ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА АКАДЕМІЯ

ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Кафедра богослов’я

ШУМЕЙ Андрій Романович

Ісус, Питал і юдеї: засуд Ісуса (Ів 18:28–19:15)

Реферат з Святого Письма Нового Завіту

(Іванівський корпус)

Викладач:
к.б.н Яцишин А.І.

м. Івано-Франківськ
2020
 ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….……………3
1. Структура книги години (Ів 13:1 — 20:29)……………………………………………4
2. Контекст Ів 18:28 – 19:15……………………………………………………………….5
3. Структура Ів 18:28 –19:15………………………………………………………………6
4. Екзегетичний аналіз 18:28 – 19:15……………………………………………………..8
ВИСНОВОК…………………………………………….………………………………….13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………..……………………………...14
 ВСТУП
Чотири Євангелія, детально описують, як арештували, судили і стратили Ісуса Христа.
За часів Ісуса у Палестині правили римляни. Вони дозволили юдейським релігійним
провідникам вирішувати судові справи згідно з юдейським законом. Однак римляни,
очевидно, не дали їм права страчувати злочинців. Тому Ісуса судили юдеї, а стратили
римляни. Проповідування Ісуса так сколихнуло релігійну систему того часу, що ті, хто її
підтримував, прагнули його смерті.
Опис страстей Христових у Івана починається з арешту Ісуса (Ін. 18,1-11) і допитом у
первосвященика і зреченням Петра (Ін. 18, 12-27). Потім йде опис римського суду над Ісусом
у Пилата (Ін. 18, 28 - 19, 16а) та його розп'яття і поховання (Ін. 19, 16б-42). Уривок Ів 13:1 —
20:29 присвячений суду Пилата. Він рясніє багатством подробиць, відрізняється
психологічної тонкістю і показує, як справа дійшла до Розп'яття.
Законною підставою для арешту було свідчення двох свідків перед судом про
конкретний злочин. Їхні свідчення мали узгоджуватися між собою. Чи так було у випадку з
Ісусом? У той час в Палестині юдей, котрий вважав, що було порушено закон, приносив
скаргу до суду. Її розглядали на звичайних засіданнях. Суд не міг виступати в ролі
обвинувача, він лише розслідував подану скаргу. Висувати звинувачення могли тільки свідки
даного злочину. Судовий процес починався, коли узгоджувались свідчення щонайменше
двох свідків у цій справі. На основі їхніх показань висували обвинувачення, яке було
підставою для арешту. Свідчень лише одного свідка було недостатньо для початку судової
справи. У випадку з Ісусом юдейські провідники «шукали нагоди», щоб позбутися його. І як
тільки з’явилася «зручна нагода» — уночі, «коли поблизу не було натовпу»,— вони
заарештували Ісуса (Луки 22:2, 5, 6, 53).
 1. Структура книги години (Ів 13:1 — 20:29).

У першій частині свого Євангелія, в книзі знаків, Іван від свята до свята, від знака до
знака вів своїх читачів до відкриття Ісуса як Месії і Сина Божого, сповіщення пророками. В
книзі годин він запрошує підступити ближче до таємниці Бога, який став людиною.
Книга годин – це шлях Слова в славі. Книга годин складається з двох частин. В
першій частині (Івана 2.4; 4,2; 4,23; 5,254 5,28; 7,30; 8,20) говориться що ще не настала
година. Натомість в другій частині година настала. Друга частина розпочинається на Тайній
Вечері, під час умивання ніг апостолам : «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його
година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до
кінця» (Ів 13, 1). Ісус знав що настав час повернутися до Отця, тому що Він знає про Своїх
Страсті все; Іван вже говорив про те в 6, 64 і повторить в 13, 3, а потім в 18, 41.
До цієї частини книги години (Ів 13:1 — 20:29) можна віднести також наступні вірші:
1)Ів 16,2 : «Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас
убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові».
2) Ів 16,21 : «Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила». В даному
уривку Ісус описує зміну душевних переживань на прикладі народження. Страждання, що
передують народженню, великі; але як тільки дитина народилася, вся скорбота забувається
від радості, що народилося немовля. Християнське життя - це народження, в якому бере
участь і вся Церква, і кожен віруючий. Одкровення, як і Ів 16, 21-22, описує цей процес через
образ жінки яка народжує і Дракона, який прагне вразити її (глава 12). Ця алегорія часто
приписується Діві Марії, але подібне тлумачення погано узгоджується з богослов'ям
Івана:Матір Ісуса, Яку Той називає Жінкою в Кані і на Хресті, для Іоанна, перш за все, -
образ Церкви.2
3) Ів 16,32 : «Ось надходить година - і тепер вона, - коли то ви розсієтеся кожен у
свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною – Отець». У Ів. 16, 32 Ісус пророчо
говорить що «надходить година», коли його учні «розсіються» - ймовірна алюзія на Зах. 13, 7
(цит. в Мт. 26, 31 парал .; пор. Мт. 26, 56;. 3 Цар. 22, 17). Тема овець без пастиря і
розсіювання Божого стада звучить і в інших текстах ВЗ (напр., Іс. 53, 6; Єр. 23, 1; 50, 17; Єз.
34, 6.12.21; пор. Ін. 10, 12; 11, 52). Однак в даному випадку мова йде не про те, що учні
залишаться без пастиря, але про те, що Ісуса залишать його вівці.
4) Ів 17,1 : «Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла
година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив». В глава Ів 17 міститься молитва
Ісуса, яку називають Архиєрейською молитвою. Молитва починається зі свідоцтва
Христового про настання години Його Страстей, а в Іваннівській термінології: година Його
Слави. Молитовно звертаючись до Отця, Ісус присвячує Себе на Страсті і Славу. В
Архиєрейській молитві взаємне прославляння Отця і Сина в страстях має привести Сина до
дарування життя вічного учням. При цьому життя вічне розуміється як пізнання Бога і
Христа.
5) Ів. 19,27 : «А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її
до себе». Присутність Марії в цей вищий момент змушує звернутися до єдиного, крім цього,
згадки про Неї в четвертому Євангелії: в першому знаку в Кані (2, 1-18). Так ж, як і в Кані,
Матір Ісуса вила там, стояла біля підніжжя Хреста. У Івана час - це завжди момент
Прославлення, Хрест (див. 12, 27; 13, 1; 17, 1); тому втручання Марії передбачає «годину
Ісуса». Два епізоди виявляються тісно пов'язаними між собою. Коли ж Прийшла година (17,
1), Ісус з висоти Хреста бачить Свою Матір.

1
Еп. Кассиан (Безобразов). Водою и кровию и духом. Толкование на Евангелие от Иоанна. Ст 111.
2
Так само. Ст.112.
 2. Контекст Ів 18:28 – 19:15

В Єванелії від Івана суд над Ісусом у Пилата, різко відрізняється від Марка, Матея та
Луки. Після арешту Ісуса відводять до Анни, колишнього первосвященика та тестя
нинішнього первосвященика Каяфи (пор. Ів. 18:12-13), на допиті Ісуса б’ють в обличчя (пор.
Ів. 18:22-23), потім Його відводять до Каяфи (Ів. 18:24), а звідти до римської преторії (Ів.
18:28).
Особливою відмінністю опису суду у Івана та в синоптиків стає те, що в євангелиста
Івана нічого не говориться про допит Ісуса Каяфою чи будь-який діалог між ними. Проте
Іван, на відміну від синоптичних євангелистів, дуже яскраво змальовує діалог між Пилатом
та Ісусом (пор. Ів. 18:29-38). Є ще одна дуже важлива особливість розповідей Івана, котра є
надзвичайно важливою з богословської точки зору: він підкреслює, що юдеї не мали
юридичного права кого-небуть стратити (пор. Ів. 18:31-32)3.
Представляючи собою одне ціле, уривок Ів 18:28 – 19:15 пов'язаний з тим, що йому
передує. Суд Пилата пов'язаний із розповідю про Страсті. Але ще тісніший зв'язок розповіді
з Архиєрейською молитвою. Зв'язок підкреслений укладанням молитви, яка одночасно є і
введенням оповідання. Останнє слово молитви було слово про любов: Отця до Сина і, через
Сина, до учнів. Так само точно в Мт. есхатологічний мова замовкла на заклик до братської
любові в образі Страшного Суду (пор. 25. 31-46), за яким безпосередньо було сповіщення
Страстей в словах Ісуса до учнів.
Суд Пилата входить до Страстей Христових. Всі чотири канонічних Євангелія
говорять нам про те, що Пилат був готовий помилувати одного із засуджених у свято Пасхи
(Мр. 15:6-15, Мт. 27:15-23, Лк. 23:18-25, Ів. 19:10-12). Такі помилування відбувалися чисто з
політичних мотивів, щоби привернути до себе народ. Таким чином святкове помилування, у
випадку Пилата, говорить про політичну хитрість, а не про людську доброту. Римський
історик Лівій (25 до н.е.) говорить про окремі випадки, коли в’язнів звільнювали. Флавій
розповідає, що прокуратор Альбін (правив усім колишнім царством Ірода Великого 62-64 рр.
до н.е.), готуючись покинути свій уряд, звільнив багатьох в’язнів4.
В Євангеліях Пилат показаний правителем, який сумнівається. Він бажає відпустити
Ісуса, оскільки Він не підбурював народ до збройної боротьби та несе для Риму невелику
небезпеку. Тут було б достатньо бичування та будь-якого терміну ув’язнення.  Проте Пилат
змушений поступитися вимогам впливової єрусалимської еліти, які вимагали смерті Ісуса.
Він поступається, але при цьому ясно демонструє, що бажання стратити Ісуса виходить не
від нього самого.

3. Структура Ів 18:28 –19:15.

3
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, I, II и III Послания Иоанна.
ТЕХАС. 1999. С. 315.
4
О. Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна: комментарий — dumoulin pierre. L’évangile des signes, saint jean (1 -
12). L’evangile de l’heure, saint jean (13 - 21). Editions des béatitudes. 2001 - 2002. - пер. С франц. Ю. Куркиной. -
СПб: изд-во св. Петра, 2003. С.148.
 В цьому уривку можна виділити сім сцен, що відбуваються по черзі поза і всередині
Преторії. Вони утворюють собою певне ціле, центром якого є увінчання Христа; теми
повторюються до і після цієї кульмінації розповіді.
Сцена 1. Сцена 2.
Поза: вимога розп'яття (18, 29-32) Всередині: царство Христа (18, 33-38а)
Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав
оскарження принесли ви на цього чоловіка?» Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?»
30 А ті йому кричать у відповідь: «Якби не 34 Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а
був з нього злочинець, не передавали б ми чи інші про мене так тобі оповіли?»
його тобі!» 35 «Хіба ж я юдей? - озвався Пилат. -Народ
31 Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його твій і первосвященики передали тебе мені.
ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: Що ти таке зробив?»
«Не дозволено нам нікого вбивати!» - 36 «Царство моє не від світу цього, - відрік
32 Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, Ісус. - Було б моє царство від цього світу, то
вказуючи, якою смертю має вмерти. сторожа моя була б воювала, щоби мене не
видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.»
37 «То ти таки цар?» - мовив до нього Пилат.
І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те
уродився і прийшов у світ на те, щоб
свідчити істину. Кожен, хто від істини,
слухає голос мій.»
38 «Що таке - істина?» - озвався Пилат до
нього.
Сцена 3. Сцена 4.
Поза: невинний і винний (18, 38б-40) Всередині: коронування Царя (19, 1-3)
І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його
них: «Жадної провини не знаходжу я на бичувати.
ньому. 2 А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали
39 Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху йому на голову ще й зодягли його у
відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я багряницю
вам юдейського царя відпустив?» 3 і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся,
40 «Ні, не його!» - знову, закричали ті, - але царю юдейський!» І били його в обличчя.
Варавву!» А був же Варавва розбійник.

Сцена 5. Сцена 6.
Поза: невинний і винний (19, 4-8) Всередині: влада Пилата (19, 9-12)
Знову вийшов Пилат надвір і до них 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й
промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому
знали, що я жадної провини на ньому не Ісус одвіту.
знаходжу.» 10 «Зо мною не розмовляєш, - каже йому
5 І вийшов Ісус у вінку терновім та в Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада
багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!» відпустити тебе і влада розіп'ясти тебе?»
6 Та скоро побачили його первосвященики та 11 І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною
слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже ніякої влади, якби тобі не було дано згори.
Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо Через те на отому, хто мене тобі видав,
жадної провини не знаходжу на ньому.» більший гріх.»
7 А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом 12 Від тієї хвилини шукав Пилат
мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого можливости, як би його відпустити. Але юдеї
зробив.» кричали: «Відпустиш його, то не будеш
8 Як почув те слово Пилат, стривожився ще кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить
дужче. царя, кесареві спротивляється!»
Сцена 7.
Поза: вимога розп'яття (19, 13-16)
 Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву
Літостротон, а по-єврейському - Гаввата.
14 А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось
цар ваш.»
15 Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп'ясти?»
І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!»
16 І тоді видав він його їм на розп'яття.

Сцена перша. Ця сцена сповіщає Хресну смерть Христа: за Законом Він повинен
померти. Однак Його навіть не збираються побивати камінням, хоча саме це може бути
передбачено Законом. Змушуючи синедріон зібратися поза Храмом, Пилат тим самим
позбавляє його влади засудити людину на смерті 5. Тому Христос буде засуджений за
юдейським Законом, але розіп'ятий згідно з римським правом.
Сцена друга. Тут в центрі уваги - питання про Царство Христа, яке не від світу цього.
Пилат двічі запитує Ісуса чи Він цар; спочатку - чи цар юдейський, а потім - чи цар взагалі,
абсолютним чином. Потім він запитує, що є істина, але не хоче чути відповіді і йде.
Здатність почути істину, як говорив Іван в 8, 44-47, - це критерій, що дозволяє відрізнити
дітей Божих від дітей диявола.
Сцена третя. У третьому сцені, як і в п'ятій, Пилат стверджує невинність Христа. Як
істинний римлянин, він шукає причини до звинувачення, передбаченої правом, і не
знаходить. Тому, щоб звільнити в'язня, він звертається до звичаєм. Поступаючи так, він
побічно погоджується судити не по праву. У п'ятій сцені він відступиться від римського
права на користь Закону юдеїв.
Сцена четверта. Ця сцена, центральна, робить Ісуса царем; з глузування, звичайно,
але тим не менш Його коронування відбувається згідно з ритуалом: з вінцем, багряницею і
привітаннями. І оскільки Його царство не від світу цього, то Іван бачить в цьому справжнє
царювання, яке буде ще раз підтверджено написом на Хресті.
Сцена п'ята. Ця сцена паралельна третій; нею починається друга частина процесу, що
триває від слів: Оце Чоловік до слів: Цар ваш. Слова Пилата, сенсу яких він сам не
усвідомлює, роблять Ісуса новим Адамом, зганьбленим людиною-царем. Більш того, Він
засуджений як Син Божий, за приписом Левіта (Лев 24, 16). Саме так повинно було статися
засуд Праведника безбожними6.
Сцена шоста. Тут Іван повертається до теми походження Ісуса, яке вже звучало в 7,
27-28; 8, 14; 9, 29. Ісус каже, що всяка влада підпорядковується вищій владі, бо один Бог
всемогутній. У другій же сцені Царство Христа, на відміну від земних властей, не даючи
Йому панування в цьому світі, відкривається як Небесне і не залежне ні від яких авторитетів.
Сцена сьома:
- На юридичному рівні: грецьку мову дає можливість перевести, що Пилат «посадив»
Ісуса на судилище (замість «сів»), на місці, що зветься «піднесене», тим самим надавши
йому місце судді, який сидить на помості перед обвинуваченим, який стоїть.
- На політичному: відрікаючись від свого царя, первосвященики визнають над собою
владу римського імператора, окупанта і гонителя, який через кілька десятиліть (в 70 році)
зрівняє з землею Храм і велить перебити священиків. Вони кажуть, що нема у них царя, крім
кесаря, а значить, відмовляються від Бога, чиє царство проголошують псалми.
- На літургійному: Іван тричі, в самі ключові моменти - засудження, смерті і
поховання, - підкреслює, що смерть Христа сталася під час Приготовлення, тобто в момент,
коли в Храмі відбувалося жертвоприношення ягнят, які були призначені для Великодньої

5
Бил Г. К., Карсон Д. А. Ветхий Завет на страницах Нового. Т. 2. Ев. от Луки. Ев. от Иоанна. Пер. С англ. —
Черкассы: Коллоквиум, 2011. С. 418.
6
Так само. С. 420
трапези. Він уточнює навіть годину засудження: опівдні, годину, коли будь-яка закваска
повинна зникнути з будинків, поступаючись місцем прісного хліба (Вих 12, 15).

4. Екзегетичний аналіз 18:28 – 19:15.

Ів 18:28 «Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони
у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху». Приторією називали офіційну
резиденцію римського правителя, де він перебував під час свого перебування в Єрусалимі.
Це могла бути фортеця Антонія, яка розташовувалася поряд з храмом або головним палацом
Ірода. З римських історичних джерел відомо, що римські правителі в Палестині збиралися на
судове засідання на світанку. По всій видимості, саме на світанку зібрався і синедріон, щоб
надати видимість правдоподібності і законності всьому протиправному нічному суду. І вони
терміново відвели Ісуса до Пилата7.
«Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись» Увійшовши в резиденцію
язичників, вони піддавали б себе на небезпеку осквернення, яка не дозволила б їм брати
участь у великодній трапезі. Ці люди були так педантичні в відношенні церемоніальних
правил, але їх зовсім не турбувало те, що вони збираються абсолютно незаконно зрадити
людини смерті

Ів 18:29 «Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на

цього чоловіка?». Те, як Бог вжив в Своїх планах Пилата, багато в чому нагадує те, що
відбувалося з фараоном під час Виходу. Пилат був призначений прокуратором Юудеї в 26 р.
по Р. X. імператором Тиберієм. Змістив ж його Валерій Грат (який позбавив Анну поста
первосвященика). Понтій Пилат був п'ятим за рахунком римським прокуратором. він керував
царством Архелая (сина Ірода Великого), в яке входили Самарія і Юдея, Газа і Мертве море.
Найбільше інформації про Пілата знаходиться в працях Йосипа Флавія.

Ів 18:30 «А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не

передавали б ми його тобі!». Ісус не був злочинцем. Але в цих словах уже був закид в
сторону Пилата, який відмовлявся потурати на його погляд, релігійним юдеям. Дієслово
«привели» в буквальному значенні - «передати в руки влади» або «передавати традиції».

Ів 18:31 «Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.»
Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!». Спочатку Пилат підтримує свою
суддівську гідність і відмовляється зробити те, чого від нього вимагали юдеї, тобто
постановити вирок на підставі голослівного засудження8. Якщо юдеї - така його думка - не
хочуть визнавати його права чинити суд, то нехай судять Христа самі. Юдеї тоді зізнаються,
що вони прийшли до Пилата для того, щоб отримати смертний вирок для Христа, так як самі
вони позбавлені були права ухвалювати такі вироки.

Ів 18:32 «Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має
вмерти.». Наполегливість, яку проявили юдеї щодо своєї вимоги, щоб саме Пилат ухвалив
вирок про Христа, а з іншого боку, слабкість, яку показав далі Пилат в ставленні до юдеям,
повинні були послужити до здійснення передбачення Христа про рід Своєю смерті (Ін. 7 і
наст.). Якби Пилат рішуче відмовився судити Христа, наполіг би на своєму першому рішенні
(вірш 31), то роздратовані юдеї самі б стратили Христа, але вже просто побили б Його
камінням як богохульника з їх точки зору, і через це не виповнилося б пророцтво Христа про

7
. Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна: комментарий — dumoulin pierre. L’évangile des signes, saint jean (1 - 12).
L’evangile de l’heure, saint jean (13 - 21). Editions des béatitudes. 2001 - 2002. - пер. С франц. Ю. Куркиной. - СПб:
изд-во св. Петра, 2003. С.149.
8
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, I, II и III Послания Иоанна.
ТЕХАС. 1999. С. 317.
тому, що Його піднесуть від землі - на хрест. Тільки з засудженням Христа на римському
суді Йому належало розп'яття на хресті9.

Ів 18:33 «І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар
юдейський?». Пилат, закликавши Ісуса в Преторію, запитує Його: «Чи Ти Цар Юдейський?».
З Євангелія Луки ми дізнаємося, що цьому питанню передувало звинувачення Христа з боку
юдеїв в тому, що Він бунтує народ, називаючи Себе Царем юдейським (Лк. 23: 2). Під
впливом юдейських наклепів він міг прийти до тієї думки, що під виглядом вчителя релігії в
особі Ісуса виступив порушник народу проти римського панування.

Ів 18:34 «Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі
оповіли?». Христос не відповідає прямо на питання Пилата, а Сам його питає. Нехай Пилат
скаже, що спонукало його запитати у Христа про те, чи Він Цар Юдейський. Від з'ясування
мотиву, яким керувався в цьому випадку Пилат, буде залежати і відповідь, який йому дасть
Христос.

Ів 18:35 ««Хіба ж я юдей? - озвався Пилат. -Народ твій і первосвященики передали

тебе мені. Що ти таке зробив?». Як прокуратор, Пилат зобов'язаний розібрати скаргу на
Христа, яку принесли йому юдеї. «Що ти таке зробив?» Тобто якими вчинками Ти подав
юдеям привід звинувачувати Тебе в задумах на досягнення царської влади?. Ісус не має
ніяких ознак зовнішнього царської величі. Думка про царську гідність такого нещасного
може прийти в голову тільки захопленому релігійному юдеєві.

Ів 18:36 «Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. - Було б моє царство від цього
світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє
царство». Царство або влада Христа не від цього світу або не звідси. Вона небесного
походження і має утвердитися на землі не тими засобами, якими зазвичай грунтуються і
затверджуються земні царства: у Христа немає сильних прихильників, які б могли призвести
політичний переворот на Його користь. Сама видача Христа юдеям не могла б відбутися без
сильного опору з боку Його прихильників, якби такі у Нього були в достатній кількості 10.

Ів 18:37 «То ти таки цар?» - мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я
цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини,
слухає голос мій». Пилат зрозумів, що Христос не має жодного наміру виступити в якості
претендента на юдейський престол. Але в той же час він чув, що Христос все-таки не
відмовляється від тієї думки, що Він - Цар. Тому він і питає Христа «То ти таки цар?».
Може бути, цим питанням Пилат хотів дати зрозуміти Христу, що Йому краще б не
наполягати на Своїй вимозі на якесь невідоме царство, яке не належить до цього світу.
Христос відповідає на це ствердно: «Ти кажеш» (пор. Відповідь Христа Юді на Таємній
Вечері: "ти мовив" - Мт. 26:25). При цьому Христос свою відповідь обґрунтовує виразом «Ти
кажеш, що я цар». Але щоб краще пояснити Пилатові характер Свого Царства, Христос дає
тепер позитивний опис Царства (раніше, в 36-му вірші, дано тільки негативне визначення
Царства Христового). Христос народився, тобто «Від Отця вийшов» (Ів. 16:28) і прийшов у
світ, тобто виступив в світі не для того, щоб звичайними земними засобами придбати владу
над людьми, а для того, щоб свідчити про істину. Такі піддані можуть знайтися не тільки
серед юдеїв, а й серед всяких народів: всякий, хто не втратив прагнення до істини, отже, і
Пилат може зрозуміти Христа. Христос таким чином подав тут Пилатові руку, щоб
направити його на істинний шлях, запрошував його ознайомитися з Його вченням.

Ів 18:38 «Що таке - істина?» - озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов
до юдеїв і каже до них: «Жадної провини не знаходжу я на ньому». Пилат очевидно належав

9
Еп. Кассиан (Безобразов). Водою и кровию и духом. Толкование на Евангелие от Иоанна. Ст 112.
10
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, I, II и III Послания Иоанна.
ТЕХАС. 1999. С. 314.
до тих римлянам, які вже втратили віру в існування істини. Це був скептично налаштований
чиновник, який звик бачити всюди тільки брехню, нещирість і повне презирство до вимог
справедливості. У його час в Римі панували хабарництво і продажність, всякий намагався
тільки про те, як би нажити собі стан. Тому і Пилат не бажає нічого чути про істину. «Що є
істина?» Тобто істина тільки мрія11. Чи варто через неї боротися, йти на смерть? І Пилат, не
чекаючи відповіді, прокуратор вийшов до юдеїв і заявив їм, що не знайшов жодних підстав
до того, щоб піддати Ісуса покаранню.

Ів 18:39 «Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете,
щоб я вам юдейського царя відпустив?» Що повинен був зробити тепер Пилат? Або
вимагати від юдеїв більших доказів про злочини Христа, або ж взяти Ісуса під свій захист.
Але те й інше здалося йому невідповідним: перше тому, що юдеї, очевидно, сказали вже все,
що мали сказати проти Ісуса, а друге, зважаючи на небезпеку обурення роздратованих юдеїв.
Пилат обирає середній шлях: нехай юдеї залишаться при своїй думці про Ісуса як
злочинця, але нехай цього злочинця пробачать для свята. Адже у них є звичай щорічно
просити відпустити на свободу, заради свята Великодня, одного із засуджених римською
владою злочинців. Пилат тепер згоден помилувати Ісуса, Якого він тут іронічно називає
Царем юдейським.

Ів 18:40 «Ні, не його!» - знову, закричали ті, - але Варавву!» А був же Варавва
розбійник». Але юдеї не пішли на такий компроміс: вони зажадали, щоб Пилат для свята
відпустив іншого злочинця - розбійника Варавву. Іван тут передає події дуже коротко.
Очевидно, що він не хотів докладно передавати те, що вже передано у синоптиків (Мк. 15:
6 - 15; Мт. 27: 15-26), але не міг нічого не сказати і про вимогу юдеїв щодо Варавви: це
потрібно було для з'ясування подальшої поведінки Пилата.

Ів 19:1 «Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати». Точний момент часу,
коли бичували. Точний момент часу, коли бичували Ісуса, не вказано. Бичуванню підлягали
всі ув'язнені, які були засуджені до смерті через розп'яття 12. Ця розправа була жорстока, що
після неї багато просто вмирали. Однак, судячи з контексту, Пилат, здається, піддав Ісуса
цього покарання з співчуття, оскільки в його задумі було все ж відпустити Ісуса (Лк.23:16,22;
Ін.19: 12). Це може бути і виконанням пророцтва з тексту Іс.53: 5.
Римське бичування представляло собою жахливо хворобливе і вкрай жорстоке
покарання. Для цього використовували батіг з шкіряних ременів, в кінці яких були вплетені
шматочки кістки або металу; людини ж самого ставили до невеликого стовпа і прив'язували
йому руки. Кількість ударів не обмежувалася. Зазвичай засудженого бичували перед самим
розп'яттям.

Ів 19:2 «А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у
багряницю». Традиційно вважається, що це було ще одне катування, при якій гострі голки
тернини врізалися в голову Ісуса. Вінок цей було зроблено заради того, щоб ще раз висміяти
і познущатися над Ісусом як над Царем (пор. Мф.27: 27-31; мар.15: 15-20). Грецьким
терміном stephanos, переведеним тут як «вінок», позначали і спеціальні гірлянди або вінки,
якими нагороджували атлетів-переможців, і лавровий вінок, який носив на своїй голові
римський імператор.
«Ще й зодягли його у багряницю». Пурпуровий колір був ознакою царської влади;
фарба ця була дуже дорогою, оскільки виготовлялася вона з раковин морських молюсків.
Формені накидки римських офіцерів були яскраво-червоного кольору 13. Приготування цієї
фарби здійснювалося з лусочок комах, що мешкали на дубових деревах. Ця накидка, якою
11
Бил Г. К., Карсон Д. А. Ветхий Завет на страницах Нового. Т. 2. Ев. от Луки. Ев. от Иоанна. Пер. С англ. —
Черкассы: Коллоквиум, 2011. С. 419.
12
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, I, II и III Послания Иоанна.
ТЕХАС. 1999. С. 314.
13
Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, I, II и III Послания Иоанна.
ТЕХАС. 1999. С. 316.
скористалися як натяком на пурпурні шати, насправді, очевидно, була вицвілій накидкою
червоного кольору, що належала одному з римських офіцерів (пор. Мф.27: 18).

Ів 19:3 «і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в
обличчя». Очевидно, воїни робили це по черзі, один за іншим. По суті, це знущання більше
виражало презирство до всіх юдеїв, ніж до Ісуса особисто. Цілком можливо, що всім цим
Пилат хотів пробудити співчуття до Ісуса, але - прийом не спрацював.

Ів 19:4-5 «Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його,
щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу. І вийшов Ісус у вінку терновім та
в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!». Пилат, покаравши Христа і вивівши Його до
юдеїв зі знаками побоїв на обличчі, в терновому вінку і в багряниці (пор. Мт. 27: 28-29), цим
самим показував юдеям повне нікчемність їхніх звинувачень, які вони висували проти
Христа. Пилат не знаходить серйозних підстав до звинувачення Христа в приписуваних
Йому задумах. Слова «Ось Чоловік!» можуть бути зрозумілі в двоякому значенні. З одного
боку, Пилат хотів цим вигуком сказати, що перед юдеями стоїть конкретна людина
абсолютно нікчемна, якій хіба тільки в насмішку можна приписувати спроби заволодіти
царською владою, з іншого, він хотів порушити в людях співчуття до Христа14.

Ів 19:6 «Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни!

Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на
ньому». Нічого не сказано, як поставився до цього жалісно видовищу простий народ, який
зібрався перед палацом прокуратора: народ мовчав. Але «первосвященики і» їх «служителі»
стали голосно кричати, що Пилат повинен розіп'яти Христа (пор. Ів. 18:40, де кричали «всі»).
«Я бо жадної провини не знаходжу на ньому» говорить до Ісуса Пилат тричі (пор.
18:38; 19: 4).

Ів 19:7 «А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе
Сина Божого зробив». Ісус дійсно стверджував, що Він і Бог - одне ціле, і що Він - справді
Божий Син. Юдеї, які чули від Нього такі слова і розуміли їх зміст, анітрохи не сумнівалися
в тому, що Ісус заявляє про те, що Він - Бог (пор. 5:18; 8: 53-59; 10:33). Реальним
звинуваченням, яке юдеї пред'являли Ісусу, було богохульство (пор. Мт. 20: 6,65).
Богохульство ж каралося смертю через побиття камінням (пор. Лев.24: 16).

Ів 19:8 – 9 «Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. Повернувся він ще раз
у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту». Дружина
Пилата вже попередила його з приводу Ісуса (пор. Мт.27: 19), а тепер ще й юдейські вожді
стверджували, що Він - Син Божий. Тепер до цього, приєднався новий забобонний страх
перед Людиною, про яку Пилат чув, звичайно, розповіді як про чудотворця і Який встиг у
багатьох юдеїв стати предметом побожного вшанування. Стривожений, він веде Христа
знову у претор і питає Його вже не як представник правосуддя, а просто як людина, в якому
не згасли язичницькі уявлення про богів, які сходили на землю і жили серед людей. Але
Христос не хоче відповідати людині, який був такий байдужий до істини (Ів. 18:38), не хоче
говорити з ним про Своє божественне походження, так як Пилат і не зрозумів би Його.

Ів 19:10 – 11 «Зо мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене

влада відпустити тебе і влада розіп'ясти тебе? І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною
ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший
гріх». Пилат зрозумів, що Христос не визнає його гідним розмови з Собою, і з почуттям
ображеного самолюбства вказує Христу на те, що Він в його руках. Але Христос говорить у
відповідь Пилатові, що сам він не має влади розпоряджатися долею Христа,покласти життя і
прийняти її назад - це залежить тільки від Самого Бога. Якщо ж тепер Пилат і має право
засудити Христа на страту, то тому, що так йому вказано ( "дано", тобто призначене) понад
14
Так само. С 317.
або від Бога (ἄνωθεν, пор. Ів. 3:27). Проте, в словах Христа про Пилата йому не дається
якогось виправдання. Ні, винен і він, хоча вина його менше, ніж вина того хто зрадив
Христа. У тому, що він засудив Христа, Пилат показав свій низький характер, свою
зіпсовану натуру і хоча, здійснюючи свою криваву справу, він виконував, сам не
усвідомлюючи волі Божої, проте особисто він як суддя - охоронець справедливості зрадив
своєму покликанню і підлягає за це осуду 15. Що ж стосується зради Христа юдейського
народу і особливо первосвященика і священиків (пор. Ів. 18:35: «Твій народ і
первосвященики видали Тебе мені»), то цих людей Христос визнає винними в більшій мірі,
ніж Пилат, тому що вони знали Писання, в яких містилися пророцтва про Христа, а з іншого
боку, знали досить про діяльність Христа, чого не можна було сказати про прокуратора, який
далеко стояв від тих питань, які порушили ворожі почуття до Христа в серцях юдеїв.

Ів 19:12 «Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але
юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить
царя, кесареві спротивляється!». Юдейські вожді погрожували Пилатові, що вони
повідомлять про нього його вищестоящому начальству в Римі, якщо він відмовиться
виконати їхнє бажання і не засудить Ісуса до смертної кари. Вираз «друг кесаря»
представляло собою ідіому, яка відображатиме особливо почесний титул, яким
нагороджував сам імператор. Слово «кесар» було титулом римського імператора.
Відбувається воно від імені Юлія Цезаря, а офіційно, як титул, було прийнято при Августі 16.

Ів 19:13 «Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці,
яке має назву Літостротон, а по-єврейському – Гаввата». Погрози юдеїв подіяли на
Пилата, і він, змінивши свій намір, знову вивів Христа з Преторії і сам сів на суддівське
крісло. Він і раніше, звичайно, сидів на ньому при початку суду над Христом, але тепер
євангелист зазначає сходження Пилата на суддівське місце як щось особливо важливе. Цим
євангелист хоче сказати, що Пилат зважився вимовити обвинувальний вирок над Христом.
Місце, на якому було поставлено суддівське крісло Пилата, говорить євангелист, називалося
по-грецьки Літостротон (власне, мозаїчна підлога) - так називали по-грецьки жителі
Єрусалима, а по-єврейськи - гаввата («піднесення»).

Ів 19:14 «А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже
до юдеїв: «Ось цар ваш». Існує очевидна розбіжність в датуванні між синоптичними
Євангеліями і Євангелієм від Іоанна. Згідно синоптичних Євангелій, Ісус робив пасхальну
трапезу разом зі Своїми учнями безпосередньо перед Своїм арештом (пор. Мр.15: 42), але в
Євангелії від Івана ця трапеза мала місце в День приготування, перед Великоднем.
«Близько шостої години». Хронологія суду над Ісусом перед Пилатом і Його
подальше розп'яття:

Матей Марко Лука Іван

Вердикт Пилата 6-й час
19:14
Розп’яття 3-й час
15:25
Темнота 6-й–9-й час 6-й–9-й час 6-й–9-й час
27:45 15:33 23:44
Ісус скрикнув 9-й час 9-й час
27:46 15:34

15
Бил Г. К., Карсон Д. А. Ветхий Завет на страницах Нового. Т. 2. Ев. от Луки. Ев. от Иоанна. Пер. С англ. —
Черкассы: Коллоквиум, 2011. С. 419.
16
О. Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна: комментарий — dumoulin pierre. L’évangile des signes, saint jean (1 -
12). L’evangile de l’heure, saint jean (13 - 21). Editions des béatitudes. 2001 - 2002. - пер. С франц. Ю. Куркиной. -
СПб: изд-во св. Петра, 2003. С.150.
 В результаті порівняння цих вказівок на певні моменти часу автори виділяють два
варіанти їх тлумачення:
1) вони абсолютно однакові; просто Іван користується римської шкалою, де відлік
починається з півночі / полудня, а в синоптичних Євангеліях використовується юдейське час,
що починається з шостої години ранку;
2) Іван заявляє про пізніший часі розп'яття Ісуса, що представляє собою ще один
приклад розбіжності в оповіданні між синоптичними Євангеліями і Євангелієм від Іоанна.
Судячи з текстів Ів.1: 39 і 4: 6, цілком схоже, що Іоанн користується юдейським
часом, а не римським.

Ів 19:15 «Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого
царя розіп'ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!». Корінь
дієслова «розпинати» означає «піднімати» або «піднімати, звеличувати»; це може бути
одним з виразів з подвійним змістом, що зустрічаються в Євангелії від Івана (пор. 3:14; 8:28;
12:32). В цьому вірші можна побачити іронію! Ці юдейські вожді самі якраз і винні в
богохульстві, в тому гріху, звинувачення в якому вони пред'явили Ісусові. Адже, відповідно
до Старого Завіту, для ізраїльського народу тільки Бог і є один-єдиний Цар (пор. 1Цар.8).

ВИСНОВКИ

Юдеї не мали права страчувати Ісуса, тож вони повели його до Понтія Пилата,
римського намісника. Юдеї добре розуміли, що для Пилата фальшиве звинувачення Ісуса у
богохульстві — порожній звук. Вони хотіли, аби він виніс Ісусу вирок без судового слідства,
тому сказали: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!» (Івана 18:29).
Проте Пилат відкинув цей аргумент, і вони були змушені шукати інше звинувачення. Юдеї
заявили: «Цей чоловік баламутить наш народ, забороняє платити податки кесарю і говорить
про себе, що він Христос, цар» (Луки 23:2). Отже із звинувачення у богохульстві вони
переключилися на звинувачення у державній зраді.
Заява, ніби Ісус «забороняє платити податки», була безпідставною. Обвинувачі добре
це знали, адже Ісус вчив якраз навпаки (Матея 22:15—22). Якщо говорити про звинувачення
у тому, ніби Ісус зробив себе царем, то Пилат відразу побачив, що цей чоловік не загрожував
Риму. «Жодної провини не знаходжу я на ньому.»,— сказав Пилат (Івана 18:38). Такого
погляду він тримався до кінця судового процесу. Пилат намагався відпустити Ісуса за
юдейським звичаєм звільняти когось із засуджених у свято Пасхи. Однак зрештою він
відпустив Варавву, заколотника і вбивцю (Луки 23:18, 19; Івана 18:39, 40).
Намісник ще раз спробував звільнити Ісуса. Цього разу він хотів зробити це завдяки
компромісу. Пилат наказав воїнам одягнути на Ісуса пурпурну мантію і покласти йому на
голову терновий вінок, наче корону. Воїни били Ісуса, насміхаючись з нього. Пилат знову
визнав Ісуса невинним. Можливо, Пилат сподівався, що, побачивши побитого чоловіка,
якого жорстоко покарали римляни, вони вгамують свою жагу помсти або виявлять співчуття
(Луки 23:22). Але цього не сталося. «Пилат і далі шукав можливості відпустити Ісуса, але
юдеї кричали: “Якщо відпустиш його, ти не друг кесарю. Адже кожен, хто видає себе за
царя, виступає проти кесаря”» (Івана 19:12). У той час цезарем був Тиберій. Цей імператор
страчував кожного, кого вважав нелояльним, навіть високопоставлених урядовців. Пилат
уже роздратував юдеїв, тому не хотів бути звинуваченим у невірності імператору. У словах
натовпу Пилат вловив погрозу і налякався. Піддавшись тиску, він наказав стратити
невинного Ісуса .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Боб Атли. Мемуары и письма любимого ученика Христа: Евангелие от Иоанна, I,
II и III Послания Иоанна. ТЕХАС. 1999. С. 506
2. Бил Г. К., Карсон Д. А. Ветхий Завет на страницах Нового. Т. 2. Ев. от Луки. Ев.
от Иоанна. Пер. С англ. — Черкассы: Коллоквиум, 2011. С. 439.
3. Еп. Кассиан (Безобразов). Водою и кровию и духом. Толкование на Евангелие от
Иоанна. Ст 113 – 115.
4. О. Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна: комментарий — dumoulin pierre.
L’évangile des signes, saint jean (1 - 12). L’evangile de l’heure, saint jean (13 - 21).
Editions des béatitudes. 2001 - 2002. - пер. С франц. Ю. Куркиной. - СПб: изд-во св.
Петра, 2003. С.184.