 8,12).
Перед тим, як відкрити Себе джерелом живої води, Ісус у Ів. 7,37 кличе тих, «хто
спраглий» («хто жадає»). Можна зауважити, що це є так зване запрошення увірувати у Нього:
«Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть» (Ів. 7,38).
Христос, робить акцент на вірі, за допомогою якій, Бог забезпечує живою водою. В даному
контексті – це Святий Дух.
Подібне запрошення Ісус робить після того, як відкриває Себе – світлом світу: «Хто йде за
мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8,12б). Цим зверненням Ісус
закликає: «йди за мною!» та «приймай мене!». Тут мова йде про християнське життя у Святій
Євхаристії. Ісус запрошує нас брати активну участь у Божественній Літургії, зокрема у Святому
Причасті, що відкриє нам «шлях» та його постійну присутність.
Важливим є згадати, що Ісус у Своїх промовах завжди говорив про своє перебування з
Отцем. Зокрема це видно у Ів.8,16-18: «Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з
Отцем, який послав мене. Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей – правдиве. Я
свідчу про себе самого, - а й Отець, який послав мене, про мене свідчить». Про постійну єдність з
Отцем Ісус говорить і в інших главах. (пор. Ів.7,29; 14,9).
Крім промов, які стосувалися месіанства Ісуса, ми побачили ким являлися його
співрозмовники та слухачі. Важливу роль відіграли саме фарисеї, які були представника
синедріону. Вони вороже ставилися один до одного, але в діях проти Ісуса вони об’єднувалися. Це
яскраво видно у 7-мій та 8-мій главах де слова Ісуса були не прийнятними, через нерозуміння і
сприймання у прямому значенні: «Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» (Ів. 8,19а), - це
поставлене питання дає розуміти, що фарисеї сприймали Ісуса буквально, тільки на фізичному
рівні. Їх розум, повний упереджень і гордині, був повністю закритий для істини (пор. Ів. 8,27).
Отож, можна стверджувати, що мотив наближення смерті Ісуса, з кожною подією чи промовою,
ставав дедалі більшим.
На завершення, хотілося пригадати епізод, де Ісус прощає чужоложниці (Ів.8,2-11).
Христос, роблячи акцент на тому, що кожна людина є грішна, закликає до милосердя.. Ісус,
будучи втіленим милосердям, прощає жінці і той же час «визволяє» її майбутнє, не повертаючи в
минуле: «я тебе не осуджую» (Ів. 8,11). Цим прикладом Ісус вчить нас бути милосердними – не
осуджувати, а тільки прощати.
 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, І, ІІ и ІІІ
Послания Иоанна. Серия «Комментарии для исследователя» Новый Завет, Т. 4. Маршалл :
Международное изучение Библии, 1999. 506 с.
2. Джон Райл, Размышления над Евангелием от Иоанна, часть 2. «Назад к благодати», 2003.
424 с.
3. Дюмулен П. Евангелие от Иоанна. Комментарий / пер. с. франц. Ю. Куркиной. Санкт-
Петербург : Изд-во св. Петра, 2003. 186 с.
4. Кассиан Еп. Водою и кровию і Духом. Толкование на Евангелие от Иоанна. 174 с.
5. Уильям Баркли. Толкование Евангелия от Иоанна. Том 1 / пер. с англ. 1985. 2860 с.
6. Ridderbos H. The Gospel to John: a theological exegesis / Herman Ridderbos. Originally
published: Kampen, Netherlands: Uitgeversmaatschappij J.H. Kok, 1987. 736 p.