Есе на тему: Драгоманов _vs_Антонович: ідейні шукання української

інтелігенції другої половини ХІХ ст.

Михайло Драгоманов був послідовником кирило-мефодіївців: «У

культурі раціоналізм, у політиці – федералізм, у соціальних питаннях –
демократизм». Вважав що Україна не мала сил для створення власної
державності. Вчений схвалював ідеї марксизму, крім положення про класову
боротьбу, результатом якої стане диктатура пролетаріату; вважав
неприйнятним будь-який централізм. Вважав, що соціалізм має бути
демократичним і враховувати національні особливості. Драгоманов засуджував
тактику терору російських народників та польсько-шляхетський шовінізм.
Якщо на початку діяльності М. Драгоманов сприймав український рух як
культурницький, то наприкінці 70-х років він визнав необхідність політичної
боротьби за національне і соціальне визволення українського народу, закликав
переглянути досвід російсько-українських взаємин.

Володимир Антонович віддавав головну роль культурі в народному

житті, політичну роботу без культурних підстав вважав він будовою на піску.
Історичні біди й незгодний, пережиті українським народом, він готовий був
признавати наслідком передусім малої культурності українського суспільства,
браку української інтелігенції, культурного і політичного виховання, і в
культурі, збільшенні освіти. Глибоко переконаний еволюціоніст він не вірив не
тільки в успішність революційної тактики, а і взагалі в можливість різких
перемін і міряв про перспективу поступу суспільного і національного довгими
віками, не піддаючись оптимістичним надіям навіть найбільше збудливих
моментів нашого життя. Політичний світогляд Антоновича, сформувався під
могутнім впливом ідей кирило-мефодіївців. Під їх впливом вчений став щирим
прихильником ідей народоправства, автономізму і федералізму. Майже у всіх
своїх працях він обжалував історичну Польщу, з її всевладним пануванням
шляхетської верстви і поневоленням недержавних народів. Відносин
українсько-російських Антонович сливе не дорікав; причина була як в
характері історичного матеріалу, на якім опирав він свою історичну роботу, так
і в тих обставинах, в яких вів він свою роботу. Ставлячись негативно до тих
державних організмів, в яких приходилося жити українському народові і які
немилосердно калічили і гнобили українське життя, Антонович взагалі
неприхильно оцінював державність як елемент життя суспільності. Антонович
недержавну роль українського народу вважав його іменною прикметою,
вродженою нездатністю і неохотою до державного життя. Він вважав
український народ недержавним народом з природи. Вчений не допускав і
думки, щоб український народ, наростивши силу, міг гнобити інші, в гірших
обставинах поставлені народи. Національна ідея, що була провідною думкою
його діяльності, була й зосталася не випливом національного егоїзму, а
випливом його гуманних, демократичних поступових переконань.

Володимир Антонович та і Михайло Драгоманов свої погляди

сформували на засадах діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Тільки
подальший вплив на формування їхніх ідей зробило оточення в якому вони
опинилися, та ті обставини. Драгоманов після еміграції міг відкрито
представляти свої ідеї, а ось Антонович повинен був рахуватися з тодішньою
цензурою. Попри все вони обидва зробили вагомий внесок в розвиток
української національної ідеї, та заклали підґрунтя для створення УНР.