1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА АКАДЕМІЯ ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО

Кафедра богослов’я

ДЯКУН Віталій Миколайович

ДРУГА РОЗПОВІДЬ ПАВЛА ПРО ЙОГО НАВЕРНЕННЯ /

ПОКЛИКАННЯ У ДІЇ. 22:1-21

Курсова робота з дисципліни: «Сятого Письма Нового Завіту»

Науковий керівник:
доцент
Андрій Яцишин Іванович

м. Івано-Франківськ

2021

ЗМІСТ
 2

ВСТУП…………………………………………………………………………..……3

РОЗДІЛ 1. Літературні питання твору. …………….………………………………5

1.1. Автор і обставини написання………………………….……………….5
1.2. Структура і зміст твору………………………………………………...6
1.3. Актуалізоване читання твору ……………………………..……………7

РОЗДІЛ ІІ. Історичний портрет Апостола Павла…….…………………………....9

2.1. Період життя Павла перед прийняття християнства …………………9
2.2. Ревний фарисей……..………………………………………………….12
2.3. Оголошення війни Ісусові з Назарету……………..…………………..13

РОЗДІЛ ІІІ. Навернення Павла…………………………………….………………17

3.1. Павла наздоганяє Христос……………………………………...………17
3.2. Відповідь Павла – Ісус ти мій Господь………………………………20

РОЗДІЛ ІV. Покликання Павла…………………………………………….……24

4.1. Місія Ананії в житті Павла……………………………………………24
4.2. Павло Апостол Христа………………………………………….…….30

ВИСНОВКИ…...……………………………………………………………………34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….……37

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..38

ВСТУП
 3

Книга Діянь є унікальним твором Нового Завіту: ні Євангеліє, ні

послання, ні пророцтво, — цей твір розповідає про поширення раннього
християнства у світі після смерті, Воскресіння та Вознесіння Ісуса. Написання
розповіді про апостолів після історії Ісуса - це унікальний жест у християнській
античності: ніхто не усвідомлював цього перед Лукою і ніхто не повторить
його вже після нього.
Але ця літературна новизна виявляє зміну богословської парадигми: дія
Христа триває через його апостолів і є продовженням дії Євангелії та часу
Воскресіння. Одкровення вже не обмежується життям Ісуса, але відтепер воно
включає історію наочних свідків Ісуса. Разом з Діяннями Апостолів Євангеліє
творить єдину історію.
У книзі Діянь Апостолів міститься дуже рання традиця про Павла: тобто
те, як його постать і думка були прийняті і передані в Церкві. Лука в розповідях
Ді «вписує» фігуру та життя Павла в історію народжуваної Церкви.
В нашій роботі ми будемо аналізовуючи текст (Дії. 22:1-21) намагатися
відтворити особу Павла , його навернення та покликання, що і буде нашим
об’єктом дослідженяя.
Актуальність теми. Навернення та покликання Павла, відшукати в цій
особі власний шлях життя.
Наша робота складається з чотирьох розділив та під розділів до них,
також вступу і висновків, в яких ми підсумуємо, що нам вдалося визначити і
списку використаних джерел.
Перший розділ осягне визначення літературних питань твору.
В другому розділі спробуємо тут повніше відтворити перебіг земного
життя Павла до навернення, відтворити образ особи, який належав ревному
фарисеєві, учневі Гамалиїла – Савлові , який пізніше був названий Павлом.
 4

У Третьому розділі ми дослідимо центральну подію тексту, якого ми

аналізуємо – зустріч з воскреслим Ісусом з Назарету на шляху до Дамаску.
Життя Павла круто переламане на два періоди до і після наверненням до
Христа. Дослідимо подію яка не лише кардинально перевернула життя самого
апостола, а й суттєво відбилася на всій первісній Церкві з огляду на виняткову
особистість наверненого. Охарактеризуємо найважливішу подію в історії
Церкви після воскресіння Ісуса Христа. Розглянемо поворот в житті Савла,
який можна визначити одним глибоким словом – навернення.
Також охарактеризуємо для глибшого розуміння термін «навернення» і як
навернення вплинуло на життя Павла.
В четвертій частині нашої праці ми дослідимо покликання Павла, що
«примусило» його скласти всю зброю і захотіти іти за Христом, також
дослідимо появу в житті Павла – Ананії і яку роль відіграє ця особа в його
подальшому слідуванні за Христом. Також обґрунтуємо місію Павла, куди Ісус
посилає свого апостола?.
Актуальність теми. Під час визначення навернення та покликання Павла,
відшукати в цій особі власний шлях життя. Людина по своїй природі хоче іти,
щось виконувати, а також кожен задає собі питання що є сенс мого життя, для
чого я живу на землі, щоб через досвід Павла віднайти свій справжній сенс
життя, шукаючи для себе благо прийти до найбільшого Блага, і зуміти,
досягнути свою найголовнішу місію тут на землі.
В кінці роботи підсумуємо висновками, що нам вдалося аналізуючи текст
(Дії.22:1-21) дослідити і зрозуміти.
 5

РОЗДІЛ І
ЛІТЕРАТУРНІ ПИТАННЯ ТВОРУ.

1.1. Автор і обставини написання.

а ). Автор.
Традиція, що походить з ІІ ст., називає автора третього Євангелія і Діянь
Апостолів Лукою, товаришем апостола Павла (Фил. 24; 2 Тим. 4:12) і лікарем
(Кол. 4:14). Бо після апостольська традиція спромоглася відшукати зв’язок
автора з Працерквою і апостолами.
В дійсності автор невідомий, хоча надалі умовно будемо називати його
Лукою. Тільки можемо ствердити, що він належав до першої генерації
християн. Його мова, стиль і спосіб використання джерел вказують на освічену
людину, вправну у письмі, яка походила з грецького середовища, християнства
з поганського світу. Зачарований християнством, старається дослідити його
початки.1
Лука, правдоподібно, не вибирав би цієї назви для своєї книги. Основна
увага в ній зосереджена не так на апостолах і на подіях їхнього життя самого по
собі, як радше на тому, щоб продемонструвати, як здійснюється пророцтво й
повеління Ісуса: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете
моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі»(Дії. 1)2
б ). Час і місце написання.
Лука є автором двох послідовно написаних творів: третього Євангелія і
Діянь Апостолів. Ключем для встановлення року написання Євангелія є

1
Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л. Біленька- Свистович.
Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 67 с.
2
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 89 с.
 6

передбачення знищення Єрусалиму ( 70 р.), що містить деталі, які свідчать про

те, що для автора ця подія вже є справою минулого. Тому Євангеліє могло бути
написане у 70-90 роках.
Через те, що між написанням Євангелія і Діянь Апостолів повинен був
минути якийсь час, вважається, що вони були створені у 80-90 роках.
Зате важчим є визначення місця написання Діянь Апостолів. Це, на думку
вчених, може бути Мала Азія чи Греція.
в). Адресати.
Лука пише до християн, навернених з язичництва, чи до читачів, які не
належать до Церкви. Християнин, який читає Діяння Апостолів, повинен бути
переконаний, що його віра випливає з джерел християнства, є солідно
вмотивована і під час неспокою та порушень рівноваги дає відчуття
впевненості та довіри. Ціллю твору також було відшукування для Церкви нових
людей, пробудження їхньої симпатії та розуміння.3

1.2. Структура і зміст твору.

Третє Євангелія і Діяння Апостолів творять один твір, в який нас вводить
Лк 1:1-4. Вони обидва адресовані тому самому Теофілові (Дії. 1:1), а сцена
Вознесіння, яка завершує Євангеліє (Лк. 24:50-53), одночасно є вихідним
пунктом для Діянь Апостолів (Дії. 1:6-11). В обох цих творах особливу роль
відіграє Єрусалим. Діяльність Ісуса прямує до Єрусалима й тут закінчується
(Лк 9:31, 51,53 та ін.). Тут Ісус після Воскресіння зустрічається з учнями (Лк.
24).4

3
Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л. Біленька- Свистович.
Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 68 с.
4
Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л. Біленька- Свистович.
Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 65 с.
 7

Із моменту заслання Святого Духа (Дії. 2) починається життя Ісусової

Церкви.
Як ми вже зауважили, у намірах Луки не було дати повного викладу
історії Церкви в перших тридцяти роках її життя. Його книга – це збірка
вибраних епізодів переважно з житія Петра і Павла, скомпонована з тією
метою, що він її поставив був перед собою, задумавши написати Діяння. Й
оскільки тією метою було продемонструвати, як здійснилося пророцтво Ісуса
(Дії. 1:8) зокрема завдяки праці двох найбільших Його апостолів, – на основі
головних етапів, за якими розвивалася ця євангелізація, нашу книгу можна
поділити так: а) народження і життя першої християнської спільноти в
Єрусалимі (Дії. 2:1 – 5:42); б) поширення Євангелія на сирійсько-палестинській
території (Дії. 6 – 12); в) перша місійна подорож Павла і Єрусалимський собор
(Дії. 13:36 – 15:35); г) великі місії Павла (Дії .15:36 – 20:38); д) ув’язнення і
судовий процес над Павлом, який прибуває до Риму в кайданах, та все ж таки
має ще можливість звіщати Євангеліє (Дії. 21 – 28).5

1.3. Актуалізоване читання твору.

З часу після Другого Ватиканського Собору книга Діянь – одна із самих

читаючих і самих досліджуваних Церквою. Оновлення Церкви відбувається
найперше всього, коло вона обертається на початки свого шляху, щоб осягнути
найголовніше в церковному устрої і можливість його застосування до потреб
окремих віруючих і, насамперед, різних культур. Вся книга несе нам релігійний
заклик, що полягає у проголошенні того факту, що діяльність Бога,
започаткована у Старому Завіті і з усією повнотою, що розкрилася в житті,
смерті та Воскресінні Ісуса, триває й досі в християнських громадах,

5
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 68 с.
 8

народжених вірою у Воскреслого. Такі риси життя ранніх християнських

громад, як покірність Святому Духу, підпорядкування Апостолам, любов, що
з’єднує серця всіх християн, радість у гонінні, світова відкритість: відсутність
расових або культурних бар’єрів – все це не властиві лише початкам
християнства щасливі якості, але частина виявленого божественного задуму,
що є тими рисами, які Він побажав надати справі спасіння, вказуючи всім
християнам усіх часів на якості, якими вічно повинна володіти Церква, щоб
бути наступницею ранньої християнської громади.6
Отже, третє Євангелія і Діяння Апостолів творять один твір, в який нас
вводить. Вони обидва адресовані тому самому Теофілові, а сцена Вознесіння,
яка завершує Євангеліє, одночасно є вихідним пунктом для Діянь Апостолів.
Автором твору правдоподібно є Лука. Книга була написана у 80-90 роки,
місцем написання може бути Мала Азія чи Греція. Лука писав твір до християн,
навернених з язичництва. Досліджувати, читати Діяння Апостолів, актуальне є
завжди, бо оновлення Церкви відбувається тоді, коли вона обертається на
початки свого шляху.

РОЗДІЛ ІІ
6
Бернардо А. Зкзегезис Книг Нового Завета. Москва: Коледж католической теологии им. св.
Фоми Аквинского, 1995. 179 с.
 9

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ АПОСТОЛА ПАВЛА.

2.1. Період життя Павла перед прийняття християнства.

Текст:
«Мужі брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами.»
Почувши, що він до них говорить єврейською мовою, вони ще більше
притихли. І він промовив: «Я – юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у
цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та
ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні. Я переслідував путь цю аж до смерти,
кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок; як і
первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них
листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були,
зв'язаними в Єрусалим, щоб їх покарати.» (Дії. 22:1-5).7
Аналіз тексту:
А як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою: « Мужі
брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами» (Дії. 22:1).
Дивіться, як слова його чужі лестощам і наповнення смиренням. Не сказав:
панове або владики, а : «браття», що найбільше могло подобатися їм; як би так
сказавши: я не чужий вам і не проти вас. «Мужі браття», каже, «і батьки»;
останнім словом (виражає) повагу, а першим – близькість. «Послухайте тепер
мою оборону перед вами». Не сказав: повчання, або промова, а: « оборону»;
представляючи себе в ролі підсудного. «Почувши, що він до них говорить
єврейською мовою, вони ще більше притихли» (Дії. 22:2). Дивіться, яку дію
справила на них рідна мова.8
7
Біблія. Ч.2: Новий Завіт. Дії. 22:1-5. Київ: Місіонер, 2002. 172 с.
8
Толкування Біблії і коментарі. URL: https://bible.by/commentaries/(дата звернення
30.11.2021).
 10

Згідно текстом Діяннями апостолів, упійманий у Єрусалимській Святині,

звертається до своїх земляків гебрайською мовою (тобто, очевидно,
«арамейською», бо грецька мова, якою написано цілий Новий Завіт, у тому
числі Послання Павла, має лише одне слово на позначення як гебрайської, так і
арамейської) : « Я – юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті
при ногах , навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви
сьогодні» (Дії . 22:3). Те, що Павло говорить про своє «виховання» в Єрусалимі
( «у цім місті»), дозволяє багатьом дослідникам припускати: ціла його родина
доволі рано перебралася з Тарсу до Єрусалиму.9
Павло народився приблизно 10 року у місті Тарсі у Кілії ( Мала Азія). Був
юдеєм з покоління Веніамина, фарисеєм і римським громадянином. Був також
представником діаспори, добре обізнаним з елліністичною культурою і
ментальністю.10
Римська провінція Кілікія, діти якої правомірно отримували римське
громадянство. Цей мегаполіс, розташований біля підніжжя славнозвісного
Таврського хребта. Він був великим міжнародним торговельним центром і
відрізнявся дивними звичаями.
Тарс, Олександрія й Афіни становили трикутник античної культури.
Кожне з цих міст зробило особливий внесок у всесвітній багаж науки,
літератури чи філософії.
«Кілійські ворота» були перехрестям імперського шляху до двох світів –
сходу і заходу. Савло жив у цьому місті Тарсу в Кілікії. Савло жив у цьому
місті різних культур і володів дедуктивним і концептуальним греко- римським
мисленням Заходу, так і багатством семітської традиції. 11
Ось у такому місті народився Павло, людина, яка відіграла надзвичайно
важливу, значущу роль у формуванні молодого християнства. Він зявився на

9
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів:
Свічадо,2009. 152 с.
10
Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л. Біленька- Свистович.
Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 28 с.
11
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
14 с.
 11

світ у єврейській родині, яка жила в діаспорі серед поган. Деякі равини з
Палестини з недовірою ставилися до євреїв з діаспори, однак вони самі вірили,
що саме через них « мало бути дане світові світло Закону» ( Муд. 18:4). 12
Вдома отримав суворе фарисейське виховання. Навчено його
дотримуватися Закону і традицій отців. В Єрусалимі у фарисейській школі, яку
вів відомий рабин Гамалиїл, поглиблював свої знання в юдаїзмі. Результатом
цього навчання є помітне у посиланнях вміле користування Біблією.13
Равві Гамалиїл, онук Хіллела, здобув повагу всього народу своєю
розсудливістю і тверезим мисленням. У його школу могли вступити лише
вибрані юнаки. Там вони вивчали, як пізнавати та виконувати Божу волю,
згідно з традиціями і знаннями предків. Учнівство – це система дисциплін,яку
мало хто міг витримати. І не лише добрим навчанням, а й бездоганною
поведінкою і ревністю до релігії предків, міг бути допущенний до групи. Савло
був один із тих щасливчиків, яким поталанило вчитися в школі равві
Гамалиїла.14
« При ногах Гамалиїла» й « навчений докладно…» З такими словами
Павло звернувся до євреїв у Святині в той момент, коли слова, без сумніву
ніхто не записував. Вони дійшли до нас завдяки Діянням апостолів св. Луки. Та
були такими важливими, що важко припуститися спотворенню їхньої суті.
Отож не маємо підстав сумніватися, що Павло справді був учнем Гамалиїла.
Сам Павло в Посланні до Филипян з гордістю представляється як фарисей.15

2.2. Ревний Фарисей.

12
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів:
Свічадо,2009. 150 с.
13
Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л. Біленька- Свистович.
Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 28 с.
14
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
16 с.
15
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів:
Свічадо,2009. 158 с.
 12

Юдаїзм діаспори та палестинський юдаїзм значно відрізняються (ап.

Павло був представником саме юдаїзму з діаспори). В І ст. н.е. юдаїзм був
різноманітним щодо присутності у ньому різних релігійних груп. У цій системі
знаходяться різні групи, що складають єврейське суспільство І ст. З юридичної
та культурної точки зору розрізняють: З одного боку: - Група фарисеїв (термін
має своє походження від перського терміну perishim, який означає
«відокремлений»; їх часто ототожнюють із hasidim - буквально означає
«благочестиві») — були ревнивими хранителями Закону, приєдналися до
повстання Маккавея в ІІ ст. до н. е. (1 Мк 2,42).
Фарисеї. Фарисеї в І ст. н.е. були євреями середнього класу та не
належали до священного класу. Захищали і сприяли суворому дотриманню
Закону Мойсея, що міститься в Торі. Разом із Письмовою Торою вони також
захищали сакральну цінність Усної Тори (передання) — загалом 613 заповідей.
Як захисники усної традиції, вони створили мережу заповідей і казуїстики, які
були надзвичайно важко виконати, з особливою увагою наголошуючи на
наступних 3 заповідях: дотримання суботи, закон чистоти (їжа, люди, речі),
сплата десятини. Вони користувалися великою пошаною серед людей, які
вважали їх вчителями та прикладами релігійності.16
« Я жив за найсуворішою сектою нашої віри – фарисеєм» ( Дії. 26:5).
Член сім’ї фарисеїв, Савло відзначився побожністю. Обрізаний восьмого
дня, як зобов’язувало юдейське законодавство, він гордився цією хірургічною
операцією, яка зачисляла його до складу вибраного Богом народу ( Фил. 3:5;
Бут. 17: 10-11). У п’ять років він уже знав напам’ять молитву Великий Халлель
( Пс. 136) – ( це урочиста молитва подяки, яка традиційно співається в кінці
єврейської пасхальної трапези. Нею, ймовірно , молився Ісус під час Тайної

Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.

16

URL:file:///C:/Users/Pc/Desktop/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B8%CC
%86_%D0%AF%D1%86%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D0%A1%D0%B8%D0%BD
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%8F_
%D1%82%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BD%D0%BD%D1%8F_B2.pdf (дата
звернення 30.11.2021).
 13

Вечері, котру Він провів разом зі Своїми учнями ) і Шема ( Втор. 6: 4-13). У
вісім – сам рецитував псалми.
Починаючи від свого Бар-міцва – ( релігійне повноліття хлопчиків) у
тринадцять років, коли він став « сином Закону», обряд його молитви включав
молитву з головою, покритою талітом, тфілінами, намотаними на його руки, і
плащем із повним числом філактерій, щоб рецидувати 18 благословень.
Він знав тринадцять розділів віри Ізраїлю. Їв тільки кошерну їжу, яка
гарантувала ритуальну чистоту й уникнення небезпеки стати нечистим.
Ознакою того, що він правдивий фарисей, була його віра у воскресіння мертвих
і пошана до батьків. Він регулярно ходив до синагоги і строго дотримувався
суботнього відпочинку. Платив десятину і постив згідно Закону. Врешті
покладав надію на Синайський союз, який є певною дорогою, щоб досягнути
спасіння.17

2.3. Оголошення війни Ісусові з Назарету.

Участь Савла в гоніннях на церкву, так як і означення « ревнивий», яким

він описує свої дії, чітко вказують на його приналежності до цілком визначеної
течії в юдаїзмі першого ст. нашої ери. Це нам дає достатньо основ, щоб
припускати, які ідеї переповнювали молодого Павла при переслідуванні
християн не тільки у Святій Землі, а за її межами. Це дозволяє бачити в
ньому не просто юдея, але й фарисея; не просто фарисея, а учня равина.
Савло виріс в атмосфері жорстоких суперечностях і боротьби між
прибічниками двох партій. Головною проблемою, навколо якої точилася
боротьба, була наскільки «богословською», настільки політичною. На карту
була поставлена доля Ізраїля, його народу, землі й Храму. Тора, доказували
юдейські богослови, потребує, щоб Ізраїль скинув із себе язичницьке ярмо і мав
можливість у спокої і свободі служити своєму Богові.
17
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
16 с.
 14

Саме так у юдаїзмі першого століття розуміють « ревність до Бога і

традиції отців». Для нас « ревність» виражається, як запал серця та духа. В
сучасному Павлові, в юдаїзмі символом « ревності до Бога», був войовничий
захист імені Ягве. Засмутившись через відсутність свободи, через римське
ярмо, юдеї першого століття надихались старозавітніми образами Іллі, а також
подвигами Макавейських мучеників. Оскільки вони «ревнують Бога і Тору»,
звідси випливає, що в них є повне право, що більше, прямий обов’язок в ім’я
Господа і Тори не зупинятися ні перед чим, навіть перед насиллям. «Ревністю»
таким чином розумілась, як заклик до священної війни.18
«Хто ревнує за Закон і зберігає Союз, нехай іде за мною !» (1 Мак. 2,27).
У тексті кілька разів повторюється слово «ревність». Зіткнувшись віч-на-
віч із відступництвом, Маттатія запалав цією «ревністю», яка й спричинила
повстання. Вона оправдовує жорстокий вчинок Маттатії, тим більше, що, за
Законом Мойсея, відступництво каралося смертю: « Якщо твій брат…твій
син…буде підмовляти тебе, кажучи: « Ходім і будемо служити іншим
богам…», – ти мусиш його доконче вбити» ( Втор. 13,7). До Маттатії і його
синів приєднались групи Асидеїв – ревних побожних євреїв (= хассідім), які,
однак. Зберігали незалежність від керівників повстання ( ця група дала початок
пізнішому угрупуванню фарисеїв та есеїв). Зміцнені в такий спосіб, Маттатія і
його сини ходили скрізь по містах і селах, руйнували поганські вівтарі, карали
відступників і будили надію в побожних. Маттатія керував повстанням лише
один рік. Він помер у 166/65 р., а в прощальному слові висловив усю ревність
свого серця: «Людина по-справжньому релігійна не спостерігає за подіями
здалека – вона знаходить відвагу піднятися над своїм егоїзмом і стати на захист
релігійних цінностей, добровільно йдучи на ризик і небезпеки, з якими
пов’язана відкрита боротьба. Цю боротьбу супроводжує усвідомлення того, що
добро, врешті-решт, мусить перемогти».19
18
Райт Н. Что на самом деле сказал апостол Павел. Бьіл ли апостол Павел из Тарса
основателем христианства?. Москва: Библейско-богословской институт св. апостола Андрея,
2004. 27 с.
19
Пацьорик Антоні. Біблія для кожного і на кожен день / Пер. з польськ. Г. Теодорович.
Львів: Свічадо, 2004. 154-155 с.
 15

В юдейських богословських трактатах «ревнителі» опиралися на

Писання, із всією визначеністю, говорячи своїм послідовникам про те, що вони
– зброя Божого задуму і покликані наблизити його здійснення. Як і більшість
юдей того часу, Савло читав Танах не тільки для того, щоби дізнатися чим усе
закінчиться, а був глибоко переконаний, що має обов’язок – наблизити його
завершення.20
Майже сучасник Ісуса єврейський філософ Філон Олександрійський
захоплювався цією харизматичною і спонтанною «ревністю», «цим
божественним шаленством», яке, породжене « ненавистю до зла й любов’ю до
Бога», підштовхує Ізраїль іти слідами предків і, не вагаючись, часом вдаватися
до страшних вчинків, спрямованих проти тих, які порушують Закон Божий.
Саме такою, мабуть, була ревність молодого фарисея Саула, званого
також Павлом.21
Павло почув відлуння єресі, яку поширювали назаретяни, вони
наважилися заперечити те, що спасіння отримується через виконання
Синайського Закону, і запевняли, що воно є плодом крові якогось Ісуса,
страченого в околицях Єрусалиму. Стверджували: « Імені немає іншого під
небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» ( Дії. 4:12). Крім того,
цей тесля з Галилех видав себе за Сина Божого, єресь яку ніколи не видумали б
навіть найгірші в історії відступники.
Тоді Павло оголосив Ісусові війну. Він сам описує радикальність своєї
позиції, коли заявляє перед трибуною римської когорти:
« Я переслідував путь цю аж до смерті…» ( Дії. 22:4).
Коли Павло вживає цей вислів, він має на увазі гладіаторів на римському
стадіоні, коли один із них убивав свого суперника. Хтось із них мав померти.

20
Райт Н. Что на самом деле сказал апостол Павел. Бьіл ли апостол Павел из Тарса
основателем христианства?. Москва: Библейско-богословской институт св. апостола Андрея,
2004. 32 с.
21
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів:
Свічадо,2009. 161 с.
 16

Коли Савло вплутався в цю битву, він розуміє, що наражається на небезпеку

своє життя. Якщо він не виграє, то мусить померти.22
Савло втішається довірою синедріону, від якого отримує доручення
розшукувати й ув’язнювати християн, котрих вважали єретиками, зрадниками
віри та національних і релігійних традицій. Він схвалює вбивство Степана,
переслідує Церкву, ув’язнюючи послідовників Ісуса й тортурами змушуючи їх
зневажати Його ім’я . А через те, що багато християн, втікаючи перед
переслідуванням, виїхали з Єрусалиму і навіть з Палестини, Савло вирушає на
їх пошук навіть поза її межами, володіючи офіційним дорученням від
первосвященика.23
Отже, можемо визначити, що Павло ім’я якого було Савло родом з Тарса
– дуже багатогранна людина,добре сформований воїн з великою ревністю до
релігії предків. Павло був представником саме юдаїзму з діаспори , був «
ревнивим» хранителем Закону. Савла можна зрозуміти лише через призму віри,
яка включає в себе все його життя. У його єстві містилася законна гордість бути
ізраїльтянином, носієм Обітниці, Союзу та Святого Закону. Був бездоганним
учнем в школі равві Гамалиїла. За віру він міг піти на смерть, без неї не міг
жити. До зустрічі з Ісусом Христом його життя мало одну мету: покінчити зі
злощасною сектою назарян. Заради цієї мети він ризикував власним життя
РОЗДІЛ ІІІ
НАВЕРНЕННЯ ПАВЛА.

3.1. Павла наздоганяє Христос.

Текст:
22
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
19 с.
23
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 89 с.
 17

«І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні,

зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене; я повалився на землю і
почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? А я
озвався: Хто ти, Господи? Він же сказав до мене: Я — Ісус Назарянин, що його
ти переслідуєш. Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що
говорив до мене. Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене:
Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити. Коли
ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я
прибув до Дамаску.» ( Дії. 22:6-11). 24 (Див. Додаток А).
Аналіз тексту:
Савло розповідає про свій незабутній досвід: «І сталося, як я був у дорозі
й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло
навкруг мене». Вислів «опівдні» - це не просто час дня. Цей вислів означає
мить, у яку найбільше світило світло правди в духовному житті Павла. Крім
того світло «іде із неба», щоб дати зрозуміти, це не творіння досягає Бога, а
Господь виходить на зустріч людині.25
Ти думаєш,чоловіче, що міг би навернутися, якби не був покликаний?
Той, хто тебе покликав, коли ти відвертався, наділив тебе даром, завдяки якому
ти навернувся. Тому навіть навернення собі не приписуй, бо не навернувся б,
якби Він тебе не покликав, коли ти тікав.26
Природним розумом людина може певно пізнати Бога через Його
творіння. Проте існує інший порядок знання, якого людина ніяк не може
осягнути своїми власними силами, – це Боже Об’явлення. Своєю вільною
поставою Бог об’являє Себе і віддає Себе людині. Він робить це, об’являючи
Своє Таїнство, Свій доброзичливий Задум, предвічно задуманий Ним У Христі
заради всіх людей. Він об’являє Свій Задум у всій його повноті, посилаючи
Свого Улюбленого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, І Святого Духа.27
24
Біблія. Ч.2: Новий Завіт. Дії. 22:6-11. Київ: Місіонер, 2002. 172 с.
25
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
26 с.
26
Салій Яцик ОР. Розмови зі Святим Августином.Київ: Кайрос, 2015.167 с.
27
Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 26 с.
 18

Господь завдав Савлові удару, який став вирішальним. «я повалився на

землю». Поки людина відповідає за свою стабільність, керує власною долею,
вона не може увійти в глибокі стосунки з Божим планом. Щоб вести діалог з
Богом, людина повинна перебувати в своїй іпостасі – іпостасі творіння.
Раптом чує голос рідною мовою. Саме Слово говорить до нього: «Савле,
той відповідає: « Я – Ісус, якого ти переслідуєш». Що означають ці слова?
Колись Савло зрозуміє це і пояснить. Але не в цій хвилі?. І на і він лише бачить,
що весь світ кругом нього валиться. Він більше нічого не розуміє і тільки
лепече спантеличено: « Що мені, Господи. Робити» Господь продовжує: «
Встань та іди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити». Савло намагається
підвестися на ноги, але його руки простягаються навпомацки в темряві, його
ноги непевно ступають по землі: видіння позбавило його зору. Він відчув на
собі всю силу Христа, що цілковито його заполонила; падіння на землю й
осліплення – це видимий знак божественної сили, яка здолала й здобула душу,
серце та розум завзятого переслідувача.28
Коли присутність Воскреслого сколихнула фундаменти його предків, той
Голос звернувся особисто до нього і визнав: «Я Ісус, який полюбив тебе і
віддав себе за тебе Савле». Савло вважав, що Ісус мертвий, а насправді Він
живий. Розп’ятий воскрес. Але те, проти чого Савло не міг вистояти, - це
усвідомлення того, що є Хтось, Хто полюбив його до тої міри, що віддав за
нього Своє життя. Тому він складає всю зброю.29
«Покаятися» - це не просто відчути біль чи каяття за минулі помилки.
Грецьке дієслово, яке використовує Лука, означає трансформацію ментальності,
зміна маршруту мислення та думання. Це також може бути перекладене як
"навернення" у тому значенні, яке це слово має значення для військових
парадів: поворот, зміна напрямку маршу.30

28
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 90-91 с.
29
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
27 с.
30
Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.
URL:file:///C:/Users/Pc/Desktop/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B8%CC
%86_%D0%AF%D1%86%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2.pdf (дата звернення 1.12.2021).
 19

Цей поворот в житті Савла, можна визначити одним глибоким словом –

навернення.
Поворот із темряви до світла. Навернення – це зробити поворот, щоб
обернутися до Божого світла.
Зміна способу мислення. Навернення (з грецької – «метанойя»), це перед
усім зміна способу мислення. Тому потрібно бути абсолютно впевненим, що
Бог любить безмежно і що Ісус безкоштовно відкупив нас.
Зміна життя: народитися заново. Це не є вірність приписам і наказам
Божим. Це набагато більше: йдеться про перетворення із слуг на друзів Божих,
перейти від праведних до синів, від не робити ніколи зла до: дозволити Богу
чинити те, що Він хоче, у нашому житті.
Навернення є ласкою Божою. Навернення із серця – це ласка Божа. Тому
пророк Єремія вигукує: « Поверни мене, Господи, і Я повернусь» (Єр. 31:18).31
В момент зустрічі Павло пізнає дві речі, які назавжди змінюють його
життя: по-перше, Бог приходить до нас туди, де ми знаходимося, і Сам
пропонує нам спасіння. Любов Бога – не очікуваний, добровільний дар;
спасіння не можливо заслужити, можна тільки одержати, як благодать.
По-друге, Павло, відкрив тісний зв’язок між християнами і їх
Спасителем; переслідуючи одного з християн виявилось, що цим переслідує
самого Христа. Павло був переконаний, що Ісус помер і вже ніщо не пов’язує
Його з учнями. Однак він побачив, що Ісус живий і продовжує життя у тілі
віруючих, де перебуває Його Дух.32
Савло визнає свою поразку і підписується під безумовною капітуляцією.
Він стільки разів і стільки часу боровся проти послідовників «Шляху», що як
тільки Ісус наздогнав його, він підписує акт капітуляції одним запитанням:
Я спитав: Що мені, Господи, робити? ( Дії. 22:10а).

31
Хосе Прадо Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Івано-Франківськ: Апостол, 2014.60-61
с.
32
Письма апостола Павла. Москва: Фонд Александра Меня, 2000. 10 с.
 20

3.2. Відповідь Павла – Ісус ти мій Господь.

«Я від сяйва того світла не бачив» ( Дії. 22:11а).

Як той, хто дивиться на сонце, змушений заплющувати очі, так само і
Савло повинен був повільно осмислити те, що тільки-но досвідчив. Нестерпне
світло дорогою в Дамаск настільки осліпило його, що він став не зрячим.
Сліпота Савла – це нормальний симптом для того, кого осяяло Боже світло
правди. Він уже не ставився до світу й до речей так, як раніше. Савло втратив
впевненість у своїх догмах і взірцях.
Це його настільки приголомшило,що пізніше він згадує, що «ті, хто був із
ним, повели його за руку» (Дії. 22:11б). Той, хто керував караваном
таємничими шляхами пустелі, тепер мусів просити інших про послугу повести
його за руку. Самостійний фарисей, який тішився довірою найвищої релігійної
влади, втратив орієнтир свого життя.33
Засліплений яскравим світлом, повалений на землю, приголомшений
видінням чоловіка, що більше не належить до цього світу і стверджує, що Він –
Ісус з Назарету, Савло в одну мить збагнув, що всі його думки про Ісуса та про
Його послідовників були цілковито хибні і що його запал у переслідуванні не
згідний із Божою волею. Ісус з Назарету живий! А це значить, що Він воскрес із
мертвих, що збулося те, що Він провістив, і що в кінцевому підсумку Бог – на
боці Ісуса, а не на боці Його супротивників, хоч мова йде про синедріон та про
первосвященика. Це значить також, що все, чого Ісус навчав, і все, що Він
сказав про себе, є правдою.34
Для визнання того, що «Ісус є Господом», потрібно повірити, що «Бог
воскресив Його з мертвих» ( Рим. 10:9). Християнство народилось з незламного
переконання учнів Розп’ятого, що їхній Учитель воскрес і живе.35
33
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
29 -30 с.
34
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 90 с.
35
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів:
Свічадо,2009. 98 с.
 21

Титул «Господь» (з лат. Dominus) означає, що Він є абсолютним

господарем минулого, теперішнього і майбутнього. Люди, тварини і всі
створіння підкорені Йому. Він – переможець смерті і диявола. У Його владі
небо, земля і море. Він є Суддею живих і померлих ( Дії. 10:42); Спасителем
(Дії. 13:23); Вождем, який веде до життя ( Дії. 3:15); Месією, якого передвіщали
пророки.36
«Бо коли ти устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм
серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на
оправдання, а устами визнається на спасіння» (Рим. 10:9-10).
Коли Павло говорить про вірування серцем і визнання устами, він має на
увазі найінтимніше і одночасно зовнішнє у чоловікові і жінці. Тобто віра
охоплює як внутрішні, так і зовнішні вияви людської істоти.
Тому віра вимагає від нас чинити відповідно до того, у що віримо,
змінюючи нас спосіб життя. В іншому разі, вона була б тільки почуттям,
ідеологію чи переконанням.37
Внутрішнє покаяння є корінною переоцінкою всього життя, поверненням,
наверненням до Бога усім нашим серцем, припинення гріха, відвернення від
зла, відразою до злих вчинків, які ми вчинили. Водночас воно містить бажання і
постанову змінити своє життя в надії на Боже милосердя і довірі Його
благодаті.38
Початок доброї поведінки – зізнатися в поведінці поганій. Так ти чиниш
правду і приходиш до світла. Не панькаєшся з собою, не дуриш себе, не
улещуєш. Не кажеш: « Я чесний», – коли насправді ти негідник. Починаєш
чинити правду. А такий « іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо
вони в Бозі» ( Йо. 3:21).39

36
Хосе Прадо Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Івано-Франківськ: Апостол, 2014. 69-
70 с.
37
Хосе Прадо Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Івано-Франківськ: Апостол, 2014. 69-
52 с.
38
Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 26 с.
39
Салій Яцик ОР. Розмови зі Святим Августином.Київ: Кайрос, 2015.169 с.
 22

Що таке покаяння? Ми часто не спроможні відповісти на це запитання.

Для нас – покаятись – те саме, що визнати свої гріхи. Ми приходимо на сповідь.
Щоб розказати священникові про себе щось погане. Але минає два-три тижні, і
ми знову змушенні розказувати йому те саме. Отже, покаяння нашого не
відбулося.
Справді, у сучасній українській мові слово «покаяння» не несе великого
емоційного-змістового навантаження. А на івриті слово «тшува» означає
«поворот», від дієслова «шув» – «повертати».
Це відповідає церковнослов’янському «обратитися», себто зупинитися на
дорозі, якою ішли від Бога, повернутися й піти до Бога. Це і є покаяння. До
цього закликає Ісус. Він не каже: сипте голову попелом, розірвіть свій одяг,
розкажіть, які ви погані. Спаситель каже: зупиніться і поверніться. Ви ішли від
Бога – тепер ідіть до Бога. Після цієї зупинки дуже важливо піти до Бога,
повернути туди, куди Він нас кличе.40
Савло запитав Ісуса, яке нове призначення його життя? Ісус відповів
йому:
«Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі поставлено робити»
(Дії. 22:10).
Ісус не показує йому всього маршруту, лише нове призначення його місії.
Відкрити перед Савлом Божий план на все життя – було би об’явленням, яке
він не зміг би перенести. Найкраще рухатися повільно, тоді час зробить його
зрілим і збагатить його досвід. Формування: «тобі скажуть» – класичне, щоб
виразити зміст фрази: «Бог об’явить тобі».41
Отже, можна визначити із вище написаного, життя Павла, ім’я якого до
зустрічі з Ісусом було Савло, поділяється на дві частини: «без Христа» та «із
Христом». Господь наздогнав його, і в розумінні сина Веніямина розпочалася
переміна. Мури його розуму рухнули. Бачимо його радикальне навернення, яке

40
Честяков Г. Над рядками Нового Завіту / пер.з рос. Біличко З. Львів: Свічадо, 2005. 61 с.
41
Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ: Апостол, 2015.
31 с.
 23

перемінює істоту. І це внутрішня віра його серця до Ісуса була засвідчена

устами публічно при всіх.
Христофанія біля Дамаска була переломним пунктом у житті Павла,
спричинилася до раптового розриву з усім тим, що до цього часу було для
нього найбільшим ідеалом ( Фил. 3:6). Така радикальна зміна не може
пояснюватися еволюцією поглядів. Пережити біля Дамаска треба трактувати як
об’єктивне і реальне об’явлення воскреслого Христа.
Ісус здобув його своєю любов’ю. Павло усвідомив, , що є Хтось, Хто
полюбив його до тої міри, що віддав за нього Своє життя. Тому він складає всю
зброю і хоче іти за Христом.

РОЗДІЛ ІV
ПОКЛИКАННЯ ПАВЛА.

4.1. Місія Ананії в житті Павла.

Текст:
"А був там якийсь Ананія, чоловік побожний за законом, доброї слави в
усіх місцевих юдеїв. Він прийшов до мене і, приступивши близько, сказав мені:
Савле брате, прозри! І я тієї хвилини глянув на нього. А він мовив: Бог батьків
наших тебе наперед призначив спізнати його волю, бачити Праведника й чути з
його уст голос; бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і
бачив. Чому ж іще зволікаєш? Встань, охрестися та обмий твої гріхи,
призвавши його ім'я. І сталося зо мною, як я повернувсь у Єрусалим і молився у
храмі: я потрапив у захоплення. І я побачив його, який до мене мовив: Спішись,
вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про мене. А я
 24

сказав: Господи, та вони добре знають, що я кидав у в'язниці та бив по

синагогах тих, що вірують у тебе. А коли лилась кров Стефана, твого свідка, то
і я сам стояв при тому й похваляв тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу. Та
він до мене мовив: Іди, бо я пошлю тебе до поган далеко». (Дії. 22:12-21).42
Аналіз тексту:
Тим часом у Дамаску один християнин на ім’я Ананія під час молитви
почув голос Ісуса, який наказав йому іти на Просту вулицю й у домі Юди
знайти Савла з Тарсу, адже «он він молився». Ананія спочатку злякався, бо вже
чув про Савла як переслідувача християн. Однак на це Господь відповів: «Іди,
бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів і
синів Ізраїля.43
Припроваджений товаришами до Дамаску, він зустрічається з Ананією,
поважаним і богобоязним учнем Ісуса, який офіційно вводить його в Церкву
через спільні для всіх вірних ворота, себто через хрещення, і подає йому перші
християнські настанови.44
Три аспекти місії Ананії (Дії. 22: 12-16):
- Повернути зір: щоб той, хто перебував у пітьмі незнання Божого плану,
прозрів. Це прозріння не зводиться лише до тілесного, це також спадання
полуди, яка затуляла розум Савла і не дозволяла йому визнати Ісуса Месією.
- Бути повним Духа: через цього Господнього учня фарисей із Тарсу
отримав Дар із дарів. Не послухавшись наказу, Савло не Отримав би Духа
усиновлення і силу, щоб нею проповідувати Ім’ям Ісуса аж до кінців землі.
- Охреститися: Ананія був інструментом. Щоб ввести Савла в таємницю
смерті і воскресіння Христа Ісуса. Харизматичний досвід дороги в Дамаск
мусив бути запечатаний тайною Хрещення. Особиста зустріч із воскреслим
Христом була підтверджена християнською спільнотою, що представляв

42
Біблія. Ч.2: Новий Завіт. Дії. 22:12-21. Київ: Місіонер, 2002. 173 с.
43
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів:
Свічадо,2009. 170 с.
44
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 91 с.
 25

Ананія. Цей момент був настільки глибокий, що в майбутньому Павло

розповідає про Хрещення. (Рим. 6:1-11; Гал. 3:27; Кол. 2:12-13).45
Прозріти – це побачити Бога таким як Він є, побачити Його волю.
А чи можна побачити Бога? Ні, кожен знає, що Бог є Богом невидимим, з
цього ніби починається релігія, віра в Бога істинного. Можна побачити Амона,
Зевса, Юпітера й інших богів, а Бога істинного – не можна. «Бога ніколи ніхто
не бачив», - говорить євангелист Йоан (1 Йо. 4:12). (Із цього вчення
починається церковний рік, тому що в понеділок Світлої седмиці під час другої
пасхальної літургії, ми читаємо власне цей текст). Й водночас (і це не Старий, а
Новий Завіт) – «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога». Здається, що
тут виразна суперечність. Але насправді чистий серцем може побачити Бога і в
Дитятку на руках Марії, і в цьому звичайному, одягнутому в зношений хітон
равині з Назарету – побачивши своїм чистим серцем. У Посланні апостола до
Ефесян є вислів: «очі серця» (Еф. 1:18). Лише очима серця можна побачити
Бога – побачити Його в Ісусі Христі.46
Сповнитися Святим Духом: Дух Святий є силою, якої ми потребуємо,
щоб залиш» (Лк. 24:49). Чому Ісус зміг передбачити як зраду Юди, так і
відречення Петра? Бо жоден із них не мав сили Духа, щоб залишитися вірним.
Дорогою, яку ми розпочали, ми зустрінемося з багатьма труднощами та
спокусами і потребуємо сили Святого Духа, щоб бути наполегливими до кінця.
Ця сила Святого Духа наділяє нас здатністю жити повнотою життя, яке
Ісус Христос прийшов принести у цей світ і яке Він набув через Свою смерть і
воскресіння.
Так само, як вода є початком життя, так і Святий Дух – джерелом води
живої, яке тече до вічного життя, дозволяє нам жити новим життям у Христі
Ісусі.

45
Хосе Прадо Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Івано-Франківськ: Апостол, 2014. 67 с.
46
Чистяков Г. Над рядками Нового Завіту / пер. з рос. З. Бичко. Львів: Свічадо, 2005. 83 с.
 26

Ісус прийшов, щоб принести нове життя, як це від імені Бога передвіщали
пророки Єзикиїл і Єремія, щоб дати нам новий дух і нове серце: (Єз. 11:19-20),
(Єр. 31:33).
Тільки Бог може змінити людське серце. Потрібно ж, щоб Божий Дух
внутрішньо відновив людину.
Святий Дух, перед тим, як наділити нас здатністю сповнювати Божий
наказ, спонукає хотіти і ототожнюватися із добром, яке наказує цей Закон. Це
чудове діло Святого Духа! Він змінює наші бажання, критерії і цінності. Ми
вже не слідуємо за пожаданням тіла. Духовний чоловік, у якому живе і якого
трансформує Святий Дух, бажає духовних плодів і чинить духовні діла.

Обітниця Отця доповнює діло спасіння Христа Ісуса, актуалізуючи і

роблячи ефективним відкуплення, набуте Ісусом на хресті. Через це Його дія не
є випадковою чи необов’язковою. Вона є абсолютно необхідною.47
Традиції хрещенням дару Святого Духа.
Згідно з тим, що Петро говорить в кінці своєї промови в Дії. 2:38, Святий
Дух наданий після хрещення в ім’я Ісуса Христа. Проте, згідно з тим, що він
розповідає в Дії. 10:44, Святий Дух сходить на тих, хто чує Слово, проголошене
Петром у домі Корнилія, перед тим, як вони були охрещені. Справді, в Дії. 10:
47-48 ця історія показує, що саме Святий Дух сходить на них і спонукає Петра
хрестити їх водою в ім’я Ісуса Христа.
У першому випадку дар Духа з’являється як ефект або наслідок події
Хрещення.
У другому випадку дар Духа передує Хрещенню і дарується Богом
безпосередньо, без посередництва обряду.
Це вирішити непросто. Бог дарує дар Святого Духа тим, хто вірить в Ісуса
Христа та Євангеліє, без обряду хрещення, як показано в епізоді П'ятидесятниці

47
Прадо Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Івано-Франківськ: Апостол, 2014. 78-79 с.
 27

і в розповіді про навернення Корнилія, до якого ми могли б також додати епізод

навернення Павла в (Дії. 9:17-18), на якого Ананія поклав руки на знак
прийняття дару Духа і який згодом був охрещений. Однак той самий автор у
двох інших епізодах показує, що дар Святого Духа дається через покладання
рук апостолів лише після того, як слухачі цього слова повірили в Ісуса Христа і
прийняли хрещення.
Перший епізод міститься в (Дії. 8:9-17) і стосується євангелізації Самарії.
В (Дії. 8:12) повідомляється, що вони повірили і були охрещені. (Дії. 8:14)
говорить, що в Єрусалимі апостоли, як тільки почули звістку про те, що
Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Івана. А (Дії. 8:15)
вказує на мету їхньої місії;(Дії. 8:16) додає її пояснення.(Дії. 8:17) завершується
розповіданням про те, як відбувається прийняття дару Духа. У цьому епізоді
автор виразно вказує, що Дух є дарується тим, хто вже був охрещений іменем
Господа Ісуса, після хрещення та накладанням рук апостолів, яких Бог
визначив свідками Ісуса Христа. Таким чином він ніби підтверджує, що не
кожен може «передати» Святого Духа, а лише ті, хто має «мандат» Церкви:
апостоли Ісуса Христа, які прийняли Його першими з самого початку.
Другий епізод міститься в (Дії. 19:1-7) і головним героєм є Павлом. У
(Дії. 19,4) автор розповідає, що Павло, почувши відповідь людей, пояснив їм,
що хрещення Івана - це хрещення для навернення і що Іван сказав людям
вірити в Того, Хто прийде після нього. Епізод закінчується хрещенням в Ім’я
Ісуса та покладанням рук, як ми читаємо в (Дії. 19:5-6). З цього епізоду
випливає, що дар Святого Духа тісно пов'язаний з обрядом хрещення.
Розгляд цих епізодів чітко показує, що Дух Святий дається тим, хто
вірить в Ісуса Христа і хто вже охрестився в його ім’я; і цей дар надається через
накладення рук апостолів (у випадку Петра та Івана в Дії. 8: 9-17) або тих, кого
Бог прямо вибрав, прямо надавши йому мандат свідчити про Ісуса Христа (як у
випадку Павла в Дії. 19:1-7). Тому, якщо ми розглянемо цю другу серію текстів,
ми повинні зробити висновок, що для автора це нормальний спосіб, яким
 28

«приходить» Дух: не безпосередньо, а через накладення рук апостолів, яких Бог

поставив свідками.
Можливо, автор хоче показати, що Дух приходить з покладанням рук на
тих, хто був охрещений іменем Господа Ісуса, як це показано через навернення
людей Самарії в (Дії. 8:9-17) та епізодом в (Дії. 19:1-7). Однак із епізодом
Корнилія в (Дії. 10:44-48), автор також хоче вказати, що дар Святого Духа є
вільним і не пов'язаний ні з обрядом хрещення, ні з покладом рук. Бог дарує це
безпосередньо так, як хоче і коли хоче і тим, хто вірить в Ісуса Христа. Тому
хрещення є знаком, який вказує і ратифікує таємницю спасіння, даруванням
Святого Духа тим, чиє серце очистилося вірою.
На закінчення можна сказати, що для автора Діянь Апостолів дар Святого
Духа в історії про Зіслання в день П’ятидесятниці, свідчить про те, що Ісус є
Господом і Христом і що через Нього Бог дарує спасіння всім, хто вірить і
закликає Його ім’я.48
Хрещення: Хрещення називають Baptismus, відповідно до головного
обряду, за яким воно здійснюється: baptizare, означає «занурювати», «пірнати».
«Занурення» у воду символізує поховання оглашенного у смерті Христа, звідки
він виходить через воскресіння з Ним як «нове творіння» (2 Кор. 5:17; Гал.
6:15).
Це таїнство називається також «купіллю відродження і відновленням
Святого Духа» (Тит. 3:5), бо воно означає і здійснювати це народження з води і
Духа, без якого ніхто «не спроможний увійти в Царство Боже» (Ів.3:5).49
Хрещення означає народження для життя в благодаті та, що є тим самим,
прилучення до містичного тіла Христового. Флорентійський Собор називає
його «воротами духовного життя: бо через нього ми стаємо членами
Христовими й долучаємося до тіла Церкви».50

48
Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.
URL:file:///C:/Users/Pc/Desktop/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B8%CC
%86_%D0%AF%D1%86%D0%B8%D1%88%D0%B8D0%B2.pdf (дата звернення: 28.12.2021).
49
Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 300 с.
50
Штайн Е. Що таке людина? Богословська антропологія / пер. з нім. О. Конкевич. Жовква:
Місіонер, 2014. 97 с.
 29

Традиції хрещення водою:

Щодо хрещення, хрестіть так: після того, як все це виголосили, хрестіть у
воді живі в ім’я Отця, і Сина, І Святого Духа.
Якщо ж не маєш живої води, хрести в іншій. Якщо ж не можеш в
холодній – то в теплій.
Якщо ж не маєш ні тієї, ні іншої, тричі вилий воду на голову в ім’я Отця, і
Сина, і Святого Духа.51

4.2. Павло Апостол Христа.

Покликання. В Євангелії від Марка (Мр. 3:13-19). За цим уривком, Ісус

піднімається на гору перед натовпом людей, так, як Він це завжди робив, коли
назрівали важливі рішення. Там Ісус прикликав їх до Себе – « тих, яких Він
хотів». Отже, покликання до особливого апостольства є вільним і суверенним
вибором. Це не виключає свободи покликаних таким чином: вони повинні іти
за покликом; з їхнього боку, це означає, що «вони прийшли до Нього».
Апостоли покладаються на покликання і йдуть за Ним. Апостоли не зробили
себе Апостолами; діє радше поклик, який вони чують. Це означає: «Він зробив»
(епойісен), тобто Ісус зробив їх Своїми Апостолами. Поклик є могутнім ,
творчим словом, що перетворює покликаних на Апостолів.
За покликанням йде подвійне визначення цілі апостольства: учні мали
перебувати біля Ісуса і в спільності з Ним, щоб потім бути посланим.52
Саме грецьке слово «апостолос» – «посланник» – відповідає єврейському
«шаліах), що означає не просто «посланник», але «посланник, рівний тому, хто
51
Дідахе: Наука дванадцятьох апостолів / Пер. з грецьк. О. Кіндій. Львів: Свічадо, 2021. 31 с.
52
Кардинал Вальтер Каспер. Служитель Радості. Пер. з нім. Крец Н. Київ: Місіонер, 2009. 36
с.
 30

його послав». Апостол приходячи в те чи те місто, в ту чи в ту країну, уповні

представляє там Христа. Він цілковито відповідає перед Христом за все, що
робить; Христова влада передана йому в усій повноті.53
Павло не був наочним свідком земного Ісуса; він приєднався пізніше,
«недоношений», як сам каже (1 Кор. 15:8). Відповідно Лука в Діяннях
Апостолів не називає Павла апостолом, а трактує його як євангелізуючого.
Проте Павло вважає себе апостолом. Його покликано ще в лоні матері (Гал.
1:15), до того ж, і це Павло найбільше цінує, що не людьми, а Самими Ісусом
Христом, Самим Богом (Гал. 1:1). Основу свого апостольства святий Павло
бачить в тому, що він удостоєний бути безпосереднім свідком Воскреслого і
безпосередньо Ним бути посланим (1 Кор. 9:1-2; Гал.1:15-16). Святий Павло
почуває себе вибраним і вповноважений проповідувати Євангелію Божу (Рим.
1:1), він вважає себе апостолом народів, тобто поган (Гал. 2:7). 54 ( «Я пошлю
тебе до поган далеко»). (Дії. 22:12-21).
Видіння по дорозі в Дамаск відкрило Павлові перспективу зовсім не
знану до цього часу, але разом з тим, глибоко вкорінену у всьому попередньому
богослов’ї Завіту. В Месії Ісусі дійшла своєї повноти і здійснилася доля,
обіцяна Ізраїлю. Життя майбутнього віку вступило в свої права і від сьогодні
Павло буде свідчити про Нього. Саме йому належить переконувати поган в
тому, що є тільки один істинний Бог, Бог – Ізраїля, Господь, який в Ісусі із
Назарету переміг зло і встановив царство милосердя і правди. У Павла із Тарсу
тепер з’явилося нове покликання, яке потребує не меншої сили і ревності, ніж
попереднє.55
Павло переконаний у своєму плані дій і закарбував його глибоко в душі.
Але цього не достатньо, необхідно мати силу, яка спроможна подолати будь-які

53
Чистяков Г. Над рядками Нового Завіту / пер. з рос. З. Бичко. Львів: Свічадо, 2005. 138 с.
54
Кардинал Вальтер Каспер. Служитель Радості. Пер. з нім. Крец Н. Київ: Місіонер, 2009. 40
с.
55
Райт Н. Что на самом деле сказал апостол Павел. Бьіл ли апостол Павел из Тарса
основателем христианства?. Москва: Библейско-богословской институт св. апостола Андрея,
2004. 39 с.
 31

труднощі і продовжувати обраний шлях. Без мотивації життя стає сірим і

монотонним.
Без мотивації неможливо домогтися чогось і в житті, і в історії спасіння.
Коли мова іде про місію Церкви, то мотивація ентузіаста – це присутність і
динамізм любові Бога, Святого Духа, що навчає фарисея з Тарса, щоб він став
апостолом поган.
Мотивація – це внутрішня сила або натхнення, через яке ми робимо і
здійснюємо щось, знаходимо його суть і надаємо сенс усій людській діяльності.
Мотивація – це «імпульс» (motus) або мотор, що породжує діяльність. Без
мотивації нічого не досягаєш. Ніби живеш у постійній депресії. Тільки завдяки
мотивації кидається виклик неможливим місіям.
«Єнтузіазм» – слово грецького походження – «en-thousiasmus», що
буквально перекладається «мати Бога в собі» чи бути в середині Бога. Тобто
означає не лише стан душі чи силу емоцій, а й результат присутності Божої, що
з нами розділяє суть і природу (2 Пет.1:4).
Заохочувальна мотивація – це рух, що виникає, через наповнення Богом,
Який є любов (1 Йо. 4:8). Щоб розуміти це, проникнемо ся думкою Павла, який
рекомендує: « І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся
Духом» ( Єф.5:18).
Таким чином віруючий, сповнений Святим Духом, змінює свій спосіб
існування. Він має такі самі почуття, думки й переваги, які мав Ісус Христос.
Святий Дух – це Божа любов, що влита в наші серця і здатна перетворити
нас з середини, і зовні, даючи нам Силу з Висоти, щоб виконати місію, яку нам
довірив Бог. Без цієї мотивації ентузіаста ми залишимося на півдорозі.56
Святий Павло, звичайно не є самотній у житті й боротьбі. Він свідомий,
що може виконувати своє служіння лише в єдності з іншими Апостолами.
Тому, щоб даремно не діяти, він шукає визнання Апостолів, передусім Кифи і
Якова (Гал. 1: 17-19).

Хосе Прадо Флорес, Анхела М. Чінез. Сім поразок і успіхів святого Павла. Івано-
56

Франківськ: Апостол, 2013. 74-75 с.

 32

До критерію історичності неперервности додаються критерії сопричастя і

колегіяльності. Обидва мірила закріплені в принциповому для Церкви понятті
«сопричастя», спільної участі в житті Пресвятої Трійці (1 Йо. 1:3).57
Отже, можемо визначити з вище сказаного, що покликання Павла
відбулося в особливий спосіб, хоч і Павло не був наочним свідком земного
Ісуса, проте він не був ні самоуком, ані одиночкою. Він був членом одного тіла
й потребував інших і був прийнятий християнською спільнотою, що
представляв Ананія. І місія Ананії була дуже важлива на шляху апостола поган.
Цей момент, був настільки глибоким, що коли в майбутньому сам Павло
розповідає про Хрещення, то певним чином відображає цей особистий досвід в
домі Юди через служіння Ананії. Дослідивши розуміємо, якби Ананія не
відповів Богові так, то напевно не існувало апостола поган. Павло був
покликаний Христом стати апостолом поган. І у Павла із Тарсу тепер з’явилося
нове покликання, яке потребує не меншої сили і ревності, ніж попереднє.
І Сам Господь дає йому зрозуміти, що його місія матиме успіх не серед
його співвітчизників, а серед поган (Дії 22:21). Тож у другій розповіді наголос
падає передусім на той факт, що Павло – це свідок, подібно, як і Степан (Дії
7:55 ), який бачив «Сина Чоловічого» на небесах.

Кардинал Вальтер Каспер. Служитель Радості. Пер. з нім. Крец Н. Київ: Місіонер, 2009. 40-
57

41 с.
 33

ВИСНОВКИ

Опрацьовуючи літературні питання твору, нам вдалося дослідити, що Дії

– це перша книга з церковної історії. Утім, Лука є не лише істориком.
Насамперед він є євангелистом – і не лише через те, що написав Євангеліє, а
саме через те, що написав Дії апостолів. Адже в цьому другому томі свого
твору він абсолютно свідомо продовжував писати своє Євангеліє. Різниця
полягає в тому, що тепер «блага вість» – це жива, діяльна спасительна
присутність Христа в Його Церкві, яка продовжує Його місію в часі та в
просторі. За посередництвом Свого Духа Він оживляє Церкву, провадить її й
наділяє її всім Своїм місійним динамізмом. Завдяки цій присутності Духа книгу
Дій навіть називали «євангелієм Святого Духа».
Підсумовуючи аналіз тексту твору ( Дії. 22:1-21), можна стверджувати,
що Павло ім’я якого було Савло є родом з Тарса – дуже багатогранна людина.
Одночасно він юдей, грек і римлян, добре сформований воїн з великою
ревністю до релігії предків. До зустрічі з Ісусом Христом його життя мало
 34

одну мету: покінчити зі злощасною сектою назарян. Заради цієї мети він
ризикував власним життям.
Довели, що життя Павла поділяється на дві частини: «без Христа» та «із
Христом». Господь наздогнав його, і в розумінні сина Веніямина розпочалася
переміна. Мури його розуму рухнули. Бачимо його радикальне навернення, яке
перемінює істоту. Ісус здобув його своєю любов’ю. Павло усвідомив, , що є
Хтось, Хто полюбив його до тої міри, що віддав за нього Своє життя. Тому він
складає всю зброю і хоче іти за Христом.
Також нам вдалося аналізуючи текст дослідити, що покликання Павла
відбулося в особливий спосіб, хоч і Павло не був наочним свідком земного
Ісуса, проте він не був ні самоуком, ані одиночкою. Він був членом одного тіла
й потребував інших і був прийнятий християнською спільнотою, що
представляв Ананія. І місія Ананії була дуже важлива на шляху апостола поган.
Цей момент, був настільки глибоким, що коли в майбутньому сам Павло
розповідає про Хрещення, то певним чином відображає цей особистий досвід в
домі Юди через служіння Ананії. Дослідивши розуміємо, якби Ананія не
відповів Богові так, то напевно не існувало апостола поган. Павло був
покликаний Христом стати апостолом поган. І у Павла із Тарсу тепер з’явилося
нове покликання, яке потребує не меншої сили і ревності, ніж попереднє.
Також зрозуміли, що виконати місію Бога, людина своїми силами не
зуміє, їй потрібна « Сила з висоти», і досліджуючи традиції хрещення Духом
Святим, виявили, що дар Святого Духа є вільним і не пов'язаний ні з обрядом
хрещення, ні з покладом рук. Бог дарує це безпосередньо так, як хоче і коли
хоче і тим, хто вірить в Ісуса Христа. Тому хрещення є знаком, який вказує і
ратифікує таємницю спасіння, даруванням Святого Духа тим, чиє серце
очистилося вірою.
Ми також з тексту побачили, як сам Павло звертається до своїх
співгромадян, юдеїв з Єрусалиму. Згадавши про своє минуле завзятого фарисея
і про Гамаліїла, свого учителя, якого всі знали й поважали, він розповідає про
 35

своє видіння: він був «примушений» увірувати, адже він на власні очі побачив
Ісуса.
Павло думає, що, говорячи так, він зуміє переконати тих, що належать до
тієї самої релігії, що й він. Адже перед ними ще більш достовірний свідок, аніж
послідовники Ісуса: це ж однин із гонителів бачив на власні очі воскреслого
Назарянина! (Дії 22:17-20). Однак Господь дає йому зрозуміти, що його місія
матиме успіх не серед його співвітчизників, а серед поган (Дії 22:21). Тож
підсумовуючи наше дослідження, наголос падає передусім на той факт, що
Павло – це свідок, подібно, як і Степан (Дії 7:55 ), який бачив «Сина
Чоловічого» на небесах.
Також ми показали Павла як вибрану особу, якого ставлять на п’єдестал
всесвітнього спасіння не лише для того, щоб виділити серед смертних, а й щоб
зробити крок у спасіння: Бог хоче всесвітнього спасіння.
Завдяки Небесному Провидінню Павло має візію – план всесвітнього
спасіння. Відправним пунктом, щоб стати апостолом поган, є його бачення
всесвітнього спасіння.
Актуальність теми. Цей досвід Савла дає нам надію. Так само і до нас в
будь-який момент може вийти на зустріч воскреслий Господь Ісус.
Кожен із нас повинен пережити свій власний Дамаск, щоб дізнатися свою
роль у плані Божому, і щоб Ісус став його власним Законом. Споглядаючи на
Павла, на його ревність, виконання Закону, бажання угодити Богу, можна десь
в чомусь і побачити себе. Лише поки не переживеш Дамаск у своєму житті – не
подолаєш Синай.
Облишити Синайську систему може лиш той, хто пережив особистий
Дамаск. Там де Ісус, Його особа, Його слова, і Його дії перетворилися на Закон
Бо прийнявши в серце через віру Ісуса Христа, людина отримує Святого
Духа, Який не лише освячує, освітлює, оживляє, звільняє її, а і вона стає
світлом, як апостол Павло, і це світло, яке можна покласти на стіл або на
свічник, щоб воно сяяло для інших. Щоб візія, яку отримав Павло від Ісуса, яку
 36

і дальше потрібно проголошувати в усіх кінцях землі: Бог пропонує спасіння,

дароване всім людям в Ісусі Христі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Святе письмо Старого і Нового Завіту: в 2-х ч./ пер. о. І. Хоменко; повний
пер., здійснений за оригін. євр., арам. Та грец. Текстами. Київ:
Місіонер,2007. Ч. 1: Старий Завіт. 1126 с. ; Ч. 2: Новий Завіт. 350 с.
2. Кардинал Вальтер Каспер. Служитель Радості. Пер. з нім. Крец Н. Київ:
Місіонер, 2009. 138 с.
3. Салій Яцик ОР. Розмови зі Святим Августином. Київ: Кайрос, 2015.167 с.
4. Хосе Прадо Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Івано-Франківськ:
Апостол, 2014.114 с.
5. Хосе Прадо Флорес. Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа. Івано-Франківськ:
Апостол, 2015. 158 с.
6. Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 312 с.
7. Хосе Прадо Флорес, Анхела М. Чінез. Сім поразок і успіхів святого Павла.
Івано-Франківськ: Апостол, 2013. 112 с.
8. Хосе Прадо Флорес, Анхела М. Чінез. Сім поразок і успіхів святого Павла.
Івано-Франківськ: Апостол, 2013. 112 с.
 37

9. Чистяков Г. Над рядками Нового Завіту / пер. з рос. З. Бичко. Львів: Свічадо,
2005. 328 с.
10.Дідахе: Наука дванадцятьох апостолів / Пер. з грецьк. О. Кіндій. Львів:
Свічадо, 2021. 48 с.

11.Штайн Е. Що таке людина? Богословська антропологія / пер. з нім. О.

Конкевич. Жовква: Місіонер, 2014. 232 с.
12.Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 772 с.

13.Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун.
Львів: Свічадо,2009. 372 с.
14.Пацьорек А. Біблія для кожног і на кожен день/ Пер. з польськ. Г.
Теодорович. Львів: Свічадо, 2004. 356 с.
15.Райт Н. Что на самом деле сказал апостол Павел. Бьіл ли апостол Павел из
Тарса основателем христианства?. Москва: Библейско-богословской
институт св. апостола Андрея, 2004. 186 с.
16.Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун.
Львів: Свічадо,2009. 180 с.
17.Письма апостола Павла. Москва: Фонд Александра Меня, 2000. 159 с.
18.Бернардо А. Зкзегезис Книг Нового Завета. Москва: Коледж католической
теологии им. св. Фоми Аквинского, 1995. 285 с.
19.Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.
URL:file:///C:/Users/Pc/Desktop/%D0%90%D0%BD%D0%B4B2.pdf.
20.Толкування Біблії і коментарі. URL: https://bible.by/commentaries.
 38

ДОДАТОК А.
39
40