12 лютого 1809 - 15 квітень 1865

 Я б хотіла розповісти про Аврама Лінкольна - це не тільки відомий політичний

діяч, а також найбільш красномовний оратор в історії людства. Але мало хто
знає, що його завжди мучило почуття власної неповноцінності, а в присутності
жінок він сильно боявся і не міг сказати і слова.

Займаючись постійним самоосвітою і розвитком, він став оратором, який міг

дискутувати з найбільш освіченішими людьми свого часу.

Сам Аврам народився в звичайній родині, що займалася землеробством. Через

погодні умови вони мали постійно переїжджати і це не дало змоги отримати навіть
початкової освіти. Але жага до знань не давали йому спокою, тому він постійно читав
книжки та ще на додачу володів доброю пам’яттю.

Свою політичну кар'єру він почав лише в 30 років і програвав на виборах 18 разів. Він
виграв один єдиний раз, коли став президентом США (1861 - 1865). Лінкольн ніколи не
здавався і завжди говорив, що рішучість домогтися успіху важливіша за все інше.

 Лінкольн постійно думав над промовою, під час обіду, прогулянок по вулиці чи
походу до бакалійної лавки. Час від часу, в процесі виношування думок, він
робив нотатки на всьому, що потрапляло під руку.

Все це він складав в свій капелюх і носив до тих пір, поки не знаходилося час, щоб
сісти, розкласти всі записи, переглянути їх і підготувати для виступу і публікації.

Лінкольн мав схильність висловлювати свої аргументи так, щоб вони відразу ставали
доступними та переконливими для всіх присутніх.

На самому початку виступу Лінкольн хвилювався. Йому дуже важко пристосуватися до

навколишнього оточення. Його рухи були незграбні, а голос різкий і неприємний.
Через кілька хвилин до нього поверталися самовладання, щирість, теплота, і
починався його справжній виступ.

Лінкольн не так жестикулював руками, скільки головою, енергійно рухаючи нею в різні
боки. Такий рух голови мало значення, коли він прагнув щось підкреслити.

Він ніколи не розмахував руками і не рвав простір на шматки, подібно до деяких

ораторам, він володів сильною індивідуальністю. Це було справжнє ораторське
мистецтво, настільки живе і природне, що пронизувало кожного слухача, ніби той
розмовляв на його мові.
Він ніколи не виставляв одну ногу перед іншою, ні до чого не торкався і ні на що не
спирався та дуже рідко міняв позу під час виступу і не ходив взад-вперед сцені.

Саме мене і вразило, те як юдина може протягом тривалого часу утримувати увагу
стількох людей. Це неймовірно. Дякую за увагу.