1645042161384807

1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА АКАДЕМІЯ ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО
Кафедра богослов’я
ДЯКУН Наталія Леонівна
ЗАКЛИК ДО ДОСКОНАЛОГО УЧНІВСТВА В МЕЖАХ НАГІРНОЇ

ПРОПОВІДІ. АНАЛІЗ ТЕКСТУ ТА ЙОГО КОНТЕКСТУ (МТ 5,1-8,1)
Курсова робота з дисципліни: «Святе Письмо Нового Завіту»
Науковий керівник:
доцент
Яцишин Андрій Іванович
м. Івано-Франківськ
2022
ЗМІСТ
2
ВСТУП………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТЕЯ……………………………………………...5

1.1. Автор Євангелія……………………………….……………………….....5
1.2. Особливості написання Євангелія від Матвія…………………………8
РОЗДІЛ 2. УЧНІВСТВО ІСУСА ХРИСТА……………………………………….13

2.1. Покликання учнів………………………………………………………13
2.2. Особливість Ісуса як вчителя………………………………………….16
РОЗДІЛ 3. НАГІРНА ПРОПОВІДЬ ІСУСА ХРИСТА…………………………...20

3.1. Контекст та структура «Нагірної Проповіді»………………………....20
3.2. Синоптичний аналіз «Блаженні»………………………………………24
3.3. Роль і значення проповіді………………………………………………34
ВИСНОВКИ…...……………………………………………………………………36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….……39
ВСТУП
3
Актуальність теми. Слідування за Ісусом Христом є основним вибором для

християн, де Христос навчає і настановляє свої учнів. Найбільша місія
християнства – це учнівство і проповідь Євангелії по всьому світу.
Євангеліє від Матвія є першою і найбільш повною книгою Нового Заповіту,
де розповідається як Ісус повчає тих, які прийшли до Нього. Головним
предметом навчання Ісуса Христа є опис Царства Божого та заклик до
досконалого учнівства.
До складу цього Євангелія входить Нагірна проповідь, яка є основою
християнського вчення.
Нагірна проповідь та заповіді Блаженства є розкривають мету людського
існування.
Мета дослідження – дослідити Нагірну проповідь Ісуса Христа та заклик до
учнівства.
Об’єкт дослідження – учнівство та Нагірна проповідь Ісуса Христа.
Предмет дослідження – проповіді Ісуса Христа на основі Святого Письма
Завдання дослідження:
- дослідити особливості Євангелія від Матея;
- розкрити учнівство Ісуса Христа та опис повчань у Мт. 7,13-27;
- відкрити короткий аналіз Нагірної проповіді Ісуса Христа;
- розглянути короткий опис заповідей Блаженств.
В процесі написання роботи були залучені загальні, загальнонаукові та
спеціальні методологічні засоби. Для роз’яснення поставлених завдань
використано такі методи наукового дослідження: абстрагування, теоретичний
аналіз філософських джерел, узагальнення, синтез, порівняння, конкретизація,
моделювання, аналіз духовної літератури.
Джерельною базою дослідження є праці вітчизняних та закордонних
богословів, електронні джерела та Святе Письмо.
4
Робота складається з трьох розділів, які поділені на підрозділи, висновків

і списку використаних джерел.
У першому розділі роботи розглядаємо Євангеліє від Матея, автора, як
приклад покликання апостола і особливості написання даного Євангелія.
У другому розділі роботи розглядаємо перших учнів Ісуса Христа,
особливості навчання та заклик до учнівства.
Третій підрозділ ставить акцент на контексті Нагірної проповіді та
заповідей Блаженств, які роблять нас досконалими учнями Ісуса Христа.
5
РОЗДІЛ 1
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ
1.1. Автор Євангеліє
Йдучи за Христом, апостоли залишали свої колишні заняття і цілком

присвячували своє життя служінню Богу. Так, апостол Матвій, який до свого
покликання був збирачем податків або митарем, за мірками того часу був
людиною впливовою і багатою, залишив свою професію і пішов слід за
Христом. В Євангелії про це сказано дуже коротко: «коли Ісус звідти проходив,
побачив чоловіка, що сидів на митниці, по імені Матвій, і каже йому: «Йди за
Мною». Той устав і пішов услід за Ним» (Мт. 9,9). Міркуючи про те, чому саме
в цей час Христос покликав митаря Матвія, святитель Іоанн Златоуст говорить,
що Ісус «який відав сокровенні думки кожної людини», приходить саме тоді,
коли людина здатна Його почути; і Матвія Спаситель закликав, коли він був
готовий довіритися Йому і піти за Ним. Христос сказав тільки три слова – «Йди
за Мною», – і в душі митаря стався раптовий переворот. Все змінилося в одну
мить. Матвій сидів, як митар, а встав, як Апостол; він негайно пішов за
Христом, залишивши все: зручності життя, гроші, посаду. 1
На відміну від інших євангелістів, про Матвія ми маємо дуже мало
відомостей. Його ім’я арамійською мовою, тобто мовою, якою в часах Ісуса
говорили в Палестилині, означає «Божий дар». І Матвій справді був Божим
даром для церкви; але перед тим, як самому стати Божим даром, він теж
отримав надзвичайний дар – Ісусове милосердя та покликання стати одним із
Його найближчих друзів, а згодом - одним із Його апостолів.
1
Святий Матвій. Митар. Апостол. Євангеліст. URL:
http://ir.nusta.edu.ua/bitstream/123456789/6383/1/6555_IR.pdf (дата звернення: 16.01.22).
6
Перед своїм покликанням Матвій займався найненависнішою для євреїв

діяльністю – він був митником в одному містечку на березі Генезаретського
озера, у Капернаумі. Хто виконував цю роботу, був осоружним для всього
народу, адже зібрані гроші потрапляли в казну Ірода або Римської імперії, і їх
використовували аж ніяк не для покращення умов життя населення. Збирачів
податків вважали колабораціоністами ненависних окупантів, гнобителів
Божого народу, та публічними грішниками, оскільки тогочасна система оплати
була повна надужиттів та несправедливості щодо населення.2
Як синоптичні Євангелія, так і Діяння Апостолів включають Матвія до
коло Апостолів (Мт. 10,3; Мк. 3,18; Лк. 6,15; Дії 1,13); тільки в першому із
Євангелій до імені Матвій додається визначення «митар», при цьому мається
на увазі епізод з покликанням його Христом (Мт. 9,9). Марко і Лука також
розповідають про цю подію, але називають цю людину не Матвієм, а Леві син
Алфея (Мк. 2,14), або митарем на ім’я Леві (Лк. 5,27).
Таким чином, людина, яку покликав до себе Ісус, доки той сидів за
збором податків, іменується двояко: Леві і Матвій, причому в останньому
випадку уточнюється, що він був «митар».
Оскільки імена Матвій і Леві відповідають одній людині, то не має
сумніву вважати його апостолом Матвієм, одним із дванадцятьох апостолів і
автором «Євангеліє від Матвія».3
Митар був щедро нагороджений – він став одним з найближчих учнів
Ісуса, слухав Його промови, дослухався Його настанов, був присутній при
чудесах. Він побачив усі ті великі справи, які навіть не просив бачити.
Скромний митар з Капернаума став одним з найбільших проповідників
Євангелія Христового. Покликаний Христом, він незабаром сам уже закликав
інших до Нього, пропонуючи людям йти шляхом досконалості.
На мініатюрах у древніх списках Євангелія ми можемо бачити
перетворення митаря на апостола-євангеліста. Стіл, за яким митар збирав мито,
2
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 221 с.
3
Бернардо А. Зкзегезис Книг Нового Завета. Москва: Коледж католической теологии им. св.
Фоми Аквинского, 1995. 11 с.
7
на цих мініатюрах стає письмовим. І ось уже колишній митар на прохання

перших християн записує історію благовістя Христового, викладаючи на
свитку все те, що чув від Господа в дні Його земного життя. Матвій ще сидить
нібито за «касовим столом» перед «митними воротами», але ним рухає вже не
жадоба грошей або слави. Він з любов’ю описує життя і спокутний подвиг
Учителя.
З церковного переказу нам відомо, що, сприйнявши благодатні дари Духа
Святого, який зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці, апостол Матвій вісім
років проповідував у Палестині. Покинувши Іудею, святий апостол Матвій
обійшов з Євангелієм Сирію, Мідію, Персію, Парфію і закінчив свою
проповідницьку працю мученицькою смертю в Ефіопії.
Святий Матвій зважав на повчання Вчителя, бачив незліченні Його
чудеса, ходив разом з іншими апостолами з проповіддю до загублених овечок
дому Ізраїлевого (Мт. 10,6), був свідком страждань, смерті і Воскресіння
Спасителя і славного Вознесіння Його на Небо. 4
Від моменту, коли Матвій став послідовником Ісуса і був офіційно
залічений до числа «дванадцятьох», за ним губляться всі сліди. Найдавніші
християнські письменники, починаючи ще від кінця І століття, цитують епізоди
та фрази з першого Євангелія, навіть не наводячи джерела.
На початку ІІ століття єпископ Папія з Гієраполя в Малій Азії інформує
нас, що Матвій написав своє Євангеліє « єврейською» мовою, тобто мовою, яку
в часах Ісуса вживали палестинські євреї і яка насправді була «арамійською».
Ці вістки підтверджують й інші письменники з ІІ та ІІІ століть. Тож від
найдавніших часів християнства автором першого Євангелія завжди вважали
Матея.5
Автор першого Євангелія був, напевно, вчителем у своїй Церкві, про що
свідчить вміле використання Св. Письма та редакція етичних вказівок у формі
катехизи. Зате спірним питанням є його походження. Невідомо, чи був він
4
5
8
юдеохристиянином, чи теж наверненим поганином. У його творі можна знайти

аргументацію на користь першої і другої версії.6
Отже, приклад покликання апостола Матвія свідчить про силу Слова
Божого, яке змінює людину, іноді навіть раптово, як це сталося зі святим
апостолом Матвієм. Покликанням апостола Матвія Господь показує, що
Царство Небесне відкрите всім людям, незалежно від їх національної
приналежності, кольору шкіри, соціального статусу і професії. Головне, щоб
душа людини була готова і зажадала прийняти Бога.7
1.2. Особливості написання Євангелія від Матвія
Матвій призначив своє Євангеліє для євреїв, або точніше для юдеїв-
християн, щоб вони утвердилися у вірі.
Св. Іриней пише наступне: «Євангеліє від Матвія було написано для
юдеїв, які поділяли уявлення про походження Христа від кореня Давидового.
Такою ж була і думка Матвія, що відкрив Євангеліє родоводом Христа».
Оріген уточнює, що Євангеліє було адресовано «віруючим юдеям».
Св. Ієронім вказує: « Матвій вирішив скласти своє Євангеліє єврейською
мовою, маючи на увазі найважливішу мету: щоб колишні юдеї повірили в
Христа».
З пильного аналізу Євангелія стає ясно, що Матвій справді звертався
насамперед до євреїв, бо припускав, що його читачам знайома не тільки
єврейська мова, а й звичаї і географія Палестини. Тут міститься чимало
відомостей про християнське розуміння праведності в її співвідношенні із
6
Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л. Біленька- Свистович.
Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 45 с.
7
9
Законом. Цитат з Старого Завіту тут більше, ніж у інших разом взятих (в
Євангеліє від Матвія їх 70, в інших разом – всього 49).8
Час написання Євангелія вчені визначають по-різному. Найбільш ранніми
із пропонованих дат є 50-64 та 65-67 рр. Однак більшість сучасних вчених
дотримуються думки, що перше Євангеліє виникло після зруйнування
Єрусалима, тобто після 70 р. або навіть після 100р. Та найбільш вірогідний час
написання Євангелія залишається період між 85 і 90 рр.9
Щодо місця написання де складалося Євангеліє від Матвія, то всі автори
визнають його палестинське походження. А точніше ідеться про столицю Сирії
Антіохію, оскільки з першого століття християнства це місто перетворилося в
зону контакту іудео-християнської віри палестинського походження з
елліністичним язичництвом, а також було вихідною точкою довіреної Христом
Церкви місії по євангелізації світу (Дії 13,1-3).10
Редактор Євангелія Матея використовує багатий лексикон, поступаючись
у цьому лише Луці. Матей використовує також гебрайські слова і звороти, як
йота і ристка, Вельзевул, корбан т.п.
Стиль Євангелія старанний, наближений до грецької класичної мови.
Разом з цим помітні елементи, характерні для семітського стилю: числові
схеми, інклюзії, паралелізми.11
Матей ще має тенденцію до систематизації матеріалу. Любить
співставляти тексти подібних форм і змісту, створюючи блок промов і
розповідей. Приклади: Нагірна проповідь (5-7), блок чуд (8-9), збір притч
(13;21,28-22,14), в рамках Нагірної проповіді співставлення в тексті подібної
тематики, як, наприклад, про молитву (6,5-15).
8
9
10
11
10
Євангеліє Матея, подібно до усіх творів Нового Завіту, є не літературним

твором, адресованим анонімному читачеві, а книгою, що виросла з традиції
Церкви і була призначена Церкві. Вона глибоко занурена в життя і проблеми
Церкви її автора. Це фіксує її комунікативна мова, зрозуміла для читачів цього
Євангелія, а отже, використання лексики, виразів, форм і літературних видів,
відомих та вживаних у його середовищі.12
Найяскравіша риса першого Євангелія – це, безперечно, наявність у
ньому довгих проповідей. Матвій намагався зібрати в них навчання Ісуса,
показуючи Його як найавторитетнішого учителя людства, об’явителя повноти
Божого слова до людини, Який звершує ту плеяду пророків, через яких Бог
промовляв у попередніх століттях.13
Ще однією характерною особливістю першого Євангелія є часте
цитування Старого Заповіту. Матвій ретельно звертає увагу на ті події чи слова
Ісуса, в яких здійснюється якесь старовинне пророцтва. З десяток разів він
вводить біблійну цитату виразом: «Сталося все це, щоб збулося сказане від
Господа пророком…». Матвій намагається показати своїм читачам, християнам
юдейського походження, для яких він передусім писав своє Євангеліє, що Ісус є
справді обіцяним Месією, хоч вони й очікували Його зовсім не таким.14
Насамперед треба звернути увагу на композицію Євангелія від Матея. Як
Закон Мойсея викладений у п’яти книгах (Буття, Вихід, Левіт, Числа,
Второзаконня), так і Євангеліє від Матея (Новий Закон, Закон Христа) можна
поділити на п’ять частин.
Саме в першій частині містить у собі початок проповіді Ісуса та текст
Нагірної проповіді й закінчується зауваженням про те, як промовивши ці слова,
Ісус зійшов з гори.15
Так само як у П’ятикнижжі центральний момент – це Божі Заповіді, які
дає Бог Мойсеєві на горі, так і в Євангелії від Матея головне Нагірна проповідь:
12
13
14
15
Чистяков Г. Над рядками Нового Завіту / пер.з рос. Біличко З. Львів: Свічадо, 2005. 175 с.
11
Заповіді блаженства, які Бог дає людям через Ісуса на горі (тому ми й говоримо
«Нагірна проповідь»).
Як у Старому Завіті П’ятикнижжя – книга про присутність Бога серед
людей, так і Євангеліє від Матея містить у собі – як головну тему – вістку про
присутність Божу серед людей в особі Ісуса.
З нами Бог, з нами Емануїл – ось головна тема всього Євангелія від
Матея, через яке Господь ніби відкриває нам свою присутність серед нас, до
того ж цей важливий у християнстві момент підкреслює тільки і Євангелії від
Матея. Цілком, від початку до кінця, Нагірна проповідь міститься тільки в
ньому. Але якщо ми поділимо Нагірну проповідь на окремі частини, то
з’ясується, що майже весь її текст можна віднайти і в Луці, і в Марка, а
поодинокі слова – у Євангелії від Йоана. Із 111 віршів Нагірної проповіді лише
24, тобто менше чверті, немає в інших Євангеліях. Ось чому важливо звернути
увагу саме на них.16
« Я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт. 5,17) – ці слова є ключем
розуміння Старого Завіту, та водночас задають тон усьому Євангелію.
Євангеліє є здійсненням того, про що говориться у Старому Завіті, - без
Старого Завіту губить усякий сенс.
«Я прийшов їх не усунути, а доповнити» - це перший момент Нагірної
проповіді, прикметний тільки для Євангеліє від Матея.17
Матвій розпочинає і завершує своє Євангеліє твердженням: Бог перебуває
зі Свої народом, Христос перебуває зі Своєю Церквою аж до кінця часів, і тому
сили зла ніколи її не подолають (Мт. 16,18).
Матвієве Євангеліє – це Євангеліє християнської впевненості, що сперта
на Ісусове слово. До цієї впевненості Він закликає своїх учнів, а також і всіх
християн.18
16
17
18
12
Отже, Євангеліє від Матея було написано для юдеїв-християн, щоб вони
утвердилися у вірі в період між 85 і 90 роками. Ймовірне місце написання де
складалося Євангеліє від Матвія вважається столиця Сирії Антіохія. Стиль
Євангелія старанний, наближений до грецької класичної мови. Євангелист
Матей використовує багатий лексикон, любить співставляти тексти подібних
форм і змісту, створюючи блок промов і розповідей.
Особливістю даного Євангеліє є Нагірна проповідь, яка відрізняє його від
інших Євангелій. Цілком, від початку до кінця, Нагірна проповідь міститься
тільки в ньому. Вона вміщує в собі Заповіді блаженства, які Бог дає людям
через Ісуса на горі.
Євангеліє від Матея є книгою, що виросла з традиції Церкви і була
призначена Церкві.
РОЗДІЛ 2
УЧНІВСТВО ІСУСА ХРИСТА
2.1. Покликання учнів

13
Ісус «кликав тих, що їх сам хотів», а кликав для того, «щоб були при
Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю» (Мр. 3,13-14). Це передусім означає:
рішення про вибір приймав сам і немає жодного сенсу розмірковувати над тим,
що покликаний почувається гідним чи негідним, чи вважає, що має достатньо
сили для такого життя, чи, можливо, боїться його труднощів і небезпек. Метою
цього покликання є служіння іншим. Для служіння іншим, для продовження
здійснення щодо своїх братів отого Ісусового служіння учні передусім мусять
налагодити якнайближчі, якнайприязніші стосунки зі своїм Учителем. Отже,
ініціатива завжди належить Учителеві, однак решта, незважаючи ні на що,
залежить від рішення людини. Адже лише близькість із Ісусом може
перетворити їх на Його учнів.19
Читаючи Святе Письмо, дуже швидко доходиш висновку, що Ісус в
особливий спосіб вибирав з великої кількості Своїх учнів певних, кожного на
ім’я, чоловіків, покликав до близького наслідування і потім їх розіслав.
Ісус піднімається на гору перед натовпом людей, так, як він це завжди
робив, коли назрівали важливі рішення. Там Ісус прикликав їх до Себе – «тих,
яких Він хотів». Отже, покликання до особливого апостольства є вільним і
суверенним вибором. Це не виключає свободи покликаних таким чином; вони
повинні йти за покликом; з їхнього боку, це означає, що вони «прийшли до
Нього». Апостоли покладаються на покликання і йдуть за Ним. Це рішення
радикальне.
Не зважаючи на радикальність рішення учнів, остаточним є не само
рішення; Апостоли не зробили себе Апостолами; діє, радше, поклик, який вони
чують. Це означає: «Він зробив», тобто Ісус зробив їх Своїми Апостолами.
Поклик є могутнім, творчим словом, що перетворює покликаних на Апостолів.
За покликанням йде подвійне визначення цілі апостольства: учні мали
перебувати біля Ісуса і в спільноті з Ним, щоб потім бути посланими. Зібрання і
послання, можна також сказати, споглядання і дія нерозривно пов’язані.
Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун. Львів: Свічадо,
19
2009. 255 с.
14
Посилання не є безособовим тимчасовим діянням. Воно формує все буття .

Таку особливу й цілісну місію можна здійснити і сприйняти лише завдяки
особистій єдності з Ісусом. 20
Дванадцять апостолів. Дванадцять колін Ізраїлевих. У цьому числі
криється глибокий сенс. Дванадцять колін Ізраїлевих вміщують у собі всю
Церкву, весь народ Божий Старого Завіту, а дванадцять апостолів є
представниками всієї Церкви, всього народу Божого Нового Завіту, яка
наповнить увесь світ.
Саме грецьке слово апостолос – «посланник» - відповідає єврейському
шаліах, що означає не просто «посланник», але «посланник, рівний тому, хто
його послав». Апостол, приходячи в те чи інше місто, в ту чи ту країну, уповні
представляє там Христа за все що робить; Христова влада передана йому в усій
повноті. Євангеліє говорить: «Прикликавши своїх дванадцятьох учнів, Ісус дав
їм владу». «Дав владу» - вислів, близький за змістом до того, що його Господь
говорить у кінці Євангеліє від Матея: « Дана мені всяка влада на небі й на
землі» (Мт. 28,18). Властиво всю цю свою владу, дану Йому Отцем, Христос
передає апостолам. « Як мене послав Отець, - так я посилаю вас» (Йо. 20,21). І
хай куди приходили апостоли, їх зустрічали, як самого Христа. Усе пов’язане з
проповіддю, з переданням Христового слова людям.21
Апостоли, яким було доручено місію проповідувати благу вість, звісно,
були наставниками в перших спільнотах: вони жили з Ісусом у той час Його
прилюдного життя, тож їм належиться статус учителів. Прийнявши вість
спасіння, вірні запитують себе, що конкретно означає жити новим життям. Й у
радості від усвідомлення, що вони тепер діти Божі, так через спомин і роздуми
починається процес відтворення того, що говорив і чинив Ісус, Син Божий,
коли перебував серед нас, як людина, в усьому подібна до нас. 22
20
Кардинал Вальтер Каспер. Служитель радости. Священиче буття – священиче служіння /
пер. з Нім. Н. Керц. Жовква: Місіонер, 2009.36 с.
21
22
15
Перед першими послідовниками Ісуса стоїть вимога безупинно

переосмислити своє життя. Таке переосмислення народжувалося від
усвідомлення, що вони живуть новим життям, від необхідності уподібнитися до
Ісуса, що становить для них правило життя. 23
Слідування за Христом у перших трьох Євангеліях розпочинається з
Божественного вибору Вчителя. Учень також не позбавлений права, він
вибирає йти чи не йти. Основа учнівських стосунків – взаємна турбота Вчителя
й учнів, які об’єднанні вченням та спільним покликанням.
Всі три з половиною роки перебування учнів із Христом були
підготовкою до втілення найбільшої місії в історії – проповіді Євангелії всім
народам. Остання реалізовується донині. Але головна ідея полягає не просто в
благовісті, а в учнівстві. Стосунки Христа й учнів мали не інформативний, а
змінювальний характер. Суть християнства – учнівство для розширення меж
Царства Божого. 24
Стосунки людини з Богом не зводяться лише до якоїсь системи
теоретичних істин, що їх вона мусить прийняти, чи до якогось комплексу
приписів, які наказують щось чи забороняють. Вона має передусім цілковито
віддати себе в розпорядження Богові. Тому апостоли у відповідь на запитання
слухачів закликають їх до «покаяння». Покаятися не означає чинити якісь
важкі, покутні діла. У мові оригіналу це слово насправді має значення «змінити
спосіб думання», тобто стати в душі відкритим до Бога, звільнити свій розум
від упереджень і від того звичного способу думання, що хотіло б диктувати
Богові правила Його дій. Адже Бог завжди діє непередбачливим для нас чином
– точно так, як це було з Ісусом. 25
Отже, Апостоли посідають особливе місце в ієрархії Церкви Христової.
Адже вони як найближчі учні й послідовники Христа поширювали Його вчення
всім світом. Як і Вчитель, апостоли страждали за віру, проте не зреклися своєї
23
24
Станкевич В. А. Новозавітна теологія учнівства та її актуалізація в сучасних євангельських
практиках. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream (дата звернення 25.01.22).
25
16
місії. Кількість апостолів, імовірно, збігається з кількістю поколінь

ізраїльського народу.
Апостоли були звичайнісінькими людьми, не кращими і не гіршими за
сучасних християн. Присутність Бога та дія Святого Духа зробили їх героями
віри. Вони образ звичайних людей не тому, що вони були ідеальними або
зразком моральних стандартів, а тому, що відгукнулись на Його заклик.
Вони – свідки, що всім своїм їством виступають за те, в чому
переконують. Вони можуть переконувати лише в тому, що свідчать, і лише так
схиляти на свій бік людей, тобто бути рибалками людей.
2.2. Особливість Ісуса як вчителя
«Побачивши народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього

учні; а він відкривши уста почав навчати їх» (Мт. 5,1-2).26
В часи земного життя Ісуса для вчителів було звичайним збирати навколо
себе групу учнів. Раввінністичний трактат Pirkei Avot передає щодо цього вираз
Гамалиїла: «Виберіть собі учителя і вийдіть із сумнівів» (Мішна 16). Вчителем
був раввин. Коли людина вирішила його наслідувати, тоді він був названий
раввуні, тобто «мій учитель» (Ів. 20,16). Однак, на відміну від звичайної
практики того часу, Ісус особисто вибрав своїх найінтимніших учнів: «13 Потім
вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього» (Мр.
3, 13).27
26
Святу письмо Старого і Нового Завіту: в 2-х ч. / пер. о. І. Хоменко; повний пер., здійснений
за оригін. євр., арам., та грец. текстами. Київ: «Місіонер», 2008. 14 с.
Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.

27
URL:file:///C:/Users/Pc/Desktop/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B8%CC
%86_%D0%AF%D1%86%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D0%A1%D0%B8%D0%BD
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%8F_
%D1%82%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BD%D0%BD%D1%8F_
%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2.pdf
17
Діяльність Ісуса варто сприймати як дидактичний приклад. Він показав, як

потрібно вести дискусію з послідовниками Івана Хрестителя (Мт. 9,14-17),
фарисеями (Мр. 2,6-10), садукеями (Мр. 12,18-27) тощо. Дав приклад поведінки
з недоброзичливцями, ставлення до знедолених людей, турботи про близьких
людей і рідню, смирення й боротьби. Промовляючи слова Великого доручення
«навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів», Ісус мав на увазі, що
послідовники будуть не тільки передавати зміст Його навчання, а й будуть
використовувати методологію Христа, беручи до уваги не тільки слова, а й
життя Вчителя як ідеал учнівства. 28
Однією із характерних особливостей повчань Ісуса було використання
притч, в яких Він застосовував образи, запозичені з природи, із щоденної праці,
із предметів побутового вжитку, описуючи за їх допомогою сутність та ознаки
Божого Царства. Ми знаходимо їх розкиданими то тут, то там у перших трьох
Євангеліях. Деякі з тих притч були об’єднані разом. Те саме відбувалося з
чудами та з повчаннями Ісуса, що, як правило, складалися з коротких фраз, які
легко закарбовувалися в пам’яті. Хоч повчання Ісуса за своїм змістом було
дуже оригінальне й подане було так впевнено й повновладно, у своїй методиці
воно пристосовувалося до свого часу.29
Євангеліє від Матея описує низку повчань Ісуса які є провідником
християнської свободи; вони є немов дороговказами на тому безконечному
шляху, по якому слід ступати, бажаючи наслідувати святість і доброту самого
Бога.
Ісус настановляє їх бути не тільки слухачами, а й виконавцями його
слова, заради них самих : «А кожний, хто слухає ці мої слова й не виконує їх,
подібний до необачного чоловіка, який збудував свій дім на піску. Полилася
(дата звернення 26.01.2022).

28
Станкевич В. А. Новозавітна теологія учнівства та її актуалізація в сучасних євангельських
практиках. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream (дата звернення 26.01.2022).
29
18
злива, розіллялися ріки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і
руїна того дому була велика» (Мт. 7, 26-27).30
Тож не досить лишень слухати слів Ісуса і вірити, що Його наука є
правильною і доброю; Його науку необхідно перевести в практику, живучи
згідно з Його вказівками і згідно з Його прикладом. В іншому разі будемо схожі
на того, хто будує свій дім на піску, а не на міцних кам’яних підвалинах.
Під час навчання Ісус також застерігає учнів, щодо виконання волі Отця
Небесного, що впливає на їхню вічність з Господом: « Не кожний, хто
промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той,
хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт. 7,21).31
Часто Христос попереджує про лжепророків та тих, які не є тими за кого
себе видають, та вчить як їх розпізнавати. Він приймає з добротою та
милосердям будь-якого грішника, але не може толерувати фальшивості і
лицемірства тих, хто використовує релігію для власного возвеличення, а то й
просто для власної користь.
Ісус подає критерій, як упізнати Його правдивого учня, – критерій діл: як
дерево пізнається за плодами, так християнин пізнається за життям, себто не з
того, що він говорить, а з того, що робить, з його діл. «За їхніми плодами, отже,
пізнаєте їх» (Мт. 7,20).32
Ісус закликає учнів до досконалості, яка веде до життя вічного і вказує
напрямок, який відрізняється від звичайного: «Входьте вузькими дверима, бо
просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять.
Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її
знаходять». (Мт. 7,13-14).33
30
Святе письмо Старого і Нового Завіту: в 2-х ч. / пер. о. І. Хоменко; повний пер., здійснений
31
32
33
19
Уся ця Ісусова проповідь звернена не лише до апостолів та до їхніх

наступників чи до людей, що в особливий спосіб посвячені для якоїсь місії в
Церкві – як, наприклад, монахи і монахині; вона стосується також і до кожного
християнина, який має намір серйозно намагатися у своєму житті
дотримуватися навчання і прикладу Ісуса. Адже такий християнин буде
справжнім Ісусовим апостолом у своєму родинному, професійному,
соціальному та політичному оточенні.34
Отже, Ісус, як вчитель, своїм прикладом і словом закликає своїх учнів до
збереження найголовнішого закону – закону любові, бути між собою братами,
членами Божого народу, нести Євангеліє всьому світу.
РОЗДІЛ 3
НАГІРНА ПРОПОВІДЬ ІСУСА ХРИСТА
3.1. Контекст та структура «Нагірної Проповіді»
Дидактична секція Євангеліє від Матея обіймає «нагірну проповідь» (Мт.

5-7), в якій Ісус декларує, так би мовити, фундаментальну конституцію
34
20
Небесного Царства, як зазвичай Матвій його називає. Ця проповідь заслуговує

на довший коментар, хоч мова Ісуса тут дуже проста і зрозуміла для кожного,
хто спокійно, з доброю волею і без упереджень читає Його слова. 35
У Старому Завіті у Книзі Вихід 20 Господь вручив Мойсеєві кам’яні
скрижалі в пустелі на горі Синай. На скрижалях було записано десять
заповідей, яких мав дотримуватись народ. У Новому Завіті в Євангелії від
Матвія у 5, 6 та 7 главах йдеться про те, що одного разу Ісус Христос піднявся
на гору і почав навчати своїх учнів та народ заповідей блаженства. Проповідь, з
якою Ісус звернувся до народу, називають “Нагірною проповіддю”. Вона стала
основою вчення Ісуса Христа. Разом із “Десятьма заповідями”, які Бог дав
людям за часів Старого Завіту, “Нагірна проповідь” є важливим путівником
життя людей. 36
Ісус проголошує Царство словами і ділами чи вчинками. Нагірна
проповідь, таким чином, більш конкретно ілюструє умови входження (Мт. 5-7)
та зростання до зрілості в Царстві (Мт. 8-9).
Оскільки Мт. 5,1-2 і Мт. 7,28 — 8,1 становлять вступ і висновок дискурсу,
перша внутрішня частина утворюється текстом Мт. 5,3-16 (8 Блаженств та сіль
землі та світло світу), до якого є паралельний текст Мт. 7,13-27, який є
закликом до учнівства на основі аплікації конкретних прикладів, які пояснюють
значення та сенс Блаженств — Блаженства є фундаментом та основою, на якій
може бути заснована нова (сповнена) справедливість. Мт. 7,13-27 формує
нагальне запрошення до формування життя з попередньо викладеним вченням
Ісуса. 37
35
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. URL: http://www.vytaniya.info (дата звернення
26.01.2022).
36
Четайкіна В. Функції біблеїзмів у промовах Джорджа – Буша молодшого. URL:
http://old.lingua.lnu.edu.ua/Foreign_Philology/Foreign_Philology/Foreign_Philology_125/articles/
12Chetaykina.pdf (дата звернення 26.01.2022).
37
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
21
Найвідоміша частина Нагірної проповіді — Заповіді Блаженства,

поміщені на початку п’ятої глави Євангелія від Матвія.
Блаженства містяться в центрі Ісусової проповіді. Оголошення їх
відновлює обітниці, дані вибраному народові від часів Авраама. Блаженства
виконують ці обітниці не лише стосовно простого користування землею, а й
щодо Царства Небесного. 38
Проповідь розпочинається блаженствами (Мт. 5,3-10), в яких наведено
основні вимоги, необхідні для того, щоб могти ввійти в проповідуване Ісусом
Царство Боже. Ці вимоги базуються на старозаповітних текстах; проголошуючи
їх, Ісус давав зрозуміти, що месіянський час уже настав і що бідні, плачучі,
голодні і всі відкинені й нещасні є «блаженними», бо Отець дбає про них з
особливою любов’ю.
Матвій добре розумів, що перебувати в скрутному матеріальному
становищі ще не досить, аби бути «блаженним», якщо цей стан не прийняти
так, як його прийняв був сам Ісус, тобто з цілковитим довір’ям покладаючись
на Отця. Адже Ісус практикував у Своєму власному житті ті блаженства, які
проповідував, – від блаженства вбогості до блаженства переслідування.
Далі, після оголошення, що Його правдиві послідовники є мовби сіллю
землі та світлом світу (Мт. 5,13-16), Ісус вказує, якою має бути правильна
релігійна постава , яку учні мають прийняти на противагу до постави більшості
юдеїв. Ісус не скасовує тут ні заповідей, ні релігійних практик – як, наприклад,
молитви, милостині, посту; Він лише бажає, щоб усі добрі діла та обов’язки
щодо Бога і щодо ближнього сповняти в новому дусі (Мт. 5,17) – не задля того,
щоб нас бачили і вихваляли люди, а тому, що Отець бажає, щоб ми поводилися
так, як нас навчає Ісус. А Отець бачить не лише зовнішні дії, а й найглибші
думки та приховані наміри серця.

38
Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 412 с.
22
Проповідуючи цю нову релігійну поставу перед Отцем, Ісус не боїться

навіть вносити поправки до стародавнього закону Мойсея такими словами, що
не допускали жодних застережень і вражали й приголомшували ще більше,
аніж самі Його чуда: «Ви чули, що було стародавнім наказане… А Я вам
кажу…» (Мт. 5,21-47). Адже кожен єврей знав, що пророк міг чинити чуда; знав
також, що кожен пророк закликав зберігати закон і що сам Месія мав привести
Ізраїля до досконалого дотримування Мойсеєвого закону. Ісус, натомість,
насмілився поставити Себе вище від закону Мойсея й виявляв таку владу, що
належала хіба лише самому Богові. Навіть більше, Він завершує низку таких
антитез закликом перевищити будь-який закон і стати святими і досконалими,
як Отець небесний (Мт. 5,48), вказуючи в «золотому правилі» любові, якою має
бути поведінка щодо ближнього. «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам
чинили, те ви чиніть їм, - це ж бо закон і пророки». (Мт. 7,12).39
У цій проповіді Ісус навчає найгарнішої християнської молитви – Отче
наш (Мт. 6,9-13), закликає з довір’ям покладатися на Боже Провидіння в
матеріальних потребах (Мт. 6,25-34 ) і, врешті, подає критерій, як упізнати
Його правдивого учня, – критерій діл: як дерево пізнається за плодами, так
християнин пізнається за життям, себто не з того, що він говорить, а з того, що
робить, з його діл. Тож не досить лишень слухати слів Ісуса і вірити, що Його
наука є правильною і доброю; Його науку необхідно перевести в практику,
живучи згідно з Його вказівками і згідно з Його прикладом. В іншому разі
будемо схожі на того, хто будує свій дім на піску, а не на міцних кам’яних
підвалинах.40
Ісус закликає бути досконалими, як і Отець досконалий (Мт. 6,48).
Досконалість Отця, яку слід наслідувати, - це саме вдосконалення на основі
поведінки на його зразок — милосердя. Отець любить усіх без дискримінації і
любить навіть ворогів (Мт. 5,44). В рамках Нагірної проповіді Ісус вчить
39
40
Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. URL: http://www.vytaniya.info (дата звернення
27.01.2022).
23
молитися по-іншому, ніж лицеміри і язичники: молитва християнина повинна

бути сильною, простою і впевненою. Матей включає молитву «Отче наш» у
Нагірну Проповідь. Молитва Господня (Мт. 6, 9-15) - це молитва з великою
новизною і приписана лише Ісусу.41
Отже, Нагірна Проповідь Ісуса Христа декларує, так би мовити,
фундаментальну конституцію Небесного Царства, ілюструє умови входження
та зростання до зрілості в Царстві, є закликом до учнівства. Вона стала основою
вчення Ісуса. Найвідоміша частина Нагірної проповіді — Заповіді Блаженства,
в яких наведено основні вимоги, необхідні для того, щоб могти ввійти в
проповідуване Царство Боже.
3.2. Синоптичний аналіз «Блаженні»
Нагірну проповідь, як перша з великих проповідей в Мт, ми можемо

вважати як програму всього Євангелія, яка містить центр звістки Ісуса: прихід
Царства Отця, який хоче встановити свою справедливість на землі. Блаженства
є фундаментом та основою, на якій може бути заснована нова (сповнена)
справедливість. Блаженство - це переповнена радість, яка досягає висоти
вічного блаженства. Але воно не виключає конфліктів чи страждань в
41
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
24
теперішньому часі. Вони виражають подвійне бажання, яке Бог вписав у серце
людини: шукати справжнє щастя на землі та досягти вічного блаженства:
- блаженства відкриті на перспективу майбутнього. Вони формують надію
на майбутнє, оскільки це пов’язано з обіцянкою чогось, що Бог зробить для
своїх дітей у повноті царства;
- блаженства кладуть певні умови. Вони спрямовані на певну категорію
осіб, що знаходяться в конкретних ситуаціях. "Це блаженство не приживається
на будь-якій місцевості"»
- блаженства спирається на минуле історії спасіння. В їхній основі стоїть
Особа Ісуса і блаженства знаходять у Ньому свою гарантію.
Висновок Блаженства, таким чином, представляють обличчя Ісуса
Христа і описують Його милосердя. Вони також вказують на парадоксальну
модель та логіку Царства, яку повинен наслідувати християнин.
У Мт їх є 8 і описують стани душі.42
1. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5,1). 43
У Біблії слово «вбогий» займає особливе місце. У Пс.33,2-11 йдеться про
те що ось, убогий заволав, і Господь почув його. Убогий – це той, хто взиває й
кого Господь чує. Багаті збідніли і зголодніли, а ті що шукають Господа, - це ті
самі убогі – не позбавлені жодного з благ. Убогий – це людина, в якої нічого
немає й уся надія якої лише на Бога. Ця тема в Писанні займає величезне місце.
Можна, приміром, покладатися на 145 й псалом, що співається на початку
літургії: «Не надійтесь на князів і синів людських, у них немає спасіння.
Відійде дух його, і він вернеться у землю свою; того дня загинуть усі помисли
42
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
43
25
його. Блажен, кому Бог Якова – помічник його, надія його на Господа, Бога
свого…» (Пс. 145,3-5).
Виходить, що не потрібно сподіватися на князів, а блаженний, як у
Нагірній проповіді, той, помічником у якого – Бог Якова. Тут ідеться знову про
цілковиту надію на Бога, про те, що той, хто цілком покладається на Бога, може
називатися блаженним.44
Вбогі духом – це ті, які відчувають себе духовно вбогими перед Богом.
Такі люди ніколи не задоволені своїм духовним станом і, подібно жебракам,
вони постійно просять у Бога все нових благодатних дарів, щоб ніколи не
зупинятися на шляху до вдосконалення. Вони черпають силу жити тільки від
Бога, а не від багатства чи іншого джерела: здоров’я, розуму, культури,
соціального стану, прихильності людей та ін. Така “вбогість” відкриває їх
Богові і людям.45
Євангеліє вважає справді багатим того, хто багатіє в Бозі, бо земне
багатство – марнота. Ісус Христос будучи багатим – збіднів заради нас,
народився у вертепі. “Христос став безсильним, щоб нас укріпити. Дав
завинути себе в пеленки, щоб звільнити нас від кайданів гріха. Став малим, щоб
зробити нас великими. Став убогим, щоб збагатити нас. Родиться, плачучи, щоб
осушити наші сльози. Родиться на чужині, щоб завести нас до небесної
Вітчизни. Для Нього не знайшлося місця в цілому краю, щоб ми мали
забезпечене місце в небі”. “Він, бувши багатий, збіднів ради нас, щоб ми
збагатилися Його убожеством”(2 Кор. 8, 9). Христові блаженства закликають
кожного жити у свідомості, що життя без Бога є неможливим, а тому
пропонують: надмірно не прив’язуватися до матеріальних благ. Блаженні вбогі
духом – це ті, що усвідомили єдиний скарб людини – любов Бога і єдність з
ним. Особа, що убога духом: любить безмірно і щедро дарує; не полягає на свої
44
45
Cуспільні трансформації і безпека: людина, держава, соціум : матеріали доповідей
Всеукраїнської науково-практичної конференції (17 червня 2016 р.). – Львів : Львівський
інститут МАУП, 2016. URL:
http://www.limaup.edu.lviv.ua/uploads/media/content/zbirnyk_conf_2016.pdf#page=7 (дата
звернення 31.01.2022).
26
сили, а повністю на Бога; готова брати менше для себе, щоб було більше для
інших; настільки віддалена від свого матеріального добра, що може його
віддавати іншим; покірна – без претензій; скромна – без фальшу; розуміє, що
без Бога ми нічого не варті та нічого не вдіємо; знає, що все, що ми є і все, що
ми маємо, належить до Бога.46
Проте у вірші про вбогих духом є і друга частина – «бо їхнє є Царство
Небесне». Цей вислів трапляється ще раз у Євангелії від Матея, коли Ісус
говорить: «Пустіть дітей. Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство
Небесне» (Мт. 19,14).
Царство Небесне – таких, як діти, які закриті для брехні, для зла, для
пам’яти про зло; таких, які прості, як діти, і навіть можуть бути дурненькі, як
діти. Отже, «убогі духом» - як дитина; ось ще один відтінок цього вислову.
Щоб увійти в Царство Небесне – а для кого воно? Для убогих духом! –
треба стати – не бути, а власне стати – як дитина, повернувши з дороги, що йде
від Бога, на дорогу до Бога. Треба відчути, що серце, яке б’ється в моїх грудях,
подібне на серце дитини, що в нім живе проста душа дитини.47
2. «Блаженні тихі, бо вони успадкують землю» (Мт.5:4).48
Це блаженство возвеличує поміркованість і тихість. Тому блаженні ті,
що не піддаються раптовим пристрастям душі, а стримують себе розумом, ті, в
кого помисел, як вуздечка, зупиняє пориви і не дозволяє душі вдаватися до
безчинства. Тихість достойна називатися блаженною, кожен може побачити на
прикладі пристрасті дратівливості. Бо як тільки слово, чи якесь діло, чи
передчуття якоїсь неприємності збудить недугу дратівливості, кров і серце
закипає і душа готова піднятися на помсту. Хто прагне блаженства, той з
допомогою розуму втихомирює цю недугу і виявляє це і спокійним поглядом, і
тихим голосом. Коли ж нема дратівливості, розквітає тихе та спокійне життя (1
46
В. М. Зінько, О. В. Огірко, В. Т. Андрушко. Церква та глобалізація і регіоналізація. URL:
file:///C:/Users/Pc/Downloads/06_zinko_ohirko_andrushko.pdf (дата звернення 31.01.2022).
47
48
27
Тим. 2,2), воно є тихістю, кінець котрої блаженство і насліддя небесної землі в
Христі Ісусі Господі нашому.49
«Успадкують землю…» Що означає слово «успадкують»? Воно часто
вживається в Євангелії. «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у
спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25,34).
Візьміть у спадщину, успадкуйте Царство, станьте спадкоємцями, а не рабами.
Ви були рабами – стали синами, дітьми, спадкоємцями (Га. 4,7). Успадкувати
може лише син, це дуже важливо зрозуміти.50
3. «Блаженні засмучені, бо будуть утішені» (Мт. 5,5) 51
Плачучі – чуйні й люб’язні, вони переживають нещастя і страждання
людей як свої власні, сумують про свої і чужі недоліки та помилки, про
втрачені можливості життя з Богом, які вміють володіти собою, знаючи міру у
всьому.52
Це блаженство стосується особливо тих, хто сумує за тим, що в
суспільстві та світі Бог і Ісус Христос є «відсунутий», оскільки світ мало
відкритий до духовних цінностей, до цінностей Царства. Цей смуток чи радше
плач є результатом та наслідком першого блаженства — цілковита залежність
від Бога та Його Царства спричинює у віруючих смуток та плач через
присутність гріха у світі, як особистого, так і гріха інших, оскільки життя у
гріху вказує на самодостатність та є відкиненням залежності від Бога через
ствердження власної автономії.53
49
Ниський Г. Про блаженства. Велике наставниче слово./Пер. Матіяш С. Львів: Свічадо,
2012. 21 с.
50
51
52
53
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
28
Чому «блаженні ті, що плачуть» нині? Тому що «вони будуть потішені»

на нескінченні віки. Утішенням буде причастя Утішителя, бо власне дією
Святого Духа є дар утішення.54
4. «Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться»
(Мт.5,6). 55
Голодні і спраглі правди – ті, які жадають виконання волі Божої, які, як
хліба та води, бажають досягти Царства Божої любові і справедливості, бо
тільки у ньому і є правда.56
«Голодні та спраглі» означає гаряче бажання та активний пошук життя,
проте, це не фізичний пошук засобів існування, а Волі Божої. Метафора голоду
та спраги можуть означати, що осягнення справедливості (спасіння) не може
бути продуктом людських зусиль — нова справедливість, до якої Ісус запрошує
своїх учнів, нескінченно перевершує всі людські зусилля, хоча він вимагає від
них жити як діти Отця і стати досконалими як Отець є досконалим (Мт. 5,45-
48). Тому на землі ми не можемо зробити нічого, окрім як прагнути повного
досягнення цієї справедливості. Учневі пропонується жити тотальною любов’ю
до всіх, включаючи дар і прощення ворогів (Мт. 5,20-48); його запрошено
відкрити себе Отцеві у ставленні покірної та повної залежності від нього (Мт.
5,3-4; 6,1-18).
«Голодні та спраглі справедливости» означає прагнення до життя у
ідеальній відповідності до того, яким хоче мене бачити Отець (бути Його
справжніми дітьми, наслідуючи Христа). Тому, в контексті внутрішнього
54
2012. 31 с.
55
56
29
динамізму блаженств, четверте блаженство є прагненням спасіння та життя у

відповідності із цим даром спасіння.57
Блаженний той, хто жадає всієї справедливості, яка тільки є на світі, - для
всіх і для кожного, в усій повноті. А ми знаємо, що таке втілення
справедливости – сам Христос. Блаженні ті, що спраглі Христа – того моменту,
коли Він увійде в їхнє життя. Бо Христос дасть їм самого себе під видом святих
таїнств, і вони наситяться. Можна, отже, говорити і про євхаристійний підтекст
цього вірша Нагірної проповіді.58
5. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт.5,6) 59
Милостиві – ті, хто з любові проявляють милість до інших. Великодушні,
сповнені людяності, думаючі і турботливі без будь-якої різниці про всіх, хто
має потребу в допомозі і підтримці, і особливо про немічних, принижених,
зневажених і грішних.60
Бути милосердним – це мати добрий душевний стан, запорука любови,
союз усякого дружнього настрою. Це сповнена любови прихильність до тих, що
зі скорботою переносять щось тяжке для них. Мати частку в доброму
клопочуться всі однаково, і вороги, й друзі, але бажати участи в скорботі
властиво тільки тим, хто керується любов’ю. А з усіх прихильностей у цьому
житті наймогутнішою визнана любов, і милосердя – це посилення любови.61
57
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
58
59
60
61
2012. 44 с.
30
Якщо четверте блаженство закликає до прагнення спасіння та

справедливості Божої, то п’яте блаженство «Блаженні милосердні, бо вони
зазнають милосердя» — є закликом до того, щоб діяти так, як діє Бог, бо у СЗ
«милосердя» дуже рідко приписується людській особі та стосується лише
Особи Бога. Це єдине блаженство, де і Бог і людина є діячами однієї і тої самої
дії — чинити милосердя. тому, милосердні - це ті, хто налсдіує Бога у Його
поведінці та ефективно відкриває своє серце до інших і намагається полегшити
їхнє нещастя та горе.62
6. «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт.5,7).63
Чисті серцем – вони позбавлені всякого лицемірства, притворства і
хитрощів. Їх бажання і вчинки не розходяться з їх вірою. У них щирі та чесні
наміри. Вони чисті від гріховних звичок і відкриті у всьому, що говорять і
роблять.64
«Блаженні чисті серцем» позначає людей, які внутрішньо звільнені від
злоби та хаосу, шукають Бога своїми думками, волею, намірами і т.д. Євангеліє
від Матея підкреслює вимір, який не відображається у відповідних текстах
Старого Завіту: на відміну від лицемірів, чистими серцем є ті, чия зовнішня
постава відповідає їхньому найглибшому внутрішньому буттю. Сучасним
терміном для перекладу цього блаженства може бути термін «справжність», що
розуміється не лише як «щирість», але як пошук істини та праведності у
62
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
63
64
31
стосунках з Богом та іншими людьми, а також прагнення до прозорості в бутті

та в діях. Наслідком такого життя буде «бачення Бога».65
Той, хто бачить Бога, має все: нескінченне життя, вічне нетління,
безсмертне блаженство, нескінченне царство, невпинна веселість, істинне
світло, духовна і солодка їжа, неприступна слава, непереставна радість і всяке
благо. Тому таке важливе і щедре те, на що дозволяє сподіватися це
блаженство.66
7. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт.5:8). 67
Миротворці – ті, які стверджують мир навколо себе. Вони живуть у мирі з
самими собою. Вони примиряють людей, приводячи їх до розуміння істини,
всупереч розбіжностям характерів і традицій. Вони відкриті перед іншими,
навіть якщо це небезпечно для них. Христос, про якого апостол Павло пише,
що Він – “мир наш” (Еф. 2,14), говорить, що миротворці будуть названі
“синами Божими” (Мт. 5,9).68
«Блаженний, хто готує мир», «миротворець» - від грецького іменника
«мир» та дієслова «робити», до того ж грецьке дієслово nieo прекрасне тим, що
позначає працю того, хто працює до сьомого поту: ремісника, стельмаха,
гончаря. Виходить, блаженний той, хто не просто вимовляє якісь слова, а
власне трудиться, як каменяр чи стельмах, аби наступив шалом, мир – повне
65
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
66
2012. 53 с.
67
68
32
взаєморозуміння, взаємопроникнення, повна відкритість один до одного; ось

така людина й назветься сином Божим.69
Це блаженство не стосується людей, які мають мирний темперамент, а
тих, хто активно займається побудовою миру (мир-шалом в єврейській мові
вказує на сповнення Божих обітниць та реалізацію спасіння). Тому, миротворці
є тими, хто спричинюється до зросту Божого Царства через доступ спасіння для
інших (що явно протистоїть лише військовому розумінню чинення миру).70
8. «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне»
(Мт.5,8).71
Вигнані заради правди – йдеться про подвижників віри. Це ті, які
здійснюють Царство Боже своїм життям і тому зустрічають запеклий опір з
боку сил зла. Але, оскільки вони слідують у своєму житті за Ісусом Христом,
вигнання і страждання стають для них блаженством, тому що уподібнюючись
таким чином Христу, який страждав заради порятунку людства, подвижники
досягають найвищого ступеня з’єднання з ним.72
«Блаженні переслідувані за правду» оголошує блаженними тих, хто
зазнає переслідувань, та є щасливим через свою відданість життю відповідно до
того, чого хоче Бог — до норм Його Царства.
69
70
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
71
72
33
Йдеться про учнів Ісуса, які зазнають різних форм переслідування

(образи, наклеп ...) через прихильність до Нього. В Євангелії, Ісус пророкує,
що, як і він, його учнів також будуть переслідувати (пор. Мт. 10,17-25; 24,9).
Якщо учнів переслідують, то їх щастя / блаженство пов'язане не з тим же
переслідуванням, яке вони зазнають, а з їхньою вірністю Ісусу за Якого
страждають.73
«Переслідувані за правду» - це ті, кого переслідують за Христа, Христові
мученики, мученики Церкви, бо їхнє є Царство Небесне.74
Вивчення кожного блаженства зокрема повинно врахувати все багатство
Мт. 5,3-12, який сформований у дуже добре організований «ансамбль».
Упорядкованість блаженств та їхня внутрішня динаміка також має своє
значення. За його змістом можна помітити рух, який переходить від ставлення
до Бога до відносин з іншими. Дійсно, 1-3 блаженства спрямовує нас до Бога,
запрошують нас визнати свою абсолютну залежність від Бога і необхідність
відкритись Йому. 4 блаженство є перехідною ланкою від відкриття до Бога до
відкриття до інших, оскільки спрага волі Божої містить ці два аспекти.
Наступні блаженства — 5-7 — пропонують нам модель поведінки, яку ми
повинні мати з ближніми, воно вкорінене в духовності. Згідно 5-7 блаженств,
ми вповноважені жити у стилі присвячення нашого життя Божому проекту
спасіння. 8 блаженство (Мт. 5,10 та її пояснення у Мт. 5,11-12) є практичним
завершенням блаженств та безпосереднім закликом до їхнього застосування та
практики у житті у стилі нагальності: «Блаженні ви, коли…». Якщо, з одного
боку, кожне блаженство має певне значення та сферу застосування, вони не
73
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
74
34
можуть, однак, відокремитись одна від одної. Вони звернені один до одного як
до інструментів гармонійної єдності.75
3.3 Роль і значення проповіді
Нагірна проповідь Ісуса Христа є водночас основою релігійної моралі та

гуманістичним орієнтиром для християнина. Моральні ідеали були детально
викладені Христом у Нагірній проповіді, читаючи її можна прийти до
наступних висновків: по-перше, необхідно постійне духовне вдосконалення,
відмова від спокус і дрібниць земного життя; по-друге, необхідно постійне
моральне самовдосконалення.76
Заповіді Блаженства розкривають мету людського існування, остаточну
мету людських діянь: Бог прикликає нас до свого власного Блаженства. Це
покликання звернене до кожного особисто, а також до цілої Церкви, нового
народу, складеного з тих, що прийняли обітницю і живуть нею у вірі.77
Нагірна проповідь веде нас до Царства Небесного. Заповіді Блаженства
продовжують і завершують Божі обітниці від часів Авраама, та відповідають
прагненню щастя, яке Бог вклав у наше серце. Вони навчають про останню
мету, до якої кличе Бог: Царство Боже, бачення Бога, участь у Божій природі,
75
%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_
76
Босак А. Мораль і релігія крізь призму християнської моралі. URL:
http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/13298/2/Conf_2014v2_Bosak_A-
Morality_and_religion_in_the_177.pdf ( дата звернення 02.04.2021).
77
Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 413 с.
35
вічне життя, усиновлення, відпочинок у Бозі, вони очищують серце, щоб

навчитися любити Бога понад усе.
ВИСНОВКИ
Євангеліє від Матея є книгою, що виросла з традиції Церкви і була

призначена Церкві.
Матвієве Євангеліє – це Євангеліє християнської впевненості, що сперта
на Ісусове слово. До цієї впевненості Він закликає своїх учнів, а також і всіх
християн.
36
Євангеліє від Матея було написано для юдеїв-християн, щоб вони

утвердилися у вірі в період між 85 і 90 роками в столиці Сирії Антіохії.
Особливістю даного Євангеліє є Нагірна проповідь, яка відрізняє його від
інших Євангелій. Цілком, від початку до кінця, Нагірна проповідь міститься
тільки в ньому. Вона вміщує в собі Заповіді блаженства, які Бог дає людям
через Ісуса на горі.
Євангеліє описує багато притч та настанов Ісуса, які закликають до
досконалості.
Ісус Христос є прикладом для наслідування, вчителем, який навчає бути
досконалим та закликає до Царства Божого.
Першими послідовниками Христа були апостоли, яких обрав Ісус.
Апостоли посідають особливе місце в ієрархії Церкви Христової. Адже
вони як найближчі учні й послідовники Христа поширювали Його вчення всім
світом, несли Слово Боже всім народам. Як і Вчитель, апостоли були
переслідувані, страждали за віру, проте не зреклися своєї місії. Кількість
апостолів, імовірно, збігається з кількістю поколінь ізраїльського народу.
Апостоли були звичайнісінькими людьми, не кращими і не гіршими за
сучасних християн. Присутність Бога та дія Святого Духа зробили їх героями
віри. Вони образ звичайних людей не тому, що вони були ідеальними або
зразком моральних стандартів, а тому, що відгукнулись на Його заклик.
Вони – свідки, що всім своїм їством виступають за те, в чому
переконують. Вони можуть переконувати лише в тому, що свідчать, і лише так
схиляти на свій бік людей, тобто бути рибалками людей.
Ісус вчить бути виконавцями слова Божого, про виконання волі Отця
Небесного. Застерігає від фальшивих людей та дає настанови, як розпізнати
правдивого учня. Ісус вказує шлях до життя вічного.
Ісус, як вчитель, своїм прикладом і словом закликає своїх учнів до
збереження найголовнішого закону – закону любові, бути між собою братами,
членами Божого народу, нести Євангеліє всьому світу.
37
До складу цього Євангелія входить Нагірна проповідь, яка є основою

християнського вчення. В Нагірній проповіді Ісус учнів називає світлом цього
світу. Також дає настанови щодо правильної релігійної позиції, щоб всі добрі
діла щодо Бога і ближнього сповнялися в новому дусі. Ісус насмілився
поставити Себе вище від закону Мойсея й виявляв таку владу, що належала
хіба лише самому Богові. Навіть більше, Він закликає перевищити будь-який
закон і стати святими і досконалими, як Отець небесний. У цій проповіді Ісус
навчає найгарнішої християнської молитви – Отче наш.
Нагірна Проповідь Ісуса Христа декларує, так би мовити,
фундаментальну конституцію Небесного Царства, ілюструє умови входження
та зростання до зрілості в Царстві, є закликом до учнівства. Вона стала основою
вчення Ісуса. Найвідоміша частина Нагірної проповіді — Заповіді Блаженства,
в яких наведено основні вимоги, необхідні для того, щоб могти ввійти в
проповідуване Царство Боже.
Заповіді Блаженства розкривають мету людського існування, остаточну
мету людських діянь. Вони навчають про останню мету, до якої кличе Бог,
вказують про основні вимоги, необхідні для того, щоб могти ввійти в
проповідуване Ісусом Царство Боже. Ісус Христос бажає, щоб ми стали
блаженними, і це покликання звучить до кожного особисто.
Блаженства містяться в центрі Ісусової проповіді. Вони спрямовують нас
до Бога, запрошують нас визнати свою абсолютну залежність від Бога і
необхідність відкритись Йому. Блаженства пропонують нам модель поведінки,
яку ми повинні мати з ближніми та є безпосереднім закликом до їхнього
застосування та практики у житті. Саме блаженства роблять нас досконалими
учнями Ісуса Христа.
38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бернардо А. Зкзегезис Книг Нового Завета. Москва: Коледж католической

теологии им. св. Фоми Аквинского, 1995. 285 с.
2. Джирланда А. Ключ до біблії: Новий Завіт. Львів: Свічадо, 2015. 312 с.
3. Кардинал Вальтер Каспер. Служитель Радості. Пер. з нім. Крец Н. Київ:
Місіонер, 2009. 138 с.
4. Катехизм Католицької Церкви. Львів: Місіонер, 2002. 772 с.
39
5. Ниський Г. Про блаженства. Велике наставниче слово./Пер. Матіяш С.

Львів: Свічадо, 2012. 140 с.
6. Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт / пер.з пол. Тарас Різун.
Львів: Свічадо,2009. 372 с.
7. Святе письмо Старого і Нового Завіту: в 2-х ч. / пер. о. І. Хоменко; повний
пер., здійснений за оригін. євр., арам., та грец. текстами. Київ: «Місіонер»,
2008. Ч. 1: Старий Завіт. 1126 с.; Ч 2: Новий Завіт. 350 с.
8. Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л.

Біленька- Свистович. Львів : Видавництво ЛБА, 1997. 179 с.
9. Чистяков Г. Над рядками Нового Завіту / пер. з рос. З. Бичко. Львів: Свічадо,
2005. 328 с.
10. Босак А. Мораль і релігія крізь призму християнської моралі. URL:
http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/13298/2/Conf_2014v2_Bosak_A-
Morality_and_religion_in_the_177.pdf
11.Зінько В.М., Огірко О.В., Андрушко В.Т. Церква та глобалізація і

регіоналізація. URL:
file:///C:/Users/Pc/Downloads/06_zinko_ohirko_andrushko.pdf
12. Святий Матвій. Митар. Апостол. Євангеліст. URL:
http://ir.nusta.edu.ua/bitstream/123456789/6383/1/6555_IR.pdf
13.Станкевич В. А. Новозавітна теологія учнівства та її актуалізація в сучасних
євангельських практиках. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream pdf.
14.Cуспільні трансформації і безпека: людина, держава, соціум : матеріали
доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції (17 червня 2016
р.). – Львів : Львівський інститут МАУП, 2016. URL:
http://www.limaup.edu.lviv.ua/uploads/media/content/zbirnyk_conf_2016.pdf#pa
ge=7
15.Четайкіна В. Функції біблеїзмів у промовах Джорджа – Буша молодшого.
URL:
40
http://old.lingua.lnu.edu.ua/Foreign_Philology/Foreign_Philology/Foreign_Philol
ogy_125/articles/12Chetaykina.pdf
16. Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.
URL:file:///C:/Users/Pc/Desktop/%D0%90%D0%BD%D0%B4B2.pdf.

1645042161384807

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

1645042161384807

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЯКУН Наталія Леонівна

ЗАКЛИК ДО ДОСКОНАЛОГО УЧНІВСТВА В МЕЖАХ НАГІРНОЇ

Курсова робота з дисципліни: «Святе Письмо Нового Завіту»

РОЗДІЛ 1. ЄВАНГЕЛІЯ ВІД МАТЕЯ……………………………………………...5

РОЗДІЛ 2. УЧНІВСТВО ІСУСА ХРИСТА……………………………………….13

РОЗДІЛ 3. НАГІРНА ПРОПОВІДЬ ІСУСА ХРИСТА…………………………...20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….……39

Актуальність теми. Слідування за Ісусом Христом є основним вибором для

Робота складається з трьох розділів, які поділені на підрозділи, висновків

1.1. Автор Євангеліє

Йдучи за Христом, апостоли залишали свої колишні заняття і цілком

Перед своїм покликанням Матвій займався найненависнішою для євреїв

на цих мініатюрах стає письмовим. І ось уже колишній митар на прохання

юдеохристиянином, чи теж наверненим поганином. У його творі можна знайти

1.2. Особливості написання Євангелія від Матвія

Євангеліє Матея, подібно до усіх творів Нового Завіту, є не літературним

2.1. Покликання учнів

Посилання не є безособовим тимчасовим діянням. Воно формує все буття .

Перед першими послідовниками Ісуса стоїть вимога безупинно

місії. Кількість апостолів, імовірно, збігається з кількістю поколінь

2.2. Особливість Ісуса як вчителя

«Побачивши народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього

Яцишин А.Синопичні Євангелія та діяння апостолів.

Діяльність Ісуса варто сприймати як дидактичний приклад. Він показав, як

(дата звернення 26.01.2022).

Уся ця Ісусова проповідь звернена не лише до апостолів та до їхніх

3.1. Контекст та структура «Нагірної Проповіді»

Дидактична секція Євангеліє від Матея обіймає «нагірну проповідь» (Мт.

Небесного Царства, як зазвичай Матвій його називає. Ця проповідь заслуговує

Найвідоміша частина Нагірної проповіді — Заповіді Блаженства,

(дата звернення 26.01.2022).

Проповідуючи цю нову релігійну поставу перед Отцем, Ісус не боїться

молитися по-іншому, ніж лицеміри і язичники: молитва християнина повинна

3.2. Синоптичний аналіз «Блаженні»

Нагірну проповідь, як перша з великих проповідей в Мт, ми можемо

Чому «блаженні ті, що плачуть» нині? Тому що «вони будуть потішені»

динамізму блаженств, четверте блаженство є прагненням спасіння та життя у

Якщо четверте блаженство закликає до прагнення спасіння та

стосунках з Богом та іншими людьми, а також прагнення до прозорості в бутті

взаєморозуміння, взаємопроникнення, повна відкритість один до одного; ось

Йдеться про учнів Ісуса, які зазнають різних форм переслідування

3.3 Роль і значення проповіді

Нагірна проповідь Ісуса Христа є водночас основою релігійної моралі та

вічне життя, усиновлення, відпочинок у Бозі, вони очищують серце, щоб

Євангеліє від Матея є книгою, що виросла з традиції Церкви і була

Євангеліє від Матея було написано для юдеїв-християн, щоб вони

До складу цього Євангелія входить Нагірна проповідь, яка є основою

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бернардо А. Зкзегезис Книг Нового Завета. Москва: Коледж католической

5. Ниський Г. Про блаженства. Велике наставниче слово./Пер. Матіяш С.

8. Черський Януш. Вступ до Книг Нового Заповіту / пер. з польської Л.

11.Зінько В.М., Огірко О.В., Андрушко В.Т. Церква та глобалізація і

You might also like