Історія Великодня

Вели́кдень, Воскресі́ння Христо́ве (грец. Ἡ
Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ;) Па́сха,
також розм. Па́ска (грец.
πάσχα, лат. Pascha, івр. ‫פסח‬ песах —
проходження повз) —
найдавніше християнське свято, головне
свято богослужебного року, встановлене на
честь Воскресіння Ісуса Христа.

У Католицькій церкві Великдень має

найвищий статус торжества. Дата свята
не є сталою і кожного конкретного року
обчислюється за місячно-сонячним
календарем (перехідне свято).
 Походження назви

Калька грец. μεγάλη ἡμέρα буквально «великий

день».
Існує декілька легенд щодо виникнення
назви свята. За однією з них, назва «Великдень»
(«Великий День») з'явилася наприкінці першого
тисячоліття з приходом на українську землю
християнства. Легенда говорить, що «Великдень
називається так тому, що у той час, коли Христос
народився, сильно світило сонце і стояли такі
довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби
був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в
неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А
як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер
лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім
днів…».
У західнослов'янських мовах назва свята перекладається як
«Великаніч»: чеською Velikonoce, а польською Wielkanoc. У болгарській (південно-
слов'янській мові) назва подібна до української — Великден, а споріднені
болгарам македонці називають це свято Велигден. Однак протиріччя у цьому
немає, оскільки це давнє свято (у тому числі і його атрибутику, зокрема
й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відзнача́ти
знакові астрономічні події, зокрема й весняне рівнодення, коли перший великий
день (триваліший від ночі) міряється своєю тривалістю з останньою великою
(більшою за день) ніччю.
Англомовна назва «Істер» (Easter) утворена від імені сакської богині місяця і
родючості Еостре
 Походження свята

За синоптичними Євангеліями розп'яття Ісуса

Христа відбулося 15 нісана. Євангеліст Іван,
проте уточнює, що Ісус помер 14 нісана — в
час, коли жертвували ягнят у Храмі на свято
Песах. Отож для перших християн страсті
Христові, Його смерть стали сподіванням на
звільнення. Сам Христос стає Агнцем Божим:
«..Пасха наша, Христос, принесений у
жертву». Опис воскресіння Христового
поданий у всіх Євангеліях і веде свій початок
з єрусалимської громади. Звідти походить і
перший вигук, яким розпочинають пасхальні
літургії в усьому світі: «Христос справді
воскрес …(і з'явився Симонові).»
За євангелістами, Воскресіння Христа є винятково дією Бога, під час якої не була
присутня жодна людина. Лише наслідки цієї дії були представлені спочатку
близькому оточенню Христа — жінкам з Його батьківщини, які бачили Його
смерть і поховання та невдовзі виявили, що гріб, куди Його поклали, став пустим.
Тут ангел сповістив їм про воскресіння Ісуса та послав їх до апостола Петра й
інших учнів. За євангеліями від Матвія та Марка, ангел посилає учнів у Галілею
для зустрічі з воскреслим Ісусом. Євангелісти Іван і Лука описують зустрічі з
Ісусом у Єрусалимі та його околицях.
 Історичні відомості й згадки

На теренах України святкувати
Великдень як Воскресіння Ісуса
почали ще наприкінці першого
тисячоліття із запровадженням
християнства. Це свято збіглося у часі
з язичницьким святом початку весни
(рівнодення). Обидва свята
стосувалися відродження життя і
надій. З роками чужорідне свято стало
частиною місцевої культури,
замінивши місцеві звичаї та
адаптувавши місцеві обряди й
атрибутику.
Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці, і Воскресіння
супроводжувалося великим землетрусом: янгол небесний відвалив камінь від
дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва
Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за
звичаєм намастити ними тіло Ісуса, однак побачили там відвалений камінь і
порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився янгол і сповістив про
Воскресіння Господнє.
У «Британській енциклопедії» повідомляється: «Ані в Новому Завіті, ані в
писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У
перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів».
У «Католицькій енциклопедії» сказано: «Великдень увібрав до себе багато
язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйце є символом відродження
життя ранньою весною… Кролик — це язичницький символ, і він завжди був
символом родючості».
«Великдень, як і Різдво… мають у своїй основі сонячний (солярний) характер,
тобто пов'язані із дохристиянською вірою в народження нового Сонця як
божества, що є запорукою життя на землі. (…) Отже, Великдень, у своїй
першооснові — це святкування приходу весни, свято воскресіння землі та
природи в цілому до нового життя. (…) Великодні свята українців славні й
своїми обрядами, що, без сумніву, є дохристиянськими». У святкуванні
Великодня вбачають язичницьке коріння, яке сягає ще часів до
зародження християнства. Зокрема в Україні в давнину землероби вірили, що
померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість.
Саме з цими віруваннями були тісно пов'язані поминальні обряди навесні.
Існує думка, що євангельська подія, яка стала
приводом святкування Пасхи та пасхальних
обрядів, запозичена у язичницьких
та юдейських культах і в оновленому вигляді
пов'язана з особою Ісуса Христа.
Християнські богослови не визнають
спорідненості Ісуса Христа з язичницькими
воскреслими богами і вважають істинними
тільки євангельські твори. Прихильники
язичницького походження свята вбачають
сутність язичницьких обрядів крізь християнське
оформлення свята. Сьогодні свято Великодня в
Україні символізує також загальне
відродження та оновлення світу.
Збереглося багато звичаїв та обрядів, які
здійснюють і досі, проте вони не мають
прямого зв'язку з християнством.
 Дякую за увагу!
Мирного, сонячного, смачного,
красивого Великодня!!!