2.2. Родина Кампіянів.

Павло Кампіан (Novicampianus, Novicampius, Novus Campianus)) народився у 1527 р. в м.

Новополє над річкою Піліца, звідки й пішло його латинське прізвище (лат. Campo – поле,
земля. – Прим. ред). Його правдиве прізвище було Вощина або Вощинка. Батько Микола був
селянином на землях родини Конєцпольських. Брат Павла, Войцєх був ритором, богословом,
професором Краківського університету. Невідомо у який спосіб брати звільнились від
панщини. Сто років потому великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольскі подав до
суду, вимагаючи від Львова видати нащадків «його власного втікача» та кріпака, а також
повернути йому усе їхнє майно. Зрозуміло, що мова йшла про чималий маєток.

У 1544 р. Павло записався до Краківського університету та у 1552 отримав титул магістра

філософії. Пізніше викладав в університеті фізику (тоді так називали медицину), одночасно
знали його як відомого медика та гуманіста. У Кракові взяв нове прізвище Новокампіанус
(лат. Novokampianus, пол. Nowopolczyk), згодом спростивши до Кампіан. Докторат з
медицини отримав у Болонському університеті 10 вересня 1556 р. Був людиною наукового
типу, про що свідчать написані ним наукові праці.

До Львова приїхав вже відомим доктором медицини у 1560 р., відразу став громадянином
міста та міським лікарем. Був уже достатньо заможною людиною, якій лікарська практика
ще багато років приносила чималі прибутки. Після року перебування у Львові купив собі
«півтора лану землі разом з вулицею Темричовською». Відомий історик Войцєх Очко у 1576
р. писав, що під час свого перебування у Львові познайомився з Павлом Кампіаном і високо
оцінив його лікарські здібності, присвятивши його особі окремий панегірик.

Завдяки своїй праці та одруженню з Анною Грюнвальд увійшов до львівського міщанства та

став одним з найвідоміших міщан Львова. Як людина з великим маєтком, займався різного
роду фінансовими махінаціями, передовсім позичав гроші під відсотки. У 1584 р. Павла
Кампіана прийняли до Ради міста, де незабаром почав займати провідні позиції, які
дозволяли йому надуживати своїм становищем. Скажімо за велику позику для міста у 1594
він отримав у власність усі міські млини, яких від площі Академічної до Великого театру на
Полтві (тепер Театр опери і балету) було понад двадцять. Пізніше він купив собі Калічу Гору
та розбудував на передмістю Львова поселення Воля Кампіанська.

Павло Кампіан був безоглядним та суворим кредитором. У міських книгах збереглось багато
описів судових процесів. Роками тягнувся судовий процес з аптекарем Павлом
Абрагамовичем. Однак позиція Павла Кампіана була настільки сильною, що незважаючи на
свідків та докази його провини, переконати радника, якого боялись повсюди, не було
справою легкою.

Для слави свого роду та для заспокоєння своєї міщанської пихи Кампіан вирішив збудувати
родинну каплицю (гробівець) при катедрі. Відбудував від самого фундаменту знищену
колись каплицю Струмилів, у якій споруджено новий вівтар та епітафію. Будова почалася у у
1585 р. під керівництвом відомого архітектора Генрика Хорста (Henryk Horst). Продовження
цієї справи Павло доручив своєму синові у своєму заповіті (1600 р.), крім того започаткував
фундацію, яка надавала 1000 золотих ломбарду (Mons Pietatis), який мав кредитувати лише
під заставу та без відсотків. Місцем зберігання грошей та застав мала бути каплиця
Кампіанів. У цьому заповіті забрав назад свій запис про кредит на навчання для студентів зі
Львова та Новополя.
Мав сина Марціна та доньку Сузанну, яка вийшла заміж за Марка Шарфенберга-
Остогурского.

Помер 21 листопада 1600 року. Його портрет розміщено на надгробку в каплиці в латинській
катедрі у Львові.

Марцін Кампіан народився у Львові у 1574 р. У 1599 р. вступив до Краківського

університету де через два роки отримав ступінь бакалавра мистецтва. Батько оплатив його
чотирирічне навчання медицини у Кракові та Вроцлаві, і правдоподібно ще у якомусь з
італійських університетів. У 1606 повернувся до Львова та одружився з Ельжбетою
Абрагамовіч, донькою аптекаря Павла, що поклало кінець давній ворожнечі між родами.
Після смерти батька отримав чималий маєток та достатній посаг дружини. У 1606 р. надав
містові позики, беручи під заставу міське село Клепарів. Марцін Кампіан, подібно як і його
батько, був людиною здібною, належав до осіб підприємливих та відважних. Не дивлячись
на майже зруйновану міську господарку, що не могла дати раду з фінансовими труднощами,
надавав місту великі позики та допомагав в реалізації різних інвестицій роблячи в такий
спосіб владу міста залежною від нього.

У 1613 р. став членом міського суду, а чотири роки пізніше – членом ради міста, у якій мав
вирішальний голос, оскільки місто заборгувало йому великі суми. У 1617 р. переконав
міську раду в потребі побудови нової міської ратуші, беручи на цю акцію гроші з
королівської каси, які зазвичай призначались на забезпечення оборони міста. На свої кошти
купував будівельні матеріали та платив будівельникам. Нову восьмикутну вежу, оздоблену
різьбленням Андрія Бремера та Бернарда, званого Декамбошем, була закінчена у 1619 році.

Марцін Кампіан здобув собі визнання міських радників за високу позику у розмірі 20000
злотих під низькі відсотки для порятунку міста після численних позовів про погану міську
господарку. У такий спосіб він ще більше узалежнив від себе міську владу. Наглядаючи за
міською господаркою намагався знайти у тому користь для себе. Дбав про прибутковість
міських підприємств. Збільшив податок за вироблення горілки, з якого забирав для себе 10
відсотків прибутку. Вже в перший рік подвоїв свої податкові впливи. Зі своїх прибутків
відразу позичив місту 1200 злотих на інвестиції у радних (які належали міській раді) селах
Зубра та Сихів, які були знищені під час татарських наїздів. За цю позику та за обіцянку
організувати рекрутацію гайдучної хоругви, отримав від ради звільнення від горілчаного
податку.

У 1623 р. отримав на це згоду короля та крім цього дозвіл на запровадження додаткового

«гайдучного» податку. Ця хоругва стала його приватним військом та була пострахом для
міста і околиць, бо була покликана для охорони порядку та міської власности. Коли
вибухнула епідемія чорної віспи і увесь уряд утік з міста, Мартцін Кампіан, маючи
диктаторську владу, за допомогою своєї хоругви гайдуків, швидко опанував ситуацією та
врятував місто, не занедбуючи звичайно своїх особистих інтересів. Виклав з власної каси
4800 злотих на потреби міста, отримуючи навзаєм ім’я «милостивого правителя». Вдячне
місто віддало йому також «libere i benevole» усіх робітників з Кульпаркова на один рік та
передало йому та його нащадкам у власність міські млини. Борги міста у Кампіана зростали,
а результати діяльності бурмістра та лонера (людина яка віддає борги) в одній особі ставали
щоразу вагоміші. Він спричинився до ліквідації двох нерентабельних цегельних заводів,
продаючи дешевше цеглу з власної цегельні, якій безплатно привозили дерево з міських лісів
та на якій безплатно працювали робітники. Зі своїх фільварків продавав міським кінним
стайням майже половину того сіна, яке вони потребували, і то за ціну вдвічі вищу від
«ринкових». Знищив монополію міста у полотняному бізнесі, будуючи на передмістю
власний завод (особливо для вибілювання полотна). Коли Марцін Кампіан вирішив будувати
нові оборонні мури міста та нові башти, замість ремонту вже існуючих, почались голоси
протесту. Усі боялись нових податків. 40 мужів виступило проти, пояснюючи, що Кампіан
«відповідно до запису намагається робити добро для міста, яке пізніше бере in possesionem та
з часом усе собі привласнює, а місто у такий спосіб залишається з нічим». Не звертаючи
увагу на спротив, Марцін Кампіан, за згодою послушної йому міської ради, у 1625 р.
розпочав будову нової фортифікації, і це було правильним рішенням, бо у 1648 р. біля
Львова став Б. Хмельницький на чолі козаків і татар. За три роки збудували мури з боку
галицького передмістя та розпочато будову Галицької та Зимноводної веж, незалежно від
цього зміцнювали старі укріплення.

Каплиця Кампіанів мала перевищити блиск та багатство нещодавно збудованої каплиці

Боїмів. В каплиці Кампіанів Андрій Бемер вирізьбив прекрасні епітафії, виконані на різного
роду мармурах та алебастрах збагачуючи досягнення львівської різьби пізнього ренесансу.
Марцін Кампіан отримав згоду на будування окремої кам’яниці для ломбарду Братства
Милосердя, започаткованого його батьком. Діяльність ломбарду закінчилась у 1783 р. за
урядування цісаря Йосифа ІІ.

У 1626 р. Марцін Кампіан був прийнятим Сиґізмундом ІІІ Вазою до почесних королівських
лікарів. Борги, які нажило місто не були сплачені. Першу частину з 20000 злотих було
сплачено з річним запізненням у 1621 р. з каси депутатів, наповнюваної міським
«поштучним» податком, визначеним містові королем на виплату боргу. За річне запізнення
доплатили 300 злотих відсотку. У 1627 р. тогочасний бурмістр Еразм Сикст підписав з
Кампіаном умову, віддаючи йому на 6 років усі прибутки з «поштучного» податку, податку з
заробітної плати працівників міської ради та радників щоб змогти покрити заборгованість та
инші зобов’язання міста.

У цій умові були певні недоопрацьовані питання, через що розпочалась судова справа, яку Е.
Сикст розпочав проти Кампіана, звинувачуючи його у зловживанні своїм становищем, що
негативно впливало на права та привілеї міста. Під час цього судового процесу виявилися
корупція та хабарництво у Раді міста. Багато свідків свідчило проти Кампіана, закидаючи
йому порушення привілеїв міста, загарбання міського добра та міських земель, спустошення
лісів, обкрадання міської каси, порушення прав складів, безправне використання судових
рішень, ув’язнення приватних осіб на його власній території, вимагання викупу, надужиття в
часи зарази та при побудові оборонних міських мурів.

Позбавлений прав, вигнаний з грона радників, Кампіан сховався під опікою короля, який у
1628 р. надіслав листа з наказом львівському старості і Раді міста повернути гідність та честь
Кампіанові. Наступним своїм декретом (28 XI. 1628), король наказав прийняти Кампіана до
грона радників та полюбовно вирішити попередню судову справу. Суд однак прийняв
рішення, залишив звинувачення без змін і наказав Кампіанові сплатити великий штраф
місту. Кампіан ще раз послався на короля, який знову вимагав повністю його реабілітувати.

19 квітня 1629 р. Марцін Кампіан нагло помирає. Спричинились до цього мабуть судові
процеси.

Двічі писав заповіт: вперше під час мору 1623 року, його «депонував» в ратуші, вдруге —
перед смертю, свідками записані: Ян Альнпех, Валентій Шольц-Штанцль (присяжні),
ксьондз вікарій Флоріян Назаркєвіч, приятель — домашній лікар доктор Марцін
Коженьовський. «Протектором» заповіту був латинський арцибіскуп Львова Ян Анджей
Прухніцький, одним з «арбітрів» між вдовою та дітьми Яном Хризостомом й Зузанною —
тоді влоцлавський канонік Миколай Кросновський.[3] Судові процеси між спадкоємцями
уявнили той факт, що Кампіан приховав у заповіті суму близько 200 тис. злотих готівкою.
Міська влада продовжила переслідування спадкоємців, зобов'язуючи їх до нових виплат, не
повернувши їм кредитів, наданих М. Кампіаном.
У 1629 році до суду на місто Львів подав позов коронний гетьман Станіслав Конєцпольский,
стверджуючи через своїх предствників, зокрема, підстаросту Вікторина Куропатніцького, що
Павло — батько М. Кампіана — був його втікачем-підданим з його маєтків.
Після тривалих перемовин, Ян Хризостом Кампіан — внук Павла і син Мартина Кампіанів
— виплатив велику суму відступних, після чого виїхав до Європи, де його слід загубився.
Статки Кампіанів розділяли споріднені із ними львівські родини Ґросваєрів, Остроґурських,
Шольців, Зиморовичів. Історик Володимир Лозинський оцінював активи Кампіанів сумою
приблизно в 1 млн. злотих.
Інша власність: вулиця Темричівська (51 дім), поселення Воля Кампіанівська (53 доми),
пишна кам'яниця на Ринку, село Скнилів, фільварки Скнилівок, Біла Церква. Залишив значно
збільшену бібліотеку, частково успадковану від батька: 232 назви книг з медицини, історії,
географії, філософії, теології.
Сім'я
Дружина — Ельжбета Абрагамович, донькою Павла Абрагамовича, найбільшого ворога свого
батька. Одружився невдовзі після повернення зі студій в Італії. Успадкував по батькові і по
тестеві великі маєтності. Діти:
Ян Хризостом — на момент смерті батька студент, потім виїхав за кордон, де пропав
безвісти, правдоподібно, загинув у поєдинку, рід на ньому вигас
Зузанна — дружина Каспера Шольца
Войцех Острогурський — сестринець
Анна Острогурська — сестрениця, дружина Мартина Ґросваєра, депозитарія рухомого
спадку М. Кампіана, міського райці та бурмистра Львова під час облоги міста Богданом
Хмельницьким в 1648.